Тов. Непрод.257-515

257
2 ТЕКСТИЛЬНІ ТОВАРИ
2.1 Загальні відомості про текстильні товари. Стан виробництва та споживання
Текстильними називають вироби, що виготовляються з текстильних волокон, як натуральних, так і хімічного походження. Серед них за обсягами виробництва та споживання провідне місце посідають тканини, килими та килимові вироби, текстильна галантерея. Крім того, у роздрібний продаж надходять неткані матеріали, штучне хутро, трикотажні полотна, дубльовані теплозахисні матеріали, пенько-джутові (кручені, тарно-пакувальні та ін.) матеріали тощо.
Основними виробниками тканин та текстильних тканопоштучних виробів на території України є Тернопільський, Херсонський бавовняні комбінати, що разом випускають майже 90 % загального обсягу бавовняних тканин вітчизняного виробництва; Чернігівська камвольно-суконна компанія „Чексіл", що виробляє близько 70 % вовняних тканин в Україні; Черкаський, Луцький та Дарницький шовкові комбінати (80 % випуску тканин із хімічних волокон); Житомирський та Рівненський льонокомбінати (85 %).
У структурі асортименту тканин найбільшу частку займають бавовняні тканини (близько 45 %). Наступні місця за обсягами виробництва посідають шовкові (35 %), лляні (8 %) та вовняні (7 %) тканини.
За програмою «Україна - 2010» легка промисловість, як провідна галузь із виробництва товарів широкого вжитку, набуває пріоритетного значення. Стратегія розвитку спрямовується, передусім, на задоволення потреб внутрішнього ринку; у текстильному виробництві на збільшення обсягів виробництва лляного волокна, вовни, хімічних волокон та ниток, текстильно-допоміжних речовин (апретів, відбілювачів тощо), барвників, а також технологічного обладнання та оснащення.
Одним із головних завдань, що стоять перед текстильною промисловістю, є корінне поліпшення якості продукції, постійне оновлення та розширення її асортименту. Виконання цього завдання безпосередньо пов'язане із забезпеченням підприємств текстильної промисловості високоякісною сировиною, барвниками та текстильно-допоміжними речовинами. Проте в Україні розвиток сировинної бази поступається розвитку виробництва готових виробів. Якщо в 1990 році потреби в бавовняному волокні задовольнялися на ^0 %, то останніми роками цей показник значно знизився, а більшість підприємств, що випускають бавовняні тканини, змушені працювати на давальницькій сировині. Забезпеченість підприємств лляним волокном в 1990 році становила близько 60 %, в 2000 - знизилася до 25 %. Промисловість вкрай недостатньо забезпечується вовною, що заготовлюється в Україні: тонкою - на 20 %, напівгрубою - лише на 10 %.
Останнім часом якість бавовни, що надходить із країн СНД, суттєво погіршилася. Насамперед знизилися показники її технологічних властивостей. У бавовняній сировинній масі міститься чимало волокон, що втратили
258
прядомість; волокниста маса засмічена розбитим та роздрібненим насінням, що спричиняє зниження розривного навантаження бавовняної пряжі на 15-20 % зростання її обривності в 1,5-2 рази, а також зменшення виходу пряжі у 15 раза. Водночас в імпортній (єгипетській, китайській) бавовні зазначені вище дефекти майже відсутні. Існують також проблем, що пов'язані з низькою якістю інших видів сировини - льону, вовни та ін.
Виробничий потенціал текстильної промисловості давав можливість виробляти в 1990 році на кожного жителя України 20 м2 тканин, що задовольняло раціональні норми споживання. Останніми роками цей показник значно погіршився. Так, вже у 1996 р., який характеризувався значним поглибленням кризових процесів - розпадом фінансової системи виробництва, деградацією соціальної сфери - було вироблено на душу населення лише 5 м2 тканин, а в 2004 - 2,3 м2.
Серед факторів, що негативно впливають на економічний стан текстильної промисловості, слід відзначити залежність підприємств від постачання сировини й матеріалів, передусім, із далекого зарубіжжя, та низький технічний рівень обладнання текстильних підприємств, постійне зростання цін і швидке падіння купівельної спроможності як багатьох верств населення, так і виробників тканин. Так, якщо в 1990 році в Україну було ввезено текстильної сировини на суму близько 500 млн. дол. США, то нині обсяги її закупівлі значно знизилися через відсутність у підприємств валютних коштів. Спостерігається також суттєве зменшення надходжень сировини й матеріалів від українських постачальників.
У процесі становлення нових ринкових механізмів господарювання підприємства текстильної промисловості України, починаючи з 1990 р., втратили не тільки джерела сировини, а й ринок збуту, тому що більшість швейних підприємств - споживачів тканин вітчизняного виробництва - за фінансових обставин почали працювати з іноземними замовниками за толлінговими схемами. Неготовність текстильників працювати в умовах ринку призвела до різкого падіння випуску тканин усіх видів (табл. 2.1).
Група тканин

Загальні обсяги виробництва, млн. м2
Виробництво на душу населення, м2



1985
1990
2000
2004
2005
1985
1990
2000
2004
2005

Бавовняні
534
565
37
45,1
53,0
10,5
10,9
0,8
0,9 1,1

Лляні
96
98
3
8,6
2,0
1,9
1,9
0,1
0,2
0,04

Вовняні
67
72
7
8,3
8,3
1,3
1,4
0,1
0,2
0,2

Шовкові
283
283
7
38,1
44,1
5,6
5,5
0,1
0,8
0,9

Конопляно-джутові
41
-
-
-
-
0,8
-

-


Інші
139
182
13
7,0
6,2
2,7
3,6
0,3
0,1
0,1

Усього
1160
1210
67
107,5
113,5
22,8
23,3
1,4
2,3
2,4

259
Незважаючи на труднощі, які супроводжувапись занепадом виробництва, вже намітилися позитивні тенденції у галузі, серед яких, у першу чергу, слід вати формування керівників нового типу. Вони знаходять використання нетрадиційних джерел постачання сировини та матеріалів, оперативно змінюють асортимент, впроваджують у виробництво конкурентоспроможні зоазки тканин, краще використовують сучасний маркетинг і на його основі підвищують ефективність роботи.
В галузі з'явилися реструктуризовані текстильні підприємства, що виробляють конкурентоспроможні тканини. Серед них ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно", ЗАТ "Чексіл" (м. Чернігів) та ін.
Одним із напрямів виходу з кризи є розвиток науково-технічного й експортного потенціалу галузі. Протягом останніх років за рахунок інвестиційних програм удалося оновити діючий парк технічного обладнання на окремих текстильних підприємствах. Водночас частка морально застарілого і фізично зношеного обладнання ще залишається високою: у шовковій промисловості -- 45 %, у лляній -- 36 %. Наступне завдання, яке необхідно виконати терміново - започаткувати виробництво найнеобхідніших матеріалів, які традиційно імпортувалися в Україну.
Поліпшенню асортименту та якості текстильної продукції сприятиме випуск вітчизняними підприємствами лляних тканин білизняного призначення з водо-, оліє-, брудовідштовхуючою обробкою (для скатерок), швидко змочувальною обробкою - для рушників тощо.
В шовковому виробництві якість тканин підвищується за рахунок окремих прогресивних видів оздоблення (лощіння, витискування візерунків, крепування та ін.), а також відомих високопродуктивних прийомів нанесення вибивного малюнку за допомогою ротаційних, фотофільмдрукарських машин, сублістатиком, пігментних пофарбувань та ін.
У виробництві вовняних тканин і надалі поширюватиметься використання високоякісних видів вовни (мериносової австралійської, південноафриканської ангорської та ін.), текстурованих ниток тощо.
На світовому ринку текстильних товарів сформувалися наступні тенденції розвитку їх асортименту:
- застосування високоякісної натуральної сировини - ангорської вовни, кашмірського пуху, тонковолокнистої бавовни, льону, шовку;
- пошук альтернативних бавовні видів сировини: розволоконених твердих залишків текстильного, трикотажного та швейного виробництва, котонізованого лляного волокна тощо;
- максимально можливе зменшення маси тканин;
- випуск елітних тканин із використанням пряжі низької лінійної густини, фасонної скрутки, високоеластичних ниток лайкра, декоративних ефектів (багатства фактури, виразності рельєфу, блиску, переломленню та відбиттю світла, складної орнаментації тощо);
створення тканин із широким спектром обробок, що майже повністю ліквідують проблеми догляду за виробами з таких тканин. 260
2.2 Фактори формування асортименту та споживних
властивостей тканин
Текстильні волокна
Волокна це тонкі та гнучкі тіла, довжина яких різко перевищує поперечний зріз. Вони розподіляються за походженням на натуральні та хімічні (рис. 2.1).
Як натуральні, так і хімічні волокна за своїм складом поділяються на органічні та неорганічні (мінеральні). Натуральні органічного складу включають волокна рослинного (целюлозні) та тваринного походження (білкові). Перші знімають із насіння рослин - бавовняне волокно; окремі -- із луб'яної частини стебла деяких технічних культур - льон, конопля (пенька), джут, кенаф тощо у вигляді технічних волокон; деякі волокна рослинного походження добувають із листків рослин, зокрема, новозеландського льону, манільської пеньки, сизалі, шкаралупи кокосових горіхів тощо. Інша група -білкові волокна це вовна овець, кіз, верблюдів, а також шовк тутового, дубового, березового шовкопрядів.
До натуральних волокон мінерального складу відносять волокно азбест.
Хімічні волокна органічного походження за принципом їх одержання розподіляють на штучні та синтетичні. Загальним між ними є те, що всі вони виробляються хімічною промисловістю, але штучні - із промислової сировини (целюлози, білка рослин), а синтетичні - із продуктів хімічного синтезу.
Текстильні волокна повинні володіти необхідними технічними показниками, головними з яких є: тонина, довжина, механічні властивості (міцність, розтяжність, пружність, гнучкість та ін.), рівномірність за лінійними розмірами та властивостями, стійкість проти дії фізико-хімічних факторів, гігієнічні властивості тощо.
Натуральні волокна. В сировинному балансі текстильної промисловості натуральні волокна за обсягами виробництва займають значну частку - майже 46 % і наближаються за цим показником до виробництва хімічних волокон та ниток.
Серед волокон рослинного походження в країнах СНД вирощується, головним чином, бавовна та льон. При цьому перше з них займає близько 90 % їх загальної маси.
Бавовна це тонкі волокна, які вкривають насіння однорічної кустарникової рослини бавовнику. Серед усіх натуральних волокон за обсягами споживання бавовна займає перше місце. Волокно разом із насінням називають бавовною - сирцем, де насіння займає 2/3 її маси, волокно - 1/3 .
Бавовну за кліматичних умов в Україні не культивують, її ввозять в основному з країн Середньої Азії, перш за все - Узбекистану. З країн далекого зарубіжжя основними виробниками бавовни є Індія, Китай, Пакистан, Єгипет, Перу, Бразилія, Мексика, США та ін.
262
Волокно бавовни має форму тонкої сплющеної грубки з подовжніми гвинтоподібними перекрутками та внутрішнім повітряним каналом, відкритим із нижнього кінця. Довжина волокна не перевищує 50 мм. Кращими для переробки й одержання найбільш високоякісної тонкої пряжі є волокна з доброю звитістю та максимальною довжиною. За довжиною бавовну розподіляють на коротковолокнисту (20-27 мм), середньоволокнисту (28-34 мм) та довговолокнисту (35-50 мм). У країнах СНД вирощують переважно середньоволокнисті сорти бавовни. Вони є також найбільш врожайними (20-30ц сирцю з 1 га).
Довговолокниста (тонковолокниста) бавовна використовується для виробництва тонкої пряжі для міцних швейних ниток, тонких тканин (шифон, батист, вуаль, маркізет та ін.). З короткого волокна можна одержувати лише відносно товсту та рихлу пряжу, яка йде на виготовлення тканин зимового призначення (фланель, байка, сукно). Найбільшу частку тканин виробляють із середнього за довжиною волокна. Це ситці, бязі, шотландки, трико костюмні та ін. Тонковолокнисту бавовну вирощують лише в трьох республіках СНД -Узбекистані, Таджикистані та Туркменістані в порівняно невеликій кількості (біля 10-15 % загального обсягу - дещо більше 1 млн. т.). Близько 40 % тонковолокнистої бавовни виробляє Туркменія.
Спіла бавовна має 92-95 % целюлози, що й наділяє волокно відповідними властивостями: хорошою стійкістю до дії води, нагрівання, лужних розчинів, органічних кислот. Неорганічні кислоти руйнують бавовняне волокно. При кондиційних умовах бавовняні тканини мають вологість близько 8-9 % і це забезпечує їм відносно хорошу гігроскопічність. Але пружні властивості невисокі, тому вироби з однорідних за складом бавовняних тканин нестійкі до зминання, мають також невисоку формостійкість. Концентровані лужні розчини (18-25 %) викликають набухання бавовняного волокна при кімнатній температурі; воно при натяжінні тканини розкручується, набуває певного блиску, стає міцнішим і краще забарвлюється. Цю технологічну операцію називають мерсеризацією, а тканини, що піддавалися їй (переважно високоякісні тонкі) - мерсеризованими.
Лляне волокно одержують із луб'яної частини стебла однойменної технічної рослини. Розрізняють льон-довгунець, що має довжину стеблини до 90-100 см і використовується, головним чином, для одержання волокна, і льон-кучерявець короткий, гіллястий, із насіння якого виробляють олію. Виробництвом лляного волокна займаються в основному в Україні (Північний Захід), Росії (Ярославська, Московська, Кіровська, Вологодська області, Північно-Західний регіон) та Білорусі. В незначній кількості (15-20 тис. т за рік) виробляють льон також у країнах Балтії.
Після збирання льону-довгунця стеблини звільняють від насіння, вимочують певний час у водоймищах, висушують, ламають на льоном'ялках і витріпують для звільнення волокна від уламків деревини стеблин костри. Одержують лляне технічне волокно довжиною понад 40-70 см, що є комплексом (пучками) коротких елементарних лляних волокон середньої
263
довжини близько 25 мм, які склеєні в подовжньому напрямі в технічному волокні особливими клеєвидними пектиновими речовинами.
Елементарні лляні волокна, на відміну від бавовняних, - гладкі і прямі, із загостреними кінцями. В середині лляного волокна проходить закритий вузький канал.
Лляне волокно, як і бавовняне, має у своєму складі значну кількість целюлози (близько 75 %). Тому воно за своїми властивостями здебільшого схоже з бавовняним. Але льон має значно більше домішок, ніж бавовна, тому обробка лляних тканин (усунення домішок, відбілювання, фарбування) проходить важче.
Особливістю лляного волокна є його висока міцність і незначне подовження, завдяки чому з нього виробляють поряд із тканинами побутового призначення також спеціальні тканини парусини, брезентові, тарні, пакувальні тканини; кручені вироби високої міцності.
Порівняно з бавовною льон більш гігроскопічний - 12 % за нормальних умов вологості, і більш теплопровідний. У зв'язку з цим лляні тканини успішно використовуються для літнього одягу. Разом із тим, маючи щільну міжмолекулярну структуру, лляне волокно важче забарвлюється, ніж бавовняне, тому асортимент гладкофабованих та розцвічених (вибивних) лляних тканин недостатньо широкий.
Вовна - це текстильне волокно тваринного походження, що входить до складу волосяного покриву овець, кіз, верблюдів, кролів та ін. Буває вовна натуральна -- знята з тварин; заводська -- знята зі шкур під час їх вичинки; вторинна, або регенерована (відновлена), яку одержують із вовняних тканин, трикотажу, що вже були в користуванні, або відходів текстильного виробництва. Переважну кількість натуральної вовни одержують з овець (близько 97-98 %).
Серед країн світу - основних виробників вовни перше місце за обсягами виробництва посідає Австралія, за нею - Нова Зеландія та Китай. З країн СНД основним виробником вовни є Росія.
За товщиною та будовою розрізняють наступні типи волокон вовни: пух - найтонші, звиті волокна; ость ~ товсті, грубі волокна; перехідний волос проміжні волокна між пухом та остю; мертвий волос дуже грубе, ламке волокно, майже не забарвлюється.
Волокна вовни вкриті лускою, що дає їм здатність звалюватись. Тонкі волокна вовни мають більш розвинуту луску та більш дрібну звитість, ніж грубі. Це робить їх здатними створювати м'які щільні повстиноподібні застили на поверхні суконних тканин.
В залежності від характеру поєднання вовняних волокон різних типів у складі руна, їх однорідності й товщини вовна овець буває: тонка - однорідна пухова, переважно з тонкорунних мериносових порід; напівтонка - із дещо товщих однорідних пухових та перехідних волокон помісних (кросбредних) порід овець; напівгруба буває однорідна й неоднорідна, із суміші пуху, перехідного волоса та ості, які знімають із напівгрубововнових овець, -також буває однорідна й неоднорідна не тільки за типами волокон, що входять
264
до складу руна (від пуху до мертвого волосу), але й за їх кольором (білі волокна, сірі, руді, чорні); її знімають із грубововнових та деяких помісиих порід овець.
Довжина волокон вовни варіює від 20 до 450 мм; в цих межах вовну довжиною до 55 мм називають коротковолокнистою, а понад 55 мм (переважно 60-120) -- довговолокнистою.-За виробничим призначенням першу з них називають суконною, другу - гребінною. Суконна має більшу звивистість і йде для виготовлення пухнастої пряжі, із якої виробляють суконні тканини. Гребінна порівняно із суконною мас більшу довжину, міцність та більш розріджену звивистість. Вона призначена для виготовлення гладкої тонкої (камвольної) пряжі, гладких 'камвольних тканин (бостона, трико, платтяних тканин).
Основною складовою частиною вовни є кератин білкова речовина (90 %), яку вміщують роги та копита тварин. Вовна досить легко набухає в гарячій воді, при цьому підвищується її розтяжність. Вона добре протистоїть дії кислот, але легко пошкоджується лужними розчинами. При кип'ятінні в розчинах їдких лугів вовна повністю розчиняється. Серед інших волокон вовна найгігроскопічніша (15-18 % за стандартних умов). Вона поступається міцністю волокнам рослинного походження. Водночас має високу зносостійкість, пружність (і як наслідок -- низьку зминальність), краще, ніж усі натуральні волокна, протистоїть дії світлопогоди. При температурі 110 °С вовна утрачає міцність. Низька теплопровідність вовняного волокна забезпечує тканинам теплозахисні властивості.
Шовк як і вовна, відноситься до волокон тваринного походження, оскільки виробляється гусеницею тутового шовкопряда, яка створює кокон, звитий із сирцевої шовковичної нитки. Остання складена з двох напівтонких паралельних шовковинок, що склеєні поміж собою білковим клеєм серицином. Шовкова нитка кокона досягає дожини понад 1000 м, а після розмотування й відокремлення відходів залишається 600-900 м. П'ять-шість таких ниток, з'єднаних у пучок, створюють комплексну нитку шовку-сирцю. А з коконних відходів, пошкоджених коконів та волоконних гнізд (коконників) після їх переробки одержують короткі шовкові волокна, для шовкової пряжі (прядений шовк).
Шовк містить 75 % білка фіброїну та 25 % серицину. Отже, маючи білковий склад, він за своїми властивостями принципово не відрізняється від вовни, але за окремими показниками ці волокна мають і деякі відмінності: товк принаймні не пошкоджується міллю, проте під дією прямих сонячних променів він руйнується швидше, ніж': усі інші натуральні волокна, а нагрівання до температури понад 100 °С робить його ламким. Шовк в 2-3 рази міцніший за вовну; також має високу пружність та гігроскопічність (11 % за стандартних
умов).
Штучні волокна. Промислове виробництво штучних волокон почалось в кінці минулого століття, дещо раніше ніж синтетичних. Біля ЗО % всіх текстильних волокон виробляє хімічна промисловість.
265
Віскозне волокно виробляють із целюлози хвойних порід деревини. В сировинному балансі штучних волокон займає провідне місце, найбільш дешеве. В сухому стані досить міцне, зносостійке, а в мокрому утрачає міцність до 50-60 %. Має високу гігроскопічність (12-14 % за стандартних умов), але при вологих обробках значно набухає й призводить віскозні тканини до підвищеної усадки. Недоліком цього волокна є також низька пружність, тому вироби з нього нестійкі до зминання та інших деформацій.
На основі віскозного волокна одержують деякі його модифікації, серед яких є фізично (структурно) та хімічно (прищеплення інших полімерів) модифіковані волокна. До фізично модифікованих відносять так звані високомодульні волокна: полінозне -- що за властивостями наближається до бавовни; віскозне високомодульне -- ВВМ («сиблон») -- більш перспективне, міцне, набухає менше, ніж звичайне віскозне, менше за нього усаджується й удвічі менше - у мокрому стані (25-30 %). Хімічно модифікованим є волокно мтілон - із прищепленням акрилонітрила; зовні, а також на дотик нагадує тонку вовну, стійке до дії світла, мікроорганізмів і використовується для
виготовлення килимів.
Мідно-аміачпе волокно одержують із целюлози бавовни, яку розчиняють у мідно-аміачному розчині. За властивостями наближається до віскозного, але виробництво його неекономне і тому воно практично не випускається.
Ацетатні волокна це складні ефіри целюлози та оцтової кислоти. Бувають діацетатними (ацетатними) та триацетатними. Одержують їх із целюлози деревини та коротких непрядних волокон бавовни. Оскільки целюлоза ацетатних волокон, на відміну від віскозного, переходить в ефір целюлози, її властивості дещо інші. При горінні ацетатні волокна спікаються, не утворюючи золи. Розчиняються в ацетоні, фенолі, оцтовій кислоті та ін. Більш пружні, ніж віскозне, і менш гігроскопічні (3,5-6 %); в мокрому стані втрачають міцності в 2-3 рази менше, ніж віскозне; більш м'які на дотик, пухнасті. Ацетатне порівняно з триацетатним значно більше електризується, нестійке до стирання, має меншу міцність, пружність, стійкість до ацетону, більшу гігроскопічність. Триацетатне витримує температуру нагрівання до
169 °С, ацетатне - 90-100 °С.
Ацетатні волокна широко використовуються як у виробництві тканин, так
і трикотажних виробів.
Металеві волокна (нитки) виробляють із міді та її сплавів шляхом поступового витягування (волочіння) дроту, який потім покривають тонким шаром золота чи срібла. Так одержують волоку -- округлу металеву нитку, капітель -~ спіралеподібну волоку або плющонку, мішуру - кручену нитку з волоки або плющонки. Вони використовуються для виготовлення погонів, золотошвейних виробів, парчевих тканин та ін.
В інших випадках металеві волокна (нитки) нарізають із плоскої алюмінієвої стрічки (фольги), яку перед цим для надання їй відповідного забарвлення покривають різнокольоровими (під золото, срібло) поліефіри йми плівками. При цьому одержують нитку алюніт (люрекс).
266
Металізовані волокна (нитки) відрізняються від металевих тим, що у своїй основі являються полімерними, але з напиленням на їх поверхню металу у вакуумі. Такими нитками є пластилекс стрічки, що нарізані з поліетиленової плівки; мета}ат моно- (одинична) нитка.
Скляні волокна одержують із розплавлених при температурі 1370 °С стрижнів силікатного скла в електричних печах, звідки вони витікають через філь'єри з дуже тонкими отворами (1-20 мкм). Ці волокна дуже міцні, гнучкі, світлопровідні та світлостійкі, не бояться вогню, хімічно стійкі. Використовують їх для технічних цілей та виготовлення декоративних тканин.
Синтетичні волокна. Одержують синтетичні волокна з полімерних синтетичних матеріалів, продавлюючи їх розчини або розплави через отвори філь'єри в осаджувальну ванну або охолоджуючу шахту, звідки вони йдуть на витягування, при якому значно зростає їх міцність. Форма отворів філь'єри визначає профіль волокна. Вона може бути круглою, у вигляді трикутника, зірки, сніжинки тощо. Відповідно до цього формуються волокна з круглим поперечником та складних поперечних конфігурацій (профільовані) із поліпшеними за рахунок цього споживними та технологічними властивостями.
При виробництві комплексних штучних і синтетичних текстильних ниток кількість отворів у філь'єрі буває від 24 до 50 і всі волокна, що з них виходять, з'єднуються в один жмут, витягуються й намотуються. Але ж якщо необхідно одержати великі обсяги коротких хімічних волокон, які раніше називали штапельними (від слова «штапель», що означає відрізок), тоді у філь'єрі має бути дуже велика кількість отворів (до 4000). Одержані волокна збирають у ще більші стрічки, які розрізають на штапелі довжиною від 3 до ЗО см у залежності від довжини натуральних волокон, із якими будуть змішуватись штапельні волокна - як штучні, так і синтетичні.
Поліамідні волокна випускаються в СНД під назвами капрон, анід, енант. Найбільше значення з них має капрон. В Німеччині це волокно носить назву перлон, дедерон; Чехії, Словаччині - силон, Польщі - стилон, полан; Угорщині - деналон; Румунії релон; Китаї шинлон; Англії - люрон; Голландії енкалон, акулон; Італії -- ліліон; США -- найлон. Сировиною для одержання волокна капрон є продукти переробки кам'яного вугілля (бензол, фенол), які перетворюють у полі капролактам - смолу для капрону.
Капрон посідає значне місце серед текстильних волокон у створенні широкого асортименту тканин, трикотажних виробів, нетканих матеріалів, текстильної галантереї тощо. Це одне з найміцніших текстильних волокон; дуже стійке до абразивного зношування, але слабке до дії сонячної радіації; стійке до багаторазового згину та зминання, але має невисоку гігроскопічність (3,5-4,0 %) та теплостійкість (110 °С).
Поліефірні волокна відомі під назвами: лавсан (СНД), терилен (Англія, Канада), світлен (Чехія, Словаччина), тревіра (Німеччина), теторон (Японія), дакрон (США), териталь (Італія), терленка (Голландія), тергаль (Франція), елана (Польща). Одержують його на основі поліетилентерефталату. За більшістю показників лавсан аналогічний капрону: має високу механічну міцність, зносостійкість, не змінює своїх властивостей у мокрому стані, легкий,
267
пружний, морозостійкий. Але лавсан має також чимало відмінностей від капрону: боїться концентрованих кислот та лугів за високих температур; мас виключно низьку гігроскопічність (0,4 %), тому його в текстильних виробах використовують переважно у суміші з більш гігроскопічними целюлозними та білковими натуральними волокнами. Лавсан більш світло- та теплостійкий (170 °С), ніж капрон.
Поліакрилонітрильні волокна отримують з акрилонітрилу. В СНД вони носять назву -- нітрон; в Німеччині -- ветрелон; ПАН; в Польщі анілана; у Швеції та Швейцарії - такрил; в Японії - беслон, екслан, кашмілон; в Англії -куртель. На відміну від попередніх синтетичних волокон формують дане волокно не з розплавів смол, а з прядильного розчину. Воно м'якіше та шовковистіше за капрон і лавсан. Успішно використовується для змішування з тонкою, напівтонкою вовною для одержання вовняних тонкосуконних та м'яких камвольних тканин, трикотажних виробів тощо. Нітрон хімічно стійкий, не боїться дії бактерій, грибків, молі, теплозахисний (передусім за рахунок значної звитості волокна), має максимальну світлостійкість серед синтетичних волокон. Але він негігроскопічний (1,5 %), за стійкістю до стирання поступається іншим волокнам.
Полівінілові волокна відомі в нашій країні під двома видами: волокно ПВХ (виробляють з полівінілхлориду) та хлорин (перхлорвінілу). Останнє має дві модифікації- ацетохлорин та вінітрон. У Франції ці волокна відомі під назвами ровіль, термовіль; в Японії - толон, в Німеччині - пе-це У, еластон; в Італії сніоль. Специфіка показників якості цих волокон не дозволяє широко їх використовувати у виробництві побутового одягу. Вони більш придатні для спецодягу, технічних тканин, товарів домашнього вжитку (килими, тощо), оскільки для них характерні висока хімічна стійкість, практично нульова гігроскопічність, теплозахисна спроможність, низька теплостійкість (60-80 °С) та світлостійкість (хлорин).
Здатність хлорину накопичувати статичні електрозаряди при контакті з поверхнею тіла людини можн'а використовувати для виготовлення лікувальної білизни. Волокно ПВХ використовують у виробництві килимів.
Полівінілспиртові волокна представлені в нашій країні і в СНД волокном вінол; США мевлон; Японії вінал, вінілон і ін. Одержують їх із полівінілацетату. Серед синтетичних волокон воно найдешевше й одне з найцінніших за своїми властивостями: гігроскопічне (5 %); добре забарвлюється; має високу механічну міцність та зносостійкість, невелику втрату міцності в мокрому стані (15-25 %), високу теплостійкість (180-190 °С) та температуру плавлення (220-230 °С); стійке до дії світлоруйнування.
Вінол використовують як у чистому вигляді, так і в суміші з бавовною, вовною, віскозним штапельним волокном при виготовленні тканин, трикотажу та ін.
Поліолефінові волокна поліетилен, поліпропілен відносяться до найдешевших волокон. Вони легші за воду (густина 0,92 0,с)4 г/см ), воскоподібні на дотик. Мають високу механічну міцність і зносостійкість, але нестійкі до дії світла, практично не поглинають вологу. Теплостійкість 268
поліетиленового волокна 65 °С, поліпропіленового -- 90-100 °С. Поліетилен використовують, головним чином, для технічних цілей, поліпропілен - як для технічних, так і для побутових цілей: у виробництві килимів, одержання оздоблювальних ефектів у тканинах, виготовлення тканин, трикотажних полотен тощо.
Прядіння, пряжа, нитки
Прядіння це процес створення пряжі з коротких волокон (бавовни, льону, вовни, відходів коконного виробництва, штапельних хімічних волокон). Загальна схема прядіння, яка має місце при переробці в пряжу різних волокон за їх природою, властивостями, охоплює рихлення паків масою 170-250 кт; тріпання волокнистої маси після її змішування для одержання суміші волокон, різних за їх походженням, кольором та ін.; розчісування волокнистої маси для орієнтування волокон уздовж ватки і максимального використання їх міцності. Шляхом поділу ватки або витягування формують стрічку, яку, для надання їй рівномірності за товщиною та кращого, рівномірного укладання волокон, з'єднують по кілька одиниць одна до одної і відповідно витягують (вирівнюють). Під час прядіння на веретенних машинах одержану стрічку ще більше видовжують, роблять її набагато тоншою, слабо закрученою, що називають рівницею. З неї на кільце прядильних машинах виробляють пряжу.
Але в сучасному прядильному виробництві переважну більшість текстильної пряжі виробляють на сучасних безверетенних машинах, які не потребують виготовлення рівниці, і пряжу виробляють безпосередньо з волоконної стрічки.
Така схема прядіння .відповідає кардному способу у бавовняному виробництві та напівгребінному - у прядінні вовни, коли у переробку йдуть волокна бавовни середньої довжини та вовняні волокна нерівномірної довжини. Відповідно до цього одержану бавовняну пряжу називають кардною (середньої товщини), вовняну - напівгребінною, що теж середня за товщиною.
Якщо ж переробляють довгі волокна бавовни, вовни та ін., то ця схема прядіння додатково доповнюється гребінним чесанням, коли з волокнистої маси вичісують волокна, коротші від заданої довжини. А з решти одержаних довгих волокон виробляють найтоншу, гладку та міцну пряжу, що використовується для виготовлення високоякісних тонких тканин. Така пряжа називається гребінною в бавовняно-прядильному виробництві та камвольною (гребінною) - у вовняному.
У процесі переробки коротких волокон: для бавовни застосовують апаратну систему прядіння й одержують так звану апаратну пряжу - значно товщу від інших видів пряжі- рихлу, пухнасту; у вовняному виробництві цю систему прядіння, а також пряжу називають суконною. При цьому часто основне волокно змішують із пачісками, вторинною сировиною іншого складу.
Лляну пряжу виробляють як за гребінною, так і за кардною системою прядіння. В першому випадку пряжу одержують із довгого лляного волокна, у другому - із пачісків льону. В кожній з цих систем прядіння пряжа може бути
269
одержана як за сухим, так і за мокрим способом. Пряжа мокрого прядіння більш гладка, зсучена. Вона тонша й міцніша, ніж пряжа сухого прядіння.
За способом виготовлення та структурою пряжа буває однониткова, трощена (складена з двох і більше ниток, не скручених між собою), а також кручена (правої та лівої крутки) та ін. Різновидами крученої пряжі є пряжа фасонної крутки (із вузликами, петельками, сукрутипами, мушками на поверхні), яка утворює на тканинах ефект букле, а також армована пряжа, що має стрижень, обвитий нагінною ниткою. Високооб'ємна пряжа виготовляється з різноусадкових синтетичних коротких волокон, які створюють
її об'ємність.
Поряд із пряжею в текстильному виробництві широко використовують також і нитки, які одержують не з коротких, а з довгих волокон (на всю
довжину нитки).
За кількістю елементарних волокон нитки поділяють на мононитки (одноволоконні) та комплексні (багатоволоконні). Останні складають переважну більшість і можуть бути у вигляді шовку-сирцю та штучних або синтетичних комплексних ниток. В нитках шовку-сирцю пучок коконних волокон проклеюється власним серицином, а в штучних та синтетичних волокна скручують. Крутка може бути простою (первинною) та складною (вторинною), коли скручують кілька вже скручених ниток. Проста крутка формує нитки слабо скручені - пологої крутки (шовк-уток - 50-150 скручень на 1 м), а також нитки середньої (муслін - 800-1500 скр/м) та високої крутки (креп
- 1500-3200 скр/м); складна -'нитки шовку-основи (дещо більшого скруту, ніж шовк-уток), а також мооскреп нитки спіральної крутки типу фасонних (стрижень - крепова нитка, обвита ниткою пологої крутки).
За останні десятиріччя в текстильне виробництво впроваджена ціла група текстурованих ниток, які мають високу об'ємність і пружну розтяжність внаслідок звитості та иетлистрсті елементарних хімічних волокон, що входять
до їх складу.
За ознакою розтяжності текстуровані нитки поділяють на високорозтяжні - еластик (хеланка - Швейцарія, сіластик - Німеччина, твасіл
- Чехія, флуфлон - Англія, суперлофт - США) - поліамідна комплексна нитка з розтяжністю до 400 %, із якої виготовляють панчішні вироби, спортивні костюми та ін.; рилон (ожилон Англія, агилон США, евалон Чехія, тайвалон - Японія) - звита спіралеподібна поліамідна нитка з розтяжністю до 200 %; підвищеної розтяжності, до 100 % - мерон (астралон - Англія, сааба -США) - поліамідна частково розтягнута нитка еластик, термічно зафіксована у такому стані; мелан та белан (кримплен Англія, стехлон США) за структурою аналогічні мерону, але поліефірні за складом; гофроп (бан-лон Англія, анілон Чехія, ондулон ФРН) капронова нитка, що має плоску зигзаговидну звитість, високу об'ємність. Виробляють із них верхні, спортивні та білизняні трикотажні вироби, тканини, швейні нитки; звичайної розтяжності аерон (таслан США, нефафіл ФРН, мирлан Чехія, Словаччина) - петляста нитка високої об'ємності з розтяжністю не більше ЗО %, пряжеподібна, одна з найбільш перспективних.
270
Перелічені текстуровані нитки можуть строщувати або скручувати з деякими звичайними нитками. Так одержують комбіновані текстуровані нитки (комелаи - за структурою нагадує мерон, але капроацетатна і дещо об'ємніша; трикон - з еластика з триацетатною ниткою та ін.).
Виробництво текстурованих ниток постійно збільшується. Більшість синтетичних ниток для побутових текстильних товарів випускається текстурованими, що надає виробам підвищену об'ємність, пружну розтяжність, пористість, волого- та повітропроникність, дає можливість розширювати їх асортимент. При цьому найбільшими темпами зростає виробництво пряжеподібних текстурованих ниток типу аерон, що формує зовнішній вигляд виробів, їх структуру, властивості подібними до текстильних матеріалів із натуральних волокон.
Крім уже згаданих показників, що характеризують пряжу та нитки (волокнистий склад, спосіб прядіння, структура, види), важливими також є їх призначення, лінійна густина, обробка та оздоблення.
За призначенням поділяють пряжу та нитки для основи тканин подовжньої системи ниток, що мають підвищену крутку та міцність, та для утоку поперечної системи .ниток, більш м'яких та пухнастих; нитки для трикотажних виробів; гардинно-тюлевих полотен; швейних ниток; килимів тощо.
Лінійна густина (Т, текс) пряжі та ниток, як і волокон, є непрямим показником їх товщини та характеризується масою (т, г) відрізка пряжі (нитки) довжиною (Ь) в 1 км:
Т = ~ ' І
Лінійну густину вторинних ниток, які скручені з двох і більше одиничних, позначають через знак множення між значенням текса та кількістю первинних ниток у складній нитці. Наприклад, 18><2 означає вісімнадцятий текс, подвійна нитка.
При збільшенні маси відрізка пряжі чи нитки значення його лінійної густини, що вимірюється у тексах, зростає, а, отже, збільшується й товщина відрізка. Але така залежність, правомірна лише для волокна, нитки, чи пряжі при постійній густині, тобто одного і того ж виду, хімічного складу, структури. Тому при постійному значенні лінійної густини товщою з ниток буде та, яка має меншу густину, більшу Ігухнастість, як, наприклад, ацетатна порівняно з віскозною, оскільки перша за рахунок меншої густини діацетатного волокна буде легша. Отже, не слід ототожнювати лінійну густину пряжі з її товщиною (поперечником) у загальному значенні цього показника.
У зв'язку з цим необхідно відзначити один із найважливіших напрямів розвитку асортименту текстильних пряжі та ниток, доцільний як у технічному, так і в економічному відношенні: максимальне зниження матеріалоємності волокон, пряжі, ниток, особливо хімічних, збільшення їх об'ємності, зменшення лінійної густини за рахунок текстурування. Тканини, трикотажні полотна з текстурованих ниток за таких умов мають приємний гриф, високу пружність, підвищену капілярність, відповідні естетичні показники.
271
До речі, лінійна густина пряжі та ниток являється одним із важливих факторів формуваьіня групового асортименту тканин. Так, наприклад, у групі бавовняних тканин із тонкої гребінної пряжі 5-10 текса виробляють тонкі платтяні та сорочкові тканини; гребінної та кардної 12-16 текса -- напівтонкі платтяні; сорочкові, білизняні, а з цієї ж крученої - кращі за якістю тканин для верхнього одягу; кардної 25-35 текса - тканини грубі платтяні та для верхнього одягу; кардної та апаратної 40-200 текса - одягові тканини, тканини з начісним ворсом, байкові ковдри. В асортименті лляних тканин із найтоншої лляної пряжі 17-20 текса виробляють тонкі лляні батисти; із дещо товщої, але теж лляної 33-50 текса - середні за товщиною полотна; із пачіскової 111 -167 текса -грубі полотна. Вовняні платтяно-костюмні камвольні тканини виробляють із камвольної пряжі 50><2 - 102*2 текса, тонкосуконні - з суконної пряжі 55-167, грубосуконні з суконної 143-500 текса і т. д.
За обробкою та оздобленням пряжа й нитки можуть бути сурові (необроблені), відбілені, фарбовані (в один колір), меланжеві (із суміші різнокольорових волокон), муліне (скручені з двох чи більше різнокольорових ниток) тощо. Крім цього, бавовняна пряжа буває мерсеризованою; лляна сурово-вареною або сурово-кислованою (оброблена відповідно в розчинах лугу або кислоти для часткового її посвітління), пряжа неповної білості (1/4 біла, 1/2 біла).
Ткацьке виробництво
Серед факторів формування асортименту та якості тканин ткацьке виробництво (ткацтво) займає провідне місце. Тому слід оцінювати його як важливий засіб упровадження розробки тканин, їх проектних параметрів у готовий товар на стадії виробництва. Формування асортименту тканин на даному етапі здійснюється, головним чином, за рахунок можливості створення безмежної кількості структур як одної з провідних ознак будови асортименту (ткацьких переплетень, заповнення тканин та ін.). Значні можливості дає також використання різних типів ткацьких верстатів, на яких виробляють широкий асортимент тканин за класами їх переплетень. Крім цього, ткацький верстат формує і ширину тканин, яка входить у поняття асортименту. Слід відмітити, що у вітчизняній текстильній промисловості поки що не вистачає верстатів для виробництва широких тканин як більш раціональних у процесі їх розкрою. Усунення цього недоліку - один із головних напрямів перебудови галузі.
Формування якості тканин в умовах ткацького виробництва відбувається як під впливом заправних параметрів, так і правильності виконання окремих ткацьких операцій, через порушення яких можуть з'являтися окремі дефекти ткацтва.
У створенні тканини беруть участь дві системи ниток - поздовжні, що називаються основою, та поперечні -утоком. Вони взаємно переплітаються й утворюють полотно тканини.
На ткацьких фабриках пряжа для основи попередньо проходить ряд підготовчих операцій: перемотування на снувальні бобіни; снування на спеціальні навої; шліхтування, або проклеювання для придання пряжі більшої
272
міцності та стійкості до тертя на ткацьких станках; просмикування основи в ремізки та поміж зубців берда.
На верстатах нитки основи натягнуті, а уток прокладають без натяжіння. Для переплетення основи з утоком частина ниток основи за допомогою ремізок або апарату Жаккарда підіймгісться вгору і таким чином відносно решти своїх ниток, що залишились внизу, утворює гострий кут ткацький зів. Туди прокладають уток: на традиційних станках - за допомогою човника, а на більш сучасних і досконалих - рапірами, струменем стиснутого повітря тощо. Потім верхні та нижні нитки основи змінюють своє положення і переплітаються з утоком, а бердо прибиває переплетений з основою уток до краю тканини, регулюючи її щільність. Дал'і у створений новий зів прокладають чергову утокову нитку і все повторюється.
За кількістю ремізок верстати бувають дворемізні (ексцентрикові), на яких зів утворюють розділені порівну між ремізками парні нитки основи з непарними, та багаторемізні (кареткові), що мають до 32 ремізок, рухом яких керує каретка з ремізопідйомним механізмом. На ексцентрикових верстатах виробляють тканини тільки полотняного переплетення; на кареткових тканини з дрібновізерунчастим ткацьким рисунком. А для виготовлення тканин із крупновізерунчастим рисунком типу килимового або скатеркового вибирають безремізні ткацькі верстати з апаратом Жаккарда, де кожна нитка основи для утворення зіва підіймається окремо згідно з ткацьким рисунком, набитим на перфораційні картки.
Нитки основи та утоку, взаємно перекриваючись, утворюють різні переплетення. Вид переплетення впливає на зовнішній вигляд тканини, її міцність, розтяжність, товщину, зносостійкість та ін.
В будь-якому переплетенні необхідно розрізняти його рапорт - ділянку тканини, в межах якої вміщується закінчений рисунок переплетення. За межами цієї ділянки ткацький рисунок уже повторюється. Рапорт визначають за кількістю ниток у його межах окремо в напрямі основи й утоку. Тканини з мінімальним рапортом (2 нитки) виробляють на ексцентрикових станках, а з найбільшими - в десятки, сотні ниток - на жаккардових.
Ткацькі переплетення (рис. 2.2) поділяють на класи й види. Визначаються чотири класи переплетень: прості (головні), дрібновізерунчасті, складні та крупновізерунчасті.
Прості (головні) переплетення найпоширеніші і на їх основі будуються інші переплетення. Тому їх називають головними. Це переплетення полотняне, саржеве та атласне.
При полотняному переплетенні нитки основи й утоку по черзі перекривають одна одну. Тканини полотняного переплетення мають однаковий «шаховий» рисунок і гладку одноманітну поверхню на лицьовому боці та вивороті. Таке ткацьке переплетення забезпечує найбільшу злитність структури й найбільшу її міцність. В його рапорті по 2 нитки в кожному напрямі.
Саржеве переплетення теж гладке. Може мати в рапорті три нитки й більше і при кожному подальшому прокладанні утоку відбувається зсування ткацького рисунка на одну нитку, внаслідок чого на тканині утворюються косі
273
діагоналеві смужки (рубці) переважно правого нахилу. Залежно від того, які нитки переважають із лицьової поверхні, розрізнюють саржу основну або утокову. Тканини цього переплетення менш жорсткі і більш еластичні, ніж тканини полотняного переплетення. Це саржа, кашемір, шотландка, костюмні тканини тощо.
Рис. 2.2 - Основні види ткацьких переплетень:
1 - полотняне; 2 - саржеве; 3 - атласне з утоковим застилом (сатинове);
4 - атласне з основним застилом; 5 - ворсове; 6 - двошарове.
Атласне (сатинове) переплетення - ще більш гладке, ніж попередні. Тут одна основна або утокова нитка перекриває не менше чотирьох ниток протилежної системи при зсуві перекриттів не менш ніж на дві нитки. Воно може бути утворене при рапорті щонайменше з п'яти ниток. Зв'язок ниток основи й утоку незначний, але завдяки високій щільності застилу тієї системи, 274
яка виходить на лице (для атласів - - основа, для сатинів - уток), фактура тканини з лиця гладка, рівна, стійка до стирання.
Дрібновізерунчасті переплетення, як і головні, утворюються з мінімальної кількості систем ниток - однієї системи основи й одної утокової системи (одношарові тканини) за рахунок поєднування в рапорті різних видів або фрагментів головних переплетень. Цей клас об'єднує також похідні переплетення від головних та комбіновані.
Похідними від полотняного є репсове уздовж утоку або основи прокладають подвійні нитки (виробляють рубцеві тканини репс та ін.) та рогожеве - одночасно переплітаються по дві або три нитки основи й утоку, внаслідок чого на лице та виворіт виходять рельєфні квадратики.
Похідними від саржевого є посилена саржа - має більший рапорт, ніж звичайна, і товщі (більш широкі) діагоналеві смужки; складна саржа в рапорті чергуються саржа звичайна з посиленою, основна з утоковою, що утворює смужки різної ширини; ламана саржа - рисунок «ялинкою».
Похідні атласного переплетення посилені сатини та атласи одержують збільшенням удвічі кількості перекриттів: основних - для атласу й утокових -- для сатину. Унаслідок цього тканина стає міцнішою за рахунок більшого зв'язування двох систем ниток. Використовують похідні атласного переплетення, головним чином, для тканин спеціального призначення, взуттєвих тканин, одягових зносостійких тканин.
Комбіновані переплетення одержують комбінацією в їх рапорті елементів різних головних та похідних переплетень або формуванням на їх основі нового переплетення. Сюди входять орнаментальні переплетення переважно у вигляді поздовжніх смужок, виконаних різними простими та похідними від них переплетеннями; крепові із дрібнозернистою однорідно-шорсткуватою поверхнею; вафлеві мають малюнок у вигляді квадратних заглиблень, звужених до середини; діагональні з похилими рубцями, аналогічними саржевим, але більш крутими.
Дрібновізерунчастими переплетеннями виробляють широкий асортимент тканини для спідниць, костюмів, пальт та іншого одягу.
Складні переплетення утворюються з двох і більше систем ниток. Це півторашарові (дволицьові) переплетення з додатковою третьою системою ниток -- підкладковою основою або утоком; двошарові з чотирьох -- п'яти систем ниток (двох основ і двох утоків або двох основ і трьох утоків), які формують два полотна - одне над одним, пов'язаних в загальній структурі одним з утоків: пальтові тканини, драпи, ковдри байкові тощо; пікейні переплетення теж півтора1, двошарові, але лицьовий шар із виворітнім пов'язаний не скрізь, а лише по візерунку, переважно поздовжньому орнаментальному; ворсові переплетення мають з лицьового боку ворс, одержаний з розрізаних ниток (розрізний ворс) додаткової ворсової основи (плюш, оксамит) або ворсового утоку (напівбархат, вельвет); петельне (махрове) переплетення утворює на тканині петельний ворс з додаткової основи, характерний для махрових вологовбирних, теплозахисних тканин; перевивне (ажурне) переплетення має додаткову перевивну основу, яка
275
обвиває місця схрещення основи з утоком в дуже розрідженій структурі і заклинює їх, утворюючи ажурний ткацький візерунок (тканини для літніх чоловічих сорочок, занавісок та ін.).
Крупновізерунчасті переплетення створюються на жаккардових верстатах і мають великі рапорти, характерні для гобеленів, килимів, скатерок, покривал. Можуть бути простими або одношаровими (дві системи ниток) та складними - півтора-, двошаровими, ворсовими (три і більше систем ниток).
Оздоблення тканин
Зняту з ткацького верстата тканину називають суровою. Вона груба, жорстка. Має різні природні домішки - супутники целюлози, жиропіт та ін., а також жирові та клейові речовини, що вносяться під час прядіння, шліхтування основи. Така тканина недостатньо поглинає вологу, має негарний товарний вигляд. Сурові тканини використовують дуже рідко (мішковина, бортівка, тарні тканини та ін.). Для покращення зовнішнього вигляду й придання тканинам комплексу властивостей згідно з їх призначенням проводять оздоблення тканин. Розрізняють оздоблення тканин, що змінює їх колористичне оформлення, та оздоблення, яке покращує їх ергономічні властивості, збільшує надійність. Але перед цим проводять деякі попередні оздоблювальні операції: усувають опаленням зайві ворсинки з поверхні тканини, видаляють шліхту, відварюють тканини для кращого їх змочування, мерсеризують та ворсують (начісують ворс) тощо.
В залежності від колористичного оформлення тканини бувають сурові, вибілені, гладкофарбовані, вибивні тощо.
Сурові (невибілені) тканини, вироблені з бавовняного, лляного та інших натуральних волокон, мають сіре, навіть бруднувато-сіре забарвлення, яке визначається природними барвниками волокон, кольором шліхти та ін. Але невибілені тканини можуть ' мати й інше колористичне оформлення, яке дозволяє використовувати їх після відповідних технологічних операцій для пошиття одягу. Це тканини, виготовлені із суміші різнокольорових волокон, змішаних ще до прядіння (меланжеві), виткані з різнокольорових ниток (пістрявоткані). Деякі тонкі сурові лляні тканини відварюють у лужних розчинах і вони із зеленувато-жовтих стають сірими (відварені) чохлові полотна, або обробляють слабким розчином сірчаної кислоти, яка більше, ніж лужний розчин, виводить із волокна домішки целюлози й тканини стають світлішими - світло-сірими (кислованІ) '' полотна тонкі для літнього легкого одягу.
Вибіленими бувають переважно бавовняні та лляні тканини. Між тим, лляне волокно має багато домішок, які важко вилучити, переважно лігнін, тому лляні тканини доцільніше вибілювати частково в пряжі, а потім добілювати, але Це роблять не завжди і тканини виходять напівбілими.
Гладкофарбовані тканини мають однотонне забарвлення, їх виготовляють переважно забарвленими в полотні, а іноді з фарбованих однотонних ниток (товсті щільні тканини для кращого пофарбування). За стійкістю пофарбувань до дії фізико-механічних факторів (прання, поту, сухого 276
та мокрого тертя тощо) гладкофарбовані тканини можуть мати особливо стійке, стійке та звичайне пофарбування.
Вибивні тканини мають барвистий рисунок, який наносять на тканину ручною або машинною вибивкою, способом аерографії (розпилювання барвника), за допомогою сітчастих шаблонів, способом термовибивання під назвою «сублістатик», поліхроматичним способом та ін.
Машинна вибивка може бути прямою, витравною та резервною.
Пряма вибивка здійснюється на вибілену (білоземельна вибивка) або попередньо зафарбовану у світлі тони тканину (фонова вибивка). Білозємельна вибивка з рисунком, який займає 40-60 % площі тканини, має назву критої (напівгрунтової); більше 60 % - ґрунтової (вибивають не тільки рисунок, але й фон - ґрунт). Розрізняють пряму вибивку: растрову, в якій рисунок складається із системи крапок або рисок різної величини, частоти, інтенсивності забарвлення, що утворює тональні переходи на тканині; трикольорову, де взаємне накладання яскравих блакитного, червоного та жовтого кольорів дає складну перехідну тональність; напівтонову (під акварель) - по зволоженій тканині, дещо розмиту; пінну (рельєфну) вибивку, що залишається на тканині у вигляді м'якорельєфного застиглого в пінній загусті однотонного рисунка, переважно контурного.
Для прямої вибивки можуть застосовуватись фарби, зроблені на основі органічних барвників та мінеральних пігментів. Серед останніх актуальними є штучні мінеральні пігменти - металеві порошки алюмінію та міді (бронзи). Фарби на їх основі використовують не тільки для нанесення вибивних рисунків різнокольоровими «бронзами», але й для суцільного покриття ними деяких нарядних тканин (металізація тканин).
Витравна вибивка наноситься на зафарбовану тканину. Рисунок вибивають речовиною, що знищує фарбу, і таким чином одержують білі рисунки на кольоровому фоні. Для одержання кольорової витравки /ю складу фарби додають барвник, який не руйнується витравляючими речовинами.
Резервна вибивка використовується рідко. На тканину наносять спочатку вибивкою захисну суміш (резерв). В подальшому фарбуванні ця суміш запобігає забарвленню тканини в місцях резервування.
Витравна та резервна вибивки відрізняються від прямої однаковою інтенсивністю фону тканини з обох боків; пряма вибивка створює виворіт тканини більш блідим, ніж лицьовий бік.
Вибивка сітчастими шаблонами (фотофільмпечатка) часто використовується для розцвічення тонких розтяжних шовкових, а також лляних тканин. Рисунок вибивають, протираючи фарбу крізь вільні від лакової плівки ділянки сітчастого (капронового) шаблону. Елементи вибивного рисунка досить грубі, переважно стилізовані і нагадують вибивку трафаретом.
Термовибивка «сублістатик» це перенесення візерунка, попередньо набитого на папір дисперсними барвниками, на тканину під гарячим пресом, де вона накладена й притиснута до паперу. Барвник випаровується (сублімує) і переносить рисунок на тканину.
277
Поліхроматичний спосіб візерунчастого забарвлювання тканин має щось спільне між гладким фарбуванням і вибивкою прямою трикольоровою. Різнокольорова фарба (блакитна, червона та жовта) окремими струменями подається на мокру тканину, що проходить похило між валами плюсовки, розтікається й розчавлюється валами, залишаючи різнобарвні механічно змішані (під мармур) плями з округлими контурами.
З усіх розглянутих способів вибивки машинна вибивка, яку часом називають ситцевою, найбільш розповсюджена. Нею оформляють більше половини випуску вибивних тканин - майже усі бавовняні. На другому місці в цьому відношенні є вибивка сітчастими шаблонами (фотофільмпечатка), якою забарвлюють більшість шовкових та лляні тканини. Вона більш трудомістка, ніж ситцевибивка, оскільки, кожний різнокольоровий елемент композиції рисунка наноситься на тканину не відразу. Тому порівняно із ситцевибивкою фотофільмпечатка збільшує ціну тканини, причому ціна зростає із збільшенням кількості кольорів фотофільмпечатки. Інші способи вибивки тканин зустрічаються значно рідше.
В комерційній практиці в залежності від складності вибивні рисунки об'єднують за серіями, в яких зібрані однорідні рисунки певного виду й призначення, але деяких різновидів (ситці: серія -- білоземельна одновальна смужка). Серії потрібні комерційним організаціям для уточнення замовлень на тканини і планування їх випуску. Але серії бувають, зазвичай, великі за обсягами, наприклад, по 1000 м тканини одного забарвлення в кожній з них, що не завжди потрібно одному комерційному підприємству. Для таких випадків промисловість комплектує ще й сортування тканин (колористичний асортимент) за призначенням. У сортування входять рисунки різних серій, але одного призначення (кіпне сортування).
Художньо-естетичне оформлення тканин охоплює не тільки формування їх колориту, але й одержання деяких зовнішніх ефектів, що оздоблюють тканину. Найчастіше ці ефекти зустрічаються на шовкових тканинах: ефект «яаке» - блискуча плівка з лицьового боку триацетатних та синтетичних тканин (для курток, плащів яскравого забарвлення), яка утворюється внаслідок підплавлення гарячими каландрами поверхні тканин з термопластичних волокон; ажурна витравка - вибивка рисунка на змішану в нитках капро-віскозну, лавсано-бавовняну та ін. тканини загущеним розчином сірчаної кислоти, яка обвуглює целюлозне волокно в межах рисунка, утворюючи ажур; ефект гофре - на капронову тканину вибивають простий рисунок загущеними розчинами фенолу або резорцину, які спричиняють на цих ділянках сильну місцеву усадку тканини - значну зморщеність; ефект клокє - теж рельєфний, але з більш випуклою зморщеністю рисунок, який одержано за рахунок заправки в тканину ниток різної усадки (капронових з віскозними та ін.). Клоке формується на тканині в основному у вигляді гофристих мережок, а також на ділянках жаккардового рисунку в двошарових тканинах, де фон тканини (один ЇЇ шар) віскозний, а візерунок (інший шар) - капроновий (костюмно-платтяна тканина «Космос»). 278
Для підвищення якості тканин, рівня їх споживних властивостей проводять заключні оздоблювальні операції та спеціальні види обробки.
В процесі заключного оздоблення тканини піддають ширінню для нормалізації та вирівнювання ширини; апретуванню - просочуванню сумішами речовин, що надають тканинам жорсткість, підвищену наповненість та формостійкість; каландруванню обробленню тканин між нагрітими
циліндрами - валами каландра для надання їй гладкості, блиску або матовості, а також одержання рельєфного візерунку.
Вовняні тканини піддають декатируванню (пропарюванню) для ущільнення структури та зменшення усадки, звалюванню для одержання ворсового повстиноподібного застилу. Для окремих драпів застосовують касторову обробку (зачісують і щільно запресовують ворс в одному напрямі), велюрову - з густим, коротким вертикальним ворсом і м'якою замшевидною фактурою; ратинову з ратинуванням (закочуванням ворсу під горошок, косичку, діагональний або зигзагоподібний рубець) та ін.
Спеціальні види обробки дозволяють надавати тканинам нові властивості, розширити їх функціональні можливості, покращити зовнішній вигляд, гігієнічність та надійність в експлуатації. Для цього тканини обробляють розчинами синтетичних полімерів, гідрофобних речовин, покривають тонким шаром металу, закріплюють ворс або застосовують інші види обробок.
Найбільш розповсюдженими є наступні види спеціальних обробок: водонепроникна та водовідштовхуюча; антистатична для зменшення електризуємості; протигнилісна\ вогнестійка] протимолева', малозминальна (надає ефект незминання після обробки карбамолом); протиусадкова хімічна обробка (ПУХО) -- обробка термореактивними смолами; стійке тиснення обробка тканин на тиснильних каландрах, які мають рельєфну візерунчасту поверхню, після нанесення термореактивних смол; флокування - наклеювання короткого синтетичного ворсу на поверхню тканини (під штучну замшу) тощо.
2.3 Показники властивостей та якості тканин
Властивості тканин (фізичні, фізико-механічні, хімічні, оптичні та ін.) можна оцінити якісно (білий, жорсткий, міцний тощо) і виміряти кількісно (коефіцієнт білості, жорсткості, розривне навантаження тощо) та подати у вигляді показників. Кількісні показники властивостей, які визначають ступінь відповідності конкретної тканини конкретним потребам, вимогам, г показниками якості цієї тканини.
Показники властивостей, а, отже, й якості тканин поділяють на основні групи: волокнистого складу та структури; функційні; ергономічні; естетичні; надійності.
Волокнистий склад та структура тканин, в даний момент розглядаються не як фактори, що формують якість, а як показники якості, тобто показники, за якими визначають відповідність тканин нормативним документам або взірцям-еталонам за вмістом відповідних волокон та їх масовою часткою, структурою ниток, щільністю тканини, переплетенням тощо.
279
За волокнистим складом тканини можуть бути однорідними та неоднорідними. До складу однорідних входить певне волокно одного виду (бавовняне, лляне, віскозне, ацетатне, капронове та ін.). Неоднорідні тканини складаються з двох, трьох, чотирьох і більше компонентів, причому розповсюдженішими є двокомпонентні (бавовняно-лавсанові, бавовняно-сіблонові, льоно-лавсанові, ; вовно-лавсанові, вовно-нітронові та ін.) і трикомпонентні (вовно-віскозно-лавсанові, вовно-нітроно-капронові та ін.), а також поєднання пряжі і комплексних штучних і синтетичних ниток. За способом вкладання волокон.чи ниток різних видів у тканину можуть бути тканини змішані у волокнистій масі (у пряжі); змішані в нитках, коли основа з однієї сировини, уток з іншої або обидві системи однаково змішані за сировинним складом чи відрізняються за компонентним складом ниток; отримані поєднанням пряжі та комплексних ниток в різних варіантах (урозріз за системами ниток або в прикрутку).
В умовах комерційних структур волокнистий склад тканин за видом сировини визначаються органолептичне, в тому числі із застосуванням зразків-еталонів відповідних тканин, а в разі потреби, для визначення вмісту відповідних волокон та їх масової частки доцільно звернутися до послуг спеціалізованих лабораторій.
Основними показниками структури тканин є:
лінійна густина ниток (значення тексу) та їх скрученість (кількість крутінь на і м);
щільність тканини (кількість ниток на відрізку 10 см окремо по основі й по утоку);
переплетення тканини;
опорна поверхня (процентне відношення площі ділянок тканини, що контактують із площиною рівної поверхні, до загальної площі тканини) може бути основоопорною, утоковоопорною та рівноопорною в залежності від винесення тієї чи іншої системи ниток на лицьовий бік тканини, в основному, за рахунок переплетення;
структура поверхні (фактура) може бути: нерівна та шорстка, яку формують нитки високих та складних круток, деякі текстуровані нитки; гладка фактура (сатини, ластики, атласи); візерунчасто-гладка (тонкі одношарові дрібновізерунчасті та жаккардові тканини) та візерунчасто-рельєфна (такі ж за рисунком, але півтора-, двошарові пікейні переплетення, ефекти клоке, гофре та ін.); ворсова структура (тканини з розрізним та начісним ворсом); повстиноподібна структура (сукна, драпи, що пройшли валку);
ширина тканини вимірюється у сантиметрах. Для тканин побутового призначення ширина варіює від 25 см (рушникові полотна) до 220 см (полотна для постільної,-столової білизни);
товщина тканин залежить від товщини використовуваних ниток або пряжі, виду переплетення, характеру обробки; 280
маса 1 м2 тканин має дуже широкі коливання - в межах від 20 г/м (креп-шифон із натурального шовку) до 700 г/ м2 (драп-ратин) і вище. В комерційних підприємствах без наявності спеціальних лабораторних умов контролюють лише такі показники структури, як кількість ниток на 10 см, ширину, переплетення тканини, структуру її поверхні - за допомогою зразків-еталонів закуплених тканин.
Функціональні показники обумовлюють використання тканин за призначенням. Номенклатура цих показників визначається основною функцією, яку виконує тканина. Так, для тканин, призначених для зимового одягу, функціональним показником' є їхня теплозахисність, для рушників вологопоглинання.
Ергономічні показники характеризують зручність і комфорт використання тканин у системі «людина-виріб-навколишнє середовище». Важливими серед них є показники, що визначають гігієнічність тканин: гігроскопічність показник, що характеризує здатність тканини змінювати свою вологість у залежності від вологості й температури навколишнього середовища та визначається, головним чином, волокнистим її складом; повітропроникність - показник, що характеризує здатність пропускати повітря та залежить переважно від пористості тканини, в першу чергу - наявності наскрізних пор; теплозахисність -- показник, який залежить від природи, товщини, звитості та пружності волокон, щільності структури тканини, її товщини. Слід відзначити, що рівень більшості ергономічних показників оцінюється з врахуванням призначення тканини (наприклад, висока повітропроникність, що так необхідна для літніх платтяно-сорочкових тканин, небажана для вітростійких плащових тканин).
Показники естетичних властивостей відображають здатність тканини в тій чи іншій мірі задовольняти потреби людини у відчутті прекрасного (органами зору), або приємного (дотиком) та ін.
Красу тканини відображають, головним чином, такі показники: драпірувальність характеризує здатність тканини створювати красиві, симетрично розміщені м'які рухомі складки у звисанні під дією власної маси, що властиво для м'яких та поверхнево щільних тканин (вовняних, важких шовкових та ін.); блиск тканини - залежить від її фактури (блискучі атласи і матові крепи), а також може з'являтися штучно за рахунок металізації тканини, або небажаного лиску згладжування шорстких матових фактур вовняних тканин в процесі їх зношування (костюми, сукні - на ділянках сидіння, ліктів, колін); колір один із найважливіших естетичних показників, який асоціативне здатний викликати певні емоції людини, приховувати деякі недоліки фігури людини або, навпаки, підкреслювати її красиві сторони тощо; візерунчасте забарвлювання тканин - теж займає провідне місце як у формуванні естетичних достоїнств тканини, гак і в ЇЇ естетичній оцінці, оскільки невдало вибраний для тканини колорит, який не узгоджується з напрямами моди, може звести нанівець її належний сировинний склад, а також її структурні переваги. На естетичні показники тканини впливає її пластичність здатність зберігати прийняту форму, одержану лід дією розтягувальних або спресовувальних
281
зусиль на окремих деталях виробів; формостійкість -- здатність чинити опір утворенню складок, зморшок, мішкуватих ослаблювань.
Відчуття людиною приємного (або неприємного) у тканині, передасться шляхом дотику шкіри (пальців рук, шиї, плечових ділянок та ін.) з текстильним матеріалом і визначається через комплексний показник - туше тканини або гриф, який можна оцінити лише органолептичне, використовуючи терміни: тканина шовковиста, м'яка, цупка, пластична, щільна, еластична, вовноподібна, шишкувата, суха та ін. Загалом приємні відчуття з'являються від гладкої, м'якої, теплої (іноді холодної) тканини; малоприємні від твердої, грубої, недостатньо пружної (в'ялої) тканини. Ллє оцінка туше завжди конкретизується: одержані органолептичні відчуггя (враження) співвідносять з ідеальним туше, властивим тканині даного конкретного призначення. Так, оцінку приємного туше для цальтової тканини надають їй відчуття м'якого, пухнастого, теплого, пружного вовнистого матеріалу; для платтяної м'якопружного, шовковистого, прохолоджуючого.
Показники надійності тканин характеризують здатність тканини відповідати своєму призначенню протягом певного часу. В системі «людина-виріб-фізичне середовище» основним узагальненим показником, що характеризує надійність тканини, є фізична довговічність, а в системі «людина-виріб-соціальне середовище» - соціальна довговічність. А у зв'язку з тим, що тканини відносяться до виробів, які з часом розтрачають свій ресурс, слід говорити про їх фізичне та моральне старіння.
Фізичне старіння характеризують показники стійкості розмірів тканини (головним чином, за її площею усадка) та її форми (незминальність, жорсткість тощо); показники стійкості поверхні тканини до змін (руйнувань) -стійкість до утворення лиску, стійкість до пілінгоутворення (закочування волокон у кульки на поверхні деяких тканин) тощо; показники стійкості тканини до загального її руйнування - показники стійкості до механічних дій (розриву, багаторазових циклічних навантажень, тертя та ін.), біологічних (молі, мікроорганізмів) та комплексних дій (світлопогоди, прання, хімічного чищення тощо).
Моральне старіння тканини продовжується внаслідок зміни потреб, поглядів суспільства на тканину у зв'язку із зміною її відповідності сучасним потребам за складом сировини, структурою, характером обробки тощо. Воно проявляється в спеціальному наданні переваги тій чи іншій тканині на конкурентних засадах перед іншими і може здійснюватись на різних етапах життєвого її циклу (тканина може морально застаріти на етапі проектування, виготовлення, на стадії її продажу або навіть у споживача, незалежно від того, використовується вона чи ні).
Суспільне важливим як в економічному, так і в соціальному відношенні є виробництво тканин із максимальним зближенням строків їх фізичного та морального старіння.
Дефекти тканин об'єднують одну з важливих груп показників зовнішнього вигляду тканини і мають чи не вирішальне значення у встановленні сорту тканини, визнанні ступеня її відповідності встановленим
282
вимогам. Деякі з дефектів з'являються ще в сировині, до виготовлення тканини (засміченість природних волокон рослинними домішками, незрілими волокнами бавовни, мертвим волосом, які майже не забарвлюються й погіршують зовнішній вид тканини; непропряди - короткі потовщення ниток тощо). Інші дефекти виникають у ткацькому виробництві (близни - відсутність одної чи декілька ниток основи на невеликому відрізку тканини; двійники -проходження в переплетенні разом двох ниток основи замість однієї; підплетини коротка ділянка неправильно переплетених, часом обірваних ниток; недосіки - розріджені смуги за шириною тканини; забоїни - теж смуги за шириною тканини, але ущільнені). Чимало дефектів появляється в процесі оздоблення та оброблення тканин (ворсові лисини; нерівномірність ворсування; різновідтінковість; непродруковані місця; розтраф рисунка - зміщення частини вибивного рисунка по усій тканині при багатовальному його нанесенні; місцеве звуження тканини; перекіс тканини; порушення пружка тощо). Оцінка дефекту залежить від характеру його розміщення на тканині (місцевий; розповсюджений по всьому куску тканини), його розмірів, виду.
Відповідність маркування та пакування встановленим вимогам може мати вирішальне значення під час контролювання якості тканини. При цьому достатнім є визначення виду та цілості пакувального матеріалу, чіткості, повноти маркування у відповідності з вимогами нормативних документів. Ці показники поряд із показниками художньо-естетичного оформлення тканини, є першочерговими, на які звертається увага споживача в умовах ринку.
2.4 Асортимент тканин та поштучних виробів
Асортимент тканин та штучних виробів (хустки, скатертини та ін.) дуже різноманітний. Його широта зумовлена значним розмаїттям текстильних волокон та ниток, особливо хімічного походження, різноманітністю структур тканин, видів їх обробки. Частина тканин, що користуються стійким попитом споживачів, виробляється вже десятки, навіть сотні років. Ці тканини носять назву класичних або типових., їх асортимент буде розглянуто пізніше. Інша частина асортименту постійно оновлюється за сировинним складом, структурами, способами оброблення та зовнішнім оформленням.
Бавовняні тканини
Бавовняні тканини загшають провідне місце в асортименті тканин. З них виготовляють широкий асортимент готових виробів - постільної та натільної білизни, побутового та спортивного верхнього одягу і головних уборів. Використовують їх також для тари, технічних та медичних цілей. Близько 94 % бавовняних тканин виробляють однорідними за волокнистим складом. Незначна кількість білизняних, платтяних бавовняних тканин випускається з вкладанням 25, 33, 45 % поліефірного, віскозного волокна, сіблону. Деякі бавовняні тканини, із яких виготовляють верхній одяг, оббивку для м'яких меблів, мають у своєму складі зносостійкі синтетичні волокна капрон, лавсан та ін.
283
Бавовняні тканини м'які на дотик, мають красивий зовнішній вигляд, високу міцність, гігроскопічність, досить легко поглинають та віддають вологу, добре переносять прання всіма видами миючих засобів, видержують прасування при високих температурах. З іншого боку бавовняні тканини легко забруднюються й зминаються, в процесі прання збігаються, мають порівняно невисоку зносостійкість. Тому ці недоліки зазвичай усувають нанесенням спеціальних апретів або вкладанням у тканину синтетичних волокон.
У торгівлі, а також системі кодування бавовняні тканини поділяють на наступні групи: ситцева, бязева, білизняна, сатинова, платтяна, одягова, підкладкова, тикова, ворсова, хусткова, рушникова, сурових тканин, меблево-декоративна, ковдряні, пакувальні тканини, марля та марлеві вироби, технічні тканини.
За призначенням бавовняні тканини бувають білизняні, платтяно-сорочкові, костюмно-пальтові, підкладкові, рушникові, меблево-декоративні, матрацно-напірникові.
Білизняні тканини. Використовують ці тканини для виготовлення постільної, натільної та столової білизни. Основну частку білизняних тканин складають тканини білизняної торгової групи, куди входять бязі білизняні, міткалі та спеціальні тканини. Однак для білизни використовують інколи також ситці, платтяні бязі, сатини.
Бязі білизняні вибілені або білоземельні тканини полотняного переплетення, найбільш важкі-'та міцні серед білизняних тканин. Виробляють їх із кардної пряжі нижче середньої товщини. Бязі шириною 140 см і вище називають полотнами і використовують для постільної білизни (простирадл, підодіяльників).
Міткалями називають цілу підгрупу білизняних тканин, більшість із яких виробляють теж полотняним переплетенням, в основному вибіленими, але є серед них також вибивні білоземельні та гладкофарбовані в ніжні світлі кольори. Міткалі тонші, ніж бязі. Деякі з них - муслін, мадаполам, міткаль -виробляють на основі сурового міткалю, із якого одержують ситець. Тому вони між собою відрізняються лише за кількістю апрету та характером обробки: муслін - м'якої, міткаль - напівжорсткої, мадаполам - жорсткої обробки і відповідно з найбільшою кількістю апрету. Інші тканини цієї підгрупи шифон, чалма, маль-маль - ще тонші, виробляються з гребінної пряжі, всі полотняного переплетення і з однакової за товщиною пряжі, але шифон із них найщільніший, мерсеризований; чалма розріджена (45 г/м ). Міткалі використовують, головним чином, для натільної білизни, шифони - для ніжної жіночої та дитячої білизни, жіночих блузок, носових хусток тощо.
Спеціальні білизняні тканини це кальсонні тканини грінсбони, виготовлені переплетенням ламана саржа, та тік-ластик атласним
переплетенням; обидві вибілені.
В торговому асортименті бавовняних тканин білизняні займають близько 20-25 % загальної кількості артикулів.
Платтяно-сорочкові тканини. В цю групу входять ситці, бязі вибивні та гладкофарбовані, а також тканини, які охоплює власне платтяна група за 284
торговою класифікацією. Обсяг даної групи в торговому асортименті найбільший понад 50 % артикулів.
Ситці - вибивні та гладкофарбовані тканини полотняного переплетення з кардної пряжі середньої товщини. Як і міткалі вони бувають м'якої обробки (1-2 % апрету від маси тканини), жорсткої (5 %) та лощеної (7-12 % апрету з гарячим каландруванням). Крім того, ситці можуть бути з обробкою типу гофре (місцева мерсеризація), стійким тисненням.
Сатини - включають два типи тканин у залежності від того, яка система пряжі утворює застил в атласному переплетенні, яким вони виробляються. Це власне сатини - утоковий застил, та ластики - основний застил. В залежності від виду пряжі сатини та ластики бувають кардними, гребінними та напівгребінними (лише одна система з гребінної пряжі), а за колоритом вибивні, гладкофарбовані, рідко -- вибілені. В торговому асортименті сатини займають близько 5-8 % від загальної кількості артикулів бавовняних тканин, що є в торгівлі. Це в 2-3 рази менше порівняно із ситцями. Сатини та ластики застосовують для виготовлення жіночих та дитячих платтів, чоловічих сорочок, трусів, а також як підкладкові тканини.
Платтяна група значна за кількістю артикулів, що надходять у торгівлю (близько 15-20 % від загального обсягу бавовняних тканин). За сезонним призначенням тканини цієї групи ділять на демісезонні, літні та зимові. Використовують їх для пошиття, головним чином, платтів та чоловічих сорочок. Деякі тканини платтяної групи виробляють з утоком із віскозних комплексних ниток або віскозної пряжі й виділяють в окрему підгрупу.
Демісезонну підгрупу платтяних тканин представляють не тільки платтяні, але й сорочкові тканини, які загалом займають дві третини артикулів платтяної групи, мають широкий діапазон поверхневої густини - від 62 до 242 г/м", але переважна їх більшість займає середнє положення за цим показником між літніми та зимовими платтяними тканинами (120-480 г/м2). Понад 80 % демісезонних тканин випускають однорідними за волокнистим складом, біля 10 % із поліефірним волокном лавсан і незначна частка з віскозним волокном та ВВМ волокном сіблон. Це тканини полотняного, саржевого, комбінованого та жаккардового переплетень, гладкофарбовані, вибілені, вибивні (переважно несвітлих ґрунтових малюнків), пістрявоткані та меланжеві, з одинарної та крученої пряжі, в тому числі фасонної скрученості від 7,5 до 60 текса, деякі з них мерсеризують, окремі випускають із нанесенням спеціальних апретів (протиусадкового, незминального та ін.)- Сорочкові тканини в цій підгрупі займають більше половини її асортименту.
Типовими тканинами демісезонної підгрупи, що мають полотняне переплетення, є: поплін, репс, тафта - рубцеві (несправжньорепсові) тканини з гребінної пряжі, з утворенням репсового ефекту за рахунок високої щільності в основі, призначені для сорочок і блузок, найтонша з них -- поплін; полотно «Херсонське» пістрявоткана сорочкова тканина з клітчатим рисунком, жорсткої обробки, незначної щільності. Саржевим переплетенням виробляють шотландку дещо товщу- за попередні платтяно-сорочкову тканину;
дрібновізерунчастим - шерстянку, креповим - тканини крепового переплетення
285
з дрібнозернистою фактурою, яка зовні нагадує ефекти вовняних та шовкових крепів; складним (півтора-, двошаровим) переплетенням піке вибілену, вибивну та пістрявоткану щільну платтяно-сорочкову тканину з гребінної пряжі з рельєфними поздовжніми рубцями.
Літні платтяні тканини відрізняються від демісезонних легкістю (60-
*? т
190 г/м , але більшість - до 105 г/м ), невеликим заповненням, що робить їх повітро- та паропроникними. За зовнішнім оформленням це світлі вибивні, іноді вибілені та глакофарбовані тканини з одинарної пряжі гребінного та кардного прядіння, часто - пневмомеханічного. Більшість із них мерсеризовані, вироблені полотняним та креповим переплетеннями. За кількістю артикулів літні платтяні тканини поступаються демісезонним у своїй групі (близько 25 % артикулів).
Полотняним переплетенням виробляють наступні тканини літньої підгрупи: батист - тонка тканина, пряжа якої удвічі тонша, ніж у ситцю, але мас порівняно високу щільність, м'яку обробку, шовковиста й призначена для літніх суконь, блуз, тонкої білизни, чоловічих сорочок; майя товща від батисту, але поступається за товщиною та щільністю ситцю, гребінна, мерсеризована, нагадує дещо розріджений шифон, але розцвічується як платтяна, на зразок ситцю і досить розповсюджена; вольта -- за товщиною пряжі нагадує батист, але менш щільна, м'яка, напівпрозора, мерсеризована, переважно вибивна платтяно-блузкова тканина; вуаль - з одинарної гребінної пряжі, що має підвищену скрученість в основі та утоку, тому жорстка, сипуча, з муаровим ефектом (рябизною), мерсеризована, напівпрозора; маркізет - теж напівпрозора високоякісна платтяна тканина, в якої ще більше виражені шорсткість, крепово-муаровий ефект, оскільки в основі й утоку вона має тонку подвійно скручену пряжу. Креповим переплетенням у цій підгрупі виробляють теж одну з класичних тканин - каніфас, яка за товщиною пряжі, щільністю нагадує ситець, білоземельна вибивна. Комбіноване переплетення має кісея -напівпрозора платтяна тканина, розріджена на окремих, ритмічно розміщених ділянках прямокутної форми, розмежованих щільними смугами іншого переплетення, вибілена з вибивним рідко розкинутим квітковим рисунком.
Зимову підгрупу відрізняє перш за все більша товщина тканин, які до неї відносяться, наявність у цих тканин начісного ворсу, одержаного за рахунок товщої утокової пряжі. Обсяг цих тканин у платтяній групі порівняно невеликий (менше 10 % за кількістю артикулів і всього три тканини за кількістю їх видів): фланель, бумазея та байка. Бумазея має односторонній начісний ворс на зворотному боці, а фланель і байка - двосторонній. Крім того, у фланелі менш густий ворс, ніж у бумазеї, а байка має ворс найгустіший і вона удвічі важча від фланелі. Деякі із зимових тканин випускають із вкладанням у систему утоку 20, 25, 33 % віскозного волокна або сіблону, що робить їх шовковистими. За призначенням зимові платтяні тканини можуть бути також сорочковими, білизняними, спеціальними.
Підгрупа бавовняних тканин із філаментним шовком займає незначне місце серед платтяних тканин (усього декілька артикулів). Характерним для них є те, що разом із комплексними нитками пологої скрученості н системі
286
утоку часто вводять у підгрупу платтяні жаккардові тканини за типом крепів жаккардових, де утокові блискучі нитки утворюють на матовому фоні тканини жаккардовий ткацький рисунок. В окремих випадках замість філаментних ниток у системі утоку може бути віскозна пряжа. Виробляють їх гладкофарбованими, вибивними та вибіленими.
Костюмно-пальтові тканини. В цю групу входять тканини, які застосовують для пошиття побутового верхнього одягу - легких пальт (плащів), костюмів, штанів, спецодягу, спортивного одягу та ін. Тканини цієї групи виготовляють із кардної пряжі однониткової або крученої, деякі з них мерсеризують, а також обробляють протиусадковою, малозминальною, водовідштовхуючою обробками. Вони значно важчі, товщі, ніж платтяні. Поверхнева густина цих тканин досягає 180-200 г/м2 для легких тканин і 350-370 г/м2 для більш щільних і важких. Переплетення тканин різні: полотняне, саржеве та похідні від них, посилене сатинове, комбіноване та ін. Фарбують ці тканини переважно в темні кольори, а за видом обробки вони можуть бути гладкофарбовані, пістрявоткані, меланжеві; в окремих випадках -- вибивні по білому фону (білоземельні), або темному (ґрунтові) - витравна вибивка, а також вибілені (переважно плащові). Тканини нового асортименту цієї групи виробляють із пряжі, виготовленої на машинах БД-200 (безверетенних); значна їх кількість за сировинним складом є бавовнянополіефірними та бавовняновіскозними.
За характером фактури костюмно-пальтові тканини можуть бути поділені на безворсові та тканини з розрізним ворсом. Перші з них у торговій класифікації увійшли в одягову групу, яка у свою чергу розподіляється на підгрупи гладкофарбованих тканин, спеціальних, меланжевих та пістрявотканих, зимових тканин. Тканини з розрізним ворсом у цій класифікації утворюють окрему ворсову групу.
Загалом асортимент костюмно-пальтових бавовняних тканин досить широкий. За обсягами виробництва вони посідають третє місце після сорочково-платтяних та білизняних. В межах одягової групи найбільшими підгрупами за кількістю артикулів є гладкофарбована та меланжево-пістрявоткана. Вони майже рівні між собою, а обидві разом у цій групі посідають близько 90 % її обсягу.
До гладкофабованих одягових відносять деякі тканини класичного асортименту, основними з яких є діагональ тканина з некрученої пряжі, саржевого переплетення, що широко застосовується для виготовлення тілогрійок, ватяних шароваріа, спецодягу, а з використанням крученої пряжі -тільки для спецодягу; молескін - щільна, міцна тканина, яку виробляють посиленим сатиновим переплетенням і яку в давнину називали «чортовою шкірою» за її високу зносостійкість; репс - тканина полотняного переплетення з крученої пряжі, порівняно легка (180-220 г/м2), з репсовим ефектом, найчастіше гладкофарбована.! використовується для виготовлення плащів, курток, спецодягу.
Серед гладкофарбованих тканин поновленого асортименту слід визначити костюмні гладкофарбовані тканини ярких кольорів модної гами,
287
переважно саржевого переплетення, інколи з легкою фулеровкою (підворсовкою); аналогічні за структурою тканини, але сурові або вибілені теж костюмні; вибілені, тонкі, щільні плащові тканини саржевого або діагоналевого переплетень, бавовняно-поліефірні для літніх пальто (плащів) і т. ін.
Меланжево-пістрявоткані тканини одягової групи за зовнішнім виглядом нагадують аналогічні вовняні тканини, із яких виготовляють костюми, штани, спідниці, куртки. Для цих тканин використовують меланжеву, кручену двокольорову пряжу (муліне), а також різнокольорову для основи та утоку. Переплетення саржеве та похідні від нього, поздовжньо-смугасте комбіноване, діагональне та ін. Поверхнева густина найлегших тканин 200-240 г/м2, найважчих - 270-305 г/м2.
Типовими тканинами цієї підгрупи є тканина костюмна, трико, тканина джинсова.
Тканини костюмні мають різноманітний склад та зовнішній вигляд, їх виробляють полотняним, саржевим переплетеннями з пряжі одинарної або крученої, меланжевої або різнокольорової, мерсеризованими, із фулеровкою та ін.
Трико костюмні відрізняються характерними для них подовжніми смугами, утвореними поєднанням у тканині комбінованих переплетень із пістрявотканим рисунком. Використовують фарбовану або меланжеву пряжу.
Тканини джинсові виготовляють із фарбованої або меланжевої пряжі по одній системі (основі) і сурової пряжі по іншій. Для підвищення їх зносостійкості до волокнистого складу вводять поліефірні волокна, а за рахунок саржевого та комбінованих переплетень, а також значного перебільшення щільності по основі роблять структури цих тканин основоопорними. Жорсткість джинсових тканин підвищують за рахунок високої щільності структури, а також шляхом просочування їх малозмивальним апретом різних ступенів жорсткості - високого (ДАВ), підвищеного (ДАП) та середнього (ДАС).
Спеціальні одягові бавовняні тканини об'єднують декілька артикулів, що виробляються з пряжі товщиною, вищою за середню. Це тканини підвищеної міцності та зносостійкості. Основні з них: спецдіагональ -- для виробничого одягу; тканина кітельна; костюмна бавовнянополіефірна гладкофарбована та вибілена для відомчого одягу (спецформи); тканина спортивна сурова, гладкофарбована та вибілена - для костюмів борців та ін.
Зимові тканини мають щільний односторонній запресований начісний

ворс, підвищену масу (300-350 г/м ). Виробляють їх посиленим сатиновим переплетенням на базі молескінів з утоком підвищеної товщини. Типовими тканинами зимової підгрупи є сукна, замші, вельветони. Сукна бувають гладкофарбовані та меланжеві з віскозним волокном в утоку і одинарною нескрученою основою. Для замші та вельветону використовують кручену основу; у вельветону ворс довший, ніж у замші, в якій він підстрижений, щільний, бархатистий. Замша дещо щільніша й важча, ніж сукно та вельветон. 288
Ворсова група костюмно-пальтових тканин це тканини з розрізним ворсом (ворсового переплетення). Вони можуть бути гладкофарбованими, а за характером ворсового покриття із суцільним коротким ворсом (бархат, тканина ворсова) та подовжніми ворсовими рубцями -- широкими (вельвет-корд) та вузькими (вельвет-рубчик). Ворсові тканини призначені для платтів, костюмів, пальто, штанів, курток.
Підкладкові тканини. За своїм походженням підкладкові тканини -- це відомі вже структури сурових міткалі в, сарж, бязей, які одержали відповідну обробку та оздоблення у зв'язку з їх призначенням. Це гладкофарбовані та вибивні по білому фону тканини з простим геометричним рисунком, апретовані з жорсткою обробкою. Типовими підкладковими тканинами е коленкор, гладкофарбований у темні кольори; міткаль з жорсткою обробкою і великою кількістю апрету (до 8-10 % від маси тканини), що дає можливість застосовувати його для тонких прокладок в борти, лацкани та інші деталі швейних виробів; саржа рукавна - вибивна білоземельна саржа для підкладки в рукавах верхнього одягу; тканина для кишень - гладкофарбовані в темні тони грінсбон, бязь, із яких виробляють мішковину кишень; бортова тканина жорстка, значної товщини тканина полотняного переплетення, в окремих випадках з волокном лавсан (служить для надання жорсткості пілочкам піджаків, пальт).
Меблево-декоративні тканини. За призначенням ці тканини використовують для верхньої оббивки м'яких меблів, драпіровок, портьєр, занавісок. Сюди входять тканини, для яких характерна значна товщина та маса, висока міцність, світлостійкість, та стійкість до стирання. Для цього їх виробляють із скрученої пряжі у основі, а іноді в утоку, добавляють в їх склад зносостійкі синтетичні волокна, а для надання їм необхідних естетичних властивостей ці тканини збагачують блискучими волокнами і виробляють переважно жаккардовими, інколи дрібновізерунчастими переплетеннями, ворсовими, півтора- та багатошаровими.
Усі меблево-декоративні тканини за рівнем їх поверхневої густини можна
*? ^
розділити на тканини порівняно легкі (240+250 г/м ) та важкі (290+550 г/м ). Легкі виробляють дрібновізерунчастими переплетеннями з вибивкою рисунків. Вони є декоративно-драпірувальними тканинами і в основному призначені для створення інтер'єру в оселях. Важкі меблеві тканини мають кручену основу, складні пікейно-жаккардові переплетення (гобелен, плюш, тканини меблеві жаккардові та ін.).
Більшість меблево-декоративних тканин випускають шириною 140+160 см. В загальному асортименті бавовняних тканин меблево-декоративні займають близько 3 %.
І^ушникові тканини. Сюди відносяться нещільні вологовбираючі тканини, однорідні бавовняні за сировинним складом. Найбільш поширеними серед них є тканини вафлеві та махрові жаккардові, вибілені й гладкофарбовані, пістрявоткані з кольоровою каймою. Крім тканин, в цю групу входять також штучні вироби - рушники, простирадла, серветки з цих тканин.

Матрацно-напірникові тканини. Вони характеризуються значною щільністю й міцністю. У торговій класифікації цим тканинам відповідає тикова група, в яку входять тики матрацні та напірникові, тканини корсетні. Головними вимогами до тиків матрацних є висока міцність та зносостійкість, до напірникових щільність структури, що забезпечує непроникність пір'я. Тому їх виготовляють ластичним, саржевим, полотняним переплетеннями, за яких формуються ці властивості, і оформляють пістрявотканими, гладкофарбованими та вибивними. Тканини корсетні виробляють із жаккардовим рисунком по гладкому атласному фону.
Штучні вироби з бавовни -- це, головним чином, декоративні вироби -килими настінні гобеленові, кшшми-покривала жаккардові, покривала, накидки для крісел, скатерки декоративні та ін.; ковдри зимові байкові та літні жаккардові пікейні; дитячі, для підлітків та дорослих; одно-, півтора- та двоспальні; пістрявоткані і з каймою; однорідні за складом сировини, а також із віскозним, сіблоновим, поліефірним волокном; хустки - головні (міткалеві та саржеві, із підрубкою країв та бахромою); носові із гребінної та кардної пряжі, вибілені, вибивні, пістрявоткані, з атласними просновками та ін.
Структура загального асортименту бавовняних тканин за останні роки досить стабільна. Оновлення асортименту здійснюється, головним чином, за рахунок уведення нових видів, художньо-колористичного оформлення тканин і в меншій мірі за рахунок розробки нових структур. Також інтенсивно впроваджуються нові види текстильної сировини, особливо пряжі, ниток, однак у виробництві бавовняних тканин це здійснюється не так динамічно, як у розробці асортименту інших тканин.
Лляні тканини та поштучні вироби
Особливості будови та складу лляного волокна сприяють формуванню специфічних властивостей лляних тканин. Вони міцні на розрив, гігроскопічні, мають хорошу повітро- і паропроникність, підвищену теплопровідність. Вироби з лляних тканин зручні в користуванні, легко піддаються пранню, стійкі до дії світла, води, мікроорганізмів, зносостійкі. Все це зумовлює специфіку призначення лляних тканин. З них виробляють столову та постільну білизну, літній легкий одяг, тенти, намети, оббивку меблів, а також гнилостійкі брезентово-парусинові вироби".
З іншого боку лляні тканини легкі до зминання, нестійкі до дії кислот, дають значну усадку, досить важко забарвлюються та відбілюються.
Слід відзначити, що структура торгового асортименту лляних тканин за останні роки значно змінилась в напрямі збільшення в їх асортименті частки тканин побутового призначення. Якщо раніше найбільшу частку в структурі асортименту лляних тканин посідали тарні тканини - біля 40 %, бортовки - 1 7-18 %, а білизняні та плаття по-костюмні - лише 25-30 %, то нині, навпаки, тканини побутового призначення складають 45-55 % загального випуску; річко скоротилось виробництво бортовок з лляного волокна (їх заміняють легка ним й текстильними матеріалами клейового способу виробництва), а також тарних тканин, які випускають лляними лише для окремих видів тари та упаковки
290
(гігроскопічна та ін.). За рахунок цього одержують додаткові ресурси льонопачісків для виготовлення костюмних лляних тканин. Збільшення обсягів виробництва і розширення асортименту лляних тканин побутового призначення зумовлене також неухильним впровадженням у їх виробництво хімічних волокон та ниток. Поряд з двокомпонентними широке розповсюдження одержали трикомпонентні тканини льонолавсановіскозні. Для білизняних тканин використовують полінозне та сіблонове волокна.
Асортимент лляних тканин поділяють за їх призначенням на білизняні, костюмно-платтяні, меблево-декоративні, матрацно-тентові та прикладні.
В межах кожної з перелічених груп лляні тканини поділяють за їх волокнистим складом, видами пряжі, видами переплетення, характером обробки та оздоблення, типами (видами) тканин.
За волокнистим складом вони бувають лляні та напівлляні, причому останні можуть бути як з різних за складом основи та утоку (основа бавовняна, уток - лляний), таю і змішаними у волокні та пряжі (нитках) у різних варіантах.
Виробляють тканини з пряжі мокрого та сухого прядіння лляної та пачіскової. Лляна за її міцністю ділиться па типові групи: екстра НЛ, спеціальна - СЛ, висока ВЛ, середня - СерЛ, підвищена - ПЛ, звичайна ЗЛ; пачіскова - ті ж групи, за винятком екстри. За видом обробки пряжі лляні тканини можуть бути з пряжі сурової С, вареної В, вибіленої Б, фарбованої - Ф.
Більшість лляних тканин виробляють полотняним переплетенням, велику кількість -- жаккардовим, дрібновізерунчастим; значно рідше використовують для їх виготовлення складні переплетення, саржеве, атласне.
За художньо-колористичним оформленням асортимент лляних тканин досить широкий і має деякі особливості. Менше, ніж в бавовняному виробництві, випускають лляних вибивних та гладкофарбованих тканин; більше вибілених та пістрявотканих з використанням не тільки різнокольорової, але й сурової пряжі. Сурові тканини застосовують для технічних цілей, а також для побутових виробів, особливо кисловані та варені, що є різновидом сурових. Крім вибілених випускають також напівбілі тканини.
Широко застосовують спеціальні види обробки тканин - водонепроникна, протиусадкова, незминальна та ін.
До білизняних відносять тканини, з яких виготовляють столову (скатерки, серветки та ін.), постільну та натільну білизну, а також руїнники.
Для столової білизни використовують жаккардові, дрібновізерунчасті та гладкі (полотняного переплетення) лляні та напівлляні тканини. Особливим попитом користуються серед них скатеркові широкі (140-180 см) камчатні полотна жаккардового переплетення з високоякісної лляної пряжі мокрого прядіння, в яких фон та візерунок мають атласне переплетення, але з різними напрямами перекриття ниток; (сатин атлас) і за рахунок цього у різних напрямах відбивають світло, що падає. Тому жаккардові візерунки камчатних тканин добре помітні навіть на чистобілих полотнах. Білі лляні тканини
291
застосовують для виготовлення обідніх скатерок, кольорові пістрявоткані - для чайних.
Інші вироби, що входять до комплекту столової білизни, виробляють з тих тканин, що й скатерки.
Для підвищення естетичних показників скатеркових полотен традиційного оформлення в останні роки розроблено технологію поліпшеної глянцевої обробки на основі крохмального апрету, у який добавляють акрилову емульсію та деякі інші компоненти, які сприяють утворенню на поверхні волокон тонкої еластичної плівки, котра значно підвищує блиск скатеркових тканин після їх заключного каландрування.
Напівлляні камчатні полотна виробляють з бавовняної пряжі по основі та лляної або пачіскової мокрого прядіння - по утоку. Деякі напівлляні камчатні полотна виробляють з пряжі, що містить у своєму складі 30-40 % лавсанового волокна.
Тканини для постільної та натільної білизни випускають лляними та напівлляними, полотняним переплетенням, білими та напівбілими, вузькими (80-110 см) та широкими (140-180 см). Останні використовують для постільної білизни, вони порівняно з вузькими товщі, щільніші, а для натільної білизни випускають вузькі і більш тонкі тканини, серед яких найтоншими є так звані лляні батисти з пряжі 16,7-20 текса. Більш тонких тканин лляна промисловість не випускає.
За художньо-колористичним оформленням полотна вузькі бувають не тільки білими та напівбілими, але й фарбованими та вибивними; їх виробляють з бавовняною пряжею в основі та лляною або льонолавсановою - в утоку.
До рушникових відносять вузькі тканини (45-85 см) під назвою холсти. їх виробляють переважно дрібновізерунчастими та полотняними переплетеннями, але вони можуть бути також камчатпими (жаккардовими) махровими. За колоритом - білі, напівбілі, пістрявоткані та ін.
Костюмно-платтяні тканини призначені для виготовлення костюмів, штанів, спідниць, суконь, сорочок та іншого верхнього одягу та головних уборів. За останні роки асортимент цих тканин значно розширився за рахунок використання у лляному виробництві нових видів сировини штучних та синтетичних волокон, текстурованих ниток. Серед тканин змішаного волокнистого складу, які домінують в асортименті, є льонолавсанові, льоновіскозні, льонолавсановіскозні, льононітронововіскозні.
Платтяні та сорочкові тканини тонші і менш щільні, ніж костюмні. Поверхнева густина їх складає 120-^250 г/м2 проти 240-380 г/м2 - у костюмних. На відміну від білизняних тканин структура костюмно-платтяних нерівнощільна: в напрямі основи вони щільніші, що формує більшу їх зносостійкість. За зовнішнім оформленням вони можуть бути суровими, білими, напівбілими, кислованими, гладкофарбованими, вибивними, пістрявотканими різних переплетень. Випускають ці тканини під назвами: костюмно-платтяна, піджачна, сорочкова, бузкова та ін. Багато артикулів мають протизминальну обробку.
292
Меблево-дєкоративні лляні тканини за зовнішнім виглядом, структурою, поверхневою густиною, товщиною нагадують бавовняні цього ж призначення, але з дещо більшою жорсткістю, яка утворюється головним чином за рахунок лляного волокна. Сюди відносяться меблеві та портьєрні тканини. Меблеві тканини більш щільні, важкі (поверхнева густина досягає 400-460 г/м"), зносостійкі, їх випускають переважно жаккардовими широкими (90-150 см), в основному, напівлляними з бавовняною крученою пряжею середньої товщини в основі та дещо товщою лляною (частіше пачісковою), в тому числі льонокопроновою, льонолавсановою - в утоку. Портьєрні тканини випускають в більш широкому асортименті, ніж меблеві, в основному пістряво І каними, жаккардовими та вибивними полотняного або дрібновізерунчас того переплетення. За шириною вони не відрізняються від меблевих, а за поверхневою густиною поступаються їм (140-К340 г/м2). Значна кількість цих тканин виробляється з віскозною пряжею в утоку, що зменшує їх жорсткість, підвищує драпіру вальні сть, насиченість колориту.
Матрацно-тентові тканини об'єднують тики матрацні - досить щільні полотна переважно з пістрявотканими поздовжніми смугами, полотняного або саржевого переплетення, з кольорової, напівбілої або сурової пряжі. Сюди входять також терасні полотна, призначені для захисту від сонця, теж щільні широкі тканини з кольоровими широкими смугами, з пачіскової та лляної пряжі.
Прокладкові тканини (бортовки) призначені для надання жорсткості та незминальності бортам, коміру деяких плечових видів одягу, де вони є прокладками. Виробляють їх полотняним переплетенням з пачіскової пряжі з посиленим апретуванням для жорсткості. Випуск їх значно скорочується за рахунок впровадження замість них клейових нетканих текстильних матеріалів типу флізепіну.
Поштучні вироби випускають у виді скатерок, серветок, рушників, простирадл, покривал, носових хусток, а також комплектів столової та постільної білизни, їх поділяють за волокнистим складом, видами пряжі, переплетеннями, видами оздоблення, характером обробки краю (підрублені, з бахромою, з ажуром, з осипкою), розмірами, призначенням та ін. Комплекти (набори) деяких поштучних виробів мають єдине художньо-колористичне оформлення, певну кількість одиниць, що входить до їх складу, згідно з призначенням комплекту (набори для сервіровки обіднього та чайного столів на 6; 12 осіб та ін.).
Вовняні тканини та поштучні вироби
З вовни почали виробляти одяг значно раніше, ніж з інших текстильних волокон. Споживні властивості вовняних тканин мають певну специфіку. Порівняно з целюлозними вони більш теплозахисні, зносостійкі, мало зминаються, м'які на дотик, добре зберігають розмір та форму, мають красивий зовнішній вигляд. Але заліснюються, пошкоджуються міллю, коштовні.
В Україні виробництво вовняних тканин зосереджено, головним чином, в Чернігівській камвольно-суконній компанії „Чексіл", на Богуславській і
293
Бережанській (Київська область), Славутській (Хмельницька область) суконних фабриках. Значне місце у виробництві посідають також Одеська, Дунаєвецька (Хмельницької обл.), Сумська суконні фабрики та ін.
Залежно від виду сировини та способу прядіння вовняні тканини поділяють на камвольні, тонкосуконні та грубосуконні. В свою чергу тканини кожної з цих груп поділяються на чистововняні, вовняні та напіввовняні. Чистововняні тканини та штучні вироби можуть мати до 5% від маси тканини інших волокон, які використовують для надання тканині зовнішнього ефекту (просновки тощо); вовняні - до ЗО %, напіввовняні - до 80 % інших волокон -лавсанового, нітронового, капронового, віскозного та ін.
За призначенням вовняні тканини в торгівлі класифікують на платтяні, костюмні гладкофарбовані, костюмні пістрявоткані та фасонні (з тканим візерунком), сукна, пальтові, драпи, ворсові тканини, ковдри, спеціальні тканини. Слід відмітити, що платтяні та костюмні тканини бувають тільки камвольними та тонкосуконними, сукна та драпи - тонко- та грубо суконними, ворсові тільки грубосуконними, ковдри напіввовняними тонко- та грубосуконними, а пальтові та спеціальні тканини поширюються на всі три асортиментні групи.
Камвольні (гребінні) тканини. Виробляють їх з тонкої камвольної пряжі гребінного прядіння. Відсутність пухнастості пряжі формує фактуру тканини з відкритим рисунком переплетення. Для виготовлення цих тканин використовують довге, рівномірне вовняне волокно, переважно топке та напівтонке. В структурі асортименту частка чистововняних камвольних тканин займає близько ЗО % загальної кількості їх артикулів, а випуск костюмних камвольних тканин значно перевищує випуск платтяних. Напіввовняні тканини випускають в суміші з штапельними хімічними волокнами: лавсаном, нітроном, в меншій кількості -- з капроном, що боїться підвищених температур обробки вовняних тканин, їх прасування; часто застосовують металізовані нитки пластилекс, метаніт. Використовують гребінну пряжу одинарну, кручену та фасонної скрученості; переплетення полотняне, саржеве, комбіновані, крепові, жаккардові та ін.
Платтяні камвольні тканини - найбільш тонкі та легкі гладкофарбовані, пістрявоткані; практично відсутні вибивні та вибілені; за щільністю поступаються усім іншим камвольним тканинам. Виробляють їх з одиничної пряжі чистововняної та змішаної, в основному з нітроном, менше з лавсаном та ін., звичайної та підвищеної (крепової) крутки, а також крученої, що йде для основи, полотняним, саржевим, дрібновізерунчастими та жаккардовим переплетеннями з поверхневою густиною від 130 до 280 г/м2. Ширина цих тканин -- 142, 152 см, іноді - 94 та 100 см. Від костюмних платтяні камвольні тканини також відрізняються художньо-колористичним оформленням: серед них переважають тканини більш ярких та світлих кольорів, з більш частим використанням для їх оздоблення металізованих, профільованих ниток, що утворюють ефект мерехтіння. Сучасні платтяні камвольні тканини, що здатні конкурувати з кращими зразками тканин цієї групи на внутрішньому та зовнішньому ринках - це легкі камвольні вуалі з поодинокої пряжі підвищеної крутки гладкофарбовані та вибивні; крепи з ефектами зминання, клоке, плісе.
Костюмні тканини на відміну від платтяних загалом товщі, щільніші, темніших забарвлень, в середньому в півтори рази важчі (2СКН410 г/м). Виробляють їх з скрученої гребінної пряжі лінійної густини від 40 текс х 2 до 16 текс х 2 чисто та напіввовняними. Останні займають переважну більшість -біля 85 %, з них три четвертини - - в суміші з волокном лавсан, решта - з лавсаном та нітроном; лавсаном, капроном та нітроном; текстурованими поліефірними нитками «білан» та цими ж нитками в поєднанні з волокном нітрон, а також в інших варіантах, головним чином, дво-, трикомпонентного волокнистого складу, більш різнотипного в підгрупі костюмних пістрявотканих та фасонних тканин, ніж гладкофарбованих. Такі особливості структури цих тканин та їх волокнистого складу формують значну формо- та розміростійкість, зносостійкість костюмів.
Чистововняні костюмні тканини порівняно з напіввовняними мають приємне туше (м'які, пухнасті), більш теплозахисні. До складу гладкофарбованих входять бостони -- темно-сині, бежеві, коричневі м'які на дотик тканини саржевого переплетення; крепи щільні тканини з дрібнозернистою матовою фактурою характерного для них чорного кольору, з пряжі крепової крутки та ін. Асортимент пістрявотканих та фасонних чистововняних костюмних тканин більш широкий. Типовими серед цих тканин є трико, тканини костюмні, кожна з яких має умовну назву (Галактика, Гіацинт, Полісся та ін.), - з ткацькими або кольоровими вузькими просновками, частіше комбінованих переплетень.
Напіввовняні костюмні тканини мають більш чисту, не завуальовану волокном, більш тверду на дотик лицьову поверхню. Серед гладкофарбованих типовими тканинами є шевйоти - саржевого переплетення, грубіші від інших тканин за рахунок використання напівгрубої вовни та бавовняної пряжі; діагоналі - щільні тканини діагоналевого переплетення ( в окремих випадках -складна багаторемізна саржа), зносостійкі, виробляють їх в суміші з поліефірними волокнами (35-55 %) і застосовують в основному для відомчого одягу; крепи подібні до чистововняних, але дещо грубіші; тканини для шкільної форми різних артикулів. Пістрявоткані та фасонні напіввовняні костюмні тканини також ззовні подібні до однотипних чистововняних, але мають більш яркий, чіткий пістрявий рисунок і теж дещо грубіші. Більшість цих тканин випускаються під загальними назвами трико костюмне, тканина костюмна, тканина джинсова. Остання відрізняється від попередніх підвищеною щільністю, жорсткістю; основа у неї забарвлена, уток -- сурова бавовняна пряжа.
Пальтові камвольні тканини мають порівняно з костюмними більшу
л
поверхневу густину (близько 300 550 г/м ). За особливостями будови їх поділяють на дві підгрупи - камвольні та камвольно-суконні. Кожна з них в структурі асортименту займає незначне місце серед камвольних тканин за кількістю артикулів (біля 4-5 %). А попит покупців на ці тканини підвищений. Тому вони в роздрібному продажу гостродефіцитні. Типовими серед
295
камвольних пальтових є: габардини чисто- та напіввовняні тканини діагоналевого (деякі складносаржевого) переплетення з підвищеною щільністю по основі, гладкофарбовані (сині, сірі, бежеві); діагоналі аналогічні за складом, будовою, зовнішнім виглядом діагоналям костюмним, але тут домінують складносаржеві багаторемізні переплетення; крепи пальтові; тканини плащові різних артикулів. Камвольно-суконні тканини мають в утоку дещо товщу, ніж в основі суконну пряжу, або дві утокові системи, одна з яких суконна і виноситься на виворіт тканини. Сюди входять також пальтові камвольно-суконні тканини типу букле.
Спеціальні камвольні тканини. Це тканини для хусток, шалів, кашкетів.
Тонкосуконні тканини. Виробляють їх із пряжі апаратного прядіння. Тому вони на відміну від камвольних пухкі, м'які, пористі й теплозахисні. Більшість цих тканин проходить у різній мірі валку, яка утворює повстиноподібний застил на тканині, що повністю або частково приховує ткацький рисунок. Одержують тонкосуконні тканини з тонкої, напівтонкої та напівгрубої вовни з поодинокої, рідше скрученої пряжі, чисто- та напіввовняними з використанням віскозних, лавсанових, нітронових, капронових та інших волокон. У структурі торгового асортименту тонкосуконні тканини за кількістю артикулів значно перевершують групу камвольних тканин. А усередині цієї групи провідні місця за цим показником посідають підгрупи пальтових та спеціальних тканин (біля 300 артикулів у кожній). Широта асортименту останніх сформована переважно за рахунок взуттєвих та меблевих тканин.
Платтяні тканини суконного асортименту нараховують всього біля 20 артикулів в основному напіввовняних із використанням віскозного, нітронового та капронового волокон. На відміну від камвольних тканин ці тканими виробляють із пухнастої, апаратної пряжі 100-50 текс, частіше гладкофарбованими, а також меланжевими та пістрявотканими. Вони важчі (200-350 г/м2), ніж камвольні платтяні, мають більшу товщину, нещільно заповнені пряжею і менше лисняться. Ткацький рисунок загалом відкритий. Сюди відносять платтяні фланелі, тканини платтяні та палаттяно-костюмні саржевого, полотняного та дрібновізерунчастого переплетень.
Костюмні тканини із суконної пряжі за останні роки набули актуальності як матеріали для модного молодіжного одягу, преш за все штанів, спідниць, хоча традиційно їх застосовують для пошиття піджаків, пальт вільного спортивного покрою, верхнього дитячого одягу. Як і платтяні тканини вони відрізняються від камвольних більшою товщиною, пухкістю, меншою щільністю. Мають взагалі неприхований застилом відкритий ткацький рисунок. Майже всі випускаються пістрявотканими та меланжевими. Виробляють їх, головним чином, напіввовняними саржевим, дрібновізерунчастим, рідше полотняним переплетеннями,'шириною 142 і 152 см. Поверхнева густина цих тканин досягає 390 г/м2. В номенклатурі костюмних тонкосуконних тканин є фланелі та шевйоти -- гладкофарбовані напіввовняні тканини для відомчого одягу; трико дитячі - яскраві пістрявоткані тканини з рисунком у клітину, смугу, часто з ефектом букле; для підвищення зносостійкості в систему основи 296
вкладають лавсан, капрон у суміші з віскозним волокном та нітроном; тканини піджачні, костюмні, брючні за зовнішнім оформленням нагадують трико костюмні; джинсові тканини різних артикулів та ін.
Сукна - тканини, що проходять значну валку і мають досить щільний повстиноподібний застил. Частка сукон у структурі асортименту тонкосуконних тканин незначна (біля 10 артикулів або 1 %). Більшість цих тканин - напіввовняні з підвищеним умістом вовни (50-88 %); серед них г традиційні з бавовняною крученою основою та змішаного складу з віскозними штапельними волокнами з поодинокої пряжі. Усі сукна є тканинами простих переплетень полотняного, саржевого, гладкофарбовані або меланжеві. Основне їх призначення -- формений одяг різних видів. Виготовляють сукна легкі (300-360 г/м2), наприклад, сукна для кашкетів; середні (390-490 г/м2) -
^
сукно матроське, сукно шапочне; важкі (600-760 г/м ) - сукно відомче, сукно шинельне.
Пальтові тканини в групі тонкосуконних за чисельністю артикулів мають значну перевагу над іншими (біля 50 %). Одна третина їх випускається чистововняними. Частину пальтових тканин, як і сукна, випускають гладкофарбованими, меланжевими полотняного, саржевого переплетення, іноді складних переплетень із щільним ворсовим покриттям. Тому за зовнішнім виглядом вони нагадують сукна, драпи. Інша частина, і досить значна, -- це пальтові тканини з відкритим та напіввідкритим ткацьким рисунком типу костюмних тонкосуконних тканин (трико та ін.). Це, головним чином, пістрявоткані та меланжеві пальтові тканини дрібновізерунчастих переплетень (похідних від саржевого, комбінованих та ін.), із пряжі скрученої напіввовняної, пухкі і нещільні, із фактурою узорчасторельєфною, букле тощо.
Драпи найщільніші і порівняно важкі, матеріаломісткі тканини пальтового призначення півтора-, двошарових переплетень. Проходять найбільш інтенсивну валку і мають щільний, рівно підстрижений м'який ворс. За колористичним оформленням драпи випускають гладкофарбованими та меланжевими, а деякі пістрявотканими. Окремі артикули драпів мають дволицьове оформлення (лице й виворіт різні за волокнистим складом або кольором чи колоритом) і вироби з них можна перелицьовувати. За призначенням драпи бувають чоловічі (600-800 г/м2), жіночі (500-600 г/м2) та

дитячі (500-550 г/м ). Номенклатура драпів - значна. Близько половини драпів -чистововняні. Найвищу конкурентоспроможність мають драпи, що містять у своєму складі 100 % тонкої вовни: велюр - із коротким бархатистим ворсом; ратин - із м'яким ворсом, завитим у горошок, випуклі діагоналеві смужки або фігурні візерунки; кастор із дуже щільним, коротко підстриженим пригладженим і запресованим ворсом.
Грубосуконні тканини. Це грубі на дотик тканини, що на відміну від тонкосуконних виробляються з грубої та напівгрубої, а також відновленої вовни. Вони загалом важкі, із щільним повстиноподібним застилом. Асортимент їх досить вузький і далі продовжує скорочуватись. Основним типом грубосуконних тканин є сукна шинельні чисто- та напіввовняні
297
однотонні та меланжеві. З ворсових грубосуконних випускають тканину пальтову меланжеву чис І ововняну.
Поштучні вироби. Сюди відносять ковдри тонко- та грубосуконні напіввовняні для дорослих (140*205, 150^205 см) та дітей (100x140); покривала та накидки на крісла напіввовняні переважно жаккардового переплетення з підрубкою, осипкою або бахромою; хустки головні суконні чисто- та напіввовняні однотонні, пістрявоткані та комбіновані - вибивні по світлому та темному фону, а також вишиті з осипкою або бахромою. Виробляють також пледи, пледи-покривала (170x210), шарфи, палантини (43-50Х145-180 см), скатертини.
Шовкові тканини та поштучні вироби
Шовковими називають тканини, що виробляються не тільки з натурального шовку, але й з хімічних волокон і ниток штучних та синтетичних. До 1940-1950-х років, коли виробництво хімічних волокон тільки починало розвиватись, шовкові тканини вироблялись, головним чином, із натурального шовку і були тільки предметом розкоту. Особливим попитом користувались тоді бавовняні тканини з тонкої скрученої пряжі (вуалі, маркізети), що нагадували шовкові крепи. З часом виробництво тканин із натурального шовку почало відставати відносно зростання обсягів випуску тканин із хімічних волокон і їх частка в структурі асортименту різко скоротилась (1940 р. - близько 50 %; 1960 р. - 7 %; 1990 р. - 3 %). Динаміка ж загального обсягу виробництва шовкових тканин в СЛІД свідчить про неухильне зростання цього показника: 1940 р. -- 77 млн. м2; 1960 - 850; 1990 -2200 млн. м2 (США - 9700 млн. м2; Японія - 2900; Китай - 1500; Німеччина -
^
640 млн. м ). В Україні в 1990 р. виробництво шовкових тканин склало 237 млн.
*) *ї 9
м (4,6 м на душу населення), в 2004 р. - всього 39,4 тис. м .
Основними виробниками шовкових тканин в Україні є Черкаський та Дарницький (м. Київ) шовкові комбінати, що виробляють тканини з хімічних волокон. Значна кількість шовкових тканин із хімічних волокон побутового та спеціального призначення виробляється також у Волинській області (м. Луцьк).
За торговою класифікацією шовкові тканини та штучні вироби в залежності від їх волокнистого складу поділяють на дев'ять груп, а саме: тканини із шовкових ниток, із-шовкових ниток з іншими волокнами, із штучних ниток, штучних ниток з іншими волокнами, із синтетичних ниток, синтетичних ниток з іншими волокнами, із штучного волокна (штапельного) і в суміші з іншими волокнами, із синтетичного волокна (штапельного) і в суміші з іншими волокнами; тканини, що виготовлені тканев'язаним способом. Групи у свою чергу включають підгрупу крепових тканин, розміщену в перших чотирьох групах, - із крепових ниток натурального шовку та штучних, із шорсткими чистокреповими тканинами (креп в основі й утоку) та менш шорсткими напівкреповими (креп тільки в утоку); гладьєвих тканин, розміщену в усіх Дев'яти групах, із ниток та пряжі низьких скрученостей, що надають тканинам м'який гриф; .жаккардових тканин - фасонних крупновізерунчастих, Що знаходяться в усіх групах, за винятком останніх трьох (штапельних та
298
тканев'язаних); ворсових -- тканин з розрізним ворсом, які с у всіх групах, за винятком тканин з штучних та синтетичних ниток (однорідних за волокнистим складом), а також тканин з штапельних штучних волокон; спеціальних тканин (для хусток, краваток, різних галантерейних виробів, взуття, портьєр, парасольок, радіоапаратури, парашутів та ін.) та підгрупи штучних виробів (покривала, скатертини жаккардові, килими-покривала гобеленові, пледи-покривала, накидки для крісел тощо), які є практично у всіх групах шовкових тканин.
Тканини із шовкових ниток легкі м'які шовковисті тканини, що мало зминаються, мають красивий зовнішній вигляд та високі показники властивостей, що забезпечують їхню гігієнічність. У складі крепових тканин
^
типовими є креп-шифон - дуже тонка прозора чистокрепова тканина (25 г/м~); креп-жоржет '' теж чистокрепова, але товща й удвічі важча; крепдешин -напівкрепова, більш м'яка й блискуча. Випускають ці тканини найчастіше вибивними (фотофільмпечатка). Традиційними гладьєвими тканинами у цій групі є полотно - переважно пістрявоткане для чоловічих сорочок, із шовкової пряжі в основі й утоку; фуляр - дуже легка (ЗО г/м2) гладкофарбована тканина полотняного переплетення з репсовим ефектом; атлас - із пряденим шовком в утоку. Жаккардова підгрупа нараховує лише декілька артикулів, що використовуються в основному для національного одягу в Середній Азії, а представником ворсової є оксамит.
Тканини з шовку з іншими волокнами дещо важчі порівняно з попередніми. Виробляють їх у поєднанні з віскозними, ацетатними, триацетатними, поліефірнимй нитками, бавовняною пряжею, переважно виводячи шовк на лице тканини. За кількістю артикулів ці тканини удвічі поступаються чистошовковими. Крепова підгрупа представлена кількома артикулами платтяних тканин, головним чином, напівкрепових із триацетатними, лавсановіскозними пряжею та нитками низької скрученості в основі. Значно більше тканин нараховує гладьєва підгрупа. Це атласи з бавовняною та віскозною пряжею в утоку, полотна сорочкові аналогічного складу, тканина для блузок гладкофарбована з нитками шелон в основі та різні платтяні тканини. Асортимент жаккардових тканин цієї групи, як і попередньої, теж вузький (тканини "Туркменська", "Жемчужина" з ефектом мерехтіння); серед ворсових - теж оксамит та велюр-оксамит витравний (з узорчастовитравним віскозним ворсом).
Тканини зі штучних ниток (віскозних, ацетатних, триацетатних) характерні значною широтою асортименту. Вони важчі, ніж тканини з натурального шовку, більш жорсткі та змивальні, особливо віскозні. Крепові тканини цієї групи випускаються у вужчому асортименті, ніж однотипні з шовку (креп-жоржет та тканини платтяні); нитки цих тканин теж менше скручені (1800 скр/м). Гладьсва підгрупа, навпаки, займає домінуючі обсяги -близько 2/3 загальної кількості артикулів, в якій типовими є полотно та шотландка пістрявогкані .полотняного переплетення з віскозних ниток фарбованих, що чергуються з суровими; піке - вибілена та гладкофарбована віскозна тканина гладкого переплетення піке (із випуклим рубцевим рельєфом);
299
атласи, платтяні, підкладкові тканини та ін. Серед жаккардових тканин цієї групи характерними с тканини для національного одягу (оудун, альпик)\ фасонні підкладкові та для халатів, вечірні платтяні з ефектами мерехтіння та ін. З розрізним ворсом випускають бархат (висота ворсу 1,5-2,0 мм), плюш (ворс висотою 2,5-4,0 мм, припрасований).
Тканини зі штучних ниток з іншими волокнами випускають у більш широкому асортименті, ніж попередні, за рахунок вкладання в систему утоку широкого спектру сировини - пряжі бавовняної, віскозної, лавсано-віскозної та синтетичних ниток у різних співвідношеннях. Більшість цих тканин входять у підгрупу гладьєвих (тканини сорочкові віскозно-полієфірні, попліни, репси, саржі підкладкові та рукавні, атласи ковдрові, тканини корсетні, платтяні та багато інших). Крепові тканини в цій групі практично не випускаються, за виключенням тканин платтяних із мооскреповою ниткою в утоку. Жаккардові тканини заслуговують більшої уваги як досить нарядні, декоративні, що застосовуються для пошиття ковдр, драпіровок, національного одягу, підкладок із фасонним рисунком (тавар, дамасе, атласи фасонні), а разом із цим і більш щільні, наповнені волокном, зносостійкі, що можуть використовуватись для спеціальних цілей (взуття, галантерейних виробів тканини взуттєві, корсетні та ін.). Практично усі артикули тканин ворсових структур цієї групи (бархати, плюші] випускаються з бавовняною пряжею в утоку. Тому вони мають підвищену зносостійкість порівняно з однотипними тканинами попередньої групи і багато з них мають спеціальне призначення (для взуття, іграшок).
Тканини із синтетичних ниток пружні, досить грубі на дотик, зносостійкі, малоусадкові. Дещо поліпшуються їх властивості за рахунок поновлення сировинного складу (вкладання текстурованих, металізованих, кручених синтетичних ниток), використання ефектних способів обробки та оздоблення (металізація, лаке, вибивка пігментами та ін.). Домінуюче положення за широтою асортименту займають у цій групі гладьєві тканини (понад 50% загальної їх кількості). Основну їх частку (біля 2/3) займають тканини з комплексних ниток капронових та поліефірних, значну кількість - із ниток шелон, монокапронових та ін. Це тканини блузкові, плащові (включаючи тканини з плівковим покриттям), тканини з обробкою "лаке"; різні платтяні тканини. Значно наряднішими є жаккардові тканини платтяного та платтяно-костюмного призначення з різкими змінами фактури фону та узору за рахунок широкого використання текстурованих ниток, головним чином, в утоку, металізованих, кручених ниток: тканина для весільних платтів "Наречена" біла з ефектом мерехтіння; "Зефір" - пістрявоткана з нитками шелон в утоку; "Бархатна" - з еластиком в утоку; "Луїза" - із шелону з метанітом та ін.
Тканини із синтетичних ниток з іншими волокнами (віскозними, ацетатними, бавовняними) мають більшу матовість, ніж однорідні синтетичні, приємний гриф, нарядність, більші можливості поновлення асортименту передусім за рахунок широкого вибору сировинних матеріалів. Застосуванням різних за усадкою ниток в одній тканині досягаються ефекти клоке, гофре; різне відношення целюлозних та синтетичних волокон до дії неорганічних
300
кислот дає можливість одержувати ажурне витравлення тощо. Незважаючи на ці можливості, асортимент тканин даної групи наполовину вужчий, ніж попередньої. Гладьсва підгрупа, що також є домінуючою за кількістю артикулів, охоплює тканини сорочкові та плащові з поліефірно-віскозною пряжею в утоку; корсетні - із бавовняним утоком; платтяні капроацетатні та ін.
Тканини зі штучних волокон і в суміші з іншими волокнами принципово відрізняються від попередніх шести груп тим, що їх виробляють не з ниток, а з пряжі. Отже, вони є м'якими, злегка пухнастими, недостатньо жорсткими, дещо подібними до бавовняних тканин за грифом та фактурою, але з більшим блиском та шовковистістю. Вони мають значну усадку, змінальність, тому дуже часто випускаються з малоусадковою та малозминальною обробками. Усі тканини побутового призначення цієї групи входять до гладьєвої підгрупи; більшість із них виробляють із віскозної пряжі в основі й утоку, лише окремі артикули в суміші з бавовняною, сіблоновою та поліефірною пряжею. Найбільш типовими гладьєвими тканинами у цій групі є полотна штапельні, саржі платтяні, шотландки, тканини піжамні, костюмні, платтяно-костюмні, пальтові та ін.
Тканини із синтетичних волокон і в суміші з іншими волокнами за зовнішнім видом подібні до тканин попередньої групи, але м'якіші і пружніші, формо- та зносостійкіші завдяки вмісту у їх волокнистому складі переважно лавсану, а також нітрону, в окремих випадках без целюлозних волокон (віскозного, бавовняного), а в-'більшості - в суміші з ними. Гладьєві тканини у цій групі, як і у попередній, складають основний асортимент, але ширший. Сюди входить велика кількість поліефірно-віскозних сорочкових, плащових, платтяних та костюмних тканин із співвідношенням указаних волокон відповідно 67 та 33 % - близько ЗО % від усіх гладьєвих, а також поліефірно-бавовняних - близько 13 %.
Тканини, що виготовлені ткане-в 'язаним способом поєднують у своїй структурі елементи ткання та в'язання. За волокнистим складом їх можна віднести до тканин із синтетичних ниток (лавсану, капрону) і в суміші з іншими волокнами (віскозним, ацетатним, триацетатним, бавовняним). Ця група включає гладьєві тканини підкладкові, платтяні, платтяно-костюмні', ворсові - оксамит, плюш', спеціальні - декоративні, портьєрні.
2.5 Сортування тканин
Доброякісні тканини повинні мати відповідний волокнистий склад, структуру, художньо-колористичне оформлення, що передбачено затвердженими зразками тканин. Нормативні показники фізико-механічних властивостей повинні відповідати нормам стандартів та технічних умов.
Сортність тканин установлюють за системою обмежень, згідно з якою обмежується кількість пороків (умовних штрафних одиниць), якими оцінюється кожний з виявлених пороків тканини, що допускаються в доброякісній продукції, а також кожне відхилення від норм показників фізико-механічних властивостей та міцності забарвлення тканин. Норми кількості пороків для
кожного сорту установлюють на умовну довжину відрізка тканини (фактичну кількість пороків перераховують на умовну довжину). Бавовняні, льняні та вовняні тканини поділяють на 1-й та 2-й сорти, шовкові 1-й, 2-й та 3-й. Обмежують також кількість та мінімальну довжину шматків у тканині. Якщо вона перебільшена - тканину переводять у мірний шматок, що надходить у продаж із скидкою.
Ознаками недоброякісності тканини є: неналежне пакування; невідповідне вимогам стандарту маркування; невідповідність тканини нормам фізико-механічних показників, міцності забарвлення, ширини; невідповідність тканини зразку-еталону за фактурою та художньо-колористичним оформленням; наявність неприпустимих грубих пороків -- підплетини; дірки, пробоїни; плями, стрибки ракЛі, затяги фарбою більш 2 см; засічки фарбувальні та друковані; ворсові лисини більш 1 см; місцеві потовщення утокових ниток (заткані петлі, сукрутини) більше п'ятиразової товщини; збитий рисунок більше 5 см, стягнутий пруг (крайка) більше 4 см тощо. Такі пороки вирізують, або тканину розрізують поперек пороку, якщо його розмір не перевищує З см.
2.6 Неткані текстильні матеріали
Неткані текстильні матеріали (НТМ) - це полотна, що виготовляються безпосередньо з текстильних волокон, пряжі чи ниток без процесів ткання. Скріплення волокон здійснюється відразу у холсті, а якщо НТМ виробляють із пряжі чи ниток, то їх закріпляють безпосередньо у настилі або на розрідженій тканині (канві) механічними чи фізико-хімічними способами.
Виробництво НТМ загалом ефективне, їх виготовляють із низькосортних та непрядомих (занадто коротких) волокон, відходів текстильного виробництва: продуктивність праці порівняно з ткацьким виробництвом підвищується в 10-50 разів.
Асортимент НТМ поділяють за волокнистим складом бавовняні, напіввовняні, шовкові та лляні; типом структури - типу ватинів, типу тканин, а також за способом виробництва, характером оздоблення та призначенням.
За способом виробництва (скріплення настилу) НТМ бувають в'язально-прошивними (холстопрошивними, ниткопрошивними та тканепрошивними), голкопроШивними, клеєними та комбінованими.
Холстопрошивні неткані полотна це волокнисті холсти, які
прошивають трикотажними стібками. Такі матеріали застосовують для виготовлення жіночих суконь, халатів, пляжних ансамблів, дитячого одягу тощо. Ниткопрошивні НТМ мають три системи ниток - подовжні, поперечні Іа скріплюючі ("Малімо"). Тканепрошивні замість настилу мають легку розріджену тканину типу канви або трикотажне полотно, полотно "Малімо" чи плівку, які прошивають системою петлеутворюючих ворсових ниток (полотна "Маліполь"). Голкопробивні НТМ випускають у вигляді суцільного холста, що скріплений власними волокнами, які протягують через настил голками із зазубринами (прокладкові, теплоізоляційні матеріали, покриття для підлоги
302
тощо). Клеєні неткані матеріали - це тонкі волокнисті холсти, які проклеюють латексами або синтетичними смолами. Застосовують їх для жорстких проміжних деталей одягу (флізелін, прокламілін). Комбіновані холстопрошивні з каркасною тканиною та ін.
За призначенням розрізняють НТМ побутові для деталей верха, прокладок та утеплювальних елементів одягу; взуттєві для верху та внутрішніх деталей взуття; обтиральні, тарні та пакувальні; для основи штучних шкір; підкладкові, фільтрувальні, меблеві.
Вимоги до якості. Неткані текстильні матеріали повинні мати рівномірну щільність, товщину, структуру без потовщень, ущільнень або провалів, обривів ниток, розшарувань, засмічення рослинними домішками, шишкуватості та різновідтінковості. Залежно від наявності дефектів та їх кількості НТМ бувають 1-го та 2-го сортів. Грубі пороки (дірки, підмочки, значна штопка, непрофарби, плями, вузли, обриви прошивних ниток) у доброякісних полотнах не допускаються і повинні вирізатись.
2.7 Штучне хутро
Штучним хутром називають текстильні полотна, що за зовнішнім виглядом нагадують натуральні хутра і мають високі теплозахисні властивості, їх використовують для верху зимового одягу та підкладки, а також для пошиття комірів та оздоблення. Будова штучного хутра дещо подібна до натурального. В його основі є грунт (тканина, трикотажне, неткане полотно), що вкритий щільним ворсом.
Асортимент штучного хутра класифікують за структурою ґрунту (основи) - на тканій основі, трикотажному полотні та нетканому матеріалі; за способом закріплення ворсу із закріпленням ворсу тканим способом (ворсове переплетення), в'язаним способом, прошиванням ворсової нитки та приклеюванням ворсу до ґрунтової основи; за волокнистим складом ґрунту (бавовняний) та ворсового покриття (із капрону, лавсану, нітрону та інших волокон); за довжиною ворсу довговорсовий, коротковорсовий, із
комбінованим за довжиною візерунчастим формуванням ворсу; за способом забарвлення - гладкофарбований, з поверхневим фарбуванням (намазуванням), з аерографним нанесенням малюнку або тону, з трафаретним забарвленням, меланжевий та ін.; за призначенням - для деталей верху одягу, підкладки, оббивки меблів та ін.
Хутро на тканій основ і.одержують на ткацьких верстатах за принципом одержання тканин із розрізним ворсом (оксамит, плюш). Висота ворсу у тканого хутра загалом менша, ніж у натурального (4-22 мм) і поверхнева густина дещо менша (300-700 тім2). Воно успішно імітує натуральне хутро крота, морського котика, жеребка, цигейки, ведмедя й ін. та отримує найменування натурального хутра. Для формування ворсового покриття використовують синтетичні волокна, іноді віскозне та грубе вовняне.
303
Застосовують це хутро, головним чином, для виготовлення підкладок, головних уборів, деталей верхнього одягу переважно в комбінації з іншими матеріалами.
Хутро на трикотажній основі виробляють на круглов'язальних трикотажних машинах. Воно краще імітує натуральне хутро, ніж попередній тип (тканий), оскільки має загалом більшу висоту та щільність ворсу, кращу драпірувальність. Одержують його розрізанням продовгуватих петель або ув'язуванням у петлі трикотажної підложки пучків чесальної волокнистої стрічки. Для кращого утримання ворсу виворіт в'язаного ґрунту проклеюють латексом. Часто до складу ворсу вводять різноусадкові хімічні волокна, які після термічної обробки різко розділяються за довжиною: усадкові імітують підпушок, малоусадочні ость (імітація норки та ін.). Завдяки значній висоті ворсу, використанню широкого спектру оздоблення (різнокольорових ефектів гладкого, аерографного, трафаретного, поверхневого та інших способів фарбування) одержують імітації лисиці, ведмедя, норки, леопарда, куниці, песця та інших цінних видів хутра для верхнього одягу, головних уборів, комірів та ін.
Хутро на нетканій основі за способом виготовлення буває накладним (клейовим) та тканепрошивним. У першому випадку бавовняну тканину (бязь) суцільно покривають клеєм, на який укладають синель із капронового волокна, що імітує нерозпущений завиток каракулю (вальок). Якщо синель розпушена, хутро нагадує (імітує) смушку (натуральне хутро з ягнят українських порід овець). Тканепрошивне хутро у своїй основі має настил із каркасної тканини, вкритої з лицьового та зворотного боків волокнистим холстом. За цих умов настил пров'язують не прошивними нитками, а волокнами цих холстів, що утворює на лиці хутра високий пухнастий ворс, а на звороті петельні стовпчики.
2.8 Килими та килимові вироби
До складу килимових виробів відносять килими, килимові доріжки, спортивні та лікувальні килимки, портьєри, покривала, скатерки та ін. Основне місце серед них займають килими та килимові доріжки.
Килимарство один із найстаріших видів декоративно-прикладного мистецтва. Найдавніший ворсовий килим (V ст. до н. е.) був знайдений на Алтаї У 1949 р. Народні рисунки сучасного килимарства мають високохудожню композицію, багатий колорит. Виробництво килимових виробів розміщене, головним чином, у республіках Середньої Азії, Закавказзя, а також у Молдові. Україні, Росії, Білорусі та ін. Хорошим попитом на світовому ринку користуються килими Ірану, Індії, Туреччини, Китаю, Болгарії, Румунії, Франції, Бельгії, Австрії, Англії, США, Японії та ін.
В Україні килимарство'найбільш розвинуте у Київській, Полтавській, Одеській, Вінницькій, Чернігівській, Івано-франківській областях. Але внутрішній ринок не забезпечений килимами власного виробництва, бо в Україні немає потужних підприємств по виготовленню машинних килимів.
304
В залежності від способу виробництва розрізняють килими машинного та ручного виробництва.
Килимові вироби машинного виробництва За структурою грунта вони бувають тканими, нетканими та трикотажними. Останні поки що мало розповсюджені.
Ткані килими випускаються в найширшому асортименті. В СНД вони випускаються майже в рівних обсягах із нетканими. Але у СІНА, Японії та країнах Західної Європи частка обсягів виробництва тканих килимів становить лише 5-12 % від загального випуску нетканих.
За наявністю ворсу ткані килими можуть бути безворсовими та ворсовими. Безворсові це по суті одношарові тканини переважно з жаккардовим візерунком. Ворсові -- мають складне ворсове переплетення на базі полотняного, в якому є декілька систем основи корінна основа, настилкова та ворсова, а також уток, який їх зв'язує. Залежно від способу утворення ворсу ці килими бувають двополотними, прутковими та аксмінтерськими. Двополотні одержують розрізанням двошарової товстої тканини килима на два окремих абсолютно подібних полотна з висотою ворсу 6-9 мм, а на чистому (незаклеєному латексом) звороті килима видно чіткий жаккардовий візерунок; пруткові -- утворюють петельний ворс за допомогою затканих металевих прутків-різаків унаслідок їх витягування, тобто ворсова основа розрізається лезом прутків, ворс низький (3-5 мм), а килим тонкий і жорсткий, його виворіт проклеюється, візерунка на вивороті не видно; аксмінтерський килим подібний до двополотного, але м'якіший і пухнастіший, з дещо вищим нерівним ворсом (8-9 мм), що утворений з почергово зрізаних вузлів, і теж з закритим візерунком на звороті.
Ворсові ткані килими також поділяють за щільністю (кількістю ворсових вузлів на 1 дм2) на чотири групи - від 1000 вузлів у 1-й групі до 3000 вузлів у 4-й; волокнистим складом ворсового покриття - чистововняні, напіввовняні (змішані) та з хімічних волокон; колористичним оформленням одно- та багатокольорові, з вибивним та жаккардовим візерунком геометричного, рослинного характеру чи медальйоном, з гладким або рельєфним ворсом, від першої до третьої групи складності орнаменту; розмірами - килими від 70х 124 до 350^500 см, килимові доріжки шириною від 45 до 450 см.
Неткані килимові вироби за структурними особливостями бувають тканепрошивні (тафтингові), голкопробивні та флоковані. Перші два типи принципово не відрізняються від аналогічних за способом виготовлення нетканих текстильних матеріалів, однак щільніші й жорсткіші, випускаються шириною до 6 м у вигляді покриття для підлоги, а також доріжок, настінних килимів. Флокуванням (електростатичним нанесенням ворсу) виробляють переважно дитячі настінні килимки з фактурою штучної замші, що утворена ворсом, вертикально приклеєним до поверхні ґрунтової тканини.
Килими ручного виробництва. На відміну від попередніх їх виробництво є більш трудомістким, тому ціни на ці вироби установляють не за весь килим, а за 1 м його площі з врахуванням розмірів виробу: із її збільшенням зростає ціна 1 м", оскільки великі за розмірами килими виготовляються важче.
305
Килими ручного виробництва також бувають ворсовими та безворсовими.
Ворсові килими виробляють пров'язуванням ворсових вузлів на натягнут\ основу. Пов'язані вузли прибивають до полотна прокладеним утоком.
Асортимент ворсових килимів ручного виробництва класифікують за висотою ворсу - низьковорсові (3-5 мм) та високоворсові (до 11 мм); щільністю - 0,8-^4 тис. вузлів на 1 дм2; виду орнаменту - із геометричним, квітковим (рослинним) орнаментом та іні; районом виготовлення: середньоазіатські, серед яких найбільшу увагу заслуговують туркменські килими, що виконуються в темно-червоних тонах, а орнамент у вигляді багатокутників. Вони є одні з кращих на світовому ринку (Текин, Ахал-Текин, Пенді); кавказькі - різнобарвні (червоний, темно-синій, блакитний, кремовий кольори) з орнаментом геометричним, а також у мотивах рослинного та тваринного світу, із яких найзначнішими є азербайджанські (Куба, Ширван, Баку), дагестанські (Ахти, Мікран) та ін.; російські - курські, тюменські, курганські та ін., що мають квітковий збільшений рисунок на чорному, кремовому, зеленому фоні; українські в центральних областях України виконуються переважно у квіткових мотивах на чорному, темно-синьому, зелено-жовтому, блакитному фоні, а у західних -- в основному з геометричним рисунком; молдавські -- на синьо-чорному, чорному та інших кольорах фону розміщені вазони з квітами, геометричні складні узори.
Безворсові килими ручного виробництва за особливостями структури нагадують будову тканин полотняного переплетення, але різнокольорова утокова пряжа килима не огинає, а обвиває (оплітає) його основу -- кручену бавовняну або лляну пряжу.
Розрізняють кілька типів безворсових ручних килимів: су махи виробляють у Дагестані, Азербайджані, із характерним переплетенням "ялинкою", де уток обвиває відразу дві нитки основи в зустрічних напрямках; подаси - випускають у Середній Азії, на Кавказі, у Росії (Курська обл.), вони мають характерні просвіти на межах сусідніх різнокольорових ділянок килима, утворені різними за кольором нитками утоку, які на лінії розділу цих ділянок орнаменту змінюють напрямки на суміжних нитках основи, не переплітаючись поміж собою; українські килими - на відміну від паласів не мають просвітів між окремими ділянками орнаменту, оскільки різнокольорові утоки переплітаються в цих місцях, змінюючи свої, напрямки (Україна, Молдова, Курський регіон Росії); російські безворсові килими (Курганська, Воронезька обл.) - теж не мають просвітів поміж ділянок орнаменту, але на відміну від українських килимів переплетення різнокольорових утоків у місцях зміни їх напрямків здійснюється не між собою, а за рахунок їх переплетення із загальною для них ниткою основи; ямані - мають уток, який, не змінюючи напрямку, послідовно обвиває відразу по 2 нитки основи.
306
2.9 Складання, пакування, маркування, транспортування та
зберігання текстильних товарів
Складання та пакування тканин та поштучних текстильних виробів здійснюється з метою запобігання забрудненню та пошкодженням виробів, надання їм стійкої форми при транспортуванні, зберіганні та виконанні торговельних операцій.
Полотна та поштучні вироби формують в куски, сувої, тюки, пачки, коробки тощо. Куски мають бути одного артикулу, сорту, кольору, відтінку. Вибивні та пістрявоткані вироби -- одного малюнка, видомалюнка. Кількість відрізів у куску полотна та мінімальна їх довжина залежить від ширини, волокнистого складу, структури полотен і регламентується відповідними стандартами на сортність цих полотен.
Пакування текстильних виробів може бути як первинним так і вторинним внутрішнім і зовнішнім (для їх транспортування). Для первинного, як правило, використовують папір, полімерну плівку тощо, а для зовнішнього -тару: жорстку, напівжорстку та м'яку.
Найбільш поширеною є напівжорстка тара (пакування в паки). І Іри цьому у пак вкладають певну кількість кусків матеріалу, які обгортають папером або пакувальною тканиною, пресують, обкладають дерев'яними планками і обтягують сталевим дротом або стрічкою.
Жорстка тара (ящики фанерні або тонкі дощаті) використовується для текстильних полотен, що не підлягають пресуванню (шовкові та бавовняні ворсові полотна, крепові шовкові тканини, лляні махрові полотна).
М'яке пакування передбачає обгортання тканин у папір з подальшим зашиванням у рогожі чи пакувальну тканину.
Тканини бавовняні, лляні, зі штучних та синтетичних волокон, а також вузькі шовкові накатують у сувої або складають метровими накладками (штабами), а вже потім формують „книжкою". Широкі тканини (понад 80 см) складають лицевим боком усередину упродовж куска (дублюють), а лляні полотна шириною понад 150 см після цього ще раз складають, утворюючи пакет в чотири полотна. Штучне хутро не складають у подовжньому напрямі.
Тканини камвольні чисто- та напіввовняні платтяні, костюмні, пальтові та тонкосуконні чистововняні накатують на фанери дощечки або картон, обгортають папером і перев'язують у двох місцях на відстані 10 см від краю або впаковують у поліетиленову плівку. Тканини напіввовняні та грубосуконні накатують на шаблон, перев'язують на відстані 10 см від краю з боку пругів. Кусок тканини прошивають на кінцях та пломбують.
Штучне хутро та шовкові ворсові тканини накатують на круглий шаблон лицевим боком до середини і перев'язують на відстані 10 см від краю рулону.
Тканини повинні бути накатані або складені в куски щільно, рівно, без перекосів, звисання, згинання пруг, впаковані і перев'язані тасьмою у двох місцях. Відкритими залишають торці кусків нездвоєних тканин та торець з пругами - здвоєних.
307
Поштучні вироби одного артикула і сорту впаковують у пачки або картонні коробки.
Маркування текстильних полотен та поштучних виробів виконує, як правило, інформаційну та довідкову функцію, завдяки чому споживач має можливість, наприклад, знаючи волокнистий склад матеріалу, прогнозувати його властивості, поведінку в' процесі експлуатації. Окремі полотна (вовняні, шерстяні) випускають з попереджувальними символами про порядок хімічної чистки, прання, прасування, специфіку догляду в процесі експлуатації тощо.
Маркування включає нанесення тавра (штампу) контрастною фарбою, що змивається, безпосередньо на полотно (зворотній бік). Фарба не повинна виходити на лицьову поверхню. Таврують обидва кінці куска, а також стик відрізів. Тавро включає назву підприємства та номер контролера відділу технічного контролю (ВТК). Верхній кінець куска має додаткове тавро з зазначенням довжини куска' в метрах. На таврі шовкових тканин може позначатися також сорт тканини смугами по діагоналі: 1 сорт - без смуги; 2 сорт - одна смуга; 3 сорт - дві смуги. Тавруванню не підлягають попі гучні ткані вироби та шматки мірні й вагові.
До кожного куска чи сувою текстильних полотен прикріплюють ярлик встановленої форми та кольору, виготовленим з картону або щільного паперу, де вказують: назву підприємства виробника, його товарний знак і місце знаходження, номер стандарту (технічних умов або технічного опису); номінальну ширину полотна, назву волокна і ниток та їх вміст у полотні; вил обробки, стійкість забарвлення, номер та вид малюнка, сорт, номер куска (сувою), довжину полотна в куску (сувої), кількість відрізів в куску (сувої), дата випуску, ціна за 1 м, номер контролера ВТК. Ярлики для полотен 1 сорту однотонні світлого кольору, 2 і 3 сортів -- відповідно з синьою і червоною смугами.
Кожний кусок або сувій полотна, кожний поштучний виріб, пачка з мірними шматками, до складу яких входять хімічні волокна, повинні мати вкладену в них пам'ятку щодо способів догляду в процесі експлуатації.
Зберігаються текстильні вироби в сухих закритих приміщеннях при температурі 15-18 °С і відносній вологості повітря 60-65 %.
Складські приміщення, ;де зберігаються текстильні матеріали і вироби, необхідно періодично провітрювати і підтримувати чистоту приміщень і виробів, уникати різких перепадів температури і відносної вологості.
Куски текстильних полотен, сувої слід розміщувати на стелажах. Паки та ящики - в штабелях на піддонах висотою 4-5 рядів, але не вище 2 м. Вироби слід захищати від попадання прямих сонячних променів, пилу; вовняні вироби - від молі.
Транспортують текстильні товари залізничним (контейнери, вагони), водним (контейнери, ящики, сувої, паки), автомобільним, авіаційним та іншими видами транспорту. У контейнерах текстильні полотна можуть транспортуватись в первинному пакуванні.
Докладніше вимоги до складання, маркування та первинного пакування бавовняних тканин та поштучних виробів наведено у ГОСТ 8737-77, лляних
308
ГОСТ 12453-77, вовняних - ГОСТ 878-88, шовкових - ГОСТ 25227-82. загальні вимоги до пакування та зберігання всіх видів текстильних полотен регламентовано ГОСТ 7000-80.
Належний догляд за текстильними виробами вимагає, насамперед, необхідного їх захисту від дії атмосферних чинників (вологи, радіації, забруднення тощо), а також пошкодження мікроорганізмами, міллю, гризунами тощо.
Вимоги догляду за текстильними матеріалами в процесі їх експлуатації наведено в ДСТУ 2122-93.
Контрольні запитання:
1. Які товари відносяться до текстильних?
2. Що називають текстильним волокном?
3. Що називають штапельним волокном?
4. Які волокна відносять до природних?
5. Які волокна називаюсь штучними, які - синтетичними?
6. Що називають пряжею, а що - ниткою?
7. Які види пряжі Ви знаєте?
8. Назвіть найбільш поширені види ниток.
9. Що називають лінійною густиною пряжі і в яких одиницях вона вимірюється?
10.За яким принципом отримують тканину на ткацькому верстаті?
11.Як класифікують ткацькі переплетення?
12.Чим характерні складні переплетення?
13.Що називають фактурою тканини?
14.Які тканини називають однорідними за сировинним складом, а які
неоднорідними?
15.Якими бувають тканини за видами обробки та оздоблення? 16.Як класифікують тканини за призначенням? 17.Яку (орієнтовно) поверхневу густину (масу 1 м") мають тканини
платтяні, костюмні, пальтові? 18.Назвіть типові тканини класичного асортименту: бавовняні, лляні,
вовняні, шовкові. 19.Назвіть найбільш розповсюджені пороки тканин, зокрема: сировини
(волокон, пряжі, нито.'к); ткацтва, обробки та оздоблення. 20.Що називають умовною довжиною тканини при її сортуванні і як вона
визначається? 21 .Як вимірюють довжину§тканини під час її сортування?
Тести:
1. Хімічний склад волокон натурального шовку.
а) Кератин.
б) Целюлоза та лігнін.
309
в) Целюлоза.
г) Фіброїн.
2. Гігроскопічність бавовняного волокна становить:
а) 12%.
б) 15%.
в) 8 %.
г) 5 %.
3. Поліамідне волокно у полум'ї пальника.
а) Горить швидко.
б) Горить повільно і розплавляється.
в) Розплавляється і горить спалахами з утворенням білого диму; легко витягується в нитки.
г) Спікається та звуглюється.
4. Розривне навантаження у мокрому стані знижується на 55-60 %.
а) Льону.
б) Шерсті.
в) Віскозного волокна.
г) Бавовни.
5. Найбільш стійке до дії 95-процентної сірчаної кислоти волокно.
а) Бавовняне.
б) Віскозне.
в) Поліамідне.
г) Натуральний шовк.
6. Найбільш стійке до стирання волокно.
а) Нітрон.
б) Шерсть.
в) Бавовняне.
г) Капрон.
7. Волокно, що найшвидше руйнується під дією сонячної радіації.
а) Капронове.
б) Нітрон.
в) Бавовняне.
г) Віскозне.
8. Найбільш високою еластичністю характеризуються нитки.
а) Віскозна пологої крутки.
б) Віскозна москрепової крутки.
в) Лайка.
310 г) Текстурована нитка мерон.
9. Яке з приведених волокон вибірково розчиняється у мурашиній кислоті?
а) Лавсанове.
б) Капрон.
в) Нітронове.
г) Поліпропіленове.
10.Целюлозні волокна за хімічним складом:
а) Мідно-аміачне.
б) Вінол.
в) Азбестове.
11.Найбільш світлостійке з приведених волокон.
а) Шерстяне.
б) Капрон.
в) Бавовняне.
г) Натуральний шовк.
12.Яка з приведених ниток має спіралевидну (подвійну) крутку?
а) Крепова.
б) Муслінова.
в) Москрепова.
г) Аерон.
13.Пряжа високої крутки.
а) Пологої крутки.
б) Крепова.
в) Трощена.
14.МЇСЦЄВИЙ дефект тканини у вигляді обірваних і переплутаних ниток основи.
а) Близна.
б) Піднирки.
в) Заломи.
г) Підплетина.
ІЗ.Дефект у вигляді обірваної і відсутньої нитки основи.
а) Смуга.
б) Двійник.
в) Близна.
г) Недосіка.
16.Дефект у вигляді відсутньої нитки утоку.
311
а) Двійник.
б) Утоковий спуск.
в) Піднирки.
г) Утоковий проліт.
17.Дефект у вигляді поперечної не пропечатаної смуги на тканині.
а) Непофарбування.
б) Збитість малюнку.
в) Зупинка печатного валу.
г) Розтраф.
18. Поширений на всю тканину дефект у вигляді неспівпадання окремих елементів композиції різнокольорового вибивного малюнку.
а) Забитість малюнку:
б) Наліпки.
в) Розпливи, відлипання і муаристість.
г) Розтраф.
19.Наявність на поверхні! тканини поздовжніх смуг з іншим ворсом порівняно з основним.
а) Нерівне опалювання.
б) неналежна стрижка.
в) Неналежне начісування.
г) Ворсувальні доріжки.
20.Вимірювання довжини тканин під час експертизи здійснюють на стандартному столі довжиною.
а) 2м.
б) 4 м.
в) 3 м.
г) 5 м.
21.Після перевірки шерстяних тканин за кількістю під час експертизи метраж відмічається за результатами:
а) Порівняння даних підвісного ярлика з даними пакувального аркуша кіпи.
б) Суцільного перемірювання кожного куска тканини.
в) Суцільного перемірювання певної частини партії товару.
г) Вибіркового перемірювання кількох кусків тканини, що складає середню пробу.
22. При експертному вимірюванні тканин на стандартному бракеражному столі тканину протягують:
а) Лицевим боком вверх.
б) Виворотом вверх.
в) Яким завгодно боком вверх.

312
г) Складеною виворотом всередину.
23. При сортуванні тканин відхилення від норм за фізико-механічними показниками оцінюється як:
а) Місцевий дефект.
б) Поширений дефект.
в) Не вважається дефектом і оцінюється окремо.
г) Не підлягає оцінці як недопустиме відхилення.
24. Показник лінійної густини пряжі (нитки).
а) Вага стандартного відрізка пряжі (нитки) з врахуванням її товщини.
б) Вага стандартного відрізка пряжі.
в) Вага стандартного відрізка пряжі, висушеного до нульової вологості.
г) Вага стандартного відрізка пряжі при кондиційній вологості.
25. На умовну довжину куска тканини під час її сортування перераховують штрафні одиниці, одержані з:
а) Місцевих дефектів.
б) Поширених дефектів.
в) Місцевих разом з поширеними.
г) Місцевих та поширених разом з фізико-механічними відхиленнями.
26. Які з приведених речовин входять до складу шерстяних волокон?
а) Целюлоза та лігнін.
б) Кератин.
в) Целюлоза.
г) Фіброїн.
27. Які з приведених волокон відносять до гідратцелюлозних?
а) Ацетатне.
б) Віскозне.
в) Волокно вінол.
28. Які з приведених волокон мають сітчасту молекулярну структуру?
а) Бавовняне.
б) Капронове.
в) Шерстяне.
313
29. Середня довжина елементарного лляного волокна.
а) 100 мм.
б) 70 мм.
в) 25 мм.
30. Двополотний ворсовий килим механічного способу виготовлення це:
а) Виріб з висотою ворсу 5 мм, жорсткий, з вивороту просочений латексом і настилом основи, що закриває орнамент на звороті.
б) Виріб з рівною стрижкою ворсу висотою до 9 мм, гнучкий, щільний, з жакардовим орнаментом, з чітким відкритим малюнком з вивороту, не вкритим латексом.
в) Виріб з високим пухнастим ворсовим покриттям, дрібнозернистою фактурою ворсової поверхні, що нагадує фактуру ворсового килима ручної роботи; орнамент не виходить на зворотній бік, де настелена основа і нанесено латекс.
31. Палас - це:
а) Нетканий килим -з електростатичним способом нанесення ворсу (флокування).
б) Килимовий виріб трикотажної структури.
в) Машинний килим без ворсового покриття.
г) Ручний килим безворсової фактури.
32. Ахал - Текин - це:
а) Ворсовий килим машинного виробництва з червоним, темно-синім та блакитним колоритом, квіткового характеру.
б) Ворсовий килим з геометричним орнаментом у вигляді багатокутників у темно-червоних тонах, ручного виробництва.
в) Безворсовий килим ручного виробництва з характерними просвітами у структурі полотна між різнокольоровими елементами орнаменту.
314
З ОДЯГ ТА ВЗУТТЯ
3.1 Швейні товари
Одяг є одним із засобів захисту тіла людини. Він виконує не тільки утилітарну, але і естетичну, психологічну, соціальну функцію.
До швейних товарів відносяться предмети одягу, головні убори, білизна і різні текстильні вироби побутового призначення, що виготовлені поштучно.
Потреби людей в одязі і ступінь їх задоволення залежать від рівня розвитку виробництва.
Складна ситуація, у якій знаходиться легка промисловість України в процесі становлення нових ринкових методів господарювання, характерна також для швейної промисловості. Починаючи з 1990 року, намітилася тенденція до зниження обсягів виробництва одягу, особливо для дітей. Істотний спад виробництва у швейній промисловості обумовлений фінансовою нестабільністю підприємств, розривом виробничих зв'язків, швидким ростом цін на сировину і матеріали, енергоресурси в порівнянні з цінами на готові швейні вироби.
У 2000 - 2001 роках у швейній промисловості визначились значні темпи збільшення виробництва. В останні роки співробітництво з ведучими фірмами з виробництва одягу з давальницького сировини дозволило багатьом українським швейним підприємствам вивчити потреби світового ринку в асортименті продукції, оволодіти сучасними технологіями та організацією виробництва, методами забезпечення якості продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів, значно поліпшити асортимент власних виробів.
Сьогодні в Україні швейні вироби виготовляють такі підприємства, як ВАТ "Київська швейна фабрика "Мрія" (м. Київ), ЗАТ "Дана" (м. Київ), ЗАТ "Луганська швейна фірма "Стиль" (м. Луганськ), АТ "Полтавська фірма "Ворскла" (м. Полтава), АТЗТ "Швея" (м. Краматорськ) та ін.
3.1.1 Фактори, що формують асортимент і споживні
властивості швейних товарів Матеріали швейного виробництва
Матеріали швейного виробництва в залежності від призначення можна розділити на основні, підкладкові, утеплюючі, прокладні та оздоблювальні матеріали, нитки і фурнітура.
До основних матеріалів, з яких виготовляють деталі верха одягу, відносяться тканини, трикотажні полотна, неткані матеріали, плівкові матеріали, натуральна і штучна шкіри тощо.
Підкладкові матеріали. це тканини для підкладки, трикотажні полотна та інші матеріали різного волокнистого складу, що відповідають вимогам до підкладки.
Утеплюючі матеріали це вата, ватин, поролон, штучне хутро. Утеплюючі матеріали повинні бути легкими, гігієнічними, досить об'ємними. Структура їх повинна бути стійкою до стирання, згину, розтягання, хімічного
315
чищення і прання.
Прокладні матеріали повинні мати належну пружність, малу розтяжність і відповідати за усадкою матеріалам верха. До прокладних матеріалів відносяться бортова тканина бавовняна і лляна, неткані полотна -флізелін, прокламілін та ін.
Матеріали для з'єднання деталей - це швейні нитки і клейові плівки. Для з'єднання деталей одягу використовують також термоконтактне, високочастотне і ультразвукове зварювання.
Одежна фурнітура -- це ґудзики, гачки, кнопки і застібки-змійки, що використовуються для з'єднання деталей і як прикраса одягу.
Оздоблювальні матеріали здобувають усе більше значення в зв'язку з підвищенням вимог до естетичних властивостей швейних виробів. Як оздоблювальні матеріали застосовуються стрічки, тасьма, шнури, мереживо ручне і машинне, квіти текстильні і перові, металеві нитки (для вишивання) тощо.
Виробництво швейних товарів
Виробництво одягу складається з проектування (моделювання і конструювання) і виготовлення.
Проектування виробів - це процес створення нової моделі (зразка), що є основою масового виробництва. Багато Будинків моделей випускають журнали мод, каталоги моделей, альбоми з кресленнями крою одягу.
Ціль моделювання створення принципово нового зразка з нових матеріалів і за новою технологією або модифікація виробу, що вже випускається.
Основними елементами в моделюванні одягу є силует, пропорції, ритм та фасон.
Силует це площинне, однотонне зображення контуру виробу. Розрізняють чотири основних силуети (див. рис. 3.1.):
Пропорції в одязі це співвідношення окремих частин виробу. Від пропорції залежить правильність композиції.
Ритм в одязі - це повторення елементів одягу, однакових за розміром, формою, кольором (наприклад, кишень).
Колір одягу має велике значення для емоційного стану людини. Як відомо, в природі існують чотири головних чистих кольори червоний, жовтий, зелений і синій. Шляхом змішування головних кольорів чи додавання до них чорного або білого можна одержати безліч кольорів, що розрізняються світлотою і насиченістю.
Вибір матеріалу для моделі залежить від її призначення, а також віку і статури людини. Велике значення має характер поверхні обраного матеріалу. Отже, фактура тканини також може створювати враження масивності чи легкості, тепла чи холоду.
Фасон одягу - це детальна розробка основної моделі. За складністю фасону швейні вироби підрозділяють на 10 груп. Група складності визначається силуетом, покроєм рукава, форматом одягу, трудомісткістю обробки виробу. Форма одягу може бути строга (класична), спортивна і «фентезі».
316

Одяг класичної форми характеризується строгістю форми та мінімумом деталей. Декоративна обробка майже відсутня. Лінії форми прості й лаконічні.
Одяг спортивного стилю характеризується розмаїтістю покрою рукавів, кишені частіше накладні, клапани, пояси, кокетки відстрочені, концентрується увага на фурнітурі.
Одяг стилю "фентезі" має велику розмаїтість форм, обробок, складний покрій, багато деталей, причому деталі можуть бути асиметричні.
Мода є одним з основних критеріїв естетичної оцінки виробу і причиною його морального старіння. Це необхідно враховувати при проектуванні виробу, тому що бажано, щоб його моральний і фізичний знос збігалися за часом.
Технічна розробка моделі - як етап проектування являє собою визначення основних перетинів і розрізів у виробі, ліній швів, розміру і пропорцій окремих частин, деталей і виробу в цілому.
Верхній одяг дуже різноманітний за видами і фасонами. Нижче розглядаються деталі найбільш конструктивно складного комплекту одягу -чоловічого костюма-трійки.

До верхніх деталей відносяться спинка, полички, комір, рукави, кишені, підбори. Стан складається з цільної чи складеної спинки і переду з двох піл. Спинка з'єднується з полами бічними і плечовими швами, з коміром по горловині, з рукавами по лінії пройми. Передній край поли називається бортом. Внутрішня частина борта зашпаровується матеріалом верха підбортом. Верхня частина 'борта, що відкладається назовні, називається лацканом чи одворотом. Лацкани різноманітні за формою: із прямим кінцем, загостреним догори, скошеним донизу і фігурним.
317

У верхній частині лівої полички прорізають верхню кишеню, котру зашпаровують листочкою. Нижче талії в полах прорізають бокові кишені, вони можуть бути зашпаровані клапанами чи в рамку. Комір складається з двох частин - верхньої і нижньої (підкомірець). Край бортів, коміра і клапанів обробляють у рядок, вспушку (потайні стібки) І в чистий край (без рядка, але зі старанним запресуванням).
Рукава складаються з двох половинок - верхньої і нижньої, з'єднаних переднім і ліктьовим швами.
У залежності від моди по середньому шву спини, ліктьовому і боковим швам залишають розрізи - шліци.
Каркасні деталі додають виробу формостійкість і зменшують усадку. До них відносяться бортові прокладки І крайка, плечові прокладка і накладка, долевик під бічні кишені, прокладка під петлі та ін.
Підкладкові деталі - спинка, полички і рукави. На полах підкладки у верхній частині прорізають внутрішні кишені, що зашпаровують у рамку. До низу верха підкладку пришивають з деяким напуском. Рукавну підкладку вшивають із припосадкою, щоб уникнути зморщеності верхніх частин виробу.
Штани складаються з передніх і задніх половинок, з'єднаних бічним, кроковим і заднім (слоночним) швами (див. рис. 3.3).
Передній розріз штанів називається бантом, на лівій стороні його є потайні петлі. На правій стороні розрізу банта пришивають откосок з ґудзиками чи застібка-змійка.
На лінії талії штанів закладають виточки задні (застрочені) і передні 318
Рис. 3.3. Деталі штанів
(м'які). Верх штанів закінчується пришивним поясом (пояс може бути суцільно кроєний) з підкладкою з корсажної стрічки чи підкладкової тканини. На поясі закріплюються шлейки планки для ременя, а також затяжники для припасування штанів по фігурі.
Під передні половинки вовняних штанів на 2/3 довжини ставлять шовкову підкладку. Низки штанів можуть закінчуватися манжетами -одворотами; із внутрішньої сторони до низок пристрочують тасьму.
Штани мають кілька кишень: дві - у верхній частині передніх половинок; одна - на задній правій половинці; може бути четверта кишеня -годинникова, розташована попереду по шву поясу з лівої сторони.
Жилет складається зі спинки і двох піл. Спинку жилета костюма шиють з підкладкової тканини. Для припасування жилета по фігурі на спинці, на рівні талії, пришивають застібки з пряжкою; глибина вирізу ворота залежить від моди. По лінії грудей і талії роблять прорізні кишені з листочками.
У процесі конструювання розробляють креслення і лекала на всі частини і деталі виробу базового розміру (розмір 48-й, зріст III). Для розробки креслень застосовую розрахунково-графічний спосіб. Математичні розрахунки роблять за єдиною методикою на типові фігури. За основні розміри типової фігури приймають обхват грудей (по лінії пахв), талії (для чоловіків), стегон (для жінок) і зріст (у см).
Конфекціонування - підбір основних, допоміжних і оздоблювальних матеріалів відповідно до задуму автора - здійснюється одночасно з моделюванням. При виборі матеріалів основну увагу звертають на відповідність кольору, малюнка матеріалів призначенню, покрою і розмірним показникам виробу.
Підібрані тканини настилаються на закрійних столах, виробляється розкладка й обкрейдування лекал. По контурних лініях здійснюють розкрій. Крій впливає на зовнішній вигляд і розмір виробу, посадку його на фігурі, тому
319
після розкрою форму і розмір деталей контролюють накладенням лекал на крій верхньої і нижньої полотнин.
Пошивний процес здійснюється на основі єдиних типових методик. Він складається з трьох основних етапів: з'єднання деталей, волого-теплової обробки, заключно-оброблювальних операцій. Завершується пошивний процес контролем якості і маркуванням виробу.
З'єднання деталей одягу. У залежності від виду виробу і застосовуваних матеріалів у швейному виробництві використовують ниткові, клейові і зварювальні способи з'єднання деталей.
Волого-теплова обробка. Вона необхідна для додання виробам об'ємності, фіксування конструктивних ліній, утоньшення підігнутих країв.
Заключні оздоблювальні операції. Засоби художньо-естетичного оформлення швейних виробів різні в залежності від моди: конструктивно-технологічні види обробок - складки звичайні, бантові і защепи, плісе і гофре, оборки, волани і рюші, буфи і зборки, бейки і канти, рельєфні шви і вставки тощо; декоративні види - обробка вишивкою, мереживами, хутром, стрічками, тасьмою та ін.
Споживні властивості швейних товарів
Властивості одягу варто розглядати в системі "людина - виріб - фізичне (предметне і кліматичне) і суспільне середовище". Тому швейні вироби повинні відповідати певним функціональним, ергономічним, гігієнічним, фІзико-механічним, естетичним, технологічним вимогам.
Функціональні вимоги. Одяг, білизна і головні убори призначені для захисту людини від впливів предметного і кліматичного середовища. Форма, конструкція, розмірні характеристики одягу, а також застосовані матеріали повинні відповідати умовам використання (для роботи, відпочинку, занять спортом).
Ергономічні вимоги. Об'ємно-просторова форма білизни, одягу і головних уборів повинна відповідати формі і розмірам тіла людини і забезпечувати необхідні для життєдіяльності організму умови. Науковим обґрунтуванням рішення цієї проблеми є розмірна типологія, що складається на основі масового обмірювання населення.
Усі предмети одягу повинні бути зручні в користуванні. Ця вимога забезпечується раціональністю форми і конструкції виробів (довжини, ширини і маси). Маса всього комплекту одягу, у тому числі і білизни, не повинна створювати великого додаткового навантаження на організм, стомлювати і викликати зниження працездатності.
Зручність користування виробами включає і такі поняття, як зручність догляду за речами і придатність їх до ремонту. Догляд за виробами не повинен бути трудомістким.
Гігієнічні вимоги. Одяг повинен бути гігроскопічним, паро - І повітропроникним, здатним всмоктувати виділення шкіри і підтримувати необхідний для нормальної життєдіяльності і працездатності людини підодяговий мікроклімат. Отже, комплектування матеріалів відповідно до 320
призначення виробів, уміле використання прийомів конструювання - неодмінні умови одержання виробу, що володіє хорошими гігієнічними властивостями.
Естетичні вимоги. Естетичні властивості швейних виробів визначаються їх функціональною відповідністю і цілісністю художньої композиції.
Функціональна відповідність виробу має велике значення при оцінці його естетичної цінності тому, що естетичні категорії різні в залежності від умов використання одягу, національних традицій, кліматичних умов, нори року і дня, а також віку, соціального стану людини.
Надійність одягу в експлуатації важлива споживна властивість. Надійність одягу( пов'язана з частковою чи повною втратою або зміною утилітарних і естетичних властивостей швейного виробу. Надійність одягу складна властивість, що складається з таких елементів, як безвідмовність, ремонтопридатність, довговічність.
Технологічні вимоги. Вони в значній мірі визначаються технологічними властивостями матеріалів еластичністю, здатністю
драпіруватися, жорсткістю при вигині, розтяжністю, осипаємістю, прорубуваємістю, роздвижністю ниток у швах, ставленням до волого-теплової обробки.
Основні і допоміжні матеріали, що застосовуються у виробництві швейних товарів, за якістю повинні відповідати вимогам нормативно-технічних документів. Пошиття виробів повинне здійснюватися на основі затверджених методик технологічної обробки.
3.1.2 Класифікація і групова характеристика асортименту швейних
товарів Класифікація швейних товарів
За призначенням одежу поділяють на побутову, спортивну, виробничу і формену.
Побутовий одяг це багатофункціональний одяг, призначений для ношення в різних побутових і соціальних умовах. Побутовий одяг поділяють на повсякденний, урочистий, домашній, робочий, для активного відпочинку.
Спортивний одяг призначений для створення максимальних зручностей при виконанні фізичних вправ.
Виробничий одяг захищає людину від несприятливих виробничих факторів.
Формений одяг - це одяг для працівників окремих відомств і учнів, для яких установлена форма.
За умовами експлуатації розрізняють верхні, білизняні, корсетні вироби,головні убори.
За модельн о-к онструк хибними ознаками розрізняють пальтові і костюмно-платтяні вироби, білизняні і головні убори.
За застосованим матеріалом розрізняють одяг із тканин, нетканих матеріалів, натуральної і штучної шкіри, хутра, комплексних,
321
плівкових матеріалів.
За статевовіковим призначенням одежу поділяють на вироби для дорослих (чоловічі, жіночі) і дітей (немовлят, хлопчиків і дівчат ясельного, дошкільного, молодшого шкільного, старшого шкільного і підліткового віку).
За конструкцією і характе ром опорної поверхні виділяють плечові і поясні вироби.
За сезоном одяг може бути літним, зимовим, демісезонним та позасезонним.
За розмірами, зростами та пов нотами одяг поділяють у залежності від росту, обхвату грудей, обхвату талії (для чоловіків) і стегон (для жінок). Зріст - це довжина тіла людини від підлоги до верхньої частини голови, см; розмір визначається за обхватом тіла людини на рівні грудей, см; повнота -це обхват талії для чоловіків і обхвату стегон з урахуванням виступу живота для жінок, см.
Розмірні характеристики одягу на товарних ярликах вказуються в послідовності: зріст - обхват грудей - обхват талії (стегон).
Чоловічий одяг виготовляють з 84 по 128 розмір, жіночий - з 84 по 136, дитячу для хлопчиків - від 40 до 108, для дівчаток - від 40 до 112. Інтервал між розмірами - 4 см.
Типові зрости для чоловіків - від 158 до 188 см, для жінок - від 146 до 176 см, для хлопчиків - від 62 до 188 см., дівчаток - від 62 до 176 см. Інтервал між суміжними зростами складає 6 см.
Розмір головних уборів визначають за обхватом голови в сантиметрах. Головні убори для дорослих випускають з 53 по 62 розміри, для дітей з 45 по 56 розміри з інтервалом у 1 см.
Верхній одяг. На формування асортименту верхнього одягу істотно впливає статтєвовіковий фактор. Так, для чоловічого одягу характерні типові конструкції, досить стабільні форма і матеріали, стриманість декору. Асортимент жіночого одягу значно ширше, тому що форма, покрій, фасон, обробка і матеріали не мають обмежень вибору. Мода на жіночий одяг дуже динамічна.
Складність дитячого асортименту обумовлюється віковими особливостями. Наприклад, для дітей ясельного віку (від 1 до 3 років) характерна непропорційна статура, фігури хлопчиків і дівчаток мало розрізняються. Діти дуже рухливі, тому одяг має бути вільний, суцільнокрійний чи на кокетці. Вироби на застібці-блискавці куртки, комбінезони і напівкомбінезони, штани - призначені як для хлопчиків, так і для дівчаток.
Пропорції фігури дитини дошкільного віку (від 3 до 6 років) змінюються, тіло стає більш струнким. Основні силуети одягу для дітей цього віку прямої, трапецієподібний; одяг прилягаючого і напівприлягаючого силуету користується меншим попитом.
Велике значення для естетичного оформлення одягу цих вікових груп мають тканини. Фарбування тканин повинно бути соковите, яскраве, сполучення кольорів - контрастне. Малюнки досить різноманітні - класичні, 322
орнаментальні, предметні і сюжетні. Форма декоративних деталей, обробка, колористичне оформлення тканин залежать від напрямку моди.
Одяг для дітей молодшого шкільного віку (від 7 до 11 років) маг в основному трапецієподібну і пряму форму, по може бути і напівприлягаючого силуету, розширеного донизу.-
Дітям середнього шкільного віку (від 11 до 14 років) характерні незграбність, нерозмірність пропорцій фігури. При моделюванні одягу для дітей цього віку домагаються синтезу прийомів, характерних для дитячого одягу і для молодіжного стилю. Ведучим є спортивний стиль, що відбиває вимогам моди.
Підлітки (15 -- 17 років), як правило, швидко реагують на зміни моди. Для цього віку рекомендується спортивний стиль одягу. Повсякденний одяг повинен бути практичний, зручний й у той же час ошатний.
Підгрупа пальт. Ця підгрупа поєднує вироби загального призначення: пальто, півпальто, плащі, накидки, куртки. Конструктивно всі ці вироби складаються з тих же частин і деталей, що і піджак.
Пальто - основний виріб цієї підгрупи; має застібку від верха до низу, рукави і комір різного крою. Дитячі і жіночі пальта можуть бути без коміра, з капюшоном, шарфом. Розрізняють пальта за сезоном: літні, демісезонні, зимові та позасезонні.
Матеріали для верха пальт підбирають відповідно до сезону і напрямку моди. Зимове пальто утеплюють хутряним коміром і утеплюючою прокладкою; у жіночих і дитячих пальт хутро може бути використане як декоративна обробка.
Однобортні пальта мають один ряд ґудзиків, ширину замету поли 4 5 см, у двобортних пальт - два ряди ґудзиків, ширина замету - 10 - 12 см.
Півпальта зимові і демісезонні відрізняються від пальт довжиною (20 - ЗО см). їх виготовляють з різноманітних матеріалів, у тому числі з плащових тканин, дубльованих з поролоном, штучним хутром чи простьобаних з нетканим ватином.
Плащі чоловічі, жіночі і дитячі заміняють літні, демісезонні пальта. Плащі з утепленою підкладкою, що пристібається, і з хутряним коміром можуть замінити і зимові пальта.
Плащі шиють із плащових бавовняних, штапельних, капронових і змішаних тканин з водовідштовхувальним просоченням, з плівковим покриттям, а також із плівкових матеріалів. Плащі, особливо жіночі і молодіжні, дуже різноманітні за покроєм, конструкцією, декоративними деталями і видами обробки.
Т р е н ч - це армійський плащ.
Накидки - одяг вільної форми без рукавів і пройм на підкладці, з розрізом попереду. Чоловічі, жіночі і дитячі накидки бувають водозахисні (з відповідних матеріалів), а також ошатні (типу пелерини, призначені для молодих жінок). Тканини, що застосовують для таких накидок, полегшені, м'які, із красивою фактурою. Накидки можуть бути прямими чи розширеними, різної довжини. На полах накидок є подовжні прорізи для рук, що імітують кишені в рамку.
Куртки найбільш популярний позасезонний вид чоловічого,
жіночого, дитячого одягу. Це швейний плечовий одяг з рукавами, розрізом чи застібкою, що не має жорстко фіксованої форми.
Для верха курток використовують напівшерстяні і бавовняні змішані тканини, дубльовані матеріали, штучні шкіру і хутро. Низ курток вільного покрою оформляється приточеним поясом, гумками в кілька рядів чи просмикнутим шнуром. Куртка відрізняється від пальто і півпальто спортивним стилем і довжиною. Застібка може бути на ґудзиках чи застібці-блискавці. Куртки-вітровки (без підкладки) виготовляють з бавовняних ущільнених тканин із просоченням і капроновими тканинами з плівковим покриттям.
Підгрупа костюмів. В асортимент цієї підгрупи включені костюми-двійки і костюми-трійки, а також одиночні вироби - штани, піджаки, куртки, жакети, спідниці, жилети.
Чоловічі костюми шиють із тканин різного волокнистого складу (бавовняні, лляні, вовняні камвольні і тонкосукняні, змішані з натуральних і хімічних волокон).
Піджак це плечовий чоловічий чи хлопчачий одяг жорстко фіксованої форми, з рукавами, розрізом, застібкою від верха до низу, що покриває тулуб і частково стегна. Піджак за конструкцією може бути однобортним нанівзамет правої поли складає 3 4 см і двобортним напівзамет складає 8 -- 10 см: Низ поличок однобортного піджака може бути прямим, зрізаним, закругленим; поли двобортного піджака - прямі.
Різновидами піджака є блейзер однобортний піджак
напівприлягаючого силуету з металевою фурнітурою, фрак піджак прилягаючого силуету з подовженою спинкою й укороченими до галії поличками, смокінг - піджак, у якому комір і лацкани оброблені атласом.
Жіночі костюми (у тому числі і брючні)-робочі, вуличні, ошатні, для відпочинку - - шиють із тканин, різноманітних за волокнистим складом, будовою, фактурою та художньо - колористичним оформленням.
Жакет (жіночий виріб) являє собою різновид піджака. Жакет може бути класичного і спортивного стилю, однобортним і двобортним, відрізняється розмаїтістю силуету, покрою рукава, контурних ліній, функціональних і декоративних деталей, видів обробки. Довжина жакета може бути до галії, до стегон у залежності від напрямку моди. Жакет-кардиган - досить довгий, частіше прямого силуету, без коміра і лацканів; жакет-спенсер - дуже короткий жакет.
Куртка - одяг з рукавами різного покрою, з розрізом чи застібкою, що не має жорстко фіксованої форми. Може бути без підкладки.
Різновид куртки - блуза виготовляється з більш легких матеріалів. Моделі блуз більш різноманітні, ніж курток.
Блузон - коротка куртка обов'язково на пришивному поясі, іноді на гумці чи шнурку, що просмикують у кулиску по низу виробу.
Жилет - виріб із проймами без рукавів. Може бути з застібкою чи без неї, з коміром чи без коміра, з розрізом до низу. 324
Штани - поясний одяг, що покриває нижню частину тулуба і ноги, кожну окремо. Чоловічі штани і штани для хлопчиків мають розріз у верхній частині штанів, який оформлений прихованою блискавкою чи на ґудзиках. Різновидом штанів є бриджі:, ретро, шорти.
Спідниця складається з двох полотнищ: переднього і заднього, з'єднаних бічними швами. На талії спідниця закінчується поясом-корсажсм, облягання по фігурі досягається за допомогою передніх та задніх виточок. За формою і конструкцією спідниці можуть бути прямими, вузькими,
розширеними до низу.
Комбінезон одяг, який складається з ліфа з рукавами і штанів або
шортів, об'єднаних в одне ціле.
Півкомбінезон - оДяг, який складається з ліфа без рукавів і штанів,
шортів, об'єднаних в одне ціле.
Для дитячих костюмів використовують тканини більш дешеві, полегшені, м'які, з більш живим колористичним оформленням.
Костюм для хлопчиків молодшого віку складається зі штанів - довгих чи коротких. Іноді замість підж;ака використовують жилет, куртку, блузон чи блузу. Комплектність костюму залежить від вікових особливостей.
Костюми для дівчат-підлітків старшого віку складаються з жакета, блузона, жилета і спідниці чи штанів. Спідниці можуть бути прямими, зі складками чи із клинів. Штани в залежності від сезону моди шиють різної довжини - звичайні, до щиколотки, до середини гомілки, трохи нижче коліна.
Легкий одяг. Групу легкого одягу для жінок і дівчат поділяють на підгрупи плаття, блузи, спідниці та інші виробі. Асортимент цих виробів
відрізняється великою розмаїтістю.
Плаття жіночий одяг і одяг для дівчат, який складається з ліфа і спідниці, об'єднаних в одне ціле. Плаття розрізняють за покроєм суцільнокрійні і відрізні. Основні деталі плаття: спинка і перед (у підрізному -ліф і спідниця), рукава (короткі, довгі, три чверті чи сім восьмих довжини), комір. Покрій і стиль платтів надзвичайно різноманітні. В залежності від стилю, фасону, матеріалу й обробки плаття підрозділяють на повсякденні,
ошатні, вечірні і домашні.
Плаття-костюм - складається з жакета без підкладки і спідниці, з
жакета і плаття чи сарафана.
Плаття-пальт о - легке жіноче пальто без підкладки, з розрізом
зверху до низу, із застібкою, з довгими чи короткими рукавами.
Сарафани різновид плаття; мають спрощену конструкцію, без рукавів і коміра, з застібкою чи без неї, іноді на бретелях.
Халати вид домашнього одягу з бавовняних і шовкових тканин, вільної форми, із простою обробкою; має розріз до низу, може бути з застібкою
чи на поясі.
Пелерина коротка накидка без рукавів різної довжини, її можна
використовувати як самостійний одяг чи як доповнення до плаття.
Блузка за характером оформлення схожа на ліф плаття. Буває роз'ємною і суцільною, з рукавами і без них, з коміром різних конструктивних
325
рішень і форм чи без нього. Носять блузки навипуск чи заправляють у спідницю. Різновидом блузки'є фігаро коротка блузка до або вище талії, бордотка - блузка, яка зменшена до розмірів бюстгальтера, батник жіноча блузка, що нагадує чоловічу верхню сорочку.
Дитячі плаття, сарафани, спідниці, блузи шиють з більш легких, недорогих матеріалів різного волокнистого складу. Форма одягу, матеріали й обробка повинні бути підібрані відповідно до вікових особливостей.
Сорочки верхн і чоловічі і для хлопчиків випускають різних фасонів: з довгим чи коротким рукавом, коміром стояче-відкладним, відкладним чи стійка, із застібкою від верху до низу чи до лінії грудей, з кишенями чи без них. Більшість сорочок виробляється з твердою клейовою прокладкою в комірі
і манжетах.
Білизна. Білизняні вироби повинні відповідати наступним загальним
вимогам. Вони повинні бути виготовлені з гігієнічних, досить стійких до стирання, багаторазового прання, кип'ятіння та прасування матеріалів. Вироби повинні бути зручними в експлуатації, За художньо-естетичними показниками -формі і конструкції, оформленню тканин і оздоблювальним матеріалам - вони повинні відповідати сучасним вимогам.
Швейну білизну виготовляють із тканин і нетканих матеріалів, що з а обробкою можуть бути вибіленими, рівнопофарбованими і набивними. З а призначенням білизну поділяють на побутову і спортивну, з а статевовіковою о з накою-на чоловічу, жіночу і дитячу.
Білизна нижня. За експлуатаційними властивостями ця білизна уступає трикотажним виробам. Найбільшим попитом користаються труси чоловічі і дитячі, спальні піжами чоловічі, жіночі і дитячі, сорочки нічні жіночі і дитячі, білизна для немовлят, повзунки, нагрудники.
Сорочка нижня чоловіча і для хлоп чиків - натільна білизна з рукавами і застібкою вгорі чи без неї, з комірцем чи без нього.
Кальсони - поясний-одяг для чоловіків і для хлопчиків з довгими чи короткими ніжками, що надягається безпосередньо на тіло.
Сорочка нижня чоловіча і для хлопчиків і кальсони можуть складати
гарнітур.
Труси складаються з двох передніх і задніх половинок, з'єднаних
поздовжніми швами і ласткою; в поясі просмикується еластична тасьма. Шиють труси із сатину, ситцю, бязі, трикотажних полотен.
Для піжам спальних, що складаються зі штанів і куртки, використовують легкі м'які бавовняні і штапельні тканини, для теплих піжам -
фланель.
Сорочки нічні шиють з тонких легких бавовняних тканин - ситцю,
мусліну, мадаполаму, вуалі, батисту, маркізету; теплі сорочки із фланелі. Тканини використовують білі, пофарбовані в ніжні тони, набивні. Обробляють сорочки мереживами, тасьмою, вишивкою. Вони можуть бути суцільно кроєні, з підрізною кокеткою, рукавами довгими і короткими чи без рукавів, з коміром
і без нього, з воланами, оборками тощо.
Сорочки нижні - виріб, що використовується як чохол для платтів. 326
327
Вони можуть бути прямого, прилягаючого, напівприлягаючого і трапецієвидного силуетів, з рукавами чи на бретелях.
Спідниця нижня - виріб різної довжини, що вдягають під спідницю чи плаття.
В асортимент дитячої білизни, крім нічних сорочок і спальних піжам, входять повзунки, нагрудники.
Білизну для немовлят розпашонки, льолі, кофточки теплі, косинки, пелюшки, простиральця, підодіяльники, чепчики шиють з мадаполаму, мусліну, шифону, бязі, ситцю, батисту, фланелі, нетканих, ворсових полотнин. Для обробки використовують мережива, стрічки, тасьму, вишивку, клеєну аплікацію. Випускають білизну наборами, комплектами та у вигляді поштучних виробів.
Білизна постільна. Білизну виготовляють з вибілених, пофарбованих у світлі кольори, набивних і строкатих бавовняних, лляних тканин. В асортимент постільної білизни входять простирадла, підодіяльники, наволочки, ковдри.
Спортивна білизна це сорочки (для тенісу, велоспорту, туризму), труси (боксерські, футбольні, для хокеїстів), купальні костюми для жінок і дівчаток, що складаються з бюстгальтера і плавок; плавки для чоловіків і хлопчиків.
Корсетні вироби призначені для формування жіночої фігури. До них відносяться бюстгальтери, грації, напівграції, корсети, папівкорсети, пояс для панчіх.
Бюстгальтер - виріб для формування і підтримки грудних залоз.
Грація -- виріб для формування тулуба від верхньої підстави грудних залоз до підсідничної складки/ а також для тримання панчіх.
Полуграція виріб для формування тулуба від верхньої підстави грудних залоз до лінії талії.
Корсет - виріб для формування тулуба від нижньої підстави грудних залоз до підсідничної складки, а також для тримання панчіх.
Напівкорсет - виріб для формування тулуба від талії до підсідничної складки, а також для гримання панчіх.
Пояс для панчіх - виріб для тримання панчіх, що охоплює нижню частину тулуба.
Головні убори. Асортимент головних уборів найбільш підданий відновленню відповідно до напрямку моди. Будується він за наступними ознаками: за статевовіковим призначенням - чоловічі, жіночі, дитячі; сезоном -зимові, демісезонні, літні; видом застосованих матеріалів - з фетру, тканин, шкіри, трикотажу, соломки та ін.; формою строгі, спортивні, фентезі; обробкою - тверді, напівтверді, м'які; призначенням -- повсякденні, ошатні, спортивні і т. ін.
Кашкети це чоловічий головний убір і головний убір для хлопчиків, з козирком і твердою околицею. Кашкет - в основному формений і відомчий головний убір. Різновидом побутових кашкетів є: безкозирка кашкет для хлопчиків, без козирка, зі стрічкою по околиці.
Кепі - чоловічі головні убори і головні убори для хлопчиків, м'якої
форми з козирком, різноманітного покрою в залежності від напрямку моди. Козирок і ґудзики обтягнуті тканиною.
Кашкет і кепі шиють з камвольних, сукняних, бавовняних і лляних тканин. Вид тканини, її фактура і колористичне оформлення залежать від моди.
Капелюхи чоловічі і жіночі виготовляють з фетру, тканин, хутра, соломки й інших матеріалів. Фетрові капелюхи шиють із вовняних і пухових ковпаків.
Голівка капелюха незалежно від матеріалу може мати просту чи складну форму. Чоловічі капелюхи виготовляють обов'язково з полями, що у залежності від моди можуть бути вузькими чи широкими, прямими, піднятими чи опущеними. Край полів обрізний чи обточений тасьмою. Чоловічі капелюхи обробляють стрічкою. Жіночі капелюхи значно різноманітніші по фасонах і видам обробки.
Берети - популярний вид головного убору для людини будь-якого віку. Вони мають круглу чи овальну форму, бувають з околицею і без неї, без полів, з обробкою пряжкою, шпилькою, металевими деталями і т. ін.
Шолом - головний убір, що щільно облягає голову і закриває вуха.
Жокейка головний убір з козирком, що щільно облягає верхню частину голови; для кінного спорту та побуту.
Капор - жіночий головний убір і головний убір для дівчат, попереду з полями чи без полів, із зав'язками під підборіддям.
Чепчик - головний убір для немовлят, який щільно облягає голову, із зав'язками під підборіддям.
Спортивні головні убори випускають у широкому асортименті-шапочки купальні, кепі для кінного спорту, кепі з великим козирком для стрільців, шоломи для хокеїстів, шапочки для велосипедистів.
3.1.3 Якість швейних товарів
Якість швейних виробів формуються в процесі проектування (моделювання і конструювання виробів) і технології виготовлення (розкрою матеріалів і пошиття виробів) на основі дотримання усіх вимог і норм, передбачених затвердженим зразком (еталоном) і зазначених у технічній документації або договорі.
Технічними документами, що встановлюють якість швейних виробів, є стандарти ДСТ, ГСТ, технічні умови, технічні описи моделей, конфекційні карти, основи технології повузлової обробки швейних виробів, уніфікована технологія виготовлення чоловічого, жіночого і дитячого одягу і головних уборів. Підприсмство-виготовлювач має гарантувати відповідність виробів за зовнішнім виглядом, розміром і вимогами до виготовлення стандартам і технічним умовам, а також технічним описам моделей і затвердженим зразкам.
Перевірку якості швейних виробів здійснюють переважно органолептичним методам. За результатами перевірки вироби можуть бути прийняті чи повернуті на підсортировку чи виправлення.
Усі показники якості швейних виробів товарознавець перевіряє 328
зовнішнім оглядом, зіставленням даних зі зразком-еталоном і з вимогами технічної документації на даний виріб.
Прийоми огляду і вимірів виробів. Якість швейних виробів, крім штанів, перевіряють зовнішнім оглядом у чотири прийоми (див. рис. З.4.).
Прийом перший. Виріб'надягають на манекен, застібають, оправляють і перевіряють правильність його посадки, конструктивних ліній, розташування поличок, коміра, лацканів, рукавів, з'єднання підкладки і матеріалу, що утеплює, рядків і швів переду.
Прийом другий. Перевіряють посадку спинки і якість конструктивних ліній, швів, рядків, що переглядаються зі спини
Прийом третій. Виріб складають удвічі підкладкою нагору, сполучаючи кінці коміра, уступи лацканів і нижні кути бортів. Складений виріб кладуть на стіл бортами до себе, коміром уліво. Перевіряють симетричність частин, деталей, фурнітури і петель, якість підкладки і її прикріплення.
Прийоми огляду (І - IV) і місця вимірів плечових виробів:
1 - довжина полички; 2 - ширина полички; 3 - довжина рукавів;
4 - ширина рукавів; 5 - довжина спинки; 6 - ширина спинки;
7 - довжина коміра; 8 - ширина виробу по лінії грудей;
9 - ширина виробу по лінії низу.
Прийом четвертий. Виріб кладуть бортами від себе і перевіряють якість підкладки іншої половини виробу.
Якість штанів перевіряють на столі також у чотири прийоми (див. рис. 3.5).
Розміри виробу повинці відповідати розмірам, зазначеним у табелі мір
329
кожної моделі. До основних місць вимірів, що обов'язково повинні бути перевірені, відносяться: довжина спинки, поличок і рукавів, ширина спинки, ширина виробу на рівні глибини пройми, ширина лінії талії, лінії стегон (у поясних виробах). Всі інші виміри відносяться до допоміжних, і при прийманні виробів перевірка їх не обов'язкова.

Прийоми огляду штанів:
І і II - з боку бічних швів лівої і правої половинок; III - кроковий шов;
IV - розріз банта і підкладки.

Визначення сортності швейних товарів. При оцінці якості і визначенні сортності швейних виробів враховують характер, розмір, місце розташування і кількість (по найменуванню місць) припустимих виробничо-швейних дефектів і дефектів зовнішнього вигляду основних матеріалів.
На швейні вироби встановлено два сорти - 1-й і 2-й. Оцінка сортності проводиться за обмежувальною системою. Сорт виробу визначають у залежності від наявності дефектів зовнішнього вигляду, посадки виробу на фігурі й інших швейно-виробничих дефектів, а також дефектів зовнішнього вигляду матеріалів.
У залежності від місця розташування виробничо-швейних дефектів і дефектів зовнішнього вигляду матеріалів всі частини і деталі виробу діляться на відкриті (видимі) і закриті (невидимі). До закритих відносять частини і деталі, невидимі під час носки: підборти; підкомірець; ділянки виробу, закриті накладними деталями; підгинання низу рукавів, шліц; верхні частини нижніх половинок рукавів на відстані 1/3 довжини рукава від лінії пройми; нижню частину верхніх сорочок і блузок, що заправляють у штани і спідницю, на відстані від низу 15 -- ЗО і 15 -- 20 см (у залежності від розміру); гульфіки й откоски штанів; підкладку клапанів, листочок, хлястиків, манжет, поясів, спідниць і штанів, головних уборів, конвертів для новонароджених і корсетних виробів; налобники головних уборів та ін.
На закритих деталях і частинах виробів дефекти зовнішнього вигляду матеріалів не враховують.
330
У виробах 1-го і 2-го сортів не допускаються дефекти зовнішнього вигляду і посадки на фігурі: перекоси поличок і спинки; розбіжність поличок чи зайвий захід однієї полички на іншу; зайва посадка лацканів, підбортів чи верхнього комірця, перекіс , коміра, Відхилення рукавів вперед - назад, скривлення швів ушивання рукавів; перекоси бічних і крокових швів штанів; неправильне з'єднання підкладки; відсутність прокладних деталей; різка невідповідність кольору ниток кольору матеріалів, заміна шовкових ниток бавовняними й ін.
У комплектних виробам сорт кожного виробу визначають окремо; сорт комплектного виробу встановлюють по частині, віднесеної до нижчого сорту.
3.1.4. Маркування, пакування, транспортування і зберігання
швейних виробів
Маркування. Маркірують швейні вироби шляхом прикріплення товарного ярлика, стрічки з зображенням товарного знаку і контрольної стрічки.
На товарному ярлику вказують наступні реквізити: зображення товарного знаку підприємства-виготовлювача; найменування і місцезнаходження підприємства-виготовлювача; найменування виробу; позначення стандарту чи технічних умов на виріб; артикул чи штрихової код; розмір; сорт; дата випуску.
Товарний ярлик повинний бути пришитий на виріб чи прикріплений до нього.
Стрічку з зображенням товарного знаку застосовують при маркіруванні швейних виробів верхнього і легкого одягу, головних уборів.
Контрольну стрічку повинні мати усі швейні вироби. На контрольній стрічці вказують розмір виробу і процентний склад волокна матеріалу верха.
Пакування. Швейні вироби повинні бути акуратно складені й упаковані. Упакування має забезпечувати збереження товарного вигляду виробів і відповідати естетичним вимогам. Швейні вироби упаковують у поліетиленові і паперові пакети, коробки з кришкою, пачки з картону. Верхній чоловічий і жіночий одяг транспортують без упаковки в підвішеному чи складеному виді. Коробки для упакування виробів без пакетів вистилають папером. Головні убори поміщають у шухляди чи в коробки.
Транспортування. Швейні вироби перевозять усіма видами транспорту в спеціалізованих контейнерах і автомашинах-фургонах.
Зберігання. Швейні вироби зберігають у сухих, добре вентильованих, опалювальних узимку складських приміщеннях, при температурі 10 - 18 °С та відносної вологості повітря 60 70 %. Верхній одяг розвішують на кронштейнах чи розкладають на підтоварниках. Відстань від поли і від стін повинна складати 0,2 м і 0,5 м від освітлювальних приладів. Пачки і коробки зберігають на закритих стелажах. Вироби з вовняних тканин і з хутряною обробкою варто захищати від ушкодження міллю.

331
Контрольні запитання:
Загальна класифікація швейних товарів.
2'. Охарактеризуйте асортимент швейних товарів (окремо одяг верхи білизняний, корсетні вироби, головні убори). З Які основні розмірні ознаки чоловічої та жіночої фігури/ 4.Які вимоги пред'являють до якості швейних товарів?
Тести:
1. Відповідність одягу призначенню характеризують показники:
а) функціональні;
б) економічні;
в) експлуатаційні;
г) соціальні.
2. Як дефекти тканин впливають на сортування швейних виробів:
а) не враховуються;
б) не допускаються;
в) впливають на сорт;
г) знижують якість.
3. Ідентифікувати виріб, який виготовлений з вовняних тканин, має підкладку з хутра, що пристібається :
а) пальто комбіноване;
б) плащ;
в) пальто зимове;
г) пальто демісезонне.
4. Ідентифікувати швейний виріб: головний убор м'якої форми з
козирком:
а) шляпа;
б) кепі;
в) берет;
г) фуражка.
5. Ідентифікувати швейний виріб: головний убор чоловічий і для хлопчиків з козирком і жорстким околишем:
а) фуражна;
б) жокейка;
в) кепі;
г) шляпа.
6. Відповідно Правил продажу непродовольчих товарів, швейні вироби повинні зберігатися в приміщенні при температурі:
а) від+10 °С до+18 °С;
б) від О °С до + 25 °С;
332
в) від + 5 °С до + 15 °С;
г) від + З °С до + 20 °С.
У.Відносна вологість повітря у приміщенні, де зберігаються швейні товари, згідно з Правилами продажу непродовольчих товарів, повинна бути :
а) 60-70%;
б) 30-50 %;
в) 40-80 %;
г) 60-65 %.



3.2 Трикотажні товари
Трикотаж має високий рівень споживних властивостей: красивий зовнішній вигляд, зручний у носінні, добре облягає фігуру, не стискує рухів. Сировина для трикотажних виробів в основному формує їх якість. Для трикотажних полотен використовуються різні види пряжі та ниток, що дозволяє поліпшити зовнішній вигляд і підвищити якість трикотажного одягу. Усе ширше для трикотажних полотен використовують унікальне еластичне волокно - лайкра. Лайкра в 2 - 4 рази міцніша за гумову нитку і на 1/3 - легше. Трикотажний одяг з використанням лайкри відрізняється формостійкістю, здатністю щільно облягати фігуру.
Перспективним напрямком у виробництві трикотажних полотен для верхнього одягу є комбінування відомих трикотажних переплетень і їхніх елементів різними способами, а також дублювання одинарних полотен в'язальним способом і одержання на цій основі двошарових і багатошарових полотен.
Виробництвом трикотажних виробів в Україні наступні підприємства: ВАТ "Мукачівська трикотажна фабрика "Мрія", яка виробляє верхній трикотажний одяг, трикотажну білизну, спортивний одяг; Полтавське виробничо-торгове трикотажне об'єднання "Мрія", яке виробляє верхній трикотажний одяг, рукавичні вироби; ЗАТ Київська трикотажна фабрика "Роза", яка виробляє трикотажні полотна, штучне хутро, верхні трикотажні вироби, трикотажну білизну; ТОВ "Шахтарський трикотаж", продукцією якого є трикотажна білизна і верхній одяг; ЗАТ "Луганська фірма "Лутри" виробляє трикотажні полотна, верхні трикотажні вироби; СП "Віад Сейлс-Мукачево" спеціалізується на виробництві жіночої трикотажної білизни.
3.2.1 Фактори, що впливають на формування асортименту і споживних
властивостей трикотажних товарів
Формування асортименту і якості трикотажу визначається головним чином сировиною та технологією виготовлення. У трикотажному виробництві застосовують бавовняну, вовняну, змішану (з натуральних і хімічних волокон), високооб'ємну із синтетичних волокон, текстуровану, а також хімічні нитки -віскозні, ацетатні, капронові, лавсанові і т.ін.
333
Бавовняну кардну і гребінну пряжу використовують для виробництва різних трикотажних і панчішних виробів. Трикотажну білизну виготовляють з одиночної пряжі, а панчохи - - переважно з крученої. Використовують пряжу сувору, фарбовану і меланжеву,
Вовняна пряжа для трикотажу виготовляється з тонкої, напівтонкої і грубої вовни. У трикотажному виробництві застосовують наступні види вовняної пряжі: чистововняну, напіввовняну (скручену з бавовняною або штапельною штучною чи синтетичною пряжею) і змішану з різними видами волокон (що складається з вовни, бавовняного, віскозного чи синтетичного волокна).
Пряжа, змішана з різних видів волокон. У трикотажному виробництві застосовують пряжу, що складається з двох і більше компонентів: бавовняновіскозну, бавовнянополінозну, бавовнянокапронову,
бавовнянонітронову та ін.
Трикотажна пряжа повинна бути пологої крутки, м'якою, еластичною, більш рівномірною за товщиною, блиском і міцністю в порівнянні з пряжею для ткацького виробництва. Пряжа для трикотажного виробництва повинна бути без дефектів (скрутин, переслідин, засміченості та ін.).
Від якості підготовки пряжі і ниток до в'язання залежать якість трикотажного полотна і продуктивність трикотажних машин.
Трикотаж складається з петель, які переплітаються в подовжньому і поперечному напрямках і утворені однією чи багатьма нитками.
Петля основний елемент трикотажу являє собою криву, від довжини і форми якої залежать найважливіші властивості трикотажу.
Петля складається з кістяка, двох прямих відрізків і протягань, що з'єднують кістяки двох суміжних петель, послідовно утворених однією ниткою. Верхню дугу називають голковою, а протягання - - платинною дугою.
Петлі, розташовані в одному горизонтальному ряді трикотажу, утворять петельний ряд, а петлі, нанизані одна на іншу уздовж трикотажу, - - петельний стовпчик.
Відстань між центрами двох суміжних петельних стовпчиків називається петельним кроком, а відстань між центрами двох петельних рядів - - висотою петельного ряду.
Розрізняють трикотаж кулірний (поперечнов'язаний) і основов'язаний.
Кулірний і основов'язаний трикотаж, вироблений із пряжі одного й того ж виду і номера, розрізняється не тільки характером переплетення ниток, але і деякими властивостями, наприклад розпусканням петель, розтяжністю.
Процес петлеутворення. Для здійснення процесу в'язання будь-яка трикотажна машина повинна бути оснащена петлеутворюючими органами і механізмами. Основний інструмент в'язальної машини - - голки. Вибір інших органів петлеутворення залежить від того, якими голками обладнана машина. Наприклад, машини з крючковими голками, крім голки, мають ще два петлеутворюючих органи - - платину і прес.
Трикотажно-в'язальні машини обладнані голками крючковими, язичковими, трубчастими чи пазовими (движковими). Найбільш поширені
334
машини з крючковими і язичковими голками. Трубчасті і пазові голки застосовують рідше. Машини, обладнані крючковими голками, найчастіше називають трикотажними, а язичковими голками - - в'язальними.
Петлеутворення на машинах здійснюється двома способами трикотажним і в'язальним. При трикотажному способі згинання (кулірування) нитки відбувається відразу після її прокладання, при в'язальному - - у момент скидання старої петлі і формування нової.
Процес петлеутворення на машинах з язичковими голками складається з тих же моментів, що і процес петлеутворення на машинах із крючковими голками, але ці операції виконуються в трохи іншій послідовності.
Види і класи трикотажних машин. Для вироблення трикотажу різних переплетень і різноманітних виробах (жакетів, джемперів, рукавичок, панчіх та ін.) застосовують різні трикотажні машини. Вони розрізняються принципом петлеутворення, конструкцією, структурою переплетень та іншими характеристиками, наприклад класами, діаметрами, шириною І ольниці.
У круглих трикотажію-в'язальних машинах голки розташовані довкола циліндра (машина МТ, ластична, інтерлочна, круглопанчішні автомати та ін.). Трикотаж з цих машин має вид трубки, ширина якої залежить від діаметра циліндра.
У плоских трикотажно-в'язальних машинах голки знаходяться в плоских гольницях (котонна, основов'язальна, рашель-машина, плоска фангова та ін.). Трикотаж з цих машин виходить у вигляді полотна певної ширини чи у вигляді деталей виробу.
Розрізняють також машини одно- і двофонтурні.
Однофонтурні машини мають одну гольницю (машина МТ, мальєзна, основов'язальна та ін.) і виробляють однофонтурний чи одинарний трикотаж.
Двофонтурні машини обладнані двома гольницями (ластичні, інтерлочні, основов'язальні, рашель-машини, круглі і плоскі фангові та ін.); на них виготовляють двофонтурний чи подвійний трикотаж.
Машини зазначених видів бувають кулірні, що виробляють поперечно в'язаний трикотаж, і основов'язальні, на яких одержують основов'язаний трикотаж.
Класом трикотажної машини називається число, що показує, яку кількість голкових кроків розміщено на одиниці довжини гольниці. Голковий крок машини - - відстань між центрами двох суміжних голок.
Для визначення класу машин прийняті дюйми - - один, півтора, два: англійський - 25,4 мм, французький - - 27,78 мм, саксонський - - 23,6 мм. Чим вище клас машин, тим тонше голки і тим менше відстань між ними. Звичайно на машинах кожного класу переробляють пряжу певної товщини. Від класу машини залежать товщина і щільність трикотажу: чим вище клас машини, тим тонше і щільніше виходить трикотаж. Клас машини позначають номерами -5, 7,8, 10, 12 . .добО.
335
: Трикотажні полотна
При проектуванні трикотажу з бажаними властивостями головна увага звертається на особливості трикотажного переплетення, як одного з вирішальних факторів, впливають на формування асортименту і якості трикотажних виробів.
За видом обробки полотна поділяються на суворі, вибілені, гладкофарбовані, набивні, строкатов'язані, меланжеві і зі спеціальними видами обробок (протизминальною, тисненою, лощеною, водовідштовхувальною та
ін.).
За інших рівних умов властивості трикотажного полотна і його зовнішній вигляд визначаються особливостями трикотажного переплетення. За цією ознакою всі трикотажні полотна підрозділяють на дві групи: полотна головних переплетень і полотна візерункових переплетень.
Полотна групи головних переплетень у свою чергу включають дві підгрупи - - базисних переплетень і похідних.
Полотна базисних переплетень мають найпростішу структуру з однаковими за розміром петлями: гладь, ланцюжок, трико, атлас, ластик, двовиворітне полотно, ластичне трико і ластичний атлас.
Полотна похідних переплетень створюються на основі базисних, їх структура утворюється за рахунок комбінації двох чи декількох базисних переплетень. До найбільш розповсюджених похідних полотен відносяться: похідна гладь, двуластик, інтерлок, похідні трико (сукно, шарме), похідний атлас, інтерлочне трико, інтерлочний атлас і ін.
Структура візерункових полотен утворюється на основі базисних чи похідних переплетень завдяки зміні виду і розміру петель і довжини їх протяжний, зміні порядку подачі ниток на голки чи додаткових ниток для досягнення якого-небудь колірного чи візерункового ефекту, а також для зміни деяких властивостей полотна (зменшення розпускаємості, розтяжності, поліпшення теплозахисних властивостей тощо.).
У запежності від особливостей в'язання полотна групи візерункових переплетень поділяють на наступні підгрупи: полотна платувальні (чи покривні), пресові, ворсові, плюшеві, ажурні, жаккардові, філейні, утокові, малорозтяжні, комбіновані й ін.
За способом утворення горизонтального петельного ряду трикотажні полотна поділяють на поперечнов'язані й основов'язані.
У поперечнов 'язаних (кулірних) полотен горизонтальний петельний ряд утвориться послідовним згинанням у петлі однієї, двох чи трьох разом узятих ниток.
Полотна, горизонтальний петельний ряд яких утвориться згинанням у петлі цілої системи ниток основи, називаються основов'язаними.
Вид трикотажного полотна, який обумовлений особливостями його переплетення, впливає на якість і зовнішнє оформлення трикотажних виробів. Від виду використаного полотна значною мірою буде залежати також призначення й основні властивості трикотажу. Асортимент полотен залежить від вихідної сировини і можливостей трикотажно-в'язального устаткування.
336
Кулірні (поперечнеє 'язані) переплетення
Гладь одинарне полотно, у якому петельний ряд утворюється
послідовним пров'язуванням у петлі однієї і тієї ж нитки. За переплетенням це найбільш просте і розповсюджене полотно. Лицьова сторона його різко відрізняється від виворітної. На лицьову сторону гладі петлі виходять своїми паличками й утворять петельні стовпчики у виді подовжніх смужок; на виворітну сторону петлі виходять своїми дугами, утворити поперечні смуги в напрямку петельних рядів. Лицьова сторона гладі має гладкий, блискучий, а виворітна - - шорсткуватий, матовий вигляд.
Для цього переплетення характерна хороша розтяжність (особливо якщо розтяжне зусилля прикладене в одному напрямку по довжині чи ширині), пористість, високі показники повітро- і паропроникненості, невелика капілярність і низька тешюзахйсність.
Істотним недоліком цього полотна є легка розпускаємість уздовж петельних рядів і уздовж петельних стовпчиків. Щоб зменшити розпускаємість гладі, використовують нитки з підвищеним коефіцієнтом тертя чи трощення в два складання, прагнуть підвищити щільність полотна і зменшити довжину петлі.
Ластиком називається поперечнов'язане подвійне полотно, при одержанні якого нитка утворює в одному петельному ряді петлі як на лицьовий, так і на виворітній стороні (див. рис. 3.6). У результаті цього на обох сторін трикотажу виходять стовпчики петельних паличок, що чергуються зі стовпчиками петельних дуг. У нерозтягнутому стані у ластичному трикотажі по обидва боки видні тільки вертикальні петельні стовпчики з паличок (на зразок лицьової сторони гладі). Тому ластик іноді називають ще двулицьовою гладдю.
Рис. 3.6. Схема побудови ластику
У порівнянні з гладдю ластик має підвищену розтяжність, особливо по ширині. Тому його рекомендується застосовувати у тих виробах, які повинні мати більшу розтяжність по ширині і порівняно невелику - по довжині. Дуже корисною властивістю ластику є його еластичність. Перевага ластику в порівнянні з гладдю складається ще й у тім, що петельні ряди ластику не
337
розпускаються з початку в'язання, тобто знизу. Це дає можливість використовувати ластик при виготовленні деталей виробів, краї яких не підгинаються (напульсники для білизни, верхніх виробі, рукавичок тощо). Крім того, на відміну від гладі ластик не закручується. Ластик має велику товщину, є більш міцним.
У іитерлочлому полотні уплетені два ластики, тому його називають подвійним ластиком (див. рис. З.7.).
Подібно ластику інтерлочне полотно також може бути різних видів. Найбільш розповсюдженою є інтерлочне полотно з порядком кладки ниток 1 + 1, 2 + 2, 3 + 3. При заправленні машини різнобарвними нитками на полотнинах можуть бути отримані різні колірні ефекти.
Рис. 3.7. Схема побудови інтерлочного полотна
При виробленні інтерлочного полотна нитки можуть прокладатися на всі голки чи тільки на частину їх, а інші голки виключаються (див. рис. З.8.). При цьому в першому випадку виходить гладке інтерлочне полотно, а в другому -полотно з подовжніми доріжками чи складками, що проходять уздовж полотна У виді плісе.
Інтерлочне полотно має високу міцність і стійкість до стирання, красивий зовнішній вигляд. Розтяжність інтерлоку менше, ніж ластику, а його еластичність трохи вище. При цьому розтяжність інтерлочного трикотажу по ширині більше, ніж по довжині. Ця особливість є позитивною, тому що вироби з такого полотна щільно облягають фігуру людини і не стискують його рухів. Виробляють інтерлок на круглих інтерлочних машинах.
Інтерлочний трикотаж застосовується для пошиття високоякісних білизняних, верхніх виробів.
Двовиворітне полотно це подвійне поперсчнов'язане полотно, у якому лицьові ряди чергуються з виворітними. Двовиворітний трикотаж по обидва боки має однакову будову і схожий на виворітну сторону гладі, тому його і називають двовиворітним (див. рис. З.9.).

338
6
Рис. 3.8. Схема кладки ниток на голки:
А-у гладкому інтерлочному полотні; Б~ в рельєфному інтерлочпому
полотні
Рис. 3.9. Двовиворотне полотно
У залежності від чергування числа лицьових і виворітних рядів двовиворітний трикотаж, як і ластик, може вироблятися з різноманітним сполученням петельних стовпчиків (1 х 1, 2 х 1 х 2 і т. ін.), Шляхом зміни раппорту на базі двовиворітного трикотажу можна одержувати полотна з різними рельєфними ефектами для виготовлення жакетів, джемперів і інших верхніх виробів.
Двовиворітне полотно має гарну розтяжність і еластичність. Розпускаємість така ж, як і гладі.
Застосовують його в основному для виготовлення головних хусток, а також верхніх і панчішно-шкарпеткових виробів.

339
Візерункові поперечнеє 'язані полотна
Полотна візерункових- переплетень виходять на базі головних чи похідних переплетень при зміні їхньої структури чи додаткових ниток для досягнення різних зовнішніх ефектів, визначених властивостями трикотажу.
До числа найбільш розповсюджених візерункових полотен відносяться платувальні, пресові, плюшеві, ворсові, ажурні, утокові, філейні, жаккардові, комбіновані.
Плату вальними (покривними) називаються полотна, при виготовленні яких на голки одночасно прокладається, як правило, дві нитки, різні за волокнистим складом чи кольором. Ці полотна можуть бути одинарними і подвійними.
В залежності від одержуваних зовнішніх ефектів платувальні полотна можуть бути гладкі і візерункові, а візерункові у свою чергу - - перемінного, перекидного та іншого видів кладки.
Гладкі платувальні полотна виробляють в основному шляхом сполучення ниток різного волокнистого складу, наприклад, бавовняної (виворіт) і віскозних комплексних ниток чи вовняної пряжі (лицьова сторона).
У візерункових платувальних полотнах рисунок утворюється завдяки тому, що ґрунтова і покривна нитки відповідно до візерунка міняються місцями і виходять то на лицьову, то на виворітну сторони.
З гладких платувальних кулірних полотен найбільш широке поширення одержали покривна гладь, при виробленні якої під ґрунтову нитку застосовується бавовняна пряжа, а в якості покривної - - віскозні комплексні нитки і еластик. У порівнянні зі звичайною покривна гладь має більшу міцність, меншу розтяжністю, більш рівномірна по товщині.
Крім одинарного гладкого платувального трикотажу на ластичних, фангових, оборотних і інших машинах виробляють дволицьові полотна. При цьому платировка може застосовуватися з двох або одного боків.
Візерунковий плату вальний трикотаж на відміну від гладкого має різні візерунки, що одержують шляхом зміни чи перекидання кладки двох кольорових ниток - - ґрунтової і покривної (див. рис. ЗЛО.).
Рис. З.Ю.Візерунчата гладь перемінної кладки 340
Пресові полотна утворяться, коли старі петлі у певному порядку не скидаються на утворені нові петлі. Пресові полотна бувають одинарними і подвійними. Вони підрозділяються на наступні групи: гладкі, відтіночні, ажурні і рельєфні. До найбільш розповсюджених гладких пресових полотен відносяться фанг і напівфанг.
Фанг - - подвійне пресове полотно, у якого всі лицьові і виворітні петлі мають по одному начерку. На полотні петлі мають подовжену форму і на кожній з них лежить додаткова нитка у виді начерку (див. рис. 3.11.). Подібно ластику фанг є дволицьовою полотниною, у якій по обидва боки лицьові петельні стовпчики через один чи через три чергуються з виворітними. Характерною зовнішньою ознакою, що відрізняє фанг від ластику, є те, що у фангу по обидва боки чітко видні і лицьові, і виворітні стовпчики.
І
\ \*у г+І ^, \ \ І
~?*~'& й І-
Рис. 3.1 1. Схему фангу
Напівфангом називається пресове полотно, у якому всі петлі однієї сторони мають начерки, а петлі іншої сторони являють собою кулірну гладь (див. рис. 3.12.).
Унаслідок такої побудови в напівфангу лицьова сторона відрізняється від виворітної. З лицьової сторони в напівфангу розташовуються петельні стовпчики, що складаються з петель без начерків, а з виворітної - стовпчики, що складаються з подовжених петель з начерками.
Фанг і напівфапг застосовують у виробництві верхніх спортивних виробів - - светрів, джемперів, дитячих костюмів і т.д.
Розглянуті пресові полотна в порівнянні з полотнами головних переплетень, на базі яких вони вироблені, відрізняються більшою товщиною, меншою розпускаємістю, не закручуються з країв, характеризуються меншою розтяжністю.
Пресові полотнини, у яких ділянки гладких петель чергуються з
341
Рис. 3.12. Схема напівфангу
ділянками, зв'язаними пресовими петлями, називаються відтіночними (див. рис. 3.13.). Пресові одинарні полотна, що мають у місцях утворення пресових петель просвіти, що створюють візерунки, відносять до ажурних (див. рис. 3.14.). Імітація ажурних ефектів у цих полотнах досягається шляхом утворення петель з начерками подвійними, потрійними і більш.
Різновидом одинарних пресових полотен, що найчастіше застосовуються при виробленні капронових панчіх, є полотно "мікромеш" (див. рис. 3.15.). Унаслідок різної довжини петель і пресової структури розпускаємість цього полотна менше, ніж у кулірной гладі.
Пресові полотна, у яких група петель гладі лягає в пресові петлі з великою кількістю начерків, називаються рельєфними. У пресовому рельєфному полотні ділянки гладі стягаються петлями і робляться опуклими, утворюючи рельєфну поверхню трикотажу (див. рис. 3,16.).
Полотна пресових переплетень характеризуються підвищеною м'якістю, пишністю й об'ємністю. Вони широко застосовуються для вироблення верхніх, білизняних і панчішно-шкарпеткових виробів.
343
Рис. 3.17. Полотно плюш
Ці переплетення можуть бути гладкими і візерунчатими, одинарними і подвійними. Крім того, плюш може бути з петельним і розрізним ворсом. Гладкий плюш має з вивороту ворсові петлі від кожної петлі трикотажу, унаслідок чого вся його поверхня покрита петельним ворсом. У візерунчатому плюші ворсовий виворіт являє собою різні візерунки, між якими розташована безворсова поверхня.
Плюш характеризується м'якістю і гарними теплозахисними властивостями. В залежності від застосовуваної сировини і довжини ворсу він має різне застосування.
При виготовленні ворсових полотен у ґрунт вкладають додаткові підкладкові нитки (див. рис. ЗЛ8.). Ці нитки замкнутих петель не утворюють, а розташовуються у вигляді протягань на вивороті трикотажу, де висять на платинних дугах ґрунту у виді начерків.
Полотна з підкладковими нитками розчісують для утворення ворсу на виворітної сторони.
Ворсові полотна можуть бути одинарними і подвійними, простими і платувальними з однією, двома і більше підкладковими нитками в одному горизонтальному ряді ґрунту. Ворсові (футеровані) полотна характеризуються підвищеними теплозахисними властивостями і широко використовуються для виготовлення білизняних, верхніх і спортивних трикотажних виробів.
Ажурні полотна мають переривчасті петельні стовпчики, що виходять у результаті переносу петель з одних стовпчиків на інші (див. рис. 3.19.). Характерною зовнішньою ознакою ажурних полотен є наявність отворів чи просвітів, що, розташовуючись закономірно, утворюють на полотнах чи виробах різноманітні візерунки, які нагадують мережива, гіпюр, вишивки, а іноді - вироби ручного в'язання на спицях чи гачком.
Ажурні переплетення часто комбінують із гладкими гладдю і
ластиком. Ажурні візерунки в залежності від моди розташовують у виробах.

345
білизняних,
Застосовується ажурний трикотаж для вироблення верхніх, панчішно-шкарпеткових виробів і оздоблювальних деталей.
Жаккардовшіи називаються полотна, у яких кожна нитка в петельному ряді утворює нові петлі з певними інтервалами відповідно до візерунка. За допомогою жаккардових механізмів на в'язаних полотнинах і виробах можна одержувати кольорові і рельєфні візерунки будь-якої складності і форми. Ці візерунки можуть розташовуватися раппортно або купонно.
Жаккардовий трикотаж може вироблятися на базі всіх головних і похідних переплетень одинарних і подвійних. Жаккардові переплетення кулірної групи можуть бути регулярні і нерегулярні. У регулярному жаккардовому переплетенні всі петлі однакового розміру, у нерегулярному -
мають різну величину.
Одинарні кулірні жаккардові переплетення бувають одноколірні, багатобарвні і рельєфні. Особливістю одинарних жаккардових полотен є наявність на виворітній стороні протягань від кольорових ниток, що переходять від одного візерунка до іншого і не беруть участь в утворенні ґрунту. Тому одинарний жаккардовий трикбтаж виробляють мілковізерунчатим.
Більш широке поширення одержав подвійний кулірний жаккардовий трикотаж. Він може бути повним і неповним (див. рис. 3.20. і 3.21.). У повного жаккардового полотна кожен петельний ряд на лицьовій стороні складається з ниток двох чи трьох кольорів, а на виворітній стороні - ~ з ниток
одного кольору.
Подібно одинарному подвійний жаккардовий трикотаж буває одноколірним, багатобарвним, гладким і рельєфним. Крім того, багатобарвні полотна можуть бути однобічними і двосторонніми.
Жаккардові полотна характеризуються меншою розтяжністю по ширині завдяки наявності протягнень, трохи меншою розпускаємістью, а подвійні -
*5
більшою товщиною і масою 1 м у порівнянні з полотнинами головних переплетень. Вони широко застосовуються для виготовлення верхніх і
спортивних виробів.
Основов'язані переплетення
На відміну від кулірних переплетень при виробленні основов'язаного трикотажу в петлеугворенні одночасно бере участь не одна нитка, а ціла система їх основа, що складається з паралельно розташованих ниток. При цьому петлі утворюються одночасно на всіх голках ряду. Після утворення петель кожного ряду гребінки нитководів зрушуються і прокладають нитки на голки в наступному ряді. В результаті цього відбувається зв'язування окремих вертикальних стовпчиків у плоске полотно.
Основов'язаний трикотаж відрізняється від кулірного зовнішнім виглядом, меншою розтяжністю, пружністю і малою розпускаємістю в горизонтальному напрямку. Крім того, для основов'язаного трикотажу характерний нахил петель, який називається зрушенням ниток від однієї голки
до іншої.
Основов'язаний трикотаж, як і поперечнов'язаний, може вироблятися на
одинарних (однофонтурних) і подвійних (двохфонтурних) машинах.
346
Рис. 3.20. Повне трьохкрльорове трьохкольорове жаккардове полотно
Рис. 3.21. Неповне жаккардове полотно
До одинарного базисного основов'язаного полотна відносяться: ланцюжок, трико й атлас.
Ланцюжком називається одинарне основов'язане вузьке полотно, при утворенні якого кожна нитка прокладається на ту саму голку й утворить окремі, не зв'язані один з одним петельні стовпчики-стрічечки. Кожен ланцюжок може складатися з закритих і відкритих петель.
Ланцюжок служить складним елементом різних полотен, у самостійному виді застосовується обмежено, в основному - у вигляді бахроми в кашне, шарфах і хустках.
Трико це найпростіше одинарне основов'язане полотно, що складається з однакових петель і однобічних протягань, при утворенні яких кожна нитка основи прокладається по черзі на сусідні голки (див рис. 3.22.). Унаслідок нахилу петель і розташування протягань у кожному петельному стовпчику то праворуч, то ліворуч петельні стовпчики трико мають зиґзаґоподібну будову, а саме полотно має хитливу структуру та негладку фактуру.
Похідними полотнинами від одинарного трико є триголкове трико, чи сукно, чотириголкове трико, чи шарме, п'ятиголкове трико і т.д.
Сукном, чи триголковіш трико, називається таке полотно, при в'язанні якого кладка нитки лежить теж на двох толоках, але не на сусідніх, як у простому двоголковому трико, а на голках, розташованих через одну (див. рис. 3.23.). При такій кладці протягання з'єднують петлі не в сусідніх попелястих стовпчиках, а через один. Внаслідок того, що протягання у сукна довше, ніж у трико, вони утворять більш помітний на вивороті візерунок у вигляді ялинки, що створює враження лицьової сторони трикотажу з поперечними
347
Рис. 3.22. Схема будови трико
стовпчиками, які йдуть перпендикулярно лицьовим петельним стовпчикам, тому при розкрої- полотна лицьовою стороною вважають виворіт. У порівнянні з двоголовим трико сукно,іноді як триголкове трико, володіє меншою розпускаємістью, більш красивим зовнішнім виглядом, не таке шорсткувате, більш м'яке, ковзке з вивороту.
Рис. 3.23. Схема сукна
Шарме, чи чотириголкове трико, утворюється прокладанням ниток основи по черзі на двох голках, розташованих не через одну, як при виробленні сукна, а через дві (див. рис. 3.24.). Внаслідок того, що шарме має подовжені протягання, що з'єднують перший і четвертий петельні стовпчики, воно є більш товстим, важким, ще м'якішим і гладким з вивороту, ніж сукно, тому його успішно використовують для м'якої дитячої білизни, іноді з начісним ворсом з вивороту.
При виробленні атласу кожна нитка основи послідовно утворює петлі в
багатьох петельних стовпчиках з однобічними і двосторонніми протяганнями.
При цьому нитка основи прокладається увесь час на сусідню голку і зрушується
яа певну кількість голкових кроків вправо, а потім переміщається на таку ж
Ількість голок уліво (див рис. 3.25.). Атлас може бути одинарним і подвійним.
348
Рис. 3.24. Схема шарме
Рис. 3.25. Схема атласу
Похідні атласу являють собою полотнини, у яких сполучаються два чи кілька видів атласу. З похідних атласу найбільш широке застосування одержав атлас-сукно.
Із подвійного осповов'язанного трикотажу найбільше широко поширені переважно інтерлочні полотна,- інтерлочне трико і інтерлочний атлас.
Інтерлочне трико - - подвійне основов'язане полотно, що виробляється шляхом прокладання кожної нитки по черзі на три різні голки (див. рис. 3.26.). Оскільки кожен лицьовий петельний стовпчик у інтерлочному трико утворюється з однієї нитки, а протягання в кожній петлі спрямовані в різні сторони, лицьові стовпчики мають правильну будову, без зиґзаґів, і за зовнішнім виглядом нагадують лицьову сторону поперечнов'язаного інтерлочного трикотажу.
349
Рис. 3.26. Інтерлочне трико
В залежності від способу оздоблення ниток основи інтерлочне трико може бути гладким чи з подовжньою смужкою.
Інтерлочне трико більш пружне, ніж ластичне, воно не закручується і практично не розпускається. Застосовується воно для вироблення верхніх і рукавичних виробів.
Інтерлочний атлас являє собою подвійне полотно (див. рис. 3.27.). Внаслідок нахилу петель у різні сторони і наявності різноманітних протягань інтерлочний атлас має поперечні смуги, особливо помітні в одноколірних полотнах. Інтерлочний атлас не розпускається і не закручується, має міцність по довжині приблизно в 2 рази більше за міцність аналогічних одинарних полотен.
Рис. 3.27. Інтерлочний атлас
Філейними називаються основов'язані полотна, у яких відсутній зв'язок між деякими сусідніми петельними стовпчиками в одному ряді або в декількох 350
рядах підряд (див. рис. 3.28.). Цей трикотаж може вироблятися одинарним і подвійним. Найбільше поширення одержав одинарний.
Філейний трикотаж має різні за розміром та формою отвори, що утворюються в результаті проборки ниток не в кожен нитковід гребінки, а через один чи три. На рис. наведено схему розташування петель у філейному полотні трикової кладки, у якому пропущені петлі створили отвори ромбовидної форми.
Область застосування філейного трикотажу досить велика. З цього трикотажу виготовляють чоловічі і дитячі фуфайки (сітки), теніски, блузки, літні рукавички і т.д. Для жіночих платтів і джемперів у даний час філейний
Рис. 3.28. Філейне полотно трикотажної кладки
трикотаж застосовують як самостійно, так і в сполученні з іншими видами візерунчастого трикотажу.
Основов 'язаний жаккардовий трикотаж: подібно кулірному може бути одинарним і подвійним. Одинарний трикотаж у свою чергу може бути рельєфним, простим і рельєфним вишивним.
Як і в кулірному, в основов'язаному жаккардовому трикотажі нитка прокладається тільки на ті голки, з яких скидається стара петля. Візерунки на основов'язаних жаккардових 'полотнах завжди прості, лаконічні і гранично стилізовані. У більшості випадків це - вертикальні смуги, зиґзаґи, ромбовидні і прямокутні клітки, шашки, різні геометричні фігури і т.д. Для утворення кольорових малюнків застосовують різнобарвні нитки основи (їх число може досягати 24), які у кожній з основ чергуються в порядку, що залежить від візерунка.
Рельєфний простий жаккардовий трикотаж має петлі різної довжини, що чергуються в такому порядку, як цього вимагає візерунок (див. рис. 3.29.). Унаслідок деякої різниці в довжині петель, що мають різний натяг, на певних ділянках полотна утворюються опуклості.
351
Рис. 3.29.Рельєфне просте жаккардове полотно
Рельєфний втішений жаккардовий трикотаж: являє собою основов'язане полотно, на поверхні якого розкидані горбки, що утворюються з додаткових петель вишивних ниток, прокладених вишивною гребінкою.
Недоліком більшості полотен, вироблених на базі вишивних жаккардових переплетень, є нерівномірність їх структури. Ділянки полотна, де в ґрунт уплутуються вишивні нитки, виявляються більш щільними, ніж ділянки, вироблені тільки ґрунтовим переплетенням. Така нерівномірність полотна негативно позначається на процесі виготовлення з нього виробів.
Малорозтяжні основов'язані переплетення можуть бути отримані трьома способами: з'єднанням переплетення ланцюжка з утоковими нитками, з'єднанням переплетення ланцюжка з переплетенням трико і його похідними, з'єднання переплетення трико з утоковими нитками.
Переплетення ланцюжок-уток характеризується малою міцністю по ширині і легко розпускається (особливо в полотнах з хімічних волокон).
Ланцюжок-сукно характеризується малою розпускаємістью, а по розтяжності - наближається до тканин. Недоліками його є знижена міцність по ширині і велика маса 1 м".
Трико-уток відрізняється меншою розтяжністю і розпускаємістью і більш високою міцністю по ширині.
Малорозтяжний трикотаж застосовують для виготовлення жіночих костюмів, платтів, чоловічих сорочок, халатів і інших верхніх виробів.
Особливості моделювання і конструювання трикотажних виробів
Багато трикотажних виробів на відміну від швейних формуються частково чи цілком у процесі в'язання.
Задачею моделювання є створення зручних, витончених, відповідних М°ДІ, високоякісних трикотажних виробів різноманітних фасонів, а також поліпшення раніше створених моделей. При розробці моделей одягу з трикотажу враховують насамперед його специфічні властивості - - підвищену розтяжність, еластичність, усадку, а також вид сировини і переплетення, призначення виробу, вікові і розмірні ознаки, силует, покрій, композицію, 352
кольорове оформлення. Для виробів із трикотажу основними і найбільш доцільними є два силуети - прямий і напівприлягаючий.
Процес моделювання починається зі створення ескізу виробу і закінчується виготовленням дослідних зразків і передачею їх на розгляд художній раді, до складу якої входять і представники торгівлі.
Особливістю моделювання одягу з трикотажу є те, що форма багатьох виробів створюється не за рахунок виточок, складок та ін., а в процесі в'язання самого трикотажу (за рахунок зміни структури переплетення).
Перегляд зразків нових моделей відбувається звичайно два рази на рік
- навесні і восени. Після того як модель виробу прийнята підприємством до
виробництва, у модельно-конструкторських лабораторіях, експериментальних
цехах починається конструювання креслень лекал деталей виробу різних
розмірів.
Конструювання трикотажних виробів є важливим етапом виробництва, тому що від якості розробки конструкції залежать посадка виробу на фігурі, зручність у носінні і витрата трикотажного полотна на одиницю виробу При конструюванні враховують специфічні властивості і будову трикотажу: розтяжність, товщину, закручуємість, розпускаємість та ін.
Способи виробництва трикотажних виробів
За засобом виготовлення трикотажні вироби поділяють на регулярні, напіврегулярні та кроєні.
Регулярними називаються вироби, яким форму - частково або цілком -додають у процесі в'язання. Низ виробу (жакета, жилета, светра) запрацьовується при в'язанні,; пояс і комір складають одне ціле зі станом, а рукави закінчуються манжетами (ластиком). Підібрані комплекти деталей надходять у швейний цех.
Напіврегулярні вироби шиють з деталей трикотажу, що мають форму, близьку до форми лекал. Ці деталі вимагають незначного покрою в області горловини, пройми й оката рукава. При в'язанні напіврегулярним способом низ виробу, як правило, запрацьовується на машині. Краї, виготовлені іншим переплетенням (пояс, манжети), складають одне ціле з вив'язаною деталлю, рукавом або станом. Виріб не має швів у місцях з'єднання пояса зі станом і манжети з рукавом, що поліпшує його зовнішній вигляд.
Кроєними називаються вироби, яким форму і розмір додають у процесі розкрою полотна і наступного пошиття.
Способи з'єднання деталей виробу. Для з'єднання деталей трикотажних виробів, обробки країв і оздоблення застосовують ниткові шви, що виконуються різними стібкамй і рядками. Трикотажне полотно має більшу, ніж тканина, розтяжність і здатне до розпускання петель. Тому шви, що застосовуються при пошитті трикотажних виробів, повинні мати відповідні міцність і розтяжність. Вони повинні давати посадку по довжині, близьку до посадки полотна, тому що при недостатній посадці шов приймає зиґзаґоподібний вид. Шви повинні захищати крайні петлі деталей виробу від розпускання.
353
Усі шви, що застосовуються в трикотажному виробництві, підрозділяють на види і групи. Розрізняють такі види швів: сполучні, підрубочні, окантовочні, оздоблювальні.
Особливе місце серед пошивних операцій займають спеціальні види оздоблювальних робіт обробка вишивкою, мереживами, аплікаціями,
стрічками та іншими прикрасами. Вироби з таким оздобленням красиві, витончені, ошатні. Виконують оздоблювальні роботи як за допомогою різних машин, так і вручну.
Волого-теплова обробка трикотажних виробів. Волого- теплова обробка (ВТО) необхідна трикотажу для надання йому стійкості лінійних розмірів купонів, полотен та виготовлених з них виробів. У процесі ВТО поліпшується зовнішній вигляд полотна завдяки вирівнюванню його петельної структури, розгладжуються заміни і шви, готові вироби набувають необхідної форми. Під дією вологи і тепла трикотаж легше піддається різним деформаціям, знімаються напруги, що виникли в процесі в'язання.
3.2.2 Класифікація і характеристика асортименту трикотажних
товарів
Класифікація трикотажних товарів за ДСТ передбачає розподіл їх за призначенням, видом застосованої сировини, структурою переплетень, способом виготовлення, обробки й оздоблення виробів.
За призначенням трикотажні вироби поділяють на п'ять груп: верхні; білизняні; панчішно-шкарпеткові; рукавичні; головні убори і хустинно-шарфові.
За видом застосов аної сировини трикотаж поділяють на вироби, вироблені з пряжі бавовняної, вовняний, змішаної (бавовнянолавсанової, полиефірбавовняної, бавовняновіскозної,
напівшерстяної й інших видів), з хімічних волокон, із синтетичних і штучних ниток і з різних сполучень пряжі та ниток.
У залежності від структури переплетення трикотажні вироби можуть бути кулірними та основов'язаними, ті й інші однофонтурними і
двофонтурними.
За засобом виготовлення вироби поділяють на в'язані (регулярні і напіврегулярні), кроєні (виготовлені з трикотажних полотен), комбіновані (виготовлені з деталей, в'язаних і кроєних з полотен).
У залежності від оздоблення й обробки виробів і полотен розрізняють вироби відварені, вибілені, фарбовані у полотні або виготовлені з фарбованих пряжі і ниток, набивні, тиснені, оброблені під замшу, начісні, з підвалкою, відформовані, стабілізовані, зі спецобробкою .
Верхній трикотаж
Верхні трикотажні вироби найбільш різноманітні за видами сировини, переплетень і обробці. Для них характерні часта зміна фасонів, постійне Удосконалення форми й обробок, поява нових видів виробів. Вироби верхнього 354
трикотажу, в основному, бувають спортивного і спортивно-ділового стилю; у молодіжному одязі відзначається помітний вплив фольклорного стилю.
Для виготовлення верхнього трикотажу використовують усі види поперечнов'язаних і оснонов'язаних переплетень. Основна сировина бавовняна, вовняна, змішана, об'ємна пряжа і нитки.
Верхні осінньо-зимові вироби повинні мати гарні теплозахисні властивості, тому їх виробляють на двофонтурних машинах з вовняної, напівшерстяної, змішаної і високо-об'ємної пряжі, а також з ворсових трикотажних полотен або з полотен плюшевих переплетень.
Верхні вироби весняно-літнього асортименту в'яжуть з полегшених полотен, вироблених на однофонтурних основов'язальних машинах, які дозволяють створювати міцні, витончені, у тому числі з мереживним візерунком, полотна.
До цієї групи виробів відносяться джемпери, жакети, жилети, блузки, плаття і костюми, светри, рейтузи, штани чоловічої і жіночі, піжами, халати, піджаки, куртки, костюми і штани спортивні, спідниці.
Джемпер (пуловер) виріб з рукавами, без застібки чи з
застібкою вгорі, що покриває тулуб і частково стегна, з коміром до 5 см висотою, чи без нього.
Жакети - - вироби з рукавами і з розрізом чи застібкою від верха до низу. Виробляють жакети чоловічі і жіночі. Жіночі жакети виготовляють з довгими, напівдовгими і короткими рукавами, чоловічі - тільки з довгими. Рукава жакетів ушивні, суцільнокроєні і реглан, різної довжини і ширини.
Жакет та джемпер можуть складати гарнітур з іншими виробами.
Жилет - ~ виріб із проймами без рукавів з розрізом по всій довжині
переду.
Светри вироби з довгими рукавами, без застібки, з високим
коміром (більш 5 см).
Плаття жіночі і плаття для дівчат - складаються з ліфа і спідниці, об'єднаних в одне ціле; можуть бути подовженими (напівприлягаючими), вільними, м'яких ліній, з великими деталями. Виготовляють їх в основному з формостійкихих трикотажних полотен з вовняної, змішаної пряжі, об'ємних ниток, триацетатного і ацетатного шовку, капронового шовку. Фасони платтів дуже різноманітні і залежать від виду коміра, довжини і фасону рукавів, наявності обробки і т.ін.
Блузка складається зі стану і рукавів, може бути і без рукавів. У залежності від фасону її стан прямий чи звужений у галії і розширений донизу, іноді складається з декількох частин.
Костюми - комплект трикотажного одягу, що складає з двох чи трьох виробів. Костюм двійка складається з жакета чи джемпера і спідниці, костюм-трійка - - з жакета, джемпера і спідниці (штанів).
Рейтузи ~ поясний одяг, що щільно облягає нижню частину тулуба і ноги до ступень, закінчуються штрипками чи ластиком, з продержкою еластичної тасьми по лінії галії.
355
Чоловічі трикотажні вироби відрізняються від жіночих більш простою конструкцією й обробкою. Дитячий верхній трикотаж виробляється тих же видів, що і для дорослих, але менш складних фасонів.
Поряд із класичним асортиментом трикотажних виробів випускається все більше нових видів виробів - - платтів, костюмів-двійок, костюмів-трійок, сарафанів, комбінезонів для дівчаток та ін.
Білизна трикотажна
Трикотажну білизну поділяють на побутову і спортивну. Білизну побутового призначення поділяють за статтю і віком споживачів на чоловічу, жіночу і дитячу.
У відповідності до торговельної класифікації трикотажну білизну групують у такий спосіб: білизна чоловіча, жіноча, спортивна, дитяча.
Трикотажну білизну виготовляють з поперечнов'язаних і основов'язаних полотен, що вироблені із сировини різного волокнистого складу. За засобом виробництва білизна відноситься до кроєних виробів.
Чоловіча білизна. В асортимент чоловічої білизни входять фуфайки, кальсони і верхні сорочки,
Фуфайки виробляють двох типів: із застібкою і без застібки. Фуфайки обох типів можуть бути з довгими і короткими рукавами. Низ довгого рукава закінчується ластиком чи манжетою, короткого - - манжетою чи підгинанням краю усередину.
Для пошиття фуфайок застосовують гладкі чи начісні трикотажні полотна з бавовняної, бавовняно-лавсанової, віскозної, об'ємної, вовняної і напівшерстяної пряжі, яка вироблена переплетеннями гладь, ластик і інтерлок.
Кальсон й за конструкцією бувають двох типів: довгі і короткі. Шиють їх з таких же (за сировинним складом і переплетенням) трикотажних полотен, що і фуфайки.
Фуфайки разом з кальсонами складають гарнітур.
Сорочки чоловічі верхні виготовляють трьох видів: з довгими рукавами, що закінчуються одинарними манжетами з одними-двома ґудзиками; з короткими рукавами, низ яких підігнутий усередину чи обшитий планкою, кантом або бейкою; з короткими рукавами (ці сорочки носять навипуск).
Виготовляють сорочки в основному з основов'язаного трикотажу, виробленого з пряжі і ниток, різних за волокнистим складом. Переплетення застосовують малорозтяжні.
Жіноча білизна. Асортимент жіночої трикотажної білизни різноманітний як за полотнами, що застосовуються, так і за кількістю моделей. До нього входять сорочки жіночі, панталони, комбінації, сорочки нічні і спідниці нижні.
Сорочки жіночі випускають трьох типів: стан, звужений у талії і розширений донизу; стан, розширений від верха до низу; стан прямий. Сорочки всіх типів можуть бути двох видів; із бретелями і з плечиками. 356
Панталони за конструкцією бувають трьох типів: довгі, короткі і панталони-труси. Складаються панталони з двох ніжок і ластки (можуть бути і
без неї).
Комбінації виготовляють одного типу - - звужені в талії і розширені донизу і двох видів - - із бретелями і без бретелей. Комбінації бувають і з
викроєними плічками.
Комбінації надходять у продаж окремо й у гарнітурі з сорочками і
панталонами.
Нічні сорочки шиють довгими чи короткими, трьох видів: з
рукавами вшивними, суцільнокроєними (типу реглан) і без рукавів Стан нічної сорочки прямий, розширений донизу чи звужений у талії.
Спідниці пиж:ні шиють звичайно з оборками чи воланами, різним оздобленням по низу, з капронового або віскозного полотен, виготовлених на
основов'язальних машинах.
Піжама - це комплект трикотажного одягу для сну, що складається з
куртки (фуфайки, блузи) і штанів різної довжини.
Дитяча білизна. У продаж надходить білизна для дітей старшого і
ясельного віку.
Білизну для дітей старшого віку можна підрозділити на білизну для хлопчиків і білизну для дівчат. В асортимент цієї білизни входять вироби тих
же видів, що і для дорослих.
Білизна для дітей ясельного віку - - розпашники, повзунки, пісочниці, а
також комбінезони, конверти, шапочки та ін.
Спортивна білизна. До спортивних білизняних виробів відносяться майки, труси, фуфайки, купальні костюми, трико для важкоатлетів, гімнастів і борців, сорочки для велосипедистів.
Панчішно-шкарпеткові вироби
Асортимент панчішно-шкарпеткових виробів дуже великий і різноманітний за видами застосовуваної сировини, структурою полотен і способами їх обробки, а також особливостями будови самих виробів. У групу панчішно-шкарпеткових виробів входять панчохи і напівпанчохи жіночі, рейтузи зі слідом жіночі (колготки), підслідники, шкарпетки чоловічі, жіночі і дитячі, панчохи, напівпанчохи дитячі, рейтузи зі слідом дитячі (колготки),
спортивні вироби і панчохи медичні.
За видом сировини панчішно-шкарпеткові вироби бувають бавовняними, вовняними, змішаними, з капронових ниток, ниток еластик, бавовняно-капронової, вовно-капронової пряжі. Застосовують також гумові еластичні нитки, високо еластичні нитки спандекс, лайка.
За оздобленням розрізняють панчішно-шкарпеткові вироби гладкофарбовані, вибілені і набивні, а також строкатов'язані.
За з асобом виробництва панчохи бувають круглов'язаними, з круглопанчішних автоматів (без шва), та шюсков'язаними, з котонних машин, які мають шов від миска через п'ятку до верху.
357
Панчохи і напівпанчохи жіночі виробляють на коуглопанчішних автоматах і котонних машинах. При цьому застосовують різні види переплетень: гладь, покривні, пресові, ажурні, малорозпускні, жакардові
та ін.
Основними частинами жіночої панчохи є борт, поголінок, п'ятка, слід і
мисок.
Виготовлення жіночої панчохи на круглопанчішному автоматі
починається з борта, потім в'яжуть поголінок, п'ятку, слід і мисок. Борт і поголінок мають форму циліндричної трубки. П'ятка панчохи з капронових ниток може бути не зв'язана, а сформована в процесі обробки.
На котонних машинах жіночі панчохи виробляють у вигляді розгорнутого полотна симетричних обрисів, що після зшивання країв здобуває форму, яка відповідає формі ноги. Котонні панчохи більш красиві і формостійкі
в порівнянні з безшовними. ,
Напівпанчохи жіночі за конструкцією відрізняються від панчіх: вони мають більш короткий поголінок і замість подвійного борта короткий ластичний бортик з гумовою ниткою чи гумовою тасьмою. Жіночі панчохи і напівпанчохи виробляють з 19-го до 29-го розміру (розмір панчіх це
довжина сліду в сантиметрах).
Рейтузи зі слідом жіночі (колготки) складаються з торса з бортиком, ніжок, п'ятки, сліду, миска і можуть бути з ласткою або без неї. Виготовляють їх з бавовняної, еластичної пряжі, еластика з бавовняною пряжею, з еластика з вовняної'і вовнолавсанової пряжи.
Розміри колготок позначають дробовим числом: у чисельнику зазначений розмір за напівобхватом грудей, а в знаменнику - - довжина сліду у
сантиметрах.
Підслідники складаються з корпуса і бортика з гумовою ниткою,
виробляються з капрону еластик.
Шкарпетки випускають чоловічі, жіночі і дитячі. У них розрізняють
наступні частини: ластик, поголінок, п'ятку, слід і мисок.
Ластик в'яжуть дволицьовим (ластичним) переплетенням. Довжина його в залежності від конструкції і розміру шкарпеток від 2 до 12 см,
Випускають шкарпетки з коротким ластиком 2 3 см, який називають бортиком. В'яжуть бортик з гумовою ниткою, що додає йому
еластичність.
Напівпанчохи (гольфи) чоловічі (їх довжина складає 48 - - 60 см) і підліткові (довжиною 44 - - 46 см) виробляють на круглопанчішних автоматах з еластичної і бавовняної пряжі, змішаної і вовняної пряжи.
Панчохи і напівпанчохи дитячі на відміну від жіночих виробляють тільки на круглопанчішних машинах. Сировину використовують ту ж саму, що і для жіночих панчіх, за винятком капронового шовку.
За будовою дитячі панчохи дещо відрізняються від жіночих і складаються з ластику, паголінку, п'ятки, сліду і миска.
До спортивних виробів відносяться напівпанчохи, гетри, а також
наколінники і голіностопи. 358
Рукавичні вироби
Рукавички з трикотажного полотна (шиті) за конструкцією бувають двох типів: із прямокутним подоликом і з подоликом, розширеним донизу. Шиті рукавички складаються з корпуса з чотирма пальцями, великого пальця і міжпалових смужок.
Рукавички обох типів виготовляють одинарними чи подвійними з поперечнов'язаного та основов'язаного полотна. Рукавички можуть бути комбінованими з полотен різного кольору і переплетень. Застібають
рукавички на кнопки, ґудзики і пряжки.
В торгову мережу надходять рукавички таких розмірів: дитячих - 7, 8, 9; жіночих - - 8, 9, 10; чоловічих - - 10, 11, 12.
Рукавиці з трикотажного полотна (шиті) випускають одного типу (подвійні) з поперечнов'язаного і основов'язаного, гладкого і начісного полотен. Верх і підкладка рукавиць складаються з корпуса і великого пальця, який може бути вшивним чи з пришивною верхньою частиною. Рукавиці можуть мати різну застібку. В торгову мережу надходять рукавички таких розмірів: дитячих - - 5,5; 6; 6,5; 7; 8 і 9; жіночих - - 8, 9, 10; чоловічих -10, 11, 12.
Рукавиці в'язані виготовляють одинарними і подвійними одного типу, з високооб'ємної пряжи і ниток, змішаної, вовняної і комбінованої пряжи. В'яжуть рукавиці такими ж переплетеннями, що і рукавички. Розміри в'язаних рукавиць, які надходять в торгівлю, такі: дитячих - - 5,5; 6; 6,5; 7 і 8; жіночих-8,5; 9 і 9,5; чоловічих 9, 10, 11 і 12. Розмір рукавиць визначається напівобхватом долоні в сантиметрах.
Хустинно-шарфові вироби
До групи хустинно-шарфових виробів відносяться хустки, шарфи, шапочки, берети та ін.
Хустки в залежності від виду сировини і переплетення поділяють на зимові, демісезонні і літні. Виробляють їх квадратної форми, поперечнов'язаними та основов'язаними переплетеннями, з бахромою і з облямівкою без бахроми. Розмір хусток установлюється без обліку довжини бахроми. За засобом виробництва розрізняють хустки машинної і ручної роботи.
Шарфи звичайно виробляють прямокутної форми, одинарними або подвійними, із пряжі різних видів. Довжину і ширину їх вимірюють по середині виробу без урахування китиць і бахроми. Різновидом шарфів є кашне.
Шапочки для дорослих випускають 52 - 60-го розмірів, дитячі - -44-50-го. Шапочки для дорослих і дітей виробляють з різної пряжі; за засобом виробництва вони можуть бути вя'заними і кроєними.
Берети в'яжуть на спеціальних береточних машинах, а також на фангових машинах з вовняної і напівшерстяної пряжі.
359
3.2.3 Вимоги до якості, маркування, пакування, транспортування
та зберігання трикотажних виробів
Доброякісні трикотажні вироби повинні відповідати вимогам стандартів, сучасному напрямку моди. Конструкція верхніх трикотажних виробів повинна бути формостійкою, зручною, фарбування - стійким. Білизняні вироби повинні мати високий рівень гігієнічних властивостей, бути гігроскопічними, повітропроникними, володіти здатністю зберігати тепло або виводити його залишки (у залежності від сезонності виробу). Панчішно-шкарпеткові вироби повинні зберігати розмір у процесі носіння, мати гарну розтяжність і стійкість до стирання.
На трикотажні вироби встановлюють два сорти: 1-й і 2-й . Сорт виробів визначають у залежності від дефектів зовнішнього вигляду полотна і виробничо-швейних дефектів. При визначенні сорту враховують розмір дефекту, його місцезнаходження на виробі, їх загальну кількість.
Трикотажні вироби, у яких дефекти перевищують припустимі норми, що встановлені для виробів 2-го сорту, відносять до нестандартних. Сорт комплектних виробів установлюють по виробу комплекту нижчого сорту.
При сортуванні трикотажних виробів контролюються їх лінійні розміри.
Для маркірування готових трикотажних виробів повинні застосовуватися: товарний ярлик, стрічка з зображенням товарного знаку, контрольна стрічка. На товарному ярлику вказують товарний знак підприємства-виготовлювача, його місцезнаходження, артикул, сорт, ріст, номер стандарту, дату випуску.
В бічний шов ушивається стрічка з указівкою товарного знаку підприємства-виготовлювача, виду сировини, символів з догляду за виробом, розміру виробу.
Вироби повинні бути відпрасовані, відформовані відповідно до затверджених режимів. Готові вироби повинні бути складені й упаковані. Для упакування виробів повинні застосовуватися папір, споживча тара і транспортна тара.
Трикотажні вироби рекомендується зберігати у чистих, добре провітрюваних, сухих приміщеннях. Вироби повинні зберігатися при температурі не нижче 5 °С й не вище 40 ° С, відносної вологості повітря 50 -70 % і бути захищені від прямого влучення сонячних променів і атмосферних впливів. Вироби, що упаковані в індивідуальну і групову тару, повинні зберігається до реалізації на стелажах в упаковці виготовлювача.
Контрольні запитання:
1. Які види трикотажних переплетень ви знаєте?
2. Характеристика споживних властивостей основов'язаних полотен.
3. Порівняльна характеристика споживних властивостей кулірних полотен.
4. Стан виробництва трикотажних виробів в Україні. Класифікація трикотажних виробів. ,
5. Охарактеризуйте асортимент трикотажних виробів.
6. Які вимоги до якості трикотажних виробів ви знаєте?

360
Тести:
1 .Ідентифікуйте трикотажне полотно, яке утворене шляхом послідовного згинання петлі однієї, двох або трьох разом узятих ниток:
а) основов'язане;
б) пепоречнов"язане;
в) ткане;
г) неткане.
2.Ідентифікувати трикотажне полотно, яке утворене шляхом одночасного згинання ниток:
а) основов'язане;
б) поперечнов'язане;
в) ткане;
г) неткане.
З.До класу кулірних переплетень належать: а) ланцюжок, трико, атлас, сукно;
б) гладь, ластик, шарме, трико;
в) гладь, ластик, двовиворітних трикотаж, інтерлок;
г) шарме, покривний трикотаж, жакардові переплетення, платувальний плюш.
4.Трикотажні вироби класифікуються за призначенням: а) верхні, білизняні, спортивні, для підлітків та дорослих; б) літні, весняно-осінні, зимові;
в) верхні, білизняні, спортивні, купальні, рукавичні, головні убори;
г) дитячі вироби, для підлітків та дорослих.
5. Вкажіть розміри жіночих панчох і шкарпеток:
а) 19-31-го розмірів;
б) 23-33-го розмірів;
в) 12-22-го розмірів;
г) 20-22-го розмірів. .
6.Ідентифікувати виріб: трикотажний плечовий чоловічий або для хлопчиків одяг жорстко фіксованої форми з рукавами, розрізом, застібкою від верху до низу, що покриває; тулуб і частково стегна: а) піджак; б) куртка;
в) макінтош;
г) плащ.
361
7 Трикотажний плечовий одяг з довгими рукавами, без застібки, з високим воротом (більше 5 см), що покриває тулуб і частково стегна:
а) фуфайка;
б) сорочка;
в) светр;
г) джемпер.
З.Корсетний виріб для формування тулуба від верхньої основи грудних
залоз до лінії талії:
а) напівграція;
б) грація;
в) корсет;
г) бюстгальтер.
362
3.3 ВЗУТТЯ
3.3.1 Загальні відомості про взуттєві товари
Взуття призначене для збереження ніг від зовнішніх впливів і виконує утилітарні і естетичні функції.
Серед загальних вимог, що пред'являються до взуття, основними є вимоги функціональні, надійності, естетичності і техніко-економічні.
Функціональність взуття забезпечується показниками його антропометричних властивостей (розміром, повнотою, формою та ін.), масою, гнучкістю, тепло- і вологозахистом та ін.; надійність - - тривалістю фізичного і морального старіння, зберігаємістю форми і зовнішнього вигляду в процесі експлуатації, ремонтопридатністю й ін.; естетичність стильовою
спрямованістю, композиційною цілісністю, оригінальністю фасону, моделі і т.ін.; техніко-економічна доцільність виробничими витратами на
виготовлення, ремонт і т.ін.
В залежності від основних вихідних матеріалів взуття поділяють на шкіряне, гумове і валяне; в залежності від призначення на побутове, спеціальне, а шкіряне і гумове додатково включають і спортивне взуття.
3.3.2 Шкіряне взуття
Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють з натуральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних матеріалів (тканин, трикотажу, нетканих матеріалів), хутра, а також комбіноване. Його виробляють підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості.
Чинники, що формують споживні властивості шкіри
Формування споживних властивостей і асортименту взуття залежить насамперед від розвитку сировинної бази галузі, науково-технічного прогресу і культури виробництва, росту добробуту і культури людей, тенденцій зміни моди, кліматичних умов, сезонності, національних особливостей, характеру зайнятості населення та інших факторів.
Основними матеріалами для виготовлення шкіряного взуття є шкіри натуральні, штучні і синтетичні, текстильні матеріали (ткані, неткані матеріали, трикотажні полотна), пластмаси.
Допоміжними служать скріплюючі матеріали (нитки, цвяхи, клей), взуттєва фурнітура (крючки, блочки та ін.), обробні матеріали та ін.
Шкіри натуральні -одержують з різної шкіряної сировини. Використовують сировину крупну - шкури тварин, крім свинячих, масою понад 10 кг у парному стані, дрібну - шкури телят, лошат, верблюденят масою, що не перевищує 10 кг у парному стані; шкури кіз і овець незалежно від їхньої маси; свиняча сировина - - шкури свиней; шкури оленів, морського звіра та ін.
Шкури, що знаходяться в парному стані, консервують (сушінням, солінням, заморожуванням) для збереження їхньої якості при зберіганні і перевезенні. На шкіряних заводах шкуру за допомогою сучасної технології

363
перетворюють у шкіру, зробивши її придатною для пошиття взуття й інших
виробів.
Процес виробництва шкіри складається з трьох груп операцій: підготовчих, дублення, оздоблювальних.
Підготовчі операції проводять для усунення зі шкури непотрібних для шкіри шарів: верхнього, найбільш тонкого шару - - епідермісу і нижнього -мездри (підшкірної жирової клітковини), а також консервуючих речовин, волосяного покриву й ін. При цьому потрібно виділити середній, найбільш товстий шкіроутворюючий шар шкури - - дерму (84-86 % товщини), так звану „голину".
Потім голину піддають фізико-хімічним і механічним операціям, що сприяють розпушенню волокнистої структури дерми і процесу дублення. При необхідності голину двоять, тобто розпилюють по товщині, одержують два або кілька шарів, нижні з яких називають спилками.
Деякі шкури великої рогатої худоби, а також кінські, чепракують, тобто поділяють на окремі ділянки для деталей низу взуття. Таким чином, кількість і послідовність підготовчих операцій залежить від виду сировини, методу його консервування та призначення шкіри.
Дублення голини - полягає в його обробці дубильними речовинами, що надає йому властивості шкіри: стійкість до дії вологи, температур, мікроорганізмів, хімічних сполук, теплозахисність., м'якість, гнучкість, пружність, механічну міцність та ін.
Основними методами дублення є наступні. Хромове дублення голини ґрунтується на обробці дерми розчинами основних солей тривалентного хрому. Отримана шкіра має сіро-блакитний зріз (придбане фарбування). Вона м'яка й еластична, стійка до підвищених температур і стирання, повітро- і паропроникна, але швидко 'набрякає, втрачаючи при цьому пружність і міцність. Цим методом виготовляють широкий асортимент шкір для деталей заготовки верху взуття і підкладки.
Алюмінієве дублення голини -- це обробка дерми водними розчинами основних солей алюмінію. Застосовують його для виготовлення лайки-одягової та галантерейної шкіри.
Цирконієве і титанове дублення полягають в обробці голини водними розчинами дубильних сполук цирконію і титану. Одержують шкіри з ущільненою волокнистою структурою, підвищеною міцністю на розрив, стиск і стирання, стійкістю до дії води і поту. Ці шкіри пружні і гнучкі, мають майже білий рівномірний колір. Це дозволяє застосовувати їх як матеріали у взутті з підошвою натурального кольору (не пофарбованою).
Таннідне дублення - обробка голини розчинами рослинних дубильних речовин - екстрактів рослин, що містять таннін (дуба, верби й ін.). Одержують червоне дублення шкіри (червонисто-коричневий зріз). Однак цей спосіб Дублення в нашій країні застосовують лише в комбінації з іншими. Комбіноване дублення за значенням в шкіряному виробництві с одним з провідних методів і полягає у дії на голину одночасно або послідовно декількома дубильними речовинами. Одним з найбільш відомих є хромотаннідне, коли голину дублять 364
спочатку солями хрому, а потім до дублюють танідами. Але коштовні танніди поступово витісняються більш перспективними синтетичними дубильниками (синтанами) або застосовуються з ними спільно. Часто хромове дублення поєднують з цирконієвим, титановим, алюмінієвим та ін. У результаті цього утворюється дублення хромосинтанне, хромоцирконієве,
хромотитаноцирконієве, хромо-алюмосинтанне та ін. Шкіри, вироблювані комбінованими методами дублення, водостійкі, міцні на розрив, стиск, стирання, їх використовують як підошовні. Серед них досить відомі юхти; на розрізі вони мають колір від червонисто-коричневого до бурого при хромотаннідному дубленні і більш світлий -- при введенні сполук алюмінію, титану, цирконію.
Жирове дублення - це обробка голини жирами морських тварин. Використовують шкури диких кіз, молодих оленів, овець, собак та ін. В процесі такого дублення виготовляють замшу.
Після дублення шкіра ще не придатна до використання. Вона недостатньо пружна і водостійка, містить надлишок вологи, тому підлягає післядубильній обробці, а потім оздобленню. Більшість шкір після дублення промивають для усунення незв'язаних дубильних речовин, відправляють на проліжку для кращого зв'язування дубильника зі шкурою, піддають віджиму для обмеження надлишку вологи, а також струганню для вирівнювання шкіри по товщині.
Обробка шкір для верху взуття включає:
1) барабанне фарбування;
2) жирування шкір для підвищення їх водостійкості і м'якості;
3) розведення - - розгладжування зморшок, складок;
4) сушіння для нормалізації вологи випаром;
5) тяжку шкір на тягальних машинах для додання їм м'якості й еластичності.
Шкіри, що мають грубу природну мерею (малюнок лицьового шару) або значні дефекти, з лицьового боку шліфують, а потім облагороджують шляхом нанесення штучного покриття. Це відноситься насамперед до свинячих хромових шкір і крупних ялових (великої рогатої худоби), що при підготовці до дублення розпилюють за товщиною.
Після зазначених операцій проводять покривне фарбування шкір, або апретирування, при якому ; лицьовий бік шкіри вкривають казеїновою, нітроцелюлозною, акриловою й іншою плівками певного кольору. На шкіри з природною лицьовою поверхнею іноді наносять емульсійно-казеїнове покриття з застосуванням емульсійних плівкоутворювачів у суміші із просочуючими і пігментованими ґрунтами з закріпленням нітроемульсійними лаками, а на шкірі зі шліфованою лицьовою поверхнею - - нітроемульсійне покриття (закріплювач нітрофарби і нітролаків). Поверхня шкір може бути покрита латексом з характерною липкістю на дотик, а також лаком, частіше поліурстановим, коли покриття має дзеркальний блиск. Покриття (апрети) деякою мірою ховають дефекти лиця шкіри.
Покриті кольоровими апретами шкіри піддають лощіншо - обробці на
365
лощильній машині для надання їм блиску; пресуванню для ущільнення шкіри
за допомогою гладкої гарячої плити, а якщо необхідно - нарізці лицьової
поверхні
шкіри, коли пресуванням за допомогою гарячої плити з дрібнорельсфним
візерунком наносять малюнок, що імітує мерею шкір різних тварин.
Деякі шкіри покривають аніліновим барвником, а потім безбарвною апретурою (анілінова обробка). Шкіри анілінового фарбування додатково пігментують для вирівнювання фарбування (напіванілінова обробка). Відома також обробка «Антик» - - розполіровка верхнього контрастного шару фарби для одержання двоколірного ефекту на готових виробах і «Флорантик» несуцільне фарбування, де контрастний шар наносять у вигляді яскравих світлових плям. Окремі шкіри обробляють художнім тисненням, кешируванням (дублювання плівкою).
Особливістю обробки юхти є посилене її жирування для підвищення водостійкості і м'якості, а шкір для низу взуття відсутність стругання, фарбування, тяжки, апретирування, лощіння, нарізки мереї. Шкіри 7іля низу піддають прокатці для посилення щільності, додання блиску, зниження вмісту вологи. Для підвищення водостійкості шкіри для низу взуття імпрегнують -наповнюють синтетичними смолами, латексами й іншими речовинами, що також усуває їх короблення.
Асортимент шкір та матеріалів для взуття
Розрізняють натуральні шкіри для верху і шкіри для низу взуття.
Шкіри для верху взуття відносно тонкі і м'які, їх класифікують за видами використовуваної сировини, методами дублення, способом і характером обробки лицьової поверхні, кольором, видами тощо.
Для одержання шкір для верху взуття використовують практично усі види шкіряної сировини; деякі з них розпилюють за товщиною.
За способом і характером обробки лицьової поверхні їх поділяють (відповідно до ГОСТ 93975) на шкіри гладкі (з природною не шліфованою, підшліфованою і знятою цілком природною та нанесеною штучно лицьовою поверхнею); пресовані (гладкі з пилоподібним малюнком); тиснені (нешлифовані і підшліфовані з характерної мереєю, отриманою шляхом пресування спеціальними плитами під стару шкіру, шагрень, шевро); нарізні (зі шліфованою лицьовою поверхнею, пресовані будь-якими плитами, крім плит з пилоподібним малюнком і плит, застосовуваних для обробки тиснених шкір).
За кольором взуттєві шкіри бувають чорними, білими, коричневими, світлими (ясно-сірі, бежеві), яскравими (червоні, жовті, зелені, блакитні, сині, бордо, фіолетові, темно-сірі) і натуральними.
Розрізняють наступні основні види шкір хромового дублення.
Хромові гладкі шкіри виробляють зі шкур великої рогатої худоби. До них відносяться опойок, виготовлений зі гелячьих шкур, знятих до першого линяння. Це одна з найбільш коштовних шкір; виросток і полушкірок (зі шкір більш дорослих телят), бичок і ялівку (зі шкір дорослих тварин). Усі вони досить щільні, не розтягуються, м'які. Ступінь виразності власної мереї, як і 366
природна товщина шкір, зростає зі збільшенням віку і площі шкури тварини. Застосовують ці шкіри для модельного і повсякденного взуття різних вікостатєвих груп. При відповідній обробці лицьової поверхні і нанесенні штучної мереї одержують шкіри хромові нарізні, використовувані переважно для вироблення повсякденного взуття.
Шевро тонка, високоякісна шкіра, виробляється зі шкур молодих кіз площею не більш 60 дм~. Мерея шевро відрізняється красивим дрібним візерунком, що нагадує розташування риб'ячої луски. Використовують шевро для модельного взуття.
л
З шкур площею понад 60 дм виробляють козлину хромову, товщу за шевро, грубішу, жорсткішу, з більш крупними елементами мереї
(«лусочками»).
Шеврет - менш міцна, ніж шевро, і більш м'яка, пухка, тягуча шкіра з овчини. За характером мереї шеврет нагадує шевро. Застосовують його в основному для верху кімнатного і легкого літнього взуття, дитячих пінеток (черевиків), рукавичок, одягу.
Хромова шкіра свиняча груба і жорстка. Мерея її нагадує сітку з вічками неправильної форми. Дерма пронизана наскрізними отворами (від волосяних сумок), особливо помітних з бахтармяної (виворітної) сторони, що додає шкірі підвищену водопроникність. Ця шкіра буває гладкою і нарізною.
Кінські передини хромові за характером мереї наближаються до шевро і козлини хромової, але товщі і уступають їм за добротністю. Бувають гладкими, тисненими, нарізними.
Велюр - шкіра з густим, пригладженим шліфованим ворсом бахтармяної сторони (з опойка, виростка, полушкірника, козлини хромової й інших шкір, що мають багато дефектів лицьового шару); також одержують його шліфуванням бахтармяного спилка. При виробленні велюру зі свинячих шкір ворс частіше одержують з лицьового боку, спилюючи цілком поверхневий шар.
Нубук - шкіра з дуже низьким, ледь помітним ворсовим покриттям, що одержують за рахунок тонкого шліфування лицьової поверхні, яка має дефекти. Використовують нубук для верху літнього взуття.
Спилок являє собою спилений з бахтармяного боку шар дерми крупних, товстих шкір (великої рогатої худоби, кінських і свинячих). Виробляють його зі штучною лицьовою поверхнею (гладкий, тиснений, нарізний) і використовують для деталей верха взуття, у тому числі бепідкладкового (при товщині шкіри до 2,2 мм). Спилки широко застосовують для деталей підкладки взуття.
Лакову хромову шкіру виробляють з опойка, виростка, напівшкірника, ялівки, козлини хромової і кінської передини шляхом нанесення на лицьову поверхню лакової композиції на основі поліуретанових смол. За способом І характером обробки ця шкіра буває з природною й облагородженою лицьовою поверхнею, гладкою і з художнім тисненням, а за кольором - чорною, білою, одно- і багатокольоровою. Застосовується для нарядного та повсякденного
дитячого взуття.
Групу шкір комбінованого дублення для верху взуття представляє юхта шкіра, з підвищеним вмістом жиру і переважно більшої товщини, ніж
367
хромові. В залежності від призначення юхта буває взуттєвою і сандальною. Взуттєва юхта товста м'яка шкіра зі вмістом жиру до 26ЗО %, що додає їй високу водостійкість; використовують її переважно для важкого робочого і спеціального взуття; за видом сировини її підрозділяють на юхту зі шкур великої рогатої худоби - яловочну (найбільш щільну, міцну, водонепроникну); кінську (більш пухку і менш міцну) і свинячу (більш тонку, з наскрізними отворами в місцях усунення щетини). Сандальна юхта містить менше жиру (6 12 %), вона жорсткіша; застосовують її для пошиття сандалій. Юхту виробляють із природною і ф шліфованою лицьовою поверхнею, гладкою і нарізною, з обробкою під бахтарму - - ворсову, а також з бахтармяного спилка тієї ж обробки, товщиною 1,52,0 мм.
Замшу одержують зі шкір північних оленів, опойка або козлини жировим методом дублення. Це досить міцна, м'яка, повітропроникна і водостійка шкіра з невисоким .бархатистим ворсом, що забарвлюється частіше в чорний колір. Використовують її для жіночого модельного й ортопедичного взуття.
Шкіри для низу взуття одержують переважно зі шкур великої рогатої худоби й у меншій кількості - зі свинячих шкур і кінських хазів (ділянок шкур, що покривають круп коня). Ці шкіри відрізняються підвищеною товщиною і твердістю. Виробляють їх комбінованими методами дублення. За призначенням шкіри для низу взуття бувають підошовними товщиною 3,66 мм - - переважно чепраки (центральні ділянки шкір великої рогатої худоби) і кінські хази; устілковими - - воротки, товщиною менш 3,5 мм і для каблукових фліків (шарів набірного каблука). Свинячі підошовні шкіри для низу взуття відрізняються дещо меншою товщиною. В залежності від ступеня твердості розрізняють шкіри для взуття ниткових і клейових методів кріплення і шкіри для взуття гвинто-цвяхових методів кріплення (більш тверді).
До штучних взуттєвих матеріалів відносять шкіроподібні матеріали, що імітують натуральні шкіри і володіють необхідними споживними властивостями. Широке застосування штучних шкір у виробництві взуття сприяє збільшенню обсягу його виробництва, розширенню і відновленню асортименту. Поряд з низькою собівартістю, штучні шкіри більш технологічні, ніж натуральні, оскільки мають рівномірну товщину й однорідні властивості по всій площі, що дозволяє розкроювати їх багатошаровим настилом. Штучні матеріали для низу взуття стійки до стирання, водостійкі, а насичена пластичність полімерних покриттів штучних шкір для верха взуття дозволяє зварювати, тиснути, формувати деталі з високою якістю виконуваних робіт.
Разом з тим деякі види штучних шкір відрізняються зниженою стійкістю До багаторазового згинання (особливо при низьких температурах), недостатньою повітро- і паропроникністю.
За призначенням «розрізняють штучні взуттєві матеріали для верху і низу взуття.
Штучні шкіри для верху взуття це переважно м'які і тонкі
шкіроподібні матеріали, що застосовуються для виготовлення зовнішніх,
нутрішніх і проміжних деталей верха. Вони мають, як правило, текстильну 368
основу (підкладку) з натуральних і хімічних волокон, просочену або покриту полімерним матеріалом (плівкою).
В залежності від виду речовини, що входить до складу полімерного покриття або просочення, розрізняють штучні шкіри для верха взуття з каучуковим покриттям . еластоштучшкіри, з полівінілхлоридним вінілштучшкіри, з нітроцелюлозним - нітроштучшкіри, з поліамідним -амідоштучшкіри, з поліефіруретановим уретанштучшкіри, а також зі сполученням деяких зазначених покриттів. Крім зв'язувальних речовин до складу різних покриттів входять пластифікатори, пом'якшувачі, стабілізатори, наповнювачі, барвники, вулканізатори й інші речовини.
За структурою текстильної основи штучні шкіри можуть бути на тканій (Т), трикотажній (ТР) і нетканій (НТ) основах.
Еластоштучшкіри - - Це м'які штучні шкіри з каучуковим покриттям, липкі на дотик, із запахом гуми. Звичайно їх використовують як замінники юхтових і деяких хромових шкір переважно для халяв робочих чобіт. Основні види еластоштучшкіри: взуттєва кирза - - штучна шкіра на основі тришарової бавовняної тканини (кирзи), просоченої сумішами латексів (водних дисперсій синтетичних каучуків) і додатково покритою лицьовою плівкою з розчину каучуку зі спеціальними добавками і провулканізірованої; взуттєва пориста еластоштучшкіра - Т, виготовлена на бавовняній тканині з покриттям з гідрофільних каучуків, пориста, еластична, призначена для верха закритого взуття; взуттєва морозостійка еластоштучшкіра - Т - - на підкладці з вельветону з покриттям на основі стереорегулярних каучуків; підкладкова еластоштучшкіра - Т, що виробляться на футорній бавовняній байці, світла, м'яка на дотик, без лицьового покриття з замшеподібною поверхнею, призначена вона для підкладки й устілки у взутті.
Вінілштучшкіру виготовляють на текстильних підкладках різних структур. Від еластоштучшкір вони відрізняються більшим блиском, більшою твердістю монолітного полімерного покриття. На тканій основі виробляють шарголин, що зовні нагадує взуттєву кирзу, але відрізняється відсутністю липкості на дотик і гумового запаху кирзи; взуттєву сполучену вінілштучшкіру Т - на бавовняній тканині, з монолітним і пористо-монолітним покриттям (лицьова плівка монолітна, проміжна пориста) з полівінілхлориду і нитрильного каучуку; вінілштучшкіру - Т «Юфтин» - - на спецсукно, для халяв утеплених чобіт; взуттєву лакову вінілштучшкіру Т; взуттєву
вінілштучшкіру - Т «Текстовініт» на бавовняній тканині з тисненням лицьової поверхні шкіри під текстиль і замшеву вінілштучшкіру Т фактурою під натуральну замшу. На нетканій основі виготовляють взуттєву еластичну вінілштучшкіру - НТ для верха літнього взуття; взуттєву вінілштучшкіру - НТ - на проіпивній основі; вінілштучшкіру - Т «Еластон» - з пористою проклейкою на дубльованій текстильній основі (для верха утепленого взуття); рантову вінілштучшкіру - НТ на волокнистій основі; термопластичну вінілштучшкіру - НТ для задників взуття, проклеєну сумішшю полівінілхлориду і перхлорвініла.

369
Амідоштучшкіру виробляють в обмеженому асортименті. На нетканій основі виготовляють взуттєву підкладкову амідоштучшкіру -НТ, що має поліамідну проклейку й обробку.
Нітроштучшкіра Т взуттєва призначена для підносків і задників взуття. З обох сторін тканої основи (бумазеї, бортівки) наносять плівкоутворююче покриття з нітроцелюлози з добавками.
У нашій країні і за рубежем організоване виробництво штучних шкір на синтетичній волокнистій основі з покриттями з пористих поліефіруретанів з поліпшеними показниками гігієнічності і зовнішнім виглядом, близьким до хромових шкір. Вони одержали назву синтетичних шкір. За структурними особливостями розрізняють синтетичні шкіри тришарові, що складаються із системи «волокниста просочена основа - - армируюча тканина - - полімерне покриття» (СК-2 у Росії, корфам - - у СІЛА, барекс - - у Чехії, патора - - у Японії), двошарові, що не мають на відміну від попереднього середнього шару армируючою тканини (СК-8 взуттєва і СК-6 підкладкова - - у Росії, ксиле - у Німеччині, колатен - - у Чехії, кларино - - у Японії), одношарові - - у вигляді полімерної пористої плівки без волокнистої основи (порвейр - - у США) або у вигляді шаруючої текстильної нетканої основи, просоченої полімерним пористим складом (СК-4 - - у Росії).
До штучних матеріалів для низу взуття відносять підошовні гуми -пластини і штамповані з них або формовані окремі деталі (підошви, підметки, каблуки, набійки, накладки, фліки, ранти й ін.), а також взуттєві картони і пластмаси.
Гуму підошовну виготовляють з натурального або синтетичного каучуку, сірки і корисних добавок, шляхом вулканізації суміші зазначених речовин. Сірка є агентом, що вулканізує, вступає в хімічну взаємодію з каучуком і перетворює його в гуму. З корисних добавок важливе значення мають регенерат (вторинні, а також браковані здрібнені гумові вироби); наповнювачі (сажа, каолін, крейда, відходи переробки волокон, синтетичні смоли); пом'якшувачі (мінеральні олії, стеарин, каніфоль та ін.); противостарителі (парафін, церезин, аміни, хінони та ін.); пороутворювачі (для одержання пористих гум - - вуглекислий амоній, бікарбонат натрію, порофори й ін.); пігменти і барвники (білила цинкові, титанові, литопонові, сажа, оксид заліза, крап лак та ін.).
В залежності від структури розрізняють гуми непористі і пористі, а в залежності від кольору чорні, коричневі, сірі, бежеві й інших кольорів.
Для низу взуття застосовують наступні типи гум в залежності від їхнього складу й особливостей будови: непористу, пористу, шкіроподібну без наповнювача і з волокнистим наповнювачем, транспарент, стиронип, термоеластопласт.
Непористу (монолітну) гуму використовують переважно при цвяхових і клейових методах кріплення підошви і для формування деталей низу взуття.
Пористі гуми: марки Б<(БШ) щільністю 0,51 - - 0,7 г/см3 і марки В (ВШ)
" 030,5 г/см3; марок «Міпору» і «Маля» - - для дитячого взуття, «Норокреп»
імітуюча натуральний каучук, тришарова із внутрішнім пористим і 370
зовнішніми монолітними шарами, а також пориста гума, що імітує натуральну пробку, - - зі змістом пробкової крихти і накладками з шкіроподібної гуми «Шкірволон».
Шкіроподібні гуми подібні до шкіри натуральної за зовнішнім виглядом, товщиною, твердістю і пружно-пластичними властивостями, але перевершують її за зносостійкістю. Застосовують їх для взуття клейового методу кріплення низу. Найбільш відомими серед них є гума «Шкірволон» «Вулканіт» з волокнистим наповнювачем , "Дарніт" зі світлим наповнювачем та ін.
Транспарептна - це монолітна напівпрозора гума з високим вмістом натурального каучуку.
Стиронип - - гума зі значним вмістом ізопренового і високо-стирольних каучуків. Відрізняється високою зносостійкістю і випускається з ребристою ходовою поверхнею.
Термоеластопласти (ТЕП) - - порівняно новий вид полімерів, що мають хороші еластичні властивості каучуків (гум) з термопластичними властивостями пластмас. Термоеластопласти переробляють у вироби пресуванням, литтям під тиском, видуванням, шприцюванням, вакуумформуванням і ін. Переробка їх безвідхідна. Вони мають малу щільність, високу зносостійкість, фарбуються у різні кольори, можуть мати непористу і пористу структури. З них виготовляють підошви, підметки, набійки й інші деталі, а також литтсве і цільноформоване взуття.
Взуттєві картони призначені для виготовлення устілок, простилок, геленків і інших деталей. Сировиною для їхнього одержання є шкіряні і рослинні волокна, що зв'язуються латексами або битумно-канифольною проклейкою. В залежності від складу і призначення взуттєвий картон поділяють на устілковий - - одношаровий зі шкіряних волокон з латексною проклейкою і багатошаровий з рослинних волокон, простилочний - - одно- і багатошаровий з рослинних волокон або шкіряних відходів, картон для геленків тільки багатошаровий, ущільнений з рослинних волокон, для платформ, задників і ін.
Пластмаси останнім часом інтенсивно впроваджують у взуттєве виробництво. З пористого пбліефируретана формують деталі для клейового взуття. На основі термопласта литтям під тиском виготовляють формовану підошву з каблуком; тим же методом з поліетилену каблуки з гумовими зносостійкими набійками і т.ін.
Текстильні матеріали, що застосовуються для верху шкіряного взуття, включають тканини, неткані матеріали (ниткопрошивні, тканопрошивні, валяльно-повстяні), трикотажні вертелочні полотнини, штучне хутро на тканій І трикотажній основах.
За волокнистим складом вони можуть бути бавовняним, лляними, вовняними, шовковими, змішаними; за призначенням Для
зовнішніх деталей верху взуття (джинсова, кирза двошарова, рогожка, драпи, вельвети, сукно, замша, вертелочна трикотажна полотнина, неткані матеріали й ін.), для підкладки (тік-саржа, діагональ, тік-ластик, байка, сукно бавовняне,
371
штучне хутро та інші) і для проміжних деталей (бумазея-корд, спецдіагональ, бязі і міткалі сурові й ін.).
Вимоги до якості взуттєвих матеріалів залежать від призначення і умов використання взуття. Усі матеріали за властивостями повинні відповідати вимогам нормативних документів. До основних властивостей взуттєвих матеріалів відносять: фізичні (товщина, густина, надійність, проникність, теплофізичні властивості, електризація і електропровідність матеріалів), механічні (міцність, видовження під час розтягування, твердість, стійкість до тертя та багаторазового згинання), зносостійкість та стійкість до старіння.
Порушення режимів виробничих процесів і операцій призводить до виникнення дефектів шкіри, які можуть впливати на ступінь доброякісності виробів. Стандартна номенклатура (ДСТУ 2341-94) передбачає близько 40 виробничих дефектів, проте ймовірність наявності їх на виробах зі шкіри різна. Розглянемо найпоширеніші дефекти.
Відмипання шкіри - дрібні зморшки, які виявляються під час згинання шкіри лицьовою поверхнею всередину і зникають після розпрямлення.
Віддушистість (пухлину ватість) відставання сосочкового шару від сітчастого у вигляді зморшок, що не зникають після розпрямлення шкіри.
Пухкість - виявляється у вигляді зниженої щільності, пухлинуватості й в'ялості.
Мокрець - наявність коротких волосків на поверхні шкіри, невидалсних під час знешерстювання і чищення лицьової поверхні. Причиною може бути також недостатнє зоління.
Стяжка шкіри - хвилясті складки на лицьовій поверхні або зморшки у вигляді сітки, що маскують природну мерею. Зольна стяжка є наслідком надмірного набубнявіння, а потім скорочення сосочкового шару при недостатньому набубнявінні, сітчастого. Дубильна стяжка є наслідком прискореного й більш інтенсивного дублення сосочкового шару, характеризується зморшками округлої форми. Зольна стяжка виникає через високу лужність і низьку температуру зольної рідини, швидке обертання барабану. Причинами дубильної стяжки є недостатнє знезолення і нікелювання, завищена основність солей хрому.
Садка шкіри виявляється під час розтягування у вигляді тріщин на шкірах, що мають природну лицьову поверхню. Випробування на садку шкір хромового дублення проводиться спеціальним пробником: юхти - складанням вчетверо і натисканням на -відстані 17 мм від вершини кута; шеврету і галантерейних шкір натисканням на кут. Причини садки: руйнування колагенових волокон сосочкового шару під час надмірного зоління, промивання голини жорсткою водою, недостатнє нікелювання, висока основність солей хрому, передублення лицьового шару і зниження його еластичності.
Сірість забарвлення шкіри - сивий відтінок на лицьовій поверхні шкір чорного кольору. Основні причини такі: наявність залишків епідермісу на лицьовій поверхні через неправильне зоління, недостатня профарбованість напівфабрикату аніліновими барвниками, засалювання лицьового боку під час 372
жирування, неправильне приготування апретур.
Обсипання покривної плівки виявляється у її розтріскуванні й відшаруванні. Для виявлення обсипання шкіру складають удвічі лицьовою поверхнею всередину, прокатують тричі на столі, натискуючи на місце згину ребром долоні. Потім з лицьового боку по місцю згину легко проводять шматочком м'якої білої тканини. Міцна апретура не повинна забруднювати тканину фарбою або лусочками апретури. Причини такі: погане знежирення голини і дубленого напівфабрикату; осалювання поверхні шкіри через недостатню нейтралізацію перед жируванням; порушення режимів приготування і нанесення.
Нерівномірна мерея - неоднорідний рисунок мереї, нанесеної під час тиснення (нарізання).
Провал апретури недостатнє покриття поверхні шкіри фарбою, шорсткість та матовість лицьової поверхні шкіри.
До дефектів шліфування ворсової поверхні велюру відносяться: високий, нерівний та волохатий (кошлатий) ворс.
У шкірах не допускаються: загальна садка, пухлинуватість і стяжка на площі понад 25 %, нерівне стругання, мохнатість ворсу, нерівномірна мерея, плями, осипання покриття, сірість забарвлення, мокрець, виснаженість. У шкірах для модельного взуття, крім того, не допускаються пухлинуватість, стяжка і провал апретури.
Чинники, що формують асортимент та споживні властивості готового
взуття
Взуття як один із важливих елементів одягу одночасно задовольняє біологічні і соціальні потреби,, виконує утилітарні та соціальні функції.
Головна функція взуття забезпечення нормальних умов
функціонування людини у фізичному і соціальному середовищах.
Взуття відносить до товарів складного асортименту. Його поділяють за статево-віковим (чоловіче, жіноче, дитяче) цільовим призначенням (побутове, виробниче, для активного відпочинку), умовами використання (польове, вуличне, для приміщень), частотою і характером діяльності (повсякденне, святкове, для урочистих подій, змінне, для прогулянок, відпочинку тощо), та багатьма іншими ознаками. Залежно від цього функції взуття будуть різними.
Утилітарні функції виявляються в системах споживач взуття та споживач взуття фізичне середовище. Вони забезпечують нормальне функціонування стопи і всього організму людини, захист від несприятливих зовнішніх чинників.
У першій системі реалізуються профілактична і, в окремих випадках, ортопедична функції, а у другій системі - захисна і пристосування до опорної поверхні.
Під час пересування організм людини піддається впливу механічних поштовхів, дуже чутливих для внутрішніх органів, особливо головного І спинного мозку. Ці поштовхи першими сприймають стопи, виконуючи ресорну функцію, яка обумовлює пружність і еластичність ходи завдяки наявності
373
поздовжніх і поперечного купола, а також скорочувальній спроможності м'язів. Значення ресорної функції зростає при захворюванні і віковому зношуванні інших ресорних апаратів, наприклад, при артозах суглобів і спондильозах. У свою чергу, захворювання і ослаблення куполів викликає артози розташованих вище суглобів ніг і хребця.
Ортопедична функція характерна для ортопедичного взуття, що виготовляється за рекомендацією лікаря для полегшення пересування осіб з різними захворюваннями і вадами ніг.
Захисна функція виявляється в тому, що взуття захищає від несприятливих кліматичних умов (низьких і високих температур, вологи, бруду, снігу), видаляє продукти обміну як несприятливий чинник середовища (виділення потових і сальних залоз), що сприяє нормальному вияву фізіологічних функцій організму, захищає ноги від механічних пошкоджень (ударів, уколів, тиску, тертя) і біологічних чинників (мікроорганізмів, комах тощо).
Раціональне взуття забезпечує рівномірний розподіл навантаження на одиницю опорної поверхні, що можна також розглядати як захист від механічних чинників, а також зменшує небезпечність пересування по ковзкій поверхні.
Серед соціальних функцій особливе місце займає естетична функція, через яку задовольняються естетичні потреби.
Естетичні емоції задовольняють потребу сприймати й оцінювати досконале, гармонійне та прекрасне як доцільну досконалість, потребу в духовному самовизначенні, вияв самосвідомості, збереження власної неповторної індивідуальності.
Важливою є також виховна функція - формування естетичного смаку, ощадливого ставлення до людської праці, збереження традицій і культури народу, надбання навичок правильного вибору і використання з врахуванням різноманітних умов кліматичного, предметного і соціального середовища, дбайливого догляду за виробами.
Споживні вимоги до взуття, так само як і його функції, необхідно розглядати в розрізі двох класів, що враховують розподіл потреб людини на біологічні і соціальні, відображають рівні розвитку людини, її біологічну природу і соціальну сутність, .
У класі біологічних вимог можна виділити декілька рівнів: морфологічний (анатомічний), фізіологічний, психофізіологічний, біомеханічний.
На морфологічному рівні взуття забезпечує цілісність і правильне взаємне розташування кісток, суглобів, м'язів, зв'язок, куполів і тканин стопи. Біомеханічні вимоги випливають із потреби в економії зусиль при пересуванні, спрямовані на забезпечення ефективності виконання органами тіла механічної роботи.
Фізіологічні потреби ' і вимоги пов'язані зі збереженням енергії організму, регулюванням процесів обміну і видаленням продуктів обміну з поверхні шкіри, забезпеченням комфортних умов мікроклімату навколо стопи і V1"»,!
374
ноги за показниками температури, вологості, газового складу, швидкості руху повітря, електрофізичних властивостей, захистом від несприятливих хімічних і біологічних чинників навколишнього середовища.
Психофізіологічні потреби і вимоги спрямовані на забезпечення сприятливої взаємодії людини з виробом за показниками, що сприймаються зовнішніми органами відчуття'.
Процес виробництва шкіряного взуття є одним з основних факторів формування її споживних властивостей і асортименту. Він складається з проектування моделей, розкрою матеріалів, пошиття й обробки взуття. Розробка, розширення і відновлення асортименту взуття забезпечуються головним чином на стадії її проектування; формування ж якості відбувається на всіх етапах виробництва, а також у процесі стандартизації.
Проектування (моделювання і конструювання) взуття полягає в розробці її моделей на затверджену форму затяжної колодки середнього розміру і повноти, виготовленні робочих креслень і шаблонів деталей, за якими розкроюють взуттєві матеріали.
Розробкою моделей взуття займаються художники-модел'єри будинків моди і виробничих лабораторій. За задумом художника створюється ескіз майбутньої моделі, уточнюється силует типової колодки, головним чином форма носка і частково розташованої поруч пучкової (опуклої по обидва боки) частин. До уточненої колодки підбирають силует каблука, його висоту. Для побудови шаблонів деталей взуття знімають розгорнення нижньої і бічної поверхонь колодки з одержанням контурів деталей. Останні використовують для виготовлення серій шаблонів деталей на всі розміри і повноти взуття відповідно до існуючих шкал.
Основними розмірними параметрами шкіряного взуття є розмір і повнота.
За метричною системою нумерації розмір взуття характеризує довжину стопи споживача, виражену в міліметрах. Довжина ж устілки даного розміру взуття повинна бути більше довжини стопи на величину нормального припуску. Інтервал за довжиною між суміжними номерами взуття дорівнює 5 мм для всіх видів, крім юхтової і спеціального призначення, для яких він дорівнює 7,5 мм.
Повнота взуття характеризує її об'ємні розміри (обхват у пучках і за прямим підйомом) і ширину сліду (у пучках і п'ятці). Інтервал між суміжними повнотами за обхватом в пучках складає 610 мм.
Розкрій матеріалів роблять після їхньої підсортировки за однорідністю розмірів і властивостей у виробничій партії. Натуральні шкіри для верху і низу взуття розкроюють за допомогою металевих шаблонів (різаків) на штампувальних пресах, штучні шкіри і текстильні матеріали у настилах електричними машинами зі стрічковими ножами. Розміщення шаблонів багато в чому визначає якість взуття: необхідно, щоб тягучість деталей уздовж взуття були мінімальною; найбільш відповідальні деталі викроюють з чепрачних ділянок шкір і т.ін.
375
Деталі взуття в залежності від місця їхнього розташування підрозділяють на деталі верха і низу. У кожній з цих груп розрізняють деталі зовнішні (рис. 3.30), внутрішні і проміжні. Найважливішими зовнішніми деталями низу взуття є підошва, підметка, каблук, рант, набійка; внутрішніми основна устілка, вкладна устілка або напівустілка, підп'яток; проміжними геленок, простилка, підметка проміжна, платформа ( рис. 3.31).
При пошитті взуття попередньо обробляють викроєні деталі (утонення країв деталей, шліфування підошов і формування губи устілок у взутті рантового методу кріплення й ін.), збирають заготівлі верху шляхом з'єднання скомплектованих деталей і виконують декоративну обробку відповідно до моделі взуття, формують верх взуття шляхом затягування зібраної заготівлі верху (пакета зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей) на колодку і прикріплюють деталі низу взуття до заготівлі.
Рис. 3.30. Зовнішні деталі взуття: а - чобіт: 1 - перед; 2 - халява; 3 - задинка; 4 - задній зовнішній
ремінь; 5 - підкладка; 6 - застібка-блискавка; 7 - підошва; 8 - каблук;
9 - декоративний рант;
б - черевик: 1 - союзка цільна з носком; 2 - берця; 3 - задинка; 4 -задній зовнішній ремінь; 5 - підкладка; 6 - підблочник; 7 - підошва; 8 - каблук;
9 - декоративний рант; 10 - язичок.
Декоративна обробка заготівель верха визначає як зовнішній вигляд
ІЗУття, так і складність її моделі. Основними видами обробки є наступні:
курна строчка; перфорація дрібні отвори, розташовані у визначеному
*Дку; просічка - - більш великі отвори різної форми; відсічка - - фігурні
Ізи країв деталей, що настрочуються; бізік - застрочений між верхом і
кладкою рельєфно виступаючий шнур, бейка - - нашивка або окантовка
Деталей смужкою шкіри іншого кольору або матеріалу; кант-вшиття
Іьорових смужок шкіри по краям на стиках двох деталей; продержка 376
прокладка в прорізі деталей стрічечок зі шкіри або тканини, що утворюють пунктирні лінії; гаряче тиснення; накладки - - фігури зі шкіри, що нашиті або вставлені в деталь; банти; пряжки зі шкіри й інших матеріалів; кліпси; обробка фурнітурою та хутром; шовкотрафаретний друк; ранти декоративні та фігурні; грановані каблуки і носки, бахрому, шнурівку, хольнітени, кільця, напівкільця, вишивку гладдю, фотофільмдрук тощо.
Методи кріплення низу взуття (рис. 3.31) в залежності від виду кріпильного матеріалу підрозділяють на гвинтово-цвяхові (цвяховий, гвинтовий), хімічні (клейової, гарячої вулканізації, литтєвий), ниткові (прошивний, сандальний, допельний, рантовий і рантопрошивний, „парко", виворітний, бортовий) і комбіновані (рантоклейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.).
Цвяховий, гвинтовий, прошивний методи кріплення застосовують головним чином при виробленні важкого робочого і спортивного взуття (чоботи юхтові, черевики для ковзанярів тощо). Схема кріплення у всіх випадках приблизно однакова: кріпильний матеріал (цвяхи, латунний гвинтовий дріт, текстильні нитки) проходить скрізь підошву, затяжну крайку заготівлі верха й устілку.
При клейовому методі кріплення підошву прикріплюють до затяжної крайки заготівлі за допомогою взуттєвих клеїв, витримуючи взуггя на колодках під спеціальними пресами.
При методі гарячої вулканізації використовують сиру гумову суміш, яку у пресах одночасно формують, вулканізують і прикріплюють до верху взуття. На підошві помітні сліди прес-форми. Застосовують його при виготовлені хромового, юхтового і текстильного взуття.
Литтєвий метод '(лиття під тиском) характерний формуванням деталей низу з пластмас, термоеластопластів, а також цільноформованого взуття з цих матеріалів. На підошві такого взуття є сліди від прес-форми, а на ділянці геленка -- задирки (сліди літника).
Сандальний метод .використовують при виготовленні переважно сандаль. У взутті сандального методу кріплення відсутні устілка, підкладка верху. Затяжну крайку заготівлі відгинають назовні і прошивають між краєм підошви і вузьким накладним рантом. Взуття легке, гнучке, має невелику матеріалоємність.
Допельний метод принципово не відрізняється від сандального, але у взутті, як правило, є підкладка, що у лінії затяжної крайки відокремлюється від заготівлі верха і заходить за вкладну устілку. Застосовують допельний метод при виготовленні літніх черевиків (сандалет).
Рантовий метод кріплення один з ключових серед ниткових методів. Обов'язковим елементом кріплення є рант - - смужка міцної шкіри, внутрішній край якої пришивають разом із крайкою заготівлі верха до губи устілки (перпендикулярному виступові, відформованому по краю устілки убік підошви). Потім до вільного краю ранта нитковим швом пришивають підошву.

377
Виходить гнучке, міцне кріплення. Устілку не прошивають наскрізь, що охороняє кріпильний матеріал.від руйнування потовиділеннями стопи.
Рантопрошивний метод у сутності не відрізняється від рантового. Розходження між ними полягає лише в тому, що через відсутність губи устілку при з'єднанні з рантом прошивають наскрізь (усередині взуття на устілці видно нитковий шов). Цей метод зустрічається рідше рантового.
Метод „Парко" за зовнішнім виглядом подібний до рантового, однак між рантом і устілкою відсутній шов; внутрішній край ранта пришивають до заготівлі верха; устілка вкладна. Застосовують його при виготовленні дитячого взуття, що забезпечує його гнучкість і легкість.
Виворітний метод характерний тим, що підошву з заготівлею скріплюють у вивернутому стані, після чого зшите взуття повертають лицьовою стороною догори і вкладають устілку. Підошва такого взуття буває тільки шкіряною, зазвичай вона має значну товщину і твердість, тому заготівлю верха з'єднують лише з губою підошви.
Втачний метод застосовують для пошиття верха і низу взуття з м'яких шкір. Підошву з верхом кріплять тачним нитковим швом по відігнутих краях цих деталей. Метод використовують при пошитті пінеток. Він є різновидом виворітного.
Рис. 3.31.. Методи кріплення низу взуггя: а - цвяховий; б - прошивний; в - сандальний; г - допельний; д - рантовий;
е - рантопрошивний; є - „парко"; ж - виворітний; з - клейовий; й - гарячої вулканізації; і - рантоклейовий; ї - строчечно-клейовий; - заготівля; 2 - устілка; 3 - простилка; 4 - підошва; 5 - підложка (перший шар підошви); 6 - цвях; 7 - нитковий шов; 8 - м'яка устілка.
Бортовий метод характеризується наявністю у взуття загнутої догори
райки підошви у вигляді борта по всьому периметру. Якщо підошва шкіряна,
її прикріплюють до заготівлі верха візерунковим плетивом зі шкіряних
емінців, а якщо гумова або пластмасова, то бічним нитковим швом у накладку. 378
Бортовим методом виготовляють переважно опанки (легкі жіночі сандалети), рідше чоловічі черевики,
Комбіновані методи кріплення являють собою поєднання згаданих методів (частіше ниткових із клейовими). Наприклад, рантоклейовий, при якому спочатку прикріплюють до ранта, з'єднаного з заготівлею верху, додаткову деталь низу - - підкладку, а потім до підкладки приклеюють підошву. Якщо підкладка зі шкіри, а підошва з іншого матеріалу, то даний метод називають рантоклейовим зі шкіряною підкладкою. Аналогічно рантоклейовому застосовують методи допельно-клейовий, сандально-клейовий, паркоклейовой, строчечноглиттєвий і т.ін. Строчечно-клейовий характеризується наявністю між верхом і підошвою взуття спеціальної платформи, обтягнутої м'яким взуттєвим матеріалом; зверху до обтягування пристрочують матеріал верха, знизу - - приклеюють підошву.
Оздоблення пошитого взуття завершує технологічний процес і призначене для його облагороджування й усунення дрібних дефектів. При обробці низу взуття обробляють уріз і ходову поверхню підошви, каблука і набійки (фрезерування, шліфування), отриманих вирубкою з пластин, а потім уріз фарбують восковими й іншими фарбами і полірують. Обробка верху складається з ручних операцій: очищення взуття (видалення пилу, залишків клею, слідів фарби), маскування дефектів (подряпин, опадання фарби); прасування (розгладження складок, зморшок); покриття взуття апретурою і нанесення тіньових ефектів.
Класифікація і асортимент шкіряного взуття
За Загальнодержавним класифікатором взуття поділяють на повсякденне, модельне, легке, домашнє, спортивне, виробниче і ортопедичне. За ДСТУ 2157-93 „Взуття. Терміни та визначення" додатково виділяють взуття дорожнє, пляжне, круглосезонне, літнє, зимове, весняно-осіннє, спеціальне, профілактичне, національне, взуття для людей літнього віку й активного відпочинку. Єдиний підхід у цих класифікаціях відсутній. Крім того, вони не включають взуття дитячого асортименту з властивою їй додатковою класифікацією.
Серед різних видів взуття особлива роль належить взуттю побутовому, використовуваному для повсякденної носки і як вихідне домашнє, а також взуттю для активного відпочинку.
Побутове шкіряне взуття поділяють за статевовіковим призначенням, матеріалом верху і його кольором, способом виробництва, характером виготовлення, методом кріплення і матеріалом підошви, видами, різновидами.
За статевовіковим призначенням все шкіряне взуття, крім юхтового і спеціального, поділяють на групи: чоловіче - розміри колодок 245-305; жіноче - - 210-275; хлопчаче - 245-280; дівоче - - 225-260; шкільне -205-210; дошкільне 2-й підгрупи (для дітей 5-7 років) - 170-200; дошкільне 1-й підгрупи (для дітей 3-5 років) - 145-165; (гусарики ) - 105-140; пінетки -125. Якщо номери взуття різних статевовікових груп збігаються, то їх родове
призначення визначають за характером крою, декоративної обробки, кольором, матеріалом верху тощо.
За матеріалом верху шкіряне взуття поділяють на наступні групи: взуття юхтове; взуття з верхом з хромових шкір; взуття з верхом із синтетичної шкіри; взуття з верхом зі штучної шкіри; взуття з верхом з тканин, нетканих матеріалів, трикотажної полотнини.
Юхтове взуття випускають в обмеженому асортименті. Використовують його переважно як виробниче і при його оцінці провідними е показники міцності, водостійкості. Видовий асортимент юхтового взуття невеликий: чоботи, напівчоботи, черевики. Для найбільш відповідальних деталей верха використовують юхту зі шкір великої рогатої худоби, кінську, а для менш відповідальних (халяви, берці) - - свинячу юхту, спилок, штучні і текстильні матеріали.
Хромове взуття за обсягом виробництва й асортиментом займає головне місце. Його виготовляють з опойка, виростка, півшкірника, ялівки, свинячих хромових шкір, козлини хромової, шевро, велюру, нубука й інших шкір, а також, як виключення, із замші і юхти сандальної, які не відносяться до хромових шкір. Взуття порівняно легке і гнучке, має хороші гігієнічні і естетичні властивості. Взуття з верхом зі штучних і синтетичних шкір виробляють для населення всіх статевовікових груп за винятком дітей віком до 7 років. Виготовляють таке взуття на підошві з натуральних і штучних матеріалів переважно клейовим і комбінованим способами кріплення. Видовий асортимент його широкий і охоплює практично усі види хромового взуття.
Взуття з верхом із текстильних матеріалів поступається хромовому як за номенклатурою, так і за обсягом виробництва. Його виготовляють переважно з тканин, нетканих матеріалів, рідше - - із трикотажних полотнин. У деяких випадках основні деталі взуття (союзки, берці) виготовляють з текстильних матеріалів, а носки, надблокові ремені, задні зовнішні ремені, задники, язички - зі шкіри. Таке взуття називають комбінованим. Текстильне і комбіноване взуття включає чоботи, чобітки, півчобітки, черевики, туфлі літні, кімнатні і дорожні.
За кольором шкіряне взуття може бути білого, чорного, коричневого, яркого, світлого, золотого або срібного кольорів, всіх інших кольорів.
За способом виробництва розрізняють побутове взуття механічного і ручного виробництва. Ручний спосіб, при якому вручну пришивають рант і затягують заготівлю на колодку, у серійному виробництві зустрічається рідко.
За характером виготовлення чоловіче і жіноче шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне, а взуття дитяче -- на повсякденне й ошатне (нарядне).
Модельне взуття на відміну від повсякденного виробляють переважно з
найбільш красивих, дорогих високоякісних матеріалів з поліпшеною обробкою
І апретурою. Підкладку в черевиках і туфлях вкривають лаком і ставлять
ицьовим боком до стопи, за винятком п'яткової частини. Модельне взуття, як
380
правило, більш складне, відповідає напрямкові моди. Таке взуття легке, витончене, часто зі складною декоративною обробкою.
Ошатне взуття буває .хлопчачим, дівочим, шкільним, дошкільним і гусариковим. Це чобітки, напівчобітки, черевики, туфлі, туфлі літні, сандалети. Взуття виготовляють з найбільш дорогих матеріалів яскравих контрастних кольорів (білого, чорного, червоного й ін.), часто комбінованих кольорів у деталях взуття, з накладними фігурними деталями й іншою складною декоративною обробкою.
В залежності від методу кріплення і матеріалу підошви шкіряне взуття може бути на підошві зі шкіри, гуми не пористої, пористої, шкіроподібної, стиронипа, з поліуретану і поліефируретану, з термоеластопласта переважно клейових, ниткових і комбінованих методів кріплення.
Різновид шкіряного взуття, тобто фасон, враховує комплекс характеристик: форму носка і каблука, висоту каблука, висоту взуття і характер застібки, складність моделі.
Форма носка і каблука, висота каблука змінюються під впливом моди. Носок може бути завуженим, овальним, круглим, квадратним; каблук прямим, шпилькою, розширеним до набійки, клиноподібним і іншими силуетами. Каблуки можуть бути низькими (до 25 мм), середніми (до 40 мм), високими (до 60 мм) і особливо високими (понад 60 мм).
В залежності від характеру застібки взуття може бути на шнурках, на застібці-блискавці, на гумках (еластичних полотнинах з гумовою жилкою, що вшиті у берці, халяви), на ґудзиках, кнопках, пряжках і ін.
Складність моделі характеризується формою крою заготівлі верха, а також наявністю і характером декоративної обробки. За ступенем складності повсякденне взуття чоловіче підрозділяють на дві категорії - - першу і другу, жіноче і дитяче повсякденне поділяють на три категорії - - гладке, з обробкою і фігурного крою, модельне чоловіче - - на першу і другу, модельне жіноче - - на першу, другу і третю. Ошатне дитяче взуття виготовляють тільки фігурного
крою.
Основними видами .взуття побутового призначення є чоботи, напівчоботи, чобітки, напівчобітки, черевики, сандалі, сандалети, пантолети, опанки, туфлі.
Чоботи взуття з високими халявами, що закривають ікри, їх виробляють прикріпними (перед настрочують на халяву), рідше - витяжними (верх з одного шматка шкіри, зустрічаються в спеціальному взутті). За матеріалом верху чоботи підрозділяють на юхтові і хромові, конструктивними особливостями розрізняють чоботи зі звичайними І розширеними халявами (спеціальні), з піднарядом (підкладкою в межах переду), з наскрізним футором (наскрізною підкладкою в межах халяви), з підшивкою (некрізною підкладкою у верхній частині халяви), а також без цих деталей.
Напівчоботи - - взуття з берцами, що доходять до половини ікор. Вони мають глухий клапан - - різновид язичка, що пришивається по всій довжині до
381
крил берець або тільки наполовину (напівглухий клапан) для захисту від проникнення води і бруду усередину взуття.
Чобітки - - різновид чобіт із щільним обляганням ноги до верху халяви або з пристосуванням для закріплення взуття на нозі.
Напівчобітки відрізняються від чобіт меншою висотою; чоловічі і жіночі - - не більш 20 см; дитячі - - не більш 18 см.
Черевики - взуття, що закриває щиколотки і має пристосування для закріплення на нозі.
Черевики закривають тильну поверхню стопи, з берцами не вище щиколоток і пристосуванням для утримання на нозі.
За видом крою й особливостям конструкції черевики можуть бути з настроченою союзкою і настроченими берцами, з цільною і відрізною союзкою, із двох напівсоюзок, з'єднаних подовжнім швом, із союзкою, що має овальну вставку (типу мокасин), зі шнурками, гумками, пряжками, застібкою-блискавкою й ін. Черевики з заниженими берцями називають напівчеревиками.
Туфлі - - взуття з верхом, що не цілком закриває тильну поверхня стопи. У туфель вона відкрита приблизно на 2/33/4 її довжини; у напівчеревиків -біля половини довжини. За висотою виробу туфлі не відрізняються від напівчеревиків. Для туфель характерні переважно складний крій і декоративна обробка, витончений силует. Традиційними видами крою заготівель туфель є наступні: з черезпід'ємними ременями; із круговою союзкою; крій «човником»; з відкритою носовою або п'ятковою частинами; мокасини з овальною вставкою в передній частині; із заготівлею з ремінців і ін. Різновидом туфель с чув'яки і туфлі дорожні на низькому каблуці не більш 5 мм або на набійці. Туфлі дорожні з підошвою з м'яких шкір не мають твердих підносків і задників, а також каблука. Крім того, розрізняють туфлі кімнатні, типу сабо на дерев'яній підошві й ін.
Сандалі взуття сандального методу кріплення, без підкладки й основної устілки, з перфорацією і просічками, з одним або двома черезпід'ємними ременями, з набійкою.
Сандалети - - літні черевики (туфлі) різного крою (з ременів, фігурного крою, з черезпід'ємними ременями й ін.), звичайно з великими просічками в заготівлі, рантового, напівсагідального, бортового (опанки) і комбінованого методів кріплення. Випускають сандалети чоловічі, хлопчачі, шкільні, з верхом з натуральних і штучних взуттєвих матеріалів.
Розмірно-повнотний асортимент взуття характеризує кількісне співвідношення (у відсотках) взуття різних розмірів і повнот у партії для даної статевовікової групи. Дослідженнями встановлено, що розподіл стоп за Довжиною, а також параметрами обхвату стопи, характеризується кривою нормального розподілу, що має максимум в області середніх за розподілом розмірів і повнот.
Середня довжина стопи дорослого населення в різних географічних регіонах неоднакова. У зв'язку з цим розмірний асортимент взуття Диференційований за територіями. Його повинні встановлювати торгуючі 382
організації і підприємства за районами їхньої діяльності на основі даних продажу взуття за розмірами і повнотам, що дозволяє вносити виправлення в існуючі типові шкали розмірів, повнот.
Чоловіче і жіноче побутове шкіряне взуття кожного виду має випускатися в трьох повнотах, - - вузька, середня і широка, а дитяче - - у двох - середній і широкій - - при співвідношенні відповідно 60 і 40 % загального обсягу партії.
Шкіряне взуття для активного відпочинку відрізняють особливості конструкції, що забезпечують гарний обхват стопи, зручності при використанні взуття і підвищену міцність. Це досягається за рахунок застосування для пошиття взуття спеціальних' водостійких шкір (крім шкір «Спецфутбол», «Спринт» і ін.), що виробляються із кращих видів сировини. Зовнішні деталі верха спортивного шкіряного взуття зміцнюють спеціальними підсилювачами, а низ взуття - - додатковими методами кріплення.
За статевовіковою ознакою взуття поділяють на чоловіче, жіноче, хлопчаче, дівоче, шкільне і дошкільне; за призначенням на побутове, на лижне, для катання на ковзанах, для альпінізму, активного відпочинку, туристське, борцовське, боксерське, легкоатлетичне кросове, для ігрових видів спорту, тенісне,' гімнастичне, для важкої атлетики, акробатичне, для фехтування, велосипедне, для водного, кінного і багатьох інших видів спорту; за кольором верху взуття буває білим, чорним , коричневим, ярким, усіх кольорів.
Основні види шкіряного взуття для активного відпочинку -- чобітки, напівчобітки, черевики, напівчеревики, туфлі. Матеріали верха - - хромові і юхтові шкіри; матеріали низу - - шкіра натуральна, гума непориста і пориста, стиронип, поліуретан, м'які хромові і юхтові шкіри. Для кріплення низу застосовують методи: клейовий, виворітний, прошивний, допельний, рантовий, сандальний, литтєвий.
Домашнє взуття містить в собі вироби для носіння вдома, дорожні та лікарняні туфлі, черевики, напівчеревики і туфлі полегшених конструкцій.
Взуття для носіння вдома залежно від конструкції призначається для хатніх робіт, домашнього відпочинку. Туфлі домашні (хатні) виготовляються для всіх статево-вікових груп. За конструкцією вони можуть бути без п'яткової частини, з середніми і високими берцями без каблука, з набійкою, на низькому, середньому і високому каблуках.
На зовнішній деталі верху використовують шкіри хромового дублення, еластичні шкіри, штучні і синтетичні шкіри, текстильні матеріали; для підошов - натуральні, штучні, синтетичні шкіри, гуми. Взуття може бути без підкладки, з підкладкою із різних матеріалів натуральних і штучних шкір, тканин, нетканих матеріалів, штучного хутра.
3.3.3 Гумове взуття
До гумового відносять взуття, верх якого виготовлений цілком з гуми -однорідної або модифікованої сополімерами, із пластичних мас, а також взуття гумотекстильне. У побуті її використовують головним чином для захисту ніг
383
людини від вологи, холоду й інших впливів і надягають як поверх іншого взуття, так і безпосередньо на ногу. Помітно зросла частка гумового взуття, що заміняє шкіряне, особливо взуття спортивного стилю.
Ріайважливішими факторами формування споживних властивостей і асортименту гумового взуття є вихідні матеріали, процес розробки моделей і процес виготовлення.
Основними матеріалами для виготовлення гумового взуття є гума чорна і кольорова, полівінілхлорид і поліуретан для деталей верху, обкладці гумотекстильні суміші для промазки або обкладки тканин. Широко використовують також текстильні матеріали; для верху взуття кирзу
двошарову, напівоксамит, сукно, габардин і ін.; для підкладки калошну байку, бумазею, саржу, неткану полотнину з начосом, еластичні панчохи для підкладки чобіт; для обробки - - штучне хутро, декоративні стрічки, шнури. Крім того, застосовують лак для покриття взуття, різну фурнітуру.
Виробництво гумового взуття здійснюється головним чином трьома основними методами, що є традиційними: методом склеювання (клейовий), штампуванням і формуванням. Крім того, використовують лиття під тиском, метод рідкого формування, формування з пластизоля.
Клейовим методом виробляють чоботи, чобітки, калоші, черевики. При цьому послідовно збирають на пустотілих алюмінієвих колодках спочатку внутрішні деталі взуття (для калош, наприклад, кольорову устілку, підкладку, текстильний задник) і склеюють їх, а потім проміжні деталі і зовнішні: гуму для переду, обсоюзку (кругову смужку, що обгинає нижню частину взуття), халяву, бордюр (вузьку декоративну стрічку, що облямовує верхню частину халяви). Кожну деталь після накладки на колодку накочують роликом, потім усі деталі разом для повного їхнього зчеплення обжимають на спеціальних машинах. Отримане взуття покривають лаком, піддають вулканізації, знімають з колодок, комплектують по парах, сортуіоть, маркірують, упаковують.
Клеєне взуття легке, гнучке з контурами деталей, що рельєфно виділяються. Передова гума порівняно тонка, по лінії приклеювання підошви видні сліди обтиску взуття.
Метод штампування використовують тільки для виготовлення чоловічих і хлопчачих калош. Взуття виготовляють у спеціальних прес-формах, сердечник яких служить колодкою для взуття; на нього накладають каркас із внутрішніх деталей (підкладки, задника, устілки), промазаних клеєм. Між матрицею прес-форми і колодкою-сердечником мається зазор, що за допомогою пуансона заповнюють необхідною кількістю розігрітої гумової суміші, створюючи тим самим гумове покриття для калош. Після зняття із сердечника отриманий виріб очищають від задирок, покривають лаком і вулканізують.
Штамповане взуття більш товстостінне і тверде, ніж клеєне, більш важке, має сліди прес-форми.
Метод формування застосовують для виготовлення побутових і виробничих чобіт, а також взуття з текстильними деталями верху, переважно спортивне (туфель, черевик, напівчеревиків). Формування відбувається у
384
вулканізаційних пресах, де на сердечник-колодку надягають заготівлю (панчоху), зібрану з оброблених гумовою сумішшю внутрішніх і проміжних деталей. Потім накладають попередньо розігріті зовнішні деталі взуття, після чого заготівлю взуття піддають формуванню з одночасною вулканізацією, що виключає проміжне між цими операціями лакування взуття. Тому взуття виходить матовим, воно також має сліди прес-форм, але більш тонкостінне й еластичне, ніж штамповане.
Методом лиття під тиском виготовляють чобітки і чоботи з полівінілхлориду, а також спортивне гумотекстильне взуття. При виготовленні гумотекстильного взуття на литтєвих автоматах формують з гуми тільки її нижню частину (підошву, каблук, бортик), а виробу з полівінілхлориду формують цілком. На взуття цього методу виготовлення видні сліди зачищення літників.
Метод рідкого формування заснований на взаємодії деяких складових частин застосовуваного для цих цілей поліуретану, що відбувається безпосередньо у формі, де знаходиться колодка. Таким методом виготовляють чоботи і чобітки підвищеної теплозахисності.
При формуванні взуття з п олівіні лхлоридного иластизоля його заливають у форми, що поміщають у нагрівальні печі, де відбувається відкладення гелю з пластизоля на внутрішніх стінках форм. Цим методом виготовляють чоботи і чобітки, але можна виробляти й інші види взуття.
Класифікація і групова характеристика асортименту гумового взуття
Гумове взуття підрозділяють за наступними ознаками:
за призначенням-- побутове, виробниче і спортивне;
за статевовіковою ознакою -на чоловіче, жіноче, шкільне хлопчаче, шкільне для дівчинок, дівоче і дитяче;
за способом використання - взуття, що надягається поверх іншого взуття і надягається безпосередньо на ногу;
за матеріалом ве.рху - цільногумове, гумотекстильне, з верхом з пластичних мас;
за кольором-- чорне, біле, кольорове і багатокольорове;
за методом виробництва клеєне, штамповане, формове, виготовлене методами лиття під тиском, рідкого формування і формування з пластизоля;
за обробкою-- лакове і нелакове;
за видами калоші, чоботи, чобітки і півчобітки, черевики,
напівчеревики, туфлі;
за висотою каблука--на низькому (до 25 мм), середньому (26 40 мм) і високому (понад 45 мм) каблуці.
Побутове гумове взуття це калоші, чоботи, чобітки, півчобітки, ботики.
Калоші за висотою поділяють на звичайні низькі, напіввисокі (напівботи) і високі (боти). Низькі і напіввисокі калоші призначені для носки поверх шкіряного і валяного взуття; напіввисокі окремих фасонів і високі
385
надягають безпосередньо на ногу. За характером підкладки і внутрішнього каркаса розрізняють калоші звичайні (підкладка з начосом, каркас нормальної товщини) і полегшені (без начосу, каркас полегшений).
Чоботи виготовляють цільногумовими, із пластикату, чоловічі і жіночі. Чоботи рибацькі випускають висотою 75,5-77,5 см з надставкою, а звичайні -висотою 3840 см. Жіночі чоботи мають висоту 32 - - 35 см.
Чобітки та півчобітки виготовляють цільногумовими, із пластизоля і пластикату полівінілхлоридного, з верхом з текстильних матеріалів, комбінованими, із застібкою або без застібки, усіх статевовікових груп. Під впливом моди їхні фасони найчастіше обновляються. Дитячі відрізняються наявністю більш різноманітних оздоблювальних елементів, у тому числі дитячої тематики. Півчобітки в порівнянні з чобітками мають меншу висоту халяв.
Ботики призначені для надягання поверх шкіряного взуття і безпосередньо на ногу. Випускають їх для всіх статевовікових груп. Чоловічі і хлопчачі ботики виробляють, як правило, з текстильним верхом з вовняних тканин, звичайно з гумовою обсоюзкою, на застібці-блискавці або з іншою застібкою. Жіночі, дівочі і дитячі цільногумові ботики виробляють клеєними, а з текстильним верхом - - клеєними і формованими. На відміну від чоловічих і хлопчачих вони мають більш різноманітні конструкції верха, застібок (кнопки, шнурівки, пряжки, застібки-блискавки й ін.), декоративні обробки, форми носків (вузькі, широкі, напівкруглі, круглі), висоту каблука і колір (чорні, коричневі, білі й ін.).
Усе гумове взуття, що надягається як безпосередньо на ногу, так і поверх іншого взуття, нумерують у метричній системі.
Асортимент гумового взуття істотно змінився за видами застосовуваних матеріалів, фасонами, кольорами, обробкою. Лише калоші і чоботи чоловічі випускають майже в традиційному асортименті. Утратило своє значення гумове взуття, призначене для надягання на шкіряне взуття, за винятком калош, що надягаються на валяне взуття.
Характерною рисою сучасного гумового взуття є розмаїтість стильових напрямків, силуетів, видів і типів. Класичний стиль перестав бути домінуючим. Особливим попитом користується спортивне взуття, що часто використовується для повсякденної носки. У сучасних моделях допускається поєднання різних стильових елементів побутового, спортивного, а іноді і виробничого взуття. Характерними ознаками є яскравість фарбування, об'ємність конструктивних елементів, асиметричність розташування деталей, обробок, застібок.
Взуття гумове для активного відпочинку, як і шкіряне, завдяки зручності конструкції, гнучкості, еластичності, підвищеній міцності й іншим перевагам перестало використовуватися в якості тільки спортивного і частіше виконує функції побутового взуття.
За матеріалами верху гумове спортивне взуття поділяють на гумотекстильне і з цільногумовим верхом (туфлі купальні); за призначенням - 386
на взуття загального призначення і для конкретних видів спорту: волейболу, тенісу, гімнастики, кроса, футболу, гандболу, бадмінтону, баскетболу, штовхання ядра, спортивної ходьби, фехтування, туризму та ін. Специфіка окремих видів спорту обумовлює конструктивні особливості взуття, підбор відповідних матеріалів, методів виготовлення і т.д.
За статевовіковою ознакою гумове спортивне взуття поділяють на чоловіче, жіноче, дівоче, хлопчаче, шкільне і дитяче; за видами на туфлі, сандалії для басейну, черевики, напівчеревики.
Виготовляють взуття склеюванням, формуванням, литтям під тиском і іншими методами. Ряд додаткових конструктивних елементів гумового спортивного взуття (декоративні підсилювачі, бічні текстильні підсилювальні стрічки, напівтверді задники, м'які прокладки по язичку, що вентилюють отвори, гумові шипи на підошвах, накладки з тасьми, вкладні устілки-супінатори, окантовки деталей, фігурні підсилювачі берців, носків та ін.) сприяє його міцності, зручності в носці й естетичності.
3.3.4 Валяне взуття
На відміну від шкіряного і гумового валяне взуття одержують у процесі валки із суміші вовняних і інших волокон відразу у виді цілого виробу без окремих деталей і з'єднувальних швів. Призначення його обмежене; захист ніг людини від низьких температур у звичайних умовах і від високих температур у гарячих цехах. Це обумовлює невеликі обсяги виробництва валяного взуття в Україні (близько 2526 млн. пар у рік).
Для виготовлення валяного взуття використовують вовну натуральну, заводську (зняту зі шкір тварин на шкіряних заводах) і відновлену (з обрізків текстильних матеріалів), а також обрати (відходи власного виробництва), козячий пух і хімічні волокна. Взуття виготовляють валянням, що досягається завдяки здатності вовняного волокна звалюватись.
Процес валяльного виробництва включає підготовку сировини (промивання, сушіння, розпушення й очищення від домішок), складання суміші (укладання шарами різних складених компонентів, їхній розщіпування і чесання до одержання однорідного волокнистого шару з наступним виготовленням основи чобота, тобто набивкою полотна на фігурні патрони), ущільнення (валка) на катальних і молотових машинах і фарбування, насадку отриманої заготівлі взуття на колодку, її сушіння й обробку (шліфування, обрізка краю халяви та ін.). У разі потреби прикріплюють гумову підошву клейовим методом або методом гарячої вулканізації. Далі взуття підбирають у пари й відрізають верх халяви.
Валяне взуття поділяють за призначенням - - на побутове і спеціальне, за складом сировини на грубошерсте (обтяжене, середнє, тонке),
напівгрубошерсте і фетрове, за статевовіковою ознакою на чоловіче (розмірів 2635), жіноче (2337), шкільне грубошерсте (2022), шкільне напівгрубошерсте і фетрове (2023), дошкільне (1319), за видами на чоботи, чобітки, калоші і панчохи, за конструкцією на взуття зі звичайними і подовженими халявами, цільноваляне і з гумовою підошвою, за характером
387
обробки й оздоблення - - на взуття з ворсом і шліфоване, натурального кольору однотонне і меланжеве, гладко фарбоване і трафаретного фарбування.
Грубошерсте взуття в асортименті валяного взуття є провідним. За волокнистим складом воно буває звичайної і поліпшеної суміші; остання містить до 80 % натуральної овечої вовни і з неї виробляють чоловічі тонкі чоботи. З вовни звичайної суміші виготовляють три типи чобіт: обтяжені (для носки з обмеженою ходьбою), середні - менш теплозахисні (для звичайних умов носки, як правило, без калош) і тонкі (для носки в гумових калошах).
Калоші валяні відносять до спеціального взуття; вони призначені для захисту ніг від теплових випромінювань, механічних ушкоджень і ковзання.
Асортимент валяного грубошерстого взуття за останні роки значно розширився і включає наступні різновиди: чоботи «Росіяни» обтяжені і середні, чоловічі «Північні» обтяжені; шкільні і дошкільні «Оленя» середні і тонкі, дошкільні «Маля» тонке, шкільне і дошкільні «Ведмежа» середні й тонкі; панчохи для утеплення гумового взуття та ін. Вироби розрізняються за сировинним складом, фізико-механічними показниками, обробкою та іншими особливостями. Так, чоботи «Росіяни», «Метелиця», «Північні» випускають фарбованими, «Зимушка» фарбованими, з декоративною обробкою,
«Ведмежа» - - фарбованими, з декоративною обробкою, з гумовим низом і т.д.
Фетрове взуття порівняно з грубошерстим має більш красивий зовнішній вигляд і меншу товщину стінок. Виробляють його з натуральної овечої напівгрубої вовни з додаванням козячого пуху, віскозного волокна, відходів хутряного і текстильного виробництва. Як і грубошерсте, воно буває фарбованим і нефарбованим, зі звичайною і розширеною халявами. Виготовляють чоботи, чобітки (більш витончених фасонів), панчохи (для утеплення гумового взуття).
3.3.5 Вимоги до якості взуття
Контроль і оцінку якості шкіряного взуття проводять за показниками, що повинні відповідати пропонованим вимогам. Загальними показниками є гарантійний термін носки, міцність кріплення деталей низу і ниткових з'єднань заготівлі, деформація підноска і задника, маса, гнучкість; спеціальними показники гігієнічних властивостей, що мають значення для оцінюваної групи взуття, і інші показники.
Взуття повинне бути парним. Однойменні деталі напівпар повинні бути однаковими за щільністю, товщиною, формою, розмірами, кольором, малюнком мереї. Фурнітура і нитки повинні гармоніювати з матеріалом верху або обробкою.
Взуття повинне бути чистим, без плям, складок, зморшок.
Контроль якості заключається в перевірці дотримання технічних вимог пошиття, в оцінці дефектів зовнішнього вигляду і відхилень у розмірах деталей. Якість взуття встановлюють за гіршою напівпарою і найбільш вираженими
дефектами.
Не допускаються м'які носки і задники, місцева неприклейка підошов, наскрізні ушкодження деталей, механічні ушкодження підкладки і не 388
розгладжені складки усередині взутгя, погане формування п'яткової і носової частин, опадання барвника й інші дефекти, розміри яких перевищують норми допуску і межі доброякісності, при випуску взуття.
Для перевірки якості, шкіряного взуття використовують наступні прийоми огляду (рис. 3.32).
Перший прийом. Взяти взуття в обидві руки і з'єднати півпари внутрішніми боками. Перевірити стійкість підносків, їх довжину, відсутність залишкової деформації і перекосів шляхом натискання на носки великими пальцями. Прощупуванням союзки перевірити щільність матеріалів, стан лицьового шару, відсутність пухлинуватості. Візуально перевірити якість формування носкової частини, відсутність вилягання підноска, правильність розташування, частоту і утягнутість строчки на носках і союзках, парність цих деталей за довжиною, матеріалом, кольором, відтінком і мереєю, симетричність розташування деталей, спрямованість передніх країв берців до центру носової частини, розташування декоративних оздоблень і якість їх виконання; відсутність перекосів деталей, дефектів матеріалів, виступання країв підкладки в передній частині берців і по верхньому канту, якість пофарбування країв підкладки і обробки країв настрочених деталей, ширину ранта і його рівномірність; правильність розташування, частоту і утягнутість строчки, що з'єднує підошву з рантом.
Другий прийом. Взяти півпари за п'яткову частину і нагнути їх носками вниз. Перевірити правильність розташування задніх зовнішніх ремінців (швів), якість строчок, затяжки і формування верху в п'ятковій частині, відсутність вилягання країв задника та їх загнутості, стан, установку та опоряджування каблуків; прощупуванням перевірити пружність і стійкість задників, надійність їх приклеювання до підкладки.
Третій прийом. Розвести півпари носками в різні боки і з'єднати їх по лінії задніх швів. Перевірити парність взуття за висотою берців, задинок і каблуків, якість пристрочування союзок і задинок, відсутність дефектів на деталях верху, нависання верху над підошвою відносно грані устілки, стан бокових поверхонь каблука і урізу підошви.
Четвертий прийом. З'єднати півпари зовнішніми боками, повернувши їх носками спочатку до себе, а потім від себе і вниз, щоб півпари опинилися в положенні підошвами догори. Перевірити стан ходової поверхні підошов, їх обробку, відсутність горбинок і западин від неправильного простилання сліду, виступання голівок цвяхів над площиною підошви, якість закривання порізки на шкіряній підошві ниткового методу кріплення, відсутність виступання стібків, обробку фронту каблука та його розміщення, чіткість маркування
розміру і повноти.
П'ятий прийом. Розворотом півпар скласти їх підошвами одна до одної, а внутрішніми боковими поверхнями до себе. Перевірити парність за довжиною і шириною підошов та каблуків, чистоту опоряджування каблука і підошви, відсутність нависання верху над підошвою, дефектів матеріалу верху та його деформації, якість з'єднання кінців ранта.
389
Шостий прийом. Відкласти праву півпару, а ліву взяти правою рукою за п'яткову частину так, щоб долоня спиралася на каблук, а великий палець розмістився на геленковій частині підошви. Носова частина верху розміщується на долоні правої руки. Натисканням великого пальця перевірити стійкість і пружність геленкової частини. Перевірити надійність кріплення каблука і гнучкість у пучковій частині.
Сьомий прийом. Повернути півпару верхом до себе, перевірити щільність прилягання і надійність кріплення підошви по всьому периметру, відсутність скуйовдження затяжного пруга вище грані сліду, якість функціонування утримуючих пристосувань.
Восьмий прийом. Пальцями правої руки взяти правий берець, лівої лівий, відтягнути берці вбоки, перевірити надійність з'єднання з союзкою. Співставити берці між собою, перевірити симетричність, правильність розташування і якість закріплення блочків. Потім лівою рукою потягги за язичок, перевірити його довжину, щоб закривав усі блочки, симетричність і міцність кріплення. Відтягнувши язичок, оглянути стан взуття зсередини: відсутність розривів, плям, забруднень і складок на підкладці та вкладній устілці, цвяхів і горбинок на устілці. Шляхом послідовного промацування внутрішньої поверхні верху і устілки правою рукою перевірити відсутність грубих складок, швів, кінців скріплювачів, горбинок, правильність вклеювання вкладних устілок.
Дев'ятий прийом. Виймаючи руку із взуття, захопити пальцями правої руки лівий берець, а лівою - правий. Перевірити стан підкладки і устілки у п'ятковій частині, заднього внутрішнього ремінця, якість строчки верхнього канта, приклеювання підкладки до задника, чіткість маркування.
Для перевірки якості правої півпари продовжити її огляд прийомами від шостого до дев'ятого. Після цього поставити пару на стіл, перевірити ступінь піднесення носової частини, стійкість взуття на опорній поверхні, відсутність відхилення ходової поверхні каблука від площини стола.
За результатами огляду і вимірюванням виявлених відхилень можна зробити висновок щодо якості перевіреної пари взуття.
Якість гумового взуття оцінюють за зовнішнім виглядом, нормативними показниками властивостей і розміром. За зовнішнім виглядом взуття повинно відповідати затвердженим зразкам-еталонам. Воно повинно бути парним за кольором, обробкою, формою, товщиною і розташуванню однойменних деталей у напівпарах. Лакова плівка повинна бути сухою, не липнути, рівною, блискучою; поверхня взуття - - без задирок, нальоту сірки. Взуття повинно бути водонепроникненним.
Чоботи гумові формовані і взуття спортивне гумове і гумотекстильне на сорти не поділяють. Інше взуття побутового призначення випускають 1-го і 2-го сортів в залежності від виду і розміру дефекту, величини відхилення в розмірах взуття та ін.
Якість валяного взуття залежить від його складу, вологості, щільності, усадки після замочування, лінійних розмірів та ін.
Рис.3.32. Прийоми огляду взуття
Валяне взуття повинно бути парним за розмірами, ступенем ущільнення, товщиною стінок, кольором, обробкою, без в'ялих місць і розшарувань. Лицьова сторона взуття повинна бути очищена від волокон вовни, що стирчать, і пилу, а верхня частина халяв - рівно обрізана. Товщина халяв від верха до сліду повинна збільшуватися поступово. Фарбування взуття повинне бути рівномірним, стійким до мокрого тертя.
Стандартом регламентуються масова частка різних видів сировини у взутті валяному різного призначення і показники фізико-механічних властивостей виробів (вологість, щільність, усадка та ін.).
Валяні чоботи виготовляють 1-го і 2-го сортів. Калоші валяні на сорти не поділяють. Чоботи відносять до відповідного сорту за гіршою напівпарою з урахуванням виявлених дефектів.
У доброякісному взутті не допускаються голки голчастої стрічки, масляні плями і помарки, грубі фляки, заломи й ін.
391
3.3.6 Пакування, маркування, транспортування, зберігання та догляд за
взуттям
Упаковують шкіряне, гумове і валяне взуття в картонні коробки і пачки, паперові і плівкові пакети.
Маркування шкіряного взуття містить товарний знак підприсмства-виготовлювача, артикул, розмір, повноту, номер стандарту (ТУ), дату випуску, номер контролера ВТК, роздрібну ціну взуття. Ці дані наносять безпосередньо на деталі взуття або на ушитий ярлик із плівки, текстильної стрічки. Частину позначень наносять на лівій стороні верхньої частини підкладки під берця або на задньому внутрішньому ремені, штаферці, клапані під блискавку. Розмір, повноту вказують також на ходовій поверхні підошви.
Маркування гумового взуття містить товарний знак заводу-виготовлювача, рік і квартал виготовлення (квартал - крапками), артикул, розмір, сорт, номер ДСТ, ціну 1-го і 2-го сортів, У калошах клеєних ці дані проставлені на геленковій частині підошви, у взутті з гумотекстильним і з текстильним верхом, а також у черевиках, чобітках - - на геленковій частині підошви або каблуці. В окремих випадках артикул і ціну наносять на внутрішню поверхню взуття або на ушиту усередину взуття стрічку.
Маркують валяне взуття незмивною фарбою. На носову частину підошви наносять номер контролера ВТК, на підметкову - - товарний знак, па геленкову - - артикул, розмір, на п'яткову - - сорт.
Для транспортування коробки і пакети укладають у дерев'яні або картонні шухляди, а валяне взуття - ~ у м'яку тару.
Юхтове і валяне взуття (крім чобіт «Ведмежа» і чобіток з гумовим низом) у картонні коробки і пікети не упаковують.
Дороге модельне взуття з лакової шкіри, велюру, замші й інших шкір білого і світлого тонів у коробках перестилають тонким папером, а для запобігання від деформації в шкарпеткову частину кожної напівпари вставляють вкладиш з коробчатого картону.
На коробки приклеюють етикетку, на шухляди - - ярлик із транспортним маркуванням. На упаковці вказують товарний знак, найменування підприємства-виготовлювача, його адреса, артикул, номер моделі, сорт, номер стандарту (ТУ), ціну взуття, дату упакування, кількість пар взуття в шухляді.
Зберігають взуття в сухих провітрюваних приміщеннях на стелажах при температурі від 14 до 25 °С й відносної вологості повітря 5070 %. Взуття повинно бути захищене від прямих сонячних променів, пилу, дії хімічних речовин.
Установлено гарантійні терміни носки взуття, протягом яких споживач має право на його обмін при виявленні прихованих дефектів. Ці терміни обчислюються від ЗО до 80 днів в залежності від характеру вироблення взуття (модельне, повсякденне), його статевовікового призначення, матеріалу підошви й ін. Наприклад, для модельного взуття на шкіряній підошві вони складають 50 днів, для взуття на підошві зі шкіроподібної гуми -70, а на підошві з пористої гуми - - 80 днів.
392
Гарантійні терміни носки гумового взуття: чобіт фермових, калош клеєних, черевиків і напівчеревиків гумових і гумотекстильних клеєних - - 90 днів, взуття з пластизоля полівінілхлориду, спортивне взуття формоване - - 60, литтєве - - 75 днів.
Контрольні запитання:
1. Назвіть прижиттєві пороки шкір.
2. Назвіть деталі верху взуття.
3. Як визначається номер взуття?
4. Що таке фасон взуття?
5. Дайте характеристику видів взуття.
Тести:
1. Який колір має на зрізі шкіра хромового дублення?
а) сіро-голубий;
б) білий;
в) жовтий;
г) кольоровий.
2. За якими ознаками можна встановити вид покриття на шкірах?
а) по блиску;
б) по характеру мерії;
в) по кольору;
г) по товщині.
3. Чим відрізняється юхть взуттєва від сандальної?
а) способом дублення;
б) кількістю жиру;
в) товщиною; характером мерії.
4. З яких шкур виробляють шеврет?
а) великої рогатої худоби;
б) свиней;
в) овець;
г) кіз.
5. Чим відрізняється козлина від шевро?
а) товщиною;
б) площею;
в) характером мерії;
г) блиском.
6. Чим відрізняється велюр від нубука?
а) видом сировини;
б) характером лицевої поверхні;
в) способом дублення;
г) способом оздоблення.
393
7. Які пороки виникають при оздобленні шкір?
а) воротистість;
б) садка;
в) Іюлосатість;
г) віспини.
8. Які шкіри мають двокольорове забарвлення?
а) з казеїновим покриттям;
б) з лаковим покриттям;
в) з напіваніліновим покриттям;
г) флорантік.
9. Яку лицеву поверхню має- хромовий опоєк?
а) дрібнозернисту мерію;
б) гладку мерію;
в) ворсову поверхню;
г) шліфовану поверхню.
10. Назвіть пороки підготовчих операцій виробництва шкір.
а) молочні смуги;
б) підсід;
в) стяжка;
г) лизуха.




3.4 Хутряні та овчинно-шубні товари
3.4.1 Загальні відомості про хутряні та овчинно-шубні товари
Вироби з хутра завдяки своїй природній красі, високим теплозахисним та експлуатаційним властивостям, можливості багаторазової реставрації користуються підвищеним попитом покупців. Потреби у хутрових виробах постійно зростають, міняється їх характер. Тому працівникам торгівлі, комерційним структурам необхідно постійно вивчати потреби населення, добре знати можливості хутрової промисловості, з тим щоб максимально забезпечити населення в різноманітних виробах. Найбільшими хутровими підприємствами України є Харківське, Тисменицьке, Одеське, Жмеринське хутрові об'єднання цілий ряд хутрових фабрик. Є й ряд комбінатів, які займаються розведенням, вичинкою, пошиттям та реалізацією хутрових виробів ("Бізон", Донецька область та ін.). Певна частка потреб у хутрових виробах покривається за рахунок імпорту, насамперед з країн СНД (Росії, Казахстану, Азербайджану), Латвії, Туреччини, Монголії, Китаю, Кореї, Голландії, Німеччини, Фінляндії та ін.
394
збагачення фауни нашої країни завезено й акліматизовано нові види звірів (ондатри, американської норки і нутрії, єнота-полоскуна), реакліматизовано бобра, видру, розширюється- їх мешкання, введено ліцензії на відстріл деяких звірів, створено заповідники, заказники, звірорадгоспи і звірогосподарства споживчої кооперації по розведенню норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, тхорів, єнотовидного собаки. Освоєно для кліткового розведення високопродуктивних гібридів норки, тхора, колонка-хонорики, кохосихи, кофутери, кофу-нотери, фунотери. Проводяться роботи по розробці техніки кліткового розведення ондатри, видри та ін. На частку хутра, що заготовляється у звірогосподарствах, випадає понад 90 %.
Природні умови України сприяють доброму розвитку вівчарства, кролівництва та інших домашніх тварин, які йдуть на оснащення вітчизняної хутрової промисловості шкурками кролика, смушка, козлика хутрового, жеребка, опойка, хутрової і шубної овчини. Постійно ведуться роботи по одержанню нових кольорів, відтінків, поліпшенню малюнка завитків шкурок каракулево-смушкової сировини. Значну в обсягу хутрової сировини частку займають шкурки кролика. В тісній співдружності спеціалістів-практиків та учених НДІ хутрового звірівництва і кролівництва України і країн СІ ІД створено цілий ряд нових породних груп тварин, у тому числі селекційних (кролик "сріблястий" і "сірий .великан", створені у звірорадгоспі "Петрівський" Полтавської області під керівництвом А.П. Корлевського, українські смушки).
Основне місце в хутряному експорті України займає продукція вівчарства і кролівництва. Українські смушки та вироби з них користуються підвищеним попитом на світовому ринку і мають високу конкурентоспроможність. До хутряних і овчинно-шубних товарів належать різноманітні хутряні та овчинно-шубні вироби, а також невичинені (сировина) та вичинені шкури хутряних та морських звірів, домашніх 5 сільськогосподарських тварин, призначених для виготовлення готових хутряних та овчинно-шубних виробів.
3.4.2 Чинники, що формують споживні властивості пушно-хутряної та
овчинно-шубної сировини
Хутровинна сировина (хутро) це невичинені шкурки диких звірів, добуті полюванням (соболь, білка, видра, вовк, сурок та ін.) або одержані від забиття звірів у звірівницьких господарствах (норка, песець голубий, нутрія, лисиця сріблясто-чорна та ін.).
Хутряна сировина включає невичинені шкурки, одержанні від овець, кроликів, оленів та інших домашніх тварин (собак, кішок, козликів та ін.), сировина морських звірів (тюленів, котиків, каланів), шкурки деяких видів водоплавних птахів (чамга, гагара, пелікан, баклан, лебідь, гусь та ін.), які мають густий, м'який і міцний пір'ячий та пухових покрив, придатний для вироблення хутряних виробів.
Хутряну сировину залежно від часу промислу і забиття поділяють на зимові та весняні види. До зимового хутра належать шкурки хутряних звірів,
395
які в основному добувають в зимовий час, коли вони мають найкращу якість хутряного покриву (лисиця, білка, норка, песець, соболь та ін.).
До весняної хутровини відносять шкурки тих видів хутряних звірів, які добувають у весняний та осінній час, оскільки вони взимку сплять (ховрахи, ховрахи-піщаники, хом'яки, кроти, сурки та ін.) або їх промисел в зимовий час важкий. Зимовий вид хутряно'( сировини - це шкурки собаки, домашньої кішки, кролика; хутряна сировина весняних видів шкурки молодняка овець, кіз, корів, коней, оленів (каракуль, смушок, козлик, опойок, лошача шкура, пижик та ін.).
Шкури хутряної овчини, морських звірів, каракулево-смушкова сировина виділяються в самостійні групи без поділу на зимові й весняні види.
До хутряної овчини .'Відносяться шкури, одержувані від дорослих і напівдорослих овець, тонкорунних, напівгрубововняних порід і інших помісей з різними грубововняними породами.
До шкур морських звірів належать: більок, сірка, сивець, нерпа, котик та ін.
Топографія, будова, та хімічний склад шкур. Товарні властивості шкурки в цілому
Топографія. Окремі ділянки хутряної шкурки мають різні товарні властивості, й мають специфічні назви.
Шкурка поділяється на хребтову і черевну частини. З хребтового боку розрізняють, голову, шию, загривок, хребет, озадок. Черевна частина складається з душки, черева, чотирьох пахвин. Крім того, шкурка включає також лапи і хвіст.
Шкірний покрив захищає організм тварини від механічних пошкоджень, проникнення в тіло різних шкідливих речовин і мікроорганізмів, запобігає зневодненню організму. Він відіграє значну роль у обміні речовин, теплорегуляції, а також є важливим органом чуття.
У шкірному покриві розрізняють наступні основні шари: епідерміс, дерму, жировий шар і підшкірну мускулатуру. З тілом тварини шкірний покрив пов'язаний пухкою сполучною тканиною - підшкірною клітковиною.
Різні шари шкіряної тканини розвинені по-різному залежно від виду, віку, статі, топографічної ділянки, району і умов проживання, а також віл сезону.
Епідерміс - складає 2-5 % загальної товщини шкірного покриву. Він є непроникним для води, хімічних речовин і бактерій, тому обробляються шкурки з міздрового боку, ї^підерміс це шаруватий ороговілий епітелій, розташований на зовнішній поверхні шкірного покриву.
Дерма щільна сполучна тканина, що складається з волокнистих утворень, кліткових елементів, основної аморфної речовини. У дермі залягають шкірні залози (потові, жирові), корені волоса, нервові закінчення, м'язи, що випрямляють волос, густа сітка кровоносних і лімфатичних судин. Дерма відокремлена від епідермісу тонкою лицьовою мембраною, що має сітчасту структуру з колагенових і ретикулінових волокон.
396
Колагенові волокна складають 98 - 99 % усіх волокон і визначають основні властивості дерми. У товщі дерми колагенові волокна утворюють пучки, товщина і форма яких у різних тварин різна.
Еластинові волокна відносно нечисленні, не такі міцні, як колагенові, але мають хорошу еластичність. Вони обумовлюють здатність дерми до розтягування. Еластинові волокна тонкі, ніжні, короткі (не утворюють пучків, але розгладжуються, утворюючи сітчасті сплетіння). Розташовуються вони навколо волосяних сумок, шкірних залоз, утримуючи їх у певному положенні.
Ретикулінові волокна складають незначний відсоток маси усіх волокон. Вони тонкі, короткі, ніжні, не з'єднуються у пучки і не розгалужуються. Розташовані в основному на межі з епідермісом.
Дерма поділяється на два шари: верхній - термостатичний (сосочковий) і нижній - сітчатий (ретикулярний). Термостатичний шар отримав таку назву, тому що в ньому знаходяться залози, які регулюють теплообмін організму. Він складається в пухких і безладно розміщених відносно тонких пучків колагенових волокон, що розташовані між коренями волос, жировими та потовими залозами. У термостатичному шарі є багато еластинових волокон і кліткових елементів. Нижня межа цього шару рівень залягання коренів волоса. Глибина залягання в дермі волосяних сумок і кут їх нахилу у різних видів тварин різна.
Ретикулярний (сітчатий) шар дерми розташований більш глибоко і відрізняється товстішими пучками колагенових волокон, слабким розвитком еластинових волокон, незначною кількістю кліткових елементів і відсутністю залоз. Цей шар у два-три рази міцніший, ніж термостатичний.
Співвідношення товщини термостатичного і сітчастого шарів різне у різних тварин, а також залежить від топографічної ділянки і пори року.
Жировий шар розмішується між ретикулярним шаром дерми і мускульним. Це нагромадження жирових клітин в нижніх шарах сітчастого шару. Жировий шар сильно розвинений у звірів осіннього здобування, а також у морського звіра. При вичинюванні шкурок він видаляється.
Підшкірна мускулатура складається з м'язової тканини. Вона має вигляд плівки, що дуже сильно розвинена на загривку і лопатках.
Підшкірна клітковина зв'язує шкуру з тушкою тварини. Вона складається з пухких переплетень тонких пучків колагенових волокон і сітки еластинових волокон, між якими знаходиться велика кількість жирових клітин. Ступінь розвитку цього шару різний залежно від виду тварин і сезону здобування. Підшкірну клітковину при первинній обробці шкурок видаляють.
Волосяний покрив виконує важливі функції в житті тварин. Він зменшує тепловіддачу тіла, запобігає його змочуванню, сприяє збереженню вологи в організмі, захищає тіло тварини від механічний дій, обумовлює захисне забарвлення звіра.
Будова волоса. Волос складається із стрижня і кореня.
Корінь волоса - це та його частина, що знаходиться в шкірному покриві. Корінь залягає в дермі під певним кутом в особливій порожнині шкіри, у так званому волосяному мішечку, який складається із зовнішньої (волосяна сумка) і
397
внутрішньої оболонок. Волосяна сумка утворена цільною сполучною тканиною.
Глибина залягання коренів волоса в шкірному покриві залежить від виду тварин, категорії волоса й інших чинників.
Стрижні волоса мають різну мікроскопічну будову, товщину, форму, забарвлення, поділяються за категоріями.
Мікроскопічна будова стрижнів досить складна. Вона складається з мертвих ороговілих клітин, з'єднаних міжклітинною речовиною, які утворюють три концентричних шари: лускатий (кутикулярний), корковий і серцевинний.
Лускатий шар (кутикула) складається з дуже тонких прозорих лусочок товщиною біля 0,5 мкм. Розрізняють такі типи кутикули: кільцеподібна, некільцеподібна, брукоподібна. У кільцеподібної кутикули лусочки мають форму неправильних кілець, що щільно охоплюють стрижень волоса. Форма окремих кілець буває різноманітною. Зовнішні краї кілець мають зубчасту будову. Такий тип кутикули характерний для тонкого волоса.
Некільцеподібний тип відрізняється наявністю лусочок форми і розмірів. Клітини кутикули покривають стрижень волоса подібно до риб'ячих лусок. Такий тип кутикули притаманний для волоса середньої товщини.
Брукоподібний (пластинчастий) тип кутикули характерний тим, що лусочки щільно стикаються, але не лежать одна на одній. Такий тип кутикули мають вібриси (відчуваючий волос).
Корковий шар залягає під кутикулою і охоплює у вигляді трубки центральний канал, в якому розташовані клітини серцевинного шару. Корковий шар складається з ороговілих веретеноподібної форми клітин, витягнутих уздовж стрижня волоса. Корковий шар обумовлює основні фізико-механічні властивості волоса.
Серцевинний шар складається з клітин, розташованих в один, два, три і більше рядів. Між клітинами знаходиться повітря, тому цей шар обумовлює теплозахисні властивості хутра. Однак наявність серцевини знижує міцність волоса.
Форма волоса буває конічною, циліндричною, веретеноподібною, ланцетоподібною, а також стрічкоподібною.
У широкій частині стрижні волоса мають такі форми поперечного перетину: округлу, овальну, сплющену, бобоподібну, гантелеподібну.
За характером зігнутості й звивистості стрижні бувають прямі, зігнуті, зламані, завиті, звивисті і штопороподібні.
Категорії волоса. Залежно від функцій, товщини, мікроструктури, форми волос поділяють на категорії: напрямні, остьові, проміжні, пухові, відчуваючи (вібриси). Напрямний і остьовий волос відносять до криючого.
Напрямний волос у більшості видів звірів прямий, довгий. Піднімається над остьовим і пуховим волосом утворюючи "вуаль". Він має веретоподібну форму, некільцеподібну кутикулу, сильно розвинену серцевину і своєрідне забарвлення. Напрямний волос підтримує масу пухового волоса, що надає пишності волосяному покриву.
Остьовий волос коротший за напрямний. Він має потовщену, ланцетоподібну форму, його значно більше, ніж напрямного. Він захищає проміжний і пуховий волоє від повстяності і механічних пошкоджень. Остьовий волос має кутикули некільцеподібного типу.
Пуховий волос - найбільш тонкий і ніжний. Він найбільш численний порівняно із іншими категоріями волоса і утворює нижній густий ярус волосяного покриву шкурок. Пуховий волос циліндричної форми, хвилеподібної звивистості. Кутикула в основному кільцеподібного типу. Серцевина утворена одним рядом клітин або зовсім відсутня.
Відчуваючий волос (вибриси) -- дуже довгий, товстий і пружний. Він прямий або ледь зігнутий, за формою конічний. Вибриси мають сильно розвинену серцевину і кутикулу брукоподібної форми. Волосяна сумка цього волоса сильно розвинена і пронизана густою сіткою кровоносних судин і нервових закінчень. Відчуваючий волос розташовується невеликими пучками або поодинці на верхній губі ("вуса"), над очима, на щоках, на підборідді нижній губі, трапляється на грудях і згинах передніх лап.
Хімічний склад. Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.
Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) складає 75 %. У шкурах молодих звірів води більше, ніж в шкурах старих.
Білки складають 25-40 % і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобулін, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55 %), кисню (19-24 %), азоту (15-19 %), водню (6,6-7,5 %) і сірки (0,3 - 2,4 %).
Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.
Вуглеводи в шкурках представлені моно- і полісахари/Іами. їх не більше 2 % сухого залишку.
Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в сальних залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, в жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини різні.
Властивості шкурки в цілому враховують: теплозахисні властивості, зносостійкість та масу.
Теплозахисні властивості. Для хутряних виробів найважливішими є теплозахисні властивості. Вони залежать від товщини шару інертного повітря, що знаходиться між волосом і в середні волоса окремих категорій. Товщина шару інертного повітря пов'язана із товщиною волосяного покриву та його здатністю утримувати інертне повітря в процесі носіння. Теплозахисні властивості залежать від густоти, висоти, пружності, остистості волосяного покриву, а також товщини і щільності шкіряної тканини.
За теплозахисними властивостями усі види хутра поділяють на групи:
І - особливо високі (песець, голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь);
399
II - високі (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка);
III - середні (мерлушка, кролик щипаний);
IV - низькі (козенятко, горностай, байбак);
V - особливо низькі (хом'як, кріт, ховрашок).
Зносостійкість. У процесі експлуатації хутряні вироби руйнуються під впливом фізико-механічних і хімічних чинників світлопогоди.
Зносостійкість залежить головним чином від виду напівфабрикату, від властивостей волосяного покриву і шкірної тканини, а також від міцності зв'язку волоса зі шкірною тканиною. Зносостійкість визначається міцністю шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до витирання і багаторазових згинів, міцністю і пружністю волоса, стійкістю забарвлення до сухого і мокрого тертя, міцністю зв'язку волоса:зі шкірною тканиною.
Дослідним шляхом встановлено зносостійкість деяких видів шкурок (табл. 3.1).
Значно впливає на цей показник обробка. Наприклад, фарбування зменшує його на 10-20 %. Однак стрижені шкурки більш зносостійкі (на 20-40 %) за рахунок зменшення здатності до повстяності.
Маса значно впливає на ергономічні властивості (важкий одяг незручний при носінні).
За масою шкурки поділяються на:
- особливо важкі - 3-1,6 кг/м2 (собака, вовк);
- важкі - 1,5 - 1,1 кг/іуґ (каракуль, лисиця, соболь);
- середні - 1,0 - 0,7 кг/м2 (норка, кролик, нутрія); -легкі - 0,6 - 0,21 кг/м2 (ховрашок, ласка, кріт).
Таблиця 3.1 Зносостійкість деяких видів шкурок
Вид хутра
Зносостійкість, %
Вид хутра
Зносостійкість,
%
Вид хутра
Зносостійкість,
%

Видра
100
Соболь
55
Білка
25

Бобер
85
Куниця
45
Байбак
10

Єнот
75
Лисиця
40
Кріт
7

Норка
70
Вихухоль
37
Кролик
5

Куниця м'яка
65 .
Нутрія
27
Заєць
5



Рись
25



На масу впливає товщина і щільність шкіряної тканини, густота, довжина й інші показники волосяного покриву.
Мінливість волосяного і шкірного покриву
Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. У основі цих відмін біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годування і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей 400
організму).
Мінливість волосяногп і шкіряного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості і будову волосяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підземний, земноводний або водний.
Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окремих частин тіла: хребет завжди вкритий більш густим і темним волосяним покривом ніж черево. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.
У земноводних звірів черево покрите більш густим волосяним покривом ніж хребет. Забарвлення волЬсяного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів майже однакова.
Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.
Умови добування корму у диких звірів відіграють важливу роль у розвитку їх волосяного і шкірного покривів.
При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання і годування, можна досягти значних змін у розмірах шкурок, кольорі, висоті, густоті волосяного покриву.
Статева мінливість. Шкурки самців і самок звірів та домашніх тварин відрізняються рядом ознак. Шкурки самок більшості звірів дрібніші від шкурок самців і мають більш ніжний і менш пишний волосяний покрив. У деяких видів звірів самці відрізняються від самок забарвленням, а також більшою товщиною шкірної тканини.
Вікова мінливість характеризує зміни в будові і властивостях волосяного покриву і шкірної тканини залежно від віку тварини. Первинний волосяний покрив відрізняється від волосяного покриву дорослих звірів м'якістю, він легко повстяніс, низький; остьовий волос мало відрізняється від пухового. Шкірний покрив малят звірів тонкий, маломіцний. У зв'язку з низькою якістю такі шкурки не заготовляють.
Вікова різниця в якості волосяного і шкірного покривів свійських тварин і морського звіра дуже велика. Наприклад, шкурки ягнят каракулівницьких і смушкових порід мають найбільшу цінність у перші дні після народження. Шкурки молодняку інших видів свійських тварин (козеня, опойок, лоша, пижик), віднесених до весняних видів, до певного віку мають високу якість волосяного покриву.
Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкурою міститься товстий шар жиру.
Сезонна мінливість пов'язана із пристосуванням організму тварин до температурних змін зовнішньбго середовища. Кількість, характер і строки линяння тварин визначаються рядом чинників: віком і видом тварин, кліматом і умовами утримання й годування. Зимовий і літній волосяний покрив звірів більшості видів відрізняється за кольором, густотою, висотою, різним
401
співвідношенням остьового і пухового волоса, формою і будовою волоса. Зміна волосяного покриву тварин називається линянням.
У більшості тварин волосяний покрив линяє двічі на рік. Звірі, які впадають у зимову сплячку, після весняного пробудження линяють фактично протягом усього літа.
Линяння звірів різних видів пристосоване до певної пори року, причому в межах одного району звірі різних видів линяють по-різному залежно від кліматичних змін оточуючого середовища.
Залежність линяння від віку виявляється в тому, що у більшості видів звірів молодняк линяє пізніше, ніж дорослі тварини.
Спостерігається також залежність від статі. Навесні самки звірів багатьох видів линяють раніше самців.
Шкірна тканина значно змінюється залежно від пори року за щільністю, товщиною і кольором. Восени шкірний покрив різко потовщується, стає більш пухким, з великою кількісно жирових відкладень. У тварин зимового забою шкура порівняно тонка й щільна. Навесні шкірна тканина знов потовщується, але не має жирових відкладень. Літні шкурки характеризуються потовщеною і грубуватою мездрою. У тварин з пігментованим волосом змінюється колір шкірної тканини залежно від пори року. З линянням пов'язано утворення темних плям на мездрі. Це пояснюється більш глибоким заляганням коренів волоса на цих ділянках.
Від сезонних змін волосяного і шкірного покривів тварин залежить розподіл шкурок за сортами і групами дефектів.
Географічна мінливість. Якість шкурок звірів у межах одного виду залежить від району їхнього проживання та середовища існування. Найбільше вона виражена у наземних тварин, менша - у земноводних і майже непомітна у підземних.
Температура оточуючого середовища виливає на розмір шкурок, пишність, м'якість і колір волосяного покриву. З пониженням температури розміри тіла збільшуються, але тільки в межах певного інтервалу температури оточуючого середовища. Поза межами цього температурного інтервалу, при подальшій зміні температури, виникають зворотні зміни розмірів тіла звірів. Це пов'язано із терморегуляцією організму.
Північні звірі мають густий, пишний волосяний покрив, тонку і щільну шкірну тканину.
У пустельних районах з різко континентальним, але менш холодним, кліматом шкурки мають менш густий і пишний, але грубуватий волосяний покрив із забарвленням рудуватого і рудого відтінків. Шкірна тканини середня за товщиною і щільністю.
Звірі, які живуть у вологому кліматі, мають більш грубий волосяний покрив.
Шкірна тканина у звірів у різних районах проживання теж різна: чим сильніше розвинений волосяний покрив, тим тонша шкірна тканина.
У зв'язку із географічною мінливістю більшість шкурок диких звірів поділяються за кряжами. *,!'
н»н
Цц» '//
402
Індивідуальна мінливість -- це зміни у межах одного виду, які носять індивідуальний характер і обумовлені спадковістю або відмінами в умовах існування. Індивідуальна мінливість може виявлятись у забарвленні, висоті, густоті, м'якості волосяного покриву, розмірі шкурок. Найбільше виявляється індивідуальна мінливість у забарвленні звіра. Індивідуальна мінливість у окремих видів виражена слабо (бобер, видра), у інших - сильно ( білка, соболь, куниця).
У свійських тварин індивідуальні відміни теж помітні. Наприклад, у шкурах каракулівницьких ягнят поряд із відмінами у забарвленні дуже виразні відміни за характером, будовою і розмірами завитків.
Інколи трапляються шкурки з різними відмінами забарвлення волосяного покриву від типового. До них відносяться випадки альбінізму, меланізму, хромізму.
Шкурки повних альбіносів мають білий, грубуватий і досить рідкий волосяний покрив. У них рожевий кінчик носа, червоні очі і білуваті кігті. Альбіноси зустрічаються серед усіх видів звірів. У часткових альбіносів забарвлення волосяного покриву значно менше, ніж у нормальних тварин, але не чисто біле. Це пояснюється повною або частковою відсутністю пігменту у волосі і шкірній тканині.
Меланізм спостерігається при наявності лише чорного пігменту. Меланісти теж бувають повні і часткові. Трапляються чорні вовки, лисиці, зайці, нутрії, норки тощо.
Хромісти мають яскраво руде забарвлення за рахунок жовтого пігменту, зустрічаються вони серед тхорів, вовків й інших звірів.
У окремих звірів волосяний покрив має сивий волос (бобер, соболь).
Мінливість у забарвленні викликає необхідність поділяти шкурки при сортуванні за кольоровими категоріями.
Практичне значення індивідуальної мінливості полягає в тому, що оригінальне забарвлення хутра можна передати багатьом тваринам шляхом селекційної роботи. Прикладом можуть служити норки, нутрії, каракуль та ін.
Технологія хутряного виробництва, вичинки та обробки сировини
Якість хутряних напівфабрикатів залежить від природних властивостей і від якості первинної обробки.
Шкурки можуть бути -зняті з тушок пластом при їх поздовжньому розрізанні по череву і лапках; а також трубкою або панчохою - при зніманні цілими без розрізання. Після зняття з тушок шкурки обезжирюють, травлять і консервують сушінням, солінням, квашенням. Вичинка шкурок включає: підготовчі операції вичинки, власне вичинку й обробку.
При проведенні підготовчих операцій відбувається віддалення окремих частин шкурок (обрізання), обводнення шкурок, видалення консервуючих речовин і забруднень, розчинення деяких білків, механічне опушення шкіряної тканини і віддалення прідшкірно-жирової клітковини (міздріння, розрізка), обезжирення шкурок мийними речовинами і органічними розчинниками, стрижка надмірно довгого волосся.
403
Власне вичинка полягає в розпушуванні колагенових пучків шкірної тканини (дерми) розчинами кислоти і нейтральних солей (нікелювання), також ферментами (м'якшення), підвищення хімічної та термічної стійкості шкурок (дублення переважно солями хрому), пластичності і водостійкості шкірної тканини (жирування), видалення надмірної вологи (сушіння).
Обробні операції передбачають (відкачування шкурок) обробку в барабанах з вологою тирсою, змоченою жиророзчинниками для очищення волосся від жиру, пилу і надання м'якості шкірній тканині; розбивку шкірної тканини на розбивально-витягальних машинах для підвищення її м'якості і пластичності; биття і чесання волосяного покриву для повного його очищення від тирси, пилу і розчісування сплутаного волосся. Для поліпшення зовнішнього вигляду деякі види напівфабрикату піддають стрижці (вкорочують волосяний покрив), епілюванню (зрізають біля основи остьові та непрямке волосся), надмірно грубого остьового волосся, а також фарбуванню та відбілюванню. Фарбування та відбілювання шкурок проводять в разі імітації більш дешевої сировини (овчини, кролика) під більш цінні (котик), а також коли необхідно виправити, поліпшити природний колір хутра цінних видів хутра (песця, куниці, норки, горностая та ін. ) , поглибити природний колір, наприклад, чорного каракулю і смушки. Основними засобами фарбування є: занурювальне (барабанне) однотонне фарбування волосяного покриву і шкірної тканини, намазні способи - пробивне (фарбування жорсткими щітками всієї товщини волосяного покриву), верхове (нанесення барвника темнішого кольору на кінчики пофарбованого волосся), аерографне (розпорошення фарби для одержання тонів і напівтонів), трафаретне і резервне (нанесення на кінчики волосся перед фарбуванням спеціальної речовини "резерву").
Для відбілювання шкурок використовують хімічні (перекис водню, персульфат) і оптичні відбілюючі речовини (бланкофори).
Шкурки овчини, призначені для виготовлення виробів підвищеної якості, облагороджують для надання їм блиску і усунення покрученності волосся. Облагороджування полягає у багаторазовому хімічному впливі на волосяний покрив суміші гідролізного етилового спирту і мурашиної кислоти (люстрування) й обробку формаліном.
Значна більшість напівфабрикатів поділяється на чотири групи дефектів, але заєць-біляк - на три, овчина хутряна - на п'ять. Як вже зазначалося вище, дефекти враховуються при визначенні сорту овчини шубної.
У процесі вичинки й обробки шкурок більшість дефектів видаляється. В результаті виникає так звана «зшитість», що може оцінюватися як дефект.
На півфабрикатах можуть траплятися такі дефекти:
Смоляний згин - ділянка шкурки зі згорнутим і зліпленим волосяним покривом, забрудненим смолою.
Вихор - закрученість волосяного покриву, утворена внаслідок сплячки звіра (зустрічається на шкурках ховрашках, табаргана, байбака, крота й ін.).
Побитість волосяного покриву нерівний рідкий волос.
Простріл - пошкодження шкірної тканин дробом.
404
Запал - ділянки волосяного покриву із звивистими кінцями остьового волоса.
Порідіння волосяного покриву - розрідження волосяного покриву внаслідок часткового випадіння або занадто великого розтягнення шкурки.
Битість ості обламані, обірвані кінці напрямного і остьового волоса, в результаті чого утворюються ділянки з одного пухового волоса.
Закрученість вершин криючого волоса ділянки волосяного покриву без «вуалі».
Закрученість остьового волоса - різкий загин вершин остьового волоса щодо поздовжньої осі волоса.
Вихвати шкурки - вирізи або відриви країв шкурки, що мають товарну цінність.
Вихвати шкірної тканини підрізи шкірної тканини на окремих ділянках шкурки до оголення волосяних цибулин.
Наскрізний волос - оголення коренів волоса шкурки та їх випадіння.
Теклість волоса випадіння волоса через розпад шкірної тканини внаслідок запізнілого або неправильного консервування, або внаслідок інших операції вичинювання.
Протяг - оголення коренів волоса при міздрінні шкурок.
Кущі волосяного покриву - ділянки більш довгого волоса (зимових), що залишилися після весняного линяння (трапляється на шкурках кротів).
Прострожка потоншення ділянок шкірної тканини до оголення волосяних цибулин.
Молеїдина -пошкодження волосяного покриву і шкірної тканини міллю.
Шкіроїдина ділянки шкірної тканини із заглибленнями і отворами -слідами їстівних ходів жуків і личинок шкіроїдів.
Відшарування - відшарування термостатичного шару від сітчастого або лицьового від термостатичного. Дефект зустрічається на шкурах каракулево-смушкового напівфабрикату, а також на хутряній і шубній овчині.
Зваляність волосяного покриву сплутаний волос, що утворює повстеподібну масу, яку не можна розчесати.
Звислий остьовий волос -- малопродуктивний, дуже звислий остьовий волос на плечах та боках довжиною понад 40 см.
Залишки літнього волоса - наявність волоса, що не вилиняв під час осіннього линяння.
Пасмовий волосяний покрив - ділянки шкурки, на яких остьовий і пуховий волос зібрано в пасма.
Компенсаційне линяння ділянки шкурки з коротким волосяним покривом після заживлення пошкоджених місць із наявністю темних пігментних плям.
Нерівномірна стрижка неоднакова висота волосяного покриву стриженої шкурки.
Вихвати волосяного покриву- ділянки стрижених шкурок, на яких волос зрізано нижче, ніж по усій шкурці.
Простриг - часткове вкорочення волосяного покриву.
405
Закочування волоса ділянки шкурки із заплутаним волосом в результаті механічної відкатки.
Непрощипана ость наявність ості на щипаних і епільованих шкурках.
Матовість волоса - дефект фарбованих шкурок.
Анілінові плями - чорні плями на шкірній тканині, що викликають її послаблення.
Нерівномірне фарбування нерівномірне забарвлення фарбованої шкурки (за інтенсивністю і тоном).
Запашистість рідкий волос на череві шкурок кролика (результат незакінченого линяння).
Віспини -- невеликі плями ( у вигляді потовщення шкірної тканин) на шкурах овець і кіз в результаті захворювання.
Зламини - тріщини на .лицьовому боці шкірної тканини через сильний натяг чи різке перегинання шкурки.
3.4.3 Класифікація і асортимент напівфабрикатів
Хутровинний напівфабрикат, як і хутровинну сировину, поділяють в залежності від часу добування на зимові та весняні види. Основними видами зимового хутра є: видрові, боброві, ондатрові, ведмежі, росомахові, єнотовидні, кунячі, тхорячі, барсучі, заячі, білячі сімейства. Весняні види хутра - це суркові, дрібних гризунів та кротові.
Вичинені шкурки хутровинного напівфабрикату класифікують за кряжами, сортами, розмірами, кольором, групами дефектності, оздобленням.
За кряжами напівфабрикати ділять тому, що товарні властивості одного й того ж виду сировини міняються залежно від географічного місця мешкання звіра. Шкурки хутра різних кряжів відзначаються властивостями, які притаманні шкуркам тільки Одного кряжу (розмір, пухкість, висота, густота волосяного покриву, колір і шовковистість волосяного покрову, товщина шкірної тканини, маса).
Кряжу дається назва того географічного району, звідки находять шкурки. В деяких стандартах термін "кряж" замінено номером. За кряжами поділяють не всі види хутра, а лише вичинені шкурки білки, червоної лисиці, норки, білого песця, соболя, сурка, тарбагана.
За розмірами ділять напівфабрикати тих видів, у яких дуже виражена різниця у величині, на яку впливає стать і вікова мінливість. Різні види шкурок ділять за розмірами на різну кількість категорій. Розмір напівфабрикату визначають в см2, або в дм2, вимірюючи його довжину (від очей до кореня хвоста) і ширину (по середній лінії) і перемножуючи одержані величини. За звичай хутряний напівфабрикат за розмірами поділяють на три категорії - великі, середні та дрібні шкурки.
При визначені сорту на відміну від сировини, не враховується стан шкірної тканини, а тільки ступень стиглості волосяного покриву.
Сорт шкурки відображує стан волосяного покрову залежно від часу (сезону) добування звірка. Під сортом хутра розуміється сукупність певних товарних ознак, які залежать від ступеня розвитку волосяного покриву шкурки.
406
Товарними ознаками, що визначають сорт, є пухнастість, густота, довжина і м'якість волосяного покриву. Ці ознаки для хутра кожного виду мають свої характерні особливості.
Більшість видів ділиться на три сорти і, деякі - на чотири, більш цінні -на два, чорний каракуль -- на 29. Шкурки деяких видів бувають вищого (екстра) сорту, наприклад, соболь.
До першого належать шкурки повноволосі, з високою частою остью і густим пухом; до другого - шкурки менш повноволосі, з недорозвиненою остью і пухом; до третього - шкурки напівволосні і з неповністью розвиненими остью і пухом; до четвертого шкурки напівволосні і з неповністю розвиненими остью і пухом або шкурки з низьким Ірубим волосяним покривом, майже без пуху або з пухом, який ледве почав розвиватися (вовк, шакал, росомаха). Ранньовесняні шкурки відносять до другого сорту (наприклад, шкурки білки виділено в самостійний сорт), вони мають ознаки початку весняного линяння (перезріле волосся, поріділе тьмяне волосся і т.п.).
За кольором ділять напівфабрикати тільки таких видів хутра, у яких дуже виражена мінливість кольору волосяного покриву. Особливо сильно виражена мінливість забарвлення волосяного покриву у шкурок кліткових звірів: норки, нутрії, сріблясто-чорної лисиці, голубого песця.
За групами дефектності підрозділяють шкурки залежно від наявності дефектів шкірного та волосяного покриву. Більшість видів напівфабрикатів підрозділяють на чотири групи дефектності: нормальну (Н), А, Б, В, або 1,2,3,4.
Щодо обробки волосяного покриву розрізняють шкурки натуральні, стрижені, щипані, еспіліровані, фарбовані (занурюваним, трафаретним, аерографним і іншими способами), а також особливої обробки (піддані люструванню та прасуванню).
За призначенням хутровинний напівфабрикат може бути використано для головних уборів, комірів, одягу, частин одягу (підкладка, опушка), жіночих хутряних уборів, виробів, що не належать до одягу (килими, накидки та ін.).
Хутряний напівфабрикат це вичинені шкурки домашніх тварин (кроликів, кішок, собак - зимові види; лошат, телят, овець, кіз, північних оленів - весняні види), які за якістю волосяного покриву придатні для виготовлення хутряних виробів. Хутряний',напівфабрикат ділять на п'ять груп: хутряний домашній напівфабрикат, каракулево-смушковий , овчинно-хутряний, овчинно-шубний, хутряний напівфабрикат морських звірів.
Шкурки домашніх тварин (хутряний напівфабрикат) географічній мінливості не піддаються, оскільки їм створюються спеціальні умови утримання. Тому шкурки домашніх тварин групуються не за кряжами, а за породами. При визначенні породи користуються такими ознаками, як колір і відтінок, блиск, висота, ніжність, густота й еластичність волосся, товщина і щільність шкірної тканини, розмір і вага шкурок.
За розмірами та 'кольорами хутряні шкурки ділять за тими ж ознаками, що й хутряну сировину. Поділ шкурок домашніх тварин за сортами
407
зимових виродів кролика, кішки, собаки - аналогічний також зимовій хутрянині тобто залежать від сезону забиття. Шкурки молодих весняних видів хутра (лошати, опойка, пижика) діляться на сорти не за сезонними ознаками, а за висотою первинного та повторного волосяного покриву, розвиток якого зв'язаний з віком молодої тварини або її ембріонів. Чим вище волосся на шкурці (включаючи голяків), тим вона звичайно менше красива і цінна. Шкурки лошати та опойка за характером волосяного покриву діляться, крім того, на гладкі та муаристі. Шкурки молодняку мають більш цінне хутро.
При сортуванні хутряного напівфабрикату враховують породу, сорт, розмір, колір, групу дефектності, а для весняних видів - ще й вік.
Каракулево-смушковий напівфабрикат це вичинені шкурки ягнят різних порід грубововняних овець (каракульських, українських, смушкових, курдючних, помісних і інших) є характерною будовою волосяного покриву у вигляді закрутів і муаристого малюнка. Характер закрутів, ступінь їх розповсюдження за площею шкурок (фігурність), блиск, шовковистість, густота і висота волосяного покриву, товщина і щільність шкірної тканини головні ознаки якості каракулево-смушкового напівфабрикату. Розрізняють цінні, малоцінні і деформовані (порочні) типи завитків. До цінних належать валок (закриті довгі завитки), боб (закриті укорочені), гривки (з волоссям, що розходиться по середній лінії.в обидва боки); до малоцінних - кільце, равлик, горошок (дуже дрібне кільце), штопор; до деформованих - ласи (гладке волосся без завитків) та ін. Залежно від породного походження кокакулево-смушковий напівфабрикат поділяють на каракуль, смушок і мерлушку.
Шкурки каракулю, смушка і мерлушки діляться на сорти залежно від будови і його розміщення ' на шкурці, блиску, шовковистості і висоти волосяного покриву, товщини шкірної тканини. При сортуванні враховують також породу, вік, колір, групу дефектності напівфабрикату.
Каракулевий напівфабрикат залежно від віку включає вичинені шкурки ембріонів (голяк, каракульчу, каракуль-каракульчу), новороджених ягнят (каракуль), підрослих ягнят (яхобаб - від одного до шести місяців). Його поділяють на чистопородний і каракуль метис, що відрізняється грубуватим, малошовковистим, слабоблискучим завитком. Па відміну від чистопородного каракуль метис має на голові, лапках, по краях шиї і черепа гладкий або слабозакручений волосяпой покрив. Чистопородний каракулевий напівфабрикат найбільш цінний. За кольором його ділять на чорний, сірий і кольоровий. Залежно від перелічених ознак сортування чорніш каракуль поділяють на 29 сортів (марок), що позначається однією-двома літерами (П-відбірний, ПП жакет-московський, СА жакет товстий тощо). Всі сорти чорного каракулю за цінністю об'єднують у чотири групи: жакетна, ребристо-плоска, кавказька і малоцінна. Каракуль-метис чорний ділять на 22 сорти і кожний сорт позначають літерою.
Сірий чистопородний каракуль залежно від співвідношення чорних і білих волосин буває світло-сірого, сірого і чорно-сірого забарвлення.
Кольоровий чистопородний каракуль має різноманітні види забарвлень -світло- і темно-коричневе, сур (різко виражене зонарне забарвлення), гул і газ 408
(поєднання білого волосся з коричневим), халілі (поєднання чорного волосся з коричневим). Залежно від форми і розміру завитків сірий і кольоровий каракуль ділять на три сорти. За якістю волосяного покрову каракуль-метис сірого кольору і кольоровий ділять на ті ж колірні категорії і сорти, як і шкурки чистопородного каракулю.
Смутковий напівфабрикат - шкурки ягнят від смушкових порід овець, що розводяться в Україні: решетилівські, сокольскі, батьківщиною яких є Полтавська область. Залежно від віку ягнят розрізняють такі види напівфабрикатів: голяк, муаре, клям - шкурки ембріонів; смушка - шкурки новонароджених ягнят; трясок - шкурки молодняку віком 1-6 місяців. Залежно від забарвлення волосяного покриву розрізняють чорні, сірі, кольорові і фарбовані шкурки. За якістю волосяного покриву смушки відрізняються від каракулю більш м'яким, менш блискучим і пружким волосяним покривом, млявими завитками, ділять його на три сорти. На світовому ринку українські смушки і вироби з них користуються підвищеним попитом.
Мерлушка - це шкурки ягнят грубововняних степових (курдючних) і північних (російських) порід овець віком до ЗО днів. Шкурки характеризуються грубуватим матовим або скловидноблискучим волосяним покривом з малоцінними завитками, а також з прямим або злегка хвилястим (муаристим) волосяним покривом. Сак-сак - шкурки молодняку віком 1-6 місяців відрізняються від мерлушки перерослим вовняним покривом, що складається з м'яких касичок, які утворюють штопороподібні завитки білого або білого з рудими кінцями волосся.
Овчинно-хутряний напівфабрикат - це вичинені шкурки тонкорунних, напівтонкорунних і напівгрубововняних порід овець, використовувані волосяним покривом назовні. Випускають хутрову овчину натуральною і фарбованою; стриженою, із звичайною і особливою обробками, із штучним завитком. Залежно від методу обробки і методу фарбування хутряні овчини поділяють на однотонні, аерографні, трафаретні, з фотодруком. Хутряні овчини ділять на два сорти і п'ять груп дефектності. Основні види дефектів ділять на дві підгрупи: вимірювані лінійно (шви, ломини, застриги), вимірювані за площею (діри, плішини, витерті місця, плями та ін.).
Шубна овчина це шкурки грубововняних овець різних порід (романівської, російської, степової, каракульської, монгольської) натуральні і фарбовані з плівковим покриттям, застосовувані шкірною тканиною назовні. Романівську овчину ділять на групи: пояркова 1-1 групи (шкури молодняку овець віком 5-8 міс.), романівська (доросла) 2-1 групи. Волосяний покрив романівської овчини складається з чорної ості і довшого білого пуху. Російська овчина за кольором буває чорна і сіра, довжина ості перевищує довжину пуху. Степова овчина має вовняний покрив грубуватий, рудого кольору. Шубну овчину ділять на чотири сорти (овчина покривного фарбування 3 сортів) залежно від кількості і значущості вад.
Дефекти ділять на лінійні і площинні. Дефекти на відстані 5 см від краю не враховують.
409
Важливою вимогою, що ставиться до шубної овчини, є
продубленність шкірної тканини. Характеризується за ступенем
пофарбування дубителем (при рослинному дубленні пофарбування не менше 1/3 товщини шкури, при хромовому - наскрізне пофарбування). На дотик шкірна тканина повинна бути М'якою, без плям, лискучих смуг, нелинка, стійка до сухого тертя без тріщин, відшаровування. Волосяний покрив повинен бути рівно підстрижений, нежирний, добре прочесаний, без збиття.
Хутряний морський напівфабрикат включає шкури морського котика і тюленя, сортуються за тими ж параметрами, що й весняний хутряний напівфабрикат домашніх тварин, за віком, розмірами, сортами, кольором і групами вад і додатково за кряжами (як хутровий напівфабрикат).
Морський котик прийнято за еталон міцності. Котик морський добувають віком від 2 до 4 років, оскільки у більш зрілому віці (сікач) остьове волосся грубішає, а пухове волосся стає рідким. У молодняка волосяний покрив складається з щільного, густого пуху золотисто-червоного кольору і довшої, жорсткішої ості сірувато-рудого кольору, яку у процесі вичинки іноді видаляють. Довжина шкурки досягає 1,5м.
Шкури котика використовують для чоловічих виробів комірів, головних уборів, рідше для жіночих комірів і пальт, у нещипаному і щипаному вигляді, фарбовані і нефарбовані. Фарбують намазним способом, тобто забарвлюють лише верхню частину волосся (кінці). За цією ознакою можна відрізнити натуральний котик (бібірет) від імітованих під нього шкурок кролика, собаки, у яких забарвлюють волосяний покрив і шкірну тканину занурювальним фарбуванням.
Тюлень ділиться на чотири кряжі: гренландський, каспійський, байкальський, тихоокеанський. За віковими групами шкурки тюленя поділяють на більок шкурки малят тюленя по 15 днів з густим, м'яким, довгим, блискучим первинним волоссям жовтого кольору; хохлуша - шкурки тюленя (до 1 міс.) з грубішим коротким волоссям (шкурки каспійського тюленя тулупка); сірка і сівець - шкури тюленя віком до 1 року, що перелиняв, з рідким коротким волосяним покривом; нерпа - шкурки тюленя більше 1 року з рідким грубим волосяним покривом,': що складається переважно з остьового волосся без пуху. Білька і хохлушу' (фарбовані в чорний або коричневий колір) застосовують для виготовлення уборів і комірів. Сірку і нерпу використовують (натурального кольору або фарбовані) для виготовлення головних уборів, піджаків, напівпальт спортивного типу. Шкурки білька ділять на два сорти: 1-й з черевним густим, блискучим і міцним волосяним покривом; 2-й з черевним, злегка ослаблим (що перебуває на початковій стадії линяння) волосяним покривом. За розмірами шкурки тюленя ділять на великі, середні і дрібні.
В Україну хутровий морський напівфабрикат і вироби з нього надходять з держав СНД, Голландії та інших країн.
3.4.4 КуІІІнірне та пошивне виробництво
Формування асортименту і якості хутряних виробів здійснюється у процесі кушнірного та пошивного виробництва. Кушнірне виробництво полягає 410
у виготовленні хутрових скроїв окремих деталей виробів, що складаються з підібраних і зшитих шкурок. Основними операціями кушнірного виробництва є: виробниче сортування шкурок добирання за товарними ознаками шкурок одного виду, розміру, сорту, кряжу, групи вад, забарвленням волосяного покриву, формою завитків, товщиною шкірної тканини, способом вичинки, з виділенням найбільш доброякісних шкурок для основних деталей одягу та головних уборів; розпластування (розрізання) шкурок, знятих трубкою або панчохою, з подальшим зволоженням і розправленням для надання їм певної форми; набирання шкурок на. виріб передбачає ретельний добір певної якості шкурок на вибір за лекалами; усунення вад і розкрій шкурок на вибори. Відділяють дефекти (діри, розриви, плішини та ін.) таким чином, щоб після ушивання вони не були помітні з бок волосяного покриву.
Розкрій шкурок здійснюється простим обкроєм за лекалами (коміри, пластини) і складними методами:
розпуском (подовження коротких шкурок), осадженням (вкорочення довгих шкурок), розбиванням (вирівнювання двох шкурок за довжиною), перекиданням (з кількох шкурок роблять одну або з однієї кілька), розшиванням (збільшення розміру шкурки шляхом вшивання вузьких смуг різних матеріалів) та ін.;
пошиття скроїв (деталей виробів) з застосуванням простого добирання (розміщення) шкурок у плоіцу або складного добивання (в ялинка, гвинтом, ромбиками та ін.) з подальшим їх зшиванням з'єднувальними швами (хвилястими, конусними, напівкруглими, французькою пилкою та ін.);
правка й обробка скроїв (надання їм залишкової форми лекал, прасування швів, сушіння, обрізання країв деталей, биття, розчісування і прасування волосяного покриву).
Пошивне виробництво включає підготовку і розкрій підкладкових тканин, утеплюючої підкладки, комплектування скрою, з'єднання хутряного ворсу з підкладною й утеплюючою підкладкою в готовий виріб, обробку виробів (чищення хутра і підкладки, биття, прасування, підрівнювання і розчісування волосяного покриву).
Пошивне виробництво починається з підготовки підкладкових тканин до розкрою; потім розкладають лекала на тканині і розкроюють настил. Утеплюючу прокладку виготовляють окремо, використовуючи різні матеріали, а також прокладочні для надання різним деталям певної форми.
Комплект деталей для хутряного виробу складається з хутряного скрою, підкладкової тканини, підкладки, утеплюючих матеріалів і фурнітури.
Збирання хутряного скрою і допоміжних матеріалів складається з різних операцій. Для підвищення міцності виробу на усій деталі хутряного скрою, виготовленого із середніх і дрібних напівфабрикатів (ховрашок, кролик, каракуль тощо), наклеюють прокладкову тканину. Це надає виробу більшої міцності і формостійкості. Прокладкову тканину не наклеюють на деталі виробів, що виготовлені з великих напівфабрикатів (овчину, шкури морського звіра). У місцях, які витягуються при носінні (по краю бортів, лацканів, по
411
плечовим швам, виточкам, проймам тощо), прокладають тасьму. Після вшивання утеплюючих матеріалів верх з'єднують із підкладкою.
Обробка хутряних виробів складається з таких операцій: чистки хутра і підкладки, прасування, підрівнювання, розчісування волосяного покриву і вибивання. Після цього вироби надходять до контролера відділу технічного контролю.
3.4.5 Класифікація та груповий асортимент хутряних і овчинно-шубних
виробів
До товарів з хутра, що находять на внутрішній ринок України, відносять хутрові вироби одягу, головні убори, жіночі хутрові убори, хутряний одяг, овчинно-шубні вироби (одяг, головні убори, рукавиці), хутряні вироби домашнього вжитку. Аналіз обсягів виробництва і споживання хутряних виробів в Україні показує, що більша частина припадає на хутряний одяг (понад 60%). Виробництво хутряних головних уборів скорочується через підвищення попиту на трикотажні головні убори, їх частка у загальному обсягу виробництва України в 2006 році становила близько ЗО %. Дещо збільшилось виробництво хутряних жіночих уборів (з 1,2 % у 2000 р. до 7,3 % у 2006 р.).
Класифікують хутряні вироби за:
цільовим признвченням: верхній одяг; хутряні деталі для одягу з тканин і шкіри; головні убори; жіночі хутряні убори; хутряна галантерея; побутові хутряні вироби; пластини і хутро;
статево-віковою ознакою: жіночі, чоловічі, дитячі і підліткові (головні убори);
видами: хутряний одяг (пальта, напівпальта, жакети, піджаки, жилети, куртки); хутряні деталі для одягу (коміри, підкладки, опуш, обробки, манжети); головні убори суцільнохутряні і комбіновані; жіночі хутряні убори (горжетки, пелерини, напівпелерини, палантини, шарфи, муфти); хутряна галантерея (рукавички, рукавиці, панчохи, шкарпетки); хутряне взуття (туфлі кімнатні, черевики, унти); побутові вироби (ковдри, пледи, килими, спальні мішки); пластини з різних видів хутра, скрою;
фасон ам й;
розмірами (повнотою);
видом хутра;
конструкцією (волосяним покривом назовні або всередину, на хутряній підкладці, з верхом і підкладкою з хутра);
обробкою волосяного покриву або шкірної тканини.
Номенклатура і асортимент хутряних виробів, що виготовляються на підприємствах, визначаються за кліматичними умовами, національними традиціями, складом населення за статтю і віком, модою.
Хутряні деталі одягу включають коміри, манжети, хутряне оздоблення та підкладки. Коміри класифікують за фасонами, статевіковими Ірупами, розмірами, застосовуваними напівфабрикатами, їх поділяють на чоловічі (44-60 розмірів), жіночі (44-60 розмірів) , дитячі (24-48 розмірів). Крім того, на комірах вказується площа в кв.дм. За фасонами коміри бувають шалеві, круглі, 412
прямі, прямі з лацканами, стойкою, фігурні, типу "коломбіно" (для дівчаток). Виготовляють жіночі коміри майже з усіх видів напівфабрикатів, чоловічі з шкурою нутрії, каракулю, ондатри, овчини; дитячі з козлика хутрового, кролика, ховраха, кішки, собаки, овчини та ін. Якість комірів залежить від сорту застосованого напівфабрикату. Разом з комірами у продаж надходять манжети й хутряне оздоблення, що пришиваються до низу, борту, кишень. Виготовляють манжети й оздоблення з тих же напівфабрикатів, що й коміри. Хутряна підкладка застосовується при виготовленні верхнього зимового одягу з верхом з тканини. Для цього використовують шкурки дешевих напівфабрикатів або частин шкурок тхора, лап каракулю, овчини хутряної, мерлушки.
Хутряні головні убори. Підприємства України випускають головні убори суцільно-хутряні, комбіновані з тканиною, шкірою і іншим хутром. За цільовим призначенням їх підрозділяють на повсякденні, нарядні, спортивні, формені. За статевіковим принципом і розмірами розрізняють чоловічі - 54-64, жіночі - 54-62, дитячі 4 9-55 головні убори. Розмір головних уборів визначається обхватом голови споживача в см. За способом виготовлення головні убори бувають м'які і формовані (одержані на жорсткій заготовці). Основними видами головних уборів є шапки, кепі, берети. Найбільшою різноманітністю фасонів відзначаються шапки: вушанка (з прилягаючими до ковпака вушками, напотиличником), ленінградка (типу шапки-вушанки з горизонтальним козирком), гоголь (суцільнохутровий дво- або чотирьохклинний ковпак), українка (типу гоголь, але її верхня частина вища), московська (ковпак подовженої форми, окол широкої з вирізом спереду або без вирізу), доярка (з широким хутряним окол ом і ковпаком з іншого хутра або оксамиту), кубанка (урізаний конус основою до верху), спортивна (складається з ковпака, околу, горизонтального козирка і тулії), олімпійська (має ковпак з плоским дном), ескімоська (з ковпаком у вигляді чепчика і довгими навушниками), напівескімоська (з короткими навушниками). Великим попитом на ринку України користуються з чоловічого асортименту шапки-вушанки з ондатри, норки, кролика, дещо меншим - з каракулю, нутрії. Серед жіночих головних уборів споживачі віддають перевагу капелюхам різних фасонів з норки голубої, чорної, коричневої. Підвищеним попитом користуються жіночі головні убори з довговорсових хутряних напівфабрикатів песця, лисиці, та ін. Помірним попитом, через високу ціну, користуються жіночі головні убори з соболя, куниці та ін.
Хутряні жіночі убори. До них належать: боа - вузький довгий шарф з хутрових шкурок або лебедя; горжети цілі шкурки, зняті трубкою або панчохою, круглої форми або плоскі, на підкладці; пелерина накидка без рукавів, що оглядає плечі, спину, груди, з дорогих видів хутра, на підкладці; напівпелерина - великий шалевий комір на підкладці; палантин - широкий хутряний шарф довжиною до 2,5 м на шовковій підкладці; коміри фасонні.
При сегментації ринку верхнього хутряного одягу слід враховувати насамперед статево-вікове призначення, поділ виробів за розмірами, зростами, видами і фасонами, відмінності у виробах з хутряного напівфабрикату для виготовлення жіночого, чоловічого і дитячого одягу. За розмірами і зростами
413
чоловічий і жіночий одяг буває з 44 по 60 розміри від трьох до шести зростів; дитячих - з 24 по 42 розміри від одного до трьох зростів. Видовий асортимент чоловічого одягу включає: пальто, напівпальто, куртки, піджаки, жилети, їх виготовляють з міцних, великих шкур з коротким і середнім за висотою волосяним покривом -овчини,'опойка, лошати, собаки, тхора, мерлушки.
Пальта, папівпальта і куртки виготовляють одно-і двобортними, прямого покрою. Відрізняються вони між собою в основному довжиною. Куртки можуть бути з капюшоном або без нього. Піджаки - основний вид чоловічого одягу, їх шиють двобортними, прямими, з хлястиком, кишені прорізні з накладками з хутра. Жилети хутряні - вироби без рукавів і коміра, прямі або приталені, з текстильним верхом і некриті (шкірною тканиною назовні без підкладки).
Асортимент жіночого одягу включає пальто, напівпальто, манто, жакет, куртку.
Манто - жіноче пальто зі значним напівзаметом пілочок, без застібки. Для виготовлення жіночого верхнього одягу використовують майже всі види хутряних напівфабрикатів. Практичними в носінні і користують попитом нині жіночі куртки з лисиці, песця і кролика.
До дитячих хутряних виробів належать пальта, піджаки, куртки. Для їх виготовлення використовують малоцінні види хутра кішку, крота, кролика, бурундука та ін.
Овчинно-шубні вироби шиють з овчини шубної {романі вської, російської, степової, монгольської порід овець) шкірною тканиною назовні без застосування підкладки і прикладу. За призначенням овчинно-шубні вироби поділяють на фасонні (з напівфабрикатів з поліпшеною обробкою) і спеціальні (виробничі). За статевовіковим призначенням фасонні вироби бувають чоловічі, жіночі, дитячі. Видовий асортимент фасонних виробів включає пальта, напівпальта, піджаки, куртки, жакети, головні убори, рукавиці. Асортимент спеціального одягу -кожухи, бекеші, тулупи, шуби, костюми, куртки. Овчинно-шубний фасонний одяг пошивається різноманітних фасонів і силуетів, з напівфабрикатів поліпшеної якості з обробкою шкірної тканини під велюр, з плівковим покриттям, пофарбований в синій, бежевий, оранжевий та інший кольори, з облагородженим; волосяним покривом або звичайної обробки. Розміри і зрости аналогічні хутровому верхньому одягу. Спеціальний одяг виробляється з овчини шубної нестриженої, фарбований (переважно в чорний колір) або не фарбований.
Кожухи шиють однобортними, застібка з допомогою чотирьох ґудзиків, комір відкладний, спинка суцільна або поперечно різана.
Некритий ту луп - це зимовий постовий і дорожній одяг, однобортний, який застібається на два ґудзики, без кишень, комір відкладний.
Некрита бекеша - це виріб, Ідо складається з двох частин -- верхньої (ліф) і нижньої (спідниця), яка може бути розрізною (зі шлицею) звичайної Довжини або подовженою, комір широкий, рукава з напульсниками.
Шуба зі складками відрізняється від бекеші стягнутою спідницею по лінії талії. 414
Рукавиці шубної овчини випускають двох типів одно- або лвогіальні Розрізняють їх за статево-віковим призначенням і розмірами. Асортимент головних уборів з шубної овчини включає капор і кепі. Вони виготовляються без підкладки з оздобленням хутром.
До хутряної галантереї в основному відносяться рукавички і рукавиці Вони поділяються на вихідні і робочі.
Промисловість випускає шкіряні і текстильні рукавиці і рукавички на хутряній підкладці.
Рукавички виготовляють із верхом зі шкіри, а підкладку з овчини, мерлушки, козенятка, лямки й інших видів хутра.
Для верха текстильних рукавиць використовують бавовняні і змішані тканини - сукно, вельвет, байку, полотно плащове тощо.
3.4.6 Вимоги до якості, маркування, пакування, транспортування, зберігання та догляд за хутровими та овчинно-шубними товарами
Якість хутряних і овчинно-шубних виробів залежить від якості напівфабрикатів, їх конструкції, підкладових та інших матеріалів, а також кушнірно-пошивних операцій. При перевірці якості хутряних, овчинно-шубних виробів встановлюють відповідність їх затвердженому зразку-еталону згідно з технічним описом і вимогами стандартів. При зовнішньому огляді виріб одягають на манекен і перевіряють правильність з'єднання спинки і полочок, вточування рукавів, коміра; перевіряють якість виконання кушнірних, пошивних і оздоблюваних робіт.
Необхідно, щоб хутрові вироби були підібрані зі шкурок однорідних за видом хутра, сорту, кольору, відтінку, блиску, характеру завитків (шкурки каракулю, смушка, мерлушки), товщиною шкірної тканини, висотою, густотою, м'якістю, а також забарвленням волосяного покриву. Напрям волосся у виробах з нестрижених шкурок повинен йти зверху вниз, на комірах від округлості до пришиву, на стрижених знизу вгору "під зачіс".
Хутряний одяг повинен бути рівним, струнким, мати правильну поставу. Всі деталі хутряного верху і підкладки повинні бути з'єднані рівними і міцними швами, без пропусків і просічок, кінці ниток закріплені. Шви, що з'єднують деталі верху, необхідно з'єднувати без захоплення волосся в шов і при обробці виробів ретельно розчісувати, щоб вони не виділялись на загальному фоні.
Якість підкладки повинна відповідати цінності хутряного верху виробу, а колір гармонувати з кольором хутряного верху.
Підкладку зшивають зшивним швом і підшивають на відстані 1,5 см від низу вироби і низу рукавів. При виготовленні виробу з відлітною підкладкою її по низу не підшивають, а підшивають тільки опушку хутрового верху шириною не менше 8 см.
Всі хутряні вироби утеплюють ватником або стьобаною ватою. Хутряний верх, виготовлений з дрібних і середніх шкурок і їх частин, зміцнюють пристібанням або< наклеюванням зміцнюючих тканин (коленкор, ситець).
415
На хутряний верх жіночих і дитячих пальт, виготовлених із крупних шкурок (видри, лошати, овчини та ін.), прокладну тканину не ставлять, але на місцях, що піддаються витяганню (по проймах, виточках, горловині, бокових і плечових швах, лацканах), прокладають бортову тасьму.
Відповідність лінійних розмірів даним, вказаним у технічному описі, перевіряють шляхом вимірювання з допомогою металевої рулетки. Сорт готових хутряних виробів 'визначається за станом волосяного покриву застосовуваних напівфабрикатів, за винятком комірів, головних уборів і пальт з каракулю, у яких кількість сортів менша, ніж у напівфабрикатів. Група дефектів також визначається за видами хутряних напівфабрикатів. При виявленні дефектів кушнірно-пошивного виробництва сорт хутрових виробів не знижується і група дефектів не змінюється. В даному випадку вироби підлягають поверненню на підприємства для усунення виявлених дефектів.
До дефектів кушнірного виробництва відносять:
невідповідне підбирання в одному виробі шкурок за висотою, густотою, кольором і відтінком волосяного покриву, а також за сортами;
неоднакова довжина і ширина шкурок за рядами і стовпчиками;
викривлення поздовжніх швів, що з'єднують стовпчики, ступінчастість при з'єднанні рядів шкурок;
неспівпадання поперечних швів стану(пілочок і спинки) і рукавів;
несиметричне розташування шкурок у виробі за малюнком і завитками;
невидалені дефекти волосяного покриву і шкірної тканини;
наявність у хутряному верху окремих шкурок або частин з грубою і товстою шкірною тканиною;
погано підібрані вставки і приставки, що різко виділяються на виробі, погано видалені дефекти;
використання неміцних шкурок на коміри і манжети, на лицьові деталі головних уборів.
У хутряних виробах можуть траплятися дефекти пошиття:
захват волоса у шви при з'єднанні деталей одягу і головних уборів;
неправильна посадка пальта (перекіс плечових швів, виточок, сильне
затягування ниток при з'єднанні верху з підкладковими і прокладковими
матеріалами;
неправильне вгачування коміра;
неправильне вшивання рукавів у пройми;
неправильне кріплення манжет до рукавів;
викривлення низу і краю бортів, різна довжина бортів;
погано оброблені петлі для ґудзиків, невідповідність їх розмірів Діаметрам ґудзиків, погано пришиті ґудзики, відсутність підгудзиків у виробах із дорогих видів хутра;
невідповідність розміру хутряної підкладки і коміра розміру текстильного верху;
викривлені шви, пропуски, затягування ниток, нерівна строчка; 416
викривлення швів при зшиванні деталей верху комбінованих головних уборів;
зміщення центральної частини лицьового околу і козирка щодо голівки невідповідність висоти козирка і напотиличника висоті голівки шапок-вушанок'
відсутність прямолінійності нижнього борта шапок, викривлення козирка, неоднакова довжина і ширина навушників;
невідповідність розміру наголовника хутряному верху головного убору погане обтягування хутряної голівки, деформація наголовника;
невідповідність підкладки і тасьми кольору хутряного верху;
використання дешевих.підкладових матеріалів у пробах з дорогих видів хутра;
використання потовщених утеплюючих матеріалів.
Овчинно-шубні вироби повинні бути виготовлені з овчин однорідних за щільністю, м'якістю, забарвленням і товщиною шкірної тканини, нормально продублених і міцно пофарбованих. Волосяний покрив повинен бути чистим, рівно підстриженим, незбитим, однорідним за густотою, висотою і забарвленням, напрям волосся в деталях повинен бути зверху вниз. У готових виробах не допускаються плішини і пашини, вони мають бути закриті наклеєними або нашитими шубними клаптиками. З'єднання деталей повинно бути міцним, шви рівними, добре втягнутими. Сорт овчинно-шубних виробів встановлюють залежно від дефектів шкірної тканини, волосяного покриву, а також кушнірно-пошивного виробництва. Більшість виробів ділять на три сорти, кожухи-піджаки на два. Маркування, пакування, транспортування і зберігання хутряних і овчинно-шубних виробів проводяться у відповідності з вимогами стандарту.
При перевірці якості оглядають кожний вибір з партії.
Вироби оглядають зверху і з боку підкладки, звертаючи увагу, насамперед, на наявність зовнішніх пошкоджень.
Одяг оглядають на манекенах або столах. Перевіряють правильність посадки на манекені, симетричність розташування рукавів, коміра, лацканів, пілочок, довжину правої і лівої пілочок, відповідність фурнітури і підкладки кольору хутряного верху.
Після зовнішнього огляду перевіряють основні вимірювання виробу: довжину спинки посередині від шва втачування коміра, ширину спинки між швами втачування рукавів, довжину пілочок, ширину пілочок від шва втачування рукава до краю борта і найбільш вузькому місці, ширину виробу внизу від середини спинки до краю борта тощо. Граничні відхилення від номінальних величин вказані в стандарті.
При прийманні головних уборів визначають відповідність моделі малюнку технічного опису моделі.
Потім перевіряють якість, звертаючи увагу на рівність нижньої лінії борта, правильність розташування деталей, підборку хутра, симетричність ліній або завитків, наявність зшитості.
Розміри головних уборів визначають їх вимірюванням всередині по краю борта кільцеміром або вимірювальною стрічкою.
417
Коміри, манжети і обробки за розмірами (довжиною і шириною) повинні виготовлятися за лекалами відповідних фасонів.
Особливості маркування, упакування і зберігання наводяться у відповідних стандартах на окремі види виробів.
До виробів прикріплюють товарний ярлик з щільного картону. На лицьовому боці ярлика наноситься товарний знак підприємства-виготовача, його місце знаходження. На зворотному боці ярлика вказується вид виробу, розмір (ріст), тип, фасон (для комірів), модель (для одягу і головних уборів), вид напівфабрикату, група дефектів, колір, сорт, артикул, дата випуску і роздрібна ціна.
Прикріплюється також контрольний ярлик з такими реквізитами: розмір (ріст), вид хутра (для рукавичок і рукавиць), сорт, група дефектів, ціпа, дата виготовлення.
Товарний ярлик на хутряний одяг прикріплюють до петлі борта або вішалки. На один бік внутрішньої кишені, на рівні прорізу, пришивають шовкову стрічку із зображенням товарного знака.
У головних уборах, в центрі кола підкладки, фарбою наносять товарний знак підприємства. До борта на потиличної частини шапки прикріплюють товарний ярлик. Крім основного маркування в шов наголовка або підкладки в на потиличний частині головного убору вшивають контрольний ярлик (шовкову стрічку), в якому вказані: розмір, сорт, ціна і дата виготовлення (місяць і дві останні цифри року).
До жіночих хутряних уборів товарний ярлик прикріплюють до горжетки - в головній частині, перелин і напівперелин -- до вішалки, муфт - до краю виробу. Контрольний ярлик вшивають: у трубчастих горжетках в шов з'єднання в озадковій частині шкурки; у горжет (плескатих), у шарфах і палантинах - в шов підкладки; в перелинах і напівперелинах - в шов з'єднання підкладки за хутряним верхом. На контрольному ярлику додатково вибивають товарний знак підприємства.
Хутряний одяг упаковують у ящики складеним хутром до середини. Ящики із середини вистеляють чистим папером і кладуть антимольний препарат в мішечках або пакетиках.
Головні убори із дорогих видів хутра вкладають поштучно в картонні коробки з фірмовою етикеткою, а з інших видів хутра - у ящики з гніздами по два-три вироби. Ящики з середини вистеляють папером, кладуть антимольні препарати.
Жіночі хутряні убори упаковують у щільні картонні коробки з фірмовою етикеткою. Коробки укладають у ящики, вистелені папером.
Коміри, хутро і пластини складають волосом до волоса. У пачках, залежно від виду хутра, не повинно бути більше 20-и комірів або пластин і не більше п'яти одиниць хутра. Чоловічі й дитячі коміри кладуть один на один, жіночі - складають волосом в середину по середній лінії.
З верхнього і нижнього боків пачки, за формою коміра, розташовують картон. Пачки вкладають у ящики вистелені папером. У ящики вкладають антимольні препарати і пакувальний лист. 418
Хутряні вироби слід оберігати від псування міллю, гризунами, а також від дії вологи. Для цього їх зберігають у чистих сухих приміщеннях, які можна провітрювати, при температурі від 0 до 8 °С і відповідній вологості повітря 40 65 %.
Хутряний одяг краще зберігати в підвищеному стані в чохлах. Коміри хутро і пластини зберігають на полицях, накривши зверху папером. Відстань між пачками має бути 15-20 см. Головні і жіночі хутряні убори зберігають у коробках, що складають на полиці або на стелажі в ящиках. Горжетки і шкурки зберігають у підвішеному стані.
На полицях, стелажах, вішалках необхідно розташовувати мішечки і пакети з антимольними препаратами.
Періодично вироби переглядають, прочісують, протряхають.
Контрольні запитання:
1. Назвіть види зимових хутряних шкурок.
2. Назвіть види обробки волосяного покрову.
3. Дайте характеристику будови стрижня волоса.
4. Що таке кушнірські операції?
5. Дайте характеристику манто.
1
Тести:
Які біологічні ознаки впливають на сорт хутряного напівфабрикату?
а) кряж;
б) сезон убою;
в) дефекти;
г) розмір.
2. Від чого залежить колір і розмір волосу хутряного напівфабрикату?
а) від будови волосся;
б) виду волосся;
в) індивідуальних особливостей; г) товщини.
3. Що характеризує тип топографії волосяного покрову?
а) розмір шкіри;
б) довжина та густота волосся;
в) колір;
г) густина.
4. Що характеризує категорію дефектності хутряних виробів?
а) дефекти пошиву;
б) дефекти волосяного покрову;
в) дефекти шкіряної тканини;
г) дефекти маркування.
5. Які види відносять до напівфабрикатів морського звіря?
а) пижик, неблюй, пастель;
б) жеребок;
в) білик, хохлуша, сірка;
г) соболь, калан, нутрія.
6. Які види входять в групу «каракульського напівфабрикату?
а) лямка, сак-сак;
б) хутрова овчина;
в) яхобаб, голяк-метис;
г) муаре, смушка.
7. Що характеризує сорт каракулю?
а) дефекти напівфабрикату;
б) фігурність;
в) типи завитків;
г) розмір шкурки.
8. Які види одягу треба віднести до овчино-шубних виробів?
а) манто, пальта;
б) куртка, жилет;
в) кожух, бекеша;
г) напівпальта.
9. Які види належать до асортименту жіночих хутряних виробів?
а) шляпа, берет;
б) боа, палантин;
в) ворітник, манжети;
г) пелерина, палантин.
10. Які види завитків каракулю найбільш цінні?
а) горошок;
б) гривки;
в) вальки;
г) боби.



420







































4 ГАЛАНТЕРЕЙНІ ТОВАРИ
4.1 Загальні відомості про галантерейні товари
Термін „галантерея" походить від іноземних слів, що означають вишуканість, витонченість (^аіапі) або предмети прикраси (^аіапіиа) частіше всього невеликих розмірів. Історія виробництва галантерейних товарів йде в далеке минуле. Так, ще в Київській Русі споконвіку виготовляли різні предмети з деревини, рогу, кісток (гребені, люльки для куріння, ґудзики), а з ниток і пряжі стрічки, шнури, тасьму, мереживо, вишивали рушники, хустки. Виготовлялися також різні предмети побуту з шкіри - гаманці, ремені, сумки. Багато видів галантерейних товарів прийшли із західних країн -- парасольки, краватки, тюлегардинні вироби.
Галантерейні товари відрізняються особливою різноманітністю асортименту за призначенням, матеріалами, способом виготовлення, видам, конструкції і багатьом іншим ознакам. Асортимент цієї групи товарів налічує десятки тисяч найменувань. Використовують галантерейні товари в побуті як предмети туалету, для створення інтер'єру житлових приміщень, для прикрас, для зберігання предметів, для догляду за одягом і для багатьох інших цілей. Ряд галантерейних товарів є невід'ємною частиною ансамблю одягу, тому вдосконалення їх асортименту пов'язано з розвитком стилю і моди в одязі, взутті.
Асортимент галантерейних товарів постійно розширяється і обновляється за рахунок застосування нових видів сировини і матеріалів, вдосконалення технології виробництва, розробки нових видів декору.
Для виготовлення галантерейних товарів використовують різноманітні матеріали: нитки і пряжу, тканини, трикотажні полотна, натуральну і штучну шкіри, пластмаси, чорні і кольорові метали, скло, дерево та ін.
Галантерейні товари випускаються підприємствами багатьох галузей, і головна задача, що стоїть перед ними, поліпшення якості виробів, зовнішнього вигляду, збільшення виробництва нових і різноманітних товарів.
4.2 Споживні властивості галантерейних товарів
Галантерейні товари володіють комплексом споживних властивостей -функціональних, ергономічних, естетичних, а також надійністю, нешкідливістю та безпекою. Вагомість тієї або іншої властивості визначається призначенням виробу.
Так, для корсетних виробів найбільш важливі антропометричні і гігієнічні властивості. Велике значення мають їх зовнішній вигляд і зносостійкість.
Гардинне полотно призначене перш за все для прикраси інтер'єру. Тому за структурою, малюнком, кольором і т.п. воно повинне добре вписуватися в сучасний інтер'єр, відповідати моді. Важливе значення для гардинового полотна мають ергономічні властивості, що забезпечують зручність в експлуатації (ширина, мала забрудненість, легкість очищення, воно не повинне
421
' тися та інші); а також гігієнічні властивості (повітропроникність, илоємкість та ін.). Надійність гардинових полотен визначається формостійкістю, світлостійкістю, стійкістю забарвлення та ін.
Парасольки, крім функціональних властивостей - здібності захищати від атмосферних опадів або сонячного проміння, повинні володіти високим рівнем естетичних властивостей: відповідати напряму моди за матеріалами. конструкцією, формою, розмірами, художньо - колористичним оформленням; оригінальністю; композиційною цілісністю виробу і його деталей та ін.
Шкіряні галантерейні вироби повинні відрізнятися зручністю в експлуатації, зносостійкістю і відповідати напряму моди.
Електробритви повинні не тільки забезпечувати необхідну чистоту гоління, але і бути безпечними, зручними у використанні. Важливі також їх довговічність і ремонтопридатність, зовнішній вигляд.
На формування споживних властивостей галантерейних товарів впливають багато факторів, перш за все, вихідні матеріали, конструкція виробу, технологія виготовлення, особливості обробки.
4.3 Класифікація і групова характеристика асортименту
галантерейних товарів
Асортимент галантерейних товарів прийнято класифікувати за вихідним матеріалом на наступні групи: галантерея текстильна, шкіряна, металева, з пластичних мас і виробних матеріалів, щіткові вироби, дзеркала.
Текстильна галантерея
До текстильної галантереї відносять вироби з текстильних матеріалів (пряжі, ниток, тканин), вироблені різними способами. За цією ознакою розрізняють стрічкоткані, плетені, гардинно-тюлеві і мереживні вироби, швейну галантерею, нитки і пряжу, парасольки.
Стрічки вузькі смужки тканини, отримані на стрічкоткацьких верстатах (мають зароблену крайку) або розрізанням тканини (краї оплавлені або обшиті оверлочним швом).
За призначенням стрічки ділять на декоративно-оздоблювальні („Малятко", „Українка", капелюшна, атласна), накладні (кіперна для закладення швів і зав'язок, бандажна, обшивальна, брючна з потовщенням по краю, корсажна, брючна), одежно-допоміжні (для підв'язок з еластичною ниткою) і спеціального призначення (пакувальна, флотська, для орденів).
За вихідною сировиною розрізняють стрічки бавовняні, шовкові (віскозні), капронові, напівшовкові, льняні, еластичні з гумовою або интетичною ниткою, з металізованими нитками; за обробкою вибілені, ладкофарбовані, пісгрявоткані, з флокірованим (приклеєним) ворсом, набивні Інші; за переплетенням полотняні, саржеві, атласні, дрібновізерункові, ворсові („оксамитка"), жакардові. Виробляють стрічки різної ширини (4-130 розрізні до 17 мм), метрові і штучні (для бантів). 422
Останнім часом значно розширився асортимент стрічок і штучних виробів з них.
Декоративна стрічка даке - виготовляється з ацетатних ниток атласним переплетенням. При обробці стрічку піддають лощінню на гарячих каландрах внаслідок чого атласний застил ниток дещо оплавляється і стрічка стає гладкою та блискучою.
Стрічка для оборок виготовляється з капронових ниток з проснуванням товстої нитки. Стрічка легко збирається „у волан" (складку) за напрямом проснування.
В асортименті докладних стрічок отримала розповсюдження стрічка-застібка. Вона виробляється з капрону і складається з двох частин: одне полотно стрічки має петлі з жорсткої капронової нитки, а інше - гачки з такої ж нитки. Застосовується така стрічка як застібка для білизни, взуття, шкіряних галантерейних виробів, одягу. Випускається стрічка-застібка вибіленою і гладкофарбованою, шириною 25 мм.
В асортименті штучних виробів із стрічок широке розповсюдження мають банти декоративні різних видів („квітка" - у вигляді зібраної в пучок з одного боку стрічки; у вигляді обручів різної форми з гумовою продержкою для утримання волосся та ін.).
Плетені вироби це тасьма і шнури.
Тасьма є вузькою смужкою, яку отримують плетенням або в'яжуть. В порівнянні із стрічками вона краще розтягується і легше укладається на закругленнях і в кутках. Плетену тасьму виготовляють на плетільних верстатах з ниток, що переплітаються між собою під кутом 45°. В'язану тасьму відрізняє характерна петельна будова. За призначенням тасьму підрозділяють на декоративно-оздоблювальну і накладну. Виробляють її з бавовняної, шерстяної пряжі, шовкових, гумових ниток та ін. З а обробкою тасьма буває суровою, вибіленою, гладкофарбованою, багатокольоровою. Випускається різної ширини.
Асортимент декоративно-оздоблювальної тасьми включає такі основні види: „в'юн" шириною 3,8-12 мм, „змійка" (5,5 мм), „косичка", „ялинка" (3 мм), „геркулес" (14 мм, 42 мм) та ін. Тасьма може бути з гладким краєм, із зигзагоподібним, з воланом (один край гладкий, а інший - хвилеподібний).
Асортимент декоративно-оздоблювальної тасьми значно розширився за рахунок тасьми для оформлення гардинових виробів: це тасьма з великомасштабним малюнком, з ажурним малюнком і рельєфним шнуром, з мережевоподібним малюнком, з краєм у вигляді фестонів та ін. Ширина такої тасьми до 80 мм.
Накладна тасьма застосовується для обшивки країв виробів, як зав'язки до білизни і одягу, для запобігання швів від зайвого розтягування в трикотажних виробах і для інших цілей. Це тасьма одежна, корсетна, еластична з використанням еластичних синтетичних ниток або гумової жилки.
Шнури можуть мати круглу, овальну або плоску форму у вигляді порожнистої трубки або із стрижнем. За способом виготовлення вони бувають плетеними, витими і в'язаними; за призначенням - декоративно-оздоблювальні
423
(синелька), капелюшні, абажурні, меблеві, шторні і прикладні, їх також ділять за вихідною сировиною, обробкою, шириною.
Особливий різновид плетених виробів представляє бахрома ткана і
в'язана.
Гардинно-тюлеві вироби - це тюль, гардинне полотно і штучні вироби
(занавіски, покривала, накидки та ін.).
Гардинно-тюлеве полотно є прозорою тканиною у вигляді гладкого сітчастого полотна (гладкий тюль) або у вигляді візерунчастого сітчастого гардинного полотна (тюль гардинний). Гладкий і візерунчастий тюль виробляють з бавовняної пряжі підвищеного кручення, що забезпечує необхідну чіткість малюнка. Крім того, вироби можуть виготовлятися з лавсанових ниток, а для отримання малюнка (узору) використовують об'ємні синтетичні нитки, віскозну нитку і пряжу.
Гардинно-тюлеве полотно виробляють на ткацьких (гардинно-човникових) та в'язальних (утоково-в'язальних і основов'язальних машинах).
Гладкий тюль (полотно тюлеве) має дві системи ниток: подовжні, розташовані прямолінійно (основні); поперечно-діагональні (утокові), які зміщені по відношенню до подовжніх на 4050° і обвиваючі основні нитки, причому одна частина утокових ниток направлена зліва направо, друга справа наліво. При такій взаємодії ниток утворюється легке сітчасте прозоре полотно з окремих вічок в кількості 20-60 на 1 см.
За обробкою тюлеве полотно може бути білим, гладкофарбованим і різнокольоровим, ширина його 70180 см. Застосовують тюлеве полотно для виготовлення штор, обробки білизни, накидок та ін..
Полотно гардинне прозоре візерунчасте полотно з різними малюнками на сітчастому фоні. Залежно від типу машини розрізняють полотно ткане (гардинно-човникове) та в'язане (утоково-в'язане і основов'язане гардинне полотно).
Тюль гардинний тканий- и$ прозоре візерункове полотно з одностороннім або двостороннім рослинним, геометричним або тематичним малюнком. Виготовляють його на багаточовникових гардинових машинах з трьох систем ниток: основних, утокових і візерункоутворюючих. Основні нитки, як і в гладкому тюлі, розташовуються прямолінійно, візерункові нитки прилягають до основних і при виготовленні полотна розташовуються паралельно основним або зигзагоподібне - - від однієї основної нитки до іншої, зв'язуючи їх між собою і утворюючи петлі фону і малюнка.
Ткане гардинне полотно також може бути одножакардовим (простого та подвійного переплетення) та двожакардовим (комбінованого та двонитковоіо переплетення).
За способом виробництва гардинне полотно може бути тканим - Це тканина просвічуваного ажурного переплетення, вишитим вишивка по тюлю, нетканим (одержують ниткопрошивним способом).
За обробкою тюлегардинні полотна виробляють сурові, вибілені, гладкофарбовані, набивні, з різнокольорових ниток (багатокольорові). Ширина полотен від 80 до 350см.
424
Штучні вироби включають комплекти занавісок, штор для кухні спальні, гостинної. Такі комплекти можуть бути з обробкою ламбрекеном бахромою, рюшами, воланами та ін.
Мереживні полотна і вироби. Мереживо є візерунчастим сітчастим текстильним виробом, виготовленим з пряжі або ниток. Для мережив характерна наявність ажурної сітки - - фону, який сполучає узори, утворені більш густим переплетенням ниток. За технікою виготовлення мережива підрозділяють на машинні і ручні. За призначенням їх ділять на мірні (у вигляді вузької смужки) і штучні вироби.
Мірні мережива застосовуються для обробки платтів, білизни і випускаються у вигляді прошивки (прошви) і краю. Прошивкою називають вузьку смужку мережива, обмежену з двох сторін по довжині двома прямими лініями. У краю на відміну від прошви одна з крайок мас зубчаті петельки.
До штучних відносяться різні закінчені вироби мотиви (невеликі вироби круглої, овальної, квадратної, ромбоподібної форми, призначені для обробки жіночої білизни, дитячих простирадл), скатертини; серветки, покривала та ін.
Мережива ручні плетені є сітчастим полотном, що складається з нитяних узорів у вигляді листів, квітів, різних геометричних фігур та ін..
Мереживне виробництво -- один з найстаріших художніх промислів.
За способом виготовлення ручні мережива підрозділяють на в'язані, вишиті (філейні) і плетені.
В'язані мережива виготовляють гачком.
Вишиті мережива є сіткою з рівними вічками, що вив'язують; на них голкою вишивають узор.
Основна маса ручних мережив - - плетені. Виготовляють їх плетенням за допомогою коклюшок точених дерев'яних паличок з виїмкою у верхній частині для намотування ниток і потовщенням в нижній частині.
Мережива машинні виготовляють на спеціальних мереживних машинах. За способом вироблення вони бувають ткані (виготовляються на багаточовникових машинах), основов'язані (на основов'язальних машинах) і вишиті (на вишивальних машинах). Виробляють мережива з бавовняної пряжі, штучних і синтетичних ниток, вибіленими, гладкофарбованими і двокольоровими.
Залежно від товщини- пряжі і ниток, виду волокна (бавовняні або капронові з узорами із віскозних ниток), характеру рисунка і ширини розрізняють декілька типів мережив: тонкі вузькі (1040 мм, стара назва „валансьєн"), тонкі широкі гладкі (45100 мм, малін), тонкі вузькі (1040 мм) рельєфні (бретон), рельєфні широкі (брабант).
Мережива основов'язані в'яжуть на багатогребінчастих рашель-машинах у вигляді полотна із сполучними петельними рядами.
Виробляють основов'язані мережива з бавовняної пряжі, капронових, лавсанових і віскозних ниток. Узор цих мережив різноманітний, з шестигранними або квадратними вічками. Ширина мережив від 10 до 200 мм.
425
Мережива вишиті виготовляють на вишивальних машинах. На таких же ІІинах виробляють і гіпюр..Вишиті мережива є бавовняною або капроновою тканиною або тюлевим полотном певної ширини з вишитим узором.
Швейна галантерея
Швейна галантерея включає вироби з художнім розписом, предмети жіночого, чоловічого туалету і вироби з еластичної стрічки і тасьми.
Вироби з художнім розписом групують за призначенням, видом, матеріалам, способом розпису, оформленням краю і розміром.
За призначенням їх ділять на вироби, для доповнення одягу (хустки, шарфи, комірці та -ін.), і вироби для інтер'єру (штори, доріжки, килимки та ін.). Матеріалами для їх виготовлення служать тканини бавовняні, шовкові, шерстяні і льняні. Застосовують різні способи розпису виробів: батик (яскраві барвисті рисунки на обох сторонах), вільний розпис, аерографний, фотофільмдрук та ін. Краї виробів оформляють бахромою, підшиванням, оверлоком та ін.
Предмети жіночого -'туалету представлені корсетними виробами: бюстгальтерами, граціями, напівграціями, поясами, поясами-трусами та ін. За ступенем жорсткості вони випускаються жорсткі (із спеціальних тканин зі значною кількістю металевих або пластмасових пластинок), еластичні (з еластичних матеріалів) і комбіновані. Матеріалами для їх виготовлення служать бавовняні, шовкові тканини, трикотажні полотна, у тому числі з ниток спандекс і лайкри та ін. Вироби можуть випускатися без обробки і з обробкою: вишивкою, мереживами та ін. Фасони корсетних виробів можуть бути найрізноманітнішими (на підкладці і без неї, застібка на гачках, пряжках та ін.). Розміри бюстгальтерів позначають по обхвату тулуба біля основи грудей (з 68 до 108 см з інтервалом 4 см). В межах розміру бюстгальтери діляться за повнотою (О, І, II, III). Розмірною ознакою поясних виробів є обхват талії.
Предметами чоловічого туалету є краватки. За конструкцією вони бувають наступних видів - самов'язи, регати (з наперед зав'язаним вузлом), бантики-самов'язи і бантики-регати. Пошивають їх в основному з шовкових і шерстяних спеціальних або платтяних тканин. Випускають краватки в комплекті з кишеньковою хусткою. В невеликій кількості випускають плетені і в'язані краватки.
Вироби з еластичної стрічки і тасьми включають помочі, рукавотримачі, підв'язки і чоловічі пояси, підтяжки.
Нитки за призначенням підрозділяють на швейні („Екстра", „Прима"), в'язальні (ірис, гарус та інші), вишивальні (муліне) І штопальні. За вихідною сировиною вони бувають бавовняні, лляні, з натурального шовку, віскозні, капронові, лавсанові, шерстяні. Асортимент ниток, що випускаються, різний за числом складань, товщиною, обробкою, видом намотування.
Швейні нитки виробляються за товщиною з 10-го по 120-й номер з різною кількістю складань. 'За обробкою вони можуть бути сурові, вибілені, фарбовані, матові, глянсові. Випускаються на котушках, патронах і бобинах. 426
Вишивальні нитки муліне виготовляють з бавовняної
мерсеризованої пряжі в 12 складань. В продаж поступають в мотках.
В'язальні нитки включають ірис (мерсеризована пряжа в 2 складання слабого кручення), гарус (немерсеризована пряжа в 3 складання слабого кручення), нитки текстуровані (мерон, мелан та інші), пряжу чисто-, напівшерстяну і пряжу з акрилових волокон.
Штопальні нитки: це трощена в 2 або 4 складання бавовняна, шерстяна або напівшерстяна пряжа.
Парасольки випускають чоловічі, жіночі, дитячі, підліткові та інші (пляжні, парасолька-тент), за конструкцією звичайні і з механізмом
напівавтоматичного і автоматичного відкриття, з прямим і складним стрижнем, із знімною і незнімною ручкою. Виготовляють парасольки різних розмірів, з різними матеріалами купола (бавовняні і шовкові).




























Шкіряна галантерея
До цієї групи входять різні вироби, призначені для туалету, зберігання і носіння грошей, паперів і речей, які виготовляються із натуральної і штучної шкіри, текстильних матеріалів.
Предмети туалету - це сумки, рукавички і рукавиці, ремені поясні і для годинника.
Сумки відрізняються широким і різноманітним асортиментом. За призначенням їх підрозділяють на жіночі (повсякденні, нарядні і для косметики), чоловічі, дитячі, господарські, дорожні (відрізняються від господарських великими розмірами), молодіжні, спортивні, пляжні, спеціальні. Як основні матеріали для верху сумок застосовують натуральні, штучні і синтетичні шкіри, пластмаси, тканини, трикотажні, неткані полотна та ін.
За способами ви готовл єння сумки бувають прошивні, клейові, зварні, в'язані, плетені та іи. За ступенем жорсткості розрізняють сумки жорсткої конструкції (всі основні деталі з жорсткою прокладкою), напівжорсткі (деякі основні деталі мають жорстку прокладку) і м'які (без жорсткої прокладки або з жорсткою прокладкою в дні).
Форми сумок можуть бути найрізноманітнішими. Випускають сумки відкриті (без замка) і сумки, які закриваються рамковим замком, клапаном, застібкою-блискавкою та ін. Розміри сумок визначаються довжиною передньої стінки, висотою і шириною виробу.
Обробляють сумки декоративними накладками, строчками, аплікацією, тонуванням та ін.
Рукавички і рукавиці шиють з натуральних шкір хромового та жирового дублення (замша), з штучних шкір. Вони можуть бути і комбіновані -зі вказаних шкір з трикотажними деталями, тканинами, хутром. Деталі рукавичок (тильну і долонну частини із стрілками) сполучають рядковим (накладним) швом, шитим внутрішнім (деталі зшивають лицьовими сторонами всередину), напіврядковим (рядковим і шитим в поєднанні), чсрескрайнім зовнішнім і внутрішнім, дентовим швом (деталі складають бахгарм'яною
427
стороною і прошивають на відстані не більше 2 мм від краю). При виготовленні рукавиць частіше використовують шиті і черескрайні внутрішні шви.
Розрізняють чоловічі, жіночі, підліткові і дитячі рукавички і рукавиці. За конструкцією вони можуть .бути на підкладці і без підкладки. Фасони рукавичок і рукавиць можуть бути різними: на кнопці і без неї, з еластичною тасьмою і без неї, з розрізом в частині манжета і без нього та ін. Різноманітна обробка цих виробів: драпіровка, декоративні накладки, перфорація, продержки
та ін.
Розмір рукавичок і рукавиць визначається величиною обхвату кисті
правої руки на рівні п'ятого зап'ясно-фалангового суглоба, вираженою в сантиметрах і округленої до цілого числа. Розміри імпортних рукавичок позначають умовними номерами. Для перекладу метричної системи в умовну необхідно обхват кисті руки в сантиметрах розділити на постійну величину
2,7.
Ремені поясні випускають чоловічі, жіночі і дитячі. За конструкцією вони бувають суцільнокроєні і складові, на підкладці і без неї, з прокладкою і без неї. Для їх виготовлення застосовують натуральні, штучні, синтетичні шкіри, тканини, шнури та інші матеріали. За методом виробництва їх підрозділяють на прошивні, клейові, плетені, виготовлені зваренням струмами високої частоти, комбіновані. Ремені можуть бути на пряжці, з гачком, шнурком та ін. Випускають ремені декількох розмірів залежно від довжини.
Р емені для годинника виробляють суцільнокроєні, складові, з підкладкою і без неї, з напульсниками і без них. Краї можуть бути обрізані, в загінку. Виготовляють їх з різних матеріалів, декількох розмірів за довжиною, для наручних і кишенькових годинників.
Прилади для зберігання і носіння грошей, паперів і інших предметів- - це портфелі, папки, папірники, гаманці, портмоне, обкладинки для документів.
Портфелі за призначенням підрозділяють на ділові, дорожні, учнівські, їх виготовляють з .натуральної, штучної або синтетичної шкіри, з тканин, комбіновані. При цьому використовуються різні методи - прошивний, клейовий, зварення струмами високої частоти та ін. За конструкцією портфелі випускають жорсткі, напівжорсткі і м'які, з підкладкою і без неї; за способом закриття - - з клапаном і одним або двома замками, із застібкою-блискавкою та ін.
Ділові портфелі випускають чоловічі і жіночі (менші за розміром). Дорожні портфелі відрізняються від ділових великими габаритами. Різновидом учнівських портфелів є портфелі-ранці, які відрізняються наявністю плечових ременів і клапана.
Папки випускають ділові (для перенесення паперів, канцелярських приладів та інші), бюварні (настільні папки для зберігання різної кореспонденції, паперів та інші) та адресні (для вручення і зберігання письмових поздоровлень, в основному з нагоди ювілеїв). Папки підрозділяють за тими же класифікаційними ознаками, що і портфелі.
428
Папірники використовують для зберігання документів, дрібних паперів і паперових грошей. Вони можуть бути двох і трискладові, на підкладці і без неї, відкриті і ті, що закриваються за допомогою різних замків.
Гаманці призначені для зберігання дрібних грошей. Оформляються рамковим замком.
Портмоне на відміну від гаманців мають відділення для більш крупних грошей. Звичайно закриваються клапаном, за оформленням більш різноманітні.
Обкладинки призначаються для зберігання різних документів і книг. Дорожні прилади - - це чемодани, несесери, ремені багажні, портпледи, саквояжі.
Чемодани відрізняються матеріалами, ступенем жорсткості, методами і способами виготовлення, характером обробки краю і розмірами. Для їх виробництва застосовуються натуральна і штучна шкіра, прогумовані і дубльовані тканини, а також фібра листова (спресований картон із спеціальним просоченням), пластик АБС та ін. За ступенем жорсткості чемодани випускаються жорсткої і напівжорсткої конструкції; за методом виготовлення -прошивні, клейові, клепані, зварені, формовані, виливані, комбіновані; за способом виготовлення - виворітні і невиворітні з обрізаними краями або в загінку.
Великим попитом користуються чемодани складні, з об'ємом, що змінюється, на коліщатках, а також чемодани-дипломати жорсткої конструкції, прямокутної форми. Чемодани випускають різних номерів - від 25-го до 90-го. Номер відповідає довжині чемодана в сантиметрах.
Несесери - це набори дрібних туалетних приладів у футлярах. Вони бувають дорожні, бритвені і манікюрні.
Ремені багажні випускають різних розмірів, суцільнокроєні і складові. Виготовляють їх з натуральної, штучної шкіри, бавовняної і капронової стрічки, з пластмасовою і дерев'яною ручкою.
Портпледи вироби, призначені для перевезення постільних приналежностей. Випускають їх з щільних тканин з двома оперізуваними ременями.
Металева галантерея
За призначенням'металеву галантерею підрозділяють на предмети прикрашення, прилади для гоління і підстригання волосся, для шиття і рукоділля, туалету, паління, одежну фурнітуру та інші вироби домашнього побуту.
Предмети для прикрашення на відміну від ювелірних виробів виготовляють з недорогоцінних металів і їх сплавів (латуні, мельхіору, нейзильберу, томпаку), алюмінію і сталі. Латунні вироби частіше піддають позолоченню або срібленню, вироби з мельхіору і нейзильберу - срібленню, з томпаку травленню під золото, з алюмінію - анодуванню під золото і срібло. Випускають вироби цієї групи без прикрас і з прикрасами. Як прикраси використовують каміння напівкоштовне, каміння синтетичне, скло, пластмаси
429
ін Відрізняють каміння від скла найпростішим способом: сліди дихання на
кляних вставках зникають набагато повільніше. Для поліпшення Іри світла
каміння і скляні вставки: піддають ограновуванню діамантовому,
напівдіамантовому та ін. Закріпка каміння проводиться тими ж методами, що і
в ювелірних виробах.
До предметів для прикрашення відносяться каблучки, сережки, брошки, браслети, кулони, медальйони та ін.
Каблучки випускають гладкі, без каміння і вставок, і фасонні - зі вставками, алмазною гранню, гравірованими рисунками, чорнінням. Обід (шинка) каблучки буває вузьким і широким, плоским, круглим, напівовальним та ін. Розміри каблучки визначають за внутрішнім діаметром.
Сережки бувають зі вставками і без них, різноманітної форми і розмірів, із замками різних конструкцій (аналогічно ювелірним виробам).
Брошки випускають різної форми (круглі, овальні та інші) ажурні, зі
вставками і т.д. Замок може бути у вигляді простого гачка або із запобіжником.
Браслети призначаються для прикраси рук і для наручних
годинників. Вони різноманітні за матеріалом, конструкцією, обробкою,
розмірами.
Кулон одна або декілька підвісок з колечком для просування ланцюжка.
Медальйон маленький футляр різної форми з колечком д.ія
просування ланцюжка, що відкривається (всередині є рамочка для закріплення мініатюрних портретів, сувенірів та ін.) та не відкривається.
Ланцюжки мають з'єднанні між собою кільця, на кінцях яких є замки різної конструкції. Кільця можуть бути розташовані у різній площині, різної форми і розмірів. За призначенням ланцюжки ділять на годинникові, для кулонів, для прикрашення шиї, рук.
Прилади для гоління і підстригання волосся включають бритви клинкові, апарати для безпечних бритв, леза, бритви електричні і механічні, прилади для гоління, машинки для підстригання волосся.
Бритва клинкова (перукарська) складається з клинка і ручки. За конструкцією вони бувають одно- і двозаковні. Останні мають більш тонку ріжучу кромку, що забезпечує кращу чистоту виголювання. Випускають бритви клинкові різних найменувань.
Апарати для безпечних бритв виробляють металеві, пластмасові і комбіновані, за конструкцією - роз'ємні, нероз'ємні і касетні. Леза виготовляють із сталі певних марок і товщини. Бритви електричні виробляють з обертальним рухом ножів, переважно „плаваючих", і поворотно-поступовим, переважно сітчастого типу. Сучасний асортимент апаратів для гоління має декілька типів:
1) станки з регульованим кутом установки леза (нероз'ємні);
2) станки з нерегульованим кутом установки леза: роз'ємні з головкою, що відділяється від апарата і нероз'ємні (пелюсткові) з головкою, що не відділяється від апарата;
430
3) касетні (картриджі) апарати, що мають у своєму складі спеціальні
касети з одним, двома або трьома паралельними лезами („8сЬіск"). Залежно від живлення електробритви бувають мсрежні і комбіновані Багато моделей електробритв забезпечені стригучими гребінками для підрізування довгого волосся і підрівнювання висків і вусів.
Механічні бритви забезпечені пружиною, яка приводить ніж до руху. Машинки для підстригання волосся випускають механічні (номер 000 -висота волоса після стрижки 0,5 мм; номер 00-0,8; номер 0-1,2; номер 1-2 мм) та електричні (з регулятором висоти волоса при підстриганні).
Прилади для гоління випускають частіше трипредметні (піднос, чашка і стакан).
До приладів для шиття і рукоділля відносять голки, спиці і гачки для в'язання, наперстки, п'яльця.
Голкй підрозділяють.на ручні і машинні.
Голки для шиття вручну за призначенням ділять на швейні (з невеликим вушком, витягнутим загостреним кінцем), штопальні (з великим вушком і загостреним у вигляді конуса кінцем), вишивальні (з витягнутим вушком і сильнозагостреним кінцем) та ін. Виготовляють їх із сталевого голкового дроту діаметром від 0,5 до 3,5 мм, звичайно з полірованою поверхнею. Залежно від розміру - довжини і діаметра -'голки підрозділяють за номерами: швейні ручні -з 1-го по 12-й, штопальні - з 1-го по 3-й, вишивальні - 0, 1 і 2.
Голки швейні машинні випускають під номерами 70, 80, 90, 100, 110, 120 і 130. Номер відповідає діаметру голки в сотих частках міліметра. Тонкими голками зшивають легкі тонкі тканини нитками номерів 80, 60. Голки № 120, № 130 використовують для з'єднання товстих тканин нитками № 20, № 10. У продаж поступають також голки двострижневі (для одночасного прокладення двох строчок), набори різних голок, в які може входити і нитковдягач.
Спиці для в'язання можуть бути двокінцеві, однокінцеві з обмежувачем, однокінцеві з гнучким зв'язком та ін. Розрізняють їх за номерами (довжині і діаметру).
Гачки для в'язання можуть бути односторонні (суцільнометалеві і з пластмасовою або дерев'яною ручкою) і двосторонні.
Наперстки випускають зі сферичним і плоским дном, а також без дна (кравецькі) номерів з 11-го по 20-й (відповідно діаметру основи в міліметрах).
Предмети для туалету включають булавки, запонки, затискачі краваток, шпильки безпечні, бігуді (різної конструкції, обробки, розмірів, з різних матеріалів), пришпильки (прямі і зігнуті, із закругленими, заточеними на конус кінцями або кулястими потовщеннями), затиски для волосся (із замком і без нього), пудрениці, щипці електричні для завивки волосся, фени, набори манікюрні і педикюрні та ін. ,
Предмети для паління це в основному портсигари і попільнички, сірничниці (футляр для сірникової коробки), запальнички (бензинові, газові) та ін.
431
Одежна фурнітура - це застібки-блискавки (роз'ємні і нероУємні, різних конструкцій, різної ширини замкнутої строчки і довжини), кнопки (різні за конструкцією, матеріалами, обробкою, розмірами), гачки і петлі (для верхнього, легкого одягу, брюк; з фіксатором і без нього; різні за матеріалом, обробкою і розмірами), пряжки, ґудзики.
До предметів домашнього побуту відносять ріжки для взуггя, кільця І затиски для завісок, килимові кільця та ін.
Галантерея з пластмас і виробних матеріалів
Товари цієї групи різноманітні за призначенням, видами, матеріалом, способом виробництва, обробкою, конструкцією, розмірами. Для їх виробництва використовують пластмаси різних видів (поліетилен, поліпропілен, полістирол, поліметилметакрилат та ін.), а також виробні матеріали роги великої рогатої худоби, раковини прісноводих молюсків і кістки, іноді скло, деревина. Пластмаси переробляють у вироби різними способами: литтям під тиском, штампуванням, пресуванням та ін. Декорують вироби тисненням, металізацією та ін.
Цю групу виробів за функціональним призначенням ділять на одежну фурнітуру, предмети для туалету, прикраси, приналежності для рукоділля, паління та ін.
Одежна фурнітура - це ґудзики, пряжки, застібки-блискавки, кнопки та
ін.
Ґудзики підрозділяють за призначенням (для верхнього одягу -чоловічого, жіночого, дитячого, для білизни); за матеріалом; за формою (круглі, прямокутні, овальні та ін.); за конструкцією (з вушком, з отворами); за обробкою (гладкі, з рисунком від форми та ін.); за розмірами (визначаються за верхнім діаметром або довжиною в міліметрах).
Пряжки випускають різної форми, цільні і складові, без обробки або з обробкою.
До предметів туалету відносять гребені, гребінці, щітки, бігуді, мильниці, пудрениці, футляри-для зубних щіток, коробки туалетні, шкатулки та ін.
Гребен і випускають жіночі, дитячі, гігієнічні. Жіночі гребені бувають потиличні, бокові; із зубцями прямими, східчастими, хвилястими; з ободами різної форми. Дитячі гребені відрізняються від жіночих більшою довжиною і меншою шириною. Гігієнічні (часті) гребені виготовляють одночасті і двочасті.
Гребінці розрізняють чоловічі, жіночі і дитячі. Чоловічі гребінні випускаються у футлярі і без нього. Жіночі гребінці бувають з ручкою і без неї. Із зубцями рідкими, частими і комбінованими, одно- і багагорядні. Диіячі гребінці мають рідкі зубці.
Разом з гребінцями для розчісування волосся і масажу голови застосовують щітки, їх розрізняють за формою (овальні, прямокутні), матеріалом (пластмасові, комбіновані), розташуванням зубців, розміром.
432
Бігуді виробляють двох типів: для холодної завивки волосся (у вигляді порожнистого циліндра і у вигляді катушки) і термобігуді (циліндри, наповнені теплоносієм або суцільнолиті).
Мильниці випускають дорожні і побутові. Останні можуть бути настільними, настінними, навісними, за формою - - прямокутними, круглими овальними, за конструкцією магнітними, з присосками, відкритими і закритими.
Пудрениці підрозділяються на сумочні і настільні. Різноманітні за формою і конструкцією.
Футляри для зубних щіток бувають дорожні (звичайно прямокутні, з кришкою, зігнутою у формі зубної щітки) і настінні (із закругленими кутами, для двох-трьох щіток).
Коробки туалетні (із знімною кришкою) і шкатулки (з кришкою на шарнірах) різноманітні за формою, розміром, обробкою.
Предмети прикраси (біжутерія) це намиста, сережки, браслети, брошки, запонки та ін.
Прилади для рукоділля включають гачки і спиці для в'язання, наперстки, прилади для штопання, голечниці, п'яльці для вишивання, коробки для ниток, клубочниці та ін.
Прилади для паління - це попільнички, портсигари, мундштуки га ін. До інших предметів 'відносять окуляри сонцезахисні, футляри для окулярів, ріжки для взуття, скатертини, вішалки та ін.
Дзеркала
Дзеркала виготовляють з листового скла, полірованого або неполірованого, одна з поверхонь якого має металеве покриття (частіше з алюмінію, іноді зі срібла) у вигляді тонкого шару. Для підвищення надійності на цей шар наноситься захисне покриття.
За призначенням дзеркала бувають кишенькові, сумочні, ручні, дорожні, настільні, настінні, для гоління; за формою- прямокутні, круглі, овальні, фігурні; за видом оформлення -у рамі, в оправі, у футлярі, у чохлі, на підставці, у вигляді папки та ін. Так, дзеркала кишенькові звичайно оформляють у вигляді папки, дзеркала сумочні - в оправу з пластмаси, дорожні - у картонні папки, що складаються, або футляри у вигляді коробки; настільні дзеркала і трельяжі (складаються з трьох боковинок) можуть мати рами, металеву оправу та ін. Розміри дзеркал позначають за довжиною і шириною або діаметром. Краї дзеркала можуть бути гладкими або скошеними (з фацетом), фацет - гладким і фігурним.
Щіткові вироби
До щіткових виробів відносять щітки різного призначення (одежні, взуттєві, головні, зубні, для миття рук та ін.), а також пензель для гоління.
Матеріалом для ворсу щіток служать натуральна щетина (свиняча), синтетична щетина (звичайно з капрону), кінський і коров'ячий волос, а для
433
барсучий волос. Колодку щіток
високоякісних пензлів для гоління виготовляють з деревини або пластмаси.
Одежні щітки виробляють з жорсткої свинячої щетини або з суміші її з синтетичною. Висота робочої частини - 16 - 18 мм.
Взуттєві щітки виготовляють звичайно з м'якого кінського, коров'ячого волоса або з суміші їх з синтетичною щетиною. Висота робочої частини -20 -30мм.
Головні щітки можуть бути зі свинячої, синтетичної щетини або з їх суміші. Висота робочої частини - 20 мм.
Зубні щітки виробляються зі свинячої вибіленої або синтетичної щетини, із пластмас з прямолінійним або фігурним підстриганням робочої частини. Підрозділяють їх також за кількістю рядів кущів, ступенем жорсткості та ін. За формою та направленням ворсових пучків вони бувають вертикальні, під кутом, комбіновані. Висота робочої частини - 8 - 15 мм. Випускають зубні електрощітки, у яких в пластмасовому корпусі розташовано електродвигун, що працює від батарейки або від електромережі. Такі щітки не тільки чистять зуби, але і масажують ясна.
Щітки для миття рук випускають з свинячої щетини або пластмаси, з одно- і двосторонньою робочою частиною.
Асортимент щіткових виробів, крім того, підрозділяється за віковою ознакою (для дорослих і дітей), за умовами експлуатації (домашні, дорожні), за формою, конструкцією, розмірами, комплектністю (штучні, у вигляді наборів і гарнітурів).
Пензлі для гоління бувають зі свинячої, синтетичної щетини, а також з барсучого волосся; з дерев'яною, пластмасовою, металевою ручкою. Довжина волосяної частини - від 38 до 55 мм.
4.4 Вимоги до якості галантерейних товарів
За зовнішнім виглядом, матеріалами, конструкцією, формою та іншими показниками галантерейні вироби повинні відповідати затвердженим зразкам-еталонам. Вироби повинні бути міцними, безпечними, без явно виражених зовнішніх дефектів.
У торгівлі, як правило, перевіряють правильність пакування, чіткість і повноту маркування товарів. При зовнішньому огляді виробів виявляють пороки і встановлюють їх відповідність нормативній документації.
Всі товари текстильної галантереї, за винятком парасольок, тасьми, шнурів, бахроми, штучних виробів, а також ниток (вишивальних, в'язальних і штопальних), залежно від пороків зовнішнього вигляду діляться на два сорти. При цьому в більшості випадків враховуються вид дефекту, його розмір, кількість. Для метражних текстильно-галантерейних виробів кількість допустимих дефектів за сортами встановлюють на умовну довжину. В штучних виробах кількість дефектів обмежується залежно від розмірів виробів
При визначенні сорту, корсетних виробів пороки матеріалів, що не порушують їх цілісність, а також малопомітні на закритих частинах і підкладці, не враховуються.
434
Розмір і кількість пороків, допустимих в стрічкоткацьких і плетених виробах, різні залежно від групи виробів.
Якість збірки парасольок перевіряють триразовим відкриттям і закриттям. Надійність фіксуючого механізму парасольки в розкритому і закритому стані перевіряють шляхом його струшування у верхньому і нижньому положенні.
Вироби шкіряної галантереї, за винятком ременів для годинників, залежно від наявності пороків зовнішнього вигляду ділять на два сорти. При сортуванні враховуються вид пороку, його розмір, місцезнаходження і кількість пороків.
Вироби металевої галантереї і галантереї із пластмас та виробних матеріалів поступають у продаж без розподілу на сорти. При перевірці якості звертають увагу на ретельність обробки поверхонь, відповідність розмірів і форми нормативній документації, якість роботи шарнірних з'єднань. Крім загальних, до виробів пред'являються і специфічні вимоги. Так, у застібках-блискавках замок повинен легко пересуватися по робочій частині, повільне розмикання застібки-блискавки неприпустимо.
Якість дзеркал визначається якістю скла, металевого і захисного покриттів, обробки і оформлення. Скло повинне бути безколірним, рівномірним за товщиною, не повинне містити сторонніх включень, непрозорих бульбашок і т.п. Дзеркальний шар повинен бути суцільним, однаковим за товщиною, без відшаровувань, подряпин. Захисне покриття повинне забезпечувати надійність експлуатації дзеркал, фурнітура повинна міцно утримувати дзеркало і мати декоративне антикорозійне покриття. Фацет повинен мати рівномірну ширину і ретельно відполіровану поверхню.
Галантерейні дзеркала випускають 1 сорту. При сортуванні враховують вид дефекту, його розмір, місцезнаходження, кількість, розмір дзеркала.
Щіткові вироби на сорти не ділять. При перевірці якості звертають увагу на ретельність виготовлення і обробки колодок та робочої частини.
4.5 Маркування, пакування, транспортування і зберігання
галантерейних товарів
Текстильні галантерейні вироби маркують шляхом прикріплення паперової етикетки з вказівкою найменування підприємства-виробника, його товарного знака і місцезнаходження, найменування виробу, артикула, моделі, рисунка, кольору, довжини (для метражних виробів), розміру (для штучних виробів), ціни, сорту, ступеня стійкості забарвлення, номера ВТК, дати випуску, позначення нормативного документа.
Для гардинових і мереживних полотен указується кількість відрізів у куску. На кінцях кожного шматка і відрізів в куску на відстані 1 см від краю фарбою, що не змивається, проставляється клеймо з вказівкою номера ВТК І сорту.
Парасольки маркують стрічкою з вказівкою товарного знака підприємства-виробника, його найменування, стандарту. В чохол або пакет
435
арасольки вкладають художньо оформлену етикетку, що містить, окрім вказаної інформації, місцезнаходження підприємства, найменування виробу, артикул парасольки і тканини, дату випуску, штамп ВТК. позначення стандарту, гарантійні зобов'язання, комплект поставки і вказівки по експлуатації.
Гардинові і мереживні полотна складають за шириною в 24 шари лицьовою стороною всередину, намотують на картон або скачують в рулон, які обгортають щільним папером і перев'язують або пакують в поліетиленові пакети. Довжина кусків, мотків, рулонів і бобин метражних текстильно-галантерейних виробів залежить від виду виробів. Кожний з них перев'язується, потім їх укладають в пакети, коробки, пачки. Штучні вироби можуть мати індивідуальну упаковку (поліетиленову та ін.).
Вироби шкіряної галантереї маркують гарячим тисненням із застосуванням фольги, методом шовкографії, струмами високої частоти і іншими методами на підкладці, текстильній або полімерній стрічці, а також на паперових етикетках, що прикріпляються до виробу. Місце нанесення маркування і прикріплення ярлика вказано в стандарті. Маркувальні дані повинні містити товарний знак, найменування і адресу підприємства-виробника, найменування виробу, модель, артикул, сорт, дату випуску, номер контролера ВТК і позначення стандарту.
При маркуванні дрібних шкіряних галантерейних виробів позначення стандарту не указується. При маркуванні чемоданів додатково указується номер, рукавичок і рукавиць розмір, поясних ременів номер розміру (довжину).
Пакують шкіряні галантерейні вироби в коробки, пачки, пакети, у більшості випадків з прокладкою між ними паперу або картону. Для запобігання від деформації у вироби при необхідності вкладають папір, кар Іон та ін.
Вироби металевої галантереї маркірують шляхом нанесення штампу (на окремі вироби у вигляді товарного знака підприємства-виробника), прикріпленням етикеток до виробів і споживчої тари (коробки та ін.). Етикетка повинна містити товарний знак, найменування і місцезнаходження підприємства, найменування виробу, артикул, номер або розмір виробу, дату випуску, номер ВТК, позначення стандарту.
Пакують вироби металевої галантереї по-різному залежно від їх виду. Упаковку часто виготовляють з водонепроникного або парафінованого паперу. Так, електричні бритви поміщають у футляр, а потім коробку разом з інструкцією і запасними частинами, леза поміщають в конверти.
На кожному виробі з пластмас повинен бути вказаний товарний знак підприємства-виробника. Місце маркування визначено стандартом. Маркування може бути нанесене і на ярлик, прикріплений до виробу. На споживчу тару наклеюється етикетка з вказівкою товарною знака і найменування підприємства, найменування виробу, артикула, моделі, розміру, кількості, дати виготовлення,, номера ВТК і позначень стандарту. Пакування 436
галантереї з пластмас залежить від виду виробу. Так, гребінці по 100 шт укладають рядами в коробки з картону, прокладаючи ряди папером.
Дзеркала маркують приклеюванням етикетки з вказівкою товарного знака і найменування підприємства, найменування дзеркала, артикула, дати виготовлення, штампу ВТК, позначення стандарту. Дзеркала однакового розміру складають попарно лицьовими сторонами з прокладкою паперу, гофрованого картону або інших матеріалів. Дзеркала площею менше 0,1 м2 складають в пачки і обгортають папером. На транспортній гарі повинні бути маніпуляційні знаки: „Обережно, крихке" та ін.
На щіткові вироби наносять товарний знак підприємства, артикул, а на тару - найменування підприємства, його товарний знак, найменування виробу, артикул, модель, кількість виробів, штамп ВТК, позначення стандарту, дату випуску; для зубних щіток'додатково указуються колір ручки і ступінь жорсткості робочої частини.
Пакують зубні щітки поштучно в пакети, частіше з поліетиленової плівки, або у футляри з пластмас, а потім поміщають по 10 піт. в коробки. Пензлі для гоління поміщають по 10 шт. в коробки з перегородками або в індивідуальну тару, а потім рядами в коробки. Набори і гарнітури укладають в коробки в індивідуальній тарі. Решту видів щіткових виробів укладають рядами в коробки.
Зберігання галантерейних товарів здійснюють в сухих, опалювальних і провітрюваних приміщеннях при відносній вологості повітря 60-65% і температурі 12-18°С. При підвищеній вологості можливі: корозія металевих виробів і деталей; розбухання і деформація виробів зі шкіри, картону; цвітіння текстильних, шкіряних виробів; поява темних плям на дзеркалах; потемніння лакування щіток, ґудзиків та;ін. Знижена вологість і підвищена температура також негативно впливають на якість виробів. При цьому шкіряні вироби втрачають еластичність, деформуються; коробляться дерев'яні і пластмасові частини дзеркал, щіток. В приміщеннях, де зберігаються галантерейні товари, недопустимі різкі перепади температури, оскільки при цьому вироби з металевими деталями можуть запотівати, покриватися вологою, що сприяє корозії. При зберіганні деяких галантерейних товарів слід дотримуватися правил товарного сусідства; наприклад, металеву галантерею не можна зберігати поряд з хімікатами або іншими речовинами, які також можуть викликати корозію. Необхідно також оберігати ці товари від попадання прямого сонячного проміння, від пошкоджень міллю і гризунами. Стандартами на окремі групи галантереї передбачено гарантований термін зберігання.
2.
V
4. 5,
Контрольні запитання:
Як діляться галантерейні товари за основними матеріалами?
На які підгрупи ділять текстильну галантерею?
Чим відрізняються стрічки і тасьма?
Які вироби відносяться до швейної галантереї?
Чим відрізняється тюль від гардинового полотна?
6. Які матеріали застосовуються для виготовлення шкіряної галантереї?

7. 8.
для
437
Назвіть підгрупи і види виробів шкіряної галантереї?
Як ділиться асортимент пластмасової галантереї за функц.с
призначенням? 9
9 Які вироби пластмасової галантереї відносяться до предметів туш
10 Як ділиться металева галантерея за призначенням?
1 Г Які матеріали застосовують для виготовлення предметів пр
12 За якими ознаками ділять асортимент дзеркал?
13 Які вимоги пред'являються до галантерейних товарів?
В яких умовах повинні зберігатися галантерейні товари? 15І Які споживні властивості являються найважливії галантерейних товарів?
Тести
1. За якими ознаками можна розрізняти стрічку і тасьму:
а) за призначенням;
б) сировиною;
в) оздобленням;
г) способом виробництва.
2. У чому полягають відмітні ознаки тюлю та гардинного полотна?
а) різна сировина;
б) різне призначення;
в) малюнок переплетення;
г) різне оздоблення.
3. Які вироби відносять до швейної галантереї?
а) нитки;
б) краватки;
в) стрічки;
г) парасольки.
4. Яке переплетення має тасьма?
а) в'язане;
б) полотняне;
в) саржеве;
г) атласне.
5. Яке полотно виробляють з двох систем ниток, які утворюють сітчате прозоре полотно з окремих вічок?
а) гладкий тюль;
б) гардинний тюль.
6. Чим відрізняються мережеві мотиви, прошивка та край?
а) сировиною;
б) формою та зовнішнім виглядом;
в) оздобленням.
7. За якою ознакаю сумки поділяють на жорсткі, напівжорсткі, м'які?
а) призначенням;
б) основними матеріалами;
в) конструкцією.
8. Який шов у шкіряних рукавичок має таку характеристику: деталі складають бахтарм 'яною стороною і прошивають на відстані не більше 2 мм від краю:
а) черескайній;
б) дентовий;
в) рядковий.
9. Яка натуральна шкіра для рукавичок виготовляється зі шкіри вівці:
а) шевро;
б) шеврет;
в) опойок;
г) юхта.
10.Яка обробка надає виробам металевої галантереї матову бархатисту поверхню:
а) карбування;
б) травлення;
в) полірування;
г) шліфування.
11 .Що визначає розмір каблучки:
а) діаметр шинки;
б) довжина шинки;
в) внутрішній діаметр каблучки;
г) зовнішній діаметр каблучки.
12.Яка форма огранення каменів у каблучках має вид подвійної усіченої піраміди:
а) ступінчаста;
б) таблицею;
в) кабошоном;
г) діамантова.
439
5 ПАРФУМЕРНО-КОСМЕТИЧНІ ТОВАРИ
5.1 Загальні відомості про парфумерно-косметичні товари
Слово „парфумерія" має. походження від латинського" „рагГитс", то означає „димитись, випарюватись, видихати приємний запах'4. Одними з перших парфумів були "димні парфуми" - ароматний дим від паління гілок
мірти.
Сучасні парфумерні вироби у більшості є спиртовими, спиртово-водними або водно-спиртовими розчинами багатокомпонентних сумішей запашних речовин і настоїв із приємним запахом. Деякі види парфумерних виробів мають вигляд порошку, крему, помади, паперу, курильних паличок,
свічок, тощо.
Головне призначення парфумерії - це створення приємного запаху для ароматизації тіла, одягу, побутових предметів, приміщень. Крім того, деякі засоби використовують як гігієнічні та освіжаючі.
Батьківщиною парфумерії вважається Стародавній Схід, де споконвіку було розвинуто виробництво пахощів.
В Античній Греції для ароматизації застосовували природні смоли, бальзами, фіалку, м'яту. Ці запашні речовини перекочували до Греції з країн Ближнього Сходу, а потім розповсюдилися на Римську Імперію. Римляни застосовували метод поглинання запахів жирами, настоювали жири на квітах. Троянди привозили з Кіпру і Мальти, фіалки з Афін, кипарис з Сгипту. Широко використовувалася олія лимонна, апельсинова, бергамотова та ін. Центром виробництва і збуту парфумерії і косметики на початку нової ери було місто Капуя, де виробляли пахощі і есенції.
З країн Ближнього Сходу, Греції, Італії запашні речовини і пряності були завезені до Свропи, перш за все Францію і Англію, а потім поширені по
інших країнах.
Слово „косметика" (від созтеШсе) означає "майстерність прикрашати'1. Використання косметичних засобів походить з глибокої давнини. 'І незапам'ятних часів у всіх народів широко застосовувались різні природні речовини для прикрашання обличчя і тіла, у релігійних обрядах, чарівництві,
магії, тощо.
Першими косметичними засобами були біла глина, червона і жовта охра. Колискою косметики вважається Єгипет. Пудрення особи, накладення гіней під очима, використання помад, забарвлення волосся все це було відоме єгиптянам 5 тисяч років до нової ери. Найбільший розквіт в старовині косметика отримала в Стародавній Греції і Римі, де звертали особливу увагу на природні засоби, що впливають на красу людини.
Сучасне поняття косметики значно ширше: косметикою називають і засоби догляду за шкірою, волоссям, за ротовою порожниною і зубами, засоби для запобігання передчасному старінню шкіри, для видалення багаи.ох Дефектів шкіри, для профілактики деяких захворювань та ін.
ІРЙ
440
Косметичні товари мають свої особливості, які належать тільки цій товарній групі. Головні вимоги до них - нешкідливість для людини, тому що вони безпосередньо контактують із тілом людини, вбираються шкірою. Вони повинні чинити сприятливий .вплив на стан шкіри, волосся, зовнішній вигляд людини, її настрій. У різні періоди життя людини косметика вирішує різні завдання, тому методи використання і склад косметичних препаратів також різні. У першій половині життя людини головне місце посідають питання гігієни і профілактики, у другій - запобігання передчасному старінню, тобто лікувальні функції.
Парфумерія і косметика складають особливу групу непродовольчих товарів, виконуючи різноманітні функції: вони задовольняють духовні та естетичні потреби людини, мають лікувально-гігієнічне призначення, впливають на самопочуття, зовнішній вигляд людини. Це товари повсякденного вжитку, без яких важко уявити сучасне і повноцінне життя людей.
Світовий ринок ларфумерно-косметичних виробів на теперішній час є одним з найбільших після традиційних лідерів за обсягами продаж - ринками алкоголю, тютюну, продуктів харчування. Це свідчить про те, що парфумерія і косметика мають велике значення і постійний попит споживачів.
Світовий обсяг продажу продукції косметичної промисловості складає 200 млрд. дол. США. Перше місце в товарообігу займають засоби догляду за шкірою, за волоссям, для прикрашення.
Лідерами на світовому ринку косметики є французький концерн І/ОгеаІ (близько 17 % ринку), американські компанії Езіее ЬаисІег (11% ринку), Ргосїег & ОатЬІе (9,3 %), кєуіоп Іпс (7,1 %) і ауоп Ргосіисіз (4,7 %).
В Україну в широкому асортименті імпортується парфумерія і косметика багатьох західних країн: 8\уаг2Ісорт*, Міуеа, \Уе11а, Ріоогепа (Німеччина), Огігіате (Швеція), Ьитепе (Фінляндія), Роїіспа (Польща), Аіеп Мак (Болгарія), Непісеї Созтеїісз (Австрія), Ьапсіег, \Уагиег Созтегісз, ІоЬпзоп, Магу Кау, Агї-тасііс Созтеїісз (США), а також продукція країн Блізького Сходу.
На ринок України надходить також парфумерно-косметична продукція виробництва країн СНД, передусім Росії: концерн „Калина", ВАТ „Російська лінія", фірма „Мирра-люкс", ВАТ „Новая заря", АТ „Северное сияние" та ін.
Україна має свої давні традиції і розвинуте промислове виробництво парфумерно-косметичної продукції. В 1927 році почало свою діяльність одне з найбільших підприємств галузі Миколаївський парфумерно-косметичний комбінат „Альїе паруса". Окрім нього в країні налічується близько 10 провідних і найкрупніших підприємств: АТ „Зффект" (м. Харків), ТОВ Парфумерно-косметичний комбінат „РОСО" (Львівська обл.), ВАГ „Золотоношська парфумерно-косметична фабрика" (Черкаська обл.), ТОВ Каліновська парфумерно-косметична фірма „КОНЕ" (Вінницька обл.), ЗАТ „Крьімская роза" (м. Сімферополь) та інші, які випускають достатньо широкий асортимент парфумерних і косметичних засобів.
Фахівці вітчизняних підприємств працюють над вивченням ринку, споживчого попиту, використовують нові технології, досягнення науки.
441
У цілому виробництво парфумерно-косметичних товарів в Україні ( одним з найбільш містких і перспективних серед інших непродовольчих товарів. На сучасному етапі для вітчизняних виробників головні завдання полягають у покращенні якості, розширенні асортименту продукції, підвищенні її конкурентоспроможності, а потім збільшенні обсягів виробництва.
5.2 Парфумерні товари
Чинники формування споживних властивостей і асортименту парфумерних товарів. Сировина для виробництва парфумерії
Основною сировиною для виробництва парфумерії с запашні речовини, спирт і вода. Окрім цих речовин іноді застосовується допоміжна сировина барвники, фіксатори запаху, інші компоненти для отримання сухих, кремоподібних або твердих парфумерних виробів.
Запашні речовини складають основну групу сировини. До них відносяться речовини, що мають приємний запах, вони здатні передавати його іншим речовинам, навіть коли внесені в них в дуже невеликій кількості. Запашні речовини підрозділяються на дві групи: натуральні і синтетичні.
Натуральні запашні речовини діляться на продукти рослинного і тваринного походження.
До натуральних запашних речовин рослинного походження відносяться ефірні олії, смоли, бальзами, рослинна сировина.
Ефірні олії - ароматні рідини, які зовні схожі на жирні рослинні олії, але за своєю хімічною природою не мають з ними нічого спільного. Це легколетючі рідини, наявність в повітрі парів запашної частини ефірних олій с причиною виникнення у людини відчуття запаху. Добре розчинні в спирті, але практично не розчинні у воді.
До основних ефіроолійних культур відносяться коріандр, м'ята, герань, троянда, лаванда, базилік, шавлія мускатна та багато інших. В світі відомо декілька тисяч ефіроолійних рослин, близько 200 з них мають промислове значення. Ефірна олія може міститися в квітах, листях, коріннях, плодах, шкаралупі рослин, але вміст її невеликий і досягає декількох відсотків. Наприклад, в анісі ефірної олії міститься близько 4%, в коріандрі - до 2,2%, а з однієї тонни пелюсток троянди за світовими стандартами можливо одержувати всього лише 300 грамів трояндової олії.
Якість ефірної олії залежить в значній мірі від способу її отримання, а також від умов зберігання.
Смоли маса твердої консистенції, що виділяється смолоносними рослинами, які виростають в районах з жарким кліматом. Це стиракс речовина сірого кольору із смоляно-пряним запахом; бензойна смола речовина білого кольору, має ванільний запах; ладанник лимонпо-
бальзамовий запах.
Бальзами -- напіврідкі речовини, природні розчини деревних смол в ефірній олії, що перетворюються з часом на густу масу.
Смоли і бальзами мають свій специфічний запах, але, крім тою, вони виконують роль фіксаторів, сприяють закріпленню запаху запашних речовин, 442
підвищенню його стійкості. Смоли і бальзами використовуються у вигляді настоїв.
Рослинна сировина у виробництві парфумерії використовується у вигляді спиртових настоїв або розчинів, отриманих із запашних частин рослин: листя (пачуля), насіння і плодів (гвоздика, кориця, ваніль), коренів (ірис), деяких лишайників (дубовий мох), рослин (ладанник).
Запашні речовини тваринного походження є продуктами виділення залоз деяких тварин: мускус - зерниста речовина темно-коричневого кольору, що знаходиться в мускусних залозах оленя кабарги; цибет - виділення кота виввера, жовта липка маса з сильним специфічним запахом; бобровий струмінь - гормонне виділення бобрів, має різкий запах, подібний до дьогтю; амбра -воскоподібна речовина сіро-зеленуватого кольору, бальзамового запаху, це є виділення кишечнику китів-кашалотів, вони збільшують стійкість запаху духів. Крім того, вони створюють гармонію між запахами духів і шкіри людини, їх вводять до рецептури парфумерних виробів у вигляді настоїв в дуже малій кількості.
Синтетичні запашні речовини одержують шляхом складних хімічних процесів з хімічної та лісохімічної сировини і жирних олій. Вони застосовуються не тільки для отримання приємних ароматів, але і як закріплювачі і підсилювачі запахів, а також для заглушення або знищення непотрібного запаху. До числа найважливіших синтетичних запашних речовин відносяться: гераніол із запахом троянди, бензойний альдегід із запахом гіркого мигдалю, ментол з м'ятним запахом, лимонен із запахом лимона та інші. В парфумерній промисловості застосовують більше 200 різних синтетичних запашних речовин, їх перевагою є те, що вони значно дешевші натуральних продуктів і мають більш широкий діапазон серед природних і штучно створених запахів.
Етиловий спирт застосовують в парфумерії як розчинник запашних речовин і як речовину, що володіє дезинфікуючими властивостями. Завдяки своїй леткості він посилює і розповсюджує запах. Для виготовлення виробів застосовують ректифікат вищого ступеня очищення, міцністю не нижче 96,2%. В процесі виготовлення парфумерних виробів етиловий спирт суттєво впливає на формування кінцевого запаху.
Вода в парфумерних виробах відіграє важливу роль. В одному випадку -це розчинник, в іншому - компонент, а в більшості - це те й інше одночасно. В парфумерії вищої групи „Екстра" використовують тільки дистильовану воду. Вода повинна бути очищена від мікроорганізмів. Вона не повинна мати запаху, кольору, домішок, які можуть вступати в хімічні реакції з компонентами парфумерної рідини.
Барвники. Зазвичай колір парфумерного виробу залежить від кольору запашних речовин, вони бувають жовті, зелені та інші. В тих випадках, коли рідина має невдалий колір, її забарвлюють спиртово- і водорозчинними органічними барвниками.
Останнім часом в деякі види парфумерної продукції стали додавати феромон - запашну речовину, яка привертає увагу протилежної статі. Аромат
443 цієї речовини посилює сексуальну привабливість („феромон" - що притягує до
себе).
До складу парфумерних виробів можуть входити органічні розчинники,
які повинні поєднуватися з композицією, не розкладати і не псувати запашні
речовини.
В твердих духах використовуються суміші жирових і воскоподібних речовин, як зв'язувальних композицій, до яких добавляють інші погрібні компоненти, що суміщуються з ними.
В сухих духах з цією метою застосовуються порошкоподібні речовини: тальк, крохмаль, порошок фіалкового або ірисового коріння. Вони є носіями запаху.
Основи виробництва парфумерії
Основну частку (близько 98 %) в обсязі випуску й асортименту парфумерії займають рідкі продукти, які являють собою спиртово-водні або водно-спиртові розчини багатокомпонентних сумішей запашних речовин (парфумерних композицій).
Технологічний процес виробництва парфумерної продукції складається з декількох стадій: складання парфумерної композиції; приготування парфумерної рідини; дозрівання парфумерних рідин; фільтрація рідини та фасування парфумерної рідини.
Складання парфумерної композиції. Парфумерна композиція це основа парфумерної продукції, а її складання найскладніша і досить відповідальна стадія у виробничому циклі. Парфумерна композиція є поєднанням багатьох натуральних і синтетичних запашних речовин, які додають виробам своєрідний неповторний запах. До складу композиції може входити до 100 і більш різних запашних речовин, а в продукцію відомих французьких фірм - не менше 300. Нові запахи можуть створюватися роками. Парфумер Ніколас Мамупас (фірма „Роша") створював неповторний запах духів „Люмьер" двадцять п'ять років.
Тип і характер запаху парфумерної композиції залежить від складу і співвідношення компонентів. Оскільки створення парфумерної композиції є складним і тривалим процесом, на практиці часто використовують так звані композиції-бази. Це вже розроблені багатокомпонентні концентровані суміші запашних речовин з характерним запахом. Бази це не готові композиції, але їх наявність полегшує роботу парфумера: запахи створюються шляхом додавання в бази різних запашних речовин, настоїв і розчинів. Спочатку складають рецептуру парфумерної рідини, виходячи з її призначення і тих уявлень, які запрограмовані у парфумера, з точки зору вимог до неї, а також з урахуванням технічних, естетичних та економічних показників. До складу рецептури парфумерної рідини входять: запашні речовини у вигляді композицій, настоїв, розчинів; етиловий спирт як-розчинник запашних речовин і дезинфікуючий засіб; вода для зниження концентрації спирту; барвники та інші компоненти.
Потім, відповідно до рецептури, вихідні компоненти зважую п., ретельно перемішують, розчиняють і залишають для відстоювання на певний час. На різних підприємствах застосовують різні методи отримання 444
парфумерної рідини, вони відрізняються порядком завантаження компонентів та їх змішуванням, часом завантаження (за один етап або поступово).
Відстоювання і дозрівання парфумерної рідини. Під процесом відстоювання розуміють седиментаційний процес відділення дисперсних частинок речовин, які знаходяться в парфумерній рідині, і переходу їх під дією сили ваги в осадок. В результаті рідина стає світлою і прозорою. Процес можна прискорити нагріванням колоїдних розчинів. Відстоювання полегшує фільтрування і майже повністю виключає можливість появи муті при подальшому зберіганні. Процес відстоювання парфумерної рідини продовжується від 2 до 20 днів.
Дозрівання парфумерної рідини. Дозрівання це головним, чином хімічний процес взаємодії компонентів, які входять до рецептури, зі спиртом і між собою, в результаті чого формується букет запаху. Запах при цьому стає цільним, гармонійним. Дозрівання триває від 1 до 3 місяців і більше, що залежить від компонентного складу і того запаху, який хоче отримати парфумер.
Фільтрація і фасування парфумерної рідини. Мета фільтрації видалення всіх механічних домішок і речовин, які не розчинилися, з парфумерної рідини. Для цього служать фільтри різної системи. Зараз застосовуються фільтри тонкого очищення плівки з поліамідів, але використовують також тканинні фільтри. Основні вимоги, що пред'являються до фільтрів несприйнятливість запаху, герметичність, добра фільтруюча здатність. Після розливу флакони укупорюють та упаковують.
Класифікація та характеристика групового асортименту парфумерних товарів
Асортимент парфумерних товарів відрізняється великою різноманітністю і включає декілька тисяч найменувань, відмінних не тільки зовнішнім виглядом і оформленням, але і багатьма іншими характеристиками. Щорічно з'являються нові запахи, нові найменування продукції, удосконалюється упаковка, тара, барвисте оформлення. Розширюється сфера застосування парфумерії: якщо раніше парфумерні вироби використовувалися дорослим населенням, то зараз одержує розповсюдження і дитяча парфумерія, ширше стали застосовувати парфумерію в лікувальних цілях.
Єдиної загальноприйнятої класифікації парфумерних товарів немає, тому в нормативній документації, в товарознавчій і торгівельній практиці, серед споживачів використовуються різні ознаки класифікації і характеристики парфумерних товарів.
В таблиці 5.1 наведена класифікація парфумерних товарів за найважливішими і поширеними ознаками. Крім того, в торговельній практиці та серед споживачів використовується така класифікаційна ознака, як місце виробництва продукції або назва фірми. Так виділяють вироби українського виробництва -- фірми „Альїе паруса", „Зффект", „РОСО" та інші; російські, італійські; арабські, французькі - фірми „Воиг)оіз" (Буржуа), „СЬгізІіап Оіог" (Крістіан Діор), „Ь'ОгеаІ" та багато інших.
445
Таблиця 5.1 Класифікація парфумерних товарів
Ознака класифікації
Вид продукції
Консистенція
Характер запах; Сила запаху
Напрям основного запаху
Статево-вікова ознака споживача
/пування^
Духи, парфумерна вода, туалетна вода, одеколон, запашна вода, парфумерні набори, ефірні масла, курильні есенції, ароматичні свічки, ароматизатори для ванн і приміщень.
Рідкі, тверді, порошкоподібні, кремоподібні, желе та ін.
Квітковий, фантзіш Іий, квітково-фаі пазі й н й й.
З короткою хвилею, з довгою хвилею
Теплий, свіжий, солодкий, пряний, східний та ш^
Цитрусовий, квітковий, деревний, кипарисовий, папоротевий (фужер), амбровий, мускусний, шкіряний, плодово-квітковий (альдегідний) та ін.
Вид укупорювання тари
Жіноча парфумерія, чоловіча, дитяча, парні вироби, двостатеві.__________________________
Притерта пробка, ковпачок, що нагвинчує, аерозоль, пульверизатор. _____ ___
Згідно до міжнародної класифікації ароматів, за напрямком основного аромату, який є переважним в композиції, запахи підрозділяються на наступні групи: цитрусова (гісперидна) - запахи прохолодні, звучні, світлі; папоротева (фужер) - запахи тонізуючі, спортивні, бадьорі, динамічні, привабливі, стимулюючі це частіше чоловіча парфумерія; квіткова - свіжі, скромні, іскристі, урівноважені запахи; шипрова - запах дубового моху, сухуваті, приглушені, сильні, свіжі; амброва - запахи екзотичні, об'ємні, палкі, стійкі, глибокі; шкіряна запахи пряні, сухі, теплі, інтенсивні, стійкі; альдегідні запахи квітково-фруктові, ніжні; кипарисові - класичні, таємничі, урівноважені,
просторі, стійкі, шикарні.
Останніми роками намітився розподіл парфумерних товарів за статево-віковою ознакою на жіночі, чоловічі, молодіжні, дитячі, двостатеві та „парні
духи".
Молодь виявляє цікавість до парфумерії вже в більш ранньому віці (приблизно з 12-13 років). Встановлено, що діти у віці від 2 до 12 років дуже чутливі до ароматів, і це сприяє розвитку їх уяви.
Ця обставина викликала необхідність розробки парфумерних товарів для юних споживачів. В 1993 році в Америці з'явилися духи для дітей, при цьому парфумери прагнуть охопити всі вікові групи: від немовлят до отроків. Наприклад, туалетна вода „Оізпеу ВаЬіез" (Дісней Бебіс) для грудних з чистого екстракту лимона з натуральними добавками; туалетна вода для хлопчиків „Візпеу'з" (Діснейс) з ароматами свіжого хвойного лісу та ін.; жіночі духи характеризуються більш ніжними, солодкуватими, теплими запахами; 446
молодіжні - ніжними, прохолодними, свіжими запахами; чоловічі - більш сухі, пряні.
В Україні почали також випускати дитячу парфумерію - туалетна вода для дівчаток, Допелюшка",„Принцеса" та ін.
Двостатеві духи можуть використовувати і чоловіки, і жінки („Твайс", „Весільні"). З'явилася мода на чоловічий та жіночий варіант одного і того ж запаху, виникли „парні духи". Основоположник таких духів американець Кельвін Кляйн. Вони мають відмінності в оформленні, написах (для чоловіків, для жінок) і запаху. Наприклад, „Уеп>асе ^апз Соїіесііоп" (Версаче Джине Колекшн): жіночий варіант - оформлення червоного кольору, сімейство ароматів - квіткові, а чоловічий варіант - синього кольору, сімейство ароматів -деревинні.
Останніми дослідженнями встановлено, що вибір аромату пов'язаний з характером людини. За типом характеру людини духи підрозділяють на декілька груп. Провідні парфумери розробляють парфумерні вироби „на замовлення" на конкретну людину, враховуючи її риси характеру, стиль, манеру поведінки, емоційність. Такі ексклюзивні розробки парфумів можуть коштувати декількох сотень тисяч євро.
Духи
Духи один з основних і найцінніших видів парфумерії. Головна функція духів - ароматизація, тобто надання приємного запаху одягу, волоссю, тілу.
За консистенцію духи можуть бути рідкі, сухі, тверді, духи-крем, духи-желе. (ДСТУ 2472-94).
Рідкі духи найпоширеніші. Вони являють собою спиртові або спиртово-водні розчини з масовою часткою парфумерної композиції не менше І 0% і вмістом спирту не менше 80 %.
За якістю і кількістю композиції вітчизняні духи діляться на дві групи (ГОСТ 17237-93): духи „Екстра" і духи (масова група). Духи „Екстра" містять не менше І 5 % запашних речовин, міцність (умовна) не менше 80 %, стійкість запаху не менше 60 годин.
Духи із вмістом композиції більше ЗО % вважаються концентрованими, міцність спирту в них не менше 55 %.
Духи масової групи містять не менше 10 % запашних речовин, міцність спирту не менше 85 %, стійкість запаху не менше 50 годин.
Для популяризації духів випускаються так звані пробні (пробники) духи в дешевій простій упаковці малої місткості, а парфумерна рідина така ж сама. Вони можуть бути без оформлення і на листівці - сувенірне оформлення - з описом характеру запаху.
Духи імпортні (Раггїіт - Парфум або Ехїгаіі - Екстракт) - містять 20-30 % парфумерної композиції (запашних речовин), міцність спирту не менше 90 %. У складі духів використовують найдорожчі і цінні натуральні ефірні сілії та синтетичні запашні речовини. Стійкість запаху 7-8 годин (час сприйняття запаху - „ноти серця", „серединної ноти").
447
Для первинного ознайомлення із запахом імпортних духів випускають мініатюри, а в партіях імпортної парфумерії можуть бути духи в ампулах або плоский тестовий папір, просочений духами.
Сухі духи (порошкоподібні) являють собою гонко подрібнений порошок сухої рослинної сировини (коріння, листя) або тальк, крохмаль, які просочені парфумерною комггозицією. Вони упаковуються в шовкові мішечки, а зверху в поліетиленовий пакет, який при користуванні знімається. Найменування: „Хвойні", „Лаванда", „Саше", застосовують сухі духи для ароматизації білизни.
Тверді духи це сплав запашних речовин з церезином і воском. Упаковуються в пенали у формі олівця або коробочки. Найменування: „Елва", „Агидель", „Весняні". Використовуються для ароматизації тіла.
Духи, які передають запах квітів, трави, дерев, називають квітковими: „Красная гвоздика", „Сирень", „Белая акация". Фантазійні духи мають різноманітні запахи, створені творчою фантазією парфумера. Назви їх можуть бути пов'язані зі знаменними датами („Юбилей), з назвами творів мистецтв („Иоланта"), міст, коштовних каменів („Агат", „Алмаз"), власними іменами („Марічка"), казковими персонажами, формою флакона, барвистим зображенням на етикетці або характером упаковки („Кулон") та іншими особливостями.
Духи квітково-фантазійні мають запах невизначених квітів.
Парфумерні і туалетні води
Крім духів, на український ринок поступає парфумерна вода (Най сіє Раггат, або Раггит сіє Тоіїеііе, або Езргії сіє Раггит), яка являє собою туалетні духи, або духи з меншим вмістом композиції (15-20 %) і міцністю спирту не менше 90 %. Стійкість запаху '„серединної ноти" у такої продукції менше, ніж у духів (4 години).
Вітчизняна промисловість тільки освоює випуск парфумерних вод.
Туалетна вода відрізняється меншим вмістом запашних речовин, ніж парфумерна. Туалетні води вітчизняного виробництва містять не менше 6 % композиції, міцність спирту - - не менше 83 %, стійкість запаху - не менше 40 годин (враховуються всі стадії запаху). Вітчизняна промисловість випускає туалетні води - „ЦветьІ УкраиньІ", „Лунньїй камень", „ГрезьГ, „Миледи" та ін. (ВАТ „Альїе паруса", ТОВ „РОСО", „Зффект").
Парфумерні і туалетні води прийнято вважати денними духами, їх застосовують як ароматизуючі засоби, їх дія набагато м'якіша, довжина хвилі розповсюдження запаху коротше, стійкість запаху менше. Тому парфумерні і туалетні води можна використовувати кілька разів протягом дня.
Одеколони
Слово одеколони (еаи сіє соїо^пе) походить від французького слова „О-де-Колон" - вода з Кельна, де було організовано промислове виготовлення ароматних рідин. В епоху Нанолеона всі будинки у Кельні (Німеччина) були пронумеровані. Будівля, де виготовляли одеколон, була зареєстрована під 448
номером 471 1. З тих пір на етикетках флаконів з'явилося це чотиризначне число - свого роду сертифікат автентичності і якості продукції.
Одеколони за якістю діляться на 2 групи: „Ілкстра" і просто одеколони. Одеколони - це водно-спиртові розчини, що містять не менше 1,5 % композиції, міцність спирту не менше 60 %. Для одеколонів групи „Нкстра" вміст композиції не менше 4 %, міцність спирту - 80 %. Стійкість запаху - не менше ЗО годин для групи „Екстра" і не менше 24 годин для масових одеколонів.
На відміну від духів, туалетних і парфумерних вод, одеколони використовуються як гігієнічні, освіжаючі, а потім ароматизуючі засоби.
Класифікують одеколони за характером запаху, за типом запаху (п запахом тютюну, древесно-шипровим, квітково-фруктовим і східним).
В одеколонах ефірні олії та інші запашні речовини є засобами, які своїми запахами посилюють освіжаючу дію спирту, а своїми бактерицидними властивостями підвищують цінність спирту у фармакологічному відношенні і додають одеколону приємний запах. Для надання додаткових властивостей до одеколонів вводять цитрусові олії, іноді фармацевтичні препарати (ментол, камфору, оцтову кислоту).
Імпортні одеколони (Еаи сіє Со1о§пе) містять 3-5 % композиції, міцність спирту - 70-80 %.
Призначені одеколони в основному для чоловіків. Асортимент одеколонів, що випускаються вітчизняною промисловістю, досить різноманітний і в обсязі випуску парфумерної продукції займає найбільшу частку. На виробництві одеколонів спеціалізується Золотоношська парфумерно-косметична фабрика („Тройной", „Визит", „Гавана" та ін.), парфумерно-косметичний комбінат „РОСО" („Для мужчин", „Саша", „Консул" та ін.), випускають одеколони і багато інших підприємств.
Запашні води
Запашні води - водно-спиртові розчини, які містять 1-2 % композиції, міцність спирту не менше 20 %, стійкість запаху не нормується. Це розведені одеколони квіткового і фантазійного напрямів запаху. Аромат грає другорядну роль, тому стійкість не нормується. Запашні води використовують для дезинфекції обличчя після гоління, освіження шкіри в жарку погоду, їх додають у воду при ранкових обтираннях.
До складу рецептури входять гліцерин, борна кислота, оцтова, настій хвої та інші лікувальні і лікувально-профілактичні речовини.
Запашні води діляться на наступні групи: - власне запашні води (розведені одеколони) застосовуються як освіжаючі
засоби („Бузок");
лікувальні води запашні спиртові розчини медикаментів (квасці,
ментолу, камфори, бури та ін.) для протирання шкіри („Розова вода"
для жирної шкіри; води для волосся „Хинная", „Вежиталь") частково
видаляють жир;
туалетні оцти - містять до 3 % оцту і борної кислоти. Добре освіжають тіло в жарку погоду;
449
- хвойні води або екстракти водно-спиртові розчини композицій з переважено хвойними екстрактами (соснового, ялинового, ялівцевого).
Інші парфумерні товари
Парфумерні і парфумерно-косметичні набори складаються з двох або більш парфумерних виробів одного виду (духи), або різних видів (духи і одеколон), з'єднаних за певними ознаками і оформлених в коробки барвистого оформлення: „Крьтмский сувенир", „Ассоль", „Альїе паруса". Такі набори є фірмовою продукцією підприємства, вони мають особливе художнє оздоблення і упаковку.
До складу парфумерно-косметичних наборів можуть входити окрім духів, одеколонів, парфумерної води - крем, мило, помада та інші косметичні вироби.
Натуральні ефірні олії („Лавандова", „Трояндова" та ін.) поступають в продаж у флаконах, в скляних ампулах, закріплених на барвистих листівках або розміщених в розписані дерев'яні куманці. Використовують їх для ароматизації, а також в лікувальних цілях, для захисту одягу від молі.
Дезодоранти - основний вид парфумерії з групи засобів для освіження і ароматизації тіла, приміщень. За фізичними властивостями дезодоранти можна розділити на аерозольні (зргау), сухі („олівці" або згіск.), кулькові (гоїі-оп), гелеві і кремоподібні. Найбільшу частку в обсязі випуску і в асортименті займають аерозольні дезодоранти. За запахом дезодоранти, як і вся парфумерія, діляться на квіткові, фантазійні і квітково-фантазійні. Дезодоранти-антипреспіранти для тіла ділять на чоловічі і жіночі. Перші мають більш різкий, виражений запах - шипровий, амбровий, деревний, а другі -- містять більше квіткових ароматів.
Споживні властивості парфумерних виробів
Формуються споживні властивості в процесі виробництва і залежать від складу парфумерної композиції, від технологічних режимів виробництва, від виду і якості тари й упаковки, від дизайну зовнішнього оформлення, від загальної стилістичної спрямованості.
Соціальні властивості парфумерії характеризуються відповідністю споживчому попиту, суспільним потребам. Виявляються ці властивості через інші групи властивостей.
Функціональні властивості характеризують призначення парфумерних товарів, тобто надання приємного запаху шкірі, волоссю, одягу, повітрю і тлі. Отже, властивості запаху (характер, тип, сила, стійкість) це показники функціональних властивостей.'
Розрізняють три стадії запаху парфумерних композицій, які залежать під швидкості випаровування запашних речовин й інших компонентів та постулоно переходять одна в іншу.
Початкова стадія або початкова нота створює перше споїм піше враження про духи. Початковий запах виникає у період випаровування спирту і летючих запашних речовин. Тут відчувається „призапах спирту". Тому про 450
якість запаху парфумерії на цьому етапі судити не можна. Триває цей етап перші 5-10 хвилин.
Друга стадія або нота серця „ядро духів", розкривається слідом за початковим (через 15-20 хвилин після нанесення духів на тканину, волосся). Це серединний, основний запах, він характеризується властивим виробу ароматом, визначає тип запаху. Цей запах зберігається тривалий час, і до нього пред'являють найвищі вимоги.
Кінцева нота нота, яка відчувається у завершальній стадії випаровування духів і забезпечує силу і стійкість запаху. Це приємний запах, але іншого аромату, ніж йота серця.
Під силою запаху розуміють відстань, на якій відчувається запах надушеної тканини або тіла. Більшість вітчизняних духів мас довгу хвилю розповсюдження запаху. Проте останніми роками думка про якість духів відносно сили запаху змінилася. Існує точка зору, що духи є суто індивідуальним засобом особистого використовування, для створення „своєї аури". Тому одним з напрямів формування сучасного асортименту є розробка рецептури з приємним запахом з короткою довжиною хвилі, тобто запах відчувається тільки в безпосередній близькості.
Стійкість запаху - це тривалість відчуття запахів на відповідній відстані, починаючи з моменту нанесення їх на яку-небудь поверхню в певній кількості. Такий підхід хцо визначення стійкості запаху (в годинах) використовується для вітчизняної парфумерії. За кордоном стійкість запаху - це час сприйняття серединної стадії запаху, тобто ноти серця.
Наприклад, стійкість запаху духів групи „Екстра" вітчизняного виробництва за ГОСТом 17237-93 - - не менше 60 годин, а імпортних духів - 7-8 годин.
На стійкість запаху впливає випаровуваність (летючість) запашних речовин. Композиція, яка складається з летючих речовин, матиме велику швидкість випаровування, і духи вийдуть менш стійкими. Штучно (добавкою фіксаторів) можна загальмувати випаровуваність запашних речовин, підвищити стійкість запаху.
Меншою стійкістю запаху володіють квіткові духи. Більш стійкі аромати східні, амброві та пряні. Чим більше в композиції „нот" тваринного походження і деревних, тим довше тримається запах.
На стійкість летючості запаху при випаровуванні духів з поверхні надушеної тканини велике значення має природа волокна. За ступенем утримання запаху тканини розташовуються в наступній послідовності, що убуває: вовняні, лляні, бавовняні, шовкові.
Ергономічні властивості забезпечують зручність і комфорт при користуванні виробом. Це залежить від форми флакона, розміру флакона, способу і виду укупорювання. Найзручніші флакони з пульверизаторами або з аерозольним укупорюванням.
Естетичні властивості парфумерних товарів визначаються зовнішнім виглядом рідини, її прозорістю, кольором, видом і дизайном упаковки, якістю маркування, стилістичною спрямованістю.
451
Дизайн упаковки відіграє важливу роль при оцінюванні якості парфумерних товарів, їх конкурентоспроможності і часто буває основним споживним показником, за яким вибирають духи. В імпортній парфумерії флакон і коробочка можуть складати до 70 % від вартості духів. В естетичному і емоційному сприйнятті духів, центральна роль належить флакону. Флакон для духів - це особлива сфера високого мистецтва, задача якого - перевести мову запахів в зоровий ряд, передати перше уявлення про ідею невідчутного і „летючого" запаху у формі конкретних ліній, об'ємів і кольорів. Задача дизайну упаковки - не тільки відобразити характер запаху парфумерної рідини, але і повідомити йому нові відтінки значення, підкреслити і виявити його приховані асоціації, додати щось своє.
Парфумерія, як і одяг, схильна впливу моди. Тенденції моди в парфумерії виявляються в спільності характерних властивостей духів, які стають улюбленими в той або інший період.
Надійність парфумерних товарів це їхня здатність зберігати свої
споживні властивості в часі.
При зберіганні, транспортуванні і споживанні в парфумерних рідинах відбуваються фізико-хімічні процеси, які приводять до погіршення споживних властивостей, зниженню якості. Важливим показником надійності є незмінність запаху парфумерії, її прозорості, кольору. Виробники парфумерних товарів гарантують незмінність якості протягом терміну від 12 місяців до 3 років з моменту їх випуску при дотриманні умов зберігання, транспортування.
Багато сучасних парфумерних виробів досить швидко втрачають свій характерний запах. Це пояснюється тим, що основну частку в парфумерних композиціях складають синтетичні запашні речовини, насамперед реакційно-здатні: альдегіди, кетони. Все це призвело до підвищеної хімічної нестійкості
парфумерних композицій.
На надійність парфумерних товарів впливають вид укупорювання, колір
скла флаконів, температура зберігання.
Безпека споживання парфумерних виробів характеризується тим, що вони містять компоненти, часто небайдужі для шкіри людини - спирт високої міцності, запашні речовини, які можуть викликати роздратування, алергію. В парфумерній промисловості прагнуть не використовувати алергенні ароматичні речовини. Існують дослідницькі інститути, які займаються проблемами безпеки ароматичних речовин для здоров'я.
Парфумерні товари підлягають обов'язковій сертифікації, яка передбачає
експертизу показників безпеки.
5.3 Косметичні товари Чинники, які формують споживні властивості косметичних товарів
Асортимент косметичних товарів відрізняється великою різноманітністю за функціональним призначенням, властивостями, складом, консистенцією та іншими ознаками. Тому, як вихідну сировину для приготування косметичних препаратів використовують широкий спектр 452
сировинних матеріалів, котрі виконують різні функції у складі препарату, визначають його властивості, призначення, характер дії.
Основною сировиною для виготовлення більшості косметичних засобів є жирові речовини, продукти переробки жирів, структуроутворюючі речовини, драгліючі, емульгуючі, запашні речовини, наповнювачі, поверхпево-активні і біологічно активні речовини, консерванти і багато інших. Для окремих видів і різновидів косметичної продукції застосовують спеціальні добавки, що виконують лікувальну або іншу функцію.
Жирові речовини є одним з основних видів сировини для багатьох косметичних засобів. Найбільш широко застосовуються жири рослинного походження (олія): кокосова, оливкова, соєва, касторова, арахісова, пальмова, трояндова і багато інших. З жирів тваринного походження застосовують жир нірки, яловичий, жир кашалота, баранячий та інші.
Жири і олії добре пом'якшують шкіру, живлять її, уповільнюють процеси старіння, захищають від дій зовнішнього середовища.
Важливими компонентами для косметичних препаратів є також продукти переробки жирів: стеарин, лужне мило саломас, а також жироподібні речовини: кераміди і фосфоліпіди, які надають шкірі пружності, мають тонізуючий ефект.
Воски також широко використовуються у виробництві різних косметичних засобів, як структуроутворюючі речовини. Крім того, вони добре вбираються шкірою, надають бархатистість, м'якість, блиск. За своїми фізичними властивостями і хімічним складом воски близькі до жирів. Вони можуть бути рослинного походження, тваринного і синтетичні. Частіше за все застосовують бджолиний віск, ланолін (продукт переробки жиропоту овечої шерсті), спермацет (продукт переробки маслянистої маси черепної порожнини кита-кашалота). Ланолін і його похідні є одними з найцінніших продуктів, що входять до складу багатьох косметичних засобів. Ці сполуки мають сильну пом'якшувальну дію на шкіру, усувають сухість, підвищують еластичність. Спермацет - це найважливіша-складова частина кремів, губних помад.
Драгліючі речовини вводять до складу препаратів для отримання желеподібної консистенції. Це агар-агар (одержують з відварів морських водоростей, желатин (різновид вищих сортів тваринного клею), водорозчинні ефіри целюлози та ін.
Емульгаторами є деякі види воску, складні ефіри жирних кислот і вуглеводів, ланолін, лецитин, ТІАР та ін. Вони забезпечують стійку структуру косметичного препарату у вигляді емульсії. Залежно від будови молекул вони утворюють емульсії типу олія-вода або вода-олія, або змішаного типу.
Нафтопродукти в косметичній промисловості застосовуються як структуроутворюючі та жирові компоненти:
-парфумерна олія (суміш вуглеводів) легко сплавляється з воском і жирами, не гіркне і не змінюється від дії повітря; застосовується для приготування вазеліну, губних помад, зубних паст;
- вазелін є доброю основою для виготовлення кремів і косметичних вазелінів;
453
-парафін - як загусний засіб при виробництві кремів і паст.
Поверхнево-активні речовини (ПАР) знижують поверхневий натяг міжфазових шарів в емульсії, тому вони входять до складу рецептур шампуні», кремів. Деякі ПАР характеризуються здатністю оберігати косметичний засіб від дії мікробів і з цією метою використовуються як консерванти.
Біологічно активні речовини - це велика група різних за складом і типом хімічних сполук, які використовуються в рецептурах косметичних засобів в невеликих концентраціях і надають засобам лікувально-профілактичні властивості. Біологічно активні речовини управляють багатьма хімічними процесами, що відбуваються в організмі і тканинах, і ефективно впливають на шкіру, надаючи антисептичну, протизапальну, антимікробну, пом'якшувальну дію. Крім того, біологічно активні речовини сприяють дії жирів і інших компонентів, що входять до складу косметичного препарату.
Як біологічно активні речовини застосовуються вітаміни, ферменти, гормони, білки, органічні кислоти, ефірні олії, смоли, мікроелементи і багато
інших речовини.
Останніми роками перелік таких речовин, що мають біологічно і фізіологічне активну дію на шкіру та інші органи людини, значно розширений та зросла їх роль у формуванні асортименту і споживчих властивостей
косметики.
Вітаміни життєво необхідні організму, вони грають важливу роль в побудові тканин, в живленні організму, в його біологічних і фізіологічних функціях. У виробництві косметичних засобів використовується більше 20 природних вітамінів, багато з яких містяться в рослинах.
Вітамін А (ретинол) утворюється в організмі людини з каротину, який міститься в багатьох овочах, фруктах, плодах. Введення його в косметичні препарати дозволяє поліпшити суху шкіру і волосся, нормалізувати потовідділеня, укріпити нігті; вітаміни групи В зменшують запальні реакції шкіри, зміцнюють волосся, стимулюють живлення шкіри; вітамін С уповільнює старіння шкіри та вибілює її; вітамін Е пом'якшує шкіру і волосся.
Застосовують також інші вітаміни (К, Р, Н, Д), які містяться в рослинній
сировині.
Екстракти і соки рослин складають також важливу групу вихідних
сировинних речовин для приготування різних видів косметичних препаратів -кремів, лосьйонів, зубних паст, шампунів та інших. Соки і екстракти одержують з листя, стеблів, плодів, коренів деяких рослин: ромашка, чистотіл, алое, подорожник, кропива, лопух, мати-й-мачуха, шипшина, календула та ін. У складі рецептур такі речовини надають косметичним засобам антисептичну і протизапальну дію, заспокійливі, омолоджуючі, загальнозміцнюючі та інші
властивості.
Ефірні олії, що вводяться до складу косметичних препаратів надають їм
не тільки ароматерапевгичні властивості, що характеризуються психологічною дією на людину, але і формують антисептичні, зволожуючі властивості, запобігають старінню шкіри та ін. Застосовують ефірні олії шавлії, м'яги, евкаліпту, пачулі, жасмину та інших ефіроносних рослин. 454
Ферменти за своєю хімічною природою є білками, що володіють високою каталітичною активністю, здатністю прискорювати хімічні реакції в організмі. Деякі ферменти вводяться з лікувальною метою, як корисні добавки, в косметичні креми: ліпаза (регулює жировий обмін шкіри); панкреатин -препарат підшлункової залози (використовується в зубних засобах з кислим середовищем) та інші.
Гормони продукти виділення залоз внутрішньої секреції: екстракт плаценти вводять в креми для регенерації шкіри; гормоноподібні речовини рослинного походження із зародків пшениці, ячменю та інші речовини застосовують в лікувальних кр'емах, шампунях.
Окрім вказаних сировинних матеріалів, в косметичному виробництві застосовують багато інших речовин: продукти життєдіяльності бджіл (маткове молочко-апілак, прополіс, мед); речовини морського походження (препарати па основі кав'ярів риб, бурих водоростей); речовини - зволожувачі тваринного походження (хітин, що міститься в крилах комах; еластин і колаген - тваринні білки); вуглеводи (крохмаль, глюкоза); силікати - як наповнювачі (каолін - біла глина, тальк); спирти - як розчинники і антисептики (етиловий, бензиловий, гліцерин); кислоти (лимонна, молочна, саліцилова); барвники; консерванти -речовини, що захищають косметичний засіб від мікробіологічного розкладання. Як консерванти можуть застосовуватися різні речовини синтетичного походження (альдегіди, спирти, кислоти, феноли та ін.) і натуральні продукти, що виконують й інші функції (ефірні олії та ін.).
Останніми роками в рецептурах косметичних засобів стали все ширше з'являтися нові компоненти, які додають особливі властивості і поліпшують якість косметичного препарату.
Сучасні наукові дослідження в області косметики мають основну мету -розробити такі препарати, які забезпечують максимальне засвоєння живильних речовин, зволожуючих компонентів і зводять до мінімуму ризик виникнення алергічних реакцій. Одним з провідних напрямів досліджень є створення так званих транспортних систем, що забезпечують глибокі шари шкіри живильними речовинами. Інший напрям полягає в отриманні низькомолекулярних сполук, здатних самостійно проникати крізь поверхневі шари епідермісу і досягати того рівня шкіри, де починаються процеси її старіння. Новою унікальною розробкою цієї області з'явився нсевдоколаген -глікопротеїновий екстракт живих клітин рослинного походження, який, проникаючи в шкіру, компенсує природний віковий розпад колагенових волокон і їх руйнування під дією ультрафіолетового випромінювання. Таким чином, цей компонент дозволяє зберегти тонус і пружність шкіри, сприяє підтримуванню необхідного рівня її вологості.
Одне з помітних відкриттів в області косметології - це ліпосоми - носії активних речовин. Ліпосомоподібну структуру надають крему за допомогою особливої технології. КожнЈ фірма має метод отримання ліпосом, які проникають через бар'єр між шарами епідермісу шкіри і поставляють живим клітинам активні речовини.
455
Створюючи нові високоякісні розробки, косметологи не забувають і про старі рецепти. Йдеться про альфагідроксидні кислоти, які по-іншому називають ^фруктовими кислотами". Вони містяться у фруктах, винах, кислому молоці та інших натуральних продуктах. Використовування таких м'яких кислої стабілізує процеси оновлення/ шкіри, уповільнює старіння, попереджає появу зморшок. Ефективність дії кислот підвищується при поєднанні їх з вітамінами А і Е, та іншими компонентами. Подібні розробки допомагають косметологам створювати косметичні засоби „нового покоління". Проте, на фоні досить високих темпів розвитку хімічної промисловості, сьогодні важко устежити за тенденціями розвитку виробництва косметичної продукції, тому що крупні міжнародні компанії зберігають свої секрети синтезу речовин і складання композицій на їх основі.
Технологія виробництва косметичних товарів.
Всі вихідні сировинні речовини і компоненти повинні бути нешкідливими для людини, екологічно чистими. Відповідно, і виробництво косметичної продукції повинне відбуватися в умовах асептики, тобто в стерильних умовах, які не допускають попадання ззовні бактерій, грибків та ін. Створення абсолютно асептичних умов коштує дуже дорого, тому в косметичній промисловості прагнуть працювати в оптимальних умовах з дотриманням певних санітарних норм.
Всі сировинні матеріали для косметики проходять перевірку на нешкідливість і ефективність дії та запускаються у виробництво тільки з дозволу Міністерства охорони здоров'я.
Процес виробництва косметичних товарів складається з таких операцій: підбір і підготовка сировинних компонентів, змішування, обробка, фасування,
пакування.
До складу косметичного препарату може входити до 10 різних компонентів, які повинні бути сумісними і добре змішуватися.
В процесі виробництва сировинні матеріали піддаються різним діям:
- механічним: подрібнення, просівання, перемішування, дозування;
- гідромеханічним: отримання емульсій, суспензій, фільтрування;
- тепловим: нагрівання, плавлення, випаровування, охолоджування;
- олієобмінним: переведення речовини з однієї фази в іншу в процесі дифузії, кристалізації, екстракції.
Процес виготовлення косметичного препарату може бути безперервним
або поетапним.
Особливу увагу надають підбору і виготовленню споживчої тари для фасування і розміщення косметичного засобу. Для різних видів косметики застосовуються: флакони скляні, полімерні (шампуні, лосьйони, .креми рідкі); банки скляні, керамічні, полімерні (креми); туби металеві і полімерні (зубні пасти, креми, гелі); пенали полімерні (губна помада) та інші види тари. 456
Класифікація та групова характеристика асортименту косметичних
товарів
За загальним призначенням розрізняють косметику гігієнічну, лікувально-профілактичну, декоративну, театральну (професійну) і лікувальну (лікарську).
Гігієнічна і лікувально-профілактична косметика призначена для збереження шкіри, волосся, зубів від шкідливого впливу зовнішнього середовища і мікробіологічних дій, а також для підтримки їх в здоровому стані. Це найбільша група косметики. В сучасному асортименті важко виділити чисто гігієнічні або лікувально-профілактичні вироби. Більшість виробів мають як ті, так і інші властивості, але з перевагою якої-небудь групи властивостей. Так, в дитячій косметиці переважують більше гігієнічні властивості, а, наприклад, в кремах для дорослого споживача більш виражені лікувально-профілактичні властивості.
За функціональним призначенням гігієнічна і лікувально-профілактична косметика поділяється на групи:
- засоби для догляду за шкірою обличчя, рук, ніг, тіла;
- засоби для догляду за зубами і ротовою порожниною;
- засоби для догляду за волоссям;
- засоби для гоління і догляду за шкірою після гоління;
- декоративна косметика;
- інші косметичні засоби.
За функціональним призначенням декоративна косметика поділяється на такі групи:
- засоби для шкіри обличчя;
- засоби для губ;
- Ірим для очей;
- грим для виправлення дефектів шкіри;
- засоби для догляду за нігтями.
У середині груп асортимент косметичних засобів поділяється за цільовим і статевовіковим призначенням, видом, складом, консистенцією, характером використання (крем денний, нічний), торговими марками; деякі види за кольором (губні помади, лаки для нігтів) та іншими специфічними ознаками.
Асортимент засобів для догляду за шкірою
Ця група косметичних засобів має найбільше розповсюдження серед споживачів і найширший асортимент, не дивлячись на те, що включає практично два види товарів - креми і лосьйони.
Слово „крем" в перекладі з англійської означає „вершки", але сучасні креми можуть мати різну консистенцію.
„Лосьйон" в перекладі з французької означає „омивати", „змочувати". Це різновид запашних вод.
Креми і лосьйони призначені для очищення шкіри, живлення, зволоження, захисту від шкідливих дій, лікування.
457 Креми за консистенцією можуть бути густими (мазеподібними) і
рідкими (містять до 92 % води).
За складом розрізняють креми жирові, безжирові і емульсійні.
Жирові креми мають жиро-воскову основу з різними добавками, не містять води, погано вбираються шкірою. Як правило, вони захищають шкіру від дії вітру, холоду. Випускають і спеціальні жирові креми від ластовинок, пігментних плям, для загару і від загару. Жирові креми мають недовгий термін зберігання, оскільки жирова основа гіркпутиме.
Безжирові креми не містять жиру і мають медово-гліцеринову або іншу
основу (медовий, гліцериновий).
Емульсійні креми отримали найширше розповсюдження. Вони легко вбираються шкірою, не залишаючи жирного сліду.
За структурою емульсійні креми можуть бути двох типів: „вода олія", де частинки води емульговані в олії та „олія -- вода", де частинки олії емульговані у воді. Другий тип містить менше жиру (не більше 45 %), добре регулює водний баланс шкіри.
За складом емульсійні креми можуть бути:
- звичайні без корисних і лікувальних добавок;
- зволожуючі (гідратні), містять багато води;
- з корисними лікувальними добавками, з вітамінами, ліпосомами. їх назва часто пов'язана з видом добавки („Алое", „Календула", „Ромашка");
- біокреми містять біологічно активні речовини і надають стимулюючу і тонізуючу дію на шкіру („Біотон", „Женьшень");
- креми-скраби призначені для механічного очищення шкіри. Вони містять тверді частинки, які, при втиранні в шкіру сприяють механічному видаленню відмерлих клітин рогового шару шкіри. До складу скрабів вводять дрібний пісок, глину, мелені частинки шкарлупи горіха, а останнім часом дрібні кульки поліетилену, воску. За консистенцією вони можуть бути у вигляді гелю, емульсії, пінного крему: „Здем", „Вита", „Альїе паруса", „Абрикосовьій"
та ін.
- пілінг-креми є різновидом скрабів, оскільки призначені також для відлущення відмерлих клітин з поверхні шкіри. Вони за складом можуть поділятися на хімічні пілінги (містять фруктові кислоти і ензими) і пілінги, які викликають набухання кератину шкіри (містять ПАР).
Важливою ознакою класифікації асортименту кремів є їх призначення, яке залежить від складу препарату, особливостей його дії.
Креми для шкіри рук можуть бути захисні (містять кремній, органічні сполуки, які утворюють на шкірі тонку захисну плівку: живильні (містять різні цінні компоненти оливкову олію, вітаміни, екстракти трав та інші, які пом'якшують шкіру рук, сприяють загоєнню тріщин, роблять шкіру ніжною) -рідкі: крем для рук, „Ассоль", „Алоз", „Ромашка"; густі: „Альїе паруса", „Розовьіе лепестки", „Зодиак" та ін.
Креми для ніг, їх рецептура враховує особливості шкіри ніг, вони містять ланолін, гліцерин, ментол, екстракт календули та інші. Креми знімають втомленість ніг, живлять шкіру, пом'якшують її, покращують кровообіг, а також надають антибактеріальну дію та дезодорують шкіру ніг: „Біотон", бальзам „Сафари", „Комфорт'1.
Креми для обличчя мають найширший асортимент, вони можуть бути денні і нічні; для сухої шкіри, жирної і нормальної, універсальні. За призначенням креми діляться на: живильні - за складом звичайні, з добавками, біокреми; креми - маски (живлять, зволожують і очищають шкіру); ліфтинг -креми для шкіри, що в'яне (розгладжують зморшки); спеціальні креми (містять лікувальні добавки або спеціальні: від ластовинок, від угрів, для загару, від загару); очищуючі (для зняття макіяжу, скраби); зволожуючі (гідратні); захисні.
Креми для тіла забезпечують інтенсивне зволоження шкіри, розслаблення, пом'якшення. До складу входять рослинні масла, екстракти рослин, вітаміни: „Крем-бальзам", „Черньїй жемчуг", „Крем-сливки", „Крем-молочко".
Креми для масажу залежно від складу можуть бути для спортивного масажу, лікувального масажу І звичайного: „Целитель".
Креми для губ застосовуються замість гігієнічної помади, мають різні смакові добавки: „Бальзам для губ", „Полуничний", „Малиновий".
Креми для вік містять комплекс зволожуючих і живильних речовин, попереджають появу зморшок, є доброю основою для макіяжу. До цих кремів пред'являються особливі вимоги: до їх складу не повинні входити дратівливі для очей речовини.
Креми для нігтів мають обмежений асортимент і застосування. Вони повинні покращувати зростання нігтів, живити і зволожувати шкіру навкруги нігтьової пластинки.
Дитячі креми займають особливе місце в асортименті, до них пред'являються особливі вимоги відносно рецептури і дії на шкіру. Останнім часом дитячі креми отримали широке розповсюдження і застосовуються для дітей, починаючи з грудного віку. Це можуть бути креми від попрілостей („Дитячий" - містить натуральні жирові компоненти); для пом'якшення шкіри („Маленька фея") і комплексної дії ( „Теремок", „Казка", „Антошка").
Сонцезахистні креми містять спеціальні добавки-фільтри, які поглинають або віддзеркалюють випромінювання, яке спричиняє опіки.
Одним з напрямів в сучасній косметології є випуск кремів у вигляді серій, куди входять креми різного призначення, а іноді й інші види косметики під загальною назвою.
Так ТОВ „Аромат" (м. Харків) випускає близько 100 різновидів крему, у тому числі серію АКТІ АСЕ, куди входять крем для обличчя, нічний поновлюючий і денний зволожуючий, крем для зняття макіяжу, крем і гель для губ і вік, крем-скраб, гель для масажу антицелюлітний, гель для тіла тонізуючий, гель-маска для обличчя і шиї; серію Славія (8 типів кремів) та інші.
Лосьйони це воднр-спиртові або безалкогольні розчини різних активних речовин (вітамінів, настоїв лікарських трав, фруктових кислот, екстрактів рослин - березових бруньок, квітів липи та ін.). Лосьйони або тоиіки застосовуються для очищення і пом'якшення шкіри, їх додатковою функцією є освіження шкіри, тонізація, регуляція кислотного балансу шкіри.
459
За призначенням лосьйони можуть бути для сухої і нормальної шкіри, для жирної шкіри, для зняття макіяжу і забруднень, для освіження кольору обличчя, для проблемної шкіри (з вугровим висипом): „Стешюй аромат", „Софора", „Подростковьій", „Огуречньїй", „Розовьій", „Календула" (ЗАТ „Крьімская роза").
Засоби для гоління і догляду за шкірою після гоління
Засоби для гоління пом'якшують волосся, полегшуючи процес гоління, а також пом'якшують і зволожують шкіру перед голінням. Активні речовини, що містяться в них, заспокоюють роздратовану голінням шкіру. Деякі види засобів випускають з урахуванням особливостей шкіри: для чутливої шкіри, для будь-яких типів шкіри, для гоління жорсткого волосся та ін.
До цих засобів відносяться креми, лосьйони, гелі (желе), пінки і
бальзами.
Креми для гоління ароматизовані водногліцеринові розчини
високоякісного туалетного мила. До складу кремів входять антисептики, ланолін, ментол, рідкі спирти та інші корисні добавки. Креми мають мазеподібну консистенцію, дббре розчиняються у воді та спінються (Ассоль,
Фрегат, Креми для гоління).
Гелі для гоління являють собою комбінації корисних компонентів, які утворюють рясну піну, мастять та зволожують шкіру, забезпечуючи розм'якшення щетини і плавне ковзання леза. Випускаються частіше у вигляді аерозолів (Жиллет, Гель для гоління).
Пінки для гоління випускають у вигляді спрея (балони-аерозолі). Вони готують шкіру до гоління, забезпечують і полегшують процес гоління (Нивея та
ін.).
Засоби для догляду за шкірою після гоління дезінфікують шкіру,
освіжають, пом'якшують її, усувають роздратування і прискорюють загоєння дрібних порізів. До них відносяться різні креми, гелі, пінки, желе, лосьйони.
Засоби для догляду за зубами та порожниною рота
До засобів для догляду за зубами та порожниною рота відносяться зубні порошки, зубні пасти, еліксири, ополіскувачи, засоби для догляду за зубними протезами. Додаткові засоби - нитки і стрічки флосс, зубні щітки і жувальні
гумки.
Зубні порошки складаються з хімічно осадженої крейди, ефірних олій (м'ятної, евкаліптової, анісової та ін.), можуть бути введені й інші добавки. Зубний порошок полірує зуби, очищує їх від нальоту зубного каменя, нейтралізує кислоти. Але він практично не діє на бактерії (Дитячий без добавок. М'ятний, Особливий *- містить двовуглекислу соду).
Зубні пасти мають незаперечні переваги в порівнянні із зубними порошками. Вони володіють очищуючою, освіжаючою дією. Пастоподібна консистенція дозволяє вводити різні корисні добавки, що володіють лікувально-профілактичною дією. Зубні пасти зручніше та гігієнічніше в користуванні. 460
Зубна паста є дисперсією частинок порошку в суцільній рідкій фазі.
До складу зубних паст можуть входити абразивні, зв'язуючі, гелсподібні речовини, тензиди (піноутворюючі речовини), парфумерні аромати, смакові речовини, різні біологічно активні добавки.
Біологічно активні добавки мають протизапальну дію на ясна і слизисту оболонку порожнини рота, стимулюють обмінні процеси в тканинах пародонта, зменшують кровоточивість ясен, попереджають карієс зубів, запобігають утворенню зубних нальотів.' Більшість зубних пасі містить фториди в розчиненому вигляді. Фториди мають на не тільки профілактичну антикарссну, але і відновлювальиу дію. Вони пригнічують обмін речовин бактерій, що містяться в нальоті, а, значить, і їх здібність до утворення кислот, Іцо мають агресивну дію на зубну емаль.
Асортимент зубних паст включає велику кількість найменувань. Залежно від спеціальних добавок пасти підрозділяють на: гігієнічні, лікувально-профілактичні, спеціальні.
Гігієнічні - без лікувадтьно-профілактичних добавок. Вони освіжають порожнину рота, добре очищують зуби, надають їм блиск і білизну. До таких паст відносяться: М'ятна, Апельсинова.
Лікувально-профілактичні зубні пасти повинні володіти всіма властивостями гігієнічних паст і, крім того, позитивно впливати на стан м'яких тканин пародонта (ясен), емалі і дентин зубів в результаті введення до їхнього складу різних корисних добавок. Залежно від біологічно активних компонентів, що входять до їхнього складу, цю групу паст можна розділити на противокарієсні, протизапальної і комплексної дії.
Спеціальні зубні пасти діляться на відбілюючі і пасти для тих, хто налить.
Зубні пасти для дітей відрізняються більш жорсткими вимогами до рецептури, приємним смаком, ароматом, яскравим барвистим оформленням.
Дитячі зубні пасти можуть бути гігієнічними (Дитяча, Петрушка, Ягідка) і лікувально-профілактичними (Дракоша, Каримед детский, Детский жемчуг, Бемби).
Зубні еліксири це прозорі, ароматизовані водно-спиртові розчини активно діючих речовин. До складу еліксирів входять вітаміни, екстракти лікарських трав, ефірні олії (м'ятна, гвоздикова, лимонна та ін.) та інші речовини, які благотворно впливають на слизисту оболонку порожнини рота. Вони укріплюють ясна, запобігають кровоточивості, оберігають зуби від карієсу, але частіше їх застосовують як дезинфікуючий порожнину рота й освіжаючий засіб.
Асортимент зубних еліксирів стабільний: Евкаліптовий, Шипшина, Здоров'я, Лимонний та ін.
Ополіскувачі-освіжувачі - це порівняно нові засоби в асортименті. В порівнянні з еліксирами вони мають більш медичну функцію, укріплюють ясна і освіжають, дезодорують порожнину рота.
Додаткові засоби для догляду за зубами: зубна щітка, жувальна гумка, нитки і стрічки (флосс).
461
Засоби для догляду за волоссям
Асортимент засобів для догляду за волоссям за функціональним призначенням можна підрозділити на наступні групи: - засоби для миття волосся;
засоби для зміцнення та росту волосся і від лупи; засоби для укладання, завивки і збереження зачіски; фарби для волосся.
До засобів дня миття волосся відносяться: шампуні для миття; бальзами; ополіскувачи і кондиціонери; шампуні комплексної дії.
Шампуні складні суміші речовин, що володіють різними
властивостями. Вони можуть бути на мильній основі і на основі високоякісних синтетичних поверхнево-активних речовин.
В якісному шампуні ПАР повинне бути не менше 10-16 %, в дешевих шампунях імпортного виробництва міститься 2-4 % ПАР, ці шампуні ледве
промивають голову.
Шампуні розрізняють: за статевовіковою ознакою (для дорослих і дитячі); за консистенцією (рідкі, желеподібні, кремоподібні); за концентрацією ПАР (звичайні і концентровані, що потребують розбавлення водою); за типом волосся (для сухого, жирного і нормального волосся, для волосся будь-якого типу); за виконуваними функціями: звичайні (для миття волосся); з додатковими функціями: для частого миття (щадна рецептура), живильні шампуні (містять комплекс корисних добавок), для ломкого, січеного і ослабленого волосся (містять компоненти, що сприяють відновленню структури волосся), шампуні від лупи (включають лікувальні добавки); шампуні комплексної дії: „Два в одному" (шампунь + кондиціонер або ополіскувач, або бальзам), шампуні „Три в одному" (шампунь + бальзам + ополіскувач або кондиціонер; шампунь + кондиціонер + ополіскувач).
Бальзами, ополіскувані, кондиціонери. Після миття шампунями корисно обробляти волосся кондиціонуючими засобами: кондиціонерами, бальзамами, ополіскувачами, які завдяки спеціально підібраній рецептурі, покращують структуру волосся, додають їм блиск, м'якість і еластичність, знімають статичну електрику, сприяють м'якому розчісуванню волосся, збільшенню його об'єму (пишності).
Ополіскувачі, кондиціонери і бальзами дещо розрізняються за своєю дією. Ополіскувач полегшує розчісування волосся, покриваючи його захисною
плівкою.
Кондиціонер за рахунок спеціальних добавок забезпечує волоссю швидке і нешкідливе висихання, не віднімаючи необхідну вологу, а також знімає статичну електрику завдяки катионо-активним ПАР.
Бальзам проникає безпосередньо під кератинові луски волоса, заповнюючи пустки, що утворилися між ними, і тим самим вирівнює поверхню волоса. Бальзам впливає на волосяну цибулину, стимулює зростання волосся і
регулює саловиділення.
До засобів для зміцнення, зростання волосся і від лупи відносяться різні тоніки, лосьйони, маски, екстракти, олії та інші засоби. Склад цих засобів має 462
пом'якшувальну, тонізуючу і, антисептичну дію на шкіру голови, посилює кровопостачання, покращує живлення волосся, додає йому блиск, еластичність, об'ємність, а також посилює зростання та укріплення волосся, запобігає появі лупи. Засоби для посилення і зростання волосся випускаються для різних типів волосся - жирного, сухого, нормального.
Асортимент засобів для укладання волосся включає гелі, піни, муси, лосьйони, до складу яких входять фіксуючі речовини (створюють на волоссі своєрідну плівку), корисні добавки (вітаміни, рослинні препарати), а також іноді барвники. За допомогою засобів для укладання волоссю можна надати об'ємність, ефект „мокрого волосся", „дощових крапель", блиск.
Лаки для волосся це розчини природних і синтетичних смол в етиловому спирті. Вони призначені для збереження зачіски і надання волоссю блиску, жорсткості, захисту від впливу зовнішніх факторів. До складу лаків входять пластифікуючі речовини, живильні добавки, вітаміни, барвники. Лаки можуть бути різними за ступенем фіксації: слабої, нормальної і сильної фіксації. Випускаються в аерозольній упаковці різного об'єму.
Засоби для хімічної завивки мають в своєму складі спеціальні речовини, які діючи на структуру волоса, надають йому нову форму (зви гість, пишність). Окрім спеціальних речовин засоби для завивки містять пом'якшувальні компоненти, окислювачі, закріплювачі, поверхнево-активні речовини та інші. Випускаються засоби для завивки жорсткого волосся, нормального, фарбованого у вигляді рідин або гелів.
Фарби для волосся за походженням діляться на натуральні (рослинні) і штучні (хімічні). До натуральних відносяться хна (подрібнене листя лавсонії жовто-зеленого кольору) і басма (порошок сіруваго-зеленого кольору з листя индигофери). Ці фарби в суміші дають різноманітні відтінки від світло-каштанового до чорного. Крім того, застосування цих фарб покращує стан шкіри голови і волосся (блиск,, еластичність).
Штучні фарби для волосся випускаються у вигляді шампунів відтіночних (Іріда, Рубін, Горіх) і фарбувальних (додають волоссю більш стійке забарвлення) від русявого до чорного кольорів більше 20 відтінків. До складу таких фарб входять барвники різних класів і характеру дії, поверхнево-активні речовини (виконують миючу функцію), корисні добавки (укріплюють і відновлюють структуру волосся).
Освітлюючі засоби відрізняються від фарб підвищеним вмістом окислювачів, тому вони мають руйнуючу дію на структуру волосся. Випускаються у вигляді шампунів і сильних освітлювачів.
Туш для волосся може використовуватися як фарба для волосся і як декоративний засіб для фарбування брів і вій.
Декоративна косметика
За функціональним призначенням декоративну косметику можна розділити на засоби для шкіри обличчя, для губ, грим для очей, засоби для догляду за нігтями.
463 До засобів для шкіри обличчя відносяться пудра, рум'яна, а також
тональний крем, коректор.
Пудра суміш тонкоподрібнених мінеральних і органічних речовин (тальк, каолін, оксид цинку, крохмаль та ін.) з різними корисними добавками (активні речовини, сонцезахисні фільтри, аромати, барвники). Залежно від типу шкіри виробляють пудру для жирної, сухої і нормальної шкіри. За кольором вона може бути білою, рожевою, рашель (жовтувата), тілесна (жовтувато-рожева), кольору загару і інших кольорів з різними відтінками (позначаються номерами). За консистенцією пудра може бути порошкоподібною (розсипчаста група „Екстра"), компактною (спресована у вигляді таблеток або пластинок), рідкою (суспензія порошкоподібної пудри у водно-гліцериновому розчині), кремоподібною (у вигляді емульсійного крему), у вигляді кульок („метеорити'" наносять на шкіру пензликом), пудра-листочки (пудра нанесена на один бік паперу) та іншого типу (пудра-духи в аерозольній
упаковці).
Рум'яна для підфарбовування щік можуть бути сухі (у вигляді порошку або таблеток) і жирні (містять жирові речовини і призначені для сухої шкіри). Рум'яна містять ті ж компоненти, що і пудра з додаванням пігментів і органічних барвників. Випускають рум'яна різних кольорів і відтінків (бежево-коричневі, рожеві, кремові, матові, з легким блиском, з блискучими частинками). Нове в асортименті - рум'яна в кульках.
Тональний крем застосовують для коректування дрібних недоліків шкіри, поліпшення її зовнішнього вигляду, надання шкірі гладкості, бажаного відтінку. Випускають тональні креми рідкі, кремоподібні, крем-пудру різних
відтінків.
Коректор приховує недоліки і дефекти шкіри. Випускаються рідкі, кремоподібні і тверді (у вигляді олівця) різних кольорів (білого, рожевого,
загару, зеленого та ін.).
Гігієнічний олівець призначений для маскування дефектів шкіри (вугревого висипу). Він володіє протизапальною і підсушуючою дією.
До засобів для губ відносяться помада, блиск для губ, контурні олівці.
Губна помада має в- своєму складі високоякісні жири (ланолін. нірковий), олії (кокосову, кукурудзяну, авокадо та ін.), віск (бджолиний), барвники, біодобавки, вітаміни, ультрафіолетові фільтри та ін. Кількість компонентів може бути до ЗО.
Асортимент губної помади класифікується: за кольором - до ста гонів (номерів), хамелеон; за блиском- матова, перламутрова, з іскристим блиском; з а стійкістю забарвлення - проста і важкозмиваєма; з а с т у п е н е м жирності - жирна, напівжирна і суха; за консистенцією- тверда і рідка; а також за видом футляра {пенала).
Блиск для губ, також як і помада має багатокомпонентний склад. Він освіжає губи, оберігає від атмосферних опадів, надає красивий зовнішній вигляд губам. Випускається різних відтінків (понад 10), у вигляді крему (у банках) і у вигляді олівця (у пеналах). 464
Контурний олівець застосовують для коректування контуру губ, Випускають різних тонів. За складом аналогічний губній помаді, але сухіший і твердіший, оскільки містить більше воскових речовин.
Грим для очей включає:
туш для вій - для підфарбовування, подовження і потовщення вій. Випускається туш різна за кольором (чорна, синя, фіолетова, зелена, коричнева та ін.); за хімічним складом (зричайна і водостійка); за консистенцією (тверда у вигляді брусків і рідка в балончиках з щіткою); за характером дії (живильна, лікувальна, подовжуюча вії, з об'ємним ефектом);
- тіні для вік випускаються рідкі, сухі, тіні-олівець; різних гонів, з різними ефектами (з блиском, перламутрові та ін.);
- олівці контурні для вік і брів можуть бути тверді і м'які, широкої гамми кольорів;
- фарби для брів і вій випускають чорного і коричневого кольорів, рідкими і кремоподібними;
- рідке підведення для очей (айлайнер) має кремоподібну консистенцію, випускається у формі фломастера.
Засоби для догляду за нігтями включають лаки і емалі для нігтів, основу під лак, рідину для зняття лака, лосьйони і креми для зміцнення нігтів. Найширший асортимент мають лаки і емалі розчини плівкоутворюючих речовин в органічному розчиннику з додаванням барвників, пластифікаторів та інших компонентів для зміцнення нігтів. Лаки і емалі випускають різних кольорів і відтінків з різними ефектами (з блискавками та ін.). До цієї групи декоративної косметики відносяться також „штучні нігті", клей для нігтів, засоби для нарощування нігтів, прикраси для нігтів (стрази, наклейки, сережки).
Інші косметичні засоби
До цієї підгрупи належать засоби від поту, засоби для ванн, а також засоби для захисту від комах, вазелін, гліцерин. Засоби від поту бувають двох типів:
1) дезодоранти, які містять антимікробні компоненти і парфумерні композиції, тому вони запобігають розкладання поту і маскують його запах;
2) антиперспирапти, вони містять з'єднання алюмінію, хрому, заліза, тому пори шкіри звужуються, а потовиділення зменшується.
Засоби від поту виробляються у вигляді крему, лосьйону, олівця, аерозолю, пудри.
Засоби для ванн містять різні активні речовини, які розширюють пори шкіри, покращують кровообіг, заспокоюють нервову систему, освіжають тіло. Виробляють засоби для ванн у вигляді піни, порошку, солі.
Косметичний вазелін і гліцерин використовують для пом'якшення шкіри, лікування від тріщинок.
5.4 Вимоги до якості, маркування, пакування, транспортування та зберігання парфумерно-косметичних товарів
Парфумерні товари повинні виготовлятися з доброякісної сировини, за рецептурами і технологічними регламентами при дотриманні сані гарних норм і правил, затверджених в існуючому порядку.
Вміст композиції і міцність спирту для кожного найменування парфумерії повинні бути не нижчими за стандартні норми, встановлені для кожної групи. Парфумерні товари повинні бути у вигляді однорідної прозорої рідини без осаду і помутнінь. Духи і одеколони повинні мати приємний запах, характерний для духів і одеколонів певного найменування. За кольором вони повинні відповідати контрольним зразкам даного найменування, за стійкістю - своїй групі (таблиця 5.2).
До косметичних товарів пред'являються наступні загальні вимоги: високий ступінь ефективності дії; безпека і нешкідливість всіх компонентів, що входять до складу препаратів; незмінність властивостей протягом гарантійного
терміну; естетичні вимоги.
Окрім загальних вимог, до окремих груп і видів косметики пред'являються специфічні вимоги, більшість з яких нормується стандартами на окремі види засобів. Всі -косметичні засоби повинні мати однорідну консистенцію, без включень, мати приємний запах, кожний засіб повинен мати строго витриману рецептуру, виконувати свою функцію.
До органолептичггих показників косметичних засобів відносяться зовнішній вигляд, однорідність, колір, запах, блиск та ін. Фізико-хімічні показники, які характеризують якість косметичних засобів: масова частка окремих компонентів, водгге'вий показник рН, температура каплепадіння,
термостабільність та ін.
У вітчизняній практиці всі парфумерно-косметичні вироби випускають
тільки у фасованому вигляді і тарі.
Будь-яка упаковка виконує традиційні функції (містити, зберігати,
дозувати або видавати і транспортувати).
Крім того, є специфічні вимоги до упаковки для парфумерно-косметичних виробів. Вона повинна мати красивий вигляд, містити інформацію про виріб і рекламувати його. '
У зв'язку з цим, до якості упаковки, тари, обробних і допоміжних матеріалів, що використовуються у парфумерно-косметичних виробах, пред'являється ряд
специфічних вимог.
Парфумерна тара повинна оберігати продукцію від випаровування, шкідливої дії світла, повітря, вологи, сторонніх запахів. Тому тара повинна бути герметичною і достатньо міцною. Матеріал тари не повинен вступати у взаємодію з компонентами парфумерної рідини. Особливість парфумерних виробів в тому, що зовнішній вигляд тари, упаковки є естетичним показником якості виробу в цілому і часто основним показником, за яким покупець вибирає духи. 466
Таблиця 5.2 Номенклатура показників якості парфумерних товарів (ГОСТ 17237-93)
Найменування показника
Характеристика і норма
»
-|
1
І
і
І
1
1



,. "(Й
5 сі,
Г^» і^
>} О
^™*< **^
^^4
^
І
|1
Одеколони
Екстра І
Одеколони

11
1 и



Зовнішній вигляд
Прозора рідина Допускається наявність одиничних волокон



Колір і запах
Властивий кольору і запаху продукції даного найменування



Стійкість запаху, г, не менше
60
50
40
ЗО
24
-



Прозорість
, Відсутність помутніння при температ
[урі _ +5°С^





+3°С
+5°С
+з°с
+з°с
+5°С





Міцність (умовна) %, не менше
80
85
83
80
60
20



Сума масових часток запашних речовин %, не менше
15,0
10,0
6,0
4,0
1,5
1,0



Флакони повинні бути, виготовлені з добре обпаленого скла, не мати сколів, осипу скла, бульбашок і забруднень.
Необхідно, щоб скляні пробки мали правильну форму „без качання'1, були щільно притерті до горла флакона, обов'язково покриті лайком або бодрюшем, або залиті на стику з горлом флакона желатином. У флаконі з ковпачком, який нагвинчується, різьблення повинне бути правильним, чітким. Ковпачки повинні відповідати' кольору і розміру флакона, мати прокладку-пиж із спеціальної гуми або еластичної пластини та загвинчуватися повністю. Флакони з плечиками повинні заповнюватися до рівня плечиків. У флаконі без плечиків після заповнення повинен залишитися повітряний простір, що становить не більше 4% місткості флакона, оскільки при підвищенні температури об'єм рідини збільшується і може відбутися розрив флакона.
Флакон з пластмаси і пульверизатором заповнюється до об'єму, вказаного в мілілітрах на етикетках. Етикетки повинні бути барвистими, незабрудненими, без клейових патьоків, акуратно приклеєними.
Як тару для фасування парфумерної рідини в основному застосовують скляні флакони (~98 %), рідше кришталеві, керамічні, металеві, полімерні.
За технічною характеристикою, типу шийки і способу закупорювання флакони підрозділяються на: флакони з шийкою під притерту пробку; флакони з шийкою під гвинтовий ковпачок; флакони під закупорювання аерозольним клапаном; флакони під закупорювання клапаном пульверизації.
467
За способом обробки випускають флакони з шліфовано-полірованою поверхнею, без додаткової обробки, з поєднанням декількох видів
обробки.
Останніми роками флакони для парфумерії, особливо за рубежем, широко декоруються чорнінням, травленням, гальванізацією, лакуванням, друком, металізацією, використовується і кольорове скло.
На збереження парфумерної рідини впливає також колір скла: краще парфумерія зберігається у флаконах зеленуватих, рожевих, жовтих відтінків.
Скляна тара повинна відповідати таким вимогам:
- флакони повинні мати правильну форму, стійко стояти на горизонтальній поверхні, зовнішня поверхня їх не повинна мати задирок і
виступів;
- флакони повинні мати достатню механічну міцність;
- лінійні розміри і допуски для тари повинні знаходитися в межах норм. Окрім флаконів для упаковки і фасування деяких видів парфумерії
застосовують балони (дезодоранти), пробірки, ампули (пробна парфумерія). За узгодженням із споживачем можуть застосовуватися інші види тари.
Технологія упаковки парфумерної рідини, також як і інші процеси, постійно вдосконалюється.
Проведні фірми застосовують для укупорювання флаконів захисні ковпачки, які крім основного призначення мають ще і контрольні функції, тобто запобігають непомітному відкриттю флакона. Це виключає можливість фальсифікації продукгу. Ефективними захисними властивостями володіє мембранне укупорювання флаконів. Не порвавши її, неможливо дістати вміст. Після наливання рідини флакон запечатується мембраною, потім нагвинчується або напресовуеться ковпачок. Використовують ковпачки з відривним пояском, який при відкритті флакона залишається на горлі. Більш зручним і економічним з погляду витрата парфумерії є аерозольне (8ргау) і пульверизаційне закупорювання (КаШгаї Вргау).
Для укладання флаконів застосовуються різні футляри, які є важливою частиною естетичного оформлення парфумерних товарів в цілому. Вони бувають простих і складних < форм, різних конфігурацій з різним художнім оздобленням. Високоякісні духи, одеколони випускають у футлярах, оброблених оксамитом, тканиною, літографічним друком. Деякі зарубіжні фірми пов'язують колір упаковки з провідним ароматом виробу, тобто за кольором упаковки можна визначити напрям аромату. Наприклад, жовтий, зелений, білий кольори упаковки свідчать про свіжий запах парфумерії; оранжевий, рожевий, червоний колір символізують солодкі запахи; синій, фіолетовий - пряні; чорний - аромат з гіркуватістю.
Парфумерні товари можуть бути без футлярів і коробок. Такі флакони загортають в обгортувальний папір і укладають в картонні коробки з кублами.
Духи в дрібній розфасовці можуть бути прикріплені до художньо оформлених листівок або книжок.
В картонні коробки може бути упаковано від 10 до 100 штук однойменних парфумерних виробів залежно від місткості флаконів і групи товару.
468
Для первинного ознайомлення із запахом зарубіжні фірми випускають „мініатюри" - парфумерію в маленьких флаконах місткістю 4-10 мм, оформлену подібно оригіналу. В партіях імпортної парфумерії можуть бути пробні духи в ампулах або смужки тестового паперу, просочені духами, для безкоштовного знайомства покупців із запахом. Для парфумерії, реалізованої в розлив, застосовується упаковка великої місткості.
Тара, яка вживається для розфасовки і пакування косметичних виробів, повинна відповідати стандартам, або технічним умовам і забезпечувати зберіш-щя і незмінність властивостей косметичних засобів протягом всього можливого терміну зберігання і користування. Вона повинна бути зручною і безпечною в застосуванні, оберігати косметичні вироби від випаровування, шкідливої дії світла, повітря, вологи, сторонніх запахів.
Особливість косметичних товарів, як і парфумерних, в тому, що зовнішній вигляд тари, упаковки є естетичним показником якості виробів, але у меншій мірі, ніж у парфумерії.
Вид тари визначається діючими нормативними документами.
Маркування парфумерно-косметичних товарів повинне виконуватися відповідно до вимог нормативної документації (ГОСТ 27429-87 з доповненнями і змінами).
На кожній одиниці споживчої тари з рідкою продукцією вказують:
- найменування, назва (за наявності) і призначення виробу;
- найменування виробника і його місцезнаходження (юридична адреса, включаючи країну) і місцезнаходження організації (адреса);
- товарний знак виробника (за наявності);
- об'єм, см3 (мл), або масу нетто, г;
- об'ємну частку етилового спирту, об.% (для спиртововмісних виробів);
- склад виробу (з вказівкою інгредієнтів в порядку зменшення їх масової частки в рецептурі виробу);
- умови зберігання (для продукції, що вимагає спеціальних умов зберігання);
- дату виготовлення (місяць, рік) і термін придатності (місяців, років);
- позначення нормативного або технічного документа, відповідно до якого виготовлено і може бути ідентифікований виріб;
- інформацію про сертифікацію, відповідно до законодавства країни, що реалізовує парфумерно-космешчні вироби.
Найменування, назву і призначення виробу вказують на лицьовій стороні етикетки, решту позначень допускається вказувати на зворотному боці літографічної етикетки, контр-етикетці або футлярі, листівці або на етикетці, наклеєній на дно споживчої тари.
На флаконах складної конфігурації, декоративно-сувенірного характеру, малих розмірів (місткістю до 25 см ) допускається вказувати тільки найменування і назву виробу, решту маркування розмішують на футлярі, листівці або анотації.
Допускається наносити маркування безпосередньо на споживчу тару.
469
Парфумерно-косметичні вироби повинні супроводжуватися інформацією про застосування і застереженнями при використанні виробу, чітко нанесеними на етикетці, футлярі, споживчій тарі або в анотації в кількості, відповідній числу виробів в ящику.
Вказана інформація повинна бути приведена для парфумерних виробів, правильне використання яких без цієї інформації викликає утруднення.
Допускається нанесення інформації рекламного характеру. Штрих-код наносять відповідно до законів країни-виробника.
Маркування наносять на державній мові країни, на території якої реалізують парфумерні вироби. Додатково допускається наносній маркірування за розсудом виробника на державних мовах суб'єктів країн СНД, а також на мовах інших країн.
Маркування наносять будь-яким способом. Воно повинне бути чітким і легко читатися.
Маркування може бути нанесене на етикетки або безпосередньо па корпус банки, коробочки, пенала, флакона, пакету.
Маркування косметичних товарів включає наступні дані: найменування товару, країни і фірми-виробника, його товарний знак, за наявності -- товарна марка, юридична адреса виробника; відомості, що характеризують даний товар; штриховий код, позначення нормативного або технічного документа, за яким виготовляється товар; інформація про обов'язкову сертифікацію, номер партії, дата виготовлення, термін придатності, маса в грамах (об'єм в мл), склад, попереджувальні, екологічні та інші товарні знаки.
Розфасовані косметичні вироби пакують в коробки або пачки, що забезпечують зберігання товарів при транспортуванні, обклеюють бандеролями з клейової плівки, паперу. Маркування транспортної тари повинне відповідати вимогам стандарту, якщо необхідно, наносять маніпуляційні знаки („Верх", „Не кидати", „Скло").
За наявності у виробника зареєстрованої товарної марки вона вказується у супроводі букви Я в крузі ®. Маркування транспортної тари має:
маніпуляційні знаки „Крихке", „Обережно", „Верх" та ін.;
попереджувальні знаки „Легко запалюється" та ін.
При перевезенні по залізниці або по воді коробки з парфумерними виробами упаковують в ящики, викладені водонепроникним папером. Допускається пакування їх в короби з гофрованого картону. При внутрішньоміських перевезеннях або перевезеннях в контейнерах вироби не пакують в ящики.
Парфумерні товари зберігаються в сухих складських приміщеннях з відносною вологістю повітря не більше 70 % і при температурі не нижче 5 °С і не вище 25 °С.
Товари слід стереїти від дії сонячного проміння. Не можна зберігати товари поблизу опалювальних приладів. Флакон в упаковці повинен бути розташований пробкою догори.
Парфумерні товари мають гарантійний термін зберігання, встановлений нормативними документами: духи і одеколони „Екстра", туалетні води 470
15 міс., решта рідкої продукції- 12 міс. Французька парфумерія може зберігати свої властивості протягом 3-х років.
Умови зберігання косметичних товарів повинні бути такими ж як і парфумерних товарів: вони повинні зберігатися у сухих, закритих, добре провітрювальних приміщеннях. Температура повітря повинна мати рівень від + 5 °С до +25 °С, відносна вологість повітря не вище 75 %. Більшість косметичних виробів має гарантований термін збереження - 12 місяців з дати виготовлення, але рідкі та біокреми - 6 місяців, порошкоподібна декоративна косметика - 18 місяців.
5.5 Туалетне мило
Туалетне мило використовується для догляду за тілом. Миючу дію туалетного мила забезпечують натрієві або калієві солі жирних кислот олеїнова СІ7Н3зСООН, пальмітинова СІ5Н3ІСООН, стеаринова С|7Н35СООН. Вони є основними компонентами туалетного мила. Допоміжними компонентами є пережириваючі добавки (для пом'якшення) -- гліцерин, олії рослинні; пігменти і барвники; екстракти трав, прополіс, апілак, ланолін; антисептичні речовини; склеювальні речовини (крохмаль, декстрин); парфумерні аромати (окрім дитячого).
Для отримання мила використовується високоякісна сировина: жири тваринні харчові, тверді рослинні жири кокосову і пальмоядрову олію, саломас технічний (після рафінування рослинних олій).
Тверде мило одержують гарячим варивом жирових компонентів із лугою МаОН в три стадії.
Перша стадія полягає в отриманні гомогенного розчину мила мильного клею.
Друга стадія передбачає подальшу обробку гарячого мильного розчину електролітом (куховарською сіллю); цей процес називається висолюванням. Він викликає коагуляцію мильного розчину і розшарування його на два шари -нижній підмильний луг (розчин солі, гліцерин, домішки); верхній шар -мильне ядро - - концентроване мило із змістом більше 70 % солей жирних кислот. Процес висалювання проводиться двічі. Цей метод отримання мила традиційно називається непрямим, а одержуване мило ядровим.
Третя стадія - сушка мильного ядра і додання милу товарного вигляду. При безперервному процесі виробництва гаряче мильне ядро під тиском розбризкують через форсунки у вакуумну камеру, де рідина швидко випаровується, а тонкий мильний порошок накопичується в камері. Отриманий порошок мила змішують за рецептурою з вищезгаданими інгредієнтами і завантажують в екструдер для змішання і гомогенізації. При цьому відбувається перекристалізація мила з утворенням Ь-форми кристалів лаурату або мирістату натрію. Мило виходить через формуючу головку екструдера у вигляді безкінечного бруска, з якого пресують мило в шматки різної форми і маси (від ЗО до 300 г).
471
Асортимент туалетного мила
Асортимент туалетного мила досить широкий. Його класифікують за призначенням, консистенцією, якістю, формою шматка, масою, видом упаковки, запахом, кольором, торговельним найменуванням.
За призначенням туалетне мило може бути: гігієнічне для щоденного догляду; лікувально-профілактичне для лікування деяких захворювань шкіри (містить спеціальні добавки - березовий дьоготь, хвойний екстракт, морські солі та ін.); дезинфікуюче мило - для обеззаражування шкіри, видалення мікроорганізмів, знищення неприємного запаху; спеціальне -- для використання у жорсткій морській воді, для очищення сильно забрудненої шкіри.
За консистенцією туалетне мило випускають в твердому вигляді (кускове), рідке (водно-спиртовий розчин калієвих солей жирних кислот), порошкоподібне, кремоподібне.
За якістю, залежно від жирового числа, складу, вмісту жирних кислот туалетне мило ділиться на групи: „Екстра", І, II група і Дитяче.
Мило групи „Екстра" має високу миючу і піноутворюючу здатність, своєрідний тонкий аромат, менше стирається і набухає. Вміст жирних кислот 78 80 % (78 80 г на 100 г мила, це якісне число мила). Для його виготовлення використовується найбільш високоякісна сировина.
Туалетне мило / групи містить 74-76 % жирних кислот, якість його дещо нижча, ніж групи Екстра.
Мило // групи має не менше 74 % жирних кислот, тваринні жири замінені переважно синтетичними жирними кислотами і саломасом. Мило набухає, швидше витрачається.
Дитяча група мила виготовляється з високоякісної жирової сировини, містить не менше 74 % жирних кислот. До складу входять жируючі добавки, які пом'якшують шкіру, а також екстракти череди, ромашки.
За формою куска тверде туалетне мило може бути прямокутним, овальним, круглим, фігурним.
За кольором біле (безкольорове) і кольорове однотонне, з розведеннями, смугами, двокольорове.
За запахом - квіткове і фантазійне.
За масою шматка - від 10 до 200 г.
За видом упаковки відкрите (без упаковки), в обгортці паперовій або полімерної, в картонних футлярах.
В Україні туалетне мило випускають: Спільне українсько-польське підприємство „Глобол Вінмил" (м. Вінниця), Одеський масложиркомбінат, ВАТ „Рута" (м. Калинівка Вінницької обл.), Харківський миловарний комбінат, Укрпромресурси (м. Донецьк) та інші.
На вітчизняний ринок мило надходить з Росії, Франції, Германії, Італії, Туреччини. 472
Вимоги до якості туалетного мила, маркування, пакування, транспортування і зберігання
Якісним числом мила являється масова частка жирних кислот в перерахунку на номінальну масу шматка 100 г. За вимогами ГОСТ 28546-90 „Мьіло туалетное. Общие технические условия" мило, залежно від рецептури, ділиться на 4 групи: „Екстра", дитяче, група І, група II. Мило групи „Екстра" повинне мати якісне число не менше 78, інші не менше 74. Нормується масова частка содопродуктів: Мило „Екстра" і дитяче - не більше 0,20 %, група І - 0,22 %, група II - 0,25 %; масова частка хлористого натрію не більше 0,40; 0,40; 0,50; 0,70 %; первинний об'єм піни не менше 350, 320, 320, 300 см3 - за групами, відповідно.
Компоненти мила підбирають так, щоб температура плавлення (застигання) жирних кислот, виділених з готового мила, знаходилася в інтервалі температур 36 - 41 °С; цей показник називається титр мила.
На вигляд мило повинне бути густинним, однорідним. Не допускаються на поверхні смуги, прошарки,' тріщини, плями, випоти, нерівний зріз шматка. Штамп заводу повинен бути чітким. Допускається наявність точкових крапок для груп „Екстра", дитяче і І не більше 10.
Туалетне мило випускають без обгортки і в обгортці. Обгортка складається з двох або трьох шарів: зовнішнього у вигляді художньо оформленої етикетки з паперу, що пігментується, або паперу з мікровосковим покриттям, що містить інформацію для споживача; внутрішнього шару з підпергаменту, етикеточного паперу; проміжного (третього) шару з тонкого картону коробочного або двошарового пачкового паперу. Туалетне мило упаковують також в одношарову обгортку з прозорих і напівпрозорих полімерних матеріалів, з ламінуючого паперу, фольги і паперу з мікровосковим покриттям. Туалетне мило може бути упаковано по 1 - 4 шматка в декоративні пластмасові мильниці, художньо оформлені футляри, коробки з картону.
Туалетне мило упаковують в групову тару -- картонні коробки, пачки, пакети або ящики (коробки) з гофрованого картону. Групова тара повинна бути заклеєна для забезпечення зберігання при транспортуванні.
На поверхні шматка повинна бути вказана номінальна маса в грамах, товарний знак підприємства-виробника, група мила. На етикетці мила крім цієї інформації вказується також найменування мила, інформація про виробника, дата вироблення, позначення .стандарту. Аналогічна інформація повинна бути вказана на груповій і транспортній тарі, включаючи інформацію про кількість шматків в пакувальній одиниці. На транспортну тару наноситься маніпуляційний знак - „Боїться вологості".
Туалетне мило повинне зберігатися в сухих, закритих, добре провітрюваних приміщеннях (на складах повинно застосовуватися активне вентилювання) при температурі не нижче мінус 5 °С і відносній вологості повітря не вище 75 %. При зберіганні ящики з милом повинні укладатися в штабелі висотою не більше 2 *м. Між рядами повинні залишатися проходи для циркуляції повітря. Гарантійний термін зберігання мила 6 місяців з дня вироблення.
473
Контрольні запитання:
1. Основні споживні властивості парфумерних товарів.
2. Класифікація основних сировинних матеріалів для виготовлення парфумерних товарів.
3. Етапи виготовлення парфумерних товарів.
4. За якими ознаками класифікують парфумерні товари?
5. Охарактеризуйте основні властивості косметичних товарів.
6. Наведіть класифікаційні ознаки косметичних товарів.
7. Охарактеризуйте асортимент косметичних засобів для догляду за шкірою.
8. Визначте класифікацію асортименту косметичних кремів.
9. Визначте класифікацію зубних паст.
10.Охарактеризуйте асортимент косметичних засобів для догляду за
волоссям.
11.Охарактеризуйте асортимент декоративної косметики. 12.Охарактеризуйте сировину для виготовлення туалетного мила. 13.Дефекти парфумерно-косметичних товарів та їх вплив на якість
продукції.
Тести:
1 .Які речовини входять до складу парфумів та є найважливішими при формуванні аромату? а) пігменти б)вода
в) духмяні речовини
г) етиловий спирт
2.На які групи поділяють духмяні речовини?
а) натуральні, синтетичні
б) рідкі, сухі
в) теплі, холодні
г) квіткові, фантазійні
З.Які з нижченаведених виробів Ви, як експерт, віднесли б до парфумерії:
а) духи, лосьйони, туалетна вода
б) духи, одеколон, туалетна вода
в) туалетна вода, духи, дезодорант
г) одеколон, лосьйон, дезодорант
4.Спиртові чи водно-спиртові розчини з масовою долею парфумерних композицій від 5 % до 50 %, які застосовуються для ароматизації, згідно ДСТУ 2472-94 це:
а) одеколони
б) духи
в)концентровані духи г)духи-крем
га
474
5.Які з нижченаведених виробів Ви, як експерт, віднесли б до косметики:
а) туалетна вода, дезодорант
б) пудра, дезодорант, духи
в) губна помада, лосьйон, туалетна вода
г) зубна паста, крем, дезодорант
6.Косметичний засіб для фіксування зачіски на основі спиртових розчинів природних та/чи синтетичних смол
а) лак для волосся
б) засіб для завивання волосся
в) засіб для освітлення волосся
г) відновник для волосся
солей синтетичних і/чи
7.Очисний косметичний засіб на основі натуральних жирних кислот
а) туалетне мило
б) лосьйон для шкіри
в) шампунь для ванн
г) сіль для ванн
8. За якою ознакою туалетне мило поділяється на групи: екстра, дитяча, І II:
а) за призначенням
б) за ціною
в) за рецептурою
г) за мийною здібністю
II
475







6 ТОВАРИ КУЛЬТУРНО-ПОБУТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
6.1 Папір, картон і вироби з них 6.1.1 Загальні відомості про паперово-картонну продукцію
Папір - це листовий матеріал масою квадратного метра до 250 г., який складається з рослинного волокна, міцно пов'язаний поміж собою силами поверхневого зчеплення (ДСТУ2101-92). До складу паперу додають клеї, мінеральні наповнювачі, різні за складом волокна, барвники.
Термін "папір" походить від слова "папірус", який ріс на берегах Нілу в Єгипті, приблизно 3500 р. до н.е. Батьківщина паперу - Китай. Перший папір виготовляли з волокон дерева шовковиці. Кору шовковиці розмочували в воді, потім твердий зовнішній шар кори здирали, а внутрішній, луб'яний подрібнювали в ступі до отримання волокнистої маси, яку розмішували в казані, додаючи воду, яку вибирали з казана рамкою, обтягнутою сіткою. Після того, як стікала вода, залишалися волокна, які висушували і утворювали паперовий аркуш. Потім у Франції була створена папероробна машина, яка замінила ручну працю черпальників.
В Україні виробництво паперу почалося наприкінці XII ст. у місті Галич. Спосіб виробництва паперу був вельми примітивним. Українські паперові підприємства на той час були мануфактурного типу і знаходились на землях Галичини, Волині, Поділля. На сьогодні целюлозно-паперова промисловість України складається з 23 підприємств. Загальний обсяг продукції паперово-целюлозної промисловості України становить всього 1 % промислового виробництва, проте вона відіграє важливу роль у забезпеченні сировиною підприємств друку, торгівлі, будівництва, харчової та радіотехнічної промисловості. Рівень споживання продукції паперової промисловості на сучасному етапі в Україні є досить низьким. В європейських країнах споживання паперу та картону досягає 45 кг на душу населення, а в Україні всього 15,4 кг. В країні є власні лісові ресурси, але для виробництва паперу використовуються лише 3,5 % від обсягу лісу, який заготовляють.
6.1.2 Фактори, що впливають на формування властивостей паперу і
картону
Найбільш поширеною сировиною для виробництва паперу і картону є деревина листяних порід. До того ж використовують солому жита, пшениці, вівса, стебла дикоростучої тростини, бавовняні, конопляні, лляні волокна у вигляді відходів текстильного виробництва та макулатуру. Для виробництва спеціальних видів паперу використовують вовну, мінеральні, синтетичні (лавсан, нітрон, капрон) волокна.
Останні здебільшого використовують для виготовлення паперу тривалого використання.
Вплив хімічного складу сировини.
До складу рослинної сировини входять целюлоза, геміцелюлоза та їх супутники: лігнін, пектинові та фарбувальні речовини, смоли та ін. 476
Целюлоза чи клітковина - це природний полімер, полісахарид, що належить до групи вуглеводнів. Ця волокниста речовина є головним компонентом рослинних волокон. Хімічний склад чистої целюлози:С-44,4 %, Н-6,2 %, О- 49,4 %. Целюлоза добре вибілюється, має достатню міцність, завдяки чому відливається в тонкі аркуші. Однак чиста целюлоза без геміцелюлози важко піддається розмелюванню, папір з неї буде пухким, з малою механічною міцністю і-щільністю. Вміст целюлози у волокнах бавовни -85-92 %, у деревині в середньому 50 %, соломі 50-54 %, тростині - 42-52 %. Геміцелюлоза - це вуглевод з меншим, ніж у целюлози ступенем полімеризації, що займає проміжне місце між целюлозою та крохмалем. У хвойній деревині її вміст 11-12 %, в листяній - 27-30 %. Під дією кислот геміцелюлоза оцукрюється та добре набухає у воді, тому при отриманні целюлоза легко переходить в розчинний стан. Хороша гідрофільність, набухання її у воді сприяє пластифікації і фібрилюванню целюлози, що забезпечує гідратацію волокна і утворенню міжволокнистих зв'язків, завдяки гідроксильній групі (ОН). Таким чином, для отримання міцного паперу необхідно, щоб до складу рослинних волокон входила деяка кількість природного пластифікатора - геміцелюлози. Лігнін - це природна високомолекулярна речовина, яка утворюється в клітинних стінках рослин при їх здерев'янінні. Наявність у великій кількості лігніну в сировині негативно впливає на властивості паперу: такий папір характеризується малою міцністю, великою крихкістю, здатністю до пожовтіння. А тому, під час виготовлення високоякісного паперу, прагнуть виділити лігнін з целюлози. Однак в деяких видах паперу туалетного, косметичних серветках, у папері для газет - лігнін необхідний. Смоли значно ускладнюють процес виробництва паперу, забруднюють (забивають) сітки папероробних машин. Потрапляючи до пресової частини та до каландру, смола утворює в паперовому полотні його обриви. Вміст смоли в деревині ялини -1,5 %. сосни - 5 %. Для виробництва паперу і картону найбільш прийнятна маса з вмістом смоли не більше 1,5 %. Пектинові речовини - група полісахаридів і близьких до них речовин, що мають желатиноутворювальну здатність, тому ускладнюють процес виробництва паперу. Барвники, яких в рослинних тканинах є невелика кількість, надають паперу сірого чи коричневого відтінків. Для виготовлення паперу, використовують волокнисті напівфабрикати.
Волокнистий напівфабрикат це матеріал рослинного походження, підготовлений для виробництва паперу, картону або хімічного перероблення (ДСТУ 2098-92). З деревини знімають кору, стовбури ріжуть на баланси певного розміру, (баланси добре очищені від кори дерев'яні колоди довжиною 2-3 м), вкладають у камери дефібрера, де відбувається розмелювання балансів.
Для виробництва паперу і картону застосовують такі волокнисті напівфабрикати: деревну масу, целюлозу, ганчір'яну напівмасу та макулатурну масу.
Деревна маса волокнистий напівфабрикат, одержаний з деревини механічним способом (ДСТУ 2097-92). Деревна маса є найдешевшим напівфабрикатом для виробництва паперу й картону. В результаті стирання (механічної обробки) деревини хімічний склад її майже не змінюється. А тому
477
нецелюлозні компоненти, які залишаються в деревній масі, негативно впливають на якість паперу. Залежно від технологічного способу оброблення деревини деревна маса поділяється на білу та буру. Білу деревну масу отримують з малосмолистої деревини хвойних (ялини, сосни) та деяких листяних порід (тополі, осипи). Використовують для виробництва паперу для друкування, писання, обгорткового та газетного паперу. Буру деревну масу одержують із пропареної деревини. При пропарюванні смоли та лігнін частково розчинюються. Зв'язок між волокнами слабшає, деревина легше стирається. Волокна бурої деревної маси довші, ніж білої, тому папір па основі такої маси міцніший. Буру деревну масу використовують для виготовлення обгорткового, пакувального паперу та технічного картону.
Целюлозу як волокнистий напівфабрикат одержують варінням рослинної сировини з розчинами хімікатів, унаслідок чого видаляється переважна частка нецелюлозних компонентів (ДСТУ 2097-92). Целюлоза відрізняється від деревної маси (білої та бурої) тим, що в її складі мало геміцелюлози і немає лігніну, смол та інших речовин. Якщо вони частково залишаються, то такий напівфабрикат називають напівцелюлозою. Отримують целюлозу двома методами: кислотним (сульфітним) та лужним (сульфатним).
Сульфітну целюлозу одержують кислим способом із малосмолистої деревини ялини, піхти і в незначній кількості із деревини листяних порід (тополі, осики, бука), зокрема із відходів деревини й технологічної тріски. Цей напівфабрикат використовують для виробництва газетного, обгорткового, шпалерного паперу та паперу для записів.
Сульфатна целюлоза може бути отримана з усіх видів деревини та відходів. Механічна та хімічна міцність цих напівфабрикатів вища, ніж сульфітних, але вони мають коричневий відтінок, а тому не використовуються для виробництва білих сортів паперу, а лише для виробництва кабельного, тарного наперу і картону.
Солом'яна целюлоза - це коротковолокнистий матеріал, який отримують хіміко-механічною обробкою соломи, яку нарізають і варять у розчині їдкого натру. Цей напівфабрикат використовують для виробництва картону, обгорткового паперу. Після відбілювання використовують для виготовлення паперу для друкування та писання.
Ганчір'яна напівмаса - це волокнистий напівфабрикат, одержаний з ганчір'я або обрізків тканин з волокон рослинного походження варінням з розчином гідроксиду натрію з наступним промиванням й розмелюванням (ДСТУ 2097-92)
Волокна ганчір'яної напівмаси, завдяки значному вмісту чистої целюлози, надають паперу підвищену механічну міцність та довговічність.
Макулатурна маса це водна суспензія вторинних волокниспіх напівфабрикатів, призначена для виготовлення паперу (картону).
Цю вторинну сировину використовують для виготовлення обгорткової-о картону та деяких видів друкарського паперу.
478
Вплив технології виробництва на властивості паперу.
Схема переробки волокнистих напівфабрикатів у готовий папір складається з таких основних процесів: виготовлення паперової маси, відливання паперового полотна та оздоблення паперу.
Виготовлення паперової маси - це низка послідовних операцій, які забезпечують готовність маси для подачі на папероробну машину. До цих операцій належать отримання волокнистих напівфабрикатів та розмелювання напівфабрикатів, складання суміші із різних волокон та введення в масу клею, наповнювачів й барвників.
Розмелювання волокнистого напівфабрикату це оброблення маси волокнистого напівфабрикату в розмелювальній апаратурі з метою розщеплення його волокон, зменшення розмірів та їх гідратації (ДСТУ 2098-92). Це найважливіша операція приготування паперової маси, яка визначає якість та вид паперу. Під час розмелювання проходить подрібнення волокон, їх розчеплення та набухання.
Складання композиції паперу. Композиція для виготовлення паперу -це склад і співвідношення всіх компонентів маси для виготовлення паперу та картону (ДСТУ 2098-92).
Наповнення - це процес уведення в масу наповнювача. Наповнювач - це нерозчинна або малорозчинна у воді речовина, яка вводиться у масу для підвищення непрозорості і білості паперу (картону), поліпшення друкарських властивостей (ДСТУ 2098-92). В якості наповнювачів використовують мінеральні речовини білого кольору - каолін, тальк, крейду, гіпс, двоокис титану тощо. Високий ступінь білості наповнювача підвищує, відповідно, білість паперу.
Проклеювання надання паперу (картону) властивостей обмеженого вбирання води і водних розчинів (ДСТУ 2098-92).
Залежно від ступеня проклеювання папір поділяють на міцнопроклеєний, проклеєний, слабопроклеєний та непроклеєний.
Підфарбування - це введення в масу невеликої кількості барвника для позбавлення відтінку кольорів (сірого, жовтого) волокнистих напівфабрикатів, а також надання паперу підвищеної білості.
Відливання паперового полотна, тобто формування паперу, виконується на папероробних машинах, які являють собою складні агрегати безперервної дії.
Формування паперу (картону) це процес утворення шару паперу шляхом відливання маси на безперервно рухомій сітці або між двома сітками, або на формувальному циліндрі (ДСТУ 2098-92).
Папір, знятий з папероробної машини має неоднакову гладкість. Паперовий лист каландрують на каландрі, після цього він має однакову гладкість з обох сбоків. За необхідності папір додатково обробляють на суперкаландрі. Каландрування паперу сприяє не тільки підвищенню гладкості, лиску та низки інших позитивних якостей, а й негативно впливає на зменшення ступеня проклеювання та повітропроникності.
479
Оздоблення - завершальна операція при виробництві паперу. Під "оздобленням" розуміють надання паперові методом спеціальної обробки (тиснення, гумування, нанесення покрить, крепування та ін.) додаткових властивостей, які розширюють межі його використання.
Форматування паперу - одна з головних технологічних операцій. Щоб отримати аркушевий папір рулони розрізають на стандартні формати. Згідно з рішенням Міжнародної організації стандартів для всіх країн світу встановлено три групи форматів: формати А - для друкарського паперу. В - для афіш і карт. С для конвертів і папок. Формат позначається буквою ряду А, В, С та цифрою, яка показує, скільки разів вихідний формат цього ряду розділено на дві рівних частини. Таким чином цифра показує скільки разів вихідний формат було поділено на половину з більшого боку. АО - 1189 х 841мм, А1 - 841x594 мм, А2 - 594x420 мм, АЗ - 420x297 мм, А4 -297x210мм.
6.1.3 Споживні властивості та показники якості паперу і картону
Споживні властивості паперу та картону це властивості, які проявляються безпосередньо під час використання у процесі експлуатації. Ці властивості охоплюють: соціальне призначення, функціональні, естетичні, ергономічні, надійність та безпечність.
Функціональні властивості та показники якості паперу та картону обумовлюють відповідність паперу та картону цільовому призначенню як предмета споживання. Залежно від цільового призначення кожна група, вид паперу й картону характеризується різними показниками: композицією, масою м , товщиною, лінійною щільністю, жиропроникністю, водопроникністю, паро проникністю, повітропроникністю, волого проникністю, термостійкістю та іншими властивостями.
Композиція паперу (картону) це склад і співвідношення всіх компонентів маси для виготовлення паперу (картону) (ДСТУ 2098-92). Маса їм" паперу (картону) залежить від складу компонентів, помолу, виду та кількості наповнювачів. Маса'1 м2 паперу може варіювати від декількох грамів до 250 г/м2. Вона визначає щільність паперу, пористість, вид волокон, які входять до її складу.
Товщина паперу вимірюється в мікрометрах і для паперу різною призначення є неоднаковою: від декількох мікрометрів до 100-110 мкм (для писання) чи до 200 мкм (для креслення). Густину паперу (картону) визначають величиною (г/смЗ), яку отримують діленням маси в грамах на товщину в мікрометрах.
Опір розриву - важливий параметр паперу й картону. При відливанні паперового полотна на сітці папероробної машини більшість волокон розташовується вздовж сітки. А тому міцність паперу на розрив більша в поздовжньому напрямку, ніж у поперечному. Деформація паперу (картону) -особливо важливий показник якості для паперу, на який наносяться малюнки під час багатокольорового друку. Розрізняють два види деформації: лінійну та залишкову. Ергономічні властивості паперу та картону обумовлюють зручність користування ними споживачами. 480
Ступінь проклеювання характеризує опір паперу вільному проникненню води, чорнила, туші та їх розтікання по поверхні паперу (картону) (ДСТУ 2098-92). Папір повинен бути таким, щоб під час писання, креслення чорнилом або тушшю вони не розтікалися.
Гладкість паперу один із найважливіших показників ергономічних властивостей, що визначаються рельєфом його поверхні. Чим більша гладкість, тим рівномірніше лягають чорнило, фарба, друк. Гладкість паперу залежить від довжини й товщини складових його волокон, наповнення та оздоблення.
Естетичні властивості паперу та картону визначаються перш за все за їх зовнішнім виглядом. Вони характеризуються білістю, кольором, відтінком, засміченістю та іншими показниками.
Білість - - це здатність паперу (картону) дифузно відбивати світловий потік у синій ділянці спектру. Важливе значення білість має у папері для креслення, малювання, друкування, писання. Показник білості виражає у відсотках відношення білості паперу до білості еталону - пластинки, покритою сірчанокислим барієм (Ва804), білість якої приймається за 100 %. Більшість паперу має бути у межах 70-85 %.
Колір один із основних показників зовнішнього вигляду паперу (картону), характеризує придатність паперу для писання, друку та іншого призначення. Для забарвленого паперу колір визначається умовно (синій, зелений, сірий та інші), для деяких видів паперу колір не нормується (промокальний папір).
Засміченість паперу характеризується присутністю контрастних побічних включень різноманітних відтінків, які видимі неозброєним оком у світлі, що крізь нього проходить. Засміченість - результат поганого очищення паперової маси (вузлики волокон, частинки кори та ін.) перед відливом. Засміченість негативно впливає на зовнішній вигляд паперу, знижує його естетичні властивості, ускладнює написання тексту на такому папері та читання його.
Просвіт паперу це характер взаємного розміщення волокнистих компонентів паперу, що визначається під час розглядання паперу в світлі, що крізь нього проходить (ДСТУ 2098-92).
Прозорість паперу . властивість пропускати відбитий від підкладки світловий потік із мінімальним його розсіюванням (ДСТУ 2098-92). Якщо папір не поглинає промені світла, а пропускає їх через себе, то папір вважається прозорим.
Лиск - це властивість паперу (картону) віддзеркалювати світловий потік. Безпечність споживання паперу і картону захист людей від небезпечної та шкідливої дії, яка може виникнути при їх використанні.
6.1.4 Класифікація і характеристика асортименту паперу і кар гону
З метою систематизації папір поділяють за призначенням на окремі групи. Кожна група об'єднує види паперу, які різняться між собою волокнистим складом, масою 1 м~, кількістю наповнювача, ступенем проклеювання та іншими показниками.
481
Відповідно до ДСТУ 2101-92 папір поділяють на такі групи:
- папір для друкування;
- оздоблювальний папір;
- папір для писання, креслення та малювання;
- електротехнічний папір;
- пакувальний та обгортковий папір;
- світлочутливий папір;
- папір для виготовлення цигарок та сигарет;
- вбирний папір;
- технічно-промисловий папір різного призначення. Залежно від призначення картон поділяється на такі групи:
- тарний: гофрований, коробковий, хром-ерзац;
- для поліграфічної промисловості: палітурний, пресшпон; -технічний: водонепрониклий, електроізоляційний, оксидний,
вогнестійкий, для радіотехнічної промисловості тощо;
- будівельний: покрівельний, облицювальний тощо; -фільтрувальний: для технічних олив, дизельного палива,
повітря тощо;
- для легкої промисловості: взуттєвий, для устілок, валіз тощо.
Папір для друкування. Папір для друкування - це основна група, яка займає найбільш питому вагу у виробництві паперу, відповідно до ДСТУ 2101-92. Папір для друкування - це папір для друкування видавничої продукції. До цієї групи відносять багато видів паперу, який призначений для друкування газет, книг, підручників, довідників, географічних карт, журналів, документів та інших видів друкованої продукції. Папір для друкування повинен мати високу білість, світлостійкість, механічну міцність, найменшу прозорість, щоб не викликати передчасного зношення друкарської форми.
Газетний папір - непроклеєний малозольний папір із переважним вмістом деревної маси для друкування газет, брошур, що виходять масовим тиражем.
Офсетний папір - проклеєний середньозольний папір з обмеженою деформацією після зволожування для друкування видань способом офсетного Друку.
Обкладинковий папір світлотривкий проклеєний папір, інколи вологоміцний, який використовується для обклеювання палітурок книжок і для виготовлення обкладинок брошур та журналів.
Картографічний папір вологоміцний сильнопроклеєний папір із низькою лінійною та залишковою дефо