Питання до заліку з юридичної деонтології


Поняття та риси юридичної деонтології
Юридична деонтологія – це галузь наукових знань про сутність та соціальне призначення юридичної професії, чинники, які впливають на її стан, а також про сукупність вимог, яким повинні відповідати професійні якості та практична діяльність юристів. Основне призначення юридичної деонтології полягає у виробленні на основі всебічного пізнання юридичної діяльності наукових рекомендацій, спрямованих на забезпечення підготовки кваліфікованих спеціалістів юридичної професії.
Термін «деонтологія» утворений через сполучення двох грецьких слів: «деонтос»(належне) та «логос» (наука), разом «наука про належне». Він був введений у науковий обіг на початку ХІХ століття відомим англійським філософом, соціологом та юристом Ієремією Бентамом у його роботі «Деонтологія або наука про мораль», - першій спеціалізованій науковій праці з деонтологічної проблематики.
Термін відображує природу юридичної деонтології, яка є наукою, що покликана з’ясувати оптимальну(належну) за певних суспільних умов нормативну модель юридичної практики та систему людських і професійних якостей, якими повинні володіти юристи для успішної реалізації їхнього соціального призначення.
Визначення стандартів юридичної освіти, прийняття правових та інших актів, які регламентують професійне призначення, права та обов’язки юристів, проведення періодичних перевірок їхньої професійної придатності(професійних атестацій).
Риси:
Юридична деонтологія є суспільною наукою. Юридична професія являє собою один з різновидів суспільної діяльності, яка спрямована на упорядкування за допомогою права різних форм взаємодії соціальних суб’єктів, найбільш важливих процесів, що відбуваються у соціумі.
Юридична деонтологія – наука юридична, оскільки юридична практика, певні сторони якої вона досліджує, разом з іншими державно-правовими явищами утворює предмет правознавства.
Юридичній деонтології притаманні риси комплексної науки. Вона не обмежується з’ясуванням тільки правових аспектів діяльності юристів, а й приділяє, крім того, значну увагу моральним, політичним, психологічним, естетичним та деяким іншим її характеристикам. Юридична деонтологія використовує знання, накопиченні іншими суспільними науками(філософією, етикою, політологією, загальною та правовою психологією, соціологією, естетикою тощо).
Юридична деонтологія – теоретико-прикладна наука. З’ясування належних якостей учасників юридичної практики та найбільш оптимальних способів її здійснення являє для неї не суто науковий інтерес, а має безпосередньо сприяти реальним перетворенням у змісті та структурі юридичної діяльності, перетворенням, метою яких є подальша гуманізація, усунення недоліків, підвищення результативності зазначеної діяльності.
Юридична деонтологія є наукою антропологічної спрямованості. Відрізняється підвищеною увагою до людського виміру юридичної практики: особистісних якостей її учасників, характеру стосунків між ними, внутрішньої мотивації їхньої поведінки, формами спілкування цих осіб.
Передумови виникнення юридичної деонтології.
Серед передумов формування юридичної деонтології слід відзначити певні особливості юридичної праці як специфічного різновиду професійної діяльності.
Перша передумова є підвищена суспільна значущість роботи юристів, яка знаходить свій вираз у тому, що юридична діяльність має безпосереднє відношення до забезпечення, а інколи і до обмеження багатьох, виключно важливих для кожної людини, благ: життя, особистої недоторканності, свободи у різноманітних її проявах, честі, гідності, ділової репутації, власності тощо.
Друга передумова – це не завжди рівноправний характер стосунків, що складаються між юристами та особами, з якими вони контактують у процесі реалізації своїх службових обов’язків. Це зумовлено наявністю у посадовців, які ведуть юридичні справи, владних повноважень, можливості приймати у відношенні їх фігурантів односторонні і, до того ж, обов’язкові для виконання вказівки.
Третьою передумовою, що стимулювала відокремлення юридичної деонтології як самостійної галузі наукових знань, є неухильне зростання, особливо останнім часом, в умовах розбудови правової держави, впливу юридичної практики на перебіг громадського життя. Сьогодні юристи приймають активну участь у прийнятті та організації виконання практично всіх скільки-небудь важливих рішень, що стосуються управління суспільними справами.
Основні етапи розвитку юридичної деонтології.
Становлення юридичної деонтології відбувалося поступово та водночас за декількома напрямками.
На першому етапі її формування наукові дослідження деонтологічної спрямованості мали лише опосередковане відношення до правової діяльності. І. Бентам розробляв вимоги професійного обов’язку, правила моральної професійної поведінки, у контексті відносин володарювання(тобто стосунків, що виникають між суб’єктами, наділеними владою, і особами, на яких вона поширюється).
Деякі з деонтологічних проблем, задовго до цього, ще в XVI столітті вивчалися камералістикою
Предмет юридичної деонтології. Система деонтологічних вимог до правників
Методологія та функції юридичної деонтології
Методологія юридичних наук — це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань. Принципи — це базові засади, на яких формуються та здобуваються юридичні знання. Основними з них є два:
1. Принцип об’єктивності юридичного пізнання. Він полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища повинні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є насправді, без перебільшень або применшень.
2. Принцип обґрунтованості пізнання. Він базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені факти, підтверджуватись точними аргументами. Методи юридичної науки — це система прийомів та засобів, спрямованих на отримання об’єктивних та обґрунтованих знань.
Юридичні науки використовують такі методи:
· всезагальні — характеризують філософську основу пізнання;
· загальні — конкретизують всезагальні методи стосовно юридичних наук;
· спеціальні (окремі) — використовують конкретні юридичні науки.
Класифікація ця умовна. До того ж зазначені методи неможливо розмежувати. Вони взаємопов’язані та взаємозумовлені. Серед всезагальних методів розрізняють метафізико-ідеалістичний та діалектико-матеріалістичний. Метафізичний підхід до дослідження держави та права базується на твердженні, що вони є явищами, які не розвиваються, не залежать від інших соціальних явищ: економіки, ідеології та ін. Цей підхід спрямований на створення ідеальних понять, не пов’язаних безпосередньо з державно-правовою практикою. Ідеалістичний підхід спирається на первинність свідомості, яка творить матеріальне життя суспільства. За допомогою метафізико-ідеалістичного методу побудовано, наприклад, концепцію правової держави. Не заперечуючи взагалі існування цього методу, бо він має й переваги — відносну стійкість форм держави, активний вплив свідомості на матеріальний базис, треба визнати, що він малоефективний без діалектико-матеріалістичного методу. Матеріалістичний підхід базується на тому, що при вивченні держави та права виходять з того, що причиною виникнення та існування
держави є матеріальне життя суспільства, а не ідеї та воля людей. Економіка — першопричина, держава та право — вторинні. Діалектичний підхід означає, що, по-перше, державно-правові явища повинні розглядатись при їх виникненні та розвитку; по-друге, держава та право повинні розглядатись у взаємозв’язку з іншими явищами: економікою, політикою, мораллю тощо. На всезагальних методах базуються загальні методи правознавства.
1. Логічний метод. Охоплює такі основні прийоми пізнання:
· аналіз та синтез.
Аналіз — теоретичний розподіл явища, що вивчається. Наприклад, розподіл норми права на складові:
гіпотезу, диспозицію, санкцію.
Синтез — теоретичне об’єднання явищ. Наприклад, склад правопорушення є результатом об’єднання чотирьох елементів:
суб’єкта правопорушення;
об’єкта правопорушення;
суб’єктивного аспекту правопорушення;
об’єктивного аспекту правопорушення;
· індукція і дедукція. Індукція — логічний умовивід від окремого до узагальнюючого. Наприклад, вивчаючи причини окремих злочинів, можна встановити причини злочинності в цілому. Дедукція — логічний умовивід від загального до окремого, від загальних суджень до окремих висновків, наприклад, від зовнішніх ознак правопорушення — до мотивів, умов, причин їх скоєння;
· абстрагування — переключення уваги від одних ознак юридичного явища до інших, які зацікавили дослідника. Наприклад, абстрагування від конкретного змісту норми до її структурних
елементів.
2. Порівняльний метод. Передбачає порівняння кількох споріднених юридичних явищ з метою виявлення їх подібності чи розбіжності. Розрізняють такі порівняльні методи: синхронічний, коли водночас порівнюються два чи більше об’єктів, і діахронічний, коли один чи кілька об’єктів розглядаються у розвитку в різні періоди часу. Іноді при порівнянні різних об’єктів у розвитку в одному й тому самому періоді часу синхронічний і діахронічний методи об’єднують.
3. Соціологічний метод. За його допомогою вивчають практичну поведінку людей у державно-правовій сфері (шляхом опитування, анкетування, спостерігання тощо) з метою визначення ефективності функціонування державно-правових закладів або в інших цілях. Наприклад, за допомогою соціологічного методу юристи з’ясовують поведінку різних категорій людей щодо певних правових норм:
· по-перше, поведінку основної маси громадян, які дотримуються правових норм (фактори, що зумовлюють правову поведінку;
роль у цьому права і правосвідомості;
заходи щодо збільшення чисельності громадян, які дотримуються правових норм);
· по-друге, поведінку посадових осіб, які застосовують норми права (у тому числі осіб, які працюють у правоохоронних органах — міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних установах; важливо знати рівень професійної майстерності цієї категорії громадян);
· по-третє, поведінку осіб, які беруть участь у правотворчості (ідеться не лише про депутатів верховних та місцевих органів влади, а й про працівників виконавчо-розпорядних органів, міністерств і відомств, які приймають нормативні акти, та всіх, хто бере участь у демократичному процесі створення нових правових норм);
· по-четверте, поведінку правопорушників (для юристів інтерес становить аналіз причин скоєння правопорушень і шляхів підвищення ефективності попереджувальної роботи, а також удосконалення норм правової відповідальності).
1. Структурно-функціональний метод. Передбачає дослідження структури будь-якого явища, а потім встановлення, як ця структура діє (функціонує).
2. Статистичний метод. Передбачає кількісні вимірювання державно-правових явищ за допомогою математичних засобів і комп’ютерної техніки (наприклад, визначення кількості та структури право
порушень). Дослідження за допомогою математичних засобів і комп’ютерної техніки називають правовою кібернетикою. При цьому правова кібернетика є методом дослідження і у правовій науці, і у практичній діяльності юридичних органів. Проте в теоретичних дослідженнях поряд з іншими методами (у тому числі й традиційними юридичними) правова кібернетика є науковим методом, а у практичному пізнанні — робочим методом розв’язання конкретних завдань, що мають значення для органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, апарату управління та ін.
Спеціальні (окремі) методи — це загальні методи, що мають специфічне застосування в конкретних юридичних науках. Наприклад, використання порівняльного методу в теорії держави і права на відміну від кримінального права має особливості як щодо об’єктів, так і щодо засобів порівняння. Всезагальні, загальні та спеціальні методи тісно взаємопов’язані. Всезагальні методи працюють тільки через загальні, а загальні методи, у свою чергу, — через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого юридичного явища застосовують не один конкретний метод, а їх систему.
Конкретна кількість методів юридичної науки, за допомогою яких розв’язують конкретну юридичну проблему, становить методику юридичного пізнання. Наприклад, методика визначення ефективності діяльності правоохоронного органу складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних засобів.
Співвідношення юридичної деонтології з іншими науками. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.
Поняття та властивості юридичної науки
Історія розвитку юридичної науки.
Юридична наука як система правових знань.
Значення юридичної науки для професійної підготовки юристів.
Поняття юридичної освіти. Сучасні вимоги до юридичної освіти
Види, форми, рівні юридичної освіти.
Державні стандарти вищої юридичної освіти.
Професія: загальна характеристика.
Виникнення та розвиток юридичної професії.
Загальна характеристика юридичної професії.
Спочатку наведемо визначення поняття “юрист”. Юрист — це спеціаліст, який має юридичні знання, причому не загальні відомості з права і держави, а професіональні, тобто фундаментальні та спеціалізовані знання. Фундаментальними називають глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх закономірностей держави і права. Вони складаються з твердих знань усіх важливих юридичних понять і категорій. Спеціалізованими називають конкретні юридичні знання, які використовують для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності, наприклад слідча чи прокурорська діяльність. Отже, юрист — це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції. Розглянемо основні характеристики юридичної професії.1. Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини:• створення організаційних умов для їх реалізації;• охорону прав і свобод від їх порушень;• захист прав і свобод у випадку їх порушення;• відновлення порушених прав і свобод. 2. Це соціально значуща професія, тому що пов’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами; при цьому часто юристи мають великі владні повноваження.3. Це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.4. Це творча професія, оскільки пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій; при цьому “творчість” не повинна виходити за межі права, що потребує від юриста ще більшого мистецтва щодо розв’язання юридичних проблем.5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.6. Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, використання прав.7. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах закону.8. Це відповідальна робота, оскільки завжди пов’язана з долею людей, і помилок не повинно бути. Поняття юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну роботу виконує юрист; воно дає змогу охарактеризувати всі важливі якості юридичної професії. Разом з тим види юридичної роботи різняться за змістом, конкретними функціями, професійними якостями. Тому від юридичної професії необхідно відрізняти юридичні спеціальності, з яких вона складається. Основні юридичні спеціальності — слідчий, суддя, прокурор, адвокат, юрисконсульт, нотаріус. Спеціалізація — важлива гарантія дотримання законності, яка створює можливість, по-перше, правильно і кваліфіковано вирішувати юридичні питання, по-друге — перевіряти з різних сторін законність і обґрунтованість юридичних рішень (оскільки юридичні дії щодо однієї і тієї самої справи здійснюються різними юридичними органами, наприклад адвокатом і прокурором).
Види юридичних професій.
Суддя: загальна характеристика.
Прокурор: загальна характеристика.
Слідчий: загальна характеристика.
Адвокат: загальна характеристика.
Нотаріус: загальна характеристика.
Юрисконсульт: загальна характеристика.
Поняття та види міжнародних стандартів професійної діяльності юристів.
Міжнародні стандарти діяльності суддів.
Міжнародні стандарти адвокатської діяльності.
Міжнародні стандарти етики та поведінки прокурорів.
Міжнародні стандарти поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку.
Права людини та професійні стандарти діяльності юристів.
Професійні об’єднання (асоціації) юристів.
Загальні положення професійної атестації та дисциплінарної відповідальності юристів.
Професійна атестація та дисциплінарна відповідальність суддів.
Професійна атестація та дисциплінарна відповідальність прокурорсько-слідчих працівників прокуратури.
Професійна атестація та дисциплінарна відповідальність працівників органів внутрішніх справ.
Професійна атестація та дисциплінарна відповідальність адвокатів.
Професійна атестація та дисциплінарна відповідальність нотаріусів.
Оплата праці юристів, їх правовий та соціальний захист.
Надання юристам безкоштовної правової допомоги.
Поняття та риси юридичної практики.
Структура та функції юридичної практики.
Види юридичної практики.
Поняття та види юридичної інформації. Вимоги до юридичної інформації.
Джерела юридичної інформації.
Різноаспектність професійної культури юриста.
Правова культура юриста: загальна характеристика.
Правова культура юриста — це знання юридичних теорій, чинного законодавства, вміння і навички його реалізовувати, а також дотримання цього законодавства. Ознаки правової культури юриста.1. Глибокі та міцні знання юридичної теорії — основних юридичних понять, категорій, термінів та закономірностей функціонування державно-правових явищ.2. Знання чинного законодавства — досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституція, інші конституційні закони) і глибоке знання юридичних норм з метою реалізації у професійній діяльності.3. Навички щодо реалізації законодавства — вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, застосовувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях.4. Повага і дотримання чинного законодавства. Складовою правової культури є правосвідомість юриста. Правосвідомість — це знання права, а також психічні почуття,емоції про існуюче чи бажане право. Тому у правосвідомості виокремлюють ідеологічний (знання права) і психологічний елементи (почуття, емоції про право).
Функції правової культури юриста.
Особливості формування професійної правосвідомості юристів.
Деформації професійної правосвідомості юристів.
Моральна культура юриста та її структура. Поняття професійної етики юристів.
Моральні принципи та їх відображення в актах, що регламентують професійну діяльність юристів.
Моральна деформація представників юридичної професії, її причини та засоби подолання.
Поняття політичної культури юриста, її структура та види.
Законодавче регулювання участі юристів у політичному житті.
Юридична мова: загальна характеристика.
Функціонально-стильові різновиди юридичної мови.
Усне мовлення юристів.
Державна мова політика в діяльності юриста.
Роль психологічних та конфліктологічних знань в юридичній практиці.
Психологічні прийоми професійного спілкування юристів з громадянами.
Конфлікти в юридичній діяльності та способи їх вирішення.

Приложенные файлы

  • docx 19706462
    Размер файла: 27 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий