zem pravo

Поняття та ознаки науково-правничої школи в Україні
Законодавство не дає визначення поняття правнича школа, однак на локальному рівні є визначення поняття наукової школи вКНУ ім. Ш. затверджене вченою радою від 10.01.2005 р.
наукова школа – усталений науковий колектив, що сформувався за певний період науковцями, наукові інтереси яких були спрямовані на розв’язання довготривалих завдань за певними науковими напрямками та отримав наукові результати, які визнані як в України, так і за її межами.
Ознаки:
1. усталений науковий колектив, який формується та розвивається колективом вчених, наукові інтереси яких спрямовані на розв’язання завдань визначених в їх науковому напрямку;
2. очолюється наук керівником, засновником наук-го напрямку, наукові здобутки якого визнані наук громадськістю;
3. є базою в підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації певного напрямку (кандидат, доктор юр наук);
4. об’єднує наукові дослідження, що виконуються за першочерговими напрямами, визнані державами як пріоритетні у світовій науці;
5. її статус визначається вченою радою за поданням відповідного факультету інституту.
Зазначені ознаки є характерними для 5 наукових шкіл.
1.КНУ: ЦП, ЗП, ЄП, ПЄБ В Укр.
2.Інститут держави і права імені Корецького
3.Харк академія ім. Яр.Мудргого(Шульга(перший коментар до ЗК), Гетьман, Вовк, Лісова(забесп землеустрою в УКР)
4.Одеська академія (кафедра аграрн, зем, єкол права.Погрібний, Каракаш, Гуревський»право приватної власності громадян Укр»,
5.Львів, ун-т Франка.(кафедра трудове, зем, єк пр..Титова(фермерство в Укр.НовийЗК-позитивні та негативні аспекти.) Федорович.
1. В КНУ легалізована рішенням вченої ради в 04.12.00 р.
Витоки- дослідження 19-20 ст., гірн-зем, зем, колгосп, прав охорони НПС. Проф. Удінцев(1896 працював в ун. Ім. св.. Володимира,«1901 Руське гірниче земельне право», «викуп посесійних земель і лісів»,
Положення про наукові школи в КНУ ім. Т. Шевченка затв вченою радою 10.01.2005 р.
Земельне право, екологічне право та право екологічної безпеки (кафедра трудового, земельного та екологічного права, 4.12.2000 р, засновник – Андрейцев В.І.) Удінцев В.А., Індиченко П., Пантилийченко, Янчук В.З., Мунтян В.Л., доц. Миронець та ін. вчені.
Основні наукові праці:
Андрейцев:актуальні проблеми практичної теорії : земельне право і законодавство суверенної України, К., 2005р.,-ЗП та З з-во суверенної України,
Балюк-Коментар до ЗК, Проблеми розмежування земель комун і держ власності,
Гринько С.В. «Правові аспекти реєстрації прав на землю»
Заєць «Правові аспекти реаліз земельної реформи в Україні», 2006р.,
Марусенко «Правові аспекти земельних сервітутів в Україні»,
Мірошниченко: Колізії в правовому регулювання земельних відносини в Україні, Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин: автор. на здобуття кюн,
Носік-право власності на землі укр. народу, Момент істини: літопис кафедри труд, зем, єк права. Проблеми здійснення права власності на землю українського народу
Бахуринська «Правові засади концесії земельної ділянки за законодавством України»,
Старостенко «Правове регулювання межування земель в Україні», 2009р.,
Сьогодні, представниками є Балюк Г.І., Носік В.В., Краснова М.В, Мірошніченко А.М., Коваленко, Заєць, Марусенко Р.І., Євстігнєєв, Бахуринська, Старостенко Д.М, Бевз, Саркісова Т.Б.
2. Інститут держави і права ім. Корецького. Шемшученко Ю.С., Семчик В.І., Кулинич П.Ф, Бусуйок Д.В (Обмеження прав людини); наукова школа сформована у відділі правових проблем зем, агр та еколог права, яке очолює Семчик В.І
Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства ( м. Харків, Львів, Одеса)
3)Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (наукова школа сформована на кафедрі екологічного права), Наук керівник Шульга М.В , Гетьман А.П докт.проф,академік, Вовк Оксана Миколаївна, доц,кюн Конишева Олена Василівна, Лісова Тетяна Вікторівна, Лейба Людмила Василівна.
4) Одеська національна юридична академія, сформована на кафедрі агарного, земельного та екологічного права. У витоків докт, проф Погрібний О.О. Зараз очолює Каракаш Ілля Іванович. Луняченко Анатолій Васильович, Гуревський В.К., Глотова Олена Володимирівна та ін..,
5) Наукова школа Львівського національного університету ім. І Франка. Раніше - Титова. Зараз - Федорович В.І. кюн,доц, Ващишин Марія Ярославівна., Ільницька Н.В
2. Проблеми поняття землі як інтегрованого та диференційованого об'єкта правового регулювання.
Пон. землі в Держ. стандарті. Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель». Пон. землі Андрейцева, Титової, Носіка. З точки зору доктрини зем. права земля розгляд. Як:
інтегрований (що обумовлено функціями, які виконує земля у життєдіяльності сус-ва, незалежно від волі людини: екологічна функція, просторова межа держ. влади – політична ф-ція, соціальна як місце розселення, як осн. засіб вир-ва, екон. функцію) і
диференційований (поділ на 9 категорій земель Стаття 19.: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення ) об’єкт прав. регулювання.
ПРОБЛЕМА – цк розглядає землю як майно\річ\обєкт речового права
Земля не змінює ні юр., ні фіз.. природу, залишається складовою навкол. сер-ща. Зак-во відносить зем. ділянку до майна, об’єктів речового права. Поділяють за класифікацією на матер та інтелектуальне. Не взято до уваги, що з точки зору об’єктів та явищ, які оточують людину, такі об’єкти за своїм походженням відносяться або до матеріальних, або духовних благ. Отже, земля є матеріальним об’єктом природного походження, який з точки зору еколого-екон. оцінки належить до прир. ресурсів, а не до категорії речей як об’єктів матер. вир-ва, які, водночас, виступають об’єктами цив. правовідносин.
Особливості відмінності зем. ділянок від майна:
земля не ств-ся працею людини, землі існують об’єктивно, тобто це прир. об’єкт, який існує незалежно від волі людини на його виникнення та існування, на відміну від майна в широкому цивілістичному розумінні;
майно в цивіліст. розумінні завжди має споживчу та мінову вартість, яку легко встановити, виходячи із затрат праці та матеріалів, вкладених у певну річ; вартість зем. ділянки вираховується за штучно створеними методиками і називається «нормативної», в основі яких лежать місце розташування зем. ділянки, якісні показники, але в основному в основі нормативної ціни лежить той прибуток, який буде отриманий від використання зем. ділянки у майбутньому;
землі як об’єкт як складова НПС знаходяться в тісному взаємозв’язку з ін. об’єктами природи (водами, лісами, надрами); це одна, т.зв. група природоресурсних відносин, де властивість кожного компонента може бути реалізована в їх функціональній взаємодії. Отже, зем. відносини як і водні, лісові тощо містять еколог. вимоги, врахув. яких не властиве цив. зак-ву;
як осн засіб виробництва поріняно з іншими, земля хар-ся постійним місцем знаходження, просторовою обмеженістю, незамінністю
існув. спец. плати за використ. земель у формі зем. податку та орендної плати;
використання земель як основного засобу вир-ва. Ознаки землі на відміну від ін. засобів вир-ва:
незамінність,
постійне місце знаходження,
просторова обмеженість.
відносини зем. відповід-сті за правопорушення хар-ся зем.-прав. засадами та екол. вимогами.


3. Проблеми класифікації земельних правовідносин.
Перше монографічне дослідження – в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. «Зем. правоотн. в СССР». Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.
Стаття 2. Земельні відносини 1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
3. Об'єктами зем відносин є землі в межах території України, зем діл та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідн поділяються на інститути Загальної частини:
інститут права власності;
інст. права користування;
інст. зем. реформи;
набуття прав на землі та зем. ділянки;
інст. управління у галузі використ., відтвор та охорони земель (в ньому залежно від функцій упр: -відносини щодо розподілу та перерозпод.земель, -щодо ведення зем. кадастру, -щодо здійсн. контр за викор. та охор земель, -щодо здійсн. моніторингу, -щодо проведення держ. землевпорядної експертизи);
інститут охорони земель;
інститут плати за землю;
інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.
Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.
За характером реалізації зем. прав суб’єктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосуб’єктність осіб (визначає суб’єктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки), правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні – певна процедура набуття прав на зем. ділянки (набуття прав. власності через процедуру приватизації). Юрисдикційні спрямовані на захист прав суб’єктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.

4. проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин
Метод – це засоби і прийоми правового впливу на поведінку учасників зем відносин.
У теорії зем права методи поділяють на 2 види: загальні та спеціальні. Загальні притаманні кожній галузі права і поділяються на 2 види: імперативний і диспозитивний. В зем праві імперативний метод є переважним з огляду на особливості землі як об’єкта права, потреби в раціональному використанні та охороні землі як осн нац багатства. Імперативний метод використовується майже у всіх видах зем відносин – реформаційні, приватизаційні, власності, користування, охорони землі, захисту зем прав.
Після проведення зем реформи і переходу від монополії держ власності на землю до можливості використ землі на праві прив, колект, комун та держ власності, призвело до необхідності викор диспоз методу. Диспоз метод проявляється через рекомендації, які закріплюються нормативно і надають можливість альтернативної поведінки суб’єктів; санкціонування, делегування.
Спец методи у ЗП: планування територій, поділ земель на категорії, землеустрій, грош оцінка земель, зем торги, консервація земель.
Аналіз змісту зем. правовідносин дає можл. зробити висновок, що більшість врегульовано саме імперативним методом (щодо набуття, плати за землю, настання відп-ті) – це обумовлено специфікою землі як об’єкта правовідносин, поєднання прив. та публ. правовідн. Специфічні обов’язки щодо використання земель.
До іншої частини правовідносин можемо застосувати комбінований метод (як імпер., так і диспозитивний). Зем. ділянку можна продавати лише у межах цільового призначення. Необх. зем. реєстрація. так як існують певні обмеження.

5. Проблеми реалізації принципів земельного права.
принципи ЗП – основоположні засади, вихідні ідеї, незаперечні вимоги, загальновизнані в суспільстві та утвердженні в реальному житті й у правосвідомості імперативи, які узагальнено виражені в законах у вигляді універсальних, абстрагованих від конкретних сусп відносин приписів. У принципах не закріплюються конкретні права та обов’язки суб’єктів, вони визн соц спрямованість пр норм.
В теорії – це основні засади, вихідні ідеї, що хар-ся універсальністю, заг. значимістю і відображають суттєві положення права. Залежать від істор. періоду, розв. екон., політ., соціал. ін. умов. Принцип виключної держ. власності на землю, постійного землекористування, заборони прив. власності на землю і оренди, принцип пріоритету використ. земель с/г призначення. Більшість вчених зосередж. увагу на існуванні загальних (конституційних) і спеціальних принципів, які притаманні саме для зем. права.
Ст. 5 ЗК. Принципи зем. Прав - Земельне законодавство базується на таких принципах:
а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;
б) забезп-ня рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;
в) невтручання держави в здійснення громадянами, юр особами та територ громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;
г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

пріоритет вимог екол. безпеки в процесі використання земель;
особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу, як основного засобу вир-ва. умови життєдіяльності людини;
цільового і раціонального використання землі; - титова – наукова обґрунтованість, і найбільш доцільність використання
множинності форм власності на землю (ст. 13 КУ – право власності укр.. народу, держ., прив., комун.);
гарантування сталості прав на земел. ділянки;
платності, ін.

Кожний кодифікований акт при його розробці має відповідати певним вимогам:
виражати конституційні засади зак-чої дійсності;
забезпечувати відповідність певної закономірно існуючої галузі права;
бути системною, упорядкованою, внутрішньо узгодженою узагальнюючою сукупністю правових норм;
мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований хар-ер цих норм.


6. Проблеми сучасного земельного права України.
Проблеми поняття землі як інтегрованого та диференційованого об'єкта правового регулювання.
Проблеми класифікації земельних правовідносин.
Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.
Проблеми реалізації принципів земельного права
Пробл джерел ЗП (колізійність, несистематичність, відсутність процедур реалізації окремих положень);
Проблеми реалізації прав на землю
Проблеми управління, охорони та використання земельних ділянок
Проблеми окремих категорій земель

При подальшому реформуванні земельних відносин на наш погляд на особливу увагу заслуговує врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами, орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь.
Для вирішення цих питань необхідно підготувати і прийняти Закон України “Про врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами і орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”.
На сьогодення земельні відносини регулюються в основному Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексам України. Проте термін слова “земля” в цих законодавчих актах визначений по різному.
В конституції України в статтях 13,14 – “земля” визначається як природний ресурс, основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
В ЗК термін слова “земля” в статті 1 визначений, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Що стосується землі, як природного ресурсу, то це упущено.
В статті 181 Цивільного кодексу України “Земельна ділянка” віднесена до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості).
Якщо земельну ділянку розглядати як природній ресурс, у відповідності до Конституції України, то термін “земля” необхідно визначити в такій редакції: “земля – природній ресурс, складова частина біосфери насичена живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, яка постійно взаємодіє з водою і повітрям, забезпечує життя і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.
При такому визначенні терміну “земля”, потребується прийняття Закону України “Про особливі цивільні права і правила поводження із землею, як природним ресурсом, насиченим живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.
Говорячи про охорону земель с/г призначення, то тут необхідно вести мову про грунти, основний засіб с/г виробництва. Цінність ґрунту в основному полягає в кількості органічних речовин і живих організмів в них. Без органічних речовин і живих організмів грунти не є родючими.
Якщо звернути увагу на те, що за останні 15 років сільське господарство України ведеться при від’ємному балансі гумусу в ґрунтах, то це вже вказує на дію процесу опустелювання родючих земель України. Тому необхідно невідкладно розглядати питання щодо охорони земель, в обов’язковому порядку враховуючи, що маємо передбачати, як забезпечити збереження і відтворення органічної речовини (гумусу) в ґрунтах та живих організмів в них, як для сучасного так і прийдешніх поколінь.
Якщо беручи це до уваги, розглянути ЗУ “Про охорону земель” прийнятий ВРУ в 2003 році, то він збереження і відтворення живих організмів в ґрунтах не передбачає. А по-друге, він уже майже не діє, через ті обставини з використанням і охороною земель, які виникли в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.
Враховуючи ці обставини ЗУ “Про охорону земель” слід переглядати, а новий закон, доцільно розробити під назвою “Про охорону земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”, а також необхідно прийняти ЗУ “Про правовий статус польових земель”.

Основні сучасні проблем з використанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь сформовані в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.
Земельна реформа розпочалася і до цього часу проводиться:
без законодавчого визначення основних її положень;
без фахового науково-обґрунтованого визначення етапів і термінів їх проведення;
без еколого-економічного і соціального обґрунтування по кожному етапу;
без визначення суб’єктів проведення земельної реформи та їх обов’язків;
без супроводження комплексом робіт із землеустрою, як основного інструменту держ управління і регулювання щодо прогнозованого планового розвитку території Укр, як держави, забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь;
без встановлення державного і громадянського контролю за станом якості і наслідків її проведення;
без встановлення відп-ті суб’єктів проведення зем реф за негативні наслідки та нанесені збитки державі, суспільству, народу Укр.


7. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.
В теорії права кодекс розглядається як результат головного виду кодифікаційної правотворчості, а тому він повинен відповідати вимогам:
1. Виражати конституційні засади законодавчої діяльності
2. Забезпечувати відповідність певної закономірно-існуючої галузі права
3. Бути системною, упорядкованою, узагальнюючою внутр сукупністю норм права, мати загальну та особливу частину,які уособлюють заг і спец характер.

ЗК приймався в ніч з 24 на 25 жовтня. Укладали 5 фахівців, лише 1 з них юрист, 4 економісти. 10 розділів, 212 статей. Вступив у дію з 1 січня 2002 року.

ПРОБЛЕМА – необхідність уточнення розміщення окремих глав (Розділ 7 ЗК). Наявність банкетних норм, які відсилають до ще не прийнятих законів.
Різні категорії земель мають розташовуватися в особливій частині, яка відсутня.
Гл 36 мала бути розміщена у Розділі 5 ЗК, оскільки це одна з гарантій прав як власників зем. ділянок, так і користувачів.
Відсутність чітко врегульованих процедур реалізації та набуття прав на земельну ділянку різними суб’єктами.
Відсутність визначення суб’єктно-об’єктного складу права власності на землю в перехідних положеннях.
Проблеми реалізації норм в межах окремих глав. (Розділ 1, глава 1 ЗК). Немає визначення поняття земля та земельна ділянка.
Щодо концептуальних недоліків по змісту:
відсутність закріплення конституційного положення (ст. 13 КУ) щодо права власн. на землю Укр. народу та розкриття його змісту;
відносини щодо розподілу та перерозподілу земель в частині набуття і реалізації прав на землю врегульовані в чинному ЗК на майбутнє в контексті розмежування земель держ. та комунальної власності, оскільки станом на лютий 2009 р. не розмежовані землі держ. та комун. власн., діє пункт 12 Перехідних положень з усіма змінами і доповненнями;
відсутність визначення суб’єктно-об’єктного складу колективної форми права власності на землю, і як наслідок проблеми у реалізації та захисті прав суб’єктів колективної форми права власності на землю; єдина згадка опосередковано – пункт 7 Перехідних положень;
відсутність норм в Перехідних положеннях ЗК щодо трансформації колект форми права вл-ті у приватну;
відсутність норм які б гарантували збер-ня права особистих підсобних госп та їх трансформація в особисті селянські госп-ва; з’являється ст. 33 ЗК; опосередковано можемо застосувати ст. 5 ЗУ «Про особисте сел.. гос-во»;
відс чітко врегульованих процедур набуття та реаліз прав різними С
Все це стало підставою для прийняття розпор КМУвід 16.09.09 щодо створ роб групи для підготовки нового ЗК. На виконаня розп у Держкомземі 11.12.09 відб засідання роб групи

ЗУ «Про землеустрій»:
нечіткість визначення поняття землеустрою, не відповідає ст. 184 ЗК,
більшість норм закону має банкетний характер: ст.ст. 25, 26,33, 34, 44, 46, 47 тощо,
не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій,
не врегульована процедура поділу та об’єднання земельних ділянок,
перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів ( порівняти ст. 9 закону і ст.6 ЗК),
ЗУ «Про плату за землю»:
не відповідає чинному законодавству і потребує коригування поняття «податок», зміст якого розкривається,
коригуванню підлягає ст. 6, яка встановлю
є ставку податку лише для СГ угідь,
невідповідність ст. 5 закону ч.1 ст. 206 ЗК ( на практиці застосовується Лист ДПА щодо плати за землю ФО 25.09.2008р.),


8. Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.
Кожний кодифікований акт при його розробці має відповідати певним вимогам:
виражати конституційні засади зак-чої ді-сті;
забезпечувати відповідність певної закономірно існуючої галузі права;
бути системною, упорядкованою, внутрішньо узгодженою узагальнюючою сукупністю правових норм;
мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований хар-ер цих норм.
При подальшому реформуванні земельних відносин на наш погляд на особливу увагу заслуговує врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами, орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь.
Для вирішення цих питань необхідно підготувати і прийняти Закон України “Про врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами і орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”.
На сьогодення земельні відносини регулюються в основному Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексам України. Проте термін слова “земля” в цих законодавчих актах визначений по різному.
В конституції України в статтях 13,14 – “земля” визначається як природний ресурс, основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
В Земельному кодексі України термін слова “земля” в статті 1 визначений, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Що стосується землі, як природного ресурсу, то це упущено.
В статті 181 Цивільного кодексу України “Земельна ділянка” віднесена до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості).
Якщо земельну ділянку розглядати як природній ресурс, у відповідності до Конституції України, то термін “земля” необхідно визначити в такій редакції: “земля – природній ресурс, складова частина біосфери насичена живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, яка постійно взаємодіє з водою і повітрям, забезпечує життя і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.
При такому визначенні терміну “земля”, потребується прийняття Закону України “Про особливі цивільні права і правила поводження із землею, як природним ресурсом, насиченим живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.
Говорячи про охорону земель сільськогосподарського призначення, то тут необхідно вести мову про грунти, основний засіб сільськогосподарського виробництва. Цінність ґрунту в основному полягає в кількості органічних речовин і живих організмів в них. Без органічних речовин і живих організмів грунти не є родючими.
Якщо звернути увагу на те, що за останні 15 років сільське господарство України ведеться при від’ємному балансі гумусу в ґрунтах, то це вже вказує на дію процесу опустелювання родючих земель України.
Тому необхідно невідкладно розглядати питання щодо охорони земель, в обов’язковому порядку враховуючи, що маємо передбачати, як забезпечити збереження і відтворення органічної речовини (гумусу) в ґрунтах та живих організмів в них, як для сучасного так і прийдешніх поколінь.
Якщо беручи це до уваги, розглянути Закон України “Про охорону земель” прийнятий Верховною Радою України в 2003 році, то він збереження і відтворення живих організмів в ґрунтах не передбачає. А по-друге, він уже майже не діє, через ті обставини з використанням і охороною земель, які виникли в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.
Враховуючи ці обставини Закон України “Про охорону земель” слід переглядати, а новий закон, на наш погляд, доцільно розробити під назвою “Про охорону земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”, а також необхідно прийняти Закон України “Про правовий статус польових земель”.

Основні сучасні проблем з використанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь сформовані в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.
Земельна реформа розпочалася і до цього часу проводиться:
·без законодавчого визначення основних її положень;
·без фахового науково-обґрунтованого визначення етапів і термінів їх проведення;
·без еколого-економічного і соціального обґрунтування по кожному етапу;
·без визначення суб’єктів проведення земельної реформи та їх обов’язків;
·без супроводження комплексом робіт із землеустрою, як основного інструменту державного управління і регулювання щодо прогнозованого планового розвитку території України, як держави, забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь;
·без встановлення державного і громадянського контролю за станом якості і наслідків її проведення;
·без встановлення відповідальності суб’єктів проведення земельної реформи за негативні наслідки та нанесені збитки державі, суспільству, народу України.
Проблема регулювання земельних відносин на рівні законів
ЗУ Про землеустрій склад з 9 розділів та 72 статей – нечіткість визначення поняття “землеустрій”; більшість норм має бланкетний характер; не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій; залишається неврегульованою процедура поділу та об’єднання земельних ділянок; перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів ст. 9 ЗУ і ст. 6 ЗК;
ЗУ "Про плату за землю". Не відповідає чинному зак-ву та потребує коригування поняття податок. Підлягає коригуванню ст. 6 Закону. Невідповідність ч. 1 ст.5 ЗУ частині 1 ст. 206 ЗК України.
На практиці застосовується лист ДПА щодо плати за землю з фіз осіб 25.09.2008 року 19541/7/17-0317
ЗУ Про розмежування земель державної і комунальної власності,
ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель.


9. Проблеми співвідношення законів та підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.
ЗУ «Про землеустрій». Землеустрій фактично – сукупність техн. заходів, які включають підготовку, виконання. нагляд за виконанням проектної документації із раціонального використання. Нечіткість понятійного апарату. Більшість норм про землеустрій має бланкетний характер (н-д, норма 25, 26, 33, 43, 44, 46, 47). Норма: «відповідно до закону» вживається 16 разів. Закон також не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій. Процедура землевпорядкування Ст. 118, 123, 124 ЗК. Практично не врегульовано процедуру землевпорядкування володінь (мова йде про внутрішньогосподарс. землеустрій). Не врегульована процедура поділу та об’єднання земельних ділянок. Практично неврегульованими є технічні аспекти землеустрою. Надзвичайно важливе питання технічних вимог до проекту відведення зем. ділянки врегульовано не спеціальним законом, а Еталоном проекту відведення зем. ділянки юр. і фіз. особам для будь-яких потреб – акт, який не був затв. наказом Держкомзему, не зареєстр. в Мінюсті, підписаний заст. начальника Держкомзему. 1999 р., 129 стор. Перенасичений нормами, які дублюють норми ін. законів. Ст. 9 ЗУ «Про землеустрій», п. б, ст. 6 ЗК. П. в ст. 6 також про дубльований із ЗК.
ЗУ «Про плату за землю» від 19.09.1992 р. 25 статей, 10 розділів. Визначення поняття податку не відповідає чинному зак-ву і потребує уточнення. Податок – обов’язків платіж, що справляється з юр. і фіз. осіб за користування зем. ділянками. Розділ 2, ст. 6- Плата за землі с/г призначення. Колізія – Розділ «с/г призначення», а ст. 6 встан. ставки зем. податку за с/г угіддя. Т. ч. поза межами залишились не с/г угіддя.
ЗУ «Про розмежування земель держ. та комун. власності», 4 розділи, 15 статей. Розписана процедура, але не розмежовано землі комун. і держ. власності.


10. Рішення Конституційного суду.
МІРОШНИЧЕНКО:правовий прецедент (судовий чи адміністративний) в Україні джерелом права загалом не визнається'. Хоча, на наш погляд, певні ознаки судового прецеденту мають рішення Конституційного Суду України, крім того, для України є обов'язковими судові прецеденти деяких міжнародних судових установ - наприклад, Європейського суду з прав людини (відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованою Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції-"64, а також п. п. а) та Ь) ст. 31 Віденської Конвенції "Про право міжнародних договорів" від 23.05.1969, ратифікованої Україною 14.05.1986 у складі СРСР). Крім того, хоча навіть акти-роз'яснення вищих судових інстанцій зараз не мають для судів формально-обов'язкового значення (п. З ч. 1 ст. 39, п. 1. ч. 2 ст. 44, п. 2 ч. 2 ст. 47, п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 ), тенденції судової практики є надзвичайно важливими, оскільки суди, як правило, орієнтуються на судові рішення по конкретним справам вищих судових інстанцій, а іноді - і судів того самого рівня.
Все викладене дозволяє С. Шевчуку (до якого ми приєднуємося) стверджувати, що в Україні існує судова правотворчість як джерело права (рішення Європейського суду з прав людини) та "квазіпрсцслснтнс" право - акти Конституційного Суду України та акти-узагальнсіїня судової практики. При цьому звертається увага на те, що обов'язковою с лише резолютивна частина рішень Конституційного Суду.


11. Право власності на землю:проблеми поняття, ознаки, функції.
Право власності на землю традиційно розглядається як суб’єктивна та об’єктивна категорія,(і як категорія "право" взагалі – через хар-ку сукупності відносин - суб,об,зміст,підстави)..
З точки зору суб’єктивного права до визначення права власності на землю підходить ЗК ст 78- повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.
На сьогодні обґрунтовується точка зору щодо розширення змісту поняття права власності за рахунок доповнення компонентом щодо охорони землі.
Як об’єктивна категорія, визначення в доктрині – як інститут зп в якому є сукупність норм......Андрейцев.
Розгляд права власності через правовідносини, як правого елементу.
Доктриною зп – підстави набуття та припинення права власності на з/д – взаємопов’язані категорії.
У суб'єктивному розумінні право власності на землю - повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.
Раніше у Ч. І ст. 2 Закону УРСР "Про власність" визначає право власності як "врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цьому підходу загалом слідує і земельне законодавство: ч. І ст. 78 ЗК України визначає право власності на землю як "право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками9* (див. також ст. 317 ЦК України).
"сукупність повноважень різних суб 'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами" (у т. ч. земельними)
Ч. 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності загалом як "право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб". Таке визначення, на наш погляд, є більш вдалим, ніж визначення права власності через його зміст, проте воно не відбиває всіх істотних ознак права власності і, фактично, охоплює всі речові права.
На думку В. В. Носіка, у "суб'єктивном урозумінні право власності на землю необхідно розглядати як визнану в суспільстві, гарантовану Конституцією України можливість окремої особи чи іншого суб 'єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості грунту, задоволення інших потреб, самостійно відмовитися від власності на землю, або іншими способами розпорядитися нею, а також можливість самостійно чи через державу захищати земельну власність .
На наш погляд, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним .
Визначення права власності на землю у об'єктивному розумінні формулюється лише у правовій доктрині (в законодавстві відсутнє).
В. В. Носік пропонує визначення, за яким право власності в об'єктивному розумінні - "визнана в суспільстві і гарантована Конституцією України свобода як міра можливої, необхідної чи дозволеної для громадян, юридичних осіб, держави і народу поведінки, межі якої визначаються закріпленими в Основному Законі та інших законах правомочностями, правами та обов'язками громадян і юридичних осіб, повноваженнями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо використання землі та інших природних ресурсів, виробництва, розподілу і перерозподілу капіталу, охорони землі та інших матеріальних об 'єктів власності, захисту прав і свобод суб 'єктів власності в суспільних відносинах' 3.
Вважаємо, що у об'єктивному розумінні право власності на землю слід розглядати як систему правових норм, що регулюють відносини щодо здійснення суб 'єктивного права власності на землю.
У даній темі право власності на землю буде розглядатися головним чином у його суб'єктивному розумінні.
Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності
В більшості випадків, коли йдеться про суб'єктивне право власності на землю, йдеться не про власне "землю", а про "земельну ділянку", оскільки лише земельна ділянка може бути об'єктом, яким можна володіти на праві власності, річчю - "предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки'1 (ст. 179 ЦК України; див. також ст. 125 та ін. ЗК України), а отже, майном (ст. 190 ЦК України). Таким чином, усталений термін "право власності на землю" в більшості випадків фактично означає "право власності на земельну ділянку.

Ознаки права вл-ті на землю:
- Поєднання абсолютного характеру права власності на землю з обмеженим характером права власності (з урахуванням дотримання відповідних імперативів незалежно від форми власності на землю та земельні ділянки); обмеження – власність зобов’язує. Ч.3 ст.1 ЗК – 4 основні обмеження. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі
Обов’язки власників земельних ділянок, передбач ст. 91,
встановлення земельних сервітутів – гл 16,
глава 17 – обмеження, які регулюють відносини добросусідства;
глава 18 – обмеження прав на землю;
- екологізація всіх форм і відносин, що проявляється у всебічній охороні земель, у забезпеченні високоефективного використання с\г угідь, у еколого-врівноваженому веденні землеробства.
- публічно-правовий характер права власності на землю (відносини власності на землю та 3 елементи змісту права власності) повинні переслідувати публічного інтересу теперішнього і наступного поколінь.
- земельні ділянки є самостійним об’єктом права власності та землю.
ПРОБЛЕМА - Потребує корегування ч.2 ст.79 ЗК – зазначене положення суперечить чинному екологічному законодавству, оскільки в Україні діє поресурсове регулювання. Норма передб автоматичне поширення змісту пр власн на зем діл і на ін обєкти – ліси, води...
- земельні ділянки як об’єкт природного походження не мають вартості, оскільки не є майном у власному значенні цього слова. Ціна виступає у вигляді капіталізованої ренти. При продажу зем діл, власник по суті продає право на одержання прибутку від її експлуатації у майбутньому.

Ф-іїї права власності – теорія соціальної ф-ії пр власн – поєднання індивідуальних та суспільних інтересів в процесі використання земельних ділянок. У зв’язку з цим допускаються обмеження обсягу правомочності власника аж до викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відсудження. На державу покладаються певні обов’язки: встановлення різноманітних обмежень тільки на рівні законів, справедлива компенсація власнику усіх збитків; захист прав власника

Зміст права власності на землю (земельну ділянку) складають повноваження з володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою (ст. 78 ЗК України, ст. 317 ЦК України).
Особливості права володіння земельними ділянками
Легального визначення володіння як складової права власності не існує. У спеціальній літературі існують різноманітні визначення права володіння земельними ділянками. Так, право володіння визначається як'
-"юридично встановлена можливість гарантування сталості належності юридично та в натурі (на місцевості) визначених земель і земельних ділянок іхнім суб'єктам згідно з правовстановлюючими документами і земельно-правовою документацією, невідчужуваності та невід'ємності цих об'єктів від власників без їхнього особистого волевиявлення, визнання виключності та абсолютності належних їм прав на ці землі та земельні ділянки, а також на результати здійснюваної ними нешкідливої й безпечної господарської та іншої діяльності, що створює почуття свободи в їх використанні відповідно до цільового призначення для задоволення власних матеріальних і духовних потреб та інтересів"
Аналіз чинного законодавства (ст. 334 ЦК України, ст. 125 ЗК України) висновок, що закон прирівнює до фактичного панування над земельною ділянкою оформлення прав на неї (видачу державного акту на право приватної власності, внесення записів до земельно-кадастрової документації щодо земель державної та комунальної власності). Див. ч. 1 ст. 125 ЗК України: Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, право володіння земельними ділянками можна визначити як усвідомлену юридично гарантовану можливість панування над земельною ділянкою на підставі оформленого права.
Особливості права користування земельними ділянками
Закон не наводить визначення права користування. У спеціальній літературі право користування земельними ділянками визначається як:
"гарантована Конституцією України свобода особи, яка полягає в можливості і здатності власника земельної ділянки вільно використовувати ЇЇ, освоювати і здійснювати господарську експлуатацію природних властивостей землі для задоволення власних і суспільних потреб та інтересів, з урахуванням встановлених законом, договором чи адміністративним актом обмежень" (В. В. Носік) ;
- в доктрині цивільного права право користування традиційно визначається як юридично забезпечена можливість застосовувати корисні властивості речі в процесі її особистого чи виробничого споживання.
Особливості права розпорядження земельними ділянками
Чітке визначення права розпорядження зем діл у законодавстві відсутнє. І, І, Каракаш вважає, що право розпорядження земельною ділянкою - це "визнання за власником гарантованих законом можливостей здійснення дій, спрямованих на встановлення правової належності та визначення юридичної долі земельної ділянки;
в доктрині цивільного права - право розпорядження як юридичне забезпечення можливості визначати подальшу долю речі шляхом вчинення щодо неї юридичних актів


12. Проблеми форм права власності на землю
До початку 90-х років XX ст. основу земельного права становив інститут права виключної власності держави на землю. Він передбачав належність усіх земель у межах території України одному суб'єктові - державі. Інші суб'єкти земельних відносин - громадяни та юр особи - могли володіти землею лише на праві землекористування, яке вважалося похідним і, відповідно, залежним від права виключної власності держави на землю.
Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. скасував монополію державної власності на землю. Поряд з державною, були введені приватна та колективна власність на землю.
Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на формування у країні засад ринкової економіки, зумовило необхідність впровадження світового досвіду в систему відносин власності, у тому числі й на землю.
Світовий досвід - економічна та юридична інфраструктури країн з ринковою економікою базуються на двох формах власності публічній і приватній. Публічна і приватна власність є також основою земельних відносин у цих країнах.
Саме такий підхід до структури форм земельної власності реалізований у Конституції України, ст. 14 - право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А ст. 142 - земля може перебувати також у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах.
Таким чином, в Україні конституційно встановлено дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб. Інститут права колективної власності на землю, введений у законодавство країни в 1992 р. для забезпечення приватизації сільськогосподарських земель колишніх колгоспів і радгоспів, втратив свою легітимність у зв'язку з прийняттям чинного ЗК.
Поділ права власності на форми і види був однією з визначальних рис радянської доктрини права власності. В юр літературі того періоду види і форми власності, а також права власності нерідко розрізнялися не тільки за їх суб'єктам, а й залежно від кола об'єктів та змісту прав на них. Із запровадженням елементів ринкового регулювання виробничих відносин почала виявлятися невідповідність радянської доктрини права власності завданням становлення та розвитку ринкової економіки у країні. Це було зумовлено тим, що основне завдання цивільно-правової регламентації права власності полягає в тому, щоб поставити учасників ринкових відносин в однакове, рівне з юридичної точки зору становище. А для цього необхідні відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст, та створення єдиного інституту права власності.
Право власності за своїм змістом є єдиним. За таким принципом побудовано і цивільне законодавство цивілізованих країн світу. З набранням чинності з 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України відбулася імплементація цього принципу і до земельного законодавства нашої країни.
Право власності за законодавством України класифікується за суб’єктами. правове значення такого поділу в тому, що за законом певні категорії земель можуть перебувати у власності лише певних суб’єктів, саме за суб’єктами права власності на землю виділяють форми власності. Форма власності на землю визначається:
об’єктом (земельною ділянкою),
суб’єктами (колом осіб, яким земельні ділянки можуть належати),
способом здійснення суб’єктами своїх повноважень щодо власних земельних ділянок,Відмова від поділу права власності на форми та види, що мають принципово різний зміст, та формування єдиного інституту права власності не виключає доцільності виділення форм земельної власності. У ЗК закріплено дві основні форми земельної власності суспільну (публічну) та приватну. Крім того, у складі суспільної (публічної) власності на землю можна виділити два її підвиди державну та комунальну власність на землю. Приватна власність на землю також поділяється на два підвиди приватну власність громадян та приватну власність юридичних осіб.
Основним завданням суспільної (публічної) власності на землю є забезпечення та обслуговування земельних інтересів суспільства в цілому чи окремих його частин територіальних громад. Приватна власність на землю спрямована перш за все на забезпечення та обслуговування земельних прав приватних осіб громадян та недержавних (некому-нальних) юридичних осіб. Проте суспільство зацікавлене також у повноцінному функціонуванні приватної власності на землю як однієї з важливих підвалин ринкової інфраструктури економіки країни. Приватна власність на землю має одним із своїх завдань забезпечення суспільних інтересів у галузі використання земель, зокрема інтересів у підвищенні ефективності приватного сектора як у сільській, так і в інших галузях економіки. Єдність суспільної (публічної) та приватної власності на землю чітко виявляється у положеннях Конституції України, яка проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14), а також рівність усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13).
Конспект:
ЗУ Про форми власності на землю – поряд з державною, передбачав приватну і колективну форму власності.
Ч.3 ст.78 ЗК і ст. 80 – в Україні право власності за зак-ом класифікується за суб’єктами; правове значення – за законом певні категорії земель можуть перебувати у власності лише у певних суб’єктів.
За суб’єктами права власності на землю, виділяють форми власності на землю.
Форми власності на землю визначається об’єктом, суб’єктами (колом осіб, яким земельні д), способом здійснення суб’єктами своїх повноважень щодо власних земельних ділянок.
Неабияке значення має саме реальна можливість суб’єктів тієї чи іншої форми власності на землю здійснювати повноваження власника щодо об’єкта права власності.
У спец літературі висловлюється думка щодо недоцільності розподілу за формами. Кулинич – необхідна відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст та створення єдиного інституту права власності.
За даними 2009 року у державній власності 48,7%, у приватній 51,2 %, у колективній – 0,1 %.
Паювання та розпаювання земель – Указ Пр 1994 року Про невідкладні заходи.;8.08.1995 року, 3.12.1999 Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектору економіки.
Проблема – лише сг угіддя підлягали розпаюванню. Не йшлася мова про не сг угіддя, в тому числі на яких знаходяться нерухомі об’єкти. Практика йде таким чином – 1) визнання їх державною власністю з моменту припинення діяльності ксп та розпорядження ними органами держ влади та місц самоврядув 2) перехід права власності на не сг угіддя до юридичних осіб – правонаступників реформованих сг підприємств. 29.08.2003 Лист Держкомзему щодо права розпорядження земельними ділянкамиоб’єднаннями співвласників майнових паїв.


13. Право власності на землю Українського народу.
Ч. 1 ст. 13 Конституції України передбачає, що"Земля ... та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони е об'єктами права власності Українського нераду. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Разом із тим, у ч. 2 ст. 14 Конституції України мова йде про набуття права власності на землю "громадянами, юридичними особами та державою", а у ч. І ст. 142 -~ про те, що "... земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад", є "матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування".
На думку деяких дослідників, народ України самостійним суб'сктом права власності на землю В. 1. Андрейцев та В. Костицький розділяють державну, комунальну та народну власність на землю, причому, на думку В. 1. Андрейцева. "оптимальною юридичною формою реалізації повноважень користування Землею Українським народом слід вважати право загального землекористування", крім того що у "суверенітетно-територіальному аспекті Український народ ... має повноваження щодо змін меж кордону й відповідно земель як територіально-просторової бази функціонування держави ,..",
Право Укр народу є загальним поняттям по відношенню до права власності держави та територіальних громад - публічно-правових різновидів права власності. Таким чином, право власності Українського народу може виступати або у формі державної, або у формі комунальної власності. Це ніяк не виключає можливості існування права власності громадян та юридичних осіб, оскільки ч. І ст. 13 Конституції України не вживає формулювання "об'єкт виключної власності", натомість, у ст. 14 прямо передбачаючи можливість набуття землі у власність юридичних та фізичних осіб.


14. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.
Чинний ЗК значно розширив коло суб’єктів права власності на землю. ч. 1 Ст. 80 ЗК Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юр особи - на землі приватної власності;
б) територ громади, які реалізують це право безпосередньо або через ОМС, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні ОДВ, - на землі державної власності. 
Обмеження суб’єктно-правових можливостей власників земельних ділянок, наданих для ведення особистого підсобного господарства у зв’язку із введенням у дію нового ЗК та запровадженням нової категорії «земельні ділянки особистих селянських господарств» (ст. 33 ЗК).
Проблема - відсутність положення у перехідних положень ЗК про те, що особисті селянські господарства є правонаступниками особистих підсобних господарств.
Проблема – відсутність механізму реалізації п. 4 ст. 81 та п. 4 ст. 82 ЗК. З якого моменту в осіб виникає обов’язок відчуження? Хто контролює річний термін і де він встановлюється?
Проблема – протягом одного року і семи місяців до суб’єктів права приватної власності не були віднесені спільні підприємства.
Проблема – встановлення обмежень та мораторію відповідно до п. 13-15 Перехідних положень ЗК. Раніше мораторій обмежувався тільки роком, а наразі – прийняттям двох законів (перша особливість). Мораторій стосується не усіх власників ЗД ОСГ, а тільки тих, які набули ЗД для ведення ОСГ шляхом виділення у натурі власники паїв (друга особливість) (Головне ? – яким чином особа набула права на земельну ділянку?). Таким чином можливість відчуження залежить від способу набуття права власності на ЗД. Мораторій щодо відчуження земельних часток – паїв (сертифікати)
Проблема – відсутність механізму реалізації ст. 32 ЗК. Членам фермерського господарства ніколи не передавались ЗД на праві (відповідно до ЗУ «Про фермерське господарство» земельні ділянки передавались на ім’я голови ФГ).


15. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації державної форми права власності на землю.
Проблема державної форми права власності на землю. «У державній власності перебувають усі землі крім земель приватної та комунальної власності». Нічийних земель не буває. Які органи реалізують право державної власності на землю?:
Кабінет міністрів України;
Рада міністрів АРК;
Місцеві державні адміністрації;
Державні органи приватизації.
Раніше такою компетенцією наділявся і Держкомзем,
Відсутність на законодавчому рівні чіткого розмежування компетенції ОВВ щодо всіх форм розподілу та перерозподілу земель (користування, власність). п.12 Перехідних положень - це повноваження здійснюють ОВВ, але не сказано які,
спори між ОМС і ОДВ щодо розпорядження земельними ділянками у зв’язку із відсутністю встановлення меж у всіх населених пунктах в межах території України. Дані Держкомзему 1.01.2010 із 29835 населених пунктів встановлені межі у 19252 населених пунктах. В Києві теж не встановлено, адже проект землеустрою,
Відсутність чіткого розмежування повноважень при продажу ЗД на конкурентних засадах, при продажу ЗД у порядку ст. 128 ЗК, при передачі земельних ділянок в оренду (ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»). Відсутнє розмежування повноважень органів виконавчої влади і в п. 12 Перехідних положень ЗК.
Необхідно знати, які землі державної власності не можуть передаватися у приватну власність – ч. 4 ст. 84 ЗК. землі атомної енергетики та космічної системи; під держ залізницями, об'єктами держ власн повітряного і трубопровідного транспорту; оборони; під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особл екол, оздор, наук, естетичну та історико-культурну цінність; лісогосподарського призначення; водного фонду; які викор-ся для забезп діяльності ВРУ, ПУ, КМУ, ін ОДВ, НАН Укр, держ галузевих академій наук; з\д зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; з\д, які закріплені за держ проф-тех навч закладами; з\д, закріплені за ВНЗ держ і комун форм власності.....
Ст. 14 Конституції передбачає набуття права власності державою. Разом з тим, законодавець чітко визначає для якої мети набуваються такі земельні ділянки у власність – ст. 85 ЗК (наприклад: з метою видобування корисних копалин не можуть передаватися земельні ділянки у власність іншої держави). Необхідний міжнародних договір.


16. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.
Вперше термін комунальна власність на землю з’явився у Конституційному договорі між Президентом України та ВР від 08 червня 1995 року, - «Про основні начала організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в України на період до прийняття нової Конституції України».
Конституція, ЗУ «Про місцеве самовр-ня», ЗУ «Про розмежування земель держ та комун власності», ЗК). Суб’єктами є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо (місцевий референдум, загальні збори), або через органи місцевого самоврядування.
Земельні ділянки, які не можуть передаватися у комунальну власність – ч. 3 ст. 83 ЗК, ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності».
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
2. У комун власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та держ власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комун власності.
3. До земель комун власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) заг користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екол, оздор, наук, естетичну та історико-культурну цінність;
г)землі лісогосподарського призначення;
ґ) землі водного фонду;
д) земельні ділянки, які викор-ся для забезпечення діяльності ОМС.
Закон про поховання та похоронну справу – землі поховання – тільки комунальна власність.
Причини, чому досі не розмежовані ЗД:
відсутність стимулу та інтересів в органах місцевого самоврядування;
відсутність матеріальних ресурсів, які необхідні для розмежування;
до цього часу також не затверджений державний акт на право власності на земельну ділянку.
Водночас існують дуже багато рішень органів місцевого самоврядування стосовно такого розмежування. Наприклад: рішення Київської міської ради № 39/96 «Про питання розроблення проекту розмежування земель державної та комунальної власності у м. Києві.


18. Проблеми змісту права власності на землю.
Правомочність володіння розглядається як юридично встановлена можливість гарантування приналежності юридично і в натурі визначених земельних ділянок їх власникам згідно із законом та правовстановлюючими документами невідчужуваності земельних ділянок від власників без їх особистого волевиявлення крім випадків передбачених законом, визнання виключності та абсолютності прав на земельні ділянки, які використовуються відповідно до цільового призначення для задоволення власних матеріальних та духовних потреб.
Право володіння фіз та юр осіб фіксується відповідними документами.
Право користування – це гарантована можливість використання корисних властивостей земель та земельних ділянок. Право користування фізичних та юридичних осіб реалізується шляхом самостійного господарювання та використання інших природних ресурсів у рамках цільового призначення. Це повноваження включає ряд можливостей, передбачених пп. б-д ч. 2 ст. 90 ЗК. Право користування територіальних громад та держави – юридично закріплена можливість цих органів безпосередньо одержувати диференційну ренту від фізичних та юридичних осіб за платне використання земельних ділянок.
Право розпорядження фізичних та юридичних осіб – це юридично забезпечена можливість цих осіб щодо вільного та самостійного визначення юридичної долі земельної ділянки. Право розпорядження держави – визначення правового режиму земельних ділянок, визначення плати за земельні ділянки, розподілу та перерозподілу земель та земельних ділянок. Право розпорядження територіальних громад – юридично забезпечена можливість здійснення функції розподілу та перерозподілу земель.


19. Проблеми набуття права власності на земельні ділянки за різними правовими формами
У доктрині ЗП набуття прав на з/д розглядається через правові форми, способи, які в свою чергу розгл-ся як норм-правові засади, моделі дозволеної та зобовязаної поведінки субєктів які можуть бути реалізовані у правовідносинах. Саме способи набуття прав на землю забезпечуються динаміку об’єктивного права в суб’єктивне, сприяють задоволенню інтересів громадян, ФО, ЮО, держави щодо прав на землю за допомогою законодавчо закріплених засобів організаційно – правового і процесуального характеру.
Способи набуття Існують різні терміни: «умови», «підстави», «способи» тощо.
Умова – необхідна обставина, яка забезпечує здійснення створення чого-небудь. У спеціально-земельній літературі до умов набуття права власності на ЗД відносять: приписи у яких містяться дозволи, правила, норми, заборони, що забезпечують виникнення права власності на землю тощо.
Підстави розглядаються як сукупність юридично-значимих дій з настанням яких у суб’єктів виникає правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Вживаються терміни «правові форми (способи)». Розглядаються як правові моделі поведінки, які можуть бути реалізовані у правовідносинах. Способи набуття прав на землю забезпечують динаміку реалізації об’єктивного права у суб’єктивне, сприяють задоволенню інтересів громадян, юридичних осіб, держави, органів місцевого самоврядування щодо прав на землю за допомогою закріплення засобів організаційно-правового та процесуального характеру.
Форми набуття права власності: приватизація земельних ділянок, придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод, у тому числі на аукціонах, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, при переході права власності на земельну ділянку на житловий будинок або споруду (ст. 120 ЗК), виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток, паїв, розмежування земель державної та комунальної власності, передача земельних ділянок з державної власності у комунальну та навпаки.
Ознаки форми набуття права власності шляхом приватизації:
законодавець визначає чітке коло осіб та види земельних ділянок, які підлягають приватизації;
ускладнена модель – приватизації земельних ділянок земель запасу, земельного фонду; спрощена модель – приватизація земельних ділянок, які вже перебувають у користуванні громадян;
визначити види приватизації земельних ділянок.

Право власності набувається у такі способи:
приватизації земельних ділянок і земель державної і комунальної,
придбання земельних ділянок на підставі цивільно – правових угод, в т.ч. на аукціонах,
набуття права власності за набувальною давністю,
перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будинок,
виділення в натурі ( на місцевості) земельних часток (паїв),
розмежування земель державної та комунальної власності,
передача земельних ділянок із державної в комунальну власність і з комунальної в державну ( остання – після розмежування)
Проблеми приватизації:
1. відсутність на законодавчому рівні поняття «земельної ділянки» і її юридичних ознак,
2. відсутність в єдиному законі виключного переліку окремих категорій осіб, які мають переважне право на одержання земельних ділянок ( ветерани війни ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», потерпілих від ЧАЕС ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від ЧАЕС» ст.20, 21; ветеранів праці п.7.ст.7 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку»),
3. відсутність реалізації положень, закріплених у ч.1 ст. 1 і ч.2 ст. 42 ЗК що можливості приватизації земельних ділянок ЖБК і ГБК, ОСББ,
4. виділяють від 6 – до 8 моделей приватизації: вони виділені лише у спеціальній літературі, ці стадії є неконкретними,
відсутність закріплення на рівні закону всіх стадій, різних моделей приватизації земельних ділянок з визначенням конкретних та реальних строків щодо:
розробки та проходження документів,
надання висновків та прийняття рішень зацікавленими ОДВ, ОМС,
перенесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість,
строки виготовлення та державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку (частково, адже для спрощеної процедури – 30 днів),
5 . відсутність на законодавчому рівні чіткого переліку технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки у відносинах реалізації права на приватизацію земельних ділянок громадянами України за спрощеною моделлю, що гарантовано ч.ч.1,2 ст. 118 ЗК.
Настечко К.О, «Оформлення прав на земельні ділянки: правові та організаційні питання» автореф.,
Ковалено, Мірошниченко «Проблеми ефективності правового забезпечення приватизації земель України», Юридична Україна 2009 № 2,
Кулинич П.Ф. «Земельні ділянки СГ призначення як об’єкти правового обігу», ПУ, 2010 №5.


20. Проблеми приватизації земельних ділянок.
Література: «Проблеми набуття прав на земельні ділянки у процесі приватизації» - збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права», Київ, 2009 рік (164 ауд.)
Проблеми реалізації ст. 25 ЗК - Приватизація земель держ і комунальних с/г підпр, уст та орг :
не визначає співвідношення приватизації земель с/г призначення із приватизацією самих підприємств (ст. 6 ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»);
безпідставно розширений перелік осіб, які мають право на земельну частку, пай;
при реалізації ст. 25 ЗК, щодо приватизації земель зазначених підприємств, фактично може припинитися господарська діяльність самого підприємства.
Другим способом набуття є придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод, у тому числі на аукціоні (Глави 20-21 ЗК, положення ЦК та інших актів).
Відповідно до ст. 121, 122 ЗК тощо, фізичні особи мають право набувати земельні ділянки шляхом купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, інших угод, а також у порядку спадкування.
При укладенні будь-яких угод із зем ділянками повинні бути враховані вимоги ст. 132 ЗК.
Стадії:
укладання у письмовій формі угоди, її нотаріальне посвідчення та реєстрація зазначеної угоди (ЗУ «Про нотаріат», Інструкція про вчинення нотаріальних дій, п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів);
замовлення та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку (ст. 56 ЗУ «Про землеустрій», Інструкція про складання, видачу, зберігання державних актів, затверджена наказом Держкомзему 04 травня 1999 року № 43);
державна реєстрація державного акту та його видача.



21. Проблеми набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
ЗК: Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.


22. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю і споруду.
Стаття 120.
1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування зем ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених ст 121 ЗК (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

23. Порядок безоплатного офрмлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на зем діл.
Цей Порядок визначає спрощену процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 та наступних роках державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та ведення садівництва у розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, після прийняття рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок
1) ОМС до 1 січня 2002 р. - відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 р. N 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" та ЗК ;
2) ОМС та ОВВ з 1 січня 2002 р. - відповідно до статті 118 ЗК
Для одержання державного акта на право власності на з/д громадянин або уповноважена ним особа подає сільському, селищному, міському голові або уповноваженій ним особі адресовану територіальному органові Держкомзему заяву про видачу такого акта. Сільські, селищні та міські голови забезпечують організацію прийому таких заяв у кожному населеному пункті.
Заява про видачу держ акта на право вл-ті на з/д подається за місцем розташування з/д.
До заяви додається:
- копія документа, що посвідчує особу; засвідчена в установленому порядку - копія довіреності - для уповноваженої особи; - копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; - копія рішення про передачу земельної ділянки у власність, прийнятого ОМС чи районною держадміністрацією, а також у разі наявності - технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (технічна документація), або проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року.
Територіальним органам Держкомзему, районним держадміністраціям, органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від громадян надання будь-яких інших документів, крім передбачених цим Порядком.
3. У разі відсутності рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина, який отримав її у користування до дня набрання чинності Земельним кодексом України, громадянин звертається із заявою про передачу йому у власність такої земельної ділянки до відповідного органу місцевого самоврядування, а стосовно такої земельної ділянки, отриманої у користування для ведення садівництва за межами населених пунктів, - до відповідної районної держадміністрації
Відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (для громадян безоплатно, за рахунок держ бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням з/д у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК.
4. Територіальні органи Держкомзему згідно з актом (актами) приймання-передачі отримують від органів місцевого самоврядування заяви громадян про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку разом з поданими громадянами документами.
Рішення, прийняті відповідно до пункту 3 цього Порядку районними держадміністраціями стосовно земельних ділянок, отриманих у користування для ведення садівництва за межами населених пунктів, подаються громадянами до територіальних органів Держкомзему самостійно.
5. На підставі заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку протягом трьох робочих днів з дати її надходження територіальні органи Держкомзему укладають договору про розроблення технічної документації замовник додає такі документи:
заяву про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку;
довідку про обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки або її частини;
довідку про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки;
рішення відповідного органу місцевого самоврядування чи районної держадміністрації про надання дозволу на виготовлення технічної документації ;
наявні актуалізовані ортофотоплани, індексні кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріали, а також наявну інформацію про земельну ділянку, яка може бути використана для виготовлення технічної документації.
До договору про проведення державної реєстрації замовник додає технічну документацію чи проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року.
5-1. Забезпечення замовника ортофотопланами, індексними кадастровими картами та іншими планово-картографічними матеріалами здійснюється Укргеодезкартографією
6. Виконавець протягом 10 робочих днів з дня укладення договору про розроблення технічної документації: проводить аналіз документів, що надійшли від замовника; отримує в регіональній філії Центру кадастру матеріали чергового кадастрового плану в електронному вигляді; виконує необхідні обстежувальні, польові та камеральні роботи; виготовляє технічну документацію у двох примірниках і подає їх на паперовому та електронному носіях до регіональної філії Центру кадастру і замовникові для погодження.
Технічна документація, що виготовляється відповідно до цього Порядку, не підлягає погодженню з природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини.
7. Замовник погоджує технічну документацію протягом трьох робочих днів з дати її надходження та подає для заповнення до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру бланк державного акта на право власності на земельну ділянку або повертає органу місцевого самоврядування (чи громадянину у випадках, передбачених абзацом третім пункту 4 цього Порядку) за актом приймання-передачі подані ним заяву та документи з обґрунтуванням причини повернення.
8. Регіональна філія Центру кадастру протягом одного робочого дня з дня надходження технічної документації на електронному носії перевіряє її зміст, вносить відповідні відомості до бази даних державного земельного кадастру і передає до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру для заповнення бланка державного акта на право власності на земельну ділянку.
10. Державний акт на право власності на земельну ділянку, підписаний замовником та органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який прийняв рішення про безоплатну передачу громадянинові земельної ділянки у власність, передається для державної реєстрації відповідному районному (міському) підрозділові Центру кадастру.
11. Видача державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється представником районного (міського) підрозділу Центру кадастру у строк, що становить не більш як 30 робочих днів після надходження заяви про його видачу до замовника, за місцем розташування земельної ділянки.
12. Замовник разом з органом місцевого самоврядування організовує видачу державних актів на право власності на земельну ділянку в кожному населеному пункті.
13. З метою створення Державного фонду документації із землеустрою технічна документація на паперовому носії передається виконавцем замовнику протягом 10 робочих днів з дня її погодження замовником.

25. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
Проблеми припинення права власності – відсутність поняття припинення на законодавчому рівні; відсутність чітко визначених процедур; відсутність виключного переліку обставин, з настанням яких припиняється право власності на землю. Процес набуття та припинення права власності взаємопов’язані (нічийних земель не буває). Положення ст. 41 Конституції України, глава XXII ЗК, субсидіарне застосування положень ЦК.
Доктриною земельного права припинення права власності розглядається з двох позицій:
це певний момент у часі;
як правова форма, порядок, процедура в результаті якої у одного суб’єкта право власності на земельну ділянку припиняється, а в іншого виникає.
Системне тлумачення глави 21 ЗК дає підстави стверджувати, що ЗК розглядає припинення права власності на з\д як процес. Отже, підставами є юр факти, які започатковують відповідну процедуру припинення права власності на відповідну ЗД.
1 група підстав – ті обставини, коли пр власн припиняється за особистим волевиявленням особи (добровільна відмова або настання фатальних подій - смерть власника) Для конкретної ЮО з моменту ліквідації чи реорганізації, за умови настання непереборної сили.
2 група підстав – як санкція (юридичні факти, коли право власності припиняється як санкція за правопорушення чи невиконання обов’язку: ст.ст. 139 – 148 – не відчуження іноземцем земельної ділянки у визначений строк, право власності на земельну ділянку не припиняється автоматично; виникає питання - коли припиняється можливість відчуження – коли відкрито провадження по примусовому відчуженні земельної ділянки, у судовому засідання може бути накладено заборону на відчуження, право власності припиниться лише при виникненні права власності на земельну ділянку в іншої особи. Питання чи поширюється мораторій на відчуження земельних ділянок: ні.
3 група підстав – викуп ЗД з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. (КУ, ст. 140, 143,146,147 ЗК, ЗУ від 17.11.2009 «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них знаходяться, які перебувають у приватній власності», ЗУ «Про організацію та проведення фінальної частини УЄФА», ЗУ «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів», 2006.)
Застосувавши системне тлумачення, ст. 140 є спеціальною по відношенню до ст. 143 ЗК за видом права, що припиняється (право власності, а ст. 143 є спеціальною по відношенню до ст. 140 ЗК за способом припинення права.
Наступна проблема – відсутній механізм реалізації ст. 145 ЗК (відчуження ЗД іноземцями та особами без громадянства). є законопроект про внесення змін до даної статті //
Іноземна особа залишається власником до моменту припинення права власності на підставі рішення суду та реєстрації права власності новим власником. Законодавець не визначає момент припинення права власності, таким чином право власності припиняється з моменту набуття таким правом іншою особою.
Мораторій – обмеження правомочності власника щодо розпорядження власною ЗД.
Проблеми:
відсутність визначення поняття «припинення» права власності на земельні ділянки,
нема чітко встановлених процедур з визначенням всіх стадій припинення права власності на з/д,
відсутність виключного переліку обставин, з настанням яких припиняється право власності на землю.


26. Проблеми механізму гарантування права власності на землю.
Гарантії права власності на землю розглядають як систему правових норм, які регулюють відносини щодо суб’єктно-об’єктного складу права власності, правовідносини щодо захисту земельних прав власників в адміністративно-судовому порядку.
Позитивне правове регулювання відносин власності на землю:
нормативно-регулятивні гарантії - позитивне правове регулювання відносин власності на землю: яким чином врегульовані відносини власності,
управлінські гарантії- передбачений законодавством порядок набуття та припинення права власності на землю,
адміністративно-судові гарантії. передбачений законодавством порядок захисту прав власників земельних ділянок ОДВ, ОМС, судовими органами (питання розмежування розгляду земельних спорів в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства, подив. КАС, ГПК, Рішення КСУ 1.04.2010, ППВСУ 19.03.2010 №2).
Гарантування права власності на землю за новим ЗК – відтворення аналогічної конституційної правової ідеї (ч. ІІ ст. 14), що свідчить про закононаступність та деталізацію її в науковому, спеціальному законі, який виступає важливим принципом земельно-правового регулювання. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Механізм гарантування права власності на землю включає систему земельно-правового регулювання правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження з/д, включаючи різні форми набуття прав власності на вказані об'єкти, реалізацію (здійснення) та захист повноважень власників у юрисдикційних органах.
В спец юр літ-рі право власності на землю і з/д розглядається через призму об'єктивного та суб'єктивного права.
Право власності на землю з об'єктивної точки зору варто розглядати в якості системи легалізованих спец-правових норм, які регулюють відносини власності на землю, встановлюють форми та процедури набуття та оформлення прав на земельні ділянки, а також порядок здійснення уповноваженими особами наданої (набутої) правосуб'єктності щодо належних їм з/д, відновлення та захист їхніх прав і законних інтересів в установлених процедурах та організаційно-правових формах.
Сутність суб'єктивного права власності на землю громадян, Укр народу, держави, територ громад, юр осіб та іноземних держав відповідно до норм і принципів міжнародних договорів складає - реалізація відповідними власниками земель і земельних ділянок у формах дотримання, застосування, здійснення наданих законодавством можливостей щодо набуття права власності на землю та земельні ділянки у формі володіння, користування, розпорядження ними та захист наданих чи набутих за законом або договором прав на ці об'єкти
Отже, з об'єктивної точки зору право власності на землю гарантується і гарантом такого регулювання виступає держава, яку репрезентують відповідні державні органи та інституції.
Відтак гарантування права власності на землю означає також юридично визначену можливість вимагати від держави створення системи позитивного правового регулювання відносин власності на землю, усунення колізій, заповнення прогалин в регулятивному і забезпечувальному механізмі, своєчасне внесення відповідних змін, доповнень, систематизації, кодифікації, оптимізації, гармонізації на рівні сучасних вимог права Європейського союзу, а також принципів міжнародного права .


27. Право землекористування: проблеми поняття та видів.
Відсутність визначення поняття права землекористування на законодавчому рівні. Відсутність виключного переліку видів землекористування у ЗК.
Ст. 18 Ліс кодексу передбачає тимчасове (короткострокове та довгострокове) користування лісами.
Ч.1 ст. 796 ЦК – право на користування зем діл наймача будівель та споруд.
П.7 Перехідних положень ЗК – право тимчасового користування земельною ділянкою, які набувались до введення в дію чинного ЗК.
Відсутність закріплення в ЗК правового режиму земель заг землекористування. (Костяшкін І.О. Право заг землекористування грмадян)
Проблема – відсутність реальної реалізації положень ч.1 ст. 94 ЗК щодо можливості щодо надання зем діл у концесію у зв’язку з відсутністю спеціального закону, який би визначав перелік зем діл, які можуть передаватись на праві користування на умовах концесії.
Право землекористування в обєктивному значенні та як правовідношення:
- в об’єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні правовідносини, визначаються суб’єктно-об’єктний склад, особливості використання різних ЗД на юридичному титулі права землекористування, закріплюють права та обов’язки землекористувачів, а також підставою виникнення зміни та припинення земельної правосуб’єктності осіб щодо користування ЗД.
- у суб’єктивному значенні розглядається як встановлена об’єктивним правом можливість фізичних та юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної правосуб’єктності щодо користування відособленою земельною ділянкою.
-як правовідношення розглядається через характеристику структурних елементів.
Класифікація здійснюється за різними критеріями: в залежності від підстав виникнення (загальне, спеціальне), за строками (постійне, тимчасове), за ступенем реалізації та захисту (речові та зобов’язальні).
Чинний ЗК виділяє наступні види землекористування: право загального користування, право на оренду ЗД, право на постійне користування ЗД, право земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію, право на проведення геологорозвідувальні роботи, право на концесію.
ч. 2 ст. 192 ЗК – була лише одна група суб’єктів. Згодом була доповнена.
Об’єктом є виключно земельні ділянки державної та комунальної власності. Суб’єктами можуть бути громадяни (які одержали ЗД до 01 січня 2001 року) та юридичні особи. Зміст становлять права та обов’язки землекористувачів.


28. Проблеми закон-го регулювання викор-ня земель на праві постійного землекористування.
За своєю юр природою, має ознаки – об’єктами є зем діл держ та комун власності; - суб можуть бути як фіз, так і юр особи; - зміст становлять права та обов’язки землекористувачів щодо володіння та користування; - право набувається в порядку надання або вилучення і наступного надання зем діл на невизначений термін для конкретно встановленого цільового використання.
Законом встан обмеження щодо набуття такого права окр. суб’єктами (напр., фіз. особами); обов’язковість сплати зем податку; неможлив вільного розпорядження без рішень ОМС або ОВВ; на зем діл, які занах на праві пост користування не можуть бути стягнення на вимогу кредиторів.
Право постійного землекористування набувається шляхом вилучення або вилучення (викупу) і наступного надання земельних ділянок на невизначений термін для конкретного цільового використання (напр. Розпорядження КМУ від 25 лютого 2009 року № 214-р).
Обєкт – зем ділянки держ і комунал власності.
Субєкт - лише юр особи, засновані на Д чи ком власності, та громадські організації інвалідів, а також суб’єкти у яких це право виникло до набрання чинності ЗК України – 25.10.2001.
Особливості:
право постійного землекористування можуть мати лише три групи суб’єктів; (ст. 92 ЗК, ч.2 - підпр, уст та орг, що належать до держ та комун власності; - гром орг інвалідів Укр, їх підпр (об'єднання), уст та орг; - реліг орг Укр,
обов’язковість сплати земельного податку (крім пільг);
неможливість розпорядження ЗД;
може бути припинено з підстав, визначених законом і оформляється державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Момент виникнення – видача та реєстрація відповідного держакту.
Проблеми. існування права постійного користування з обмеженим суб’єктивним складом суперечить забовязанням Укр щодо адаптації вітчизняного законодавства до зак. ЄС. Зокрема з точки зору зак. ЄС про конкуренцію, надання права пост користування може розглядатися як державна допомога, що допускається лише обмежано, і тільки для певної виправданої мети.
Проблеми – від-ть закріплення на закон рівні переліку всіх суб’єктів права пост землекористування, у т.ч. тих, які набули це право до 1.01. 2002 року та продовжують їх використовувати за певним цільовим призначенням.
Проблема - відсутність закріплення на законодавчому рівні переліку всіх суб’єктів права постійного землекористування, в т.ч., тих, які набули це право до 1.01.2002р. та продовжують використовувати земельні ділянки за певним цільовим призначенням. Це право не можуть набувати ФО, а ті ЮО визначені ч. 2 ст. 92 + зберігають це право ті суб’єкти, які мали таку правову можливість відповідно до ст.7 ЗК в редакції 13.03. 1992року. – 9 груп суб’єктів,
Проблема - відсутність правопосвідчуючих документів в окремих суб’єктів ( в основному ЮО), яким надавались земельні ділянки на цьому праві до 1.01.2002р. Держкомзем України: Повідомлення – у зв1язку із скороченням ЗСУ та передачею майна і земельних ділянок, що використовувалисть військовими частинами, у відання ОМС (Пост КМУ 29.08.2002 «Про порядок вилучення та передачі військового майна ЗСУ» - виявлено відсутність правопосвідчуючих документів на земельні ділянки у більшості військових часин, установ, П, О ЗСУ),


29. Особливості та проблеми земельних орендних відносин.
В прав значенні, оренда землі має специфічні ознаки – зем діл надаються у володіння і користування; розпорядження зем діл здійсн власник; орендар може здійсн обмежене розпорядження з підстав, визнач законом; строковість; зворотність – повернення після закінчення строку договору; обов’язковість укладення договору та його держ реєстрація – Перехідні положення ЗУ Про оренду землі – до 1.01.2012 року – строк здійсн держ реєстрації не може перевищ 14 днів з дня подачі заяви про таку реєстрацію; плата за держ реєстрацію не може перевищувати 3 НМДГ; сплата орендної плати в зазнач формі; використання зем діл для цілей, не заборонених законом.
перше на законодавчому рівні певні особливості оренди земель с/го призначення виділені ЗУ “Про оренду землі”, що є безумовно його позитивною рисою. Основні ознаки, які визначають оренду земель с/г призначення, випливають із природних особливостей сільського господарства. До особливостей оренди земель с/г призначення можна віднести: 1) орендодавцями земельних ділянок с/г призначення можуть бути чітко визначені суб’єкти, які отримали земельні ділянки для визначених законодавством цілей (ст.48 ЗК); 2) орендарі земельних ділянок с/г призначення повинні відповідати певним вимогам, встановленим З зак-ом; 3) передавати земельні ділянки с/г призначення у користування (зокрема, оренду) дозволено лише із збереженням їх цільового призначення для с/г використання; 4) спеціальний характер правомочностей суб’єктів даних земельних орендних відносин; 5) орендовані земельні ділянки с/г призначення, за невеликим винятком, заборонено передавати в суборенду.
Законодавство, що становить сучасну правову базу оренди земель с/г призначення, носить багатоструктурний характер і включає такі складові, як: 1) загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонування і розвиток усіх правових інститутів; 2) галузеве (зокрема, зем, агр, цив та ін.) зак-во, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини, та має на меті їх врегулювання, і поряд з цим визначає основні засади земельних орендних відносин; 3) спеціальне земельне законодавство про оренду земель.
Центральне місце у системі зак-ва про оренду земель с/г призначення займає спеціальне законодавство про оренду земель, серцевиною якого є ЗУ “Про оренду землі”. Цей акт став етапним актом законодавчого рівня у сфері регулювання земельних орендних відносин в Україні.
Проблема - Не передбачена законом така підстава припинення договору оренди з/д як зміна особи орендаря шляхом реорганізації юр особи, оскільки при такій її формі, наприклад, як перетворення, можлива зміна основних напрямків діяльності. У такому разі це повинно бути в обов’язковому порядку підставою розірвання договору оренди з/д с/г призначення. Таким чином, п.3 ст.28 Закону “Про оренду землі” потребує приведення її у відповідність із ст.6 Закону.
Законодавством практично не виділені особливості припинення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення. підстави повинні бути окремо виділені та конкретизовані саме стосовно земель сільськогосподарського призначення.Проведений аналіз дає можливість стверджувати, що ряд підстав прямо стосуються оренди саме цих земель, наприклад, випадкове пошкодження об’єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, нераціональне використання земельної ділянки, використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екол обстановки, викор землі не за цільовим призначенням, невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для с/г виробництва, смерть громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст.8 Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки.
Проблема – не діють положення ст.4 ЗУ Про оренду землі, в якій визначено перелік., оскільки реальне розмежування відсутнє. Новела щодо права відчуження є колізійною та такою що не відповідає природі зобов’язальних прав. Підп. 2.1. – право оренди зем діл виключно після укладення договору.
– законодавець не встановив
Ухилення від укладення договору оренди зем діл зі сторони органів місц самоврядування та вик влади після прийняття рішення про передачу зем діл.
Ч.4 ст. 15 невідємною част договору оренди є акт визначення меж зем діл та акт приймання – передачі зем діл. На момент держ реєстрац, ці документи об’єктивно надати неможливо. Оскільки такі документи складаються після держ реєстрації договору оренди зем діл.


30. Проблеми набуття та реалізації права оренди земельної ділянки.
Ознаки:
право розпорядження здійснює тільки власник;
орендар може здійснювати обмежене розпорядження ЗД з підстав визначених законом та договором (суборенда);
строковість права оренди ЗД;
зворотність – повернення ЗД після закінчення дії строку оренди;
укладення договору оренди ЗД та його державна реєстрація;
сплата орендної плати.
Характеристика земельно-об’єктного складу – ст.ст. 3-5 ЗУ «Про оренду землі». Проблема ст. 4 ЗУ «Про оренду землі не діє».
Щодо змісту відносин – мова йде про права та обов’язки, які визначені ЗК та ЗУ «Про оренду землі».
Проблема: ч. 4 ст. 93 ЗК – у частині відчуження права оренди ЗД орендарем є колізійною та такою, що не відповідає чинному зак-ву, оскільки право на оренду може виникнути виключно після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, а відтак у покупця право на оренду виникнути не може.
Проблема - законодавець не встановив механізм такого відчуження.
Проблема - право на оренду ЗД відноситься до зобов’язальних прав, які характеризуються зокрема обмеженим колом суб’єктів (кредитор та боржник). Відповідно до ст. 512 ЦК, зобов’язання, як зв’язок між кредитором та боржником не можуть створювати обов’язку для третьої особи, за умови ж відчуження права оренди ЗД між орендарем і третьою особою, обов’язки виникають і для орендодавця.
ст. 124 ЗК по новому регулює право оренди. Договір Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у держ або комун власності, здійснюється на підставі рішення відповідного ОВВ або ОМС чи договору К-П права оренди з/д (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди з/д.
2. Передача в оренду з/д, що перебувають у держ або ком власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2,3 ст 134 ЗК.
3. Передача в оренду з/д, що перебувають у держ або комун власності, громадянам, юр особам, визначеним частинами ч. 2,3 ст 134 ЗК, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 Кодексу.
4. Передача в оренду з/д, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Виключенням із зазначених правил передбачається ч. 2 ст. 134 ЗК. Передача ЗД в оренду, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 ЗК.
Проблема - Вживання терміну «договір купівлі-продажу права оренди ЗД» є незрозумілим, колізійним та таким, що не відповідає чинному законодавству. Право оренди відноситься до зобов’язальних прав, а відтак передаватися не може. Право оренди не можна виставляти на торги, оскільки на момент проведення земельних торгів воно ще не виникло (це право виникає з моменту підписання та державної реєстрації договору оренди з/д). З переможцем аукціону може бути лише укладено т.з. попередній договір (ст. 635 ЦК) в силу якого у орендодавця виникає обов’язок укласти договір оренди з «покупцем».


31. Проблеми земельних сервітутних відносин.
Проблеми зем-сервітутних відносин. Гл 16 ЗК, 32 ЦК.
Підлягає корегуванню визначення поняття земельного сервітуту з урахуванням положення ст. 100, оскільки нею передбачається встановлення сервітуту – як в інтересах суміжних власників так і особистого сервітуту. Зміни ст. 100 ЗК – сервітут може бути встановлено договором, законом, заповітом або за рішенням суду. Тому необхідно визначити перелік підстав, за наявності яких суд повинен задовольнити позов про встановлення земельного сервітуту.
Відсутність типової форми зем сервітуту.
Потреба у закон регулюванні та держ реєстрації.
Зміст права земельного сервітуту
1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника зем діл, щодо якої він встановлений.
Стаття 99. Види права земельного сервітуту
Власники або землекористувачі з/д можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на т/з по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, ін лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній з/д, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній зем діл, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
У спеціальній літературі земельно-правовий сервітут розглядається як територіально та функціонально-визначене обтяження однієї з/д, правом обмеженого використання її благ власником (користувачем) іншої з/д, яка позбавлена таких благ чи вигод, для ефективного та раціонального використання останньої (тривіальний сервітут) або правом користування, що належить конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Юридичні ознаки ЗС:
зак-чо забезпечена можливість встановлення обтяжень на ЗД, що дозволяє сервітуарію фактично здійснювати певні дії на такій ЗД;
право на ЗС обмежує права інших осіб на їх ЗД (права власника);
сервітутне землекористування має здійснюватися лише на частині ЗД у чітко встановлених межах, а також за дозволеними законом або договором способом використання земельної ділянки;
ЗС має мінімально обмежувати інші права та обтяжувати ЗД, на яку встановлюється;
встановлення ЗС не позбавляє власника ЗД або користувача ЗД права володіти, користуватися та розпоряджатися такою ЗД;
сервітут не може бути відчужений іншій особі;
відповідно до ст. 100 ЗК, сервітут встановлюється на підставі закону, договору, заповіту та рішення суду.
Проблеми - зак-ць чітко не визначає як повинен встановлюватися пріоритет між фізичними особами (з однієї сторони – власник з/д, а з іншої – сусід);
Договір укладається у письмовій формі, повинен визначати місце розташування та розмір на місцевості смуги, на яку поширюється дія ЗС, строк дії сервітуту, порядок відшкодування збитків та приведення з/д у попередній стан після припинення дії ЗС. До такої угоди обов’язково повинен додаватися план з/д, на якому повинна бути відображена смуга землі на яку поширюється дія ЗС.
Проблеми встановлення ЗС у судовому порядку – не визначено порядок. Позов до суду має ґрунтуватися на тому, що використання з/д без встановлення ЗС є неможливим.


32. Особливості права на користування чужою зем. ділянкою для сільськогосп потреб (емфітевзис)
Емфітевзис – ст. 102-1 ЗК та главою 33 ЦК. Емфітевзис у ЗК та ЦК визначається як довгострокове відчужуване та успадковуване але, крім випадків передбачених Зем та Цив зак-ом, право особи на користування ЗД, що належить іншій особі для с/г потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникє на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.
На відміну від інших прав має речовий характер.
Може бути відчужене його володільцем іншій особі, але крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 102-1 ЗК та ч. 3 ст. 407 ЦК. або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті
Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Емфітевзис надає іншим особам право на користування ЗД в межах її цільового призначення виключно для с/г потреб. Емфітевзис виключає можливість власника ЗД користуватися нею протягом строку дії емфітевзису.
Емфітевзис може бути як строковим, так і безстроковим (відповідно до ч. 4 ст.102-1 ЗК та ч. 1 ст. 408 ЦК строк договору про надання права на користування чужою ЗД для с/г потреб встановлюється договором і для земель державної та комунальної власності не може перевищувати 50 років). За користування ЗД на підставі емфітевзису стягується плата, розмір якої погоджується у договорі про встановлення емфітевзису.
емфітевзис припиняється в разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу з/д у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою з/д для с/г потреб;
4) невикористання з/д для забудови в разі користування чужою з/д для забудови протягом 3 років.
ПРОБЛЕМА - виходячи із ЗУ про плату на землю – земельний податок повинен сплачувати і власник емфітевта або супефірціарій, що здатно стримати розвиток відносин із використанням зем ділянок на праві емфітевзису та суперфіція.

Особливості права на користування чужою зем. ділянкою для забудови ( суперфіцій).
1. Право користування чужою з/д для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України
1. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.
2. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
4. Строк користування з/д держ чи комун власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.
5. Укладення договорів про надання права користування з/д для забудови здійснюється відповідно до ЦК з урахуванням вимог ЗК.
6. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.
7. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть бути припинені за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Суперфіцій – відчужуване речове право, користування чужою земельною ділянкою для забудови.Важливою ознакою прав на чужі речі є визначення їх переліку виключно законом, шляхом формування закритого переліку. Оскільки, ці права абсолютні, вони встановлюють обов’язок для невизначеного кола осіб, ці особи повинні бути поінформовані про зміст і види таких прав.
ПРОБЛЕМА - виходячи із ЗУ про плату на землю – земельний податок повинен сплачувати і власник емфітевта або супефірціарій, що здатно стримати розвиток відносин із використанням зем ділянок на праві емфітевзису та суперфіція.


33. Проблеми управлінських відносин у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Проблеми: співвідношення держ управління та держ регулювання в галузі земельних відносин. Ця дискусія бере свій початок з теорій адмін права, де склались такі підходи –
1. Ці поняття розгляд як синоніми;
2. З точки зору регулювання як функції управління;
3. Як понятійні елементи, які тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного.
Так, на думку проф. Рабіновича – основний критерій розмежування управління та регулювання – як різних засобів державного впливу – полягає у видах, спрямованості, та обсязі повноважень компетент держ органів стосовно об’єктів впливу. Змістовне навантаження державного регулювання як цілісної категорії має виходити із загальних ознак держ управління, оскільки ці понятійні елементи тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного. Через призму земельного права - немає єдиного підходу.
Ознаки упр-их відносин – виникають на основі норм законуабо приписів відпов. органів; мають владно-виконавський х-ер; суб склад – спец уповноважені органи державні, громадські, самоврядні; об’єктний склад – безпосередній об’єкт, має комплексний х-ер і залежить від ф-ій управління; може бути діяльність фіз. і юр осіб, земельнокадастрова документація, правопосвідчуючі документи; опосередкованим об завжди буде земельна ділянка з її правовим режимом.
Проблема – відсутність єдиного підходу щодо визначення об’єкта управління. Земельні ділянки, землі, земельний фонд, землевласники та землекористувачі, діяльність землевласників та землекористувачів. Держ упр носить соціальний характер, тобто пов’язане із впливом на людей, а не на об’єкти матеріального світу. Разом з цим – зміна стану об’єктів матеріального світу в необх для суспільства напрямку здійснюється не безпосередньо, а опосередковано, через волю та свідомість людей, тобто керовану соціальну систему, а відтак обгрунтов позиція, що треба віділяти в упр відносинах як безпосер так і опосередков об’єкт.
Держ регуль зем відносин – це законод забезпечена на нац. Регіон. Місц. Рівнях діяльністьОДВ та ОМС щодо реалізації функцій держ. і закріплених у законах повноважень у сфері викор та охорони землі як об’єкта правовл. укр народу та осн. Нац. багацтва

ч
34. Проблеми організаційно-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
Організаційно-правове забезпечення управління – через х-ку органів і через способи правового закріплення цієї системи (необхідно дати загальну характеристику органів загальної компетенції).
В спец літерат зал-но від обсягу компетенції
- органи заг компетенції(не обиежена ні галуззю ні напрямком – ВРУ, КМУ, ВР АРК)
- органи міжгалузевої компетенції – компетенція яких охоплює певний напрямок (Мін екології та прир ресурсів, Міноборони, Мінагрополітики та продовольства).
- галузеві органи – Держ агенство зем рес-ів. , Держ агенство ліс рес, Держ агенство вод ресурсів.
- спец уповноважені органи - Держ агенство зем рес-ів
ПРОБЛЕМИ:
= держ аген зем ресурсів раніше підпор КМУ а зараз Мін агро політ і продовольства + йому ж підп держ аген ліс ресурсів
= відсутність чіткого розмежув повноважень ОДВВ щодо здійсн розподілу та перерозподілу земель за межами насел пунктів (п. 12 Перех положень)
= постійна реструктуризація органів галузевої компетенції: з 31 січня 2007 року по 13 лютого 2008 року Держ агенство земельних ресурсів, яке було позбавлене повноважень за здійсненням контролю за викор та охор земель. Виникла парадоксальна ситуація. З 13 лютого 2008 року – Держ аген зем ресурсів вже має повноваження стосовно функції контролю.
= тривалий час діяльність Держ аген зем рес керувалась і спрямовувалась Мін екології та прир ресурсів
= Міністерство будівництва, архітектури та господарства було реорганізовано і створено два міністерства: Міністерство регіонального розвитку та будівництва України та Міністерство з питань житлово-комунального господарства, а потім Указом ПУ знов створено одне 09.12.2010 року №1085;
Існування разом з територ органами Держ аген зеи рес у різних містах ще і Управлінь зем ресурсів які створюються міськ радами і які виконують ф-ії центр ОВВ в галузі зем відносин
= проблеми організаційно-правового забезпечення. Не внесені зміни до пп. 29 п. 4 Положення про Держкомзем (Постанова КМУ № 204). Відповідно до даного пункту Дер аген зем рес здійснює продаж земель с/г призначення, а також встановлює види використання земель, призначених для продажу відповідно до його повноважень, визначених законом (пов’язано із рішенням КСУ щодо визнання статей ЗУ «Про державний бюджет на » неконституційними);
= дублювання повноважень Держ аген зем рес та Міністерства екології та природних ресурсів при здійсненні функції контролю за використанням та охороною земель;
= відсутність розмежування повноважень органів Держ аген зем рес, Міністерства екології та природних ресурсів, Мін агро політики та продовольства , Української академії аграрних наук щодо здійснення моніторингу ґрунтів;
= не прийнято положення про гром інспекторів за викор і охор земель, відповідно до ст 190 ЗК (станом на листопад 2010)


35. Проблеми функціонально-правового забезпечення використання, відтворення та охорони земель.
Під функціонально-правовим забезпеченням управління у галузі земельних відносин розуміють визначення та правове закріплення основних напрямків діяльності уповноважених суб'єктів у галузі використання, охорони та відтворення земель. Існують різні доктринальні підходи щодо виділення тих чи інших функцій управління у галузі земельних відносин.
В. І. Андрейцев зазначає - функції управління у галузі екології визначаються як "основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань в сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки"
А. П. Гетьман -Функції управління у галузі земельних відносин у доктрині визначаються як види (напрями) діяльності уповноважених органів щодо забезпечення раціонального й ефективного використання, охорони та відтворення земель.

36. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Ф-ія розподілу та перерозподілу – д-ть щодо надання з/д, зміна цільового призначення. Форми розподілу та перерозподілу земель – приватизація; продаж (в тому числі – на зем аукціонах); передача на праві користування (в тому числі, на умовах аукціону); вилучення, викуп з/д, зміна цільового призначення.
Проблема – повноваження ОМС, ОВВ щодо розподілу і перерозподілу земель в чинному ЗК врегульов на майбутнє, з урахування розмежування земель на землі держ і комун власності;
Проблема - Відсутність на законодавчому рівні чітких процедур набуття та припинення прав на земельні ділянки із зазначенням реальних строків проходження усіх документів.(погодження, надання висновків, виготовл правопосвідчуючих документів)
Проблема - до розмежування земель державної та комунальної власності існує колізія між повноваженнями місцевих рад щодо розпорядження землями у межах населених пунктів та повноваженням КМУ щодо укладення міжнародних договорів;
Проблема - законодавча неврегульованість окремих форм розподілу та перерозподілу окремих ділянок зон відчуження та зон безумовного відселення. Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 84 ЗК до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, а відповідно до п. «є» ч. 4 ст. 84 ЗК – у приватну власність, належать ЗД зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи. Разом з цим, враховуючи, що на зазначених територіях припинена діяльність місцевих рад, відповідно до закону окремі форми розподілу та перерозподілу земель здійснює підрозділ Мінчорнобиля – Держ деп «Адміністрація зони відчуження і зони обов’язкового відселення», яка згідно з положенням «Про адміністрацію зони», затверджена постановою КМУ 11.08.2000 р № 1263, уповноважена надавати в оренду ЗД у зоні відчуження та зоні обов’язкового відселення на тих територіях, на яких відселені жителі та припинена діяльність рад;. для цілей, визначених ЗУ Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внасл Чорноб катастрофи.
Перша форма – приватизація земель,
Друга форма – продаж земель держ та комун власності на земельних аукціонах, але з урахуванням обмежень та мораторію.
ЗУ «Про першочергові заходи про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких зак-их актів України». Розділ 3 Прикінцевих положень п. 12 – передбачити заборону на продаж земель с/г призначення до 01 січня 2010 року (проблема – не передбачений суб’єкт). Інше питання – чому тільки продаж? Адже фактично можна відчужити іншим чином.
Третя форма – надання ЗД у користування – оренда, емфітевзис, суперфіцій тощо у порядку проведення земельних аукціонів, так і без конкурентного надання.
Четверта форма – вилучення та викуп ЗД.
«тіньова схема» – відміна радою власних рішень. З даним питанням було внесено конституційне подання. Рішення КСУ за конституційним поданням Харківської міської ради (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009


37. Проблеми планування використання земель як функції управління у галузі икористання відтворення та охорони земель.
На зак-му рівні не дається визначення «планування використання земель». У спеціальній земельно-правовій літературі цей термін розглядається - як діяльність уповноважених ОДВ та ОМС, що полягає у створенні, прийнятті перспективних програм (схем), використанні та охорони земельних відносин з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень.
Форми планування використання земель:
розробка та затвердження програм використання та охорони земель;
планування територій, у тому числі зонування земель
природне с/г районування земель.
Правова основа – ст. 6 ЗУ «Про охорону НПС», ст.ст. 6, 8, 177,178 ЗК.
Проблема – станом листопад 2010 року ВРУ не затвердила загальнодержавну програму використання та охорони земель.
Існує 2 концепції затв-ні КМУ:
націон екол політики Укр на період до 2020 року(розп КМУ 17.10.07 №880)
концепція держ цільової прогр розвитку зем відносин в укр на період до 2020 року (розп КМУ 17.06.09 № 743)
Необхідно зазначити, що планування здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.
Проблеми: на законодавчому рівні визначення поняття планування територій має обмежений характер. Так відповідно до ст 1 ЗУ «Про планування і забудову територій» планування і забудова територій розглядається - як процес, що полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень. А планування – як процес регулювання викор територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівельних документацій, ухваленні та реаліз відпов рішень. Тобто планування обмежується лише містобуд-м без врахув сбалансованого розв територій
Проблема – 30.06.10 був в 1 читанні прийнятий містобудівельний кодекстам у планування теж обмежений х-р
Проблема є фактична відсутність схем планування окремих частин територій Укр (областей та районів).
Переважна більшість генпланів населених пунктів була розроблена до 1991 року. За час незалежності України з них зкореговано лише 15 %.
У ЗУ «Про генеральну схему планування території України», який розрахований на два етапи: перший – до 2010 року, другий – 2011-2020 роки. У цьому законі не враховані чинники міжнародної інтеграції та міжнародного співробітництва.
Складовою» планування територій є зонування земель. Станом на квітень 2009 року Закон «про зонування земель» відсутній.


38. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Землеустрій законодавчо визначається як "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил" (ст. 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, ст. 181 ЗК України). Фактично, таке визначення ототожнює землеустрій із регулюванням земельних відносин, тож на наш погляд, воно є надто широким.
В доктрині визначення відсутнє
При формулюванні визначення землеустрою потрібно виходити із того, що дане поняття на сьогодні об'єктивно несе певне смислове навантаження, яке обумовлюється законодавчо визначеним змістом землеустрою (ст. 184 ЗК України, конкретизація ЗУ "Про зeмлeycтpiй,,), що включає:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувачів;
б)розробку загальнодержавної і регіональних програм використання таохорони земель;
в)складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічнихобгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
г)обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
г)складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь іземлекористувач ь та створення нових;
д)складання проектів відведення земельних ділянок;
е)встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;
ж)складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економ обгрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
з)розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використаннямта охороною земель;
и)здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання таохорони земель;
і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель."
Як бачимо, землеустрій складають насамперед різноманітні технічні заходи, причому до змісту землеустрою включається розробка землевпорядної документації, проте не включається її затвердження. Землеустрій доцільно визначати - як сукупність технічних заходів, що включають підготовку, складання, виконання та нагляд за виконанням проектної документації щодо використання, охорони та відтворення земель.
В межах функції землеустрою можна розглядати також державну землевпорядну експертизу (експертизу землевпорядної документації) - "діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет ЇХ відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи* (ст. І Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"").
Відповідно до ст.. 26 ЗУ Про землеустрій розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Ліцензування таких робіт передбачене ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності
ПКМУ від 14.11.2000 «Про затвердження переліку органів ліцензування» органом ліцензування щодо здійснення землевпорядних робіт визначено Держкомзем України.
Згідно ЗУ «Про захист конституційних прав громадян на землю» встановлена 1) вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв);2) виготовленні документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до ст.. 121 ЗКУ. Закон встановлює граничний розмір вартості робіт на рівні 5 та 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виконання робіт з такими розцінками часто є невигідним і навіть збитковим для землевпорядних організацій. В таких умовах положення Закону часто ігноруються всіма землевпорядними організаціями, що здійснюють надання послуг в певній місцевості. Землевпорядні організації практикують затягування землевпорядних робіт, змушуючи замовника до неофіційних доплат.
Іншим шляхом обходу положень Закону є стягнення землевпорядними організаціями окремо коштів в оплату за виконання робіт із виготовлення право установлюючи документів, і окремо – за виготовлення проекту відведення, за встановлення меж тощо.


39. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів' як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ч. І. ст. 191 ЗК України).
Здійснення моніторингу земель регламентують: ст. 22 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. ст. 191-192 ЗК України, ст. ст. 5, 8, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), постанова КМ України "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 № 661, постанова КМ України "Про Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30.03.1998 № 391.
Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.
Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:
глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами;
національний - охоплює всю територію України;
регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічнихта економічних умов;
локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.
Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:
стану використання угідь, полів, ділянок;
процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;
стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;
процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;
стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів ірадіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.
Незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоллюючої системи. Таким чином, моніторинг земель на сьогодні фактично відсутній.
Проблема - Забезпечення здійснення моніторингу покладається на Держкомзем України. Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів. Моніторинг родючості ґрунтів здійснює Мінагрополітики України відповідно до положень ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель. Безпосередньо моніторинг ґрунтів на землях сг призначення проводиться Дерд-ю службою охорони родючості ґрунтів.

Проведення моніторингу земель здійснюється в такому порядку: виконання спеціальних зйомок на місцевості та обстежень земель; виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю; оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.
Хоча порядок ведення моніторингу земель на сьогодні визначається постановами КМУ «Про затвердження положення про моніторинг земель», «Про положення про державну систему моніторингу довкілля» ці акти не є прийнятими у формальній відповідності та на виконання ст.. 191 ЗКУ. Вони були прийняті до набрання чинності ЗКУ 2001р., не враховують зміни у системі органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони можуть застосовуватись у частині, що не суперечить ЗКУ.


40. Проблема ведення держ зем кадастру як ф-ії управл у галузі викор, відтвор та охор земель.
Законодавче визначення державного земельного кадастру наведене у ч. 1ст. 193 ЗК України:
"Держ зем кадастр єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів."
На наш погляд, державний земельний кадастр - це сукупність юридично значимих задокументованих відомостей про земельні ділянки. А от ведення державного земельного кадастру - це, дійсно,система робіт.
Загальні положення, шо регламентують ведення державного земельногокадастру, містять:
- ст. 23 Закону України "Про охорону НПС" (передбачено існування кадастрів природних ресурсів);
- ст. ст. 193-204 ЗК України (Глава 34 "Державний земельний кадастр»
- пост КМУ "Про затв Положення про порядок ведення держ земе кадастру" від 12.01.1993 № 15;
До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, ЇХ кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях. Республіці Крим та Україні в цілому.
Складові державного земельного кадастру визначаються ст. 196 ЗК України:
"Державний земельний кадастр включає:
а) кадастрове зонування;
б) кадастрові зйомки;
в) бонітування грунтів;
г) економічну оцінку земель;
ґ) грошову оцінку земельних ділянок;
д) державну реєстрацію земельних ділянок;
е) облік кількості та якості земель."
Проблема - одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичних характер, просторові характеристики обліковувались з недостатньою точністю та ретельністю. У діючих автоматизованих кадастрових системах кадастровий план, як правило містить два базові інформаційні шари: 1) межі земельних ділянок 2) межі земельних угідь. Вчені-землевпорядники пропонують доповнити ці дані відомостями про належність ділянки до певного природно-сільськогосподарського регіону, межі захисних, охоронних та інших зон із особливим режимом, межі ділянок, включених до екологічної мережі, перспективні напрямки розвитку територій.
Проблема – Не прийнято ЗУ «Про державний земельний кадастр», чим порушується п. 4 Прикінцевих положень, унеможливлюється законне ведення державного земельного кадастру. Окрім ЗКУ основним актом, що регламентує ведення державного земельного кадастру є ПКМ «Про порядок ведення державного земельного кадастру».
Проблема – відсутн єдиного зем кадастру в межах України, що породжує 3 проблеми:
= обл, райони,міста ведуть власні кадастри, які не схожі між собою(інша система координат,програма яка обробляє дані викор-є інші параметри)
= захист цієї інформації, важко захистити 650 баз даних
= неякісний просторовий аналіз територій, вел кільк з/д які накладаються одна на одну
Ведення покладено на Держкомзем, але фактично значна кількість складових державного земельного кадастру покладені на інших суб’єктів..


41. Проблеми здійснення контролю за використанням та охороною земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Контроль за використанням та охороною земель, за законодавчим визначенням, "полягає в забезпеченні додержання ОДВ, ОМС, підпр, уст, орг і громадянами земельного законодавства України " (ст. 187 ЗК України).
На наш погляд, контроль за використанням та охороною земель більш доцільно визначити - як діяльність уповноважених суб'єктів із перевірки дотримання норм земельного законодавства, із вжиття заходів щодо припинення його порушень та притягнення порушників до юридичної відповідальності.
Функція контролю пов'язана із функцією моніторингу, проте, на відміну від моніторингу, для контролю характерний владний вплив на порушників.
За суб'єктом здійснення виділяють такі форми контролю: (1) держ, (2) самоврядний, (3) громадський.
Загальні положення про здійснення державного контролю у даній сфері визначені ст. ст. 187-190 ЗК, ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Наказом Держкомзему України" Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення держ контролю за використанням та охороною земель" від 12.12.2003 № 312, засади притягнення до адміністративної відповідальності за земельні правопорушення - КпАП України.
Відносини із здійснення контролю також регулюються законодавством, що визначає статус контролюючих суб'єктів.
- Державний контроль здійснюється органами: Держкомзему, у складі якого діє Держ інспекція з контролю за використанням і охороною земель. Мін екол та прир рес, згідно Ук ПУ від 9.12.10 Державна екологічна інспекція є самост органос і не діє у складі мін-ва; Мінагрополітики та продовольства – Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів; МОЗ України; Мінрегіонбуду та жкх України, місцеві державні адміністрації.
- Самоврядний контроль у галузі земельних відносин передб ст. 189 ЗК України, п. "ї" ст. ЗУ "Про охорону НПС". Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед Законом України "Про місцеве самоврядування". Зокрема, п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону надає виконавчим органам рад повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; ст. 48 передбачає засади діяльності тимчасових контрольних комісій ради. Оскільки на законодавчому рівні засади здійснення самоврядного контролю визначаються лише в загальному вигляді, існує практика деталізації положень Законів у актах самих органів місцевого самоврядування: див., наприклад, рішення Київської міської*ради № 16/890 від 25.09.2003 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".
Проблема - перешкодою на шляху здійснення контрольних повноважень ОМС є те, що передбачене законодавством право ОМС вимагати у землевласників та землекористувачів певні відомості щодо стану використання з/д не підкріплене санкціями за невидання інформації.
- Громадський контроль за використанням та охороною земель передб ст. 190 ЗК України, згідно із якою такий контроль "здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах. " На сьогодні відповідне положення поки що не затверджене.
Громадський контроль за використанням та охороною земель на даний час може здійснюватися в рамках громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища. Законодавчою основою для здійснення такого контролю є ЗУ «Про охорону НПС» наказ Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження положення про громадських інспекторів з охорони довкілля»


42. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Глава 25 ЗК. Органи, що вирішують земельні спори
1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження з/д, що перебувають у власності громадян і юр осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
3. ОМС вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж з/д, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів містах.
4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж зем діл за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням ОМС, ОВВ з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
У теорії земельного права, - розгляд земельних спорів – це діяльність органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади по вирішенню спорів, що виникли між суб’єктами правовідносин з метою захисту та відновлення порушених земельних прав сторін.
Процедура розгляду земельних спорів:
порушення справи;
розгляд спору;
винесення рішення;
виконання рішення.
Основною проблемою є відсутність висококваліфікованих спеціалістів. Відсутність чіткої процедури.
Майже не розглядаються спори даними органами.


43. Проблеми відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми.
це особливий стан суспільних земельних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог зак-ва у галузі використання та охорони землі чи застосування до винних осіб заходів державного примусу.
Визначення поняття від-ті – міра покарання правопорушника..розглядається через призму заст. санкції за вчинене правопорушення.
Харківська школа ек права розгляд від-ть – як покладання на винну особу в примус порядку або без такого майнових або ін. несприятливих наслідків за поруш в галузі екології.
Недбайло 1971 у статті «Система юр гарантий применения советских прав норм» – запр розглядати від-ть в позитивному і ретроспект аспектах. Позит аспект поляг в належному викон покладених на суб обов’язків з метою досягнення позитивних цілей.
Басін – також підтр точку зору щодо розгляду пон від-ті у цих 2х аспектах.
Андрейцев запропонував розглядати еколог від-ть через призму сусп. відносин. Тому заст-чи цей підхід, відп-ть в зем праві слід розгляд як такий стан розв сусп. відносин, при якому правовими засобами забезп виконання відповідальними особами спец і обовязкових вимог зак-ва у галузі використання з/д, їх охорони або заст. до винних осіб заходів державного примусу.
Правовими формами від-ті в зп є: 1. Позитивна, 2. Негативна (ретроспективна) від-ть.
Позитивна відповідальність – відповідний стан правовідносин, у яких активно реалізується специфічна правосуб’єктність зобов’язаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивних юр-значимих дій у галузі використання відтворення та охорони земель. Такий вид відповідальності реалізується у регулятивних земельних правовідносинах, характеризується добровільною формою реалізації, підставами виступають норми земельного та екологічного права.
Ознаки позитивної від-ті – =реаліз в регулятивних правовідносинах, =добровільна форма реалізації (наприкл, від-ть за забрудн земель, як наслідок зд-ння правомірних дій). =застос на підставі норм законів, ріш і розп ОДВ, =Відпов до м принципу забруднювач платить, передбач, що за забруднення нпс встановл збір на основі фактичних обсягів викидів і лімітів скидів забр речовин у нпс та розміщення відходів. =Від-ть за шкоду, заподіяну власникам зем діл і землекористувачам правомірними діями (повне відшкодування збитків і втрат сг і лісогос вир-ва; тимчасове правомірне зайняття зем діл; обмеж прав на використ зем діл). Гл. 24, 36 ЗК,, ЗУ Про відчуж зем діл. 17.11.2009
Ретроспективна відповідальність – це форма суспільних відносин, у яких за допомогою правових норм та інших юр засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог земельного законодавства або покладаються додаткове виконання інших обов’язків за вчинене правопорушення. Тобто підставою для відповідальності є земельне правопорушення.
Можна виділити такі види відповідальності: 1) Кримінальна, 2) Адміністративна, 3) Цивільна (в тому числі господарська), 4) дисциплінарна, ін.
Негативна – реаліз у охоронюваних правовідносинах; підстава – земельне правопорушення.
Проблема - Виділення зем-правової від-ті і госп- прав від-ті за порушення зем зак-ва.(Мірошн і Носік)

Проблеми видів юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
Позитивна і негативна відповідальність.
Позитивна – відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування – виконання ними своїх повноважень, визначених законом
Негативна – за правопорушення. Майнова (цивільна), дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, і, звичайно, земельно-правова, суть якої зводиться до того, що земля є особливим (диференційним та інтегративним) об’єктом, а отже має бути специфічна відповідальність.
Питання дискусійне, але виокремлюють такі санкції:
примусове припинення прав на землю;
відмова компетентних державних органів у наданні земельних ділянок особам, які не провели рекультивації земельних ділянок, проведених при розробці
зем реституція – повернення законному власнику або землекористувачу самовільно-зайнятої ЗД.


44. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення.
Дисциплінарна відповідальність за земельні правопорушення ЗК не передбачена. Однак у практиці використання й охорони земель дисциплінарні проступки скоюються часто, а винні в їх скоєнні громадяни притягаються до дисциплінарної відповідальності відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (КЗПУ).
Заходам стягнення за порушення трудової дисципліни присвячена стаття 147 КЗПУ. У ній підкреслюється, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у вигляді догани чи звільнення.
Усі земельні правопорушення, пов'язані з порушенням трудової дисципліни в земельних відносинах і носять характер дисциплінарних проступків, тягнуть відповідальність згідно з порядком, визначеним Кодексом законів про працю України.
Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства передбачена Земельним кодексом України і Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУАП).
Стаття 52 КУАП передбачає відповідальність за псування с/г та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами. Таке забруднення землі негативно впливає на родючість ґрунтів, знижує врожайність с/г культур, робить продукцію небезпечною для людей і тварин. Забруднювачами можуть бути як підпр та орг, так і громадяни. І ті, й інші можуть бути суб'єктами відповідальності. Порушення може скоюватися як навмисно, так і з необережності, недбалості. Високі штрафи встановлюються в зв'язку з тим, що дане порушення приносить велику шкоду -- зниження родючості ґрунту, урожайності, іноді на багато років. Якщо таке забруднення стає суспільно небезпечним, воно перетворюється в злочин і карається кримінальною відповідальністю.
Статтею 53 КУАП передбачається відповідальність за порушення правил використання земель. Землевласники і землекористувачі несуть адміністративну відповідальність за використання земель не за цільовим призначенням, за невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, за неправильну експлуатацію, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень. Землевласники, землекористувачі, орендарі зобов'язані дотримуватись правил забудови. Особа, що самовільно зайняла з/д, не має права здійснювати взагалі будь-яку забудову. З/д негайно повертається власнику чи державі, а будівля зноситься порушником або за його рахунок без відшкодування витрат. Землевласники мають право забудувати з/д самостійно, але з дотриманням правил будівництва, а користувачі й орендарі мають право здійснювати будівництво за згодою власника.
Цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства
Цивільна відповідальність називається також майновою відповідальністю за шкоду, спричинену майну громадян і юридичних осіб, а також життю і здоров'ю людей.
Шкода може бути спричинена у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням договору, а також у зв'язку з правопорушенням, що заподіяло шкоду. Це розкривають норми ЦК про угоди, про відповідальність внаслідок шкоди, спричиненої життю і здоров'ю громадян.
Цивільна відповідальність передбачає можливість компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про використання земель та інших природних ресурсів.
Компенсація може мати місце внаслідок правомірних дій у разі вилучення земель та інших природних ресурсів для громадських і державних потреб, винного заподіяння шкоди власнику чи користувачу природних ресурсів і компенсації державної шкоди, що виникла з вини екологічно шкідливих виробництв, тобто компенсації за "чужу вину".
Цивільна відповідальність сприяє вжиттю заходів щодо підновлення якості земель та інших природних ресурсів, захисту майнових та екологічних прав людини залежно від ступеня унікальності, природної та наукової цінності знищених чи пошкоджених природних ресурсів і об'єктів та передбачає елементи штрафного компенсування шкоди, а в ряді випадків -- і заходи стимулювання, спрямовані на заохочення органів, що здійснюють контроль у цій сфері та витрачають кошти на оздоровлення НПС і здійснення природоохоронних заходів.
Визначення шкоди здійснюється на основі різноманітних методів:
- таксового;
- витратного;
- розрахункового;
- нормативного.
Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших правопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для суспільства. До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або вирощування снотворного маку чи конопель.
Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями КК про посадові злочини, зокрема за ст. 364 -- зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 -- перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 -- службова недбалість.
Земельно-правова . Особливість її в тому, що вона настає за нормами земельного права. Наприклад, може застосовуватися така санкція, як припинення права користування землею.
Відповідно до ст. 141 ЗК, право користування з/д припиняється в разі:
- використання з/д способами, які суперечать екологічним вимогам;
- використання з/д не за цільовим призначенням;
- систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Проблема - Дискусійним є питання про існування земельно-правової відповідальності (на рівні адміністративної, дисциплінарної тощо відповідальності.
Санкції:
примусове припинення прав на землю;
відмова компетентних державних органів у наданні земельних ділянок особам, які не провели рекультивації земельних ділянок, проведених при розробці
зем реституція – повернення законному власнику або землекористувачу самовільно-зайнятої ЗД.


45. Проблеми класифікації земельного фонду України за цільовим призначенням. (встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей)
ст. 19 ЗК визначає 9 категорії земель. Разом з тим є різні земельні ділянки, правовий режим потребує легалізації. До таких земель відносяться землі культового, землі космічного забезпечення, землі водно-болотних угідь та торф’яного фонду, землі мисливського фонду, землі садових поселень. Недоцільність виділення як окремої категорії земель житлової та громадської забудови.
Проблемою є застосування українського класифікатора цільового використання земель, який затверджений листом Держ аген зем ресурсів 1998 року.
Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання зем відносин в рамках правового режиму зем фонду.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб с/г або призначені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для с/г потреб, з/д, відведені під городи, сади тощо.
Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населеного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території.
Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань промислового виробництва, транспорту, зв'язку тощо.
До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з госп обігу і використовуються лля спеціальних цілей.
Землі лісового фонду поділяються на:
а) лісові:
- вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;
- не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами;
б) нелісові: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового госп-ва, трасами ліній електропередач, продукто проводів та підземними комунікаціями тощо;
- зайняті с/г угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб ліс госп);
- зайняті болотами і водоймами в межах з/д лісового фонду, наданих для потреб лісового госп
Землями водного фонду визнаються землі, зайняті:
морями, річками, озерами, водосховищами, іншимиводоймами, болотами, а також островами;
прибережними захисними смугами вздовж морів, річокта навколо водойм;
гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені піп смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства.
Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних госп-економ цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, наприклад, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загального користування, рекреаційні землі, землі с/г використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель
Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економ, еколог та ін факторів відбуваються зміни як в складі земельного фонду, так і в середині кожної категорії.


46. Науково-методологічні підходи до поняття земель с/г призначення.
Відповідно до ч.1 ст. 22 ЗК ЗСГП – землі, надані для виробництва с/г продукції , здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тобто для «виробництва с.г продукції , здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності»), слід розуміти, наприклад, ЗСГП, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають с/г рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом, що підлягають с/г освоєнню відповідно до певного акту. Визначення дає своє Сидор. Титова термін землі сг призначення замінить на сг землі оскільки вони є такими від природи. Погодитись із таким твердж не можна.

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
Особливості:
Пріоритет с/г використання земель. Земельні ділянки повинні використовуватись насамперед у спосіб, що забезпечить їх максимальне наближення до природного стану, і лише в другу чергу, по-можливості – використання для с/г потреб.
Особливий порядок розподілу та перерозподілу ЗСГП. Особливий порядок встановлений для приватизації ЗСГП для ведення ФГ, ОСГ, садівництва.
Специфічні обов’язки щодо охорони та відновлення родючості ЗСГП.
Обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування
Захист с/г угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб
Захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, забруднення різними відходами
Консервація деградованих і малопродуктивних с/г угідь.
Особливий режим ЗСГП у зонах затоплення. Для різних типів річок або окремих їх ділянок і різних зон ризику, передбачається певний порядок їх використання у с/г виробництві.
Особливі правила оподаткування. ЗУ «Про плату за землю»:
Ст.. 6 ставка земельного податку з 1 га с/г угідь встановлюється у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей -0,1; для багаторічних – 0,03.


48. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель населених пунктів (житлової та громадської забудови).
Чинний ЗК (на відміну від чинних раніше кодексів) не виділяє землі населених пунктів як окрему категорію земель. Натомість, в окрему категорію виділені землі житлової та громадської забудови (ст.. 38 ЗК). «До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування».
Проблема - Поняття «землі населених пунктів» та «землі житлової та громадської забудови» співвідносяться як загальне і конкретне. Мотивом заміни «ЗНП» на «ЗЖГЗ» стало те, що категорії земель населених пунктів, виділялася, на думку багатьох вчених не за критерієм цільового призначення, а за критерієм територіального розміщення. Призначенням ЗНП є створення територіальної основи для компактного розселення людей. Крім того, чинний ЗК і при виділенні земель житлової та громадської забудови не відмовився ввід критерію територіального розміщення. Насправді ж ЗНП наділені однорідним і усталеним режимом , а ЗЖГЗ –ні, адже використання земель житлової та громадської забудови повною мірою стосується всіх земель населених пунктів.
Особливості: У складі цих земель закон окремо виділяє:
ЗД для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Детальних положень з приводу режиму присадибних ділянок закон не містить, натомість такі положення вміщені в деяких ДБН (Планування і забудова міських і сільських поселень). Рішеннями ОМС може обмежуватись або заборонятись надання у власність ЗД для гаражного будівництва в районах багатоповерхової забудови
Земельні ділянки житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів та ЗД багатоквартирних житлових будинків. Конфігурація та режим ділянок визначаються на підставі нормативних документів у галузі будівництва.


49. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
Особливості, що безпосередньо випливають з цільового призначення . Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан прир.-заповідного фонду.
Деякі об’єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані не підлягають передачі у прив.власність (ст.. 4 ЗУ «Про природно-заповіднй фонд У». Це правило пошир. Не на всі землі ПЗФ. Більшість з них може перебувати в недерж.власності, але не може приватизуватися.
Встановлення особливого порядку оголошення територій обєктами ПЗФ.
Внутрішнє функціональне зонування ЗД, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення.
Встановлення пільгового режиму оподаткування земель ПЗФ. Майже всі з земель ПДФ крім мисливських заказників звільняються від оподаткування.
За порушення правового режиму земель ПДФ встановлена підвищена відповідальність: кримінальна (незаконна порубка лісу ст.. 246 КК, незаконне полювання ст.. 248); адміністративна (самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків); цивільна (підвищені ставки земельного податку передбачаються в разі невикористання земель ПЗФ за безпосереднім призначенням.
Іншого природ.призначення:
Резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму.
Землі ін природоохоронного призначення – ст. 46 ЗК
1. ...належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.
2. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.
3. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.


50. Проблеми поняття та склад земель іншого природоохоронного призначення.
Землі ін природоохоронного призначення – ст. 46 ЗК
1. До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.
2. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.
3. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.
До таких земель відносяться охоронні зони (п. «А» ч. 1 Ст. 112 ЗКУ, ст. ст. 39-40 ЗУ «Про ПЗФ»;
Резервування цінних заповідних територій для наступного заповідання із встановленням спец режиму – ці території мають специфічний природоохоронний режим (Ук ПУ від 24.04.1998 року № 374/98)
Проблема - Малишева відносить також:
Водоохоронні зони;
прибережні захисні смуги та
смуги відведення.
Проблема - В перспективі – екологічна мережа (ЗУ «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки» від 21.9.2000 та ЗУ «Про екологічну мережу»)
Проектування екологічних мереж шляхом розроблення зведених схем планування екомережі Укр. Законодавче положення про екологічну мережу не реалізується, незважаючи на їх надзвичайно великий потенціал.


51. Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить йому або може вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Детальний перелік обмежень вміщений в ЗУ «Про курорти», який через встановлення трьох зон (зона суворого режиму,зона обмежень, зона спостережень) визначає правовий режим різних зон округу санітарної охорони курорту.
2. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами. Рішення про оголошення приймає ВР за поданням КМ України(щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, ВР АРК за поданням держадміністрацій обласного рівня.
3. Зонування територій курортів (див.п.1)
Пільговий режим оподаткування земельним податком. Земельні ділянки значної кількості санаторно-курортних закладів звільняються від зем.податку. У разі використання цих земель не за призначенням оподаткування здійснюється за підвищ.ставками.
Вилучені з обігу


52. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення.
1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях РП забороняється діяльність, яка перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням , а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель, зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням. Детальних вимог щодо правового режиму земель РП законодавство не містить, окрім положень про зелені зони та інші території у складі земель РП, що входять до складу інших категорій земель.
2. Особливості оподаткування земель РП земельним податком. У випадку використання земель РП не за цільовим призначенням ЗУ «Про плату за землю» встановлює підвищені п’ятикратні ставки оподаткування.
Вітчизняні заклади культури, науки, освіти , соц.. забезпечення, які розташ. на землях РП повністю звільняються від сплати податку.
3. Особливий порядок змін цільового призначення земель РП. Вилучення земель РП із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні здійснюється за рішенням КМУ.


53. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.
Особливості, що безпосередньо випливають з цільового призначення. На землях ІКП забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Встановлюється дозвільний порядок використання земель ІКП :передбачає необхідність отримання спеціального дозволу на проведення певних видів робіт, пов’язаних з веденням господарської діяльності.
Передбачається обов’язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем ЗД та відповідним органом охорони культурної спадщини.
Частина об’єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є обєктами ПЗФ, тобто мають складний правовий режим.
Встановлення особливого порядку віднесення земель до даної категорії. Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об’єктів культурної спадщини, порядок створення музеїв.
Здійснення зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування. Встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови, зони ландшафту, що охороняються, зони охорони археологічного культурного шару. Законодавством також передбачені спеціальні положення про зонування територій самих об’єктів ІКС, зокрема музеїв:
на території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:
- заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об'єктів;
- експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;
- наукова - для проведення науково-дослідної роботи;
- рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;
- господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів.
Встановлення особливості оподаткування земель ІКП земельним податком. Історико-культурні заповідники та вітчизняні заклади культури звільняються від оподаткування земельним податком. При використанні ЗД ІКП не за функціональним призначенням встановлюються підвищені ставки оподаткування.
Встановлюється підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель ІКП. Ст.. 298 КК передбачає «нищення, руйнування, чи псування памяток історії або культури», ст.. 92 КпАП «порушення правил охорони і використання памяток історії та культури» Ст.ст. 44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про охоронк культурної спадщини.


54. Особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення.
Нерозривний зв'язок використання земель ЛГП є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням. В деяких випадках дозвіл на лісокористування є дозволом і на землекористування, і навпаки.
Багатофункціональне призначення лісів. Тобто, можливість одночасного використання лісів різними особами для різних потреб (тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів) побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється без вилучення ЗД у власника лісів.
Управління у відносинах, що характеризують використання, охорону, та відтворення земель ЛГП. Деякі функції існують паралельно або поглинаються аналогічними функціями, що стосуються лісів. Так, планування використання земель ЛГП здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх використанням.
Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр. Він ведеться на основі державного земельного кадастру.
Існують певні особливості правового режиму лісових земель, зокрема, особливий прядок переведення лісових земель у нелісові. ЛК України встановлює при зміні цільового призначення земельних лісових ділянок необхідність додаткового погодження з ОВВ з питань лісового господарства та з питань охорони НПС АРК Крим, територ органами центр ОВВ з питань лісового госп та охорони НПС.
Існують певні особливості правового режиму ЗД ЛГП, що зазнали радіоактивного забруднення. Законодавством передбачено існування 4 зон з особливим правовим режимом (відчуження, безумовного відселення, гарантованого добровільного відселення , посиленого радіоекологічного контролю). В зонах відчуження та безумовного відселення ведення лісового господарства без спеціального дозволу МНС заборонено.


55. Проблеми правового режиму земель водного фонду.
На сьогодні у правозастосовній практиці трапляються випадки неоднозначного тлумачення ч. 3 ст. 60 ЗК «Прибережні захисні смуги» «Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації». Проблема виникає через нечіткість формулювання закону: чи стосується правило про визначення прибережних захисних смуг не «автоматично», а за проектами землеустрою земель населених пунктів. При автоматичному встановленні прибережних захисних смуг врахування містобудівної документації, яке вимагається щодо земель населених пунктів, є неможливим, тож прибережні захисні смуги у населених пунктах мають встановлюватись за проектами землеустрою.
Проблемним є питання щодо того, чи дозволено в межах смуг відведення будівництво виробничих приміщень. Ч.3 ст. 91 ВК перебачає таку можливість, а відповідна норма ЗК – ні. Варто вважати , що будівництво виробничих споруд у смузі відведення можливе, проте лише у випадку, коли воно потрібне «для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення , пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем» (ч.1 ст. 91 ВК).


56. Проблеми та особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого несільськогосподарського призначення.
Законодавство в більшості випадків не містить правил визначення правового режиму ЗД, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
За радянських часів існувала практика влаштування промислових підприємств на земельних ділянках, відведених у користування іншим користувачам - у смугах відведення залізниць, шосейних доріг і навіть на землях с.г. призначення (міжколгоспні підприємства). Їхнє землекористування ніяк не оформлювалось, що сьогодні породжує численні конфлікти та суперечки.
Землі зв”язку – землі, які надані в користування п/м і орг-м, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач та зв”язку.
Орг-м, що здійснюють буд-во та експлуат ліній електропередач, теле і радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, радіорелейних ліній, повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв”язку, надаються земельні ділянки відповідно до діючих норм і затверджених проектів на буд-во, а також зем ділянки, необхідні для тимчасового користування в період буд-ва та експлуатації цих об”єктів.
Організації, що займаються наданням послуг зв”язку, мають право встановлювати і обслуговувати апаратуру зв”язку з дозволу власників, землкористувачів та орендарів зем діл, будівель і споруд. Власники, землекористувачі та орендатори мають право відмовити п-м зв”язку тільки на підставах, передбачених з-м.
Вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі, тел-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній, установлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, що передбачені правилами, затверджуваними у встановленому порядку.
На трасах кабельних та повітряних ліній зв”язку встановл охоронні зони з особливими умовами використання для підземних каб і повітр ліній зв”язку і ліній радіофікації, розташованих поза населеними пунктами. В охоронних зонах передбач необх отримання дозволу для різного роду робіт в охоронній зоні. Письмовий дозвіл потрібно отримати також на буд, рем та інш роботи.
Тех персонал підпр, що експлуатують лініїмають право без перешкод проходити, а при рем роботах проїзжати на тер охор зон незалежно від форми власності на землю.


57. Проблеми та особливості правового режиму земель транспорту.
Землі транспорту – землі надані в користування п/м, орг-м зал, авто, морск, внутр водного, повітряного та трубопроводного транс для виконання покладених на них задач по експлуат, ремонту, розвитку об”єктів транс.
Розміри зем ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-тех документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння
Особливості правового режиму:
-використовуються не для с/г вир-ва, а як просторово-територіальний базис для розміщення об”єктів нерухомості;
-правовий режим цих земель і земель суміжних ділянок підкоряється режиму експлуатації об”єктів транспорту;
-розміри зем діл нормуються;
-п-ва транспорту мають право надавати невикористовувані ними землі за рішенням сіл, сел, міськ Рад н/д у тимчасове користування гром, кол с/г п-м інш для с/г цілей;
-за надані землі п-ва вносять плату згідно з З-м “Про плату за землю”.
Землі надані транспортові, перебувають у розпорядженні відповідного відомства і обслуговують: а)тех-експл; б)комерц-експлуат;в)господар;г)житлово-будів потреби відповідн видів транс, зв”яз з утриманням, реконструкцією, розвитком шляхів сполучення.
Розміри зем діл для зазнач цілей визнач відповідн до затв норм проектно-тех документ, а відведення провадиться з урахуванням черговості освоєння.
Землі транспорту використ органами транс безпосер або надаються в смузі відведення на договірних засадах в користування інш відомствам і орг-м: а)для буд-ва під”їзн шляхів;б)під склади;в)для задоволення житл, культ потреб робітників транспорту;г)для обслуговування потреб пасаж руху.
Залізн тр землі: зайняті зал шляхами, під”їзн шляхами, безпосередньо об”єктами, що приєднуються до зал споруд, які обслуговують транспорт.
Для забезпечення безпеки руху і експлуат транс засобів, безпеки населення, норм експлуат інш споруд зобов”яз: дотримуватися порядку використан смуги відведення; утримувати зем діл в межах смуги відведення способами, які не повинні наносити шкоду землі як прир об”єкту.
Автомоб тр: землі шосейного і грунтового транс, землі зайняті автогужовими шляхами поза міською смугою, під”їз шляхами до фабрик і заводів. Землі шосейного та грунтового транспорту мають смугу відведення, ширина якої залежить від категорії шляху.
Права власн, користувачів і орендаторів зем діл в придорож смугах обмежуються. Основне обмеження – в межах придорож смуг заборон буд-во капіт споруд.
Морського і річкового тр:
1) землі,закріплені за органами річк флоту (пристанські тер, землі під затонами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільсьгосп призначення;
2) землі берегової смуги, що мають своєрідне правове становище, яке полягає в тому, що вони переважно не вилучаються у землекористувачів, але хар-ся певними обмеженнями прав останніх в інтересах судоплавства.
Трубопроводний транс: зем діл, на яких побудовані наземні і надземні трубопроводи та їх споруд


59. Проблеми та особливості правового режиму земель енергетики.
До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктів енергетики, в тому числі адміністративних та виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність.
Земельні ділянки держ та комун власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду) для потреб енергетики за рішенням ОВВ або ОМС відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому ЗК.
Об'єкти передачі електричної енергії можуть розміщуватися на з/д усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення.
Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх форм власності, за договором з власником чи користувачем з/д, можуть використовуватися також шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони НПС встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики:
-санітарно-захисні зони атомних електростанцій;
-зони спостереження атомних електростанцій;
-охоронні зони об'єктів енергетики;
-санітарно-захисні зони об'єктів енергетики;
-охоронні зони магістральних теплових мереж.
Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).


60. Проблеми та особливості правового режиму земель оборони.
Землі оборони це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостійну категорію земельного фонду України.
Оборона є однією з найважливіших функцій держави і необхідним елементом її безпеки.
Згідно з ЗУ «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. землі оборони України це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Землями оборони згідно зі ст. 7-7 ЗК визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій ЗСУ, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно з ЗУ «Про оборону України» військовим формуванням визнається створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності й недоторканості. До складу таких формувань входять Прикордонні війська України, СБУ, МВС України, війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.
До земель оборони належать земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті базами ВМС Укр, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.
Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності. При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони (і об'єктом права саме державної власності).
Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість визначається ст. 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну класність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Земельні ділянки для зазначених цілей надаються переважно у постійне користування.
За необхідності тимчасового зайняття певної земельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони, відповідна земельна ділянка у землекористувача чи власника землі не вилучається (не викуповується). Використання цієї ділянки і приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.
Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) КМУ визначає порядок надання ЗСУ, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань.
Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації ЗСУ, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.
Землі, які забезпечують потреби оборони держави, перебувають у віданні не тільки органів Міністерства оборони України, а й інших міністерств і відомств, які виконують певні функції оборони. Зазначені органи організовують облік цих земель, контроль і охорону земель, наданих підвідомчим суб'єктам.
Згідно зі ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів за необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Створення таких зон тягне за собою для власників з/д і землекористувачів, земельні ділянки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі власники з/д і землекористувачі можуть бути обмежені у своїх земельних правах для забезпечення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.
До таких обмежень належить, зокрема встановлення захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений у ст. 115 ЗК України.
Метою створення зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Різновидом таких зон є прикордонна смуга. Згідно з ЗУ «Про державний кордон України» вона встановлюється КМУ з метою забезпечення на державному кордоні належного порядку. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смуги діє особливий режим використання земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надається Прикордонними військами та органами внутрішніх справ.
Захисні зони являють собою території з особливим режимом землекористування. Такий режим використання земель у зазначених зонах визначається характером оборонного об'єкта.
Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних з/д. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні та зовнішні захисні зони. Установлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною для сторонніх осіб проходу чи проїзду через певні земельні ділянки. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках захисні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних об'єктів.
Земельні ділянки у межах територій зовнішніх захисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з дотриманням зазначених обмежень. Строки і порядок проведення робіт у даних зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.
Щодо охоронних зон, то згідно зі ст. 112 ЗК України Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
За необхідності вони створюються навколо військових та інших оборонних об'єктів для забезпечення нормальних умов експлуатації зазначених об'єктів, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.










13PAGE 15


13PAGE 142315





15

Приложенные файлы

  • doc 19115569
    Размер файла: 489 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий