неврологія pitannya


1. Роль неврології в системі охорони здоров’я. Принципи організації неврологічної допомоги
Органи охорони здоров’я проводять плідну роботу щодо розвитку мережі неврологічних відділень, денних стаціонарів, оснащення їх сучасною лікувально-діагностичною апаратурою і обладнанням. До цієї системи входять також неврологічні відділення поліклінік, неврологічні бригади швидкої медичної допомоги, профільні санаторії. Виправдала себе організація неврологічних Центрів для хворих з гострими порушеннями мозкового кровообігу, розсіяним склерозом, паркінсонізмом, дитячим церебральним паралічом, епілепсією тощо. Впроваджується система поетапності лікування хворих, яка включає поліклініку, неврологічне відділення, санаторне лікування. В окремих регіонах країни створені відділення реабілітації хворих з неврологічними захворюваннями. Викладання неврології у вищих медичних закладах відіграє провідну роль у формуванні особистості медичного працівника, етики його поведінки, професійної та психологічної готовності до роботи з хворими. У більшості випадків у сільській місцевості медична допомога хворим надається фельдшером або медичною сестрою. Важливою ланкою роботи медпрацівника є проведення просвітницької роботи серед населення про чинники ризику для здоров’я та життя, профілактику хвороб нервової системи.
2. Функціональна анатомія та патологія нервової системи
НС — це сукупність анатомічно і функціонально пов'язаних між собою нервових клітин з їхніми відростками.
Основною функцією НС є регуляція життєдіяльності організму, підтримання в ньому сталості внутрішнього середовища, процесів обміну, а також здійснення зв'язку з зовнішнього світом.Функціональною і структурною одиницею НС є нейрон( тіло і відростки (аксони і дендрити)). Нейрони з'єднуються між собою за допомогою синапсів. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину, а їхніх відростків — білу.
Розрізняють ЦНС і ПНС. ЦНС — головний і спинний мозок.
ПНС — черепні і спинномозкові нерви та їх корінці, спинномозкові вузли і сплетення. В основі функціональної діяльності НС лежить рефлекс — реакція організму на подразнення.
Головний мозок — лежить в порожнині черепа. Складається із стовбура, мозочка, проміжного і великого мозку.
Довгастий мозок —тут розміщені життєво-важливі центри — дихальних та серцево-судинний. Міст межує знизу з довгастим мозком з ніжками мозку. В його передніх відділах знаходяться, рухові шляхи та власні ядра, в задніх висхідні чутливі шляхи, а також ядра 5-8 ЧН. Середній мозок — розміщений між мостом і проміжним мозком — в задніх відділах знаходиться медіальна петля, ядра 3-4 ЧН та червоні ядра, які належать до екстра-пірамідальної системи неконтрольованих рухів. Проміжний мозок - сприймає всю висхідну інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовища, переробляє її і передає до кори головного мозку та екстра-пірамідальної системи. Метаталамус — підкіркові центри зору та слуху. Епіталамус — регулює функцію кори надниркових залоз і контролює формування статевих ознак. Гіпоталамус — забезпечує всі види обміну речовин. Мозочок — рівновага, координація і асиметрія рухів і регуляція м'язового тонусу.
3. Бульбарний і псевдобульбарний параліч: Основні симптоми, догляд за пацієнтами
Бульбарний параліч — симптомокомплекс який виникає при ураженні рухових ядер чи корінців 9, 10, 12, пар ЧМН.
Симптоми: Дисфагія — утруднене ковтання їжі; або афагією — втрата здатності ковтати. Дизартрією — нечітка мова або анартрією. Дисфонією — охриплість голосу або афонією.
Атрофію м'язів язика, фібрилярні посмикування в них. Глотковий і піднебінний рефлекси знижені або відсутні.
Псевдобульбарний синдром — неврологічний синдром, обумовлений двостороннім перекриванням корково-ядерних шляхів.
Для псевдобульбарного синдрому характерна та ж тріада симптомів, що і для бульбарного синдрому. Як і при бульбарному паралічі, причиною цих проявів є порушення іннервації м'язів глотки, м'якого піднебіння, язика, а також голосових зв'язок. При псевдобульбарному синдромі відзначається рівномірніша, ніж при бульбарному синдромі вираженість парезу м'язів, іннервація яких забезпечується черепномозковими нервами каудальної (бульбарної) групи. Парез носить центральний (спастичний) характер. При цьому тонус м'язів підвищується, і особливо яскравим буває розлад диференційованих довільних рухів. Атрофії м'язів губ і випадання глоткового й піднебінного рефлексів, дуги яких замикаються в довгастому мозку, не відзначається. Разом з тим, при псевдобульбарному синдромі зазвичай підвищується рефлекс з нижньої щелепи і з'являються рефлекси орального автоматизму. Для паралічу характерна наявність насильницького плачу, рідше сміху. При псевдобульбарному паралічі, на відміну від бульбарного, не спостерігається розладів дихальної та серцево-судинної систем, так як патологічний процес не зачіпає вітальні центри, розвиваючись вище довгастого мозку.
4. Методика обстеження неврологічних хворих
А. Суб'єктивне дослідження:
1. Паспортна частина.
2 Скарги хворого.
3 Анамнез хвороби.
4 Анамнез життя.
Б. Об'єктивне дослідження.
I. Загальний статус.
II. Неврологічний статус:
1. Функції черепно-мозкових нервів.
2. Рухові функції.
3. Чутливість.
4. Вегетативні функції.
5. Менінгеальні симптоми.
6. Вищі кіркові функції.
5. Додаткові методи дослідження в неврології
Дослідження цереброспинальной рідини - голкою роблять поперековий прокол спинномозкового каналу. Трансиллюминация черепа - цінний допоміжний метод дослідження, що застосовується для діагностикивнутричерепних захворювань у новонароджених і немовлят. Нині рентгенівське дослідження широко застосовують привнутричерепних захворюваннях, травмах голови захворюваннях кісток черепа, хребта, зчленувань між хребцями тощо. Вентрикулография - метод запровадження контрастного речовини у самі шлуночки мозку із наступною рентгенографией. Ангиография - цінний метод, дає рентгенографическое зображення судин мозку після введення них ренгеноконтрастного речовини.Ангиография здійснюється з метою уточнення локалізації патологічного вогнища, з'ясування його природи й характеру.
Контрастная мієлографія - рентгенощільний метод для діагностики захворювань спинного мозку та її оболонок. Комп'ютерна томографія - метод дослідження, дозволяє отримати точні і детальні зображення найменших змін щільності мозкової тканини.Метод дає можливість диференціювати мозкові судинні порушення, такі як інфаркти мозкової тканини, крововиливу в речовина мозку. Електроенцефалография - це метод реєстрації біострумів мозку. Електромиография - метод реєстрації біострумів м'язів. Він широко використовується для діагностики нервово-м'язових захворювань. Біохімічний метод дослідження. З метою визначення характеру захворювання нервової системи вдаються до дослідження амінокислот, жирів, вуглеводів, ферментів, продуктів розпаду гемоглобіну, еритроцитів, білків, макро- і мікроелементів.
6. Основні правила лікування неврологічних хворих та догляд за ними
Групи препаратів які найчастіше використовуються для лікування неврологічних хворих: антибіотики, заспокійливі, судинорозширюючі, вітаміни, нооторпи, біостимулятори, анальгетики. По механізму дії фармакотерапія поділяється на: *Етіологічне, *Патогенетичне, *Симптоматичне.
Значну роль у лікуванні неврологічних хворих відіграють фізіотерапевтичні методи. 
В останні роки для лікування неврологічних хворих широко застосовують голкорефлексотерапію. Багато захворювань нервової системи, особливо периферичної, лікують у санаторіях із застосуванням грязьових аплікацій та мінеральних ванн. Особливо важливу роль у лікуванні хворих із захворюваннями нервової системи відіграє психотерапія. 
Догляд за хворим - це комплекс заходів, спрямованих на підтримку і відновлення сил хворого і створення для нього умов і, обстановки, сприяють сприятливому перебігу хвороби, запобігання ускладнень і більш швидкому одужанню. Він включає гігієнічне утримання приміщення, в якому перебуває хворий, підтримання належного гігієнічного стану самого хворого, влаштування й обладнання зручною ліжку, турботу про чистоту її і одягу хворого, організацію харчування хворого, надання йому допомоги при прийомі їжі, при туалеті, фізіологічних відправленнях і різного роду хворобливих станах, що виникають у процесі хвороби.
7. Основні методи лікування неврологічних хворих. Психотерапія
Психотерапія - планомірне психічний вплив на свідомість хворого з лікувальною метою або з метою полегшення його страждань. Широко поширене розмежування "великий" і "малої" психотерапії. До першої відносять методи динамічної, гуманістичної, поведінкової психотерапії та інші, до другої - раціональну психотерапію (бесіди з хворим), а також методи, засновані на навіювання і релаксації. На практиці має також значення відміну групової психотерапії від індивідуальної, оскільки кожна з них пов'язана з певними передумовами щодо показань, підготовки психотерапевта і техніки про ведення сеансів. Показання: По-перше, це пряме використання її лікувальної дії при великому колі захворювань, в етіопатогенезі яких психічному фактору відводиться визначальна (невротичні розлади) або вельми істотна (інші прикордонні стани, психосоматичні розлади і ін.) роль. По друге, її лікувально-профілактичне значення з урахуванням психосоціальних реакцій на соматичні, в тому числі на нервові хвороби, їх наслідків, впливу специфічних соматичних розладів на психологічне функціонування індивіда, його поведінку і ін. Протипоказання: *всі соматичні захворювання в гострій стадії, хронічні захворювання в стадії загострення та ускладнені гострими гнійними процесами; *гострі інфекційні захворювання до закінчення терміну ізоляції; *всі захворювання і стану, при водячи до необхідності стаціонарного лікування і постійного спеціального догляду. Виділяють наступні види психотерапії: 1) заспокоює, пом'якшує емоційне реагування на хворобу; 2) коригуюча, завдання якої виробити правильне відношення хворого до своєї хвороби; 3) стимулююча, спрямована на підвищення соціальної активності особистості, спонукання хворого ретельно виконувати лікувальний режим.Існують два основних методи психотерапії: гіпнотерапія і психотерапія в безсонному стані.
8. Неврит, невралгія, невропатія. Загальні принципи лікування та догляду за пацієнтами з ураженням периферичної нервової системи
У гострий період насамперед необхідний постільний режим, спокій. Хворого слід покласти на тверду постіль, для цього під звичайний матрац підкладають дерев'яний щит. Застосовують також місцеві засоби. Знеболювальні лікарські засоби: анальгін, реопірин. Користуються такої кварцовим опроміненням в еритемній дозі. Коли ефект відсутній. Лікування доцільно проводити в умовах неврологічного стаціонару. Ефективним є застосування препаратів, що мають протизапальну та анальгетичну дію. Для зменшення набряку корінця призначають дегідратанійні засоби. У разі затяжного больового синдрому хорошим засобом е новокаїнова блокада у поєднанні з гідрокортизоном. У разі хронічного рсцидиьуючого перебігу захворювання призначають вітаміни групи В, біогенні стимулятори. Із фізіотерапевтичного лікування застосовують електрофорез новокаїну, кальцію хлориду, магнітогерапію, діадинамотерапію. Має значення також масаж. Коли стихають гострі явища, застосовують ортопедичне лікування - витягування хребта за допомогою різноманітних тракційних апаратів та пристосувань. Ефективним є дозоване підводне витягування, а також мануальна терапія. У хронічній стадії захворювання рекомендують санаторно-курортне лікування, Окрема грязелікування, радонові ванни, парафіноозокеритові аплікації. У разі стійкого больового синдрому використовують хірургічне лікування.
9. Невралгія трійчастого нерва: етіологія, основні симптоми, лікування та догляд за пацієнтами
Невралгія трійчастого нерва - хронічне захворювання, характерна ознака захворювання - напади інтенсивного стріляє болю в зонах іннервації II, III або, рідше, I гілки трійчастого нерва. Виділяють два види невралгії трійчастого нерва: первинну (ідіопатичну) і вторинну (симптоматичну).
Етіологія: *Здавлення всіх або однієї гілки трійчастого нерва;
*Запальні захворювання придаткових пазух носа; *Аневризма судин мозку; *Хвороби зубів; *Пухлини мозк
Клінічна картина: *характер болю в обличчі - стріляє, надзвичайно жесткій- пацієнти нерідко порівнюють його з електричним розрядом; *тривалість нападу невралгії - 10-15 секунд; *наявність рефрактерного періоду (проміжок між нападами); *наявність тригерних зон (ділянки обличчя або порожнини рота, подразнення яких викликає типовий пароксизм); *характерна поведінка пацієнта під час нападу - відсутність плачу, криків і мінімум рухів.
Медикаментозне лікування. Основним препаратом для лікування невралгії трійчастого нерва вважається карбамазепін. Антигістамінні препарати можуть посилювати лікувальну дію карбамазепіну. Призначаються транквілізатори і нейролептики. Фізіотерапевтичне лікування: Голкорефлексотерапія; Магнітотерапія; Ультразвук; Лазерне лікування; Електрофорез з лікарськими засобами. Радіочастотна абляція - вплив на нервовий вузол високою температурою. Радикальне лікування. При відсутності ефекту від проведеного консервативного лікування пацієнту може бути запропоновано вирішення проблеми хірургічним шляхом.
10. Мононеврит лицевого нерва: основні причини, клінічні прояви, лікування, догляд за пацієнтами
Неврит лицьового нерва - це запалення 7 пари черепно-мозкових нервів, вірніше одного з них.
Причини невриту лицьового нерва: *Вірус герпесу, *Переохолодження, *Прийом великих доз алкоголю, *Підвищений артеріальний тиск, *Пухлини мозку, *Відкриті або закриті черепно-мозкові травми, травми вуха, *Перенесені отити і гайморити, *Стреси і депресії.
Ознаки невриту: При розвитку невриту лицьового нерва на лицьовій стороні ураженої втрачається рухова функція мімічних м'язів, опускається і стає нерухомим куточок рота, перестає підніматися брову і закриватися очей. При постійному відкритті очей починає сльозитися. А при спробі хворого посміхнутися виявляються явні ознаки парезу.
Лікування невриту лицьового нерва. У випадках інфекційних захворювання призначається прийом антибіотиків широкого спектру дії, а у випадках попадання вірусу в організм - противірусні лікарські препарати. Для зняття хворобливих симптомів застосовують голковколювання і різні фізіопроцедури. Вітамінотерапія входить в комплекс лікування будь-якого виду мононеврита. Для зняття набряків і судом призначаються препарати, які розширюють судини.
11. Мононеврит нервів верхньої і нижньої кінцівок:основні причини, клінічні прояви, лікування, догляд за пацієнтами
Мононеврит - цілий комплекс захворювань неврологічного характеру. Мононеврит настає внаслідок бактеріальних і вірусних попадань в організм, травматизації, артритів, гематом, пухлин, утисків нервів. Неврит променевого нерва проявляється неможливістю згинати або розгинати кисть, повертати її у витягнутому стані руки долонею вгору (кисть просто повисає). Так само пацієнт не в змозі розгинати пальці, розгинати передпліччя. Чутливість не втрачається.
При невриті ліктьового нерва проявляється формуванням кисті «пазуристою» форми. Пацієнт не в змозі розігнути або зігнути пальці, взяти предмет і утримувати його. У кистьовий області та передпліччя знижується чутливість Неврит серединного нерва проявляється змінами чутливості в фалангах окремих пальців, порушенням їх згинальної функції, трофічними хворобливими змінами. При малогомілковому невриті хворий не в змозі розігнути пальці ніг і стопу, вся стопа приймає висяче положення, при спробі стати на п'яту відчуваються сильні болі. Передні м'язи гомілки атрофуються, знижується чутливість пальців і стопи. При великогомілковому неврозі хворий втрачає можливість стати на носок, стопу і пальці не розгинаються. Задні м'язи гомілки атрофуються, і відбуваються вегетативні зміни шкірного покриву на ураженій нозі. Лікування. У випадках інфекційних захворювання призначається прийом антибіотиків широкого спектру дії, а у випадках попадання вірусу в організм - противірусні лікарські препарати. Для зняття хворобливих симптомів застосовують голковколювання і різні фізіопроцедури. Одужання залежить від того, на якій стадії розвитку мононеврита розпочато лікування.
12. Остеохондроз хребта. Вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт: основні симптоми, лікування
Попереково-крижовий радикуліт - це захворювання, що зачіпає периферичну нервову систему. При цій патології відбувається здавлювання і запалення корінців спинномозкових нервів в попереково-крижовому відділі хребта. До загальних симптомів попереково-крижового радикуліту відносять:
Больовий синдром різної інтенсивності та локалізації, який загострюється при різких рухах нижньою частиною тулуба, при падіннях, підйомі ваг та інших фізичних навантаженнях на поперек;
Посилення болю при кашлі, чханні, напрузі м'язів живота;
Обмеження рухів при нахилах тулуба в сторони, вперед і назад;
Такі рухові порушення, як нездатність стати на пальці або зігнути пальці ніг.
Гострий період радикуліту триває в середньому протягом 2-3 тижнів. Для його діагностики використовується також наступний комплекс специфічних симптомів:
Симптом Бехтерева - Спостерігається рефлекторне згинання ноги з боку ураження при переході з положення лежачи на спині в положення сидячи;
Симптом Ласега - біль у поперековій, сідничної областях і задньої поверхні ноги різко посилюється під час підйому випрямленою ноги в положенні лежачи на спині;
Симптом Дежерина - біль збільшується під час кашлю та чхання;
Симптом Бонні - на стороні поразки згладжується складка під сідницею;
Симптом Нері - біль у нижній частині тіла посилюється при різкому нахилі голови вперед.
Консервативне лікування є комплексним і включає в себе:
Постільний режим (в гострому періоді);
Носіння корсета для іммобілізації хребта;
Використання препаратів, що знімають запалення (у вигляді ін'єкцій, таблеток, засобів зовнішнього застосування);
Застосування міорелаксантів, що усувають спазм м'язів в області попереку;
Фізіотерапевтичні процедури, надають знеболюючу і профілактичну дію;
Витягування хребетного стовпа;
Вправи ЛФК, спрямовані на зміцнення м'язів і формування м'язового корсета, підтримуючого хребет.
13. Методи витягування хребта при остеохондрозі
Встановлено, що ця процедура зменшує внутридисковое тиск і, ймовірно, тим самим сприяє саногенних реакцій. Існує ряд методів витягнення поперекового відділу хребта: Підводний, «сухий» на горизонтальній або на похилій площині та ін. У домашніх умовах може бути корисним ручне витягування. При наявності кіфозу хворий лежить на спині. Лікар стає позаду кушетки і уривчасто потягує хворого за щиколотки кілька зігнутих в кульшових суглобах ніг. Гомілковостопні суглоби хворого при цьому фіксуються під пахвами лікаря. В інших випадках хворий переносить краще тракцию лежачи на животі. Лікар захоплює щиколотки хворого і, впираючись колінами в торець кушетки, здійснює ритмічне посмикування хворого. Перша тракція здійснюється з пробної метою. Якщо вона приносить полегшення хворому, її слід повторювати (5-6 тракції). Зусилля, що прикладається лікарем, не повинно викликати зсув тіла хворого в напрямку тяги.
Тракції можуть бути неефективними через протидію спазмованих м'язів поперекового регіону. Тому бажано, щоб за 1-2 год до тракції хворий прийняв мишечнорасслабляющіе - таблетки бакля-фена, сирдалуда, міоластана або діазепаму або фена-зепама. Це добре поєднувати з теплом (електрична грілка - див. вище). Після тракції хворий повинен спокійно лежати не менше 2 год, оскільки м'язовий «корсет» розслаблений, а значить, руху і які-небудь статичні навантаження протягом цього періоду часу повинні бути виключені. Протипоказання до тракції можуть бути загальносоматичні і неврологічні. Загальносоматичні - тяжкі серцево-судинні захворювання (висока артеріальна гіпертензія, декомпенсіро-ванна ішемічна хвороба серця), гострі запальні процеси, злоякісні новоутворення; неврологічні - фіксовані гіперлордоз, грубий сколіоз, спазми м'язів до ступеня контрактур.
14. Шийний остеохондроз: клінічні симптоми, основні принципи лікування, догляд за пацієнтами
Шийний остеохондроз - Це захворювання, при якому м'яка міжхребцева пульпа виконує роль амортизатора між хребцями скелета перероджується в закляклу тканину, при цьому в патогенез залучаються корінці нервів і кровоносні судини. Симптоми:  Головні болі;  Больовий синдром в області шиї і плечей.  Шийні простріли.  Біль у грудині.  Хрускіт і скрип при рухах шиєю.  Відчуття оніміння язика і кінчиків пальців, охриплість голосу.  Зниження слуху і зору.  Підвищення артеріального тиску,  Шийно-плечові радикуліти.  Парези м'язів кінцівок. Ослаблення м'язової сили ніг та рук.
Основні принципи лікування шийного остеохондрозу:
 Медикаментозне лікування - спазмолітики і анальгезуючі засоби.  Лікувальна фізкультура.  Масаж.  Хірургічне видалення частини міжхребцевого диска, чинять тиск на нервові корінці.  Краще всього пройти комплексне лікування точковим масажем всього тіла плюс голковколювання і призначення тибетських фітопрепаратів. Ефект від такого лікування набагато ефективніше. Курс лікування не менше семи сеансів.
15. Гангліоніт (оперізуючий лишай): етіологія, клінічні прояви, лікування
Оперізуючий лишай - гостре інфекційне захворювання, що вражає периферичні нерви на окремих ділянках шкірних покривів, що призводить до запального ураження задніх корінців спинного мозку, інтоксикації організму і появи бульбашкового висипу. Збудником оперізувального лишаю є вірус вітряної віспи. Клініка:
1. Продромальна стадія (до появи висипки)
Біль, печіння, лоскотання, поколювання та/або оніміння виникає в області уражених нервів за кілька днів або тижнів до появи висипки. Дискомфорт зазвичай виникає на грудях або спині, але це може статися і на животі, голові, обличчі, шиї або на одній руці або нозі.
Грипоподібні симптоми (як правило, без підвищення температури тіла), такі як озноб, болі в животі, пронос (може також розвинутися безпосередньо перед або разом з початком висипу).
Може виникнути набряк і болючість лімфатичних вузлів.
2. Активна фаза (з’являються висипання та пухирі)
Виникає смуга або невелику ділянку висипки. Вона може з’явитися в будь-якому місці на тілі, але завжди тільки на одній стороні, лівою чи правою. Формуються пухирі, всередині яких знаходиться рідина, яка спочатку досить прозора, але через 3-4 дні може стати каламутною. У деяких людей висип може проявитися в незначній мірі, а в деяких вона може бути відсутнім зовсім.
Висип може з’явитися на лобі, щоках, носі і навколо одного ока (офтальмический оперізувальний лишай), що може загрожувати вашому зору, особливо якщо ви вчасно не почнете лікування.
У місцях локалізації шкірної висипки ви можете відчувати сильні неприємні больові відчуття (як голками по шкірі).
Протягом 5 днів пухирі можуть лопнути, почати сочитися і покритися скоринкою. Висип заживає приблизно від 2 до 4 тижнів, хоча деякі можуть залишитися шрами.
Лікування залежить від етіології гангліоніт. При запальних процесах призначають антибіотики і десенсибілізуючі засоби, при пухлинах проводять оперативне втручання. У комплексну терапію включають препарати, що зменшують збудливість вегетативних утворень. Рекомендується фізіотерапія: струми Бернара, ультразвукова терапія, ионогальванизация, сегментарно – УФ-опромінення та застосування лікувальної грязі низької температури, радонові, сірководневі і сольові ванни.
16. Поліневрит (первинний і вторинний), поліневропатія: основні клінічні симптоми, лікування.
Поліневрит -це множинні, переважно дистальні, симетричні запальні ураження периферичних нервів. Поліневрит може бути як самостійним захворюванням (первинний), так і виникати в результаті ускладнень після різних захворювань, наприклад дизентерії, дифтерії (вторинний). Клінічні ознаки (первинний інфекційний): Зах. поч. заг. нездужанням, слабкістю в кінцівках, незначним підвищенням температури тіла, появою парестезії в пальцях рук і ніг, болі по ходу периферичних нервів, почуття холоду і оніміння в стопах і кистях, відчуття мурашок, зябкості. Слабкість в кінцівках прогресує до парезів та паралічів. З'являється різкий біль по ходу нервових стовбурів і виразні розлади чутливості. Надалі розвивається атрофія м'язів. В окремих випадках уражаються черепні нерви, в першу чергу лицьовій, нерви, що іннервують м'язи ока, рідше нерви бульбарной групи. Лікування: гамма-глобулін; інтерферон; ремантадин; вітаміни групи В, антигістамінні (димедрол, супрастин тощо) і антихолінестеразні (прозі-рин, галантамін та ін) препарати.Для зменшення набряку нервових стовбурів: гіпертонічні розчини глюкози, магнію сульфату, манітол і сечогінні препарати.
Вторинний дифтерійний поліневрит розвивається через 2 - 3 тижні після перенесеної дифтерії. Клініка. Для початку захворювання характерно вибіркове ураження парасимпатичних волокон черепних нервів і поява симптомів порушення функцій окорухового і блукаючого нервів. Потім поступово розвивається картина бульбарного паралічу. При прогресуванні захворювання до процесу залучаються відвідний і лицьової нерви, наростають ознаки ураження серцевого м'яза.На нижніх кінцівках порушується м'язово-суглобовий почуття, знижується або випадає ахилові рефлекс. Лікування введення антидифтерійної сироватки. Проводять симптоматичну терапію.
Поліневропатія – це дистальное симетричне ураження нервів, пов’язане з екзогенної інтоксикацією або з ендогенними метаболічними розладами. Незалежно від типу полінейропатії її клінічна картина характеризується розвитком м`язової слабкості та атрофії, зниженням сухожильних рефлексів, різними порушеннями чутливості (парестезіями, гіпо- та гиперестезией), що виникають в дистальних відділах кінцівок, вегетативними розладами. Клініка: поєднуються ознаки ураження моторних, сенсорних і вегетативних волокон.Парестезія, арефлексія, порушення чутливості, вегетативна дисфункція симетричність, паралічі м'язів. Лікування: необхідно лікувати основну хворобу. Для купірування больового синдрому застосовують трициклічні антидепресанти, а також прегабалін, габапентин, карбамазепін. Медикаментозне лікування поліневропатії найчастіше неефективно. Крім того, намагаються проводити лікування жирними кислотами, антидепресантами, міорелаксантами. Для пом'якшення симптомів хвороби можна застосовувати електротерапію.
17.Первинний менінгококовий менінгіт: етіологія, епідеміологія. Менінгеальний симптомокомплекс. Зміни в церебральній рідині. Лікування, догляд за пацієнтами.
Менінгококовий менінгіт - первинним гнійним запаленням оболонок головного та спинного мозку і відноситься до гострих інфекційних захворювань. Етіологія: Збудником є менінгокок , який проникає в центральну нервову систему гематогенним або лімфогенним шляхом. Епідеміологія: Джерелом інфекції є хвора людина і здорові носії. Механізм передачі інфекції повітряно-крапельний. Виділенню збудника сприяють кашель, чхання, нежить. Після перенесеної інфекції залишається стійкий типоспецифічний імунітет. Клініка: Передує короткий інкубаційний період (від 1 до 4 днів). Хвороба починається гостро, приголомшливим ознобом і різким підвищенням температури тіла до 39 ° - 40 ° С. З'являється сильний головний біль, нудота, блювота, затьмарення свідомості. Нерідко розвиваються напади тонічних і клонічних судом. Різко виражені симптоми Керніга і Брудзинського, ригідність потиличних м'язів, симптом Лессажа(підвішування). Часто в перші дні захворювання на слизовій оболонці губ і носа, на шкірі обличчя відзначаються герпетичні висипання, на шкірі тулуба і рук-геморагічний висип. Зміни в церебральній рідині . Спинномозкова рідина каламутна, гнійна, витікає під підвищеним тиском. Плеоцитоз обчислюється в десятках тисяч клітин. У них нерідко виявляється менінгокок. Вміст білка спинномозкової рідини збільшено. Лікування. В даний час з першого дня хвороби рекомендується проводити комплексне лікування сульфаніламідними препаратами та антибіотиками широкого спектра. Пеніцилін призначається в/м . Лікування антибіотиками і сульфаніламід-ними препаратами необхідно доповнювати вітамінами, дегідратів-рующими, протисудомними, дезінтоксикаційними засобами.
18 Вторинний гнійний менінгіт: основні причини, клінічні симптоми, лікування догляд за пацієнтами.
Гнійний менінгіт - Запальний процес, що виникає в м`якій оболонці головного мозку при проникненні в неї гноєтворних мікроорганізмів. Вторинний гнійний менінгіт розвивається внаслідок конгактного, лімфо-або гематогенного проникнення в мозкові оболонки гноєтворних бактерій з первинного гнійного запального вогнища. Клініка. Починається раптово, з появи різкого головного болю та підвищення температури тіла до 40 ° С. При важких формах можуть бути втрата свідомості, марення, судоми, багаторазова блювота. Різко виражені менінгеальні симптоми: ригідність потиличних м'язів, симптоми Керніга і Брудзинського. Можливе ураження черепних нервів (найбільш часто III, VI, VII пар). Відзначається високий лейкоцитоз, різко збільшена ШОЕ. Спинномозкова рідина каламутна. У зв'язку з різким плеоцитозом стає густою і витікає повільно, незважаючи на підвищений тиск. При мікроскопії або бактеріологічному дослідженні може бути виявлений збудник.
Лікування: проведення пеніціллінотерапіі. Необхідні повторні люмбальні пункції. Застосовується і симптоматична терапія у вигляді холоду на голову, пірамідону, бромурала, хлоралгідрату. При отогенному менінгіті показано термінове хірургічне втручання.
19 Вторинний серозний менінгіт (туберкульозний і сифілітичний) основні симптоми, лікування
Серозний менінгіт - Запалення м`якої мозкової оболонки серозного характеру, причиною якого можуть бути віруси (найчастіше), бактерії, грибки, системні захворювання, пухлини, церебральні кісти. Туберкульозний менінгіт - вторинним, розвивається як ускладнення туберкульозу іншого органу, з подальшою поразкою мозкових оболонок. Клінічні прояви. Початок підгострий; частіше йому передує продромальний період з ознаками неясної хвороби. У дорослих з'являються підвищена стомлюваність, головні болі, анорексія, блідість, пітливість, слабкість, зміна характеру, психічні розлади, у дітей - образливість, плаксивість, зниження активності, сонливість. Температура субфебрильна. На тлі головного болю нерідко безпричинна блювота. Продромальний період триває 2-3 тижнів. Потім з'являються незначно виражені оболонкові симптоми (ригідність шийних м'язів, симптом Керніга та ін.) Іноді хворі пред'являють скарги на неясність зору або зниження його. У пізні терміни, можуть спостерігатися парези, паралічі, афазія та інші вогнищеві симптоми ураження головного мозку. Лікування. Використовують різні поєднання протитуберкульозних засобів. Вирішальне значення в лікуванні мають перші 60 днів захворювання. У ранніх його стадіях (протягом 1-2 міс) доцільне застосування всередину кортикостероїдів.
Сифілітичний менінгіт частіше розвивається у другій стадії сифілісу і протікає у вигляді латентного або гострого менінгіту. Клікіка: приступоподібний нічний головний біль. Нерідко він поєднується з блюванням та ураженням черепних нервів з відповідними симптомами. Спостерігається симптом Аргайла-Робертсона: відсутність реакції зіниць на світло при збереженні її на конвергенцію та акомодацію. Менінгеальні симптоми виражені нечітко. Якщо гума локалізується близько до зорових нервів, спостерігається їх неврит з наступною атрофією, зниження гостроти зору до повної сліпоти. Можуть бути судомні напади, зниження інтелекту, порушення рухів та мови. Лікування: Необхідна госпіталізація хворих у неврологічний стаціонар. Лікування здійснюється за типовими схемами спільно з венерологом. Комплекс терапії включає застосування великих доз пеніциліну, ретарпену, пробенециду, а також засобів неспецифічної терапії: вітаміни, препарати фосфору, заліза, тонізуючі, та інших лікарських середників, що застосовуються при менінгітах. Тривалість медикаментозної терапії визначається санацією ліквору, результатами серологічних тестів.
20 Роль молодших медичних працівників у профілактиці сифілісу, туберкульозу, сніду
Проф.-ка сифілісу.Потрібне регулярне медичне обстеження громадян, які більше за інших ризикують захворіти на сифіліс. Необхідно вести суворий облік хворих сифілісом, регулярно обстежувати членів їх сімей і статевих партнерів. Потрібен контроль лікування від сифілісу, профілактичні огляди одужавших. При виявленні у вагітних первинного або вторинного свіжого сифілісу специфічне лікування проводиться пеніциліном. Для профілактики вродженого сифілісу рекомендується дворазове серологічне обстеження вагітних. Діти, народжені матерями, хворими, хворівшими сифілісом або перебували під час вагітності в тісному контакті з хворими на заразні форми сифілісу, підлягають клінічному, серологическому і рентгенологічного обстеження в перші три місяці життя.
Проф-ка туберкульозу: М/с визначає обсяг і зміст профілактичних заходів у вогнищі: бере участь у госпіталізації хворого і його інтенсивному лікуванні в стаціонарі; проводить поточну і заключну дезінфекцію; проводить ізоляцію дітей від бактеріовиділювачів; проводить вакцинацію новонароджених або ревакцинацію неінфікованих; проводить регулярне обстеження осіб, які перебувають у контакті і проводить їм хіміопрофілактику за призначенням лікаря; стежить за дотриманням санітарно-гігієнічного режиму. М/с фтизіатричного стаціонару забезпечує: маніпуляційні процедури, які відпускаються у всіх лікувальних установах - роздача ліків та контроль їх прийому, ін'єкції, в/ві вливання, налагодження крапельниці, промивання шлунка і кишечника, накладення пов'язок, догляд за хворими, забір аналізів, стежить за вентиляцією, інсоляцією і дезінфекцією приміщень т. д., проведення рентгенологічного дослідження (флюорографії), туберкулінодіагностики (проба Манту). До початку прийому хворих лікарем м/с відбирає відповідні історії хвороби, добирає до них рентгенограми, підклеює результати аналізів після перегляду їх лікарем.
Проф-ка СНІДу:• намагатися протистояти таким факторам ризику.• уникати випадкових статевих контактів.• венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, їх потрібно лікувати.• не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків.• вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію. Проведення перевірки донорської крові. З метою попередження інфекції від матері до плоду ВІЛ - позитивним вагітним призначають АЗТ по 100 мг раз на добу, починаючи з 14 - 34 тижні вагітності до її завершення.
21. Арахноїдит: етіологія, клінічні ознаки, лікування
Арахноїдит – запалення м’якої оболонки головного або спинного мозку з переважним ураженням павутинної оболонки. Причинними факторами є грип, ревматизм, хронічний тонзиліт, ріносінусіти, отити, загальні інфекції (кір, скарлатина), перенесені менінгіти та черепно-мозкова травма. Клінічна картина. При церебральному арахноїдиті із хронічним та підгострим перебігом відмічаються помірно виражені наступні загальномозкові порушення: запаморочення, іноді блювота, нудота,  головний біль розпираючого характеру, або давлячого. Постійний симптом даного захворювання - це головний біль. Також відзначаються емоційна лабільність, підвищена стомлюваність, загальна слабкість. При конвекситальному арахноїдиті спостерігається вогнищева або розсіяна симптоматика. Також можуть виникати нерідко фокальні судомні напади, які переходити можуть у генералізовані напади з втратою свідомості. Для оптохіазмального арахноїдиту є характерним те, що наступає зниження зору з двох сторін чи з одної сторони швидко або повільно прогресуючи. На очному дні можуть бути явища невриту або застою, атрофія зорового нерва, атрофія дисків зорових нервів. Може спостерігатися птоз, двоїння в очах. Внаслідок цього у хворого можуть розвинутися гіпоталамічні обмінні порушення (ожиріння, нецукровий діабет).  Для арахноїдиту задньо-черепної ямки характерні мозочкові розлади: ністагм, порушення координації, м'язова гіпотонія.  Також проявляється періодичним інтенсивним головним болем з блювотою та нудотою, який періодично посилюється, може також розвинутися гідроцефалія. На очному дні може бути застій. Нерідко захворювання нагадує пухлину головного мозку.  До арахноїдита мосто-мозочкового кута належать такі ознаки: поразка лицевого нерва, одностороннє зниження слуху, пізніше приєднуються мозочкові розлади. Також може відбутися парез спастичний протилежних кінцівок.
Лікування. Хворим призначаються лікарем у гострому періоді антибіотики. Також призначаються загальнозміцнюючі, симптоматичні, розсмоктуючі та інші лікарські припарати.
22. Епідемічний (латергічний) енцефаліт, гостра і хронічни форми (паркінсонізм): етіологія, основні симптоми, лікування
Збудник епідемічного енцефаліту не виділено. Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів. Клінічні прояви епідемічного (летаргічного) енцефаліту різноманітні. Температура частіше буває субфебрильною, рідко вище 38°. Лихоманка триває від декількох днів до 2-3 тижнів. У гострому періоді спостерігаються помірний лейкоцитоз, відносна лімфопенія, еозинофілія. Загальномозкові симптоми виражені слабо. Часто буває невелика головний біль, іноді блювота, пульс може бути кілька уповільнений по відношенню до температури тіла. До найбільш характерних симптомів відносяться розлади сну. Часті окорухові порушення: диплопія, птоз, косоокість, слабкість конвергенції, розширення і нерівномірність зіниць, млявість або втрата зрачкових реакцій. Звичайні вегетативні розлади: пітливість, слинотеча, сальність шкіри, лабільність вазомоторів, поліурія та ін. Іноді в гострому періоді спостерігаються гіперкінези, запаморочення, психічні порушення. У деяких випадках основним симптомом хвороби є наполеглива гикавка. Менінгеальні симптоми виявляють рідко. Зміни спинномозкової рідини відзначають у більшості хворих: тиск її підвищений, вона прозора, плеоцитоз, головним чином лімфоцитарний, рідко перевищує 40-50 клітин в 1 мм3, кількість білка дещо підвищений, глобулінові реакції, позитивні; характерно збільшення кількості цукру. Всі ці зміни досягають максимальної вираженості на 2-3-му тижні хвороби. У більшості перехворілих розвивається хронічна стадія хвороби з синдромом паркінсонізму та іншими симптомами ураження екстрапірамідної системи або мезодиэнцефальных утворень. Летальність 20-30%.
Лікування епідемічного енцефаліту і психічних порушень на різних стадіях захворювання до сих пір представляє значні труднощі і малоефективно. Специфічних засобів лікування епідемічного енцефаліту в даний час немає. У гострому періоді хвороби слід призначити противірусні препарати, дезоксирибонуклеазу, дегидратирующие засоби, піридоксин, ціанокобаламін та аскорбінову кислоту, десенсибілізуючі препарати. При паркінсонізмі застосовують медикаментозне, хірургічне та фізіотерапевтичне лікування. 
23. Кліщовий (весняно-літній) енцефаліт: епідемаологія, основні симптоми, лікування, профілактика
Кліщовий енцефаліт - є гострим вірусним захворюванням, що вражає нервову систему людини, що може призводити до паралічу і навіть летального результату. Симптоми кліщового енцефаліту у людини можуть бути дуже різноманітними, тому в медицині виділяють 5 основних форм протікання: 1.Гарячкова - у цьому випадку інфікований знаходиться в лихоманці протягом декількох днів і має незначні неврологічні порушення.
2. Менінгеальна – лихоманка триває приблизно 6-12 днів, людина стає млявим, загальмованим, з’являється ригідність потиличних м’язів, яскраво виражені менінгеальні симптоми.
3. Менингоэцефалитическая – для неї характерно два вогнища проявів: менінгоенцефаліт вогнищевий і дифузний. У першому випадку уражаються черепні нерви, можуть спостерігатися епілептичні напади, втрата свідомості, летальний результат наступає приблизно в 25% випадків. При дифузному вогнищі запалюються оболонки і речовини головного мозку, спостерігається підвищення температури, марення, галюцинації, сильні порушення свідомості, епілепсія. 4. Полиомиелитическая. Спочатку проявляється підвищеною стомлюваністю і слабкістю, після з’являється оніміння в тілі, паралізуються м’язи рук і шиї, може спостерігатися синдром «звисаючої голови». Рухові порушення посилюються протягом тижня, після чого всі уражені м’язи атрофуються. 5. Полирадикулоневритическая – людина відчуває мурашки і поколювання. У цьому випадку уражаються периферичні нерви і корінці. Прогноз одужання сприятливий.
Лікування кліщового енцефаліту. Ін’єкція протикліщового імуноглобуліну. Крім нього існує багато інших противірусних ліків. Потрібно максимально обмежити рух хворого, звести до мінімуму всі больові подразники. Не меншу увагу варто приділити правильному харчуванню. Для хворих, у яких вірус кліщового енцефаліту протікає у важкій формі, необхідний комплексний контроль за організмом. Їм вводиться сироватка гамма-глобуліну, а також проводиться дегидратирующая терапія, яка запобігає набряки головного мозку. Якщо людина часто страждає від судом або епілептичних симптомів, йому також прописують реланіум. Профілактика. Однією з найбільш ефективних профілактичних заходів є вакцинація проти епідемічного енцефаліту. Крім вакцинації, потрібно дотримуватися методи механічної профілактики і намагатися не допускати укус кліща.
24. Грипозний енцефаліт: основні симптоми, лікування, профілактика
Грипозний (токсико-геморагічний) енцефаліт - гостре запальне захворювання головного мозку і його оболонок.  Клінічна картина грипозного енцефаліту досить строката. У типових випадках хвороба починається гостро, з підвищення температури, порушення свідомості, блювоти, часто з судом. Іноді порушення свідомості приймає форму психозу, але нерідко свідомість залишається і ясним. Можуть бути виражені менінгеальні явища: ригідність потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського та ін.Спинномозкова рідина стерильна, безбарвна, білкові реакції слабо позитивні, формених елементів мало. У більшості випадків на тлі загальних явищ виступають місцеві осередкові симптоми, найчастіше у вигляді паралічів з явищами подразнення, тремором, тризмом. В інших випадках розвивається афазія, дизартрія, рідше атаксія, гострий церебральний тремор. При ураженні екстрапірамідної системи спостерігаються явища атетоза, каталепсії. Перебіг енцефалітів може швидко вирішитися, по може затягнутися на кілька місяців. Зазвичай зберігаються залишкові явища, серйозні порушення в організмі. Лікування полягає в призначенні стрептоциду або пеніциліну і відволікаючих (п`явок, гірчичників, кровопускань). При судомах вдаються до хлоралгідрату (0,5-1,0), люміналом (0,02). Після закінчення гострого періоду застосовують теплі ванни, йод. Профілактика грипозної енцефаліту. Важливим засобом профілактики грипозних неврологічних ускладнень є перш за все профілактика самого грипу, яка проводиться шляхом протигрипозної вакцинації. Поряд з протигрипозними засобами слід застосовувати препарати, що підвищують захисні сили організму, забезпечити харчування з високою енергетичною цінністю, хороший догляд, провітрювання приміщення і ін.
25. Ревматичний енцефаліт: клінічні форми. Мала хорея, основні симптоми. Лікування та догляд за пацієнтами
Мала хорея – це ревматичної етіології захворювання, основним симптомом якого є рухові розлади. Симптоми малої хореї. Відзначаються напади гиперкинетической активності, що змінюються нормальною поведінкою і стабілізацією стану. У пацієнтів виникають некоординовані рухи, знижується м`язовий тонус, спостерігається психоемоційна нестійкість, підвищена нервозність, схильність до подразнення, плаксивість. Основні симптоми патологічного процесу можуть тривати кілька тижнів і більше. Пацієнти видають дивні звуки, які привертають увагу оточуючих і лякають їх. Гіперкінези охоплюють м`язи обличчя, кінцівок, всього тіла-в кінці руху відзначається нетривалий завмирання. При малій хореї можуть розвиватися порушення психіки. Лікування. Застосовують антибіотики з групи пеніцилінів і цефалоспоринів. Для зниження запалення в тканинах застосовуються протизапальні лікарські препарати. У деяких випадках лікування не обходиться без застосування глюкокортикостероїдів і тут препаратом вибору є преднізолон. Для зняття нервової напруги використовують седативні препарати і транквілізатори. При необхідності застосовуються нейролептики.
26.Мієліт:основні причини,клініка.Ускладнення.Лікування і догляд за пацієнтом.
Гострий мієліт — запалення спинного мозку інфекційного (вірусного) походження. Етіологія. Вторинний мієліт є наслідком багатьох загальних інфекцій. Одним із різновидів мієліту є так званий некротичний мієліт, який розвивається в результаті тромбозу спінальних вен або наявності венозних ангіом. Травматичні мієліти розвиваються на грунті травми. Клініка. Хвороба починається гостро, з підвищення темпе ратури та ознобу. З'являється незначний біль й затерпання в спині та ногах, які змінюються повною втратою чутливості. Поступово слабнуть кінцівки і через 1-3 дні рухи стають дуже обмеженими або зовсім неможливими. Частіше уражається повний поперечник спинного мозку, вогнищева симптоматика залежить від рівня локалізації патологічного процесу. При ураженні грудного відділу спинного мозку розвивається параліч ніг з порушенням чутливості в них, з'являються патологічні рефлекси, підвищується тонус м'язів. На 2-4 доби можуть з'явитись пролежні в ділянці крижів, сідниць та на п'ятках. При поширенні запалення на шийний відділ мозку в патологічний процес втягуються руки. Часто спостерігаються корінцевий біль в ногах чи в руках, типовими є розлади сечовипускання. Велику загрозу життю хворого складає уросепсис та інфікування пролежнів. Лікування. В гострій стадії використовують глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон), антигістамінні і протинабрякові засоби, вітаміни групи В. Для профілактики вторинної інфекції призначають антибіотики, сульфаніламіди, уросептики. При порушеннях дихання застосовують штучну вентиляцію легень. У відновному періоді використовують масаж, ЛФК, міорелаксанти (баклофен, мідокалм, сірдалуд), фізіотерапевтичне лікування, вітамінотерапію, біогенні стимулятори. В резидуальній стадії показано санаторно-курортне лікування. Догляд. Хворого потрібно покласти на спеціальному матраці. Необхідно ретельно слідкувати за шкірою, тазовими функціями, часто повертати хворого, застосовувати перкусійний масаж з метою профілактики пневмонії, проводити УФО ділянок, які постійно травмуються. При затримці сечовипускання проводити катетеризацію сечового міхура з постійним промиванням антисептичними розчинами (2% коларгол, протаргол, 5% фурацилін) для запобігання циститу та висхідному поширенню інфекції. При появі пролежнів — мазеві пов'язки (мазь каланхое, мазь
Вишневського), асептичні присипки. Некротизовану тканину видаляють хірургічним шляхом.
27.Поліомієліт. Етіологія,клініка,профілактика,терміни вакцинації.
Поліомієліт — це гостре респіраторне вірусне захворювання, яке характеризується переважним ураженням нейронів передніх рогів спинного мозку з виникненням парезів та паралічів. Етіологія. Викликається нейротропним вірусом з групи ентеровірусів, що містить ДНК. Клініка. Інкубаційний період триває в середньому 12-14 днів, контактність захворювання порівняно невелика. Після перенесеного захворювання залишається стійкий імунітет. Клінічний перебіг гострого поліомієліту розділяють на чотири періоди: загально-інфекційний або препаралітичний, паралітичний, відновний та залишкових явищ. Препаралітичний період починається гостро із загальноінфекційних симптомів — гарячки, загальної слабості, до яких приєднуються ознаки ураження травного каналу (нудота, блювання, проноси) або верхніх дихальних шляхів (катаральні явища, кашель). З'являється нерізко виражений менінгеальний синдром: головний біль, сонливість, судоми, напруження тім'ячка, у дітей старшого віку знаходять симптом Керніга. Це нагадує клініку менінгіту. Однак у лікворі в даній стадії можна знайти лише помірний плеоцитоз за рахунок лімфоцитів, нормальний вміст білка та цукру. Тому правильний діагноз виставляється лише при настанні другого періоду захворювання. Паралітичний період розвивається в перші 5 днів захворювання після зниження температури тіла. Можливі навіть такі випадки, коли дитина лягає спати здоровою, а прокидається з паралічами. Паралічі при поліомієліті є периферійними, млявими, як правило, уражаються проксимальні відділи кінцівок, час проводжуються вираженими больовими відчуттями у кінцівках та порушенням функції сечового міхура. Можливе ураження ядерно-черепних нервів (лицевого, під'язикового), дихальних м'язів. Відновний період триває від декількох тижнів, місяців до 2 років і без чіткої межі переходить у резидуальний. Іноді дитина так і залишається інвалідом, уражені кінцівки відстають у рості, наростають атрофії м'язів, розвиваються контрактури. Щеплення:2,4,6,18 місяців і 6,14 років. Профілактика. Для первинної профілактики поліомієліту використовують пероральну імунізацію вакциною Сербіна з урахуванням протипоказань (особливо імунодефіцитні стани). Іму-
нітет зберігається протягом усього життя.Вторинна профілактика полягає в ізоляції хворих протягом гострого періоду захворювання, "контактні" діти не відвідують школу та інші дитячі заклади протягом трьох тижнів. З метою попередження захворювання їм дворазово вводять гаммаглобулін. Іграшки, предмети догляду підлягають обов'язковій дезінфекції.
28.Розсіяний склероз.Етіологія,патогенез,симптоми,догляд.
Захворювання в основі яких лежить процес руйнування мієлінової оболонки нервових волокон носять назву демієлінізуючих. До них належать розсіяний склероз. Етіологія і патогенез. Етіологічні чинники захворювання залишаються невідомими. Найбільш визнаною в даний час є інфекційно-алергічна теорія. Згідно з нею невстановлений вірус "запускає" складний процес, кінцевим етапом якого є руйнування мієлінової оболонки провідних шляхів спинного та головного мозку. До факторів, які сприяють розвиткові захворювання належить генетична схильність, географічне розташування території, психоемоційний стрес, травми головного й спинного мозку. Клініка. Клінічна картина захворювання надзвичайно різноманітна та нестійка. Розсіяний склероз, як правило, дебютує в молодому віці 20-30 років. Частіше хворіють жінки. Перші ознаки хвороби: минуща слабість в ногах, підвищена втомлюваність, двоїння в очах та раптове зниження гостроти зору, імперативні поклики на сечовипускання, відчуття стягування і затерпання кінцівок.В дебюті захворювання в неврологічному статусі виявляють: зниження або випадання черевних, підошовних і кремастерних рефлексів; пожвавлення сухожилкових та періостальних рефлексів. Рано з'являються патологічні рефлекси згинальної і розгинальної груп. При прогресуванні захворювання виникають мозочкові симптоми, глибокі парези, паралічі. Залежно від локалізації патологічного процесу розрізняють такі клінічні форми: 1. Церебральну. 2. Спінальну. 3. Церебро-спінальну. Важливою клінічною особливістю розсіяного склерозу є характерний перебіг — чергування загострень з періодами ремісії. I стадія — переважає суб'єктивна симптоматика. При обстеженні об'єктивних ознак захворювання не виявляють.II стадія — з'являються перші об'єктивні ознаки хвороби — ністагм, парези, мозочкова атаксія. Проте хворі продовжують працювати. Втому відчувають при ході на відстань 2-3 км. III стадія — максимально виражена симптоматика, хворий ходить самостійно, втому відчуває при ході на відстань 500-1000 м. IV стадія — рухова активність хворого значно обмежена - може пересуватись лише зі сторонньою допомогою або самостійно в межах кімнати. V стадія — прикутий до ліжка пацієнт з грубою неврологічною симптоматикою. До цієї групи належать хворі, які втратили зір. Догляд:Оскільки етіологія не встановлена, в лікуванні захворювання використовують патогенетичну та симптоматичну терапію. Комбінації препаратів залежать від стадії захворювання. При загостренні використовують глюкокортикоїди.В стадії ремісії також призначають засоби, дія яких спрямована на підвищення захисних сил організму. Останні роки в клініці застосовують похідні інтерферону.Симптоматична терапія включає призначення міорелаксантів. З метою попередження загострень велика роль надається режиму праці та відпочинку, харчуванню. Перебування на сонці, робота в гарячих цехах, гаряча ванна, психоемоційний стрес, вагітність, пологи, респіраторна інфекція — ось чого необхідно уникати хворому на розсіяний склероз. В раціоні повинна переважати молочно-рослинна дієта.Фізіотерапевтичне лікування: призначають масаж, лікувальну фізкультуру, загальнозміцнюючий комплекс.
29.Основні причини порушень мозкового кровообігу. Класифікація.
Класифікація:
А. Початкові прояви недостатності кровопостачання мозку. 1. Початкові прояви недостатності кровопостачання головного
мозку. 2. Початкові прояви недостатності кровопостачання спинного мозку.
Б. Гострі порушення мозкового кровообігу. 1. Проминущі порушення мозкового кровообігу: а) транзиторні ішемічні атаки; б) гіпертонічні церебральні кризи; 2. Гостра гіпертонічна енцефалопатія. 3. Крововилив оболонковий: а) підпавутинний (субарахноїдальний); б) епі- та субдуральний. 4. Крововилив у мозок: а) паренхіматозний; б) паренхіматозно — субарахноїдальний; в) шлуночковий. 5. Інфаркт мозку (неемболічний): а) при патології магістральних артерій голови; б) при патології внутрішньомозкових судин; в) іншого генезу.
В. Повільно прогресуючі порушення мозкового кровообігу: 1. Дисциркуляторна енцефалопатія; 2. Дисциркуляторна мієлопатія. Г. Наслідки раніше перенесеного мозкового інсульту.
Причини:Так в періоді новонародженості порушення мозкового кровообігу частіше викликані хронічною внутрішньоутробною гіпоксією при несприятливих-приємно протікає вагітності, асфіксією під час пологів і родовою травмою У дошкільному і молодшому шкільному віці важливе етіологічне значення набувають хвороби крові (лейкози, анемії, геморагічні діатези), інфекційно-алергічні васкуліти , порушення гемодинаміки • при вроджених чи набутих вадах серця. У пубертатному періоді причиною церебральних гемодинамічних розладів іноді є вегетативно-судинна дистонія, рідше ранні («дитячі») форми гіпертонічної хвороби, атеросклерозу мозкових судин.  Порушення кровообігу викликаються закупоркою просвіту судини за рахунок тромбозу чи емболії.Розрив стінки судини спостерігається при черепно-мозкових травмах, геморагічних діатезах, аневризмах, судинних пухлинах. Підвищення проникності судинної стінки в основному викликається запальними або трофічними змінами судин, деякими захворюваннями крові.
30.Геморагічний інсульт.Етіологія,патогенез,симптоми.Невідкладна допомога.
Мозковим інсультом - гостре порушення мозкового кровообігу, яке супроводжується структурними змінами в тканині мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами, що утримуються понад добу. Залежно від локалізації щодо речовини і оболонок головного
мозку розрізняють: паренхіматозний, субарахноїдальний, субдуральний та епідуральний крововиливи, а також поєднані форми. Етіологія. Крововилив у речовину головного мозку найчастіше розвивається при гіпертонічній хворобі, симптоматичній артеріальній гіпертензії, зумовленій захворюванням нирок. Клініка і діагностика. Крововилив у речовину головного мозку починається раптово, найчастіше вдень, у період активної діяльності хворого, після емоційного або фізичного перевантаження, рідше у спокої під час сну. Іноді інсульту передують "припливи" до обличчя, головний біль, запаморочення, миготіння в очах, пітливість. В день інсульту іноді виникають ознаки, характерні для кризу. У клініці крововиливу виділяють 3 періоди: — гострий; — відновний; — резидуальний (залишкових явищ). Гострий період характеризується розвитком загальномозкових і вогнищевих симптомів. Виникають різкий головний біль, блювання, часто багаторазове, іноді з домішками крові, порушується свідомість. У хворого, що перебуває в стані коми, очі закриті, рот напіввідкритий, обличчя гіперемійоване, губи синюшні, спостерігається пульсація судин на шиї, пульс напружений, прискорений або сповільнений, артеріальний тиск підвищений до 200-300/100-180 мм рт. ст., дихання стає хриплим, типу Чейн-Стокса з утрудненим вдихом і видихом. Відзначається сильне потовиділення, гіпертермія.Зіниці часто бувають змінені за розміром, не реагують на світло.Кут рота опущений, при диханні щока "парусить" (симптом "паруса"). На боці, протилежному вогнищу, тонус кінцівок нижчий.У цьому стані спостерігається мимовільне сечовипускання, але можлива також затримка сечі і калу. Через кілька годин або на другу добу після крововиливу внаслідок набряку мозку та його оболонок з'являються менінгеальні симптоми: ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського). На 2-3 доби у хворого може розвинутися пневмонія або набряк легень, а також пролежні в ділянці сідниць, крижів та п'яток. Досить частим ускладненням крововиливу в речовину мозку є прорив крові в шлуночки, що супроводжується різким погір-
шенням стану хворого, гіпертермією, порушенням дихання, поглибленням інших вегетативних розладів.При сприятливому перебігу захворювання хворі поступово виходять із коматозного стану: відновлюється свідомість, з'являються корнеальні та сухожилкові рефлекси. Хворий починає ковтати. Загальномозкові симптоми поступово регресують і на перший план виступають вогнищеві, які залежать від локалізації уражень нервової системи. Невідкладна допомога:1)заспокійливі(седуксен);2)вимірювати АТ(при підв-клофелін),при зниж систолічного нижче 100 мм.рт.ст-кофеїн;нижче 90-дофамін,корглікон+NaCl; 3)при переповненому сечовому міхурі-катетеризація;4)при клекочучому дихання-видалити слиз із глотки.
31. Субарахноїдальний крововилив: етіологія, патогенез, основні симптоми. Зміни церебральноспинномозкової рідини. Лікування та догляд за пацієнтами
Субарахноїдальний крововилив - вкрай небезпечний стан, який супроводжується спонтанним кровотечею в субарахноїдальний простір (кров накопичується в порожнині між оболонками мозку). Етіологія:
Статистичні дані свідчать про те, що приблизно в 80% випадків субарахноїдальний крововилив є результатом розриву аневризми судин, що несуть кров до головного мозку.
До причин можна також віднести деякі вроджені анатомічні порушення судинної системи мозку.
До групи ризику також відносяться люди з підвищеним артеріальним тиском.
У деяких випадках кровотеча з'являється на тлі захворювань крові або погіршення її згортання в результаті прийому антикоагулянтів.
До непрямих причин відносять також куріння, прийом деяких наркотичних засобів, зокрема, кокаїну.
Насправді кровотеча в головному мозку супроводжується досить характерними симптомами:
Як правило, першою ознакою є сильний головний біль, який виникає моментально, без будь-яких провісників - пацієнти нерідко характеризують її як «сильний удар по голові».
Крім того, в момент розриву судини різко підвищується артеріальний тиск - це свого роду компенсує реакція, адже це єдиний спосіб ще деякі час подавати кров до нервовим тканинам.
Тим не менш, практично в кожному випадку субарахноїдальний крововилив веде до втраті свідомості, причому вона може бути як короткочасної, так і тривати кілька годин аж до коматозного стану.
Скупчення крові може пережимати нервові корінці, що, в свою чергу, веде до найрізноманітніших порушень.
Нерідко при кровотечі лопаються очні судини, фарбуючи склери в яскраво-червоний колір.
У більш важких випадках подібний стан веде до розвитку серцевої або дихальної недостатності.
Діагноз. Вирішальне значення в діагностиці надається люмбальній пункції. Спинномозкова рідина в перші дні має кров’янистий вигляд, витікає під підвищеним тиском. Лікування. Хворі в подібному стані повинні бути негайно госпіталізовані, так як крововилив нерідко супроводжується пошкодженням шлуночкової системи головного мозку з усіма витікаючими з цього наслідками. Що ж стосується тактики лікування, то вона залежить як від стану пацієнта, так і від причини крововиливу. Лікарі призначають препарати для купірування основних симптомів: пацієнтам дають ліки, що знижують артеріальний тиск, а також заспокійливі, знеболюючі та жарознижуючі засоби. При скупченні великої кількості рідини в шлуночках мозку показано їх шунтування.
32. Ішемічний інсульт: етіологія, патогенез, клінічні прояви, принципи лікування, догляд
ІНСУЛЬТ ІШЕМІЧНИЙ — гостре порушення мозкового кровообігу, що виникає внаслідок гострої ішемії головного мозку і супроводжується структурними та морфологічними змінами в тканинах мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами. Етіологія. Основними причинами ішемічного інсульту є церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця з порушенням ритму, ревматизм, вади серця, хвороби крові тощо.  У гострому періоді ішемічного інсульту виділяють три стадії: 1. передвісників, 2. апоплектичного удару, 3. вогнищевих змін. Розвитку ішемічного інсульту передують транзиторні ішемічні атаки в тому ж судинному басейні, де розвивається інфаркт мозку. Ішемічний інсульт частіше розвиватися: - у похилому віці, - у будь-який час доби, - нерідко вночі під час сну, - після фізичного навантаження, - після психоемоційного перенапруження, - після прийому гарячої ванни, - після вживання алкоголю.  Для ішемічного інсульту характерний: - поступовий розвиток вогнищевих неврологічних симптомів протягом декількох годин, рідко - 2-3 діб і довше, - іноді миготливий тип початку інсульту, коли ступінь вираженості неврологічних розладів то посилюється, то зменшується.  Лікувальні заходи при ішемічному інсульті спрямовують на: 1)  своєчасне та адекватне відновлення кровотоку в зоні ішемічного порушення; 2) корекцію реологічних та коагуляційних властивостей крові, поліпшення мікроциркуляції та колатерального кровообігу; 3)  попередження каскадних порушень церебрального метаболізму на різних етапах формування інфаркту мозку; 4) зменшення набряку мозку; 5) підвищення порогу стійкості мозкової тканини до гіпоксії та ішемії.
33. Емболія судин мозку: патогенез, основні клінічні симптоми, лікування та догляд
Емболія мозкових судин розвивається в результаті занесення в мозковій посудину частинок з серця, з аневризми або тромбу аорти або загальної сонної артерії. СИМПТОМИ ЕМБОЛІЇ СУДИН ГОЛОВНОГО МОЗКУ. Раптово наступає короткочасна втрата свідомості. Обличчя бліде, зіниці розширені, розвиваються клонічні судоми, епілептиформні припадок. Осередкові симптоми відповідають зоні закупореного судини. Дихання аритмичное, нерідко прискорене. Пульс аритмічний, прискорений. Діагноз емболії грунтується на наявності мітрального пороку серця з переважанням стенозу, ендокардиту, миготливої аритмії. ЛІКУВАННЯ ЕМБОЛІЇ СУДИН ГОЛОВНОГО МОЗКУ. Абсолютний спокій. Хворому з інсультом треба забезпечити належний догляд. Голову при геморагічному інсульті необхідно покласти вище, але при порушенні дихання треба уникнути затікання в верхні дихальні шляхи збирається в роті пінистої слини. Хворого треба роздягати обережно, звільнивши від стискує його одягу. Необхідно очистити рот від блювотних мас і виробляти відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів. При підвищенні артеріального тиску роблять кровопускання. При ішемічному статус дають серцево-судинні засоби. При розладах дихання роблять ін`єкцію лобелина або цититона.
34. Пухлини головного мозку: загальномозкові і вогнищеві симптоми, додаткові зміни обстеження, зміни в спинномозковій рідині, лікування та догляд
Пухлина головного мозку – це велика група різних новоутворень, які утворюються з нервової тканини мозку, його оболонок і судин.  Поширені загальномозкові симптоми: *Головний біль дифузного і наростаючого характеру; *Блювотні позиви, які називають мозковими. Вони виникають часто без попередньої нудоти. *Запаморочення носять характер системного; Психічні порушення частіше всього включають зміни свідомості різного ступеню; *Зміни очного дна виявляються при офтальмологічному обстеженні.
Найбільш поширена вогнищева симптоматика мозкових пухлин: *судомні напади; *моторні порушення – розвиток паралічів і парезів окремих груп м’язів; *розвиток чутливих порушень; *порушення координації і рівноваги; *зорові симптоми; *зниження слуху, нюху; *розвиток галюцинацій; *порушення мовлення (розвиток моторної або сенсорної афазії); *різні психічні порушення, особливо при пошкодженні лобової частки головного мозку.
Діагностика. Серед додаткових методів можна назвати лікворологічна діагностика. Основна діагностика здійснюється за допомогою КТ і МРТ. Зміни в лікворі проявляються підвищенням його тиску та білково-клітинною дисоціацією. Лікування: 1.Проводиться дегидратаційна терапія глюкокортикостероїдами.  2.В якості сечогінних засобів можуть використовуватися осмодиуретики (манітол). 3.Хірургічне лікування найбільш ефективне при позамозкових пухлинах (менінгіоми, невриномах). 4. Типи оперативних втручань: Краніотомія проводиться на поверхневих і глибинних пухлинах. Стереотаксичні втручання проводиться в тому випадку, якщо пухлина розташована глибоко і дає мінімальні клінічні прояви. 5. Променеву терапію і хіміотерапію.
35. Пухлини спинного мозку: внутрішньомозкові і позамозкові
Пухлина спинного мозку - це новоутворення, розташоване в області СМ. Клініка. Екстрамедулярніпухлини: 1. Перша стадія – невралгічна, характеризується болем та парестезіями внаслідок подразнення спинномозкових корінців. 2. Друга стадія: на боці пухлини розвивається спастичний парез ноги і порушення глибокої чутливості, а на протилежному боці – розлад больової та температурної чутливості за провідниковим типом. 3. Третя стадія характеризується повним поперечним ураженням спинного мозку: спастичний параліч обох ніг, розлади всіх видів чутливості за провідниковим типом, порушення функції тазових органів та пролежні. Для інтрамедулярнихпухлин характерні 3 стадії: 1. Сегментарна стадія – сегментарні розлади рухової, чутливої та вегетативної функцій. 2. Стадія поперечного ураження спинного мозку – спастичні паралічі, розлади чутливості за провідниковим типом, порушення функції тазових органів та пролежні. 3. Корінцева стадія.
Діагностика. Для підтвердження діагнозу потрібно провести люмбальну пункцію, рентгенографію хребта, КТ, МРТ. Лікування. Єдиним ефективним методом лікування спінальних пухлин є оперативне їх видалення з наступною рентгенотерапією або хіміотерапією.
36. Закриті черепно-мозкові травми: струс, забій, здавлення ГМ. Основні симптоми
Черепно-мозкова травма - Пошкодження кісток черепа і / або м`яких тканин. Струс мозку - закрите механічне пошкодження головного мозку з розвитком певного симптомокомплексу порушень його функцій без чітких вогнищевих випадінь. За тяжкості клінічної картини струс мозку поділяють на три ступені - легку, середню і важку. Легка ступінь струсу мозку проявляється незначними порушеннями функції мозку, гладким перебігом і благополучним результатом. Втрата свідомості відразу після травми триває зазвичай 1-2 хв. При струсі мозку середнього ступеня тяжкості хворий втрачає свідомість на час до 1-2 годин. Відсутня реакція на оточуюче, мускулатура розслаблена, дихання поверхневе, обличчя покрите потом. При важкому ступені струсу мозку відразу ж після травми розвивається глибока втрата свідомості, яка може тривати кілька діб. Хворі лежать із заплющеними очима в своєрідною «розкинутої» позі через загальну м`язової гіпотонії. Повністю відсутні реакції на зовнішні подразнення. Рефлекторна діяльність пригнічена. Свідомість відновлюється повільно, протягом декількох тижнів. Після повернення свідомості хворі не пам`ятають, що з ними сталося. Тривало зберігаються головні болі, запаморочення, нудота і блювота. Забій мозку - механічне пошкодження мозкової тканини, що супроводжується вогнищевими порушеннями функції ЦНС. При розташуванні вогнища контузії в функціонально значимих зонах виникають стійкі явища випадання функцій (рухової, чутливої, мовної, слухової, зорової та ін.), а також загальномозкові симптоми ураження мозку (порушення свідомості, головні болі, порушення, загальмованість і ін.), пов`язані з порушенням гемодинаміки, лікворопродукціі, набряком і набуханням мозку, підвищенням внутрішньочерепного тиску. Загальмозкові симптоми з`являються і наростають пізніше вогнищевих і раніше регресують при одужанні. Здавлення головного мозку розвивається при швидкому наростанні внутрішньочерепного тиску внаслідок внутрішньочерепної кровотечі з пошкоджених судин твердої мозкової оболонки, венозних синусів і вен кісток черепа, при вдавлених переломах черепних кісток, гострому набряку і набуханні речовини мозку. У розвитку синдрому здавлення головного мозку розрізняють приховану фазу, для якої характерні ознаки струсу (втрата свідомості) і забиття мозку, потім слід «світлий», безсимптомний проміжок різної тривалості, протягом якого хворий перебуває у свідомості, і в третій фазі виявляється пригнічення функцій ЦНС, порушується свідомість до коматозного стану, наростають зміни серцево-судинної діяльності та дихання.
37. Невідкладна допомога при травмах ГМ. Догляд за хворими. Ускладнення та їх лікування
Перша допомога при травмах головного мозку
Травма черепа і головного мозку визначається по локалізації кровотечі. Травму голови можна припустити і в тому разі, якщо потерпілий знаходиться без свідомості. При відкритих травмах може проглядатися мозкову речовину. При струсі головного мозку у потерпілих виникає нудота, блювота, запаморочення. У дітей симптоми забиття головного мозку виражені слабше. У них може зазначатися тільки блідість, сонливість, зміна пульсу. Людина, яка надає першу допомогу, повинен пам'ятати про те, що при забитті головного мозку у потерпілого може розвинутися параліч. Заходи по наданню першої допомоги при травмах головного мозку:
Необхідно постійно стежити за пульсом і кров'яним тиском потерпілого.
Якщо потерпілий знаходиться без свідомості, то його треба покласти на бік.
При необхідності приступити до виконання штучного дихання.
Забій головного мозку небезпечний для життя, тому потрібно як можна швидше викликати швидку допомогу.
Якщо потерпілий прийшов до тями, то людина, яка надає першу допомогу, повинен його заспокоїти. Крім того, дуже важливо, щоб потерпілому не було холодно. Навіть якщо здається, що удар був слабким, і в потерпілого немає блювоти, необхідно звернутися до лікаря, особливо в тому випадку, якщо потерпілий - дитина. Травми головного мозку дуже небезпечні, так як вони можуть супроводжуватися сильними кровотечами.
Надаючи першу допомогу потерпілому з травмою головного мозку, ні в якому разі не дозволяйте йому вставати, так як він може втратити свідомість. Потерпілого слід покласти на бік, регулярно вимірювати у нього пульс і кров'яний тиск.
51. Основни охорони праці неврології
1.1. До роботи в якості невролога допускається персонал не молодше 18 років, пройшов медичну комісію, що мають вищу
медичну освіту та пройшли інструктаж на робочому місці. 1.2. Усі новоприйняті на роботу в якості невролога повинні проходити вступний інструктаж з охорони праці. 1.3. Невролог повинен знати: --порядок видачі лікарських препаратів; -правила надання першої -правила користування первинними засобами пожежогасіння; -вимоги виробничої санітарії. 1.4. Невролог повинен: -виконувати тільки доручену роботу: -дотримуватись правил безпеки при огляді хворих; -утримувати в чистоті закріплене обладнання та ЗІЗ; -виконувати вимоги заборонних, попереджувальних знаків та написів; -дотримуватися правил внутрішнього розпорядку 1.5. Невролог повинен використовувати такі ЗІЗ: халат бавовняний, шапочка. 1.6. При роботі на невролога можуть впливати наступні небезпечні виробничі фактори: -підвищена нервово-фізичне навантаження; -напруга органів зору. 1.7. Особисту спецодяг необхідно зберігати окремо в шафках у вбиральні. 1.8. Приймати їжу слід в спеціально відведених для цього кімнатах, які мають відповідне обладнання. 1.9. Знання і виконання неврологом вимог цієї інструкції є службовим обов'язком, а їх порушення – порушенням трудової дисципліни.
38. Переломи черепа. Переломи основи та склепіння черепа, основні ознаки та догляд
Перелом основи черепа - це дуже важка ЧМТ, при якій ламається одна з кісток, що входять в основу черепа. До загальних ознак перелому належать: +Розпираючий головні болю внаслідок розвивається набряку мозку; +Блювота; +Симетричні двосторонні крововиливу навколо очей у вигляді «очок»; +Різний діаметр і відсутність реакції зіниць; +Порушення дихання і кровообігу в разі здавлювання стовбура мозку; +Витікання ліквору, змішаного з кров'ю, з носа і (або) вух; +Порушення серцевої діяльності; +Збудження або обездвиженность; +Сплутаність свідомості;
+Мимовільне сечовипускання.
Перша допомога при переломі черепу. При підозрах на перелом треба негайно викликати «швидку допомогу». Якщо стан потерпілого задовільний і він перебуває у свідомості, то його слід укласти на спину (без подушки), знерухомити і зафіксувати голову і верхню частину тіла, на рану накласти антисептичну пов'язку. У разі затримки госпіталізації можна прикладати до голови сухий лід. Якщо немає проблем з диханням, можна дати потерпілому димедрол або анальгін. У несвідомому стані потерпілого потрібно укласти на спину в положенні півоберту і трохи повернути голову на бік, щоб у разі блювоти уникнути аспірації, розстебнути тісний одяг, зняти наявні окуляри, зубні протезу, біжутерію. Для фіксації тіла під одну сторону тулуба підкласти валик з одягу чи ковдри. При гострих дихальних розладах робиться штучне дихання через маску. Вводяться серцево-судинні препарати, розчин глюкози, лазикс. При рясних кровотечах і різкому падінні тиску лазикс замінюється на внутрішньовенне введення поліглюкіну або желатиноля. Використання наркотичних знеболюючих протипоказано, вони посилюють дихальні розлади.
42. Первинна прогресуюча м’язова дистрофія (міопатія)
Міопатії - група захворювань, основу яких складають різні порушення в метаболізмі і будову м`язової тканини. Етіологія: в основі первинних міопатій лежать генетично детерміновані порушення. Клініка. Найбільш важкою і ранньої є псевдогипертрофическая форма.Починається у віці 3-5 років і швидко прогресує: настає нерухомість та вторинні деформації кісткової системи. Результат летальний. Захворювання успадковується сцепленно з Х-хромосомою. Хворіють тільки хлопчики, передає захворювання матір. Юнацька форма міопатії починається у віці 10-20 років. На відміну від псевдогипертрофической форми, вона протікає більш повільно. Хворі можуть самостійно ходити тривалий час. Ця форма успадковується за аутосомно-рецесивним типом. Плечі-лопатково-лицьова форма протікає відносно доброякісно порівняно з двома першими. Починається в різному віці і відрізняється переважним ураженням м'язів плечового пояса (рис.) і особи. Успадкування цієї форми домінантне. Крім наведених, існують і інші, більш рідкісні форми. Лікування міопатії проводиться комплексне. Застосовується стимулююча, симптоматична і відновлювальна терапія, спрямована на продовження життя.
39. Травми СМ: класифікація, патогенез, симптоми, ускладнення
Струс спинного мозку. Порушення функцій спинного мозку носить динамічний характер. В момент одержання травми потерпілий відчуває парестезії і слабкість в ногах. При тяжких випадках струсу спинного мозку активні рухи можуть повністю втратитись. Можливі короткочасні порушення функцій сфінктерів, послаблення або втрата колінних і ахіллових рефлексів, легкі порушення чутливості. У легких випадках всі порушення збоку нервової системи зникають через 2—3 дні, в більш тяжких рухові, чутливі і рефлекторні явища проходять через 1,5—2 тижні. Забій спинного мозку. При повному перериванні спинного мозку кінці його звичайно розходяться на 1—2 см. Вище і нижче ушкодження відзначаються різних розмірів крововиливи. В момент ушкодження спинного мозку виникає характерне відчуття відриву нижчерозташованої частини тіла. Внаслідок повного відривання спинного мозку втрачаються всі провідникові функції — настають параліч, анестезія, порушення сфінктерів. Відновлення функцій не відбувається. Швидко розвиваються атрофічні порушення — ускладнені пролежні на крижах, сідниці, п'ятках, з'являється цистит, пієлонефрит, що обумовлює смерть хворого. Крововилив — гематомієлія настає в результаті розривання звичайно уже ослаблених судин. Найчастіше крововилив трапляється в ділянці шийного або поперекового потовщення. Гематомієлія виникає звичайно при падінні з висоти, після невдалого стрибка з вишки або пірнання в обмілілих водоймах. Поблизу від основного осередку в результаті пердіапедезу утворюються багаточисленні петехії. Поступово кров розсмоктується, але при великих крововиливах виникає гематомієлічна порожнина. Симптомокомплекс гематомієлії починається з того, що в момент травми виникає біль, але, нетривалий і неінтенсивний. Рухові порушення розвиваються блискавично і протягом кількох хвилин можуть дійти до повного паралічу. Крововиливи в оболонки спинного мозку називають гематорахісом. Вони виникають при закритих травмах або при пораненнях значних артеріальних стовбурів, коли кров виливається в субдуральний і епідуральний простір. Симптомокомплекс гематорахісу характеризується наявністю менінгеальних явищ і симптомів корінцевого подразнення — різкий біль, парестезії, гіперестезії, судороги м'язів уражених кінцівок і тулуба. Потім можуть приєднуватися мієлічні ознаки у вигляді парезу, паралічу і розладу функцій тазових органів. Ускладнення черепно-мозкових травм можуть бути ранні і пізні. До ранніх належить травматичний менінгіт, менінгоенцефаліт, абсцес, травматичні пролапс і протрузія мозку, внутрішньочерепні і внутрішньомозкові кровотечі. До пізніх—травматичний арахноїдит або арахноенцефаліт, паркінсонізм, оклюзійна гідроцефалія, епілепсія, неврози.
40. Правила транспортування. Лікування та догляд за пацієнтами з травмами СМ
Якщо потерпілий з травмою шийного відділу хребта перебуває у свідомості, то для транспортування його можна покласти на спину. Але при цьому дуже важливо зафіксувати його голову і шию, поклавши з обох боків голови мішечки з піском і зафіксувати всі стрічкою з тканини, ширина якої повинна бути становити близько 7,5 см. Також транспортування потерпілого з травмою хребта передбачає те, що він повинен бути закутаний у ковдру, щоб запобігти можливості охолодження. Такі ж заходи вживаються і при пошкодженні поперекового і грудного відділів. Але ні в якому разі не можна піднімати хворого за кінцівки навіть для того, щоб перенести його з місця на місце. Це може завдати додаткові травми спинного мозку. Щоб не допустити зміщення відламків хребців, транспортування потерпілого з травмою хребта не повинна здійснюватися в положенні лежачи на боці. Піднімати і перекладати хворого повинні одночасно кілька людей, щоб мінімізувати можливість рухливості кінцівок і самого хребта. Повторне або багаторазове перекладання потерпілого вкрай небажано навіть при незначних пошкодженнях спинного мозку.
41. Правила транспотрування хворого з переломом хребта
Транспортування хворого з переломом хребта повинно відбуватися в максимально щадному режимі для хворого. Перевезення таких хворих повинно проводитися виключаючи найменше згинання хребта, яке може пошкодити спинний мозок. Перевозити пацієнта в положенні на спині можна тільки на щиті або жорстких ношах. Не допускаються зайві перекладання, трясіння хворого при перевезенні. Обов’язкова присутність медичних працівників, які правильно перенесуть хворого, імобілізує його, нададуть необхідну медикаментозну допомогу під час транспортування. Ми заберемо хворого з палати стаціонару і доставимо додому до ліжка і навпаки. Перекладання, розвантаження, перевезення повинні виробляти 3-4 людини одночасно утримуючи весь час на одному рівні, не допускаючи згинання хребта.
43. Сирингомієлія
Сирингомієлія - хронічне захворювання центральної нервової системи, при якому в речовині спинного мозку, а іноді і в довгастому мозку утворюються порожнин. Симптоми сирингомиелии. При цьому на шкірі визначаються великі області з випаданням відповідних видів чутливості, частіше за все вони розташовані на верхніх кінцівках і тулубі і при односторонньому ураженні мають вигляд. Через порушення чутливості при сирингомиелии пацієнти часто травмуються і отримують опіки, що нерідко є приводом для першого звернення до лікаря. Але ще до формування явних випадінь чутливості, у пацієнта в цих областях з'являються чутливі порушення у вигляді болів і парестезій. Характерні тривалі тупі болі ниючого характеру в шиї, межлопаточной області, руках і грудній клітці. Випадання чутливості в нижній частині тулуба і ногах зустрічається досить рідко. Для сирингомиелии характерні виражені нейротрофічні порушення. У хворих сирингомиелией часто відбуваються характерні зміни кистей: пальці потовщені, шкіра суха і шорстка, видно численні рубці від ран і опіків, часто є рани, що гнояться або свіжі опіки, не рідкісні панариції. При прогресуванні сирингомиелии утворилися в спинному мозку порожнини збільшуються і можуть захоплювати його передні роги, що призводить до зниження м'язової сили, порушення рухів і появи м'язових атрофії. Розвиваються так звані мляві парези кінцівок, що характеризуються зниженням м'язового тонусу, атрофія і зниженням глибоких рефлексів. Діагностика і лікування сирингомиелии. Рентгенологічні методи діагностики можуть виявити трофічні прояви сирингомиелии у вигляді остеопорозу, руйнування кісткових елементів суглоба. Точно діагностувати сирингомієлію дозволяє МРТ хребта, а при неможливості її проведення - мієлографія. Лікування. Рентгенотерапію - опромінення уражених сегментів спинногомозку і лікування радіоактивним йодом або фосфором. Медикаментозна терапія дегидратирующих засобів (ацетазоламід, фуросемід), вітамінів, нейропротекторів (глютамінова кислота, піроцетам), бендазола. Для купірування больового синдрому при сирингомиелии показані анальгетики (метамізол, амінофеназон) ігангліоблокатори (пахикарпин). Хірургічне лікування сирингомиелии обговорюється при великому і наростаючому неврологічному дефіциті у вигляді центрального парезу ніг і периферичного парезу рук. Операції на хребті виробляються для дренування сірінгоміеліческіх порожнин, декомпресії спинного мозку, видалення спайок.
44. Міастенія та бічний аміотрофічний склероз
Міастенії- група захворювань нервової та м'язової систем, що виявляються слабкістю і підвищеною стомлюваністю різних груп м'язів. Етіологія. Захворювання аутоімунне. Клінічна картина: +Нерідко відзначається слабкість лицьовій і жувальної мускулатури+ Труднощі мови і ковтання+ Можливі слабкість і стомлюваність м'язів язика+носовий відтінок голосу+Характерна лабільність, динамічність симптомів з їх посиленням при читанні, фіксації погляду, іноді загальної фізичному навантаженні+ Міастенія може бути генералізованої та локальної(Ураження м'язів очей, глотки, гортані, мімічної мускулатури або мускулатури тулуба). Лікування:+антихолінестеразні засоби + Призначають хлорид або оротат калію, верошпирон, ефедрин.
Бічний аміотрофічний склероз - хронічна прогресуюча хвороба НС неясної етіології, вибірково вражає рухові нейрони спинного та головного мозку, що поєднується з дегенерацією кірково-спинномозкових і кірково-ядерних волокон. Симптоми. Захворювання характеризується поєднанням синдрому ураження передніх рогів спинного мозку і пірамідного синдрому при відсутності об'єктивних чутливих розладів і порушення функції тазових органів.  1.м'язові атрофії дистальних відділів кінцівок, 2. зниження м'язової сили.  3.Фасцікуляціі, фібриляції і крамп можуть бути найбільш ранніми симптомами захворювання.  4.Паралельно симптомів периферичного паралічу виявляються ознаки пірамідного синдрому: високі сухожильні і періостальних рефлекси, розширення їх рефлексогенних зон, патологічні рефлекси Бабінського, Бехтерева.  5. М'язовий тонус в паретічних кінцівках підвищений по спастичному типу.  6.У пізніх стадіях захворювання домінують ознаки периферичного паралічу. Лікування Бічного аміотрофічного склерозу: 1. Депресія - транквілізатори або трициклічні антидепресанти.  2. Порушення сну - бензодіазепіни.  3. Хворобливі м'язові скорочення (крамп) - фінлепсин, міорелаксанти.  4. Спастичность - міорелаксанти (ліорезал, мідокалм).  5. Болі - нестероїдні протизапальні (гідрокортизон, преднізолон). В термінальній стадії застосовують опіати. 6.Бронхолегенева інфекція, часто протікає асимптомно, вимагає застосування антибіотиків широкого спектру дії. 7.Салівація - препарати атропіну. 8. Застосовують спеціальні пристосування для полегшення рухів хворого (тростини, крісла, функціональні ліжка), коміри для фіксації шиї.
45. Спадкові хвороби обміну та системні дегенерації
Для хвороби Вільсона характерний клінічний поліморфізм. Перші прояви захворювання можуть з'явитися в дитинстві, юнацтва, в зрілих віці і набагато рідше в зрілих віці. У 40-50% випадків Хвороба Вільсона маніфестує з ураження печінки, в інших – з психічних і неврологічних розладів. З залученням в патологічний процес нервової системи виявляється кільце КайзераФлейшера. Черевна форма хвороби Вільсона розвивається переважно до 40 років. Характерна ознака – важке ураження печінки за типом цирозу печінки, хронічного гепатиту, фульмінантного гепатиту. Ригідній-арітмогіперкінетіческая форма хвороби Вільсона маніфестує в дитячому віці. Початкові прояви – м'язова ригідність, амимия, змазаність промови, труднощі при виконанні дрібних рухів, помірне зниження інтелекту. Для Цієї форми захворювання характерне прогресуюче протягом, з наявності епізодів загострення і ремісії. Дрожательную форма хвороби Вільсона виникає у віці від 10 до 30 років. Переважним симптомом є тремор. Крім того, можуть спостерігатися брадикінезія, браділалія, важкий психоорганічний симптом, епілептичні напади. Екстрапірамідного-коркова форма хвороби Вільсона зустрічається дуже рідко. Її початок схоже з початком якої-небудь з перерахованих вище форм. Для неї характерні епілептичні напади, екстрапірамідні та пірамідні порушення і виражений інтелектуальний дефіцит.
Фенілкетонурія (ФКУ) - вроджене захворювання, викликане порушенням переходу фенілаланіну в тирозин і призводить до затримки психічного розвитку. Клінічна картина Неврологічні і психічні розлади Розумова відсталість Підвищена збудливість у дитинстві Специфічна хода Специфічна постава і поза при сидінні Незвичайне положення кінцівок Стереотипні руху Підвищення сухожильних рефлексів Судоми Дефектне формування мієліну Мікроцефалія Зміни шкіри Гіпопігментація Сухість Екзема Склеродермія Волосся гіпопігментовані Блювота в періоді новонародженості Світлі райдужки, катаракта Специфічний мишачий запах тіла.
47. Дитячий церебральний параліч
Дитячий церебральний параліч - захворювання, яке викликається ураженням головного мозку. Воно виявляється зазвичай в ранньому дитячому віці і характеризується різними руховими порушеннями: це параліч, слабкість м'язів, порушення координації, мимовільні рухи. Рухові та інші функції головного мозку уражені при дитячому церебральному паралічі, і це значно позначається на активності м'язів голови, шиї, кінцівок або тулуба. Спостерігається залежність вираженості симптоматики від розмірів ураження мозку. Вона може коливатися від дуже важкої до ледве помітної легкої форми. У більшості випадків, ДЦП можна з легкістю діагностувати у віці до 3 років. Якщо випадок особливо важкий, діагноз можна поставити в дитячому віці. Методи лікування. При лікуванні дитячого церебрального паралічу першорядне значення має, в першу чергу, тренування психічних і фізичних функцій, що дозволяє значно знизити вираженість неврологічного недоліку. Фізіотерапія і трудова терапія використовуються щоб поліпшити м'язову функцію. Для розвитку мовлення хворого звертаються до корекції слуху та логопедичної допомоги. Для підтримки рівноваги і полегшення ходьби використовують фіксатори і ряд інших ортопедичних пристосувань. Програма навчання для розумово відсталих дітей повинна коректуватися з урахуванням меж їх можливостей.
46. Хвороби нервової системи новонароджених: гіпоксія плода, внетрішньочерепна пологова травма, акушерський параліч
Внутрішньочерепна пологова травма — найнебезпечніша хвороба новонароджених дітей. Етіологія. 1-а — дія механічних чинників на голівку плода з ушкодженням судин і крововиливом в оболони та речовину мозку; 2-а — асфіксія новонародженого, Чинники, які спричинюють розвиток внутрішньочерепної травми: невідповідність розмірів голівки плода і таза, патологічний перебіг пологів, недоношеність, патологія вагітності. Ранніми ознаками внутрішньочерепної травми, незалежно від її локалізації, є неспокій, рухова збудженість, пронизливо-однотонний, так званий мозковий крик. Невдовзі ці симптоми змінюються на сонливість, млявість, розвивається гіпотермія. Порушується ритм дихання, виникають апное, ціаноз, зрідка випинання тім'ячка. Лікування. Відразу після надання першої допомоги немовля переводять у відділення або блок інтенсивної терапії, де спостерігають за станом його життєвих функцій. У комплекс лікувальних заходів входить протисудомна, антигеморагічна, дегідратаційна терапія. Важливими є інфузійна терапія.
Акушерським паралічем - млявий параліч м`язів рук у новонароджених дітей. Виникає він при родової травми плечового сплетення або ж його нервових корінців. Фахівці розрізняють три форми акушерських паралічів у новонароджених дітей: верхній, нижній, змішаний. Приблизно в 60% випадків спостерігається верхня форма, при якій паралічем уражаються м`язи плеча і плечового суглоба, ручка немовляти мляво звисає, рухається лише кисть. Нижній тип характеризується порушенням роботи м`язів передпліччя і кисті. У новонароджених дітей не рухаються кисті і пальці. Найбільш важким є змішаний тип, при якому спостерігається повний параліч кінцівки.
Асфіксія при народженні - термін, що його використовують у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду це окрема нозологічна форма, яку характеризують лабораторні ознаки шкідливої дії гіпоксії на організм плода до або під час пологів (значний метаболічний або змішаний ацидоз у крові з артерії пупкового канатика), а також клінічні симптоми кардіореспіраторної і неврологічної депресії новонародженого з можливим наступним розвитком енцефалопатії і поліорганної дисфункції. Етіологія. Фетальна гіпоксія зазвичай є наслідком порушень кровотоку в пупковому канатику (абсолютно короткий пупковий канатик, справжні вузли пуповини, перетискання, випадіння петель пупкового канатика, маловоддя, багатоплідна вагітність тощо) або плацентного газообміну (відшарування, передлежання плаценти, прееклампсія, переношування, передчасне старіння тощо), неадекватної перфузії материнської частини плаценти (артеріальні гіпотензія або гіпертензія, порушення скоротливої здатності матки); а також захворювань матері, що характеризуються зменшенням вмісту кисню в її крові (серцево-судинні, хронічні бронхолегеневі, тяжка анемія).
48. Вібраційна хвороба, мігрень, набряк Квінке
Вібраційна хвороба — професійне захворювання, викликане впливом вібрації.  Захворювання розвивається поступово Клінічна симптоматика будь-якої форми вібраційної хвороби складається із нейросудинних порушень, порушень з боку нервово-м'язових систем, опорно- рухового апарату, змін обміну речовин. Основне місце в клініці займає ангіодистонічний синдром з явищами ангіоспазму периферичних судин. У той же час у залежності від форми її проявів локалізація судинних і нервово- м'язових розладів може зумовлюватись характером дії вібрації, в спектрі якої переважають високі чи низькі частоти.
Мігрень –нападоподібні болі в одній половині голови. Симптоми мігрені. Іноді перед нападом мігрені спостерігаються провісники або продром, вони виражаються слабкістю, неможливістью сконцентрувати увагу, а також буває постдром – загальна слабкість, позіхання і блідість шкірних покривів відразу після нападу. При мігрені симптомом, що відрізняє її від інших головних болів, є пульсуюча біль, що давить, захоплююча тільки одну половину голови, а починається вона найчастіше з скроні, поширюючись на лоб і очі. Періодично відбувається зміна сторін локалізації, один раз напад відбувається ліворуч, інший праворуч. Відмінною рисою цього захворювання є те, що, хоч один із симптомів мігрені обов’язково буде супроводжувати напад – це нудота з блюванням або без і звукобоязнь або світлобоязнь.
Набряк Квінке - це місцевий набряк (дифузний або обмежений) слизових і підшкірної жирової клітковини, раптово виникає і стрімко розвивається. Набряк квінке розвивається на органах і частинах тіла з розвиненим шаром підшкірного жиру і проявляється наступними ознаками: *Набряк органів дихальної системи, частіше - гортані. При набряку гортані з'являється охриплість голосу, дихання утруднюється, супроводжується кашлем гавкаючого типу. Також спостерігається загальне тривожний стан пацієнта. Шкірні покриви в області обличчя спочатку набувають синього, потім блідий відтінок. Іноді патологія супроводжується втратою свідомості. *Локальний набряк різних ділянок особи (губ, повік, щік). *Набряк слизових ротової порожнини - мигдалин, м'якого піднебіння, мови. *Набряк області сечостатевого тракту. Супроводжується ознаками гострого циститу і гострою затримкою сечовипускання. *Набряк головного мозку. Характеризується неврологічними розладами різного характеру. Це можуть бути різні судомні синдроми. *Набряк органів травного тракту. Характеризується ознаками «гострого» живота. Можливі диспепсичні розлади, гострий біль у животі, підвищена перистальтика. Можуть спостерігатися прояви перитоніту.
49. Вегето-судинна дистонія
Вегетосудинна дистонія - це багатосимптомний синдром, що зачіпає різні системи та органи людського організму. Найчастіше дана нозологія проявляється болем в проекції серця, періодичної головним болем, запамороченням, порушенням серцевого ритму, тремор верхніх кінцівок, тремтінням у тілі, пастозністю, артралгіями різної інтенсивності, частіше великих суглобів, ломота та біль у м'язах, порушеннями дихального акту. Для хворих на вегето-судинною дистонією характерний субфебрилітет, непритомні стани і ортостатичні колапси. Лікування вегетосудинної дистонії медикаментами має на меті усунення супутніх захворювань, вірусної або хронічної природи. При необхідності проводиться комплексне лікування із залученням гормональних препаратів. При кризовій формі прояви дистонії призначаються препарати, що регулюють діяльність серця, заспокійливі і вітаміни (особливо вітаміни групи B). З більш сильних препаратів призначають антидепресанти та седативні засоби. Для поліпшення кровообігу застосовують також: вінпоцетин, нікотинову кислоту, пентоксифілін і циннаризин.
50. Невідкладна допомога при симпатико-адреналовому кризі.
У більшості ситуацій невідкладна допомога при даному кризі не потрібно: Пацієнт може впоратися і самостійно з наближенням нападу, якщо постарається взяти свої емоції під контроль і не впадати в паніку. Рекомендується розслабитися, відволіктися і правильно дихати. Якщо ситуація сильно загострилася і ускладнилася, то можна прийняти заспокійливий лікарський засіб, що допомагає зняти прояв кризу в найкоротші терміни. Також фахівці рекомендують приймати препарати, які позбавляє і від інших симптомів, наприклад, ліки, яке нормалізує тиск. Всі кошти повинні бути прописані виключно фахівцем. Не варто займатися самостійним лікуванням, так як воно може спровокувати погіршення стану і посилити напад. Вагоінсулярні кризи супроводжуютьс запамороченням, нудотою, пониження артеріальног кров'яног тиску, екстра систолією, утруднени диханням, шлунково-кишковим дискі незіями. Частіш зустрічаютьс змішан вегето-судинн кризи.

Приложенные файлы

  • docx 18913414
    Размер файла: 92 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий