bzhd2


Тема 2
Природні загрози та тип їхніх виявів і діїна людей, тварин, рослин, об’єкти економіки1. Класифікація небезпечних природних процесів і явищ.
2. Характеристика і наслідки дії природних загроз.
2.1. Геологічно небезпечні явища.
2.2. Метеорологічно небезпечні явища.
2.3. Гідрологічні небезпечні явища.
2.4. Природні пожежі.
2.5. Біологічні небезпеки.
3. Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля.
За всю історію існування людство постійно потерпає від природнихкатаклізмів (стихійних лих): виверження вулканів, землетрусів, повеней,
буревіїв, смерчів, посух тощо. Природні стихійні лиха пов’язані з надзвичайнодинамічними природними процесами, однією з характерних ознак яких є
невизначеність сили й часу їхнього прояву та неоднозначність наслідків.
Найчастіше небезпечні природні процеси проявляються на межах розділурізних природних середовищ – атмосфери і гідросфери, гідросфери талітосфери, атмосфери й літосфери.
Сучасний період розвитку суспільства характеризується все більшимсуперечностями між людиною і природним середовищем. У результатіекономічного розвитку рівень впливу стихійних лих наблизився до критичного і
загрожує незворотними наслідками для світової цивілізації. За однаковоїпотенційної небезпеки природних процесів, розміри стихійних лих визначаютьтакі чинники, як геологічне розміщення, геологічна будова району, можливапослідовність чи взаємозалежність стихійних процесів та їхнього поєднання, типпоширення, тривалість прояву і сила дії, історичні та соціальні умови й рівеньекономічного розвитку території, умови землекористування тощо.
Уникнення та мінімізація негативних наслідків стихійних лих, значнозалежить від рівня організації економіки, прогнозування, інформаційногозабезпечення, системи управління та забезпечення готовності до природнихзагроз.
22
1. Класифікація небезпечних природних процесів і явищУкраїна вирізняється дуже різними природними умовами, що спричиняєможливе виникнення на її територія багатьох небезпечних природнихпроцесів і явищ та певні просторові закономірності їхнього прояву в різнихгеографічних зонах і районах.
Серед небезпечних природних процесів і явищ в Україні найчастішетрапляються:
Геологічно-небезпечні явища: землетруси, карсти, зсуви, обвали та
осипи, просідання Lテ_______земної・ поверхні різного походження, ерозія ґрунту;
метеорологічні небезпечні явища: сильні вітри, урагани, смерчі,
шквали, зливи, сильні снігопади, спека, мороз, сильний град, ожеледь;
гідрологічно-небезпечні явища: повені, підвищення рівня ґрунтових
вод, підтоплення, вітрові нагони;
природні пожежі: лісова, степова, ландшафтна, торф’яна;
масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.
Стихійні явища, як правило, виникають у комплексі, що значною мірою
посилює їхній негативний вплив. Їх можна поділити на прості (сильний вітер,
зсув або землетрус) та складні, з кількома одночасними процесами однієї
групи або кількох груп, наприклад негативних атмосферних та гідросфернихпроцесів у поєднанні з техногенними. Деякі стихійні лиха (пожежі, обвали,
зсуви) можуть виникнути в результаті дій людини, але наслідки їх завжди є
результатом дії сил природи.
Загрози природного середовища (довкілля) можна поділити на дві групи:
– загрози природного походження (стихійні лиха);
– загрози від техногенного забруднення довкілля.
Природне середовище, як і техногенне (створене людиною) та соціальне
(сфера людських стосунків) є джерелом небезпек для здоров’я та життя
людини. Найвищий ступінь небезпеки складається під час виникнення
надзвичайної ситуації (НС).
Надзвичайними ситуаціями природного характеру є небезпечні
геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища,
деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного
басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин,
масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками,
зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Виникнення природних НС здебільшого відбувається через об’єктивні
неконтрольовані природні процеси й антропогенні фактори, які посилюють
ризики ураження й загибелі. До них належать:
– збільшення техногенного впливу на природне середовище;
23
– аномальні зміни деяких параметрів природного середовища;
– висока урбанізація територій;
– нераціональне розміщення об’єктів життєдіяльності у зонах
потенційної природної небезпеки;
– неефективність чи відсутність систем моніторингу компонентів
природного середовища;
– низька достовірність прогнозування небезпечних природних явищ;
– відсутність чи поганий стан захисних споруд;
– невідповідність споруд вимогам територій;
– згортання розроблення і впровадження заходів щодо запобігання
деяким небезпечним природним явищам.
Причинами виникнення НС медико-біологічного характеру є порушення
технології виготовлення, термінів зберігання та реалізації харчової продукції,
недотримання санітарно-гігієнічних та санітарно-епідеміологічних норм,
невідповідність якості питної води нормативним вимогам, низький рівень
санітарно-просвітницької роботи, що відображає негативний сучасний
екологічний та соціально-економічний стан суспільства.
В Україні щороку виникають сотні тяжких надзвичайних ситуацій
природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість
людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень.
З усіх НС природного характеру, які сталися в Україні протягом 2010 року
найбільша кількість припадає на метеорологічні – 35 %; масові отруєння
населення – 30 %; інфекційні захворювання людей – 14 %; геологічні – 11 %;
пожежі в природних екосистемах – 6 %; гідрологічні – 3 %; інфекційні
захворювання с/г тварин – 1 %. За масштабами НС природного характеру
зараховані до: місцевого (47), об’єктового (33), регіонального (6), державного (2).
У результаті цього загинуло 68 осіб і постраждало – 384 особи. За попередніми
даними було завдано збитків на суму близько 649 млн. гривень. Найбільших
збитків (94,7 %), через НС природного характеру, завдано метеорологічними та
гідрологічними процесами. З усіх загиблих і постраждалих 91,2 і 94,8 %
відповідно це наслідок НС медико-біологічного характеру.
Критичні параметри стихійних явищ, можливих на території
Львівської обл.:
- землетруси – 5–6 балів за 12-бальною шкалою MSK-64;
- вітер з швидкістю до 30 м/с і більше:
- мороз – до –35 °С;
- спека – до +35 °С;
- зливи (кількість опадів до 30 мм за 12 год. і менше);
- снігові замети (кількість опадів до 200 мм за 12 год. і менше);
24
- сніг з дощем (кількість опадів до 50 мм за 12 год і менше);
- град діаметром 20 мм;
- ожеледиця (до 20 мм);
- налипання мокрого снігу (до 35 мм);
- шквали – вітер з дощем (до 30 м/с).
2. Характеристика і наслідки дії природних загроз
2.1. Геологічно небезпечні явища
Землетруси – це сильні коливання земної кори внаслідок переміщення і
зіткнення тектонічних плит, що виникають у результаті вибухів у глибині
землі, розламів шарів земної кори, активної ャ_フ_xャвулканічної діяльності.
Наслідком землетрусу є сейсмічні хвилі. Ділянку землі, з якої виходять
хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану над нею ділянку на
поверхні землі – епіцентром землетрусу. Відстань від центру землетрусу до
епіцентру, називають глибиною осередку.
Для визначення сили підземного поштовху американський сейсмолог
Ч. Ріхтер запропонував умовну величину, яка характеризує загальну енергію
пружних коливань “шкалу магнітуд землетрусу”, яку називають шкалою
Ріхтера з діапазоном від 0 до 9. Згідно з його визначенням, “магнітуда будь-якого поштовху визначається як десятковий логарифм вираженої в мікронах
максимальної амплітуди цього поштовху, зробленого стандартним крутиль-ним сейсмографом на відстані 100 км від епіцентру”.
Для оцінювання інтенсивності (сила) землетрусу в нашій країні з 1964 ро-ку використовується 12-бальна шкала Медведева-Спонхевєра-Карніка MSK-64.
Інтенсивність землетрусу – характеризує ступінь руйнування і не може
оцінюватись магнітудою, бо не має в основі інструментальних вимірів, а
ґрунтується на багаторічних спостереженнях за наслідками багатьох
землетрусів на різних територіях.
Шкала МSК-64 (в балах) складена стосовно будівель і споруд, що не
мають сейсмостійкого підсилення конструкцій, а бал землетрусу характеризує
інтенсивність струсу в точці спостереження.
1 бал. Невідчутний землетрус. Інтенсивність коливань лежить нижче
межі чутливості, струси ґрунту виявляють і реєструють тільки сейсмографи.
3 бали. Слабкий землетрус. Відчувають люди, що знаходяться всередині
приміщень, просто неба – тільки за сприятливих умов. Коливання подібні до
струсів, що створює проїзд легкої вантажівки. Уважні спостерігачі помічають
невелике розгойдування висячих предметів.
25
5 балів. Відчувають майже всі люди, коливається і частково розплескується
вода в посуді, можуть перекинутися легкі предмети, розбитися посуд. Будівлі не
ушкоджуються.
7 балів. Коливання заважають стояти на ногах. Рухаються і можуть
впасти меблі. В усіх будівлях – тріщини в перегородках. Тріщини в тиньку,
тонкі тріщини в стінах, тріщини в швах між блоками і в перегородках, нерідко
тонкі тріщини в блоках.
9 балів. Тріщини в ґрунті. На схилах – обвали ґрунту. В усіх будівлях –
обвалення перегородок. Руйнування частини несучих стін, пошкодження і
зсув деяких панелей. Дерев’яні будинки з колод і бруса, як правило, без
руйнувань переносять 9-бальні поштовхи.
10–12 балів. Все, що створено людиною, руйнується, змінюються
ландшафти, річки змінюють свої русла.
На відміну від шкали Ріхтера, шкала МSК-64 враховує не тільки енергію
землетрусу, але й особливості руйнувань. У табл. 2.1 подано співвідношення
магнітуд землетрусів та їхньої інтенсивності.
Таблиця 2.1
Орієнтовне співвідношення величин магнітуд та інтенсивностейдля неглибоких землетрусів
Назва землетрусу Інтервал магнітуд за
Ріхтером, одиниці в осередку
Інтенсивність, за шкалою
MSK-64, бали на поверхні
Слабкі 2,8–4,3 3–6
Помірні 4,3–4,8 6–7
Сильні 4,8–6,2 7–8
Дуже сильні 6,2–7,3 9–10
Катастрофічні 7,3–9,0 11–12
Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи.
Землетруси завжди супроводжуються багатьма звуками різноманітної
інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків, якими супроводжується
руйнування будівель). Осередки землетрусів перебувають на глибині від 20 до
700 км. Залежно від глибини осередку землетруси діляться на: 1) нормальні –
з глибиною вогнища 0–70 км; 2) проміжні – 70–300 км; 3) глибокофокусні –
більше 300 км. А від причин і місця виникнення – поділяються на тектонічні,
вулканічні, обвальні та моретруси.
Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням
будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових
пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів;
26
отруєнням газами під час вулканічних вивержень; провалом населених пунктів
під час обвальних землетрусів; руйнуванням і змиванням населених пунктів
хвилями цунамі; негативною психологічною дією.
Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні:
Закарпатська, Вранча (Румунія), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.
Зі сейсмічного боку найнебезпечнішими областями в Україні є Закарпатська,
Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.
Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча,
розташована в області стикування Південних (Румунія) та Східних (Українських)
Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані на глибинах 80–160 км.
Глибокофокусність землетрусів зони Вранча зумовлює їх слабке затухання з
відстанню, тому більша частина України знаходиться в 4–6-бальній області
впливу цієї зони. Південно-західна частина України, що підпадає під
безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8 бальної
зони. Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати Буковину,
де на період з 1950 до 1976 рр. виникло 4 землетруси інтенсивністю 5–6 балів та
Одеську область, де з 1927 р. до цього часу мали місце 90 землетрусів з
інтенсивністю 7–8 балів.
Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський
півострів. Вогнища сильних землетрусів тут виникають на глибинах 20–40 км на
відстані 25–40 км від узбережжя з інтенсивністю 8–9 балів. Південне узбережжя
Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут
зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів. 11 вересня 1927 року у
Чорному морі стався підводний землетрус силою у 9 балів. У цей день у Криму
загинуло близько 20 чоловік, більше 100 були поранені, найбільших руйнувань
зазнала Ялта: матеріальні збитки склали 25 млн. карбованців.
Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У
1987 р. було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5–6 балів. Крім
того, за сейсмотектонічними та археологічними даними, встановлено сліди
давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного
разу на тисячу років.
За інженерно-сейсмічними оцінками приріст сейсмічності на півдні
України перевищує 1,5 бала, у зв’язку з чим було визначено, що в окремих
районах 30–50 %, забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та
інженерного ризику.
Статистична повторюваність карпатських землетрусів складає 11–28
років. Чим більший розрив у часі, тим більша ймовірність сильнішого
землетрусу. У Карпатському регіоні зареєстровано 190 землетрусів. Останній
землетрус силою 4,5 бали за шкалою МSК-64 стався в 1990 р.
27
Прикладом найсильніших землетрусів в України вважається землетрус у
її східній частині поблизу м. Куп’янська магнітудою 3,5 та інтенсивністю
5–6 балів у 1913 році, а в західних областях України – землетрус 2002 року
поблизу смт. Микулинці в Тернопільській області магнітудою 4, який в
епіцентрі мав інтенсивність 6 балів з 7-ми бальними ефектами на ослаблених
ґрунтах. До цього зазначена територія вважалася 5-ти бальною. У Львівській
області, з достовірно описаних, найбільший землетрус відбувся у 1875 році __________в
районі м. Великі Мости. Він характеризувався магнітудою 5,3 та глибиною
19 км і відчувався в епіцентріальній зоні з інтенсивністю 6 балів.
Для прогнозування землетрусів в Україні створено національну мережу
сейсмічних спостережень до складу якої входить 34 сейсмічні і геофізичні станції,
19 з яких оснащені сучасною цифровою апаратурою, а станція “Київ” належить до
Глобальної сейсмічної мережі. Найдавнішою є сейсмічна станція “Львів”, яку
засновано у 1899 році. Вся отримана інформація стікається і обробляється в
Національному центрі сейсмічних даних. Нинішня мережа сейсмічних станцій
України – це дві ізольовані одна від одної регіональні системи спостережень, що
контролюють сейсмічну активність не більше 300 км.
Головний недолік нашої методики прогнозування, яка не відрізняється від
світових – відсутність інформації в реальному часі. Прогнозування здійснюється
за рухом ділянок земної кори, зміною кута їхнього нахилу, зміною рівнів води в
свердловинах і колодязях, визначенням вмісту радону в підземних водах, зміною
геомагнітного поля, земляного електроопору та ін. Проте, запобігти землетрусам
точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80 % випадків і то
дуже приблизно.
Ознаками землетрусу також можуть слугувати деякі непрямі прикмети,
про які має знати населення: запах газу в місцях, де раніше повітря було
чистим, і це явище не спостерігалося; занепокоєння птахів і домашніх тварин;
спалахи у вигляді розсіяного світла блискавок; іскріння недотичних, але
близько розташованих один до одного електричних дротів; блакитне світіння
внутрішніх поверхонь стін будинків; самозапалювання люмінесцентних ламп
незадовго до підземних поштовхів.
Правила безпеки під час землетрусу:
– важливо зберігати спокій; за перших поштовхів (до 20 с) слід
покинути висотні споруди (якщо ви перебуваєте не вище другого
поверху) і триматися подалі від них;
– якщо цього не зроблено, то в багатоповерховому будинку безпечніше
перечекати поштовх, не поспішати до ліфтів чи сходових майданчиків
– вони обвалюються найчастіше;
– в приміщенні слід зайняти безпечне місце (де мінімальна загроза
обвалу перекриття): це отвори капітальних внутрішніх стін, кути,
28
утворені ними; можна заховатися під балками каркасу, несучими
колонами, біля внутрішньої капітальної стіни.
– небезпечні місця у будинку – кутові кімнати, зовнішні стіни і вікна,
біля важких високих предметів у кімнаті;
– після припинення поштовхів слід вийти на вулицю у безпечне місце,
щоб уникнути падіння уламків;
– опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, якщо потрібно,
надати першу допомогу собі і тим, хто її потребує;
– подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває ззовні завалу
(голосом, стуком);
– перебуваючи в машині, слід зупинитися подалі від високих будинків
чи естакад і залишатись у машині до припинення поштовхів.
Заходи зменшення наслідків землетрусу:
- заборона будівництва об’єктів у районах прогнозованого землетрусу
вище 9 балів;
- сейсмостійке будівництво і підвищення сейсмостійкості побудованих
будівель за прогнозованої сили землетрусу 7 балів і вище;
- розосередження об’єктів під час будівництва міст і населених пункті;
- підвищення пожежостійкості будівель;
- будівництво доріг з твердим покриттям;
- заборона будівництва потенційно небезпечних об’єктів (АЕС, ХНО);
- контроль за сейсмічною ситуацією, прогнозування землетрусів.
Зсуви – це зміщення донизу по схилу під дією сил тяжіння великих
ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас.
Вони характерні для зон тектонічних порушень, високих терас, схилів
ерозійних систем, рік та водосховищ. Виникають зсуви за крутизни схилу
10 % і більше, на глиняних ґрунтах за надмірного зволоження можуть
виникати і за крутизни 5–7 %.
Зсуви можуть виникати як з природних, так і антропогенних причин. До
природних належать: збільшення крутизни схилів, підмив їхньої основи морською
чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та ін. Антропогенними причинами є:
руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою
лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на
схилах. Згідно з міжнародною статистикою до 80 % сучасних зсувів пов’язано з
діяльністю людини.
За глибиною залягання зсуви є: поверхневі (1 м), мілкі (5 м), глибокі (до
20 м), дуже глибокі (понад 20 м); за типом матеріалу: кам’яні (граніт, гнейс) та
ґрунтові (пісок, глина, гравій); залежно від потужності: малі (до 10 тис. м3),
великі (до 1 млн. м3), дуже великі (понад 1 млн. м3).
29
Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає
гірська порода схилу, що становить основу зсуву, а також наявність вологи.
Швидкість руху зсуву становить від 0,06 м/рік до 3 м/с.
За швидкістю зміщення порід зсуви класифікують на:
- повільні (швидкість складає декілька десятків сантиметрів за рік);
- середні (декілька метрів за годину або добу);
- швидкі (десятки кілометрів за годину).
Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими
жертвами. Об’єм порід, які зміщуються під час зсувів, сягає від декількох сотдо багатьох мільйонів кубічних метрів.
Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя,
створюють небезпеку під час добування корисних копалин, викликають
ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, переважно гребель.
Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на право-бережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій
області.
У Львівській області нараховують 1347 зсувів, з них 14 – активні, що
займають площу 0,37 км2. У межах забудови зафіксовано 158 зсувів, з них 28
розташовані поблизу об’єктів економіки.
Прогнозування зсувів здійснюють на основі об’єктивних даних,
одержаних внаслідок спостереження за розвитком сучасних екзогенних
процесів та районування їх для оцінки можливості виникнення НС.
Захистом від зсувів є запобігання їм – відведення поверхневих вод,
штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація
схилу за допомогою підпорів.
Селеві потоки – це паводки з великою кількістю ґрунту, каміння, уламків
гірських порід (до 75 % об’єму потоку), що рухаються зі швидкістю від 2 до
10 м/с. Виникають у басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив,
танення снігів, зсувів, проривів гірських озер, землетрусів.
За складом розрізняють потоки грязьові – суміш води, невеликої кількості
землі та дрібного каміння; грязьо-кам’яні – суміш води, гравію, гальки та
невеликого каміння; водо-кам’яні – суміш води з камінням великого розміру.
За потужністю (об’ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні,
середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом
матеріалу понад 1 млн. м3 і спостерігаються на земній кулі один раз на 30–50
років. Потужні селі виносять матеріал об’ємом у сотні тисяч кубічних метрів і
виникають рідко. Під час селів малої потужності виноситься матеріалу близько
10 тис. м3 і виникають такі селеві потоки щорічно, іноді і декілька разів на рік.
Найчастіше на території України селі виникають у гірських районах
Карпат та Криму, на правому березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю
30
11–12 років спостерігаються селі в долинах ярів, що розташовані на Півден-ному березі Криму. Площа ураження селевими потоками складає від 3 до 25%
території України. В Криму вони поширюються на 9 % території, в
Закарпатській області – на 40 %, в Чернівецькій – 15 %, в Івано-Франківській –
33 %. У Карпатах найчастіше утворюються водо-кам’яні селеві потоки малої
потужності (сили). Там виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою
активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра. Тиси, Прута.
Прогнозування можливих селевих потоків полягає у завчасному
передбаченні формування селевого потоку в селеактивному районі. Небезпека
селів не тільки в їхній руйнівній силі, але й у раптовому їхньому виникненні.
Засобів прогнозування селевих потоків на сьогодні не існує, оскільки наука
точно не знає, що саме провокує початок сходу потоку. Однак відомо, що
необхідні дві основні передумови – достатня кількість уламків гірських порід і
вода. До того ж для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які
дають змогу оцінити ймовірність їхнього виникнення. Наприклад, для районів
з великою ймовірністю селевих потоків, викликаних зливами, визначається
критична сума опадів за 1–3 доби.
Засоби боротьби з селевими потоками: будівництво гребель, каскаду
запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення обкосів,
нарізання терас лісонасадження.
Правила поведінки при зсувах та селях:
– почувши попередження про селевий потік або зсув, які насуваються,
якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;
– витягувати людей, які потрапили в потік, використовуючи дошки,
палки, канати, мотузки та інші засоби;
– виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись
до краю;
– після зсуву переконатись, чи відсутній витік газу і загроза пожежі.
Карст (від назви вапнякового плато в Югославії) – явища, які виникають в
гірських породах через їх розчинення водою з утворенням провалів, печер,
тунелів, підземних рік та озер. На 60 % території України розвиваються карстові
процеси. Характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту.
Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви,
колодязі, провалля), що складає 27 % від всієї площі карстоутворення.
Найрозвиненіший відкритий карст на території Волинської області на площі 594
км2, Рівненської – 214 км2, Хмельницької – 4235 км2.
Найінтенсивніше активізація карстового процесу відбувається під впливом
технічної діяльності (будівництво та експлуатація зрошувальних систем, каналів,
розроблення родовищ корисних копалин), що підтверджується щільністю
поверхневих карстів.
31
Особливого розвитку карст набув у районах видобутку солей (Солотвинське,
Калуське, Стебницьке, Ново-Карфагенське родовища), що розташовані у
Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Донецькій областях та сірки
(Немирівське, Язівське, Роздільське, Гуменецьке та Тлумачівське родовища)
(Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області).
Проти карстові заходи: заборона будівництва техногенно небезпечних
об’єктів у карстонебезпечних районах; стабілізація порожнин гірничих
виробок; цементація порожнин сольових виробок.
Обвал – відрив снігових (льодяних) брил або мас гірських порід від схилу чи
укосу гір та їхнє вільне падіння під дією сил тяжіння. Обвали природного
походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових долин.
Осип – це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.
Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів,
деякі з яких мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як,
наприклад, Демерджинський обвал 1896 р.
Абразія – це процес руйнування хвилями берегів морів, озер та водосховищ.
Абразійний процес найпоширеніший на Чорноморському та Азовському
узбережжях. У береговій зоні Криму щороку зникає 22 га, між дельтою Дунаю та
Кримом – 24 га, у північній частині Азовського моря – 19 га. До 60 % берегів
Азовського та до 30 % – Чорного морів є в зоні абразійних процесів. Швидкість
абразії становить в середньому 1,3–4,2 м на рік.
2.2. Метеорологічно небезпечні явища
В Україні щорічно спостерігається близько 150 випадків стихійних
метеорологічних явищ. Найчастіше повторюються сильні дощі, снігопади,
ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання. Наслідком
катастрофічних природних явищ метеорологічного походження є значні
матеріальні збитки.
Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова
зона, де вони є характерні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії,
лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.
Для Українських Карпат найхарактерніші сильні зливи, що спричиняють
селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні
снігопади. Узбережжя Чорного та Азовського морів перебуває у зоні впливу
атмосферних явищ, характерних для морського клімату.
Буревії – це вітри великої сили з швидкістю понад 32 м/с (близько
120 км/год). Буревій руйнує будівлі, лінії електропостачання, зриває дахи з
32
будівель, ламає та вириває з корінням дерева, перекидає автомобілі,
пошкоджує транспортні комунікації і мости. У разі поширення над морем
викликає величезні хвилі висотою 10–12 м, пошкоджує причали і кораблі.
Англійський адмірал Ф. Бофорт ще в 1806 запропонував 12-бальну шкалу
вітрів. Він поділив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас.
На сьогодні існують сучасні методи прогнозу буревіїв. Кожне підозріле
скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супут-никами з космосу. Ця інформація закладається в комп’ютери, щоб розрахувати
шлях і тривалість буревію та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.
Смерчі – утворення величезних вихорів, що переміщаються з швидкістю до
450 км/год. Виникають при зіткненні великих повітряних мас різної температури і
вологості. Смерч спричиняє пожежі, нищення будівель, руйнування технічних
об’єктів. В Україні смерчі трапляються в Азовському та Чорному морях.
Коли буревії супроводжуються грозами, вони стають небезпечнішими,
додається ще один уражальний чинник – блискавка. Вона володіє значною
руйнівною енергією (це високо енергетичний електричний розряд), влучаючи в
окремі об’єкти, викликає пожежі, вибухи, руйнування будівель. Найнебезпечніші
є будинки в сільській місцевості, що не мають блискавковідводів, а також природ-не середовище. Найчастіше блискавка влучає у високі поодинокі предмети –
опори ЛЕП, димові труби, дерева, високі споруди, гори. В лісі блискавкою
найчастіше уражаються дуби, сосни, ялини, рідше береза, клен.
Правила безпеки під час буревію:
– отримавши попередження, щільно зачинити вікна, двері і захистити їх;
– з дахів і балконів забрати речі, що можуть травмувати людей;
– в будинку відімкніть електропостачання, перекрийте газ;
– в будівлях триматись подалі від вікон; найбезпечніші місця: підвали,
сховища, метро, внутрішні кімнати перших поверхів будинків;
– на відкритій місцевості слід заховатись у западині, яру, канаві;
– під час грози для попередження уражень блискавкою не можна стояти
під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач;
– уникайте споруд підвищеного ризику – мостів, естакад, ліній
електромереж, водойм, висотних об’єктів, дерев.
Правила безпеки під час блискавиці:
– не ховатись під поодинокими предметами, не стояти в повен зріст, не
лягати на землю, краще присісти;
– негайно позбутись всіх металевих предметів, відімкнути мобільні
телефони;
– не торкатися металевих предметів (огорож, стовпів, металевих
будівельних конструкцій);
33
– якщо предмети навколо вас гудуть (дзвенять), це небезпечно,
перейдіть в інше місце;
– під час грози не ходіть босоніж, не купайтесь, не плавайте на човні.
Інженерний захист територій від буревіїв:
– обмеження розміщення небезпечних виробництв у буренебезпечнихрайонах ;
– насадження лісових смуг у степових районах;
– зменшення запасів і термінів зберігання на ОГ вибухо- і хімічно-небезпечних речовин;
– зміцнення промислових, житлових будівель і споруд;
– укриття людей і особливо цінного майна в заглиблених приміщеннях.
2.3. Гідрологічні небезпечні явища
Гідрологічними небезпечними явищами, що існують в Україні, є повені
(басейни річок), крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і
Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря.
Повені – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в
річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу,
вітровим нагоном води, руйнуванням дамб і гребель. Весняну повінь внаслідок
танення снігу і льоду на річках називають водопілля, а дощову повінь (літо-осінь),
високе, але нетривале підняття рівня води у річці – паводок.
Наслідки повеней: затоплення значної площі землі; ушкодження та
руйнування будівель; ушкодження автомобільних шляхів і залізниць;
руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем; загибель
свійських тварин та знищення врожаю сільгоспкультур; вимивання родючого
шару ґрунту; псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування,
добрив; загроза інфекційних захворювань (епідемії); погіршення якості питної
води; загибель людей.
Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України.
Майже кожен рік затоплюються низинні поліські території між річками
Західний Буг, Стохід і Прип’ять, що стримує розвиток регіону.
На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений
паводковий режим стоку. В середньому на рік тут буває 6–7 повеней, які
формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки,
призводять до масових руйнувань та загибелі людей.
Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму)
формуються дуже швидко, від кількох годин до 2–3 діб, що ставить високі
вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення.
34
Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою
прогнозуються. Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить
ефективність профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз
повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.
Правила безпеки під час повені:
– отримавши попередження про затоплення, слід негайно перейти на
височину, попередньо вимкнувши газ, воду, електроенергію;
– за повільної повені слід перенести майно в безпечне місце – на горища,
дахи будівель;
– за стрімкої повені слід залишити місце затоплення, скориставшись
човном, катером, колодою, бочкою, автомобільною камерою;
– опинившись у воді, скинути важкий одяг, скористатись плавзасобами і
чекати допомоги.
Інженерно-технічний захист від повеней:
– будівництво об’єктів за межами високих рівнів можливого затоплення;
– використання перших поверхів житлових будинків за адміністративним
призначенням;
– регулювання паводкового процесу за допомогою інженерних систем
водосховищ;
– розміщення елементів інфраструктури з урахуванням можливих
затоплень;
– зміцнення берегів річок дамбами, насипами, іншими інженерними
конструкціями;
– забезпечення стійкості функціонування мостів, електромереж,
комунікацій;
– перевірка стану захисних гідротехнічних споруд.
Снігові лавини виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили
зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення
снігових мас по схилу.
Великі лавини виникають на схилах у 25–60 градусів через переванта-ження схилу після великого випадання снігу, найчастіше під час відлиги,
внаслідок розрихлення в нижніх частинах снігової товщі горизонту.
В історії людства було багато лавинних катастроф. В Альпах відома
страшна трагедія, яка відбулася під час Першої світової війни. На австро-італійському фронті, що проходив сніжними гірськими перевалами, стихія
згубила близько 10 тисяч солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною
вважається Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тисяч
лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах
Карпат та Криму.
35
Схід снігових лавин може бути спричинений різними чинниками, а саме:
перенапруженням снігового покрову, яке виникнуло внаслідок пересування
тварин або людей, різким поривом вітру, звуковою хвилею, різкою зміною
метеорологічних умов.
Небезпеки пов’язані зі сходженням снігових лавин і захист від них.
Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує все на своєму
шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал
жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран небезпечніший, ніж
удар снігової маси – перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить
людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від тієї, що викликає вибух
великої бомби.
Правила поведінки під час сходження лавин. У разі захоплення
людини сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на поверхні
(звільнитись від вантажу, намагатись рухатись догори, рухи як під час
плавання); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб
створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот, і людина
задихається).
Напрямляючись у гори, необхідно мати зі собою лавинні мотузки
яскравого кольору (мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки
їй людину, яка потрапила у снігову лавину, могли знайти).
Пасивний та активний захист від лавин. У разі пасивного захисту уни-кають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджу-вальні щити. За активного захисту проводять обстріл лавинонебезпечних схилів,
що викликає схід невеликих, безпечних лавин, запобігаючи так накопиченню
критичних мас снігу.
Для захисту від снігових лавин будують лавинорізи, галереї, вітрові
щитки, на схилах гір висаджують дерева, проводять попереджувальний
обстріл схилів із спеціальних гармат.
2.4. Природні пожежі
Природні пожежі – неконтрольований процес горіння, за якого гинуть
люди та нищаться матеріальні цінності. Основними типами пожеж є
ландшафтні, лісові та степові, причинами їхнього виникнення є природні
явища (посухи, блискавки), самозаймання сухої рослинності і торфу. Близько
90% пожеж виникає з вини людини.
У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зростаючого
потоку відпочивальників, оскільки їхня площа значно менша від науково
36
обґрунтованих норм. Така ситуація найхарактерніша для Херсонської,
Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної
Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.
Правила безпеки під час пожежі:
– остерігатись відкритого полум’я і диму, які поширюються в напрямку
вітру;
– найбезпечнішим місцем під час природної пожежі є поверхня землі і
приземний шар повітря;
– долати територію пожежі найкраще перпендикулярно до напрямку
вітру, плазуючи або пригинаючись до землі;
– для захисту дихальних шляхів слід закрити ніс і рот вологою
тканиною, одягом.
Гасіння пожеж
Головними заходами боротьби з лісовими пожежами є: збивання краю
вогню; засипання його землею; заливання водою (хімікатами); створення
мінералізованих протипожежних смуг; пускання зустрічного вогню.
Степові (польові) пожежі гасять так само, як і лісові. Гасіння підземних
пожеж здійснюється здебільшого двома способами. Відповідно до першого
способу навколо торф’яної пожежі на відстані 8–10 м від її краю копають
траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових
вод і заповнюють її водою. Згідно з другим – влаштовують навколо пожежі
смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу
водою успіху не мали.
2.5. Біологічні небезпеки
До біологічних небезпек належать макроорганізми (рослини та тварини) і
патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії,
віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).
Отруйні рослини – це рослини, що виробляють і накопичують у процесі
життєдіяльності отруту, що викликає отруєння тварин і людей. Людям відомо
більше 10 тис. видів таких рослин.
Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать
переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.
Отруйні рослини, що містять алкалоїди, вражають центральну нервову
систему, в них збудлива або гнітюча дія, негативно впливають на роботу
серця, шлунка, нирок і печінки. До них належать: блекота чорна, дурман
звичайний, беладонна звичайна, сімейство макових, аконіт джунгарський.
37
Отруйні рослини, що містять серцеві глікозиди, викликають ураження
серцево-судинної системи й одночасно діють на шлунково-кишковий тракт і
центральну нервову систему. Це – конвалія травнева, всі види наперстянок,
вовче лико (вовча ягода).
Отруйні рослини, що містять органічні кислоти, в разі потрапляння у
шлунок викликають ураження шлунково-кишкового тракту й одночасно діють
на центральну нервову і серцево-судинну системи. Прикладом є вороняче око.
Рослини, що містять ефірні масла, викликають ураження шкіри і
слизових оболонок, а в разі проковтування – ураження шлунково-кишкового
тракту. Це рослини переважно родини жовтцевих (жовтець їдкий, жовтець
отруйний, жовтець повзучий), родини зонтичних (вех отруйний, цикута
отруйна, болиголов, борщовик) та чистотіл.
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
– отруйні (бузина трав’яниста, конвалія, плющ, сімейство лютикових);
– дуже отруйні (олеандр, ракитник, всі види наперстянок, пасльону,
рододендрону тощо);
– смертельно отруйні (блекота чорна, беладона, дурман, болиголов,
цикута, вовче лико, всi види аконiту).
До отруйних рослин також зараховують деякі види грибів. З отруйних
грибів найвідоміші поганки (чия отрута майже миттєво викликає ядуху,
судоми, білу гарячку) і мухомори. Крім того, є багато отруйних грибів, що
маскуються: несправжні лисички, неправдиві опеньки, двійники боровиків –
жовчні та сатанинські гриби, несправжні валуї тощо. Деякі їстівні гриби
(зморшкові, молочна трава, деякі сироїжки) за неправильного приготування
також викликають небезпечне отруєння організму.
Під час отруєння будь-якими рослинами спостерігається прихований
період. Тривалість його може коливатися від декількох хвилин до доби,
залежно від видів небезпечної хімічної речовини.
Допомога людині, яка з’їла отруйну рослину, така сама, як і в разі
харчового отруєння: промивання шлунку, викликання блювоти, приймання
ентеросорбентів, обволокувальних речовин, очисні клізми. При опіках
ефірними маслами після дотику до веху, жовтцю, чистотілу необхідно змити
небезпечну речовину водою з уражених ділянок тіла. Потім необхідно
збризкати їх протиопіковими аерозолями й накласти стерильну марлеву
серветку або чисту попрасовану тканину. Для подальшого лікування отруєння
чи опіку необхідно звернутися до лікаря.
Отруйні тварини. Тварини використовують отруйні хімічні речовини
для нападу або захисту. Найхарактерніші отруйні форми тварин і їхній вплив
на організм людини подано в табл. 2.2.
38
Таблиця 2.2
Отруйні тварини та їхній вплив на організм людини
Тваринний організм Вплив на організм людини
Павуки (тарантул, чорна вдова)
Надзвичайно сильні больові відчуття, головний
біль, слабкість, порушення свідомості, судоми,
тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки
Кліщі (коростяні, іксодові,
аграсові) Укуси, почервоніння, стан загального отруєння
Комахи (оса, бджола, шершень,
мураха, жук, гусениця )
Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози
шкіри, запалення, больові відчуття, летальні
наслідки
Морські тварини (скат, морський
дракон, скорпена, коралові
поліпи, медуза, морський їжак)
Уколи, слабкість, деколи втрата свідомості, діарея,
судоми, порушення дихання, зниження тиску,
летальні випадки
Рептилії (кобра, гюрза, ефоя,
щитомордник, гримуча змія,
морська змія та інші змії)
Параліч скелетної й дихальної мускулатури,
пригнічення функцій центральної нервової та
дихальної систем, в’ялість, апатія, гальмування
рефлексів, патологічний сон, летальні випадки
Внаслідок істотного погіршення екологічного стану довкілля у міських
агломераціях відбуваються різкі зміни місцевої флори і фауни, які
супроводжуються інтенсивним поширенням переносників збудників різних
хвороб людини і домашніх тварин (іксодові кліщі, численні паразити та ін.).
Значну загрозу становлять також безпритульні домашні тварини і щурі, які
переносять сказ, туляремію, гельмінти, внаслідок чого ґрунт у парках і скверах
міст стає джерелом серйозних інфекцій.
У природі також можлива зустріч з хворою чи пораненою твариною. Звірі,
як правило, чують людину задовго до того, як вона зможе побачити їх, і, за
рідкісним винятком, завжди намагаються уникнути такої зустрічі. Однак, якщо
потривожити тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати
небезпечною.
Змія зразу не нападає. Спочатку вона шипить, робить фальшиві випади –
неначе попереджає і ніби пропонує розійтись мирно. Як тільки людина
відступить – гадюка негайно ховається.
Захист від кліщів – це перш за все заходи безпеки, про які треба пам’ятати,
знаходячись за містом. По-перше, краще триматися подалі від пасовищ, місць
водопою або годування худоби, чагарників, ярів і балок. По-друге, необхідно
бути відповідно одягненим: одяг повинен бути з довгими рукавами, закрите
взуття, довгі штани, головний убір. По-третє, необхідно періодично оглядати
39
себе і тих, хто з вами, для виявлення кліщів, які присмокталися, оскільки
присмоктування проходить безболісно і непомітно.
Якщо ви виявили кліща, що присмоктався, то потрібно:
1. Змастити місце укусу кліща будь-яким рослинним маслом або жирним
кремом.
2. Зробити нитяну петлю, накинути на кліща, що присмоктався, затягнути
її і похитуючими рухами спробувати висмикнути комаху з ранки.
3. Обробити ранку йодом.
4. Обов’язково доставити укушеного в травмпункт, а кліща – в спеціальну
лабораторію, щоб перевірити його на предмет інфікованості енцефалітом; якщо
кліщ виявиться заражений, потерпілому потрібно терміново пройти про-філактику.
5. Якщо видалити кліща повністю не вийшло, то обов’язково потрібно
звернутися до лікаря, який витягне залишки комахи хірургічним способом,
обробить ранку і спостерігатиме за потерпілим до того часу, поки не
переконається, що небезпеки для здоров’я немає.
Мікроорганізми – це найдрібніші, переважно одноклітинні істоти, видимі
тільки під мікроскопом, характеризуються величезною різноманітністю видів,
здатних існувати в будь-яких умовах. Мікроорганізми виконують корисну роль в
обігу речовин у природі, використовуються в харчовій (під час виробництва пива,
вин ліків тощо) і мікробіологічній промисловості. Проте, деякі види мікро-організмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби
рослин, тварин і людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія,
туберкульоз і багато інших у віддалені часи забирали тисячі життів, сіючи
марновірства і страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби
спричиняються мікроорганізмами. Вперше вдалося побачити бактерії голландцеві
Антоні Ван Левенгуку в 1676 році. Випадкове відкриття Левенгука стало
початком нової науки – мікробіології. Її основоположником вважається французь-кий вчений Луї Пастер.
Серед патогенних мікроорганізмів розрізняють бактерії, віруси, рикетсії,
спірохети, прості.
Бактерії – типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають
форму правильних кульок, називаються коками. Групи коків називаються
стафілококами або стрептококами. Бактерії всюдисущі і витривалі. Їх
знаходили у воді гейзерів з температурою біля 100 °С, у вічній мерзлоті, де
вони пробули більше 2 млн. років, у відкритому космосі, а також в зонах
смертельної для людини радіації. Є бактерії-хижаки, які ловлять простих.
Деякі бактерії харчуються аміаком, метаном. Їх намагаються використовувати
для “поїдання” метану в шахтах. Розмножуються бактерії простим діленням
надвоє, в сприятливих умовах через кожні 20 хв.
40
До бактерійних захворювань відносяться чума, туберкульоз, холера,
правець, проказа, дизентерія, менінгіт тощо.
Чума – передається повітряно-крапельним способом від хворих гризунів.
Інкубаційний період приблизно три доби, втрати працездатності 7–14 діб. Від
неї в середні віки загинули десятки мільйонів чоловік. Ця хвороба наводила на
людей панічний жах. Вважається, що в XX столітті небезпека чуми зникла.
Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 році, але остаточно ця хвороба
не переможена. Холера до Європи занесена в 1816 році. Випадки холери
трапляються і в наш час. Правець вражає нервову систему. Хвороба
переможена за допомогою профілактичних щеплень. Випадки захворювання
проказою стали рідкісними. Хворих як і раніше поміщають в лепрозорії.
Віруси, найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової
кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Форма паличкоподібна, сферична та
ін. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси – внутрішньоклітинні паразити:
розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментатив-ний апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок. Віруси
дрібніші за бактерій у 50 разів. Їх не видно в світловому мікроскопі та їх не затри-мують найтонші фарфорові фільтри. Віруси поширені всюди. Вони викликають
хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів займається вірусологія.
Віруси на відміну від бактерій, не здатні існувати і розмножуватися
самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що володіє своїм обміном речовин.
Бактерії здатні рости і розмножуватися на штучних живильних середовищах.
Віруси, як справжні клітинні паразити повністю залежать від обміну речовин у
клітині-господині. Вони заражають клітину і примушують її допомагати своєму
розмноженню, що, як правило, закінчується загибеллю клітини. Віруси, на відміну
від бактерій, розмножуються лише в живих клітинах. Тому віруси вивчаються на
рівні організму піддослідної тварини або культури клітки. Вірусними захворю-ваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит та ін.
Віспа – передається повітряно-крапельним шляхом. Інкубаційний період
12 діб, втрати працездатності 12–24 доби. Стародавні рукописи донесли до
нас опис страшних епідемій віспи, в яких гинуло до 40 % хворих. У 1976 році
Едвард Дженнер запропонував робити щеплення (вакцинацію) проти віспи.
Але тільки в 1980 році ВІЗ оголосила про те, що віспа переможена. Тепер
дітям, які народилися після 1980 року не роблять віспощеплення.
СНІД. У 1981 році в Сан-Франциско були виявлені люди, хворі
незвичайними формами запалення легенів і пухлин. Захворювання закінчувалися
смертю. Як з’ясувалося, у цих хворих був різко ослаблений імунітет організму. Ці
люди гинули від мікробів, які в звичайних умовах викликають лише легке
нездужання. Хворобу назвали СНІД-синдром набутого імунодефіциту. Віруси
41
СНІДу одночасно відкрили в 1983 році біологи у Франції і США. Встановлено,
що вірус СНІДу передається під час переливання крові, нестерильними
шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним
молоком. Перші півроку–рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у
людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може
заразити оточуючих. Досі ліки проти СНІДу не знайдені. СНІД називають “чумоюXX століття”.
Грип. Епідемія грипу описана Гіппократом ще в 412 році до нашої ери. У XX
столітті було зафіксовано 3 пандемії грипу. У січні 1918 року епідемія грипу
“іспанка” обійшла світ, заразивши близько 1,5 млрд. осіб і забравши 20 млн.
життів. У 1957 році близько 1 млрд. людей захворіли “азіатським __________грипом”,
загинуло більше 1 млн. осіб. У 1968–1969 рр. лютував “гонконгський грип”.
Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV ст. були 4
епідемії, в XVII – 7, в XIX – вже 45. Вірус грипу дуже швидко змінюється, тому до
тепер проти нього немає надійних щеплень. Не встигли лікарі розробити вакцину
проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з’являється вже в новій формі.
Рикетсії – дрібні хвороботворні бактерії, розмножуються в клітинах
господаря (також як і віруси). Спричиняють: висипний тиф, ку-лихоманкутощо. Рикетсіоз (ку-лихоманка) – гостра інфекційна хвороба людини і тварин.
Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м’язах.
Передається людині від тварин.
Спірохети – мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких витких
ниток. Мешкають в ґрунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети –
збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та ін. хвороб.
Актиноміцети, мікроорганізми з рисами організації бактерій і простих
грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є патогенними,
викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі
актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти. Використовуються
в мікробіологічній промисловості.
Хвороботворні мікроорганізми можуть виробляти особливі отруйні
речовини – токсини. Надзвичайно небезпечні. Так, грам ботулінового токсину
містить 8 млн. смертельних доз, тобто, він у 1000 разів отруйніший від
ціанистого калію.
Інфекційні хвороби – розлади здоров’я людей, що спричиняються живими
збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками,
гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їхньої
життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від
заражених осіб до здорових і схильні до масового поширення.
Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних
захворювань можуть викликати різні клінічні й анатомічні розлади.
42
Особливостями дії мікроорганізмів є висока ефективність зараження людей;
здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою
чи з певними зараженими предметами або через харчі (воду, молоко, продукти),
вживаючи які людина хворіє; наявність певного інкубаційного періоду (від
декількох годин до десятків днів); здатність проникати в негерметичні
приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей. Поширенню багатьох
інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.
З усіх інфекційних захворювань, найбільше розповсюдженими на
території України є дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний
паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:
– через верхні дихальні шляхи (повітрям);
– через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);
– через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);
– через шкіру та слизові оболонки.
Більшість інфекційних, захворювань передається через дихальні шляхи.
Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках верхніх дихаль-них шляхів: носа, горла, гортані. Поширення епідемій відбувається в місцях
скупчення багатьох людей, під час спілкування хворого зі здоровою людиною.
Зараження організму людини кров’яними інфекціями відбувається в момент укусу
комахами.
Борються з поширенням інфекційних захворювань ізоляцією хворих, за
допомогою правил особистої гігієни та безпеки.
Специфічна профілактика – одна з найефективніших методів боротьби з
інфекційними захворюваннями. Вона основується на створюванні штучного
імунітету через попереджувальні щеплення. У наш час широкого вжитку набули
щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця,
дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи тощо. Проти деяких
захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим
планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення
проводять лише тоді, коли виникає загроза їхнього поширення.
У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист,
обов’язковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.
Дезінфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із
зовнішнього середовища. Разом з дегазацією та дезактивацією дезінфекція
належить до поняття спеціального оброблення різних об’єктів з метою
ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї, а дезінсекцію – для
знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних
захворювань, а дератизацію – для боротьби з гризунами, що можуть бути
джерелом або переносниками інфекцій.
43
Поширення на великі території за короткий час масового захворювання
людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн,
материків, його називають пандемією. Охоплення великих територій
ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження
тварин на великих територіях – епізоотією.
Епізоотія – одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої
кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не
менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований
рівень захворюваності на цій території. Найпоширеніші на території України
такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз,
сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо,
хвороба Марека. У 2010 p. зареєстровано 2 випадки інфекційних захворювань
та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.
Епіфітотія – масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворю-вання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням
їхньої продуктивності, за якого уражено понад 50% їхньої поверхні.
В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої
роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій
зоні траплявся масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої
пшениці – клопа-черепашки.
3. Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля
В Україні існує надмірне техногенне навантаження на природне
середовище, яке на її території розподілене нерівномірно. Національний
інститут стратегічних досліджень під егідою РНБО дослідив екологічну
безпеку населення регіонів (областей) України на підставі інтегральних
характеристик (21 показник), що враховують практично всі техногенно-екологічні ризики:
– масштаби розвитку техногенного середовища;
– насиченість території техногенно небезпечними підприємствами;
– забруднення навколишнього середовища;
– наявність хімічно-небезпечних виробництв;
– наявність вибухонебезпечних виробництв;
– наявність сейсмонебезпечних зон;
– лісові та польові пожежі;
– наслідки на Чорнобильській АЕС;
– природно-ресурсний потенціал.
44
Згідно з усіма показниками для кожної області України розраховано
інтегральний показник екологічної безпеки (І), який теоретично може
змінюватись від 1 (територія непридатна для проживання) до 0 (ідеально
сприятлива для проживання). Чим більше значення І, тим більша небезпека
для життєдіяльності людини. Середньоукраїнський показник – 0,21.
Усі області України за інтегральним показником екологічної безпеки
можна поділити на 4 групи:
1. Дуже високий рівень екологічної небезпеки (0,5<І<1)
• Донецька – 0,827
• Луганська – 0,606
• Дніпропетровська – 0,603
2. Високий рівень екологічної небезпеки (0,3<І<0,5)
• Київська – 0,414
3. Середній рівень екологічної небезпеки (0,1<І<0,3)
• Запорізька – 0,248
• Івано-Франківська – 0,248
• Львівська – 0,224
• Одеська – 0,183
• Харківська – 0,170
• Крим – 0,155
• Полтавська – 0,141
4. Низький рівень екологічної небезпеки (0<І<0,1)
• Чернігівська – 0,015
• Херсонська, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська та ін.
Забруднення довкілля Львівщини
Західний регіон України з одного боку має розвинуту гірничо-видобувну,
нафтопереробну, хімічну, целюлозно-паперову індустрію, з іншого – це
скарбниця рекреаційних можливостей, “легені” Європи.
Загальний фон забруднення довкілля Львівщини формується за рахунок
внутрішніх (енергетичні об’єкти, промислові підприємства, комунальні госпо-дарства) і транзитних джерел (автотранспорт, нафтопроводи, ввезення відходів).
Через область проходить Головний Європейський вододіл (Розточчя),
тому зовнішніх забруднень поверхневих вод немає, але місцеві забруднення
Дністра і Західного Бугу створюють міжнародні проблеми.
Львівщина захоронює на території Яворівського району (с. Буда)
радіоактивні відходи із 7 областей України.
45
Значний негативний вплив на довкілля здійснюють Яворівське та
Роздільське ДГХП “Сірка”, Стебницьке ДГХП “Полімінерал”. Інтенсифікація
карстоутворення від видобутку корисних копалин загрожує рекреаційній зоні
м. Трускавець.
В області накопичені промислові відходи видобутку сірки, кам’яного
вугілля (м.Червогоград).
Лісистість території області сягає 28 % (середня по Україні – 14,5 %),
проте надмірне вирубування лісів в Карпатах спричинило глибоке порушення
захисної функції лісу (біорізноманіття, водо- і ґрунтозахист).
З причин антропогенного забруднення найнебезпечнішими є райони:
Дрогобицький, Яворівський, Миколаївський, Кам’янка-Бузький та Сокальський.
Велику небезпеку становлять карстові явища в місцях видобутку
калійних руд (Дрогобич, Трускавець, Стебник), нафтові карсти (Борислав,
Східниця), вугільні карсти (Червоноград, Сокаль).
Небезпекою зсувів характеризуються Мостиський та Городоцькийрайони. Лавинонебезпечним є регіон Карпат. Підземні води забруднені у всій
центральній частині області.
Значне забруднення атмосфери викидами від стаціонарних джерел
спостерігається в районах і містах, де розташовані підприємства – найбільші
забруднювачі: Кам’янко-Бузький, Радехівський, Сокальський, Миколаївський,
Жидачівський, Городоцький райони та міста Дрогобич, Львів, Червоноград,
Борислав (94 % обласних викидів). Основні шкідливі речовини в повітрі
Львівщини – оксиди сірки, вуглець (сажа) і оксиди вуглецю, оксиди азоту,
вуглеводні, леткі органічні сполуки.
Найбільші забруднювачі повітря на Львівщині (в послідовності спадання
викидів) Добротвірська ТЕС, НПК “Галичина” (м. Дрогобич), Миколаївський
цементний комбінат, ЦЗФ “Червоноградська”, Сокальський завод “Хімволокно”,
Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, ГВУ “Бориславнафтогаз”,
Роздільське ДГХП “Сірка”, Радехівський __________цукровий завод, Яворівське ДГХП
“Сірка”.
Забруднення басейну річок Балтійського моря (Західний Буг-Вісла) стічними
водами таких підприємств: спиртові заводи (Рава-Руська Жовківського р-ну,
Струтин Золочівського р-ну, Великий Любінь Городоцького р-ну, Лопатин і
Вузлове Радехівського р-ну, Красне Буського р-ну), водоканалізаційнігосподарства (Львів, Жовква, Кам’янка-Бузька), ЛКП “Збиранка” Жовківськогор-ну (міське сміттєзвалище).
Забруднення басейну річок Чорного моря (Дністер, Південний Буг): “Ензим”(Львів), Роздільське і Яворівське ДГХП “Сірка”, “Дрогобичводоканал”,
Бориславське НПО “Синтез”, ДГХП “Полімінерал” (Стебник).
46
Для ґрунтового покриву області характерний інтенсивний розвиток
водної ерозії. В пробах ґрунту виявлено перевищення рівня міді (майже
вдвічі), сполук азоту.
На Львівщині зростає кількість захворювань, пов’язаних з забрудненням
довкілля – гіпертонічна хвороба, хронічний бронхіт, злоякісні пухлини; зріс
рівень первинної інвалідності населення.
Отже, у зв’язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку
природних чинників захист населення, навколишнього природного
середовища, промислових споруд, об’єктів від стихійного лиха, а також захист
від надзвичайних ситуацій техногенного характеру є важливим державним
завданням.

Приложенные файлы

  • docx 19066445
    Размер файла: 76 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий