Екологія №10


Лекційне заняття №10
Проблеми гармонізації взаємодії між суспільством і природою
Основні заходи по зберіганню природних ресурсівАтмосферне повітря
Атмосферне повітря є одним з найважливіших природних ресурсів, який треба зберегти для наступних поколінь, бо без нього неможливе продовження життя на Землі. В останні роки повітря все більш стає забрудненим від промислової діяльності.
Надходження небезпечних речовин в атмосферу залежить, насамперед, від надійної роботи очисного обладнання, де вони вловлюються і знешкоджуються, та від впровадження ефективних технологій виробництва. У 2000 р. на очисні споруди від стаціонарних джерел надійшло 17,4 млн. тонн забруднюючих речовин. В процесі очищення їх було вловлено 16,6 млн. тонн, з них близько чверті (4,5 млн. тонн) утилізовано.
Основною причиною зростання сумарних забруднень атмосферного повітря у 2000 р. було збільшення викидів від приватного автотранспорту. Тому такий важливий контроль за викидами оксиду вуглецю цим транспортом. Хоча стан повітряного басейну в останні роки суттєво не змінився, проте, за даними Держкомгідромету, по окремих показниках, за якими здійснювались спостереження, намітилась тенденція до їх поліпшення. Підтвердженням цьому було загальне зменшення у 2000 р. забрудненості повітря у містах бензопіреном, вмісту більшості масових іонів та загальної мінералізації в атмосферних опадах, відсутність озонових аномалій.
Основними заходами по зберіганню повітряних ресурсів являються:
впровадження ефективних технологій виробництва;
встановлення очисного обладнання для вловлювання шкідливих речовин;
контроль за справністю автотранспорту.
На охорону атмосферного повітря у 2000 р. витрачено 32,8 млн. грн.(14% капітальних вкладень в охорону навколишнього середовища).
Водні ресурси
Актуальною для всіх регіонів України є проблема екологічного стану водно - ресурсного потенціалу, який включає 72 тисячі річок і водосховищ, 27 тисяч ставків. Значні обсяги споживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод у поверхневі водойми — основні чинники антропогенного навантаження на поверхневі водні ресурси.
В останні роки спостерігається щорічне зменшення об'єму забору води із природних водних об'єктів (із-за скорочення виробничої діяльності, введення в країні з 1994 р. плати за використання прісних водних ресурсів). За рахунок оборотного та послідовного водопостачання зекономлено 42,2 млрд. куб. м свіжої води.
Основними заходами по зберіганню водних ресурсів являються
раціональне використання води у виробничій діяльності;
будівництво очисних споруд,
введення плати за використання прісних водних ресурсів.
Пріоритетним напрямком асигнувань, на які спрямовується в останні роки більше половини всіх інвестицій природоохоронного призначення, є охорона водних ресурсів, зокрема, будівництво станцій для біологічної, фізико-хімічної, механічної очистки стічних вод та будівництво систем оборотного водопостачання.
Земельні ресурси
Земельні ресурси країни - третя важлива складова навколишнього середовища. На початок 2000 р. земельний фонд України складав 60,4 млн. га.
Однією з найважливіших екологічних проблем є стан земельних ресурсів. Через відсутність коштів на заходи по боротьбі з ерозією, яка впливає безпосередньо на продуктивність земель, скорочуються обсяги захисних робіт.Основні захисні роботи по зберіганню земельних ресурсів є:будівництво протиерозійних валів та валів-канав, валів-терас, валів-доріг;
посадка полезахисних лісових смуг;
залуження сильно деградованої та забрудненої шкідливими речовинами ріллі;
рекультивація земель (оновлення);
вапнування ґрунтів;
лісокультурні роботи;
внесення добрив.
Земельні ресурси, як і інші природні ресурси, зазнавали негативного впливу від розміщення небезпечних відходів у навколишньому середовищі. Із загальної кількості токсичних відходів, що зберігаються у сховищах організованого складування, 34 млн. тонн належать до І-Ш класів небезпеки. Умови зберігання небезпечних відходів у сховищах організованого складування та на території підприємств часто не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним з факторів інтенсивного забруднення поверхневих та підземних вод, ґрунту, атмосферного повітря, шкодить здоров'ю населення. Тому одним з заходів по зберіганню земельних ресурсів є відповідність умов зберігання небезпечних відходів санітарно-технічним нормам зберігання їх у місцях, призначених для цього.
Лісові ресурси
Екологічний стан лісів України, біологічне різноманіття рослинного та тваринного світу — важливі складові навколишнього природного середовища. Основна частина (80%) загальних обсягів продукції (робіт, послуг) лісового господарства припадає на заготівлю ліквідної деревини. Заготівля деревини становила 81 % від науково обґрунтованої екологічної норми і не завдала шкоди довкіллю.
До важливих заходів, які сприяють вирощуванню високопродуктивних насаджень необхідного породного складу, підвищенню їх якості та приросту, належать рубки догляду за лісом, інші види рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства та очищенням лісу від захаращеності.
Зростаюче техногенне навантаження, хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвели до значного виснаження лісів, погіршення товарної структури лісосічного фонду, що порушує стійкість і функції лісових екосистем.
З 1998 р. на 36,7 тис. га . (0,3% лісового фонду) ведуться роботи по лісовідновленню, в тому числі шляхом посадки лісових культур та через природне поновлення. На землях, що не відносяться до лісового фонду, посаджено полезахисні лісові смуги, а в ярах, балках, на пісках та інших незручних землях створено лісові насадження.
Недостатньо уваги приділяється поліпшенню санітарного стану лісів (неочищені площі місць рубок, що призводить до виникнення лісових пожеж, сприяє розповсюдженню шкідників та хвороби лісу). Важливе значення має авіаційна охорона лісу від пожеж та дотримання населенням правил поведінки та заходів протипожежної безпеки в лісі.
Порушення природної стійкості лісів призводить до збільшення вразливості насаджень. Тому важливе значення за збереженням лісу має проведення лісозахисних робіт. З вищесказаного можна зробити висновок, що основними заходами по зберіганню лісових ресурсів являються:
лісовідновлення (посадка і посів лісу);
створення лісових насаджень у ярах, балках, пісках;
створення полезахисних лісових смуг;
авіаційна охорона лісів від пожеж;
лісовпорядкування;
рубки лісу;
дотримання поліпшення санітарного стану лісів (лісозахисні роботи)
роз'яснювальна робота серед населення про правила поведінки в лісі.
Тваринний світ (заповідне та мисливське господарство)
Важливою складовою навколишнього середовища країни є тваринний світ. До основних проблем в галузі його охорони та використання відносяться:
недостатня вивченість,
погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив
послаблення їх охорони.
Мисливське господарство — це галузь, завданням якої є використання, охорона, відтворення мисливських тварин та надання послуг, пов'язаних з цією діяльністю.
Основними заходами по зберіганню тваринного світу являються:
достатня охорона мисливської фауни від браконьєрів та хижих тварин;
достатня охорона та підгодівля мисливських тварин, яка б сприяла збільшенню поголів'я тварин;
будівництво розплідників по штучному розведенню тварин та пернатої птиці для збільшення чисельності та видового складу мешканців тваринного світу;
ціллю мисливських підприємств повинна бути не тільки підтримка існуючої кількості тварин для збереження фауни а і промислове відновлення тваринного світу;
створення заповідників.
Гарантом для забезпечення, збереження і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу, різноманіття природних екосистем є природно-заповідний фонд країни.
Мінерально - сировинні ресурси
За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинути країни світу як США, Канада, Англія, Франція, Китай та інші. В Україні виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів.
На території України виявлено близько 8 тис. родовищ, понад 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові, уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, графіт та ін.
До промислового освоєння залучено від 40 до 75% розвіданих запасів основних видів корисних копалин.
Подальший розвиток мінерально-сировинного комплексу України потребує розв'язання проблем, які гальмують розширення мінерально-сировинної бази та її раціональне використання.
Основними заходами по розширенню мінерально-сировинної бази являються:
геологорозвідувальні роботи;
глибоке розвідувальне буріння;
механічне колонкове буріння;
гірничі підземні роботи;
геолого-зйомочні роботи;
гідрогеологічна зйомка;
геофізичні роботи;
використання відходів гірничого виробництва, збагачення.

Екологізація економіки.
Взаємодія державного і комерційного секторів у підтримці екологічного балансу
Екологізація економіки не є абсолютно новою проблемою. Практичне втілення принципів екологічності тісно зв'язано з пізнанням природних процесів і досягнутим технічним рівнем виробництв. Новизна виявляється в еквівалентності обміну між природою і людиною на основі оптимальних організаційно-технічних рішень по створенню, наприклад, штучних екосистем, по використанню наданих природою матеріальних і технічних ресурсів. У процесі екологізації економіки фахівці виділяють деякі особливості. Наприклад, щоб скоротити до мінімуму збиток, який наноситься навколишньому середовищу, в окремому регіоні потрібно робити тільки один вид продукції. Якщо ж суспільству необхідний розширений набір продуктів, то доцільно розробити безвідходні технології, ефективні системи і техніку очищення, а також контрольно-вимірювальну апаратуру. Це дозволить налагодити виробництво корисної продукції з побічних компонентів і відходів.
Доцільно переглянути сформовані технологічні процеси, що наносять збиток навколишньому середовищу. Основні цілі, до яких ми прагнемо при екологізації економіки,
зменшення техногенного навантаження,
підтримка природного потенціалу шляхом самовідновлення природних процесів,
скорочення втрат,
комплексність витягу корисних компонентів,
використання відходів як вторинного ресурсу.
Для оцінки екологічності рішень у числі основних критеріїв передбачається облік ступеня досягнення належної якості навколишнього середовища й основних природних комплексів. Практично це поняття дотепер не знайшло досить чіткого відображення ні в планових, ні в статистичних матеріалах. Але необхідність досягнення такого стану варто розглядати як цільову установку соціального замовлення природоохоронної діяльності і природокористування в цілому.
При розміщенні підприємств необхідно приймати до уваги, що розходження між регіонами по гостроті екологічної ситуації породжують неоднакові вимоги до спеціалізації виробництва.
Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища: чим вища якість продукції (з урахуванням екологічної оцінки використання відходів і результатів природоохоронної діяльності в процесі виробництва), тим вища якість навколишнього середовища.
Збиток, який наноситься природі при виробництві і споживанні продукції, - результат нераціонального природокористування. Виникла об'єктивна необхідність встановлення взаємозв'язків між результатами господарської діяльності і показниками екологічності продукції, що випускається, технологією її виробництва. Це відповідно до законодавства вимагає від трудових колективів додаткових витрат, які необхідно враховувати при плануванні. На підприємстві доцільно розмежовувати витрати на охорону навколишнього середовища, пов'язані з виробництвом продукції і з доведенням продукту до визначеного рівня екологічної якості, або з заміною його іншим, більш екологічним.
Обґрунтування екологічності представляється невід'ємною частиною системи керування, що впливає на вибір пріоритетів у забезпеченні господарства природними ресурсами і послугами в межах намічуваних обсягів споживання.
Розходження виробничих інтересів і галузевих завдань визначає особливості поглядів фахівців на проблему екологізації виробництв, застосовуваної і створюваної техніки і технологи.
Зі зростанням промислового виробництва, його індустріалізації заходи по захисту навколишнього середовища, що базуються на нормативах ГД К і їхніх похідних, стають недостатніми для зниження забруднень, які вже утворилися .
Починаються спроби на основі єдиного методичного підходу, розрахунком окремих і узагальнюючих показників виразити взаємозв'язок природних і вартісних характеристик у прийнятті економічно доцільного й екологічно обумовленого (прийнятного) рішення. Пріоритетність природних параметрів, показників відповідає потребам ресурсозабезпечення суспільного виробництва. Вартісні показники повинні відбивати результативність зусиль по зниженню (чи підвищенню) техногенного навантаження на природу. З їхньою допомогою виробляються методи розрахунку екологічного збитку й оцінюється ефективність заходів для стабілізації режиму природокористування.
З переходом на шлях інтенсивного розвитку економіки важлива роль приділяється системі економічних показників, наділених найважливішими функціями господарської діяльності:
плановою,
обліковою,
оціночною,
контрольною
стимулюючою.
Як усяке системне утворення, що представляє собою не довільну сукупність, а взаємозалежні елементи у визначеній цілісності, економічні показники покликані виражати кінцевий результат з урахуванням усіх фаз відтворювального процесу.
Екологізація економіки і бізнес
Розвиток еколого-орієнтованого бізнесу може дозволити істотно змінити екологічну ситуацію в Україні, поліпшити охорону навколишнього середовища і використання природних ресурсів. Очевидно, що не можна вирішити екологічні проблеми, вийти на стійкий тип розвитку без загального поліпшення економічного становища країни, ефективної макроекономічної політики.
На погіршення екологічної ситуації в Україні впливає ряд економічних і юридичних факторів, що діють у різних сферах, на різних рівнях і з різним масштабом впливу:
макроекономічна політика, що призводить до екстенсивного використання природних ресурсів;
інвестиційна політика, орієнтована на розвиток ресурсохємких секторів економіки;
неефективна секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство й ін.;
недосконале законодавство;
невизначеність прав власності на природні ресурси*
відсутність екологічно збалансованої довгострокової економічної стратегії, недооцінка стійкого розвитку;
на регіональному і локальному рівні недооблік непрямого ефекту від охорони природи (економічного і соціального), глобальних вигод;
інфляція, економічна криза і нестабільність економіки перешкоджають реалізації довгострокових проектів, до числа яких відноситься більшість екологічних проектів;
природно-ресурсний характер експорту;
існування діючого стимулу у вигляді одержання значного і швидкого прибутку від переексплуатації чи продажу природних ресурсів.
Зараз найважливішим є створення державою, за допомогою ефективних непрямих і прямих економічних інструментів і регуляторів, сприятливого клімату для розвитку екологічно орієнтованого бізнесу.
У зв'язку з цим, слід розглянути вплив економічних реформ в Україні на збереження навколишнього середовища, оцінити найбільш перспективні напрямки розвитку бізнесу в цій сфері.
У рамках всієї економіки, на макро рівні можна виділити наступні важливі напрямки економічних перетворень:
структурна еколого-орієнтована перебудова,
зміна інвестиційної політики в напрямку екологічно збалансованих пріоритетів,
удосконалювання механізмів приватизації,
реформа прав власності,
демонополізація,
створення еколого-несуперечливих систем податків, кредитів, субсидій, т
оргових тарифів і мита і ін.
Усі ці механізми і реформи неминуче в тому чи іншому ступені позначаться на розвитку бізнесу, пов'язаного з екологічною діяльністю.
На жаль, у структурах законодавчої і виконавчої влади України немає повного і чіткого усвідомлення екологічної небезпеки. Це багато в чому зв'язано зі сформованим менталітетом цих структур. Ігнорування екологічного фактора було властиво соціальному й економічному розвитку країни останніх десятиліть. Проголошувався пріоритет економічних цілей, розвиток оборонного, паливно-енергетичного, аграрного комплексів. Соціальні й екологічні проблеми відсувалися при цьому на другий план.
Тут виявляється ще одна властивість сучасного "техногенного" мислення українських структур — орієнтація на одержання швидких результатів. Екологічні наслідки таких результатів звичайно виявляються в майбутньому, причому часто ці наслідки є негативними, і загальний еколого-економічний збиток виявляється набагато більшим від короткострокових вигод.Важливо відмовитися і переглянути багато стереотипів у процесах прийняття рішень. Сучасні традиційні підходи до економічного розвитку базуються на кількості використовуваних природних ресурсів. Чим більше використовується ресурсів, тим краще для країни. Однак, очевидно, що ці підходи завели Україну в тупик. Прагнення збільшити видобуток природних ресурсів і підсилити їхню експлуатацію може тільки прискорити процеси екологічної деградації в Україні. Потрібні принципово інші підходи.
Нерозвиненість обробної і переробної промисловості, інфраструктури, сфери розподілу призводять до колосальних втрат природних ресурсів і сировини. Показова ситуація склалася в паливно-енергетичному комплексі, який робить надзвичайно великий вплив на екологічну ситуацію. В Україні дуже велика енергоємність виробничих процесів. В розрахунку на одиницю кінцевої продукції Україна зараз витрачає в три рази більше енергії, ніж Японія і ФРН, і в два рази більше, ніж США.
Таким чином, найважливіша причина погіршення екологічної ситуації в Україні - неефективна, природоємна структура економіки.
На жаль, переважна більшість економічних проектів для України, пропонованих закордонними і українськими фахівцями, ігнорують цю проблему, і їхня реалізація пов'язана зі збільшенням навантаження на навколишнє середовище.
У зв'язку з цим надзвичайно важливо створити більш сприятливі умови для розвитку бізнесу в ресурсозберігаючих галузях, пов'язаних з розвитком обробної і переробної промисловості, інфраструктури, сфери розподілу. І тут необхідна ефективна селективна економічна політика з підтримки ресурсозберігаючої діяльності. Тому найважливішим напрямком економічних реформ в Україні, напрямком переходу на стійкий тип розвитку повинна стати екологічно орієнтована структурна перебудова, яка дозволить здійснити ефективне ресурсозбереження та зменшити забруднення навколишнього середовища. Суть такої зміни структури економіки в стабілізації росту обсягів виробництва природоексплуатуючих, ресурсодобувних галузей при швидкому розвитку на сучасній технологічній основі усіх виробництв у природно-продуктовій вертикалі, пов'язаних з перетворенням природної речовини й одержання на її основі кінцевого продукту. Мова йде про глобальний перерозподіл трудових, матеріальних, фінансових ресурсів у господарстві на користь ресурсозберігаючих, технологічно передових галузей і видів діяльності. Величезну роль у такому перерозподілі ресурсів повинні зіграти ринкові механізми, що формуються.
Самі скромні оцінки показують, що структурно-технологічна раціоналізація економіки може дозволити визволити 20-30 відсотків використовуваних зараз неефективно природних ресурсів при збільшенні кінцевих результатів. У країні спостерігається гігантське структурне переспоживання природних ресурсів, що створює удавані дефіцити в енергетиці, сільському та інших господарствах.
На жаль, не зважаючи на економічні реформи в Україні, тенденції техногенного і природоємного розвитку економіки країни зберігаються. Це відбивається в погіршенні економіки з екологічних позицій.
Відображенням цієї ситуації стало погіршення одного з найважливіших показників стійкого і екологічно орієнтованого розвитку - зростання енергоємності економічних показників. За деякими оцінками, цей показник для валового національного продукту виріс останнім часом приблизно на третину Це означає, що для досягнення кінцевих результатів в економіці доводиться витрачати значно більше нафти, газу, вугілля, електроенергії, що безумовно веде до росту навантаження на природний фундамент, вичерпанню не відновлюваних природних ресурсів.
Однією з важливих причин збільшення природоємності економіки стали перевищуючий усі припустимі нормативи знос устаткування. У базових галузях промисловості, транспорту знос устаткування, у тому числі очисного, досягає 80—90 відсотків. В умовах триваючої експлуатації такого устаткування різко збільшується імовірність екологічних катастроф.
Як приклад можна навести аварію в Росії в районі Комі біля Усинська. У результаті на тендітні екосистеми Півночі вилилося — за різними оцінками — до 100 тис. т. нафти. Ця екологічна катастрофа стала однією з найбільших у світі в 90-х роках, і вона була викликана крайньою зношеністю трубопроводу. Аварія одержала світовий розголос, хоча по оцінках деяких російських фахівців вона є однією з багатьох — просто інші вдалося приховати. Наприклад, у тому ж регіоні Комі в 1992 році, за даними міжвідомчої комісії з екологічної безпеки, відбулося 890 аварій.
Колосальний економічний збиток екологічних катастроф. На основі світових цін прямі втрати нафти тільки від однієї Усинської аварії доходять до 10 млн. доларів. Однак, безумовно, екологічний збиток від таких інцидентів багаторазово перевершує прямі втрати. Так, заданими Усинського Місткому природи сума екологічного збитку від аварії нафтопроводу складає 1,5 трлн. карб., що дорівнює приблизно 500 млн. доларів.
Ситуація в нафтовидобутку досить характерна для техногенного розвитку економіки з величезними втратами і нераціональним використанням природних ресурсів. На зекономлені в результаті запобігання аварій кошти протягом декількох років можна було б реконструювати паливно-енергетичний комплекс країни, істотно знизити енергоємність всієї економіки.
Зараз урядові структури України в ході подальших реформ явно орієнтуються на подальшу підтримку екстенсивного розвитку енергетики, пояснюючи такий курс енергетичною кризою. Однак, очевидно, що при сформованих енергоємних структурах, величезних втратах і нераціональному використанні енергоресурсів Україні не удасться здолати дефіцит нафти газу вугілля для підтримки природоємного розвитку. Починати потрібно з причин енергетичного дефіциту, проводити структурні зміни в економіці, підтримувати розвиток енергозберігаючого бізнесу, а не боротися з наслідками й орієнтуватися на екстенсивне зростання паливно-енергетичного комплексу.
Найважливіше значення для розвитку екологічно орієнтованого бізнесу має радикальна зміна інвестиційної політики в напрямку природоохоронних пріоритетів. Сучасна структура державних, приватних, іноземних інвестицій закріплює природоємний тип розвитку на перспективу, тому що значна і більш висока частина капітальних вкладень направляється в природоексплуатаційні комплекси, насамперед паливно-енергетичний і агропромисловий. Тим самим істотно гальмується ріст бізнесу, пов'язаного з екологізацією економіки.
Полегшити еколого-економічний перехід до ринкової економіки можливо за допомогою екологічно збалансованих екологічних реформ і створення відповідного економічного середовища на макрорівні, яке б сприяло розвитку екологічно орієнтованого бізнесу. Тут можна виділити два типи економічних механізмів і інструментів у залежності від ступеня галузевого охоплення.
механізми й інструменти, шо діють у рамках всієї економіки, її галузей і комплексів;
більш спеціальні механізми й інструменти, орієнтовані насамперед на природо-експлуатуючі галузі, первинний сектор економіки, а також на регулювання природоохоронної діяльності в інших галузях.
У рамках всієї економіки можна виділити механізми приватизації, реформу прав власності, демонополізацію, створення еколого-несуперечливих систем податків, кредитів, субсидій, торгових тарифів і мита і ін. Усі ці механізми і реформи неминуче в тому чи іншому ступені позначаться на екологічній ситуації, на розвитку природоємної чи природозахисної ділової активності в Україні.
Надзвичайно гостро стоїть проблема монополізму. Величезні монополії в умовах відсутності конкуренції, наявності діючих лобі в законодавчих і виконавчих структурах влади можуть приділяти екологічним факторам мінімальну увагу.
Податкова політика також не сприяє вирішенню екологічних проблем і розвитку еколого-орієнтованого бізнесу. Податковий тягар на підприємства надзвичайно великий, що змушує підприємства орієнтуватися насамперед на короткострокові завдання виживання. Зараз до 90 відсотків прибутку підприємств вилучається у підприємства у вигляді податків і інших відрахувань. Цей фактор, а також депресія, деградація основних фондів і ін. призводять до того, що багато підприємств збиткові чи малорентабельні. У цих умовах зрозуміле прагнення підприємств мінімізувати свої природоохоронні витрати для виживання в умовах переходу до ринку. Очевидно, що в умовах конкуренції, масових банкрутств, жорсткості фінансової ситуації для підприємств однією з перших жертв боротьби за існування стає природа. Підприємства прагнуть усіляко заощаджувати на природоохоронних мірах, придбанні екологічного устаткування, тому що екологічні витрати не збільшують випуск основної продукції. Приховуються викиди і скидання забруднюючих речовин, поховання відходів для того, щоб уникнути плати за них, штрафів і т.д.
Ця тенденція підтверджується даними Міністерства охорони навколишнього середовища і природних ресурсів. За останні два роки чотири тисячі підприємств, контрольованих природоохоронними органами, збільшили в 1,5 рази викид забруднюючих речовин.
У цих умовах доцільно (що підтверджує світовий досвід) створення сприятливого податкового клімату для еколого-орієнтованої діяльності.
Кредитно-грошова політика також сприяє збереженню анти- екологічних тенденцій в економіці. Переважна більшість банківських операцій приходиться на короткі торгові і фінансові угоди, що практично позбавляє економіку інвестицій у перспективний розвиток, радикальну структурну ресурсозберігаючу перебудову. Аналогічний вплив має і надзвичайно висока дисконтна ставка, що робить невигідним інвестування довгострокових проектів, чи тих, що повільно окупаються, у число яких входять багато природоохоронних проектів.
Для екологізації економіки і підтримки бізнесу в цьому напрямку істотних змін потребує зовнішньоторговельна політика уся система тарифів, мита і інших торгових бар'єрів. При нерозвиненості галузі екологічного машинобудування в країні багато екологічних програм, у тому числі і міжнародні екологічні проекта, мають потребу в імпорті природоохоронного устаткування. Тим часом, зараз система мита на ввезене устаткування надзвичайно утруднює реалізацію природоохоронних програм. Накладаються величезні податки на ввіз з-за кордону устаткування екологічного призначення. У тому випадку, якщо екологічний проект має потребу в імпортному устаткуванні, від чверті до третини витрат може піти на мита й інші податки. Тим самим ставиться бар'єр на шляху інвестицій в охорону навколишнього середовища.
В умовах переходу до ринкової економіки в число більш спеціальних механізмів і інструментів, орієнтованих насамперед на природо експлуатуючі галузі, первинний сектор економіки, а також на регулювання природоохоронної сторони діяльності в інших галузях, входить досить широке коло потенційно ефективних еколого-економічних регуляторів:
платність природокористування,
створення системи пільг, субсидій, кредитів для природоохоронної діяльності,
продаж прав (дозволів) на забруднення,
штрафування діяльності, що наносить збиток навколишньому середовищу,
створення ринку екологічних послуг і багато чого іншого.
Зараз у розвинутих країнах світу існує більше 80 економічних інструментів з охорони навколишнього середовища при використанні природних ресурсів.
З позиції екологізації економіки мають потребу у своєму коректуванні і традиційні показники економічного розвитку і прогресу—такі, як дохід на душу населення, валовий національний продукт і ш. Такий підхід найчастіше ставить у нерівне положення розвиток бізнесу, наприклад, в галузі видобутку енергетичних ресурсів, з одного боку, і в галузі енергозбереження, - з іншого. Тим часом за значним ростом традиційних економічних показників може ховатися деградація природи, можливість різкого падіння цих показників у випадку швидкої деградації природних ресурсів і навколишнього середовища.
У цьому плані становлять інтерес наступні показники:
індекс гуманітарного розвитку (Human Development Index), запропонований ООН,
індекс стійкого економічного добробуту (Index of Sustainable Economic Welfare), запропонований Г. Дали і Дж. Коббом (Herman E. Daly and Jonn В. Cobb). Перший являє собою агрегатний показник, що розраховується на основі характеристик тривалості життя, рівня знань і рівня оволодіння ресурсами, необхідними для нормального життя. Другий - є досить комплексним показником, що враховує витрати екологічного характеру, пов'язані з нераціональним господарюванням.
Розрахунки по індексу стійкого економічного добробуту в США показали протилежні тенденції зміни цього індексу і показника ВНП на душу населення в 80-і роки - зменшення першого, що відбиває екологічну деградацію, при значному рості другого. На думку Г.Л. Дали "поки мірою людського добробуту залишається ВНП, на шляху змін існують величезні перешкоди.
Ринок бачить тільки ефективність, він не пристосований почувати справедливість чи стійкість".
Для України орієнтація на традиційні економічні показники в найближчій перспективі може мати негативні наслідки. Наприклад, енергетичні програми, розвиток атомної енергетики, орієнтація на збільшення видобутку корисних копалин дозволять підвищити валовий внутрішній продукт. Однак, очевидні і надзвичайно негативні екологічні наслідки такого курсу. В економіці необхідна орієнтація на кінцеві результати, а не на проміжні валові показники. Але традиційні показники економічного росту в цьому випадку можуть бути гірші в порівнянні з цими показниками при екстенсивному природоємному розвитку.
Стабілізація екологічної ситуації в Україні багато в чому залежить від ефективності проведених економічних реформ, їхньої адекватності цілям формування стійкого типу розвитку економіки. І тут надзвичайно важливі заходи для створення, за допомогою ефективних ринкових інструментів і регуляторів, сприятливого клімату для розвитку всіх сфер бізнесу, який сприяє екологізації економіки.

Приложенные файлы

  • docx 22466190
    Размер файла: 46 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий