Pitannya na Ispit z Globalnoyi ekonomiki


Питання що виносяться на іспит з Глобальної економіки
Еволюція концепцій глобалізації. Форми глобалізації.
Концепції економічної глобалізації
Кінець ХХ – початок ХХІ століть охарактеризувався різким посиленням глобалізаційних процесів, які здійснили величезний перетворювальний вплив на всі сфери життя сучасного суспільства. Зростаюча економічна взаємозалежність національних господарств та регіонів планети сьогодні розглядається як найважливіша риса глобалізації. Глобалізація є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та науково-технічної революції.
З огляду на зростання масштабів глобалізації міжнародних економічних відносин, протягом останнього часу було розроблено ряд теорій економічної глобалізації, що визначають суть, передумови та наслідки інтеграційних процесів як для світового господарства загалом так і для національних економік зокрема. Основними концепціями сучасної глобалістики є HYPERLINK "http://www.lib.lntu.info/book/fb/etme/2011/11-68/page7.html" \l "_ftn1" \o "" [1] :
Перша з них — концепція "межі зростання". Проблема меж економічного зростання є основною ідеєю тематики доповідей Римського клубу. У свій час засновники цього клубу зіткнулися з труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони вважають, що глибинними причинами цих труднощів є глобальні системні ефекти, тобто, наслідки деструктивних змін у світовій економічній системі. Локальні зусилля щодо їх подолання були маловтішними.
Практичним результатом досліджень в рамках цієї концепції були спроби моделювання світової економічної динаміки. При цьому за змінні бралися п'ять величин: населення, капіталовкладення, виробництво продовольства, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення природного навколишнього середовища. Цільова функція визначається робочою гіпотезою про дисфункціональність глобальної системи, її перевірка привела до висновку про те, що в умовах збереження наявних тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Причому, зростання наштовхується не тільки на планетарно-ресурсні обмеження, а й на внутрішні обмеження людства: егоцентризм елітарних країн і транснаціональних корпорацій, архаїчний суверенітет великої кількості країн і їх конфліктна конкуренція, дезінтеграція людського співтовариства. Це розвиток без будь-якого майбутнього і як альтернатива йому висувається глобальна проблема нового Гуманізму.
Інша концепція отримала назву "сталого розвитку". Дотримуючись ідеї про існування планетарних меж економічного зростання, автори її вважають, що критичний поріг сталого зростання світової спільноти уже подоланий, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, стверджують вони, зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.
Обмеженість цієї концепції полягає у її однобічному економічному ухилі. Але приваблює програма, розроблена на основі цієї концепції. Вона передбачає пошук нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах світу і в короткі терміни, а для планети в цілому і на довгострокову перспективу.
Концепція "універсального еволюціонізму" розвивається на базі ноосферного вчення В. Вернадського. В ній піддаються критиці ідеї, сформульовані "римським клубом". Глобальна природа розглядається як самоорганізована система. Реакція цієї системи хоч і є непрогнозованою через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Прибічники цієї концепції закликають враховувати реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.
Спільний розвиток світової людської спільноти і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. В результаті конструктивної коево-люції може сформуватися ноосферна цивілізація, що відкриває шлях до розвитку нової якості.
Концепція "мітозу біосфер" розглядає ноосферу як гармонійний синтез біосфери та техносфери. Під техносферою розуміють "глобатех" — тип нової культури, яка охоплює весь планетарний ринок. Експансія "глобатеху" в Космос означає досягнення певної економічної рівноваги за умови виходу за межі земної біосфери. Це є підставою перетворення ноосфери на важливий фактор еволюції Всесвіту.
Концепція "світ системного аналізу" розглядає розвиток економік, історію систем і цивілізації. Криза капіталістичної світ-системи кінця XX ст. трактується як перехід до посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра (капіталістичної метрополії), напівпериферії і периферії світу.
Концепція "контрольованого глобального розвитку" обґрунтовує створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних систем управління цим розвитком. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.
Глобалізація (від лат. "globus" - земна куля та англ. global - світовий, планетарний) представляє собою процес всесвітньої економічної, політичної й культурної інтеграції та уніфікації. Хоча термін „глобалізація" почав вживатися економістами і соціологами у другій половині XX ст., його поширення пов'язують з ім'ям професора Гарвардської школи бізнесу Теодора Левітта та його працею „Глобалізація ринків" (1983 p.).
Основними формами прояву (ознаками) глобалізації виступають:
- інтенсифікація та зростання масштабів міжнародної торгівлі товарами і послугами;
- фінансова глобалізація - зростаюча єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;
- поглиблення інтернаціоналізації виробництва, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
- інтенсифікація руху та зростання масштабів міжнародної трудової міграції;
- інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів;
- формування глобальної інфраструктури;
- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;
- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
- уніфікація стандартів, цінностей, принципів функціонування економічних систем різних рівнів.
Основними факторами глобалізації є: а . Виробничі, науково-технічні та технологічні:
різке зростання масштабів виробництва;
перехід до нового технологічного способу виробництва - до високих, наукомістких технологій; швидке і широке поширення технологій, ліквідують бар'єри на шляху переміщення товарів, послуг, капіталів;
якісно нове покоління засобів транспорту і зв'язку та їх уніфікація, що забезпечує швидке поширення товарів, послуг, ресурсів, ідей в найбільш сприятливих умовах. Інформація про економічні можливості і угодах оперативно передається по всьому світу:
швидке поширення наукових знань в результаті інтелектуального взаємообміну;
завдяки сучасним технологіям різке скорочення транспортних, телекомунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, зберігання і використання інформації, це полегшує глобальну інтеграцію національних ринків.
Б. Організаційні:
міжнародні форми виробничо-господарської діяльності (ТНК) сприяють формуванню глобального ринкового простору;
вихід неурядових організацій на багатонаціональний, світовий рівень, глобальну роль таких міжнародних організацій, як ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ тощо;
перетворення багатонаціональних компаній ТНК, в основних суб'єктів глобальної економіки.
В. Економічні:
лібералізація торгівлі товарами і послугами, ринку капіталу, праці, технологій;
наростаюча концентрація і централізація капіталу, вибухонебезпечне зростання похідних фінансових інструментів, різке скорочення часу здійснення валютних угод;
впровадження міжнародними економічними інститутами єдиних критеріїв макроекономічної політики, уніфікованих вимог до валютної, антимонопольної, аграрній політиці, до політики зайнятості;
розвиток процесів уніфікації та стандартизації. Все ширше застосовуються єдині для всієї світової економіки стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових установ, бухгалтерську, статистичну звітність. Стандарти широко впроваджуються в сферу освіти та культури;
м. Інформаційні:
радикальна зміна засобів ділового спілкування, обміну виробничої, науково-технічної, економічної, фінансової інформацією; поява і розвиток принципово нових систем отримання, передачі та обробки інформації дозволили створити глобальні мережі, які об'єднали фінансові та товарні ринки, ринки ноу-хау і ділових послуг. Інформаційне обслуговування розвивається завдяки створенню електронної пошти, Інтернет;
формування систем, що дозволяють з єдиного центру управляти розташованими в різних країнах виробництвами, що створюють можливості в глобальному масштабі оперативного та ефективного вирішувати виробничі, науково-технічні, комерційні завдання . Обмін інформацією в реальному часі - це справжня революція в менеджменті та маркетингу, в управлінні міжнародними фінансовими та інвестиційними потоками. Комп'ютеризація, системи електронних рахунків і пластикових карт, супутниковий і оптико-волоконна зв'язок дозволяють практично миттєво передавати економічну інформацію, укладати угоди, переказувати кошти з одних рахунків на інші незалежно від відстані та державних кордонів.
Д. Політичні:
ослаблення жорсткості державних кордонів, лібералізація межстранового пересування громадян, товарів і послуг, капіталів;
закінчення «холодної »війни, подолання політичного протистояння між Сходом і Заходом.
6. Соціальні та культурні:
послаблення ролі звичок, традицій, соціальних зв'язків і звичаїв, подолання національної обмеженості, що робить людей духовно і психологічно більш вільними, сприяє міжнародній міграції;
виникнення глобального консенсусу в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі;
формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури.
Подолання кордонів в освіті завдяки дистанційному навчанню;
Лібералізація підготовки кадрів, послаблення контролю національних урядів за відтворенням людського капіталу
Специфіка та характер взаємозв’язків між суб’єктами глобальної економіки.
Секторальна структура глобальної економіки та її диверсифікація.
Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:1. Промисловість.2. Сільське господарство.3. Будівництво.4. Виробнича інфраструктура.5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.Первинні галузі – сільське господарство і видобувна промисловість.Вторинні галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.  
Глобальні стратегії транснаціональних корпорацій та їх модернізація.
Створення великих інтегрованих корпоративних структур – концернів, холдингових компаній, ПФГ, які спроможні забезпечити концентрацію капіталу, залучення значних інвест ресурсів та широкомасштабне впровадження сучасних технологій є об’єктивним явищем сучасних ек процесів. Останнім часом по всьому світу почастішали операції захоплення, скуповування, дружнього придбання компаній, а також виділення, акціонування і приватизації, диверсифікації.
Консолідація - Форма злиття двох корпорацій з утворенням нової корпорації та передачею їй активів обох корпорацій, які втрачають свою самостійність і припиняють існування як юридичні особи.
варто відмітити, що модифікація корпоратив структур за рахунок сітьових принципів управління передбачає:
- Перехід від вузької функціонал спеціалізації до інтеграції у складі;
- Де бюрократизацію, зменш ієрарх рівнів, відмова від формалізації
- Децентралізація збутових і вироб функ-ії
- Створ автономних груп всередині великих компаній
- Філіальні форми зв’язку
- Зростання інноваційності
Стратегія інтегруючої консолідації – збільшення ринкової частки рахунок приєднання конкурентів, аж до перетворення їх у власні лінійні або автономні підрозділи; завдання – використовуючи методи цінової і нецінової конкуренції привернути стратегічного конкурента на свій бік: спочатку як рівноправний партнер, потім – молодшого партнера, і, зрештою перетворити його у власний підрозділ; відбувається за допомогою приєднання фірми-конкурента або її поглинання.
Консолідація через створ концерну – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фін залежності від одного чи групи підприємців, зберігають права юр особи, Одна з найпоширеніших форм монополістичних об’єднань.
Через створ холдингу – сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній. Характерна Концентрація акцій фірм різних галузей і сфер економіки або фірм, розташованих в різних регіонах, централізація управління.
Через картель – найпростіша форма монополістичного об’єднання. кожне підприємство, яке увійшло в картель, зберігає фінансову і виробничу самостійність.
Через синдикат – договірне об’єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами.
Як свідчить світова практика, основною формою консолідації у банківському секторі є об’єднання – злиття та поглинання. Злиття – це об’єднання на рівних умовах двох або більше банків, а поглинання чи приєднання – це безпосереднє здобуття (безконфліктне чи ні) контролю одного банку над іншим.
Операції поглинання поділяють на: Фін поглинання здійснюється корпораціями, які належать до різних галузей і не пов’язані спільним ринком. Стратегічні поглинання – це поглинання, які здійснюються корпораціями однієї і тієї ж галузі і/або пов’язані спільним ринком, постачальниками.
За зв’язком з бізнесом виділяють:
- горизонтальні: об’єднання в одній сфері бізнесу з метою збільшення частки на ринку та зниження собівартості продуктів і послуг, прикладом є об’єднання між банками;
- вертикальні: злиття різних видів бізнесу, наприклад об’єднання нафтодобувної компанії та нафтопереробного заводу;
- функціональні: злиття різних видів бізнесу за умови збереження певної їхньої самостійності з метою захисту від непередбачуваних змін на ринку, наприклад злиття банківських установ і страхових компаній.
Основні причинами, які стимулюють процес консолідації: посилення конкуренції, що призводить до зниження прибутковості бізнесу; об’єднання за рішенням акціонерів з метою активізації бізнесу; поглинання з метою завоювання більш вигідних позицій на ринку; пошуку більш вигідного режиму оподаткування; покращання іміджу; посилення регулятивних вимог.
Людський вимір постіндустріалізму.
У наук літер окрім поняття "постіндустріальне суспільство" зустрічаємо й інші терміни: "друга промислова революція" (А. Шафф), "третя хвиля" та "суперіндустріальне суспільство" (Е. Тоффлер), "третя індустріальна революція" (Д. Бальхаузен), "суспільство знань" (П. Друкер), а також "інформаційне суспільство".
Характеризується 1) появою нових засобів ек діяльності -інформаційно-електронних систем, використанням мікропроцесорів у промисловості, сфері послуг, торгівлі та обміні.
2)Агробізнес, нафтохімія, генна інженерія, комп’ютерна техніка свідчать про провідну роль в ек діяльності суспільства технології+ технол способу вир-ва, в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп ютеризація.
3)Економіка практично цілком підпорядкована завданням особистого споживання
4) зменшення частки матеріального виробництва,
5)на першому плані поста сфера послуг, а не промисловість. Під впливом вимог ринку і технологічного прогресу вона набуває якісно нових рис, серед яких – значні обсяги наукових досліджень і розробок. Частка у ВВп сягая 70-75%. Протягом останніх 25 років інформаційно місткі галузі сфери послуг (вчені включають їх у четвертинний і п’ятеринний сектори, які охоплюють охорону здоров’я, освіту, дослідницькі розробки, фінанси, страхування тощо) мали найвищі темпи зростання зайнятості.
6) Конкур в постінустр ек значною мірою переноситься в Інтернет і набуває рис моделі доскон конкур, тому що формує достаток інформації, необмеж кільк покупців та продавців, зводить до нуля операц витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасн ринку.
7)панування глобал корпорацій
Характерною ознакою є процес сітізації – постіндустріальна парадигма, вміння пристосовуватись до потрібної мережі. Осн суб’єкти мережі: держ си-ми, ТНК, приватні військові компанії, терористичні угрупування. Переваги сітізації: збільш адаптивності комп-ї, концентрація діял на пріоритет секторах, зменш витрат, залучення до мережі найкращих партнерів; Недоліки сітізації: перспективна не спеціалізм і концентрація, а багатопланова спеціалізм-я, надмірна залежність від кадрового складу, відсутня матеріал і соц. Підтримка учасників, гальмування підпр ініціативи.
Перша стадія постіндустр – глобалізм – не запезпеч повної свободи, бо має інші ек інтереси. Незалежність може дати лише вища – ноосферна стадія розвитку цивілізації. Ноосферизм – це майбутнє глобальне сусп, де панують не інтереси, а люд розум і колективний інтелект.
Господарська глобалізація спричинилася до формування своєрідної архітектури світової економіки, в якій чітко вимальовуються Центр і Периферія із відповідним розподілом ролей. Центр представлений пром розвинутими країнами (США, Яп, Нім, Фр), Решта світу складає Периферію (НІК-Пд.Корея, Тайвань, Сінгапур), кр, що розвив (Аргентина, Бразилія,Китай, Індія), кр з перехід ек-ою(Угорщина,Польша,Румунія, Чехія), експортні країни(ОАЕ,Пд.Америка), слаборозвинені (Африка). У Центрі зосереджені капітали, інформація і нові технології. На Периферії знаходяться корисні копалини, сировина, дешева робоча сила та значні ринки збуту готової продукції. Відносини між Центром і Периферією базуються на ринкових засадах: більшу вигоду отримує той, хто володіє більшою ек владою, важливішими й дефіцитнішими ресурсами. Тому ці стосунки є лише формально рівноправними, а насправді виражають підпорядкованість Периферії Центру з усіма випливаючими звідси наслідками.
В суч глобалізов світі, крім країн-лідерів постіндустр глоб-цивіліз розв, дуже багато держав, які перебув лише в індустр (Рос, Україна, Китай,) і навіть доіндустстадії розв (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у суч умовах є його закономірністю.
Отже,процес глобаліз протікає в умовах сильно поляриз світ системи в плані ек міці і можлив. Таке полож є потенц джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька ведучих країн контрол значну частину вир-тва і спож, навіть не прибігаючи до політ чи ек тиску. Їхні внутр пріоритети і ціннісні орієнтири наклад відбиток на всі найбільші сфери інтернаціон. Глоб сприяє стиранню грані між вн і зовн політикою держав. Політика, що виход за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем. Енерг, наук-техн, транспор, соц, еколог політика усе сильніше інтернаціоналізується
Взагалі  можна  виділити  основні  ознаки  постіндустріального  суспільства:
Країни  опираються  на  принципово  новий  вид  ресурсів – інформаційні  ресурси, які  з’являються  в  епоху  науково – технічної  революції.
Широке  впровадження  ресурсозберігаючих  і  енергозберігаючих  технологій  і, як  наслідок, вирішення  екологічної  проблеми.
Інтенсифікація  сільськогосподарського  виробництва, що  дозволяє  зробити  сільське  господарство  провідною  галуззю  економіки  за  мінімальної  зайнятості  у  цій  галузі  працівників.
Широкий  розвиток  ринку  послуг.
Наука  і  освіта  стають  високоприбутковими  та  комплексоутворюючими  галузями.
Широкий  розвиток  високотехнологічних  виробництв.
Високі  стандарти  життя  людей.
Глобальна економіка та її системна сутність.
Зміст поняття “світова економіка” інтерпретується по-різному: з одного боку, як сукупність взаємопов’язаних національних господарств всіх країн, а з іншого - як особливий організм, котрий має специфічні функції, спеціальні інститути, що характеризує світове господарство як господарство, яке відрізняється від суми господарств окремих країн. Світова економіка - продукт розвитку національних господарств і національного виробництва, яке стає настільки великим та концентрованим, що йому вже тісно в національних рамках і воно шукає зовнішні ринки збуту та джерела сировини. Глобальна економіка - це якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо- збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею [2]. Глобальна економіка - наддержавна, позадержавна економіка, яка базується на стиранні кордонів (лібералізації транскордонних операцій з товарами, трудовими ресурсами та капіталом) і починає створювати власні (наддержавні) механізми, в тому числі валютний механізм (який частково протистоїть і водночас співпрацює з національними механізмами, в залежності від економічної політики окремих держав) 
Як зазначає видатний український вчений Д.Г. Лук’яненко, у складному переплетінні науково-технологічних, політико-економічних та соціокультурних факторів відбувається становлення глобальної економіки. На початку ХХІ ст. вона є багатоукладною і змішаною, в якій представлені сегменти доіндустріалізму, індустріалізму, постіндустріалізму, анклави інформаційної, інтелектуальної, нової, віртуальної економік. На сьогодні не йдеться про досконалість глобальної ринкової системи, а швидше про глобальну доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер факторної мобільності; глобальну ринкову уніфікацію та регуляторну гармонізацію; глобальну індивідуалізацію та корпоратизацію; регіонально-континентальну консолідацію; десинхронізацію темпів і рівнів економічного розвитку в умовах циклічної кризовості 
Сучасні асиметрії глобального розвитку.
Під асиметріями глобального економічного розвитку розуміють усталену відсутність структурної рівноваги глобальної економічної системи, яка проявляється у: 1) непропорційності розвитку підсистем і елементів світового господарства в силу об’єктивно існуючих суперечностей між ними; 2) порушенні функціонально-ієрархічної рівноваги геопростору, коли актори геополітичної та геоекономічної взаємодії реалізують свої інтереси , нехтуючи інтересами інших; 3) поліваріантності та асинхронності національних і глобальних циклів розвитку. Основними вимірами асиметрій глобального розвитку є: 1) матеріальний (кількісно-вартісний); 2) просторово-часовий; 3) соціокультурний (якісний).
Таким чином, асиметрія є об’єктивною і закономірною формою глобального економічного розвитку та інструментом виявлення системи його багаторівневих суперечностей. При цьому базовими ідентифіковано три рівні асиметрій глобального розвитку у дев’яти функціональних вимірах, що характеризують:
1) асиметрії у розподілі первинних ресурсів;
2) асиметрії у технологічному, економічному, фінансовому розвитку;
3) диференціацію країн за рівнем геополітичного впливу, з урахуванням їх соціокультурних та інституційних відмінностей.
Багатофакторна матриця асиметрій глобального розвитку*
Функціональні зони геопростору Критерії аналізу Інструментарій та показники виміру
1 2 3
І-ий рівень – асиметричний характер розподілу первинних ресурсів Соціодемографічна складова забезпеченість людським потенціалом, економічно активним населенням та рівень демографічного навантаження темпи природного приросту населення (у розрізі локальних цивілізацій); середній вік населення; рівень безробіття; рівень міграції економічно активного населення; стан здоров’я і медичного обслуговування; рівень соціальної стратифікації населення; рівень соціального забезпечення людей похилого віку, інвалідів, багатодітних сімей та інших категорій малозабезпечених верств населення.
Енергетична складова забезпеченість енергетичними ресурсами рівень енергоспоживання (в т.ч. на душу населення); рівень енергозабезпеченості (в т.ч. за рахунок власних джерел).
Екологічна складова рівень забруднення природного середовища і екологічної безпеки рівень викиду в атмосферу СО2 (на душу населення і у % до світу); рівень викиду в атмосферу інших парникових газів (на душу населення і у % до світу); частка екологічних затрат в структурі ВВП.
Резюме: на основі цих факторів проводиться емпіричний вимір асиметрій глобального розвитку за обсягом і структурою потреб у первинних ресурсах, визначається здатність і можливість задовольняти ці потреби за рахунок власних первинних ресурсів. ІІ-ий рівень – асиметрії у технологічному, економічному, фінансовому розвитку Технологічна складова технологічний рівень та інноваційний потенціал розвитку держави технологічний рівень економіки (технологічний уклад); рівень продуктивності праці; частка інноваційної продукції у валовому випуску; співвідношення експорту й імпорту технологій; частка в світовому експорті високотехнологічної продукції.
Економічна складова  рівень відкритості, економічного розвитку і потенціал економічного зростання рівень економічного розвитку (обсяг ВВП за ПКС та обсяг ВВП за ПКС на душу населення); темпи приросту/падіння ВВП; рівень глобалізованості економіки (відношення показника зовнішньої торгівлі до ВВП); частка малого і середнього бізнесу в структурі ВВП; рівень капіталізації економіки.
Фінансова складова рівень розвитку та глобалізованості фінансової системи валове нагромадження зовнішніх активів; валовий зовнішній борг країни (у % до ВВП); частка прямих іноземних інвестицій у ВВП країни; вартісні обсяги експорту-імпорту фінансових послуг країни; рівень заощаджень та рівень інвестицій.
Резюме: на основі цих факторів проводиться емпіричний вимір та аналіз асиметрій глобального соціально-економічного розвитку (з урахуванням фактора формування і розподілу світової ренти (в т.ч. квазіфінансової ренти) та різнорівневого характеру фінансової глобалізації. 1 2 3
ІІІ-ій рівень – диференціація країн за рівнем геополітичного впливу, з урахуванням їх соціокультурних та інституційних відмінностей Геополітична складова геополітичний статус держав, їхня геополітична активність рівень мілітаризації економіки (частка військових витрат у ВВП); участь у військових конфліктах і військових блоках; участь у регіональних економічних утвореннях і міжнародних організаціях.
Соціокультурна складова переважаючий соціокультурний устрій, його вплив на суспільство і систему цивілізаційних цінностей рівень культурної диференціації; стратифікація за рівнем розвитку науки і винахідництва; стратифікація за рівнем охоплення населення середньою і вищою освітою; рівень впливу системи цінностей (етичних норм, ідеології (в т.ч. релігії) на суспільство.
Інституційна складова рівень розвитку інститутів рівень демократизації, політичних і економічних свобод; рівень втручання держави в економіку; рівень корумпованості державного апарату.
Резюме: на основі цих факторів (хоча вони важко піддаються кількісному виміру) проводиться емпіричний аналіз асиметрій глобального розвитку, на основі якого визначається позиціонування країн у сфері політичних відносин, рівень їх інституційного розвитку та соціокультурної ідентичності.  
Об’єктивна природа економічного циклу та критерії його глобальної ідентифікації.
Економічні кризи в умовах глобалізації.
У новому дослідженні "Глобальні ризики майбутнього" експерти ОЕСР доходять висновку, що глобалізація ек і швидкість, із якою нині світом пересуваються люди, товари та інформація, із переваг можуть перетворитися на причини майбутніх глоб криз, які лише посилюватимуть негативні наслідки ек кризи чи поширення епідемії у якійсь окремій країні на весь світ.
Особливістю суч глоб ек криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно вис рівня взаємозалежн. нац економік. Така взаємозалежн. означає, що кризові явища надзвичайно швидко поширюються в св. господарстві, втягуючи в орбіту кризи практично всі країни. Таким чином, криза дуже швидко набуває світового характеру з усіма відповідними наслідками. Саме тому глобальна криза стала серйозним тестом на ефективність наявних механізмів координації ек політики на регіональному та міжнародному рівнях. Також глобальна криза засвідчила необхідність масштабного втручання держави в економіку, елементом якого була фактична націоналізація окремих фін. інституцій.
Ек криза – різке погіршення ек стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробн зв’язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безроб, і у рез — в зниженні життєвого рівня, добробуту насел.
Ек криза поділ на: промислові та фін;
циклічні, структурні та системні.
В умовах глоба ліз фін ринків, зростання потоків капіталів актуальними є глобальні фін-ек кризи – розлад процесу функціонування фінансового ринку, яий виявляється в знеціненні нац валюти, виснаженні вал резервів, масовому банкрутстві кредитно-фінан установ, дефолтах по суверенних боргах.
Фін криза складається з валютної, банківської та боргової.
А) банківська криза- масове вилучення внесків з комерційних банків, підвищення позичкового процнта і зростання фінансового банкрутства.
Б) Боргова- масове банкрутство субєктів господарювання і дефолт по суверенних боргах держави.
В) Валютна- різке коливання курсу грошової одиниці, скорочення золотовалютних резервів і погіршення валютної ліквідності держави.
Основні передумови виникнення світових фінан-ек криз в умовах глобалізації:
1. Перевиробництво продукції 2. Недієвість механізму ринкової саморегуляції. 3. Спекуляції інвесторів на фондових біржах та ринках4. Бюджетний дефіцит країни та його фінансування за допомогою внутрішніх позик 5. Слабка банківська система 6.Великий зовнішній борг країни. 7.Скорочення золотовалютних резервів країни. 12. Неефективна фінансова і грошово-кредитна політика держави.
Остання св. фін-ек криза 2008-2009 рр була викликана:
1) високими цінами на товари сировини;
2) іпотечною кризою у США у 2007 році;
3) інноваціями на фін ринках;
4) створенням фін бульбашками, зростанням віртуальної економіки.
Основними наслідками кризи для глобалізаціє є:
1) зниження темпів процесу лібералізації фін політики;
2) підірвання довіри до моделі капіталізму, яка заснована на вільному ринку;
3) погіршення стану св. економіки;
4) диверсифікація валютної та фін системи, порядок якої не буде залежати від США;
5) ЄС має намір сформув. справжній ек уряд, де держави будуть тісно працювати з ЄЦБ.
Інноваційно-креативний компонент глобального бізнесу.
Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку.
В 1970-ті рр. посилювалась тенденція до поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науки та технологій, використання можливостей науково-технологічної спеціалізації та кооперації, посилення інтернаціоналізації науково-технологічної сфери, яка є безпосереднім наслідком поширенням НТР на всі країни та галузі. При становленні технологій п’ятого і формуванні ядра нового шостого технологічного укладу, першочергове значення мають масштаби використання високих технологій. Тобто, основою сучасного технологічного розвитку є збільшення частки реалізації високих технологій на світових ринках та стрімке зростання обсягів наукоємного сектору виробництва національної економіки.
Міжнародні науково-технологічні зв’язки мають інтернаціональний характер. Їх метою є, з одного боку, використання закордонного найпередовішого науково-технологічного досвіду і знань; прискорення і здешевлення запровадження в економіку країни результатів зарубіжних наукових досліджень та розробок і спільного здійснення великих науково-дослідних проектів; з іншого боку – використання своїх науково-технічних досягнень для підвищення конкурентоспроможності та проникнення в економіку інших країн.
Одним з проявів НТР на сьогодні є міжнародний науково-технологічний обмін, що являє собою взаємопов’язану багатоканальну систему, яка ґрунтується на сучасному міжнародному поділі й кооперації праці. Вона відображає як внутрішні, так і зовнішні аспекти науково-технологічної революції, її субстанціальну економічну природу.
Ефективне впровадження результатів науково-технологічної діяльності значною мірою стає можливим за умови тісної взаємодії національних потенціалів, ресурсів різних країн, спільного розв’язання завдань економічного розвитку на глобальному рівні. Це втілюється у процесах науково-технологічної інтернаціоналізації, яка на сучасному етапі характеризується тенденціями, серед яких основною є функціонування світового ринку технологій, якому властиві найбільша інтенсивність розвитку і високий ступінь монополізації. Використання досягнень «інформаційної економіки» відкриває нові можливості у сфері проведення спільних досліджень на всіх рівнях. Наукові співтовариства промислово-розвинених держав і країн, що розвиваються, дедалі більше орієнтуються на проведення спільних НДДКР. Поширенню інтернаціоналізації науково-технологічної сфери слугують спеціальні міжнародні програми, які інтегрують у процес досліджень та реалізації винаходів університети, науково-дослідні центри та промислові фірми різних країн. В сучасних умовах у світі зберігається технологічний розрив між розвинутими країнами, в яких панують четвертий і п’ятий технологічні уклади, та менш розвинутими державами, в яких більш поширені третій і четвертий технологічні уклади. Внаслідок цього, промислово розвинуті країни переважно здійснюють науково-технологічну взаємодію з рівними за технологічним розвитком державами, використовуючи при цьому дешеву інтелектуальну працю менш розвинутих країн для покращення конкурентоспроможності власного високотехнологічного потенціалу.
Для рівноправного залучення тієї чи іншої держави до глобальної науково-технологічної сфери важливого значення набувають рівень розвитку національної інноваційної системи, політика уряду в цьому напрямі, участь країни в глобальних та регіональних економічних угрупованнях.
Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» — веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» — охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.
Державна економічна безпека в глобальних умовах.
Під економічною безпекою країни розуміють таке поєднання економічних, політичних та правових умов, які можуть забезпечити довгострокове виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення найбільш ефективним способом.
У процесі формування зовнішньоекономічної безпеки України необхідно виділити наступні перешкоди [1]: - від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі, яке зумовлює збільшення зовнішнього валового та державного боргу; - висока експортна залежність – зростання залежності економіки країни від зовнішньої кон’юнктури на експортних ринках, світових цін; - висока імпортна залежність, втрата внутрішнього ринку (витіснення іноземними товарами вітчизняної продукції з внутрішнього ринку) та скорочення вітчизняного виробництва; - низька інвестиційна привабливість для іноземного капіталу – технологічна відсталість економіки; - низька частка інноваційної продукції в експорті країни – технологічна відсталість та нераціональна структура економіки; - сировинна структура експорту – технологічна відсталість та нераціональна структура економіки; - обмеженість у виборі партнерів, яка зумовлює залежність країни від зовнішньоекономічної політики країни-партнера, а також ризик перенесення економічної кризи у разі виникнення такої у країни-партнера; - високий зовнішній державний борг (підвищення вартості кредитних ресурсів для країни на зовнішніх ринках). До найважливіших напрямів формування економічної безпеки України в умовах глобалізації необхідно віднести: регулювання розвитку зовнішньої торгівлі за дотримання економічних інтересів і забезпечення економічної безпеки; підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграції національної економіки в світове господарство; розвиток експортного потенціалу (насамперед за допомогою розширення виробництва високотехнологічних товарів), проведення політики імпортозаміщення; підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою поновлення і збереження їхніх позицій; досягнення стабілізації курсу національної валюти стосовно до вільноконвертованих валют (долар, євро, російський рубль); забезпечення безперебійної роботи транспортних магістралей, що з’єднують Україну з зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, міжсистемні та міжрегіональні лінії електропередач) тощо
Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації.
Глобалізація дійшла до кожної країни і має як і позитивний вплив, так і негативний. Загозою глобалізації є загроза політичній та економічній безпечі держави. І це пов’язано не лише з інтегруванням економік, їх взаємопроникненню та взаємовпливом, а й із роллю держави у такій глобальній системі. Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулося з принципово новою парадигмою.
По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.
По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі..
По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.
По-четверте, головним результатом XX століття і всього розвитку цивілізації за увесь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Її специфіка — не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто обумовлені всім цим рівень і якість життя населення, які створили техносферу держав.
Сучасні імперативи економічної глобалізації.
Імперативи глобального роз- витку являють собою обов’язкові, об’єктивно зумов- лені принципи поводження суб’єктів глобальної сис- теми, напрямки, форми і методи господарювання, механізми, інструменти і засоби їх реалізації, що мають обов’язковий характер і використовуються в межах створюваного правового поля, що відбиває суспільні глобальні інтереси. Ключовими сучасними імперативами глобально- го розвитку є: 1) політичні; 2) науково-технологічні; 3) інформаційні; 4) культурні; 5) екологічні; 6) люд- ського розвитку; 7) соціально-економічні. У першу чергу коротко охарактеризуємо систему сучасних імперативів глобального розвитку.
Політичні імперативи глобального розвитку пе- редбачають трансформацію уніполярної моделі сві- тоустрою, в якому спостерігалося домінування США як лідера економічних і технологічних процесів, у поліполярну модель з посиленням ролі регіональних інтеграційних блоків та нових центрів світового еко- номічного суперництва (Китай, Індія, Росія, країни близькосхідного регіону).
У свою чергу науково-технологічні імперативи глобального розвитку проявляються у прискоренні науково-технічного прогресу країн через їх залучен- ня до процесу розробки ключових інновацій та їх ко- мерціалізації [6, с. 87].
Щодо глобальних інформаційних імперативів, то основною їх закономірністю є феномен інформацій- ного глобалізму, який перетворює інформацію в най- важливіший економічний ресурс та спонукає країни до масового впровадження в усі сфери людської жит- тєдіяльності інформаційних технологій. Щодо культурних імперативів, то тут слід зазначи- ти, що логіка глобалізацій них процесів в галузі куль- тури підкоряється іншим законам, ніж в економіці, по- літиці, фінансовій сфері. Це пов’язано з тим, що якщо гомогенізація, універсалізація цивілізаційного матері- ального компонента можлива, то в області духовного стримування досить проблематична [4, с. 19]. Єдиним можливим способом взаємодії культур у сучасному світі стає діалог, тобто рівне партнерство, де як логіка розуміння іншого виступає принцип до- датковості.
У свою чергу екологічні імперативи являють со- бою обов’язкові, об’єктивно зумовлені принципи екологічного поводження, напрямки, форми і методи господарювання, механізми, інструменти і засоби їх реалізації, що мають обов’язковий характер і вико- ристовуються в межах створюваного правового поля, що відбиває суспільні інтереси [6, с. 273].
Доцільність виділення імперативів людського роз- витку пов’язана з тим, що на сьогоднішній день кон- цепція людського розвитку стала одним з найкращих гуманітарних надбань людської цивілізації. Як осо- блива теоретична система й орієнтована на практику державного управління методологія вона виходить з визнання неможливості звести суспільний прогрес до зростання грошового доходу чи примноження ма- теріального багатства. В її основі лежить принцип, згідно якого економіка існує для розвитку людей, а не люди – для розвитку економіки
Однак у зв’язку з процесами соціалізації глобаль- ного розвитку надзвичайно актуального значення в наш час набувають соціально-економічні імперативи глобального розвитку, що генеруються в ключових сферах життєдіяльності людини.
Завдяки діяльності працівників на підприємствах створюються матеріальні блага та по- слуги, які використовуються для задоволення потреб у соціальній сфері не тільки працівників, а й інших членів суспільства. Таким чином, трудова діяльність, що ґрунтується на використанні професійних здібнос- тей працівників, забезпечує не лише відтворення по- тенціалу самих працівників, а й задоволення різнома- нітних потреб всіх верств населення, що і складає суть функціонування соціальної сфери. Ось чому соціаль- но-економічні імперативи формуються саме у зазначе- них трьох ключових сферах діяльності людей: власне трудовій діяльності, розвитку професійних здібностей працівників та розширеному відтворенні робочої сили.
Формування глобальної моделі міжнародного поділу праці.
Значні зміни у міжнародному поділі праці відбулися під впливом нового етапу розгортання НТР. їх зміст зводиться до того, що:
– на перший план виходять спеціалізація і кооперування у виробництві наукоємної продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів;
– поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг;
– інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення міжнародного поділу праці.
МПП — це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" — Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, — нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:* природно-географічні умови;* технічний прогрес;* соціально-економічні умови.Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:• почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;• з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;• скоротився виробничий цикл;• розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:• досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;• механізм організації національного виробництва;• механізм організації зовнішньоекономічних відносин.
Глобальний бізнес: сутність та економічна природа.
В сучасних умовах глобалізація є об'єктивним процесом, на темпи розвитку якого впливає низка рушійних та гальмівних факторів.
Рушійні фактори глобалізації:
o подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичних ресурсів на планеті;
o природно-кліматичні та економіко-географічні відмінності, що зумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликають розвиток та поглиблення взаємозв'язків між ними;
o досягнення транспорту і комунікацій;
o наростання відкритості ринків і міжнародних відносин;
o прискорення темпів технологічних нововведень і виведення винаходів на ринок;
o кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері. Гальмуючі фактори глобалізації:
o відмінності соціально-економічних систем;
o втручання держав в економіку і політика протекціонізму;
o коливання обмінних курсів;
o традиційні конфлікти;
o ідеологічні розбіжності;
o релігійні обмеження.
В умовах глобалізації міжнародний бізнес набуває принципово нових рис, які визначаються характером і специфікою нової епохи. Важливий інструмент економічної інтеграції країни в світову економіку, а відповідно - інструмент глобалізації як такої, міжнародний бізнес у сучасних умовах визначається такими рисами:
а) доступність і всеосяжність. Хоча міжнародний бізнес і регулюється відповідними законодавствами країн, він поступово перетворюється у невід'ємну можливість практично для будь-якої фірми майже кожної країни, принципово змінюючи стратегічні й тактичні перспективи фірм і відкриваючи перед ними нові потенційні поля ділової активності. У той же час тут, звичайно, є й певні обмеження;
б) ступеневість розвитку. Входження фірми в міжнародний бізнес, як правило, починається з простих форм звичайної зарубіжної торгівлі і в міру розвитку досягає вищої форми - БНК. Сутність цієї особливості не зводиться до природної вимоги накопичення досвіду та нарощення потенціалу - і входження в міжнародний бізнес, і подальші досягнення в ньому будуть пов'язані з подоланням певних порогів: якщо на початковому етапі - поріг, наприклад, якісного рівня товарів фірми і раціональності її витрат, що дозволяє продавати товари за кордоном, то потім це питання вдалого розміщення дистриб'юції, ефективного використання міжнародних ринків капіталів і робочої сили, роботи з міжнародними транспортними мережами і т. ін.
в) технологічна глобалізація. Можливості комп'ютеризації, інформатизації та телекомунікацій принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув трьох принципово нових рис: він може ефективно здійснюватись "не виходячи з офісу"; він може здійснюватися в режимі реального часу; він може за допомогою телекомунікацій охоплювати всі цікаві для бізнесу ринки товарів, капіталів, робочої сили, інформації і т.ін.
г) "фінансіаризація". Цей термін ввів Ж. П. Серван-Шрайбер, і він досить точно відображає найважливішу рису "глобалізовано-го" міжнародного бізнесу: фінансовий зміст міжнародних ділових операцій, починаючи від їх ідеї і закінчуючи реальним результатом, стає серцевиною міжнародного бізнесу, тим своєрідним центром, навколо якого обертаються всі інтереси, рішення, стратегії. Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг стали жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту, новітні і численні фінансові інструменти, що виростають з гігантських можливостей світового фінансового ринку. У поєднанні з унікальними можливостями комп'ютеризації і телекомунікацій "фінансі-аризація" стала мірилом досконалості міжнародного бізнесу;
д) складний взаємозв'язок національного й інтернаціонального. Складний вплив на ділове життя планети здійснюють конвергентні та дивергентні процеси у сфері національних культур. З одного боку, глобалізація приводить до виключно конвергентних процесів: починаючи з джинсів, телевізорів і гамбургерів до формування мультинаціональної ділової культури, певні принципи і правила якої поділяє практично більшість бізнесменів світу. З іншого боку, зростає національна і культурна диференціація, яка в крайніх формах націоналізму і релігійної нетерпимості проявляється в складних конфліктних формах; очевидно, цілком природним є прагнення народів та етнічних общин зберегти свої культурні та національні цінності, стереотипи поведінки, захистити їх від розмивання "усередненою" масовою культурою;
е) в умовах глобалізованої економіки основною господарською одиницею стають крупні міжнародні компанії, які володіють філіями і дочірніми організаціями в багатьох країнах, зі
співробітниками різних національностей. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми закордонними партнерами і стають головним джерелом та генератором глобалізації.
Глобальна інституалізація економічного розвитку.
Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій.
Виникнення глобал регулятор інститутів пов’язано з: 1)утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій суверенних (націонал) держав; 2) з результатами НТП, які сприяли взаємозалежності та розширенню і зміцненню взаємозв’язків між державами. Необхідність узгодження функціонування суверенної держави і співробітництво з іншими державами – сприяли появі такої форми міждержавних зв’язків, як міжнародні міжурядові організації.
ММУО — це об’єднання держав (інших ММУО), створене на погоджувальній основі, що має певні цілі, які відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, має постійну внутрішньоорганізаційну структуру та володіє міжнар правосуб’єктністю. Уряди діють від імені своєї держави (яка делегувала частину прав) і представляють її інтереси, притримуючись поваги її суверенітету. Найважливішою відмінною ознакою будь-якої ММО є наявність договірної основи – «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації».
Першою такою організацією міжнародники називають Центральну комісію із судноплавства на Рейні (1815).
У 2-й пол. 19 ст. такі організації мали неполіт. характер і вузько спеціаліз. цілі. Серед них — Міжнар союз електрозв’язку (МСЕ, засн. 1865), Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874) та ін., які діють досі (всього — бл. 20).
Першою політичною ММО була Ліга Націй (1919—19), досвід якої використано при утворенні у 1945 ООН. Після Другої світ, війни розвивається система універсальних ММО, що уклали спец, угоди з ООН про співробітництво, — МОП, 1919, ВООЗ, 1946, ІКАО, 1947, Міжнародна морська організація (ІМО, 1959). На регіон, рівні діють Ліга арабських держав (ЛАД, 1945), Організація американських держав (ОАД, 1948), Організація африканської єдності (ОАЄ, 1963), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН, 1967), Рада Європи (РЄ) та ін. Особливе місце серед них займають Європейське економічне співтовариство, Європейське об ‘єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейське товариство по атомній енергії (Євратом), на основі яких виникло наддержавне регіональне утворення —ЄС.
Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Укр — член понад 40 ММО: ООН (Україна – одна із дер-жав-засновниць), МОП (з 1954), МАГАТЕ (1957), МВФ, з 1992, Ради Європи (з 1995) та ін.
Проте, на сьогодні дещо сумнівне майбутнє таких організацій. Скептики вказують на факти порушення прав людини, все більшу витонченість методів тероризму, домінування у МВ егоїстичних національних інтересів держав, неефективність ММУО при вирішенні низки питань. Роль арбітрів виконують сьогодні США, НАТО, ЄС. В результаті має місце політика «подвійних стандартів». Політика захисту прав людини стала ширмою за якою реалізуються інтереси Заходу.
Діяльність та вступ до СОТ також піддається критиці сьогодні. багато країн, в першу чергу США, порушують досягнуті домовленості, роздаючи індивідуальні пільги та преференції, тим самим зводячи на «ні» саму ідею вільної торгівлі. Зараз СОТ вже перетворилося на декларативну організацію, що частково не виконує свої функції.
Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку
Глобальна реінституціоналізація передбачає нові форми організації світового простору. Отже, передбачається або утворення нових інститутів, покликаних найбільш адекватно відповідати новим глобальним процесам, або еволюцію і трансформацію функцій вже існуючих міжнародних організацій.
Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”); бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.
Інституціоналізація нових міжнародних структур надасть країнам «Центру» реальну можливість формулювати власні вимоги (що зумовлюються не довільною зацікавленістю, а завданнями боротьби з тими чи іншими загрозливими тенденціями) до решти держав. Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови економічного, технологічного й інформаційного партнерства із «центром», які можуть бути більше чи менше сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізування «периферійних» територій.
Окрім традиційних воєнних конфліктів, реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі "високих" геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). Головними дієвими особами в даному разі виступають гегемоністська держава США та інші наддержави, які будуть реалізовувати вирішення глобальних проблем на власних умовах.
а) геоекономічний бумеранг — стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;
б) технологічне виснажування — культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх.
Природа і типізація глобальних економічних парадоксів.
Міжкраїнові та міжрегіональні асиметрії економічної глобалізації, викликані дією ряду технологічних, інформаційних, екологічних, геополітичних факторів, в першу чергу, дискредитують ідею про справедливий розподіл світового ВВП і рівні можливості конкурентного розвитку всіх учасників глобальної системи, формуючи гіпертрофовану залежність від однополярної моделі економічного розвитку, тим самим залишаючи невикористаним у повному обсязі ефективний ресурс системної взаємодії. Дисгармонія економічного розвитку обумовлює принципову глобальну нестаціонарність, поглиблюючи тенденцію до загострення класичних протиріч: уніфікації і диференціації; системного стягування і локалізації; інтеграції і дезінтеграції, в результаті чого виникають основні парадокси глобальної економічної системи.
1).Стратифікації, (уніфікації і різноманіття).
2).Дисоціації (інтеграція і дезеінтеграція)
3).Гр.галузевих парадоксів:
І парад. „домашнього заміщення” ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваних прибутках у порівнянні з недиверсифікованим (за умов однакового рівня ризику). Моделі селекції портфельних інвестицій, розроблені Г. Марковіцем і Дж. Тобіном.
ІІ Парад. Філдстайна-Хоріока. Не обмеж функціонування міжн ринку капітал дозволяє внутр норми інвестицій відхилятися від норми нагромадж. Отже, нагромадж поза залежн від місця розташув повин бути ефективно використ по всьому ринку. Ін вест не обмеж тільки нац кордонами і нац нагромадж, оскіль джерелом ін вест ресурс повинен бути і міжн ринок капіт. Більшість Інд розв кр, які хар-ся високою нормою нагромадж та вис норму інвест. Звідси роблять висновок про низьку міжн мобільність капіт. За їх думкою світ ринок кап не сприяє одреж країною довготермін приб від міжчос торг.
III Парад. низьк мобільності нетто потоків капіт”. Гол парад. ринку тов і послуг, який є част глоб – це суперечність лібераліз і протекціонізму. Всупереч ідеї лібераліз світ тов ринків, яка реаліз під егідою СОТ досі зберіг значні бар’єри на шляху вільн руху тов маси. При чому, ці бар’єри ініціюються не кр 3-го світу, а розвин кр. В США зберіг вел кільк митн тариф на імпорт таких товарів.: -харч прод,-текстиль, – обяг, – ювелір прикраси, – залізн вагони. В Китаї прожовж блокада іноземн участі в ряді галузей нац ек.
Ключові суперечності економічної глобалізації.
Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.
Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.
Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.
Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.
Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.
Розвиток глобалізації економіки як закономірного, об'єктивно обумовленого, але внутрішньо суперечливого процесу, в якому бере участь безліч різноманітних суб'єктів зі своїми власними економічними інтересами, що знаходить свій прояв у широкому колі протиріч власне глобалізації економіки. До їх числа можна віднести наступні протиріччя.
1. Суперечності між країнами та/або групами країн.
Перш за все це відноситься до суперечностей між групою провідних розвинених країн з ринковою економікою (країн так званого "золотого мільярда"), які отримують максимальний економічний ефект від глобалізації (глобальний виграш), і іншими країнами, передусім найменш розвиненими. Слід, разом з тим, слід зазначити, що поглиблення розриву в рівнях соціально-економічного розвитку між "багатою Північчю" (групою провідних розвинених країн з ринковою економікою) та "бідним Півднем" (основна маса країн) почалося ще до переходу до етапу глобалізації світової економіки. За наявними оцінками, з 1820 р. по 2000 р. середній обсяг ВВП на душу населення в країнах сучасного багатого Півночі зріс більш ніж у 19 разів, а в інших регіонах світу - лише в 5,5 рази.
Глобалізація в широкому сенсі (в тому вигляді, в якому вона здійснюється в даний час) зберігає і відтворює кардинальні відмінності в рівнях соціально-економічного і політичного розвитку (доповнюються відмінностями у способі життя, у ставленні до основних проблем буття, в системі життєвих цінностей). До початку XXI ст. провідні індустріально розвинені країни світу, на які припадало 15% населення Землі, контролюють понад 70% світових ресурсів, виробництва, торгівлі, споживання. При цьому деякі з них відкрито ігнорують інтереси інших країн і людства в цілому - як, наприклад, США, які споживають левову частку світових паливно-сировинних і енергетичних ресурсів і вийшли при цьому з Кіотського угоди про співробітництво в охороні навколишнього середовища. Події в Іраку в 2003 р. показали, що в боротьбі за світові ресурси США вважають цілком можливим використовувати військову силу. Ці обставини має враховувати і наша країна в своїй зовнішній і внутрішній політиці.
Фактично розвинутими країнами з ринковою економікою в рамках процесу глобалізації реалізується політика так званих подвійних стандартів, коли ці країни, взявши на себе роль флагманів глобалізації та відповідальність за розвиток світового співтовариства в цілому, прагнуть проводити політику глобалізації в своїх власних інтересах, ущемляючи при цьому національні інтереси основної маси країн, що розвиваються і, значною мірою, країн з перехідною економікою. Реалізація глобалізації в її сучасної моделі може привести до формування нового світового порядку, заснованого на асиметричної взаємозалежності, коли основнимисуб'єктами цього процесу є провідні країни світу, а об'єктами(значною мірою) - всі інші країни світу.
Розмірковуємо самостійно. Відчуває Росія в даний час на собі вплив політики так званих "подвійних стандартів"? У чому конкретно це проявляється?
До цієї ж групи суперечностей відносяться і суперечності всередині самої групи провідних країн світу, можлива поява в перспективі в ній нових держав (наприклад, Китаю, Індії, частка яких у світовому ВВП, промислове виробництво, інвестиції, міжнародної торгівлі товарами і послугами і т. д. неухильно зростає).
2. Суперечності між країнами або групами країн) і відповідними міжнародними інститутами (наприклад, МВФ, Світовим банком, СОТ).
Діяльність цих міжнародних інститутів щодо координації політики провідних країн світу надає певний позитивний вплив на світовий економічний розвиток, і в принципі реалізована в результаті їх діяльності велика свобода транскордонного руху факторів виробництва, товарів, послуг, прав інтелектуальної власності може оцінюватися позитивно. Однак виникають нові загрози дестабілізації світової економіки у зв'язку з лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків, зняттям бар'єрів для транскордонного руху товарів, послуг, робочої сили та капіталів, які вимагають прийняття відповідних, узгоджених країнами світу (а не тільки вузькою групою провідних країн) рішень. Особливу гостроту (як показали кризові явища другої половини 90-х роках XX ст. в Південно-Східній Азії, Бразилії, Аргентині) набувають суперечності, пов'язані з великомасштабними неконтрольованими потоками спекулятивних капіталів.
3. Протиріччя між окремими країнами, з одного боку, і ТНК, ТНБ і світовими фінансовими центрами - МФЦ - з іншого.
Однією з характерних тенденцій у розвитку сучасної теорії глобалізації (так зване гиперглобалистское направлення) є приниження ролі держави і, відповідно, національно-державних інтересів. Прихильники гиперглобализма в сучасній економічній теорії вважають, що карта сучасного світу - це більшою мірою "карта транснаціональних корпорацій", ніж традиційна політична карта світу, представлена державами. Дійсно, ТНК і ТНБ в даний час перетворилися в головну рушійну силу процесу глобалізації економіки, потеснившую в деяких регіонах світу національні держави і деформировавшую соціально-економічні системи цих країн. Суперечності між ТНК, ТНБ, світовими фінансовими центрами, з одного боку, і державами сучасного світу, з іншого, становлять одне з головних протиріч процесу глобалізації світової економіки.
Однією із спроб згладжування суперечностей між ТНК і країнами, в які вони інвестують свій капітал, стало створення в 1997 р. глобальної бізнес-ради зі сталого розвитку (World Business Counsil for Sustainable Development), що поєднує 175 провідних транснаціональних корпорацій з 35 країн базування. Ці ТНК взяли на себе зобов'язання сприяти економічного зростання, підтримці екологічної рівноваги і соціальному прогресу тих країн, де діють їхні філії.
Крім зазначеного Всесвітньої ділової ради, що створені і діють 50 національних та регіональних рад ділових кіл, що включають близько тисячі лідерів бізнесу, орієнтованих на підтримку сталого розвитку.
Очевидно, що в цих нових умовах повинні відбутися істотні зміни в механізми та інструментарії економічної і правової діяльності держав сучасного світу. При цьому кількість державної участі в економіці має змінитися його "якістю", коли держави використовують більш сучасні і ефективні методи управління в умовах наростаючої відкритості національної економіки. Держави приділяють все більше уваги зовнішньоекономічних аспектів макроекономічного регулювання (валютного курсу, платіжного балансу, митної політики та ін). Крім цього, йде процес інтернаціоналізації в таких традиційно "внутрішніх" сферах регулювання, оподаткування, страхування, соціальна політика в цілому, трудове законодавство, освіта і професійна підготовка та перепідготовка кадрів. При цьому урядам доводиться враховувати, які процеси в даних сферах відбуваються у країн-конкурентів. На практиці конкуренція корпорацій доповнюється конкуренцією національних урядів, а державне регулювання стає все більш конкурентним, змагальним процесом.
4. Протиріччя між самими найбільшими ТНК, ТНБ і МФЦ.
Ці суперечності проявляються практично в усіх формах міжнародних економічних відносин - від міжнародної торгівлі товарами і послугами до міжнародного інформаційного обміну. У багатьох випадках вони виступають як суперечності, пов'язані з монополістичною і олигополистической глобальною конкуренцією.
Таким чином, конкурентна боротьба виходить на якісно новий - глобальний рівень. Правила гри в цій формується глобальній економіці визначаються в результаті взаємодії трьох основних сил:
■ глобалізованого капіталу (ТНК + МФЦ);
■ провідних країн сучасного світу та їх угруповань (ЄС, НАФТА, АТЕС);
■ найбільш авторитетних міжнародних економічних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ та ін).
Розмірковуємо самостійно. З урахуванням зазначених тенденцій і суперечностей процесу глобалізації економіки як можна застосовувати до цього процесу основні положення теорії конкурентних переваг М Портера?
З урахуванням вищесказаного видно, що глобалізація економіки означає значною мірою крах колишніх уявлень про ринок, який в умовах "вільної гри ринкових сил" сам автоматично регулював усі процеси економічного розвитку і давав всім ринковим гравцям в однаковій мірі "місце під сонцем". У цьому сенсі надії на потенціал та можливості процесу глобалізації економіки з боку багатьох країн і постсоціалістичних країн не виправдалися. Наслідки глобалізації для економіки цих країн виявляються далеко не однозначними.
Розмірковуємо самостійно. Відомий фінансист і, одночасно, валютний спекулянт Дж. Сорос писав, що глобалізація "відкрила людям нові можливості для новаторства та підприємництва, прискорила глобальне економічне зростання", але і принесла цілий ряд негативних проявів. "По-перше, вона схильна до криз; по-друге, вона посилює нерівність між багатими і бідними як всередині країн, так і між ними; вона викликає неправильний розподіл ресурсів між приватними і державними інтересами". Слід відзначити, що негативні наслідки глобалізації випробував на собі і сам Дж. Сорос, коли в результаті кризових явищ на американському фондовому ринку він поніс значні втрати.
Глобальний ринок: економічна природа та структурні елементи.
Лук’яненко Д.Г. трактує глобальний ринок, з одного боку, як механізм забезпечення глобальної факторної мобільності з вільним доступом до матеріальних і нематеріальних ресурсів розвитку, що безперервно функціонує, а з другого – як само відтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції.
Системоутворюючим елементом глобальної економіки є глобаль- ний ринок, який в ідеалі має функціонувати як самовідтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції. При цьому глобальний попит відображає бажання, потреби і можли- вості сукупного споживача придбавати необхідні товари і послуги за інтернаціоналізованою ціною без обмежень за обсягами, номенклату- рою і територіями. При цьому відбувається гомогенізація споживчих вимог під впливом глобальних торгових марок і брендів, а глобаль- ний ринок насичується стандартизованими товарами і послугами, чому сприяє усунення торговельних бар’єрів, зокрема, у межах СОТ; гармонізація законодавства, а саме, із захисту об’єктів інтелек- туальної власності; розвиток інформаційно-рекламних технологій; глобальна консолідація бізнесу. Глобальна пропозиція характеризується спроможністю суб’єктів глобальної економічної системи забезпечувати ринок то- варами і послугами в адекватних глобальному попиту обсягах, номенклатурі і цінах.
У структурному плані глобальний ринок інтегрує, з одного бо- ку, ринки національні, транснаціональні та міжнародні (регіона- льні), а з другого – факторні ринки і ринки товарів, послуг, інве- стицій, інновацій (рис. 1).

Рис. 1. Формування глобального ринку і контури його сегментації
Найбільш прибутковим і тому висококонкурентним є наукоміст- кий сегмент глобального ринку, що характеризується наддинамічніс- тю внаслідок прогресуючого скорочення часу між винаходом нового товару і його впровадженням, стрімким поширенням інновацій у глобальному масштабі. Загальний обсяг світового ринку високотех- нологічних товарів оцінюється у десятки трильйонів доларів зі зрос- таючими темпами його розвитку. На глобальному ринку виступає, як правило, вже не власне товар у чистому вигляді, а комбінований па- кет товарів, послуг та інформації як найефективніший спосіб реалі- зації інтелектуального капіталу. У результаті лідерство у науково- технологічній та інформаційно-масмедійній сферах стає вирішальним фактором глобальної конкурентоспроможності.
Трансформація ролі держави в сучасних умовах.
Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. 1) Держава втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри, експортні субсидії, курс національної валюти, ставка рефінансування центрального банку). Уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів ТНК. Тобто держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.
2) деякі економічні процеси, особливо у валютній сфері , набули глобального характеру й не підпадають під регульований вплив держави. Національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на своєму економічному просторі, оскільки держави передають частку свого суверенітету наддержавним організаціям.
3) державний суверенітет втрачає свій первинний зміст. Чим різноманітнішими та інтенсивнішими стають господарська, політична, науково-технічна, культурна взаємодія різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре та суверенітетом де-факто. Для захисту власного суверенітету країни можуть використовувати два варіанти стратегій – оборонної інтервенції та поступальної інтервенції.
Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій.
Г вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема стикнулась із принципово новою парадигмою.
1) держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. Більш того, за умов високого рівня конкурентної боротьби за приплив іноземних капіталів навіть такі традиційно «внутрішні» сфери державного регулювання, як оподаткування, соціальна політика, трудове законодавство, освіта і професійна підготовка кадрів невпинно інтернаціоналізуються. В таких умовах національні держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.
2) деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени будуть делегувати таким глобальним інститутам, чим більш повним буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки власної зовнішньоекономічної діяльності, а і внутрішньої економічної політики.
Держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі.
3)Вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування і процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з тією чи іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхання ззовні і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося і пустило глибоке соціальне, політичне, правове, і навіть психологічне коріння поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.
Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет
Таким чином держава з історичної та етнокультурної самоцінності все більше трансформується в корпорацію з управління соціально-територіальною системою. Ефективність цієї корпорації все більше залежить від того, наскільки успішно вписалася вона в глобальний процес і функціональні зв’язки з техноструктурою, наскільки позитивно є пов’язані з ними найбільш значимі сфери і процеси власного внутрішнього життя. Чим повніше розв’язуються означені завдання, тим більш імперативним шляхом держава політико-правовими засобами має бути інтегрована до загального світового порядку і нести відповідальність, у тому числі і матеріальну, за його суттєві порушення. Не виключається і ймовірність сплати свого роду міжнародних «податків» на утримання світового порядку.
Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
Термін «глобалізація» став помітним в науковій і політичній мові на рубежі 70—80-х р. XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін, закликавши «порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення».
Риси глоб.етапу розв.ек.сист.світу:
1).перманентна кризовість (до цього кризи були прогнозованими, підпадали під Кондратьєвські цикли, зараз-нет)
*системність (в усіх сферах)
*криза перевир-ва (світ.ек-ка сьогодні-планово-збиткова, в банків не вистачало ліквідності, вони брали позики на позики, потім-втручання держав=>гірша криза, т.к.подовжується життя нежиттєзд.комп., банків=>держ.зменшує спроможність підтримувати, гіршає її власне ек.становище)
*фін.складова (проблема з ліквідністю, іпотечна криза, вал., пробл.з $ зараз,а в перспективі проблеми з Аu, бо ціна роздута. Частка $ в міжн.розрах-х-80%, а загалом-200%.Інші вал.набирають обертів: юань, вон, зол.динар)
2).деглоб-я (вокаліз-я, замкнутість на власних кордонах)
*протекціонізм (знаходить відображення в створ.держ.фондів, програм субсидиюв-я, сист.держ.закупівель-ключ.тенденція)
*ускладнення збуту прод.інш.кр.на власних р-х шляхом додавання вимог якості, техн.стандартів,необх-ті надання техн..обсл.
*відмова від концепції вільного руху кап-лу на світ.фін.р-х
3).переорієнтація інв-х і тов..потоків з класичн.:Захід-Схід, розв.країни-ті,що розв. на Південь-Південь (т.к.ключ.учасниками глоб.сист.стають КНР, Індія-на них-24% торг.тов. у 2009р.)
4).цінова динаміка на сировинні тов.(раніше: 75%-готові тов., 25%-сир., зараз: 46%-сировинні+напівфабр.; БРІК, Афр.-становище покращено за рах.сприятл.цінової кон’юнктури)
5).демограф.криза (пробл.писемності, народжув.,зайнятості)
6).політ.криза (недієвість суч.пол.інститутів, питання невизнаних держав, зникнення Європ.парламентаризму, сепарація, автономізація, застарілі принципи міжн.права)
7).кул.криза (відсутність інституту громадян, нівелювання особистості, зниження держ.цілісності, гл-на стандартиз-я=>зменш.нац.особл., нівелюв.морально-етичних норм)
8).Інформ.криза (всупереч гл.тенденціям-інфо-закрита).
Як висновок, глобалізація є об’єктивним історично детермінованим процесом, який певною мірою віддзеркалює пріоритети атлантистської версії глобалізму і який пов’язаний зі становленням цілісної світової економічної системи.
Антиглобалістські рухи. Ідеологія і програми.
Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій. Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви — «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.
Основні діючі суб’єкти антиглобалістського руху – це громадські, неурядові або політичні групи та асоціації. Вони можуть носити місцевий, регіональний, національний або міжнародний характер, займатися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства. Спектр цих організацій достатньо широкий.
Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень.
Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.
Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних саммітів міжнародних інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:
1) у короткостроковій перспективі — шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим корпораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;
2) у середньостроковій перспективі — анулюванням або реорганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;
3) у довгостроковій перспективі — розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.
Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів — трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним визнається перший напрям.
Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи.
Широку популярність серед представників руйнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу.
Глобальний ринок праці: економічна природа та особливості функціонування.
Інтелектуалізація глобальної економічної діяльності.
Країни-системи в глобальній економіці.
Мутація суверенної національної держави в таких умовах, як здається, відбувалася у трьох напрямах. Перший вектор пов’язаний з феноменом міжнародних регулюючих органів (МРО). Друга лінія пов’язана з поняттям країна-система, третя — з процесами субсидіарності.
У сучасному світоконструкті все частіше виникає таке поняття, як країна-система чи держава-регіон. «Країна-система» зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі і одночасно забезпечується їх військовий захист.
Найяскравішим прикладом даного феномена є, звичайно ж, Сполучені Штати Америки (див. п. 2.1. розділу 2). США з якогось моменту явно не вписуються в рамки категорії національної держави, принаймні, у тому сенсі, в якому ми визначаємо її політичною мовою культури Нового часу. США — це свого роду Новий Рим, «світове місто», оточене концентричними колами «провінцій» і залежних країн. Кордонами Сполучених Штатів, фактичними, а не номінальними, які охороняються усією міццю збройних сил, є не адміністративно-політичний контур держави, а «зони національних інтересів», що поступово охоплюють усю планету.
Таким чином, ми одержуємо деяку нову іпостась світового регулюючого органу — глобального суб’єкта, країну-псевдоімперію. Вона тісно пов’язується з форматом МРО (і з її суб’єктами: тією ж «Великою сімкою/вісімкою» чи ООН), усе більш затискуючи їхню діяльність, переймаючи на себе низку відповідних функцій.
Але феномен «нової Америки» не вичерпує зміст даного кластера, ми знаємо й інші формати реалізації феномена країни-системи (держави-регіону). Наприклад Шенген, який є навіть більш характерним представником даного сімейства, оскільки не претендує на роль глобального регулюючого органа. Зараз, одержуючи візу в європейську країну, що входить у шенгенську зону, ви читаєте на ній (хоча і різними мовами) напис «Держави Шенгена», а не назву тієї чи іншої національної держави.
Ще одним прикладом країни-системи є Китай чи, точніше, Великий Китай, що включає КНР, який приєднав Гонконг, поглинув Макао, наполегливо придивляється до Тайваню… Намагаючись оцінити міць Китаю, ми вимушено користуємося різною соціальною метрикою: скажімо, включаючи чи виключаючи дані по Гонконгу, по-різному обчислюючи кількість китайців у світі і т. п. Культурно-цивілізаційне коло даної країни-системи містить у собі цілі держави, такі як Сингапур (90 % населення якого — китайці), всю південно-східну діаспору хуа-цяо, нарешті, чайна-тауни, розкидані по усьому світі… Китайський світ — це інноваційне соціальне утворення, новий формат країни-системи, що виходить не тільки за рамки національної держави, але також і за рамки колишнього трактування державності.
Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах.
Оскільки діяльність ТНК є визначальним ф-ром розв міжн ек відносин, нац економік як країн базування, так і приймаючих країн, то трансформація ТНК веде за собою зміни в нац економіках та міжн бізнесі. Еволюція ТНК, створ їх нових форм, зміна їх принципів організації та вплив таких змін на екон розвиток країн являють собою нові факти реальної економіки, що потребують наук досліджень. Зміни, що спричиняються модифікацією ТНК, теж торкаються України як суб’єкта світового госп-ва, оскільки ТНК активно опановують її ек простір та впливають на процеси розвитку. Аналіз впливу д-ті ТНК через наці фірми на ек приймаючої країни (зокрема України) дозволив визначити поз та нег наслідки такої д-ті для макро- і мікрорівня та виявити ті позитивні наслідки, що можуть бути основою ек зростання країни. Аналіз кількісних та якісних характеристик діяльності ТНК в У свідчить про те, що укр фірми як потенційні структурні елементи ТНК виступають носіями як привабливих, так і незадовільних для ТНК ек і неек чинників реалізації цільової функції ТНК. Наявність перших дає можл використовувати існуючий потенціал для підвищення виграшу укр економіки від д-ті ТНК, а наявність других свідчить про гальмування процесу ек зрост через співпрацю укр фірм з ТНК. Виходячи з проведеного аналізу, можна сформулювати ряд рек-цій укр бізнес-од, що прагнуть до такої інтеграції або співпрацюють з ТНКС, з метою підв ефективності їх спів-ва, зокрема:1.мен-т укр підприємств повинен: (а) мати відповідну освіту, квал та певний проф досвід у сфері д-ті підприємства; (б) володіти певним набором особистих якостей–спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, бути відкритими до нововведень і не боятись щось змінювати та вдосконалювати в уже існуючій схемі роботи п-а; (в) розвивати цю якість не тільки на рівні мен-ту, але й усього персоналу п-ва; (г) належним чином та відповідно викор такі якості персоналу, як освіта, досвід роботи за фахом, дод навчання, спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, відкритість до нововведень, глоб бачення;2.укр п-ва мають створювати певну підприємницьку культуру не тільки ведення бізнесу та поведінки персоналу, а й внутріфірмові правила та цінності, що в першу чергу стосуються дисципліни та ставлення до роботи;3.укр фірми повинні бути організовані таким чином, щоб мати можливість швидко реагувати та зміни у зовн середовищі та не втрачати конкур переваг. Фірми повинні мати гнучку організац стр-ру, яка хар-ся адаптивністю та дотриманням міжн стандартів;4.для успішної співпраці з ТНК необхідно, щоб підпр-во характеризувалося високою платоспроможністю та можливостями співфінансування певних проектів або видів діяльності, а також удосконалити процедури звітності на підпр-вах, при цьому весь документообіг має бути макс скорочений, а їх інформативність макс збільшена та налагоджений процес вчасного надання інфо;5.для здійснення вказаних перетворень на укр. Підпр-вах держава має створити належні умови через вдосконалення зак-ва. Для того, щоб виконувалась вимога ТНК до українських підприємств чесно та відкрито вести бізнес, першочерговими завданнями ек пол держави мають бути: (а) створ умов виходу підпр-в із тіні; (б) боротьба із причинами приховування прибутків, а не самим фактом цього; (в) створ сприятливих умов для розв нових видів бізнесу; (г) створ сприятливих умов для техн переоснащення підпр-в. Для цього необхідно: 1) вдосконалити зак-во щодо оподаткування прибутку підпр-ва та прибутків громадян;2) спростити бюрократизовані процедури на певних етапах ведення госп д-ті та зовнішньоек операцій; 3) удосконалити пр.-си кредитування підпр-в; 4) узгодити зак та норм акти, що регулюють госп д-сть резидентів та нерезидентів.
Особливості та приклади сучасних дезінтеграційних процесів в глобальній економіці.
Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці.
Інтеграція – це процес об’єднання будь-яких елементів в одне ціле, процес взаємозближ і утворення взаємозв’язків; згуртування, об’єднання політ, ек, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.
Економічна інтеграція — це об’єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнар господарських комплексів у межах держави. Це форма інтернаціоналізації господ діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії нац економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та НТР. Ек інтеграція виявляється у державних формах об’єднання країн. (ЄС, ОПЕК, СОТ).
ІНТЕГРАЦІЯ: а) Добровільна – характерна для відкритих демократ суспільств з ініціативи політичної та економічної еліт за масової підтримки населення кожної з країн, що інтегруються. Б) Примусова інтеграція (мілітарна чи немілітарна) характерна для імперій та тоталітарних держав (СРСР, СФРЮ, Чехословаччина та ін.). в) Напівдобров – наявність певних «стресових» передумов (воєнна загроза, економічні труднощі) – СНД, інтеграція в ЄС окремих східноєвроп країн.

Поряд з інтеграційними розвиваються і дезінтеграційні процеси, які мають глибокі корені в істор, політ, ек і соц закономірностях світового розвитку. Дезінтеграція може мати не лише локальний (провінція Квебек у Канаді; Шотландія, Уельс, Північна Ірландія у Великій Британії; Корсика у Франції; Каталонія та Країна Басків в Іспанії), а й міжнародний характер (розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, Ради економічної взаємодопомоги) .
Дезінтеграція формує передумови розвитку інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Іноді виникають умови для повної, часткової чи розширеної реінтеграції. У разі повної реінтеграції йдеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання в попередньому складі на тих самих, що були до інтеграції, політ-ек засадах.
Проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострад та постсоціаліст країн. Сучасна інтеграційна практика дає приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Союз Балтійських країн, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ЄЕП, ГУУАМ).
На сьогоднішній день існує парадокс дисоціації – посилення протилежних тенденцій – інтеграції та дезінтеграції. Підґрунтя – сучасна динаміка інтеграц. процесів у ЄС, країнах Пн та Лат. Америки, Азійського регіону попри їх різновекторність та різну глибину взаємодії. ЄС та АТЕС – поліцентричні угрупув, а в НАФТА – яскрава асиметрія ек взаємозалежності.
Показовим є ЄС. Остання хвиля розширення – призвела до гетерогенності за розмірами (вел і малі країни), рівнями ек розв (вис та сер розвинуті), географ розташув, станом ринк ек та демократії (зрілі і ті, які форм
Світові та глобальні міста як суб’єкти глобальної економіки.
Сучасні міста стають свідками динамічних змін,
які не мали місця в минулому. Навіть будучи економіч-
но відсталим, кожне місто поступово стає учасником
глобалізаційних процесів і займає там власну нішу.
Дж. Фрідман запропонував глобальну ієрархію міст,
які є окремими елементами однієї мережі [10]:
- глобальні фінансові міста: Лондон, Нью-Йорк,
Токіо;
- мультинаціональні міста: Маямі, Лос-Анжелес,
Франкфурт, Амстердам, Сінгапур;
- важливі національні міста: Париж, Цюріх, Мадрид,
Мехіко, Сан-Паулу, Сеул, Сідней.
до головних ознак глобальних міст
можна віднести:
- їх перевторення на центри управління та форму-
вання політики світової економіки, наприклад, Ва-
шингтон;
- можливість таких міст виступати глобальними
фінансовими центрами, центрами надання спеціалі-
зованих послуг (юридичних, рекламних тощо), які
більше за виробництво впливають на економічний роз-
виток, і провідними глобальними товарними ринками,
наприклад, Лондон; а також місцем розташування
індустрії розваг, включаючи мистецтво, моду, телеба-
чення, потужні медіаорганізації та телекомунікаційні
компанії міжнародного значення, наприклад, Лондон,
Нью-Йорк;
- здатність приваблювати й розміщувати на своїй
території штаб-квартири транснаціональних корпо-
рацій, великих національних й іноземних компаній (на-
приклад, у Токіо знаходиться 17 із 100 провідних кор-
порацій, у Нью-Йорку - 11), а також більшість провідних
неурядових і міжурядових організацій (Нью-Йорк).
Подібні риси між світовим і глобальним містом:
- функціонують у
глобалізованому
середовищі;
- є центрами міжнародної
торгівлі, культури, потужної
політичної діяльності,
освіти;
- використовуються
глобальним капіталом як
«базові точки» для
організації виробництва і
ринків
Відмінні риси:
світові міста є первинними, а
глобальні – вторинними, тобто
більшість глобальних міст
сформувалася на основі
функціонування світових;
- формування світових міст зумовлено
історичними чинниками, географічними
факторами, розвитком торгівлі; тоді як
глобальних міст – розвитком
фінансового сектору, сектору послуг й
індустрії розваг, інноваціям та
інформаційним технологіям;
- глобальні міста слугують центрами
не лише політичної могутності, освіти,
культури і торгівлі, а й зосередженням
представників національних урядів,
штаб-квартир міжнародних компаній і
організацій , а також розвитку
фінансових відносин, професійної
діяльності у медицині, юриспруденції
тощо, інформаційних технологій
Секторальний вимір наслідків глобальної економічної кризи.
Ісламська модель глобального економічного розвитку.
Формуванню й утвердженню різних варіантів концепції "ісламської альтернативи" сприяли зміни у розвитку всього арабського світу, де проживає близько 100 млн людей, у другій половині 70-х років XX ст. Араби утворюють компактну більшість у 20 державах Північної Африки, Близького і Середнього Сходу.
Один із варіантів такої концепції викладений іракським ученим Мухаммедом Бакра ас-Садром у праці "Наша економіка" (1982). 
Альтернативним шляхом економічного розвитку є "ісламський шлях", який може вибрати не тільки арабсько-мусульманським світ, а й все людство. Основою його є так званий універсальний фактор - "економічний мазхаб", тобто спосіб, "який сприяє реалізації необхідних передумов в економічному житті суспільства і сприяє вирішенню проблем, що перед ним виникають". Основою майбутнього "ісламського економічного суспільства" мають стати змішана власність, економічна свобода в обмежених масштабах і соціальна справедливість. Об'єднавчою силою має стати іслам, який, на думку ас-Садра, визнає приватну, суспільну і державну власність. "Священний шаріат** має стати дисциплінуючою силою майбутнього об'єднання, а знаряддям обмеження економічної свободи - держава, чиє втручання в господарську діяльність санкціоновано Пророком6.
Ці ж ідеї переплітаються і в праці кувейтського вченого Абд аль-Азіз Каміля "Ісламський проект" (1989). 
дея "регіонального ісламського проекту" найяскравіше відображена в "лівійській альтернативі", зміст якої викладено лідером Лівійської Джамахірії Муаммаром Аль-Каддафі у праці "Зелена книга" (1976-1979) (укр. пер. 2002 р.). 
Отже, теоретичне вирішення "економічної проблеми" автор "Зеленої книги" базує на природних, тобто об'єктивних, економічних законах. Вони лежать в основі нового соціалістичного ладу. Якраз опора на об'єктивні економічні закони є сильним боком Третьої світової теорії. При цьому Каддафі виходить із рівнонеобхідності, рівноправності і рівноцільності всіх елементів виробничого процесу28. Тому кожному елементу він визначає свою частку у продукті, виробленому підприємством. Звичайно, це явний відступ від трудової теорії вартості. Проте завдяки йому відкривається шлях до створення нового соціалістичного суспільства, в якому задоволення матеріальних і духовних потреб людей буде здійснюватися без експлуатації або закаба-лення інших. "Остаточне вирішення проблеми - це знищення прибутку, - стверджує Каддафі, у повній логічній узгодженості зі своїми поглядами. - Але оскільки прибуток є рушієм економічного розвитку, то його не можна усунути адміністративним шляхом, а він зникне в процесі розвитку соціалістичного виробництва і задоволення матеріальних потреб суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. В кінцевому підсумку до зниження прибутку веде праця в ім'я збільшення прибутку "24. Цілком очевидно, що лідер Лівійської Джамахірії у своїх судженнях щодо товарно-грошових відносин враховує позитивний і негативний досвід їх використання в умовах колишнього державного соціалізму. Водночас розкривається перспектива їх використання в межах ринкового соціалізму.
Система критики глобальних процесів.
Критика Г будується на невизнанні її сприятливих наслідків і наголошенні на тому, що сили, які стоять за глобальними ек трансформаціями, виступають проти використ глобальних регуляторних інструментів, сприяють створенню транснац утворень, дії яких підривають стабільність держ соц структур, не відповідають сусп потребам і є абсолютно неконтрольованими.
7 базових крит зауважень до процесів глобалізації, з точки зору різних шкіл:
1)Г специфічно інтегрує світ- відбув стратифікація світ спільноти
Одні інтеграційні зусилля призведуть до об’єднуючого результату, інші — опиняться безнадійно підірваними. Головним є той факт, що потужні сучасні держави всупереч будь-якому ступеня глобалізації збережуть власний силовий та економічний потенціал.
Інфо революція не зрівняла держави між собою.
Відбувається маргіналізація країн, що розвиваються, — багата Північ, по сутті, виключає з прогресу значну більшість людства.
2) Реалізація програми Вашингтонського консенсусу, яка активно нав’язувалася через посередництво США різноманітними фінансовими інститутами, ставила за мету дисоціалізувати країни світової периферії. Ідея вільно-ринкової ек самостабілізації, що автоматично досягається, є архаїчною.
3)Скептична позицію П. Хірста та У. Томпсона. Г=міф, мета якого приховування конфронтаційної реальності міжн економіки, яка все більше являє собою з часом усе важче стримуваний баланс сил трьох регіональних блоків — Пн Америки, Європи та Сї Азії, в ареалі яких національні уряди зберігають усю колишню міць. Сили інтернаціоналізації напряму залежать від регулюючих правил національних урядів, які в першу чергу визначають напрями подальшої лібералізації. Г не пом’якшує, а посилює світову нерівність. Вона створює додаткові можливості великим виробничим компаніям за рахунок менш великих і менш залучених до сучасної науки і технологій виробничих колективів.
4)В провідних країнах ефективність виникає в досить великих зонах виробництва, які внаслідок відкриття кордонів стануть неконкурентоспроможними для зарубіжних експортерів, здатних демонструвати більш низький рівень витрат.
5) Я. Бхагваті, П. Крюгман. Найбільш доцільне побудова вільного ринку для товарів, а не для капіталів, оскільки останні є нестабільними за власною природою і вимагають держ контролю — як МІН контролю за обмінними курсами.
6) Американські ізоляціоністи на чолі з П. Бьюкененом. Г – система допуску на багатий і справедливий америк ринок демпінгових товарів з країн з дешевою робочою силою, що спричинює відтік вільного америк капіталу в країни, які розвиваються, і послаблює позиції США. Г = «заміна комунізму» як основного противника США.
7) Головна проблема – співвіднош глобалізації з вестернізацією.
А)Г — більш широка ніж вестернізація і практично дорівнює процесу модернізації. А. Гідденс, Р. Робертсон, М. Олброу, У. Коннолі.
Б) Г = глобальна дифузія зх модернізму і зх інститутів. С. Амін, Л. Бентон, А. Каліннікос. Головне — зможе чи ні незахідний світ вступити до фази глобалізації, не відчувши попереднього впливу вестернізації, консервації власної культури задля ефективного цивілізаційного підґрунтя вестернізації, що була активно сприйнята суспільством.
Глобальне конкурентне лідерство.

Роль індивідуальних суб’єктів глобальної економіки.
Основні напрями глобального технологічного розвитку, його проблеми та суперечності.
Особливості та рівні процесів інтернаціоналізації.

Етапи інтернаціоналізації господарського життя Зміст етапів
Перший етап (приблизно кінець ХVІІІ – ХІХ ст.) Проста кооперація , найпростіші форми – зовнішня торгівля
Другий етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) Розвиток складної кооперації: ґрунтується на міжнародному поділі праці (загальному, частковому, одиничному, поопераційному)
Третій етап (сучасний, розпочався із середини ХХ ст.) Набуває комплексного характеру, поширюється практично на всі галузі виробничої і невиробничої сфер, на всі країни світу
 
Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією.
Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро- та макрорівень. На макрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. На макрорівні вона проявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв’язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.
Інтернаціоналізація виробництва сприяю зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки та техніки, підвищенню життєвого рівня населення.
Інтернаціоналізація господарського життя посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку; породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо.
Закон інтернаціоналізації діє з різною інтенсивністю в тих чи інших регіонах світового господарства.
Для визначення рівня інтернаціоналізації господарського життя використовується ряд показників: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.
Інтернаціоналізація господарського життя є одним із системо утворюючих факторів світового господарства. З посиленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.
 
 
61. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, а також у зростанні кількості транснаціональних корпорацій і розширення масштабів їх діяльності. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання інтернаціоналізації.
Причини та фактори глобалізації товарних ринків.
В умовах інформаційної епохи відбуваються якісні зміни в області глобалізації ринків і конкуренції. Перелік галузей, в яких компанії, не здатні до глобаль ної діяльності і не мають відповідних маркетингових можливостей, вибувають з гри, збільшується. Діяльність міжнародних організацій, таких, як Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), призвела до зниження торгових бар'єрів між країнами та відкриттю доступу до міжнародних ринків. Уряди багатьох країн усвідомили, що захист внутрішніх виробників і ринків від іноземних конкурентів не дає бажаних ре злиттів, а веде до зростання інфляції, уповільнення темпів еко-тання, зниження ефективності вітчизняних компаній, відсутності у них необхідних для міжнародної конкурентної боротьби підприємницьких навичок. До числа інших стимулів до глобалізації ринків і конкуренції ставляться прискорення і здешевлення транспортних перевезень і безперервне вдосконалення телекомунікацій, яка зробила глобальне про щення дешевим, простими ефективним. Нарешті, відбулося значне зниження висоти бар'єрів, які перешкоджали навчаючи стию компаній у всесвітній торгівлі. Сьогодні компанія, відкривши Шая свій сайт в Інтернеті, отримує можливість продавати товари покупцям з іншого кінця світу з такою ж легкістю, як і споживачам, що живуть поруч. У першу чергу використовують можливості глобалізації рин ков транснаціональні компанії. Такі компанії, какМ'сгаіеД Genera! Electric, IBM ж McDonald's, пропонують свої товари та послуги оф ги на всіх основних товарних ринках. Їх ланцюжка поставок в рівній мірі глобальні, матеріали та комплектуючі поступу ють з найбільш дешевих джерел, складання та логістика органі зовано в найбільш вигідних з точки зору витрат регіонах, а дослідження і розробки сконцентровані там, де необхідний дімие для цього знання найбільш доступні. У більшості секторів економіки малі, орієнтовані на внутрішній ринок фірми не здатні скористатися еф фектом масштабу, що дозволило б їм домогтися підвищення конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі. У транс національних компаніях він полягає не стільки в економії виробничих витрат, скільки в отриманні додаткової інформації і знань. Успіх нових, сфокусованих трансна нальних організацій заснований на тому, що вони можуть дозволити собі направити значні кошти на дослідження та розроб лення, просування торгових марок, розвиток інформаційних технологій та маркетингу. Визначивши нові можливості, вони виділяють ресурси, необхідні для завоювання ринків і отри ня прибутку.
Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу.
У наук літер окрім поняття "постіндустріальне суспільство" зустрічаємо й інші терміни: "друга промислова революція" (А. Шафф), "третя хвиля" та "суперіндустріальне суспільство" (Е. Тоффлер), "третя індустріальна революція" (Д. Бальхаузен), "суспільство знань" (П. Друкер), а також "інформаційне суспільство".
Характеризується 1) появою нових засобів ек діяльності -інформаційно-електронних систем, використанням мікропроцесорів у промисловості, сфері послуг, торгівлі та обміні.
2)Агробізнес, нафтохімія, генна інженерія, комп’ютерна техніка свідчать про провідну роль в ек діяльності суспільства технології+ технол способу вир-ва, в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп ютеризація.
3)Економіка практично цілком підпорядкована завданням особистого споживання
4) зменшення частки матеріального виробництва,
5)на першому плані поста сфера послуг, а не промисловість. Під впливом вимог ринку і технологічного прогресу вона набуває якісно нових рис, серед яких – значні обсяги наукових досліджень і розробок. Частка у ВВп сягая 70-75%. Протягом останніх 25 років інформаційно місткі галузі сфери послуг (вчені включають їх у четвертинний і п’ятеринний сектори, які охоплюють охорону здоров’я, освіту, дослідницькі розробки, фінанси, страхування тощо) мали найвищі темпи зростання зайнятості.
6) Конкур в постінустр ек значною мірою переноситься в Інтернет і набуває рис моделі доскон конкур, тому що формує достаток інформації, необмеж кільк покупців та продавців, зводить до нуля операц витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасн ринку.
7)панування глобал корпорацій
Характерною ознакою є процес сітізації – постіндустріальна парадигма, вміння пристосовуватись до потрібної мережі. Осн суб’єкти мережі: держ си-ми, ТНК, приватні військові компанії, терористичні угрупування. Переваги сітізації: збільш адаптивності комп-ї, концентрація діял на пріоритет секторах, зменш витрат, залучення до мережі найкращих партнерів; Недоліки сітізації: перспективна не спеціалізм і концентрація, а багатопланова спеціалізм-я, надмірна залежність від кадрового складу, відсутня матеріал і соц. Підтримка учасників, гальмування підпр ініціативи.
Перша стадія постіндустр – глобалізм – не запезпеч повної свободи, бо має інші ек інтереси. Незалежність може дати лише вища – ноосферна стадія розвитку цивілізації. Ноосферизм – це майбутнє глобальне сусп, де панують не інтереси, а люд розум і колективний інтелект.
Господарська глобалізація спричинилася до формування своєрідної архітектури світової економіки, в якій чітко вимальовуються Центр і Периферія із відповідним розподілом ролей. Центр представлений пром розвинутими країнами (США, Яп, Нім, Фр), Решта світу складає Периферію (НІК-Пд.Корея, Тайвань, Сінгапур), кр, що розвив (Аргентина, Бразилія,Китай, Індія), кр з перехід ек-ою(Угорщина,Польша,Румунія, Чехія), експортні країни(ОАЕ,Пд.Америка), слаборозвинені (Африка). У Центрі зосереджені капітали, інформація і нові технології. На Периферії знаходяться корисні копалини, сировина, дешева робоча сила та значні ринки збуту готової продукції. Відносини між Центром і Периферією базуються на ринкових засадах: більшу вигоду отримує той, хто володіє більшою ек владою, важливішими й дефіцитнішими ресурсами. Тому ці стосунки є лише формально рівноправними, а насправді виражають підпорядкованість Периферії Центру з усіма випливаючими звідси наслідками.
В суч глобалізов світі, крім країн-лідерів постіндустр глоб-цивіліз розв, дуже багато держав, які перебув лише в індустр (Рос, Україна, Китай,) і навіть доіндустстадії розв (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у суч умовах є його закономірністю.
Отже,процес глобаліз протікає в умовах сильно поляриз світ системи в плані ек міці і можлив. Таке полож є потенц джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька ведучих країн контрол значну частину вир-тва і спож, навіть не прибігаючи до політ чи ек тиску. Їхні внутр пріоритети і ціннісні орієнтири наклад відбиток на всі найбільші сфери інтернаціон. Глоб сприяє стиранню грані між вн і зовн політикою держав. Політика, що виход за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем. Енерг, наук-техн, транспор, соц, еколог політика усе сильніше інтернаціоналізується
Глобальні виміри демографічної проблеми.
Світова демографічна проблема на міжнародному рівні розглядається й оцінюється у контексті найважливіших глобальних проблем людства, від комплексного вирішення яких значною мірою залежить забезпечення населення планети продовольством, достатньою кількістю та безпечними джерелами енергії, збереження природного середовища, забезпечення продуктивної зайнятості трудоактивного населення, соціально-економічного і культурного розвитку регіонів світу. Демографічна проблема у глобальному масштабі, згідно з традиційним її тлумаченням, полягає у суперечливо швидкому зростанні чисельності населення Землі та диспропорціях його складу.
Саме ХХ ст. увійшло в демографічну історію як період безпрецедентного зростання чисельності населення світу. Одним із основних досягнень минулого сторіччя стало повсюдне значне зниження рівня смертності населення, яке у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки призвело до „демографічного вибуху”.
Особливо прискорилися темпи зростання чисельності населення у другій половині ХХ ст., так що десятиліттями максимально швидкого її збільшення стали 1960-1970-і рр, а надалі зростання чисельності жителів планети вже йшло з уповільненням темпів.
Ряд фахівців вже тривалий час наголошують, що планета перенаселена і вважають, що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них ― і експерти ООН), з огляду на тенденції останніх років схиляються до думки, що прискорене зростання чисельності населення світу ― явище порівняно короткочасне і незабаром припиниться. За прогнозами ООН, середньорічний приріст населення світу на найближчі роки очікується на рівні 75-77 млн.осіб (так що у 2015 р. чисельність населення становитиме майже 7,3 млрд. осіб). Відмітки 8 млрд. населення світу досягне наприкінці першої чверті поточного сторіччя, а нарикінці першої половини цього сторіччя чисельність населення сягне 9,3 млрд. осіб і, за очікуваннями, надалі стабілізується.
Економіка знань та фактори її формування.
вже в другій половині ХХ ст., з початком формування постіндустріальних суспільств, економічні системи визнали необхідність використання в процесі свого розвитку окрім названих ще одного фактору - інформації. Реалії ж сьогодення на перше місце серед детермінуючих чинників економічного зростання виводять не інформацію, а знання. Поясненням цього може слугувати той факт, що з плином часу інформація, як фактор виробництва, все більше починає трансформуватись в знання, так як в сьогоднішньому світі інформації нагромаджено стільки, що людина фізично не здатна її обробити. Якщо ж суб’єкти господарювання витрачатимуть на освоєння інформації надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає необхідність у володінні саме знаннями. Відтак, починаючи з другої половини ХХ ст. роль знань і заснованої на їх основі економіки зростає особливо швидкими темпами.
Вперше термін «економіка знань» використав в своїх працях Ф.Махлуп. З його допомогою він намагався підкреслити роль знань як вирішального фактору економічного зростання і суспільного розвитку [1, 2].
За словами Е.Тоффлера, знання - це те, на чому заснована вся економічна система. На перший погляд, це невидимий ресурс, він не відображається на балансах підприємств, але він проявляється у синергічному ефекті від найбільш ефективного використання таких ресурсів, як земля, капітал, праця [3].
Сьогодні до економіки знань у найширшому сенсі відносять три основні сфери: науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) та інновації, освіту і навчання, що сприяють формуванню людського капіталу, а також інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ)
30 країн за рівнем їхніх інвестицій у інтелектуальний капітал (ІК). У першій десятці - США, Швейцарія, Швеція, Ірландія, Нідерланди, Угорщина, Канада, Бельгія, Великобританія, Південна Корея [6].  В Китаї економіка знань офіційно визнана державною стратегією.
Особливість фінансової глобалізації. Фактори та наслідки глобалізації фінансових ринків.
Найважливішою і найдинамічнішою сферою прояву глобалі-
заційних процесів стала фінансова глобалізація, під якою розу-
міють вільний та ефективний рух капіталів між країнами і регіо-
нами, функціонування глобального фінансового ринку, форму-
вання системи наднаціонального регулювання міжнародних фі-
нансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій транснаціо-
нальних корпорацій (ТНК) та транснаціональних банків
Інтеграція міжнарод-
них ринків стала одним з найбільш помітних явищ в економічно-
му розвитку світового господарства в 1980—1999 рр. На тлі про-
цесів дерегулювання у сфері міжнародної торгівлі, лібералізації
експорту та імпорту між провідними країнами, поліпшення інве-
стиційного клімату в багатьох країнах, у тому числі й країнах, що
розвиваються, відповідні зміни відбувалися й на міжнародних
фінансових ринках капіталу. Інтеграційні процеси привели до
усунення бар’єрів для входу на національні ринки капіталу іно-
земних фінансових інститутів-кредиторів та позичальників, до
підвищення мобільності боргового капіталу, зниження трансак-
ційних витрат, пов’язаних з отриманням дозволів і ліцензій, з не-
обхідністю проходження бюрократичних процедур контролю за
рухом капіталу і валютного контролю.
Іншою передумовою прискорення інтеграційних процесів став
стрімкий розвиток інформаційних систем, баз даних і глобальних
комп’ютерних систем, що дозволяють здійснювати платежі (SWIFT),
торгівлю цінними паперами (CEDEL, EUROCLEAR, NASDAQ і
т.п.), отримувати оперативну інформацію про стан світових фінан-
сових ринків (BLOOMBERG, DATA-STREAM, REUTER тощо).
Найвизначнішою подією у сфері інтеграції світових фінансо-
вих ринків капіталу стала реалізація Європейського валютного
союзу та введення єдиної валюти країн-учасників цього союзу —
євро, що докорінно змінило європейську грошову та валютну си-
стему і, на думку багатьох експертів, уможливило подолання ва-
Фінанси, облік і аудит. 2011. № 18
175
лютної роздробленості в Європі.
Отже, фінансова глобалізація — це процес об’єднання в єдину
світову систему всієї сукупності міжнародних фінансових відно-
син та національних фінансових ринків з подальшим їх перетво-
ренням у єдиний світовий фінансовий простір. Розвиток фінансо-
вої глобалізації забезпечує розширення кредитно-інвестиційної
діяльності транснаціональних корпорацій і банків, формування
Фінанси, облік і аудит. 2011. № 18
180
міжнародних фінансових ринків, трансформацію фінансових сис-
тем держав, прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію на-
ціональних економік на базі сучасних інформаційних технологій і
принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, ка-
піталу. Фінансова глобалізація, на відміну від регіоналізації, озна-
чає об’єднання фінансових ресурсів країн з різним рівнем еконо-
мічного розвитку та стійкості фінансових систем, її причинами є
об’єктивні процеси суспільного розвитку. Вона виявляється у ви-
сокій мобільності, наростаючій масштабності, диверсифікації та
інтеграції міжнародних фінансових ресурсів і потоків.
Як і кожне об’єктивне явище, фінансова глобалізація має позитив-
ні й негативні прояви та наслідки. Проведене дослідження дає підста-
ви виокремити характерні позитивні наслідки фінансової глобалізації:
• відсутність чітких просторових і часових меж, можливість
проведення операцій на фінансових ринках цілодобово завдяки
об’єднанню біржових та позабіржових торговельних систем в
одну глобальну комунікаційну мережу;
• висока мобільність капіталу, його значні обсяги, вигідна ці-
на й висока ліквідність;
• зниження рівня дефіциту фінансових ресурсів у країнах світу;
• посилення конкуренції на національних фінансових ринках
та зниження вартості товарів і послуг, що сприяє здешевленню
ресурсів в умовах глобалізації;
• багатофункціональність фінансового ринку, тобто можли-
вість реалізації операцій з різними видами активів (валюта, капі-
тал, цінні папери) та надання розрахунково-платіжних, гарантій-
них, страхових та інших видів фінансових послуг;
• надання статусу вільно конвертованої валюти, використання
її в міжнародних фінансових операціях, поряд із провідними ва-
лютами, такими як американський долар та євро;
• високі світові стандарти, професіоналізм в управлінні фі-
нансовими потоками. Учасники глобального ринку в умовах жор-
сткої конкуренції повинні відповідати вимогам, що висуваються
до якості банківських товарів і послуг, технологій та рівня квалі-
фікації персоналу;
• комп’ютеризація та інформатизація. Створення глобальної
комп’ютерної мережі Інтернет дозволило об’єднати користувачів
різних країн в єдину систему, процедури здійснення фінансових
операцій стали спрощеними та стандартизованими, ринок інфор-
мації став загальнодоступним.
Фінанси, облік і аудит. 2011. № 18
181
Проте, поряд із позитивними наслідками, фінансова глобалі-
зація супроводжується й певними негативними явищами, такими
як висока мобільність капіталу, адже у випадку яких-небудь еко-
номічних або політичних негараздів у країні фінансові ресурси
починають мігрувати, завдаючи своїм відпливом значних збит-
ків; зростання нестабільності національних фінансових ринків,
які у результаті лібералізації стають більш чутливими до криз;
залежність реального сектору світової економіки від монетарної
складової, що послаблює стійкість національних економік країн і
регіонів до світових фінансових криз; обмеження доступу окре-
мих учасників на світовий фінансовий ринок, оскільки учасники
з країн, що розвиваються, мають обмежений доступ до позик на
світовому фінансовому ринку і вимушені використовувати прямі
іноземні інвестиції, допомогу, позики міжнародних організацій
та платити міжнародним банкам дорожче порівняно з аналогіч-
ними позичальниками з промислово розвинених держав.
Як наслідок, блага фінансової глобалізації, отримані в резуль-
таті зниження і ліквідації бар’єрів між національними фінансо-
вими ринками, розподіляються нерівномірно. Найбільші вигоди
отримують розвинені країни, і зокрема США, чиє лідерство в
процесах фінансової глобалізації, у розробленні її стандартів і
механізмів поза сумнівом. Отже, не зважаючи на те, що фінансо-
ва глобалізація об’єктивно стала невід’ємним атрибутом ведення
бізнесу на світових фінансових ринках, питання про ступінь її
привабливості неоднозначне.__
Механізми антициклічного регулювання глобальної економіки.
Пріоритетні напрямки державного антициклічного регулювання передбачають застосування: антициклічної фіскальної політики, яка реалізується у формі дискреційного впливу; політики автоматичної фіскальної стабілізації ринку на основі вмонтованих стабілізаторів; антициклічної монетарної політики шляхом забезпечення цінової стабільності, стійкого зростання ВВП і прогнозованого валютного курсу на протязі економічного циклу. На рівні транснаціональних компаній антициклічне регулювання здійснюється переважно у високотехнологічних секторах економіки за напрямками швидкої диверсифікації виробництва та орієнтації на глобальний попит.
Транснаціоналізація як ключовий фактор формування глобальної світової економіки.
Транснаціоналіза́ція — процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК. це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.
Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаці виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.
Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.
Свідченнями масштабів діяльності ТНК і їх величезної ролі в міжнародній економіці можуть бути такі факти:
– ринкова капіталізація деяких ТНК перевищує 500 млрд дол. США, а річний обсяг продажів – 150–200 млрд дол. США;
– щорічний чистий прибуток кожної з найбільших ТНК світу майже дорівнює річному бюджету України;
– кількість країн, де оперують філії та дочірні компанії найбільших ТНК, часто перевищує кількість посольств, які має за кордоном країна їх базування, а чисельність співробітників і членів їх сімей, добробут яких залежить від діяльності лише однієї корпорації, дорівнює населенню таких держав, як Словаччина чи Македонія.
- Саме завдяки активній діяльності ТНК рівень світових ПІІ досяг рекордних показників.
Зарубіжні ТНК відкривають свої філіали та розміщують виробництва на території Укр з огляду на її високий споживчий потенціал, дешевизну трудових ресурсів, вигідне географічне положення та лояльність керівництва держави до зарубіжних інвесторів. Проте, варто наголошуват на створенні власних ТНК.
Наприклад, ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” входить до складу найбільшої світової металургійної ТНК “ArcelorMittal”. Більш цікавими з погляду можливої транснаціоналізації укр компаній є підприємства МЕТІНВЕСТ ХОЛДІНГ і ВАТ “Азовсталь”. Ці підприємства входять до складу компанії SCM, яка має активи в металургійній, енергетичній, телекомунікаційній галузях економіки. SCM має і зарубіжні активи, керівництво фін потоками компанії здійснюється через власну банківську установу. Інакше кажучи, компанія за багатьма ознаками набула статусу транснаціональної.

Приложенные файлы

  • docx 18832033
    Размер файла: 1 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий