Lekciya 13

Лекційне заняття №13
Тема. Загальна характеристика безхребетних тварин
Зміст
Підцарство Найпростіші (Одноклітинні): загальна характеристика. Різноманітність Найпростіших.
Загальна характеристика типу Кишковопорожнинні.
Загальна характеристика типів Плоскі, Круглі та Кільчасті черви.
Загальна характеристика типу Молюски. Особливості їх будови.
Тип Членистоногі. Особливості їх будови та пристосування до різноманітних умов життя.
Література
Основна:
Блинников В.И. Зоология с основами экологии. – М.: Просвещение, 1990.
Бурдіян Б.Г. Зоологія. Практикум. – К.: Вища школа, 1985.
Карузина И.П. Биология. – М.: Медицина, 1992 – 352 с.
Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – Суми: Університетська книга, 2003.
Серебряков, В.В. Біологія: підручник для 8 кл. загальноосвітніх навчальних закладів / В.В. Серебряков, П.Г. Балан. – К.: Генеза , 2008. – 288с.
Согур Л.М. Зоологія : курс лекцій / Л. М. Согур. – К. : Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.
Согур Л.М., Бабур Л.І. Зошит для лабораторних робіт з курсу “Основи зоології-” для студентів денної форми навчання спеціальності “Початкове навчання”. – Вінниця, 2003.
Хадорн Э., Венер Р. Общая зоолоrия : пер. с нем. – M. : Мир, 1989. – 528 с.
Додаткова:
Акимушкин И.И. Мир животных : беспозвоночные : ископаемые животные. – М. : Мысль, 1998. – 382 с.
Вдовиченко С.М. Одноклітинні тварини : навчальний посібник. – Вінниця, 1998.
Догель В. А. Зоология беспозвоночных. – М., 1991.
Жизнь животных / под. ред. Р.К.Пастернака – М. : Просвещение, 1987.
Шарова И.Х. Зоология беспозвоночных : учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М. : ВЛАДОС, 2002. – 592 с.

1. Підцарство Найпростіші (Одноклітинні): загальна характеристика. Різноманітність Найпростіших.
Загальна характеристика найпростіших. Одноклітинні (найпростіші, лат – Protozoa), організми, тіло яких складається з однієї клітини, будучи разом з тим самостійним цілісним організмом зі всіма властивими йому функціями. Найпростіші широко поширені в різних середовищах. Більшість найпростіших – мешканці морів та прісних водойм. Деякі види мешкають у вологому ґрунті. Безліч найпростіших паразитують в інших організмах (рис. 1).
Більшість найпростіших – дрібні організми. Їх середні розміри вимірюються кількома десятками мікрометрів (1 мкм дорівнює 0,001 мм). Самі дрібні найпростіші – внутрішньоклітинні паразити досягають усього 2-4 мкм, а довжина найбільших видів, наприклад деяких грегарін, може досягати 1000 мкм. Викопні раковини корененіжки, наприклад нуммуліти, в діаметрі сягали 5-6 см і більше.
Форма тіла найпростіших надзвичайно різноманітна. Серед них є види з непостійною формою тіла, як амеби. Найпростішим притаманні різноманітні типи симетрії. Так, широко поширені форми з радіальною симетрією: радіолярії, соняшник. Це в основному плаваючі планктонні найпростіші. Двостороння симетрія спостерігається у деяких джгутикових, форамініфер, радіолярій. Поступально-обертальна симетрія характерна для форамініфер зі спірально виткою раковиною. У деяких видів спостерігається метамерія – повторюваність структур по поздовжній осі.
Різноманітними є і життєві форми найпростіших. Найпоширенішими формами є: амебоїдні, які ведуть повзучий спосіб життя на різних субстратах у воді або в рідкому середовищі в тілі хазяїна; раковини – малорухливі бентосні форми; активно плаваючі джгутиконосці і війчасті; сидячі – стебловидні вузькотілі або плоскотілі форми, а також округлі нерухомі форми (цисти, спори).
Будова клітини найпростіших характеризується всіма основними ознаками клітинного будови еукаріот. Клітина найпростіших типова для еукаріотних організмів і складається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Цитоплазма обмежена зовні тришарової мембраною. У цитоплазмі найпростіших розрізняють зовнішній, більш прозорий і щільний шар – ектоплазму і внутрішній, зернистий шар – ендоплазму. У ендоплазмі зосереджені всі основні органели клітини: ядро, мітохондрії, рибосоми, лізосоми, ендоплазматична мережа, апарат Гольджі та ін. Крім того, у найпростіших є особливі органели: опорні, скоротливі фібрили, травні і скоротливі вакуолі та ін. Ядро покрите двошаровою мембраною з порами. Всередині ядра знаходиться каріоплазма, в якій розподілені хроматин і ядерця. Хроматин являє собою деспіралізовані хромосоми, що складаються з ДНК і білків типу гістонів. Ядерця подібні рибосомам і складаються з РНК і білків. Ядра найпростіших різноманітні за складом, формою, розмірами.
У найпростіших можна виділити особливі функціональні комплекси органел, які відповідають системам органів і тканин багатоклітинних.
Покривні і опорні органели. У частини видів одноклітинних відсутні покривні й опорні структури. Клітина таких найпростіших обмежена лише м’якою цитоплазматичною мембраною. Такі види не мають постійної форми тіла (наприклад, амеби) (рис. 2).
В інших видів є щільна еластична оболонка – пелікула, що утворюється за рахунок ущільнення периферичного шару ектоплазми та наявності в ньому різних опорних фібрил. У цьому випадку найпростіші володіють певною формою тіла (інфузорії, Евглена) і разом з тим вони зберігають гнучкість і можуть згинатися під час руху, частково скорочуватися (рис. 3).
У деяких одноклітинних зовні наявний панцир з лусочок, що перешкоджає зміні форми тіла (діатомові джгутикові). Форму тіла додатково можуть підтримувати й інші опорні структури – фібрили, які утворюються, наприклад, у деяких інфузорій.
До опорних утворень відноситься також і скелет. Скелет найпростіших може бути зовнішнім (раковина) або внутрішнім (скелетні капсули, голки).
Рухові органели. Найбільш примітивним способом руху у найпростіших можна вважати амебоїдний рух за допомогою несправжніх ніжок, або псевдоподій. При цьому утворюються особливі виступи клітини, в які перетікає цитоплазма. Завдяки еластичності мембрани несправжні ніжки можуть утворюватися будь-де, при цьому форма клітини, наприклад в амеби протея, постійно змінюється. Коли рух цитоплазми спрямований назовні, то несправжні ніжки витягуються, якщо ж він спрямований усередину клітини – втягуються. Це забезпечує повільне пересування. Такі органели руху притаманні одноклітинним з непостійною формою тіла (відео 1). Більш складний рух властивий найпростішим, що мають в якості органел руху джгутики або війки (наприклад, лямблії) (рис. 4).
Деякі найпростіші здатні до швидкого скорочення тіла за рахунок особливих скорочувальних фібрил – міонів. Наприклад, сидячі інфузорії-сувойки здатні різко скорочувати свою довгу стеблинку і згортати її в спіраль (рис. 5; відео 2).
Радіолярії здатні то розтягувати тіло клітини на радіальних голках, то скорочувати його за рахунок скорочувальних волокон. Це забезпечує їм регуляцію вільного плавання в товщі води. За несприятливих умов багато найпростіших виділяють навколо себе щільну оболонку і перетворюються на цисту.
Серед найпростіших чимало внутрішньоклітинних паразитів, які ведуть нерухомий спосіб життя і не мають органел руху.
Типи харчування і способи виділення. За типом харчування найпростіші різноманітні. Серед них є автотрофи, здатні до фотосинтезу. Це одноклітинні водорості з джгутикових. У них є в цитоплазмі хлорофілові зерна, або хроматофори.
Більшість найпростіших – гетеротрофи, вони живляться як тварини, готовими органічними речовинами. Частина з них має голозойний спосіб харчування, ковтаючи тверді часточки їжі. Інші харчуються сапрофітним способом, поглинаючи розчинені органічні речовини.
Частинки їжі заковтують амеби, інфузорії. У них в цитоплазмі утворюються травні вакуолі, де відбувається перетравлення їжі. Таке заковтування твердої їжі клітиною отримало назву фагоцитозу (рис. 6; відео 3).
При сапрофітному способі харчування травні вакуолі не утворюються. Однак відомо, що багато найпростіших можуть заковтувати рідину через тимчасові отвори в мембрані – особливі воронки. Таке поглинання рідини називається піноцитозом.
Деякі види найпростіших мають змішаний тип харчування (міксотрофи). Вони здатні до фотосинтезу, як рослини, і до харчування готовою органічною речовиною, як тварини. До таких найпростіших зі змішаним типом харчування відноситься, наприклад, Евглена, що харчується на світлі як рослина, а в темряві – як тварина.
Виділення та осморегуляція здійснюються у найпростіших за допомогою скоротливих вакуолей. Вони є тільки в прісноводних форм і відсутні у морських і паразитичних видів, що живуть в ізотонічному середовищі. Скорочувальна вакуоль у найпростішому випадку представляє собою пляшечку у цитоплазмі, що регулярно заповнюється рідиною, яка потім видаляється назовні через пору в мембрані клітини. Постійне видалення надлишку води з клітини дозволяє регулювати осмотичний тиск у цитоплазмі.
Виділення продуктів обміну відбувається у більшості найпростіших через поверхню клітини, а також через скоротливу вакуоль, якщо вона є. Особливих органел дихання у них немає, і вони поглинають кисень через клітинну мембрану.
Типи розмноження найпростіших різноманітні. Їм властиве безстатеве і статеве розмноження. Безстатеве розмноження здійснюється шляхом поділу клітини на дві або безліч клітин (агамогамія) при мітотичному поділі ядер. Статеве розмноження найпростіших характеризується утворенням статевих клітин – гамет (гамогамія) з їх подальшим злиттям (копуляцією), що призводить до формування зиготи, з якої розвивається новий дочірній організм.
У деяких найпростіших (інфузорії) статевий процес – кон’югація – відбувається шляхом злиття не гамет, а злиттям генеративних ядер з різних клітин (відео 4).
Під час процесу копуляції гамети, що зливаються, можуть бути однаковими за розміром і формою (ізогамія) або різними (гетерогамія). У разі різких відмінностей між гаметами, коли одна з гамет велика, нерухома, без джгутиків (оогамета), а інша дрібних розмірів, з джгутиками, така копуляція отримала назву оогамія. При цьому макрогамета (оогамета) прирівнюється до яйцеклітини багатоклітинних, а мікрогамета – до сперми.
Життєвий цикл найпростіших являє собою циклічно повторювальний відрізок розвитку виду між двома однойменними фазами (наприклад, від зиготи до зиготи). Життєвий цикл найпростіших може характеризуватися тільки безстатевим типом розмноження (від поділу до поділу), або тільки статевим розмноженням (від зиготи до зиготи), або чергуванням статевого і безстатевого розмноження (метагенез).
Різноманітність Одноклітинних. Одноклітинні мешкають практично у всіх середовищах і поширені по всьому світі. Їх налічується понад 40 тис. видів. Підцарство поділяється на 7 типів. В основу розподілу найпростіших на типи покладено принципи будови їх ядерного апарату, органел руху, ряду мікроструктур, типів розмноження і життєвих циклів (рис. 7).
Так, Саркомастігофори характеризуються наявністю органел руху: джгутиків і псевдоподій, ядрами одного типу (за рідкісними винятками), статевим процесом (якщо він є) за типом копуляції. Однин з яскравих представників – амеба.
Апікомплекси, як виключно паразитична група найпростіших, мають особливий комплекс органел на передньому (апікальному) кінці молодих клітин для проникнення в клітину господаря. У них відсутні органели руху, а джгутики є тільки в чоловічих гамет. У більшості спостерігається статевий процес – копуляція, і у багатьох утворюються з зиготи ооцисти зі спорами, з молодими паразитами – спорозоїда.
Мікроспоридії – внутрішньоклітинні паразити, що утворюють одноклітинні суперечки з амебоїдним зародком – споробластом із однією полярною ниткою, згорнутою спірально всередині суперечки. При вистрілюванні полярної нитки амебоїдний зародок по каналу нитки потрапляє в клітину хазяїна. Потім у зародку відбувається автогамія – злиття ядер.
Міксоспоридії – тканинні паразити тварин, що мають форму плазмодія з безліччю ядер. У них спостерігається ядерний дуалізм. Вони утворюють багатоклітинні суперечки з кількома полярними капсулами, в кожній з яких знаходиться згорнута спірально полярна нитка, статевий процес – автогамія.
Інфузорії пересуваються за допомогою органел руху – війок або їх похідних; мають ядерний дуалізм і поліенергідність. Статевий процес здійснюється за допомогою кон’югації.
Лабірінтули мешкають на морських рослинах і являють собою лабіринт цитоплазматичних тяжів, по яких пересуваються веретеновидні клітини. Розмножуються зооспорами з джгутиками.
Асцетоспорові – паразити з багатоклітинними суперечками з одним або декількома споробластами, але без жалких капсул.

2. Загальна характеристика типу Кишковопорожнинні. Кишковопорожнинні – це справжні багатоклітинні тварини. Їхнє тіло складається з багатьох спеціалізованих клітин, які утворюють тканини, що входять до складу відповідних органів. Кишковопорожнинні – постійні мешканці водойм, переважно морів.
До типу Кишковопорожнинні належить понад 10 тис. сучасних видів. У прісних і солоних водоймах України мешкає майже 40 видів. Серед кишковопорожнинних є і дрібні види, розміри яких не перевищують кількох міліметрів, і справжні велетні, як-от медуза ціанея – з діаметром парасольки 2 м і довжиною щупалець – до 15 м.
Особливості будови. Тіло кишковопорожнинних складається з двох шарів клітин – ектодерми і ентодерми, між якими є більш-менш розвинений неклітинний шар, званий мезоглея. Свою назву ці тварини отримали у зв’язку з тим, що у них є всього одна порожнина, звана кишковою або гастральною порожниною. Всі кишковопорожнинні, в основному, – водні організми. Їхнє тіло побудоване за типом радіально-осьової симетрії (рис. 8).
Незважаючи на простоту організації, зовні кишковопорожнинні дуже різноманітні. Це залежить від двох причин. Перша причина полягає в здатності кишковопорожнинних утворювати колонії. Як правило, окрема особина колонії дуже невелика, і тому в першу чергу увага мимоволі звертається на всю колонію в цілому. Одні колонії мають вигляд кущиків або маленьких дерев. Інші схожі на йоржик, треті нагадують фантастичні пташине пір’я. Крім таких ніжних гнучких колоній, є колонії масивні з потужним вапняним скелетом. Вони мають то форму кулі, то кубка, то гриба, то колючок ялинки. Нарешті, зустрічаються ніжні плаваючі колонії.
Друга причина різноманітності зовнішнього вигляду кишковопорожнинних залежить від того, що у цього типу тварин окрема особина має форму або поліпа, або медузи. Тіло поліпа зазвичай циліндричне, на верхньому його кінці розташований рот, оточений щупальцями. Поліпи – малорухливі або навіть прикріплені тварини, часто вони утворюють колонії (відео 5). Медузи – одиночні плаваючі, рухливі організми. Їх тіло має форму парасольки зі щупальцями по краях. Плавають медузи ротом вниз (відео 6).
Наявність у кишковопорожнинних двох форм, двох станів – поліпоїдного і медузоїдного, здатність цих тварин утворювати колонії різноманітної форми, а також притаманне їм яскраве забарвлення роблять кишковопорожнинних дуже різноманітною за формами групою тварин, незважаючи на те що їхня внутрішня будова має єдиний, загальний план і влаштовані вони досить просто.
Кишковопорожнинні – найдавніші зі справжніх багатоклітинних тварин. За час тривалої історії розвитку цього типу його представники зуміли дуже добре пристосуватися до найрізноманітніших умов проживання. Вони заселили буквально весь океан від його поверхні до граничних глибин, їх можна виявити і в полярних областях і в тропіках. Поселяються кишковопорожнинні на найрізноманітніших ґрунтах, деякі з них здатні виносити значні зміни солоності морської води, а окремі види проникли навіть у прісні води. Майже повсюдно вони відіграють дуже важливу роль в утворенні спільнот морських тварин і рослин – біоценозів моря.
Незважаючи на велику різницю у зовнішній будові і розмірах тіла кишковопорожнинні мають загальні риси організації, найголовніші з яких наступні:
1. Тіло мішковидне, утворене двома шарами клітин: зовнішнім – ектодермою, і внутрішнім – ентодермою, між якими знаходиться безструктурна речовина – мезоглея.
2. Радіальна, або променева, симетрія тіла, що сформувалася у зв’язку з прикріпленим чи малорухомим способом життя (рис. 9).
3. Характерні дві життєві форми: сидячий мішкоподібний поліп і вільно плаваюча дисковидна медуза. Обидві форми можуть чергуватися в життєвому циклі одного і того ж виду. Однак деякі групи кишковопорожнинних не мають медузоїдного покоління або втратили життєву форму поліпа (відео 7 – гідра).
4. Відсутність тканин у більшості видів (крім коралових поліпів). До складу зовнішнього і внутрішнього шарів тіла входять декілька видів клітин, різних за будовою і виконуваних функцій. Серед них є особливі жалкі клітини, які не зустрічаються у тварин інших типів. Слугують жалкі клітини для захисту, ураження здобичі та її утримання; найбільше їх на щупальцях. Усередині жалкої клітини розташована капсула із спірально закрученою жалкою ниткою. Коли здобич, що пропливає повз гідру, зачіпає чутливий волосок, який стирчить назовні від клітини, жалка нитка викидається назовні і впивається в тіло здобичі. Разом з нею впорскується токсична речовина, яка паралізує здобич. Після того, як жалка нитки виходить з клітини, назад вона вже не втягується (рис. 10).
Нові жалкі клітини, так само як й інші типи клітин, виникають за рахунок проміжних. Ці клітини неспеціалізовані, вони здатні до поділу, даючи початок клітинам інших типів. За функціями проміжні клітини можна порівняти з клітинами твірної тканини рослин. Завдяки саме цим клітинам відбуваються процеси регенерації.
Покриви гідри переважно утворюють шкірно-м’язові клітини. Завдяки їхньому скороченню тіло гідри стискається або нахиляється в певний бік. Між ними розкидані й нервові клітини.
Серед клітин внутрішнього шару переважають травні клітини із джгутиками. Ці клітини забезпечують перетравлення їжі. Залозисті клітини виробляють і виділяють у кишкову порожнину травні соки, під впливом яких їжа розпадається на шматки. Є у внутрішньому шарі й проміжні клітини.
Таким чином, багато процесів життєдіяльності у кишковопорожнинних протікають на клітинному рівні.
5. Травна система примітивна і складається зі сліпо замкнутої кишкової порожнини і ротового отвору. Перетравлювання їжі починається в кишковій порожнині під дією ферментів, а закінчується в спеціалізованих клітинах ентодерми, тобто процес травлення змішаний. Неперетравлені залишки їжі видаляються через ротовий отвір (відео 8).
6. Вперше з’явилася нервова система дифузного типу, яка складається з рівномірно розміщених та з’єднаних між собою відростками нервових клітин, що утворюють нервову мережу. Нервові клітини здатні сприймати збудження та проводити його до різних частин тіла. Як ви пам’ятаєте, реакції тварин на подразники довкілля, які здійснюються за допомогою нервової системи, мають назву рефлекси. Поліпам притаманні лише прості рефлекси. Наприклад, за сильного збудження тіло гідри вкорочується.
7. У кишковопорожнинних, як і у губок, газообмін відбувається через покриви. Вони дихають киснем, розчиненим у воді.
8. У медуз є органи зору й рівноваги.
9. Розмноження відбувається як безстатевим, так і статевим способом. Недоведене до кінця безстатеве розмноження – брунькування – призводить в окремих видів до утворення колоній. Багато кишковопорожнинних – роздільностатеві тварини, але зустрічаються і гермафродити. Запліднення здійснюється у воді, тобто зовнішнє. У переважної більшості видів розвиток бере початок із вільно плаваючої личинки, що має вії. У невеликої кількості видів розвиток прямий (гідра).
Тип Кишковопорожнинні (Coelenterata) поділяють на три класи: клас Гідроїдні (Hydrozoa), клас сцифоїдних (Scyphozoa), клас Коралові поліпи (Anthozoa) (рис. 11,12,13).
Клас Гідроїдні (Hydrozoa). Всього до гідроїдних належать близько 4 тис. видів. Клас поділяється на два підкласи: підклас гідроїди (Hydroidea) і підклас Сифонофори (Siphonophora). Підклас гідроїди (Hydroidea) об’єднує колоніальні і одиничні форми поліпів, а також гідроїдних медуз. Колонії поліпів можуть бути мономорфними (однотипними) і диморфними, рідше поліморфними, але без спеціалізації медузоїдних особин, що спостерігається в класі сифонофор. Життєвий цикл гідроїдних частіше за все з чергуванням статевого і безстатевого поколінь (медуза – поліп). Але є види, що існують тільки у формі поліпа або медузи.
Клас Сцифоїдні (Scyphozoa). Сцифоїдні, або сцифомедуз, – група морських кишковопорожнинних, пристосованих до плаваючого способу життя. Велика частина їх життєвого циклу проходить у формі плаваючих медуз. Фаза поліпа в життєвому циклі короткочасна або відсутня.
Загальний план будови сцифомедуза подібний до плану будови гідромедуза. Але сцифомедузи мають суттєві відмінні особливості.
Як правило, сцифомедуз крупніший гідромедуза, з сильно розвиненою мезоглеєю. У них немає вітрила, і вони пересуваються шляхом скорочення стінок парасольки. На відміну від гідроїдних, у сцифомедуз більш розвинена нервова система з відокремленими гангліями, складніші органи почуттів, що утворюють комплекси – ропалії.
Число видів сцифомедуз невелика, всього близько 200 видів. Проте їх чисельність у морях буває дуже високою. Так, в Південно-Китайському морі в період тропічних дощів, коли багато зноситься органіки в море і розвивається безліч планктонних організмів, прибережні води переповнені медузами. Вони є об’єктами промислу в Китаї та Японії і використовуються в їжу.
Сцифомедузи надзвичайно різноманітні за формою і розмірами. Найбільша медуза Cyanea arctica мешкає в полярних морях і досягає 2 м у поперечнику, а її щупальця звішуються вниз на 20-30 м. Це яскравозабарвлена медуза з сильно вираженими кишковопорожнинними властивостями. Найбільш широко поширена медуза морське блюдце – Aurelia aurita, великі екземпляри якої досягають 40 см в діаметрі.
У більшості сцифомедуз спостерігається метагенез – чергування статевого і безстатевого покоління. Однак поліпоїдние покоління з безстатевим розмноженням короткочасне. На відміну від більшості морських гідроїдних поліпів, у яких в життєвому циклі переважає поліпоїдне покоління, у сцифоїдних переважає медузоїдне (статеве) покоління. Це свідчить про зростання ролі статевого процесу у сцифоїдних.
Клас Коралові поліпи (Anthozoa)
Коралові поліпи – морські колоніальні, рідше поодинокі поліпи, розвиваються без зміни поколінь. Переважно мешкають в теплих тропічних морях, де температура води не нижче 20 °С, і на глибинах не більше 20 м, в умовах рясного планктону, яким вони харчуються. Усього відомо близько 6 тис. видів коралових поліпів. Скелети загиблих колоній коралових поліпів утворюють знамениті коралові рифи і атоли.
Кишковопорожнинні є об’єктами промислу. У їжу використовують медуз в засоленому вигляді. Їх промисел має місцеве значення, в основному в Японії і Китаї. Найголовніший промисловий інтерес представляють корали, з яких виготовляють прикраси, предмети мистецтва. Крім того, зараз популярно колекціонування коралових поліпів. Гілки коралів продають в якості сувенірів. Особливо цінуються червоний і чорний корали, вартість яких прирівнюється до напівкоштовних каменів. З них виготовляють ювелірні вироби. Коралові вапняки – прекрасний будівельний матеріал. Крім того, з них отримують вапно. Деяких гідроїдних поліпів добувають з метою одержання біологічно активних речовин для медицини.

3. Загальна характеристика типів Плоскі, Круглі та Кільчасті черви.
Тип Плоскі черви. Плоскі черви широко відомі через свою сумну славу паразитів тварин і людини. Утім серед них є й вільноживучі види, поширені в морях і прісних водоймах, зрідка на суходолі – у вологих тропічних лісах. У світі відомо приблизно 14 тис. видів плоских червів (в Україні – понад 1300). Довжина тіла найдрібніших видів не перевищує 1 мм, тоді як стьожак, що паразитує у кишечнику кашалота, – сягає завдовжки до 30 м. Для порівняння: найбільша із сучасних тварин – синій кит – має довжину тіла до 33 м.
Будова плоских червів. Тіло цих тварин сплющене, має форму листка або стрічки. Звідси й походить назва типу – Плоскі черви. На відміну від кишковопорожнинних, їм притаманна не променева, а двобічна симетрія (рис. 14). Це означає, що через поздовжню вісь тіла плоских червів можна провести лише одну площину симетрії, яка поділяє тварину на дві подібні половини: праву та ліву. Такий тип симетрії притаманний тваринам, здатним активно рухатись.
На відміну від кишковопорожнинних у плоских червів формуються різноманітні системи органів: опорно-рухова, травна, видільна, нервова, статева.
Покриви плоских червів становлять собою шкірно-м’язовий мішок. Так називають сукупність покривного епітелію та одного чи кількох шарів м’язів, розташованих під ним. Тіло вільноживучих видів вкрите війчастим епітелієм: його клітини мають війки. За допомогою війок дрібні представники можуть плавати. Великі види повзають за рахунок скорочення м’язів шкірно-м’язового мішка. Паразитичні види війок не мають. Їхні покриви ущільнюються, захищаючи тварин від впливу хазяїв.
Плоскі черви не мають порожнини тіла. Проміжки між внутрішніми органами заповнені пухкою сполучною тканиною. Через неї поживні речовини переміщуються від кишечнику до інших органів, а продукти обміну речовин – від органів до видільної системи. Ця тканина також виконує запасаючу та опорну функції, підтримуючи форму тіла тварини.
Серед плоских червів є хижаки і види, що споживають водорості, але переважають паразити людини і тварин, які живляться за рахунок організму хазяїна.
Травна система складається з ротового отвору та двох відділів кишечнику: переднього та середнього (рис. 15). Отже, вона замкненого типу. Як і в кишковопорожнинних, ротовий отвір плоских червів слугує не лише для поглинання їжі, а й для виведення неперетравлених решток. Їжа перетравлюється в кишечнику. У деяких паразитичних видів (наприклад, у стьожкових червів) травної системи взагалі немає. Поживні речовини вони всмоктують через покриви.
Видільна система плоских червів – тоненькі канальці, які відкриваються назовні видільними отворами.
Органів дихання плоскі черви не мають. Газообмін відбувається через покриви.
Центральна нервова система плоских червів складається з мозкового нервового вузла, розташованого в передній частині тіла, та поздовжніх нервових стовбурів, які сполучаються між собою поперечними.
Нервовий вузол – це скупчення тіл нервових клітин та їхніх відростків, оточене спільною оболонкою.
До складу периферичної нервової системи входять нерви, які прямують до різних органів і тканин. Нерви – пучки нервових волоконець, оточені спільною оболонкою.
Органи чуттів краще розвинені у вільноживучих видів, ніж у паразитичних. Наприклад, у молочно-білої планарії є очі, органи дотику та хімічного чуття; трапляються у війчастих червів і органи рівноваги.
Розмноження і розвиток плоских червів. Переважна більшість плоских червів – гермафродити. Тобто кожна особина має як жіночі (яєчники), так і чоловічі (сім’яники) статеві залози. Плоским червам, на відміну від кишковопорожнинних, притаманне внутрішнє запліднення. Окремі види здатні й до вегетативного розмноження.
Прямий розвиток властивий лише деяким вільноживучим видам. У паразитичних видів часто спостерігають зміну хазяїв – остаточного та одного чи двох проміжних.
Тип Плоскі черви налічує 9 класів, з яких три включають вільноживучих червів, а шість – виключно паразитичних. Найбільш численними є клас Війчасті черви (Turbellaria), клас Сисуни (Trematoda) і клас Стьожкові черви, або цестоди (Cestoda).
Клас Війчасті черви. Більшість війчастих червів – вільноживучі тварини, що ведуть, як правило, хижий спосіб життя. Вони поїдають багато простих (інфузорій, корненіжок, жгутиконосців), нематод, дрібних ракоподібних, личинок комарів – найчастіше більш великих тварин, ніж вони самі. Деякі форми нападають на своїх побратимів. Гідра з її захисними жалкими клітинами також піддається їх нападам (рис. 16; відео – планарія).
Число видів війчастих черв’яків сягає 3 тис. Це морські або прісноводні тварини; деякі види живуть у ґрунті, у вологих місцях проживання.
Клас Сисуни. Організація цих тварин багато в чому нагадує риси війкових червів, наприклад планарії, проте, на відміну від них, сисуни ведуть виключно паразитичний спосіб життя. Форма тіла сисунів найчастіше листкоподібна. Спеціалізація їх проявляється в наявності присосок, шипів, гачків і інших пристосувань для прикріплення, у високому розвитку статевої системи, проходження складних життєвих циклів із зміною власників, а також у спрощенні органів почуттів (рис. 17).
Клас сисунів включає близько 4 тис. видів. Типовий представник класу – печінковий сисун, паразитує в жовчних протоках печінки і жовчному міхурі ряду хребетних.
Клас Стьожкові черви.
Стьожкові плоскі черв’яки, як і сисуни, ведуть виключно паразитичний спосіб життя, і це наклало на них значно більший відбиток, ніж на сисунів. Клас включає близько 3 тис. видів (рис. 18).
У статевозрілому стані вони живуть в тонкому кишечнику хребетних; личинкові форми живуть в порожнині тіла і всередині різних органів безхребетних і хребетних. Величина дорослих стрічкових черв’яків коливається від 1 мм до 10-30 м. Забарвлення тіла одноманітне – біле або жовтувате – характерне для багатьох внутрішніх паразитів. Тіло стрічкоподібне, сильно витягнуте у довжину і в більшості випадків поділене на значне число члеників. Іноді тіло може бути нерозчленованим. На передньому кінці – невелика голівка з органами прикріплення (присосками або гаками), за нею йде нерозділена на сегменти шийка, а далі – членики.
Стьожкові черви глибше і повніше, ніж сисуни, пристосувалися до паразитичного існування: у них відсутній кишечник, а живлення відбувається шляхом дифузії всією поверхнею тіла; личинки, як і дорослі статевозрілі особини, ведуть паразитичний спосіб життя.
До числа небезпечних паразитів належить широкий лентец, зараження яким відбувається через рибу, і ехінокок, яким людина заражається від собак, заносячи в організм яйця з брудних рук. Для ехінокока людина є проміжним господарем.

Тип Круглі черви. Відомо понад 30 тис. видів нематод (з них в Україні - 1600). Мешкають вони переважно у ґрунті та водоймах різних типів (рис. 19).

Особливості зовнішньої будови та покривів нематод. Тіло нематод має двобічну симетрію, у поперечному перерізі округле. Саме це і зумовило ще одну назву типу – Круглі черви. Розміри тіла нематод варіюють від часток міліметра (наприклад, у мешканців ґрунту) до 8 м (у паразита кашалота).
Покриви нематод, як і у плоских червів, – шкірно-м’язовий мішок. Назовні клітини покривного епітелію виділяють багатошарову кутикулу – щільний неклітинний утвір. Черви пересуваються, почергово скорочуючи спинні та черевні стрічки м’язів. При цьому їхнє тіло хвилеподібно вигинається. Кутикула завдяки своїй пружності розгинає тіло, коли м’язи розслаблюються. Вона також захищає тіло від ушкоджень твердими частинками ґрунту, а також від шкідливої дії хімічних речовин довкілля або травних соків хазяїна.
Особливості внутрішньої будови нематод (рис. 20). Між внутрішніми органами нематод є заповнена рідиною порожнина тіла, що має назву первинна. Вона не має власної вистилки. Порожнинна рідина переносить поживні та біологічно активні речовини, гази, кінцеві продукти обміну речовин від одних органів до інших, тобто виконує функції крові. Перебуваючи під тиском, вона забезпечує підтримання постійної форми тіла тварини, утворюючи так званий гідроскелет.
Травна система нематод наскрізна – має вигляд трубки, що починається ротовим отвором, а закінчується анальним, через який виводяться назовні неперетравлені рештки їжі. Завдяки наскрізному кишечнику обмін речовин стає інтенсивнішим, адже у нематод виведення неперетравлених решток не заважає надходженню нових порцій їжі.
Серед нематод є сапротрофи, споживачі грибів, хижаки, паразити тварин чи рослин. Деяким видам, переважно паразитам, притаманне позакишкове травлення: травні соки виділяються назовні, і лише після цього тварина поглинає повністю чи частково перетравлену їжу.
Дихальної системи у нематод немає.
Видільна система складається з двох довгих канальців, які проходять по боках тіла всередині покривної тканини і відкриваються назовні спільним отвором.
Центральна нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця та кількох пар поздовжніх стовбурів. Периферичну нервову систему формують нервові відгалуження, які підходять до всіх органів і тканин.
Органи чуттів - це чутливі щетинки та сосочки, зосереджені переважно на передньому кінці тіла, є органи хімічного чуття та очі.
Розмноження і розвиток. На відміну від плоских червів, нематоди – здебільшого роздільностатеві тварини. Запліднення внутрішнє. Самки зазвичай відкладають яйця, з яких виходить личинка. Оскільки кутикула у нематод нерозтяжна, то вона перешкоджає росту тварин. Тому час від часу личинка скидає стару кутикулу і, доки не затверділа нова, росте. Цей процес називають линянням. Дорослі черви не линяють, а отже, не ростуть.
Найбільш відомими представниками паразитичних круглих червів людини є аскарида людська, гострик дитяча, власоглав, трихіни, а рослин – картопляна, бурякова, сунична, пшенична, цибульна нематоди.
Роль вільноживучих нематод у природі та житті людини. Нематоди – одні з найчисленніших мешканців ґрунту. Нематоди-сапротрофи, пропускаючи органічні речовини через свій кишечник, сприяють утворенню гумусу. Хижі та паразитичні нематоди зменшують чисельність видів безхребетних тварин, серед яких є шкідники. Деяких з них людина використовує в біологічному методі боротьби.

Тип Кільчасті черви, або Кільчаки, об’єднує понад 11 тис. видів (в Україні – близько 450), поширених у прісних водоймах, морях і ґрунті. Деякі види пристосувалися до паразитичного способу життя.
Особливості зовнішньої будови і покривів кільчастих червів. Кільчастим червам притаманна двобічна симетрія. Але, на відміну від нематод, їхнє тіло поділене на окремі кільця – сегменти, від чого й походить назва типу (рис. 21). У кожному з них розташовані ті чи інші органи. Сегменти – частини тіла деяких тварин (кільчастих червів, членистоногих), розташовані уздовж тіла один за одним. Завдяки поділу тіла на сегменти воно набуває значної гнучкості. Переконатися в цьому можна, поспостерігавши за рухами дощових черв’яків (відео).
Покриви тіла кільчастих червів – шкірно-м’язовий мішок. У покривах багато слизових залоз. Клітини епітелію назовні виділяють тоненьку щільну кутикулу.
Особливості внутрішньої будови кільчастих червів. Порожнина тіла відмежована від внутрішніх органів і тканин шаром епітеліальних клітин. Такий тип порожнини тіла називають вторинною. Крім того, такі шари відокремлюють порожнину кожного сегмента від сусідніх. Рідина, яка заповнює вторинну порожнину тіла, сприяє підтриманню його форми, виконує функцію гідроскелета, забезпечує транспорт поживних речовин і кінцевих продуктів обміну тощо. Завдяки тому що порожнина одного сегмента відокремлена від порожнини іншого, за незначних ушкоджень покривів порожнинна рідина витікає не з усього тіла, а тільки з декількох ушкоджених сегментів.
Як і у нематод, травна система кільчастих червів наскрізна. Передній відділ кишечнику складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу та шлунка. Стравохід може утворювати розширення - воло, в якому їжа певний час накопичується. Шлунок має м’язисті стінки, у ньому їжа подрібнюється. Слинні залози, що відкриваються в ротову порожнину, та стінки середньої кишки виділяють травні соки, що сприяють перетравленню їжі. Остаточно їжа перетравлюється в кишечнику.
Видільна система має вигляд довгих звивистих трубок, розташованих попарно в кожному сегменті.
У кільчастих червів з’являється ефективна транспортна система – кровоносна. Вона складається із поздовжніх судин, з’єднаних між собою кільцевими. Від великих судин до різних частин тіла відходять дрібніші, які галузяться, утворюючи найтонші судини – капіляри. Така система судин забезпечує кровообіг – циркуляцію крові – рідкої тканини внутрішнього середовища. Кровоносну систему, за якої кров рухається лише по судинах і не потрапляє до порожнини тіла, називають замкненою. Серця кільчасті черви не мають: рух крові забезпечують періодичні скорочення м’язів стінок спинної судини і кільцевих головного відділу тіла.
Кров кільчастих червів може бути безбарвною або забарвленою у червоний чи зелений кольори. Таке забарвлення крові надають дихальні пігменти. Це речовини, здатні приєднувати та переносити кисень і вуглекислий газ. Зокрема, червоне забарвлення крові надає дихальний пігмент гемоглобін. Він складається з молекули білка й атома Феруму. Завдяки кровообігу забезпечується ефективніше постачання тканин і клітин поживними речовинами та киснем, порівняно з порожнинною рідиною нематод.
Кров також бере участь у видаленні з організму продуктів обміну та захисті від хвороботворних мікроорганізмів.
У водяних кільчастих червів з’являються спеціалізовані органи дихання – зябра. Це тонкостінні вирости покривів з густою сіткою капілярів. Але у більшості видів газообмін здійснюється через зволожену шкіру, залози якої виділяють слиз.
Нервова система складається з нервового вузла, розташованого над глоткою (надглотковий нервовий вузол), та черевного нервового ланцюжка, сполученого з ним. Надглотковий нервовий вузол, або головний мозок, є центром, який одержує та обробляє інформацію від органів чуттів і регулює діяльність різних органів. Від головного мозку та черевного нервового ланцюжка (центральна нервова система) до всіх органів і тканин відходять численні нерви (периферична нервова система).
Органи чуттів найкраще розвинені у мешканців водойм, які ведуть рухливий спосіб життя. У них є органи дотику (вусики, щупальця), нюху, зору (очі), рівноваги. У мешканців ґрунтів, наприклад дощових черв’яків, спеціалізовані органи чуттів зазвичай не розвинені. Їхні функції виконують нервові закінчення у покривах.
Розмноження та розвиток кільчастих червів. Серед кільчастих червів є як роздільностатеві види, так і гермафродити. Запліднення може бути як зовнішнім, так і внутрішнім, а розвиток – прямим або непрямим. Багатьом видам притаманне й вегетативне розмноження. У більшості кільчастих червів добре розвинена здатність до регенерації.
Тип кільчастих червів поділяється на класи: клас Первинних кільчатих (Archiannelida), клас багатощетинкових (Polychaeta), клас малощетинкових (Oligochaeta), клас П’явки (Hirudinea), клас Ехіуріди (Echiurida) і клас Сіпункуліди (Sipunculida).
15

Приложенные файлы

  • doc 18814354
    Размер файла: 128 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий