vidpovidi na pitannya z Okhoroni pratsi na gos

Законодавча та нормативна документація з охорони праці в закладах освіти
Основою правової бази з охорони праці є Конституція України (1996 р.), яка проголошує про пріоритет життя, здоров’я, честі та гідності людини (ст. 2), права на охорону здоров’я (ст. 36), безпечні умови праці (ст. 43), відшкодування заподіяної шкоди (ст. 50).
Декларовані права закріплюються законодавством з охорони праці, яке складається з «Кодексу законів про працю України» (1997 р.), Закону «Про охорону праці» (1992 р.) в редакції 2002 року, Закону «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.) та інші законах, підзаконних та нормативних актів.
Закон України «Про охорону праці» був прийнятий 14 жовтня 1992 року. Це один з перших законів незалежної України. Розглянемо структуру закону після змін внесених в 2002 році. Закон складається восьми розділів та прикінцевих положень.
Розділ 1. «Загальні положення».
В цьому розділі вивчається поняття «Охорони праці», сфера дії закону та основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
Розділ 2. «Гарантії прав на охорону праці».
В розділі розглянуті права працівників на охорону праці при укладенні трудового договору, під час роботи, права на пільги і компенсації за важкі умови праці, право на відшкодування шкоди, пов’язаної з виконанням трудових обов’язків.
Розділ 3. «Організація охорони праці».
Цей розділ містить вимоги до управління охороною праці на виробництві, створення служби охорони праці та інших структур з контролю та управління охороною праці. Розглянуті питання фінансування охорони праці, вимоги до основних напрямків роботи з охорони праці: навчання, організація медичних оглядів для певних категорій працівників, розслідування та облік нещасних випадків, інформація та звітність про стан охорони праці, питання додержання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств.
Розділ 4. «Стимулювання охорони праці».
Розділ присвячений питанням економічного стимулювання охорони праці, яке здійснюється за рахунок:
відшкодування шкоди заподіяної як працівникам, так і іншими підприємствами громадянам, державі;
застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій та установ.
Розділ 5. «Нормативно-правові акти з охорони праці».
Законом передбачаються такі нормативні акти про охорону праці: державні, міжгалузеві та галузеві правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші. В розділі формулюється порядок опрацювання, прийняття та скасування нормативних актів, поширення цих нормативних актів на сферу трудового і професійного навчання молоді.
Розділ 6. «Державне управління охороною праці».
В розділі закріплюються основи структури державного управління охороною праці, визначаються компетенції органів управління.
Розділ 7. «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці».
Визначає органи державного нагляду та їх повноваження, права. Громадський контроль згідно до закону здійснюють трудові колективи та професійні спілки, формуються їх повноваження, права.
Розділ 8. «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці».
В розділі закріплюється за порушення вимог охорони праці: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність.
Розділ 9. «Прикінцеві положення».
В розділі встановлюється термін початку дії закону (21 листопада 2002 року) та порядок його введення в дію.
Нормативні акти роз’яснюють та розкривають практичний зміст реалізації окремих статей законодавства України з охорони праці. Нормативні акти поділяються на правила, стандарти, положення, інструкції, рекомендації, вимоги, технічні умови та інші:
Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти (наказ МОН №563 від 01.08.2001);
Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, наказ МОН №616 від 31.08.2001).
До загальнодержавних нормативних актів належать:
державні стандарти України – ДСТУ;
державні нормативні акти з охорони праці – ДНАОП;
нормативно-правові акти з охорони праці – НПАОП, наприклад: НПАОП 00.0-6.02.-04 „Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворювань і аварій на виробницт;
державні санітарні правила і норми – ДержСанПіН, наприклад: ДСанПіН 5.5.3.008-98 „Устаткування, утримання середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів та організація навчально-виховного процесу”;
будівельні норми і правила – БНіП.
Крім цього діють міждержавні стандарти країн СНГ – ГОСТ системи ССБТ (стандарти системи безпеки праці), окремі стандарти ЄС. На рівні підприємств та їх об’єднань на основі законів та вищих нормативних актів розробляються та затверджуються стандарти підприємств з охорони праці (СТБ), технічні умови праці (ТУ), типові інструкції та інструкції з охорони праці на робочому місці.
Основою системи нормативних актів з охорони є нормативно-правові акти (НПАОП), які розробляються відповідно до діючого положення міністерствами, ДУ Національним науково-дослідним інститутом промислової безпеки та охорони праці, Державним комітетом з промислової безпеки та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд). Останній координує роботу з розробки актів та затверджує їх в державному реєстрі.


Організація роботи служби охорони праці в закладах освіти: структура, функції.
Управління охороною праці на підприємстві в цілому здійснює його керівник, а в підрозділах – їх керівники або головні фахівці. Координує цю діяльність служба охорони праці, робота якої регламентована в «Типовому положенні про службу охорони праці» (2004 р.).
Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності та видів діяльності. В організаціях з числом працюючих менш ніж – 50 чоловік цю службу може представляти працівник, призначений за сумісництвом. Чисельний склад служби охорони праці в інших випадках визначається за «Рекомендацією щодо структури та чисельності служби охорони праці». Працівники служби повинні мати спеціальну вищу освіту з охорони праці та досвід роботи у відповідній галузі. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо керівнику підприємства. В закладах освіти звичайно виконання функцій служби охорони праці покладається на першого заступника директора – завуча.
Робота з охорони праці в закладах освіти організується у відповідності до діючого законодавства з охорони праці та регулюється такими основними нормативним документами:
Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти (наказ МОН №563 від 01.08.2001);
Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах ( наказ №616 від 31.08.2001);
Положення про навчальні майстерні навчально-виховного закладу (16.06.94 наказ №184);
ДСанПіН 5.5.3.008-98 „Устаткування, утримання середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів та організація навчально-виховного процесу”;
НПАОП 00.0-6.02.-04 „Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворювань і аварій на виробництві”.
Служба охорони праці утворює систему управління охороною праці. Для цього розробляється положення про службу охорони праці, наказом директора призначаються відповідальні з охорони праці з усіх напрямків діяльності закладу та в усіх приміщеннях, зокрема відповідальний за пожежну безпеку, за електрогосподарство, газове господарство (щорічно). Затверджується порядок проведення адміністративно-громадського контролю, програми вступних інструктажів з БЖД (для учнів) та з охорони праці (для співпрацівників ) та інша документація.
Служба охорони праці має на меті здійснення державної політики з охорони праці безпосередньо на виробництві, зокрема, втілення в життя правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям на виробництві.
Виходячи з вищезазначених цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:
забезпечувати безпеку виробничих процесів, устаткування, будівель та споруд;
забезпечувати працюючих відповідними засобами захисту;
здійснювати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з питань з охорони праці, проводити пропаганду безпечних методів праці;
забезпечувати раціональний режим праці і відпочинку працюючих;
вимагати професійного добору працівників на окремі види робіт відповідно до чинних нормативних актів.
Слід пам’ятати, що виконання цих завдань здійснюється безпосередньо за участю відповідних керівників та робітників.

З метою реалізації своїх завдань служба охорони праці виконує такі функції:
створення ефективної СУОП;
здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці;
розробка разом із підрозділами заходів щодо забезпечення норм безпеки, гігієни праці, а також підготовка розділу «Охорона праці» у колективному договорі;
розробка методики запровадження інструктажів та їх проведення;
забезпечення працюючих нормативно-технічною документацією;
проведення паспортизації підрозділів підприємства, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; контроль за додержанням вимог трудового законодавства (особливо для неповнолітніх, жінок та інвалідів), виконанням вимог нормативно-технічних актів, інструкцій, контроль за проведенням інструктажів на робочому місці, за виконання приписів органів держнагляду та інших розпоряджень, за відповідністю до нормативного стану обладнання, засобів захисту;
розслідування, ведення обліку, аналізу нещасних випадків, професійних захворювань і аварій;
участь у підготовці та складанні статистичних звітів з охорони праці;
розробка планів роботи підприємств щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;
планування та контроль витрат коштів на охорону праці з фонду охорони праці;
організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб;
участь в роботі комісії з питань охорони праці підприємства;
забезпечення працюючих засобами захисту, лікувально-профілактичним харчування, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг та компенсацій.
З метою забезпечення оперативного впливу на виробничу діяльність працівники служби охорони праці мають такі права:
видавати керівникам підприємств та їх підрозділам обов’язкові для виконання приписи щодо усунення недоліків з охорони праці;
надавати посадовим особам подання про усунення від робіт працівників, які не пройшли медогляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці чи не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці;
надсилають керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги охорони праці;
тимчасово зупиняти роботу у випадку, якщо її продовження може привести до нещасного випадку чи аварії.
Припис спеціаліста служби охорони праці може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.
Працівники служби охорони праці несуть персональну відповідальність за:
– невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці;
– невиконання всіх функціональних обов’язків;
– недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці;
– низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві.


Документація навчального кабінету з охорони праці в закладах освіти.
План.
1. Документація служби охорони праці.
2. Документація з охорони праці та БЖД навчального кабінету, майстерні, спортивного залу.

1. Документація служби охорони праці
Для забезпечення ефективної роботи служба охорони праці повинна мати відповідну матеріальну базу, засоби зв’язку, сучасну оргтехніку, комп’ютерне забезпечення і висококваліфікований склад працівників. На підприємстві створюється кабінет охорони праці. Безпосередньо відповідальність за матеріальне і кадрове забезпечення несе керівник підприємства.
Документація служби охорони праці включає:
1. Наказ про організацію охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальному закладі.
2. Наказ про підсумки роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальному закладі за календарний рік.
3. Колективний договір з розділом „Охорона праці”.
4. Акт готовності навчального закладу до нового навчального року.
5. Акт заміру опору ізоляції електромереж споживачів.
6. Посадові інструкції з охорони праці.
7. Програма вступного інструктажу з охорони праці.
8. Програма вступного інструктажу з БЖД (для учнів різних класів).
9. Журнал реєстрації вступного інструктажу з охорони праці з працівниками.
10. Інструкції з охорони праці цільового інструктажу (роботи із самообслуговування, екскурсії, туристичні походи та поїздки тощо).
11. Журнал реєстрації цільових інструктажів з охорони праці з учнями та вихованцями (під час проведення позаурочних заходів).
12. Журнал реєстрації інструктажів з пожежної безпеки.
13. Журнал адміністративно-громадського контролю за охороною праці.
14. Журнал обліку та видачі інструкцій.
15. Санітарно-технічний паспорт навчального закладу.
16. Матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві та невиробничого характеру:
журнал обліку нещасних випадків на виробництві;
журнал обліку нещасних випадків з учнями;
акти розслідування нещасних випадків (Н-5, Н–1 або НПВ, Н-Н, НТ, повідомлення про наслідки нещасного випадку);
матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві та з учнями.
17. Матеріали проведення атестації посадових осіб з охорони праці, безпеки життєдіяльності.
18. Документація про організацію та проведення навчання з охорони праці (програма, журнали обліку занять, залікові відомості).
19. Плани заходів щодо запобігання травматизму під час навчально-виховного процесу, побутового травматизму, дорожньо-транспортних пригод.


2. Документація з охорони праці та БЖД навчального кабінету, майстерні, спортивного залу:
Акт-дозвіл на проведення занять.
Інструкції з охорони праці на робочих місцях.
Журнал реєстрації інструктажів з охорони праці на робочому місці з працівниками.
Журнал реєстрації інструктажів з охорони праці з учнями та вихованцями в навчальних кабінетах.
Журнал адміністративно-громадського контролю за охороною праці І-го ступеня.
Акти розслідування нещасних випадків.
План евакуації на випадок пожежі.


Посадові обов’язки з охорони праці завідувача кабінетом, вчителя, викладача.
План.
1. Безпосередня відповідальність завідувача кабінетом за безпечний стан робочих місць, обладнання, приладів, інструментів, інвентарю тощо.
2. Відповідальність учителя за збереження життя і здоров’я вихованців, учнів; забезпечення проведення навчально-виховного процесу.

Безпосередня відповідальність завідувача кабінетом за безпечний стан робочих місць, обладнання, приладів, інструментів, інвентарю
Завідувач кабінетом із охорони праці:
не допускає до проведення навчальних занять або робіт учасників навчально-виховного процесу без передбаченого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту;
вимагає у встановленому порядку забезпечення спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту учасників навчально-виховного процесу;
розробляє і переглядає (один раз на 5 років) інструкції з безпеки під час проведення занять у кабінетах, лабораторіях;
дозволяє використання обладнання, встановленого в лабораторіях, кабінетах і передбаченого чинними типовими переліками, затвердженими Міністерством освіти і науки України;
контролює дотримання здорових і безпечних умов проведення виробничої практики вихованців;
проводить інструктажі з охорони праці під час навчального і навчально-виробничого процесу;
проводить або контролює проведення викладачем, учителем вихователем інструктажі з безпеки життєдіяльності;
бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці колективного договору;
терміново повідомляє керівника про кожний нещасний випадок, бере участь у розслідуванні та здійсненні заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.


2. Відповідальність учителя за збереження життя і здоров’я вихованців, учнів несе відповідальність за збереження життя і здоров’я вихованців, учнів:
забезпечує проведення навчально-виховного процесу, що регламентується чинними законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці;
організовує вивчення вихованцями, учнями правил і норм з охорони праці;
проводить інструктажі з вихованцями, учнями;
здійснює контроль за виконання вихованцями, учнями правил (інструкцій) з техніки безпеки;
проводить профілактичну роботу щодо запобігання травматизму серед вихованців, учнів під час навчально-виховного процесу;
проводить профілактичну роботу серед вихованців, учнів щодо вимог особистої безпеки у побуті;
терміново повідомляє керівника та службу охорони праці закладу освіти про кожний нещасний випадок, що трапився з вихованцем, учнем, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілому;
бере участь у розслідування та здійсненні заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.



Навчання з охорони праці учнів та співробітників у закладах освіти.
План.

1. Система безперервної освіти з охорони праці.
Систематичне навчання та підвищення рівня знань з питань охорони праці є одним з основних принципів державної політики в галузі охорони праці. З метою реалізації цього принципу в Україні діє система безперервної освіти в галузі охорони праці, яке охоплює практично усе населення від вихованців в дошкільних заходах до пенсіонерів.
Система безперервної освіти побудована на таких науково-методичних принципах:
– наступність і безперервність навчання усіх вікових категорій;
– відповідність сучасним вимогам;
– ступневість навчання, яка досягається забезпеченням вирішення різних завдань при навчанні на різних етапах навчання та праці.
Так на дошкільному рівні вивчаються питання особистої безпеки, формуються основи норм поведінки в різних ситуаціях. На першому та другому ступені освіти (школа, професійно-технічні заклади) вивчаються основи безпеки життєдіяльності з метою формування моделей безпеки, вивчаються окремі розділи охорони праці при професійному навчанні. На третьому та четвертому рівнях освіти (вищи навчальні заклади) вивчаються курси “Безпека життєдіяльності”, “Основи охорони праці” та “Охорона праці в галузі”, які покликані сформувати знання про безпеку та охорону праці в цілому та з окремого фаху безпосередньо. Регулюються питання навчання “Типовим положенням про навчання з питань охорони праці” (ДНАОП 0.00.-4.12.99). Згідно до цього положення допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

2. Навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів, періодичність, порядок проведення.
Заступники керівників міністерств та інших центральних обласних органів виконавчої влади, на яких покладені обов’язки з управління охороною праці, а також відповідні заступники керівників об’єднань підприємств, спеціалісти служби охорони праці, члени комісії з перевірки знань з охорони праці цих органів, керівники та викладачі кафедр охорони праці закладів освіти, керівники підприємств чисельністю понад 500 працівників проходять навчання та перевірку знань у ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України».
Керівники підприємств в яких працює менш ніж 500 осіб, заступники керівників яким підпорядкована служба охорони праці, заступники керівників районних державних адміністрацій і виконкомів рад народних депутатів та інших посадових осіб (згідно до додатка 4 Типового положення про навчання з питань охорони праці) проходять навчання в галузевих навчальних закладах, які згідно до чинного законодавства отримали дозвіл Держгірпромнагляду на проведення цієї роботи. В окремих випадках, за погодженням Держгірпромнагляду навчання цих осіб може здійснюватися самостійно. Перевірка знань проводиться в обох випадках комісією відповідного вищестоящого органу.
Інші посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов’язків, до початку роботи з періодичністю раз на три роки безпосередньо на підприємстві.
Для окремих посадових осіб та спеціалістів, службові обов’язки яких пов’язані з виконанням робіт підвищеної безпеки та робіт що потребують професійного добору періодичність перевірки знань здійснюється у строки, встановлені відповідними нормативними актами, але не рідше одного разу на рік.

3. Навчання працівників з питань охорони праці при підготовці перепідготовки та підвищенні кваліфікації, навчання на підприємстві, порядок організації, періодичність, комісії з перевірки знань.
Навчання працівників з питань охорони праці здійснюється при підготовці, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Підготовка працівників для робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти. Для решти робіт підготовка та перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися також і на підприємстві.
Працівники, які приймають на роботу, що є в “Переліку робіт з підвищеною небезпекою” та “Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі”, проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в формі екзамену, а потім періодично, не рідше одного разу на рік, повторні перевірки знань.
На підприємствах для перевірки знань створюються постійно діючі комісії не менш як із трьох осіб. Головує комісією заступник керівника підприємства. Перед перевіркою знань організовуються заняття згідно до типових програм з урахуванням специфіки професії та виробництва.
Зокрема, слід розглянути вимоги до навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів. Посадові особи та спеціалісти відповідно до “Переліку посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці” (ДНАОП 0.00.-8.01.93) до початку виконання своїх обов’язків, а також періодично один раз на три роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці.


Вимоги до розробки інструкції з охорони праці в навчальному кабінеті.
План.
Типові інструкції з охорони праці.
Зміст інструктажу повинен відповідати інструкціям з охорони праці, які розробляються відповідно до типових нормативних актів з охорони праці, узгоджуються з службою охорони праці і затверджуються наказом керівника підприємства строком на 5 років, а для робіт з підвищеної небезпекою – 3 роки. Інструкція є нормативним актом, обов’язковим для дотримання працівниками при виконанні ними робіт.

Структура інструкції.
Інструкція повинна містити наступні розділи:
Загальні положення.
Вимоги безпеки перед початком роботи.
Вимоги безпеки під час виконання роботи.
Вимоги безпеки після закінчення роботи.
Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях та інші за необхідністю.
В розділі “Загальні положення” викладаються відомості про сферу застосування інструкції, загальні відомості про об’єкт розробки, характеристика технологічного процесу, небезпек та їх впливу на людину, перелік видів спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, вимоги санітарних норм і правил особистої гігієни, а також умови і порядок допуску до самостійної роботи, вимоги про специфічні особливості організації праці та коло трудових обов’язків працівників.
В розділі “Вимоги безпеки перед початком роботи” повинні міститься відомості про підготовку робочого місця, засобів індивідуального захисту до роботи (перевірка справності обладнання, інструменту, захисних пристроїв тощо), порядок повідомлення керівника робіт про виявленні несправності.
В розділі “Вимоги безпеки під час роботи” викладаються відомості щодо безпечної організації праці, прийоми та методи безпечного виконання робіт, безпечної експлуатації внутрішніх транспортних і вантажопідіймальних засобів, вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах, вказівки до утримання робочого місця в безпечному стані, можливі види небезпечних відхилень від нормального режиму роботи і способи їх усунення, умови за яких робота повинна бути припинена та інші.
Розділ “Вимоги безпеки після закінчення роботи” повинен містити порядок безпечного вимикання, зупинення обладнання, або розбирання та технічного обслуговування обладнання, пристроїв, механізмів та апаратури, порядок здавання робочого місця, прибирання відходів виробництва, вимоги санітарії та особистої гігієни після закінчення роботи, порядок повідомлення про недоліки, виявлені у процесі роботи.
В розділі “Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях” повинні міститися відомості про ознаки можливих аварійних ситуацій, засоби та дії, спрямовані на запобігання виникненню цих ситуацій, а також порядок дій, особисті обов’язки та правила поведінки при виникненні аварії, порядок повідомлення про аварії та ситуації, що можуть до них призвести, відомості щодо надання домедичної допомоги потерпілим.

Інструктажі з охорони праці з учнями шкіл.
1. Зміст інструктажів з безпеки життєдіяльності та охорони праці: вступний, первинний, позаплановий, цільовий.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, яких приймають на роботу, або прибули на підприємство і беруть безпосередньо участь в виробничому процесі, з учнями та студентами, які прибули для проходження виробничої практики, з усіма вихованцями, учнями, студентами, які навчаються в закладах освіти при оформленні або зарахуванні до відповідного закладу. Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або особою, на яку покладені відповідні обов’язки.
Вступний інструктаж повинен містити загальні відомості про підприємство, правила поведінки на території, основи трудового законодавства, правила внутрішнього розпорядку, відомості про СУОП на підприємстві, основні небезпеки виробництва, поняття про протипожежний режим на підприємстві, відомості про домедичну допомогу потерпілим, аналіз характерних нещасних випадків та аварій. Запис про проведення інструктажу здійснюється в журналі реєстрації вступного інструктажу.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівниками, а також з учнями та студентами на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де існують небезпечні або шкідливі фактори, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, при проведенні заходів за межами території закладів освіти. Первинний інструктаж проводиться на початку вивчення кожного нового предмету, або розділу, теми – із загальних вимог безпеки, пов’язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять. Інструктаж проводить безпосередній керівник робіт, вчитель або викладач. Кінцевим етапом інструктажу є перевірка знань у будь якому вигляді (усно, з допомогою технічних засобів). При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок для працівника протягом 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. Запис про проведення інструктажу вноситься до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці.
Повторний інструктаж проводиться в терміни які визначаються відповідними нормативними актами, але не рідше як 1 раз в 6 місяців, а для робіт з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці.
Позаплановий інструктаж проводиться в випадках введення в дію нового обладнання або при змінах в технологічному процесі; введення в дію нових нормативних актів; порушення працівниками нормативних актів, або незнання їх вимог, які можуть призвести або призвели до травм, аварій; при перерві в роботі 60 днів (30 днів для робіт з підвищеною небезпекою). Зміст та методика проведення повторного та позапланового інструктажів відповідає первинному інструктажу.
Цільовий інструктаж проводиться при виконанні разових робіт, ліквідації аварії, при проведенні особливо небезпечних робіт, на які оформлюється наряд-допуск або інші документи, а також з учнями, студентами в ряді організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо). Інструктаж проводить безпосередній керівник робіт. Обсяг і зміст визначається залежно від виду робіт. При проведенні інструктажу здійснюється запис в журналі реєстрації інструктажів, у разі виконання робіт, на які оформляється наряд-допуск, запис оформляється в наряді-допуску або в іншому відповідному документі. Цільовий інструктаж з учнями, студентами фіксується в журналі обліку теоретичного і виробничого навчання.

2. Порядок проведення та реєстрація інструктажів.
З учнями проводяться наступні інструктажі з безпеки життєдіяльності та охорони праці:
– з охорони праці під час проведення виробничої практики і трудового навчання ;
– з безпеки життєдіяльності під час проведення навчальних занять, позакласних та позашкільних заходів.
Види інструктажів:
– вступний на початку року – з реєстрацією в журналі обліку навчальних занять на сторінці класного керівника;
– первинний, позаплановий, цільовий інструктаж – з реєстрацією в спеціальному журналі;
– інструктажі перед початком заняття (нової теми, лабораторної, практичної роботи тощо) – з реєстрацією в журналі обліку навчальних занять і виробничого навчання на сторінці предмета в рядку про зміст уроку, лекції, практичної роботи тощо.
Інструктажі з безпеки життєдіяльності, що проводяться з вихованцями, учнями, містять питання охорони здоров’я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки побуту тощо.
Учні і вихованці, які інструктуються, розписуються в журналі, починаючи з 9-го класу.
Перед початком навчальних занять один раз на рік, а також при зарахуванні або оформленні до закладу освіти вихованця, учня, проводиться вступний інструктаж з безпеки життєдіяльності службами охорони праці або класними керівниками (майстрами). Програма вступного інструктажу розробляється в закладі освіти на основі орієнтовного переліку питань вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності і затверджується наказом керівника закладу освіти.
Запис про вступний інструктаж робиться на окремій сторінці журналу обліку навчальних занять
Первинний інструктаж з безпеки життєдіяльності проводиться на початку заняття у кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, спортзалі тощо, наприкінці навчального року перед початком канікул, а також за межами закладу освіти, де навчально-виховний процес пов’язаний з використання небезпечних або шкідливих для здоров’я факторів. Первинний інструктаж проводять вчителі, вихователі, класні керівники, майстри виробничого навчання, керівники гуртків. Цей інструктаж проводиться з вихованцями, учнями, а також з батьками, які беруть участь у позанавчальних заходах. Первинний інструктаж також проводиться перед виконанням кожного завдання, пов’язаного з використанням різних матеріалів, інструментів, приладів, на початку уроку, заняття, лабораторної, практичної роботи тощо.
Запис про проведення первинного інструктажу робиться в окремому журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності, який зберігається в кожному кабінеті, лабораторії, майстерні.
Первинний інструктаж, який проводиться перед початком кожного практичного заняття (практичної, лабораторної роботи тощо) реєструються в журналі обліку навчальних занять, виробничого навчання на сторінці предмета в розділі про запис уроку, заняття.
Позаплановий інструктаж з вихованцями , учнями проводиться у разі порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що може призвести чи призвело до травм, аварій, пожеж тощо, при зміні умов виконання навчальних завдань (лабораторних робіт, виробничої практики тощо), у разі нещасних випадків за межами закладу освіти.
Реєстрація позапланового інструктажу проводиться в журналі реєстрації інструктажів, що зберігається в кожному кабінеті, лабораторії, майстерні.
Цільовий інструктаж проводиться з вихованцями, учнями закладу освіти у разі організації позанавчальних заходів (олімпіади, турніри з предметів, екскурсії, туристичні походи, спортивні змагання тощо ), під час проведення громадських, позанавчальних робіт (прибирання територій, приміщень, науково-дослідна робота на навчально-дослідній ділянці тощо). Реєстрація проведення цільового інструктажу здійснюється в журналі реєстрації інструктажів.


Організація ступеневого контролю з охорони праці в закладах освіти.
1. Роль посадових осіб ( власник, головний інженер, директор), інженера з охорони праці (в школі – завуч), громадських інспекторів з охорони праці (уповноважені трудовими колективами), майстрів та робітників у проведенні контролю.
Контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, нормативних актів з охорони праці поділяються на державний відомчий, регіональний та громадський.
Громадський контроль здійснюється профспілками. Зокрема, громадський контроль можуть здійснювати уповноважені з питань охорони праці трудових колективів, які обираються зборами трудових колективів. Останні повинні пройти навчання з питань охорони праці. Представники профспілок та уповноважені з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику подання про виявлення порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці та інші. Вимагати від власника виконання прийнятих програм, планів, заходів з охорони праці і пояснень із цих питань.
Регіональний контроль здійснюють посадові особи місцевих держадміністрацій та Рад народних депутатів у межах відповідних території. В першу чергу контроль повинен спрямовуватись на підприємства, які не мають відомчого підпорядкування, а також на виробництва з підвищеною небезпекою.
Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва (міністерства, комітети, об’єднання підприємств та інші) через відповідні служби, що контролюють виробничу діяльність підприємств.

2. Адміністративно-громадський триступеневий контроль за охороною праці.
Безпосередньо на підприємствах та закладах освіти здійснюється адміністративно-громадський ступеневий контроль за охороною праці. Зазвичай це триступеневий контроль за такою схемою:
І ступінь: контроль здійснюється на кожному робочому місці щодня майстром, бригадиром, вчителем або іншою відповідною особою, громадським інспектором з охорони праці;
ІІ ступінь: не менше 1 разу на тиждень контролюють кожен структурний підрозділ; контроль здійснює начальник підрозділу (цеху, відділу, дільниці, заступник директора школи) і громадський інспектор профспілки підприємства або уповноважений трудового колективу;
ІІІ ступінь: не менше 1 разу на місяць усі робочі місця підприємства перевіряє керівництво (власник, головний інженер, директор), інженер з охорони праці (в школі – завуч), громадські інспектори з охорони праці (уповноважені трудовими колективами).
Виявлені при контролі порушення усуваються, а якщо це неможливо зробити силами перевіряючих, то недоліки занотовуються до відповідного журналу адміністративно-громадського контролю та доповідаються керівництву. При перевірці проглядаються журнали відповідних ступенів контролю, які зберігаються у відповідних ступеню контролю підрозділах. Результати контролю на ІІІ ступені обговорюються на технічних радах або інших оперативних нарадах, які проводяться на підприємстві.


Порядок розслідування нещасних випадків з учнями шкіл, вихованцями, студентами.
Поняття про нещасний випадок.
Нещасний випадок – це раптове погіршення стану здоров’я людини, поранення, травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження виробничими випромінюваннями, отримання внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше, а також випадки смерті на підприємстві.

Нормативні акти з розслідування нещасних випадків.).
Основними нормативними документами, які регулюють порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, є „Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві” (2011 р.) та „Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах” (2001 р).

3. Порядок дій при нещасному випадку.
Слід пам’ятати, що розслідуванню підлягають всі нещасні випадки, в тому числі й побутові. В залежності від тяжкості нещасних випадків розрізняють спеціальне розслідування (групові або смертельний нещасний випадок) та звичайне розслідування.
Про нещасний випадок керівник підприємства повинен надіслати повідомлення в робочий орган соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також при потребі в установу державної санітарно-епідемічної служби, органи державної пожежної охорони.
При звичайному розслідуванні комісія призначається наказом керівника підприємства. Комісію очолює керівник служби охорони праці (у школі – завуч), звичайно до комісії залучається представник профкому та керівник підрозділу, в якому стався нещасний випадок, якщо він не був безпосереднім організатором робіт. До складу комісії може бути залучений, за згодою, представник Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві.
Комісія впродовж 3-х діб проводить розслідування: отримує пояснювальну записку, висновок медичного закладу, вивчає місце події, нормативні акти з охорони праці, посадові інструкції та інші документи, які регулюють питання охорони праці, пов’язані з нещасним випадком. За матеріалами розслідування складається акт форми Н-5, в якому робиться висновок про зв’язок нещасного випадку з виробництвом. Якщо випадок пов’язаний з виробництвом, то на основі Н-5 оформлюється акт Н-1, а якщо непов’язаний – акт форми НПВ. Акти представляються на підпис директору, який на протязі доби повинен їх підписати.
Потім акти розсилаються:
– потерпілому (акт Н-1 або НПВ, копія Н-5);
– Фонд (акти Н-1 або НПВ та Н-5);
– в вищестоящу організацію (акт Н-1);
– в Держгірпромнагляд (акт Н-1);
– в підрозділ, де стався нещасний випадок (Н-1 або НПВ); в службу охорони праці (всі матеріали розслідування);
– в інші організації, які брали участь в розслідуванні(акт Н-1).
Після повернення робітника до праці адміністрація оформлює повідомлення про результати нещасного випадку.
При спеціальному розслідуванні комісія утворюється територіальним управлінням Держгірпромнагляду або Кабінетом Міністрів України. Термін розслідування – 10 діб. За результатами оформлюється акт спеціального розслідування (Н-5) та акти Н-1 або НПВ. Крім цього, оформлюються матеріали спеціального розслідування. Адміністрація у п’ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає копії всіх матеріалів органам прокуратори та іншим органам, потерпілому надсилається акт Н-1 або НПВ та також акт спеціального розслідування.
Якщо нещасний випадок полягає в гострому отруєнні або професійному захворюванні, то розслідування ведуть представники органів державної санітарно-епідемічної служби. До роботи в комісії обов’язково залучається керівник підприємства та представник служби охорони праці. Оформляються акти за формою П-4, а також акти Н-1.
При розслідування нещасних випадків з учнями, вихованцями, студентами, слухачами, аспірантами, які пов’язані з навчально-виховним процесом комісії утворюються наказом директора або вищестоящої організації (спеціальне розслідування)– райвно, обласним управлінням освіти або Міністерством освіти та науки України. За результатами розслідування оформляються акти форми Н-Н.


Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в закладах освіти.
Гігієнічна класифікація умов праці.
Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, яка розробляє наукові основи і практичні заходи до забезпечення покращення виробничих умов з метою збереження здоров'я працівників, високого рівня працездатності, запобігання виникненню травматизму, професійних захворювань та інших негативних наслідків, які можуть бути пов'язані з трудовою діяльністю людини.
Гігієна праці є комплексною наукою, тісно пов'язаною з теоретичними і клінічними дисциплінами. Для рішення задач, що стоять перед нею, гігієна використовує різнобічні методи. При вивченні навколишнього середовища на виробництві гігієна праці спирається в основному на фізичні і хімічні методи, пристосовані для санітарно-гігієнічних досліджень.
В реальних умовах виробництва працюючі можуть піддаватись впливу одночасно кількох шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Для встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 27 грудня 2001 р. № 528.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (далі – Гігієнічна класифікація) призначена для:
– гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;
– атестації робочих місць;
– санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;
– санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;
– встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;
– розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;
– створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.
В основу класифікації покладені фактори виробничого середовища і виробничого процесу, небезпека їх дії на працездатність і здоров'я працюючих. За цими показниками виділено чотири класи умов і характеру праці з урахуванням перевищення гігієнічних нормативів:
І клас – оптимальні умови і характер праці, за яких виключено несприятливий вплив на здоров'я працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються передумови для зберігання високого рівня працездатності (повна відсутність чинників шкідливості та небезпеки або неперевищення рівнів, прийнятих як безпечні);
II клас – допустимі умови і характер праці, при яких рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, викликані трудовим процесом, відновлюються під час регламентованого відпочинку протягом робочого дня чи домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливої дії в найближчі і віддалені періоди на стан здоров'я працюючих і їх покоління;
III клас – шкідливі і небезпечні умови і характер праці, при яких внаслідок порушення санітарних норм і правил можлива дія небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища в значеннях, які перевищують гігієнічні нормативи, а також психофізіологічних факторів трудової діяльності, які викликають функціональні зміни організму і можуть привести до стійкого зниження працездатності і порушення здоров'я працюючих.
ІV клас – небезпечні умові праці, при яких є загроза отримання травм або гострих професійних отруєнь або настання смерті протягом однієї робочої зміни.
Параметри мікроклімату та їх вплив на людину.
Метеорологічні умови виробничого середовища (температура в °С; швидкість руху повітря в м/с; відносна вологість у %; теплове випромінюване у Вт/м2.) впливають на протікання життєвих процесів в організмі людини і є важливими характеристиками гігієнічних умов праці. Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму – його терморегуляцію і визначають самопочуття.

Нормування параметрів мікроклімату в закладах освіти: ДСанПіН 5.5.2.008-01. «Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу».
Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлює теплотворення в організмі людини. Кількість тепла, що виробляє людський організм, змінюється від 46 кДж/хв. в стані спокою до 3342 кДж/хв. – при виконанні важкої роботи. Для забезпечення сприятливих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях (ДСН 3.3.6.042-99) встановлені єдині норми, які враховують ступінь важкості роботи та пору року (табл. 10.1).
Таблиця 10.1
Параметри мікроклімату для категорій робіт
2
Період року
Категорія робіт
Температура
повітря, 0С
Відносна
вологість, %
Швидкість
руху, м/с

Холодний
період року
Легка І а
22-24
40-60
0,1


Легка І б
21-23
40-60
0,1


Середньої
важкості ІІа
19-21
40-60
0,2


Середньої
важкості ІІб
17-19
40-60
0,2


Важка ІІІ
16-18
40-60
0,3

Теплий
період року
Легка Іа
23-25
40-60
0,1


Легка І б
22-24
40-60
0,2


Середньої
важкості ІІ а
21-23
40-60
0,3


Середньої
важкості ІІ б
20-22
40-60
0,3


Важка ІІІ
18-20
40-60
0,4



Зокрема, для більшості шкільних приміщень за санітарними правилами і нормами (ДСанПіН 5.5.2.008-01«Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу») температура повітря в приміщенні повинна бути 17200С, відносна вологість – 4060%, рухомість повітря – до 0,1м/с (табл. 10.2).
Таблиця 10. 2
Рекомендовані параметри мікроклімату в приміщеннях шкіл

№ з/п
Назва приміщень
Оптимальні параметри
Допустимі параметри



Температура повітря, С0
Відносна вологість повітря, %
Швидкість руху повітря, м/с
Температура повітря, С0
Відносна вологість повітря, %
Швидкість руху повітря, м/с

1.
Класи, аудиторії (загальні)
18-20
(20-23)
40-60
0,1
16
(25)
60
(75)
0,2

2.
Кабінети фізики (хімії)
18-20
(20-23)
40-60
0,1
16
(25)
60
(75)
0,2

3.
Майстерня з обробки металу
17-19
(20-22)
40-60
0,3
15-21
(28)
60
(65)
0,4

4.
Майстерня з обробки деревини
16-18
(18-21)
40-60
0,3
13-19
(26)
60
(65)
0,4

5.
Майстерня з обробки тканини
18-20
(20-23)
40-60
0,1
16
(25)
60
(75)
0,2

Примітка: в дужках параметри для теплої пори року.

Вимоги до параметрів мікроклімату в навчальних приміщеннях.
Вологе повітря – це суміш повітря й водяної пари. Кількість водяної пари в повітря називають абсолютною вологістю. Повітря, в якому міститься гранично можлива за даної температури кількість вологи, називають насиченим. Водяна пара, яка знаходиться у такому повітрі, буде насиченою. Для порівнянь вологого повітря відносно його насиченого стану використовують поняття відносної вологості (
·).
Відносна вологість – відношення вмісту водяної пари у повітрі до його вмісту в насиченому повітрі за тієї ж температури повітря. При
· = 0% – повітря сухе, при
· = 100% – насичене (утворюється туман). Якщо вологе повітря охолоджувати (вміст вологи не змінюється), то по досягненні деякої температури воно переходить в насичене. Ця температура називається температурою точки роси. Подібне явище часто спостерігається у природі: ранковий туман, роса.

Контроль параметрів мікроклімату.
Для вимірювання параметрів мікроклімату використовують: температури – термометри (рідині, термоелектричні та інші); відносної вологості повітря – гігрометри та психрометри; рухомості повітря – кататермометри та анемометри: крильчасті, чашкові, індукційні та інші.


Загальні заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату.
План
1. Заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату в закладах освіти.
2. Вимоги до провітрювання, загальнообмінної вентиляції (кратність повітрообміну), місцевої вентиляції, кабінетів хімії, біології, навчальних майстерень.
3. Кондиціювання повітря.

1. Заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату в закладах освіти.
Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних – це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.
Заходи захисту від теплових випромінювань можна поділити на чотири групи:
а) усунення джерела тепла;
б) захищення від тепловипромінювання за допомогою екранів;
в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;
г) індивідуальний захист від теплового впливу.
За технікою безпеки, щоб уникнути опіків, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45°С.
Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками.
Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.
При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топкових камер, котлів, печей, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань: термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками тощо.
Основними методами регулювання параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання.
Опалення дозволяє в холодний період року підтримувати нормативну температуру; при цьому звичайно зменшується вологість повітря. В навчальних приміщеннях використовують водяне опалення, як найбільш гігієнічне.


2. Вимоги до провітрювання, загальнообмінної вентиляції (кратність повітрообміну), місцевої вентиляції, кабінетів хімії, біології, навчальних майстерень.
Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Метою вентиляції є зменшення в повітрі робочої зони концентрації шкідливих домішок, надлишкового тепла та забезпечення подачі потрібної для життєдіяльності людини кількості свіжого повітря.
Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:
– спосіб організації повітрообміну (природна, механічна і змішана);
– спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);
– призначення (загальнообмінна та місцева).
Природна вентиляція здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря в середині приміщення та холоднішого зовнішнього або сили вітру. Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація) та організованою і регульованою (аерація).
Основною характеристикою вентиляції є її інтенсивність Q( м3/год). Вона визначається в залежності від призначення та типу вентиляційної системи. Тип вентиляційної системи залежить від характеру виділень шкідливих речовин в приміщенні:
– при незосередженому – застосовують загальнообмінну вентиляцію;
– при зосередженому виділенні застосовують витяжну вентиляцію разом із загальнообмінною вентиляцією (як правило, припливною).
Інтенсивність загальнообмінної вентиляції розраховують за умовами розбавлення повітря робочої зони до гранично допустимої концентрації шкідливих домішок або температури зовнішнім повітрям.
При виділенні “і” шкідливої речовини з інтенсивністю Gі (мг/год) необхідна кількість повітря визначається за формулою:
13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415, (11.1)
де хгдк – гранично допустима концентрація речовини в робочій зоні ,мг/м3;
хз – концентрація речовини в зовнішньому повітрі, якщо немає даних, то приймають в розрахунках хз = 0,3·хгдк, мг/м3.
Інтенсивність вентиляції може бути визначена також за кратністю повітрообміну (К, год-1):
13 EMBED Equation.3 1415 (11.2)
де V – об’єм приміщення , м3.
Навчальні приміщення повинні бути обладнані природною витяжною вентиляцією, а окремі (кабінети хімії, біології, майстерні) – місцевою (витяжні шафи, витяжні зонти та ін.). Для звичайних класів, актових залів, кабінетів креслення, історії та всіх інших приміщень К = І год-1. З метою виконання цієї вимоги площа фрамуг (кватирок) повинна бути більшою 1/50 площі підлоги. Для кабінетів хімії, фізики, біології, обслуговуючої праці, навчальних майстерень К = 3 год-1. Для аварійної вентиляції кратність вентиляції повинна бути не менше 8 год-1.
Інтенсивність місцевої всмоктувальної вентиляції визначають за швидкістю повітря в прорізі витяжного пристрою, необхідною для ефективного відводу шкідливих речовин:

Qм= 3600·k3·Wo·So , (11.3)


де k3 – коефіцієнт запасу, який залежить від токсичності виділень та виду агрегату, So – площа живого перерізу витяжного вікна в м2; Wo – швидкість повітря у витяжному вікні в м/с.
Швидкість повітря у витяжному вікні залежить від токсичності шкідливих домішок і може прийматися від 0,4 м/с (гаряче повітря без шкідливих домішок) до 3 м/с (домішки 1 класу небезпечності). Для умов шкіл швидкість повітря у витяжному вікні витяжної шафи повинна складати 0,8 – 1,25 м/с.

3. Кондиціювання повітря.
Кондиціювання – це найбільш вдалий метод регулювання мікроклімату, при якому в робочу зону подається повітря, яке відповідає нормативним показникам. Для цього повітря очищають в фільтрі, підігрівають в калорифері, а при потребі – охолоджують за допомогою холодильної установки, при цьому може бути передбачено регулювання вологості повітря. Таким чином, кондиціювання є універсальним методом регулювання мікроклімату, так як воно впливає на усі параметри мікроклімату одночасно. В школах кондиціюванням повинні обладнуватися кабінети інформатики.
При використанні систем вентиляції слід пам’ятати, що вентиляційні канали повинні періодично чистити (зокрема, канали природної вентиляційної системи чистять не рідше як раз в три роки).

Природне освітлення в закладах освіти, види, нормування, експлуатація.
1. Види природного освітлення, параметри, що характеризують природне освітлення: світловий коефіцієнт, коефіцієнт природної освітленості.
Раціональна система освітленості відіграє важливу роль у зниженні виробничого травматизму і підвищує загальну працездатність людини. Особливе значення має освітлення навчальних приміщень.
За джерелом освітлення ділять на природне (від Сонця) і штучне. Природне освітлення за своїм спектральним складом найбільш сприятливе. Його рівень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО). Це відношення природної освітленості всередині приміщення (Ев) до зовнішньої горизонтальної освітленості (Езов) в %:
13 EMBED Equation.3 1415. (12.1)

2. Нормування природної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень, вимоги до фарбування стін ,стелі.
Для районів м. Харкова та м. Полтави за БНіП мінімальне значення КПО для навчальних приміщень складає 1,5%, для кабінетів креслення – 2,5%. Крім цього показника, в будівництві широко використовують поняття світлового коефіцієнту (СК) – це відношення площі вікон (Sвік) до площі підлоги (Sпід):
13 EMBED Equation.3 1415. (12.2)
Для навчальних приміщень він повинен бути більше 1/4.
Стіни та стелю рекомендовано фарбувати в білий колір (крейдова або вапняна побілка, яка поновлюється раз на 2 роки). Дерева повинні розміщуватися на відстані не менш 10 метрів від будинку школи.


3. Догляд за системою природної освітленості.
Значно впливають на якість природного освітлення забруднення вікон, затемнення їх зайвими речами або зовні деревами та колір (коефіцієнт відбиття світла) стін і стелі. Для підтримання освітлення на оптимальному рівні в класах шкіл потрібно мити вікна з середини на рідше, як раз на 3 місяці, а повністю раз в півроку (для приміщень з підвищеним виділенням пилу: з середини – раз у місяць, повністю – раз на три місяці).


Штучне освітлення в закладах освіти, види, джерела світла для навчальних приміщень, нормування.

Види штучного освітлення за організацією: загальне, місцеве, комбіноване
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:
Природне – це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне – здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення. Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загального рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Лише одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене.
Суміщене – одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Основні параметри, що характеризують штучне освітлення: світловий потік, яскравість, контрастність, освітленість.
Освітленість характеризується кількісними та якісними показниками. Кількісними є: світловий потік Ф – потужність променевої енергії (вимірюється в люменах – Лм), освітленість Е – відношення світлового потоку до площі освітленої ним поверхні (вимірюється в люксах – Лк) та інші.
Освітленість вимірюють за допомогою люксметрів, які складаються з фотоелемента і мікроамперметра. За величиною струму визначають величину освітленості. Якісними показниками, які впливають на умови зорової праці, є фон, контраст об’єкту з фоном, передача кольору, коефіцієнт пульсації освітленості.
Важливою характеристикою штучного освітлення є освітленість. Мінімальне її значення встановлено санітарними нормами. Інтенсивність освітленості люмінесцентними лампами повинна бути вища завдяки пульсації світлового потоку, створеного ними.

Джерела світла для загального та місцевого освітлення, їх загальна характеристика.
Джерелом штучного освітлення служать лампи: розжарювання або газорозрядні (люмінесцентні, дугові). Усі види ламп частково змінюють передачу кольору через відміну спектру випромінюючого ними світла від спектру Сонця. Лампи розжарювання дають жовтуватий колір, люмінесцентні лампи блакитний (лампи типу ЛН, ЛД і ЛДЦ), жовтий (типу ЛБ), рожевий (ЛТБ). Найкращу передачу кольору забезпечують лампи типу ЛД, ЛДЦ, ЛХБ, ЛТПЦ, ЛН. Решту застосовують для освітлення допоміжних приміщень і зовнішніх площ.
Нормування штучної освітленості навчальних класів, кабінетів, майстерень.
В таблиці 13.1 наведені норми із штучного освітлення деяких видів приміщень шкіл. Варто запам’ятати, що люмінесцентне освітлення не можна застосувати в якості місцевого для рухомих вузлів (верстати, швейні машини та інші) через можливе виникнення стробоскопічного ефекту.
Догляд за системами штучної освітленості.
Догляд за системами штучного освітлення передбачає своєчасну заміну ламп та періодичну чистку світильників (не рідше одного разу на три місяці). Слід пам’ятати, що заміняти потрібно не лише несправні лампи, але й ті, для яких закінчився гарантійний термін використання. Це, в першу чергу, стосується люмінесцентних ламп, для яких світловіддача наприкінці гарантійного терміну (близько 5000 годин) зменшується в 2-3 рази, тому з часом освітленість стає недостатньою.


Охорона праці під час проведення навчальних занять (зміст питання розкривається на базі вимог до проведення занять за фахом випускника).

Тематика занять та обладнання
Навчальні приміщення обладнуються обладнанням, інструментами, пристосуваннями, учбово-наочними посібниками, технічними засобами навчання відповідно до діючих Типових переліків учбово-наочних посібників і учбового обладнання для загальноосвітніх шкіл, затверджених Міністерством освіти і науки України. Обладнання, не передбачене Типовими переліками, в тому числі саморобне, встановлюється в навчальних приміщеннях за дозволами технічної інспекції праці профспілок, що оформлюється відповідними актами.
У навчальних приміщеннях оборудуються робочі місця учнів індивідуального і колективного користування, робоче місце вчителя. Конструкція та організація робочих місць повинні забезпечувати можливість виконання робіт у повній відповідності до навчальних програм, а також ураховувати різні антропометричні дані учнів, вимоги ергономіки, наукової організації праці і естетики. Планування навчальних приміщень, розміщення в них робочих місць, обладнання меблів повинні забезпечувати сприятливі та безпечні умови для організації навчально-виховного процесу, можливість контролю за діями кожного учня. Кількість робочих місць в навчальних приміщеннях визначається наповнюваністю класів з урахуванням їх поділу на підгрупи у відповідності з встановленими нормами.
Робоче місце вчителя в навчальному приміщення розміщується на подіумі заввишки 200 мм та обладнується столом, класною дошкою з комплектом класних інструментів. У зоні робочого місця вчителя рекомендується розміщувати шафи-секції для зберігання учбово-наочних посібників та інструментів.
У навчальних приміщеннях повинні суворо дотримуватися вимоги Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти та Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01. Відповідно до вимог зазначених Правил і норм проводиться освітлення, опалення, загальна і місцева вентиляція, водопостачання і каналізація, обладнання основних приміщень та організація навчально-виховного процесу в закладах освіти.
Навчальні приміщення обладнуються стендами, таблицями і плакатами постійного користування, у тому числі – з безпеки навчальної праці і санітарії, професійній орієнтації та інші.
Кольори для фарбування стін, обладнання навчальних приміщень необхідно вибирати виходячи з вимог ергономіки та естетики з використанням сигнальних кольорів і знаків безпеки за ГОСТ 12.4.026-76 «Цвета сигнальне и знаки безопасности».
Робочі місця учнів забезпечуються інструкціями з техніки безпеки при виконанні конкретних видів робіт, розробленими на основі типових, затверджених керівником закладу освіти і погоджені з профспілковим комітетом. Інструкції переглядаються по мірі необхідності, але не рідше одного разу на три роки.
До навчальних занять у навчальних приміщеннях допускаються учні, які пройшли профілактичний медичний огляд і не мають протипоказань до занять із вивчення шкільних дисциплін. Відомості про учнів, не допущених до окремих видів занять, учителі отримують у медичного персоналу, закріпленого за закладом освіти. До виконання кожного нового виду навчальних робіт учні допускаються тільки після проведення інструктажу з техніки безпеки.
Заключення про придатність навчальних приміщень до проведення занять надається щорічно комісією з прийому освітнього закладу до навчального року і оформляється актом.

2. Розміри навчальних приміщень та їх розміщення
Будівля школи повинна забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку та харчування учнів. Кількість поверхів будівлі не повинна перевищувати трьох.
При розміщенні загальноосвітніх навчальних закладів в раніше збудованих 4-5-поверхових будівлях четвертий і п'ятий поверхи відводять кабінетам, які несуть найменше навчальне навантаження.
Класні кімнати для учнів 1-5 класів слід розміщувати тільки на першому поверсі і окремому блоці, ізольовано від приміщень для учнів інших вікових груп. Якщо в школі існує кабінетна система навчання, то вона вимагає розміщення кабінетів у межах 1-2-го поверхів так, щоб перехід з одного кабінету в інший не займав більше 2-х хвилин. Кабінети з предметів, які найчастіше вивчаються у школах, розміщуються для 4-9-х класів на першому поверсі, для 10-11-х - на третьому поверсі. Оптимальна кількість кабінетів – 2-4 на один предмет залежно від місткості школи. Усі інші лабораторії та кабінети розміщуються на другому поверсі. Навчальні приміщення не можуть бути прохідними.
Поверхові сходи слід проектувати з природним освітленням. Висота приступця проектується в 15 см, ширина – 30-35 см, кут нахилу сходів - не більше 30°. Не допускається горизонтальне розміщення елементів огорожі сходів. Висота поручнів повинна бути не більша 0,6 м для школярів молодшого віку і 0,8 м – для учнів середніх і старших класів. Ширина маршу сходів – 1,8 м.

3. Обладнання спеціалізованих кабінетів, спортивних залів та інших навчальних приміщень згідно діючого «Типового переліку навчально-наочних посібників та обладнання»
Улаштування, обладнання приміщень шкіл, що будуються, реконструюються, а також існуючих, здійснюється відповідно до вимог ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».
Устаткування шкільних приміщень має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, забезпечувати педагогічний процес та проведення позакласної навчально-виховної роботи.
У навчальних класах і кабінетах встановлюються меблі згідно з чинним нормативним документом (ГОСТ 5994-93). Меблі слід підбирати відповідно до довжини тіла дітей. Заборонено використання табуреток і лав замість стільців.
Для учнів недопустима поза, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145° (приводить до порушень функції зору та швидкого втомлення). Недопустима випрямлена поза, оскільки відстань від поверхні парти до очей збільшується до 48 см. Зручна поза, при якій кут нахилу становить 160-170° (проекція центру тяжіння корпусу не виходить за межі опори).
Для забезпечення учнів меблями відповідно до довжини тіла необхідно їх мати 5 розмірів. Інтервал між ростовими групами –15 см. У кожному класі (кабінеті) слід передбачити два, максимум три розміри меблів з перевагою одного з них (до 90%). Кабінети, розраховані на дітей середнього і старшого віку, слід обладнати трьома номерами столів, решту необхідно розділити на групи: для учнів 4-5, 6-8, 9-11 класів. Значну перевагу в сучасних умовах мають трансформовані меблі. Правильне розсаджування дітей за шкільним устаткуванням може бути за умови, коли в одному приміщенні навчаються діти з віковою різницею не більш як у два роки. Коефіцієнт відношення кількості учнів, які сидять за відповідними меблями, до загальної кількості учнів повинен бути 0,6-0,9.
Розміщувати меблі у класній кімнаті прямокутної конфігурації слід так:
між зовнішньою стіною і першим рядом парт повинна бути відстань 0,6-0,7 м (у будівлях із цегли і місцевих матеріалів допускається 0,5 м);
між рядами двомісних парт (столів) – не менше 0,6 м;
між 3-м рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які стоять біля стіни, – не менше 0,7 м;
між передньою партою (столом) і демонстраційним столом – не менше 0,8 м;
від передньої стіни з класною дошкою до передніх столів – не менше 2,4-2,6 м;
від задніх столів до задньої стіни – не менше 0,65 м (якщо задня стіна зовнішня – не менше 1,0 м);
від задніх столів до шаф, які стоять уздовж заднього краю стіни, – не менше 0,8 м;
між столом викладача і передньою стіною – не менше 0,65 м;
від демонстраційного столу до класної дошки – не менше 1,0 м;
між столом викладача і переднім столом учнів – не менше 0,5 м;
найбільша відстань останнього місця від класної дошки – 10 м;
висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів першого класу 0,7-0,8 м, 3-4 класів – 0,75-0,8 м, 5-11 – 0,8-0,9 м.
У класних кімнатах прямокутної та квадратної конфігурації, у якій меблі розміщуються у 4 ряди, повинна бути збільшена відстань від дошки до першого ряду парт (не менше 3 м), щоб забезпечити кут розглядання у 35°. Відстань від першого ряду парт до зовнішньої стіни повинна бути 0,8-1,0 м, між рядами парт, столів – 0,6 м, від задніх парт до шаф, розміщених біля внутрішньої стіни, – 0,9-1,0 м.
Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами в першому ряду (від світлонесучої стіни). Школярі з пониженим слухом розміщуються за першими і другими партами крайніх рядів. Учні, які часто хворіють на простудні захворювання, ревматизм, ангіни, розміщуються в третьому ряду парт (біля внутрішньої стіни).
Для профілактики порушень не менше 2-х разів на рік школярів пересаджують з першого ряду в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів їх зросту.

4. Допуск до окремих видів занять з урахуванням стану здоров’я учнів (фізкультура, трудове навчання)
Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження протягом тижня, а також доцільне чергування протягом дня і тижня предметів природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, художньої праці й фізичного виховання.
Спарені уроки в початковій школі, як правило, не проводяться, за винятком занять з художньої праці, де образотворча і практична діяльність взаємодоповнюються, занять з хореографії, плавання.
Для учнів 5-9-х класів спарені уроки допускаються під час проведення лабораторних і контрольних робіт, написання творів, уроків трудового навчання. В 10-11-х класах допускається проведення спарених уроків із основних і профільних дисциплін.
При складанні розкладу уроків необхідно враховувати динаміку розумової працездатності учнів протягом дня та тижня.
Найвища активність розумової діяльності в дітей шкільного віку припадає на інтервал 10-12 годин. Тому в розкладі, особливо для молодших школярів, уроки з навчальних предметів, що потребують значного розумового напруження, повинні проводитися на 2-му та 3-му уроках. Розподіл навчального навантаження протягом тижня повинен бути таким, щоб найбільший його обсяг припадав на вівторок, середу, четвер.
Тривалість перерв між уроками для учнів усіх класів становить 10 хв., великої перерви (після 2-го уроку) – 30 хв. Замість однієї великої перерви можна після 2-го і 3-го уроків влаштовувати перерви по 20 хв. кожна.
Під час перерв слід організовувати перебування учнів на свіжому повітрі.
Для профілактики стомлюваності, порушення статури, зору учнів на уроках письма, мови, читання, математики та інших необхідно виділяти час для фізкультхвилинок та гімнастики очей.
При визначенні доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід враховувати індивідуальні особливості учнів та педагогічні вимоги. У 1-му класі чотирирічної початкової школи та першій чверті 1-го класу трирічної початкової школи домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 1-му класі трирічної та 2-му класі чотирирічної початкової школи 45 хв.; у 2 (3) класі – 1 години 10 хв.; 3 (4) класі - 1 год. 30 хв.; у 5-6 класах – 2,5 год.; у 7-9 класах – 3 год.; у 10-11 класах – 4 год. У початкових класах домашні завдання не слід задавати на вихідні й святкові дні.

5.Зміст інструктажів з БЖД та охорони праці перед початком занять та заходів.
Проведення інструктажів з охорони праці з учнями в навчальних закладах здійснюється вчителями предметів підвищеної небезпеки (фізика, хімія, фізична культура, трудове навчання, інформатика) та під час проведення професійного навчання учнів.
Первинний інструктаж з охорони праці проводиться на першому уроці після канікул (літніх, осінніх, зимових, весняних) в кожному кабінеті підвищеної небезпеки, майстерні навчального закладу за трьома інструкціями: з правил безпеки для учнів, з пожежної безпеки, з надання долікарської допомоги в даному кабінеті. В кабінетах з підвищеною небезпекою, де є електрообладнання (інформатика, трудове навчання, фізика) проводиться також інструктаж учнів з електробезпеки. Фіксується в журналі реєстрації інструктажів встановленої форми, який веде кожний вчитель предмета підвищеної небезпеки (зразок реєстрації додається).
Тематичний (первинний) інструктаж з охорони праці проводиться перед виконанням кожного практичного завдання (практичної, лабораторної роботи тощо), пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів, спортивного обладнання. Реєстрація проводиться в журналі обліку навчальних занять, на сторінці предмета в розділі «Тема уроку»(зразок реєстрації додається).
Цільовий інструктаж з охорони праці проводиться перед початком навчальної екскурсії учнів. Фіксується в журналі реєстрації інструктажів встановленої форми, який веде кожний вчитель предмета підвищеної небезпеки.
Позаплановий інструктаж з учнями проводиться при порушеннях ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо. Фіксується в журналі реєстрації інструктажів встановленої форми, який веде кожний вчитель предмета підвищеної небезпеки.
Інструктажі з охорони праці з учнями, що проводяться під час трудового і професійного навчання в навчальних закладах, проводять керівники робіт, майстри виробничого навчання та інші особи, на яких покладено наказом керівника проведення інструктажів. Такі самі інструктажі на виробництві проводять особи, на яких покладено ці обов’язки наказом керівника підприємства, організації, де учні проходять трудове та професійне навчання.
Учні, які інструктуються, розписуються в журналі, починаючи з 9-го класу.



Вимоги охорони праці до організації робіт учнів по самообслуговуванню.

1. Відсутність медичних протипоказань
В плані трудового виховання школярі всіх класів залучаються до роботи з самообслуговування у відповідності із своїми віковим здібностями, станом здоров’я, навичками та знаннями набутими в процесі навчання.
Обов’язковими організаційними заходами під час цих робіт є:
відсутність медичних протипоказань (визначається за результатами медогляду);
залучення до дозволених у відповідності з віковими особливостями учнів робіт;
проведення інструктажів з охорони праці та з прийомів виконання роботи;
роботи повинні проводитися в спецодягу;
постійний контроль за виконанням робіт.

2. Залучення до дозволених у відповідності з віковими особливостями учнів робіт: рекомендовані види робіт для різних класів.
Основні види робіт до яких дозволено залучати учнів:
1-4 класи ( початкові класи)
Підтримання чистоти в класах, санітарне чергування, догляд за квітами, птахами, кролями (в живому куточку і на шкільній фермі). Виготовлення годівниць для птахів.
5-7 класи
Миття підлоги в класі та навчальних кабінетах, виготовлення і ремонт навчального обладнання, інвентарю, участь у ремонті шкільних приміщень, спортивних майданчиках тощо.
8-9 класи
Виконання робіт із застосуванням побутових електроприладів.
10-11 класи
Додається перенесення неважких речей. Робота на механізмах та машинах під час практичних занять та практики в процесі професійного навчання.

3.Забезпечення спецодягом, інвентарем
Усі роботи з самообслуговування виконуються учнями в спецодязі (халат, берет, фартух, косинка). Колективне використання спецодягу при цьому не допускається. У навчальному приміщенні необхідно передбачити місце для зберігання прибирального інвентарю, спецодягу та мила. Технічний інвентар для прибирання повинен бути промаркованим, закріпленим за кожним навчальним та допоміжним приміщенням і зберігатися окремо у спеціально виділених місцях разом із спецодягом.
Миття підлоги дозволяється школярам з 10 років при обов'язковому використанні швабри. До виконання кожного нового виду робіт учні допускаються тільки після проведення інструктажу з техніки безпеки.
Прибирання класів, майстерень, навчальних кабінетів проводиться після закінчення останнього уроку, а спортивних залів – після кожного уроку і після закінчення уроків, занять секцій. Мати в спортивному залі чистять пилососом не рідше одного разу на тиждень, вологе протирання чохлів здійснюють щоденно.
Для очищення взуття від бруду перед входом у школу повинні бути встановлені скребачки, решітки, які необхідно протягом дня декілька разів очищати.
Змінне взуття у школярів є одним із ефективних засобів зниження кількості пилу в приміщеннях школи. У гардеробі слід передбачити спеціальне місце для зберігання взуття.
До спортивного залу допускаються учні тільки в спортивному одязі і взутті.
Для збору сміття необхідно встановити в навчальних приміщеннях корзини для сміття.
Техперсонал закладу освіти забезпечується спецодягом для прибирання.


4. Проведення інструктажів з охорони праці та здійснення постійного контролю за виконанням робіт.
У разі організації робіт учнів по самообслуговуванню (чергування, прибирання територій, приміщень тощо) з вихованцями, учнями навчального закладу проводиться цільовий інструктаж.
Реєстрація проведення цільового інструктажу здійснюється у журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності встановленої форми, який веде і зберігає класний керівник, якщо організація заходу з самообслуговування здійснюється для певного класу.
При організації заходу з самообслуговування, який проводиться для збірної декількох класів, реєстрація здійснюється в загальному на навчальний заклад журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності встановленої форми. Журнал зберігається у керівника структурного підрозділу.
Позаплановий інструктаж з вихованцями, учнями проводиться у разі порушення ними вимог нормативно-правових актів з безпеки життєдіяльності, що може призвести чи призвело до травм, аварій, пожеж тощо, у разі нещасних випадків за межами навчального закладу. Реєстрація позапланового інструктажу проводиться в журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності.

5. Заборонені види робіт ( для учнів усіх класів)
1. Небезпечні для життя роботи: чищення снігу з дахів, миття вікон, заготовка льоду, обслуговування котельних, землерийні роботи, розбирання будівель, роботи з отрутохімікатами та дезинфекція, обслуговування електроустановок та мереж.
2. Небезпечні роботи в епідеміологічному відношенні: прибирання санітарних вузлів, умивальних кімнат, місць загального користування, прибирання і вивіз харчових відходів та побутового сміття, збирання вторинної сировини на сміттєзвалищах, ринках та медичних установах.
3. Роботи, пов’язані з важкими фізичними навантаженнями: розвантажувально-навантажувальні роботи (категорично заборонено: вугілля, цемент, мінеральні добрива та інші хімікати), ковальство, повалення дерев та інші.
Робота на кухні дозволена з 14 років після медичного огляду у медпункті навчального закладу.

6. Вимоги до організації робіт з переміщенням вантажів: режим роботи, норми переміщення вантажів для учнів.
Учнів шкіл дозволяється залучати до переміщення вантажів за таких умов:
відсутність медичних протипоказань;
переміщення займає не більше 1/3 робочого часу;
виконання рекомендацій щодо норм до переміщення важких речей (табл. 15.1; 15.2);

Таблиця 15.1
Граничні норми ваги вантажу для підлітків

Календарний
вік років
Граничні норми ваги вантажу (кг)


Короткочасна робота
Тривала робота


юнаки
дівчата
юнаки
дівчата

14
5
2,5



15
12
6
8,4
4,2

16
14
7
11,2
5,6

17
16
8
12,6
6,3



Примітки:
1) Короткочасна робота – це 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала – більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу.
2) Календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються від дати народження.
3) У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.
забороняється переміщувати небезпечні вантажі.
4. Докладене м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу, його тривалість – не більше 3 хв., подальший відпочинок – не менше 2 хв.
Відповідно до діючих гігієнічних рекомендацій вантажі не повинні за масою перебільшувати для дітей віком 8-10 років – 2 кг, 11-12 років – 3кг, 13-14 років для хлопців –5кг, для дівчат –2,5 кг.


Таблиця 15.2
Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків
у розрахунку на 1 год. робочого часу

Календарний
вік років
Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються (переміщуються) при виконанні роботи


З рівня робочої поверхні
З підлоги


юнаки
дівчата
юнаки
дівчата

14
10
5
7
3,5

15
48
12
24
6

16
160
40
80
20

17
272
72
130
32

Примітки:
1) Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень).
2) Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра і т. ін.
3) Висота підіймання не повинна перевищувати 1 м.
4) Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.



Вимоги охорони праці до організації предметних та туристичних екскурсій з учнями шкіл.
План
Організаційні вимоги: підготовка наказу, узгодження маршруту та графіка руху, формування груп, оснащення груп (спеціальне, аптечка), попереднє обстеження місця екскурсії.
Інструктування учнів: цільовий інструктаж, план інструктажу.
Вимоги охорони праці під час проведення екскурсії: проведення перекличок, організація переміщень групи, дотримання правил дорожнього руху, загальні правила безпеки.

Організаційні вимоги: підготовка наказу, узгодження маршруту та графіка руху, формування груп, оснащення груп (спеціальне, аптечка), попереднє обстеження місця екскурсії.
При організації туристичних походів склад групи не повинен перебільшувати 10-20 осіб в залежності від категорії походу. До складу групи повинні входити: керівник, вожаті (повнолітня особа, медпрацівник). Дозвіл на проведення походу видається відділом освіти, затверджується маршрутна карта та графік проходження маршруту.
Для проведення екскурсій обов'язково повинен бути визначений керівник групи (з розрахунку 1 дорослий на 10 дітей але група не більш 25 осіб).
Проведення екскурсій, культпоходів виконується тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Перед проведенням екскурсії до лісу, річки, озера, парку її керівник ретельно обстежує ту ділянку.

Інструктування учнів: цільовий інструктаж, план інструктажу.
Об’єкти екскурсії відвідують, дотримуючись встановлених правил, тому перед відвідуванням об’єктів треба повідомити адміністрацію, одержати від неї дозвіл, ознайомитись з вимогами безпеки. Перед початком екскурсії керівник групи зобов'язаний провести бесіду з дітьми, ознайомити їх із правилами поведінки і техніки безпеки під час екскурсії, прямування до об'єкта екскурсії (музею, театру, кінотеатру) і повернення після відвідування приміщення, де проходив захід.

Вимоги охорони праці під час проведення екскурсії: проведення перекличок, організація переміщень групи, дотримання правил дорожнього руху, загальні правила безпеки.
У театр та кінотеатр категорично заборонено брати учням вогнезапальні речовини, цигарки. В цих закладах не дозволяється стрибати, бігати, вести себе нетактовно, жувати, лузати насіння, шелестіти папером, їсти. Якщо для перевезення учнів до місця екскурсії використовується громадський транспорт, посадку здійснюють групами під керівництвом дорослого. При цьому в транспортні засоби входять спочатку учні, а потім особа, яка керує ними. У такому самому порядку здійснюється й висадка дітей з транспортного засобу.
На екскурсію діти повинні виходити в міцному взутті, але вже розношеному, краще шкіряному. Для вологої погоди потрібні гумові чоботи (якщо в них потрапить вода, їх витирають зсередини тканиною або сухим сіном). У теплу пору року можна ходити у туристських черевиках, кросівках, кедах. Відкрите взуття на екскурсіях не бажане, а взуття на високих підборах взагалі непридатне. Щоб шкіряне взуття стало м'яким і не пропускало воду, його протирають лляною олією, а підошви – сумішшю олії з парафіном (у співвідношенні 1:1). Мокре взуття швидше висохне, якщо напхати в нього сіна, паперу чи покласти всередину тепле каміння.
Не можна дітям пити під час екскурсій воду з відкритих водоймищ, тому кожному з них треба заздалегідь запропонувати взяти з дому питну воду у фляжці або пляшці.
Вирушаючи на екскурсію з дітьми, учитель повинен мати при собі похідну аптечку першої допомоги.
На екскурсію (похід) слід брати лише найнеобхідніші речі, бо надмірна маса рюкзака призведе до передчасної втоми та незадоволення мандрівкою. Залежно від тривалості походу найнеобхіднішими речами можуть бути: мило, одеколон, рушник, посуд для води та приготування їжі, ліхтарик, шнур, голка з ниткою, аптечка. Медикаменти найкраще тримати в поліетиленовому мішечку. Керівник туристичного походу чи екскурсії до лісу, річки озера бере з собою ніж та сокиру, які повинні зберігатись у чохлах. Учні не повинні брати з собою гострих чи ріжучих предметів, які становлять небезпеку під час проведення екскурсії чи походу.
Перед початком екскурсії необхідно зробити перекличку учнів класу і відмітити присутніх. Для керівництва кожною групою дітей призначається дорослий. Другу перекличку проводять після прибуття на місце екскурсії, третю – перед відправленням у зворотній шлях, четверту – після повернення з екскурсії. Згідно вимог безпеки керівник групи під час екскурсії повинен забезпечити дисципліну серед дітей та дотримання правил дорожнього руху (під час руху вулицею або під час проїзду в міському транспорті).
Під час руху до об'єкта екскурсії та під час самої екскурсії учні повинні беззаперечно виконувати всі розпорядження керівника групи.
Організовані групи дітей крокують тільки тротуарами та пішохідними доріжками, а у разі їх відсутності – краєм проїжджої частини дороги назустріч руху транспортних засобів і тільки у світлу пору доби. При переході залізничних колій, доріг, необхідно зупинити групу, пересвідчитись у відсутності небезпеки і потім найкоротшим шляхом перевести учнів.
Після години ходу потрібен привал на 5-10 хв. На обід робиться великий привал – на годину-півтори. Не можна спати просто на землі навіть літом. На землю найкраще покласти сухі гілки шпилькових дерев – спочатку більші, потім менші, ще менші, а зверху сіно чи солому. Пити слід тільки чисту джерельну або криничну воду – без домішок, каламуті, осаду, піни, плівки, незвичного запаху і кольору. Забороняється використовувати воду з водойм, у яких помічена мертва риба або інші загиблі істоти. У місцях, де буває багато людей, часто залишаються різні уламки, консервні банки, побитий скляний посуд – треба бути обережним, щоб не поранитись через них.
Під час екскурсії (походу) можна проводити спостереження, робити малюнки, фотографувати, записувати на плівку голоси птахів. Не дозволяється рвати квіти, ламати гілки, виловлювати птахів, руйнувати гнізда, нори, лігвища. Під час мандрівки не слід залишати сміття, на пунктах відпочинку для цього є відведені місця.
Руки в учнів мають бути вільними, для цього блокнот (для замолювання чи записів) і простий олівець утримуються на мотузці. Найбільш цікаве, несподіване бачить у лісі той, хто ходить тихо не шумить, не галасує.
Після закінчення екскурсії керівник групи повинен привести учнів на те місце, звідки починалась екскурсія, пересвідчитись у наявності всіх учнів, нагадати правила дорожнього руху, відпустити учнів додому і доповісти дирекції школи про закінчення екскурсії.


Вимоги охорони праці при роботи на комп’ютері для учнів, співробітників навчальних закладів.

1. Небезпеки в роботі: випромінювання, іонізація повітря, статична поза, психоемоційна напруга, електричний струм
У навчально-виховному процесі в закладах освіти широко використовуються персональні комп'ютери (ПК). Діти – особлива категорія користувачів комп'ютерної техніки, вони значно меншою мірою, ніж дорослі, здатні контролювати свою поведінку і, захопившись, не можуть в потрібний момент відірватися від екрана монітора.
Робота з ПК викликає порушення зору, кістково-м'язові порушення, порушення, пов'язані зі стресовими ситуаціями та нервово-емоційним навантаженням, захворювання шкіри, отруєння організму від матеріалу корпусу і плат ПК та монітора (діоксини та фуран) і виділення озону при роботі з лазерним принтером.

2. Вимоги до розміщення обладнання, мікроклімату, вентиляції, освітлення.
Відповідно до «Державних санітарних правил і норм улаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98) встановлені санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів навколишнього середовища класів з комп'ютерною технікою.
У кабінетах та класах навчальних закладів, де навчання проводиться із застосуванням персональних комп'ютерів, температура повітря повинна бути 19,5±0,50С; швидкість руху повітря – не більше 0,1 м/с, відносна вологість 60±5%.
Рівень іонізованості повітря на відстані 0,3 м від працюючого екрана монітора не повинен бути нижче 200 і більше 50000 легких позитивних і негативних іонів (окремо) в 1 см3 повітря.
Підтримувати оптимальний рівень легких позитивних і негативних аероіонів у межах 1000-3000 іонів в 1 см3 повітря кожної полярності на робочих місцях школярів рекомендується за допомогою біполярних коронних аероіонізаторів.
У кабінетах та класах навчальних закладів повинен бути забезпечений трикратний обмін повітря за одну годину. Для забезпечення постійних параметрів мікроклімату (температури, вологості, швидкості руху і чистоти повітря) у кабінетах і класах можуть бути встановлені побутові кондиціонери.

Вимоги до приміщень та розташування робочих місць з ПК

Згідно з Державними санітарними правилами та нормами «Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98) площа приміщення на одне робоче місце учня повинна становити 6 м2, а об'єм – не менше 20 м3. Площа навчальних приміщень з ПК повинна розраховуватись на півкласу учнів, але не більш як 12 чоловік.
Не дозволяється розміщувати кабінети обчислювальної техніки у підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах. Кабінети, обладнані комп'ютерною технікою, повинні розміщуватись у навчальних закладах в окремих приміщеннях з природним освітленням та організованим обміном повітря.
Покриття підлоги, стін, стелі мають бути матовими з коефіцієнтами відбиття відповідно 0,2-0,3; 0,4-0,5; 0,7-0,8; робочого столу 0,4-0,5; корпусу дисплея та клавіатури 0,3-0,5; шаф і стелажів 0,4-0,6. Поверхня підлоги повинна мати антистатичне покриття і бути зручною для вологого прибирання.
Забороняється застосовувати для оздоблення інтер'єру приміщень комп'ютерних класів полімерні матеріали (деревинно-стружкові плити, шпалери, що миються, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, що перевищують гранично допустимі норми.

Вимоги до обладнання та організації робочого місця працюючих з ПК

Розміщення робочих місць користувачів ПК повинно відповідати «Державним санітарним правилам і нормам улаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98).

Рис. 17.1. Розміщення робочих місць з ПК

Рис. 17.2. Розміщення робочих місць з ПК
Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози. Робочі місця з ПК слід так розташовувати відносно вікон, щоб природне світло падало збоку переважно зліва (рис. 17.1). Робочі місця з ПК повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менш 1,5м, від інших стін – на відстані 1 м, відстань між ними має становити не менш ніж 1,5 м. При розміщенні робочого місця поряд з вікном кут між екраном дисплея і площиною вікна повинен складати не менше 90° (для запобігання відблискам); частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопустиме таке розташування ПК, при якому працюючий повернений обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтуються вентилятори. При розміщенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ПК – 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК – 2,5 м (рис.17. 2).
Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана знаходився на рівні очей. Екран монітора ПК залежно від висоти символів повинен знаходитись від очей користувача на відстані 400-800 мм (рис. 17.3). Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні

Рис. 17.3. Ергономічні характеристики робочого місця з ПК




Рис. 17.4. Положення зап'ястя та кисті при роботі на клавіатурі
найкращого бачення площина екрана монітора повинна бути перпендикулярною нормальній лінії зору. При цьому має бути передбачена можливість переміщення монітора навколо вертикальної осі в межах ±30° (справа наліво) та нахилу вперед (до 85°) і назад (до 105°) з фіксацією в цьому положенні.
Клавіатура повинна бути розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури до столу повинен бути в межах від 5 до 15°, зап'ястя та долоні рук повинні розташовуватися горизонтально до площини столу (рис. 17.4).
Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжини витягнутої руки користувача.
Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості та конструктивних особливостей (розмір монітора, клавіатури, принтера, ПК та ін.) і документів, а також враховувати характер роботи, що виконується.
У процесі занять учнів з ПК слід застосовувати спеціальні столи для ПК, які складаються з двох горизонтальних поверхонь: розмірами 700 х 800 (600) мм – для клавіатури і посібників (тобто стіл), розмірами 800 х 350 – підставка для монітора. Обидві поверхні повинні регулюватись по висоті в межах 460-760 мм. За відсутності спеціальних меблів допускається застосовувати типові учнівські столи, які призначені для шести ростових груп: № 1 – 1000-1150 мм, № 2 – 1151-1300 мм, № 3 – 1301-1450 мм, № 4 – 1451-1600 мм, № 5 – 1601-1750 мм, № 6 – більше 1750 мм, з висотою стільниці відповідно 460 мм, 520 мм, 580 мм, 640 мм, 700 мм, 760 мм.
Ширина і глибина робочої поверхні стола повинна забезпечувати можливість виконання трудових операцій у межах досяжності моторного поля. Рекомендовані розміри стола: ширина – 600, 800, 1000, 1200 та 1400 мм, глибина – 600 мм при висоті стола 725 мм (за умови, що висота не регулюється).
Ноги не повинні бути витягнені при сидінні далеко вперед, тому що в такому разі м'язи будуть надто напружені; положення «нога на ногу» не рекомендується, тому що підвищується тиск на сідничний нерв і порушується кровообіг ніг.
Для занять школярів слід використовувати стільці, які мають висоту поверхні сидіння 260 мм, 300 мм, 340 мм, 380 мм, 420 мм, 460 мм, відповідно до шести ростових груп, або використовувати стілець, у якому висота поверхні сидіння регулюється у межах 260-460 мм. Ширина сидіння стільця для занять школярів з ПК повинна бути 250 мм, 280 мм, 300 мм, 320 мм, 340 мм і 360 мм; глибина – 260 мм, 290 мм, 330 мм, 360 мм, 380 мм і 400 мм відповідно до ростових груп. Поверхня сидіння повинна бути напівм'якою, передній край закруглений. Доцільно передбачати можливість зміни кута повороту поверхні сидіння від 15° наперед і до 5° назад. Поверхня спинки стільця повинна мати висоту 300±20 мм, ширину – не менше 380 мм та радіус кривизни горизонтальної поверхні – 400 мм. Кут нахилу спинки у вертикальній площині повинен регулюватись в межах 0±30° від вертикального положення. Відстань спинки від переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260-400 мм.

3. Вимоги під час роботи, режим праці для дорослих та учнів, дії в аварійних ситуаціях.
Режим праці учнів при роботі з ПК регламентується відповідно до ДСанПіН 5.5.6.009-98 «Державні санітарні правила та норми влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режими праці учнів на персональних комп'ютерах».
До занять із ПК учні повинні бути допущені після інструктажу з техніки безпеки.
Раціональний режим навчальних занять учнів передбачає дотримання регламентованої тривалості безперервної роботи з ПК, регламентованих перерв і їх вчасне проведення. Сигнали про початок перерви слід подавати на екрані монітора. Робота з ПК повинна проводитись в індивідуальному режимі.
Безперервна робота за монітором ПК повинна тривати не більше:
для учнів Х-ХІ класів на першій годині занять – ЗО хвилин, на другій годині занять – 20 хвилин;
для учнів VIIIIX класів – 20-25 хвилин;
для учнів VI-VII класів – до 20 хвилин;
для учнів II-V класів – 15 хвилин.
При навчанні роботі з ПК дітей віком шести років безперервні заняття в індивідуальному ритмі не повинні перевищувати 10 хвилин.
Після безперервної роботи за екраном монітора необхідно проводити вправи протягом 1-2 хвилин для профілактики зорової втоми; через 45 хвилин роботи з використанням комп'ютерів – фізичні вправи для профілактики загальної втоми.
Безперервна робота з ПК учнів Х-ХІ класів при спарених уроках не повинна перевищувати на першому уроці 25-30 хв.; на другому – 15-20 хв. Дозволяється для них варіант організації занять з основ інформатики і обчислювальної техніки, при якому передбачається одна академічна година теоретичних занять, друга година – практичних занять. Практичні заняття містять:
безперервну роботу за монітором ПК 25-30 хвилин;
виконання комплексу вправ для профілактики зорової і статичної втоми 5 хвилин;
продовження роботи з комп'ютером до кінця занять 10-15 хвилин.
При виробничому навчанні учнів старших класів програмуванню з використанням ПК у навчально-виробничому комбінаті 50% часу слід відводити теоретичним заняттям, 50% – практичним.
Заняття в гуртках програмування з використанням ПК слід проводити не раніше, ніж через годину після закінчення навчальних занять в школі. Заняття проводяться в гуртках не більше двох разів на тиждень, тривалість яких для учнів 7-10 років не повинна бути більше 45 хв.; 11-13 років – не більше 60 хв. Для профілактики втоми школярів у середині занять необхідно проводити перерву тривалістю не менше 10 хв., під час якої організовувати фізичні вправи, у тому числі гімнастику для очей і рухові ігри. Комп'ютерні ігри в гуртках повинні проводитись не частіше 1-2 разів на тиждень тривалістю до 10 хв. для дітей молодшого шкільного віку і до 15 хв. – для дітей середнього і старшого шкільного віку.
У період шкільних канікул організовуються заняття в школах «Юних програмістів» тривалістю від двох до чотирьох тижнів. Загальна тривалість роботи з ПК під час канікул повинна становити впродовж дня:
для школярів 8-10 років – 1 заняття тривалістю 45 хв.;
для школярів 11-13 років – 2 заняття по 45 хв.;
для школярів 14-16 років – 3 заняття по 45 хв.
Заняття з ПК у школах «Юних програмістів» для учнів віком 10 років слід проводити в ранкові години, для учнів 11-13 років – одне заняття проводити в першій половині дня і одне – у другій, для учнів 14-16 років два заняття проводити в першій половині дня і одне – у другій. Комп'ютерні ігри в школі «Юних програмістів» слід проводити не більше одного разу на день тривалістю не більше 10 хв. для дітей молодшого шкільного віку і 20 хв. для дітей середнього і старшого шкільного віку. Регламентовані перерви для відпочинку під час канікул слід проводити тривалістю 5 хв. через кожні 20 хв. роботи і 10-15 хв. – через кожні 45 хв. роботи. Перерви слід проводити на відкритому повітрі з використанням спортивних ігор.


Вимоги охорони праці до перевезення учнів на транспорті.

Вимоги до транспортного засобу та його обладнання, до кваліфікації водія, шляховий лист
Під час організації туристських та екскурсійних перевезень учнів автопідприємство зобов'язане:
– підготувати технічно справний, у належному санітарному стані автобус, укомплектований аптечкою першої медичної допомоги, знаком аварійної зупинки, башмаками, вогнегасниками, інструментом, справним гучномовцем (на автобусах, де їх установлення передбачене заводом-виробником);
– провести інструктаж водіїв про правила перевезення дітей;
– якщо для перевезення в один пункт виділяють два й більше автобусів, призначити відповідального за техніку безпеки з числа кращих водіїв, що беруть участь у рейсі;
– видати водієві схему маршруту і графік руху. На схемі маршруту зазначити номер і дату документа, яким затверджено маршрут.
При перевезенні груп дітей на автобусі спереду і ззаду повинні бути встановлені знаки відповідно до пункту 28.8 Правил дорожнього руху.
Для перевезення учнів призначають досвідчених, дисциплінованих водіїв, які мають неперервний стаж роботи на автобусі не менше як три роки і яким в автопідприємстві видається спеціальний талон-допуск на право перевезення дітей.

Склад груп дітей, яких перевозять на транспортному засобі: кількість дітей, кількість супроводжуючих дорослих
Під час перевезення в автобусах кількість екскурсантів не повинна перевищувати кількості місць для сидіння.
Туристсько-екскурсійні організації зобов'язані перевозити дітей відповідно до списку, затвердженого організацією, що замовила туристсько-екскурсійну поїздку.
Керівники шкіл, профтехучилищ, позашкільних і оздоровчих закладів зобов'язані призначити відповідальних за супроводження дітей під час туристських та екскурсійних поїздок з числа вчителів, вихователів. До туристських поїздок допускати дітей, в яких немає протипоказань до далеких переїздів за станом здоров'я.
Заявки, що надходять від установ та організацій на разові перевезення дітей, приймають до виконання лише за умови обов'язкового супроводження групи дітей і учнів учителями або спеціально призначеними для цього дорослими особами, а дітей дошкільного віку – їхніми батьками.
У заявці зазначають кількість дітей, яких треба перевезти, напрям руху, тривалість перебування автобуса в замовника, старшого групи, прізвище якого записують у шляховий лист.
Заявки на разові перевезення приймають не пізніше як за три дні до призначеного строку виїзду.

Інструктування дітей та старших груп
При перевезенні учнів інструктаж водіїв про правила перевезень дітей проводить начальник автопідприємства, а коли його немає - заступник начальника автопідприємства по перевезенню або безпеці руху з відповідним записом у дорожньому листі та в журналі обліку проведення інструктажу водіїв про правила перевезення дітей.
Туристсько-екскурсійні організації зобов'язані через директора бюро подорожей та екскурсій забезпечити ретельну підготовку учнів до туристсько-екскурсійних поїздок. Особливу увагу при цьому приділяти підбору, підготовці та інструктажу екскурсоводів і керівників груп, що залучаються до роботи з дітьми.
Керівники шкіл, профтехучилищ, позашкільних і оздоровчих закладів зобов'язані забезпечити докладний інструктаж супроводжуючих з питань безпеки під час перевезення дітей, провести бесіди з учнями про туристську або екскурсійну поїздку, ознайомити їх з правилами поведінки і технікою безпеки в дорозі.

Правила безпеки під час перевезень: організація посадки та виходу дітей, правила поведінки під час руху, режим руху( швидкість, безперервний час руху)
Рух здійснюється тільки у світлий час доби зі швидкістю не більшою як 60 км/год, з увімкненим ближнім світлом фар.
Під час роботи з обслуговування дітей водій зобов'язаний виконувати вказівки екскурсовода або особи, призначеної для супроводження дітей, якщо ці вказівки не суперечать Правилам перевезень пасажирів, Правилам дорожнього руху і не пов'язані із зміною встановленого маршрутом руху.
Туристсько-екскурсійні організації зобов'язані при організації масових перевезень учнів автотранспортом заздалегідь інформувати про це органи ДАІ для посилення нагляду за рухом, а також через екскурсоводів і осіб, які супроводжують групи, забезпечувати належний порядок серед дітей під час руху, посадки і висадки з автобуса.
Керівники груп забезпечують належний порядок серед дітей під час руху, посадки і висадки з автобуса.

Заборона перевезень в складних дорожніх умовах та дії водія, дорослих, дітей при виникненні аварійної ситуації.
У разі несприятливих погодних і дорожніх умов, виникнення технічних несправностей, що загрожують безпеці руху, а також при погіршенні здоров'я водіїв необхідно припинити рух і повідомити про це автопідприємства за місцем роботи водіїв та знаходження автобусів. Автопідприємства мають вживати заходів щодо заміни автобуса або водіїв і забезпечити перевезення дітей.


Суть і складові системи пожежного захисту в закладах освіти.

1. Організаційні заходи пожежного захисту.
Система пожежного захисту – це комплекс організаційних і технічних заходів та засобів, спрямованих на виявлення осередку займання, евакуацію людей та майна, обмеження розповсюдження пожежі та її гасіння.
На підприємствах з чисельністю працюючих більш 50 осіб створюються пожежно-технічні комісії, яки розробляють заходи щодо поліпшення пожежної безпеки, контролюють стан пожежної безпеки, здійснюють навчання, інструктажі з пожежної безпеки. В навчальних закладах звичайно ці функції виконує призначений наказом керівника відповідальний з пожежної безпеки.
Питання пожежної безпеки входять до програм навчання з охорони праці. Щорічно проводяться інструктажі з пожежної безпеки співробітників, які фіксуються у відповідних журналах. Навчання, перевірка знань учнів та вихованців з пожежної безпеки відбувається під час щорічного вступного інструктажу з БЖД, крім цього, питання пожежної безпеки можуть входити до інших видів інструктажів. На підприємствах, а також в навчальних закладах щорічно проводиться навчання з евакуації на випадок пожежі.
Навчання працюючих здійснюється згідно з Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України.
Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки. Види протипожежних інструктажів:
- вступний - з усіма працюючими, які щойно прийняті на роботу, а також з тими, хто прибув на підприємство у відрядження, на практику і мають брати участь у виробничому процесі;
- первинний – безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника – всі новоприйняті, переведені з інших підрозділів, ті, хто у відрядженні і мають брати участь у виробничому процесі, будівельники ремонтних організацій, студенти під час виробничої практики;
- повторний – з усіма працюючими не менш ніж один раз на рік;
- позаплановий – у разі введення в дію нових нормативних документів із питань безпеки праці; у разі зміни технологічного процесу; на вимогу інспекторів Держгірпромнагляду, якщо виявлено незадовільне знання працівниками правил безпеки праці, невміння діяти у випадку виникнення пожежі, користуватись первинними засобами пожежогасіння.
- цільовий – перед виконанням разових пожежонебезпечних робіт.
Кожен працівник який виявив пожежу або її ознаки( задимлення, запах горіння або тління різних матеріалів, підвищення температури в приміщенні тощо), зобов’язаний:
негайно повідомити про це за телефоном до пожежної частини (при цьому слід чітко назвати адресу об'єкта, місце виникнення пожежі, а також свою посаду та прізвище);
задіяти систему оповіщення людей про пожежу;
залучити інших осіб до евакуації людей з будівлі до безпечного місця згідно з планом евакуації;
сповістити про пожежу керівника навчального закладу, установи і організації або працівника, що його заміщує;
організувати зустріч пожежних підрозділів, вжити заходів до гасіння пожежі наявними в установі засобами пожежогасіння.
Виходячи з аналізу загроз пожежовибухонебезпеки для покращення протипожежного захисту об’єктів та населених пунктів України необхідними є такі організаційні заходи:
- вдосконалювати систему державного пожежного нагляду за станом пожежної безпеки на об'єктах незалежно від форми власності;
- забезпечити постійний контроль за організацією діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо підвищення рівня протипожежного захисту населених пунктів у сільській місцевості;
- підвищити організаційний рівень забезпечення пожежної безпеки житлового сектору;
- удосконалити нормативно-правовове забезпечення пожежної безпеки житлового сектору;
- продовжити роботи з удосконалення навчання населення правилам пожежної безпеки та поводження під час виникнення пожеж;
- активно впроваджувати соціальне страхування, зокрема від вогневих ризиків.

2. Інженерно-технічні заходи пожежного захисту.
Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів будівлі.
Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані (розриви), які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.
Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди – це будівельні конструкції, інженерні споруда чи технічні засоби, що мають унормовану межу вогнестійкості і перешкоджають поширенню вогню.
Найпростішим видом зв'язку повідомлення про пожежу є телефонний зв'язок з виходом на центральний приймальний пункт міської пожежної охорони. Системи АПС і ОПС забезпечують повідомлення про пожежу, місце її виникнення і пуск в дію установок автоматичного пожежогасіння.
Системи пожежної сигналізації складаються з повідомлювачів, лінії зв'язку, приймальної станції, джерел живлення і виносних звукових сигналів. Для своєчасного повідомлення про пожежу в найближчу пожежну частину застосовуються кнопкові і автоматичні пожежні оповіщувачі.
Автоматичні пожежні оповіщувачі за принципом дії поділяються на п'ять груп: теплові, димові, світлові, ультразвукові і комбіновані.
Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін. Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).
Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.
Виходячи з аналізу загроз пожежовибухонебезпеки для покращення протипожежного захисту об’єктів та населених пунктів України необхідними є такі інженерно-технічні заходи:
- проводити оздоровлення промислових підприємств шляхом виведення з експлуатації морально та фізично застарілих технологій і обладнання, реконструкції та технічного переоснащення вибухо-, пожежонебезпечних підприємств і об'єктів на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- та ресурсозберігаючих технологій;
- створити ефективні системи технологічного контролю і діагностики виникнення пожеж та впроваджувати автоматичні засоби сигналізації та пожежогасіння;
- якісно та кількісно оновлювати пожежно-технічне озброєння підрозділів пожежної охорони.


Вимоги охорони праці до організації та проведення масових заходів в навчальних закладах.
1. Вимоги до приміщення в якому буде відбуватися масовий захід
Приміщення, в яких проводяться масові заходи, повинні мати не менше двох евакуаційних виходів, які слід постійно утримувати в справному стані.
Культурно-масові заходи мають проводитися:
у будівлях І і II ступенів вогнестійкості – в приміщеннях будь-якого поверху;
у будівлях III-V ступенів вогнестійкості – тільки в приміщеннях першого поверху, при цьому захисні конструкції всередині приміщень мають бути оштукатурені або оброблені вогнезахисною сумішшю. Проведення культурно-масових заходів у підвальних і цокольних приміщеннях не дозволяється. Поверхи в приміщеннях, де проводяться культурно-масові заходи, повинні мати не менше двох розосереджених евакуаційних виходів.
Кількість місць у приміщеннях встановлюється з розрахунку 0,75 м2 на особу, а при проведенні танців, ігор і подібних заходів – з розрахунку 1,5 м2 на одну особу (без урахування площі сцени). Заповнення приміщень людьми понад установлені норми не допускається.
Ширина поздовжніх і поперечних проходів у приміщеннях для проведення культурно-масових заходів має бути не менше одного метра, а проходів, які ведуть до виходів, – не менше ширини самих виходів. Усі проходи і виходи мають розміщатися таким чином, щоб не створювати зустрічних або перехресних потоків людей. Скорочувати ширину проходів між рядами і встановлювати у проходах додаткові місця не дозволяється.
У приміщеннях для культурно-масових заходів килими та килимові покриття, а також ряди стільців при кількості місць понад 200 слід міцно прикріпити до підлоги (при кількістю місць до 200 кріплення стільців до підлоги не обов'язкове за умови з'єднання їх у рядах між собою).
Виходи з приміщень мають бути позначені світловими покажчиками з написом «Вихід» білого кольору на зеленому тлі, підключеними до мережі аварійного або евакуаційного освітлення будівлі. За наявності людей у приміщеннях світлові покажчики мають бути у ввімкненому стані.
Проведення занять, репетицій, спектаклів і концертів, а також демонстрація кінофільмів в актових і подібних їм залах закладів, установ, організацій дозволяється лише відповідно до НАПБ В.01.047-95/930.
У приміщеннях, що використовуються для проведення культурно-масових заходів, не дозволяється:
використовувати віконниці та вікна для затемнення приміщень;
обклеювати стіни і вікна шпалерами і папером;
застосовувати горючі матеріали, не оброблені вогнезахисними сумішами, для акустичної обробки стін і стель;
зберігати бензин, гас та інші легкозаймисті і горючі рідини;
зберігати майно, інвентар та інші предмети, речовини і матеріали під сценою чи помостами, а також у підвалах, розміщених під приміщеннями;
застосовувати предмети оформлення приміщень, декорації та сценічне обладнання, виготовлене з горючих синтетичних матеріалів, штучних тканин і волокон (пінопласту, поролону, полівінілу тощо);
застосовувати відкритий вогонь (факели, свічки, феєрверки, бенгальські вогні тощо), використовувати хлопавки, застосовувати дугові прожектори, влаштовувати світлові ефекти із застосуванням хімічних та інших речовин, які можуть викликати загорання;
установлювати стільці, крісла тощо, конструкції яких виконано з пластмас і легкозаймистих матеріалів, а також ставити приставні стільці у проходах залу;
установлювати на дверях евакуаційних виходів замки та інші запори, що важко відкриваються;
установлювати на вікнах глухі грати.
Підлоги приміщень мають бути рівними, без порогів, східців, щілин і вибоїн. У разі різниці рівнів суміжних приміщень у проходах мають влаштовуватися пологі пандуси.
Усі горючі декорації, сценічне оформлення, а також драпірування, які застосовуються на вікнах і дверях, мають піддаватися обробці вогнезахисними сумішами із складанням акта у двох примірниках, один з яких передається замовнику, а другий зберігається в організації, яка проводила просочення.
Під час проведення новорічного вечора ялинка має встановлюватися на стійкій основі (підставка, діжка з піском) з таким розрахунком, щоб не утруднювався вихід з приміщення. Ялинка має стояти на відстані не менше як один метр від стін і стелі.
Ілюмінацію ялинки повинен проводити лише досвідчений електрик з дотриманням вимог ПУЕ. Ілюмінацію ялинки слід здійснювати через знижувальний трансформатор гірляндами з послідовним підключенням електроламп напругою до 12 В. Лампочки в гірляндах повинні бути потужністю не більше як 25 Вт. При цьому електропроводи, які живлять лампочки ялинкового освітлення, мають бути гнучкими, з мідними жилами. Електропроводи повинні мати справну ізоляцію і вмикатися до електромережі за допомогою штепсельних з'єднань.
У разі несправності ялинкового освітлення (сильне нагрівання проводів, мигтіння лампочок, іскріння тощо) ілюмінація має бути негайно вимкнена і не вмикатися до з'ясування та усунення несправностей.
Участь у святі ялинки дітей і дорослих, вдягнених у костюми з вати, паперу, марлі та подібних легкозаймистих матеріалів, що не просочені вогнезахисною сумішшю, не дозволяється.
Під час оформлення ялинки не дозволяється:
використовувати для прикрашання целулоїдні та інші легкозаймисті іграшки і прикраси;
застосовувати для ілюмінації ялинки свічки, бенгальські вогні, феєрверки тощо;
обкладати підставку і прикрашати віти ватою та іграшками з неї, які не просочені вогнезахисною сумішшю.


2. Вимоги до проведення масових заходів.
Відповідальними за забезпечення пожежної безпеки під час проведення культурно-масових заходів (вечорів, спектаклів, концертів, кіносеансів, новорічних ялинок тощо) є керівники закладів, установ, організацій. Керівники закладів та установ зобов'язані проводити перевірку якості вогнезахисної обробки декорацій і конструкцій перед проведенням кожного культурно-масового заходу.
Перед початком культурно-масових заходів керівник установи, закладу, організації призначає відповідальних осіб за пожежну безпеку, які повинні ретельно перевірити всі приміщення, евакуаційні шляхи і виходи на відповідність їх вимогам пожежної безпеки, а також переконатися у наявності і справному стані засобів пожежогасіння, зв'язку і пожежної автоматики. Усі виявлені недоліки мають бути усунені до початку культурно-масового заходу.
За 15 днів до проведення святкувань новорічної ялинки керівник закладу, установи, організації повинен повідомити пожежну охорону про дату і місце їх проведення. Без дозволу місцевої пожежної охорони розміщення новорічної ялинки не дозволяється.
На час проведення культурно-масових заходів у навчальних закладах і установах необхідно забезпечити чергування працівників установи чи закладу та учнів старших класів.
Під час проведення культурно-масовоґо заходу з дітьми мають невідступно бути черговий викладач, класні керівники чи вихователі. Ці особи повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки і порядок евакуації дітей у разі виникнення пожежі і зобов'язані забезпечити дотримання вимог пожежної безпеки під час проведення культурно-масового заходу.
Черговий персонал перед початком святкувань новорічної ялинки зобов'язаний ретельно оглянути всі приміщення, запасні виходи і особисто впевнитися у їх пожежобезпечному стані.
У випадку потреби проведення спеціальних вогневих ефектів відповідальний постановник видовища повинен опрацювати протипожежні заходи за узгодженням з органами державного пожежного нагляду.


Поняття про надзвичайні ситуації, причини виникнення та складові системи їх моніторингу.

Надзвичайні ситуації, їх види, причини виникнення.
Надзвичайна ситуація (НС) – це спричинена джерелом небезпеки ситуація, за якої на певній території, акваторії чи господарському об’єкті порушуються нормальні умови життя та діяльності людей, виникає загроза їх життю чи здоров’ю, завдається шкода об’єктам економіки, особистому майну та природному довкіллю. Надзвичайна ситуація залежно від джерела небезпеки може бути: натурогенна (природна), техногенна, біо-соціогенна (соціально-політична), військова; від масштабу: глобальна, національна (загальнодержавна), регіональна, місцева, локальна (об’ єктова).
Надзвичайні ситуації класифікують:
- за своєю природою виникнення - природні, техногенні, екологічні, біологічні, антропогенні, соціальні й комбіновані;
- в масштабах поширення наслідків – локальні, об'єктові, місцеві, національні, регіональні, глобальні;
- через виникнення – навмисні і ненавмисні (стихійні);
- за швидкістю розвитку – вибухові, раптові, швидкоплинні, плавні;
- за ступенем можливості запобігання НС – неминучі (природні), попереджувані (техногенні, соціальні, антропогенні).
Причини виникнення надзвичайної ситуації поділяються на природні та антропогенні.
Природні причини. З усього виду небезпек вони належать до розряду найбільш стабільних і становлять стабільну загрозу для людства впродовж всього його існування. Природні явища , які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, його загибелі, руйнування і знищення матеріальних цінностей називаються стихійними лихами. За причиною виникнення вони поділяються на : 1. Тектонічні - пов'язані з процесами, що виникають у надрах Землі. 2. Топологічні - причиною їх є процеси, що виникають на поверхні Землі. 3. Метеорологічні - пов'язані з процесами в атмосфері. Але в більшості випадків основною першопричиною виникнення цих стихійних лих є процеси які відбуваються в космосі.
Антропогенні причини діляться на соціальні та економічні.
Соціальні: ріст народонаселення; його непідготовленість; відсутність інформації про обстановку у НС; відсутність нормативно-правової бази; недбалість та некомпетентність посадових осіб, перевищення повноважень і т.д.; [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тощо.
Економічні причини: недосконалість технічних засобів і технологічних процесів; зміна довкілля внаслідок природокористування (забруднення); бідність (зношування техніки, недостача коштів на модернізацію, профілактику й т.д.).


Найменування та визначення основних показників джерел природних надзвичайних ситуацій.
Джерелом природної надзвичайної ситуації є небезпечне природне явище або процес, причиною виникнення якого може бути: землетрус, викид вулкану, обвал, сель, провал ґрунту, ерозія, перероблення берегів, цунамі, лавина, повінь, підтоплення, затор, штормовий нагін води, сильний вітер, смерч, пильна буря, суховій, сильні опади, засуха, заморозки, туман, гроза, природні пожежі, зміни стану суші, складу і властивостей атмосфери, стану гідросфери та біосфери тощо.
Найменування основних параметрів дії факторів ураження джерел небезпеки у надзвичайних ситуаціях, які оказують вплив на життя і здоров'я людей сільськогосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки і довкілля наведені в таблиці 21.1.


Галузевій моніторинг за станом безпеки у відповідній сфері.
Моніторинг – система спостережень, збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково – обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.
У систему моніторингу повинні входити наступні основні процедури:
Виділення (визначення) об’єкта спостереження;
Обстеження виділеного об’єкта спостереження;
Складання інформаційної моделі для об’єкта спостереження;
Планування спостережень;
Оцінка стану об’єкта спостереження й ідентифікація його інформаційної моделі;
Прогнозування зміни стану об’єкта спостереження;
Представлення інформації в зручній для використання формі і доведення її до споживача.
Комплекс систем виявлення загрози виникнення НС, а також виявлення таких ситуацій та оповіщення працюючого персоналу й населення, яке проживає або знаходиться в прогнозованих зонах ураження небезпечними чинниками потенційно – небезпечних об’єктів, складається з таких складових частин:
Система раннього виявлення загрози виникнення НС;
Система виявлення НС;
Система оповіщення керівного складу та працюючого персоналу потенційно - небезпечних об’єктів про загрозу чи виникнення НС;
Система оповіщення відповідальних посадових осіб територіальних органів Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС) та цивільного захисту населення і цивільної оборони, органів виконавчої влади;
Пульти централізованого моніторингу;
Пульти централізованого спостереження;
Система оповіщення населення, що проживає або знаходиться в прогнозованих зонах ураження небезпечними чинниками потенційно небезпечних об’єктів.
Система раннього виявлення загрози виникнення НС та система виявлення НС складаються з різних технологічних датчиків, сигналізаторів тощо, які контролюють небезпечні параметри обладнання і навколишнього середовища, та приймально - контрольних приладів. Технологічні датчики та сигналізатори указаних систем установлюються і використовуються відокремлено від аналогічних датчиків промислової автоматики.
Система оповіщення працюючого персоналу про загрозу виникнення НС чи виникнення складається з приладів, що видають спеціальні звукові сигнали, мовних сповіщувачів та світлових покажчиків, базової апаратури автоматичного включення оповіщення та мереж зв’язку.
Система централізованого моніторингу – це комплекс технічних засобів, розміщених у суб’єкта господарювання, котрий має відповідну ліцензію, призначений для приймання, обробки і видачі в заданому вигляді повідомлень про стан систем виявлення загрози НС, реєстрації цих повідомлень та передачі в автоматичному режимі на пульт централізованого спостереження сигналів про НС.
Система централізованого спостереження – це комплекс технічних засобів, розміщений в операторському центрі диспетчерської служби МНС України, призначений для приймання, обробки і видачі у заданому вигляді повідомлень про НС на об’єктах чи загрозу їх виникнення.
Система оповіщення населення, яке проживає в прогнозованих зонах ураження небезпечними чинниками потенційно небезпечних об’єктів, складається зі спеціальних пристроїв мовного та візуального оповіщення. Керування такими системами виконують диспетчери чи інші вповноважені особи потенційно небезпечних об’єктів або чергові операторських центрів диспетчерських підрозділів Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) України.

Урядова інформаційно – аналітична система з НС , збирання, оброблення, передавання та збереження моніторингової інформації
УІАС НС (Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій) призначена для інформаційно-аналітичної підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю управлінських рішень стосовно надзвичайних ситуацій (НС).
УІАС НС вирішує задачі обробки, аналізу та надання керівництву органів виконавчої влади повної та достовірної інформації щодо НС при ліквідації їх наслідків, а також прогнозування та моделювання виникнення та розвитку НС.
На цей час система діє цілодобово в режимі on-line в усіх територіальних органах управління ДСНС України.
Система забезпечує збір повного спектру інформації щодо НС з територіальних підрозділів ДСНС та централізований контроль над процесом збору цієї інформації. Система має програмний інтерфейс інтеграції з системами оперативно-диспетчерського управління (СОДУ)
УІАС НС забезпечує збереження інформації в єдиній централізованій базі даних. Оперативно-чергові підрозділи центрального апарату МНС України за допомогою системи щоденно здійснюють моніторинг стану НС на території країни та формують довідки та оперативні звіти для керівництва органів виконавчої влади.
Аналітичні підрозділи центрального апарату МНС України за допомогою системи вирішують задачі аналізу та прогнозування розвитку та виникнення НС.
Ці задачі вирішуються в системі з використанням технології OLAP-аналізу та просторового аналізу засобами ГІС-технологій.
За допомогою УІАС НС вирішуються наступні задачі: інформування та моніторинг; аналіз та прогнозування; планування заходів і підготовка рішень; контроль за виконанням рішень та заходів.

Способи виявлення потенційно-небезпечних зон із імовірними джерелами НС.
Спостереження та лабораторний контроль здійснюють з метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади і включають збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.
Головними чинниками, які забезпечують спостереження і лабораторний контроль території, є створення і підтримка в постійній готовності загальнодержавної, регіональних, місцевих та об'єктових систем спостереження і контролю, з включенням до них існуючих сил і засобів лабораторного контролю, незалежно від їх підпорядкованості і форм господарювання.
Загальнодержавний рівень мережі спостереження і лабораторного контролю формується на базі академічних науково-дослідних організацій і закладів центрального підпорядкування, галузевих науково-дослідних закладів (організацій), кафедр (лабораторій) вищих навчальних закладів відповідного профілю.
Регіональний рівень формується за рахунок закладів, організацій і профільних центрів, які функціонують на певній території. До його складу входять заклади санітарно-епідеміологічного, ветеринарного та агрохімічного профілю служб Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Місцевий і об'єктовий рівень складаються з базових лабораторій виробничих об'єднань міністерств, акціонерних товариств, які функціонують на їх території, або об'єктів економіки, а також санітарно-епідеміологічні, ветеринарні та агрохімічні установи місцевого підпорядкування.


Зонування територій за ступенем небезпеки.
У надзвичайних ситуаціях, що пов’язані з викидами в навколишнє середовище забруднюючих речовин виділяють чотири зони в межах забруднених площ:
Зона відчуження – територія, з якої евакуйоване населення У цій зоні роботи на об'єктах припиняються на четверо і більше діб, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах. Позначається чорним кольором.;
Зона обов’язкового відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими забруднювачами. У цій зоні роботи на об'єктах припиняються від 1 до 3-4 діб, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах. Позначається червоним кольором.
Зона гарантованого добровільного відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими забруднювачами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійних рівень. У цій зоні роботи на об'єктах припиняються до доби, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах, підвалах чи інших захисних спорудах. Позначається зеленим кольором.
Зона посиленого контролю – зона гарантованого добровільного відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими забруднювачами. У цій зоні роботи на об'єктах, як правило, не припиняються. Роботи на відкритій місцевості, розташованої в середині зони або у її внутрішньої межі, повинні бути припинені на кілька годин. Позначається вона синім кольором.


Кодекс цивільного захисту України, мета та його зміст.
План.
Комплектування органів управління та сил цивільного захисту. Їх соціальний та правовий захист.
Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Класифікація надзвичайних ситуацій.
Класифікація надзвичайних ситуацій – визначений на державному рівні порядок поділу надзвичайних ситуацій за причинами їх походження, обсягами заподіяних наслідків і залучення матеріально-технічних ресурсів;
Стаття 9 Кодексу цивільного захисту України класифікує надзвичайні ситуації за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.
Залежно від причини походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження на такі:
техногенного характеру;
природного характеру;
соціального характеру;
воєнного характеру.
Залежно від обсягів, заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, кількості постраждалих і загиблих, обсягів технічних та матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:
державний;
регіональний;
місцевий;
обєктовий.
Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями визначається Кабінетом Міністрів України.



Основні завдання цивільного захисту. Єдина система цивільного захисту.
Основні завдання та заходи у сфері цивільного захисту визначаються статтею 5 Кодексу цивільного захисту України:
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
захист населення і територій від надзвичайних ситуацій;
ліквідація надзвичайних ситуацій та їх наслідків;
попередження та гасіння пожеж;
збір, обробка, обмін та надання інформації з питань цивільного захисту;
аналіз і прогнозування техногенної, природної небезпеки та можливих надзвичайних ситуацій, оцінка їх соціально-економічних наслідків;
облік та ведення Державного реєстру потенційно небезпечних обєктів в Україні;
створення та підтримання у постійній готовності системи оповіщення;
оперативне оповіщення органів управління єдиною державною системою цивільного захисту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій та населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
планування заходів цивільного захисту на мирний час та особливий період;
створення сил цивільного захисту та забезпечення їх постійної готовності до запобігання надзвичайним ситуаціям і ліквідації їх наслідків;
створення, збереження і раціональне використання матеріальних та фінансових резервів, необхідних для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також для навчання сил цивільного захисту;
організація та здійснення життєзабезпечення постраждалого населення;
забезпечення техногенної безпеки;
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення у районах виникнення надзвичайних ситуацій;
надання оперативної допомоги населенню у разі виникнення надзвичайних подій;
надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим у разі надзвичайних ситуацій;
здійснення заходів соціального захисту населення, постраждалого внаслідок надзвичайних ситуацій, проведення гуманітарних акцій;
підготовка та підвищення кваліфікації рятувальників, пожежних та інших працівників, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій та гасінні пожеж, у тому числі навичкам надання першої медичної допомоги, створення для цього необхідних матеріально-фінансових ресурсів;
підготовка та підвищення кваліфікації керівного складу органів управління та сил цивільного захисту, навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях та надзвичайних подіях;
здійснення державного нагляду (контролю) у відповідній сфері державного управління у порядку, встановленому цим Кодексом та іншим законодавством;
здійснення державної експертизи, сертифікації, стандартизації, ліцензування та дозвільної діяльності у сфері цивільного захисту у порядку, визначеному законодавством;
здійснення постійного спостереження і лабораторного контролю за станом навколишнього природного середовища та на підприємствах, в установах і організаціях;
здійснення попереджувальних заходів на обєктах економіки під час фінансово-економічної кризи;
розроблення та виконання цільових та науково-технічних програм, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;
науково-технічне забезпечення заходів цивільного захисту, впровадження науково-технічної продукції для забезпечення заходів цивільного захисту;
розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;
участь у заходах міжнародного співробітництва у сфері цивільного захисту.
Завдання цивільного захисту в умовах воєнного стану та в особливий період визначені в статті 31 цього Кодексу.

Повноваження органів управління та суб’єктів господарювання.
Глава 4 Кодексу цивільного захисту України визначає такі органи управління єдиною державною системою цивільного захисту та її функціональними і територіальними підсистемами:
Кабінет Міністрів України;
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту;
центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, адміністрації (адміністративні органи) підприємств, установ і організацій;
органи повсякденного управління з питань цивільного захисту.
Керівництво функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається на Кабінет Міністрів України та здійснюється Премєр-міністром України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері цивільного захисту визначаються Кодексом та іншим законодавством.
Забезпечення реалізації заходів державної політики у сфері цивільного захисту, безпосереднє керівництво функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту у повсякденної діяльності та координація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту у мирний час та в особливий період здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту створює територіальні органи управління.
Керівництво функціонуванням функціональних підсистем та їх ланок єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається відповідно на центральні органи виконавчої влади та адміністрації (адміністративні органи) регіональних обєднань, підприємств, установ та організацій, які створюють такі підсистеми і ланки та здійснюється їх керівниками.
Керівництво функціонуванням територіальних підсистем та їх ланок єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається на відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які створюють такі підсистеми і ланки та здійснюється їх керівниками.
Повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій (адміністративних органів) регіональних обєднань, підприємств, установ та організацій у сфері цивільного захисту визначаються цим Кодексом, іншим законодавством та Положенням про єдину державну систему цивільного захисту.
Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів функціональних підсистем у мирний час та в особливий період здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту – структурні підрозділи з питань цивільного захисту, які створюються центральними органами виконавчої влади у їх складі.
Завдання, функції та порядок діяльності органів повсякденного управління функціональних підсистем визначаються у положеннях про них, які затверджуються встановленим порядком.
Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів, покладених на територіальні підсистеми та їх ланки у мирний час та в особливий період, здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту, а саме: територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту та структурні підрозділи з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад, відповідно до розподілу завдань, функцій та повноважень, які визначаються положеннями про них.
Структурні підрозділи з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад створюються в Автономній Республіці Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, районними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Завдання, функції та порядок діяльності структурних підрозділів з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад визначаються положенням про них, які затверджуються встановленим порядком.
Керівники територіальних органів управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у межах виконання покладених завдань і функцій, підзвітні та підконтрольні головам відповідних державних адміністрацій та можуть, за їх рішенням, входити до складу колегій (дорадчих органів) місцевих органів виконавчої влади.
Завдання, функції та порядок діяльності територіальних органів управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту визначаються положенням про нього, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Свої повноваження щодо організації виконання завдань територіальних підсистем та їх ланок, територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту реалізують на підставі рішень керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту та голів відповідних державних адміністрацій.
Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів, які покладені на підприємства, установи та організації, здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту – структурні підрозділи з питань надзвичайних ситуацій адміністрацій (адміністративних органів) підприємств або спеціально призначені штатні або позаштатні особи з питань цивільного захисту, які створюються або призначаються рішеннями їх керівників.
На підприємствах, в установах та організаціях, які віднесені до відповідних категорій з цивільного захисту, з чисельністю працюючих понад 3 тисяч осіб створюються у складі їх адміністрацій (адміністративних органів) підрозділи повсякденного управління з питань цивільного захисту.
На підприємствах, в установах та організаціях, які віднесені до другої категорії з цивільного захисту, та на тих, що не віднесені до неї, з чисельністю працюючих від 200 до 3 тисяч осіб призначаються спеціальні штатні особи з питань цивільного захисту.
На інших обєктах економіки, з чисельністю працюючих до 200 осіб, призначаються спеціальні особи з питань цивільного захисту, які працюють з оплатою праці у розмірі 50 відсотків від заробітної плати за основною посадою, на умовах сумісництва.
Завдання, функції та порядок діяльності цих органів управління або призначених осіб визначаються відповідними положеннями про них, або посадовими інструкціями, які затверджуються їх керівниками.

Сили цивільного захисту.
Сили цивільного захисту – аварійно-рятувальні та інші служби і формування, окремі підрозділи, підприємства, основна діяльність яких спрямована на виконання завдань з попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, подій та їх наслідків, обєднання цих служб, формувань та окремих підрозділів (центри, зведені формування тощо), пожежно-рятувальні та пожежні підрозділи (частини) пожежної охорони, які призначені і використовуються для реагування на надзвичайні ситуації та виконання завдань особливого періоду.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій.
З метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню та зменшенню втрат і шкоди економіці держави, ефективної ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків у мирний час та в особливий період проводиться спеціальний комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
До основних заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відносяться:
оповіщення та інформування;
спостереження та лабораторний контроль;
укриття в захисних спорудах цивільного захисту;
евакуаційні заходи;
інженерний захист територій;
медичний захист;
психологічний захист;
біологічний захист;
радіаційний і хімічний захист.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:
завчасного створення та підтримки у постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;
використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування (у тому числі радіо, проводового, мобільного та супутникового звязку), мереж загальнодержавного та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання інформації;
організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на потенційно небезпечних об'єктах та обєктах підвищеної небезпеки;
організаційно-технічної інтеграції територіальних систем централізованого оповіщення і систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення;
створення та підтримання у робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки обєктів підвищеної небезпеки і оповіщення населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій;
встановлення та підтримання в постійній готовності у містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей, сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло.
Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.
Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобовязані забезпечити організаційно-технічну можливість підключення систем централізованого оповіщення для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.
Організація оповіщення і звязку в єдиній державній системі цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Інформацію у сфері цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.
Інформація у сфері цивільного захисту, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законодавством.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.
Керівники потенційно небезпечних обєктів (підприємств) зобовязані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (обєкти). Така інформація повинна містити: дані про субєкта, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.
Керівники радіаційно-небезпечних підприємств розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Медичний захист. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:
планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;
розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів та формувань Державної служби медицини катастроф;
завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;
контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;
завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;
контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;
підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;
навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни.
Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.
Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.
Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним рішенням центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоровя та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.
Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється за місцем роботи - працюючого населення; навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів; проживання - непрацюючого населення.
Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:
1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;
2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, що розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання первинної медичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається вивчення питань з цивільного захисту. Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
5. Громадські організації та позашкільні навчальні заклади здійснюють навчання діям у надзвичайних ситуаціях відповідно до своїх статутів.
Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов'язковим і здійснюється у робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами з підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.
Порядок організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Для отримання працівниками відомостей щодо конкретних дій у надзвичайних ситуаціях з урахуванням особливостей виробничої діяльності суб'єкта господарювання на кожному суб'єкті господарювання обладнується інформаційно-довідковий куток з питань цивільного захисту.
Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Перелік цих посад і порядок організації навчання визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, забороняється.
Програми навчання з питань пожежної безпеки погоджуються з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Навчання учнів, студентів та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та вивчення правил пожежної безпеки є обов'язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених для фінансування навчальних закладів.
Навчання та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів із вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.
Культура безпеки життєдіяльності населення - сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм прийнятної поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни, як мети підвищення рівня безпеки.
Популяризація культури безпеки життєдіяльності у дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, разом з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:
проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;
проведення навчально-тренувальних зборів та польових таборів;
участі команд-переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.
Непрацююче населення самостійно вивчає пам'ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати в органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими ситуаціями.



Запобігання надзвичайним ситуаціям.
Статтею 63 Кодексу Цивільного захисту України визначені основні заходи щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, відверненню або помякшенню їх наслідків, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації організовують та здійснюють:
проведення оцінок ризиків виникнення надзвичайних ситуацій;
прогнозування виникнення надзвичайних ситуацій;
своєчасне оповіщення та достовірне інформування населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, розвиток подій, методи та способи захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;
спостереження та лабораторний контроль;
комплекс заходів інженерного, медичного, психологічного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту населення і територій;
забезпечення готовності захисних споруд цивільного захисту до укриття населення у надзвичайних ситуаціях;
функціональні заходи державного регулювання та контролю з питань цивільного захисту;
створення і підтримання в робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки обєктів підвищеної небезпеки;
створення страхового фонду документації для забезпечення проведення аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт;
своєчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайних ситуацій на підставі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів;
створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів;
розроблення і реалізацію цільових та науко-технічних програм з проблем запобігання надзвичайним ситуаціям;
створення, підготовку та належне утримання в готовності до дій у надзвичайних ситуаціях необхідних органів управління та оптимально достатньої кількості та спеціалізації сил і засобів цивільного захисту;
підготовку населення діям в умовах надзвичайних ситуацій.
Реалізація заходів у сфері запобігання виникненню надзвичайних ситуацій є одним із головних пріоритетних напрямів роботи Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

Забезпечення техногенної та пожежної безпеки.
Техногенна безпека - відсутність ризику виникнення аварій на потенційно небезпечних об'єктах, а також у суб'єктів господарювання, що можуть створити реальну загрозу їх виникнення. Техногенна безпека характеризує стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Забезпечення техногенної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
Джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є:
об'єкти підвищеної небезпеки;
будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;
суб'єкти господарювання з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов їх експлуатації;
ядерні установки з порушенням умов експлуатації;
наслідки терористичної діяльності;
гідротехнічні споруди;
неконтрольоване ввезення в Україну, зберігання і використання техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;
надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;
негативні наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;
суб'єкти господарювання, на об'єктах яких здійснюється виробництво, зберігання та утилізації, вибухонебезпечних предметів;
об'єкти із життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;
інші об'єкти, що можуть створити загрозу виникнення аварії.
Забезпечення техногенної безпеки, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів.
Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою частиною виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Ця вимога відображається в їх статутах або положеннях.
Забезпечення техногенної безпеки в суб'єкта господарювання покладається на керівників цих суб'єктів господарювання.
Забезпечення техногенної безпеки під час проектування, будівництва суб'єктів господарювання, будівель, споруд покладається на орган архітектури, замовників, забудовників, проектні і будівельні суб'єкти господарювання.
Забезпечення техногенної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського жилого фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів та їх власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Об'єкти підвищеної небезпеки з метою своєчасного виявлення на них загрози виникнення надзвичайних ситуацій обладнуються автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення.
Міста, на території яких розміщені суб'єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв'язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту, зокрема особливої, першої, другої і третьої.
Суб'єкти господарювання, які мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту, зокрема особливої важливості, першої та другої.
Заходи щодо забезпечення пожежної безпеки
Пожежна безпека - відсутність ризику виникнення та розвитку пожеж. Пожежна безпека також характеризує стан захисту населення і територій від пожеж. Забезпечення пожежної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, яку реалізують суб'єкти забезпечення цивільного захисту.
Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Зазначена вимога відображається в трудових договорах (контрактах) та статутах суб'єктів господарювання.
Забезпечення пожежної безпеки у суб'єктів господарювання покладається на керівників таких суб'єктів господарювання.
Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва суб'єктів господарювання, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.
Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і їх власників, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних та садових будинках з господарськими спорудами і будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Нормативні документи (проекти стандартів, норм та правил, технічних умов на виготовлення продукції та виконання робіт), які встановлюють вимоги до пожежонебезпечних технологічних процесів та продукції, повинні включати вимоги пожежної безпеки і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.
Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити національним стандартам, нормам і правилам.
Виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію чи експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, а також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з пожежної безпеки.
Початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб'єктом господарювання об'єктів нерухомості (будівля, споруда, приміщення або їх частини) здійснюється суб'єктом господарювання на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі - декларація), а для суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику - за наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення (далі - оцінки протипожежного стану).
Висновок оформляється за результатами оцінки протипожежного стану, що проводиться центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.
Перелік суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику визначається Держтехногенбезпеки за погодженням з Мінекономрозвитку. Критерій віднесення суб'єкта господарювання до високого ступеня ризику визначається Кабінетом Міністрів України.
Оцінка протипожежного стану здійснюється на платній основі відповідно до переліку платних адміністративних послуг, які надаються органом державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Оцінка протипожежного стану та надання висновку здійснюється органами державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки у строк не більш як 60 днів з дня звернення заявника.
Позитивний висновок за результатами оцінки протипожежного стану видається за відсутності фактів порушення правил пожежної безпеки без обмеження строку його дії.
Підставою для відмови у наданні позитивного висновку за результатами оцінки протипожежного стану є виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод під час її гасіння та евакуації людей.
Декларація подається суб'єктом господарювання до державного адміністратора у разі:
початку роботи новоутворених підприємств.
початку використання об'єктів нерухомості;
Декларація реєструється дозвільним органом на безоплатній основі протягом 10 днів з дня отримання декларації державним адміністратором.
Якщо декларацію подано чи оформлено з порушенням установлених вимог, дозвільний орган повертає декларацію до суб'єкта господарювання на доопрацювання.
Суб'єкт господарювання набуває право провадити дії щодо провадження господарської діяльності, передбачені частиною другою цієї статті, з дати реєстрації декларації відповідним дозвільним органом, а суб'єкт господарювання з високим ступенем ризику - після отримання позитивного висновку за результатами оцінки протипожежного стану.
Форма декларації, порядок її подання та реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Плановій перевірці органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки підлягають лише суб'єкти господарювання, які не подали декларацію, а також суб'єкти господарювання з високим ступенем ризику та бюджетні установи.
Позапланові перевірки суб'єктів господарювання, зазначених у частині сьомій цієї статті, органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки, проводяться відповідно до закону.
Особи, які подали декларацію, несуть передбачену законом відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданій декларації.
Пожежна охорона - вид діяльності, який полягає у запобіганні виникненню пожеж і захисті життя або здоров'я населення, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища від впливу небезпечних чинників пожежі.
Пожежна охорона призначена для захисту життя або здоров'я громадян, приватної, комунальної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки суб'єктів господарювання і в населених пунктах.
Основними завданнями пожежної охорони є:
забезпечення пожежної безпеки;
запобігання виникненню пожеж та нещасним випадкам під час пожеж;
гасіння пожеж, рятування населення, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій.
Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.
Забезпечення державної пожежної охорони відповідно до повноважень покладається на:
структурні підрозділи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки;
державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту;
допоміжні служби, призначені для забезпечення пожежної безпеки;
навчальні заклади цивільного захисту, науково-дослідні установи, об'єкти центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки;
Пожежно-рятувальні підрозділи, які забезпечують відомчу пожежну охорону та мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
У селах, селищах, де немає пожежно-рятувальних підрозділів, сільськими і селищними радами за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, утворюються пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони.
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення таких пожежно-рятувальних підрозділів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
У суб'єктів господарювання, у населених пунктах для здійснення заходів щодо запобігання виникненню пожежам та організації їх гасіння органами місцевого самоврядування за рішенням територіальних громад, а також керівниками суб'єктів господарювання можуть утворюватися пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення добровільної пожежної охорони.
Пожежно-рятувальні підрозділи, що забезпечують добровільну пожежну охорону в суб'єктів господарювання, утворюються з числа їх працівників, а у населених пунктах - з числа громадян, які постійно проживають у зазначеному населеному пункті.
Державний нагляд (контроль) з питань техногенної безпеки.
Центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, уповноважений організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) з питань виконання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань техногенної, пожежної безпеки, цивільного захисту та діяльності аварійно-рятувальних служб.
До складу центрального органу виконавчої влади, який здійснює нагляд (контроль) у сферах техногенної та пожежної безпеки і його територіальних органів, входять структурні підрозділи:
- органи державного пожежного нагляду;
- органи державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки;
- інші структурні підрозділи.
Центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) з питань, які визначені частиною першою статті 72 цього Кодексу, а саме:
центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, інших державних органів та органів місцевого самоврядування: суб'єктів господарювання та аварійно-рятувальних служб.
У суб'єктів господарювання приватної форми власності органи державного нагляду у сфері цивільного захисту контролюють лише умови безпеки населення на випадок надзвичайної ситуації, а також вирішення питань пожежної та техногенної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.
Центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.
Плановій перевірці органами державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки не підлягають суб'єкти господарювання з незначним та з середнім ступенем ризику від провадження господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я, які подали декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки (далі - декларація) до органу державного нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, у межах своїх повноважень видають відповідно приписи, розпорядження чи постанови з питань пожежної та техногенної безпеки.
Зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється за рішенням суду.
10. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів цивільного захисту.
Фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб'єктів господарювання, інших джерел.
Обсяги фінансування, що виділяються потенційно небезпечними об'єктами та об'єктами підвищеної небезпеки для проведення необхідних заходів цивільного захисту, повинні становити не менше ніж 0,5 відсотка валового доходу таких об'єктів.
Фінансове забезпечення діяльності підрозділів з питань цивільного захисту суб'єктів господарювання здійснюється за рахунок коштів таких суб'єктів господарювання.
Фінансування медико-психологічної реабілітації постраждалих, а також громадян, які залучалися до проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, здійснюється за рахунок коштів, що виділяються на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій з Державного бюджету України в обсягах, які визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Фінансування заходів медико-психологічної реабілітації неповнолітніх осіб, постраждалих у надзвичайній ситуації місцевого або об'єктового рівня, а також у яких унаслідок надзвичайної ситуації загинув один із батьків або обоє батьків, здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, коштів суб'єктів господарювання, інших джерел. Для ефективного планування та забезпечення медико-психологічної реабілітації зазначених неповнолітніх осіб Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації щороку розробляють і забезпечують затвердження та виконання відповідних регіональних програм.
Фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти господарювання приватної форми власності ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій на своїх об'єктах здійснюють за рахунок власних коштів.

Матеріально-технічне забезпечення
Матеріальні резерви для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються з метою їх використання у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій.
Матеріальні резерви для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (оперативний матеріальний резерв), іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий матеріальний резерв), місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування (регіональний та місцевий матеріальні резерви) та суб'єктами господарювання (об'єктовий матеріальний резерв).
Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України.
11. Комплектування органів управління та сил цивільного захисту та їх соціальний та правовий захист.
Комплектування центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, реалізацію державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці та державного гірничого нагляду, управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) відселення, їх сил цивільного захисту, наукових установ та навчальних закладів, об'єктів, здійснюється державними службовцями, особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, службовцями та працівниками робітничих професій відповідно до законодавства.
Комплектування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту здійснюється на контрактній основі особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відповідно до цього Кодексу та положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
Окремі посади в органах і формуваннях Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідно до їх штатів комплектуються службовцями і працівниками робітничих професій.
12. Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
Надання іноземним державам допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється на підставі запиту про допомогу у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації від уповноваженого на це органу іноземної держави, яка потерпає від надзвичайної ситуації.
Рішення про надання допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій іноземним державам, від яких надійшов запит про таку допомогу, зокрема направлення аварійно-рятувальних підрозділів за межі території України, приймається Кабінетом Міністрів України.
У разі надходження від адміністративно-територіальної одиниці суміжної іноземної держави запиту про допомогу у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації право прийняття рішення про направлення підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту та спеціальної техніки для надання допомоги надається керівнику центрального органу виконавчої владі, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Отримання Україною міжнародної допомоги для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснюється на підставі запиту про отримання такої допомоги або запропонованої допомоги з боку іноземних держав та міжнародних організацій.
Рішення про направлення запиту на отримання міжнародної допомоги для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації до міжнародних організацій або окремих іноземних держав приймається Кабінетом Міністрів України.
Представництво України в міжнародних організаціях з питань цивільного захисту здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншими центральними органами виконавчої влади, які здійснюють державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, реалізацію державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці та державного гірничого нагляду, управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) відселення.

Основні етапи аналізу надзвичайних ситуацій та прогнозування їх наслідків.

Основні етапи аналізу надзвичайних ситуацій.
Оцінка обстановки включає два етапи:
1. Виявлення небезпечної обстановки.
2. Фактичну оцінку обстановки.
Виявити небезпеку обстановки - значить визначити і нанести на робочу карту (схему) зони територій небезпеки або рівні дії небезпечних факторів в окремих точках місцевості. На початковому етапі виявлення небезпечної обстановки здійснюють прогнозування можливої обстановки. Прогнозування дозволяє швидко прийняти необхідні попередні рішення, але його результати можуть значно відрізнятися від фактичної обстановки НС, тому вони повинні бути уточнені за даними розвідки, отриманим за допомогою приладів.
Оцінку фактичної обстановки НС здійснюють з метою прийняття необхідних заходів захисту, що забезпечують зменшення (виключення) дії вражаючих факторів, та визначення найбільш доцільних дій людей в зоні НС. Розрахунки, пов'язані з оцінкою небезпечної обстановки, ведуть аналітичним способом за допомогою формул, таблиць, графіків, номограм і т.д.

Зонування територій за ступенем небезпеки.
При оцінці небезпечної обстановки, що склалася в результаті НС, виконують:
 розрахунок глибини зони дії вражаючих факторів;
 визначення площі зони небезпеки;
 визначення часу впливу НС на об'єкти;
 визначення тривалості вражаючої дії НС;
 визначення ймовірних втрат в залежності від ступеня захищеності працівників і населення.

Поняття про збір інформації та її аналіз.
Збір і обробка даних про надзвичайну ситуацію (координати, потужність, вид, час) сприяють виявленню надзвичайної обстановки методом прогнозування дії вражаючих факторі, а також обумовлюють нанесення району можливої зони дії НС на карту, схему.
У світовій практиці традиційно одним з найбільш важливих застосувань матеріалів дистанційного зондування Землі є моніторинг надзвичайних ситуацій. Ще в середині 70-х років, коли характеристики бортової апаратури для аерокосмічних зйомок значно поступалися сучасним, дистанційне зондування Землі використовувалися для моніторингу певних видів надзвичайних ситуацій - таких, наприклад, як лісові і степові пожежі, затоплення територій при розливах рік, великі нафтові розливи на акваторії й ін., а також для оцінок негативних наслідків, заподіяних антропогенними чи стихійними явищами.
Головні властивості даних дистанційного зондування Землі, які обумовлюють велику їх цінність для використання у даній сфері:
- висока оглядовість космічних знімків, можливість одержання одночасної інформації як про територію, на якій розвивається надзвичайних ситуацій, так і про суміжну;
- можливість переходу від дискретної картини значень показників, що характеризують розвиток надзвичайних ситуацій, на окремих ділянках території до безперервної картини просторового розподілу даних показників і, як наслідок, можливість виявлення зон з аномально високими значеннями показників;
- можливість одержання інформації з важкодоступних місць, де оперативний контроль за надзвичайними ситуаціями наземними засобами утруднений;
- високий ступінь генералізації картографічної інформації (змінювання її масштабу), що полегшує узагальнення даних контролю за надзвичайними ситуаціями і прийняття адекватних рішень.
Ведення моніторингу небезпечних об’єктів засобами дистанційного зондування та складання оперативних карт є ефективним засобом попередження надзвичайних ситуацій, а в частині ліквідації їх наслідків – складовою частиною процесу формування прийняття вірного управлінського рішення.

Мережа спостереження і лабораторного контролю.
Достовірні дані про зону НС, отримані органами розвідки за допомогою дозиметричних приладів, дозволяють об'єктивно оцінити (уточнити) небезпечну обстановку.
Пости радіаційного та хімічного спостереження, ланки і групи радіаційної і хімічної розвідки встановлюють початок зараження і повідомляють рівні зараження в штаб ДО об'єкта, де вони заносяться в спеціальний журнал і наносяться на карту. По нанесеним на карту рівнями дії вражаючих факторів проводяться кордони небезпечних зон.

Етап узагальнення.
На основі узагальнення встановлених залежностей з використанням вихідних даних про параметри НС та метеорологічної інформації стає можливим прогнозування – це визначення імовірнісних кількісних і якісних характеристик обстановки в небезпечній зоні.
Виявлення небезпечної обстановки методом прогнозування включає збір і обробку даних про НС та про метеорологічні, а також нанесення району можливого зараження на карту, схему. У результаті прогнозування визначаються місце розташування і розміри можливої дії вражаючих факторів.

Етап прийняття рішень і їх вплив на подальший розвиток надзвичайної ситуації.
При оцінці практичної небезпечної обстановки при НС рівні вражаючих факторів призводять до одного часу після виявлення НС і визначають такі показники:
 можливі небезпечні впливи вражаючих факторів;
 допустиму тривалість перебування людей на небезпечній місцевості;
 час початку подолання наслідків НС, початку рятувальних робіт і призначення кількості змін при виконанні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
 можливі втрати працівників, населення, особового складу формувань та ін
Головна мета прогнозування небезпечної обстановки – виявлення та оцінка працездатності працівників, рятувальників, решти населення.

Визначення та аналіз небезпек.
При виявленні небезпечної обстановки, що виникла в результаті НС, визначають: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], межі осередків ураження, площу дії і тип НС. На основі оцінки даних визначають: глибину поширення зони небезпеки, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] дії вражаючих факторів, час перебування людей в засобах індивідуального захисту, можливі ураження людей, ураження споруд, техніки та майна.
Небезпека НС оцінюється можливими втратами людей на площі осередку ураження.

Етап виявлення небезпечних речовин та критичних умов їх прояву.
Небезпечна обстановка може скластися на певній території при аваріях, природних і соціальних НС, а також у випадку руйнування технічно небезпечних об'єктів при стихійних лихах.
Викид небезпечних речовин в атмосферу може статися у газоподібному, пароподібному або аерозольному стані. Небезпека ураження людей вимагає швидкого виявлення та оцінки хімічної обстановки для організації аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт та обліку її впливу на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і життєдіяльність людей.
Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки при дії небезпечних речовин є: тип отруйної речовини (ОР), район і час її застосування, метеоумови,[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] місцевості, ступінь захищеності людей.


Характеристика зон радіоактивного зараження
1. Визначення параметрів зон забруднення радіоактивними речовинами під час аварійного прогнозування можливої обстановки за відповідними параметрами (клас стійкості атмосфери, напрям поширення хмари, потужність рівня радіації, доза опромінення людей, тривалість дії ураження РР.
Радіоактивне зараження місцевості виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху, видалення в навколишнє середовище радіоактивних відходів, розробки радіоактивних руд, при аваріях на атомних підприємствах і т.д. Це фактор ураження, що володіє найбільш тривалою дією (десятки років), що діє на величезній площі. Випромінювання радіоактивних речовин складається з альфа-, бета-і гамма-променів. Найбільш небезпечними є бета - і гамма-промені.
У 1991 р. прийнятий Закон України "Про правовий режим території, що дістала радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначає рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони. Згідно зі статтею 1 Закону забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік (перевищує природний доаварійний фон).
При ядерному вибуху утворюється хмара, яке може переноситися вітром. Випадання радіоактивних речовин відбувається в перші 10-20 годин після вибуху. Масштаби і ступінь зараження залежать від характеристик вибуху, поверхні, метеорологічних умов. Зазвичай, зона радіоактивного сліду має форму еліпса, і масштаби радіаційного зараження зменшуються в міру віддалення від кінця еліпса, в якому стався вибух.
Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні продукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів. При поділі ядер урану-235 і плутонію-239 утворюється майже 200 ізотопів 70 хімічних елементів. Більшість радіоізотопів належить до короткоживучих йод-131, ксенон-133, лантан-140, церій-141 та ін. з періодом напіврозпаду від кількох секунд до кількох днів. Стронцій-90, цезій-137, рубідій-10, криптон-8, сурма-125 та інші мають напіврозпаду від одного до кількох років. Радіоізотопи цезій-135, рубідій-137, самарій-147, неодим-144 характеризуються надзвичайно повільним розпадом, який триває тисячі років.
Особливо небезпечним є потрапляння радіоактивних речовин всередину організму.
Основний спосіб захисту населення - ізоляція від зовнішнього впливу випромінювань і виключення попадання радіоактивних речовин всередину організму. Доцільно укриття людей у сховищах і протирадіаційних укриттях, а також у будинках, чия конструкція послаблює дію гама - випромінювання. Застосовуються також засоби індивідуального захисту.
Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припадає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.
Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.
Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудненої території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину.
Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактивними речовинами.
Під впливом різних напрямків і швидкостей вітру на різних висотах у межах висоти піднімання хмари вибуху слід може набувати й іншої форми ніж еліпс. Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин.
Радіоактивне забруднення місцевості в межах сліду нерівномірне. Найбільше радіоактивних речовин випадає на осі сліду, від якої ступінь забруднення зменшується у напрямку до бокових меж, а також від центру вибуху до кінця хмари.
При ядерному вибуху в залежності від ступеня зараження і можливих наслідків зовнішнього опромінення виділяють зони помірного, сильного, небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження. Вражаючою дією володіють в основному бета-частинки і гамма-опромінення. Одразу після випадання радіоактивних речовин зменшується рівень радіації за рахунок радіоактивного розпаду. Особливо інтенсивно це відбувається в перші години після вибуху. Пояснюється це тим, що із радіоактивних речовин, що випали, багато з малим періодом піврозпаду, які швидко розпадаються, і це впливає на зменшення рівня радіації. Якщо рівень радіації через 1 год після вибуху прийняти за 100 %, то через 2 год він становитиме 43, через 5 год 15, через 10 год 6,4, через 30 год 1,7, через 100 год 0,17 % і т. д. Це особливо велике значення має при організації захисту населення, введення режимів захисту населення.
Якщо порівняти спад рівня радіації після ядерного вибуху і аварії на атомній електростанції, то і тут є велика різниця. Після вибуху реактора викидання не було тільки неодноразовим, а й продовжувалося тривалий період, що було однією з причин невідповідності зниження рівня радіації після аварії і ядерного вибуху. Друга причина та, що під час аварії значно менше, порівняно з ядерним вибухом, було викинуто короткоживучих ізотопів, від яких залежить швидкість зниження рівня радіації на місцевості.

2. Методика розрахунку зон проведення загальної і часткової негайної евакуації на ранній фазі розвитку радіаційної аварії.
Величину радіоактивного забруднення визначають методами радіохімії, радіометрії, спектрометрії та авторадіографії і кількісно виражають в одиницях радіоактивності (розпад за секунду в 1 г тканини, nкюрu / т3 повітря чи води, мкюрі / км 2 суші або водойми). Глобальне Радіоактивне забруднення становило до 1973 більше 1,5 Гкюрі (гігакюрі) в результаті ядерних вибухів і більше 5 Мкюрі (мегакюрі) – внаслідок надходження у Світовий океан радіоактивних відходів. Найбільш забруднені райони помірних широт, особливо в північній півкулі.
При радіоактивному зараженні місцевості складно створити такі умови, при яких люди б практично не опромінювались. Тому при діях на місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, встановлюються допустимі дози опромінення, які, як правило, не повинні викликати у людей радіаційних уражень.
При встановленні допустимих доз враховують, що опромінення може бути одноразовим і багаторазовим. Одноразовим вважається опромінення, отримане за перші чотири доби. Опромінення, отримане за час, що перевищує чотири доби, є багаторазовим.
Дози іонізуючого опромінювання, отримані людьми за час перебування у зонах зараження, розраховуються для того, щоб знати величину дози і наслідки опромінювання. Ураження, викликане опроміненням, залежить від величини дози і часу, протягом якого ця доза отримана.
При розрахунку сумарних доз опромінення, отриманих особовим складом, враховується, що організм людини володіє здатністю відновлювати більшу частину ураження, причому у перші чотири доби, з моменту опромінення помітного відновлення не відбувається. По закінченні цього строку в організмі починаються відновлюючи процеси і швидкістю 2,5 - 3% на добу, тому через кожну добу ступінь ураження буде відповідати не початковій дозі, а лише залишковій величині цієї дози.
При радіоактивному зараженні великих територій виникає необхідність певним чином регламентувати життєдіяльність людей.
Розв'язати цю задачу буде легше, якщо допустиму дозу опромінення призначити, виходячи з певної величини сумарної дози. Така сумарна доза буде регламентувати величину дози, яку можна буде отримати протягом всього періоду ведення робіт або перебування у заражених районах.
У зв'язку з цим сумарна доза опромінення, що викликає один і той самий ефект, при тривалому багаторазовому опроміненні більш висока, ніж при одноразовому. Дози, що не призводять до втрати працездатності при одноразовому і багаторазовому опроміненні наступні: одноразова (протягом 4 діб) - 50 Р, багаторазова (протягом 10-30 діб - 100 Р, на протязі року - 300 Р; для сільськогосподарських тварин - 100 Р).
Перевищення вказаної дози викликає захворювання променевою хворобою. Променева хвороба, що викликана гама-опроміненням на зараженій місцевості, як і викликана проникаючою радіацією у районі ядерного вибуху, протікає, як правило, у гострій формі і в залежності від дози може бути різного ступеня складності: легкою, середньою, важкою і вкрай важкою (таблиця 24.1).
Таблиця 24.1
Одноразова доза зовнішнього гамма-опромінювання, що викликає променеву хворобу у людей і тварин
Ступінь складності променевої хвороби Доза, рад
Люди
Тварини

Легка
100 – 200
150 - 250

Середня
200 - 400
250 – 400

Важка
400 - 600
400 - 750

Вкрай важка
Понад 600
Понад 750


Радіоактивне зараження, як і проникаюча радіація, не завдають ушкоджень будівлям, спорудам, техніці, а уражають живі організми, котрі, поглинаючи енергію радіоактивного опромінення, отримують дозу опромінення (Д), що вимірюється у рентгенах (Р).
Зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується потужністю дози, що вимірюється у рентгенах на годину (Р/год). Потужність дози, вимірюваної на висоті 1м від поверхні землі (крупного зараженого об'єкту), називається рівнем радіації. Рівень радіації показує дозу опромінення, котру може отримати живий організм в одиницю часу на зараженій місцевості. В умовах воєнного часу місцевість вважається зараженою при рівні радіації 0,5 Р/год і вище.
Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхні окремих об'єктів у польових умовах вимірюють в одиницях рівнів радіації по гама-опроміненню у мілірентгенах на годину (мР/год) чи мікро рентгенах на годину (мкР/год). Характерною особливістю радіоактивного забруднення при ядерному вибуху є постійний спад рівня радіації внаслідок розпаду радіонуклідів. За проміжок часу, кратний семи, рівень радіації знижується у 10 разів.
Знання ступеню зараження дає можливість оцінити шкідливий біологічний вплив радіоактивно заражених предметів і речовин при зіткненні з ними людей (тварин) чи потрапляння їх всередину організму.
Визначити у польових умовах радіоактивність в одиницях кюрі досить складно. Тому на наш час ступінь радіоактивного зараження вимірюють в одиницях потужності дози по гама-опроміненню у мілірентгенах на годину (мР/ч). У польових умовах досить визначити не абсолютне значення радіоактивного зараження, а встановити лише як заражений об'єкт – вище або нижче допустимого значення. Тому, як допустимі норми зараження використовуються потужності доз, що відповідають безпечній густині зараження.
Найбільш небезпечними із всіх аварій на радіоактивно небезпечних об’єктах, є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що приводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища. Ступінь забруднення характеризується поверхневою (об'ємною) щільністю зараження радіонуклідами і вимірюється активністю того чи іншого радіонукліда. Радіаційна дія на персонал об'єктів і населення в зоні радіоактивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання людей.
Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінювання (таблиця 24.2). Експозиційна доза визначається тільки для повітря при гамма і рентгенівському випромінюванні. Поглинута доза - це основна дозиметрична величина для оцінки радіаційної небезпеки.
Еквівалентна доза – дозиметрична величина для оцінки шкоди здоров'ю, людини від дії іонізуючого випромінювання будь-якого складу, дорівнює добутку поглинутої дози на коефіцієнт якості. Коефіцієнт якості випромінювання (К) дорівнює: для гамма і бета випромінювання одиниці; для альфа випромінювання - двадцяти.
Таблиця 24.2
Одиниці вимірювання доз радіації
Дози
Одиниці вимірювання
Переведення одиниць


СІ
Не системні


Експозиційна
Кулон на кг повітря (Кл/кг)
Рентген (р)
1 Кл/кг-3 876 р

Поглинута
Грей (Гр)
Рад
1 Гр=100 рад
1 рад=0,87 р

Індивідуальна еквівалентна
Зіверт (Зв)
Бер
1 Зв=100 бер
1 рад=0,87 бер


Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеню його руйнування, метеоро-логічних умов, рельєфу місцевості і, головним чином, від характеру вибуху (тепловий чи ядерний). При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора відбувається викид радіонукліді в у атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює радіоактивне забруднення довкілля і опромінювання працюючого персоналу і населення. Залежність тяжкості променевої хвороби від величини дози опромінювання показано в таблиці 24.3.



Таблиця 24.3
Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінювання людини
Доза опромінювання
Тяжкість захворювання
Клінічна форма хвороби

Зв
Бер



1-2,5
100-250
І - легка
 

2,5-4
250-400
ІІ - середня
Кістково-мозкова

4-6
400-600
ІІІ - тяжка
 

6-10
10-80
> 80
600-1000
1000-8000
> 8000
IV- дуже тяжка
Перехідна                             
Кишкова                      
Церебральна


3.Порядок нанесення зон радіоактивного забруднення на картографічну схему (план, карту).
Зона помірного зараження (зона А). Експозиційна доза випромінювання за час повного розпаду коливається від 40 до 400 Р. Рівень радіації на зовнішній межі зони через 1 годину після вибуху - 8 Р / год: через 10 год - 0,5 Р / г. У зоні А роботи на об'єктах, як правило, не припиняються. Роботи на відкритій місцевості, розташованої в середині зони або у її внутрішньої межі, повинні бути припинені на кілька годин. Позначається вона синім кольором.
Зона сильного зараження (зона Б). Експозиційна доза випромінювання за час повного розпаду коливається від 400 до 1200 Р. Рівень радіації на зовнішній межі зони через 1 годину після вибуху - 80 Р / год: через 10 год - 5 Р / ч. У зоні Б роботи на об'єктах припиняються до 1lj,b, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах, підвалах чи інших захисних спорудах. Позначається зеленим кольором.
Зона небезпечного зараження (зона В). Експозиційна доза випромінювання за час повного розпаду складає 1200 Р. На внутрішньому кордоні - 4000 Р. Рівень радіації на зовнішній межі зони через 1 годину після вибуху - 240 Р / год: через 10 год - 15 Р / ч. У зоні В роботи на об'єктах припиняються від 1 до 3-4 діб, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах. Позначається червоним кольором.
Зона надзвичайно небезпечного зараження (зона Г). Експозиційна доза випромінювання за час повного розпаду складає 4000 Р. Рівень радіації через 1 годину після вибуху - 800 Р / год: через 10 год - 50 Р / ч. У зоні Г роботи на об'єктах припиняються на четверо і більше діб, робітники і службовці переховуються в захисних спорудах. Позначається чорним кольором.
Згідно з нормативами, прийнятим для воєнного часу, дози зовнішнього опромінення, які не призводять до погіршення стану людей, складають:
- При одноразовому опроміненні протягом 4 діб - 50 р;
- При багаторазовому протягом 10-30 діб - 100 р.;
- Протягом 3 місяців - 200р;
- Протягом року - 300р.


Принципи і заходи захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях.
Поняття надзвичайної ситуації.
Територія України, її населення, як і території та населення інших країн світу, на жаль, не убезпечені від ризику надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, які можуть зумовити людські втрати й заподіяти значної матеріальної шкоди.
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави. У законодавстві України надзвичайною ситуацією (НС) вважають порушення нормальних умов життя й діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Види надзвичайних ситуацій.
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізняють надзвичайні ситуації:
– техногенного характеру транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
– природного характеру небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо;
– соціально-політичного характеру пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку й телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
– воєнного характеру пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Відповідно до територіального поширення обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за кваліфікаційними ознаками визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Поняття про принципи захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях.
Захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:
пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я людей і довкілля;
безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;
вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;
особистої відповідальності та піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у НС техногенного та природного характеру;
відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог Кодексу цивільного захисту;
обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків;
урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного та природного характеру;
максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання НС техногенного та природного характеру і реагування на них.

Планування заходів захисту у надзвичайних ситуаціях.
З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій має проводитися спеціальний комплекс заходів.
Оповіщення та інформування, яке досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об’єктових систем оповіщення населення.
Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості.
Укриття в захисних спорудах, якому підлягає усе населення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.
В містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.
Інженерний захист проводиться з метою виконання вимог інженерно-технічного захисту з питань забудови міст, розміщення потенційно-небезпечних об’єктів, будівлі будинків, інженерних споруд та інше.
Медичний захист проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.
Біологічний захист включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів;
Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного та хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Забезпечення техногенної безпеки в школі.
Захист учасників навчально-виховного процесу і територій навчальних закладів є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Забезпечення надійного захисту та життєзабезпечення виробничого персоналу.
Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.
Основними завданнями захисту населення і територій під час НС є:
розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;
розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;
створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;
здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;
оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;
організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об’єктів виробничого і соціального призначення;
реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;
навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
міжнародне співробітництво у галузі захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Єдина система цивільного захисту, її організаційна структура та режим діяльності.

Поняття про єдину державну систему цивільного захисту населення і територій.
Структуру єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження (далі - надзвичайні ситуації) і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.

Поняття про режими функціонування.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один з таких режимів функціонування єдиної державної системи:
- режим повсякденної діяльності – при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);
- режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);
- режим діяльності у надзвичайній ситуації - при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;
- режим діяльності у надзвичайному стані - запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про надзвичайний стан".
- режим воєнного стану, порядок підпорядкування єдиної системи цивільного захисту військовому командуванню визначається відповідно до Закону України № 1647-III від 06.04.2000 року "Про правовий режим воєнного стану".
Рівні захисту.
Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні - загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий. Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

Режими, повсякденної діяльності, підвищеної готовності; надзвичайної ситуації; надзвичайного стану.
Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою цивільного захисту:
1) У режимі повсякденної діяльності:
- ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;
- розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;
- вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;
- організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у надзвичайних ситуаціях;
- створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
- здійснення цільових видів страхування;
- оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків.
2) У режимі підвищеної готовності - здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:
- формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;
- посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;
- розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів господарської діяльності;
- приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дій і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;
- проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації;
- запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій чи об'єктової комісії з питань надзвичайних ситуацій (залежно від рівня надзвичайної ситуації).
3) У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:
- здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;
- організація захисту населення і територій;
- переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;
- організація роботи щодо локалізації та ліквідації надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;
- визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;
- організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
- здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;
- інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних із реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися.
4) У режимі діяльності у надзвичайному стані – здійснення заходів, передбачених Законом України "Про надзвичайний стан". Надзвичайний стан - це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені законом обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Органи управління: координуючі, постійно діючи, повсякденні.
Державними органами управління у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:
- Кабінет Міністрів України;
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;
- інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;
- місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;
- органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Координуючими органами єдиної державної системи є:
1) на загальнодержавному рівні:
- Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
- Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.
- в окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворюється спеціальна Урядова комісія.
2) на регіональному рівні – комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – регіональні комісії);
3) на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – місцеві комісії);
4) на об'єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта (далі – об'єктові комісії). Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.
Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій і Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення та їх персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України. Положення про регіональну, місцеву комісію та її персональний склад затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади. Положення про об'єктову комісію та її персональний склад затверджуються рішенням керівника відповідного об'єкта. Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:
- на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють функції згідно з додатком;
- на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
- на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;
- на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
До системи повсякденного управління єдиною державною системою входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:
- центри управління в надзвичайних ситуаціях;
- оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;
- диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.


Особливості навчання дітей з питань особистої безпеки, основ цивільного захисту.
Основні питання особистої безпеки дітей.
Права дитини є категорією яка випливає із прав людини і громадянина. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Зазначені права – передумова життєдіяльності кожної людини, вони гарантують її фізичне існування і є умовою забезпечення та здійснення всіх інших прав . Проте особисті немайнові права дітей в Україні з огляду на їх соціально-правовий статус, потребують особливого захисту з боку держави. Діти (малолітні та неповнолітні) не можуть самостійно реалізовувати та захищати навіть свої природні права, як наприклад , право на життя, на гідне життя. На жаль, особисті немайнові права, які забезпечують природне існування саме дитини, досі розглядаються в якості складової прав людини і громадянина.
Дитина, відповідно до Конвенції про права дитини ООН та Закону України «Про охорону дитинства», – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Правове регулювання особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, здійснюється також Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України та іншими законами , які регулюють особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи, а також нормативно-правовими актами внутрішньодержавного та міжнародного характеру у сфері прав дитини.
Глава 21 Цивільного кодексу України містить наступний перелік особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини: право на життя, право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу, право на інформацію про стан свого здоров’я, право на свободу, право на особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Зазначені права становлять систему, в якій слід виділити право на життя, право на здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя та здоров’я довкілля .
Особисті немайнові права, які забезпечують природне існування дитини, класифікуються на дві групи : а) особисті немайнові права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність дитини: право на життя, право на здоров’я, право на особисту безпеку (безпеку природного існування); б) особисті немайнові права, що забезпечують природну автономію (відособленість) дитини: право на особисту недоторканість, право на особисту свободу, право на сім’ю та особисте влаштування.
Найменш юридично гарантованим на сьогоднішній день є право дитини на особисту безпеку (безпеку природного існування) як суб’єктивне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування дитини, пов’язане з її правом уникати впливу шкідливого навколишнього природного та техногенного середовища у будь-якій формі, право на активну протидію небезпечним чинникам (через законних представників) та їх усунення, а також правом на отримання інформації про стан довкілля.
Зміст аналізованого права включає право дитини на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, право дитини на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, право на безпечні для життя і здоров’я продукти споживання (харчові продукти, предмети побуту), право на безпечність умов соціального буття (належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання, виховання, спілкування).
Безпека – це:
знання дітей-дошкільників про певні небезпечні ситуації та людей, які можуть загрожувати здоров'ю та життю, уміння правильно поводитися у різних ситуаціях;
навички самостійних рішень у певних надзвичайних ситуаціях.
Центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки організовує в усіх навчальних закладах вивчення учнями, студентами та дітей дошкільного віку способів захисту та норм і правил безпеки, першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Системою стандартів вищої та професійно-технічної освіти обовязково передбачається вивчення питань з цивільного захисту.
У дошкільних навчальних закладах проводиться виховна робота, яка спрямована на формування у дітей елементарних, доступних віку, норм безпеки та правил поведінки у надзвичайних ситуаціях.
Виховання у дітях громадської відповідальності, гуманістичних якостей, набуття ними навичок і досвіду із самозахисту і рятування здійснюється у позашкільних заходах, відповідно до їх статутів.
Освітньо-виховну роботу з дошкільниками проводять у таких напрямках:
життя серед людей, у природному та предметному середовищі;
правила поведінки з вогнем;
безпечні та небезпечні вулиці та дороги;
виховання вміння надавати собі та іншим допомогу у випадку необхідності.
Враховуючи тематику, програму та аналізуючи дитячий травматизм в закладі, в районі (місті), в області заступником керівника закладу з виховної роботи розробляється «Орієнтовна тематика проведення бесід» на весь навчальний рік (з урахуванням проведення «Тижнів безпеки життєдіяльності», сезонних умов (восени – отруєння грибами, взимку – поведінка на льоду, навесні – катання на велосипедах, мотоциклах, влітку – купання тощо), канікулярного часу, паління, наркоманії, туберкульозу, педикульозу та інше), збільшуючи кількість бесід на ту тему, в якій діти найменше обізнані. Тематика повинна включати стільки тем, скільки в навчальному році навчальних тижнів, та обов'язкові комплексні бесіди з попередження дитячого травматизму під час осінніх та весняних канікул. «Орієнтовна тематика проведення бесід» затверджується директором закладу.

Методи навчання дітей основами цивільного захисту.
Підготовка учнів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення та територій здійснюється за тематикою програми "Основи здоров’я" (відповідно до Типових навчальних планів, затверджених наказами МОН України від 05.02.2009 р. №66 "Про внесення змін до наказу МОН України" від 23.02.2004 р. №132 "Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи"), а учнів передвипускних і випускних класів загальноосвітніх і професійно-технічних закладів освіти – за тематикою розділу «Цивільний захист» Програми допризовної підготовки юнаків (відповідно до Типових навчальних планів, затверджених наказом МОН України від 27.08.2010 р. № 834). Практичне закріплення знань щороку завершується проведенням у навчальних закладах «Дня цивільного захисту» як підсумкового заходу практичної перевірки рівня набутих учнями знань та умінь і якості всебічної підготовки цивільного захисту об’єкта Функціональної підсистеми «Освіта і наука України». Підготовка та проведення практичних заходів «Дня цивільного захисту» передбачається планом роботи навчального закладу на поточний рік. Підготовка дітей у дошкільних закладах освіти проводиться з метою опанування вихованцями системою початкових знань з дотримання здорового способу життя та основ безпеки життєдіяльності, налагодження роботи по виконанню вимог пожежної безпеки, дорожньої грамоти, виконання вимог особистої безпеки протягом навчального року згідно "Базової програми розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі"", схваленої колегією МОН України від 21.03.2008 р. та затвердженої наказом МОН України від 29.01.2009 р. № 41. Як захід практичного закріплення у пам’яті дітей змісту сказаного і показаного протягом року вихователем та змісту варіантних дитячих ігор в дошкільному закладі щорічно в кінці навчального року проводиться «Тиждень безпеки дитини».
В організації навчально-виховної роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити три основні напрямки:
така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил; дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;
максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;
слід врахувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими (розповіді, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек).
Необхідно пам'ятати, навчаючи дітей безпечній поведінці, важливо не залякати їх, не зламати їхньої природньої допитливості та зацікавленості оточуючим світом. Головне  правило для вихователів та батьків – не лякати дітей можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність.
Перевага в освітньо-виховному процесі надається  цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, дидактичним та сюжетно-рольовим іграм.
Більше уваги приділяємо організації різних видів діяльності, спрямованих на набуття певних навичок поведінки, досвіду, самостійного пошуку виходів з непростих ситуацій, навчанню приймати виважені, продумані рішення. Адже все, чого навчають дітей, вони повинні вміти застосовувати в реальному житті, на практиці.
Щоб здійснювати плідну роботу з дітьми, систематично проводиться робота з педагогічним колективом та батьками, перед якими стоять три найважливіші завдання:
1. Створити безпечні умови для життєдіяльності дитини;
2. Сформувати в дитини уміння передбачати наслідки своїх вчинків;
3. Виробити в дитини навички практичних дій під час виникнення надзвичайних ситуацій.
Для цього використовуємо весь арсенал методичної роботи з педагогічними працівниками. Така робота має бути комплексною та різноплановою. Перш ніж чомусь навчати дошкільників, педагоги повинні самі отримати чіткі знання та оволодіти навичками щодо зазначеного питання. Але головне – донести до свідомості дітей розуміння про цінність, неповторність кожної людини, викликати у них бажання опікуватися власним здоров'ям, бути обачним та цінувати особисту безпеку й життя. Навчаючи, вихователь перш за все має здійснювати педагогічно-виховну роботу, керуючись наступними захисними принципами:
перебування дітей у полі зору дорослих та підтримання контакту з ними – запорука особистої безпеки кожного вихованця;
формування у дітей уявлень про існуючу в навколишньому середовищі небезпеку (зокрема, від незнайомців) – основний метод захисту дітей;
вироблення і доведення до автоматизму у дітей звички зачиняти двері – засіб особистого захисту вихованців і захисту їхнього житла від злодіїв;
виховання і дітей розсудливості та обережності при виборі місць для ігор – запобігання випадкам дитячого травматизму.
Ефективність роботи з питань безпеки життєдіяльності дитини значною мірою залежить від позитивного прикладу дорослих. Педагогам слід не тільки враховувати це в особистій поведінці, але й приділяти цьому значну увагу під час роботи з батьками. Важливо, щоб батьки усвідомили, що не можна вимагати від дитини дотримання будь-якого правила поведінки, якщо вони самі не завжди його дотримуються. Педагоги та батьки мають порозумітися між собою, адже різні вимоги, що висуваються вдома та в навчальному закладі, можуть викликати у них розгубленість, образу або навіть агресію.
Роботу доцільно проводити за напрямками:
організація роботи з метою інформування про спільну роботу та стимулювання їхньої активної участі в ній;
ознайомлення з роботою дошкільного навчального закладу за певною програмою;
організація різноманітних заходів за їх участю та участю спеціалістів різних структур: працівників правоохоронних органів, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій, медичних працівників тощо; ознайомлення їх з результатами навчання дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
Спільна робота з педагогами, дітьми, батьками забезпечить дітям перед вступом до школи різноманітно та повно засвоїти навички практичної безпечної життєдіяльності й усвідомити, що її життя та здоров'я – це найдорожче багатство. А дотримання дітьми правил безпечної поведінки та захисних принципів обов’язково допоможе їм у різних життєвих ситуаціях.
У навчальних закладах навчання з питань безпеки життєдіяльності з вихованцями проводиться під час організації різних форм діяльності: спеціально організовані навчальні заняття, ігри, самостійна діяльність (художня, рухова, дослідницька, трудова тощо), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, свята, розваги тощо.
Навчання з безпеки життєдіяльності проводять вчителі навчальних закладів, або фахівці з відповідних питань – пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо. Такі заняття мають бути передбачені планом навчально-виховної роботи закладу.
Облік проведення навчання учнів навчального закладу з питань безпеки життєдіяльності ведеться в журналі планування навчально-виховної роботи відповідно до встановлених вимог.


Дії вчителів та учнів у надзвичайних ситуаціях.
Обов’язки дорослих по захисту дітей у надзвичайних ситуаціях.
Захист здоров'я і життя дітей в будь-яких надзвичайних ситуаціях одна з найгуманніших і найважливіших завдань. З отриманням сигналу оповіщення та інформації про надзвичайну ситуацію батьки (родичі дітей, вихователі, вчителі або дорослі, які перебувають поруч з дітьми без нагляду батьків) зобов'язані прийняти всі доступні заходи, рекомендовані населенню з метою забезпечення безпеки дітей.    Такими заходами, в залежності від обставин, можуть бути: евакуація дітей разом з батьками (дорослими) з небезпечних місць, надання медичної допомоги, створення нормальних санітарно-гігієнічних умов, забезпечення повноцінним харчуванням, вживання заходів до розшуку батьків (родичів) дітей. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де вказуються прізвище, ім'я та по батькові дитини, її домашня адреса, а також прізвища, імена і по батькові батьків
Під час надзвичайних ситуацій обов'язок стежити за тим, щоб діти не були розлучені зі своїми батьками або вихователями, покладається в першу чергу на їх сім'ю, навчальний заклад чи установа, де перебувають діти, на місцеві органи влади і уряд країни.    
У разі стихійного лиха, аварії або катастрофи дітям повинні бути забезпечені: необхідна кваліфікована медична допомога, оптимальні санітарно-гігієнічні умови та повноцінне харчування.  
Особливу небезпеку становлять вибухонебезпечні предмети та боєприпаси. Дітям необхідно забезпечити безпечні місця для ігор і строго заборонити брати в руки незнайомі предмети і грати з ними.    Турбота про дітей повинна постійно перебувати в центрі уваги дорослих. Обов’язки дорослих по захисту дітей у НС
- роз’яснювати порядок укриття дітей у захисних спорудах, забезпечувати засобами індивідуального захисту;
- підготувати все необхідне для евакуації дітей або перебування їх тривалий час в захисних спорудах;
- постійно контролювати правильність застосування дітьми засобів захисту;
- пам’ятати, що із АІ-2, крім знеболюючих засобів і радіозахисного засобу № 2, дітям віком до 3 років на один прийом дають ј таблетки, а дітям віком від 8 до 15 років – половину дози дорослих;
- проводити посадку дітей на транспортні засоби у першу чергу;
- при відсутності захисних споруд, будувати найпростіші укриття і розміщувати там дітей та жінок з дітьми у першу чергу;
- при отриманні сигналу про ту чи іншу надзвичайну ситуацію діяти тільки згідно з рекомендаціями штабу цивільного захисту та надзвичайних ситуацій;
- перебуваючи разом з дітьми, підтримувати спокій та бути терплячими до них;
- при перебуванні в осередку радіоактивного або хімічного ураження дотримуватися встановлених правил поведінки і слідкувати, щоб їх виконували діти;
- якщо отруйні речовини потрапили на відкриті ділянки тіла або одяг дітей – якнайшвидше обробити заражені місця дегазуючим розчином;
- після виходу із зараженої місцевості провести часткову або повну санітарну обробку;
- при несподіваній хворобі дитини надати їй першу допомогу, негайно сповістити лікувальний заклад та при необхідності вжити заходи до її ізоляції;
- в умовах надзвичайних ситуацій заборонити дітям відлучатись з дому, їсти сирі немиті, необроблені продукти харчування;
- стежити за виконанням дітьми правил особистої та радіаційної гігієни.

Дії вчителів та учнів при радіаційному зараженні; хімічному забрудненні, пожежі в закладі освіти.
При аварії на АЕС.
Отримавши повідомлення відділу НС про виникнення аварії на АЕС необхідно:
укрити учнів у захисних спорудах (ЗС), які є. За відсутності ЗС або неможливості зайняти ЗС, залишитися у приміщенні та провести додатково його герметизацію;
організувати прийняття йодистого препарату;
ввести режим радіаційного захисту;
виставити пост радіаційно-хімічного спостереження та організувати чергування його особового складу;
згідно із вказівками управління надзвичайних ситуацій області організувати евакуацію учнів, працівників і членів їх сімей.
При аварії на підприємстві з викидом хімічно-небезпечних речовин.
Отримавши повідомлення відділу з надзвичайних ситуацій про аварію на хімічно-небезпечному об’єкті з викидом аміаку (хлору та ін.) та небезпеку хімічного зараження, необхідно:
негайно вивести всіх із зони зараження в безпечне місце;
у разі неможливості негайно вийти із зони зараження залишатися в приміщенні та провести додатково його герметизацію;
організувати евакуацію учнів у безпечне місце після проходження хмари забрудненого повітря;
вихід із зони хімічного зараження здійснювати в бік, перпендикулярний напряму вітру, уникаючи переходів через тунелі. яри (в яких концентрація хімічно-небезпечних речовин вища);
при підозрі на отруєння хімічно-небезпечними речовинами виключити фізичне навантаження, дати багато пити та викликати лікаря.
При забрудненні ртуттю, її парами необхідно:
негайно повідомити відділ надзвичайних ситуацій району (міста) та санепідемстанцію;
вивести учнів із забрудненої території і виключити доступ до неї;
організувати демеркуризацію і санітарний контроль за її проведенням спеціалістами санепідемстанції (утримання парів ртуті в повітрі приміщення після демеркуризації не більш як 0,0003 мг/м3);
повторний контроль за утриманням парів ртуті зробити двічі з інтервалом 7 днів;
до проведення занять у приміщенні приступати лише після дозволу місцевої адміністрації.
При виникненні пожежі необхідно:
негайно зателефонувати за номером 101, викликати пожежну службу та евакуювати учнів і працівників у безпечне місце згідно зі схемою евакуації;
організувати винесення майна у безпечне місце та надійну охорону, відключити електро-, газопостачання;
проконтролювати, щоб усі учні і працівники були евакуйовані із зони пожежі у безпечне місце;
організувати гасіння пожежі наявними і первинними засобами пожежогасіння до прибуття пожежної служби;
організувати зустріч пожежних підрозділів;
при рятуванні потерпілих із приміщення, що горить, та гасінні пожежї дотримуватися правил:
1) перш ніж увійти в приміщення, охоплене полум’ям, накритися з головою мокрим покривалом;
2) відчиняти двері в задимлене приміщення, обережно, щоб запобігти спалаху полум’я від швидкого припливу свіжого повітря; відчиняючи двері, знаходитись з боку ходу дверного полотна;
3) у сильно задимленому приміщенні рухатися, зігнувшись або поповзом;
4)для захисту від чадного газу дихати через зволожену тканину.
Слід пам’ятати, що:
- маленькі діти від страху ховаються під ліжками, в шафах, забиваються в куток;
- якщо на вас загорівся одяг, лягайте на землю і перекочуючись збийте полум’я;
- побачивши людину в одязі, що горить, накиньте на нього пальто, плащ або покривалом і щільно притисніть; на місце опіку накласти пов’язку та відправити в лікарню;
- якщо горить електропроводка, то спершу відключити рубильник, а потім гасити;
- виходити із зони пожежі в навітряну сторону.

Основні вимоги до евакуації дітей при надзвичайних ситуаціях.
Проведення евакуаційних заходів у школах має свої характерні особливості. Пов'язано це з тим, що в школі одночасно може перебувати значна кількість людей, тому евакуація з приміщення школи потребує більше часу, ніж евакуація зі звичайного помешкання. В даному випадку надзвичайно важливо, щоб якомога швидше оголосити тривогу.
Потрібно негайно гучним голосом чи за допомогою гучномовця оголосити тривогу. Про виникнення НС інформується, в першу чергу, персонал, який може допомагати при проведенні евакуації людей із приміщення школи. Всі евакуйовані мають збиратися у визначеному місці для проведення переклички. Після оголошення тривоги потрібно викликати рятувальників.
По прибутті рятувального підрозділу його слід поінформувати про кількість евакуйованих із приміщення школи та про місце подій. Рятувальникам потрібно надати план евакуації.
Евакуація. При звуках сирен і переривчастих гудків підприємств (це сигнали “Увага всім!”) негайно увімкніть приймач радіотрансляційної мережі або телевізор. Уважно слухайте інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій;
В разі необхідності необхідно вжити заходів для зменшення проникнення отруйних речовин в будинок: щільно закрийте вікна та двері, щілини заклейте;
В разі необхідності евакуації допоможіть дітям одягнутися та зібрати необхідні речі;
Дізнайтесь у місцевих органів влади про місце збору мешканців для евакуації та уточніть час її початку. Упакуйте в герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби;
Підготуйте запас питної води: наберіть воду в герметичний посуд чи ємності, підготуйте найпростіші засоби санітарного оброблення (мильний розчин для миття рук);
Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- та газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть засоби захисту.
Після сигналу „Тривога" учні повинні звільнити приміщення класу за командою вчителя, відповідального за кабінет. Виходити із класу бажано поодинці. Учні мають залишити школу в супроводі класного керівника. При цьому слід зачиняти вхідні двері, якими ніхто більше не користуватиметься.
Після сигналу тривоги директор школи повинен прибути до заздалегідь визначеного місця збору учнів навчального закладу, куди надходитиме інформація від усіх підрозділів про перебіг евакуації.
Про всяк випадок потрібно також планувати додаткові заходи для евакуації дітей-інвалідів та дітей із неврівноваженим характером.
Якщо під час тривоги класного журналу у вчителя не виявилося, тоді журнал необхідно якомога швидше доправити до місця збору, щоб провести повноцінну перекличку. Усі розмови та пустощі під час здійснення евакуації дітям потрібно заборонити задля того, щоб зайвий шум не заважав дітям чути усі команди та вказівки керівника групи.
На сходах під час руху діти з одного класу повинні триматися разом та організовано спускатися донизу по одній стороні сходів, друга сторона має бути вільною для руху учнів з інших класів, окрім випадку, коли сходи надто вузькі. Забороняється також випереджати групи учнів або окремих людей на сходах, що прямують до виходу.
Усі кухарі та прибиральниці, адміністративний та інший персонал за командою "Тривога" повинні негайно відбути до місця збору.
Без дозволу пожежної охорони забороняється будь-кому залишати місце зібрання чи повертатися до будівлі, що загорілася, окрім випадків, коли потрібно організовувати пошук людей у приміщенні.
Збір. Місце збору повинно обиратися заздалегідь. Кожен клас, що прибув до місця збору по тривозі, повинен зайняти визначене місце у строю і не може його змінювати без розпорядження директора. Місце збору слід визначати під накриттям чи в іншій будівлі.
Перекличка. Після прибуття класів до місця збору потрібно одразу здійснити перекличку. Бажано це робити за класним журналом, а кожна відповідальна за евакуацію особа повинна особисто повідомляти директора про кількість евакуйованих.
Якщо когось немає, потрібно негайно розпочати пошуки відсутніх в усіх можливих місцях, де вони б могли перебувати.
Начальника пожежної охорони, що прибув на місце події, повинен зустріти директор і проінформувати його про перебіг евакуації.
Інструктаж. У перший день навчальної чверті або півріччя всі нові учні та члени персоналу мають бути ознайомлені з усіма можливими маршрутами евакуації.
Навчальна евакуація. Її слід проводити не менше одного разу за чверть. Записи про навчальну евакуацію вносяться до журналу. Не можна допускати одноманітності у викладах на інструктажах.

Обов’язки вчителя та класного керівника.
Учителя, навчально-виховний і обслуговуючий персонал шкіл повинні твердо знати свої обов'язки на випадок аварії або пожежі поблизу навчального закладу, стихійного лиха, місце укриття дітей, маршрут прямування до нього. Для цього у всіх освітніх установах повинні проводитися заняття, тренування, дні захисту дітей. Функціональні обов’язки вчителя, класного керівника, вихователя:
Відповідає за безпеку проведення навчально-виховного процесу, проводить інструктажі з учнями з охорони праці під час навчальних занять з обов’язковою реєстрацією в журналі обліку навчальних занять.
Несе особисту відповідальність за збереження життя і здоров’я учнів під час навчально-виховного процесу. Повідомляє керівника школи про нещасний випадок, що трапився. Організовує надання першої допомоги потерпілому.
Інструктує учнів і вихованців під час проведення позакласних і позашкільних заходів з реєстрацією у спеціальному журналі.
Проводить профілактичну роботу щодо запобігання травматизму серед учнів.
Загальні правила поведінки вчителя:
1. Дії вчителя при аваріях, катастрофах й стихійних лихах повинні грунтуватися на інструкціях пам'ятках, розроблених службами цивільного захисту і надзвичайних ситуацій у відповідності з місцевими умовами;
2. У кожному класі, кабінеті, навчальній майстерні на видному місці повинен знаходитися план евакуації з конкретного приміщення. Якщо за планом евакуації передбачено використання запасного виходу, то він повинен бути вільний, не захаращений різними предметами. Якщо двері запасного виходу за умовами охорони будівлі защіпаються на замок, то в плані евакуації необхідно вказати, де знаходиться ключ від запасного виходу;
3. У кожному кабінеті, класі, навчальній майстерні повинні обов'язково знаходитися засоби пожежогасіння у вигляді універсального або порошкового вогнегасника;
4. У всіх приміщеннях навчального закладу обов'язково повинні матися медичні аптечки з набором основних засобів першої медичної допомоги: йоду, бинтів, перев'язувальних гумових джгутів, водного розчину аміаку;
5. У всіх загальноосвітніх закладах повинна матися місцева або власна радіоточка, радіомережа, за якою у разі надзвичайних ситуацій будуть передаватися повідомлення, оповіщення, попередження або вказівки вчителям про необхідні дії;
6. Вчителю ні в якому разі не можна втрачати самовладання, панікувати самому і не допускати паніки серед учнів. Залишати приміщення при виниклої надзвичайної ситуації можна тільки в організованому порядку. Вчителю потрібно пам'ятати, що паніка зазвичай створює штовханину, тисняву, причому евакуація значно ускладнюється, збільшується загроза життю учнів;
7. Щоб полегшити вчителю його дії під час надзвичайної ситуації, необхідно періодично проводити навчання певної спрямованості з евакуацією з будівлі;
8. Щоб аварії не були несподіванкою, вчителю необхідно знати, які підприємства знаходяться поблизу освітньої установи і які можуть бути аварії (вибухи, викиди отруйних газів, пожежі з виділенням токсичних речовин і т.д.). Потрібно завжди пам'ятати про те, що багато підприємств знаходяться в даний час в передаварійному стані внаслідок сильної зношеності основного обладнання та очисних систем. У зв'язку з цим можуть бути залпові викиди в атмосферу або в систему стоків шкідливих і небезпечних для життя речовин;
9. Вчителю необхідно також знати його подальші дії після евакуації з будинку і місцезнаходження безпечних укриттів.
При загрозі НС під час перерви вчитель повинен діяти наступним чином:
почувши сигнал «Увага всім!», учитель спрямовує учнів у клас, в якому повинен бути урок за розкладом;
по класному журналу він перевіряє наявність учнів;
уточнює інформацію у чергового адміністратора: порядок, напрямок руху і місце збору;
у разі необхідності евакуації виводить учнів зі школи;
закриває двері після виведення дітей з метою зменшення швидкості розповсюдження пожежі по будівлі;
негайно доповідає начальнику цивільного захисту школи або начальнику штабу цивільного захисту.
Учні, почувши під час перебування в закладі освіти, сигнал «Увага всім!» повинні:
швидко і організовано зайти в клас згідно з розкладом уроків;
уважно слухати і виконувати всі розпорядження вчителя;
організовано слідувати в разі потреби до пункту збору (евакуації);
допомогти вчителю швидко провести перекличку.
Аналогічні дії передбачаються і при надходженні сигналу під час занять.

Інформування населення про наявність загрози або виникнення надзвичайної ситуації, правила поведінки та способів дій в цих умовах.
Основні сигнали оповіщення.
Головним і невід'ємним елементом всієї системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є інформація та оповіщення.
Зміст інформації мають становити відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або вже виникли, з визначенням їхньої класифікації, меж поширення і наслідків, а також заходи реагування на них.
Оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, заходи безпеки зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад.
Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування про них населення забезпечується шляхом:
- завчасного створення, підтримання в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;
- організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання;
- завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання із системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств та інших об'єктів підвищеної небезпеки;
- централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.
Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації у мирний, в особливий період та постійне інформування його про наявну обстановку одне з важливих завдань цивільного захисту України. Для цього створюється система, організаційно-технічне об'єднання засобів для передачі сигналів і розпоряджень органів управління цивільного захисту.
Система оповіщення та інформативного забезпечення створюється завчасно в усіх ланках пунктів управління.
Основу системи оповіщення утворюють автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби.
Автоматизована система оповіщення створюється завчасно на базі загальнодержавної мережі зв'язку та радіомовлення і поділяється на державну та територіальну. Вона може забезпечити оповіщення населення, поєднавши місцеву телефонну мережу для подачі сигналу "Увага всім!" та повну інформацію за допомогою засобів радіомовлення й телебачення.
Оповіщення підпорядкованих штабів, органів управління цивільного захисту і населення організовується і забезпечується старшими органами управління.
Додатково в Україні створюється локальна державна система оповіщення про загрозу катастрофічного затоплення в разі руйнування гідроспоруд на річці Дніпро.
Відповідальними за організацію оповіщення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації і постійне інформування населення про становище є органи управління цивільного захисту відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Фактори виникнення надзвичайних ситуацій, їх класифікація.
Надзвичайна ситуація – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей та значних матеріальних утрат.
Надзвичайні ситуації класифікують за різними ознаками. Відповідно до походження подій, що можуть зумовити виникнення, розрізняють такі надзвичайні ситуації:
– техногенного характеру – промислові, транспортні аварії (катастрофи) з вибухом, пожежі, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
– природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища (землетруси, повені, урагани, снігові замети та ін.), природні пожежі, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, рослин (епідемії, епізоотії, епіфітотії) тощо;
– соціально-політичного характеру, що пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: терористичні акти (збройний напад, захоплення важливих об’єктів, напад на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях тощо;
– воєнного характеру – пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин, нафтопродуктів, вибухівки тощо.
Причини виникнення надзвичайної ситуації поділяються на природні та антропогенні.
З усього виду небезпек природні причини належать до розряду найбільш стабільних і становлять стабільну загрозу для людства впродовж всього його існування. Природні явища , які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, його загибелі, руйнування і знищення матеріальних цінностей називаються стихійними лихами. За причиною виникнення вони поділяються на : 1. Тектонічні – пов'язані з процесами, що виникають у надрах Землі. 2. Топологічні – причиною їх є процеси, що виникають на поверхні Землі. 3. Метеорологічні – пов'язані з процесами в атмосфері. Але в більшості випадків основною першопричиною виникнення цих стихійних лих є процеси які відбуваються в Космосі.
Антропогенні причини діляться на соціальні та економічні. Соціальні: ріст народонаселення; урбанізація; непідготовленість населення; відсутність інформації про обстановку у НС; відсутність нормативно-правової бази; недбалість та некомпетентність посадових осіб, перевищення повноважень і т.д.; корупція; тероризм тощо.
Економічні причини: недосконалість технічних засобів і технологічних процесів; зміна довкілля внаслідок природокористування (забруднення, бідність, зношування техніки, недостача коштів на модернізацію, профілактику й т.д.).

Відповідність сигналів і правила поведінки при різних видах надзвичайних ситуацій.
Після одержання інформації необхідно виконати всі вказівки тексту інформації сигналу.
Сигнали і варіанти оповіщення населення в мирний час такі. "Аварія на атомній електростанції". Повідомляються місце, час, масштаби аварії, інформація про радіаційну обстановку та дії населення. Якщо є загроза забруднення радіоактивними речовинами, необхідно провести герметизацію житлових, виробничих і складських приміщень. Провести заходи захисту від радіоактивних речовин сільськогосподарських тварин, кормів, урожаю, продуктів харчування та води. Прийняти йодні препарати. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу органів цивільного захисту.
"Аварія на хімічно небезпечному об'єкті". Повідомляються місце, час, масштаби аварії, інформація про можливе хімічне зараження території, напрямок та швидкість можливого руху зараженого повітря, райони, яким загрожує небезпека. Дається інформація про поведінку населення. Залежно від обставин: залишатися на місці, у закритих житлових приміщеннях, на робочих місцях чи залишати їх і, застосувавши засоби індивідуального захисту, вирушити на місця збору для евакуації або в захисні споруди. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу органів управління цивільного захисту.
"Землетрус". Подається повідомлення про загрозу землетрусу або його початок. Населення попереджається про необхідність відключити газ, воду, електроенергію, погасити вогонь у печах; повідомити сусідів про одержану інформацію; взяти необхідний одяг, документи, продукти харчування, вийти на вулицю і розміститися на відкритій місцевості на безпечній відстані від будинків, споруд, ліній електропередачі.
"Затоплення". Повідомляється район, в якому очікується затоплення в результаті підйому рівня води в річці чи аварії дамби.
Населення, яке проживає в даному районі, повинне взяти необхідні речі, документи, продукти харчування, воду, виключити електроенергію, відключити газ і зібратись у вказаному місці для евакуації. Повідомити сусідів про стихійне лихо і надалі слухати інформацію штабу органів управління цивільного захисту.
"Штормове попередження". Подається інформація для населення про посилення вітру. Населенню необхідно зачинити вікна, двері. Закрити в приміщеннях сільськогосподарських тварин. Повідомити сусідів. Населенню, по можливості, перейти в підвали, погреби.
Сигнали оповіщення населення у воєнний час такі.
Сигнал "Повітряна тривога" подається для всього населення. Попереджається про небезпеку ураження противником даного району. По радіо передається текст: "Увага! Увага! Повітряна тривога! Повітряна тривога!" Одночасно сигнал дублюється сиренами, гудками підприємств і транспорту. Тривалість сигналу 23 хв.
При цьому сигналі об'єкти припиняють роботу, транспорт зупиняється і все населення укривається в захисних спорудах. Робітники і службовці припиняють роботу відповідно до інструкції і вказівок адміністрації. Там, де неможливо через технологічний процес або через вимоги безпеки зупинити виробництво, залишаються чергові, для яких мають бути захисні споруди.
Сигнал може застати у будь-якому місці й будь-який час. В усіх випадках необхідно діяти швидко, але спокійно, впевнено, без паніки. Суворо дотримуватися правил поведінки, вказівок органів цивільного захисту.
Сигнал "Відбій повітряної тривоги". Органами цивільного захисту через радіотрансляційну мережу передається текст: "Увага! Увага! Громадяни! Відбій повітряної тривоги!". За цим сигналом населення залишає захисні споруди і повертається на свої робочі місця і в житла.
Сигнал "Радіаційна небезпека" подається в населених пунктах і в районах, в напрямку яких рухається радіоактивна хмара, що утворилася від вибуху ядерного боєприпасу.
Почувши цей сигнал, необхідно з індивідуальної аптечки АІ-2 прийняти 6 таблеток радіозахисного препарату № 1 із гнізда 4, надіти респіратор, протипилову пов'язку, ватно-марлеву маску або протигаз, взяти запас продуктів, документи, медикаменти, предмети першої потреби і направитися у сховище або противорадіаційне укриття.
Сигнал "Хімічна тривога" подається у разі загрози або безпосереднього виявлення хімічного або бактеріологічного нападу (зараження). При цьому сигналі необхідно прийняти з індивідуальної аптечки АІ-2 одну таблетку препарату при отруєнні фосфорорганічними речовинами з пенала з гнізда 2 або 5 таблеток протибактеріального препарату № 1 із гнізда 5, швидко надіти протигаз, а за необхідності – і засоби захисту шкіри, якщо можливо, та укритися в захисних спорудах. Якщо таких поблизу немає, то від ураження аерозолями отруйних речовин і бактеріальних засобів можна сховатися в житлових чи виробничих приміщеннях.
При застосуванні противником біологічної зброї населенню буде подана інформація про наступні дії.
Успіх захисту населення залежатиме від дисциплінованості, своєчасної і правильної поведінки, суворого дотримання рекомендацій і вимог органів цивільного захисту.

Способи передачі основних сигналів оповіщення.
Сигнали передаються каналами зв'язку, радіотрансляційними мережами і засобами телебачення. Одночасно з інформацією про надзвичайну ситуацію передаються вказівки про порядок дій формувань цивільного захисту і населення. Сигнали, подані вищим органом управління цивільного захисту, мають дублюватися всіма підпорядкованими підсистемами. Дублювати сигнали на об'єктах і в населенних пунктах можна за допомогою місцевого радіотрансляційного вузла, гудків підприємств, сирен транспорту, ударами в рейку, дзвони.
Для своєчасного попередження населення введені сигнали попередження населення у мирний і воєнний час.
Сигнал "Увага всім!" повідомляє населення про надзвичайну обстановку в мирний час і на випадок загрози нападу противника у воєнний час. Сигнал подається органами цивільного захисту за допомогою сирени і виробничих гудків. Тривалі гудки означають попереджувальний сигнал.
Почувши їх, необхідно включити радіо, телевізор і прослухати текст інформації про дії населення після одержання сигналу. Якщо немає радіо, телевізора або вони не працюють, слід з'ясувати значення і зміст інформації у сусідів або інших людей, які знають про неї.



Психологічна допомога населенню, яке постраждало внаслідок надзвичайної ситуації.
1. Основні принципи і напрями психологічної допомоги населенню.
Під екстреною психологічною допомогою ми слід розуміти систему короткострокових заходів, що надаються людям, які постраждали у зоні надзвичайної ситуації або найближчим часом після травматичної події.
Екстрена психологічна допомога спрямована на:
надання допомоги одній людині, групі людей або великій кількості постраждалих після екстремальної або надзвичайної ситуації;
регуляцію актуального психічного, психофізіологічного стану і негативних емоційних переживань, пов'язаних з екстремальною або надзвичайною ситуацією, за допомогою професійних методів, які відповідають вимогам конкретної ситуації.
Основна мета екстреної психологічної допомоги – запобігання особистісній патологічній еволюції людини, яка волею долі залучена до надзвичайної ситуації.
Зміст і методи екстреної психологічної допомоги істотно залежать від характеру надзвичайної ситуації, від ефекту її травматичної дії на психіку людини.
Досвід роботи при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які відбувалися на території України показав, що існує необхідність у наданні невідкладної психологічної допомоги як рятувальникам, так і потерпілому населенню.
 Основні завдання психологічної служби:
профілактика гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень;
сприяння інформованості персоналу Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) та постраждалого населення щодо само- та взаємодопомоги при надзвичайних ситуаціях;
регуляція морального і психологічного стану персоналу ДСНС та постраждалого населення;
актуалізація адаптивних і компенсаторних ресурсів особистості;
стабілізація психоемоційного стану персоналу ДСНС та постраждалого населення;
мобілізація психологічного потенціалу особистості для подолання негативних наслідків надзвичайних ситуацій;
попередження розвитку посттравматичних стресових порушень.
 Робота позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги регулюється Наказом МНС України № 148 від 27.02.2008 р. «Про створення позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги МНС». Мобільні групи створюється за територіальним принципом розташування (Центральна, Західна, Східна, Південна) і виконують такі функції:
вивчення реального стану психотравмуючих чинників і робота з інформацією, яка буде доводитися до населення;
профілактика негативних проявів і зняття психоемоційного навантаження на населення та особовий склад;
надання рекомендацій представникам інших психологічних служб щодо подальшої роботи з постраждалим населенням.
Робота психологів із надання допомоги здійснюється за чотирма напрямками: 1 – оперативна робота (планування роботи мобільної групи, визначення місця дислокації постраждалих, зустрічі з родичами потерпілих, збір інформації); 2 - робота з постраждалими (робота з постраждалими різних вікових категорій, інформаційна підтримка, робота з гострими стресовими станами у постраждалих, робота в натовпі, подолання психічних проявів, надання психологічної допомоги дітям, спілкування із засобами масової інформації); 3 - робота з родичами загиблих (збір і аналіз інформації про місце та процедуру проведення похорону, підготовка родичів до процедури впізнання, інформування про фази переживання стану горя, пошук особистих ресурсів для подолання негативних психічних станів, організація своєчасного надання медичної допомоги, інформування родичів про подальші дії); 4 - робота з особовим складом (надання психологічної підтримки рятувальникам, у яких накопичилася втома, прогноз появи у них негативних психічних станів, встановлення та контроль оптимального режиму праці та відпочинку рятувальників).
Безперечно, що діяльність психолога в подібній ситуації регулюється загальними принципами, прийнятими для надання психологічної допомоги. Однак ці принципи в екстремальній ситуації здобувають деяку своєрідність відповідно до особливостей умов надання допомоги:
принцип захисту інтересів клієнта. Особливість застосування цього принципу в екстремальних умовах полягає в тому, що, на відміну від звичайних умов діяльності, із клієнтом не укладається психотерапевтичний договір, тобто не проговорюються межі роботи із проблемою. Це відбувається тому, що допомога, як правило, спрямована на актуальний стан клієнта. Однак, незважаючи на це, захист інтересів клієнта є провідним принципом роботи психолога ДСНС;
принцип «не нашкодь». Своєрідність умов та обставин надання психологами допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації робить можливим виведення кількох наслідків із цього принципу. Найважливіший наслідок – це короткостроковість надання допомоги, тобто допомога повинна бути спрямована на корекцію актуального стану постраждалої людини, викликаного даною ситуацією, одночасно забезпечуючи екологічність проведених заходів для майбутнього життя особистості. Принципово невірно проводити психологічну роботу з давніми, застарілими проблемами клієнта, тому що така робота повинна бути пролонгованою;
принцип добровільності. У звичайних умовах фахівець часто займає пасивну позицію (чекає поки клієнт звернеться сам по допомогу). Цей принцип в умовах екстреної психологічної допомоги трансформується в особливу поведінку – фахівець-психолог виступає ініціатором такої допомоги; він діє активно, але ненав'язливо. Така позиція дозволяє, з одного боку, забезпечити необхідну допомогу людям, які перебувають в особливому стані й, найчастіше, не можуть адекватно оцінити потребу в допомозі, з іншого боку – не порушує особистих обмежень людини;
принцип конфіденційності. При наданні екстреної психологічної допомоги цей принцип зберігає свою актуальність, однак конфіденційність може бути порушена у випадку одержання психологом інформації про те, що дії клієнта можуть бути небезпечні для самого клієнта, або для оточуючих (така ситуація може скластися в тому випадку, якщо психолог, наприклад, довідається про спробу самогубства, що готується).
принцип професійної мотивації. Цей принцип прийнятний для будь-якого виду психологічної допомоги. В екстремальній ситуації дотримання його стає особливо важливим тому, що існує більша ймовірність того, що, крім професійної мотивації, у фахівця можуть бути присутніми інші, іноді більш сильні мотиви (мотив самоствердження, мотив одержання соціального визнання тощо);
принцип професійної компетентності передбачає, що фахівець, який надає допомогу, повинен бути досить кваліфікованим, мати відповідну освіту і спеціальну підготовку для роботи в надзвичайних ситуаціях. У звичайних умовах діяльності психолог, при необхідності, рекомендує звернутися до іншого фахівця, але в надзвичайних умовах знайти іншого фахівця часто неможливо. Тому в професійні обов'язки психолога повинні входити, у тому числі, й такі аспекти, як підготовка до моменту виїзду на надзвичайну ситуацію, вміння швидко відновлювати високий рівень працездатності, використовуючи професійні навички.
Це свого роду етичний кодекс фахівця-психолога при роботі в умовах надзвичайної ситуації. Таким чином, екстрена психологічна допомога націлена на підтримку особистості постраждалого, його родичів та рятувальників в осередку надзвичайної ситуації, зменшення їх душевних страждань та зниження впливу на них стрес-факторів підвищеної інтенсивності.

2. Підготовка психологів та психологічної служби.
Зростання числа екстремальних ситуацій (техногенних і природних катастроф, міжнаціональних конфліктів, терористичних актів) у нашій країні за останні роки диктує необхідність підготовки фахівців, здатних надавати екстрену психологічну допомогу жертвам подібних ситуацій. Особливо необхідні знання в цій області для співробітників екстремального профілю діяльності, які найчастіше першими зіштовхуються з наслідками трагедій та першими спілкуються з потерпілими й свідками надзвичайної події. Від їхніх дій, уміння правильно побачити ситуацію буде залежати дуже багато чого в забезпеченні фізичної та психологічної безпеки оточуючих.
Працівник психологічної служби, дотримуючись певних рекомендацій і володіючи інформацією про особистісні особливості потерпілого, зможе в певних обставинах надати йому першу психологічну допомогу. Дуже важливими є знання, як допомогти постраждалим безпосередньо після трагічної події, освоїти навички роботи з окремими наслідками психотравмуючих ситуацій. Це особливо важливо знати, для того, щоб вчасно визначити несприятливі психологічні стани й звернутися по допомогу до фахівця.

3. Правила проведення психологічної та корекційної допомоги.
Психологічні рекомендації щодо поведінки співробітників екстремального профілю діяльності з постраждалим населенням
1. Якщо Ви перебуваєте поруч із людиною, що одержала психічну травму в результаті впливу екстремальних факторів (при терористичному акті, аварії, втраті близьких, трагічному звістці й т.п.) не втрачайте самовладання!
2. Поведінка постраждалого не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Його стан, вчинки, емоції - це нормальна реакція на ненормальні обставини. Подбайте про свою психологічну безпеку.
3. Не надавайте психологічну допомогу в тому випадку, якщо Ви цього не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»!
4. Не робіть того, у користі чого Ви не впевнені. Обмежтеся тоді лише співчуттям і якнайшвидше звернетеся по допомогу до фахівця (психотерапевта, психіатра, психолога).
Алгоритм перших дій:
1. Оглянути місце події й переконатися, що може загрожувати Вам, й потім – що може загрожувати потерпілим.
2. Оглянути потерпілих й постаратися зрозуміти, чи є загроза життю постраждалих і якщо так, то від чого людина може вмерти прямо зараз.
3. Викликати фахівців (медиків, співробітників ДСНС тощо)
4. Залишатися з потерпілим до приїзду фахівців, намагаючись зберегти або поліпшити його стан доступними методами.
Перша допомога при різних психічних станах
Марення й галюцинації. Критична ситуація викликає в людини потужний стрес, приводить до сильної нервової напруги, порушує рівновагу в організмі, негативно позначається на здоров'ї в цілому – не тільки фізичному, але й психічному теж.
Ознаками марення є неправильні уявлення або умовиводи, у помилковості яких потерпілого неможливо переконати.
Галюцинації виникають у потерпілих унаслідок сприйняття об'єктів, які в цей момент не впливають на відповідні органи почуттів (чує голос, бачить людей, почуває щось, чого немає насправді). До прибуття фахівців, стежте за тим, щоб потерпілий не нашкодив собі й навколишнім. Заберіть від нього предмети, що можуть представляти потенційну небезпеку.
Переведіть потерпілого у відокремлене місце, не залишайте його одного. Говорите з постраждалим спокійним голосом. Погоджуйтеся з ним, не намагайтеся його переконати.
Потрібно пам’ятати, що у такій ситуації переконати потерпілого неможливо.
Апатія. Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи (діяльності); в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності; коли не вдалося когось урятувати. На людину навалюється відчуття утоми, таке, що не хочеться ні рухатися, ні говорити: рухи й слова даються на превелику силу. У душі – порожнеча, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки й не допомоги в такому стані, то апатія може перерости в депресію (важкі й болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвих труднощів, безперспективність і т.д.). У стані апатії людина може перебуває від декількох днів до декількох тижнів.
Ознаки апатії – байдужне ставлення до навколишнього, млявість, загальмованість, мова повільна, з великими паузами.
Перша допомога передбачає розмову з потерпілим. Задайте йому кілька простих питань виходячи з того, знайомий він Вам чи ні: «Як тебе звуть?», «Як ти себе почуваєш?», «Хочеш їсти?» і т.п.
Проводіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватися (обов'язково знявши взуття). Візьміть потерпілого за руку або покладіть свою руку йому на чоло. Дайте потерпілому поспати або просто полежати.
Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у суспільному транспорті й т.п.), то більше говоріть з ним, утягуючи його в будь-яку спільну діяльність.
Ступор. Ступор – це одна з найдужчих захисних реакцій організму. Відбувається після найсильніших нервових потрясінь (землетрус, напад, жорстоке насильство й т.п.), коли людина затратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає.
Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу, і потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це приведе його до фізичного виснаження. Внаслідок відсутності контакту з навколишнім світом, потерпілий не помічає небезпеки й не починає дій, щоб її уникнути.
Ознаки ступору: різке зниження або відсутність довільних рухів і мови, відсутність реакції на зовнішні подразники (шум, світло, дотики), «заціпеніння» у певній позі, стан повної нерухомості.
Перша допомога включає такі дії: зігніть потерпілому пальці на обох руках і пригорніть їх до долоні. Кінчиками великого й вказівного пальців масажуйте потерпілому крапки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся й бровами, чітко над зіницями.
Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підбудуйте свій подих під ритм його подиху. Людина, перебуваючи в ступорі, може чути, бачити. Тому говоріть йому на вухо, тихо, повільно й чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні).
Пам’ятайте, необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння.
Можлива напруга окремих груп м'язів.
Рухове порушення. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха й т.д.) настільки сильні, що людина просто перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити де вороги, а де свої, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити й приймати рішення, стає схожою на тварину, що бігає в клітці.
«Я побіг, а коли отямився, виявилося, що не знаю, де перебуваю».
«Я щось робив, з кимось розмовляв, але нічого не можу згадати».
Ознаки рухових порушень: різкі рухи, часто безцільні й безглузді дії, ненормально голосна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглуздо), часто відсутня реакція на навколишніх (на зауваження, прохання, накази).
Пам’ятайте, якщо не надати допомогу розлютованій людині, це приведе до небезпечних наслідків: через знижений контроль за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може заподіяти шкоду собі й іншим.
Перша допомога передбачає використання прийому «захоплення»: перебуваючи позаду, просуньте свої руки потерпілому пахви, пригорніть його до себе й злегка перекиньте на себе. Ізолюйте потерпілого від навколишніх.
Зведіть до мінімуму кількість навколишніх. Дайте потерпілому можливість «випустити пар» (наприклад, виговоритися, або «побити» подушку).
Доручіть роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням.
Демонструйте доброзичливість, навіть якщо Ви не згодні з потерпілими, не обвинувачуйте його самого, а висловлюйтеся із приводу його дій. Інакше агресивне поводження буде спрямоване на Вас. Не можна говорити: «Що ж ти за людина!» Необхідно говорити: «Ти жахливо злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід із цієї ситуації».
Намагайтеся розрядити обстановку смішними коментарями або діями.
Агресія може бути погашена страхом покарання:
Масажуйте постраждалому «позитивні» крапки. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває (Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося. Ти хочеш сховатися від того, що відбувається.).
Не сперечайтеся з потерпілим, не задавайте питань, у розмові уникайте фраз із часткою «не», що ставляться до небажаних дій («Не біжи», «Не розмахуй руками"» «Не кричи»).
Рухове порушення звичайно триває недовго й може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивним поводженням.
Агресія. Агресивне поводження є одним із мимовільних способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому потерпілому й навколишнім.
Ознаки агресії: роздратування, невдоволення, гнів (по будь-якому, навіть незначному приводу); нанесення навколишнім ударів руками або якими-небудь предметами, словесна образа, лайка; м'язова напруга; підвищення кров'яного тиску; якщо немає мети одержати вигоду від агресивного поводження; якщо покарання строге й імовірність його здійснення велика.
Страх. Ознаками страху є напруга м'язів (особливо м'язів обличчя); сильне серцебиття; прискорений поверхневий подих; знижений контроль власної поведінки;
Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, порушення, агресивне поводження. При цьому людина погано контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається навколо.
Перша допомога: покладіть руку постраждалого собі на зап'ястя, щоб він відчув Ваш спокійний пульс.
Це буде для нього сигналом: «Я зараз поряд, ти не один». Дихайте глибоко й рівно. Спонукайте потерпілого дихати в одному з Вами ритмі. Якщо потерпілий говорить, слухайте його, висловлюйте зацікавленість, розуміння, співчуття.
Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла.
Пам'ятайте, страх може бути корисним, коли допомагає уникати небезпеки. Тому боротися зі страхом потрібно тоді, коли він заважає жити нормальним життям.
Нервове тремтіння. Напевно, Ви спостерігали будь-коли таку картину: людина, яка щойно пережила аварію, напад або стала свідком події, учасником конфлікту (бойового зіткнення) сильно тремтить. З боку це виглядає так, начебто вона змерзнула. Однак причина в іншому. Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидає напругу».
Тремтіння виникає раптово - відразу після інциденту або через якийсь час. Виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити сірник). Реакція триває досить довгий час (до декількох годин). Потім людина почуває сильну втому й має потребу у відпочинку.
Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться усередині, у тілі, і викличе м'язові болі, а надалі може привести до розвитку серйозних захворювань як гіпертонія, виразка й ін.
Не можна обіймати потерпілого або притискати його до себе, укривати постраждалого чимось теплим, заспокоювати потерпілого, говорить, щоб він взяв себе в руки.
Перша допомога: потрібно підсилити тремтіння. Візьміть потерпілого за плечі й сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти Ваші дії як напад. Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано укласти його спати.
Плач. Кожна людина хоч раз у житті плакала. І кожний знає, що після того, як даси волю сльозам, на душі стає небагато легше. Подібна реакція обумовлена фізіологічними процесами в організмі.
Коли людина плаче, її організмом виділяються речовини, що володіють заспокійливою дією. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділитися горем.
Ознаки: людина вже плаче або готова розридатися, тремтять губи, спостерігається відчуття пригніченості
На відміну від істерики немає порушення у поведінці
Пам’ятайте, не відбувається емоційної розрядки, полегшення, якщо людина стримує сльози. Коли ситуація триває дуже довго, внутрішнє напруження може завдати шкоди фізичному й психічному здоров'ю людини. Про такий стан говорять: «Збожеволів від горя».
Перша допомога: не залишайте постраждалого одного. Встановите фізичний контакт із постраждалим (візьміть його за руку, покладіть свою руку йому на плече або спину, погладьте його по голові). Дайте йому відчути, що Ви поруч.
Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте йому можливість виплакатися й виговоритися, «виплеснути із себе горе, страх, образу». Не задавайте питань, не давайте порад. Пам’ятайте, ваше завдання - вислухати.
Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть потерпілому виплеснути своє горе): періодично вимовляєте «так», киваючи головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте й співчуваєте; повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає почуття; говоріть про свої почуття й почуття потерпілого.
Істерика. Істеричний припадок триває кілька годин або кілька днів.
Ознаки: зберігається свідомість, надмірне порушення, безліч рухів, театральні пози, мова емоційно насичена, швидка, елементи, ридання.
Перша допомога: видаліть глядачів, створіть спокійну обстановку. Залишайтеся з постраждалим наодинці, якщо це не небезпечно для Вас. Зненацька зробіть дію, що може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути на потерпілого). Говоріть з потерпілим короткими фразами, упевненим тоном («Випий води», «Умийся»).
Після істерики наступає занепад сил. Укладіть потерпілого спати, до прибуття фахівця спостерігайте за його станом. Не потурайте бажанням потерпілого.
Реакція горя. Реакція горя виникають у ситуації якої-небудь втрати (смерть близької людини, тривала розлука, важкі операції, пов'язані з ампутацією й т.п.).
Фази горя:
Шок і заціпеніння. Тривалість цієї фази – від декількох секунд до декількох тижнів.
Ознаки: відчуття нереальності, відчуття збільшення емоційної дистанції від навколишніх, щиросердечне оніміння й нечутливість, малорухомість, що перемінюється хвилинами метушливої активності, переривчастий подих, особливо на вдиху, втрата апетиту, труднощі із засипанням, поява манери поводження померлого (загиблого).
2. Фаза страждання триває 6-7 тижнів.
Ознаки: відчуття присутності померлого, ідеалізування померлого, дратівливість, злість, почуття провини стосовно померлого, ослаблення уваги, неможливість на чому-небудь сконцентруватися, порушення пам'яті на поточні події, тривога, бажання усамітниться, порушення сну, сексуальні порушення, млявість, відчуття, начебто порожньо в шлунку, кому в горлі, підвищена чутливість до заходів.
3.Фаза прийняття – звичайно закінчується через рік після втрати.
Ознаки: відновлюється сон і апетит, втрата перестає бути головною подією в житті, іноді можуть бути гострі приступи горя, з'являється здатність планувати своє життя з урахуванням втрати.
4.Фаза відновлення.
Ознаки: горе змінюється сумом, втрата сприймається як щось неминуче. Хворобливі реакції горя можуть проявлятися не відразу після трагічних подій. При їхній затримці виникають інші реакції: підвищується активність без почуття втрати, з'являються симптоми захворювань померлої людини, розвиваються хвороби «на нервовому ґрунті», спостерігається апатія, безвільність, знижується самооцінка, виникає почуття власної неповноцінності, з'являються думки про самопокарання (самогубство).
Катастрофи, аварії, стихійні лиха. При катастрофах, стихійних лихах, вибухах, аваріях людина може виявитися ізольованою. В автомобілі, при ДТП, у завалі при вибуху й землетрусі, на даху будинку, на дереві – при повені. Для людини, яка опинилася в завалі, будь-який зв'язок із зовнішнім миром стає дорожче золота. Тому дуже важливо розмовляти з потерпілим. Говорити необхідно голосно, повільно й чітко. Пам’ятайте, коли людина ізольована, до медичної допомоги необхідною є психологічна підтримка.
допомога: повідомте потерпілого про те, що допомога вже йде. підкажіть потерпілому, як необхідно поводитися: максимальна економія сил; подих повільний, неглибокий, через ніс – це дозволить заощаджувати кисень в організмі й навколишньому просторі. Забороніть потерпілому робити щось для самоевакуації, самозвільнення.
Пам’ятайте, якщо потерпілий звільнений з небезпечного місця, у першу чергу необхідно надати медичну допомогу (зупинити кровотечу та інше). Подальша психологічна допомога можлива тільки після цього.
Якщо постраждала Ваша близька людина.
1. Постарайтеся створити умови для «задушевної» розмови. Це необхідно для того, щоб дати негативним почуттям, переживанням вийти назовні. Але ні в якому випадку не тисніть на людину, якщо вона проти.
2. Не відштовхуйте потерпілого, навіть якщо він відштовхує Вас. Продовжуйте надавати йому підтримку й виражати свою любов.
3. Якщо була вчасно надана психологічна допомога, негативні реакції слабішають. Можливе також самовгасання цих реакцій. Їхній прояв у перший місяць після трагічної події є нормою.
Випадки, коли звертання до професіоналів (психотерапевтам, психологам) стає необхідним є продовження проявів симптомів посттравматичного синдрому через тривалий час після психотравмуючої події, які при цьому не слабішають; зміни у ставленні до роботи; нічні кошмари або безсоння; людині важко контролювати свої почуття; бувають раптові вибухи гніву; багато чого злить, дратує; відсутність людини, з якою можна б було поділитися своїми переживаннями; суттєве погіршення відносин у родині з товаришами по роботі, сусідами, знайомими; навколишні констатують суттєві зміни людини; почастішання нещасних випадків; поява шкідливих звичок (тягне більше випивати, курити, приймати «заспокійливі» засоби); поява проблем зі здоров'ям, яких раніше не було.

Root Entry

Приложенные файлы

  • doc 19004389
    Размер файла: 831 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий