MP Lek.1 Pravo sprava

МИТНЕ ПРАВО ТА МИтна справа в Україні

План.
1. Поняття та характеристика митного права.
2. Історія виникнення і розвитку митної справи в Україні.
3. Організація та здійснення митної справи у сучасній Україні.

1. Поняття митого права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як елементу системи, права, елементу системи законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об'єктивний поділ права на публічне та приватне привів до появи двох надгалузей, чи як їх ще називають супергалузей, (приватного та публічного) права, у рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільним предметом і методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний предмет правового регулювання. Саме до таких і відноситься мигне право України.
Питання про місце митного права в правовій системі є спірним. Деякі фахівці обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну галузь, комплексну галузь права, а інші визначають митне право як підгалузь адміністративного права.
Держава зацікавлена у створенні митного права як самостійної галузі права та законодавства. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки обумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв'язку економіки зі світовим господарством, захист прав громадян, суб'єктів підприємництва й державних органів, а також дотримання обов'язків в області митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права. По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства – митне законодавство й намітилася тенденція до виділення її самостійного предмета та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право повинне бути виділене в самостійну галузь права тому, що воно має самостійний специфічний предмет регулювання – широке коло суспільних відносин і самостійний метод.
Митне право – це комплексна галузь права, система встановлених, санкціонованих, імплементованих правових норм різної галузевої належності, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з переміщенням товарів і предметів через митний кордон України, стягуванням митних платежів, митним оформленням, митним контролем, та інші відносини у сфері реалізації митної справи та митної політики.
Предмет митного права – це суспільні відносини, що складаються в процесі й з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. У більшій мірі ці відносини є управлінськими, тобто відносинами влада підпорядкування. У той же час вони є майновими (надання послуг). Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини.
Комплексний характер митних правовідносин об'єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування метода владних приписів (імперативного, публічно-правового) та метода автономних рішень (диспозитивного, приватно-правового, координації, компромісу).
Джерела митного права – це різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, що встановлюють загальні правила поведінки cуб’єктів у митній сфері. Основним джерелом митного права, як і інших галузей права, є нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на закони (Конституція, Митний кодекс, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність») та підзаконні акти (постанови ВРУ, постанови та розпорядження КМУ, Укази Президента, накази міністрів, рішення місцевих органів тощо). Також джерелами митного права є: нормативно-правові договори (внутрішні та міжнародні), привовий звичай (звичаї морських портів, звічаї морських докерів, правила ІНКОТЕРМС тощо). Такого джерела права як правовий прецедент в Україні немає, але як джерело права може бути застосована судова практика (норми Постанов Пленуму Верховного Суду).

2. Початок історії митної справи пов'язаний з виникненням Київської Русі. Перші відомості про російську торгівлю на Чорному морі, по опису М. Грушевського, датуються першою половиною IX в. У X-XI столітті широко велася торгівля між Київською Руссю і Візантією по так званому «шляху з варяг в греки». Норми митного права у той час виявлялися в сплаті мита російськими купцями візантійському уряду (IX століття – десятина від товару, що продається; X століття – безмитна торгівля – після перемоги князя Олега у військовому поході на Візантію в 907 році на підставі одного з перших договорів Київської Русі з греками - «і та творять купівлю, яко ж їм надобе, не платяче мита не в чому ж»). Ця перша згадка терміну «мито», яка збереглася в українському і деяких інших слов'янських мовах.
У російській мові вживається слово «таможня» (від тюркського «тамга» – знак власності, яким наголошувалася приналежність речей, товарів, худоби і т. д.) Це клеймо (тавро) в період татаро-монгольського ярма поступово стало позначати законність перетину товаром кордону після сплати відповідного мита (суч. митниці).
XIII-XVII вв. (Золота Орда, Литовське князівство, Польща) – на українських землях діє Литовське і Польське законодавство, зокрема митне. Існували численні мита при перевезенні товарів (від вартості товару, з воза і ін.).
У епоху козацької держави:
1) існував договір з турецьким султаном (1649 р.), згідно з яким Туреччина надає українським купцям право вільно плавати в турецьких володіннях, а Україна перешкоджає донським козакам нападати на Османську імперію;
2) широкі дипломатичні зв'язки з Росією, зокрема безмитна взаємна торгівля;
3) створення митної служби. Згідно з універсалом Б.Хмельницького 1654 р., Остапу Астаматієву (пізніше дипломат Дорошенка) доручалося організувати митну справу, встановити розміри митних оплат і поборів на кордонах. Зборщики мита називалися індукторами або екзакторами;
4) встановлення митних кордонів.
XVIII столітті-1917 рік – митна справа на території Малоросії регулювалася законодавством Російської імперії: то робилися жорстокими митні правила, підвищувалися мита, то встановлювалися, кажучи сучасною мовою, зони вільної торгівлі.
1917 р.-1922 р. (до створення СРСР) – період УНР, Центральної Ради – в зовнішніх відносинах Україна діяла як самостійна держава: укладені договори з країнами Четвертого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина);договір в Брест-Літовську з Росією щодо дії загального російського митного тарифу 1903 г.; створювалися митні установи, діяв тимчасовий митний контроль на кордоні з іншими країнами.
1922-1991 рр. – зі створенням СРСР і зовнішні відносини, і митна справа перейшла у введення загальносоюзних органів. Діяв Митний кодекс СРСР 1964 р.
1991 – наш час: діє Митний кодекс України 2012 р., закони і підзаконні акти, що становлять самостійну галузь законодавства, створена система митних органів, Україна є повноправним суб'єктом міжнародних митних відносин.

3. Відповідно до ст. 7 Митного кодексу України державну митну справу становлять: встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи,.
Загальне керівництво митною справою здійснюють вищі органи влади (ВРУ, КМУ шляхом прийняття нормативно-правових актів щодо здійснення митної справи). Безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покладається на центральний орган виконавчої влади – Державну митну службу, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи (Розділ ХХ Митного кодексу). Митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій, а також спеціалізованих навчальних закладів та науково-дослідної установи митної служби України. Митними органами є центральний орган виконавчої влади (Державна митна служба), що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, спеціалізовані митні органи, митниці та митні пости. Центральному органу виконавчої влади підпорядковані митниці, митні пости, спеціалізовані митні органи та митні організації, спеціалізовані навчальні заклади та науково-дослідна установа митної служби України.
Керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, та його заступники призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митну службу Українию. Митниця є юридичною особою, Митниця здійснює свою діяльність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим; область; міста Київ, Севастополь). Окремі митниці можуть здійснювати свою діяльність на територіях двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць або на всій території України. Керівник митниці призначається на посаду та звільняється з посади керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, в порядку, встановленому законодавством..
Митний пост є митним органом, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митну службу України. Положення про митні пости затверджуються керівниками відповідних митниць. Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, за поданням керівника відповідної митниці. Керівник митного поста призначається на посаду і звільняється з посади керівником центрального органу виконавчої влади
Для виконання окремих завдань, а також сукупності декількох завдань, покладених на митну службу України, в ній створюються відповідні спеціалізовані митні органи. З метою забезпечення діяльності митних органів в митній службі України можуть створюватися митні організації. З метою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з державної митної справи, а також проведення наукових досліджень у сфері забезпечення митних інтересів в митній службі України можуть створюватися спеціалізовані навчальні заклади та науково-дослідна установа.
Митна служба України має емблему та прапор, опис та порядок використання яких встановлюються Президентом України. Працівники митної служби України мають формений одяг з відповідними знаками розрізнення, який видається безоплатно.
15

Приложенные файлы

  • doc 18528037
    Размер файла: 50 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий