Lektsia 23

23. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
План:
1. Поняття і складові кредитної політики банку.
2. Основні етапи процесу банківського кредитування.
3. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення.
4. Плата за кредит.

Рекомендована література:
1. Дзюблюк О.В. «Банківські операції» стор. 268-278, 307-315
2. Міщенко В.І. «Банківські операції» стор. 297-307
3. Мороз А.М. «Банківські операції» стор. 153-160


1. Поняття і складові елементи кредитної політики банку
Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є добре розроблена кредитна політика, що повинна забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків
Кредитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненність та цільовий характер використання.
Кредитну політику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.
Виходячи з цього, кредитна політика банку є одним з найважливіших інструментів запобігання ризикам, а її головне призначення полягає у встановленні ключових принципів, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.
Можна виділити наступні пріоритети при розробці кредитної політики:
1. Надання якісних кредитів. Якісні кредити (стабільні, стійкі кредити) –це такі кредити, що забезпечують адекватний процентний прибуток навіть при негативних змінах макроекономічних умов чи зміні умов ведення бізнесу. Таким чином, якісним кредитом є той забезпечений кредит, що може бути погашений у визначені строки без виникнення проблем чи ускладнень у позичальника.
2. Прибутковість. Вартість кредиту повинна відповідати прогнозному (розрахунковому) ступеню ризику. Кредитна політика банку повинна бути спрямована на створення стабільних прибуткових для банку відносин з клієнтурою.
3. Розумне зростання кредитного портфелю. Зростання кредитного портфелю банка повинно контролюватися таким чином, щоб уникнути неприйнятної для банку концентрації ризику, наприклад, за галузями, позичальниками.
Необхідно підкреслити, що не існує єдиної кредитної політики для всіх банків. Кожний банк визначає власну кредитну політику, враховуючи економічну, політичну та соціальну ситуації в регіоні його функціонування, або приймаючи до уваги всю сукупність зовнішніх та внутрішніх ризиків, які впливають на роботу визначеного банку.
2. Основні етапи процесу банківського кредитування
Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.
У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:
Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:
1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.
2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юр. осіб) і дієздатність (для фіз.. осіб) клієнта.
3. Копію статуту.
4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).
5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
6.Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.
7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.
8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.
9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ;
застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.
10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.
Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів.
Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:
матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;
матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;
відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.
Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.
Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.
Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору.
Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.
Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.
Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом.
Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.
Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту.
Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:
розпорядження кредитного відділу;
примірник кредитної угоди;
договір застави (або інша форма забезпечення);
строкове зобов’язання;
картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.
На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.
Строкове зобов’язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов’язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.
При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.
П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.
Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.
У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація).
Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.
Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.
4. Плата за кредит
Надання позичок – одна з найбільш важливих функцій комерційного банку і є основним джерелом його доходу. В економічній теорії та на практиці існує декілька методів ціноутворення на банківські позики.
Метод “Вартість плюс” враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку пов'язані з наданням позики. Відсоткова ставка за позикою включає:
– вартість залучення кредитних ресурсів для банку;
– операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, тощо);
– премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;
– премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;
Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.
Сутність методу “Базова ставка плюс” полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків.
Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності.
Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат за залученими коштами та надбавки. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів).
Метод «Аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку.
Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків.
Контрольні запитання та завдання:
1. Розкрийте зміст поняття „кредитна політика банку”.
2. Які існують пріоритети при розробці кредитної політики?
3. Опишіть етапи формування кредитної політики банку.
4. Охарактеризуйте організацію банківського кредитування за етапами.
5. Розкрийте методи встановлення плати за кредитом.
6. Які документи подає клієнт для отримання кредиту?
7.Назвіть основні методи плати за кредит.








13PAGE 15


13PAGE 14115
















15

Приложенные файлы

  • doc 18814343
    Размер файла: 68 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий