SUPER-ShPORA anatomiya


СЕРЦЕ (cor)
Серце порожнистий м'язовий орган. Серце розташоване в передньому середостінні. За формою нагадує конус, основа якого повернена догори, назад і вправо, а верхівка - направлена вниз, вперед, вліво. На серці розрізняють грудинно-реберну, діафрагмальну та легеневі поверхні.
Зовні на поверхні серця проходить ряд борозен, в яких залягають вінцеві судини. Це вінцева, передня і задня міжшлуночкові борозни. Вінцева борозна розміщується поперечно і є межею між передсердями і шлуночками. Передня міжшлуночкова борозна знаходиться на грудинно-реберній, а задня на діафрагмальній поверхнях. Вони проходять по межі між шлуночками.
Стінка серця побудована із трьох шарів: ендокарда, міокарда і епікарда. Ендокард вистилає зсередини всі камери серця і утворює його клапани. Міокард - складається із серцевої посмугованої м'язової тканини. М'язові волокна передсердь і шлуночків прикріплюються до волокнистих кілець, що оточують міжпередсердно-шлуночкові отвори. Таким чином, м'язи передсердь та шлуночків незалежні один від одного. Епікард - сполучнотканинний шар, який вистеляє серце зовні.
Перикард (навколосерцева сумка) - тонкий фіброзно-серозний мішечок, який покриває серце. Він складається з двох листків - вісцерального і парієнтального. Вісцеральний прилягає до серця і є його зовнішньою оболонкою епікардом. Між цими двома листками є порожнина з невеликою кількістю серозної рідини, яка зменшує тертя під час скорочень серця.
КАМЕРИ СЕРЦЯ
Серце людини чотирикамерне. Поздовжніми міжпередсердною та міжшлуночковою перегородками воно розділене на дві половини - праву і ліву, які між собою не сполучаються. У верхній частині обох половин знаходяться передсердя, а в нижній - шлуночки.
Праве передсердя. По формі нагадує куб. Має виріст - праве вушко серця. Має три отвори судин, що впадають в праве передсердя - верхньої порожнистої вени, нижньої порожнистої вени та вінцевого синуса. На міжпередсердній перегородці знаходиться овальна ямка - слід від овального отвору. Через правий міжпередсердно-шлуночковий отвір праве передсердя сполучається з правим шлуночком.
Правий шлуночок. По формі нагадує конус. У верхній частині має отвір легеневого стовбура. Цей отвір мас півмісяцевий клапан., який складається із трьох заслінок і перешкоджає зворотньому току крові із легеневого стовбура в правий шлуночок. На внутрішній поверхні шлуночок має м'ясисті трабекули, від яких починаються сосочкові м'язи, що продовжуються в сухожилкові хорди. Сухожилкові хордиI прикріплюються до стулок трьохстулкового клапана і під час скорочення шлуночків не дають клапану вивернутись у передсердя. Трьохстулковий клапан знаходиться в правому передсердно-шлуночковому отворі і перешкоджає зворотньому току крові із правого шлуночка її праве передсердя.
Ліве передсердя. По формі нагадує куб. Має виріст ліве вушко серця. Має чотири отвори легеневих вен, що сюди впадають. Через лівий міжпередсердно-шлупочміиіш отвір ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком.
Лівий шлуночок. По формі нагадує конус. У верхній частині має отвір аорти. Цей отвір має півмісяцевий клапан, який складається із трьох заслінок і перешкоджає зворотньому току крові із аорти в лівий шлуночок . На внутрішній поверхні шлуночок має м’ясисті трабекули, від яких починаються сосочкові м'язи, що продовжуються в сухожилкові хорди, які прикріплюються до стулок двостулкового (мітрального) клапана. Цей клапан знаходиться в лівому передсердно-шлуночковому отворі і перешкоджає зворотньому току крові із лівого шлуночка в ліве передсердя.
ВІНЦЕВЕ КОЛО КРОВООБІГУ
Починається лівою та правою вінцевими артеріями, які відходять від початкового відділу - цибулини аорти. Ліва вінцева артерія лягає в вінцеву борозну зліва і далі ділиться на передню міжшлуночкову та огинаючу гілки. Передня міжшлуночкова гілка опускається по однойменній борозні до верхівки серця. Огинаюча гілка огинає лівий край серця і переходить на його діафрагмальну поверхню. Права вінцева артерія лягає в вінцеву борозну справа, огинає правий край
Провідність. Провідна система серця
Синхронне скорочення передсердь та шлуночків стає можливим завдяки існуванню провідної системи серця. Вона побудована із специфічних кардіоміоцитів.
Провідна система серця складається із синусного і передсердно-шлуночкового вузлів, лучка Пса та волокон Пуркін'є.
Синусний вузол міститься в правому передсерді біля отвору верхньої порожнистої вени. Цей вузол називається водієм ритму, тому що саме тут автоматично виникає збудження, яке є причиною серцевих скорочень. Частота імпульсів 60-70 за 1 хвилину. Збудження від синусною вузла передається до лівого передсердя і до передсердно-шлуночкового вузла.
Передсердно-шлуночковий вузол розташований у товщі міжпередсердної перегородки на межі передсердь і шлуночків. Від цього вузла відходить пучок Гіса, що проходить через передсердно-шлуночкову перегородку і розгалужується на праву і ліву ніжки. Ніжки закінчуються волокнами Пуркін 'є.
У звичайних умовах водієм серцевого ритму є синусний вузол. Він пригнічує автоматизм усіх ділянок провідної системи, що розташовані нижче. Однак, при ураженні цього вузла водієм ритму може стати передсердно-шлуночковий вузол, але імпульси в цьому випадку будуть виникати з частотою 40-50 за хвилину. Якщо вийде з ладу і цей вузол, водієм ритму стають волокна пучка Гіса, що генерують імпульси з частотою 30-40 за хвилину.
РЕФРАКТЕРНІСТЬ
Характерною особливістю збудження серця є рефрактерність. Під час збудження м'яза його збудливість постійно змінюється. Внаслідок цього розрізняють декілька фаз збудливості, серед яких є фаза абсолютної рефрактерності або абсолютної незбудливості. Вона характеризується відсутністю відповіді на подразник будь-якої сили. Це дає змогу розслабитися шлуночкам незалежно
СУДИНИ МАЛОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Легеневий стовбур - найдовша після аорти артеріальна судина. Виходячи з правого шлуночка піднімається вгору та вліво. Під дугою аорти розділяється на праву та ліву легеневі артерії. Кожна легенева артерія йде до воріт відповідної легені, де ділиться по числу легеневих долей: права на 3, ліва на 2 гілки. Ці гілки всередині легені діляться на велику кількість гілочок все меншого діаметра аж до капілярів. Пройшовши мікроциркуляторне русло, венозна кров стає артеріальною і збирається у вени. З воріт
кожної легені виходять по дві легеневі вени, які впадають в ліве передсердя.
СУДИНИ ВЕЛИКОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Аорта - найбільша артеріальна судина. В ній розрізняють 3 відділи: висхідна частина, дуга і низхідна частина. Низхідна частина в свою чергу ділиться на грудну та черевну.
Висхідна частина аорти починається з лівого шлуночка. Початок висхідної аорти розширений і називається цибулиною. Від цибулини відходять вінцеві артерії. На рівні ручки грудини висхідна аорта переходить в дугу аорти. Дуга аорти - йде вліво, дозаду і переходить в низхідну аорту. Від дуги аорти відходять 3 крупні артерії: плечоголовний стовбур, ліва загальна сонна артерія, ліва підключична артерія. Ці судини несуть кров до органів шиї, голови, верхніх кінцівок і часткового до передньої грудної стінки.
АРТЕРІЇ ГОЛОВИ І ШИЇ
Плечоголовний стовбур - непарна судина. Відходить вверх від дуги аорти. На рівні правого грудинно-ключичного суглоба ділиться на праву загальну сонну та праву підключичну артерії.
Загальна сонна артерія - проходить на шиї вверх поряд з стравоходом та трахеєю і на рівні верхнього краю щитоподібного хряща ділиться на зовнішню та внутрішню сонні артерії. Ліва загальна сонна артерія відходить від дуги аорти, права - від плечоголовного стовбура.
Зовнішня сонна артерія - направляється від загальної сонної артерії вгору. По своєму ходу зовнішня сонна артерія віддає ряд гілок, які можна поділити на три групи: передню, задню, присередню. Передня група:
- верхня щитоподібна артерія кровопостачає щитоподібну залозу, гортань;
- язикова артерія - кровопостачає язик та під'язикову слинну залозу;
- лицева артерія - перегинається через край нижньої щелепи і кровопостачає підборіддя, верхню і нижню губи, корінь носа.
Задня група:
- грудино-ключично-соскоподібна артерія кровопостачає однойменний м'яз;
- потилична артерія - кровопостачає потиличну ділянку;
- задня вушна артерія - кровопостачає вушну раковину.
Присередня група:
- висхідна глоткова артерія - кровопостачає глотку, піднебінні мигдалики.
Кінцеві гілки зовнішньої сонної артерії:
- верхньощелепна артерія - кровопостачає зуби верхньої щелепи, жувальні м'язи, тверде і м'яке піднебіння;
- поверхнева скронева - кровопостачає зовнішнє вухо, привушну слинну залозу, скроневу, лицеву, тім'яну ділянки.
Внутрішня сонна артерія - йде до основи черепа, через сонний канал проходить в порожнину черепа і віддає гілки:
- очна артерія - кровопостачає очне яблуко, окорухові
м'язи;
- передня мозкова артерія - кровопостачає медіальні поверхні півкуль головного мозку. Між правою та лівою передніми мозковими артеріями є анастомоз – передня сполучна артерія;
- середня мозкова артерія - йде до верхньої поверхні півкуль і кровопостачає їх.
- задня сполучна артерія - йде назад і утворює анастомоз з задньою мозковою артерією.
АРТЕРІЇ ТАЗА І НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ
Загальна клубова артерія - відходить на рівні 4 поперекового хребця і на рівні крижово-клубового суглоба поділяється на зовнішню та внутрішню клубові артерії.
Внутрішня клубова артерія - йде в порожнину малого таза і віддає ряд гілок, які поділяються на парієнтальні і вісцеральні. Парієнтальні гілки кровопостачають стінки малого таза, м'язи промежини, медіальну групу м'язів стегна, м'язи тазового пояса, кульшовий суглоб. Вісцеральні гілки кровопостачають середній і нижній відділи прямої кишки, сечовий міхур, сечовід, матку та піхву (у жінок), передміхурову залозу, сім'яні міхурці, сім'явиносну протоку і статевий член у чоловіків.
Зовнішня клубова артерія віддає гілки, що кровопостачають передню черевну стінку. Вийшовши на стегно під пахвинною зв'язкою, вона продовжується під назвою стегнової артерії.
Стегнова артерія - є безпосереднім продовженням зовнішньої клубової артерії. Пройшовши під пахвинноюзв'язкою, стегнова артерія в стегновому трикутнику йде вниз, попадає в підколінну ямку, де і продовжується під назвою підколінної артерії. Від стегнової артерії відходять багато гілок, які кровопостачають стегно, зовнішні статеві органи та передню стінку живота. Самою великою гілкою є глибока артерія стегна.
Підколінна артерія - розташована в однойменній ямці і віддає гілки, які кровопостачають колінний суглоб. Вийшовши з підколінної ямки, підколінна артерія поділяється на передню та задню великогомілкові артерії.
Передня великогомілкова артерія - проходить на передню поверхню гомілки, опускається вниз до ріння гомілковоступневого суглоба де продовжується в гильну артерію стопи, віддаючи гілочки передній групі м'язів гомілки, колінному та гомілковоступневому суглобам.
Задня великогомілкова артерія - опускається між м'язами по задній поверхні гомілки, кровопостачаючи їх. Від задньої великогомілкової артерії відходить сама велика гілка - малогомілкова артерія, яка кровопостачає малогомілкову кістку і латеральну групу м'язів гомілки. Обійшовши позаду медіальну щиколотку, задня великогомілкова артерія виходить на підошву, де поділяється на медіальну і латеральну підошвові артерії, які разом з тильною артерією стопи кровопостачають стопу.
ВЕНИ ВЕЛИКОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Вени голови та шиї.
Кров від голови і шиї утворюють основні три парні стовбури: внутрішню, зовнішню та передню яремні вени.
Внутрішня яремна збирає кров від венозних синусів твердої мозкової оболонки, які збирають кров від головного мозку. Вона виходить з яремного отвору черепа і проходить на шиї поряд з внутрішньою, а потім загальною сонною артеріями до верхньої апертури грудної клітки і позаду грудино-ключичного суглоба зливається з підключичною веною, утворюючи плечоголовну вену. Права і ліва плечоголовні вени зливаються, утворюючи верхню порожнисту вену, яка впадає в праве передсердя.
Зовнішня яремна вена збирає кров з потиличної ділянки, вушної раковини. Вона впадає в внутрішню яремну вену.
Передня яремна вена збирає кров з передньої ділянки шиї і впадає в зовнішню яремну вену.
Нижня порожниста вена - найбільша вена тіла людини, знаходиться на задній стінці черевної порожнини справа від черевної аорти. Вона утворюється від злиття лівої та правої загальних клубових вен на рівні четвертого поперекового хребця. В черевній порожнині в нижню порожнисту вену впадають наднирникові, ниркові, яєчкові (яєчникові), печінкові вени. Пройшовши через діафрагму вона заходить в грудну порожнину і впадає в праве передсердя.
Система ворітної вени
Кров від непарних органів черевної порожнини зливається в три крупні вени: верхню брижову, селезінкову та нижню брижову. Ці вени зливаються, утворюючи ворітню вену. Ворітна вена заходить у ворота печінки.
Низхідна аорта в залежності від порожнини, в якій вона проходить, поділяється на грудну і черевну.
Грудна частина аорти - розміщується в задньому середостінні зліва від хребетного стовпа. Від грудної частини відходять гілки, які поділяються на вісцеральні і парієїпальні.
Вісцеральні гілки кровопостачають стравохід, трахею, бронхи, перикард.
Парієнтальні гілки кровопостачають міжреберні проміжки та діафрагму.
Черевна частина аорти - розташована на передній поверхні поперекових хребців. В черевній порожнині віддає ряд гілок, які поділяються на вісцеральні і парієнтальні.
Парієнтальні гілки кровопостачають діафрагму, м"язи спини і поперека.
Вісцеральні гілки поділяються на парні і непарні.
Непарні вісцеральні гілки черевної аорти:
черевний стовбур кровопостачає шлунок, дванадцятипалу кишку, печінку, селезінку. Голівку підшлункової залози;
- верхня брижова артерія кровопостачає тонку кишку, сліпу кишку з червоподібним відростком, висхідну ободову і праву половину поперечної ободової кишки, підшлункову залозу;
- нижня брижова артерія кровопостачає ліву половину поперечної ободової кишки, низхідну ободову, сигмоподібну і верхню частину прямої кишки.
Парні вісцеральні гілки черевної аорти:
середні наднирникові кровопостачають наднирники;
ниркові кровопостачають нирки;
- яєчкові (яєчникові) кровопостачають статеві залози.
Довгастий мозок
По зовнішній будові довгастий мозок нагадує спинний. На передній поверхні є передня серединна щілина, збоку від якої є продовгуваті потовщення - піраміди. Нервові волокна пірамід на границі довгастого мозку з спинним частково переходять на протилежний бік і утворюють перехрест пірамід. Латерально від кожної піраміди є потовщення овальної форми - оливи. На дорсальній поверхні довгастого мозку є частина ромбоподібної ямки, яка утворює дно IV шлуночка.
На розрізі видно, що структура довгастого мозку є неоднорідна і складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина розташована всередині - у вигляді скупчень - ядер довгастого мозку. До них відносяться ядра черепномозкових нервів: IX - XII пар.
Функції довгастої о мозку. Довгастий мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. В довгастому мозку закладені центри дихання. серцевої діяльності, судиноруховий, центри безумовних рефлексів травлення (слиновиділення, ковтання, жування та інші), захисних рефлексів (кашель, чхання і т.д.).
Задній мозок
До заднього мозку відносяться міст та мозочок.
Міст
Мас вигляд поперечного валика. Ззаду межує з довгастим мозком, а спереду — з ніжками мозку. ВІД бічних його відділів відходять середні ніжки мозочка. Дорсальна поверхня моста утворює частину дна IV шлуночка (ромбоподібної ямки). На розрізі видно, що структура довгастого мозку є неоднорідна і складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина розташована всередині у вигляді скупчень - ядер, від яких відходять V - V1II пари черепномозкових нервів
Мозочок
Мозочок лежить дорсально від моста і довгастого мозку. В ньому розрізняють дві півкулі, між якими знаходиться черв'як. Мозочок мас три пари ніжок: верхні (з'єднують його із середнім мозком); середні (з мостом) та нижні (з довгастим мозком). На поверхні мозочка є звивини, між якими знаходяться борозни. Борозни ділять поверхню мозочка на часточки. Мозочок складається з сірої і білої речовини. Сіра покриває півкулі мозочка, утворюючи його кору і знаходиться в товщі півкуль у вигляді ядер -зубчастого, пробкоподібного, кулястого, ядра шатра.
Функції мозочка. Мозочок регулює координацію рухів, положення тіла в просторі і м'язовий тонус.
Четвертий шлуночок
Четвертий шлуночок є однією із порожнин головного мозку. Він має дах і дно. Дно - ромбоподібна ямка - утворене дорсальними поверхнями довгастого мозку і моста, а чахверхнім та нижнім мозковими парусами. Шлуночок заповнений спинномозковою рідиною і сполучається із III шлуночком за допомогою водопроводу мозку (водопровід Сільвія). з центральним каналом спинного мозку і з підпавутинним простором — за допомогою трьох отворів -двох латеральних і одного серединного.
Середній мозок
До середнього мозку належать ніжки мозку і покрив середнього мозку. Порожниною є водопровід мозку,' який сполучає III шлуночок із IV.
Через ніжки проходять провідні шляхи, які з'єднують кору великих півкуль з мостом і мозочком.
Покрив (чотирьохгорбкове тіло) складається із двох верхніх і двох нижніх горбиків, які. відповідно, є підкірковими центрами зору та слуху.
Середній мозок виконує рефлекторну функцію. На рівні горбиків покриву середнього мозку здійснюються орієнтовні зорові та слухові рефлекси. І.П. Павлов образно назвав їх рефлексами "Що таке?". Вони проявляються у повороті голови, тулуба, очей у напрямку до зорового або звукового подразника, що раптово з'явився.
Проміжний мозок Будова проміжного мозку
Проміжний мозок знаходиться під мозолистим тілом. Його порожниною є III шлуночок. Він складається з таких частин, як таламус, гіпоталамус.
Таламус поділяється на власне таламус, метаталамус та епіталамус.
У таламусі відбувається перемикання усіх чутливих шляхів, які прямують до кори головного мозку, крім нюхової. Крім того в задньому його відділі — подушці знаходяться підкіркові центри зору. Медіальні поверхні таламуса \і ворююі ь латеральні сі інки III шл) мочка.
До метаталамуса належать медіальне та латеральне колінчасті тіла, які, відповідно, є підкірковими центрами слуху та зору. Медіальне і латеральне колінчасті тіла з'єднані
з нижніми та верхніми горбиками покриву середнього мочку.
Епіталамус складається з епіфіза (шишкоподібне тіло), який розташований між верхніми горбиками покрив середнього мозку. Від епіфіза йдуть повідці, які утримують його в даному положенні.
Гіпоталамус знаходиться вентральніше від галамуса і складається із власне гіпоталамуса та цілого ряду утворів, що розташовані на основі мозку. Сюди належать: зоровий перехрест, сірий горб, лійка, на якій знаходиться гіпофіз, та соскоподібні тіла.
Функції гіпоталамуса.
• Гіпоталамус - вищий підкірковий вегетативний центр. Він регулює функції всіх внутрішніх органів і сталість внутрішнього середовища організму.
• Гіпоталамус регулює всі види обмін)' речовин, температуру тіла, функції ендокринних залоз, діяльність всіх систем - серцево-судинної, дихальної, травної, сечостатевої.
• У гіпоталамусі розміщені центри. пов'язані поведінковими реакціями: статевими, оборонними та ін..
• Гіпоталамус регулює емоційну поведінку.
• У гіпоталамусі розміщені центри насичення, голоду. спраги.
• Гіпоталамус бере участь у процесах сну. бадьорості.
• Гіпоталамус виробляє гормони: анти діуретичні пі (вазопресин), що регулює реабсорбцію води нирковими канальцями. і окситоцин, який регулює скорочення матки і функцію молочних залоз.
Третій шлуночок
Третій шлуночок являє собою вузьку ЩІЛИН), бічні стінки якої утворені медіальними поверхнями таламуса. Передня стінка III шлуночка утворена передньою спайкою, задня - епіталамусом, нижня - утворами гіпоталамусом, верхня - судинним сплетенням. III шлуночок сполучається з бічними шлуночками за допомогою міжшлуночкового отвору і з IV шлуночком — за допомогою водопроводу мозку.
спинний мозок
(medulla spinalis)
Це відділ ЦНС. що має форму дещо сплющеного тяжа. Спинний мозок разом з його оболонками розташований в хребетному каналі. Верхня границя спинного мозку знаходиться на рівні верхнього краю атланта, нижня - на рівні І-И поперекових хребців. Зверху спинний мозок безпосередньо переходить в довгастий мозок. Знизу він закінчується мозковим конусом, верхівка якого переходить в тонку термінальну нитку. Спинний мозок на всьому протязі має неоднакову товщину. На ньому є два потовщення: шийне і попереково-крижове. Шийне потовщення відповідає відходженню спинномозкових нервів до верхніх кінцівок, а попереково-крижове до нижніх кінцівок. По передній поверхні спинного мозку зверху - вниз проходить передня серединна щілина, по задній поверхні - задня серединна борозна. На бічних поверхнях є передня і задня бічні борозни. З бічних борозен виходять передній і задній корінці спинного мозку. Передній корінець по функції руховий. Задній корінець - чутливий. Передній та задній корінці у відповідному міжхребцевому отворі з'єднуються у загальний пучок - спинномозковий нерв, по функції - змішаний. Таких нервів є 31 пара: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. Ділянка спинного мозку, від якої відходить одна пара спинномозкових нервів називається спинномозковим сегментом.
Внаслідок того, що довжина хребтового каналу не відповідає довжині спинного мозку, корінці в напрямку до своїх міжхребцевих отворів набувають косого напрямку. В результаті цього в поперековому відділі утворюється пучок із корінців, який називається кінським хвостом.
Кінцевий мозок
Кінцевий мозок складається із правої та лівої півкуль, які з'єднані мозолистим тілом. Півкулі розмежовані поздовжньою щілиною.
Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами. Сіра речовина утворює кору головного мозку і скупчення всередині півкуль - базальні ядра.
У кожній півкулі розрізняють три поверхні: верхньолатеральну. нижню і медіальну. Поверхня півкуль має численні борозни, які розділяють їх на звивини. Величина і форма борозен та звивин має індивідуальні особливості, проте існує декілька постійних борозен, які досить добре помітні в усіх людей. Розрізняють лобову, тім'яну, скроневу, потиличну частки. Скронева частка відокремлена від інших бічною борозною, лобова — центральною борозною і потилична — тім'яно-потиличною.
У лобовій частці паралельно до центральної борозни проходить передцентральна борозна. Між центральною та передцентральною борознами знаходиться передцентральна звивина.
У тім'яній частці паралельно до центральної борозни проходить зацентральна борозна. Між центральною та зацентральною борознами знаходиться зацентральна звивина.
У скроневій частці паралельно до бічної борозни проходять . верхня та нижня скроневі борозни, які розмежовують верхню, середню і нижню скроні звивини.
Потилична частка від тім'яної на медіальній поверхні відмежована досить глибокою тім'яно-потиличною.
Спинний мозок складається з білої і сіроїречовини:
біла речовина розташована ззовні, сіра - всередині. На горизонтальному розрізі спинного мозку сіра речовина має форму метелика, або букви Н. В сірій речовині розрізняють три пари рогів (передні, задні і бічні) і проміжну речовину, яка знаходиться в центрі. Всередині проміжної речовини є вузька порожнина - центральний канал, який заповнений спинномозковою рідиною. В передніх рогах розташовані рухові нейрони. В задніх рогах розташовані проміжні (вставні) нейрони. В бічних рогах розташовані вегетативні нейрони.
Біла речовина спинного мозку мас вигляд канатиків, що розташовуються між його щілинами та борознами. Розрізняють передній, задній та бічний канатики. Передній канатик знаходиться між передньою серединною щілиною і передньою бічною борозною. Бічний канатик знаходиться між передньою і задньою бічними борознами. Задній канатик між задньою бічною і задньою серединною борознами. Канатики утворені нервовими волокнами, які утворюю и,
провідні шляхи.
Оболонки спинного мозку. Спинний мозок покритий трьома оболонками: твердою, павутинною і м'якою (судинною).
Тверда оболонка спинного мозку покриває його ззовні. Між нею та окістям хребетного каналу знаходиться епідуральний простір, в якому міститься жирова клітковина і венозне сплетення.
Павутинна оболонка спинного мозку знаходиться під твердою мозковою оболонкою. Має вигляд тонкої, прозорої пластинки, не містить судин. Між павутинною і твердою оболонками знаходиться субдуральний простір, який заповнений пучками сполучнотканинних волокон.
М'яка оболонка спинного мозку прилягає до спинного мозку, заходить в усі його борозни і щілини, містить судини, які живлять спинний мозок. Між павутинною і м'якою оболонками знаходиться підпавутинний (субарахноїдальний) простір, заповнений спинномозковою рідиною.
Функції спинного мозку
Розрізняють дві функції спинного мозку — рефлекторну і провідникову.
Рефлекторна діяльність спинного мозку зв'язана з рефлекторними дугами, які замикаються на рівні нервових центрів спинного мозку.
Провідникова функція пов'язана з проходженням через спинний мозок провідних шляхів - висхідних і низхідних. Вони розташовані в канатиках, формують білу речовину спинного мозку і здійснюють зв'язок між спинним мозком, вищележачими відділами ЦНС і органами, які іннервуються спинномозковими нервами. ^
ГОЛОВНИЙ мозок
Головний мозок разом з його оболонками займає всю порожнину черепа. В ньому розрізняють п'ять основних відділів: довгастий мозок, задній мозок, середній мозок, проміжний мозок, кінцевий мозок. Довгастий мозок, задній мозок, середній мозок разом називаються мозковим стовбуром.
Кінцевий мозок складається із правої та лівої півкуль, які з'єднані мозолистим тілом. Півкулі розмежовані поздовжньою щілиною.
Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами. Сіра речовина утворює кору головного мозку і скупчення всередині півкуль - базальні ядра.
У кожній півкулі розрізняють три поверхні: верхньолатеральну. нижню і медіальну. Поверхня півкуль має численні борозни, які розділяють їх на звивини. Величина і форма борозен та звивин має індивідуальні особливості, проте існує декілька постійних борозен, які досить добре помітні в усіх людей. Розрізняють лобову, тім'яну, скроневу, потиличну частки. Скронева частка відокремлена від інших бічною борозною, лобова — центральною борозною і потилична — тім'яно-потиличною.
У лобовій частці паралельно до центральної борозни проходить передцентральна борозна. Між центральною та передцентральною борознами знаходиться передцентральна звивина.
У тім'яній частці паралельно до центральної борозни проходить зацентральна борозна. Між центральною та зацентральною борознами знаходиться зацентральна звивина.
У скроневій частці паралельно до бічної борозни проходять . верхня та нижня скроневі борозни, які розмежовують верхню, середню і нижню скроні звивини.
Потилична частка від тім'яної на медіальній поверхні відмежована досить глибокою тім'яно-потиличною.
Базальні ядра
Базальні ядра - скупчення сірої речовини всередині півкуль. До них належать: смугасте тіло, мигдалеподібне тіло та огорожа. Базальні ядра - підкіркові рухові центри, які відповідають за складні рефлекторні акти (біг, ходьба, плавання), тонус м'язів. Базальні ядра відіграють велику роль у регуляції складних рухів, наприклад, рук хірурга, піаніста, рухи під час письма, танців, тобто таких, які потребують попереднього навчання і тренувань.
Бічні шлуночки
Бічні шлуночки (правий та лівий) є порожнинами кінцевого мозку. Вони складаються із переднього, заднього, нижнього рогів, та центральної частини,. Передній ріг знаходиться у лобовій частці, задній — у потиличній, нижній — у скроневій, а центральна частина — у тім'яній. Шлуночки заповнені спинномозковою рідиною і через міжшлуночкові отвори сполучаються із III шлуночком. *
Біла речовина півкуль
Біла речовина півкуль займає простір між корою і базальними ядрами. Вона складається з численних нервових волокон, що йдуть у різних напрямках. Виділяють три види волокон півкуль; асоціативні (з'єднують різні ділянки однієї півкулі), комісуральні (з'єднують симетричні ділянки лівої та правої півкуль) і проекційні (з'єднують кору півкуль з іншими відділами головного мозку та спинним мозком). Останні отримали назву провідних шляхів.
ОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Оболонки головного мозку є продовженням оболонок спинного мозку, але мають свої особливості.
Тверда мозкова оболонка відрізняється від твердої оболонки спинного мозку такими ознаками:
І.Вона є окістям кісток черепа, тут немає епідурального простору.
2.У деяких місцях вона утворює ряд відростків, які заходять між частинами мозку - це серп великого мозку, серп мозочка, намет мозочка, діафрагма турецького сідла.
3.Відростки розщеплюються, прикріплюються до країв борозен, що знаходяться на кістках черепа, і утворюють венозні пазухи, заповнені венозною кров'ю. Венозна кров із пазух відтікає у внутрішню яремну вену.
Павутинна оболонка тонка і прозора, судин не має. Вона перекидається через борозни і заглибини на поверхні мозку. В ділянці цих заглибин утворюються розширення підпавутинного простору, які називаються цистернами. Вони заповнені спинномозковою рідиною. Павутинна оболонка утворює зернистості - Пахіонові грануляції, які проникають у венозні пазухи. Через Пахіонові грануляції відбувається всмоктуванні спинномозкової рідини в кров.М'яка оболонка містить судини, заходить у всі щілини та борозни головного мозку. Вона
СПИННОМОЗКОВІ НЕРВИ
Спинномозкові нерви утворюються при злитті переднього та заднього корінців, що відходять від спинного мозку, в ділянці міжхребцевих отворів. За функцією спинномозкові нерви є змішаним. Таких нервів є 31 пара: 8 пар шийних, 12 пар грудних, 5 пар поперекових, 5 пар крижових, 1 пара куприкових. Кожний спинномозковий нерв при виході із міжхребцевого отвору ділиться на гілки: 1) передню - до передньої стінки тулуба і кінцівок; 2) задню— до шкіри і м'язів спини та потилиці; 3) білу з'єднувальну - до вузлів симпатичного стовбура; 4) оболонкову - до оболонок спинного мозку.
Задні гілки
Задні гілки спинномозкових нервів містять чутливі і рухові волокна. Вони прямують до шкіри і м'язів спини та потилиці і іннервують їх.
Передні гілки
Передні гілки спинномозкових нервів, як і задні, мають у своєму складі чутливі та рухові волокна. Вони переплітаються між собою і утворюють сплетення (шийне, плечове, поперекове та крижове), за винятком передніх гілок грудних нервів, які йдуть у міжреберних проміжках.
Шийне сплетення
Шийне сплетення утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів. Його гілки поділяються на три групи: чутливі, рухові і змішані
Д° чутливих гілок належать нерви:
1) малий потиличний;
2) великий вушний;
3) поперечний нерв шиї;
4) надключичні нерви.
Всі вони іннервують шкіру потилиці, вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, шиї.
Рухові гілки іннервують глибокі м'язи шиї.
Змішаною гілкою шийного сплетення є діафрагмальний нерв, який проходить у грудну порожнину й іннервує діафрагму, плевру, перикард. а правий діафрагмальний нерв - печінку.
Плечове сплетення
Плечове с плетенн я утворене переди і м и гілкам ІІ чотирьох нижніх шийних j частиною 1-го грудного спинномозкового нерва. Воно віддає гілки, які поділяються па короткі і довгі. Короткі іннервують капсулу плечової о суглоба, м'язи пояса верхньої кінцівки і шкіру над ними.
До довгих гілок плечового сплетення належать там
нерви:
1.медіальний шкірний нерв плеча - ¡§to іннервує шкір} медіальної поверхні плеча;
2.)медіальний шкірний нерв передпліччя — іннервує шкір; медіальної поверхні передпліччя;
з)м'язово-шкірний нерв - іннервує м'язи передньої групи плеча і шкіру латеральної поверхні передпліччя: 4)серединиші нерв - іннервує м'язи передньої групи передпліччя, м'язи підвищення великого пальця, І і ІІ черепноподібних м'язів та шкіру долонної поверхні L II. ПІ. половини IV пальців:
5)ліктьовии нерв - іннервує м'язи підвищення мізинця, III І IV червоподібні м'язи та шкіру долонної поверхні V і половини IV пальців, а на тильній поверхні кисті - шкіру V. IV і половини III пальців;
6)променевий нерв — іннервує м'язи задньої групи плеча І передпліччя та шкіру тильної поверхні І, II і полонини III пальців.
Передні гілки грудних спинномозкових нервів
сплетень не утворюють, а йдуть в міжреберних проміжках. Вони називаються міжреберними нервами, іннервують власні м'язи грудей, м'язи передньо-бічної стінки живота та шкіру над цими м'язами.
Поперекове сплетення
Поперекове сплетення утворене передніми гілками трьох верхніх поперекових спинномозкових нервів, частково -12-го грудного і 4-го поперекового.
До них належать: 1.клубово-підчеревний нерв - іннервує м'язи і шкіру живота; 2)клубово-пахвинний нерв іннервує шкіру живота над пахвинною зв'язкою;
3.статево-стегновий нерв — іннервує вміст пахвинного каналу та шкіру стегна під пахвинною зв'язкою; 4.латеральний шкірний нерв стегна — іннервує шкіру латеральної поверхні стегна;
5)затульний нерв - іннервує медіальну групу м'язів стегна та шкіру над ними;
6)стегновий нерв - найбільший нерв поперекового сплетення, іннервує передню групу м'язів стегна, шкіру над ними та шкіру медіальної поверхні стегна, гомілки і медіального краю стопи.
Крижове сплетення
Крижове сплетення утворене передніми гілками усіх крижових, куприкових спинномозкових нервів та частково передніми гілками 4-го і 5-го поперекових спинномозкових нервів. У ньому розрізняють короткі та довгі гілки. Короткі гілки іннервують м'язи таза і сідничної ділянки.
До довгих гілок належать:
\)задній шкірний нерв стегна - іннервує задню поверхню шкіри стегна;
2)сідничний нерв - найбільший нерв тіла людини, гілки якого іннервують м'язи задньої групи стегна, м'язи гомілки, шкіру задньої, латеральної і передньої поверхні гомілки, м'язи і шкіру стопи, крім медіального краю.
ЧЕРЕПНОМОЗКОВІ НЕРВИ
Від головного мозку відходить 12 пар черепних (черепномозкових) нервів. Кожна пара мас свій номер та назву.
I пара — нюхові нерви- це тонкі нюхові нитки, які відходять від нюхових клітин, що знаходяться у слизовій оболонні верхнього HoroRom холу, верхньої носової раковини та перегородки носа. Вони проходять через решітчасту ппястинку решітчастої кістки і підходять до нюхової' цибулини. Звідси нервові імпульси передаються у кору півкуль.
II пара - зоровий нерв - утворений відростками паличок і колбочок, виходить з орбіти через зоровий канап, в ділянці турецького сідла утворює неповний перехрест (перехрещуються лише медіальні волокна), переходячи у зоровий шлях. Волокна зорового шляху підходять до латеральних колінчатих тіл, верхніх горбиків, середнього мозку і подушки зорових горбів, де знаходяться підкіркові центри зору. Звідси волокна прямують до кори півкуль, де закінчуються в потиличній частці. Тут знаходиться кірковий аналізатор зору.
III пара - окоруховий нерв - його рухові волокна іннервують верхній, нижній та медіальний прямі м'язи ока. нижній косий м'яз ока та м'яз, що піднімає верхню повіку.
IV пара - блоковий нерв - іннервує верхній косий м'яз
ока.
V пара - трійчастий нерв - вийшовши із головного мозку розділяється на три гілки: очний, верхньощелепний та нижньощелепний нерви.
Очний нерв іннервує оболонки очного яблука, шкіру лоба, слизову носової порожнини, слізну залозу, лобову та клиноподібну пазухи, комірки решітчастої кістки.
Верхньощелепний нерв іннервує зуби верхньої щелепи, слизову носової порожнини, м'якого та твердого піднебіння, шкіру обличчя від медіального кута ока до кута рота. Нижньощелепний нерв іннервує зуби нижньої щелепи, слизову щоки, передніх 2/3 язика, привушну слинну залозу, шкіру підборіддя, скроневої ділянки та вушної раковини, жувальні м'язи.
VI пара - відвідний нерв - іннервує зовнішній прямий м'яз ока.
VIJ пара - лицевий нерв - іннервує мімічну мускулатуру. '
VIII пара - присінково-завитковий нерв складається з двох частин: присінкової та завиткової. Присінкова частина проводить відчуття рівноваги від рецепторів, які знаходяться в присінку і півколових каналах внутрішнього вуха, а завиткова частина проводить слухові відчуття від спірального кортієвого органа, який знаходиться в завитці. У внутрішньому слуховому ході ці дві частини з'єднуються, утворюючи присінково-завитковий нерв.
IX пара - язикогорловий нерв - іннервує задню третину слизової язика, слизову горла, мигдалики, середнє вухо, м'язи горла.
X пара - блукаючий нерв - змішаний, найдовший нерв із черепномозкових. Через верхню апертуру він проходить у грудну порожнину. Чутливі гілки блукаючого нерва іннервують органи дихання, більшу частину травного тракту (доходячи до низхідного відділу ободової кишки), печінку, підшлункову залозу, нирки, серце. Рухові волокна блукаючих нервів .іннервують рормугоияні м'язи горла, м'якого піднебіння та гортані, парасимпатичні - гладку мускулатуру внутрішніх органів, серцевий м'яз та залози.
XI пара - додатковий нерв - іннервує груднино-ключично-соскоподібний та трапецієподібний м'язи.
XII пара - під'язиковий нерв - іннервує м'язи язика.
Симпатична частина
Симпатична частина вегетативної нервової системи представлена центральним і периферійним відділами.
Центральний відділ утворюють клітини бічних рогів спинного мозку на рівні восьмого шийного, всіх грудних і трьох верхніх поперекових сегментів.
Периферійний відділ - це нервові волокна і симпатичні нервові вузли. Симпатичні вузли, з'єднуючись міжвузловими волокнами, утворюють правий та лівий симпатичні стовбури. Правий та лівий стовбури розташовані по боках уздовж хребта. До вузлів симпатичного стовбура підходять білі з'єднувальні гілки від спинномозкових нервів. Від усіх вузлів симпатичного стовбура до периферичних спинномозкових нервів йдуть сірі з'єднувальні гілки.
Прегангліонарні симпатичні волокна відносно короткі, постгангліонарні - відносно довгі
Парасимпатична частина
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи теж має центральний та периферичний відділи.
Центральний відділ представлений парасимпатичними, ядрами, що лежать в середньому, задньому і довгастому мозку (від них починаються парасимпатичні волокна, що йдуть в складі ІІІ, VII, IX, X пар черепних нервів) та в бічних рогах спинного мозку на рівні II-IV,крижових сегментів.
Периферійний відділ представлений вузлами та волокнами, що входять до складу III, VII, IX, X, пар черепних та тазових нервів. Парасимпатичні волокна лежать близько до органів, які вони іннервують. або в самих органах.
Прегангліонарні парасимпатичні волокна відносно довгі, постгангліонарні - відносно короткі.
При подразненні симпатичних нервів поліпшується кровообіг, звужуються кровоносні судини (крім судин серця, мозку і скелетних м'язів, що працюють), зростає рівень артеріального тиску, розширюються бронхи, збільшується частота і глибина дихання, зростає легенева вентиляція, покращується постачання систем організму поживними речовинами. Симпатична частина підвищує обмін речовин, енергії та рівень глюкози в крові. Симпатичні нерви гальмують секрецію, моторику і всмоктування в шлунково-кишковому тракті і викликають розширення зіниці ока.
При подразненні парасимпатичних нервів зменшується сила і частота серцевих скорочень, розширюються судини, падає артеріальний тиск, дихання стає нечастим і поверхневим, звужуються бронхи, зменшується легенева вентиляція, звужується зіниця. З боку шлунково-кишкового тракту збільшується секреція, моторика і всмоктування в ньому, розслаблюються сфінктери і скорочується мускулатура травного каналу. Парасимпатична частина зменшує обмін речовин і енергії, знижує рівень глюкози в крові.
НЕРВОВА СИСТЕМА
Нервова система- це головний апарат управління організму. Вся нервова система підрозділяється на соматичну та вегетативну, або автономну. Соматична нервова здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем.
Вегетативна -регулює діяльність внутрішніх органів (впливає на обмін речовин, дихання тощо). Вегетативна нервова система в свою чергу ділиться на симпатичну та парасимпатичну.
У нервовій системі виділяють центральну і периферичну частини. До центральної відносять головний і спинний мозок. До периферичної - спинномозкові та черепномозкові нерви.
На розрізі мозку видно, що структура нервової системи неоднорідна і складається із сірої та білої речовин.
Сіра речовина - це скупчення тіл нервових клітин. Біла речовина представлена нервовими волокнами. Сіра та біла речовина в різних відділах ЦНС розташована неоднаково. В півкулях головного мозку та мозочку сіра речовина утворює суцільний шар, який називається корою. Крім того в товщі півкуль кінцевого мозку і півкуль мозочка є скупчення сірої речовини, які називаються ядрами. Ядра виконують роль центрів, які регулюють функції організму.
Пучки нервових волокон білої речовини зв'язують одні відділи мозку з іншими і виконують провідникову функцію.
Властивості нервових центрів:
1.Однобічне проведення збудження - завдяки тому, що нервові клітини в центрі об'єднуються через синапси.
2.Трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, які приходять до нервових центрів
3.Сумація збудження. Якщо нанести на рецептор (наприклад, на шкірі) поодиноке допорогове подразнення, тозбудження в нервовому центрі не виникає і. відповідно, не буде проявлятись діяльність робочого органа. Якщо ж нанести швидко декілька послідовних допорогових подразнень, то в нервовому центрі в результаті сумації розвинеться збудження і внаслідок цього розпочнеться
діяльність робочого органа
4. Втомлюваність нервових центрів. Нервовий центр дуже швидко втомлюється, на відміну від нервів, які практично не відчувають втоми.
Рефлекс
В основі діяльності нервової системи лежить рефлекс. Рефлекс — це реакція-відповідь організму па зміни зовнішнього або внутрішнього середовища при участі центральної нервової системи.
Шлях, по якому проходить збудження при здійсненні рефлексів, називається рефлекторною дугою. До складу рефлекторної дуги входять рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор, зворотний зв'язок.
Рецептори - це чутливі утвори, які сприймають '.МІНИ зовнішнього або внутрішнього середовища.
Аферентний шлях утворений чутливими нервами, які приносять збудження від рецепторів у центральну нервову систему.
Нервовий центр - скупчення нейронів в певному відділі центральної нервової системи. В ньому відбувається обробка інформації, що надходить від рецепторів.
Еферентний шлях - рухові, або вегетативні нерви. По ньому передається збудження від центральної нервової системи до робочого органа.
Ефектор. або робочий орган, отримує "наказ", що надійшов із нервового центру, і здійснює або, навпаки, припиняє виконання роботи. Ефектором можуть бути скелетні та гладкі м'язи, серцевий м'яз, залози.
У будь-якій рефлекторній дузі розрізняють зворотний зв'язок. Це аферентне волокно йде від робочого органа до нервового центру. По зворотному зв'язку робочий орган сповіщає центр, чи виконаний "наказ
ТРАВНА СИСТЕМА
Травня система складається з органів, що механічно та біохімічно обробляють їжу, всмоктують продукти її розщеплення, а також виводять з організму неперетравлені рештки.
Травна система починається порожниною poma, далі йде глотка, стравохід, шлунок, тонкий кишечник (дванадцятипала кашка, голодна кишка, клубова кишка), товстий кишечник (сліпа кишка, ободова лишка, пряма кишка) і закінчується відхідникам. Крім цих органів до травного апарату належить багато пью;, найбільші з яких великі слинні, печінка та підшлункова залоза.
Травна система відіграє велике значення в життєдіяльності організму: і в результаті обробки харчових продуктів організм отримує будівельний матеріал, який використовується для росту та відновлення клітин, а також є джерелом енергії.
Під травленням розуміють сукупність фізичних, хімічних та фізіологічних процесів, котрі забезпечують обробку та перетворення харчових продуктів у прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись клітинами організму
Функції ШКТ:
1)моторна - жування, ковтання та просування їжі по травній системі; 2)секреторна - вироблення залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, підшлункового та кишкового соків, жовчі; 3)інкреторна - вироблення певних гормонів:
4)екскреторна - виділення травними залозами в порожнину ШКТ продуктів обміну (сечовини, жовчних пігментів, аміаку) та їх виділення:
5)всмоктуюча - всмоктування поживних речовин, води і т.д.;
6)захисна - шлунковий сік (кислота) вбиває мікроби. Вся травна система має спільну будову і більшість її органів мають трубкоподібну форму і складаються із слизової, м'язової га серозної, або зовнішньої оболонок
Слизова (t.mucosa) - вона вкрита епітелієм, клітини якого розміщені на тонкій власній пластинці, побудованій із сполучної тканини.
М'язова (i.nuiscularis) - непосмутовані міоцити. котрі утворюють два шари: внутрішній - циркулярний, зовнішній - поздовжній.
Серозна ((.serosa) - складається з власної пластинки і клітин мезотелію. які виробляють серозну рідину.
Порожнина рота
Початковий відділ травного каналу. Тут проходить механічна та починається хімічна обробка їжі. Механічна - розжовування, хімічна – часткове
розщеплення вуглеводів ферментами слини.
Порожнина рота обмежена зверху піднебіння, знизу - діафрагмою рота, спереду - губами, з боків - щоками. Вона поділяється на присінок та власне порожнину рота.
Присінок - вузькі щілина стінками якої ззовні є губи та щоки, а з середини - ясна та зуби.
Власне порожнина рота - обмежена вгорі піднебінням, знизу - діафрагмою рота, спереду і з боків - яснами та зубами.
Губа (labia)
Верхня і нижня обмежують собою щілину рита. З обох боків щілини рота губи переходять одна в одну, утворюючи кут рота. Зовні вкриті шкірою, під шкірою знаходиться коловий м?яз рота, внутрішня поверхня їх вкрита слизовою оболонкою, яка продовжується на альвеолярні відростки щелеп, щільно зростається з їх окістям і утворює ясна. По середній лінії між губами та яснами слизова потовщується і утворює вуздечки верхньої і нижньої губ.
Щока (buca)
Зовні вкрита шкірою, в товщі знаходиться щічний м?яз. між волокнами якого є скупчення жирової клітковини - комки Біше - особливо добре розвинуті у немовлят, оскільки сприяють ссанню. Зсередини - слизова оболонка.
Піднебіння (palatum)
Піднебіння поділяють на тверде та м'яке.
Тверде піднебіння утворене піднебінними відростками верхньої щелепи та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Воно вкрите слизовою, яка щільно зрощена з окістям.
М'яке піднебіння (піднебінна завіска) - побудоване з волокнистої пластинки та м'язів, відокремлює порожнину рота від носоглотки. По боках м'яке піднебіння переходить у дві дужки: передню - піднебінно-язикову та задню - піднебінно - глоткову. Середня частина м'якого піднебіння називається піднебінним язичком. Між піднебінним дужками розташоване скупчення лімфоїдної тканини - піднебінні мигдалики, які відіграють захисну функцію.
Mязи м'якого піднебіння:
1.Мяз - підіймач піднебінної завіски. Функція: піднімає м'яке піднебіння.
2.Мяз-натягам піднебінної завіски. Функція: натягає м’яке піднебіння. З.М’яз язичка. Функція: піднімає язичок угору і тягне його назад. 4.Піднебінно-язиковий м’яз. Функція натягує дужки і тим самим звужує зів
5.Піднебінно-глотковий м’яз. Функція: натягує дужки та піднімає глотку.
Ротова порожнина сполучається і глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений вгорі м'яким піднебінням, по боках піднебінними дужками, внизу - коренем язика.
Язик
М'язовий орган, покритий слизовою оболонкою. Функції: а)бере участь у механічній обробці їжі. формуванні харчової грудки, акті ковтання; б)орган смаку; в)орган мови.
В язиці розрізняють три частини: 1)коріпь язика, - задня частина; 2)тіло язика - середня частина; 3)верхівка - передня частина. На тілі розрізняють верхню та нижню поверхні і два краї. Верхня поверхня язика опукла і називається спинкою. Вона вкрита слизовою оболонкою, яка має особливі вирости - сосочки язика. Розрізняють декілька видів сосочків: ниткоподібні, конусоподібні, грибоподібні, жолобуваті та листоподібні. Всі сосочки за виключенням ниткоподібних та конусоподібних мають смакові цибулини. Ниткоподібні та конусоподібні - це чутливі сосочки (больові, температурні та тактильні).
На нижній поверхні язика є потовщення слизової - вуздечка. По обидва боки від неї- підвищення- вивідні протоки підщелепної та під'язикової слинних залоз.
На корені є скупчення лімфоїдної тканини - язиковий мигдалик. М?язи язика поділяються на скелетні та власні. Власні м’язи:
І.Поздовжній м’яз. Функція: скорочує та потовщує язик. 2.Поперечний м’яз. Функція: звужує та подовжує язик. З . Вертикальний м’яз. Функція: подовжує язик. Скелетні м’язи:
І .Підборідно-язиковий. Функція: висуває язик вперед. 2.Підязиково-язиковий. Функція: тягне язик назад і вниз. З.Шило язиковий. Функція: тягне язик назад і гору.
Слинні залози.
В товщі губ. щік. язика, піднебіння є багато чисельні дрібні слинні залози. Крім них в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, під нижньощелепної і під’язикової Привушна залоза (glandule parotis) - найбільша, вона лежать в задньощелепній ямці. спереду ,і дещо нижче вушної раковини. Вона має дольчасту будову, покрита щільною фасцією, її вивідна протока йде по зовнішній поверхні жувального м'яза, проходить через щічний, м'яз і відкривається в порожнину рота на рівні 2-го верхнього великого кутнього зуба.
Піднижпьощелепна залоза (glandula suhmandibuiaris) розташована в піднижньощелепному трикутнику. її протока відкривається на під'язиковому сосочку.
Під'язикова залоза (glandulasublingualis) розташована в під’язиковій складці на дні порожнини рота,. Безліч малих, вивідних проток відкриваються безпосередньо в під'язиковій складці. Головна вивідна протока проходить разом з протокою під нижньощелепної залози і відкривається поряд з нею.
Зуби (dentes)
Зуби розташовані в комірках альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелепи. Розрізняють зуби молочні та постійні.Кожен зуб має коронку, шийку і корінь. Коронка зуба виступає над яснами. Звужена частина зуба - шийка - закрита яснами. Корінь зуба розташований в комірці альвеолярного відростка щелепи. На верхівці кореня є отвір, в який входять судини та нерви . Отвір веде в канал кореня. Канал переходить в порожнину, яка заповнена скупченням судин, нервів і пухкої сполучної тканини - пульпою.
Основна речовина, з якої побудований зуб - дентин. Коронка покрита емаллю, шийка та корінь - цементом. Дентин твердіший від кістки, а емаль найтвердіша тканина організму. Цемент по своїй будові нагадує кістку.
В залежності від форми коронки та функції розрізняють такі зуби: різці, ікла, малі та великі кутні зуби,: Різці мають долотоподібну коронку і один корінь. Ікла мають конусоподібну коронку і по одному кореню. Малі кутні зуби на жувальній поверхні коронки мають два горбики і один корінь, який може бути роздвоєний. Великі кутні зуби . мають кубоподібну коронку, на жувальній поверхні якої є 3-4 горбики. Верхні зуби мають три корені, нижні - два.
Формула постійних зубів:
Форм. Мол. Зуб.
Травлення в порожнині рота
У ротовій порожнині відбувається жування і первинна хімічна обробка їжі. Жування. Слиновиділення. У ротову порожнину слинними -залозами секретується слина. До її складу входить 99 % води і 1 % неорганічних (солі кальцію, калію) і органічних речовин. До органічних речовин належить білок, муцин і ферменти.
Муцин відіграє роль при ковтанні їжі: завдяки муцину харчова грудка стає слизькою і легко проходить через стравохід.
Ферменти слини - амілаза і мальтоза Амілаза в слабколужному середовищі слини розщеплює крохмаль (полісахарид) до мальтози (дисахариду). Мальтоза розщеплює мальтозу до глюкози. Крім ферментів до складу слини входить лізоцим, який має бактерицидну дію
Харчова грудка знаходиться в ротовій порожнині всього 15-18 с. За такий короткий проміжок часу ферменти не встигають розщепити крохмаль. їх дія продовжується при надходженні харчової грудки в шлунок, яка знаходиться в ньому до того моменту, поки не просякне кислим вмістом шлунка (20-30 хв.).
Кількість і якість слини, що виділилась, залежить від характеру їжі. Чим сухіша їжа. тим більше слини секретується.
За добу у людини виділяється 600-800 мл слини. Секреція слини - рефлекторний акт. Ковтання. В результаті процесів жування і слиновиділення формується харчова грудка. Рухом язика вона просувається до його кореня. Потім грудка притискається до твердого піднебіння й пересувається в глотку. І Подразнюються рецептори, в результаті чого скорочуються м'язи які піднімають м'яке піднебіння, закриваючи сполучення з носом. Потім піднімається під'язикова кістка і гортань, язик натискує на надгортанник і закриває вхід у гортань. Грудка потрапляє в стравохід, який, скорочуючись, проштовхує її до шлунка.
Ковтання - рефлекторний акт. Центр ковтання знаходиться в довгастому мозку
Глотка (pharynx)
Глотка проводить повітря з порожнини носа в гортань і навпаки, і їжу з ротової порожнини в стравохід Таким чином, в глотці перехрещуються дихальні та травні шляхи.
Глотка має форму трубки, вгорі прикріплюється де основи черепа, а внизу на рівні VI-VII шийних хребців переходить у стравохід. Глотка розташована позаду порожнини носа, порожнини рота та гортані. Від шийного відділу хребта відділяється передхребетною фасцією та пухкою сполучною тканиною.
В глотці розрізняють три частини:
1.носова (носоглотка);
2) ротова (ротоглотка);
3) гортанна (гортаноглотка).
Носоглотка розміщується позаду косової порожнини. Зверху знаходиться склепіння глотки, на якому є скупчення лімфоїдної тканини - глотковий мигдалик. Через два отвори - хоани. які розташовані спереду, носоглотка сполучається з порожниною носа. На бічних стінках є отвори слухових труб, з допомогою яких вона сполучається з-відповідною порожниною середнього вуха. Між глотковим отвором слухової труби та м'яким піднебінням з обох сторін розташовані трубні мигдалики. Всі шість мигдаликів - глотковий, два трубні, язиковий та два піднебінні об'єднуються в так зване лімфоїдне кільце Пирогова-Вальдейера.
Рогова частина глотки розміщується від піднебінної завіски до входу в гортань. Крізь зів вона сполучається з порожниною рота.
Гортанна частина розташована позаду гортані і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща, де переходить у стравохід.
Стінка глотки побудована з слизової оболонки з підслизовою основою, фіброзної. м'язової і сполучнотканинної оболонок.
Слизова носоглотки вкрита війчастим епітелієм, а в ротовій та гортанній частинах - незроговілим багатошаровим епітелієм, М'язова оболонка складається з трьох пар м'язів; верхнього, середнього та нижнього констрікторів (стискачів) глотки, а також двох пар м'язів підіймачів глотки: шилоглоткового та піднебінно-глоткового. Всі м'язи посмуговані. Скорочення м'язів сприяє проштовхуванню їжі в стравохід.
Стравохід
Циліндрична, сплюснута спереду назад трубка довжиною 25 -ЗО см. Стравохід починається на рівні VI шийного хребця від гортанної частини глотки і закінчується на рівні XI грудного хребця отвором в шлунок. В стравоході розрізняють: шийну, грудну, черевну частини.
Шийна частина простягається віл VІ то VII шийного хребця.
Грудна частина - найдовша - розташована в грудній порожнині і закінчується на рівні діафрагми,.
Черевна частина - найкоротшу, довжина її у дорослої людини 10-12 млі. На рівні XI грудного хребця ця частина переходить у шлунок.
Стравохід має 3 звуження. Перше - на початку, стравоходу (VI шийний хребець). Друге - в місці розгалуження трахеєї (IV грудний хребець). Третє - в місті переходу стравоходу через діафрагму.
Стінка стравоходу побудована з слизової, м'язової та адвентиціальної оболонок. Слизова - вкрита багатошаровим плоским епітелієм під яким розташований добре розвинутий підслизовий шар. Завдяки підслизовому шару стравохід мас поздовжні складки і може збільшувати діаметр. М'язова оболонка складається з двох шарів: зовнішній - поздовжній, внутрішній - циркулярний Верхня частина стравоходу представлена посмугованими м'язовими волокнами, а нижня непосмугованими.
Тонка кишка (intestinum tenue)
Найдовший відділ травного каналу довжиною 5-7 м. В ній найбільш інтенсивно протікає і в основному закінчується перетравлення їжі. відбувається всмоктування в кров та лімфу поживних речовин. Вона поділяється на гри частини: дванадцятипалу кишку, порожню та клубову, яка в правій клубовій ямці переходить в товсту кишку. Дванадцятипала кишка (duodenum)
Початковий відділ тонкого кишечника, найбільш коротка його частина. Вона підковоподібно огинає голівку підшлункової залози. В ній розрізняють 4 частини, що переходять одна в одну: верхню (цибулину), низхідну, горизонтальну, висхідну. Висхідна пройшовши дванаддятипалоголодний згин продовжується в голодну кишку
Приблизно посередині низхідної частини на внутрішньо-задньої поверхні є одна поздовжня складка, на нижньому кінці якої розташований великий сосочок (Фатерів). Тут відкривається загальна жовчна протока та основна протока підшлункової залози. Інколи дещо вище є малий сосочок - де відкривається додаткова протока підшлункової залози.
Порожню (jejunum) і клубову (ileum) кишки об'єднують під назвою брижової частини тонкої кишки. тому. що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли. Це дає їм велику рухливість.
Будова спинки тонкої кишки. Зсередини кишка вкрита слизовою оболонкою, яка представлена одношаровим циліндричним епітелієм. Вона містить численні залози, що виділяють кишковий сік. Під слизовою - м'язова оболонка, яка має два шари гладких м'язів - внутрішній циркулярний, зовнішній поздовжній. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, решта дванадцятипалої кишки - лише спереду (екстраперітонеально). Порожня і клубова вкриті очеревиною з усіх сторін.
На всьому протязі слизова утворює колові складки, що значно збільшує поверхню всмоктування. Ці складки вкриті ворсинками. Ворсинки являють собою вирости слизової, які збільшують всмоктувальну та видільну поверхню тонкої кишки. Центральне місце в кожній ворсинці займає центральна а лімфатичний капіляр, в який надходять жири. По периферії від нього розташовані артеріальні та венозні капіляри, в які надходять білки та вуглеводи.
На слизовій оболонці голодної кишки є поодинокі лімфатичні фолікули а на слизовій клубової кишки групові лімфатичні фолікули (пейєрові бляшки), які несуть захисну функцію, знешкоджуючи шкідливі речовини та мікроорганізми, що проникають в організм.
Товста кишка (intestinum crassum)
Кінцевий відділ травного каналу. її довжина 1.5-2.Ü м. Товста кишка поділяється на три частини: сліпу7, ободову, пряму.
Сліпа кишка (cecum) - початковий відділ товстої кишки, розташована в правій клубовій ямці. У місці переходу в сліпу кишку клубової слизова оболонка тонкої кишки утворює істубово-сліпокишкову (Баугінієву) заслонку. Вона складається з двох слизових губ. які заходять у просвіт сліпої кишки. Завдяки цій заслонці вміст сліпої кишки не переходить в тонку кишку.
Від внутрішньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток (appendix vermifonnis) - або апендикс. Частіше всього він опускається до низу, а ж до входу в малий таз. В рідких випадках він розташований позаду сліпої кишки, піднімається догори і може досягнути печінки. Відросток має вузьку порожнину, яка відкривається отвором в сліпу кишку. Отвір оточений складкою слизової оболонки (заслонкою). Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін, має свою брижу.
■ Ободова кишка (colon) - у вигляді обода оточує петлі тонкої кишки Поділяється на чотири відділи: висхідну, поперечну, низхідну та сигмоподібну.
Висхідна ободова кішка (colon ascendens) - розташована в черевні й порожнині справа і прилягає до задньої її стінки. Вона піднімається від сліпої їсинки до печінки і утворюючи згин переходить в поперечну.
Поперечна ободова кишка (colon transversum) - проходить в черевній порожнині справа наліво, знаходячись нижче шлунка над петлями тонкої кишки. Вона має брижу, яка прікріплена до задньої стінки черевної порожнини. В ділянці лівого підребер'я, під селезінкою, поперечна ободовії кішка утворює згин і переходить в низхідну.
Низхідна ободова кішка (colon descendens) - лежить в лівій боковій ділянці черевної порожнини, прилягаючи до задньої стінки. На рівні гребеня лівої клубової кістки вона переходить в сигмоподібну ободову кишку.
Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoldeum) - вона дуже рухлива • бо має свою брижу і її положення залежить від наповнення сусідніх органів. На іовні III крижового хребця вона переходить в пряму кишку.
Будова стінки сліпої і ободової кишки. Зсередини - слизова оболонка. Вона не має ворсинок, утворює три ряди поперечних складок, які називаються півмісяцевими. М'язова оболонка має два шари непосмугованих м'язів -внутрішній циркулярний та зовнішній поздовжній. Поздовжній шар не суцільний, а у вигляді трьох поздовжніх тяжів - стрічок (сальникової, брижової. вільної). Стрічки дещо коротші по довжині, тому на поверхні кишки утворюється три ряди випинань, які називаються гаустрами. Вздовж стрічок є пальцеподібні вирости очеревини, наповнені жиром - сальникові довіски. Зовні кишка вкрита серозною оболонкою - очеревиною. Очеревина покриває різні частини кишки
Жовч, процеси жовчоутворення та жовчовиділення
Крім підшлункового соку, в дванадцятипалу кишку виділяється жовч. Жовч утворюється гепатоцитами печінки постійно (800-1000 мл на добу) і накопичується в жовчному міхурі, звідки надходить у дванадцятипалу кишку тільки в процесі травлення при наявності в ній жирної їжі
Розрізняють міхурову і печінкову жовч, які відрізняються густиною і концентрацією. У міхурі відбувається часткове всмоктування води, тому міхурова жовч густіша і має темніше забарвлення. До складу жовчі входить вода, жовчні кислоти і жовчні пігменти, а також холестерин, лецитин. Пігменти жовчі утворюються з гемоглобіну, який вивільнився після руйнування еритроцитів. Реакція жовчі слабколужна.
Функції жовчі:
!) емульгує жири:
2) активує ліпазу підшлункової залози:
3) сприяє всмоктуванню жирів;
4) стимулює моторику кишечника.
Виділення жовчі - це процес її виходу в кишечник із жовчного міхура на умовні подразники — запах, вигляд їжі виділяється незначна кількість жовч і, При надходженні хімусу в дванадцятипалу кишку вмикаються безумовні рефлекси: імпульси від механорецепторів слизової кишки йдуть у довгастий мозок до ядра блукаючого нерва, а від нього по блукаючому нерву - до гладких м'язів стінок жовчного міхура і до сфінктера спільної жовчної протоки При ньому м'язи міхура скорочуються, а сфінктер розслаблюється, в результаті чого відбувається жовчовиділення. Однак основним регуляторним механізмом виділення жовчі є гуморальний. Він опосередковується гормонами секретином і холецистокінін-панкреазиніном, які виробляються слизовою дванадцятипалої кишки при надходженні до неї кислого хімусу шлунка. Ось чому кислі продукти, наприклад, яблучний, томатний соки (кислішим буде хімус) стимулюють жовчовиділення. Цей процес активує і жирна їжа. яка стимулює утворення холецистокінін-панкреазиміну. Далі секретин і панкреазимін надходять у кров і досягають жовчного міхура, сприяючи скороченню його гладких м'язів при одночасному розслабленні сфінктерів.
Печінка (hepar)
Найбільша залоза тіла людини - маса у дорослої людини досягає 1500 г. чорно-бурого кольору, м'якої консистенції, по формі нагадує шапку великого гриба. _ _
Функції печінки 1. Травна(виробляє жовч) 2.Дезінтоксикаційна 3. Обмінна 4. Кровотворна. Печінка розміщена в основному в правому підребер'ї під діафрагмою. в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер'ї.
Розрізняють 2 поверхні печ. верхню - діафрагмальну та нижню -вісцеральну. Ці поверхні відокремлені одна від одної переднім гострим краєм. Задній край тупий. Він прилягає до діафрагми.
Діафрагмальна поверхня - опукла, прилягає до діафрагми. Поздовжньо розміщеною серпоподібною зв'язкою печінки, діафрагмальна поверхня ділиться на дві частки: праву (більшу) та ліву (меншу). Права частка розміщена під правим куполом діафрагми, а ліва - під лівим. На задній частині діафрагмальної поверхні розташована глибока борозна порожнистої вени.
На вісцеральній поверхні є втиснення від внутрішніх органів, що прилягають до печінки. Тут розрізняють три добре виражені борозни: праву і ліву - поздовжні та поперечну. Ці борозни поділяють печінку.зиизу на 4 долі праву ліву квадратну і хвостату. Передній відділ правої поздовжньої борозни називається ямкою жовчного міхура, а задній - борозною нижньої порожнистої вени. В них лежать однойменні органи. Передній відділ лівої поздовжньої борозни називається круглою зв'язкою, задній - венозною зв’язкою. Це зарошені пупкова вена та венозна протока плода. Поперечна борозна обмежена спереду квадратною долею, а позаду хвостатою., Цс місце називають воротами печінки. Тут входять печінкова артерія, ворітна вена, нерви: і виходять: загальна печінкова протока та лімфатичні судини.
Печінка за своєю будовою належить до складних паренхіматозних органів. Ззовні печінку вкриває очеревина, під якою знаходиться фіброзна капсула. Структурно-функціональною одиницею печінки є печінкова часточка. які мають форму шестигранної призми. Вони побудовані з печінкових клітин гепатоцитів. які розташовані радіально, направлені від периферії до центру. В центрі часточки знаходиться судина - центральна вена. Між рядами гепатоцитів розташовані кровоносні капіляри та жовчні проточки. Капіляри впадають в центральну вену. Центральні вени зливаються і утворюють 3-4 печінкові вени, що вливаються в нижню порожнисту вену. Клітини печінкової часточки виробляють жовч, яка надходить у жовчні протоки, а далі - в міжчасточкові протоки, останні збираються в більш товсті стовбурці і утворюють праву та ліву печінкові протоки, які зливаються в воротах печінки і утворюють загальну печінкову жовчну протоку.
Носова порожнина поділяється на присінок (зовнішній ніс) та власне носову порожнину.
Зовнішній ніс. В ньому розрізняють основу, корінь, спинку і крила. З зовнішнім середовищем сполучається через ніздрі. Скелет зовнішнього носа утворений носовими кісточками, носовими відростками верхньої щелепи та хрящем носа. Зовні він вкритий шкірою, зсередини - слизовою оболонкою, на якій росте волосся.
Власне носова порожнина. Вдихуване повітря, яке потрапляє в порожнину носа через ніздрі, підігрівається, зволожується та очищається від пилу. Порожнина носа має нижню, верхню та бічну стінки. Перегородка носа поділяє порожнину носа на праву та ліву частини.
Нижня стінка - тверде піднебіння, верхня - решітчаста пластинка решітчастої кістки; бічна - носова поверхня верхніх щелеп і перпендикулярна пластинка піднебінних кісток. На бічних стінках порожнини є гри раковини носа (верхня, середня та нижня). Проміжки між раковинами називаються носовими ходами (верхнім, середнім і нижнім). У кожен з цих носових ходів відкриваються отвори приносових пазух: у верхній носовий хід – клиноподібна пазуха, задні та середні комірки решітчастої кістки; в середній хід носа передні комірки решітчастої кістки, лобова, верхньощелепна( гайморова); в нижній
хід – носослізний канал.. Задньої стінки порожнина носа не має, тут розташовані два отвори – хоани, через які носова порожнина сполучається з носоглоткою.
В носовій порожнині розрізняють дві функціональні зони - нюхову (ділянка верхнього носового ходу) та дихальну (середній і нижній носові ходи).
Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита ніжною слизовою оболонкою, яка переходить у слизову оболонку приносових пазух та слизову оболонку носової частини глотки. Слизова вкрита війчастим епітелієм, в товщі якого є залози, що виділяють слиз. У передньому відділі під слизовою оболонкою є добре розвинуте судинне сплетення, яке підігріває повітря.
Повітря з носової порожнини через глотку переходить в гортань.
Гортані, (Іагупх)
Розташована в передньому відділі шиї на рівні IV-VI шийних хребців. Вгорі вона за допомогою щитопід'язикової мембрани підвішена до під'язикової кістки, внизу за допомогою зв'язок з'єднується з трахеєю. Спереду гортані знаходяться під'язикові м'язи шиї. позаду - гортанна частина глотки, а по бокам - долі щитоподібної залози та судинно-нервовий пучок.
Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами, до яких прикріплені м'язи.
До непарних хрящів відносяться: щитоподібний, пернеподібний та надгортанник. Щитоподібний хрящ - найбільший з хрящів
і органі. Представлений двома чотирикутними пластинками, які з'єднуючись між собою спереду, утворюють кут. Від верхнього краю хряща відходять верхні роти, а від нижнього краю відходять значно коротші нижні роги. На верхньому краю хряща є верхня щитоподібна вирізка, до якої фіксується зв'язками нижній кінець надгортанника.
Перстнеподібний хрящ - розміщений нижче і формою нагадує перестень. Вузька частина хряща - дуга, обернена допереду. а широка пластинка обернена назад.
Надгортанник - має форму листка, своєю ніжкою прикріплюється до верхньої щитоподібної вирізки. В момент ковтання він закриває вхід до гортані.
До парних відносяться черпакуваті, ріжкуваті та клиноподібні.
Всі хрящі з'єднуються між собою суглобами та зв'язками і можуть змінювати своє розташування один відносно одного завдяки м'язам гортані.
Порожнина гортані має форму пісочного годинника і поділяється на три відділи: присінок. голосовий апарат, підголосова порожнина. Слизова оболонка вистилає стінки порожнини гортані і на бокових поверхнях середньої частини утворює дві парні складки: верхня – складка присінка. нижня -голосова складка, між ними є заглиблення – шлуночок гортані. Проміжок між правою і лівою голосовими щілинами називається голосова щілина.
Слизова дуже чутлива і на любе подразнення рефлекторно виникає
кашель.
Механізм голосоутворення. Між щитоподібним та черпакуватим хрящами натягнуті голосові зв'язки. Під час видиху скорочення м'язів гортані призводить до зміни положення хрящів гортані, внаслідок чого зв'язки натягуються, а голосова щілина звужується. Повітря, що видихається, коливає голосові складки, і виникає звук. За допомогою глотки, м'якого піднебіння, язика, зубів звуки стають членороздільні
Трахея (trachea)
Трахея (дихальне горло) має форму трубки, є продовженням гортані. Починається від гортані на рівні Ш шийного хребця, потім переходить в грудну порожнину, де на рівні "2 грудного хребця ділиться на 2 головних бронхи. Це місце носить нашу - біфуркації трахеї. Скелет трахеї складається з 16-20 хрящових напівкілець- хрящів трахеї, котрі з'єднані між собою зв'язками. Задня стінка перетинчаста, містить гладкі м'язові волокна. Порожнина вистеляна слизовою, яка містить велику кількість залоз і багата лімфоїдною тканиною. На шиї спереду до трахеї прилягає перешийок щитоподібної залози, ззаду-
стравохід, з боків-сонні артерії. У грудному відділі спереду трахеї знаходиться грудина і тимус (у дітей).
Головні бронхи
Починаються від біфуркації трахеї і йдіть до воріт легень. Правий ширший і коротший від лівого, його скелет утворений 6-8 хрящовими кільцями Він відходить від трахеї під більш гострим кутом (тому всі чужорідні тіла при попаданні в дихальні шляхи потрапляють в правий бронх). Лівий вужчий але довший від правого, його скелет утворений 9-12 хрящовими кільцями Слизова бронхів має гаку ж будову, як і трахея.
Легені (pulmones) ]
Права та ліва, займають більшу частину грудної порожнини По формі легені нагадують конус: нижня розширена частіша - основа легені, верхня -верхівка легені. Основа легень повернута вбік діафрагми, а верхівка виступає над ключицею на 2-3 см. На легенях розрізняють три поверхні - реберну, діафрагмальну і медіальну, і два краї - передній та нижній.
Реберна поверхня випукла, діафрагмальна вгнута, тобто повторяють форми грудної клітини. Медіальна поверхня вгнута і обернена до органів середостіння і хребта; тому поділяється на 2 частини: медіастінальну та хребтову. На медіастінальній поверхні лівої легені є серцеве вдавлення, а по передньому краю серцева вирізка. На медіальній поверхні є заглиблення - ворота легені V ворота входять головні бронхи, легенева артерія, легеневі всип, нерви, лімфатичні судини, бронхіальні артерії. Вони об'єднані в пучок, який називається коренем легень. Легені складаються з часток, які розділені глибокими щілинами. Права легеня має 3 частки: верхню, середню та нижню, ліва - 2 частки: верхню та нижню. Кожна з часток легені складається з бронхолегенсвих сегментів.
Бронхолегеневий сегмент - це частина частки легені, конусоподібної або пірамідальної форми, яка відповідає одному сегментарному бронху та пою розгалуженням. У правій легені виділяють 11 сегментів, а в лівій - 10 сегментів. Кожен сегмент поділяється на часточки, а часточки складаються з ацинусів.
Бронхіальне дерево. Головні бронхи, зайшовши в ворота легень, поділяються HajjaCTKOBJ (правий на три. лівий на два) Часткові бронхи діляться нага$гснтсни£(вентилюють сегменти) Сегментарні бронхи дихотомічно (на ^юТнТчасгочкові. Кожний часточковий розгалужується всередині часточки на 16-18°к?нічеві4лброн.\іол. які не мають хряща і залоз. Бронхіальне дерево слугує для проведення повітря при вдиху і видиху.
Ацинус (альвеолярне дерево) структурно-функціональна одиниця легені, яка несе основну функцію легень - газообмін. Ацинус - одна кінцева бронхіола, що поділяється на дві дихальні бронхіоли, які переходять в
альвеолярні ходи, мішечки та альвеоли. В одній часточці налічується 12-і Н ацинусів. Альвеоли мають вигляд кулястих випинів. Стінки альвеол побудовані з еластичних волокон, які вкриті одношаровим плоским епітелієм. Через стінку товщиною 0.5 мкм відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров'ю
Плевра (pleura)
Це тонка серозна оболонка, яка складається з двох листків: легеневого (вісцерального) та пристінкового (парієнтального). Легеневий щільно покриває легеневу тканину, а біля воріт легень переходить у пристінкову плевру, яка поділяється на три частини: середостінну; реберну та діафрагмальну. Пристінкова плевра переходячи з однієї частини на іншу утворює плевральні закутки: Реберно-середньостінний, реберно-діафрагмальний, діафрагмально-середньостінний.. Найбільший з них - реберно-діафрагмальний закуток. Вони заповнюються легенями при глибокому вдиху. Частина плеври, яка покриває верхівку легені називається куполом плеври. Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір - порожнина плеври (cavitas plevralis) де міститься незначна кількість серозної рідини, яка зменшує тертя. Права та ліва порожнина плеври між собою не сполучаються, в них від'ємний тиск (менший за атмосферний).
Межі легень і плеври
Верхівка легень визначається на 2-3 см вище 1 ребра (1-2 см над ключицею). Від верхівки починається передня межа. Передня межа правої легені іде від верхівки через грудино-ключичий суглоб до білягрудинної лінії, далі по білягрудинній лінії - до VI ребра, де переходить в нижню межу; Передня межа лівої легені іде від верхівки через грудиноключичний суглоб до білягрудинної лінії, далі по білягрудинній лінії - до IV ребра, потім по IV ребру межа досягає лівої середньоключичної лінії по якій опускається до VI ребра, де переходить в нижню межу.
Середостіння (mediastinum)
Середостіння- це комплекс органів, розміщених між правою та лівою середостінними плеврами. Спереду середостіння обмежене грудиною та хрящами ребер, ззаду - хребетним стовпом і головками ребер, знизу діафрагмою. -Умовною фронтальною площиною, проведеною по задній поверхні коренів легень, середостіння поділене на переднє та заднє. В передньому розташовані серце з перикардом, загрудинна залоза, висхідна частина аорти, легеневий стовбур та верхня порожниста вена. В задньому - стравохід, низхідна аорта, грудна протока, блукаючий нерв, черевні нерви.
Механізми дихання
Під час вдиху скорочуються зовнішні міжреберні м'язи, що піднімають ребра, це збільшує об'єм грудної клітки. Діафрагма при цьому скорочується. її купол опускається. Це призводить до збільшення об'єму грудної клітки у фронтальній і сагітальній площинах. Як наслідок цього - зменшується тиск в плевральній порожнині і повітря йде в легені.
Під час спокійного дихання видих здійснюється пасивно, за рахунок еластичної енергії, що накопичилась під час попереднього вдиху. М'язи, які забезпечували вдих, розслаблюються, грудна клітка під силою тяжіння повертається у вихідне положення. Діафрагма розслабляється, її купол піднімається. Все це призводить до зменшення об'єму грудної клітки і виходу повітря назовні.
Механізм першого вдиху новонародженого
До народження газообмін плода здійснюється через плаценту. Після народження дитини і відділення її від плаценти (перєрізки пуповини) метаболічні процеси в організмі новонародженого приводять до різкого накопичення вуглекислого газу (гіперкапнія) і зменшення кисню (гіпоксія) в крові. Різке зростання гіперкапнії є сильним подразником хеморецепторів. Від хеморецепторів ідуть імпульси, які досягають інспіраторних нейронів дихального центру. Інспіраторні нейрони посилають імпульс до зовнішніх міжреберних м'язів та діафрагми. Таким чином відбувається
перший вдих.
СЕЧОВИДІЛЬНА СИСТЕМА
В систему сечовидільних органів (Organa urinaria) входять: нирки, сечовід, сечовий міхур та сечівник. В нирках виробляється сеча, сечовід служить для виведення сечі з нирок в сечовий міхур, котрий є резервуаром сечі. По сечівнику сеча періодично виводиться назовні. Нирки також беруть участь в підтримці постійності внутрішнього середовища організму. В нирках виробляється фермент ренін, котрий регулює артеріальний тиск.
Нирка
(геп)
Парний орган, маса кожної біля 150 г. розташована на задній стінці живота на рівні; XII і рудного хребець — І - II поперекового хребців. Права нирка розташована дещо нижче лівої.
Нирка вкрита власною фіброзною капсулою. Навколо нирки розташована жирова тканина - жирова капелла, яка охоплена нирковою фасцісю.
Нирка має бобоподібну форму. В ній розрізняють передню (опуклу) та задню (плоску) поверхні, верхній і нижній кіпці, латеральний та медіальний краї. Латеральний край випуклий, медіальний увігнутий і має борозну - ниркові ворота, через які в нирку заходять: ниркова артерія, нерви, а виходять: ниркова вена, лімфатичні судини, сечовід. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку, яга фіксує нирку в певному положенні. Крім ніжки до фіксуючого апарату належать оболонки нирки. Коли фіксуючий апарат послаблюється і нирка опускається в малий таз така нирка називається блукаючою.
Ворота нирки поглиблюються в речовину нирки – ниркову пазуху. Ниркова пазуха заповнена судинами, нервами, жировою клітковиною; крім тою. Тут є малі та великі чашечки та ниркова миска.
Ниркова речовина складається з 2 шарів: кіркової речовини і мочкової речовини. Кіркова речовина світліша, розташована на периферії і дає відростки в мозкову речовину - ниркові стовпи. Мозкова речовина - темніша, має форму піраміди, верхівка якої повернута до ниркової пазухи. Верхівки 2-3 пірамід об'єднуються і утворюють нирковий сосочок, який виступає в малу ниркову чашечку. 2-3 малі чашечки зливаються в велику чашечку. Великі чашечки відкриваються в ниркову миску.
Основною структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. Він включає в себе ниркове тільце і систему канальців. Ниркове тільце складається з судинного клубочка, оточеного двостінною капсулою (Шумлянського Боумена). Ниркове тільце знаходиться в кірковій речовині нирки. Система канальців включає в себе: проксимальний прямий канадець, проксимальній] покручений канадець, петлю І сило, дистальний покручений канадець, дистальний прямий канадець. Дистальний прямий канадець впадає в збірну трубочку, яка відкривається на нирковому сосочку на верхівці піраміди. Канальні знаходяться в мозковій речовині нирки. У кожній нирці є понад і мли нефронів.
Механізм утворення сечі.
Сечоутворсння є результатом 3-х процесів: фільтрації, реабсорбції. секреції.
Фільтрація відбувається у ниркових тільцях завдяки фільтраційному тиску, який виникає в результаті різниці діаметрів приносної і виносної судин капілярного клубочка.
Внаслідок фільтрації утворюється первинна сеча. Склад первинної сечі подібний до плазми крові, за винятком білків з молекулами великих розмірів.
За добу утворюється 150-і 80 л первинної сечі. Протягом доби плазма крові очищується нирками 60 разів. Кількість фільтрату і швидкість його утворення залежить від ефективного фільтраційного тиску (ЕФТ). який залежить від гідростатичного тиску крові капілярів клубочка онкотичного тиску крові і гідростатичного тиску ультрафільтрату капсули
Реабсорбція - зворотне всмоктування різних речовин із первинної сечі у кров. Вона відбувається у канальцях нефрона. Це стосується таких речовин як вода, глюкоза, амінокислоти, солі. Завдяки реабсорбції із 180 л первинної сечі залишається 1-1,5 л вторинної сечі, яка виділяється із організму.
Реабсорбція забезпечується активним і пасивним транспортом.
Насипний транспорт відбувається за електрохімічним, концентраційним і осмотичним градієнтами. Таким чином потрапляють назад у кров вода, вуглекислий газ. деякі іони, невелика кількість сечовини.
Активний транспорт проходить проти електрохімічного і концентраційного градієнтів. Дія його здійснення необхідна енергія АТФ та спеціальні переносники і обов'язково приєднані до них іони Na . Активно транспортуються глюкоза, амінокислоти. Na*.Секреція - це виділення речовин із крові через клітини канальців у сечу. Секреція може відбуватися активно, за рахунок використання молекул переносників та енергії АТФ. і пасивно. Секретуються сечова кислота, слабкі органічні кислоти (парааміногіпурова) і основи, аміак. Н . К . деякі лікарські препарати (пеніцилін та ін.)
Сеча. Кількісний і якісний склад нормальної сечі.
Виділення і виведення з організму сечі має назву діурезу. В середньому за добу діурез людини становить 1.5 л. Кількість сечі підвищується після більшого надходження в організм води, вживання більшої кількості білка.
Сечовід (ureter)
Трубка довжиною ЗО см в діаметрі 3-8 мм. Розрізняють черевну та тазову частини сечоводу. Черевна частина починається від ниркової миски йде вздовж задньої стінки черевної порожнини вниз, а на рівні тазової пограннчної лінії переходить в малий таз досягає нижнього відділу сечового міхура. Правий сечовід розміщений між нижньою порожнистою веною та висхідною ободовою кишкою, а лівий - між черевною частиною аорти та низхідною ободовою кишкою. Перед впадінням в сечовий міхур сечовід перехрещує у чоловіків сім'явиносну протоку, а у жінок маткову артерію. Стінка сечоводу складається з трьох оболонок: слизової, м'язової (зовнішній поздовжній шар. внутрішній циркулярний), сполучнотканинної (адвентиції).
Сечовий міхур (vesica urinaria)
Непарний порожнистий орган розміщується в малому тазі позаду лобкового симфіза. Порожній міхур сплющений, а наповнений піднімається вище лобкового зрощення. Ззаду від сечового міхура у чоловіків знаходяться сім'яні міхурці та пряма кишка, a v жінок - матка і піхва. В сечовому міхурі розрізняють верхівку, тіло та дно міхура.
Верхівка - найбільш рухлива частина міхура, саме вона піднімається при накопиченні сечі. Тіло - середня найбільша частина, теж рухлива, має передню, задню і дві бокові поверхні. Дно - обернене дозаду та донизу, звужується і переходить в шийку міхура, яка майже нерухома. Під дном міхура у чоловіків розташована передміхурова залоза, а у жінок - нижня частина матки.
Стінки сечового міхура складаються з трьох оболонок: слизова, м'язова, сполучнотканинна (адвентиційна) - там, де міхур не покритий очеревиною.
Слизова утворена багатошаровим кубічним епітелієм, утворює численні складки, які дають змогу розширюватись міхуру при наповненні. Складок немає на дні міхура, ця ділянка має вигляд трикутника, на вершинах якого є отвори: два отвори сечоводу, а третій - отвір сечівника. М'язова складається з трьох шарів непосмугованих м язів, два з них поздовжні, а один циркулярний. Циркулярний шар в ділянці шийки міхура потовщений і утворює м'яз стискач міхура - сфінктер сечового міхура.
Сполучнотканинна - зовнішня оболонка - вкриває міхур в ділянці дна. Очеревина покриває сечовий міхур спереду, з боків, зверху і частково ззаду
Сечівник (urethra)
Кінцевий відділ сечовидільної системи і призначений для виведення сечі з сечового міхура на човні. Сечівник має різну будову у чоловіків та жінок Чоловічій сечівник має форму трубки 18-20 см завдовжки. Починається від сечового міхура і закінчується на верхівці головки статевого члена зовнішнім отвором. Сечівник поділяється натри частини: передміхурову, перетинчасту та губчасту.
Передміхурова 2.5-3 см. довжиною, найширша частина, починається від внутрішнього отвору сечівника перфорує передміхурову залозу і проходи ТІ. її товщу. М'язові клітини залози утворюють другий стискач сечівника. В цю частину сечівника відкривається дві сім'явиносні протоки та численні (15-20) вивідні протоки передміхурової залози. Перетинчаста - найвужча і найкоротша (1-2 см.) частина. Вона оточена сфінктером сечівника.
Губчаста - найдовша частина (15-20 см). Має два розширення: оцю розміщене в ділянці цибулини статевого члена, а друге в місці проходження сечівника через головку статевого члена. Чоловічий сечівнні: має два згини: один відповідає перетинчастій частині, а другий - кореневі статевого члена Внутрішня стінка сечівника представлена слизовою оболонкою. Ззовні її вкриває шар непосмугованих м'язів.
Жіночий сечівник значно коротший (3 см). прямий та широкий. Починається внутрішнім отвором в ділянці шийки сечового міхура, де розташований мимовільний стискач (сфінктер). Сечівник проходить ззаду іа інизу лобкового зрощення і закінчується зовнішнім отвором, який розміщений на 2 см. нижче та назад від клітора, в присінку піхви. На своєму шляху проходячи сечостатеву діафрагму він оточений м'язом-стнекачем сечівника (довільним). Стінки жіночого сечівника мають таку ж будову як і чоловічого.
Відмінні особливості будови чоловічого і жіночого сечівника.
1. Чоловічий сечівник довший, ніж жіночий.
2. Чоловічий сечівник має два згини, жіночий - прямий.
3. Чоловічий сечівник має три сфінктери, жіночий - два
4. Чоловічий сечівник служить для виведення сечі і сперми, жіночий для виведення сечі.
Ткани́на — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Тканина являє собою сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Сполучна тканина
Сполучні тканини мають волокнисту структуру. Вони складаються з клітин, відокремлених одна від одної позаклітинною матрицею. Сполучна тканина служить для сполучення інших видів тканин, наприклад, для утворення органів, і здатна пасивно розтягуватись і стискатися.
.М'язова тканина
М'язові клітини утворюють активну скоротну тканину тіла, що називається м'язовою тканиною. М'язова тканина служить для створення зусилля та забезпечення рухів, наприклад, переміщення у просторі чи руху внутрішніх органів. Є три окремі види м'язової тканини: м'язи внутрішніх органів, чи гладенька мускулатура, яка знаходиться у внутрішніх стінках органів; скелетна мускулатура, прикріплена до кісток, що забезпечує видимі рухи тіла; та серцевий м'яз, що знаходиться у серці, забезпечує його скорочення та прокачування крові крізь судини організму.
Нервова тканина
Клітини, що утворюють центральну та периферичну нервову систему, класифікуються як нервова тканина. З нервової тканини складається головний і спинний мозок, що утворюють центральну нервову систему, й черепно-мозкові та спинномозкові нерви, що утворюють периферичну нервову систему, а також мотонейрони. Нервова тканина забезпечує обмін сигналами між різними структурами організму, а також зв'язок організму з навколишнім середовищем.
Епітеліальна тканина
Епітеліальні тканини утворені шарами клітин, що вистилають поверхні органів (наприклад, поверхню шкіри, дихальних шляхів, репродуктивної системи, внутрішню поверхнютравної системи). Клітини епітелію щільно прилягають одна до одної, забезпечуючи таким чином наявність бар'єру між зовнішнім середовищем та органом. Крім захисної функції, епітеліальна тканина може виконувати також видільну та всмоктувальну. Епітеліальна тканина служить для захисту організму від мікроорганізмів, механічних пошкоджень, втрати рідини тощо.
Кров — рідка сполучна тканина, що циркулює в замкненій кровоносній системі тварин і людини.;кров - рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Разом з лімфою і тканинною рідиною є внутрішнім середовищем організму. Кров виконує в організмі багато важливих функцій. Гомеостатична (підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи.
Видільна полягає у видаленні з клітин та тканин організму кінцевих продуктів обміну речовин.
Транспортна
Поживна – кров розносить по тілу поживні речовини від кишечнику або з місць їх накопичення (глюкозу з печінки). Завдяки цій функції кров відносять до трофічних тканин.
Дихальна
Захисна – лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до зсідання, внаслідок чого припиняється кровотеча (тромбоцит).
Регуляторна – кров розносить по організмові фізіологічно активні речовини, які регулюють та об’єднують діяльність різних органів та систем, тобто здійснює гуморальну регуляцію функцій організму.
Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Ця функція здійснюється за рахунок фізичних властивостей води плазми крові. Кров рівномірно розподіляючись в організмі створює умови або для тепловіддачі (посилюючи рух крові в капілярах шкіри), або для збереження тепла (розширюючи судини внутрішніх органів).
Трофічна
Екскреторна
Кров складається з плазми крові і формених елементів (клітин), яких у хребетних тварин і людини є 3 групи:
ЕритроцитиЛейкоцитиТромбоцити (виробляються кровотворними органами).
Еритроцити - невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольру, завдання яких - транспорт кисню і вуглекислого газу.
Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25×1012. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2л. Під час аналізів кровівміст всіх формених елементів подається на одиницю об'єму - 1л.
Лейкоци́ти, білокрівці,  білі (безбарвні) кров'яні клітини — складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.
До групи лейкоцитів відносяться також лімфоцити — білі кров'яні клітини, що знаходяться переважно в лімфі. Лімфоцити також відіграють велику роль у захисних реакціяхорганізму, зокрема в утворення імунітету.
Тромбоци́ти — кров'яні пластинки. Це — без'ядерні елементи крові, що мають неправильну округлу форму й утворюються в червоному кістковому мозку. При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок — фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється в нерозчинну форму — фібрин ,що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застряють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кровяний згусток — тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові.
Кістка - це пасивний орган опори та руху тіла.
К. побуд. з кількох тк., осн.з яких є кістк. тк.. Універсальною структурною одиницею кістк. тк. є кістк. пластинка4 яка в губчастій реч. формує трабекули, а в, компактній – остеони. Остеони утв. кістк. пластинками, які мають вигляд циліндрів, вставлених один в одний. Всередині остеона є центр. канал, в якому проходять кровоносні судини і нерви.
У зовн. шарі всіх кісток остеони щільно прилягають один до одного і утв. щільну речовину (substantia compacta). Досередини від щільної речовини розташована губчаста речовина (substantia spongiosa), яка скл. з трабекул, що переплітаються в різних напрямках і форм. структуру, що нагадує губку. К-ть і напрям трабекул залеж. від навантаження, яке припадає на дану кістку.
Всередині довгих кісток, є кістковомозковий канал. В. кістковомозковому, каналі га між трабекулами губчастих кісток, знах. кістковий мозок (medulla ossium).
Ззовні кістка вкрита сполучнотк. оболон. - окістям, або періостом, а місцях з'єднання з іншими кістками - суглобовим хрящем,.
Окістя скл. з 2 шарів: зовн. - волокнистого та вн. - остеогенного. Волокн. шар утворений колагеновими волокнами. Остеогенний шар побуд. з клітин остеобластів та остеокластів. За рахунок окістя здійснюється живл. кістки, ріст кістки в ширину та її регенерація (утворення кісткового мозолю при переломі).
Сполучення кісток
Сполучення кісток поділяється на три основні групи:
1. Неперервні сполучення - синартрози. Між кістками є прошарок спол. тк., хряща або м'яза. Вони нерухомі або малорухомі.
2. Перервні діартрози (суглоби). Вони характ. наявн. порожнини між кістками. За ф-ією - найбільш рухомі.
3. Напівсуглоби - симфізи. Це перехідна форма між неперервними і перервними з'єднаннями. В спол. тк. (хрящі), що знаходиться між кістками, є щілина, яка дозволяє кісткам дещо розходитись (наприклад, лобковий симфіз дозволяє розходитись лобковим кісткам при пологах).
Синартрози в свою чергу поділяються на 4 види: синдесмози, синхондрози, синостози, синсаркози.
Синдесмози – безперерв. спол. за доп. спол. тк.. Наприклад міжкісткова мембрана па передпліччі.
Синхондрози- безперервні спол. за доп. хряща. Наприклад, сполучення ребер з грудиною.
Синостози - безперервні спол. за доп. кістк. тк. Наприклад: крижова кістка.
Синсаркози- з'єдн. між кістками за доп. посмугованих м'язів. Наприклад з'єдн. черепа з під'язиковою кісткою.
На протязі життя один вид неперервного сполучення може заміщатися іншим. Наприклад шви черепа з віком окостенівають.
Діартрози або суглоби - перервні рухомі сполучення. Для них характ. наявність чотирьох основних елементів: суглоб. капсули, суглоб. порожн., суглоб. пов. та синовіальної рідини.
Суглобові поверхні - пов, якими кістки дотикаються одна до одної. Вони вкриті хрящем, який пом'якшує поштовхи при рухах.
Суглобова порожнина - це щілина між кістками. Тиск в порожнині від'ємний, що сприяє зближенню суглобових поверхонь.
Суглобова капсула - оточує суглобову порожнину і забезпечує її герметичність.
Синовіальна рідина - прозора, клейка рідина, що знах. в суглоб. порожн. Вона зволожує і змащує суглобові пов. Допоміжні елементи суглобів:
1. Сугл. губи.2. Сугл. диски.3. Меніски.4. Сугл. зв'язки - поділяються на вн.капсулярні і позакапсулярні,укріплюють суглоб і дозволяють рухатись суглобовим пов. в певному напрямку.
Класифікація суглобів:
По будові:1. Прості (в утворенні суглоба беруть участь дві кістки). Наприклад, міжфалангові суглоби.2. Складні (в утворенні суглоба беруть участь більш ніж дві кістки). Наприклад, ліктьовий суглоб.3. Комплексні (всередині суглоба є диски, меніски). Наприклад колінний суглоб.4. Комбіновані (суглоб складається з двох анатомічно відокремлених суглобів, які функціонують одночасно). Наприклад, скронево-нижньощелепний суглоб.
По функції:1. Одноосьові - рух в суглобі можливий лише навколо однієї осі.2. Двоосьові - рух в суглобі можливий навколо двох осей.3. Багатоосьові - рух в суглобі можливий навколо трьох осей. По формі:
1. Кулясті.2. Блокоподібні.3. Циліндричні.
4. Еліпсоподібні.5. Сідлоподібні,6. Плоскі. Рухи в суглобах можливі по трьом взаємо перпендикулярним осям: фронтальній, сагітальній і вертикальній. Навколо фронтальної осі - згинання і розгинання , навколо сагітальної - відведення і приведення , навколо вертикальної - обертання назовні і обертання досередини.
Класифікація кісток:1.Довгі(humerus) 2. короткі (фаланги пальців) 3.плоскі(scapula) 4. змішані(хребці) 5. повітроносні (верхн. щелепа) 6. сесамоподібні (надколінок).
Хребець (vertebra) скл. з тіла і дуги. Тіло розташ. спереду, дуга обернена дозаду. Між тілом і дугою і хребц. отвір. Хребцеві отвори всіх хребців утв. хребетн. канал. Від дуги хребця відход. 3 парних відр.: поперечн., верхній суглоб., нижній суглоб.; і один непарний - остистий. Остисті відростки направлені назад і вниз. В місці з'єднання дуги хребця з тілом з кожної сторони є дві хребц. вирізки: верхня і нижня (більш глибока). Вирізки сусідніх хребців утворюють міжхребц. отвори.
Всі ш. хребці, крім І і II мають наступні особливості будови:1. Тіло ш. хр. невеликих розмірів бобоподібної форми.2. Хреб. отвір відносно великий трикутн. форми.3. В поперечн. відростках ш. хр. і поперечн. отвори, через які прох. хребетна артерія і вена.4. На поперечн. відростках є передній і задній горбики. Передній горбик поперечн. відростка VI ш. хр. називається сонним горбиком 5. Остисті відростки ІІ-VI ш. хребців па кінці роздвоєні, а остистий відросток VII хребця немає роздвоєння і дещо довший від інших.
I шийний хребець -atlant. Особливість будови:
1. Тіла не має, скл. передньої і задньої дуг.
2. Між дугами знаходяться бічні маси. На бічних масах розрізняють верхню (для зчленування з потиличною кісткою) та нижню (для зчленування з II шийним хребцем) суглобові ямки.
3. Передня дуга має на передній пов. передній горбик, а на задній - ямку зуба для зчленування з зубом II шийного хребця.
4. На задній дузі знах. задній горбик, який є залишком остистого відростка.
II шийний хребець - axis (осьовий). О-ть будови: має на верхній пов. тіла відросток зуб. На зубі і верхівка, передня і задня суглобові поверхні. Навколо зуба прох. повертання голови. О-ті буд. грудн. хребців:
1. Тіло їх трикутної форми.2. Хребцевий отвір круглий.3. Остисті відростки направлені косо вниз і черепицеподібно накладаються один на одний.4. На тілі справа і зліва є верхня і нижня реберні ямки, з якими спол. суглоб пов. головок ребер.
Гр.кл. утв.12 парами ребер, грудиною та гр.. відділ.хребта.Вона є місцем розташ.серця, легень та інш. орг..Гр.кл. має 2 отвори:верх.і нижн.Верхн.отвір-верхня апертура-обмежен .І гр.хр., перш.ребрами і верхн. краєм ручки грудини. Крізь нього прох. стравохід, трахея, судини нерви.Нижн. отвір-нижня апертура обмеж. ХІІ гр..хр, кінц.ХІ і ХІІ пар ребер, прав. і лівою реберн. дугами, а також мечеп. відростк. Нижня аперт. закрита м’язові-сухожилковою перетинк- діафрагмою, крізь яку проходять стравохід, аорта. нижня порожн. вена, нерви. Пр. і лв. реберні дуги утв. під грудин. кут. Між ребрами знах міжреброві проміжки.
Крижова к. має осн. і верхівку, тазову і спинну пов.5 гребенів: серединн. крижовий гр. –утв. вн. зрощ. остист. відр; проміжні криж. гр..-лежать по бокам від серединного-утв. від злиття суглоб. відр;бічні криж. гр..- сформ. вн.зрощ. поперечн. відр.По боках криж кістки знах. вушко подібні суглоб. пов.для зєдн. з клубовими кістк.
ossa manus:1.ossa carpi(prox/os scaphoideum, os lunatum,os triquetrum,os pisiforme/distal./os trapezium, os trapezoideum, os capitatum, os hamatum)2. metacarpus(5 трубч кісток, які мають осн. тіло і головку) 3.phalanges digitorum(proxim.,media,distal.) 1-ий палець має 2 фаланги.
Скелет нижн.кінц.:1.Скл. тазового пояса (os coxae: os ilium –має тіло і крило,яке закінч. клуб. гребенем.Спереду крило перех. у виступ- задню верхню ость, нижче якої знах. задня нижня ость. На вн. пов. тіло від крила відділене дугоподібною лінією. Вище дугоподібн. лінії є заглибл.- клуб. ямка. На зовн. пов. крила потовщена на ній розташ. вушкопод. пов. для зєдн. з криж. кістк.
os ischii утв. нижню част. тазової кістки. Вона скл. з тіла та гілки. Нижн. відділ гілки має потовщ.- сідничн. горб. На задн. част. тіла є виступ-сіднична ость, вище якої є велика сіднична вирізка, нижче мала сідн. вирізка.
os pubis скл. з тіла, верхн. та нижн. гілок. На верхн. гілці знах. лобковий горбик та лобковий гребінь. Лобк. гребінь перех. в дугопод. лінію. В місці переходу верхн. гілки в нижню є симфізіальна суглоб. пов. ) Гілки лобк. та сідн. кісток утв. затульний отвір. На зовн. пов. тазової кістки в місці зрощення 3-ох кісток утв. кульшова западина(acetabulum), яка має facies lunata.
Таз.утв. криж. кістк. і куприком.Кістки тазу зєдн. між собою спереду за доп. лобкового симфіза, а ззаду крижово-клуб. суглобами. Лобковий симфіз- утв. лобковими кістками, які зєдн. між собою волокнистим хрящем. Всередині хряща є щілиноподібна порожнина. Наявність цієї порожнини дозвол. лобк. кісткам дещо розход. під час пологів.Є великий і малий таз. Гранична лінія між ними прох. по верхн. краю лобк. симфізу, лобковому горбку, лобковому гребеню, дугоподібн. лініям і мису. Великий таз обмеж. крилами клуб. кісток, малий- сідничн. і лобковими кістк., криж. кістк., куприком. Розрізняють два виходи з тазу: верхн. і нижн. аперетури.
Tibia-довга трубч. кістка, скл. з діафіза і двох епіфізів- проксим. і дист.Прокс. кінець потовщ., закінч. медіальним та латер. виростками. Зверху кожн. з виростк. має суглоб. пов. Між суглоб. пов. виростків є між виросткове підвищення, а на ньому є мед. та лат. міжвиростк. горбики. На задньонижній пов. латерального виростка є малогомілк. суглоб. пов.Тіло тригранної форми.Пер. край у верхн. відділі кістки переход. у горбистість в/г к.На задн. пов. тіла у верхн. відділі є камбало видна лінія. На дист. кінці кістки є суглоб. пов. для зєдн.з таранною кісткою, з мед.стор. знах. відросток- мед. щиколотка. Бічна пов. дист. кінця має м/г вирізку, на якій є суглоб. пов. для зєдн. з м/г к.
Fibula- довга трубч. кістка- скл. з тіла і двох кінців. Проксим. кінець потовщ. і назив. головкою, на ній є відросток- верхівка головки і сугл. пов. для зєдн. з в/г к. Тіло к. тригранної форми. Дист. кінець потовщ. –латер. щиколотка, на вн. пов. якої є суглоб. пов. для зєдн. з в./г к.
Ossa pedis: 1.ossa tarsi(prox/t alus, calcaneus/ dist./ naviculare, cuboideum, 3 cuneiforme; mediale, intermedium, laterale/) 2.ossa metatarsi.3.ossa digitorum pedis.
Cranium Кістки черепа поділяються на кістки мозкового черепа та кістки лицевого черепа. Кістки мозкового черепа.Потилична кістка (os оссірitale). Вона має 4 част.: луску, основну і дві бічні. Всі ці част. розташовані навколо великого потиличного отвору, який з'єдн. порожн. черепа з хребетним каналом. На нижній пов. основн. част. розташ. глотковий горбик, а на верхній пов. - схил. На зовн. пов. бічних частин знах. потиличний виросток. Через основу бічної частини проход. канал під'язикового нерва. На зовн. поверхні потиличної луски знах.: зовн. потиличний виступ, зовн. потиличний гребінь та каркові лінії (найвища, верхня і нижня). На вн. поверхні потиличної луски знах.: вн. потиличний виступ, вн. потиличний гребінь, борозни верхнього сагітального, поперечного та сигмоподібного синусів.
Тім'яна кістка (os parietale) - парна, чотирикутної форми пластинка. Вона має 4 краї, чотири кути, внутрішню і зовнішню поверхні. Зовн. поверхня опукла, на ній є потиличний горб, верхня та нижня скроневі лінії. На вн. поверхні знах. борозни верхнього сагітального та сигмоподібного синусів, борозни артерій і пальцевидні втиснення - сліди від звивин головного мозку.
Лобова кістка (os frontale) складається з 4 частин: луски, парних очноямкових частин і непарної носової. На зовн. поверхні лобової луски є лобовий горб, надбрівні дуги, надперенісся. Надбрівні дуги латерально переход. в виличні відростки. Між надбрівними дугами розташ. надперенісся. На вн. пов. лобової луски знах. борозна верхнього сагітального синуса, борозни артерій і пальцевидні втиснення - сліди від звивин головного мозку. На скроневій поверхні луски знаходяться скронева лінія.На носовій частині знаходяться носова ость та отвір лобової пазухи - порожнини, заповненої повітрям.Очноямкова частина утворює стінку орбіти, містить ямку слізної залози.
Решітчаста кістка (оs ethmoidale) бере участь в утв. носової порожн. і очних ямок. Вона скл. з перпендикулярної, решітчастої і двох очноямкових пластинок. По боках від перпендикулярної пластинки знах. решітчасті лабіринти, які містять решітчасті комірки, заповнені повітрям. На решітчастій пластинці знах. півнячий гребінь та решітчасті отвори для нюхових нервів.
Клиноподібна кістка (оs sphenoidale) розташ. між потиличною і лобовою кістками на основі мозк. черепа. Вона скл. з тіла і 3 парних відростків: великих крил, малих крил і крилоподібних відростків. Тіло на верхній поверхні має заглибину, яку назив. турецьким сідлом. У ньому знах. гіпофіз. В тілі знах. порожн., заповнена повітрям - клиноподібна пазуха. Між великими і малими крилами розташ. верхня очноямкова щілина. В основі великих крил знах. 3 отвори: круглий, овальний та остистий. В осн. малого крила прох. зоровий канал. Крилоподібний відросток має латеральну та медіальну пластинки.
Скронева кістка (оs temporale) розміщ. в бічній част. черепа. Вона скл. з лускоподібної, барабанної та кам'янистої част. Лускоподібна част. - має форму пластини, на ній виділяють зовн. та вн. пов. На зовн. пов. лускопод. част. є виличний відросток. Нижче виличного відростка знах. нижньощелепна ямка, в яку заходить головка нижньої щелепи. На вн. поверхні лускоподібної част. є борозна сигмоподібного синуса. Барабанна частина оточує зовн. слуховий отвір, що веде через зовн. слуховий прохід в середнє вухо. Кам'яниста частина має вигляд тригранної піраміди, верхівка якої спрямована допереду та всередину, а осн. зрощена з лускоподібною та барабанною частинами. На задній поверхні кам'янистої частини є внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий прохід. Через внутрішній слуховий прохід проходить пристінково-завитковий нерв. У товщі кам'янистої частини розташована барабанна порожнина, а також є кістковий лабіринт (орган слуху та рівноваги). На задній пов. кам'янистої част. є шилоподібний відросток, позаду якого розташ. масивний соскопод. відросток.
Кістки лицевого черепа
Верхня щелепа (maxilla) - парна кістка, має тіло і 4 відростки (лобовий, виличний, альвеолярний І піднебінний). В тілі знах. гайморова пазуха, яка сполуч. з носовою порожн.. Піднебінний відросток утв. тверде піднебіння. Альвеолярний відросток має зубні альвеоли (тут розташ. зуби). Очноямкова пов. кістки утв. стінку орбіти. На передній пов. кістки знах. носова вирізка.
Нижня щелепа (mandibula) - непарна, єдина кістка черепа, яка рухається. Вона має тіло і дві гілки. В місці відходження гілки від тіла знах. кут нижньої щелепи. На його зовн. пов. розташ. жувальна, а на вн - крилоподібна горбистості. де прикріпл. одноіменні жувальні м'язи. Кожна гілка закінч. вінцевим і виростковим відростками, між якими знах. вирізка. На виростковому відростку розташ. головка нижньої щелепи. З вн. поверхні гілок знах. канал нижньої щелепи, який відкривається підборідним отвором на зовн. поверхні тіла кістки. Тіло має альвеолярний відросток, де в комірках розташ. зуби нижньої щелепи.
Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) - парна кісткова пластинка, яка звисає з бічної стінки порожн. носа.
Слізна кістка (оs lacrimale) - парна тонка чотирикутної форми, розташована на медіальній стінці очної ямки.
Носова кістка (os nasale) - парна, має форму витягнутої у довжину чотирикутної пластинки. Утворює кісткову основу спинки носа.
Леміш (vomer) - непарна кісткова пластинка трапецієподібної форми, яка бере участь в утворенні кісткової перегородки носової порожнини.
Піднебінна кістка (оs palatum) - парна, бере участь в утворенні стінок носової та ротової порожнин, складається з перпендикулярної і горизонтальної пластинок.
Вилична кістка (os zygomaticum) - має бічну, скроневу та очну поверхні і два відростки: лобовий і скроневий. Вона з'єднує верхню щелепу лобову і скроневу кістки.
Під'язикова кістка (оs hyoideum) скл. з тіла і двох пар рогів - великих та малих.
Особливості черепа у новонароджених:
Наявність тім'ячок. Розрізн. непарні: велике і мале тім'ячка; і парні: клиноподібне і соскоподібне тім'ячка. Велике тім'ячко розташ. між лобовими і тім'яними кістками, заростає на 2-му році життя. Мале тім'ячко розташ. між тім'яними і потиличною кістками, заростає до 2-го місяця життя. Бічні тім'ячка у доношених новонароджених часто відсутні, а якщо вони є, то заростають на 2-3-му місяці життя. Лобова кістка складається з двох половин. Наявність хрящових прошарків між кістками черепа. Нерозвинуті горби, відростки, повітроносні пазухи. Немає зубів.
ВЧЕННЯ ПРО М'ЯЗИ (myologіа)
Скелетні м'язи складають активну частину апарата руху. В залежності від місця їх розташ. розрізняють м'язи тулуба, шиї, голови, верхніх та нижніх кінцівок.М'яз як орган (musculus)Основу скелетного м'яза складає посмугована м'яз. тк.. В кожному м'язі розрізн.: черевце – скороти. част. м'яза та сухожилок – нескоротл. част.
Сухожилок (tendo) це щільна оформлена спол. тк., яка щільно зрощена з м'язовими волокнами. За доп. сухожилка м'яз прикріпл. до кістки. Широкі тонкі сухожилки назив. апоневрозами.
Скорочення м'язів викликає виконання тієї чи іншої роботи: згин., розгин, привед, відвед. і т.д. М'язи, які виконують одну і ту ж роботу назив. - синергістами. М'язи, які виконують протилежну дію -антогоністи.
Класифікація м'язів. За розмірами:- довгі; короткі; широкі.
За формою: веретеноподібні; квадратні; трикутні; хрестоподібні.
В залежності від напрямку м'язових пучків відносно сухожилка: одноперові; двоперові; багатоперові.
По к-ті головок: двогол., тригол., чотиригол; За напрямком волокон: прямі; косі;поперечні; колові. За функцією:згиначі - розгиначі; -пронатори - супінатори; привідні - відвідні; м'язи стискачі, фіусатори. За топографією:поверхневі і глибокі; латеральні і медіальні; передні і задні. Кожен м'яз покритий фасцією. Фасція – сполучнотк. оболонка, яка покриває окремі м'язи, або групу м'язів, утворюючи своєрідні футляри
. М'ЯЗИ ГОЛОВИ Поділяються на три групи: жувальні мімічні та підпотиличні. Підпотиличні м'язи Це невеликі м'язові пучки, розташовані між потиличною кісткою і І, II шийними хребцями. Функція: нахиляють голову вперед, вбік і назад. Жувальнім 'язи m. masseter Ф: піднімає нижню щелепу, і висуває її вперед m. temporalis. Ф: піднімає нижню щелепу. m. pterygoideus medialis Ф: рухає нижню щелепу в свій бік. m. pterygoideus lateralis Ф: рухає нижню щелепу в протилежний бік.МІМІЧНІ МЯЗИ
Мімічні м'язи -тонкі м'ятні пучки, розміщені на обличчі.
О-ті мім. м'язів: не мають фасцій, вплітаються в шкіру, розташ., як правило, навколо природніх отворів.
m. epicranius включає в себе спереду - лобове черевце, позаду - потиличне черевце, між якими розміщений великий апоневроз - сухожильний шолом. Ф: піднімає брови, зміщує шкіру чола вгору.
m. procerus (Гордіїв) Ф: утв. поперечні складки біля кореня носа.
m. auricularis anterior, superior, posterior Ф: тягнуть вушну раковину вперед, вгору, назад.
m. orbicularis oculi Ф: змикає повіки.
m. levator labii superior Ф: піднімає верхню губу.
m. depressor Ф: тягне нижню губу вниз.
mm. zigomaticus minor et major Ф: тягнуть кут рота вверх і вбік.
m.depressor anguli oris Ф: тягне кут рота вниз.
m. risorius (сміху) Ф: тягне кут рота вбік.
m.mentalis (підборідний)Ф: тягне шкіру підборіддя верх.
m.buccinator Ф: притискає щоку до зубів.
m. orbicularis oris Ф: закриває рот/ щілину, а при сильному скороченні - губи витягуються в трубочку.
М'ЯЗИ ШИЇ поділ. на поверхн., глибокі та сер. групу (м'язи під'язикової кістки). Поверхневі м 'язи :m.platysma розташ. безпосередньо під шкірою в вигляді тонкої пластинки. Ф: відтягує шкіру шиї, опуск. кути рота. m. sternocleidomastoideus Ф: при односторон. скорочен. - повертає лице в протилежн. бік, при двосторон. - нахиляє голову назад.М 'язи під'язикової кістки Поділяються на 2 групи: надпід'язикові та підпід'язикові м'язи. Надпід 'язикові : m.digastricum Ф: при фіксованій нижній щелепі піднім. під'язикову кістку, при фікс. під'язиковій кістці опусk. нижню щелепу. m.mylohyoideus Ф: при фікс. нижній щелепі піднімає під'язикову кістку, при фікс. під'язиковій кістці опускає нижню щелепу. m.geniohioideus Ф: прu фікс. нижній щелепі піднім. під'язикову кістку, при фікс. під'язиковій кістці опускає нижню шелепу. m.stilohioideus Ф: тягне під'язикову кістку назад. Підпід'язикові мязи m.sternohioideus Ф: опускає під'язикову кістку. m.sternothyreoideus Ф: опускає щитоподібний хрящ гортані вниз. m.thyrohyoideus Ф: наближає під'язикову кістку до гортані. m.omohyoideus Ф: опускає під'язикову кістку.
Глибокі м 'язи шиї
mm.scalne anterior, medius, posterior Ф: всі три м'язи піднімають І—ІІ ребра. m.longus colli Ф. нахиляє шийний відділ хребта вперед і в свій бік.
Границі шиї: верхня –край нижньої щелепи, верхівка соскоподібного відростка, верхня каркова лінія і зовнішня потилична гористість. Нижня- верхній край ручки грудини, ключиці, лінія, яка з’єднує акром іон з остистим відростком 7 ш\х
М'ЯЗИ ТУЛУБА М. тулуба поділ. на м. спини, м'язи гр.. клітки та м. живота. М. спини Поділ. на глибокі та поверхневі.
Поверхневі м'язи
m. trapezius Ф: верхня частина м'яза піднімає, а нижня опускає лопатку. Скоречення всього м'яза наближає лопатку до хребта.
m. lattisimus Ф: тягне плече назад.
m. rhomboideus major et minor :Ф: тягне лопатку догори.
m. levator scapule Ф: піднімає лопатку.
m.serratus posterior Ф: піднімає верхні ребpa
m.serratus posterior inferior Ф: опускає нижні ребра.
Глибокі м'язи спини
Глибокі м'язи спини поділяються на глибокі довгі і глибокі короткі.
Глибокі довгі м'язи спини
Глибокі довгі м'язи спини лежать в каналі утвореному остистими і поперековими відростками хребців.
m.erector spina. Ф: розгинає хребетний стовп, при односторонньому скороченні нахиляє хребет в свій бік.
m.transversospinalis Ф: при односторонньому скороченні - обертає тулуб в свій бік, при двосторонньому - розгинає хребет.
m.splenius capitis et cervicis Ф: розгинає голову.
Глибокі короткі м 'язи спини
m. interspinales Ф: розгинають хребет.
m. intertransversarii Ф: при односторонньому скороченні згинають хребет в свій бік. при двосторонньому –утрим його в вертикальному положенні.
М'ЯЗИ ГРУДНОЇ КЛІТКИ
Поділяються на дві групи: поверхневі та глибокі.
Поверхневі м 'язи
m.pectoralis major Ф: приводить плечову кістку.
m.pectoralis minor Ф: тягне лопатку вперед і вниз, при фіксованій лопатці піднімає ребра.
m.subclavius Ф: тягне ключицю донизу.
m.serratus anterior: Ф. тягне лопатку вперед, при фіксованій лопатці піднімає ребра.
Глибокі м'язи
m. intercostalis externia Ф: піднімають ребра.
m. intercostales interna Ф: опускають ребра.
m.levatores costarum Ф: піднімають ребра
m.intercostales intimi Ф: опускають ребра
m.tranverses thoracis Ф: опускає ребра
Diafragma - це головн. дихальний м'яз. Має вигляд тонкої опуклої догори м'язово-сухожилк. пластинки, що відділяє грудну порожн. від черевної. Опукла догори її частина назив. куполом. М'язові пучки діафрагми поч.. від мечоподібного відростка, нижніх 6 ребер і поперекових хребців, і до центру переход. в сухожилковий центр. В залежн. від місця прикріплення її поділ., на 3 частини: поперекову, реберну, грудну. На поп. частині є два отвори; аортальний та стравохідний, а в сухожилковому центрі - отвір нижньої порожнистої вени. Між частинами діафрагми с трикутної форми щілини. Це слабкі місця діафрагми. Тут можуть утворюватися діафрагмальні кили.
М'ЯЗИ ЖИВОТА
М'язи живота утворюють передню, бічні і частково задні стінки живота.
m.rectus abdominis Ф: нахиляє тулуб вперед.
m.obliquus externus abdominisФ: згинає тулуб в свій бік.
m.obliquus internus abdominis Ф: повертає тулуб в свій бік.
m.transvrsus abdominis Ф: опускає ребра.
Canalis inguinalis коса щілина 4-5 см
завдовжки, що розміщується над пахвинною зв'язкою. У мужчин у каналі розміщ. сім'яний канатик, а у жінок кругла зв'язка матки. У пахвинному каналі розрізняють чотири стінки: передню – апоневроз зовн. косого м., задню – поперечну фасцію, нижню- пахвинна зв., верхня- нижній край вн. косого м. та поперечн. м. живота.
Linea alba сухожилків утвір, що розміщується по середній лінії передньої стінки живота між медіальними краями прямих м. і простягається від мечеподібного відростка до лобкового зрощення. Б.л.ж.- місце зрощення всіх сухожилків і фасцій ж. Приблизно по середині б.л. розташ. пупкове кільце. В деяких місцях між сухожилковими пучками є невеликі отвори, крізь які проходять судини. Ці отвори, а також пупкове кільце- слабкі місця живота. Тут мож. утв. пупкові кили та кили білої лінії живота.
М. верхн. кінцівки
М. плеч. пояса:
m.deltoideus Ф. відводить кінцівку до горизонт. рівня
m.supraspinatus Ф. відводить плече
m.infrasinatus Ф. відвертає плече
m.teres minor Ф. приводить та відвертає плече
m.teres major Ф. приводить, привертає плече, бере участь у його розгинанні
m.subscapularis Ф. приводить та привертає плече
М.плеча:
передня-м.згиначі:
m. biceps brachii –згинає плече і передпліччя, супінуючі його
m. brachialis- згинає передпліччя
m. coracobrachialis- згинає, приводить, відвертає плече
задня-м.розгиначі:
m.triceps brachii-розгинає та приводить плече, розгинає передпліччя
m.anconeus-розгинає передпліччя
М. передпліччя:
ПЕРЕДНЯ ГРУПА, ПОВЕРХНЕВИЙ ШАР
m.pronator teres- привертає і згинає передпліччя
m.flexor carpi radialis- згинає та відводить кисть, привертає передпліччя
m.flexor carpi ulnaris- згинає та приводить кисть
m.palmaris longus- натягує долонний апоневроз та згинає кисть
m.flexor digitorum superficialis- згинає ІІ-V пальці у п’ясток-фалангових, проксимальних між фалангових суглобів, згинає кисть.
ПЕРЕДНЯ ГР., ГЛИБОКИЙ ШАР
m.flexor digitorum profundus-згинає дист. фал. 4-ох пальців, пальці, а також кисть.
m.flexor pollicis longus- згинає кінцеву фалангу, весь великий палець, частково і кисть.
m.pronator quadrates- привертає передпліччя та кисть, як головний привертач
ЗАДНЯ ГРУПА,ПОВЕРХН. ШАР
m.brachioradialis- утримує кисть посередині між привертанням та відвертанням, бере участь у згинанні передпліччя.
m.extensor carpi radialis longus- розгинає, згинає передпліччя та відводить кисть.
m.extensor carpi radialis brevis- розгин. та відвод. кисть
m.extensor digiti minimi- розгинає мізинець
m.extensor carpi ulnaris- розгинає та приводить кисть, розгинає передпліччя.
ЗАДНЯ ГРУПА, ГЛИБ. ШАР
m.supinator- відвертає передпліччя
m.adductor pollicis longus- відводить великий палець та кисть
m.extensor pollicis brevis- розгинає та відводить 1-ий палець
m.extensor indicis- розг. вказівний палець
М.кисті:
М.підвищ.великого пальця(thenar):
m.abductor pollicis brevis- відводить великий палець
m.flexor pollicis brevis – згинає та приводить великий палець
m.opponens pollicis- протиставляє великий палець решті пальців
m.adductor pollicis- приводить і згинає великий палець
М.підвищення мізинця (hyothenar):
m.palmaris brevis-рудиментарний мяз,натяг. долонний апоневроз, на шк.. утв. складки
m.abductor digiti minimi-відводить мізинець
m. flexor digiti minimi brevis-згинає мізинець
m.opponens digiti minimi-протиставляє мізинець великому пальцю
СЕР.ГР.М. ДОЛОНІ КИСТІ
4-ри mm.lumbricales- згин. прокс. і розгин. сер. та дист. фаланги 2-5 пальців
3 mm. interossei palmares- приводять 2,4,5 пальці до 3-го та беруть участь у згинанні прокс. та розг. сер. і кінц. фаланг
4 mm.interossei dorsales-відвод. 1,2,4 пальці від 3-го, а 3 відводять та приводять, беруть участь у згин. проксим. фаланг та розгин. сер. і кінц. фаланг 2-4 пальців кисті.
Пахв. ямка (fossa axillaris)- утв. 4 стінками. Пер. стінка утв. великим та малим грудн. мязами, задня- підлопатковим, великим круглим мязами та найш. м. спини, при середня- переднім зубчастим м., а бічна- плеч. кістк. та м. плеча. П.я заповнена жир. тк., в якій знах. лімфатичні вузли.
Ліктьова ямка (fossa cubitalis)- розміщ.на пер. поверхні руки. Зверху вона обмежена двоголовим та плечовим мязами, ззовні- плечопроменевим, а з середини- круглим пронатором. В межах ямки розміщена серединна вена ліктя, а в глибині її лежать плеч. артерія і вени.
Грудина (sternum) - плоска кістка, січ вдається з трьох частин: ручки, тіла та мечоподібного відростка.
• На верхньому краї ручки с яремна вирізка, по бокам від неї ключичні вирізки, нижче від яких реперні вирізки для зчленування з І ребром. На границі між ручкою і тілом грудини знаходиться кут грудини, біля якого прикріплюється II ребро. По краях тіла грудини розташовані реберні вирізки, до яких сполучаються III - X ребра.
Ребра (costae) це плоскі довгі вигнуті кістки. їх є 12 пар. Кожне ребро складається з кісткової частини і реберного хряща. На задньому кінці ребра є головка, на якім є гребінь. Винятком є I. XI та XII ребра. Вони гребенів не мають. Гребінь розділяє на головці дві суглобові поверхні. Цими поверхнями головка з'єднується з тілами сусідніх хребців. Допереду головки знаходиться найвужча частина ребра - його шийка. Допереду від шийки знаходиться тіло, яке має зовнішню і внутрішню поверхні та верхній і нижній краї. На зовнішній поверхні ребра, відразу за його шийкою знаходиться горбик ребра, на якому є суглобова поверхня для зчленування з поперечним відростком відповідного хребця. На внутрішній поверхні вздовж нижнього краю проходить борозна ребра - слід від прилягання міжреберних судин і
нервів. На деякій відстані від горбика тіло ребра згинається допереду. утворюючи кут ребра.
Перше ребро має свої особливості:
1. Лежить майже горизонтально, внаслідок чого на ньому виділянні, верхню та нижню поверхні, бічний та медіальний краї.
2. На верхній поверхні є горбик переднього драбинчастого м'яза, до якого прикріплюється однойменний м'яз, а ззаду від нього знаходиться борозна підключичної артерії, допереду - борозна підключичної вени.
Всі ребра умовно розділяються на 3 групи:
1. Справжні - ребра, хрящі яких з'єднуються безпосередньо з грудиною. Це І - VII пари.
2. Несправжні - їх хрящі приєднуються до хряща вищележачого ребра, утворюючи праву і ліву реберні дуги. Це VIII - X пари.
3. Коливні ребра - їхні кінці вільно закінчуються у м'язах черевної порожнини. Це XI - XII пари.
Грудна клітка в цілому
Утворена 12 парами ребер, грудиною та грудним відділом хребта. Вона є місцем розташування серця, легень та інших органів. Грудна клітка має два отвори: верхній і нижній. Верхній отвір - верхня апертура - обмежений І грудним хребцем, першими ребрами і верхнім краєм ручки грудини. Крізь нього проходять стравохід, трахея, судини, нерви. Нижній отвір - нижня апертура обмежена XII грудним хребцем, кінцями XI і XII пар ребер, правою і лівою реберними дугами, а також мечеподібним відростком. Нижня апертура закрита м'язово-сухожилковою перетинкою діафрагмою, крізь яку проходять стравохід, аорта, нижня порожниста вена, нерви.
Права і ліва реберні дуги утворюють підгрудинний кут. Між ребрами знаходяться міжреберні проміжки.
З*єдн. кісток черепа
Між кістками черепа існ. зєдн.:
-неперервні: синдесмози(шви, тім’ячка), синхондрози (тимчасові, постійні) та синостози;
-перервні (скронево-нижньощелепний суглоб), а також зєдн. черепа і хребта
Шви черепа: 1. зубчасті ( вінцевий, стріловий, лямбдоподібний) suturae coronalis, sagittalis, lambdoidea 2. sutura squamosa 3. suturae planae
Тімячка новонародж.: f.anterior s frontalis, f. posterior s. occipitalis, f.sphenoidalis, f.mastoideus
Синхондрози черепа
1. Тимчасові ( клино-потиличний синхондроз- synchondrosis sphenooccipitalis,
задній та передній внутрішньо потиличні син-х. synchondroses intraoccipitales posterior et anterior, клино-решітчастий синхондр.- synchondrosis sphenoethmoidalis ) 2. Перервні ( клино-камянистий - synchondrosis sphenopetrosa, камянисто-потиличн. -synchondrosis petrooccipitalis)
Розвиток кісток тулуба
Кістки тулуба розвиваються із мезенхіми склеротомів, яка оточ. нерв. трубку, формуючи перетинчасті хребці. На 5-му тижні відб. поступова трансформація перетинчастих хр. у хрящові, а хорда залишається у вигляді драглистого ядра. Ембріональний хребець має парні дорсальні і вентральні хрящові дуги.
Дорсальні згодом злив. в непарний остистий відросток, обмежуючи спинний мозок з оболонами, а вентральні хрящові дуги ростуть вентрально і проникають у міотоми, утв. ребра
Передні кінці 9-ти пар ребер справа і злів зливаються у так звані хрящові грудні пластинки. Ті, зливаючись між собою, утв. всі 3 част. груднини. Якщо останні права і ліва пластинки повністю не зростаються, то мечеподібний відросток буде роздвоєним. На 8-му тижні спостерігається започаткуванням центрів скостеніння: 1- в тілі, 2- в дузі хребця, але їх злиття відб. лише в дитячому віці. Дефекти злиття дуг хребців відомі як spina bifida posterior et lateralis. В ребрах центри скостеніння зявл. в межах їх кутів, в головках та горбках- в 15-20 р. Центри скостеніння груднини започатковуються в ручці (1-2) тілі (4-13) у другій половині фетального розвитку, а в мечеподібному відростку в 6-20 років.
Ліктьовий суглоб(art. cubiti) утв. 6-ма сугл. пов. 3-х кісток (плечової, ліктьової, променевої), між якими розрізн. 3 суглоби:
-art. humeroulnaris між блоком плеч. к. і блоковою вирізкою лікт. кістки
-art. humeroradialis між головочкою плеч. кістки і суглоб. ямкою головки промен. к.
-art. radioulnaris proximalis між суглоб. обводом головки промен. к. і промен. вирізкою лікт. к.
6 суглоб. поверх. трьох к., оточені спільною просторою суглоб. капсулою, утв. скл. суглоб. Лінія прикріпл. сугл. капс. прох. над вінцевою та променевою ямками плеч. к. спереду і нижче верхн. краю лікт. ямки ззаду. Надвиростки залишаються вільними поза суглубовою сумкою. На кістках передпліччя капсула прикріпл. до шийки промен. кістки та краю блокоподібної вирізки лікт. к.
М. шиї, їх розвиток
Аутохтонні м. шиї- це похідні вентральних частин 4-ох верхніх шийних міотомів (всі глибокі м., підязикові м., підборідно-підязиковий м.) З четвертого та 5-ого шийних міотомів походить і діафрагма, яка мігрує до нижньої апертури гр.. клітки. З мезенхіми 3-5 зябрових дуг форм. мм. нутрощів (мм. глотки, гортані, мякого піднебіння (крім м.-натягувача піднебінної завіски), а також, частково, гр..ключ.соскопод. м., що має з трапеціопод. м. спільний початок. Останні 2 мязи розв. також з вентральних частин потиличних та шийних міотомів.
надплечово-ключ. суглоб (art. acromioclavicularis) утв. суглоб. пов. акроміального кінця ключиці та акроміона, між якими в 1/3 випадків знах. волокнистий суглоб. диск. Суглоб. капсула укріпл. надплечово-ключичною (lig. acromioclaviculare) та дзьобо-ключ. зв.( lig.coracoclaviculare).Надплеч.-ключ. зв. зміцнює суглоб зверху, вплітаючись в його капсулу. Потужна дзьобо-ключ. зв. скл. з конусопод. зв. (lig. conoideum) і трапеціопод. зв. (lig. trapezoideum) , які прям. від дзьобопод. відростка лопатки, відповідно. до конусопод. відростка лопатки, відповідно, до конусопод. горбка та трапецопод. лінії ключиці. В 1\3 випадків суглоб комплексний, в 2\3 – простий. Це плоский, триосьовий суглоб з обмеж. обсягом рухів.

Приложенные файлы

  • docx 18708510
    Размер файла: 164 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий