ЗНО 6 кл Літосфера Довідник Коберник 5 01 2014…


ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ Внутрішня будова ЗемліОсновними сучасними методи дослідження надр нашої планети є надглибинне свердлування та сейсморозвідка.
Надглибинне свердлування дає змогу безпосередньо вивчати гірські породи надр, вилучивши їх на поверхню. Проте він є дуже дорогим, а також дозволяє вивчати лише більш поверхневі шари планети. Адже навіть найглибші бурові свердловини світу досягають тільки 12 км (у Кривому Розі в Україні та на Кольському півострові в Росії).
Сейсморозвідка полягає у створенні штучного землетрусу шляхом вибуху з подальшим дослідженням характеру проходження вглиб планети сейсмічних хвиль.
Ці коливання здатні за годину пройти наскрізь планети. Відомо, що у твердому середовищі вони проходять зі значно більшою швидкістю, ніж у рідкому чи пластичному. Завдяки цьому вдалося з'ясувати, що Земля в середині має шарувату будову, цей метод, хоча й дозволяє вивчити всю внутрішню будову планети, але дає опосередковані дані.
Усе ж на підставі даних науки геофізики вдалося встановити, що наша планета складається з трьох основних частин:
1)ядра,
2)мантії
3)земної кори.
1)Ядро - найбільш масивна внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів. Радіус ядра становить близько 3500 км. Температура в ядрі досягає 4000-5000 °С. Ядро поділяють на А)внутрішнє
Б)зовнішнє.
За ними сейсморозвідки, внутрішня частина ядра перебуває в дуже твердому стані ( коливання проходять дуже швидко), а зовнішня - у рідкому (сейсмохвилі дуже сповільнюються). Існує припущення, що завдяки переміщенню речовини зовнішнього ядра зароджується магнітне поле Землі. Єдиної точки зору на речовинний склад ядра не існує. Одні фахівці вважають, що ядро складається зі сполук заліза та нікелю, другі - з металізованих силікатів, інші - з оксидів заліза.
2)Мантія - найбільша за об'ємом частина планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває у твердому стані. Тільки на глибині близько 150-200 км від поверхні у верхній частині мантії було виявлено пластичний в'язкий шар - астеносферу. Температура речовини мантії з наближенням до поверхні Землі знижується від 4000° до 1000 °С. Вважають, що речовина внутрішніх частин мантії збагачена важкими елементами і наближується за хімічним складом до залізистих метеоритів. У складі верхньої мантії, на думку вчених, переважають кремній та магній.
3)Земна кора = вище мантії лежить земна кора - верхня тверда оболонка Землі, що складається з гірських порід і мінералів. Порівняно з товщиною мантії та ядра - це тонка плівка.
Товщина земної кори коливається від 5 до 80 км.
За складом і будовою розрізняють:
1) материкову
2)океанічну земну кору.
1)Материкова = земна кора складається з трьох шарів гірських порід.
Верхній утворений із пухких осадових порід.
Під ним розташований гранітний шар,
а ще глибше - базальтовий, який залягає на мантії.
Потужність материкової земної кори на рівнинах досягає 30-35 км,
а в горах - до 80 км.
2)Океанічна = земна кора складена з двох шарів (гранітний шар відсутній), потужність її незначна - усього 5-15 км.
На шельфі Світового океану земна кора має перехідний характер. Вона тонша, ніж під материками (20-25 км), і має тонкий гранітний шар.
Літосфера = земна кора разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери створює тверду оболонку Землі . Отже, середня товщина літосфери становить 150-200 км. За сучасними уявленнями, літосфера не є суцільною оболонкою.
Літосферні плити – літосфера розбита велетенськими надглибинними розломами на окремі блоки.Розломи досягають глибини астеносфери, тому плити повністю відокремлені одна від одної і здатні дуже повільно рухатися по пластичній астеносфері. Швидкість їхнього руху становить 1 - 6 см на рік, помітити його без спеціальних приладів неможливо.
Межі між плитами проходять на дні океанів по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, на суходолі - по гірських поясах.
Внаслідок руху літосферних плит у горизонтальному напрямі в одних місцях земної поверхні відбувається їхнє зіткнення, в інших - розходження. Це спричинює утворення складок у земній корі та викликає процеси горотворення.
Зовнішні сипи Землі. ВивітрюванняНа земну поверхню постійно впливають:
І) зовнішні процеси: вивітрювання, робота текучих вод, вітру, льодовиків, морського прибою.
Зовнішні сили здійснюють три види геологічної роботи:
1)руйнівну,
2)транспортну (перенесення зруйнованих гірських порід)
3)акумулятивну (відкладання продуктів руйнування).
Вивітрювання - це руйнування та зміна гірських порід під дією коливань температури повітря, вологи
і живих організмів.
Розрізняють вивітрювання:
1)фізичне,
2)хімічне
3)органічне
1)Фізичне вивітрювання відбувається в основному під впливом зміни температури повітря протягом доби. Удень гірські породи нагріваються на сонці і розширюються. Вночі ж вони охолоджуються і стискаються. І так повторюється щоденно. Врешті - решт тверді породи розтріскуються. Від скелі при цьому відриваються брили різної величини, які з подальшим фізичним вивітрюванням розпадаються на дрібні уламки, а потім перетворюються на пісок та порох.
2)Хімічному вивітрюванні приступають до роботи повітря і вода з розчиненими в ній речовинами. При цьому порода не лише подрібнюється, але й зазнає хімічних змін, перетворюючись в іншу, зовсім не схожу на первісну. Наприклад, щільний твердий польовий шпат при хімічному вивітрюванні перетворюється в м'яку й пухку білу глину каолін, з якої виробляють порцеляновий посуд.
3)Органічне вивітрювання призводить до руйнування та зміни земної поверхні під впливом живих організмів - бактерій, грибів, лишайників, тварин. Ці організми виділяють розчини, які діють на гірські породи і руйнують їх.
Результатом дії всіх видів вивітрювання є формування потужних товщ пухких осадових порід - кори вивітрювання. Вона складається з несортованих уламків різного розміру: великих брил, дрібних щебінки та жорстви, піску, глини та пилу.
Вивчення кори вивітрювання має велике практичне значення. У ній часто знаходять корисні копалини осадового уламкового походження: марганцеві та алюмінієві руди, розсипи алмазів, каолін, охру.
Робота текучих вод Велику геологічну роботу виконують текучі води. їх поділяють на поверхневі та підземні води. Розрізняють постійні поверхневі текучі води (річки) та тимчасові які виникають після дощу.
Річки - одна з могутніх зовнішніх сил Землі. Як усі зовнішні сили планети, вони виконують три види роботи в природі:
1) руйнування, 2)перенесення та 3)відкладання гірських порід.
У результаті цього формуються річкові долини - звивисті заглиблення в земній корі, які простягаються від витоку до гирла (мал. 43). За зовнішнім виглядом вони нагадують великі сходинки.
Річище = частина долини, що зайнята водним потоком постійно.
Заплава = частина річкової долини, що заливається водою в період повені.
Тераси = вище заплави , колись були заплавами.
Це сліди діяльності вод річок у той час, коли річкова долина була мілкішою. Тераси - частини річкової долини, які ніколи не заливаються водою.
Річкова ерозія = руйнівна робота річок. Під час цієї діяльності річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину, і чим більший нахил поверхні, по якій тече річка, тим швидше йде процес ерозії. Розрізняють глибинну та бічну ерозію.
Гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, що говорить про переважання в їхній руйнівній роботі глибинної ерозії.
Рівнинні річки, де похил менший, мають неглибокі, але широкі й звивисті річкові долини. У їхній роботі переважає бічна ерозія.
По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок. У результаті цього на дні формуються річкові відклади - алювій, складений з добре відсортованого та обкоченого каміння: найглибше лежить крупна галька, вище - дрібніший гравій, а зверху - пісок та мул.
Твердий стік = кількість твердих порід, які річка виносить протягом року. Найбільший його показнику Хуанхе - 1,3 млрд. тонн щороку. Річки, що мають великий твердий стік у гирлі, формують дельту.
Дельта - рівнина в гирлі річки, створена її наносами й прорізана безліччю рукавів і протоків. Дельта постійно наростає і висувається в море.
Стінка відривання
INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image4.jpeg" \* MERGEFORMATINET INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image4.jpeg" \* MERGEFORMATINET
Мал. 45. Зсув
Найбільшу дельту на земній кулі має річка Амазонка (Південна Америка), її площа 100 тис. км2. Річки України, впадаючи в Чорне та Азовське моря, не утворюють великих дельт.
Тимчасові потоки води також виконують велику геологічну роботу. Під час дощу можна помітити, що разом з водою з горбів зносяться дрібні камінчики та піщинки. Вони переносяться і відкладаються в іншому місці. Отже, поверхневі води виконують:
руйнівну (вимивання, або розчинення, речовин земної кори), транспортну та акумулятивну роботу. У результаті всіх трьох видів геологічної роботи води утворюються нові форми рельєфу.
Якщо схили горбів складені пухкими породами, то вода поступово прокладає собі постійний шлях, по якому вона стікає, і виносить ці породи. Поява невеликої вимоїни свідчить про те, що розпочався процес
ерозії - руйнування поверхні водяними потоками. Поступово вода поглиблює і розширює вимоїну. Так вона перетворюється в яр (мал. 44), спочатку невеликий, а потім глибокий та широкий. В Україні утворюються яри, довжина яких вимірюється кілометрами, а глибина - сотнями метрів. Яри знищують родючі землі, заважають будівництву. Якщо не вести боротьбу з цим негативним явищем, руйнування водою поверхні продовжується після кожного дощу, перетворюючи територію у бедленд - порізані безліччю ярів місцевості, непридатні для господарського використання. Для боротьби з ярами стрімкі схили засівають травою та засаджують деревами, найбільші яри засипають.
З часом ерозія послаблюється, схили яру стають положистими, на них оселяються рослини. Яр старіє і перетворюється в балку - улоговину, порослу Мал. 44. Будова яру травою, чагарниками або деревами. Зазвичай балка є кінцевою стадією розвитку яру.
Частина води після дощу просочується в ґрунт та у верхні шари земної кори і вже там, під землею, продовжує свою роботу. Підземні текучі води вимивають або розчиняють окремі гірські породи.
Карст = розчинення гірських порід водою. Розчинятися у воді здатні далеко не всі породи. Добре здатні до карстування вапняк, гіпс, сіль, крейда.
Якщо карст відбувається на поверхні, виникають заглибини різних розмірів: дрібні карри, карстові лійки, степові блюдця, які шкодять землеробству.
При розчиненні водою гірських порід на певній глибині в земній корі утворюються порожнини - карстові печери - з красивими натічними формами: сталактитами, сталагмітами та сталагнатами. Великі карстові печери є цікавими для туристів.
У результаті роботи підземних вод разом із силою земного тяжіння виникають
зсуви - сповзання сходинками незакріплених шарів гірських порід . Тіло зсуву повільно просувається схилом, ковзаючи по шару вологої глини під дією сили тяжіння. Зсуви руйнують дороги, будови, знищують сільськогосподарські угіддя. Вони особливо поширені на схилах річок (район Києва) і морів (райони Одеси, Ялти). Для запобігання зсувів укріплюють схили, садять дерева, відводять ґрунтові води.
Робота вітруВітер, як і будь-яка зовнішня сила Землі, виконує такі види геологічної роботи: руйнівну, транспортну та акумулятивну.
Результатами його геологічної роботи є:
1)природні явища (видування пухких порід, пилові бурі)
2)формування вітрових (еолових) форм рельєфу (фігурних скель, барханів і дюн).
Вітер здатний виконувати два види руйнівної роботи:
1)дефляція
2)коразія.
1)Дефляція полягає у видуванні пухких гірських порід. У результаті цього виникають ніші видування, здіймаються пилові та чорні бурі, які руйнують поверхневий шар земної кори та ґрунту. Для запобігання цим негативним явищам закріплюють ґрунти рослинністю, облаштовують ґрунтозахисні лісосмуги, поливають поверхні, обробляють її деякими хімічними реагентами.
2)Коразія - обточування та шліфування твердих порід дрібними піщинками під час їх тертя по поверхні. При цьому в деяких районах Землі виникають фігурні скелі - химерні витвори, які нагадують то фігуру людини, то тварину, то казкові палаци. Більшість з них охороняються законом як пам'ятки природи.
Внаслідок акумулятивної роботи вітру - накопичення величезних мас піску в пустелях - утворюються великі горби серпоподібної форми - бархани. Схил бархана, повернутий до вітру (навітрений), пологий. По ньому вітер підіймає піщинки на вершину і скочує їх вниз по стрімкому підвітряному схилу. Так, бархан пересувається зі швидкістю до кількох сот метрів на рік (мал. 46). Висота цих горбів досягає 200-500 м.
Якщо бархани трапляються тільки в пустелях, то дюни виникають і в інших природних зонах на піщаних берегах морів, озер, річок. Багато дюн на узбережжі Балтійського моря. Дюни мають таку саму форму, як і бархани. І пересуваються вони
INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image5.jpeg" \* MERGEFORMATINET INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image5.jpeg" \* MERGEFORMATINET
Мал. 46. Схема переміщення бархана
так само, як і бархани. Проте дюни значно менші (від 5 до 100 м) і переміщуються значно повільніше (до 10 м за рік).
Бархани та дюни, пересуваючись, можуть завдавати великої шкоди. Вони засипають дороги, сади, поля, житло людей. Щоб припинити їхній рух, необхідно на пологих схилах садити дерева чи чагарники. За цих умов вітер не зможе переносити піщинки через вершину.
Робота льодовиків Льодовики постійно рухаються під дією сили тяжіння, пластичності льоду. Вони, як і всі зовнішні сили Землі, руйнують, переносять і відкладають гірську породу. Ми живемо в час відступання льодовиків, коли вони займають лише 11 % поверхні суходолу. Але в льодовикові епохи четвертинного періоду давні льодовики кілька разів наступали на північну півкулю, залишивши після себе сліди діяльності. В епоху максимального Дніпровського зледеніння було вкрито потужним шаром криги, товщиною понад 2 км, 65 % площі Європи, в тому числі й частина території України. Сучасні та давні льодовики виконують однакові види геологічної роботи.
Руйнівно робота льодовиків починається в горах під час їхнього руху вниз схилами або загальним нахилом поверхні.
Льодовикова екзарація = льодовик ніби виорює верхній пухкий шар земної поверхні, згладжує і шліфує породи, вирівнює рельєф. Пухкі породи льодовик переносить з собою, а тверді лише обточує, відшліфовує до блиску.
Баранячі лоби та кучеряві скелі = утворюються у місцях сповзання давніх та сучасних льодовиків. Вони являють собою останці скель, оброблені льодовиком, з великою кількістю подряпин, залишених гострими краями порід, які переносив з собою льодовий язик.
Троги = льодовик рухається руслом річки, утворюються - широкі коритоподібні річкові долини.
Морена = льодовикові відклади = рухаючись, льодовик переміщує величезну кількість уламків гірських порід - валуни, гальку, гравій, пісок. Під час пересування по поверхні гострі краї порід стираються і набувають обкоченої форми.
Ози (довгі насипи), ками (округлі вали), друмліни (величезні пагорби) = льодовикові форми рельєфу =
нижче снігової лінії, де починає танути лід, відбувається відкладання морени у вигляді пасом та валів.
Зандрові рівнини = водно-льодовикові форми рельєфу = тала вода льодовиків переносить дрібніші частинки гірських порід (пісок, глину, пил) на великі відстані та відкладає їх. В Україні після льодовикової епохи утворилася особлива суглиниста порода лес, на якій сформувалися родючі чорноземні ґрунти.
Внутрішні сили Землі. Рухи літосфериГлибинні шари Землі мають дуже високу температуру та перебувають під величезним тиском шарів, що лежать вище. Температура і тиск дуже впливають на складні процеси, що проходять у літосфері. Під їхнім впливом відбуваються такі внутрішні процеси:
1)рухи літосфери,
2)магматизм
3)метаморфізм.
Рухи літосфери - це переміщення шарів гірських порід, що викликають зміни рельєфу планети. Літосфера не суцільна оболонка, а розбита надглибинними розломами на величезні блоки - літосферні плити. Вони дуже повільно ковзають по в'язкому шарові мантії - астеносфері зі швидкістю 1-6 см за рік.
Літосферні плити можуть рухатися одна щодо одної в різних напрямах: вертикально та горизонтально. Ці рухи можна визначити лише за допомогою точних приладів. А оку людини вони не помітні. Тому такі рухи називаються повільними віковими. їхні наслідки помітні лише через великий проміжок часу - сотні років. Було помічено, що окремі частини суходолу можуть повільно опускатися чи підніматися, як крижини, що коливаються на воді. Це є проявом вертикальних рухів літосфери. Свідченням цих рухів в Україні є залишки давньогрецького міста Херсонеса в Криму. Внаслідок опускання земної поверхні нині вони наполовину затоплені водами Чорного моря. На березі Скандинавського півострова на висоті 200 м над рівнем моря збереглися кільця, до яких вікінги прив'язували свої човни ще тисячу років тому. Це свідчить про повільне підняття території. Італійське місто Венеція страждає від наступу моря внаслідок опускання берега. Напрям вікових вертикальних рухів людина враховує при проведені будівельних робіт на морських узбережжях.
INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image6.jpeg" \* MERGEFORMATINET INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image6.jpeg" \* MERGEFORMATINET
Нині зібрано багато доказів існування й горизонтальних рухів літосфери. Це дозволило по-новому розглядати походження сучасних материків і океанів. Припускають, що
200 млн років тому існував єдиний материк Пангея, який згодом, внаслідок розколів та горизонтальних рухів літосфери, розділився на два:
1)північний Лавразію.
2)південний Гондвану
А ті, відповідно, - на сучасні шість материків, між якими виникли теперішні океани. Літосферні плити продовжують рухатися горизонтально й нині.
А)Якщо плити рухаються назустріч одна одній, то при їх зіткненні краї мнуться в складки і утворюють гори. Так виникли Карпати, Кримські гори, Гімалаї, Анди, Кордильєри.
Такі вікові горизонтальні рухи літосферних плит називають складкоутворюючими.
Б)Якщо плити розсуваються, виникають вулканічні гори, складені нашаруваннями лави.
Розривні рухи літосфери = іноді внутрішні процеси виявляють свою силу в раптових катастрофічних руйнуваннях. Так відбуваються, які виникають зненацька і часто мають катастрофічні наслідки.
Глибокі тріщини розколюють земну поверхню. Внаслідок підземних поштовхів руйнуються будинки в містах і селах, під уламками яких гинуть тисячі людей. І все це відбувається за лічені секунди. Такі явища називають землетрусами і відносять до розривних рухів літосфери.
Причинами землетрусів є раптові розриви та зміщення пластів у глибинах земної кори і навіть у верхніх шарах мантії, які передаються на великі відстані і викликають струси земної кори. Енергія, що звільнюється внаслідок цих зміщень, дорівнює за потужністю вибуху кількох десятків ядерних бомб. Вона поширюється сейсмічними хвилями (від грецького слова «сейсмос» - землетрус) від вогнища землетрусу (гіпоцентру) до поверхні Землі, як хвиля від кинутого у воду каменя.
Епіцентр землет русу = місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем. Руйнування тут найбільші.
Чим далі від нього, тим сила землетрусу слабшає. Сила землетрусу вимірюється в балах за шкалою Ріхтера від 1 до 12.
Щороку на нашій планеті прилади реєструють у середньому 300 тис. землетрусів. Приблизно кожні п'ять хвилин відбуваються відчутні землетруси. А раз в 3-4 дні трапляються руйнівні.
Землетруси найчастіше зароджуються в зоні зіткнення літосферних плит. Тому вони приурочені переважно до трьох великих сейсмічних поясів Землі:
1)Тихоокеанського,
2)Альпійсько-Гімалайського
3)Серединних океанічних хребтів.
В Україні землетруси силою до 6-7 балів траплялись у Карпатах і Кримських горах, які є частиною Альпійсько-Гімалайського поясу складчастості.
Цунамі. = одним з катастрофічних наслідків землетрусів під дном океанів є велетенські хвилі висотою до 60 м, що набігають на океанські узбережжя. У відкритому морі висота цих хвиль невелика. Найбільшої висоти цунамі досягають у вузьких бухтах. У перекладі з японської мови слово «цунамі» означає «хвиля в гавані».
Підземна стихія землетрусів ще не підвладна людині. Передбачити наближення землетрусів дуже важко. Для вивчення цього явища природи будують сейсмічні станції, що знаходяться глибоко під землею, в шахтах. Високочутливі прилади цих станцій - сейсмографи фіксують найменші коливання земної кори. На сьогодні вдалося виявити близько 70 видів тварин, які відчувають наближення землетрусів і виразно реагують. За їхньою поведінкою можна передбачити наближення землетрусу.
Усі види руху літосфери викликають зміни рельєфу територій, на яких вони відбуваються.
Шкала сили землетрусу
Сила землетрусу в балах Характеристика
землетрусу Зовнішні прояви землетрусу
1-3 Слабкий Відчутний окремими тваринами (риби, собаки, коти, коні, ведмеді). Людиною відчуваються слабо
4-5 Відчутний Добре відчутний в приміщеннях. Б'ється або дзвенить посуд, тріскають шибки у вікнах. Надворі майже не відчутний
6-7 Сильний Руйнуються старі будови. Зміщуються важкі меблі. Обсипається штукатурка
8 Руйнівний Падають фабричні димарі, частково руйнуються кам'яні будови. Змінюється рівень води в криницях
9 Спустошливий Руйнується більшість споруд. Розриваються підземні трубопроводи. Великі тріщини на земній поверхні
10 Знищувальний Викривляються залізничні рейки. Безліч тріщин на поверхні. Вода водойм затоплює береги
11 Катастрофічний Завалюються мости. З'являються широкі тріщини на поверхні. Підземні трубопроводи і всі будинки повністю руйнуються
12 Дуже
катастрофічний Предмети підкидаються у повітря. На поверхні Землі утворюються хвилі. Дуже змінюється рельєф місцевості
Внутрішні сили Землі. Магматизм У верхній частині мантії астеносфері речовина перебуває у пластичному стані і має високу температуру. Під час виникнення глибокого розлому внаслідок зменшення тиску на речовину астеносфери вона переходить із в'язкого стану в рідкий. Так утворюється
магма - розплавлена речовина мантії, насичена газами.
Магматизм - під тиском магма може підніматися вгору по тріщинах у земній корі.
Магматизм - це процес утворення та руху магми від астеносфери до поверхні Землі.
Розрізняють магматизм:
1)внутрішній
2)зовнішній
1)Внутрішній - коли магма не досягає земної поверхні і застигає в тріщинах та порожнинах земної кори. При цьому охолодження магми відбувається дуже повільно - мільйони років. Внаслідок сильного тиску і повільного застигання в надрах Землі утворюються магматичні тіла (інтрузії) різної форми: батоліти = величезні безформні
штоки = менші циліндричні
лаколіти = грибоподібні
дайки = вертикальні жили
сіли = горизонтальні
Якщо це трапляється близько до поверхні, то верхні шари Землі разом з магмою утворюють невисокі гори. Такою горою, наприклад, є Аюдаг у Криму, яка за своїм походженням являє лаколіт. Геологічна розвідка та вивчення інтрузій має велике практичне значення, адже підземні магматичні тіла містять багато корисних копалин: руди металів, коштовне каміння, будівельні матеріали.
ІІ)Зовнішній магматизм проявляється, коли магма виливається на поверхню, перетворюючись у лаву. За хімічним складом лава є речовиною астеносфери, звільненою від газів. Під час її виверження гази виходять в атмосферу. Застиглі потоки лави утворюють конуси вулканів.
Вулканізм = процес зовнішнього магматизму.
Жерло вулкану = канал (тріщина), яким піднімається магма до поверхні. Жерло закінчується кратером, з якого лава виливається назовні. Якщо вулкан тривалий час не вивергається, його кратер руйнується, утворюючи кальдеру - широкий старий зруйнований кратер.
При повторному виверженні в середині кальдери може вирости новий кратер. Так виникає сомма - подвійний кратер вулкану.
Нині на планеті відомо близько 10 тис. вулканів. З них 2 тис. вважаються діючими, виверження яких відбувалися в історичний час.
Найвищий діючий вулкан Євразії - Ключевська Сопка на Камчатці. Його висота - 4750 м.
Згаслими є вулкани, які вивергалися в доісторичні часи. В Україні є тільки згаслі вулкани: в Криму - Карадаг, в Карпатах - Вулканічний хребет із групи вулканів, про діяльність яких не збереглося ніяких відомостей.
Вулкани на Землі розміщені нерівномірно. Вони, як і землетруси, виникають на межах літосферних плит внаслідок руху земної кори. Більша частина діючих вулканів розташована на узбережжі Тихого океану. Ці райони дістали назву Тихоокеанського вулканічного поясу, де, крім Ключевської Сопки, знаходяться відомі вулкани Фудзіяма, Кракатау та інші. Під час вибуху вулкана Кракатау в 1883 р. в Індонезії загинуло 40 тис. чоловік, 2/3 острова зникло на дні Зондської протоки. А вибухова хвиля від цього виверження тричі обігнула земну кулю.
Другим районом поширення активного вулканізму є Альпійсько-Гімалайський пояс. Найвідомішими вулканами тут є Везувій та Етна. У 79 р. н. е. вулкан Везувій знищив разом з населенням три міста Стародавнього Риму: Помпеї, Стабію та Геркуланум.
Багато вулканів на дні Світового океану, де земна кора достатньо тонка і речовина астеносфери її легко пропікає, як газовий пальник. Більшість діючих вулканів тут все ж приурочені до Серединних океанічних хребтів. Інколи, здіймаючись над поверхнею води, вони утворюють вулканічні острови, наприклад Ісландію з вулканом Гекла.
Поряд з діючими, а часто й згаслими, вулканами виникають гарячі джерела та гейзери. Це свідчить про те, що розжарена магма близько підходить до поверхні і нагріває підземну воду.
Гарячі джерела спокійно витікають з тріщин у земній корі. Часто у воді розчинені мінерали.
Гейзери (з ісландської - хлинув) б'ють фонтаном з-під землі з певною періодичністю. В підземних порожнинах вода нагрівається до 100 °С, закипає та інтенсивно випаровується. Пара тисне на воду і та з шумом виходить назовні. Гейзери інколи досягають висоти 40-90 м. Потім з охолодженням води виверження припиняється до нового її нагрівання та утворення пари. Кожний гейзер має свій режим дії (від хвилини до кількох діб). Гейзери відомі на Камчатці (Долина гейзерів), у США (Йєллоустонський національний парк), на островах Ісландія та Нова Зеландія.
Інколи на схилах вулканів виділяються струмені газів та пари. Це - фумароли. За своєю температурою на хімічним складом вони різні. Інколи фумароли є викидами водяної пари, часто насиченими сполуками сірки чи вуглекислим газом.
Походження материків і океанівПитання про розвиток літосфери в науці є складним і не до кінця розв'язаним, оскільки знання про будову і склад глибинних частин Землі поки що обмежені. Існує кілька гіпотез (наукових припущень) походження материків і океанів.
За однією з них, спочатку на планеті утворилася земна кора океанічного типу. Потім, під впливом внутрішніх процесів Землі, товща земної кори поступово збільшувалася і відбулося утворення кори материкового типу.
До початку XX ст. панувала теорія фіксизму, згідно з якою земна поверхня упродовж історії свого розвитку не зазнавала істотних змін, тобто материків завжди було шість. Ця теорія визнавала лише повільні (вікові) вертикальні рухи окремих ділянок Землі. Пізніше, з розвитком науки, стало очевидним, що земна кора здійснює як вертикальні, так і горизонтальні рухи.
Так з'явилася теорія мобілізму, яка з кожним роком збільшує кількість аргументів на свою користь.
Рухливість земної кори знайшла своє підтвердження в гіпотезі дрейфу материків («дрейф» у перекладі з голландської - плавати), її автором є німецький геофізик Альфред Вегенер. У 1915 р. вийшла його книжка «Походження материків і океанів», у якій він, спираючись на подібність обрисів берегової лінії Африки та Південної Америки, робить припущення, що сотні мільйонів років тому на Землі існував єдиний масив суходолу - велетенський материк Пангея, оточений океаном Панталасса. Потім, на думку А. Вегенера, Пангея розкололася на дві частини - Гондвону і Лавразію. А ще пізніше, десятки мільйонів років тому, утворилися сучасні материки. Вони, як крижини на поверхні води, пересувалися по поверхні мантії, поки не зайняли свого сучасного положення. Отже, розміщення материків - результат тривалого процесу розвитку Землі.
У другій половині XX ст. з'являється наукова теорія тектоніки (руху) літосферних плит, яка використала окремі положення гіпотези дрейфу материків. За цією теорією, земна кора разом з верхньою частиною мантії розбита велетенськими тріщинами (рифтами) на окремі блоки - літосферні плити. Межі між плитами проходять на дні океанів по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, на суходолі - по гірських поясах. Вчені виділяють 7 великих (основних) плит і близько 20 менших. Літосферні плити дуже повільно рухаються, неначе пливуть по пластичному шару мантії - астеносфері. Швидкість їхнього руху становить 1-6 см/рік, помітити його без спеціальних приладів неможливо.
INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image8.jpeg" \* MERGEFORMATINET INCLUDEPICTURE "C:\\Documents and Settings\\User\\Мои документы\\media\\image8.jpeg" \* MERGEFORMATINET
Внаслідок руху літосферних плит у горизонтальному напрямі, в одних місцях земної поверхні відбувається їхнє зіткнення, в інших - розходження. Це спричинює утворення величезних складок у земній корі та викликає процеси горотворення.
А)Так, у місцях зіткнення материкових літосферних плит між собою утворилися високі гірські системи. Наприклад, Альпійсько-Гімалайський пояс гір виник на місці зіткнення Євразійської плити з Індо-Австралійською та Африканською.
Б)У місцях розходження літосферних плит у зоні серединно-океанічних хребтів утворюються глибокі тріщини, з яких виливається лава -рифти. Вони мають ширину кілька десятків кілометрів та глибину понад 2000 м. Внаслідок підняття магми тут виникає нова земна кора, за рахунок чого розширюється ложе океану. Наприклад, дно Атлантичного океану збільшується зі швидкістю 2-3 см за рік.
В) зіткнення материкової й океанічної літосферних плит, спостерігається підсування тонкої океанічної плити під товсту материкову = утворюються глибоководні жолоби, а біля них - архіпелаги вулканічних островів. Це явище найбільш притаманне для Тихого океану, який має власну літосферну плиту.
Учені вважають, що джерелом енергії руху літосферних плит є внутрішнє тепло Землі, яке надходить на поверхню найінтенсивніше в районі океанічних рифтів. Повільно піднімаючись у районі серединно-океанічних хребтів, розплавлена речовина мантії досягає земної кори і розтікається під нею. Віддаляючись від рифтів, вона тягне з собою плити, розташовані вище кори, що сприяє розростанню океанічного дна і утворенню нової океанічної земної кори.
У різних частинах літосферних плит формуються неоднакові
тектонічні структури - різні за віком, будовою та рухомістю ділянки літосфери.
Основу кожної літосферної плити становить
платформа - давня стійка вирівняна ділянка літосфери, яка лежить у центрі плити.
На краях літосферних плит розташовані
пояси складчастості - відносно рухомі ділянки літосфери.
Пояси складчастості належать до сейсмічно активних територій, тому їх ще називають сейсмічними поясами. У їхніх межах поширений вулканізм, часто трапляються землетруси.
Найбільшим і сейсмічно активним є пояс складчастості по краях океанічної Тихоокеанської літосферної плити, у межах якого знаходиться 2/3 діючих вулканів світу.
Знання про походження материків мають велике практичне значення. Наприклад, знаючи межі літосферних плит, можна прогнозувати знаходження родовищ певних корисних копалин. Морські геологи, піднімаючи спеціальними трубками проби порід з дна моря на межі літосферних плит, знайшли багато родовищ заліза, марганцю та руд інших металів.
Форми земної поверхніРельєф = сукупність різноманітних за формою нерівностей земної поверхні, які відрізняються за висотою та утворенням.
Форми рельєфу земної поверхні утворилися в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) процесів Землі.
Внутрішні процеси створюють величезні нерівності,
зовнішні їх згладжують.
За мільйони років вода, вітер і сонце встигають практично повністю зруйнувати гори, створивши на їхньому місці рівнини та заповнивши зруйнованим матеріалом великі зниження. Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно.
Найбільшими планетарними формами рельєфу є:
1)материки
2)западини океанів.
Поверхня кожного з них нерівна.
В їхніх межах виділяють дві основні форми рельєфу:
І) рівнини
ІІ) гори.

І)Рівнини - це рівні або горбисті великі простори суходолу і дна океану, на яких висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної.
ІІ)Гори - це ділянки земної поверхні, високо підняті над навколишньою місцевістю, що мають дуже розчленований рельєф.
На дні Океану є особлива форма рельєфу, відсутня на материках, - глибоководні жолоби, які виникли внаслідок підсування океанічної літосферної плити під материкову.
Дрібні форми рельєфу формують зовнішні сили:
сонячна енергія, земне тяжіння, діяльність поверхневих вод, вітру, льодовиків, живих організмів. До них належать яри, балки, річкові долини, бархани, дюни, ози, ками, друмліни тощо.
Рельєф суходолу є дуже різноманітним.
Гори і рівнини суходолу розрізняють за різними ознаками:
1)за висотою над рівнем моря,
2)за способом утворення та віком,
3) за зовнішнім виглядом.
Гори бувають:
1 )низькі - з абсолютною висотою до 1000 м (Кримські);
2) середні - від 1000 до 2000 м (Карпати, Скандинавські);
3) високі - вище 2000 м (Кавказ, Гімалаї, Памір, Анди).
На фізичній карті вони позначаються відповідно
1)світло-коричневим, 2)коричневим 3)темно-коричневим кольорами.
Рівнини поділяють на:
1)низовини (абсолютна висота їхня не перевищує 200 м над рівнем Світового океану, наприклад, Причорноморська, Амазонська);
2)височини (від 200 до 500 м, зокрема Придніпровська, Волинська, Подільська)
3)плоскогір'я (понад 500 м, наприклад, Середньосибірське, Аравійське).
На карті рівнини позначають відповідно
1)зеленим, 2)жовтим, 3)коричневим кольорами.
Якщо рівнина лежить нижче рівня моря, вона пофарбована на карті в темно-зелений колір (наприклад, Прикаспійська низовина).
За утворенням гори поділяють на:
1)складчасті (утворюються при зіткненні двох материкових літосферних плит),
2)вулканічні (виникають внаслідок процесу вулканізму)
3)складчасто - брилові (давні зруйновані гори).
Рівнини за утворенням поділяють на:
1)первинні
2)вторинні.
1)первинні рівнини = внаслідок вікових вертикальних рухів літосфери окремі прибережні ділянки морів та океанів попіднімались, утворюючи великі низовини (Причорноморська, Західносибірська).
2)вторинні = утворилися на місці колишніх гір, які зруйнувались за сотні мільйонів років (Східноєвропейська рівнина). Окремі рівнини були утворені річковими наносами (Амазонська, Месопотамська, Індо-Гангська).
За зовнішнім виглядом розрізняють рівнини
1)плоскі = мають рівну поверхню (Причорноморська, Західносибірська),
2)горбисті = чергуються горби з улоговинами, ярами. Такі дрібні форми рельєфу властиві рівнинам України.
У горах виділяють:
1)окремі вершини,
2)гірські хребти, що складаються зі з'єднаних між собою гір,
3)гірські долини - зниження між гірськими хребтами.
4)гірськими ущелинами = вузькі глибокі гірські долини.
А)зі шпилястими вершинами високі, за віком молоді. У них часто утворюються гірські ущелини. До таких гір належать Кавказ, Анди, Памір, Гімалаї з найвищою вершиною світу Джомолунгма (Еверест) - 8848 м.
Б)з округлими вершинами складаються з м'яких гірських порід, тому мають згладжені, м'які обриси гірських хребтів, схожі на хвилі. Гірські долини неглибокі, в основному з пологими схилами. За висотою такі гори бувають середні та низькі. Наприклад, Українські Карпати, найвищою вершиною яких є Говерла - 2061 м, - середні за висотою гори.
В)з плоскими вершинами = схили цих гір стрімкі або східчасті. В Україні до таких гір належать Кримські.
Форми рельєфу тісно пов'язані з особливостями будови літосфери.

Різні за віком, будовою та рухомістю ділянки літосфери називають тектонічними структурами. І)платформи = відносно стійкі ділянки літосфери
ІІ)пояси складчастості = рухомі частини літосфери.

І)Кожна платформа складається з
1)кристалічного фундаменту
2)осадового чохла.
Вік платформи визначається часом формування її фундаменту.
За віком виділяють платформи:
1) давні докембрійські = мають фундамент віком у кілька мільярдів років
2)молоді пізньопалеозойські = вік обчислюється сотнями мільйонів років.
Щити = на давніх платформах інколи фундамент виходить на поверхню .
Плити = осадовий чохол вкриває фундамент.
Молоді платформи мають дуже потужний осадовий чохол (завтовшки в кілька кілометрів).
ІІ)Пояси складчастості формувалися в різні епохи горотворення:
1)байкальська епоха горотворення = найдавніша (в пізньому протерозої),
2)каледонська в ранньому палеозої
3)герцинська (в пізньому палеозої). Гори, що сформувалися в цей час, є старими, зруйнованими, бриловими, як правило, низькими спорудами.
4)мезозойська епоха горотворення є середні за віком пояси складчастості. Гори такого віку складчасто-брилові, середньовисотні.
5)альпійська епоха горотворення, кайнозойська ера формуються, як правило, високі складчасті гори зі шпилястими вершинами.
На тектонічній карті світу різними кольорами показані давні та молоді платформи, а також області складчастості різних періодів горотворення.
У природі чітко простежується закономірність у розміщенні тектонічних структур і форм рельєфу. 1)давнім платформам у рельєфі найчастіше відповідають великі горбисті рівнини (Східноєвропейська платформа = Східноєвропейська рівнина)
2)молодим платформам - плоскі низовини,
3)поясам складчастості - гірські системи (в областях альпійської складчастості Євразії знаходяться найвищі гори материка - Гімалаї, Кавказ, Альпи.
З будовою літосфери також пов'язане місцезнаходження родовищ різних за походженням корисних копалин (магматичних, осадових, метаморфічних).
Рельєф дна Світового океану У рельєфі дна Світового океану можна виділити такі частини:
А)шельф - затоплені прибережні частини материків з глибинами від 0 до 200 м (на карті позначений світло-блакитним кольором);
Б)материковий схил - це поверхня дна від 200 до 2000 м, що стрімко обривається, та
В)ложе Світового океану - глибинна частина дна. Вона нерівна. На ложі Світового океану виділяють:
1)підводні гори,
2)глибоководні рівнини
3)глибоководні жолоби.
Підводні гори лежать на краях літосферних плит в області їхнього розсування. Тут по тріщинах літосфери (рифтах) піднімається магма, яка весь час добудовує гори, не допускаючи їх руйнування. Ці форми рельєфу назвали серединно-океанічними хребтами. Вони досягають висоти 2000 м (наприклад, Серединно-Атлантичний). З'ясувалося, що серединно-океанічні хребти всіх океанів пов'язані між собою в єдину планетарну систему підводних гір, довжиною понад 70 тис. км. Крім них, в океані трапляються окремі хребти (наприклад, хребет Ломоносова в Північному Льодовитому океані).
Коли вершини підводних хребтів виходять на поверхню води, вони утворюють окремі острови або їхні групи (Курильські, Японські, Гавайські).
Глибоководні рівнини на ложі Світового океану ускладнені підводними вулканами з плоскими вершинами (гайотамами). Це пов'язано з тонкою земною корою, яку легко пропікає гаряча речовина астеносфери.
Особливою формою рельєфу дна є
глибоководні жолоби - довгі, вузькі зниження дна з найбільшими глибинами. Вони утворилися внаслідок підсування тонкої океанічної плити під материкову. Найглибшими жолобами є Маріанський та Філіппінський у Тихому океані.
Типи географічних
об'єктів Назви географічних об'єктів Положення на планеті
Вулкани Везувій, Етна Європа
Гекла острів Ісландія
Ключевська Сопка Азія
Фудзіяма Японські острови
КракатауЗондські острови
Гори Альпи (з г. Монблан, 4807 м), Карпати, Скандинавські, Уральські Європа
Гімалаї (з г. Джомолунгма, 8848 м), Кавказ Азія
Атлаські Африка
Анди Південна Америка
Кордильєри Північна Америка
Великий Вододільний хребет Австралія
Хребти в Океані Серединно-Атлантичний Атлантичний океан
Хребет Ломоносова Північний Льодовитий океан
Рівнини
Східноєвропейська Європа
Західносибірська, Середньосибірське плоскогір'я, Аравійське плоскогір'я, плоскогір'я Декан Азія
Амазонська низовина Південна Америка
Мінерали і гірські породиЗемна кора складається з двох типів природних тіл:
1)мінералів
2) гірських порід.
У ній налічується близько 3 тис. мінералів і понад 1,5 тис. гірських порід.
1)Мінерали - це однорідні тіла, які складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кам 'яно сіль, алмази та ін. За станом речовини мінерали бувають твердими, рідкими і газоподібними. Мінерали в чистому вигляді трапляються в природі порівняно рідко. Найчастіше вони бувають у різноманітних сполуках, утворюючи гірські породи.
2)Гірські породи - це сполучення кількох мінералів або скупчення одного у великій кількості в земній корі. Наприклад, до складу гірської породи граніт входять три мінерали: кварц, слюда, польовий шпат. Накопичення мінералу кальциту у великій кількості утворює гірську породу вапняк.
Мінерали та гірські породи мають різні властивості, за якими вони відрізняються один від одного: колір, блиск, твердість, наявність кристалів тощо.
Гірські породи утворюються в різноманітних умовах. За походженням гірські породи поділяють на 1)магматичні,
2)осадові
3)метаморфічні.
1)Магматичні гірські породи утворюються при застиганні магми на поверхні чи в глибинах земної кори. Вони є результатом магматизму як однієї з внутрішніх сил Землі.
А) глибинні (інтрузивні) гірські породи = утворюються при внутрішньому магматизмі . Вони складаються з кристалів різної величини залежно від глибини залягання (чим ближче до поверхні застигла магма, тим кристали дрібніші). До цих порід належать, зокрема, граніти та лабрадорити.
Б)поверхневі (ефузивні) гірські породи утворюються при зовнішньому магматизмі, що вилилися з надр Землі на поверхню. На відміну від глибинних гірських порід, ці не мають кристалів, їм властива пористість. Складаються такі породи із застиглої лави (базальт) або з пресованого вулканічного попелу (туфи, пемза).
2)Осадові гірські породи утворились під дією температури повітря, води, живих організмів та інших процесів, що відбуваються на поверхні Землі й у глибинах морів і океанів. Осадові породи поділяються на три групи:
а)уламкові,
б)хімічні
в)органічні.
а)Уламкові гірські породи є результатом процесу вивітрювання, тобто вони утворюються під час руйнування інших гірських порід. Кожна частка цих гірських порід є уламком інших порід, у тому числі і магматичних. До них належать пісок, глина, галька, гравій, валуни.
б)Хімічні гірські породи виникають унаслідок відкладання розчинених речовин на дні океанів, морів, озер. До них відносять кухонну і калійну солі, вапняк та ін.
в)Органічні породи являють собою скам'янілі залишки давніх і сучасних організмів. Наприклад, кам'яне та буре вугілля, крейда.
3)Метаморфічні гірські породи утворюються внаслідок метаморфізму.
Метаморфізм (у перекладі - «перетворення») - зміна гірських порід на великих глибинах під дією високого тиску та температури. Так, вапняк перетворюється в мармур, пісковик - у кварцит, граніт - у гнейс, вугілля - в графіт.
Корисні копалини = усі мінерали та гірські породи, які використовує людина.
Залежно від застосування в господарстві корисні копалини умовно поділяють на три групи:
1)паливні, що використовуються для одержання тепла і світла (нафта, газ, торф, кам 'яне та буре вугілля);
2)рудні, з яких виплавляють метали (чорні - чавун, сталь; кольорові - мідь, алюміній, олово, свинець); 3)нерудні - сировина для хімічної промисловості (кухонна і калійна сіль, фосфорити, самородна сірка), будівельні матеріали (граніт, базальт, фосфорити, пісок, глина та ін.), технічна сировина (алмази, графіт).

Приложенные файлы

  • docx 22428422
    Размер файла: 222 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий