Pitannya na ekzamen

Розділ 1. «Документознавство»

1. Сутність поняття документ (9)
З документознавчих позицій документ – це матеріальний об'єкт, що спеціально створений людиною для фіксування та подальшої передачі в часі та просторі соціальної інф-ції. На міжнародному рівні найбільш загальновизнане таке значення документу – це записана інф-ція, що може бути використана в документному процесі в якості одиниці цього процесу. ІІолісемічність поняття «документ» обумовила офіційне прийняття в Україні 3 значення документу, що зафіксовані у відповідних державних стандартах України (ДСТУ)
Документ – це записана інф-ція, що може розглядатися як одиниця в ході здійснення інф-ної діяльності.
Документ – це матеріалізований об'єкт з інф-цією закріпленим, створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі.
Документ – це матеріальний об'єкт, що містить в закріпленому вигляді інф-цію, оформлений належним чином і має правове значення відповідно до діючого законодавства.
Невід'ємними атрибутами док-та, що випливає з його широкого визначення є:
1) наявність інф-ції; 2) стабільна речова форма, що забезпечує довготривале використання та зберігання док-та; 3) його функціональна призначеність для використання в соціальних комунікаційних каналах.
Матеріальна складова – це атрибут, без якого документ не може існувати, розглядатися як фізична сутність док-ту, певна його форма, що завдяки своїй стабільності забезпечує здатність док-ту зберігати і передавати інф-цію в просторі і часі. Матеріальні сторона визначається носієм інф-ції, тобто матеріальним об'єктом, спеціально створеним для фіксування і передачі інф-ції.
Компоненти док-ту: 1)матеріальна основа документу; 2)форма носія інф-ції; 3)спосіб запису інф-ції.
Матеріальна основа - це сукупність матеріалів, що складають носії інф-ції і використовуються для запису повідомлення; вона може бути природна або штучна (паперова і полімерна).
Форма носія-це його спеціальна конструкція, що забезпечує збереження та передачу інф-ції, робить документ зручним для його використання і зберігання. В залежності від форми можуть бути аркушеві, кодексові, дискові, комбіновані.
Спосіб запису-визначається функціональним призначенням та можливостями його використання в документних комунікаціях.
2. Документ як система (30)
Документ – це складний об’єкт, що являє собою єдність інформації та її матеріального носія. Виходячи з розуміння системності документа найбільш оптимальнішим методом його дослідження є метод системного підходу. Системний підхід дозволяє виділити в межах документа його елементи та підсистеми, а також з’ясувати найбільш показові властивості і ознаки документа. Поняття системності є відносним, оскільки, з одного боку документ сам має певну структуру, а з іншого боку може виступати як елемент іншої системи. Таким чином, вчення документа як системи передбачає встановлення його елементів та підсистеми. Визначення його властивостей та ознак та з’ясування функцій документа в системі соціальних комунікацій.
Як і всякий об’єкт, документ має багато властивостей. Найбільш важлива – атрибутивність. Документ як цілісна система складається з двох основних сегментів – інформаційної та матеріальної. Документ передбачає наявність смислової інформації, стабільності речової форми. Документ має двоїсту природу і дві сторони: зміст (думка, ідея) і форму (матеріальну. Яка служить для закріплення та передачі інформації). Документ має речову форму, яка відрізняється стабільністю, при чому дана форма спеціально виготовляється для фіксування інформації, називається матеріальним носієм. Документ стає документом тільки в тому випадку єдності його матеріальної форми та інформації, яка міститься у ньому.
Функціональність документа призначена для передачі його інформації в просторі і часі. Документ виконує багато загальносистемних та специфічних функцій, які залежать від різноманітних потреб суспільства в інформації, знаннях. Саме властивості документа виконують свої функції, дозволяючи розглядати його як функцію, як засіб соціальної документної комунікації.
Структурність документа - тісно взаємозв’язані його елементи і підсистеми, що забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей при різноманітних зовнішніх та внутрішніх змінах. Кожен елемент має свою структуру: послідовність та взаємопов’язане розміщення його елементів та підсистем: як текстової інформаційної складової так і матеріальної.
До відмінних ознак документа належать: наявність смислового семантичного змісту. Документ – носій смислу, який передається знаками. Сукупність послідовних знаків, які передають смисл, вміщують документи являються його обов’язковою ознакою.
Стабільна речова форма забезпечує довготривале збереження документа, можливість багаторазового використання і переміщення інформації в просторі та часі.
Призначенність для використання в комунікаційних каналах : документ ний статус мають лише ті документи, які початково призначені для зберігання та передачі інформації в часі та просторі.
Документ – це спеціально створений людиною для комунікаційних цілей носій інформації.
Завершеність повідомлення – ця ознака залежить від області використання документа. Фрагментне повідомлення не може бути повноцінним документом. Потреба завершеності є важливою, оскільки має ряд незавершених повідомлень, маючи особливе значення для навчальних досліджень.
Функції документа – це його суспільна роль, соціальна значимість, ціль, задача. Документ полі функціональний об’єкт, виконуючи ряд взаємопов’язаних соціальних функцій.
Головна функція документа – це збереження і передача інформації у просторі та часі. Загальні функції: - інформаційна, комунікативна. Кумулятивна.
Інформаційна функція - це можливість документа забезпечувати потреби суспільства в інформації, слугувати джерелом інформаційних знань.
Комунікативна - це можливість документа бути інформаційним засобом передачі, обміну, комунікації спілкування.
Кумулятивна функція – це можливість документа накопичувати, концентрувати, збирати та упорядковувати інформацію з ціллю її збереження для покоління.
Спеціальні функції присутні не завжди.
Управлінська функція виконується документами, які створені для управлінських цілей в процесі його реалізації.
Пізнавальна або когнітивна – можливість документа слугувати засобом отримання та передачі знань для вивчення процесів, явищ природи та суспільства.
Разова – можливість документа слугувати засобом доказу, підтвердження будь-яких фактів.
Загально-культурна – можливість документа сприяти розвитку культури суспільства.
Меморіальна, пам’ятна – можливість документа слугувати зовнішньою пам’яттю людини і суспільства в цілому.
Гедонічна функція – можливість документа слугувати засобом відпочинку.

3. Сутність поняття «матеріальна складова документа» (19)
Сама інформація не виступає достатньою ознакою документа. Матеріальна складова є однією з двох необхідних додатків документа, без якого він існувати не може. Матеріальна складова - це його речовинна (фізична) суть, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати і передавати ін-цію в просторі і часі. Матеріальну складову документа визначає носій ін-ції - матеріальний обєкт, спеціально створений людиною за допомогою якої можна зберігати і передавати ін-цію. Призначеня документа для зберігання і передавання ін-ції в просторі і часі обумовлює його специфічну матеріальну конструкцію представлену у вигляді книг, газет, буклетів, мікрофіш, фільмів, дисків, дискет і т. д. Ця спеціальна конструкція забезпечує виконання документами їх головної функції, даючи можливість бути зручними для переміщення в просторі, стійкими для зберігання ін-ції в часі, пристосованих для фізіологічних можливостей читання повідомлення.
Під матеріальною складовою документа мають на увазі: 1. матеріальну основу документа. 2. форму носія ін-ції. 3. спосіб документування або запису ін-ції. Матеріальна основа докамента - сукупність матеріалів, використаних для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носіїв ін-ції. Залежно від матеріальної основи докумети поділяються на дві великі групи: природні і штучні. Штучні в свою чергу - на паперові документи; документи на не паперовій основі - полімерні документи (полімерно- ; плівкові, полімерно-пластинкові). Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Справжня революція відбулася в результаті винаходу паперу, що відбувся в 12 рр. до н. е. і вже в 76р. Папір використовували для книг. Спосіб виготовлення був започаткований в Китаї і згодом поширилося на всю Європу. В Україні папір придатний для друку було організовано в XVIII ст. в Києво-Печерській лаврі. До паперових відносять: Ділові документи, науково-технічна документація, книги, журнали, газети, рукописи, карти, ноти, ізовидання і т. д. Найбільша якість у паперу, він дозволяє тиражувати ін-цію. Поява штучних носіїв на полімерній основі породила видову різноманітність документів здатних нести звукову мову, музику, рухоме і обемне зображення. Були створенні грампластинки, магнітні плівки, фото-, кіноплівки, магнітні і оптичні диски, матеріальні носії такої ін-ції, яка не може бути зафіксована на папері. Як матеріальна основа полімерних документів використовуються багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластиковими. Фотоматеріали поділяють на чорнобілі і кольорові, негативні і позитивні. Фотоматеріали діляться на кіноплівку, фотоплівку, фонограму, кіноплівку. До полімерно-плівкових відносять: кінодокументи, фотодокументи, фонодокументи, перфострічки. До полімерно- пластинкових відносять: гнучкий магнітний диск, магнітна карта, гнучка і жорстка грампластинка, оптичний диск. Існують стандарти на матеріальну основу документа покликані гармонувати механічну міцність, біостійкість, стійкість від зношення і довговічність документа. Форма носія ін-ції - це спеціальна конструкція матеріального носія, що забезпечує виконання документом його основних функцій, робить його зручним для використання і зберігання. Залежно від форми носія розрізняють: листкові, кодексові, карткові, стрічкові, дискові, комбіновані документи. Листковий документ існує у вигляді одного або декількох листків друкарського матеріалу будь-якого формату без скріпляючого (листівка, газета, буклет, плакат ). Кодекс - найпоширеніша форма книги з блоком скріплення листків паперу (книга, брошура, журнал, атлас, альбом). Картковий документ з карткою встановленого формату на матеріалі підвищеної частини (листівка, календарик, мікрокарта, перфокарта, каталожна карта, мікрофіша). Стрічковий документ виготовлений у вигляді безперервної смуги матеріалу із записом ін-ції (магнітна стрічка, кіно-, відео-, перфострічка, стрічка принтера, мікрофільмі, фонограма). Дисковий - документ у вигляді диску. Це носій ін-ції, що є круглою пластиною, покритою шаром матеріалу, здатного запамятовувати і відтворювати ін-цію. Форма матеріального носія інформації постійно удосконалюється.

4. Внутрішня структура документа (26)
Структура - відносно стійкий спосіб організації елементів док-та як системи. Внутрішня структура док-ту - це його внутрішня будова, набір взаємопов'язаних елементів і частин, що дозволяють більш ефективно шукати, сприймати і використовувати інф-цію, що міститься в ньому. Вона об'єднує документ в єдине ціле, підпорядковує його внутрішні компоненти один одному і цілому. Склад внутрішніх структурних елементів і частин багато в чому визначається видом док-та. Видання повинно включати розташовані в певній послідовності наступні елементи і частини: елементи видання, на яких розміщають вихідні відомості; зміст; передмова: вступну статтю, основну частину (основний текст); післямова; допоміжні покажчики; додатки. Вихідні відомості - це сукупність даних, що характеризують док-т і призначених для його оформлення бібліографічної обробки, систематичного обліку і інформування споживачів. До основних елементів вихідних відомостей відносяться: автор, заголовок (назва), анотація (реферат), місце і рік видання, видавництво.
Зміст - елемент апарату видання, перелік заголовків творів, надрукованих у виданні, що є, або прізвищ авторів і заголовків публікованих авторів, а також заголовків розділів, що входять до складу твору, з вказівкою сторінок, з починаються ці розділи або автори.
Передмова - елемент апарату видання, передуючий основному тексту, і що містить пояснення мети, особливостей твору і т.п. може належати автору, видавництву, редактору, перекладачу.
Текст - тематично взаємопов'язана послідовність висловів або вислів, виражений за допомогою певної системи знаків, а також письмова орієнтація висловів; основна частина літературного твору, виражена у вигляді зв'язаних лексично, граматично, логічно, стилістично фраз, що передає його зміст. У виданні розрізняють текст основний, допоміжний і додатковий. В основному тесті викладений основний зміст публікованого твору на відміну від текстів передмови, післямови і т.п.
Післямова - елемент апарату видання, розміщений за основним текстом, що містить необхідні роз'яснення, обіцяючи ідеї, відомості про автора, його твір, розрахований на читача, що вже ознайомився з основним текстом.
Допоміжний покажчик - частина видання, що відображає відомості про текст в іншому аспекті, ніж основний текст допомоги, з відсиланнями до відповідних бібліографічних записів. Це впорядкований за абеткою путівник по тексту видання, забезпечуючий швидкий пошук необхідної інф-ції. Складається з рубрик посилань по тексту, а також посилань „див" і ,див також", зв'язуючи споріднені поняття.
5. Наукове видання як вид текстового видання (29)
1. Класифікація наукових видань за характером інф-ції
Наукове видання (НВ) включає результати теоретичних та експертних досліджень, а також наукову підготовку до публікації, пам'ятних, культурних, історичних док-тів і літературних текстів. Головною функцією сучасних НВ являється документне забезпечення науковою інф-цією різних сфер діяльності суспільства, науки, промисловості, культури, управління. НВ розраховане на спеціалістів в даній області науки, але можуть використовуватися й інші категорії читачів. За характером інф-ції НВ поділяються на: 1) науково-дослідні видання, призначені для наукової роботи і включають теоретичні чи експериментальні дані. 2) джерелознавчі видання (пам'ятки історії і культури)класичні док-ти, архіви, матеріали: відрізняються між собою детальною підготовкою тексту до публікації. За доповнюючим цільовим призначенням та специфікою інф-цї науково-дослідні видання діляться на: Монографії представляють собою НВ у вигляді книги і вміщують повне і всебічне дослідження однієї проблеми чи теми і належать одному чи багатьом авторам. Автореферат дисертації - НВ у вигляді брошури утримує в собі складений авторомреферат проведеного ним дослідження на отримання наукового ступеня кандидата чи доктора наук. Препринти - НВ, вміщує матеріали попереднього характеру, опубліковані до виходу у світ видання, в якому вони можуть бути розміщені.
Тези доповідей наукових конферену ій-туковий неперіодичний збірник, який вміщує опубліковані до початку конференції матеріалів попереднього характеру. Матеріали конференцій - неперіодичний збірник, що вміщує матеріали конференцій.
Збірник наукових праць - збірник, що вміщує досліджені матеріали наукових закладів. За конструкцією НВ ділять на мапооб'смні (матеріали конференцій, автореферати, дисертації) та об'ємні (середній об'єм від 10-20 листів та більше). НВ мають і загальні риси: 1)добре розроблений довідковий апарат видання, відповідно до змісту і структури; 2)для НВ характерна особлива точність і детальність шрифтових ілюстрацій. Носіями наукової інф-цї являються не тільки НВ, але і неопубл і ковані док-ти, а також док-ти на нетрадиційних носіях інф-ції.
Науково-популярне видання (НПВ) - видання, що вміщує матеріали про теоретичні та експериментальні дослідження в області науки, культури та техніки, викладені у формі доступній читачам - неспеціалістам. Цільове призначення НПВ - поширення та пропаганда наукових та інших спеціальних знань в області науки, техніки, промисловості та їх історії. За читацьким призначенням НПВ розраховані для масового читача, для неспеціалістів з даної області, на спеціалістів, на ||рактичного робітника.
6. Бібліографічне видання як вид інформаційного видання (14)
Бібліографічне видання (БВ) – це видання, яке містить упорядковану сукупність бібліографічних записів. Завданням БВ є: сигналізувати про наявність документної інф-ції, вказувати на первинний док-т, звідки можуть бути отримані необхідні відомості. В БВ основний текст складається з упорядкованих бібліографічних записів (БЗ) визначеного набору відомостей про первинні док-ти, об’єднаних по будь-якій познаці. БЗ складається із визначених елементів: бібліографічний опис, анотації або реферату, предметної рубрики, індексу, класифікації. Обов'язковим елементом БЗ є БО сукупність бібл відомостей про док-т, приведених по зазначених правилах та призначених для його ідентифікації. Бібл.відомості – це конкретні відомості про док-т, які допомагають розпізнати док-т по його опису. Способи групування БЗ в БВ: формальні або змістовні. В якості найбільш загальних ділень класифікації БВ виступають слідуючи ознаки: призначення БВ; об'єкт бібліографування; метод бібліографування; час видання віддзеркалених в БВ док-тів; форма організації бібліографічної інф-ції в посібнику. За призначенням БВ ділять на 4 види: державне, науково-допоміжне, рекомендаційне та професійно-виробниче. Державне БВ інформує про видані в державі док-ти на основі їх державного обліку. Цільовим призначенням є повний облік док-тів, виданих на території України. За читацьким призначенням БВ є: для робітників книжної справи, бібліотек, інф-них центрів. Науково-допоміжне БВ призначене для допомоги науково-дослідницької діяльності. Читацьке призначення: вченим, спеціалістам різних галузей знань та виробництв. Рекомендаційне БВ призначене в допомогу загальній і професійній освіті, самоосвіті та пропаганді знання. Професійно-виробниче БВ призначене для допомоги практичної професійно-впробничої діяльності. Читацьке призначення: спеціалістам різного рівня, підготовки всіх сфер практичної діяльності. За особливостями об'єктів бібліографування виділяють: універсальні, багатогалузеву, які відображають док- ти з кількох галузей знань, галузев - бібліографують док-ти з певної галузі знання; тематичні, бібліографують первинні док-ти, що стосуються певної теми; персональні, бібліографують твори одного автора і літ-ру про нього; краєзнавчі, бібліографують док-ти за змістом, пов'язані з певною місцевістю; країнознавчі, бібліографують док-ти, пов'язані з певною країною. За методами бібліографування виділяють: вибіркове бібліографічне видання, реєстраційне бібліографічне видання - це видання, що максимально відображає док-ти в зазначених межах; сигнальне видання поточне, що виходить оперативно і містить бібл.записи, які не анотовані в більшості випадків; анотоване бібл. видання; реферативне бібл.видання. За часом виходу в світ док-тів, що бібліографуються виділяють: поточне бібл.видання, в якому бібліографуються нові док-ти; ретроспективне бібл.видання; кумулятивне бібл. видання; перспективне бібл.видання, в якому бібліографуються док-ти заплановані до випуску. За ознакою приналежності відображених док-тів поділяють: видавииче бібл. видання, відображає друковану продукцію випущену або заплановану до випуску одним або кількома видавництвами; книготоргівельне, відображає док-ти, що складають асортимент однієї або кількох книготоргівельних організацій з метою сприяння їх збуту; бібліотечно-бібліографічне видання, розкриває фонди або частину фондів однієї чи кількох бібліотек. За формою організації бібл. інф-ції розрізняють: бібл. Посібник - бібл. видання зі складною структурою, що має досить складний апарат видання; бібл. Список - бібл. видання з простою структурою; бібі огляд – це бібл.видання, що являє собою зв'язну розповідь про док-ти.
7. Сутність книги як основного виду видання (11)
Книга - це книжкове видання об'ємом більше 48 сторінок у вигляді блоку скріплених в корінці листів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці. Книга - це важливе джерело інф-ції, канал соціальної комунікації, основний різновид док-ту в складі фондів бібліотек та ін. документно-інф-них структур. Книга є продуктом книжкової справи - сукупність галузей культури та виробництва, пов'язаних із створенням і виготовленням книги, її розповсюдженням, зберіганням, описанням і вивченням. Розповсюдження і пропаганда книг являється функцією книжкової торгівлі. Великий вклад в розвиток книговедення, вивчення історії книги внесли Баренбаум, Запаско. Фріс. Родоначальником російського книговидання є Іван Федоров. У визначенні книги зазвичай виділяють 2 сторони: зміст та форму.
Книга - це док-т вербально-письмовий, зміст якого пов'язаний з мовною системою. Буквенні знаки є найбільш інформативними і точним засобом документної комунікації. Письмові знаки наносяться за допомогою шрифта. Набірний шрифт називають типографським. В книгах для сліпих використовується шрифт Бранля. За типами друкованих форм і принципом формування на них друкованих елементів розрізняють: спосіб плоского друку, при якому друковані елементи знаходяться на одному рівні: спосіб високого друку; спосіб глибокого друку: спосіб трафаретного друку; офсетний друк. Книга складається з внутрішніх та зовнішніх елементів. До внутрішніх відносяться: текст, ілюстрації, декоративні прикраси. До зовнішніх - книжковий блок, обкладинка, форзац, суперобкладинка, футляр і манжетка. Для вимірювання книжкового блоку використовуються спеціальні величини: об'єм і формат. Вся видавнича і поліграфічна продукція вимірюється в листках. Апарат книги - допоміжний текст, який включається, щоб створити читачу сприятливі умови для користування нею і для кращого розуміння змісту. До довідкового апарату книги відносяться: титульний лист, передмова, зміст, колонтитули, випускні свідчення, анотація і реферат.
8. Поняття про основні види неопублікованих документів (10)
Поняття „неопублікований док-т" виступає як протилежне поняттю «опублікований док-т». Неопублікований док-т (НД) не розрахований на широке розповсюдження, створений в ході роботи установ, підприємств, окремих осіб, відображає результат їх діяльності. НД залишаються в рукописному вигляді або тиражуються в невеликій кількості екземплярів. До них відносяться звіти про НДР (науково-дослідні роботи) і ДКР дослідно- конструкторські розробки), дисертації (за винятком виданих у вигляді науковою докладу), описи алгоритмів і програм, проекти і кошториси, раціоналізаторські пропозиції, неопубліковані заявки на винаходи, депонуючі рукописи, рукописи перекладів.
В межах неопублікованого виділяється НД, призначений для однократного використовування, необхідний для ухвалення або виконання управлінських рішень, що містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри. Сюди відносять адміністративно-господарську, бухгалтерську, технологічну, постачальницьку документацію. НД служать основою для складання нових узагальнюючих док-тів.
Звіти про науково-дослідні роботи (НДР) і дослідно-конструкторські розробки (ДКР) - це док-ти (рукописні, машинописні), що містять детальний опис ходу і результатів дослідження. Звіт про НДР - док-т, що містить систематизовані відомості про науково-дослідну роботу, процес і результат.
Депонуючий рукопис - вид НД, закінчена наукова робота, що представляє інтерес для вузького кола спеціалістів, публікація якої в традиційних виданнях, розрахованих на широке розповсюдження із тієї чи іншої причини недоцільна. Будучи випущеною в обмеженій кількості екземплярів, по своєму юридичному статусу депонуючий рукопис прирівнюється до публікації. В якості депонуючого рукопису можуть виступати статті, тези наукових докладів, збірки, статті, монографії.
Дисертація - кваліфікована наукова робота з певної області науки, що пройшла попердню експертизу і представлена до захисту на здобуття вченого ступеня в спеціалізованій вченій пораді. Існують 2 види дисертацій, на здобуття вченого ступеня доктора наук (докторська) і кандидата наук (кандидатська).
Автореферат дисертації - наукове видання на правах рукопису у вигляді брошури, що містить складений автором реферат проведеного ним дослідження, що представляється на здобуття вченого ступеня. В авторефераті висловлюються основні ідеї і висновки дисертації, розкривається особистий внесок автора в розробку проблеми, ступінь новизни, теоретична і практична значущість результатів наукового дослідження. В авторефераті приводяться відомості про апробацію і публікацію наукового дослідження, про структуру і об'єм дисертаційної роботи
Препринт - док-т. що містить матеріали попереднього характеру, опублікований до виходу у світ видання, в якому вони можуть бути помішений. Препринт розсилається обмеженому колу осіб для попередньої оцінки Цей різновид док-та займає проміжне місце між опублікованими і неопублікованими док-ми, тому препринт іноді відносять до видань. Науковий переклад. Розрізняють неонубліковані переклади 2 видів: 1 )переклад док-тів з іноземної мови на укр.-ку; 2)переклад док-тів з укр. мови на іноземну Переклади містять текст, відомості про переклад і оригінальне авторське право на переклад належить перекладачу. Оглядово-аналітичні док-ти містять систематизовані відомості про док-ти або результат аналізу і узагальнення відомостей, представлених в первинних док-тах. Вони служать для безперервного інф-ного моніторингу за розвитком відповідної області науки і техніки. Оглядові док-ти діляться на: огляд стану питання, інформаційно-реферативний огляд, щорічний огляд, прогностичний огляд, бібліографічний огляд.
9. Основні види магнітних документів (13)
До магнітних носіїв інф-ції відносять - магнітну стрічку, магнітну карту, магнітний диск. Інф-ція на магнітних док-тах записується шляхом зміни остаточної намагніченості окремих дільниць магнітною силою носія. Магнітна стрічка - носій інф-ції у вигляді стрічки з гнучкої і прозорої стрічки з феромагнітним покриттям. Магнітна стрічка несе звукову і цифрову інф-цію, закріплену електромагнітним способом. Використовується в ЕОМ, аудіо-, відеотехніці. Магнітна карта - носій інф-ції у вигляді гнучкої пластини з магнітним покриттям. Магнітний диск – це носій інф-ції у вигляді диску з феромагнітним покриттям для запису. Магнітні диски діляться на жорсткі і гнучкі (дискети). Жорсткий магнітний диск - кругла плоска пластинка, виготовлена з твердого матеріалу (металу) покритого феромагнітним шаром. Гнучкий диск або дискета - диск, виготовлений із пластика, покритого феромагнітним шаром.
10. Основні види оптичних документів (8)
Оптичний док-т відноситься до новітніх носіїв інф-ції. заснованих на оптичних способах запису, прочитування і відтворення. Зі всієї маси док-тів він виділяється за способом документування. Оптичний док-т акумулює в собі переваги різних способів запису інф-ції і матеріалів носія. Важливою гідністю даного носія інф-ції є: по-перше, його універсальність, тобто можливість запису і зберігання в єдиній цифровій формі інф-ції будь-якого вигляду - звукової, текстової, графічної, відео. По-друге, оптичний док-т дає можливість організації і зберігання інф-ції у вигляді баз даних на єдиному оптичному носії. По-третє, цей док-т забезпечує можливість створення інтегрованих інф-них мереж, що забезпечують доступ до таких баз даних. Оптичний док-т-це інтегральний вид док-ту, здатний увібрати в себе достоїнства, можливості книги, мікро-, діа-, відеофільмів, аудіо записи і т.д., причому все це одночасно. Він необхідний для тривалого зберігання великих масивів інф-ції. До оптичних док-тів відносять оптичні диски і відео диски: компакт-диски СD- RОМ, DVD- диски та ін.
Найперспективнішим видом оптичного док-та, що виділяється за формою носія і особливостями користування є оптичний диск (ОД)- матеріальний носій, на якому інф-ція записується і прочитується за допомогою сфокусованого лазерного променя. При цьому формуються мікроскопічні поглиблення або ямки, створюючи в сукупності спіральні або кільцеві доріжки із записом звуку (оптичні аудіо диски), зображення (оптичні відео диски) або різної текстової інф-ції. По місткості носія інф-ції ОД діляться на три види: великої місткості - для використовування як архівних даних, що проходять через ЕОМ, середньої місткості-для зберігання текстової інф-ції, компактні диски (місткість до 7x108 байт)-для мікро ЕОМ. Залежно від можливості використовування для запису і прочитування ОД діляться на 2 види: накопичувачі-для запису інф-ції безпосередньо користувачем і її зберігання та наконичувачі-тільки для читання інформації..
Аудіо-компакт диск (КД)-це оптичний з постійною (нестираною) звуковою інф-цією, записаною в двійковому коді, призначений для відтворення інф-ції на програвачах компакт дисків. Тривалість відтворення може перевищувати і годину. Завдяки своїм малим розмірам великій місткості надійності, довговічності КД отримав широке розповсюдження.
СD-ROМ- компакт диск з постійною пам'яттю, призначений для зберігання і читання значних об'ємів інф-ції (570 МГбайт), містить комп'ютерну інф-цію, що прочитується дисководом. Принципово однакові пристрої для прочитування інф-ції з компакт диска і СD-ROМ, відмінності полягають тільки у тому, що використовуються різні способи перетворення сигналу в інф-цію, що відображається. Зчитуючий пристрій комп'ютера працює як і з СD-ROМ, так і з аудіо компакт диском. Головною перевагою СD-ROМ є порівняння з твердими і м'якими дисками, є висока інф-на місткість. Особливістю СD-ROМ є те, що інф-цію, що знаходиться на диску не можна змінити і не можна записати на носій безпосередньо з комп'ютера.
Відео компакт диск (В Д) - диск, на якому в цифровій формі записується тестова, образотворча і звукова інф-ція, а також програми ЕОМ. Запис інф-ції на ВД здійснюється шляхом зміни поверхні або структури носія. DVD диск різновид нового покоління оптичних дисків, на якому в цифровій формі записується текстова, відео, звукова інф-ція, а також комп'ютерні дані. DVD диски відрізняються високою інформаційною місткістю в порівнянні з СD-ROМ. DVD відео розрахований і на 2 год показу високоякісної цифрової відео інформації двосторонній двошаровий диск - на 8 год. Кожен диск має 8 звукових доріжок на різних мовах до 8 каналів кожна містить до 32 доріжок субтитрів. DVD диск довговічний, не піддається зносу від використання, тільки від фізичного пошкодження, стійкий до нагріву, невеликого розміру.
11. Документний потік як суспільне явище:сутність поняття, властивості (17)
Документний потік це множина док-тів, що виникли і діють в суспільстві за певний короткий проміжок часу. Поняття док-ного потоку ввелося в документознавчу практику в 60-рр і довгий час позначалося як сукупність док-тів, що поступають на вхід до будь-якої системи комунікацій. У 70-80 рр довідники почали повідомляти, що док-ний потік - це не набір, а тематично зв'язаний док-т, що функціонує в суспільстві. Його розвиток обумовлений процесами соціального пізнання оточуючого світу. З цим док-ний потік визначається як вибіркове віддзеркалення в док-ній формі результатів соціальної діяльності.
Властивості док-ного потоку: 1)моделююча модель суспільного знання: 2)функціональність - виконує певні суспільні функції; 3) системність док-ного потоку є системним, оскільки складається з окремих елементів док-ту; 4)надлишковість док-ного потоку: 5)наявність явищ старіння актуалізації, публікацій; 6) наявність явища розсіяння концентрації публікацій; 7) наявність явищ дублювання та фрагментованість публікацій.
Ознаки док-ного потоку: 1)інтенсивність док-ного потоку розглядається як кількість док-тів, що зявляються в одиницю часу: 2)концентрація його елементів: проблемна, просторова, мовна.
Функції док-ного потоку обумовлені функціями окремих док-тів і поділяють на головну, загальну, спеціальну.
Явища «розсіяння-концентрації», «старіння-актуалізації», «дублювання-фрагментарності» публікацій в потоці. (БІЛЕТ №23.)
Старіння – це об'єктивний процес втрати цінних властивостей док-тів на протязі певного часу за рахунок появи в потоці нових док-тів з більш оригінальною, повною, достовірною інф-цією про соціальні явища. Для публікацій причиною швидкого старіння багатьох док-тів є зміна умов існування описуваних соціальних явищ, аспектів їх вивчення, зміна соціальної ситуації. Семантичне старіння док-тів загальнополітичної тематики викликане тим, що конкретні док-ти не відображають сучасного стану описуваного соціального об'єкта або застаріли методи його вивчення і оцінки. Закономірністю старіння публікацій є те, що значна частина док-тів не старіє, а змінює свої функції в потоці, стаючи історико-графічним матеріалом. Виходячи з цього, розроблена зонна модель старіння публікацій. Кожна зона виділена за часом їх використання незалежно від тематики: 1. Зона «золотого фонду" - принципово не старіючі док-ти. До них відносять: праці мислителів минулого, історико-графічні роботи, архівні док-ти. конституції. 2. Зона повільно старіючих док-тів - період їх використання 10-30 років. Це державні док-ти, програми партій, статистичні довідники, енциклопедії, наукові монографії. 3. Середня зона старіння док-тів - період використання від 2 до 10 років словники і довідники ретроспективного характеру, оглядові і прогнозні статті, офіційно- документальна література, професійно-методична література. 4. Зона активного старіння - період використання від 1 дня до 2 років масово-політичні книжкові видання, газетні публікації, статті з наукових і науково-популярних журналів. Ознакою старіння док-тів в потоці є зниження частоти їх використання читачами, яка фіксується частотою цитування. Помічено, що в перші роки існування публікацій частота їх використання зростає, досягає певних максимальних значень, а потім поступово знижується по мірі збільшення їх віку - часу з моменту виходу док-тів в світ. У 1960 р. Бартон і Кеблер запропонували для вимірювання темпів старіння використовувати показник півперіоду старіння: фіксується частота цитування док-тів за роком їх виходу в світ; - частотний ряд впорядковується в зворотній хронології; - підраховується загальна сума частот і ділиться на 2. Час, на який припадає 50% запитів і є півлеріодом старіння. Актуалізація док-тів - процес, обернений старінню, найактивніше проявляється в потоці загально відомчої тематики.
Актуалізація - це повернення до активного використання док-тів, виданих в минулі роки. Розсіяння публікацій - це поява статей однієї тематики не тільки в тематично спеціалізованих, але й в широкому колі непрофільних періодичних виданнях. Це явище було помічене в кінці 19 ст., але в світовому друці родоначальником вивчення цього явища є головний бібліотекар лондонської наукової бібліотеки Бредфорд. Він вивчив розділення публікацій по електротехніці, геофізиці і змазці, словесно описав виявлену закономірність в 1934 р: «Якщо наукові журнали розложити в порядку зменшення числа вміщених в них статей по якому-небудь предмету, то в одержаному списку можна виділити ядро журналів, присвячених предмету і декілька груп або зон, кожна з яких містить стільки ж статей, що і ядро. Тоді число журналів в ядрі і в наступних зонах буде відноситись як 1: n:n». Ця закономірність стала називатись „законом Бредфорда", а її графічне вираження „кривою Бредфорда", зонною моделлю. Бредфорд виділив в цій закономірності практичний смисл, дозволяючи, виділити ядро найбільш продуктивних по темі журналів (зона концентрації А), число журналів середньої продуктивності (зона В), джерела зони розсіяння (зона С), а також апріорно виділити і загальне число статей по темі, вона могла служити основою при бібліографічному освоєнні док-ного потоку. Основними результатами досліджень 70-х років є визнання закону Бредфорда - Ципфа універсальним для багатьох соціальних і природних явищ: розділення вчених по їх науковій продуктивності (Лотке, 1926), частоти використання слів у всіх мовах світу (Ципф, 1949). Доведено, що закон Бредфорда в класичному формулюванні не є справедливим для багатьох галузей тематичних напрямків. Одночасно, у всіх дослідженнях „крива Бредфорда" зберігала свою форму, змінились лише наступні показники: степінь концентрації публікацій в зонах, відношення числа журналів в зонах А, В, С. Дослідження розсіяння публікацій соціальної темтики відбулося в другій пол, 70 років. Виявлені такі особливості розсіяння і концентрації публікацій для різних галузей: степінь розсіяння галузевих публікацій максимальна. Максимально розсіюваними визнані економіка, науко ведення, історія.
12. Державний документний фонд України: поняття, характерні риси, передумови створення, функціонування (3)
Документний фонд (ДФ) – розглядається як систематичне зібрання документів відібраних фондоутримувачем відповідно з його завданнями та інформаційними потребами користувачів. ДФ є зібрання документів, приведених в певну систему. Для вивчення ДФ застосовують такий науковий метод як системний підхід.
Основними завданнями формування і розвитку ДФ є:
1) підвищення ролі ДФ в соціально-економічному та культурному життя суспільства;
2) інформування державного ДФ України. Державна політика повинна забезпечити створення в кожному регіоні повноцінних та оптимальних за обсягом і складом фондів, орієнтованих на задоволення як загальнокультурних так і професійних потреб громадян. Ці фонди мають бути об’єднані в єдину інформаційну систему;
3) створення в Україні Національного фонду «Україніка» для повного задоволення національних потреб укр.народу тощо.
Основними компонентами ДФ є: елементи (документи, з яких складається фонд); зв’язки; структура (будова).
Основними зовнішніми функціями є:: кумуляційна (у фонді зберігаються документи по профілю фондоутримувача); меморіальна . Крім зовн. функцій фонд виконує і внутрішні функції: основна, інформативна, технологічна, та прототипу.
Ознаки ДФ відображають зовнішні особливості ДФ: 1) наявність документів; 2) множинність документів; 3) профіль документного фонду; впорядкованість док.фондів; 4) призначення ДФ для використання користувачами; 6) постійна готовність фонду до використання.
Властивості ДФ відображають внутрішні особливості: 1) цілісність ДФ; 2) відкритість; 3) динамічність; 4) стати стичність, яка характеризує ДФ як стабільну систему; 5) розсіяння документів у просторі і часі; 6) концентрація; 7) стохастичність (ймовірність); 8) управління ДФ; 9) надійність.
Усі типи і види ДФ різних систем і відомств об’єднані в державний документ ний фонд України, який поступово розбудовується, створюється на основі взаємодії різних фондоутримувачів як у формуванні, так і у використанні їх фондів. Система ДФ має ієрархічну властивість, тобто у кожній ланці цієї системи утворюються ДФ різних рівнів, які мають різну повноту, обсяги, що здійснюються від фондів нижчого до фондів вищого рівня. Бібліотечні фонди зосереджені в Національній бібліотеці Академії Наук України, архівні - в центральному архіві органів влади і управління, музейні – у центральних, національних та всеукраїнських музеях, довідково-інформаційні – в ЦНТІ.
13. Документний фонд в системі документальних комунікацій (22)
Термін „комунікація" розглядається як обмін інф-цією між індивідами через посередництво. Документальна комунікація - сукупність процесів надання, обробки, передачі, отримання і пошуку інф-ції в суспільстві. Основними підсистемами ДФ є документовиробники (типографії, книжкові виробництва, фірми, студії, організації), розповсюджувачі (книжкові магазини, окремі фізичні особи), утримувачі документаої інф-ції (бібліотеки, архіви, музеї), користувачі документної інф-ції. Документний потік акумулюється у різних ДФ, який є підсистемою вищого порядку таких, як фондоутримувач, бібліотека, архів і т.д. та системи документальних комунікацій в цілому. ДФ має зв'язки із даними системами, також зв'язки із іншими підсистемами цих систем, тобто ДФ має зв'язки із документовиробником, розповсюджувачем, зберігачем Документної інф-ції.
На рівні системи документальних комунікацій ДФ має зв'язки з документовиробником, які забезпечують виробництво док-тів.
На рівні фондоутримувача ДФ має зв'язки з такими підсистемами як працівники, довідково-технічний апарат, матеріально-технічна база, користування фондоутримувачем.
ДФ має зв'язки з розповсюджувачем док-тів, які с джерелами документного постачання комплектування. ДФ має зв'язки з зберігачами. ДФ є їх підсистемою. ДФ значною мірою визначає тип і вид фондоутримувача, сприяє покладанню на нього завдань і функцій, складає документну базу, діяльності фондоутримувача. В системі документальних комунікацій ДФ має зв'язки з користувачами документної інф-ції, він повинен сприяти забезпеченню зв'язків між док-ми і користувачем, тому необхідно постійно вивчати ДФ та інф-ні потреби користувачів з метою забезпечення між ними необхідної відповідності.
ДФ має зв'язки з довідково-пошуковим апаратом (каталогами, картотеками), в яких відбивається якісний і кількісний склад ДФ.
ДФ має зв'язки з матеріально-технічною базою фондоутримувача - це стелажі, шафи, столи облікової документації, таблиці каталоги, картки. ДФ має зв'язки із користувачами. Склад, кількість інф-ної потреби користувачів визначають величину, структуру фонду, а ДФ в свою чергу визначає групи користувачів, формує у них інф-ні потреби.
14. Комплектування документного фонду (24)
Комплектування документного фонду є 2-им процесом формування фонду. Він спрямований на створення і реалізацію з урахуванням моделі фонду.
Поняття комплектування –передбачає постійне оновлення фонду шляхом відбору, включення і вилучення документів з фонду з метою його оновлення.
Основні завдання комплектування:
1) оперативне включення документів у фонд;
2) оперативне вилучення документів з фонду;
3) забезпечення раціонального складу документного фонду та високої якості фонду.
Процес комплектування є двобічним. З одного боку – включення документів у фонд, а з іншого – вилучення документів. Цей процес є творчим, він передбачає оцінку документів з точки зору визначення їх цінності, актуальності, новизни. Це складний багатоетапний процес.
Види комплектування:
1) початкове – на стадії створення фонду;
2) поточне – поповнення фонду новими документами, що вийшли у світ за останні 2 роки;
3) ретроспективне – документування фонду профільними документами, відсутніми у фонді або присутніми у недостатній кількості примірників;
4) ре комплектування – вилучення з фонду застарілих, фізично-зношених документів, документів зайвої дублетності, а також непрофільних документів.
Усі ці види комплектування здійснюються на основі вивчення складу фонду, його використання користувачами, забезпечення різними бібліографічними виданнями (каталогами видавництв, прайслистами видавництв, оголошеннями фірм, оголошеннями книжкових магазинів, книго-торг.бюлетенів, галузевих інформаційних бібліографічних видань), в яких відбиваються документні потоки з певної галузі знань, а також ретроспективних видань.
Види комплектування фонду регламентуються інструктивно-нормативними документами, в яких визначаються критерії, порядок відбору, включення і вилучення документів із фонду.
Технологія комплектування фонду полягає у таких етапах:
1) аналіз документного потоку;
2) первинний відбір документів у фонд;
3) замовлення документів у фонд;
4) прийняття документів у фонд;
5) вилучення документів з фонду;
1) На цьому етапі підбирає інформацію бібліографічних видань по профілю фонду (журнали, бюлетені), за допомогою цих посібників аналізується, вивчається документ ний потік і відбираються документи, необхідні для фонду;+
2) На цьому етапі комплектатор спів ставляє різні ознаки документу (тема, типи, вид, мова) профілю документу за формальними ознаками, цільове і читацьке призначення зі змістом, а також визначається необхідна для придбання кількість документів. Кількість документів визначається з урахуванням структури документного фонду. Тому при придбанні документів надають перевагу більшій кількості назв у фонді.
3) Замовлення документів – фондоутримувач встановлює джерела, в яких можна придбати відібрані документи (бібліотечні колектори, видавництва, фірми, які розповсюджують документи різних видів). Після того, коли виявлені джерела, укладається угода, договір і замовляються необхідні документи. На цьому етапі складаються бланки замовлення документів. Формується картотека, в якій розміщуються картки документів.
4) По мірі виходу документів у світ, джерела комплектування які замовляються, направляють і фондоутримувачу і надають супроводжуючі документи (накладна, квитанція). Кожну партію надісланих документів фондоутримувач перевіряє чи відповідає ця партія супровідним документам, а також перевіряють за допомогою картотеки поточного формування чи замовлялись ці документи, в цьому джерелі по назві і по кількості. Якщо все ОК, то документи приймаються у фонд, супроводжуючі документи передаються у бухгалтерію для постановки вартості прийнятих документів на баланс фондоутримувача.
5) Вилучення документів з фонду – пов’язано з ре комплектуванням фонду. З часом документи втрачають свою цінність, зношуються під впливом температури, світла, механічних дій, втрачають свої властивості. Є технології, які дозволяють реставрувати документи. Вилучення дозволяє вилучити документи зайвої дублетності, документи, які помилково потрапили або втратили свого користувача.
Будь-яке вилучення з будь-якої причини оформляється актом у 2-ох примірниках і до акту додається список документів, які вилучені. Один примірник з актом залишається у фондоутримувача, а 2-ий – передається до бухгалтерії для зняття вартості вилучених документів з балансу фондоутримувача. Документи, які вилучені як застарілі, зношені, передають у вторсировину як макулатура, а на кошти фондоутримувач купляє нові документи у фонд.
Документи, що є зайвої дублетності і непрофільні пропонуються центральним головним фондоутримувачам для поповнення депозитарних фондів. Якщо вони відсутні, то з них формуються обмінні резервні фонди, з яких фондоутримувач може замовити безкоштовно необхідні документи.
15. Облік та обробка документного фонду (20)
Усі документи облікуються. Документи, які надходять у фонд або вибувають з нього підлягають обліку. Облік – реєстрація документів у спеціальних формах, що поступають у фонд або вилучаються з нього. Облік документів має важливе значення для збереження фонду, для розкриття змісту кількісного і якісного складу, для вивчення фонду, перевірки фонду, дає можливість контролювати розвиток фонду.
Облік фонду використовується для визначення площ фондосховища, має значення для державної статистики.
Одиниці обліку документного фонду лежать в основі проектування будівель, споруд фондоутримувача, архівів тощо. Він дозволяє контролювати правильність видачі документів користувачам.
Функції обліку:
1) Інформаційна – надає інформацію, відомості про фонд, про історію фонду, динаміку та тенденції розвитку.
2) Контрольна - контролює стан фонду, рівень його розвитку, та стан збереження фонду.
Облік документів регламентується спеціальними інструкціями, а також державними стандартами. В Держстандарті також визначають одиниці обліку та вимоги до постановки обліку.
Одиницями обліку для книг – є примірники і назви; для журналів – назва і комплект; для кіно-, фотодокументів - назва, диск.
Основні вимоги до обліку:
1. Оперативність обліку;
2. Повнота обліку;
3. Охайність обліку, заборона виправлень.
4. Відповідність одиниць обліку одиницям видачі документів користувачам.
5. Уніфікація видів і форм обліку.
Усі документи облікуються 2-ма способами – сумарний (кількісний) та індивідуальний (диференційований).
Сумарний – облікує документи кількісно, партіями, що надходять у фонд з різних джерел. Цей вид обліку надає відомості про величину фонду, про його галузевий, видовий, мовний склад, про сукупну вартість документів тощо.
Індивідуальний – облікує кожен документ окремо з присвоєнням документу свого інвентарного номера. За допомогою цього виду обліку можна отримати відомості про кожен документ наявний у фонді, а також виявити індивідуальні дані документа.
Кожен з цих видів обліку має свої форми.
Сумарний облік ведеться у книзі сумарного обліку фонду, може мати різні види ( для обласних, наукових бібліотек, інформаційних центрів), але але кожна з цих книг складається з 3-ох частин:
1) надходження документів у фонд;
2) вибуття документів з фонду;
3) підсумки руху фонду.
Щоквартально у підсумках руху зазначається кількість документів, що надійшли у фонд та кількість документів, що вибули з фонду упродовж кварталу, року.
Форми індивідуального обліку – ведеться інвентарна книга, в ній зазначаються інвентарні номери. В цій книзі є графа про перевірку фонду, а також графа, де вказуються номери і дати актів за якими вилучаються документи. Формами індивідуального обліку є актова система обліку, яка використовується у великих інформаційних установах. Облік ведеться на листках. Така система дозволяє вести облік кільком працівникам. Потім ці акти оформляють у комп’ютері, підшивають і зберігають як інвентарну книгу.
Журнали, періодичні видання облікуються на реєстраційних картках, з яких складається реєстраційна картотека.
Для спеціальних видів технічних документів, патентів, промислових каталогів використовують номераційні картотеки, де кожен з цих видів документів має свій порядковий номер.
Є метод без інвентарного обліку – для документів, які мають велику кількість примірників документів.
Форми документів обліку є документами строгої відповідності, на основі яких працівники несуть матеріальну і правову відповідальність за фонд. Доступ до фонду мають лише ті працівники, що несуть відповідальність за фонд.
Технологія: – Документи, які поступають у фонд, спочатку підлягають сумарному обліку, а потім реєструються в формі індивідуального обліку, як правило з присвоєнням інвентарного номера. Вилучення документів з фонду здійснюється так: спочатку документи реєструються в 2-ій частині Книги сумарного обліку, яка називається вибуттям з фонду, а потім вилучається з індивідуальної форми обліку, де вказується номер акту за яким той чи інший документ вилучається з фонду.
Картки документів, що вилучаються з фонду виймаються з каталогів і картотек, в яких відображається документ.
Переоблік – співставлення документів наявних у фонді із формами індивідуального обліку.
Завдання: виявлення наявних у фонді документів зареєстрованих у облікових формах. Перевірка дозволяє виявити стан збереження фонду, виявити документи, які зберігаються не на своїх місцях, виявити правильність видачі документів користувачам, допомагає вивчити фонд.
Є 2 види переобліків – планові та позапланові.
Планові – здійснюються раз у 5,7,10 років (залежно від величини фонду). Ці терміни встановлює міністерства, відомства в підпорядкуванні яких є фондоутримувач.
Позапланові – здійснюються при заміні відповідальної особи, при передачі однією особою іншій, при зміні керівника, а також при непередбачених обставинах – пожежа, повінь, крадіжка тощо.
Перевірки бувають суцільними і вибірковими (перевіряється частина фонду).
Виділяють 2 способи перевірки:
1) перевірка за допомогою форм індивідуального обліку фонду. Цей спосіб використовують у невеликих фондах (до 50 тис. документів);
2) перевірка за допомогою спеціально створеного апарату (картотеки контольних талонів, каталог індикатора, топограф каталогу). Такий апарат ведуть спеціальні фондоутримувачі для здійснення чергової перевірки фонду. Виклоистовується для великих за обсягом фондів.
Перевірка документів здійснюється спеціально створеною комісією згідно наказу адміністрації фондоутримувача або вищестоящої організації. При перевірці повинні бути присутні відповідальні за фонд і представники бухгалтерії, заступник директора. Підсумки перевірки оформляють актом перевірки до якого додають список відсутніх документів, складається довідка в якій зазначаються недоліки в роботі по збереженню, розміщенню фонду. Ці документи підписують члени комісії, потім адміністрація фонду видає наказ або розпорядження в якому визначаються завдання щодо усунення недоліків, відповідальні за їх вирішення і терміни їх вирішення.
Фондова обробка – технологічний процес формування обробки, який спрямований на забезпечення документів елементами та реквізитами з метою їх правильного використання. Усі документи після обліку повинні бути опрацьовані.
Вимоги:
1) точне проставлення реквізитів;
2) проставлення реквізитів на документах у відведених для цього місцях;
3) повнота та оперативність обробки;
4) має мати повний комплекс реквізитів;
5) охайність обробки (чіткість реквізитів, не псувати текст документа).
Етапи обробки:
1. Підготовчий – документи формують у групи – перші примірники, дублети документів, формують за галузями знань. Здійснюють для пришвидшення, полегшення обробки документів, перші примірники передають на виставку;
2. Наукова обробка – аналітична робота з документами, в процесі якої визначається класифікаційний індекс документа, визначають авторську знаки документів за допомогою авторських таблиць, заводять картку на документ, на якій здійснюють його каталожний опис, редагують цей опис, тиражують картки в залежності від кількості каталогів і картотек, в якій ця картка розміщена. Проставляють умовні позначення реквізити з урахуванням особливостей каталогів, картотек та під фондів в яких буде зберігатись документ.
3. Технічний – в процесі технічної обробки на документі проставляють ті чи інші реквізити, елементи, їх набір залежить від виду документів. Найбільше реквізитів мають книги, брошури. До таких реквізитів відносять – поличний шифр документу (в лівому верхньому куті, а також на звороті титульної сторінки) на титульному аркуші книги, а також на 17 сторінці проставляють штемпель фондоутримувача, якому належить фонд, а також вказується номер. Штемпель ставиться згідно держ.стандарту на 17 сторінці.
Книга забезпечується такими елементами – кишенька, яка наклеюється на звороті обкладинки, заводиться на книгу книжковий формуляр (паспорт документа), вказується автор, назва документу, галузевий розділ, інвентарний номер, ціна. Книжковий формуляр вставляють у кишеньку.
Документи забезпечуються листком термінів повернення книги., він наклеюється на звороті обкладинки, на ньому вказується до якого числа може користувач користуватись документом.
16. Управління документним фондом (6)
Під управлінням документним фондом розуміють регулювання величини складу, структури та інших параметрів фонду з метою приведення його у відповідність завдань фондоутримувача та інформаційних потреб користувачів. Управлінню підлягають безпосередньо сам фонд, дії працівників фондоутримувача в роботі з фондом, кожен процес формування документного фонду, а також його цикли.
Управління документного фонду зумовлено змінами у зовнішньому середовищі, розвитком науки, техніки, освіти, інших галузей, зміни, що відбуваються в інформаційних потребах користувачів, а також в самому фондоутримувачі.
Завдання управління документ ним фондом:
1) забезпечення збалансованого розвитку фонду;
2) підтримка фонду на рівні завдань фондоутримувача;
3) забезпечення якості формування фонду та правильного його розвитку.
Процес управління документного фонду реалізується в кілька етапів:
1. Збір інформації, що має відношення до фонду;
2. Обробка та аналіз цієї інформації;
3. Оцінка стану фонду на основі отриманої інформації.
4. Вироблення та прийняття управлінських рішень, поліпшення його формування;
5. Планування формування документного фонду;
6. Реалізація управлінських рішень.
Ці етапи відображають зміст та порядок здійснення процесу управління фондом.
В процесі управління фондом і об’єкти і суб’єкти виконують такі функції:
1) Прогнозування;
2) Планування;
3) Облік;
4) Аналіз;
5) Організація;
6) Контроль;
7) Регулювання.
1) Прогнозування – Док.фонд розвивається на основі прогнозування, на основі методів прогнозування, прогнозуються нові види інформації;
2) Планування – планове здійснення, на основі розробки складання перспективних і поточних планів роботи з фондом, планується придбання документів у фонд, усі види роботи з фондом, планується робота структурних підрозділів;
3) Передбачає облік всієї роботи з фондом, облік його використання користувачами, що дозволяє розробляти плани формування фонду, складати звіти про роботу з фондом;
4) Передбачає аналіз його складу, використання, тобто дозволяє отримати дані про якість фонду;
5) Функція організації передбачає розробку структури фонду, розробку посадових обов’язків працівників щодо роботи з фондом, організація використання фонду. Передбачає необхідність проведення змін у фонді.
6) Контроль – забезпечує контроль за формуванням, використанням, розвитком та змінами, що відбуваються у фонді.
7) Регулювання – регулюється склад, величина фонду, інші параметри фонду, росту та інші, що дозволяють утримувати фонд у необхідній якості.
Оцінити стан фонду і прийняття рішення щодо нього можливо на основі показників: за допомогою документозабезпеченості, читаності та обертаності фонду; за допомогою показників відмови користувачам в документах та обертаності фонду; за допомогою темпів росту фонду, темпів росту користувачів і темпів росту документовидачі.
Розділ 2. «Документно-інформаційні комунікації»

17. Сутність поняття «комунікаційна діяльність». Значення форм комунікаційної діяльності (27)
Комунікаційна діяльність - це комунікаційні процеси, які цілеспрямовано здійснюються людьми. Форми комунікаційної діяльності визначаються в залежності від цільових установок учасників комунікації.
Розрізняють такі форми комунікацій:
1 )спілування - тут учасники комунікаційної діяльності відносять один до одного як рівноправні партнери (суб'єкти) - це суб'єкт, суб'єктні відносини у вигляді діалогу рівноцінних особистостей. Ця форма носить назву спілкування і має творчий характер. Специфічною формою спілкування є обслуговування - тут реципієнт виступає в ролі клієнта, комунікант в ролі обслуговуючого персонала. Цей вид має за мету задоволення комунікаційних потреб людей;
2 )управління, в цій комунікації реципієнт виступає як об'єкт комунікативного впливу і засіб досягнення цілей комуніканта - це суб'єкт- об'єктні відносини, що властиві формі управління. Управляти людьми можна шляхом наказу навчання, гіпнозу;
3)наслідування - реципієнт цілеспрямовано добирає комуні канта і використовує його як взірець для наслідування - це суб'єкт- об'єктні відносини, де активним суб'єктом стає реципієнт. Особливим випадком наслідування є імітація в процесі соціалізації особистості. володіння майстерністю. Спілкування різновид комунікаційної, діяльності, а комунікаційна діяльність - різновид людської діяльності, що має типову структуру: об'єкт, суб'єкт, мета, методи, засоби, операції, які ми викопуємо | для досягнення цієї мети.
18. Типи комунікацій, сутність поняття «соціальна комунікація» (18)
Комунікація - це різновид взаємодії між суб'єктами, який опосередкований об'єкту. Комунікація має такі відмінні ознаки: 1) в якості учасників комунікації виступає 2 суб'єкти, якими може бути окрема людина або група людей; 2) обов'язкова наявність об'єкта, який передається і може мати матеріальну форму; 3)комунікації властива доцільність або функціональність.
Доцільність проявляється в 3 формах: 1)переміщення матеріального об'єкта в геометричному просторі - транспортна комунікація; 2)метою суб'єктів є обмін повідомленнями, які мають смисл. Носіями смислу є мови, знаки, символи; 3)реалізація генетичного зв'язку засобами передачі генетичної інф-ції. Опосередкована доцільна взаємодія суб'єктів, яка реалізується в 3 різних формах називається комунікацією. Існує 3 типи комунікацій: просторова пошта, торгівля, мандри, електро та радіозв'язок; смислова або семантична - переклад з мови на мову, демонстрації, діалог культур; генетична - змішання рас, етносів, генетичне наслідування. Смислова або семантична комунікація поділяється на внутрішньо особисту (коли комунікант і реципієнт співпадають в одній особі) і зовнішня (коли адресантом є інша людина, група людей, суспільство). Соціальна комунікація - це рух смислу в соціальному часі і просторі. В залежності від учасників соціальна комунікація поділяється на мікро-соціальну, при якій учасники безпосередньо контактують один з одним на психологічному рівні. Міді-соціальна, де в ролі комунікантів і реципієнтів виступають соціальні групи в середині суспільства. Макросоціальна- де в якості суб'єктів комунікації діє суспільство в цілому або державні утворення або історично створені цивілізації.
19. Канал документної комунікації: сутність, типи документів, комунікаційні бар’єри (28)
Комунікаційні канали - це реальна або уявна лінія, по якій повідомлення і інф-ція рухається від комуніканта до реципієнта. Комунікаційний канал надає засоби для створення і передачі повідомлення (мова, коди, технічні засоби).
Канали поділяються: 1)канали, які використовують вроджені засоби для передачі смислових повідомлень. В залежності від засобів канали розділяють на: невербальні і вербальні. Потреба в штучних комунікаційних каналах і засобах виникає в зв'язку з необхідністю передавати інф-цію на відстань. Термін штучний канал став канал символічних док-тів: амулетів, прикрас. Таким чином в суспільстві сформувалася потреба використовувати канали: вербальні, невербальні, документний та індивідуальну пам'ять.
Вербальна комунікація: радіо, телезв'язок, машинозчитувальні док-ти. В залежності від каналів, які застосовують розрізняють 3 роди комунікацій: усна, що використовує як правило водночас природні вербальні та невербальні канали; документальна, що застосовує штучно утворені канали - письмо, друк; електронна комунікація , заснована на провідному радіозв'язку, електротехніці, оптично-волоконних засобах.
Типи док-тів: зчитувальні твори писемності природної та штучної мови; іконічні - док-ти, що несуть знаки і образи, подібні об'єктам (малюнки, фото, картини); ідеографічні - карти, ноти, схеми; символічні речові об'єкти, що виконують докуменгні функції (музейні експонати, історичні реліквії); машинозчитувальні; аудіальні.
Комунікаційні бар'єри - це перешкоди на шляху руху смисла від комуніканта до реципієнта. Бар'єри усної мови:
технічний - шум, перешкоди в штучних комунікаційних каналах;
міжмовний бар'єр виникає при невідповідності мов, кодових систем.
На даний час існує велика кількість штучних мов, яка дозволяє усунути та спростити бар'єр спілкування.
Соціальний бар'єр виникає між людьми, що розмовляють однією мовою, але належать до різних соціальних груп.
Психологічний бар'єр виникає в наслідок деформації в процесі перцепції (пізнання однією людиною іншої людини).
Розділ 3. «Інформаційна діяльність»
Методика інформаційної роботи
20. Правові основи інформаційних відносин (15)
У 1992 р. прийнятий ЗУ „Про інф-цію", який заклав правові основи інф-ної діяльності в країні. Основні принципи інф-них відносин: 1 )гарантованість права на інф-цію; 2)відкритість, доступність; 3 )об’єктивність, вірогідність інф-ції; 4)повнота і точність передачі інф-ції; 5) законність одержання і поширення інф-ції.
Закріплення права громадян на інф-цію закладає правові основи інф-ної діяльності, стверджує інф-ний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інф-ції.
В 1993 ЗУ „Про науково-технічну інф-цію" визначає основні державні положення в галузі науково-технічної інф-ції, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічної економіки і соціального прогресу країни. Метою закону є створення в Україні Правової бази для отримання та використання науково-технічиої інф-ції.
1994 р. ЗУ „Про захист інф-ції в автоматизованих системах". Метою створення є встановлення правових відносин щодо захисту інф-ції в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інф- цію та права власності на неї, права власника інф-ції на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження доступу до інф-ції.
1995 р. ЗУ „Про інф-ні агентства". Цей закон відповідно до Конституції України закріплює основні правові основи діяльності в українських агентствах та їх міжнародного спі вробітництва.
Указ президента України „Про вдосконалення інф-но-аналітичного забезпечення президента та уряду" 2000 р.
Іпф-иа діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інф-них потреб громадян, юридичних осіб і держави. Основними видами інф-ної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інф-ції.
Основними видами інф-ції є: статистична, адміністративна, масова, правова, інф- ція про особу, соціологічна інф-ція.
Законодавство з інтелектуальної власності поділяють на загальне і спеціальне (ЗУ „Про інф-цію", „Про рекламу", „Про авторське право").
21. Основні напрямки інформаційної роботи (9)
Інформаційна робота – це інф-на діяльність установи. Основні напрямки:
1)Практична інф-на діяльпість – полягає у підготовці вторинних документів і інформаційного обслуговування споживачів; 2)науково- дослідна робота у сфері інф-ної діяльності – формування інф-ної культури користувача та управління діяльності в інф-ній сфері.
Процеси інф-ної діяльності: 1) підготовка вторинних док-тів: а) організація пошукового апарату інф-них установ; б)підготовка і випуск вторинних док-тів різних типів;
2)інф-не обслуговування (процес надання інф-них послуг споживачам): а)довідково-інформаційне обслуговування в режимі запит-відповідь; б) інформування споживачів (диференційоване, масове); в)рекомендаційно-бібліографічне обслуговування;
З)формування інф-ної культури користувачів і управління діяльності – передача споживачу інф-них знань про інф-ні ресурси , які накопичило людство, про методи підготовки вторинних док-тів, методи інф-ного пошуку та підготовка споживачів до інф-ного обслуговування;
4)науково-дослідна робота в галузі інф-ної діяльності полягає у вивченні практичного дослідження інф-ної діяльності та розробці шляхів їх вдосконалення;
5)методична робота в галузі інф-ної діяльності – здійснюють інф-ні установи, які виконують функції методичних центрів (вивчають, узагальнюють та розповсюджують передовий досвід у сфері інф-ної діяльності, надають методичну допомогу).
Зміст інф-ної роботи залежить від типу інф-ної установи. Основне завдання інф-ної роботи універсальних наукових бібліотек (УНБ) нолягас у створенні такого інф-ного потенціалу, який дозволить задовольнити найскладніші інф-ні потреби вчених та фахівців. Зміст та організація інф-ної роботи цих установ залежить від рівня їх функціонування. Зокрема ті універсальні наукові бібліотеки, які функціонують на національному рівні виконують більше інф-ної роботи, ніж бібліотеки цього типу, що функціонують на обласному рівні. Але незалежно від рівня функціонування, дані установи здійснюють всі процеси інф-ної роботи.
Зміст інф-ної роботи обласних універсальних наукових бібліотек: 1)підготовка і випуск вторинних док-тів; 2)ведення окремих частин пошукового апарату установи: 3)довідково-інформацінне обслуговування в режимі запит-відповідь; 4)інформування споживачів; 5)формувания інф-ної культури споживачів; 6)науково-дослідна робота в сфері інф-ної діяльності. Інф-ний відділ обласних універсальних наукових бібліотек є організаційним і методичним центром інф-ної діяльності в регіоні.
22. Пошуковий апарат інформаційних установ як основа їх інформаційної роботи (25)
Пошуковий апарат інф-них установ - засіб доступу інф- ції, що існує в різних формах. Даний термін ввела в науковий обіг Берестова. У системі бібліотек як інф-них установ для означення даного поняття використовують термін: Довідково-бібліографічний апарат - це сукупність довідкових і бібліографічних видань, каталогів і картотек, призначена для розкриття, складу і змісту док-тів, сприяння їх доведенню до споживачів, виконання завдання бібліографічного обслуговування. В сфері органів НТІ та в багатьох науково-технічних бібліотеках для означення даного поняття використовується термін: Довідково-пошуковий апарат - сукупність упорядкованих масивів вторинних док-тів, які призначені для пошуку науково-технічної інф-ції. В сфері НТІ використовується також термін : Довідково- інф-ний фонд – це сукупність упорядкованих первинних док-тів і довідково-пошукового апарату, що призначені для задоволення інф-них потреб.
Метою створення пошукового апарату є: 1)повно і багатоаспектно розкрити інф-ні ресурси певних установ; 2)забезпечити споживачам доступ до інф-ції, яка є поза межами певної інф-ної установи з питань, що їх цікавлять; 3)видавати споживачам не тільки відомості про д-т, а й фактографічну інф-цію з питань, що їх цікавлять. Пошуковий апарат інф-них установ складається з таких структурних елементів:
1)Довідково-бібліографічний фонд - частина пошукового апарату інф-ної установи, яка включає док-ти директивного та керівного характеру, довідкові видання і бібліографічні посібники, потрібні для здійснення всіх процесів інф-ної роботи;
2) Система каталогів і картотек - частина пошукового апарату інф-ної установи, що являє собою сукупність планомірно організованих та взаємопов'язаних каталогів і картотек, які доповнюють одне одного;
3)Фонд виконаних довідок - частина пошукового апарату інф-ної установи, що являє собою зібрання копій раніше виконаних письмових бібліографічних і фактографічних довідок. Кожен структурний елемент пошукового апарату містить традиційні каталоги, картотеки, бібліографічні видання тощо та їх електронні версії.
Основними функціями пошукового апарату є: 1)пошукова; 2)комунікативна (пош.апарат є засобом зв'язку між первиннодокументними ресурсами установи і споживачами інф-ції); 3)оціночна (вся інф-ція в пошуковому апараті відображається з точки зору її відповідності загальнолюдським цінн 
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·bостям, а також виходячи із потреб користувачів інф-ної установи). Загальними вимогами до організації пошукового апарату інф-ної установи є: 1)доступність; 2)науковість; 3)оперативність у відображенні інф-ції. Специфічні принципи організації пошукового апарату інф-ної установи: 1)єдність пошукового апарату інф-ної установи; 2)відповідність пошукового апарату профілю регіону, в якому знаходиться інф-на установа; 3)відповідність пошукового апарату складу користувачів певної інф-ної установи; 4)необхідність врахування складу пошукового апарату інф-них установ міста чи регіону.
23. Фонд довідкової та нормативно-правової інформації як елемент пошукового апарату інформаційних установ (10)
Фонд довідкової і норм-правової інф-ції - це елемент пошукового апарату ІУ (ПАІУ), який утворюється шляхом виокремлення з фонду ІУ нормативно-правових документів, довідкових видань і вторинних документів на традиційних та машиночитних, необхідних для реалізації різних процесів інформаційної діяльності.
Структура фонду ДтаНПІ: 1 )нормативно-правові документи (на традиційних та машиночитних носіях); 2)довідкові видання (довідкові БД); 3)вторинні докумен різних видів та жанрів (БД вторинної інформації).
1.Нормативно-правові документи - як елемент фонду ДтаНПІ являють собою зібрання керівних документів органів держ.влади та управління всіх рівнів, творів видатних діячів в галузі сусп-ва та наук.літ-ри оглядового хар- ру в яких зафіксована велика к-ть наук-обгрунтованих фактів. Напр.: поточним інф.бюлетень «Відомості ВРУ».
2.Довідкові видання - видання, які містять короткі відомості наукового чи прикладного хар-ру, що розміщуються в послідовності, зручній для їх швидкого пошуку і не призначені для суцільного читання. Є 3 осн. види видань: Енциклопедії - довідкові видання, які містять в узагальненому вигляді основні відомості з однієї або усіх галузей знання у формі коротких статей, розміщені в алфавітній або систематичній послідовності. Поділ-ся на а) універсальні, б) спеціальні, в) тематичні, г) персональні. енц, розраховані на певні групи спож-в.
Довідники – довідкові видання прикладного, практичного хар-ру, що мають систематичну стр-ру або побудовані за алфавітом статей. Є: статистичні, тематичні, довідники, які розраховані на певн групи, популярні, дов-ки адміністративно-територального поділу.
Словники – це довідк. видання, що вмішують впорядкований перелік мовних одиниць із довідковими відомостями про них. Виділяють: галузеві, тематичні, -термінологічні, бібліографічні, лінгвістичні (перекладні, орфотрафічні).
24. Загальні питання інформаційного обслуговування користувачів інформаційних установ (5)
Інформаційне обслуговування (інформаційний сервіс) – процес надання інформаційних послуг користувачам.
Інформаційна послуга – здійснення, у визначеній законом формі, інформаційної діяльності, спрямованої на доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Інформаційна продукція – матеріалізований результат інформаційної діяльності комунікаційних посередників.
Сучасному етапу інформаційного сервісу притаманні тенденції:
1) персоніфікації – максимальне врахування індивідуальних потреб користувачів;
2) конвергенції – стирання меж між інформаційними продуктами та послугами;
3) диверсифікації – розширення спектру інформаційних послуг і забезпечення користувачам можливостей обирати потрібні послуги.
У сучасних умовах у діяльність інформаційних установ впроваджують маркетингову концепцію, яка спрямована на розширення комунікації з користувачами і одержання відомостей про них. Дана концепція розглядає споживачів інформації як один із сегментів інформаційного ринку.
Кожна інформаційна установа повинна знати основні категорії своїх користувачів і виявляти специфіку їх інформаційних потреб.
Будь-який напрямок інформаційної діяльності та інформаційне обслуговування неможливо здійснювати на належному рівні без знання інформаційних потреб користувачів.
Кожна інформаційна послуга повинна оцінюватись з точки зору її споживчих характеристик.
Вивчення споживачів інформації дозволяє визначити кількісні та якісні критерії інформаційного обслуговування.
Моніторинг споживачів інформації та специфіки їх інформаційних потреб з метою визначення тенденцій їх розвитку та можливостей прогнозування є одним з основних завдань інформаційних установ. При цьому слід враховувати динаміку інформаційних потреб під впливом тих процесів, що відбуваються в суспільстві. Такий підхід отримав назву «клієнт – орієнтованого підходу».
Інформування споживачів систематичне забезпечення споживачів інф-цією у відповідності до постійно діючих довготривалих запитів та без запитів. Крім того, активно діючою стороною в процесі іиф- ння споживачів с інф-ний посередник, який визначає коло абонентів інф-ння та вивчає їхні потенційні та реально існуючі інф-ні потреби. Ще однією рисою є передбаченість зворотнього зв'язку з споживачем інф-ції при організації різних форм інф-ння споживачів.
Основними завданнями інф-ння споживачів с: 1)привернути увагу споживачів до нової актуальної інф-ції; 2)розкрити фонд певної інф-ної установи та підвищити його обертаність; 3)ознайомити користувачів із док-ми, які є поза фондом певної імф-ної установи з тих проблем, що їх цікавлять» В ході практичної діяльності інф-них установ сформувалося 2 основних види інф-ння: диференційоване (ДГ) базується на виявленні постійно діючих запитів як масових так і індивідуальних. Д1 споживачів спрямоване на задоволення довготривалих індивідуальних та групових інф-них запитів споживачів інф-ції. Форми диференційованого інф-ння споживачів є більш ефективним, але їх підготовка є досить трудомістким процесом. Крім того, виділяють пріоритетні групи споживачів інф- ції, які обслуговуються в режимі диференційованого інф-ння.
Перевагою масового інф-ння є загальна доступність його форм широкому загалу користувачів шф-них установ. В процесі організації масового інф-ння споживачів використовують ЗМІ та Інтсрнет. Ктапи здійснення Д1 споживачів: на 1-му етапі встановлюється коло абонентів цього виду. В якості абонентів можуть виступати окремі групи спеціалістів з близькими інф-ними потребами та окремі фахівці. Кількість абонентів ДІ залежить від можливості інф-ної установи. Як правило, в якості абонентів виступають представники місцевих органів влади та управління, провідні науковці, спеціалісти-практики, що займаються вирішенням важливих господарських завдань; 2-ий етап організації ДІ с виявлення потенційних інф-них потреб абонентів. З ціпо метою необхідно вивчити напрямки розвитку певних галузей, в яких працюють абоненти шляхом аналізу директивних док-тів та планово звітної документації, що характеризує сферу професійної діяльності абонентів. На основі цього складу складається перелік тем, які можуть зацікавити абонентів інф-ння (рубрика тор); 3-тій етап - вивченні реально існуючих інф-них потреб користувачів. З цією метою здійснюють опитування споживачів іиф-ції, виявляючи таким чином їх постійно діючі та довготривалі запити. Для цього можуть використовувати спеціально розроблений рубрика тор, в якому споживачі підкреслюють ті теми, які їх цікавлять. Усі відомості про абонентів диференційованого інф-ння і теми, які їх цікавлять відображаються в базах даних або картотеках. Після цього встановлюють повноту інф-ння абонентів та форми представлення інф-ції окремим абонен там.
26.Довідково-інформаційне обслуговування користувачів інформаційних установ в режимі «запит-відповідь» як вид інформаційного сервісу (7)
Довідково-інформаційне обслуговування споживачів у режимі «запит-відповідь» - це обслуговування у відповідності до разових інформаційних запитів споживачів інформації.
Інформаційний запит – це опосередкований прояв інформаційної потреби, суб’єктивне формулювання інформаційного інтересу.
Разовий запит такий, з яким споживач звернувся до інфор.установи, розраховує на негайну відповідь, не пов’язуючи її з майбутнім.
Загалом відповідь може бути надана споживачеві у вигляді довідки, консультації, або відмови. Усі довідки, які надходять споживачам поділяються на бібліографічні і фактографічні. В свою чергу бібліографічні довідки поділяються на адресні, уточнюючі та тематичні.
Для виконання тематичних довідок залучається велика к-сть джерел інформації: систематичний каталог, картотека, галузеві покажчики, при книжкові і при статейні списки літератури, перелік джерел.
Разовий тематичний запит виникає в процесі дослідження наукової або виробничої діяльності і тісно пов’язаний з вирішенням питань, які потрібно терміново розв’язати. Вимоги до виконання тематичних довідок для різних категорій користувачів теж різні. Для наукових працівників, дослідників, фахівців виробничої сфери тематична довідка має бути виконана за методикою складання науково-допоміжних бібліографічних посібників, що вимагає залучення значної кількості інформаційних джерел.
Фактографічна довідка містить відомості про конкретні факти, події, явища реальної дійсності, конкретні дані з галузей знань, термінології тощо.
Виконання фактографічних довідок основане на використанні довідкових видань усіх жанрів (словники, енциклопедії, визначники, довідники). Всяка фактографічна довідка повинна супроводжуватись посиланням на джерело. Звідки взяті відомості або факти.
Ці довідки різноманітні за змістом:
1) адреси підприємств, організацій, фірм;
2) характеристика продукції, яку вони випускають;
3) відомості про конкретні матеріали, їх властивості та склад;
4) відомості з природничих наук (математики, хімії, промисловості та с/г виробництва).
27. Загальна та часткова методика виконання довідок (6,8)
1. Загальна методика виконання довідок.
Виконання кожного запиту передбачає побудову конкретних алгоритмів пошуку інформації, але разом з тим існують загальні методичні прийоми, які застосовують при виконанні будь-якого запиту.
Сукупність загальних прийомів називають загальною методикою виконання довідок. При виконанні будь-якого запиту слід дотримуватись наступних етапів:
1) прийом запиту;
2) визначення кола джерел пошуку інформації;
3) пошук необхідної інформації в межах визначених джерел;
4) оформлення довідки;
5) облік довідки;
6) видача довідки споживачу інформації.
На кожному етапі слід дотримувати певних вимог: уважність, комунікабельність, інформаційний посередник повинен з’ясувати формулювання запиту, уточнення змісту і мети, зафіксувати запит, знання структури сучасних інформаційних ресурсів з різних галузей, знання можливості використання сучасних комунікаційних систем і технологій, уважність, використання найбільш оптимальних шляхів пошуку інформації в межах визначених джерел, володіння методикою пошуку в традиційних і автоматизованих інформаційно-пошукових системах, точність видання відомостей. Облік виконаних довідок здійснюється за спеціальною формою в журналі «Обліку виконаних довідок».
2. Часткова методика виконання довідок.
Кожен запит є специфічним і потребує певного підходу до задоволення інф-них потреб і наданню інф-ної довідки. За характером інф-ції довідки поділять на фактографічні і бібліографічні. Бібліографічні довідки поділяють на тематичні, які вміщують перелік док-тів з теми запиту, уточнювальні - пов'язані з уточненням бібліографічного опису док-тів, які відсутні або спотворення у описі, адресні - встановлення із бібліографічних джерел відомості про наявність або точну адресу зберігання док-тів у певному фонді. Тематичні довідки вміщують перелік док-тів з теми запиту. Вони традиційно складають значний відсоток, що виконують інформаційні установи (50-80). Останнім часом поняття тематична довідка - з'явились її підвиди: класична тематична довідка, тематична довідка, що являє собою анотований перелік док-тів, тематична довідка, яка доповнена аналітичним оглядом док-тів, тематична довідка, що супроводжує інф-ний пакет копій док-тів та їх частини, тематична довідка, яка супроводжується фактографічною інф- цією. При виконанні тематичних довідок слід дотримуватись таких методів прийому: 1)етап прийому запитів має особливе значення при виконанні тематичної довідки. На даному етапі необхідно конкретизувати тему запиту. Слід також уточнити які аспекти теми цікавлять конкретного споживача, який обсяг знань з неї він має, повноту відбору інф-ції, мету, терміни і виконання запиту; 2)при виконанні тематичного інф-ного запиту необхідно звернутися до тих джерел, в яких матеріал згрупований за змістом, а також до автоматизованих інформаційно-пошукових систем., що забезпечують можливість пошуку за ключовими словами. До вищевказаних джерел відносяться: фонд виконаних довідок, бібліографічні посібники, реферативні видання, систематичні каталоги, тематичні картотеки, реферативні бази даних тощо; 3)при пошуку інф-ції слід уважно переглянути джерела пошуку, дотримуватись критеріїв відбору док-тів, які визначені на першому етапі, використовувати найоптималніші шляхи пошуку інф-ції в межах визначених джерел: 4)класичиі тематичні довідки оформлюються у вигляді списку док-тів з певної теми. Матеріал може бути згрупований за змістом або за формальними ознаками: 5) тематична довідка традиційно реєструються в журналі обліку виконаних довідок. Крім того, якщо довідка була призначена актуальній темі і буде трудомістка у виконанні, то вона копіюється і зберігається у фонді виконаних довідок.
На 1 етапі виконання уточнення довідок необхідно з'ясувати якнайбільше відомостей про док-т, що цікавить споживача, встановити звідки споживач отримав відомості про док-т. Необхідно знати найбільші типові помилки, які зустрічаються у запитах споживачів: створення ПІБ автора, скорочення назв док-тів. подача редактора як автора док-та та ін. На 2 і 3 етапах визначаються джерела пошуку, які залежать від ознаки, яка вірно вказана в запиті споживача. Необхідно вибрати джерела, в яких спосіб групування співпадає з обраною ознакою. Також необхідно перевірити ті джерела, в яких можуть бути посилання на те, що цікавить споживача. Найефективнішим є АСПІ, оскільки ці системи дозволяють здійснювати пошук за різними елементами бібліографічного опису. На 4 етапі оформляється точний бібліографічний опис, де вказані всі необхідні відомості про док-т. Уточнювальна довідка реєструється сумарно.
Основним джерелом адресного пошуку окремо виданих док-тів є традиційний алфавітний або електронний каталог. Для статей – систематична картотека статей, електронна картотека періодичних видань або картотека чи база даних періодичних видань, що передплачуються ІУ. Оформляються у вигляді бібліографічного опису, що доповнюється шифром зберігання док-тів. Облік сумарний.
Основним джерелом є традиційні або електронні довідкові видання, повнотекстові, фактографічні бази даних. Можна звертатись до навчальної та наукової літератури. При оформленні фактографічних довідок і можуть даватися посилання на джерела отримання інф-ції.
28. Інформування споживачів як вид інформаційного обслуговування (29)

Інформування споживачів - систематичне забезпечення споживачів інф-цією у відповідності до постійно діючих довготривалих запитів та без запитів. Інформування базується на систематичному вивченні інф-них потреб та виявленні довготривалих і постійно діючих запитів. На відміну від ДІО у режимі запит-відповідь інф-ння споживачів визначається систематичним характером надання користувачам інф-них послуг. Ще однією рисою інф-ння споживачів є передбаченість зворотного зв'язку зі споживачами інф-ції при організації різних форм інформування. Це забезпечує можливість підвищення якості інф-ння споживачів, що визначається як ступінь відповідності властивостей послуги потребам споживачів. Поширення сучасних інф-них технологій дає можливість в процесі інф-ння споживачів, не тільки розкрити ресурси певної інф-ної установи, а й забезпечити споживачів інф-цією про весь документальний потік чи масив інф-нії з проблеми, яка його цікавить.
Основними завданнями інф-ння споживачів є: 1)привернути увагу споживачів до нової актуальної інф-ції; 2)розкрити фонд певної інф-ної установи та підвищити його обертаність; 3)ознайомити користувачів із док-ми, які є поза фондом певної інф-ної установи з тих проблем, що їх цікавлять.
В ході практичної діяльності інф-них установ сформувалося 2 основних види інф-ння: -недиференційоване (масове інф-ння) здійснюється без запитів і орієнтоване на широке коло користувачів; - диференційоване (групове та індивідуальне інф-ння). Різні форми інф-ння спрямовані на повідомлення користувачів про нові надходження у фонд певної інф-ної установи. Дані форми орієнтовані на залучення широкого кола споживачів інф-ції та використання документальних фондів інф-ної установи Диференційоване інф-ння спрямоване на задоволення довготривалих індивідуальних та групових інф-них запитів споживачів інф- ції. Форми диференційованого інф-ння споживачів є більш ефективним, але їх підготовка є досить трудомістким процесом. Крім того, виділяють пріоритетні групи споживачів інф-ції, які обслуговуються в режимі диференційованого інф-ння. Перевагою масового інф-ння є загальна доступність його форм широкому загалу споживачів. З метою підвищення ефективності інф-ння споживачів, потрібно правильно вирішити питання щодо організації певного виду інф-ного обслуговування. В першу чергу, установи, які знаходяться на території певного регіону повинні здійснювати координацію своєї діяльності, даного напрямку, шляхом розробки „зведеного координаційного плану" з інф-ння споживачів бібліотеками, органами НТІ та ін. інф-ними установами. Кожна інф-на установа повинна здійснювати забезпечення інф-цією найкращі категорії споживачів. Зокрема, бібліотеки повинні інформувати спочатку ті установи та організації, які мають в своїй структурі самостійні органи НТІ, а органи ДНТІ мають задовольняти постійно діючі запити споживачів, що працюють в сфері науки, техніки та економіки. Органи НТІ надають перевагу підготовці матеріалів аналітичного оглядового характеру, а бібліотеки орієнтовані на підготовку річних жанрів бібл-них посібників. Ще одним важливим аспектом є вирішення питань про співробітництво інф-них установ, які інформують споживачів в межах регіону або держави.
Основними напрямами вирішення питань є розробка відповідних регламентуючих док-тів конкретними інф-ними установами: положення про інф-ну роботу, положення про інф-ну службу або відділ, посадові інструкції. Масове інф-ння є одним із засобів розкриття складу інф-них ресурсів певної установи. Найбільш поширеними формами масового інф-ння є: 1)бюлетні або списки нових надходжень-поточні бібліографічні посібники, які систематично інформують про нові надходження в конкретні документальні форми. Матеріал в бюлетні групується в систематичній послідовності за галузями знань: 2)виставки, перегляди нових надходжень,- виставки, які забезпечують шляхом наочної демонстрації інф-ння про поточні надходження док-тів у фонд інф-ної установи. Ці виставки дозволяють споживачам забезпечити ознайомлення з док-том. Найефективнішими є виставки, де представлені різні види док-тів та виставки, які супроводжуються оглядом представлених док-тів. Виставки можуть бути постійними та тимчасовими. 3)бібл-ні огляди нових надходженьце бібл-ні посібники або усне повідомлення про групу док-тів, зроблених у вигляді зв'язної доповіді з короткими характеристиками змісту док-тів, то надійшли у фонд інф-ної установи за певний поточний період часу. Огляди можуть бути самостійними або частиною комплексних заходів; 4)день інф-ції - комплексний захід, який забезпечує інф-ння користувачів про поточні надходження в інф-ну установу за певний період часу. Дні інф-ції повинні проводитися систематично з певною періодичністю. Щоб ефективність днів інф-ції була високою потрібно рекламувати проведення таких заходів через ЗМІ та мережу Інтернет.
До форм групового інф-ння відносяться: 1) галузеві відомості чи списки нових надходжень; 2)проблемно орієнтовані бази; 3)галузеві виставки перегляди літ-ри; 4) галузеві і тематичні огляди літ-ри: 5)дні спеціаліста; 6)виділення референтів: 7)тематичні добірки - док-ти, що являють собою синтезовану сукупність первинних док-тів, частини текстів док-тів, рефератів, анотацій, схем.
Форми індивідуального інф-ння споживачів: 1) індивідуальні повідомлення, які можуть здійснюватися в усній або письмовій формі; 2)вибіркове розповсюдження інф-ціїце забезпечення інф-цією про поточні надходження док-тів у відповідності постійно діючим запитам. В автоматизованому режимі передбачає: - визначення контингенту абонентів системи; - вивчення інф-них потреб; - визначення інф-ції для вводу у систему: - корегування форми запиту; - підготовка інф-ції для абонента; - аналіз в системі вибіркового розповсюдження інф-ції; 3)диференційоване обслуговування керівників (ДОК). Ця форма є різновидом вибіркового розповсюдження інф-ції. ДОК орієнтується на обмежену кількість абонентів, для яких готуються такі інф-ні док-ти: інф-не повідомлення, аналі тичні довідки; огляди.
«Галузеві інформаційні ресурси»
29. Структура галузевих інформаційних ресурсів (4)
Інформаційні ресурси – це сукупність інформації на традиційних та машинописних носіях, що зберігаються в інформаційних установах. В структурі інф.ресурсів виділяють 2 елементи:
1) первинно-документні інформаційні ресурси;
2) вторинно-документні інформаційні ресурси.
Первинно-документний рівень функціонування інф.ресурсів з суспільствознавства формується за рахунок суспільно-політичної літератури (СПЛ).
СПЛ – це видання та неопубліковані документи, в яких відображаються результати розвитку наук про суспільство та мислення (крім філологічних наук та наук мистецтвознавчого комплексу).
Вся тематична сукупність СПЛ формує документ ний масив з суспільних знань. Частина документного потоку, яка постійно змінюється називається документ ним потоком з суспільствознавства.
Змістова структура первинних документів визначає існування бібліотично-бібліографічні та інші змістові класифікації. Відповідно до змістової класифікації в документному масиві з суспільствознавства виділяють документи з філософії, соціології, економіки, держави і права, політики, історії, педагогіки, психології, військової справи та інших наук.
Тематична структура визначає диференціацію СПЛ за тематикою в межах певної суспільної науки. Тематична структура дозволяє виділити стабільні та мобільні документні потоки. Для стабільних документ них потоків характерна відносна постійність. Тематична структура змінюється через 5-7 років, мобільна частина характерна оновленням тематики через 1-2 роки.
Видова структура визначається наявністю документів певних видів у документ них потоках та в док.масиві.
Видова структура базується на ДСТУ-301795 «Видання. Основні види. Терміни та визначення». В основному в док.масиві та док потоках з суспільствознавства представлені текстові видання за знаковою природою інформації. Є певна частка ідозграфічних видань (карти) та ізографічних видань.
За періодичністю виходу представлені як періодичними, так і неперіодичними виданнями. Представлені як на паперових, так і на машинописних носіях.
30. Інформаційні потреби як основа формування галузевих інформаційних ресурсів (15)
Інформаційні потреби в галузі сусп-ва виникають у всіх членів сусп-ва. Мотиви і цілі звертання до галузевої інформації різноманітні, оскільки вони формуються в процесі профес.дія-ті, навчання, виконання громадських обов'язків і самоосвіти. На формування професійних інф.потреб впливас базова діяльність користувача, непрофесійних - особиста зацікавленість певною галузевою проблемою.
Найбільш загальний підхід до диференціації споживачів галузевої інф-ції полягає у виділенні індивідуальних та групових користувачів цієї інформації. Груповими споживачами інформації є наступні категорії: органи державної влади та управління; науково-дослідні установи; навчальні заклали; громадські організації.
Індивідуальних споживачів СП інформації диференціюють за галузевою ознакою, виділяють істориків, економістів, психологів, юристів та інших. Крім даних ознак необхідно враховувати мету їх звертання до даного виду інформації. За цією ознакою виділяють наступні категорії споживачів інформації:
1. споживачі, що звертаються до СП інформації з метою професійної діяльності: а) наукові працівники, б) викладачі СПдисциплін у різних навчальних закладах, в) працівники органів державної влади та управління, г) підприємці.
2. інформаційні погреби, яких обумовлені навчальними цілями (студенти, учні шкіл);
3.потреби яких обумовлені громадською діяльністю (лекторати, пропагандисти);
4.потреби яких пов'язані із самоосвітою. Дана група споживачів потребує внутрішньої диференціації, оскільки вона неоднорідна за своїм складом.
Структура потреб у СП інформації обумовлена специфікою базової ді-ті споживачів. 1а) Найбільш стабільними є інф. потреби тих, хто здійснює наукову ді-ть в сфері сусп-ва. Дану групу спож-чів цікавить вичерпна інф-ція з теми, яку вони досліджують. Ця група споживачів звертається як до первинних , так і до вторин., док- в СП тематики, їх цікавить як поточна так і ретроспективна СП інф-ція.. 1б) На структуру інф. потреб викладачів СП дисциплін впливають такі чинники: стаж викладацької роботи, наявність вченого ступеня, участь у виховному процесі. Дана категорія надає перевагу поточним джерелам СП інф-ції, викор-ся в основному відомості як первинного так і вторинного ха-ру, що подаються на сторінках навчальної лі-ри та фахових періодичних видань. Викладачі вузів, крім навчальної лі-ри активно використовують і науково-дослідну лі-ру та ін.джерела.
1в) працівники органів державної влади та управління потребують в основному спеціально підготовленої за їхніми запитами вторин. інф-ції аналітичного чи оглядового ха-ру. 1г) Підприємці, які викор-ть СП інф-цію у виробничій сфері або у комерційній сфері потребують в основному снеціально-пі дготовленої аналітичної інформації.
2. Споживачі, інформаційні потреби яких обумовлені навчальними цілями мають відносно нестійкі інформаційні потреби, які обумовлені вивченням відповідних СП дисциплін у певний період. Ця група споживачів в основному використовую інформацію, що подається в різних жанрах навчальної літератури. У джерелах вторинної СП інформації, ці споживачі орієнтуються недостатньо. Рівень інформаційної культури у студентів, які займаються науково-дослідною роботою, більш високий ніж у інших споживачів даної групи.
3. Споживачі інформації, потреби яких обумовлені громадської діяльністю з метою пошуку необхідної СП інформації найчастіше звертаються до поточної інформації, яка розташована на сторінках спеціальних періодичних видань. Дана категорія використовує політичні та правові першоджерела, публіцистичну літературу. На структуру потреб даної групи користувачів впливає рівень їх освіти.
4. Споживачі інформації, потреби яких пов'язані із самоосвітою являють собою найбільшу групу користувачів СП інформації. Ця категорія найбільш неоднорідна за своїм складом. Вона потребує внутрішньої диференціації за рівнем освіти. Змістовна структура інформаційних потреб обумовлена інтересом до певної теми. В основному представники звертаються до відомостей, що подаються в періодичних виданнях СП тематики, звертаються до масових видань політичних і правових першоджерел та використовують публіцистичну лі-ру.
31. Організація виробництва та поширення галузевих інформаційних ресурсів
«Інформаційно-аналітична діяльність»
32. Інформаційно-аналітична діяльність в системі інформаційної діяльності (20)
Інф-на діяльність - не сукупність процесів пошуку, виявлення накопичення, одержання. опрацювання, перетворення, зберігання та розповсюдження інф-ції, а також інших допоміжних процесів, що забезпечують ці основні процеси. Інф-но-аналітична діяльність включається у різні сфери людської діяльності, методи ІАД, її процеси та результати в окремих галузях знань та людської діяльності трансформуються відносно до цих галузей, досить часто одержують інші назви, але сутність і цілі ІАД та її компоненти від цього не змінюються.
Важливим напрямом інф-ної діяльності є інф-но-ашілітична діяльність. Аналітично-інформаційпа діяльність обов'язкова в інф-ному суспільстві для кожної сфери суспільного життя, основним завданням якої є інф-не забезпечення життєдіяльності цієї сфери. Аналітико-інформаційна діяльність в усіх сферах суспільного життя спрямована на вирішення конкретних завдань, здійснюється на загальних принципах цієї діяльності, має свій зміст, види, форми, порядок, строки. Основними завданнями аналітико-інф-ної діяльності є здійснення комплексу аналітико-інформаційних заходів спрямованих на: збір, вивчення, узагальнення і аналіз інф-ції. Основною властивістю інф-ної діяльності є те, що вона пронизує усі сфери людської діяльності. Інф-но-аналітичну діяльність можуть здійснювати спеціальні інститути, інф-ні підрозділи в складі фірм або окремі працівники.
Отже, ІАД відіграє велику роль в будь-якій базовій діяльності людини, забезпечення управлінських рішень і створення системи забезпечення базової діяльності споживача інф-ції.
Для ІАД особливої уваги набуває систематичність визначення кола питань, що виникають у процесі базової діяльності споживача інф-ції, їх аналіз та прогнозування тенденцій розвитку.
ІАД є важливим компонентом управління, функцією та інструментом влади. Будь-яке інф-но-аналітичне забезпечення закінчується певними висновками і пропозиціями, за якими споживач приймає рішення і які стають частково системою управління. ІАД виникла як особливий напрям інф-иого забезпечення у сфері управління для прийняття управлінських рішень. Необхідно проаналізувати кризову ситуацію розв’язання якої неможливе без інф-ної підтримки управлінського рішення, тому у структурі органів влади і сферах управління почали виникати спеціалізовані відділи, що здійснювали інф-но-аналітичну підтримку.
ІАД - це створення нового знання на основі якісно-змістовного опрацювання документальної інф-ції з метою оптимізації прийняття рішень. ІАД може здійснюватися в різноманітних установах, фірмам, організаціях, підприємствах різних форм власності. В таких центрах накопичують інф-цію відповідно до профілю установи та опрацьовують її для підготовки різноманітних інф-но- аналітичних док-тів за по требами базової діяльності споживачів. Структура ІАД являє собою д-т - споживач. В свою чергу має об'єкт, засоби, суб'єкт, процеси та результати діяльності. Об'єктом в структурі ІАД являється документна інформація, суб'єкт - інф-ний працівник, засобами – різні методи опрацювання інф-ції. Процесом даної діяльності є створення інф-но-аналітичної продукції та саме інф-не обслуговування, а вихідним результатом інформаційно-аналітичний продукт.
Мета ІАД є створення інформаційно-аналітичного забезпечення базової діяльності споживача інф-цією. Реалізація цієї мети діяльності втілюється в результат цієї діяльності.
33. Документна інформація як об’єкт інформаційно-аналітичної діяльності (23)
Документа інф-ція - це інф-ція, зафіксована на будь-яких матер. носієві з метою передачі її в часі та просторі. Док. інф-ція надає можливість передавати відомості без перекручень, уточнити і перевірити інф-цію, яка передається. Документна інф-ція може класифікуватися за багатьма ознаками. В процесі ІА опрацювання важливими є такі класифікаційні ознаки:
1) за змістом інф-ції: економічна, соц-політ, природнича, юридична, історична, бізнес-інформація
2) за функціон.призначенням: наукова, офіційна, виробнича, навчальна, довідкова, публіцистична, рекламна.
З )за створенням інформації: - первинна (вихідна) - утв-гь док-ти, що є результатом пізнання світу виробничої або творчої ді-ті людини.
вторинна - утворюють док-ти, що містяь розгорнуту або узагальнену інф-цію з первинних док-тів та відомості про опрацьовані джерела.
Вихідна інф-ція - це інф-ція, яка є результатом наукового пізнання світу або творчої ді-ті людини. Вимоги:
достовірність, тобто підтвердженість док-тами або певними особами;
об'єктивність передачі інф-ції, тобто відсутність перекручень при передачі;
однозначність - відсутність суперечливості між інф-цією.
релевантність - відповідність інф-ції дійсним інтересам замовника.
своєчасне надання інф-ції
До традиційних джерел виявлення інформації віднесено друковані матеріали: періодичні видання, книги, інформаційні видання, оперативне відображення права, політики, міжнародної інформації, газети. На відмінну від газет, журнали не є оперативним джерелом пошуку інформації, але інформація, яку вони містять, більш розгорнута, з коментарями. Також джерелом інформації є книжкові видання. Офіційне видання - видання опубліковані від імені державних чи громадських організацій, установ, відомств, що містять матеріли законодавчого чим нормативного характеру; Наукові видання - видання призначені для наукової роботи, які містять теоретичні та експериментальні дослідження; Науково-популярне видання - видання в якому відомості про теоретичні та експериментальні дослідження в галузі наук, культури чи прикладної діяльності викладені у формі доступній читачеві-неспеціалісту; Виробничі видання - видання, що містить переважно описово-емгііричний матеріал та слугує підвищенню кваліфікації спеціалістів чи розраховане на осіб, які бажають самостійно оволодіти певною професією; Довідкові видання - видання, яке містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру розташовані у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не передбачені для соціального перегляду.
34. Управлінська сфера як споживач інформації

35. Інформаційний документ (продукція) як результат інформаційно-аналітичної діяльності (27)
Інф-на продукція визначається як сукупність інф-них док-тів, баз даних та послуг. Синонімом терміну інф-на продукція у фаховій літературі виступає поняття інф-не видання, інф-на література, вторинні док-ти. В результаті інф-но-аналігичних досліджень первинної інф-ції отримують вторинний док-т, цільовим призначенням якого є допомога споживачеві у виявленні, виборі та оперативному ознайомленні з необхідними відомостями з існуючого масиву вихідної інф-ції. Таким чином, інф-ний док-т - це док-т, що є результатом інф-ної діяльності. Інф-ний док-т є важливою складовою інф- них ресурсів. Відмінність інф-них док-тів від інших док-тів полягає в тому, що вони є результатом опрацювання інф-ції, що міститься в інших (первинних) джерелах інф- ції.
Інф-ний док-т має такі властивості: містить інф-цію з первинних док-тів у згорнутому, узагальненому вигляді; містить відомості про сам первинний док-т, на основі якого створений; є результатом аналітико-синтетичної обробки первинного док-та; є не тільки результатом, але й засобом інф-ної діяльності, за допомогою якого і здійснюється пошук, зберігання і поширення інф-ції. Інф-ний док-т може бути друкованим, зафіксованим на іншому носієві або рукописним.
Види вторинної інф-ції в інф-ному док-ті: бібліографічна - опис док-тів або зведення описів док-тів у вигляді списку, каталога, покажчика тощо; реферативна - стисла інф-ція, що містить основні положення змісту вихідного док-та, представлена у інф-них рефератах, реферативних журналах, реферативних збірниках, експрес-інф-ції; оглядова - узагальнені відомості, виявлені та відібрані з певних джерел з метою подальшого їх об'єднання логічно цілісному тексті
36. Реферування як процес згортання інформації (24)
Реферат - це стислий виклад змісту док-та або частини док-та, що містить основні фактичні відомості та висновки, рекомендації автора для початкового ознайомлення з док-том. Реферування - це методика згортання вихідної інф-ції, яка передбачає виявлення ключових положень тексту і передачу їх споживачеві у більш концентрованій, стислій формі. Результатом реферування є цілісний текст вторинного док-та, в якому збережено логічні зв'язки між відібраними положеннями вихідного док-та. Методика реферування ефективна при опрацюванні великих масивів інф-ції. Реферування застосовують при необхідності стислого викладу інф-ції у різноманітних повідомленнях. Основний принцип реферування тема та зміст інф-ного реферату обумовлені темою і змістом док-та, що реферується. Основні вимоги: 1)повнота відображення змісту вихідного док-та. При реферуванні всі головні положення змісту первинного док-та переносяться у вторинний док-т; 2)об’єктивиість відображення вихідної інф-ції. Відсутність перекручень інф-ції та особистих оцінок з боку референта; 3)Змістовність відображення інф-ції - це передача інф-ції, що становить змістову сутність первинного док-та; 4)стислість передачі інф-ції; 5)Зрозумілість тексту інф-ного реферату. При реферуванні або інших методах згортання інф-ції зміст вихідної інф-ції умовно поділяють на 2 види: основна і надлишкова інф-ція. До основної відносимо головні положення змісту док-та - це нова інф-ція, заради якої створюється первинний док-т. Ця інф-ція потрібна, але не відома споживачеві. За ознакою глибини згортання первинної інф-ції у рефераті всі інф-ні реферати поділяють на 2 види: інформативний та індикативний. Інформативний - це реферат- конспект, він стисло викладає зміст основних положень первинного док-та та може заміняти споживачу першоджерело в окремих інф- них процесах. Індикативний (реферат-резюме) - такий реферат і лише вказує про що йдеться в первинному док-ті. Цільове призначення реферату: 1)Загальні; 2)спеціалізовані реферати. Загальні призначені для всіх фахівців певної галузі, вони створюються провідними інф-ними установами. Спеціалізовані призначені для окремих груп фахівців. Інф-ний реферат складається з 3 частин: 1)Заготовочна; 2)власне-реферативна; 3)довідкова частина (довідковий апарат). Заготовочна частина містить бібліографічний опис док-та. Реферативна - в ній знаходиться текст. Довідкова, різниця між російською і українською, може бути російське ім'я, хто склав реферат.. Вимоги до обсягу інф-ції реферату: для первинних док-тів до 5-ти друкованих аркушів, обсяг інф-ного реферату не повинен перевищувати 125 слів. Для док-тів від 5 до 25 сторінок, обсяг не повинен перевищувати 250 слів. Для док-тів великого обсягу - текст може становити до 500 слів. Для док-тів з політичних та гуманітарних галузей обсяг може становити до 1/10 обсягу первинного реферату. Оптимальний обсяг інф-ного реферату - 200 слів. Підготовка інф-ного реферату здійснюється за такими етапами:
1) Загальне ознайомлення з док- том, що реферується. Мета етапу: одержання загального уявлення про первинний док-т та визначення виду реферату, що складатиметься. Зміст роботи: перегляд титульної сторінки, передмови, післямови, оглави, перегляд самого змісту; 2)аналіз вихідного док-та та вирізиеиня інф-них фрагментів. Мета етапу: визначення основних аспектів змісту вихідного док-та та оцінка його інформативності. Зміст роботи: текст вихідного док-та поділяється на окремі фрагменти відповідні аспектам обраної схеми: 3)аналіз виділених фрагментів та відбір інф-ції. Мета - відбір основної інф-ції з вихідного док-та. Зміст роботи: перегляд кожного фрагмента виділеного на попередньому етапі, визначення в ньому основної інф-ції. вирішення питання про подання в тесті реферату інф-ції про надлишкові відомості: 4) узагальнення відібраної інф-ції. Мета: синтезувати відбрані відомості та взаємозвязно їх викласти. Зміст роботи: складання робочого плану викладу інф-ції у рефераті, побудова логічних зв'язків між відібраними фрагментами інф-ції: 5)написання тексту реферату. Мета: створення тексту відповідно до вимог. Застосування і формалізованих схем змістових аспектів та створення реферату називається поаспективним методом реферування. Цей метод є і найбільш поширеним і став основою для інших методів; реферування, зокрема формалізованого екстрагування, позиційного методу, метод вибіркового реферування.
37. Оглядова інформація та її функції в системі інформаційно-аналітичної роботи (17)
При виникненні проблеми, розв'язання якої неможливе без дослідження стану та існуючих шляхів вирішення проблеми, споживачеві потрібна інф-на модель стану, перспектив розвитку і можливого розв'язання поставленої проблеми. Для цього погрібна логічна переробка первинної інф-ції, яка міститься у первинних док-тах. Це виконує огляд - „вивіднознання".
Характерні риси оглядової інф-ції: проблемний характер (аналітична оцінка вихідної інф-ції споживачем огляду), оригінальний характер ( містить вивідне знання, відсутнє у вихідних джерелах), прогностичний характер (виведення тенденцій розвитку проблеми), систематичний характер (цілісна характеристика предмету огляду).
Бібліографічний огляд - відображає вивідне знання у вигляді системи документальних джерел інф-ції, використання яких дозволяє споживачеві вирішити відповідне завдання інф-ного управління (логічно зв'язана розповідь про документальні джерела).
Реферативний огляд - відтворює вивідне знання у вигляді систематизованої фактографічної інф-ції, необхідної для інформаційного управління, витягнутої з вихідних джерел.
Аналітичний огляд відтворює вивідне знання у вигляді самого інформаційного рішення, тобто рекомендацій, які випливають з результату логічної переробки вихідних док-тів (критична оцінка наданих у вихідних джерелах рекомендацій, розробка прогнозів проблеми).
«Вивідне знання» - інф-ція, яка виводиться шляхом логічної переробки документальної інф-ції з первинних док-тів.
Вимоги до оглядів: відповідність теми огляду інф-ним потребам споживача інф-ції, ознайомлення укладача огляду з темою, що має відображатися в оглядовому док-ті, забезпечення повноти та всесторонності розгляду теми огляду, висвітлення різних поглядів на тему огляду, змістова характеристика теми, дотримання достовірності надання інф-ції.
38. Методика огляду як процес узагальнення інформації (22)
Методики огляду процес узагальнення інф-ції, що здійснюється шляхом виявлення в різних док-тах окремих фрагментів інф-ції. що розкривають тему запиту споживача, витягу цієї інф-ції з вихідних джерел з метою її подальшого узагальнення у новому тексті інф-ного док-та відповідно до структури теми і запиту. Інф-ний огляд є інф-ною моделлю проблеми, оскільки його мета відобразити різні аспекти проблеми за допомогою вже існуючої первинної інф-ції. Огляд не повинен розкривати зміст опрацьованих док-тів, натомість в огляді систематизується інф-ція відібрана з опрацьованих первинних док-тів. Крім основної інф-ції в огляд може включатися так звана надлишкова інф-ція, яка пояснює або аргументує основу. Основні вимоги до підготовки оглядової інф-ції: 1)оволодіння темою огляду перед початком пошуку інф- ції з нею; 2)відповідність теми огляду інф-ним потребам споживача: 3)надання максимуму корисної інф-ції. Тема огляду має бути охарактеризована за всіма аспектами і при наявності різних підходів до її розв'язання, висвітлювати різні підходи та їх наслідки; 4)змістовність характеристики теми; 5)достовірність поданої інф-ції. Надання списку опрацьованих джерел при цитуванні фактів даних таблиць, схем обов'язково вказують джерело, з якого їх взято.
Структура оглядового док-ту складається з таких частин: вступ, основна частина, заключна частина, довідковий апарат. Вступ формує у користувача певне уявлення про зміст док-та та сприяє його розумінню. Вступ містить стислу характеристику теми огляду з таких позицій: характеристика новизни та актуальності теми огляду: характеристика джерел, що використані для підготовки огляду: обґрунтування структури основної частини оглядового док-ту: характеристика науково-практичного значення розробки теми огляду для споживача. Основна частина містить узагальнену, логічно опрацьовану інф-цію з первинних док-тів, що розкриває саму тему огляду. За окремими, але пов'язаними між собою блоками інформації, якщо огляд є великим за обсягом, окремі питання теми можуть виділятися назвами розділів або рубрик.
Основні способи розташування інф-ції: І )від загального до часткового: 2)за системою класифікації; 3)за хронологією подій; 4)від найважливішої до менш важливої інф- ції. Заключна частина містить підсумок найважливіших висновків, що розглядаються в основній частині. Для аналітичних док-тів розробляються рекомендації стосовно теми огляду або прогнози, щодо тенденції розвитку теми. Аналітичні огляди можуть містити так зване вивідне знання, тобто знання, яке безпосередньо не містилося, але було виведене з них шляхом логічного опрацювання вихідної інф-ції. Це оригінальні висновки, рекомендації, прогнози, розроблені укладачем огляду. Довідковий апарат складається з таких елементів: передмова, зміст, титульні елементи, список використаних джерел. Передмова складається в таких випадках: 1)не співпадають огляди замовника інф-ції та укладача огляду щодо розглянутої проблеми; 2)необхідність характеристики особливостей підготовленого огляду. Допоміжні покажчики складаються тільки для великих за обсягом оглядів з метою полегшення пошуку конкретних питань або конкретної інф-ції. Основні етапи створення огляду: 1)підготовка огляду починається з визначення теми (тема може бути визначена самими укладачем як актуальна для галузі, або визначена користувачем як тема запиту на інф-цію), укладач уточнює цільове призначення огляду, його тематичні межі; 2)розробка попереднього плану рубрики автора оглядової довідки; 3)визначення кола джерел виявленої інф-ції: 4)аналітико-си нтетичне опрацювання вихідних джерел; 5) оформлення тексту довідки.
39. Методи інформаційно-аналітичних досліджень (25)
Незалежно від формальних перетворень семантичні властивості первинної інф-ції мають бути збережені. При опрацюванні інф-ції необхідно дотримуватися точності, повноти, об'єктивності, достовірності. Метод - це спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя; методом називають прийом або спосіб дії. Методика - це сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи, це система правил використання методів, прийомів і операцій. Методи та методики, що застосовуються в процесах інф-но-аналітичної діяльності можна умовно поділити на 2 групи: 1)методи одержання вихідних відомостей. Сюди відносять загальнонаукові методи аналітико-синтетичного опрацювання інф-ції, загальнонаукові методи одержання емпіричних даних, інф-но-прогнозні методики; 2)методи створення вторинної інф-ції. Сюди відносять: методики згортання вихідної інф-ції, методики узагальнення вихідної інф-ції. Загальнонаукові методи одержання і переробки документної інф-ції: аналіз - це метод розподілу док-ту або масиву документної інф-ції на складові елементи та вивчення кожного з них окремо. По відношенню до документної інф-ції найчастіше зміст інф-ції поділяється на складові аспекти змісту. Синтез -- це метод логічного обєднання, пов'язаних один з одним елементів змісту у певну цілісність, відновлення втрачених процесів аналізу логічних зв'язків цілісного тексту. Абстрагування - метод, який передбачає виділення окремих важливих для споживача інф-ції, відомостей та відволікання від несуттєвих відомостей. Узагальнення - метод, що допомагає дотримуватись послідовності викладу інф-ції та пошуку нових більш містких форм надання вторинної інф-ції, де відновлено взаємозв'язки з вихідних док-тів та встановлено нові структурні взаємозв'язки між відомостями відібраними з різних вихідних джерел. Початковий етап перетворення документної інф-ції, що являє собою вивчення док-тів та витяг найбільш суттєвих відомостей називається інф-ним аналізом. В інф-но- аналітичних дослідженнях застосовуються такі методи і методики: статистичний аналіз, методи математичного програмування, системно-діяльнісний підхід, системний аналіз та ін. методи емпіричного дослідження: спостереження - це метод, який дозволяє одержати знання та досліджуваний процес не піддаючи його впливу з боку дослідника. Спостереження дозволяє зібрати первинну інф-цію, що може підтвердити або спростувати дані одержані з інших джерел. Результати спостереження фіксуються за спеціально розробленою формою. Експеримент - метод, при якому відбувається планомірний, облікований та навмисний вплив на об'єкт для встановлення передбачуваних закономірних зв'язків та залежностей. Експеримент починається з висування певної гіпотези про дію цього об'єкту дослідження. Далі вносяться зміни в умови функціонування об'єкту у відповідності до мети і завдання експерименту. Соціологічні методи, найбільш поширений метод опитування, який може проводитись у вигляді анкетування або інтерв'ю. Експертна оцінка - метод, що дає можливість без особливих детальних розрахунків та експериментів визначити у загальних рисах перспективи розвитку певних явищ, подій, об'єктів. Для проведення експертної оцінки збирається група фахівців, що обговорюють досліджуване явище і висловлюють своє бачення розвитку цих явищ.
40. Інформаційно-прогнозні методики в системі інформаційно-аналітичної діяльності (4)
Загальнонаукові методи дослідження, які є своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретикометодологічними положеннями спеціальних наук. На основі загальнонаукових понять і концепцій формуються відповідні методи і принципи пізнання, що забезпечують зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціальними науковими знаннями та методами. До загальнонаукових методів пізнання належать системний, структурно-функціональний, кібернетичний, імовірностний методи, моделювання, формалізація та ін. Варто зазначити, що в структурі загальнонаукової методології найчастіше виокремлюють три рівні методів і прийомів наукового дослідження: методи емпіричного дослідження, методи теоретичного дослідження, загальнологічні методи наукового дослідження.
Традиційно загальнонауковими методами (ТЗМ) є: спостереження, аналіз і синтез, індукція і дедукція, конкретизація, узагальнення і абстрагування, метод експерименту.
Спостереження – це систематичне, цілеспрямоване, активне вивчення об’єкта дослідження, котрий перебуває в природному стані або в умовах наукового експерименту з метою отримання первинних даних як сукупності емпіричних тверджень. Основною проблемою, що виникає при використанні цього методу, є забезпечення об’єктивності і достовірності інформації. Для того, щоб спостереження було ефективним, необхідні наступні вимоги:
навмисність, яка передбачає, що спостереження має проводитись для вирішення визначеного, чітко сформульованого завдання;
планомірність, тобто проведення спостереження за планом, який відповідає поставленим завданням;
цілеспрямованість, завдяки якій дослідник зосереджує увагу на тому, що його цікавить;
активність спостерігача, яка означає, що він не просто сприймає всі факти, а шукає потрібні відповідно до своїх знань і досвіду;
систематичність, яка передбачає проведення спостереження за певною схемою, системою.
Пізнавальним підсумком спостереження є опис – фіксація за допомогою мовних засобів (схеми, графіки, таблиці, рисунки тощо) емпіричної інформації про об’єкт дослідження.
Аналіз і синтез. Аналіз (від грец. analysis – розкладання, розчленування) – метод наукового пізнання, який дає змогу поділяти об’єкт до слідження на складові елементи і частини з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, внутрішніх зв’язків, відносин. Цей метод дає змогу виявляти сутність досліджуваних явищ і процесів шляхом їх розчленування на складові елементи і виявляти головне, суттєве. Він передбачає перехід від цілісного сприйняття об’єкта дослідження до виявлення його будови, складу, а також властивостей, зв’язків.
Синтез (від грец. synthesis – з’єднання, сполучення, складання)
· метод наукового пізнання, котрий передбачає з’єднання окремих сторін, елементів, властивостей, зв’язків досліджуваного об’єкта та його вивчення як єдиного цілого. Це не довільне, еклектичне поєднання частин, елементів цілого, а діалектичне ціле з виокремленням його суті. Результатом синтезу є якісно нове утворення, властивості якого обумовлюються внутрішнім взаємозв’язком і взаємозалежністю елементів. Отже, аналіз фіксує те специфічне, особливе, що відрізняє частини одного цілого, а синтез виявляє те загальне і суттєве, що пов’язує частини в єдине ціле. Вони перебувають у діалектичній єдності, і наукове пізнання є як аналітичним, так і синтетичним.
Індукція і дедукція. Під індукцією (від лат. іnductio
· наведення) розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину робиться висновок про об’єкт загалом. При цьому думка дослідника рухається від часткового, одиничного через особливе до загального. Індукція пов’язана з узагальненням результатів спостереження
та експерименту, з рухом думки від одиничного до загального. Індуктивні узагальнення завжди мають проблемний, (імовірностний) характер, вони, зазвичай, розглядаються як емпіричні закони та дослідні істини. Розрізняють наступні п’ять методів наукової індукції:
метод єдиної схожості: якщо два або більше випадки досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші різні, то ця єдина схожість і є причиною цього явища;
метод єдиної відмінності: якщо випадки, при яких явище або відбувається, або ні, розрізняються лише в одній обставині, а всі інші обставини тотожні, то ця єдина обставина і є причиною цього явища;
об’єднаний метод схожості та відмінності, який є комбінацією перших двох методів;
метод супутніх змін: якщо виникнення чи зміна одного явища обумовлює певні зміни іншого явища, то обидва явища перебувають у причинно-наслідковому зв’язку;
метод залишків: коли відомо, що причиною досліджуваного явища є необхідні для нього обставини, крім однієї, то ця обставина і є, ймовірно, причиною цього явища.
У сучасній науці індукція розглядається як метод логічного висновку, тому робляться спроби формалізації цього методу на основі теорії ймовірностей, що дає змогу чіткіше виокремити його логічні проблеми та евристичну цінність.
Дедукція (від лат. deductio
· виведення) – це процес, в якому висновок щодо якогось елементу робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Отже, думка дослідника рухається від загального до часткового, (одиничного). Дедуктивний висновок дає змогу краще пізнати одиничне, оскільки з його допомогою отримується нове (виведене) знання, що певний u1087 предмет або явище має ознаки, які властиві усьому класу. Об’єктивною основою дедукції є те, що кожний предмет або явище сполучають у собі єдність загального та одиничного, і це дає змогу пізнавати одиничне на базі знання про загальне. Дедукція та індукція тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Індуктивне дослідження передбачає використання загальних теорій, законів, принципів, тобто охоплює момент дедукції, а дедукція, відповідно, неможлива без загальних положень, отриманих шляхом індукції. Отже, індукція і дедукція зв’язані між собою, як аналіз і синтез.
Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам. За допомогою цього методу виявляються кількісні та якісні характеристики досліджуваного об’єкта, класифікується, впорядковується та оцінюється зміст явищ і процесів. Шляхом порівняння встановлюються відносини рівності та відмінності. Для коректності порівняння необхідно дотримуватися певних вимог. По-перше, порівняння має здійснюватися за наявності об’єктивної спільності між об’єктами, явищами та процесами, а по-друге
· за найважливішими, суттєвими ознаками.
Аналогія – це метод наукового пізнання, за допомогою якого від схожості об’єктів певного класу за одними ознаками робиться висновок про їхню схожість і за іншими ознаками. Вона передбачає, що дослідник рухається від знання відомої спільності до знання такої ж спільності, отже, від часткового до часткового. Стосовно конкретних об’єктів висновки, що отримують за аналогією, мають лише правдоподібний характер і є одним із джерел наукових гіпотез та індуктивних міркувань.
Для підвищення вірогідності висновків за аналогією необхідно:
виявляти не лише зовнішні властивості об’єктів або явищ, а й внутрішні;
щоб об’єкти були подібні за найважливішими та суттєвими ознаками, а не за другорядними й несуттєвими;
коло ознак, які співпадають, має бути якомога ширшим;
враховувати не лише схожість, а й відмінність, для того, щоб остання не була перенесена на інший об’єкт.
Метод аналогії як перенесення інформації про одні об’єкти на інші є гносеологічною основою модулювання.
Абстрагування (від лат. abstractio – відвернення) – це загальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночасним виокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника. Сутність цього методу полягає в тому, що він дає змогу подумки відволікатися від несуттєвих, другорядних властивостей, ознак, зв’язків об’єкта й одночасно вирізняти і фіксувати ті, що є вагомими для суб’єкта пізнання. Процес абстрагування – це сукупність логічних операцій, результатом якої є абстракція.
Існують основні види абстракції:
ототожнення – утворення поняття через об’єднання предметів, що пов’язані відношеннями типу рівності, в особливий клас;
ізолювання – виокремлення властивостей і відношень, які нерозривно пов’язані з предметами, та позначення їх певними термінами, що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, надійність, фінансова стійкість, конкурентоспроможність);
конструктивізація – відхилення від невизначеності меж реальних об’єктів;
актуальна нескінченність – відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості опису її як певного переліку елементів;
потенційна здійсненність – відхилення від реальних меж людських можливостей.
Результат абстрагування часто є специфічним методом дослідження, а також елементом складніших за своєю структурою методів експерименту.
Узагальнення – логічний процес і результат переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Це не просто виокремлення і синтезування схожих ознак, а проникнення у сутність явища чи процесу, виокремлення єдиного в різноманітному, загальногов одиничному, закономірного у випадковому, а також об’єднання за подібними властивостями або зв’язками в групи та класи. У процесі уза-
гальнення відбувається перехід від одиничного поняття до загального, від одиничних суджень до загальних. У науковому пізнанні використовуються наступні види узагальнення: індуктивне, при якому дослідник рухається від окремих (одиничних) фактів, подій до їх узагальненого виразу; логічне, при якому суб’єкт пізнання переходить від однієї, менш загальної думки, до іншої, більш загальної. Логічною операцією, протилежною узагальненню, є обмеження, котре передбачає перехід від однієї загальної думки до іншої, менш загальної.
Експеримент (від лат. experimentum
· проба, дослід) – це метод емпіричного дослідження, що базується на активному і цілеспрямованому впливі на об’єкт пізнання шляхом створення контрольованих і керованих штучних умов або використання природних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей і зв’язків.
Експеримент як метод наукового дослідження має наступні особливості:
більш активне, ніж при спостереженні, відношення до об’єкта аж до його зміни і перетворення;
багатократне відтворення досліджуваного об’єкта за бажанням дослідника;
можливість виявлення таких властивостей і зв’язків, які не спостерігаються в природних умовах;
можливість “контролю” за поведінкою об’єкта і перевірка її результатів;
спрямування експерименту певною гіпотезою, ідеєю, концепцією і використання його для їх перевірки.
Експерименти поділяються на природні та розумові. Природні відповідно поділяються на: натуральні, коли об’єкт дослідження знаходиться в природних умовах, які можна змінювати за бажанням експериментатора; модельні, коли об’єкт дослідження замінюється його моделлю; соціальні, котрі спрямовані на вивчення суспільних явищ. Розумові експерименти – це система процедур, що проводяться з ідеалізованими
об’єктами. Вони розглядаються як теоретична модель реальних експериментальних ситуацій; при цьому дослідник оперує концептуальними взірцями реальних об’єктів.
Контент-аналіз (від англ. contens зміст) метод якісно-кількісного аналізу змісту документів з метою виявлення або вимірювання різних фактів і тенденцій, відображених в цих документах. Особливість контент-аналіза полягає в тому, що він вивчає документи в їх соціальному контексті. Може використовуватися як основний метод дослідження (наприклад, контент-аналіз тексту при дослідженні політичної спрямованості газети), паралельний, тобто у поєднанні з іншими методами (напр., в дослідженні ефективності функціонування засобів масової інформації), допоміжний або контрольний (напр., при класифікації відповідей на відкриті питання анкет).
41. Інформаційно-аналітичний супровід базової діяльності споживача (14)
Під системою інформаційно-аналітичного забезпечення базової діяльності розуміють створення певної організації інф-ної служби та застосування такої сукупності методів збору, обробки та поширення інф-ції, які дозволяють здійснювати своєчасну та релеванту інф-ну підтримку будь-якого процесу базової діяльності на будь-якому її етапі. Елементи системи інф-но-аналітичного забезпечення діяльності (СІАЗ): 1 )фонд документної інф-ції, що є основою інф-но-аналігичних процесів в установі; 2)інф-ні потреби користувачів; 3)процеси аналітичного синтетичного опрацювання інф-ції; 4)інф-ні потоки, що надходять в установу або створюються в ній. СІАЗ повинна виконувати: реагуваньну та упереджувальну функцію. Реагувальна полягає у пошуку і наданні адекватної відповіді на кризову ситуацію, що відбулася. Упереджувальна – це передбачення кризової ситуації та підготовка достатньої кількості варіантів її подолання Основні етапи створення СІАЗ: І)стратегічна підготовки інф-них ресурсів для створення системи інф-но-аналітичного забезпечення. Мета: створення концепції СІАЗ базової діяльності. Завдання: визначити та спрогнозувати тенденцію розвитку потреб в інф-ці; систематизувати та впорядкувати інф-ні запити; проаналізувати та впорядкувати інф-ні потоки; розробити проект бази даних; 2)проблемно- орієитовна підготовка інф-них ресурсів. Мета: сформувати факто-аналітичний комплекс інф-ції. Завдання: здійснення аналітично-синтетичного опрацювання документиої інф-ції; забезпечення і її збереження у впорядкованому вигляді; розробка системи розподілу інф-ції; 3)основнии або етап підготовки інф-них матеріалів за запитом користувачів. Мета: підготовка інф-ної бази для забезпечення прийняття рішень з проблем базової діяльності. Завдання; одержання інф-ного запиту; здійснення інф-ного пошуку; відбір інф-ції; опрацювання інф-ції та перетворення її у форму зручну для використання; підготовка інф-них матеріалів, релевантна запитам споживача. Організація СІАЗ дозволяє організувати процеси підготовки та надання інф-ції у відповідності до станів базової діяльності та виконання конкретних задач, що вирішують певні користувачі інф-ції.
Управлінський цикл складається з кількох етапів, головною метою яких є досягнення завдання подолання кризової ситуації, що виникла в процесі базової діяльності. Кризові ситуації це виникнення розладу у роботі фірми, установи або конкретної людини, що потребує управлінського впливу, тобто прийняття і доведення до виконавців управлінського рішення. Управлінське рішення це розроблений комплекс заходів, досить часто закріплений документально по усуненню розладнань, що виникають у функціонуванні системи базової діяльності та порядку доведення управлінського рішення до виконавців.
42. Інформаційно-аналітична діяльність провідних інформцентрів України (26)
Національна бібліотека України ім. Вернадського (НБУВ) - є багатогалузевим інф-ним центром. НБУВ організував роботу реферативної бази, яка являється потужним інф-ним ресурсом. Загальнодержавна реферативна база даних „Україніка наукова" - один з ключових елементів національних інф-них ресурсів. Використання має багатоаспектний характер (підготовка та випуск УРЖ. підтримка он-лайнового доступу до реферативної інф-ції засобами глобальних комп'ютерних мереж, створення в перспективі української служби електронної доставки док-тів, формування наукової електронної бібліотеки шляхом повнотекстового розширення реферативних записів, проведення широкого спектру бібліометричних, інформетричних і науково метричних досліджень, організація внутрішньо та міжнародного обміну інф-цією.
Традиційно основною формою доведення реферативної інф-ції до користувачів є РЖ. На основі БД „Україніка наукова" реалізовано випуск 3 галузевих серій українського реферативного журналу „Джерело". Серія 1 - природничі науки, медицина. Серія 2 - техніка, промисловість, сільське господарство. Серія 3 соціальні та гуманітарні науки, мистецтво. У структурі Національної бібліотеки України ім. Вернадського функціонує служба інф-но-аналітичного забезпечення органів державної влади.
Книжкова палата України являється універсальним інф-ним центром. Вона створює та поширює джерела поточної та ретроспективної інф-ції, видає РЖ: „Політика. Політичні науки", „Економіка. Економічні науки", „Історія. Історичні науки", а також веде реферат. БД. Підготувала бібліографічний посібник „ринкова економіка", „Історія Києва, 1962- 2000"
Український інститут Науково-технічної та економічної інф-ції - є головною організацією національної системи НТІ України, є провідним науково-дослідним центром з проблем науково-технічної-та економічної інф-ції.
Розділ 4. «Інформаційний менеджмент»
43.Основні підходи до сутності поняття «інформаційний менеджмент»(16)
ІМ- це ефективна і дієва координація інф-ції із зовнішніх і внутрішніх джерел для забезпечення розвитку підприємства, як окремий напрямок управління підприємством, (за Хобішлі)
ІМ - це система, яка включає підсистему провайдерів інф-них послуг та інф-них систем управління, які забезпечують формування інф-ної інфраструктури компанії і управління циклом перетворення інф-ції у знання (за Ахлетом)
Мінкіна розглядає ІМ як окремий напрямок соціального управління, який спрямований на формування ефективності внутрішніх і зовнішніх комунікацій політики підприємства з метою забезпечення конкурентноздатності на ринку.
Костров визначив ІМ як: 1)коло завдань управління виробничого та технологічного характеру у сфері основної діяльності підприємства, які використовують тою чи іншою мірою інф-ну систему та реалізацію в ній інф-них технологій (у вузькому значенні), 2) це сукупність завдань управління на всіх етапах життєвого циклу підприємства, що включає всі дії та операції пов'язані як з інф-цією, так і з підприємством в цілому на основі даної інф-ції (у широкому значенні)
Грінберг під ІМ розуміє сукупність методів і засобів управління інф-цією і управління за допомогою даної інф-ною діяльністю підприємства.
Яновський розглядає ІМ як систему обслуговування управління виробничо-збутовою діяльністю з метою підвищення ефективності підприємництва і збільшення прибутку.
За Матвієнко ІМ – інноваційна діяльність орієнтована на постійний пошук нових більш ефективних способів організації інформаційної установи.
44. Основні етапи інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінського рішення


45. Властивості управлінської інформації, її класифікація за функціональним призначенням


46. Функціональні обов’язки інформаційного менеджера на підприємстві (5)
Обов’язки інформаційного менеджера можна розглядати у межах тих функціональних ролей, які виконує інформаційний менеджер:
Організаційні питання і управління персоналом – аналіз передумов організаційної побудови інформаційної служби, відбір і обґрунтування оптимальної структури управління інформаційною службою, координація роботи по визначенню чисельності і складу персоналу, нормування праці, розробка раціональної системи оплати праці і моделі мотивації праці.
Організаційні питання і управління інформаційним виробництвом: розробка загальної стратегії, розробка і впровадження операційної (виробничої) системи інформаційної служби, управління процесом проектування інформаційної системи та її елементів, організація технічного обслуговування і ремонту апаратних засобів;
Управління інформаційними технологіями: розробка нових і діючих технологічних і організаційно-технічних концепцій і рішень на конкретному об’єкті, підготовка і навчання користувачів 1С, забезпечення ефективності інформаційних систем і технологій.
Управління інформаційними ресурсами: аналіз інформаційних потреб користувачів, формування зв’язків із зовнішніми і внутрішніми джерелами інформації, забезпечення захисту інформації та інформаційної безпеки об’єкта, розробка структур даних і БД і їх супровід, управління та ведення БД.
Інформаційний маркетинг: проведення маркетингових досліджень інформаційного ринку, аналіз інформаційних потреб користувачів, вибір оптимального сегментування інформаційного ринку, визначення місткості ринку, визначення конкурентів, проведення рекламної діяльності.
Головними завданнями інформаційного менеджера є: контроль за діяльністю підрозділів фірми, де використовується або створюється інформація, визначення необхідного обсягу використовуваної інформації, визначення цілей, для досягнення яких необхідна використовувана інформація, розробка механізму контролю за циркуляцією інформації, розробка стратегій розвитку системи виробництва і використання інформації, дослідження інформаційних потреб фірми і її керівництва, виявлення внутрішніх та зовнішніх інформаційних ресурсів тощо.
47. Система управління державними інформаційними ресурсами: завдання, структура, напрямки реалізації








13PAGE 15




Заголовок 115

Приложенные файлы

  • doc 18913855
    Размер файла: 369 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий