Textovy dokument OpenDocument

Особи, які беруть участь у справі (О. Павлюк) 1) Особи, які мають право брати участь у справі; 2) Строки подання апеляційної скарги для всіх осіб які мають право брати участь у справі, і їх особливості. (Р.Кричовський) 3) Треті особи у цивільному процесі, поняття і ознаки; 4) Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору;  5) Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору;  6) Особливості процесуального статусу осіб, яким законом надано право захищати свободи та інтереси інших осіб.




Вступ
Важливе процесуальне значення серед осіб які беруть участь у справі займають треті особи та особи , яким законом надано право захищати свободи та інтереси інших осіб.
Значення участі третіх осіб у цивільному процесі полягає у тому, що вони допомагають правильно та обґрунтовано вирішити спір між позивачем і відповідачем, встановити всі дійсні обставини справи, забезпечити реальні гарантії захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Також їх вступ в уже відкрите провадження запобігає ухваленню судом суперечливих рішень, сприяє економії часу і засобів, оскільки не буде потреби розглядати ще одну цивільну справу, встановлювати ті самі факти.
Мета участі третіх осіб у цивільній справі – захист своїх прав, свобод та законних інтересів, відмінних від інтересів сторін. Такий висновок можна зробити виходячи з такого: треті особи і є саме «третіми», а не просто сторонами у процесі, оскільки мають у справі власний інтерес, відмінний від інтересу позивача та (або) відповідача. В іншому разі вони були б співучасниками однієї із сторін.




Треті особи у цивільному процесі, поняття і ознаки;

Ухвалене судом за результатами розгляду спору між позивачем і відповідачем рішення може вплинути на правове становище інших осіб, зачепити їх свободи чи інтереси, порушити їх права або стати підставою для пред’явлення до них регресного позову тощо. Для недопущення зазначеного у справах позовного провадження можуть брати участь так звані треті особи. Проте термін «треті особи» використовується не лише у нормах процесуального права (зокрема, ЦПК України, ГПК України, КАС України), а й у нормах матеріального права(ЦК України, ГК України, ЗК України тощо). У зв’язку із цим у теорії і на практиці виникають труднощі у розумінні відповідного поняття. Крім того, у юридичній літературі непоодинокими є випадки доведення можливості участі третіх осіб у всіх видах цивільного судочинства, а також у виконавчому провадженні. І це, незважаючи на те, що законодавець прямо та однозначно визначив: треті особи є учасниками тільки позовного провадження і тільки під час розгляду справи у суді.

Також варто звернути увагу на класифікацію третіх осіб, адже науковці виокремлюють різні критерії поділу їх на види, і єдиного підходу в юридичній науці з цього приводу не вироблено. Законодавець не дає відповіді на питання, що означає термін «треті особи». І це характерно як для норм матеріального, так і процесуального права. При цьому, як указують М. М. Коршунов та Ю. Л.
Марєєв, серед усіх осіб, які беруть участь у справі, треті особи є найменш зрозумілими фігурами. Звичне значення слів «треті особи» не тільки не сприяє з’ясуванню їхнього процесуального статусу, але навпроти, здатне ввести в оману. Відсутність у юридичній лексиці більш виразного терміна утруднює розуміння ролі цих учасників [4, с. 130]. У правовій літературі, присвяченій питанням цивільного процесу, поняття «треті особи» розуміється, переважно, в тому контексті, що відповідні особи є кількісно третіми стосовно сторін – позивача та відповідача. Таку позицію відстоює, наприклад, Т. Є. Абрамова. Автор підкреслює, що у цивільному процесуальному праві термін «треті особи» здебільшого має технічне значення, оскільки стосовно позивача та відповідача ці особи виступають як треті (за рахунком), саме тому вони і називаються третіми особами у цивільному процесі [8, с. 262]. Аналогічної точки зору дотримуються П. П. Заворотько та М. Й. Штефан. Назву «третя особа», вказують вони, взято не тому, що така особа є зайвою в «чужому» спорі, а тому, що спір відбувається між двома сторонами, а вона є третьою особою, яка вступає в цей спір. Указана назва є суто процесуальною та відбиває справжнє процесуальне становище відповідної особи у спорі між сторонами і немає
потреби встановлювати їй нову назву [6, с. 28]. Вбачається, що таке буквальне сприйняття відповідного законодавчого терміна у цивільному процесуальному праві є справді виправданим. Дійсно, стосовно сторін такі особи є кількісно третіми. Відповідна назва не лише влучно відображає місце цих суб’єктів серед інших осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, а й дає змогу усвідомити мету їх участі у цивільній справі – захист своїх прав, свобод та законних інтересів, відмінних від інтересів сторін. Такий висновок можна зробити виходячи з такого: тому треті особи і є саме «третіми», а не сторонами у процесі, оскільки мають у справі власний інтерес, відмінний від інтересу позивача та (або) відповідача. В іншому разі вони були б співучасниками однієї із сторін.
Але іноді термін «треті особи» використовується як в законі, так і в юридичній літературі у зовсім іншому сенсі. Наприклад, у ч. 1 ст. 660 ЦК України третьою
особою називається суб’єкт, який на підставах, що виникли до укладення договору купівлі-продажу, пред’являє позов до покупця про витребування товару. Проте між поняттям «треті особи» у матеріальному та процесуальному праві немає нічого спільного, про що слушно зазначає В. М. Аргунов [1, с. 8]. І дійсно, ЦК України має на увазі третіх осіб стосовно суб’єктів матеріальних правовідносин, з якими вони потенційно можуть вступити у спір. Такі особи у цивільному процесі, як правило, є позивачами або третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
Якщо повернутися до ч. 1 ст. 660 ЦК України, то у такому разі «третя особа» є позивачем у цивільному процесі. При цьому покупець (відповідач у справі) має
повідомити продавця про пред’явлений позов та подати клопотання про залучення його до участі у справі, а продавець повинен вступити у справу на стороні покупця.
Тобто продавець, у випадку його залучення до участі у цивільній справі, стає третьою особою на боці відповідача. Треті особи згадуються і в інших матеріальних нормах (наприклад, ч. 5 ст. 89, ч. 2 ст. 216, ч. 3 ст. 244, ч. 1 ст. 976, ч. 3 ст. 1141 ЦК України, ч. 5 ст. 88 ЗК України, ч. 6 ст. 34, ч. 2 ст. 207, ч. 6 ст. 226, ч. 2 ст. 319, ч. 3 ст. 367 ГК України). Але в усіх таких випадках законодавець має на увазі будь-яких інших осіб, права, свободи та інтереси яких зачіпаються під час діяльності (відносин), що підпадають під регулювання норм матеріального права. В юридичній літературі «третіми особами» іноді називають заінтересованих осіб у справах окремого провадження в силу впливу рішення суду на їх права та обов’язки стосовно заявника [13, с. 28]. Деякі процесуалісти обґрунтовують навіть доцільність участі третіх осіб у наказному провадженні [2, с. 16]. Крім того, трапляється і твердження щодо захисту прав та участі третіх осіб під час виконавчого провадження [10, с. 85].
Я вважаю, такий підхід є неприйнятним. Цивільне процесуальне законодавство України встановлює чіткі законодавчі терміни стосовно суб’єктів позовного, окремого і наказного проваджень, а також виконавчого провадження, визначає їх процесуальний статус і доцільність участі кожного суб’єкта під час розгляду певної категорії цивільних справ у різних видах цивільного судочинства та на різних стадіях цивільного процесу. Так, відповідно до ч. 2 ст. 26 ЦПК України у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники; згідно з ч. 4 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та
заінтересованих осіб. Таким чином, участь третіх осіб у розгляді справ цього виду цивільного судочинства процесуальним законом не передбачена. Проте, якщо серед заінтересованих осіб з’являється особа, яка має власний інтерес щодо предмета справи (так звана «потенційна третя особа» у цій справі), і виникає спір про право, що має вирішуватися у порядку позовного провадження, виходячи із ч. 6 ст. 235 ЦПК України, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз’яснити заінтересованим особам, що вони мають право пред’явити позов на загальних підставах. Третіх осіб також не можна вважати і суб’єктами наказного провадження, що пов’язано із таким. По-перше, виходячи з самої назви третіх осіб, які заявляють та які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Як випливає із ч. 1 ст. 95, ст. 96, ч. 1 ст. 100 ЦПК України наказне провадження грунтується на безспірних вимогах, тобто має місце виключно за відсутності спору між сторонами. А коли немає спору, то немає і сенсу пред’являти або ні вимоги щодо нього. Якщо ж із заяви заявника і поданих документів вбачається спір про право, суд повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу (ч. 1 ст. 100 ЦПК України).
По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦПК України заява про видачу судового наказу може бути подана, виходячи з вичерпного переліку матеріально-правових вимог, суб’єктами яких треті особи через їх виключно процесуальний статус апріорі бути не можуть. По-третє, треті особи не є і суб’єктами подання заяви про скасування судового наказу (саме така позиція була обґрунтована в юридичній літературі [2, с. 16]). Адже вказана заява відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України може бути подана виключно суб’єктом наказного провадження – боржником, і в жодному випадку третьою особою, яка є суб’єктом провадження позовного. Крім того, якщо автор не обґрунтував розширення кола суб’єктів наказного провадження за рахунок третіх осіб [2, с. 16], звідки вони можуть з’явитися у ньому на етапі скасування судового наказу?!
Як випливає із ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», треті особи не є учасниками виконавчого провадження, також вони не є особами, які залучаються до проведення виконавчих дій. Не внесено третіх осіб і до переліку суб’єктів, які можуть подати заяву про відкриття виконавчого провадження (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Я вважаю, що треті особи не можуть бути суб’єктами звернення судових рішень до виконання через такі причини у зв”язку з тим, що по-перше, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не належать до осіб, на користь яких може бути ухвалене рішення, а отже, відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦПК України вони не мають права вимагати видачі виконавчого листа. По-друге, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у разі задоволення їх позову набувають під час виконавчого провадження процесуального статусу сторони, а саме – стягувача.
Враховуючи викладене вище, вбачається неприйнятним застосування терміна «треті особи» для позначення ним суб’єктів інших видів цивільного судочинства й стадій цивільного процесу.
Крім того, не дуже вдалим є найменування третіми особами будь-яких суб’єктів матеріального права. Але в останньому випадку немає сенсу вносити зміни до
відповідних законодавчих актів, вводячи нові терміни замість усталених. Необхідно просто в кожному конкретному випадку розуміти: йдеться про суб’єктів матеріального чи процесуального права.
У цивільному процесі України треті особи характеризуються низкою ознак.
По-перше, вони безпосередньо заінтересовані у результатах розгляду цивільної справи.
Як слушно зауважив А. О. Мельников, треті особи у цивільному процесі мають матеріальну або процесуальну заінтересованість у результатах розгляду справи, оскільки у дійсності чи на їх думку, спірне матеріальне право належить не сторонам у справі, а їм, чи рішення суду щодо спору про право між сторонами вплине на їх власні матеріальні права [9, с. 156].
Отже, заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер заінтересованості третіх осіб виявляється у тому, що рішення, яке буде
ухвалене судом щодо конкретного спору між іншими особами (сторонами), будь-яким чином може вплинути на права, свободи, інтереси чи обов’язки третіх осіб.
Процесуально-правова заінтересованість третіх осіб полягає в їх бажанні не допустити ухвалення судом несприятливого для себе рішення. У зв’язку із цим свої дії у цивільному процесі треті особи будуть спрямовувати на
запобігання присудженню судом предмета спору позивачеві чи залишенню його за відповідачем або ж вимагатимуть присудження предмета спору собі [14, с. 113–114].
По-друге, треті особи у будь-якому разі вступають в уже розпочатий процес з розгляду спору між позивачем і відповідачем, «не беручи участі у формуванні першопочаткового спірного матеріального правовідношення
[12, с. 98]».
Провадження у цивільній справі завжди відкривається для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача. Треті ж особи можуть з’явитися у цивільному процесі тільки після відкриття такого провадження, оскільки до моменту відкриття
провадження у цивільній справі з вирішення спору між сторонами права, свободи та інтереси особи, яка потім вступає у справу як третя особа, здебільшого, або жодним чином не зачіпаються, або вона не здогадується про відповідне порушення, невизнання чи оспорення, або просто не реагує на наявність останніх тощо. У зв’язку з тим, що треті особи вступають в уже розпочатий цивільно-правовий спір, їх участь можлива лише в порядку позовного провадження [12, с. 98].
По-третє, у цивільний процес треті особи вступають для захисту власних суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, які не збігаються з правами, свободами та інтересами позивача і відповідача. Причина їх появи – складна об’ємна структура матеріально-правових відносин, які є об’єктом спору [4, с. 130]. Хоча у певних випадках, захищаючи свої права, свободи та інтереси, треті особи можуть сприяти ухваленню рішення на користь позивача або відповідача.
Таким чином, з урахуванням перерахованих вище ознак можна надати таке визначення: третіми особами є суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу, що розглядається в порядку позовного провадження, для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи
інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін.
Значення участі третіх осіб у цивільному процесі полягає у тому, що вони допомагають правильно та обґрунтовано вирішити спір між позивачем і відповідачем, встановити всі дійсні обставини справи, забезпечити реальні гарантії захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Також їх вступ в уже відкрите провадження запобігає ухваленню судом суперечливих рішень, сприяє економії часу і засобів, оскільки не буде потреби розглядати ще одну цивільну справу, встановлювати ті самі факти.
Водночас вступ у справу третіх осіб є важливим тактичним прийомом. Залучення третіх осіб з тактичних міркувань змінює розстановку сил у процесі, розширює предмет доказування, ускладнює судовий розгляд [7,
с. 133].
У зв’язку з цим та чи інша сторона у процесі може зайняти більш вигідне для себе становище. Залежно від ступеня заінтересованості у розгляді справи законодавець виділяє два види третіх осіб у цивільному процесі:
1) ті, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК України) і мають як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у розгляді справи; 2) ті, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (статті 35, 36 ЦПК України) і мають виключно процесуальну заінтересованість у розгляді справи. Деякі процесуалісти, уточнюючи зазначений критерій законодавчої класифікації третіх осіб на види, пропонують й інші, допоміжні ознаки такого поділу. Так, на думку Д. Р. Джалілова, критеріями класифікації третіх осіб на два види є відмінність у: 1) підставах виникнення їх правовідносин із судом; 2) змісті їх правовідносин із судом; 3) впливі рішення суду на права та обов’язки третіх осіб [5, с. 14].
На думку В. В. Комарова та П. І. Радченка, неоднорідний склад третіх осіб та їх диференційований юридичний інтерес до справи випливає із того, що рішення
суду безпосередньо стосується суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб чи побічно на них впливає [11, с. 83].
Відмінність у правах та обов’язках третіх осіб як критерій поділу їх на види називає В. М. Гапєєв [3, с. 26]. Якщо проаналізувати виокремлені вище науковцями підстави поділу третіх осіб на види, видається, що в усіх випадках первинним критерієм відповідної класифікації залишається ступінь юридичної заінтересованості третіх осіб, який, у свою чергу, і надає можливість виділити інші, допоміжні критерії. Наприклад, зміст правовідносин третіх осіб із судом, тобто їх права та обов’язки, залежить виключно від ступеня юридичної заінтересованості третіх осіб у розв’язанні спору: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, наділяються всіма правами та обов’язками позивача, а треті особи, які таких вимог не заявляють, –загальними правами та обов’язками осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, тощо. Осторонь такого підходу залишається тільки один з критеріїв класифікації, що були виокремлені Д. Р. Джа-ліловим, а саме – підстава виникнення правовідносин третіх осіб із судом. На нашу думку, різниці у підставах виникнення правовідносин третіх осіб обох видів із судом не вбачається, адже єдиним юридичним фактом, що тягне виникнення процесуальних правовідносин із судом в обох випадках, має бути відповідна ухвала суду.
Виходячи з викладеного вище, єдиним критерієм законодавчої класифікації третіх осіб на тих, які заявляють та які не заявляють самостійних вимог щодо
предмета спору, доцільно вважати ступінь їх юридичної заінтересованості у вирішенні справи.
Із проведеного дослідження можна зробити таківисновки.
По-перше, третіми особами є суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу, що розглядається в порядку позовного провадження, для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін. По-друге,застосування терміна «треті особи» є неприйнятним для позначення суб’єктів непозовних видів цивільного судочинства й окремих стадій цивільного процесу. По-третє, єдиним критерієм законодавчої класифікації третіх осіб на види є ступінь їх юридичної заінтересованості у вирішенні справи.


Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси. Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі. Так, третьою особою буде організація, яка вступила в справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на останнє, оскільки воно спадкодавцем за заповітом було залишено за організацією. У справах за позовами агропромислових підприємств до матеріально-відповідальних осіб про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування, які виплатили підприємствам страхову винагороду, пред'явивши позов до відповідачів про присудження їм виплачених підприємствам сум страховки. У справах про поділ жилого будинку між суб'єктами спільної сумісної власності (подружжям, членами сім'ї) вправі вступити в справу третіми особами з самостійними вимогами особи, які брали участь у його будівництві не на підставі угоди про створення спільної власності, пред'явивши позов про відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень. Третя особа із самостійними вимогами вступає в справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін1. Стаття 107 ЦПК вирішує дане питання за останнім варіантом. Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст. 137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що стверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю чи частково виключаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах спільний предмет, оскільки він визначається одними і тими ж спірними матеріальними правовідносинами. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ст. 107 ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна суміщатися з первісною. А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи такими особами і їх права на предмет спору (ст. 30, пп. 4, 5, ст. 137 ЦПК). Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується державним митом за загальними правилами Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», в редакції Закону України від 20 квітня 2000 р. та статтями 63-69 ЦПК. Цивільний процес в їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках (ст. 121 ЦПК). Пред'явлення позову третіми особами можливе в суді першої інстанції до постановлення судового рішення (ст. 107 ЦПК). Ухвала суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржена поданням апеляційної скарги, оскільки такі дії суду не перешкоджають дальшому рухові справи (п. 1 ст. 291 ЦПК). Але особи, які мають право на апеляційне оскарження рішення суду, можуть у апеляційній скарзі викласти свої міркування також з приводу законності ухвали суду з цього приводу. За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач»2 було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна вона вступає у справу між двома сторонами, тому і одержала таку назву. Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження. Відносна самостійність в розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконанні обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові і особисті немайнові інтереси.


5) Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, котрі беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 108 ЦПК тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини. Вказане положення підтверджується, наприклад, змістом статей 198, 238 Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 238 ЦК, якщо особа з підстав, які виникли до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, то покупець повинен притягнути до участі в справі продавця як третю особу без самостійних вимог на свою сторону, а продавець зобов'язаний вступити в цю і справу, оскільки несприятливе для покупця рішення може створити для нього право в порядку регресу одержати від продавця (третьої особи) заподіяні збитки. За змістом відносини таких третіх осіб зі стороною залежать від правовідносин між сторонами, які становлять предмет позову. З пред'явленням позову (регресного) до третьої особи її правовідносини зі стороною стають предметом самостійного судового розгляду. З наведеної ст. 238 ЦК також вбачається, що участь у процесі цього виду третіх осіб спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона виступає, не допустити для неї несприятливого рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за правом регресу. Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересованою також у тому, що, вступивши в процес по справі між сторонами, зможе своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'явленні до боржника іншою особою позову про стягнення аліментів). Участь третьої особи в процесі сприяє всебічному, повному і об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, а отже і постановленню законного і обґрунтованого рішення. Третіми особами без самостійних вимог у судовій практиці іноді визначаються співучасники сторін і суб'єкти захисту прав інших осіб. Але співвідповідач перебуває в правових відносинах з позивачем і відповідає безпосередньо перед ним, а третя особа на стороні відповідача перебуває за межами ' спірних правовідносин сторін. Суб'єкти захисту прав інших осіб відрізняються від третіх осіб за виконуваними цивільно-процесуальними функція ми їх участь у процесі обумовлена необхідністю здійснення покладених на них обов'язків і захисту прав громадян (у тому числі і третіх осіб) та інтересів держави (ч. 2 ст. 121 ЦПК). Треті особи без самостійних вимог можуть за власною ініціативою вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи суду. В зв'язку з цим треті особи без самостійних вимог поділяються на дві групи: які вступають у справу і котрі залучаються до участі в справі. Так, за пред'явленим членом кооперативу позовом до кооперативу про захист порушеного чи оспорюваного права користування жилим приміщенням, виділеним йому загальними зборами членів кооперативу (зборами уповноважених), державна адміністрація району, міста притягується до участі в справі третьою особою. При відмові у видачі ордера на виділену кооперативом квартиру членові кооперативу позов пред'являється до державної адміністрації району, міста. Кооператив у цьому випадку бере участь у справі як третя особа. В справах за позовами про звільнення майна від арешту (виключення з опису) як треті особи можуть бути притягнутими: торговельні організації, які продали включене в опис майно в кредит, підприємства, організації, кооперативні організації, що спорудили будинки за державні кошти, одержані в кредит, і продали ці будинки працівникам на пільгових умовах, в разі спору про право власності на них; інші заінтересовані організації. У справах, що виникають з житлових правовідносин, якщо судове рішення може вплинути на інтереси місцевих рад, державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій чи кооперативів, суд зобов'язаний залучити їх до участі в справі, постановляючи про це ухвалу. Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті державним митом і розглядається суддею в стадії підготовки справи до розгляду (п. З ст. 143 ЦПК) та при розгляді справи по суті. При вирішенні питання про вступ третьої особи в справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на них рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає дальшому розвитку процесу (п. 1 ст. 291 ЦПК). Але особи, які беруть участь у справі, можуть викласти свої міркування з приводу законності і обґрунтованості такої ухвали в апеляційній скарзі на рішення суду. Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони. Але оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди (ч. 2 ст. 108 ЦПК). Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. В доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторони. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і всебічно залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, суд може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зокрема, подати наявні в неї письмові докази. Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не вправі заявити зустрічний позов, але з дозволу суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб'єктності вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги. Спірною є висловлена в літературі думка, що треті особи без самостійних вимог вправі залучати на свою сторону інших «субтретіх» осіб, і хоч таке подвійне ускладнення процесу викличе незручності для суду, але воно сприятиме уникненню в майбутньому двох процесів по розгляду справи, оскільки дозволить судові з'ясувати існуючі правові відносини між сторонами, стороною і третьою особою, між останньою і «субтретьою» особою3. Участь третіх осіб без самостійних вимог у справах, що виникають з трудових правовідносин, про поновлення на роботі неправильно звільнених або неправильно переведених працівників з виплатою за вимушений прогул має процесуальні особливості. Оскільки звільнення з роботи або переведення працівників з однієї посади на іншу чи на інше підприємство тієї або іншої місцевості провадиться за розпорядженням уповноважених на це посадових осіб, то останні на підставі ст. 109 ЦПК залучаються до участі у справі третіми особами без самостійних вимог, причому тільки на стороні відповідача. Залучення їх провадиться переважно за ініціативою суду, в провадженні якого перебуває справа, але можливе і на клопотання осіб, які беруть участь у справі. Розглянувши позов працівника до організації і задовольнивши його, суд, коли буде встановлено, що звільнення або переведення позивача проведено з порушенням законодавства, повинен у тому ж процесі покласти на винну третю особу відшкодування підприємству, установі, організації шкоди, заподіяної в зв'язку з оплатою неправильно звільненому працівникові винагороди за вимушений прогул або оплатою переведеному працівникові різниш в заробітній платі у розмірі, встановленому законодавством про працю. Передбачене ст. 109 ЦПК положення є винятком із загального правила розгляду справ з участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача і дає можливість судові у трудових справах про поновлення на роботі або на попередній посаді звільнених чи переведених працівників розглянути одночасно первісний і регресний позови.


6) Особливості процесуального статусу осіб, яким законом надано право захищати свободи та інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. З ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Ця стаття не зазначає, які саме особи можуть звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб. Коло цих осіб конкретизоване в ст. 45 ЦПК.
Стаття 45 ЦПК об'єднала правила про участь у цивільному судочинстві досить різних учасників, яких об'єднує можливість виступати як захисники прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі: 1) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 2) прокурора; 3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування; 4) фізичних і юридичних осіб.
Кожен із названих суб'єктів має певну специфіку з точки зору функцій, мети і завдань, які покладаються на них законом, а також форм участі в цивільному процесі, передбачених ст. 45 ЦПК.
Так, у зазначеній статті йдеться про 3 форми участі в цивільному процесі на захист прав інших осіб:
звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів;
представництво інтересів громадян чи держави;
подання висновків у справі.
Жоден із вищеперелічених суб'єктів не має права брати участь у цивільному процесі в усіх 3 формах.
Наприклад, участь у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачена в ст. 45 ЦПК у єдиній формі звернення до суду з позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів.
Пункт 10 ч. І ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачає правило, згідно з яким Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом. Але зміст цієї норми суперечить ст. 45 ЦП К, яка надає Уповноваженому право звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів не лише фізичних (юридичних) осіб, а й державних чи суспільних інтересів.
Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч. 2 ст. 45 ЦПК), що поєднує можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК. Можливість для прокурора вступати в процес для давання висновків у справі можлива лише в одній категорії справ, про що йтиметься нижче.
Щодо такої форми участь в цивільному процесі, як подання висновку у справі, в ІІПК вона збережена лише за органами державної влади та місцевого самоврядування (ч. 5 ст. 46).
Висновок

Треті особи і є саме «третіми», а не сторонами у процесі, оскільки мають у
справі власний інтерес, відмінний від інтересу позивача та (або) відповідача. В іншому разі вони були б співучасниками однієї із сторін.
Особливостями третіх осіб є те що:
по-перше, третіми особами є суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу, що розглядається в порядку позовного провадження, для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін; по-друге, застосування терміна «треті особи» є неприйнятним для позначення суб’єктів непозовних видів цивільного судочинства й окремих стадій цивільного процесу; по-третє, єдиним критерієм законодавчої класифікації третіх осіб на види є ступінь їх юридичної заінтересованості у вирішенні справи.
Як слушно зауважив А. О. Мельников, треті особи у цивільному процесі мають матеріальну або процесуальну заінтересованість у результатах розгляду справи, оскільки у дійсності чи на їх думку, спірне матеріальне право належить не сторонам у справі, а їм, чи рішення суду щодо спору про право між сторонами вплине на їх власні матеріальні права [9, с. 156].
Отже, заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер заінтересованості третіх осіб виявляється у тому, що рішення, яке буде
ухвалене судом щодо конкретного спору між іншими особами (сторонами), будь-яким чином може вплинути на права, свободи, інтереси чи обов’язки третіх осіб. Процесуально-правова заінтересованість третіх осіб
полягає в їх бажанні не допустити ухвалення судом несприятливого для себе рішення. У зв’язку із цим свої дії у цивільному процесі треті особи будуть спрямовувати на запобігання присудженню судом предмета спору позивачеві чи залишенню його за відповідачем або ж вимагатимуть
присудження предмета спору собі [14, с. 113–114].
По-друге, треті особи у будь-якому разі вступають в уже розпочатий процес з розгляду спору між позивачем і відповідачем, «не беручи участі у формуванні першопочаткового спірного матеріального правовідношення
[12, с. 98]».
Провадження у цивільній справі завжди відкривається для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача. Треті ж особи можуть з’явитися у цивільному процесі тільки після відкриття такого провадження, оскільки до моменту відкриття
провадження у цивільній справі з вирішення спору між сторонами права, свободи та інтереси особи, яка потім вступає у справу як третя особа, здебільшого, або жодним чином не зачіпаються, або вона не здогадується про відповідне порушення, невизнання чи оспорення, або просто не реагує на наявність останніх тощо. У зв’язку з тим, що треті особи вступають в уже розпочатий цивільно-правовий спір, їх участь можлива лише в порядку позовного провадження [12, с. 98].
По-третє, у цивільний процес треті особи вступають для захисту власних суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, які не збігаються з правами, свободами та інтересами позивача і відповідача. Причина їх появи –
складна об’ємна структура матеріально-правових відносин, які є об’єктом спору [4, с. 130]. Хоча у певних випадках, захищаючи свої права, свободи та інтереси, треті особи можуть сприяти ухваленню рішення на користь позивача або відповідача.











15

Приложенные файлы

  • doc 19006231
    Размер файла: 135 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий