Plany seminariv z Vsesvitnioji istoriji

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ШПЕКО М.К.













МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ЗІ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

























ВАСИЛЬКІВ 2012
В навчально-методичному посібнику викладені методичні поради студентам під час підготовці до семінару, рекомендації з організації самостійної роботи, плани семінарських занять та методичні поради до них.


Автор посібника Шпеко М.К. – викладач.







Затверджено
на засіданні циклової комісії з гуманітарної
та соціально-економічної підготовки.

Протокол № від «_____»____________2012 року.


























Самостійна робота студентів.
1.Як раціонально працювати з книгою.
2.Форми ведення записів прочитаного.
3.Підготовка до семінарського заняття.
Студенти повинні працювати самостійно з першого ж дня навчання. Уміння самостійно працювати саме не приходить до людини - його потрібно набувати під керівництвом і за допомогою викладачів, старших товаришів і рекомендацій педагогічної літератури.
Що ж треба розуміти під самостійною роботою студентів?
Під самостійною роботою студентів ми розуміємо активну працю студентів, спрямовану на свідоме, творче, міцне, глибоке засвоєння певної науки в процесі слухання лекцій, під час семінарських занять, роботи в бібліотеці, кабінеті, лабораторіях, під час стажування, в процесі виконання курсових і дипломних робіт, підготовки і здачі курсових та державних іспитів, за допомогою всіх інших форм навчання.
Самостійна робота студентів над засвоєнням дисциплін навчального плану забезпечує:
міцне, глибоке і свідоме засвоєння науки;
надає змогу творчо застосовувати одержані наукові знання на практиці;
виховує ініціативу, організованість, наполегливість, впевненість у своїх силах, самостійність суджень і т.д.;
розвиває увагу та інтерес до науки.
Успіх самостійної роботи вирішують:
уміння раціонально планувати і розподіляти свій час;
оволодіння навиками гігієни та культури розумової праці;
обов'язкове засвоєння техніки ведення виписок, складання конспектів, тез і т.д.
Набування знань студентами у вищій школі - активний процес.
Оскільки людина пізнає об'єктивну дійсність у процесі праці, в процесі практичної діяльності, оскільки практика є джерелом знань, критерієм істини і результатом пізнання, то очевидно, що студенти повинні набувати знання на основі самостійної праці.

Книга - головне джерело наших знань. Для роботи над книгою необхідні відповідні уміння, навички, досвід, які набуваються в процесі навчання.
При виборі книг для самостійного опрацювання слід керуватися рекомендаціями викладача, переліком літератури в навчальних програмах, методичних листах і окремих завданнях, а також власними інтересами, які

виникають у ході опрацювання літератури. Необхідно навчитися знаходити потрібну книгу самостійно, досконало оволодівати правилами користування каталогами, бібліографічними показниками і довідниками -адже це стане в пригоді на все життя.
Приступаючи до читання книги, слід добре усвідомити мету цього читання.
Мета читання може бути різною:
а) загальне ознайомлення із змістом книги;
б) вибір додаткових відомостей, фактів, даних;
в) пошуки визначень, понять, доказів і термінів;
г) знаходження матеріалу для вирішення певних практичних завдань;
д) закріплення і запам'ятовування програмного матеріалу.
Перед початком роботи доцільно відновити у пам'яті те, що було прочитано раніше.
Перший крок у роботі з книгою - загальне знайомство з нею: хто автор, про що говориться у книзі і в якій послідовності.
Потім слід уважно прочитати вступ чи передумову. В них подаються загальні відомості про автора, визначається цінність і завдання роботи.
Зміст знайомить читача з основними розділами книги,їх
послідовністю.
В кінці книги або окремих сторінок наводяться, звичайно, примітки, які пояснюють ті чи інші положення, містять доповнення, цитати, переклади слів з іноземної мови, коментарії, короткі відомості про названих у тексті осіб, окремі факти тощо.
В кінці деяких книг, переважно наукового змісту, в стислій формі узагальнюються основні, викладені в ній, думки і положення.
Перелік використаної або рекомендованої літератури наводиться в кінці книги в бібліографії. У багатьох книгах в кінці подаються іменні або
систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці.
Як правило, перше читання книги є попереднім, у
ході якого знайомляться з її змістом, основними думками і положеннями, аргументами доказами автора, знаходять основні, найбільш яскраві приклади, ілюстрації. Це не означає, що перше читання може бути поверховим.
Рідко буває, щоб науковий матеріал був зразу добре осягнутий і зрозумілий. До основних і важких для розуміння місць слід повертатися повторно, пропускаючи те, що легке, що не має прямого відношення до теми роботи. Вибіркове читання найбільш важливих місць може повторюватись кілька разів. Воно має велике значення для засвоєння змісту книги. Терпіння і готовність перечитувати не тільки окремі місця, а й всю книгу, поки все не стане зрозумілим, - головна умова успішної роботи з книгою.
Важлива також певна наступність у оволодінні матеріалом. Засвоїв добре одне, значить, можна переходити до іншого.
Треба домагатися доброго усвідомлення і запам'ятовування матеріалу, не гнатися за кількістю перегорнутих сторінок. Як кажуть, краще менше, та ліпше.
Щоб зрозуміти книгу, треба знайти головну думку, логічні зв'язки між окремими положеннями і глибоко вникнути в них. Ні в якому разі не зазубрювати, а усвідомлювати. Важливе значення має відтворення головних думок і положень у довільних формулюваннях на письмі і проговоренні.
До фактів потрібно підходити критично, відбирати головні з них, розкривати існуючі між ними істотні зв'язки, стосунки, залежності, без узагальнення і усвідомлення фактів неможливе просування вперед у навчанні.
При читанні слід оволодівати термінами, пов'язаними, як правило, з важливими поняттями. Не повинно лишатися жодного незрозумілого слова. Тому потрібно завжди користуватися словниками і довідниками. Слід уважно також розглянути схеми, таблиці, в яких зосереджується звичайно важлива частина матеріалу.
Читання книги, статті, роботи рекомендується проводити в стислі строки, не розтягувати на довгий час.
Вивчаючи зміст книги, не потрібно запам'ятовувати все без винятку.
Необхідно навчитись виділяти і фіксувати в свідомості основні думки і положення.
Заучувати матеріал слід в декілька прийомів. Таке заучування є найбільш продуктивним.
Ефективність засвоєння матеріалу визначається уважністю, глибиною процесу мислення, здатністю відтворювати головне, коментувати його, приводити в чітку систему почерпнуті знання, використовувати їх при розв'язанні практичних завдань.
Вивчення підручника слід поєднувати з роботою над першоджерелами. У підручнику стисло викладаються основні положення програмного курсу, а в першоджерелах, у монографіях грунтовно висвітлюються окремі питання.
Опрацювання додаткової літератури рекомендується проводити вибірково, тобто читати і конспектувати не все підряд, а з метою знаходження нових фактів, ілюстрацій, кращого усвідомлення окремих положень.
Нерідко, вивчаючи те чи інше питання, доводиться повертатися до раніш вивченої літератури. Це дає можливість глибше і грунтовніше вивчити матеріал.
Форми ведення записів прочитаного.
Записувати прочитане доцільно під час повторного читання: адже спочатку тяжко зорієнтуватися, що головне в тексті, що другорядне. Записують головне, записують - дослівно, своїми словами, у формі плану, тез, конспекту, на окремих картках.
Записи не повинні бути дуже детальними. Недоцільно детально записувати або переписувати весь матеріал, бо це забирає багато часу і не дає потрібних наслідків. Лаконізм і стислість - позитивні риси записів.
Прийнято основні теоретичні положення, аргументи, яскраві думки автора записувати дослівно, у формі цитат. Цитати беруться в лапки, в кінці цитати зазначається автор, назва літературного джерела і сторінка. Ніяких змін і доповнень до цитат робити не дозволяється. Цитати можуть бути з пропусками, на місці яких ставлять три крапки, неповними, проте це робиться так, щоб не обірвати і не спотворити висловлюваних в них думок.
Цитати звичайно використовують для підтвердження власних думок або аргументів, коли потрібно послатися на авторитетне джерело.
Інколи цитування використовується як засіб викладу тексту. У такому випадкові цитати розміщуються у строгій послідовності, під спільними заголовками.
Велике значення для засвоєння змісту книги має складання її плану, стислий виклад основних думок і положень у формі тез або конспекту.
ПЛАН- перелік основних питань змісту книги або окремих її розділів. Щоб скласти план, потрібно виділити основні думки і положення автора із всього змісту книги. План може бути простим і складним, в якому кожний пункт конкретизується. Запис плану привчає виявляти і стисло формулювати головні думки автора. За допомогою плану легко пригадати прочитане.
ТЕЗИ основні положення наукової праці, книги, статті, доповіді. Тези бувають простими і складними. Складні тези на відміну від простих включають докази, аргументації і факти.
В тезах головна увага зосереджується на висновках, основних думках і положеннях, які потрібно доказувати або розвивати. Цим визначається їх форма - конкретність, стислість, розчленування і категоричність.
Тези складаються після ґрунтовного вивчення і глибокого усвідомлення змісту книги, її окремих частин.
КОНСПЕКТ- короткий письмовий виклад змісту книги, статті,
лекції, доповіді тощо. Він допомагає краще запам'ятати і усвідомити матеріал, що вивчається, дозволяє повертатися до
нього повторно. Конспект має зберігати зміст усіх основних думок і положень книги.
Чим стисліше конспект, тим уважніше треба ставитися до формулювань, підбору слів і виразів. Конспект складається відповідно до послідовності змісту книги, припускає умовні позначення, скорочення, пропуски другорядного, ілюстративного матеріалу. Проте він повинен бути логічним, цільним, щоб всі його частини пов'язувались і узгоджувались між собою, йшли у певній послідовності.

До конспекту можна включати матеріал із декількох джерел одночасно. У цьому випадку визначається і конспектується головне джерело і одночасно вносяться доповнення по окремих питаннях з інших джерел, пов'язані з основним текстом.
Немале значення мас зовнішня сторона запис. Писати треба чітко, зрозуміло, користуючись різним шрифтом, нумераціями, різноманітними засобами виділення, підкреслюваннями, так щоб легко було користуватися записами. На полях потрібно робити свої власні заголовки, або ж приводити заголовки книги, назви параграфів, окремих пунктів.
Найбільш важливі положення слід підкреслювати або писати крупним шрифтом.
Можна фіксувати матеріал і в формі вільного запису, який буде включати і цитати, і стислий виклад, і плани, і тези.
Крім того, записи роблять і на окремих картках. Це дуже зручно, бо такі картки з окремих тем і проблем можна збирати тривалий час і використовувати на любій роботі. Картки легко поновляти, виключаючи непотрібний застарілий матеріал, заміняючи його свіжим, новим. Ось зразок такої виписки:
Російська Федерація
Площа 17,1 млн. кв. км.
Кількість населення 148 700 тис.
/Абетка українського політика. Довідник. Київ.
Смолоскип, 1997. ~С. 152./

Є спеціальні бібліографічні картки, на яких спочатку стоїть прізвище автора, потім назва твору, місто і назва видавництва, рік видання, кількість сторінок. Далі йде стисла анотація твору, з короткою характеристикою. Складаються картки поступово, одночасно з вивченням робіт.
Висловлені міркування загалом стосуються конспектування різноманітних літературних джерел.
Підготовка до семінарського заняття.
Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначеної проблеми, до якої всі студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань.
Підготовка студента до семінару складніша, ніж до лекції, бо семінар - такий вид занять, де студенти говорять, а викладач слухає та спрямовує процес.
Щоб оволодіти матеріалом теми семінару, студенту треба:
уважно та старанно прочитати відповідну тему в підручнику, виписуючи для себе весь цікавий матеріал та формулюючи питання;
прочитати відповідну тему в особистому конспекті лекцій;
старанно прочитати та вивчити план семінарського заняття;
відповісти самому собі на всі запитання плану семінару, і, якщо потрібно, знову перечитати підручник та іншу літературу за темою;
скласти план особистої відповіді на кожний пункт семінарського плану - письмово чи усно;
прочитати спеціальну літературу за темою індивідуального завдання (якщо таке є), зробити конспект прочитаного матеріалу;
скласти конспект чи текст доповіді і підготуватись до можливих запитань;

для того щоб та чи інша думка була доступніша, щоб мова була образною, яскравою, емоційною, студенту рекомендується відібрати приклади з художньої літератури і мистецтва;
не слід відкладати підготовку до семінару на останній день.
Таким чином, конспект - це не самоціль, це підсумок праці по вивченню необхідної літератури та певна форма закріплення того, що засвоєно. Самостійна робота студентів по опануванню наукових знань - одна з вирішальних передумов високої успішності студента.

















План семінарського заняття №1

Тема: «Громадянська війна в Росії».
І. Навчальні питання.
1.1 Громадянська війна її причини і характер.
1.2 Терор у роки громадянської війни.
1.3 Економічна політика більшовиків в 1918 – 1920 роках.
1.4 Білий рух. Бої на Східному фронті в 1918 – 1919 роках.
1.5 Бої на Південному фронті в 1918 – 1919 роках. Боротьба з Юденичем.
1.6 Радянсько – польська війна. Поразка Врангеля.
1.7 Підсумки війни.
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)
2.1 Доповідь: « Воєнний комунізм ».
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939: Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: Ґенеза, 2004.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: 10 клас: Підруч.-К.: А.Е.К., 2006.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Полянський Б.П. Всесвітня історія. 1919-1939: Підруч. Для 10-го класу, загальноосвітній навч. заклад.-К.: Генеза, 2004.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 10 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2002.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.

Методичні поради
Мета семінарського заняття: формування й розвиток навичок самостійної роботи студентів, створення умов для формування розвитку їх пошуково-творчих знань та навичок.
Основні методи та прийоми роботи: обговорення, дискусія, пошуки альтернативи, узагальнення
Опрацювати поняття та терміни: білий та червоний терор, громадянська війна, політика воєнного комунізму, продрозкладка, продовольча диктатура.

При підготовці до першого питання семінарського заняття слід з’ясувати і визначити причини громадянської війни.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між різними суспільними верствами населення в країні; форма боротьби за демократичні перетворення.

Громадянська війна в Росії носила класове протистояння. Основні сили, що вели боротьбу, відстоювали діаметрально протилежні інтереси, ідеї, цінності. Основні ворогуючи сили в громадянській війні в Росії прийнято називати «червоні» та «білі». Червоними називали більшовиків та всіх тих, хто їх підтримував. Білими – весь спектр антибільшовицьких сил.
Поняття «громадянська війна» в Росії охоплює власне громадянську війну між: групами населення, які обстоювали різні класові інтереси, національно – визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики «воєнного комунізму», а також проти політики білогвардійських урядів.

Причини громадянської війни.
1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.
2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою власність і владу, свій привілейований стан ( перш за все поміщики і великі підприємці).
3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:
- політикою «воєнного комунізму»;
- продовольчою диктатурою;
- діями продзагонів.
4. Незадоволення різних верств населення військово-комуністичними методами керівництва країною:
- їхнім ігноруванням законності;
- розгоном Установчих зборів у січні 1918 р.;
- укладенням сепаратного миру з Німеччиною березні 1918 р.
5. Прагнення іноземних держав:
- повернути борги царського і Тимчасового урядів;
- не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.
6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до складу Антанти і змусити її продовжити війну.

Періодизація громадянської війни
Існують різні точки зору щодо періодизації громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.
Перший період (листопад 1917р. – березень 1918р.):
-боротьба між більшовиками і їхніми противниками;
-розпуск Установчих зборів;
-збройна боротьба за встановлення радянської влади;
-боротьба більшовиків з національно-визвольними рухами.
Другий період (березень 1918р. – березень 1919р.):
-початок і посилення іноземної інтервенції;
-повстання чехословацького корпусу, навколо якого об’єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу;
- розгром козачої армії Краcнова на Дону;
-формування збройних сил «білих» на Північному Кавказі (армія Денікіна).
Третій період (березень 1919р. – березень 1920р.):
-період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;
-розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна, Юденіча;
-боротьба за встановлення радянської влади в Україні, Білорусі, Прибалтиці.
Четвертий період (квітень 1920р. – листопад 1920р.):
-радянсько-польська війна;
-боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвардійських армій генерала Врангеля;
-завершальний етап громадянської війни.
П’ятий період (листопад 1920р. –жовтень 1922р.):
-завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії;
-ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;
-придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань.

Далі необхідно розглянути питання щодо терору у роки громадянської війни.
Терор – це політика залякування та насильства, розправа з політичними противниками. Насильство стало універсальним методом пригнічення трудящих Росії та не менш поширеним способом їх боротьби проти пригнічення. Царизм практично позбавив широкі народні маси легальних ненасильницьких способів боротьби за свої права. Вікова ненависть народу до гнобителів вилилась у пугачовські методи боротьби. Протиставлення класових цінностей загальнолюдським, визнання людського життя класовим привілеєм, розділення світу на червоний та білий, а людей – на «наших» та «чужих» не могло не вилитись у принцип «товарища маузера».
Терор був і реакцією з боку скинутих класів, адже вони були позбавлені громадянських та політичних прав. Заборонялась діяльність опозиційних партій, не могли видаватись опозиційні газети. В країні була відсутня легальна опозиція. Духом насильства була пройнята вся суспільно – політична атмосфера революційної Росії. Ось чому навряд чи виправдані пошуки того, хто першим розв’язав терор. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор – не що інше, як насильство.
Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін, а в країні, подібній до Росії, протиборство класів неминуче повинно було набрати крайніх форм. Жахи білого терору супроводжували 16 – денний заколот, піднятий під керівництвом «Союзу захисту батьківщини та свободи» в Ярославлі. Більше 200 радянських робітників, приречені на голод та муки, були поміщені на баржу, що стояла серед Волги.
В липні 1918р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола ІІ, та члени царської сім’ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.
Влітку 1918р. есери та народні соціалісти вбили В, Володарського, М. Урицького, вчинили напад на М. Подвойського. 30 серпня Ф.Каплан поранила В.Леніна, 5 вересня 1918р. Раднарком прийняв постанову про червоний терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. Похорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом : «Вони вбивають особистості, ми вб’ємо класи!» , «За кожного нашого вождя – тисячі ваших голів!» Зинов’єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду. Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази : «Не шукайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі зброєю чи на словах. Першим обов’язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження і яка у нього професія». Це була повсякденна практика. В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської партій.
Головна мета терору – зламати волю опору у супротивника. До кінця року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.
Під якими гаслами боролися червоні та білі? З одного боку барикад – « Хай живе світова революція!», «Смерть світовому капіталу!», «Мир хатинам! Війна палацам!», з іншого – «Повернемо Батьківщину!», «Вітчизна або смерть!», «Краще смерть ніж загибель Росії!».
Політика «воєнного комунізму».
Термін «воєнний комунізм» вперше був використаний Леніним як сукупність соціальних і економічних заходів періоду громадянської війни. Приводом до надзвичайних заходів було те, що в результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою до Росії перестав надходити хліб.
Методи впровадження
-Червоний терор.
-Жорстка централізація.
-Утворення продзагонів.
-Реквізиції, конфіскації.
-Кругова порука.
Основні заходи (сільське господарство)
-Введення продрозкладки – вилучення «надлишків» продовольства у селян.
-Державна монополія на продаж та заготівлю хліба.
-Створення продзагонів, що силою збирали продрозкладку.
Основні заходи (промисловість)
-Прискорена націоналізація підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості.
-Введення загальної трудової повинності.
-Мілітаризація праці: створення «трудової армії», таборів примусової праці.
-Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працюючих.
Основні заходи (торгівля і фінанси)
-Заборона приватної торгівлі.
-Перехід до прямого товарообігу.
-Встановлення твердих цін на товари.
-Карткова система постачання міського населення.
-Скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт.
Наслідки політики «воєнного комунізму»
-Катастрофічне скорочення виробництва.
-Формування адміністративних методів управління.
-Різке падіння життєвого рівня людей.
-Зростання соціального напруження.
-Голод 1921 – 1923 рр., загибель понад 5 млн. чоловік.
-Розгортання повстанського руху проти політики більшовиків («антоновщина» - масове селянське повстання Воронезької і Тамбовської губерній, Кронштадтське повстання військових моряків тощо).

Далі необхідно розглянути білий рух, бої на Східному фронті в 1918 – 1919рр, та на Південному фронті в 1918 – 1919рр.
При всій різнорідності білого руху його прибічників об’єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зpуйнувати Росію, її державність та культуру. Програма білого руху була складена в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:
- знищення більшовицької анархії і наведення в країні правового порядку;
- встановлення могутньої і неподільної Росії;
- скликання народних зборів на основі загального виборчого права;
- проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і широкого місцевого самоврядування;
- гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;
- здійснення земельної реформи;
- введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою і капіталом.
Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв’язані з інтересами власників. Трагедія цих людей полягала в тому, що їх інтереси об’єктивно збігалися з інтересами експлуататорських верств, з намаганням повернути стару Росію з звичним для них устроєм життя, який заперечувався народними масами. Головна хибність білих полягала не в військовій, а в політичній галузі.
Один з авторів програми білого руху В. Шульгін писав про білий рух, що початий «майже святами» він потрапив до рук «майже бандитів».
Бої на Східному фронті у 1918 – 1919рр. Влітку 1918 р. радянський уряд вважав серйозною загрозою для долі революції заколот чеського корпусу. Ще в березні 1918р. уряд дав дозвіл на переміщення 60-тисячного чеського корпусу, що складався з військовополонених австро – угорської армії, через Далекий Схід у Францію. Корпус був озброєний. Командування Антанти планувало використати ці війська на Західному фронті проти німців.
Корпус розтягнувся по залізниці від Пензи до Владивостоку. Приводом до заколоту корпусу проти радянського уряду були чутки, що після укладення Брестського миру всіх збираються ув’язнити в концтаборах. Чехи вирішили пробиватись до Владивостоку. На шляху пересування корпусу в Пензі, Самарі, Сизрані, Златоусті, Челябінську, Омську, Новомиколаївську, Владивостоці була скинута радянська влада. Він розпочав наступ на Захід до Волги, тим самим відрізавши Сибір від центральної Росії. В таких умовах з різних антибільшовицьких сил на звільненій території утворюються уряди, які претендують стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд(КОМУЧ). У липні 1918 р. був створений Сибірський уряд.
У вересні 1918 р. ці уряди разом з Казахським, Тюрко – Татарським, Башкирським та іншими утворили Всеросійський Тимчасовий уряд – Директорію. Місцем її перебування став Омськ. Але Директорія не мала достатньої підтримки і адмірал Корчак здійснив переворот. Тим часом антибільшовицькі сили терпіли поразку на Сході. Вони були відкинути за Урал.
Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідером білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська. Колчак був заарештований і розстріляний.
Бої на Південному фронті. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом.
Влітку 1918р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але не вдало.
Весною 1919р. бої на Південному фронті розгорілися з новою силою. Денікін, який зумів об’єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920р. її рештки відступили в Крим.
Боротьба з Юденичем. В той час , коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним ( травень 1919р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не підпускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. В Естонії солдати цієї армії використовувались на примусових роботах.
Створення національних радянських держав. Поразка Німеччини й Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.
У січні 1919р., після вигнання німецьких військ, радянська влада була відновлена майже на всій території Латвії. Було ліквідовано безробіття, вигнано німецьке дворянство. В Латвії створювались державні господарства (радгоспи). На початку 1920р. радянська влада в Латвії була повалена, і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.
29 листопада 1918р. була проголошена радянською республікою Естонія під назвою Естляндська трудова комуна. Радянська влада проіснувала тут не більше двох місяців. 1січня 1919р. була проголошена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка. 27 лютого 1919р. дві незалежні республіки – Білоруська та Литовська утворили єдину Соціалістичну Радянську Республіку Литви і Білорусії з метою об’єднання зусиль у боротьбі з інтервенцією та внутрішньою контрреволюцією. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилась влада національного уряду, а в Білорусії залишилась радянська.
Незалежність України була проголошена ІV Універсалом Центральної Ради 9 січня 1918р. Більшовицький Раднарком Росії визнав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумом відповідало проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, влада якої остаточно утвердилась в 1920 р. (1919 – 1937 рр. – УСРР, відповідно до конституції 1937р. – УРСР ).
1 червня 1919р. ВЦВК прийняв декрет «Про об’єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом». Республіки об’єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.
Сам факт, що рішення про об’єднання держав було прийнято Всеросійським ЦВК і закріплено в його декреті, а не народами цих держав, свідчить про імперську політику більшовиків і маріонетковий характер урядів радянських республік.
Радянсько – польська війна. Багато поколінь польських борців поклали свої голови в боротьбі за єдність і незалежність рідної батьківщини. На рубежі 1917 – 1918рр. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції в Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918р. Ленін підписав Декрет РНК , який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника в боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772р.
У квітні 1920р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться в Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд.
Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками , броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра.
Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців. До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.
У травні 1920р. радянські війська Південно – Західного фронту під командування О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що в півдні почалися бої з Врангелем.
Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів : Південно – Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевського. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500км , відірвались від своїх резервів і тилів.
Трапилось непередбачене – польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що «ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту . Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування . » .
На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населення 15млн осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну.
Поразка Врангеля. У квітні 1929р. А.Денікін передав владу генералу П.Врангелю, який до початку червня зумів реорганізувати залишки Добровольчої армії і перейшов у наступ у Північному Причорномор’ї. проти нього був утворений Південний фронт (командуючий М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон , Кубань, Правобережну Україну не мали успіху. Наступ його було зупинено і Червона армія перейшла у контрнаступ. Залишки військ Врангеля відступили в Крим, за перекопські укріплення («турецький вал» : висота 8 метрів, ширина -15, перед ним рів глибиною 10 метрів і шириною – 30; перед укріпленнями була рівна місцевість).
Командування Червоної армії розробила план взяття цих укріплень : частина військ наступала в лоб, а інша здійснювала обхідний маневр через затоку Сиваш. Вирішальні бої розгорнулися 11 листопада. Укріплення були взяті. Червона армія розгорнула наступ на Керч і Севастополь. Залишки армії Врангеля (145тис чоловік) і Чорноморський флот були евакуйовані в Туреччину. 15 тис офіцерів, які потрапили в полон були розстріляні більшовиками.
Війна Далекому Сході.
До весни 1920р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишились тільки японці з метою віддалити війну з Японією було прийнято рішення про утворення Далекосхідної республіки (ДСР) .
Тим часом у тилу японських військ ішла справжня партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, однак він був схоплений і страчений японцями. У травні 1921 р. у Примор’ї при підтримці японських військ до влади прийшов новий уряд. У відповідь комуністами створюється військова рада ДСР. Головнокомандуючим військами був призначений В.Блюхер. Розпочались запеклі бої наприкінці 1921р. білогвардійці і японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів і білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922р. під Волочаєвкою. Червона Армія заволоділа Хабаровськом і згодом вступила у Владивосток. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили в Маньчжурію. У жовтні 1922р. ДСР об’єдналась з РРФСР. Громадянська війна закінчилась. Ведучи боротьбу з японцями і залишками білогвардійців Червона армія вступила в Зовнішню Монголію яка знаходилась під зверхністю Китаю, але користувались автономними правами після російсько – китайської угоди 1912р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку.
Агресія радянської Росії в Закавказзі . В умовах початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азейбарджанської націоналістичної партії «Мусават» (рівність), вірменського революційного «Дашнакцутюна» і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків .
Партія «Мусават» намагалась перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу, або об’єднатися з Туреччиною .
Вірменська партія «Дашнакцутюна» будувала свою політику на національних гаслах . Вірменській державі весь час доводилось вести запеклу боротьбу з Туреччиною . За період 1915-1918 рр. загинуло 2 млн. вірмен .

Меншовики Грузії, прийшовши до влади у листопаді 1917 р., опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручались Туреччина, Німеччина і згодом держави Антанти. Умови, які вони ставили за «допомогу»грузинському уряду, були надзвичайно тяжкими. У 1918 р. в Грузію ввійшли німецькі , турецькі й англійські війська. З цього приводу один з грузинських меншовиків говорив: «Як бачите, шляхи Грузії і Росії розійшлись. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії в Азію»Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації планів світової революції. Жертвами цієї політики стали новоутворені держави Закавказзя.
У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів в Баку. Слідом за цим в державу вдерлась Червона армія. В результаті була проголошена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики при підтримці Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши при активній участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Закавказькі Республіки уклали воєнно-політичний союз з Росією. У березні 1922 р. Азербайджан, Вірменія і Грузія об’єднались у Закавказьку Федерацію, яка існувала до кінця 1936 р.
Драматичні події 1919 р. пов’язані з червоним терором. Більшовики стверджували що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р . більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.
Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918-у 1919 рр. У Сибіру владу захопив Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі-Антон Денікін, у Прибалтиці – Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.
Англійці, захопивши Баку, висадили в Батумі й Новоросійську, французи-в Одесі й Севастополі.
Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось 30 тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причиною цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстання козаків і селян. Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в наступні місяці вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.
Насамперед білий рух не став національним, залишаючи замкнутим, майже виключно офіцерським. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.
Завершальний етап.
Наприкінці 1919р. – на початку 1920р. радянська влада була відновлена на Півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.
На завершальному етапі (1920-1922рр) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920р. зріз опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, в багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна.
Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті в цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим жорсткого контролю і виявлення всіх контрреволюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.
За офіційно громадянською версією Громадянська війна завершилась перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922р. Але як соціальний конфлікт загально - національного масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи і верстви населення силою, а іноді і зброєю, конфлікт проіснував у різних прихованих формах по різним оцінкам до другої половини 20-го ст.
Підсумки Громадянської війни.
Першим підсумком Громадянської війни можна вважати успіх радянської влади у збройній боротьбі з супротивниками. Досягнуто цього успіху було завдяки тому, що більшість робітників і селян підтримали радянську владу, сподівались на краще життя після війни.
Другим підсумком Громадянської війни, було те, що економіка за 4 роки участі Росії у Світовій війні і три роки Громадянської війни практично була зруйнована. Найбільші страждання випали від цього на долю робітників. Усі спроби інтенсифікувати виробництво продукції шляхом організації соціалістичного змагання, через примусову працю в трударміях позитивного результату не дали.
Третій підсумок полягає в тому, що здійснити революцію легше, ніж налагодити управління всіма сферами життя країни. Відсутність досвіду, кадрів, складні політичні і воєнні умови – все це ускладнювало процеси управління державою і сприяло зародженню адміністративно – командної системи. Демократичні традиції в цій галузі були надзвичайно слабкі. А «авторитет» сили сприймався як належне.
Четвертий підсумок полягає в тому, що за сім років війни багато людей звикли стріляти, вбивати. Ці риси були дуже небезпечні для майбутнього. Войовничість, готовність до виконання будь-яких наказів, бажання знайти ворога і знищити – все це відбилося на духовному і культурному рівні того покоління людей.
П’ятий підсумок полягає в тому, що безперспективним у політиці є шлях як експорту революції так і експорту контрреволюції. Спроби реалізації цих політик на території Росії призвели до страшних наслідків в економіці, політиці, духовній сфері.
Шостий підсумок полягає в тому, що політика конфронтації, яка брала свій початок з 1917р., не є реалістичною, не відбиває інтересів народів, не приносить користі нікому. Звідси випливає, що державним діячам слід уникати такої політики.
Сьомий підсумок полягає в тому, що Громадянська війна була роками героїчного і трагічного. У 1918-1920рр. загинуло 12-15млн. чоловік (військових – 800тис). Що це, ціна Жовтневої революції, чи наслідок дій антирадянських сил?
Восьмий підсумок полягає втому, що це був час здобуття національної незалежності і втрати її народами національних окраїн колишньої Російської імперії.

План семінарського заняття №2

Тема: «Тоталітарні та диктаторські режими Західної Європи
В 1919 – 1939 рр.»
І.Навчальні питання.
1.1Наслідки Першої світової війни. Становище населення Італії.
1.2Встановлення фашистської диктатури Б. Муссоліні. Фашизація країни.
1.3Ситуація в Іспанії після Першої світової війни.
1.4Революція 1931 року. Уряд Народного фронту.
1.5Громадянська війна 1936-1939років. Встановлення диктатури Ф.Франко.
1.6Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер.
1.7Внутрішня політика нацистського режиму.
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)
2.1 Доповідь: « Виникнення тоталітаризму ».
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939: Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: Ґенеза, 2004.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Полянський Б.П. Всесвітня історія. 1919-1939: Підруч. Для 10-го класу, загальноосвітній навч. заклад.-К.: Генеза, 2004.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 10 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2002.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.

Методичні поради
Мета семінарського заняття: з’ясувати виникнення тоталітарних режимів, визначити суть тоталітаризму і показати його безперспективність для соціально-політичного й економічного розвитку країни. Формувати вміння аналізувати історичний матеріал, користуватися науковою термінологією, розвивати пріоритет загальнолюдських цінностей, ідеї громадянського суспільства.

При підготовці до першого питання семінарського заняття слід розглянути наслідки Першої світової війни.
На початку ХХ ст. Італія належала до середньорозвинених країн Європи. Участь у Перший світовій війні коштувало їй дуже дорого:
700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн. поранених та 1,5 млн. полонених. Військові витрати - 46 млрд. лір (80% видаткової частини державного бюджету). Збільшення зовнішнього боргу до 19 млрд. лір.
Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. У країні нараховувалося понад 2 млн. безробітних.
Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто малий, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря, а також ряд територій), даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Трентіно, Південний Тіроль та Істрію з Трієстом. Частину німецьких колоній в Африці. Італія стала «переможеною серед переможців».
Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, у якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захоплюванням заводів і створенням фабрично-заводських рад(ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії.
При підготовці до другого питання слід розглянути:
- соціальну опору фашистів (дрібна і середня буржуазія, частина робітників і селян, націоналістично налаштована інтелігенція і студентство):
- гасла, які висунули фашисти і отримали підтримку різних верств населення:
1. Робітничий контроль на виробництві.
2. Відродження «величі нації», «величі Італії».
3. 40-годинний робочий день.
4. Прогресивний податок на капітал.
5. Зниження пенсійного віку.
6.Боротьба з комуністичним і соціалістичним рухами.
7. Проведення аграрної реформи.
8. Конфіскація 85% військових прибутків.
Фашисти створювали озброєні загони «чорносорочечників», які називали себе «бойовими союзами».
24 жовтня 1922р. З’їзд фашистських партій у Неаполі, на якому уряду було висунено ультиматум з вимогою надати шість міністерських портфелів.
28 жовтня 1922р. «Похід на Рим», організований фашистською партією, щоб примусити уряд виконувати їх ультиматум. Король Віктор – Еммануїл запропонував Б. Муссоліні очолити уряд.
Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури. 30 жовтня 1922 року Б. Муссоліні у супроводі одягнених у чорну форму фашистів вступив до Риму і очолив уряд. В Італії була остаточно заборонена діяльність усіх політичних партій, уряд Б.Муссоліні зосередив у своїх руках усю повноту влади, в країні була створена система репресивних органів.
Остаточне оформлення фашистської диктатури відбулося в 1925 – 1926рр., коли було покінчено із зовнішніми ознаками парламентської форми правління і ліквідовано залишки демократичних прав і свобод.
Далі відбувалася фашизація країни.
1. У 1929 р. виборна палата парламенту була ліквідована. Замість неї створено Палату «фаші» і корпорацій, до складу якої ввійшли члени Національної ради фашистської партії і Національної ради корпорацій.
2. Було встановлено масовий контроль над органами влади.
3. Були ліквідовані всі громадські організації, залишилися лише
Фашистські профспілки.
4. Були створені репресивні органи – Особливий трибунал і таємна політична поліція.
5. Студентська молодь була організована в університетські фашистські групи.
6. Почав поширюватися расизм. Італійці були проголошені однією з арійських рас.
Готуючись до наступного питання, слід визначити, що політичний устрій Іспанії у перші повоєнні роки залишався незмінним: законодавча влада належала королю й двопалатному парламенту (кортесам), а виконавча – королю та уряду (Раді міністрів).
Партійний спектр представляли дві провідні партії: Ліберальна й Консервативна. Набирала сили Соціалістична робітнича партія. Політизували свою діяльність потужні профспілкові об’єднання – Всезагальна спілка трудівників (ВСТ), Національна конфедерація праці
(НКП), утворена в 1921 році Комуністична партія Іспанії.
В Іспанії, як і в інших країнах західного світу, стабілізація виявилася короткочасною. Після неї активізувалися робітничий та селянський рухи. Націоналісти Каталонії та країни Басків домагалися автономії. Ліві сили докладали зусиль для послаблення позицій короля та уряду. Економічна криза, яка розпочалася в 1921 році, та поразка іспанської армії у колоніальній війні в Марокко породили в правлячих колах переконаність в необхідності встановлення влади «сильної руки».
Найкращою на їхню думку, кандидатурою на роль диктатора був командувач військової округи в Каталонії генерал Прімо де Рівера. У серпні 1923 року він здійснив переворот, встановивши в країні військово – монархічну диктатуру. Кортеси було розпущено, заборонено діяльність політичних партій, обмежено конституційні права і свободи, проведено арешти серед радикальних і профспілкових діячів. Поклавши край політичним чварам. Прімо де Рівера досяг немалих успіхів у царині економіки. До осучаснення промисловості було залучено іноземні інвестиції, націоналізовано визначальні галузі. Економічний національний комітет (пізніше – Національний комітет з регулювання промисловості) сприяв появі потужних монополій у нафтовій, вугільній та тютюновій галузях. Було досягнуто порозуміння з профспілками та легально діючою Соціалістичною партією. Спільно з ними Прімо де Рівера утворив «паритетні и комісії» з питань умов праці та трудових конфліктів. До цих комісій увійшли як представники підприємців та місцевих органів влади, так і робітничі делегати. За прикладом Б.Муссоліні в Іспанії було продекламовано створення «корпорацій».
Проте, врешті-решт, диктатура виявилася вразливою. Жорстокий і марнославний, донжуан і азартний картяр, генерал налаштував проти себе не лише рядових громадян, а й іспанську еліту. Проти Прімо де Рівери виступили усі провідні політичні сили і навіть деякі військові з’єднання. Після придушення двох спроб військового перевороту (1926 та 1929рр.) у січні 1930 р. диктатор подав у відставку. У березні того ж року він раптово помер в одному з паризьких готелів, передавши символічну естафету іспанського тоталітаризму своєму сину Хосе Антоніо.
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. не обминула й Іспанію. Вона значно ускладнила ситуацію у й без того не надто заможній країні. Масове закриття підприємств, особливо тих, які працювали на експорт, спричинило зростання безробіття (до 600 тис.), зниження заробітної плати, припинення соціальних виплат.
Робітничі та селянські виступи проти безпорадної політики уряду генерала Беренгера доповнювалися критикою монархії з боку прихильників республіканського устрою. Республіканці наполягали, щоб король, який скомпрометував співпрацею з Прімо де Ріверою, зрікся корони й передав владу виборним керівникам.
Далі необхідно розглянути революцію 1931 року і утворення Народного фронту.
12 квітня 1931р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс ХІІІ утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою. Це була мирна демократична революція. Владу перейняв тимчасовий уряд на чолі з А. Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи в країні, де поміщикам належало 67% земель; вирішення національного питання; ліквідація безробіття, що сягнуло 40% працездатного населення. На той час на території Іспанії склалися чотири нації – іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три домагалися автономії. Їм належало 15,6% території країни з населенням 6 млн. осіб. На порядку денному стояли й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, вищий офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, а ще - низка соціальних проблем.
Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв низку законів, спрямованих на вирішення названих вище проблем. Президентом обрали А. Самору. Було прийнято нову, демократичну конституцію. Церкву відокремили від держави. Ліквідоаувалися чернечі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Оголошено про проведення аграрної реформи (викуп державою у поміщіків землі і розподіл її серед селян). Але нерішучість уряду у проведенні реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала сильний вплив на селян привели до того, що на виборах 1933 р. перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведення реформ. Проти противників уряду застосовувалася військова сила. Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе – Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви. В 1934 р. проти політики уряду розпочалися масові виступи населення. Каталонія проголосила свою незалежність, в Астурії спалахнуло збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил усі ці виступи було придушено.
Рішення VII конгресу Комінтерну про скликання антифашистського Народного фронту зустріли величезну підтримку серед демократичних сил. Боротьбу за утворення Народного фронту очолила Комуністична партія Іспанії. 15 січня 1936 р. робітничі організації і лівореспубліканські партії підписали пакт Народного фронту. До складу Народного фронту увійшли: Комуністична і Соціалістична робітнича партії, Соціалістичний союз молоді, Загальна спілка трудящих.
Фронт висунув широку програму демократичних вимог – надання амністії політичним в’зням, зниження орендної плати для селян, зменшення податків, наділення землею селян і т.д. Головне вістря Народного фронту було спрямоване проти наступу фашизму. 16 лютого 1936 р. Народний фронт одержав на виборах до кортесів переконливу перемогу. Зазнавши поразки на виборах, праві політичні сили стали готувати переворот.
Громадянська війна 1936 – 1939 року.
Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії. У країні почалася громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А. Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Санхурно загинув в авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка, але на допомогу франкістам прийшли Італія та Німеччина. Згодом 200 тис. італійських і німецьких війських військ узяли участь у війні на боці франкістів.
Франко проголосив мету заколоту: створити «тоталітарну державу, соціальний мир і загальне процвітання». Початок заколоту відразу поставив перед республіканським урядом завдання організувати опір франкістам. На звернення до урядів Англії, Франції та США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Між 27 країнами було підписано угоду про невтручання в іспанські справи. Італія та Німеччина не збиралися виконувати угоду і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало за різними оцінками від 35 до 42 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади. Війна набула затяжного характеру і перетворилася на боротьбу всіх антифашистських сил проти фашизму. У ході громадянської війни в уряді республіканців посилювалися позиції комуністів. Під приводом боротьби з фашизмом зріс вплив каральних органів.
Недостатньо навчені й погано озброєні інтербригади не могли протистояти добре озброєній, боєздатній армії генерала Франко, до того ж у 1938 р. під прямим тиском Великої Британії, Франції всі іноземні добровольці залишили Іспанію, а Німеччина й Італія запропонували допомогу франкістам.
Церква, що користувалася великим впливом у суспільстві, підримала франкістів, а боротьбу проти республіканців пояснювала як «хрестовий похід» на захист церкві.
У березні 1939 р. почалася битва за Мадрид. 28 березня 1939 р. місто було захоплено франкістами. У квітні 1939 р. республіка була повалена.
Війна закінчилася поразкою демократичних сил. Загинуло майже 1 млн. іспанців, 2 млн. потрапило у в’язниці й концтабори. 500 тис. залишили країну.
Хоча Народний фронт програв фашистам в Іспанії, але його досвід боротьби довів можливість співробітництва всіх демократичних і лівих сил у боротьбі з фашизмом. Це був гарний досвід напередодні Другої світової війни.
Встановлення диктатури Ф. Франко.
На території, захопленій заколотниками, було встановлено терористичний режим фашистської диктатури. У жовтні 1936 р. генерал Ф. Франко був оголошений генералісимусом і главою держави. У лютому 1937 р. Ф. Франко видав декрет про призначення військових керівниками територіальних цивільних органів. У квітні 1937р. генерал очолив єдину фашистську партію. Йому було присвоєно титул «каудильйо» - вождь іспанського фашизму. У березні 1938 р. на захопленої фашистами території було створено примусову корпоративну прфспілкову організацію робітників і підприємців. Усі учасники демократичного і антифашистського рухів оголошувалися ворогами держави і їхні справи розглядав суд надзвичайних трибуналів. У 1939 р. в Іспанії остаточно встановився фашистський диктаторський режим, який спирався на реакційні кола підприємців, поміщиків, армію, церкву і фашистську партію. Ф. Франко отримав необмежені повноваження. Цей режим проіснував до смерті Ф.Франко у 1975 р.

Далі необхідно розглянути встановлення нацистської диктатури А. Гітлера, внутрішню політику нацистського режиму, наслідки цього для Німеччини та світу.
Різновидом фашизму був нацизм у Німеччині. Після першої світової війни німеччина була слабкою як економічно, так політично і морально.
На Паризькій мирній конференції вона була оголошена винуватицею війни. За Версальським договором частина території Німеччини була віддана сусідним державам. Країна повинна була виплатити величезні репарації державам – переможницям.
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. Негативно відбилася на економіці Німеччини. Безробіття, розорення селян і ремісників, урізування соціальних допомог привели до падіння авторитету Веймарської республіки.
У країні стали популярні партії, що обіцяли встановити «твердий порядок». Нацисти обіцяли вивести Німеччину з кризи. Їхня популярність неухильно зростала, і вже в 1932 р. НСДАП стала найбільшою політичною партією Німеччини.
У 1933 р., одержавши перемогу на парламентських виборах, нацисти на чолі з А. Гітлером прийшли до влади. Після приходу до влади Гітлера в країні сформувався культ особистості. Веймарська конституція була ліквідована, і Гітлеру довічно надано звання «фюрер»; він також був рейхсканцлером і главою нацистської партії НСДАП.
Установлювався всеосяжний контроль держави за життям суспільства і кожної людини. «Усі в державі і нічого поза державою», -ці слова Муссоліні були сутністю фашистськоо режиму. У Німеччині насаджувалася єдина ідеологія, вводилася однопартійна система, заборонялася діяльність опозиційних партій – соціалдемократичної і комуністичної. Усе населення було залучене у фашистські і нацистські організації. Так був установлений контроль над масовою свідомістю суспільства.
Особливе значення Гітлер приділяв пропаганді нацистських ідей серед молоді. Молоді люди проходили вишкіл у Гітлерюгенді, а також у військово – спортивних таборах.
Терор і насильство стали головними методами здійснення внутрішньої політики. Провідниками терору в Німеччині були гестапо (державна таємна поліція), загони СС, служби безпеки.
Особливістю економіки нацистської Німеччини було безпосереднє адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об’єднані в картелі за галузями. Підкорялися вони імперському міністрові господарства. Держава володіла багатьма підприємствами, конфіскованими в євреїв.
Нацисти ліквідували колишні профспілки. Був створений Німецький трудовий фронт, який у примусовому порядку об’єднав власників, робітників та службовців підприємств. Була введена загальна трудова повинність.
Антисемітизм став державною політикою Німеччини. Євреї були позбавлені цивільних прав, а з 1938 р. почалися масові єврейські погроми. Особливе місце в ідеології і практиці нацизму займав расизм. Німці (арійці) проголошувалися вищою расою. Національна перевага служила обгрунтуванням для знищення євреїв та інших неарійських народів.
Зовнішня політика Німеччини була спрямована на ліквідацію договорів Версальско – Вашингтонської системи з метою захоплення нових колоній.
Прихід до влади Гітлера в 1933 р., установлена ним нацистська диктатура призвели до національної трагедії німців в 1945 р.
Отже, нацистська диктатура в Німеччині ліквідувала демократичні порядки, права і свободи громадян, утвердила диктатуру однієї партії, що встановила контроль над усіма сферами соціально-економічного і суспільно-політичного життя країни. Німеччина готувалася до нової світової війни за встановлення світового панування.












План семінарського заняття №3

Тема: «Болгарія. Югославія»
І.Навчальні питання.
1.1Революційний рух 1918 – 1919 років в Болгарії.
1.2 Болгарія в другій половині 30-х років.
1.3 Утворення королівства сербів, хорватів і словенців.
1.4 Відовданська Конституція 1921 року.
1.5 Національне питання.
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення).
2.1 Реферати:
- Становище Болгарії після Першої світової війни.
- Утворення королівства сербів, хорватів і словенців.
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939: Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: Ґенеза, 2004.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Полянський Б.П. Всесвітня історія. 1919-1939: Підруч. Для 10-го класу, загальноосвітній навч. заклад.-К.: Генеза, 2004.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 10 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2002.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.

Методичні поради
Мета семінарського заняття: з’ясувати наслідки Першої світової війни для Болгарії; охарактеризувати діяльність уряду О. Стамболійського; розглянути причини політичної нестабільності, пов’язані з частою зміною політичних режимів у країні. Визначити, як було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців; з’ясувати суть національного питання, причини його загострення, формувати вміння зіставляти та аналізувати історичний матеріал, робити власні висновки.

При підготовці до першого питання семінарського заняття слід з’ясувати що вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро – німецького блоку, Болгарія в 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Затяжна війна вимагала мобілізації майже всього чоловічого населення, завдала значних збитків промисловості, сільському господарству, ремеслам. 70% підприємств, не пов’язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою діяльність. Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25-30%, країа змушена була закуповувати борошно та інші види продовольства за кордоном.
Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох районах країни розпочався голод. На голодному пайку перебувала й армія: солдати отримували по 250 грамів сурогатного хліба, не вистачало обмундирування, спорядження.
В 1918 р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний вибух, коли у вересні 1918р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах , що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами: «На багнет винуватців війни !», «На Софію!». Повстанці зайняли головний штаб болгарської армії і заарештували офіцерів. 26 вересня вони знаходились вже за 30 км. Від Софії. Уряд, не маючи сил для придушення повстання, направив для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Олександр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було послано до командування Антанти з проханням про перемир’я.
Стамболійський запропонував лідерові «тесняків» Дімітру Ьлагоєву діяти спільно для встановлення в Болгарії республіки, але партія «тісних» соціалістів відхилила пропозицію.
Даскалов не виправдав довіри уряду – він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським. Під керівництвом Даскалова повстанці вирушили до Софії, зайняли село Владай за 15 км. від столиці. Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Однак уряд перегрупував вірні йому сили, які за допомогою німецької дивізії, що була перекинута під Софію, 30 вересня завдали повстанцям поразки.
Результати революційних подій 1918 р.
Болгарія уклала перемир’я з Антантою.
Цар Фердинанд зрікся престолу на користь сина Бориса ІІІ.
Поширення впливу лівих сил, переважно БЗНС, які вимагали проведення реформ.

Далі необхідно охарактеризувати «Селянську диктатуру» О. Стамболійського (1919-1923рр.). З’ясувати як відбувся державний переворот 1923р. та державний переворот 19 травня 1934 р.

Болгарія наприкінці 30-х років ХХ ст.
Внутрішня політика:
-Розкол в уряді завдяки інтригам Бориса ІІІ.
-1935р. Відставка К. Георгієва, фактичне встановлення монархічної диктатури.
-Опора монархії – офіцерство.
Зовнішня політика:
-Орієнтація на Німеччину.
-Приєднання до антикомінтернівського пакту.
-Договір про ненапад з державами Балканської Антанти. (Воєнно-політичний союз Греції, Румунії, Югославії, Туреччини створений 1934р).
-1941р. – окупація Болгарії гітлерівськими військами, перетворення на сателіта Німеччини.
При підготовці до наступного питання студентам необхідно звернути увагу на центри об’єднавчого процесу в Югославії.
1. Південно-слов’янський національний комітет.
2. Південно-слов’янський об’єднавчий комітет на чолі з представником Хорватії А. Трумбичем.
3. Емігрантський сербський уряд на чолі з Н. Пашичем.
4. Чорногорський комітет національного об’єднання.

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців.
Передумови:
1. Крах Австро-Угорської імперії внаслідок поразки у Першій світовій війни.
2. Національно-визвольний рух народів Балканського півострова.
3. Сприяння Антанти створенню королівства.
Етапи:
1. Липень 1917р. – підписання А. Трумбичем та Н. Пашичем Корфської декларації, яка передбачала об’єднання сербів, хорватів, словенців і чорногорців у єдине королівство під зверхністю династії Карагеоргієвичів, кожна земля мала зберігати автономію.
2. 29 жовтня 1918 р. – Народне віче словенців, хорватів і сербів проголосило утворення незалежної держави.
3. 1 грудня 1918 р. – угода між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про утворення єдиної держави – Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі з О. Карагеоргієвичем.
Результат:
1. Утворення нового багатонаціонального королівства на засадах конституційної монархії.

Видовданська конституція 1921 р.
Ухвалена 28 червня 1921 р. Установчими зборами у день Святого Вида, завершила процес формування держави.
Державний устрій:
1. Конституційна монархія.
2. Король недоторканна особа з широкими повноваженнями: верховний головнокомандувач, провідник зовнішньої політики тощо.
3. Законодавча влада – у Народної скупщини та короля.
4. Виконавча влада – в Ради міністрів.
Територіальний устрій:
1. Визнання законності єдиного сербо-хорвато-словенського народу.
2. Поділ держави на 33 жупи(губернаторства) на чолі з призначуваними королем жупанами.
3.Фактичне затвердження унітарного устрою за переваги сербів.
Права і свободи:
1. Виборче право – для чоловіків від 21 року.
2. Задекларовані демократичні права і свободи.

Національне питання.
При підготовці цього питання студентам необхідно визначити, що Королівство сербів, хорватів і словенців 1918 р. не було випадковим конгломератом різних земель. Його виникнення було наслідком свідомого прагнення південнослов’янських народів до об’єднання. Особливою популярністю серед багатьох політичних сил користувалася ідея Балканської Федерації. У новій державі, однак, з усіх можливих форм політичного устрою перемогла центристська модель. Унітарне Югославське королівство на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей не врахувало особливостей історичного розвитку та політичного стану народів і територій, що входили до нього. Тому національне питання протягом всього міжвоєнного часу було віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни. Кризи на соціальному й національному фронті регулярно струшували країну.
Визначальними були сербо – хорватські протиріччя. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнювання прав національностей. Прагнучи внести розкол у опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс з Радічем. Він та інші представники цієї партії були включені до складу уряду, партія перестала називати себе республіканською, визнала Видовданську конституцію й вишла з Селянського Інтернаціоналу.
Проте компроміс був тимчасовим. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в Скупщині депутатом від правлячої партії було смертельно поранено С. Радича, а двох іншіх парламентарів Хорватської Селянської партії убито. В Хорватії почалися масові мітинги протесту.
Вибухонебезпечна обстановка складалася сторіччями в Косово, де після поразки від турків в 1389 р. припинила існування Сербська держава. У національному самовизнанні сербів Косово посідало особливе місце, тут знаходився центр сербської державності. Проте з кінця ХVІІ ст. З різних причин сербське населення почало залишати свою прабатьківщину, переселяючись головним чином до Воєводини, а на їх місце турецька адміністрація почала поселяти албанців. З плином часу албанці стали тут більшістю.
Албанізація Косово – відкрита рана в сербській національній свідомості. У міжвоєнний період виникали численні конфлікти між сербами та албанцями в цьому регіоні. Прогресивні сили і в Хорватії, і в Словенії, підіймаючи прапор націоналізму, прагнули суверенітету і незалежності, що відповідало настроям значної частини жителів цих районів Королівства. Загострення національних суперечностей призвело до військово - монархічного перевороту в січні 1929 року.






























План семінарського заняття №4

Тема: «Друга світова війна (1939 – 1945рр.)»

І. Навчальні питання.
1.1 План «Барбаросса». Напад Німеччини на СРСР.
1.2 Створення антигітлерівської коаліції.
1.3 Перебіг подій на радянсько – німецькому фронті.
1.4 Московська битва та її значення.
1.5 Напад Японії на Перл – Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
1.6 Війна в Північній Африці.
1.7 Кримська (Ялтинська) конференція.
1.8 Військова поразка та капітуляція Німеччини.
1.9 Берлінська (Потсдамська) конференція та її рішення.
1.10 Розгром Японії.
1.11 Підсумки та уроки Другої світової війни.
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)
2.1 Доповідь: «Причини і початок Другої світової війни.
2.2 Теми рефератів:
- Створення антигітлерівської коаліції.
- Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух опору.
- Напад Японії на Перл – Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 11 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 11 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 11 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2003.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.





Методичні поради
Мета семінарського заняття: дати характеристику бойових дій в ході війни, охарактеризувати основні битви цього періоду, зрив плану бліцкригу, розкрити процес формування антигітлерівської коаліції, показати суть нацистського і японського «нового порядку», розкрити зміст явища голокосту, охарактеризувати рух Опору в окупованих країнах Європи, розкрити процес відкриття Другого фронту, показати крах країн фашистського блоку, охарактеризувати процес повоєнного мирного врегулювання, закріпити навички зіставляти і аналізувати історичні матеріали.

1.Студентам необхідно підготувати план відповіді на кожне питання семінарського заняття.
2.Розгляд питань, які розглядаються на семінарському занятті, обов’язково супроводжуються демонстрацією карти.
3.Особливістю даного заняття є те, що студенти повинні дуже добре володіти змістом історичних документів, хронологією військових дій Другої світової війни, з’ясовувати причини поразок в ході війни, аналізувати і зіставляти історичний матеріал.

При розгляді першого питання слід звернути увагу на стратегічні плани Гітлера, який планував ще до закінчення війни з Англією блискавичною воєнною операцією перемогти СРСР.
22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану «Барбаросса» (відомий ще як директива №21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни – «бліцкрігу». За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск – Астрахань.
Далі слід виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 року:
-при всіх обставинах, політичних і військових, напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер;
-військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР (тільки в Європі нацистами був захоплений арсенал, яким можна було озброїти 200 дивізій);
-німецькі війська мали значну чисельну превагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучсними танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;
-вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.
Студентам необхідно виділити і суб”єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:
-боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;
-помилковою виявилась воєнна доктрина про «війну малою кров’ю на території ворога»;
-грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;
-напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;
-репресії 1937-1038 рр. Знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.

По другому питанню студентам необхідно розглянути формування Антигітлерівської коаліції.
22 червня 1941р. у зверненні до нації англійський прем’єр заявив, що Велика Британія надасть «Росії і російському народові всю допомогу, яку тільки зможе». Про свою підримку СРСР заявив і президент США Ф.Рузвельт. 12 липня 1941р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. 14 серпня 1941р., після зустрічі Ф.Рузвельта та В. Черчілля, з’явився документ під назвою Атлантична хартія, який підвів під майбутню коаліцію ідеологічне підгрунтя. До цієї Хартії у грудні 1941р. приєднався і СРСР. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу. 1 жовтня 1941р. у Москві між СРСР, США та Великою Британією було підписано трьохсторонню угоду про допомогу Радянському союзу зброєю і продовольством. Далі звернути увагу на систему ленд – ліз.
1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Велика Британія, підписали Декларацію Об’эднаних Націй, яка укладалася на принципах і завданнях Атлантичної хартії. Вони зобов’язалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорів, співробітничати у війні та не укладати сепаратного миру. У Декларації зазначалося, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи і незалежності всіх народів.
В умовах створення Антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.
26 травня 1942 р. в Лондоні між СРСР і Великою Британією було підписано договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її сателітів в Європі. У Вашингтоні відбулися радянсько-американські переговори, які завершилися підписанням 11 червня 1942 р. угоди про взаємодопомогу у веденні війни проти агресорів.
Війна виявила збіг корінних національних інтересів держав, яким загрожували німецький фашизм і японський мілітаризм. Антигітлерівська коаліція держав стала і коаліцією народів, що сприяло її міцності.

При розгляді третього питання рекомендовано готуватися за планом.
І варіант.
1.Танкова битва в районі Рівне-Дубно-Луцьк-Броди (23-29 червня 1941р.).
2.Київська оборонна операція (7 липня-26 вересня 1941 р.).
3.Смоленська битва (10 липня-10 вересня 1941 р.).
4.Оборона Одеси (5 серпня-16 жовтня 1941 р.).
5.Битва за Ленінград (10 липня-1941 р. – 27 січня 1944 р.).
6.Оборона Севастополя (30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.).
7.Битва за Москву (30 вересня 1941 р. – 7 січня 1942р.).
8.Сталінградська битва (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.).
9.Курська битва (липень 1943 р. – серпень 1943 р.).

ІІ варіант.
Пропонується виконати порівняльну таблицю «Битви Другої світової війни».


Битви
Дата
Кількість
учасників
Кількість
техніки
Командувачі
Наслідки

Танкова битва






Київська
оборонна
операція






Смоленська
битва






Оборона
Одеси






Битва за
Ленінград






Оборона
Севастополя






Битва за
Москву






Сталінградська
битва






Курська битва






Берлінська
битва







Далі студентам необхідно особливу увагу звернути на битву за Москву (операцію німецької армії «Тайфун»). Битва за Москву (30 вересня 1941 р. – 7 січня 1942 р.). Після розгрому радянських військ в Україні німецьке командування основний удар знову спрямувало на Москву. У продовж 30 вересня – 2 жовтня 1941. німецькі війська прорвали оборону радянських військ на московському напрямку. У районі Вязьми та Брянська радянські війська були оточені й розгромлені. 663 тис. солдатів потрапили в полон. Здавалося, що операція «Тайфун» по захопленню Москви наближалася до завершення. Але на підступах до міста німецькі війська зустріли відчайдушний опір. Спроба фланговими ударами оточити війська, що захищали Москву, була невдалою. 5-6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла у контрнаступ і відкинула гітлерівців від Москви на 100-250 км, що спричинило остаточний зрив «бліцкригу» та початок загального наступу Червоної армії на фронті довжиною у 1000 км до квітня 1942 р.
Перемога під Москвою зміцнила Антигітлерівську коаліцію, додала віри населенню СРСР у майбутню перемогу.

Далі рекомендовано заслухати реферат: «Напад Японії на Перл – Харбор і початок бойових дій на Тихому океані» та обговорити його на занятті.

Воєнні дії Другої світової війни в Північній Африці.
Розглянути це питання студентам допоможе наступна таблиця.
Особливості
війни
-Воєнні дії вели невеликі моторизовані загони уздовж
Узбережжя Середземного моря.
-Місцеве населення-араби-майже не страждало, оскільки обидві сторони потребували води і продовольства

Дата
Подія

Серпень 1940р.
Вторгнення італійських військ у Сомалі

Вересень 1940р.
Напад Італії на Єгипет з метою встановлення контролю над Суецьким каналом. Звернення Італії по допомогу до Німеччини

Лютий 1941р.
Висадка в Лівії німецького корпусу генерал-фельдмаршала Е.Роммеля

Березень 1941р.
Наступ німецько-італійських військ. Головні сили британців капітулювали; частина військ укрилася у фортеці Тобрук.

Травень 1942р.
Тобрук капітулював

Жовтень 1942р.
Британські війська під командуванням Б.Монтгомері завдали удару по армії Роммеля під Ель-Аламейном. У війні відбувся перелом на користь союзників

Листопад 1942р.
Висадка англо-американського десанту під командуванням Д. Ейзенхауера в Алжирі

Травень 1943р.
Звільнення Північної Африки від італо-німецьких військ



При розгляді Кримської (Ялтинської) і Берлінської (Потсдамської) конференцій студентам необхідно:
-визначити країни, учасниць конференцій;
-назвати які питання розглядалися, які питання не були узгоджені та з яких причин;
-розглянути загальні підсумки конференцій.
Наступне питання включає розгляд Берлінської операції, співвідношення воюючих сил. За яких обставин капітулювала Німеччина.
Далі необхідно визначити роль і місце СРСР у війні з Японією. Звернути увагу на відносини СРСР, США, Великої Британії. Дати відповідь на питання: Яку мету переслідували США, застосовуючи атомні бомби проти Японії? Чому міста Хіросіма і Нагасакі були обрані для атомного бомбардування? До яких наслідків призвели атомні бомбардування японських міст?
Заключне питання пропонується розглянути шляхом виконання порівняльної таблиці «Підсумки і наслідки Першої і Другої світових воєн», з подальшим обговоренням в групі.


Перша світова війна
Друга світова війна

Тривалість



Кількість держав, що
воювали



Населення держав, що
воювали



Територія охоплена воєнними діями



Кількість мобілізованих до
Збройних сил



Загиблі та померлі від ран



Матеріальні витрати



Вироблено літаків



Вироблено артилерійських гармат
І мінометів
















План семінарського заняття №5

Тема: «СРСР у повоєнний період»

І.Навчальні питання.
1.1 Процес десталінізації.
1.2 Лібералізація суспільно-політичного життя. М.С.Хрущов.
1.3 Спроби економічних реформ.
1.4 Соціальні реформи та їх наслідки.
1.5 Зміни у зовнішній політиці.
1.6 Роки «застою» (1964 – 1985 рр.)
1.7 Перебудова та розпад СРСР (1985 – 1991 рр.)
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)
2.1 Доповідь: «Реформи А.М. Косигіна».
2.2 Реферат: «Дисидентський рух (1956 – 1985 рр.)
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 11 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 11 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 11 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2003.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.

Методичні поради
Мета семінарського заняття: з’ясувати основні тенденції ровитку СРСР у 1945 – 1964рр., охарактеризувати останні роки правління Й.В. Сталіна і реформи М.С. Хрущова, розкрити причини усунення М. Хрущова від влади; розкрити суть періоду «застою», охарактеризувати процес перебудови в СРСР, показати причини розпаду СРСР; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах: виховувати студентів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Основні поняття і терміни: наддержава , відбудова, сталінізм, культ особи, «ленінградська справа», «справа лікарів», «ждановщина», космополітизм, «відлига», десталінізація, реабілітація, реформи М. Хрущова, «застій», перебудова, гласність.
При розгляді першого питання слід звернути увагу на наслідки Другої світової війни для СРСР, на відбудову народного господарства, на етапи десталінізації, на доповідь М. Хрущова «Про культ особи Сталіна та його наслідки» на ХХ з’зді КПРС.
Далі необхідно розглянути суспільно – політичне життя у 1945 – 1953 рр.
Самостійна робота за підручником.
Визначте риси сталінського режиму в повоєнний час (1945 – 1953 рр.).
Зразок відповіді.
Риси сталінського режиму в повоєнний час (1945-1953 рр.)
-Зміцнення влади Й. Сталіна в результаті перемоги у війні.
-Подальша централізація державного управління, розбухання державного апарату. Згортання будь – якої самостійності на місцях.
-Збільшення представництва партійно – державної номенклатури в Радах.
-Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом, репресії проти військових.
-Посилення ідеологічного тиску. «Ждановщина».

5 березня 1953р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком процесу, що з годом отримав назву «відлига» - спроба лібералізації соціально – політичного життя, проведення значних соціально – економічних реформ.

Реформи М. Хрущова у промисловості та управлінні.

Зміст
Результати

-Скорочення кількості міністерств союзного
підпорядкування.
-Розширення прав республік у формуванні бюджету, використання капіталовкладень.
-Ліквідація міністерств.
-Утворення системи рад народного господарства-
раднаргоспів-територіальних органів, які планували
й управляли промисловістю і будівництвом у межах
відповідних економічних районів.
-Створення Вищої ради народного господарства та державних комітетів з окремих галузей промисловості.
-Зростання реальних повноважень республік.
-Децентралізація управління.
-Більш ефективне використання ресурсів.
-Збільшення виробництва товарів народного споживання.
-Впровадження промислових ЕОМ,
запуск першого штучного супутника Землі(1957), політ першого космонавта Ю. Гагаріна у космос (1961), розвиток атомної енергетики.
-Зростання добробуту населення.
-Повільні темпи НТР (крім воєнної та космічної галузей, відставання від західних держав.



Реформи М. Хрущова у сільському господарстві.

Рік
Зміст
Результати

1953
-Впровадження матеріального заохочення працівників.
-Скорочення податків на присадибні ділянки.
-Списання боргів колгоспів.
-Рентабільність сільского господарства.
-Зростання валового збору зерна.

1957
-Укрупнення колгоспів.
-Перетворення колгоспів на радгоспи.
-Скорочення кількості колгоспів, покращення їхньої матеріально-технічної
бази.
-Занепад «неперспективних» сіл.

1958
-Ліквідація МТС.
-Продаж техніки МТС колгоспам за завищенними цінами.
-Зростання боргів колгоспів.
-Відсутність необхідних умов для обслуговування і зберігання техніки.


Сільськогосподарські надпрограми М. Хрущова.

Рік
Мета
Результати

1964
-Освоєння цілинних земель Південного Сибиру, Казахстану,
Алтаю, Північного Кавказу.
-Закріплення екстенсивного розвитку аграрної галузі.

1955
-Розширення посівів кукурудзи як кормової культури.
-Скорочення посівів зернових.
-Порушення сівозміни, структури грунтів.

1957
-Догнати і перегнати США у виробництві м’яса і молока на душу населення.
-Скорочення поголів’я худоби у присадибних господарствах.
-Нестача кормів.


Реформи М. Хрущова у соціальній сфері.

Рік
Характеристика
Результати

1953
-Введення щомісячної (або поквартальної)
оплати праці колгоспників.
-Нормалізовано виплату трудоднів.
-Підвищення грошової оплати колгоспників.

-Відплив кадрів з села.
-Вільний продаж побутової техніки, автомобілей.
-Реальне покращення добробуту громадян СРСР.
-Наприкінці 50-х років підвищуються ціни, заморожується зарплата, поглиблюється товарний дефіцит.



1956
-Зростання пенсій на 80%.
-Скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців за залишення роботи.
-Селянам надано паспорти.
-Початок масового житлового будівництва: до 1965р. житлом забезпечено 18 млн. осіб.


1957
-Ліквідовано обов’язкові державні позики, що забирали до 10% зарплати.
-Скорочено робочий день.
-Впроваджено 5-денний робочий тиждень.


1961
Грошова реформа: вартість карбованця зменшено вдесятеро, зросли ціни.



Зміни в зовнішній політиці.
У 1956 р. на ХХ з’їзді КПРС був проголошений новий зовнішньополітичний принцип визнання багатоваріантності шляхів побудови соціалізму (що позбавляло ідеологічного обгрунтування спроби радянського керівництва втручатися у внутрішні справи інших соціалістичних країн).
Далі студентам рекомендовано самостійно відпрацювати необхідний матеріал за підручником: Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.:Навчальний посібник. – Харків.: Парус, 2008 –с.256 -258.
Під час проведення семінарського заняття рекомендовано заслухати доповідь: «Реформи О.М. Косигіна» та обговорити її.

«Застій». Розвиток СРСР у 1964 -1985 рр.
Період 1964 – 1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав образну назву «застій». Ця назва не зовсім точном відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х – першій половинці 1980-х рр., але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. «Застій» не передбачав припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 1960-х рр.), виконувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Ті часи характеризуються досягненням відносної соціальної та матеріальної стабільності, досить пристойним порівняно з попередніми періодами рівнем життя основної маси населення.
Далі студентам и необхідно розглянути наступну таблицю і зробити
висновки.



Наростання
економічної
кризи
-Технологічне відставання СРСР, за винятком військової та космічної промисловості.
-Значна енерго та матеріаломісткість виробництва.
-Експортний товар – сировина, перед усім нафта і газ.
-Низька продуктивність праці.
-Реалізація дорогих, економічно необґрунтованих проектів.
-Закупка за кордоном продовольства та товарів масового вжитку.
-Замороження будівництва об’єктів культури, освіти, спорту.
-Гостра житлова проблема.
-Товарний дефіцит.


Економічна
криза
-Зміна річищ Амудар’ї та Сирдар’ї – річок, що впадали в Аральське море, - призвела до обміління моря, засолювання грунтів.
-Затоплення родючих земель унаслідок будівництва великих ГЕС.
-Будівництво АЕС у густонаселених регіонах.
-Забруднення водоймищ, повітря відходами виробництва.


Суспільно-політичний
застій
-Конституція 1977 р. закріпила тезу про побудову в СРСР «розвиненого соціалістичного суспільства».
-Возвеличення керівництва держави, перед усім Л. Брежнева.
-Конституційне затвердження однопартійної системи.
-Фіктивності більшості прав і свобод.
-Корупція.

Національне
питання

Національне
питання
-Заява про формування «радянського народу».
-Русифікація: різке скорочення вузів з рідною мовою навчання, заохочення відмови від вивчення рідної мови тощо.
-Заохочення міграцій населення до інших республік.
-Колоніальний характер республіканських економік (вирощування бавовнику в Середній Азії).




Наука
і культура
-Фінансування перед усім природничих дисциплін, що були пов’язані з оборонною промисловістю.
-Заборона об’єктивно аналізувати радянську політику.
-Дві течії в мистецтві: представники однієї звеличували комуністичну партію, за що користувалися державною підтримкою (М.Шолохов, К. Федін), представники іншої були опозиційно налаштовані і критично
Ставилися до існуючих порядків (О. Солженіцин, В. Аксьонов, Б. Гребенщиков).


Результати
-Стагнація економіки, відставання від провідних індустріальних держав.
-Наростання мовчазного невдоволення.
-Активізація дисидентів.


Самостійна робота за підручником.
Студентам необхідно розглянути дисидентський рух (1956-1985рр.) та дисидентські організації.
Зразок відповіді:
-Поняття.
-Передумови виникнення.
-Методи боротьби дисидентів.
-Течії дисидентського руху.
-Методи боротьби проти дисидентів.
-Значення діяльності.

-Назва організації.
-Рік утворення.
-Учасники.
-Діяльність.

Наступне питання: «Перебудова та розпад СРСР (1985-1991 рр.)

При розгляді питання необхідно пояснити суть, мету, хто ініціатор і результат перебудови.
Охарактеризувати: економічні та політичні реформи часів перебудови і їх результати. Проаналізувати піднесення національних рухів у СРСР (причини, прояви). Назвати причини розпаду СРСР.








Зміст
1.Самостійна робота студентів......................................................................3
2.План семінарського заняття №1.................................................................9
3.План семінарського заняття №2................................................................20
4.План семінарського заняття №3................................................................28
5.План семінарського заняття №4................................................................33
6.План семінарського заняття №5................................................................39















13PAGE 15


13PAGE 142415




15

Приложенные файлы

  • doc 18913442
    Размер файла: 459 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий