Gastro-4-VKh

Змістовий модуль №2 «Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб органів травлення»

Тема № 4. «Виразкова хвороба (ВХ) та інші пептичні виразки шлунка (ПВШ) та 12-ти палої кишки (ПВДПК)»

Актуальність
ВХ шлунка та 12-палої кишки в багатьох країнах залишаєтьчя однією з найбільш актуальних проблем гастроентерології. Це пов’язане з її вискою розповсюдженностю (10-15% всього дорослого населення), переважним дебютом захворювання в молодому та середньому віці, високим рівнем виникнення рецедивів та ускладнень при неправільному лікуванні. Результати фундаментальних досліджень останніх років та клінічні догляди захворорими після впрвадження принципово нових видів терапії повністю змінили існуючі представлення не тільки про прични та механізми виникнення ВХ, але й можливості її лікування та вилікування терапевтичним шляхом.

Навчальні цілі:
навчити студентів розпізнавати основні симптоми та синдроми ВХ;
ознайомити студентів з фізикальними методами дослідження при ВХ;
ознайомити студентів з методами дослідження, які застосовуються для діагностики ВХ; показаннями та протипоказаннями щодо їх проведення; методиками їх виконання; діагностичною цінністю кожного з них;
навчити студентів самостійно трактувати результати проведених досліджень;
навчити студентів розпізнавати та діагностувати ускладнення при ВХ;
навчити студентів призначати лікування при ВХ.

Що повинен знати студент?
частота зустрічаємості ВХ;
етіологічні фактори ВХ ;
патогенез ВХ;
основні клінічні синдроми при ВХ
загальні та тревожні симптоми при ВХ;
фізикальні симптоми ВХ;
методи фізикального обстеження хворих на ВХ;
діагностику ВХ;
діагностичні можливості езофагогастродуоденоскопії при ВХ, показання, протипоказання;
морфологічні дослідження слизової оболонки шлунка при ВХ;
методика проведення інтрагастральної рН-метрії, клінічна оцінка результатів;
методи діагностики H. рylorі;
рентгенологічні методи діагностики ВХ;
ускладнення при ВХ;
лікування ВХ (зміна способу життя, раціональне харчування, медикаментозна терапія).

Що студент повинен вміти?
видаляти основні клінічні та фізикальні синдроми ВХ;
інтерпритувати результати біохімічних та імуноферментних досліджень;
інтерпритувати дані езофагогастродуоденоскопії;
інтерпритувати дані інтрагастральної рН-метрії;
інтепритувати дані рентгенологічних методів діагностики при ВХ;
оцінити відповідіність конкретного пацієнта критеріям успішної пероральної антихелікобактерної терапії;
призначати схему лікування хворим на ВХ.

Перелік практичних навичок, які студент повинен засвоїти
обстеження живота;
огляд живота;
поверхнева пальпація живота;
глибока методична ковзна пальпація органів черевної порожнини за Образцовим-Стражеском;
симптоми подразнення черевини;
огляд шкіри та слизових оболонок;

Зміст теми:
Визначення
ВХ - хронічне захворювання шлунку або дванадцятипалої кишки з рецидивуючим перебігом, схильне до прогресування, в основі якого лежить утворення виразкового дефекту в слизовій оболонці шлунку чи дванадцятипалої кишки в період загострення з послідуючим рубцюванням.
ЕТІОЛОГІЯ
ВХ - мультифакторiальне захворювання з полiгенним типом спадковості. При наявності "критичного" числа генетично зумовлених ознак формується схильність до ВХ, що може реалізуватися при впливі на організм комплексу несприятливих факторів зовнішнього середовища. Спадкова схильність до виразкової хвороби виявляється у 40-50% хворих. Ризик розвитку ВХ у кровних родичів хворих у 3-4 рази вищий, ніж у популяцiї в цілому. "Сімейний виразковий синдром" - виразки однієї локалiзацiї, частіше дуоденальні, виявляються у батьків та їх дітей, у всіх при цьому 0 (I) група крові.
ПРОВОКУЮЧІ ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
1. Психоемоційний стрес, хронічне перенапруження нервової системи, при якому в підкоркових структурах утворюється вогнище "застійного збудження", порушуються корково-підкоркові взаємовідносини із розвитком дистонiї вегетативної нервової системи, порушенням гормонального балансу.
2. Шкідливі звички - паління й алкоголізм, 95% хворих виразковою хворобою палять. Нікотин викликає гiперплазiю обкладових клітин у слизовій оболонці шлунку, пригнічує утворення бікарбонату підшлунковою залозою, підвищує рівень пепсиногену-1 у крові, пригнічує слизоутворення у шлунку й дванадцятипалій кишці, підсилює моторику шлунку, викликає спазми, дуодено-гастральний рефлюкс.
Алкоголь пошкоджує слизовий бар'єр шлунку, підсилює зворотну дифузію Н+-iонів крізь слизову оболонку. Низькі концентрації етанолу стимулюють шлункову секрецію, високі - пригнічують, але викликають ерозiї слизової оболонки. Систематичне вживання алкоголю супроводжується дистрофією і атрофією слизової оболонки шлунку з появою зон кишечної метаплазiї.
3. Аліментарні фактори - систематичне порушення стереотипу харчування - рідкий та нерегулярний прийом їжі, їжа всухом'ятку, похапцем, незбалансоване харчування з дефіцитом білків та вітамінів, зловживання грубими, гострими харчами, міцною кавою.
4. Інфекційний фактор (Helicobacter pylori - НР) відіграє допоміжну роль у розвитку ВХ. Хелікобактер-залежною формою є виразки дванадцятипалої кишки, асоційовані з хронічним гастритом типу В.
5. Несприятливі метеорологічні чинники - різкі коливання метеорологічних умов, характерні для осені й весни, викликають дисфункцію системи нейрогiпофiз-гіпофіз-кора наднирників, у цей період підвищується кислотоутворююча функція шлунку.
ПАТОГЕНЕЗ
Існують значні генетичні, клінічні, функціональні та патогенетичні розбіжності між виразковою хворобою шлунку (медiогастральною виразкою) і виразковою хворобою дванадцятипалої кишки (пiлородуоденальною виразкою). Проте в обох випадках вирішальним моментом є порушення рівноваги між факторами "захисту" слизової оболонки і факторами "агресiї", що викликають самопереварювання слизової оболонки з утворенням виразкового дефекту.
ФАКТОРИ "АГРЕСІЇ"
1. Гiпертонус блукаючого нерву.
Підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи супроводжується надлишковим виділенням нейромедiатора ацетiлхолiну, який безпосередньо стимулює парiєтальні й головні обкладові клітини шлункових залоз, а також підвищує виділення гастрину з G-клітин шлунку та гiстамiну із тучних клітин. Блукаючий нерв стимулює (правда, у різній мірі) всі три фази шлункової секреції, особливо мозкову фазу. Гiперваготонiя спостерігається у 2/3 хворих із дуоденальними виразками.
2. Достатня продукція гастрину.
Гастрин - гастроiнтестiнальний гормон, який синтезуєтсья G-клітинами пiлороантрального відділу шлунку. Секреція гастрину стимулюється розтягненням шлунку їжею і впливом продуктів часткового гідролізу білків їжі. Гастрин є основним медiатором що забезпечує шлункову фазу секреції соляної кислоти. Крім того, гормон виявляє трофічний вплив на слизову оболонку шлунку - спричинює гiперплазiю фундальних залоз.
3. Гiпергiстамiнемiя.
Гiстамiн є кінцевим медiатором, який є посередником впливу гастрину на шлункові залози, одним з найбільш сильних стимуляторів шлункової секреції. При використанні блокаторів Н-2-рецепторів гiстамiну пригнічується шлункова секреція, яка стимулювалася і гiстамiном, і пентагастрином. Гiстамiн утворюється у тучних клітинах слизової оболонки шлунку, впливає на гiстамiнові Н-2-рецептори обкладових клітин шлункових залоз.
4. Збільшення маси обкладових клітин шлунку.
Перебудова слизової оболонки фундального відділу шлунку з різкою гiперплазiєю і збільшенням маси обкладових клітин може бути природженою або набутою.
5. Ацидопептичний фактор.
Кислотно-пептична агресія полягає у тривалій гiперхлоргiдрiї та підвищеному вмісті ферментів у шлунковому соці. Виділено 7 типів протеолiтичних ферментів шлункового соку. З них 5 фракцій об'єднують у групу пепсиногену-1 (або пепсиногену А), що проявляє максимальну активність у кислому середовищі при рН 1,5-2,0. 2 фракції ферментів утворюють групу пепсиногену-2 (пепсиногену С, або гастриксиногенау, їх максимальна активність спостерігається при рН 3,2-5,0. Протеолiтичні ферменти катепсини Д і С активні при рН 2,0-3,5. Стимуляторами секреції пепсиногенів є ацетилхолiн та у меншій мірі гастрин та гiстамiн, інгiбiторами - соматостатин, простагландин Е-2, антихолiнергічні речовини.
При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки у 60% випадків рівень пепсиногену-1 у шлунковому соці, крові та сечі підвищений, при ВХ шлунку, як правило, нормальний. Ульцерогенна дія пепсину-1 реалізується через ушкодження захисного слизу.
6. Гастродуоденальна дискiнезiя. Порушення моторної і евакуаторної функції гастродуоденальної зони збільшує тривалість контакту "агресивного" шлункового соку із слизовою оболонкою.
7. Порушення слизового бар'єру хелікобактерами. Слизовий бар'єр - система захисних фактоорів гастродуоденальної зони: слиз, висока регенераторна спроможність поверхневого епiтелiю, адекватний регiонарний кровообіг. Механізм дії слизового бар'єру - запобігання зворотній дифузії Н+-iонів крізь слизову оболонку. При ушкодженні слизового бар'єру різко збільшується ретродифузiя Н+, що є одним із ключових факторів утворення виразки. Слиз утворюється додатковими шийковими клітинами фундальних залоз шлунку і всіма клітинами покривного епiтелiю, у дванадцятипалій кишці - келихоподібними клітинами і бруннеровими залозами. Слизово-бікарбонатний бар'єр є першою лінією захисту слизової оболонки шлунку.
Друга лінія захисту - поверхневий високопризматичний епiтелій шлунку, що відрізняється високою регенераторною активністю, безупинним відновленням клітинних мембран. При ВХ швидкість пролiферацiї епiтелiоцитів різко підвищена, і вони не здатні виконувати свої захисні функції.
Адекватний регiонарний кровообіг необхідний для остатнього енергозабезпечення, надходження пластичних речовин. Мікротромбози, порушення мікроциркуляції, зони iшемiї сприяють утворенню виразки.
8. Нейротрофічні порушення. Для ВХ характерне порушення трофічних процесів у слизовій оболонці гастродуоденальної зони, зумовлене зміною тонусу і реактивностi симпатико-адреналової системи. Симпатичний відділ вегетативної нервової системи має ерготропну дію, покращує регiонарний кровообіг та трофіку тканин, підвищує утворення захисного слизу, рівень цАМФ, простагландинів. Патогенну дію виявляє як надмірне накопичення катехоламiнів у слизовій оболонці гастродуоденальної зони, так і виснаження запасів катехоламiнів.
ЗАХИСНІ ФАКТОРИ
1. Слизово-бікарбонатний бар'єр шлунку і дванадцятипалої кишки.
2. Активна фізіологічна регенерація поверхневого епiтелiю - повне обновлення клітин покривного й залозистого епiтелiю відбувається протягом 1-5 діб, кожну хвилину з ямочного епiтелiю і клітин шиєчного відділу шлункових залоз утворюється до 500 тис. клітин. Клітини поверхневого епiтелiю щільно прилягають одна до одної, їх апікальна мембрана містить лiпопротеїди, що перешкоджають прониканню всередину клітин iонів та водорозчинних речовин. На поверхні слизової оболонки шлунку рН - 2,2, а на поверхні покривного епiтелiю, покритого слизово-бікарбонатним шаром, - 7,6.
3. Дуоденальний гальмівний механізм - пригнічення шлункової секреції при надходженні хiмусу в ДПК кишку внаслідок виділення гастроiнтестинальних гормонів - секретину, соматостатину, GIP, VIP, холецистокiнiна-панкреозимiна. Дані гормони блокують секрецію гастрину. Атрофічний дуоденiт, що супроводжується зниженням продукції гастроiнтестинальних гормонів дванадцятипалою кишкою, призводить до гiперацидностi та розвитку виразки ДПК.
КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ
БОЛЬОВИЙ СИНДРОМ
Провідним клінічним проявом ВХ є больовий синдром. Больові відчуття при ВХ зумовлені підвищенням внутрiшньошлункового і внутрiшньодуоденального тиску з подразненням больових барорецепторів, спастичним скороченням кардiального і пiлоричного сфiнктерів з iшемiєю їх стінки та інтенсивними переймистими болями, реактивним периульцерозним запаленням слизової оболонки, подразненням виразки активним шлунковим соком, запаленням серозних оболонок. Больовий синдром при виразковій хворобі має ряд патогномонічних особливостей.
1. Болі мають стійкий добовий ритм, зумовлений харчовим режимом. Iнтервал між прийомом їжі та викликаним нею епізодом болю залежить від локалiзацiї виразки. Чим "вище" розташована виразка, тим швидше виникають болі після їжі.
"РАННІ БОЛІ" з'являються через 15-30 хвилин після їжі, розвиваються при медiогастральних виразках.
-"ПІЗНІ БОЛІ" виникають через 45 хвилин - 2 години після їжі, характерні для пiлородуоденальних виразок.
-"ГОЛОДНІ БОЛІ" з'являються натщесерце, через 3-4 год після останнього прийому їжі, і зникають після вживання будь-яких харчів, навіть після того, як хворий вип'є склянку води, типові для дуоденальних виразок.
- "НІЧНІ БОЛІ" є варіантом "голодного болю", полегшуються прийомом їжі. У пациєнтів з нічними болями на нічному столику завжди є що-небудь з їжі - склянка молока або білий хліб.
-Залежно від локалiзацiї виразки у пацієнтів різний характер взаємозв'язків між болями та їжею.
-При медiогастральних виразках характерний стереотип: "їжа - біль, голод - полегшення".
При дуоденальних вираазках спостерігається стереотип : "голод - біль, їжа - полегшення".
2. Болі локалiзуються на невеликій, обмеженій ділянці, хворий може точно вказати їх розміщення. Зона болю обмежується 1-2 см.
Найбільш типові зони розміщення болю:
1) епiгастральна область, нижче мечовидного відростка по середній лінії живота чи дещо вправо (дуоденальні виразки);
2) епiгастральна область, нижче мечовидного відростка, ліворуч від середньої лінії живота (медiогастральна виразка).
На висоті вираженого больового приступу зона болю може дещо збільшитися.
3. Циклічність кожного больового приступу - поступове наростання болю, досягнення максимальної вираженостi, повільне зниження інтенсивності болю до повного його усунення. Тривалість одного больового циклу може досягати 2-3 годин.
4. Вираженість і характер болю дуже варiабельні. Болі мінімальної вираженостi можуть сприйматися як болісне, ниюче відчуття голоду. Можливе відчуття дискомфорту у епiгастрiї, відчуття повноти, розпирання. Вираженість відчуттів може зростати, створюючи відчуття стискаючого болю, пекучого, щемлячого, свердлячого, досягати інтенсивності ріжучого, розриваючого болю.
Інтенсивність болю залежить від активності виразкового процесу, залучення до нього серозних оболонок, вираженостi перифокального запального процесу, порогу болю та реактивностi хворого.
5. Постійність, стереотипність больових відчуттів, їх добовий ритм зберігються при кожному черговому рецидиві.
6. Iррадiація болю з'являється тільки при виникненні ускладнень. Пенетрація (проростання) виразки у сусідні органи, розвиток спайкового процесу (перигастрит, перидуоденiт), виникнення супутніх захворювань (холецистит, панкреатит) супроводжуються порушенням звичного ритму, характеру та локалiзацiї болю.
Пенетрація дуоденальної виразки у головку підшлункової залози або глибока виразка задньої стінки шлунку, що досягає серозної оболонки, супроводжуються болем, який iррадiює у спину на рівні 10-го грудного - 1-го поперекового хребця. Пенетрація виразки у малий сальник клiнічно проявляється iррадiацією болю у праве (рідко - у ліве) підребер'я. Пенетрація виразки у печінково-дуоденальну зв'язку характеризується iррадiацією болю у праву половину грудної клітини. Пенетрація виразки у шлунково-селезінкову з'язку супроводжується iррадiацією болю у ліву половину грудної клітини.
Подразнення n. phrenicus субкардiальною виразкою проявляється розповсюдженням болю за грудину, на передсердечну, надключичну область зліва.
7. Фактори, що усувають больовий приступ:
1) прийом соди, лугів, лужних сумішей (розкривають пілорус, стимулюють евакуацію, викликають полегшуючу повітряну відрижку і зменшують iнтрагастральний тиск);
2) призначення холiнолiтиків або мiотропних спазмолiтиків;
3) місцеве тепло (усуває спазм сфiнктерів, знижує тонус гладкої мускулатури, покращує мікроциркуляцію, знижує внутрiшньоорганний тиск);
4) спонтанна або iндукована блювота, зондування шлунку.
8. Сезонність загострень і болю - осінь і весна. Загострення триваає 3-5 тижнів, супроводжується харатерним больовим синдромом. Після цього розвивається ремiссiя, інколи навіть спонтанна, без проведення адекватної терапії. В основі сезонностi ВХ лежать циркадні ритми систем нейрогуморальної регуляцiї, сезонні зміни у характері харчування.
ДИСПЕПСИЧНИЙ СИНДРОМ
При неускладненій ВХ диспепсичного синдрому може зовсім не бути.
ПЕЧІЯ буває вираженою, нестерпною, може викликати відчуття пекучого болю. Постійна печія, особливо її підсилення у положенні лежачи на спині є ознакою недостатності кардiоезофагального сфiнктеру або грижi стравоходного отвору діафрагми із шлунково-стравохідним рефлюксом кислого шлункового вмісту. При дуоденальних виразках печія зустрічається у 80% випадків, при медiогастральних виразках - у 30-40%.
ВІДРИЖКА (50-60% хворих) на ВХ. Відрижка повітрям може бути зумовлена аерофагiєю - ковтанням при диханні значної кількості повітря. Другою умовою розвитку симптому є зниження тонусу кардiального сфiнктера стравоходу.
Відрижка кислим та печія характерні для дуоденальних виразок ("синдром ацидизму"). Відрижка гірким є ознакою дуодено-гастрального рефлюксу жовчі. Відрижка нещодавно з'їденим або із "запахом тухлих яєць" спостерігається при довготривалій затримці їжі у шлунку: органічному пiлородуоденальному стенозі, запальному набряці та тривалому спазмі пілорусу. Гастростаз супроводжується заселенням шлунку мікроорганiзмами, мікробним розпадом харчового білку з утворенням сірководню.
НУДОТА передує блювоті.
БЛЮВОТА - класичний симптом ВХ (40-60% випадків), виникає спонтанно на висоті больового приступу і полегшує або повністю ліквідує біль. При відсутності спонтанної блювоти хворі нерідко штучно викликають її надавлюванням на корінь язика.
АПЕТИТ у хворих на ВХ збережений або підвищений. Анорексiя розвивається при пiлородуоденальному стенозі або ВШ із зниженою кислотністю. Сiтофобiя (острах прийому їжі) характерна для важкого загострення.
СПАСТИЧНІ ЗАПОРИ (у 50% хворих на ВХ) - затримка дефекації на 2-3 дні, ускладнений акт дефекації, виділення твердого калу у вигляді щільних дрібних кульок ("овечій кал"). Порушення функції кишечника зумовлене ваготонiєю, підвищеною сегментуючою перистальтикою, спазмами товстого кишечника, а також безшлаковою дієтою та гiподинамiєю хворих.
МЕТЕОРИЗМ (50% хворих), викликаний вторинним дисбактерiозом з появою гемолiзуючих штамів, грибів, стафiлококів, різким пригніченням бiфiдобактерій та лактобактерій. Нерідко розвивається вторинний колiт, здебільшого проктосигмоїдит.
АСТЕНОНЕВРОТИЧНИЙ СИНДРОМ
При ВХ характерні особливості психоемоційного статуту: підвищена тревожність, егоцентризм, демонстративність, високий рівень запитів. Нерідко виявляються псiхопатологічні синдроми - тривожно-депресивний, тривожно-фобічний, iпохондричний, астенічний з iстеричними реакціями, часто бувають невротично-неврозоподібні стани. Підвищена чутливість до змін метеорологічних факторів - метеотропність.
ФІЗИКАЛЬНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
Під час нападу болю пацієнти нерідко приймають характерне змушене положення - лежать на боці (або спині) з притягнутими до животу коліньми або сидять навпочіпки, здійснюючи таким чином тиск на ямку під грудьми стиснутою в кулак рукою. У позаприступний період загальний стан хворого задовільний, положення активне.
При огляді черевної стінки може виявлятися пiгментація епiгастрію внаслідок систематичного використання місцевого тепла (грілок) для усунення спастичного болю.
Язик при медiогастральних виразках, які частіше за все супроводжуються гастритом, має сірувато-жовтий наліт. Язик при дуоденальних виразках чистий, вологий, з добре вираженими сосочками. Сухий, обкладений рясним бурим нальотом язик спостерігається при ускладненні ВХ пенетрацією у сусідні органи чи перфорацією.
ПАЛЬПАТОРНО в епi- та мезогастрiї виявляється підвищена чутливість шкіри (гiперестезiя-гiперальгезiя). При загостренні захворювання можлива поява захистного м'язового напруження, підвищеної резистентностi черевної стінки, зумовлених реакцією парієтального листка очеревини на активний виразковий процес. При глибокій пальпацiї у зоні розміщення виразкового дефекту (особливо при пальпацiї зони "нiші" за рентгенівським екраном, під час рентгеноскопiї) визначається локальна болючість.
Пiлородуоденальний стеноз, який ускладнює перебіг ВДК, проявляється видимими перистальтичними хвилями шлунку, що йдуть зліва направо, після поштовхоподібної пальпацiї в епiгастрiї. Поштовхоподібна пальпація епiгастрiю призводить до появи "шуму плескоту" у хворих із пiлородуоденальними стенозами і вираженим гастроптозом.
Інколи при глибокій пальпацiї визначається спазмована, щільна, болюча сигмовидна кишка.
СИМПОМ МЕНДЕЛЯ - локальна болючість при перкусiї у ділянці виразки в епiгастрiї. Під час вдиху наносяться короткі відривчасті удари двома зігнутими альцями (вказівним і середнім) правої руки у симетричних ділянках черевної стінки в епiгастрiї - під мечовидним відростком, справа і зліва від нього. При позитивному симптомі хворий відчуває на обмеженій ділянці біль. Вираженість симптому (+, ++, +++) відповідає активності процесу. Позитивний симптом Менделя пов'язують з подразненням зони парiєтального листка очеревини, що прилягає до виразки.
СИМПТОМ ОБРАЗЦОВА-СТРАЖЕСКО - стійкий тимпанiт при перкусiї по медiальній частині правої реберної дуги, з'являється при спайках між шлунком, дванадцятипалою кишкою і печінкою (перигастрит, перидуоденiт).
СИМПТОМ ОПЕНХОВСЬКОГО - болючість при надавлюваннi на область остистих відростків 8-9 грудних хребців.
СИМПТОМ БОАСА - болючість при надавлюваннi на обидві сторони від хребта на рівні 10 грудного - 1 поперекового хребців, спостерігається при пенетрацiї виразки.
СИМПТОМ ЛАЕНЕКА - болючість при пальпацiї в надчревній області при втягнутому животі.
СИМПТОМ БЕРГМАНА - зникнення болю в животі вслід за початком шлунково-кишечної кровотечі.
СИМПТОМ БРУННЕРА - шум тертя під реберною дугою при перфорацiї виразки.
СИМПТОМ ГЮНЦБУРГА - локалiзоване гурчання між жовчним міхуром і пілорусом, можливий симптом дуоденальної виразки.
СИМПТОМ РАЙХМАНА - надмірне виділення шлункового соку, кисла відрижка, нестерпна печія, блювота натщесерце шлунковим соком (нерідко вночі), духа внаслідок рефлекторного спазму голосових зв'язок. Спостерігається при дуоденальних виразках або стенозі пілоруса.
СИМПТОМ БЕНЕДИКТА - хворому дають випити насичений розчин натрiю бікарбонату і виконують аускультацію шлунку: при гiперацидностi вислуховується виражена крепiтація, при нормоацидностi - помірна, при анацидностi крепiтації немає.
СИНДРОМ УДЕНА - рефлекторні порушення діяльності серця: відчуття тиску у ділянці серця з iррадiацією у ліве плече, приступи стенокардiї, гіпотонія, задишка, аерофагiя, метеоризм.
СИМПТОМ ШЛІЗЕНГЕРА - мінливе зміщення пупка вбік ураження при натужуванні хворого, спостерігається при препiлоричних виразках.
СИМПТОМ ЕФЛЕЙНА - скорочення м'язів спини на рівні 7-10 грудних хребців при перкусiї хворого у положенні лежачи.
СИМПТОМ ТРОЇЦЬКОГО - потрійна циклічність виразкового болю: зміна болю протягом доби залежно від прийому їжі, зміна болю протягом року залежно від сезону, чергування періодів загострення та ремiсії.
ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ
РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Рентгенологічне дослідження є найбільш поширеним методом діагностики виразкової хвороби, оскільки практично не має протипоказань, широко доступне. Проте чутливість ренгенологічного дослідження при виразках - 75-85%.
Найбільш часто використовується рентгеноскопiя шлунку і ДПК з контрастуванням барiєвою суспензією. Більш високу діагностичну чутливість мають спеціальні методи рентгендослідження:
1) подвійне контрастування з додатковою iнсуфляцією повітря у шлунок;
2) парiєтографiя з додатковим введенням газу в порожнину шлунку і черевну порожнину;
3) релаксаційна дуоденографiя в умовах штучної гіпотонії ДПК з додатковим введенням хворому аерону або атропіну, метацину - при цьому усуваються функціональні спазми, сповільнюється транзит контрасту.
Рентгенологічне дослідження повинно бути полiпозиційним, у вертикальному і горизонтальному положеннях хворого для досягнення "тугого" заповнення рентгеноконтрастом всіх відділів шлунку і дванадцятипалої кишки.
СИМПТОМ "НІШІ" вважають прямою рентгенологічною ознакою виразки. Розрізняють контурну "нiшу" - депо барiєвої маси з чіткими контурами, конічної, подовженої або трапецієвидної форми, що визначається по контуру шлункової тіні. "Рельєф-нiша" розташована по передній чи задній стінці шлунку чи дванадцятипалої кишки і являє собою стійке депо барiю серед складок слизової оболонки - "пляма" на рельєфі. "Нiша" може не визначатися при тампонуванні виразкового кратеру фiбрином або згустками крові.
Інші рентгенологічні симптоми є непрямими, серед них виділяють ряд функціональних симптомів.
ГІПЕРСЕКРЕЦІЯ НАТЩЕСЕРЦЕ - неповне заповнення шлунку контрастом внаслідок наявності у шлунку натщесерце ендогенного секрету.
ПОРУШЕННЯ МОТОРИКИ І ТОНУСУ шлунку і ДПК - характерні гiпермоторика і гiпертонус шлунку, прискорення евакуації контрасту із шлунку й швидке його проходження по ДПК у поєднанні з короткочасними пiлороспазмами і гастродуоденальними або гастроезофагальними рефлюксами. При виразковій хворобі шлунку частіше спостерігається гiпотонус та гiпомоторика, можуть визначатися аперистальтичні зони в області глибоких виразок.
ЛОКАЛЬНА БОЛЮЧІСТЬ в області "нiши" спостерігається при глибокій пальпацiї пацієнта за рентгенологічним екраном.
ОБМЕЖЕННЯ РУХОМОСТІ цибулини ДПК внаслідок перидуоденiту і утворення спайок.
Враховують і наявність непрямих ознак ВХ.
"ДЕФЕКТ ЗАПОВНЕННЯ в області виразки, що утворюється при значному "запальному валі" навколо виразки і змиканні набряклих складок слизової оболонки над виразковим кратером.
КОНВЕРГЕНЦІЯ СКЛАДОК слизової оболонки внаслідок периульцерозного спазму м'язів і рубцевого підтягування слизової оболонки у напрямку до виразкового дефекту. СИМПТОМ "ВКАЗУЮЧОГО ПАЛЬЦЯ" або контрлатерального спазму де Кервена - дефект наповнення на протилежній локалiзацiї виразки стороні шлунку чи ДПК внаслідок спазму або рубцювання кругових або косих м'язів. Симптом пальцеподібного втяжіння може бути функціональним або постійним, визначатися по великій кривизні шлунку, у вихідному відділі шлунку чи у луковиці ДПК.
РУБЦЕВО-ВИРАЗКОВА ДЕФОРМАЦІЯ шлунку і ДПК зумовлена рубцевим підтягуванням м'язових волокон. Найбільш частою формою деформації луковиці ДПК є дрібна зазубреність контурів стінки, нерівномірне звуження просвіту дванадцятипалої кишки, утворення деяких дивертикулоподібних кишень у формі трилистника, метелика, молоточка. Для диференціації морфологічних змін від функціональних проводять релаксаційну дуоденографiю.
Можлива рентгенологічна діагностика ускладнень ВХ. Доказом пенетрацiї виразки шлунку в малий сальник є неправильна форма "нiші", великі її розміри, випрямленість контуру малої кривизни та фіксація її на великій ділянці. Діагностика пенетрацiї виразки ДПК ускладнена, найбільш часті ознаки - великі, неправильної форми, з нечіткими контурами ніші, які не змінюють свою форму після дачi спазмолiтиків.
Виникнення перфорацiї виразки супроводжується скупченням вільного газу в найбіль високо розміщеному відділі черевної порожнини під діафрагмою у положенні стоячи, т. з. прободний пневмоперитонеум. При зміні положення хворого газ переміщується.
Ознакою органічного рубцевого стенозу пілорусу є наявність контрасту в шлунку через 24 год. після дослідження. Часто спостерігаються деформації при виразках пiлоричного каналу - наріжне або коліноподібне викривлення каналу, спазм або його стійке розширення, "зiяння" пілорусу.
ЕНДОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Фiброгастродуоденоскопiя (ФГДС) - найбільш чутливий та iнформативний метод виявлення виразок, що дозволяє вірогідно встановлювати локалiзацію та розміри виразок, визначати стадію виразкового процесу, здійснювати динамічний контроль за процесом рубцювання. Формування виразки займає 4-6 діб, умовно поділяється на декілька стадій:
-стадія червоної плями (1-а) характеризується утворенням на слизовій оболонці обмеженої ділянки вираженої гіперемії.
- 2-а стадія ерозiї: у зоні гіперемії з'являються числені точкові крововиливи, що зливаються між собою та ерозiї.
- 3-я стадія - виразка з плоскими краями, має неправильну форму і розповсюджується тільки на глибину слизової оболонки.
- 4-а стадія повна виразка поглиблюється до м'язової та серозної оболонки, "запальний вал" по периметру утворює глибокий кратер.
ГОСТРА ФАЗА хронічної виразки відрізняється округлою або овальною формою виразкового дефекту. Якщо підслизова оболонка фiброзована внаслідок рубцювання попередніх виразок, форма гострої виразки може бути полiгональною бо щільовидною. Краї свіжої виразки чіткі, гладенькі, соковиті, легко кровоточать при контакті з фiброскопом. Дно виразки прикрите жовтувато-сірими накладаннями фiбрину. Слизова облонка навколо виразки різко набрякла, гiперемована, по периметру виразки утворюється "запальний вал". Складки слизової оболонки повтовщені, не розправляються повністю при iнсуффляцiї повітря, нерідко перифокально визначаються числені мілкоточкові ерозiї.
ПІДГОСТРА ФАЗА хронічної виразки характеризується зменшенням вираженостi периульцерозного набряку і глибини "запального валу", дно заповнюється грануляційною тканиною, виразка стає сплощеною, зменшується її діаметр, з'являється конвергенція складок навколишньої слизової оболонки до країв виразки. Такі виразки нерідко вже не виявляються рентгенологічно.
ФАЗА РУБЦЮВАННЯ проявляється плоским рельєфом виразки, зіставленням її країв з утворенням щільовидного дефету або декількох дефектів.
ФАЗА ЧЕРВОНОГО РУБЦЯ супроводжується утворенням на місці виразки яскраво-червоного рубця лiнійної або зіркоподібної форми, оточеного гіперемованою слизовою оболонкою з вираженими конвергуючими складками.
ФАЗА БІЛОГО РУБЦЯ характеризується постійним білим рубцем лiнійної форми, витягнутим, нерідко оточеним конвергуючими біло-сірими тяжами. Перифокальна гіперемія зникає.
Дуоденальні виразки відрізняються від шлункових меншою глибиною і більш складною формою - полiгональною, зіркоподібною. Виразка формується протягом 4-6 днів, а процес самообмеження та рубцювання займає при дуоденальній виразці 4-6 тижнів, при медiогастральній - 6-8 тижнів.
У 1/3 хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки формується рубцево-виразкова деформація луковиці дванадцятипалої кишки, що проявляється вираженим потовщенням і деформацією складок слизової оболонки, нерівномірним звуженням просвіту дванадцятипалої кишки.
У ході ендоскопічного дослідження у хворих на ВХ часто виконують хромогастроскопiю з додатковим введенням у шлунок барвників. Метиленовий синій (15-20 мл 0,5% розчину) забарвлює зони кишечної метаплазiї та пухлинного госту в сiньо-блакитний колір. Конго червоний (30-40 мл 0,3% розчину) забарвлює зони активного кислотоутворення у чорний колір, кислотоутворюючі ділянки - в яскраво-червоний. Обов'язковим є дослідження бiопсійного матеріалу на хелікобактерне iнфікування, для цього беруть проби слизової оболонки пiлоричного відділу і зон шлункової метаплазiї у дванадцятипалій кишці і виконують спеціальне фарбування.
МОРФОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Морфологічне дослідження доповнює ендоскопічне: через фiброгастродуоденоскоп під візуальним контролем проводять прицільну біопсію з дна та країв виразки, з навколишніх ділянок слизової оболонки. При морфологічному дослідженні пунктату з країв і дна виразки виявляють детрит - скупчення слизу, злущеного епiтелiю та некротизованих клітин, під якими знаходяться некротизовані колагенові волокна. У навколовиразковій зоні спостерігаються ознаки гострого запального процесу - набряк, повнокрів'я судин, лейкоцитарна iнфiльтрація, пролiферація фiбробластів, набряк і некроз стінок судин, дистрофія і некроз нервових елементів. У фазі загоєння виразковий дефект заповнюється грануляційною тканиною, зменшується запальна iнфiльтрація та відбувається епiтелiзація виразки - пласт одношарового епiтелiю з країв виразки "наповзає" на виразковий дефект.
ДІАГНОСТИКА ІНФЕКЦІЇ H. РYLORІ
Бактеріологічне дослідження – посів біоптата СО на диференціально-діагностичне середовище;
Морфологічне: гістологічний – забарвлення бактерії в гістологічному препараті СО за Гімзе, Вартину-Старрі, Генте, толуїдиновим синім; цитологічний – забарвлення бактерій в мазках-відбитках СО шлунка за Гімзе, Граму;
Визначення продуктів життєдіяльності H. Рylorі: уреазний – визначення уреазної активності в біоптаті СО шлунка в рідкому або гелєподібному середовищі, яке містить субстрат, буфер та індикатор; дихальний – визначення у видихаємому повітрі ізотопів 14С або 13С, які виділяються внаслідок розщеплення в шлунку хворого меченої сечовини під дією уреази бактерії H. Рylorі;
Імуноферментний – визначення антитіл до H. Рylorі;
ПЦР - визначення H. Рylorі за допомогою полімеразної цепної реакції в калі

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕКРЕТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКУ
1. АСПІРАЦІЙНО-ЗОНДОВИЙ МЕТОД
Дослідження шлункової секреції проводиться за стандартною методикою, з дослідженням 3 фаз секреторного циклу: натощакової, базальної та стимульованої стандартними подразниками. Характер порушення кислотоутворювання істотно розрізняється при виразках різної локалiзацiї. При ВХ спостерігається слідуюча закономірність: чим "вище", проксимальніше знаходиться виразка у гастродуоденальній зоні, тим нижче показники кислотоутворення та секреції пепсину.
Дуоденальні виразки відрізняються значним збільшенням кислотної продукції у всіх фазах шлункової секреції. Найбільш часто виявляється пангiперхлоргiдричний тип шлункової секреції, з підвищенням як базальної кислотної продукції (БКП), так і максимальної стимульованої кислотної продукції (МКП). Характерне більш значне підвищення БКП, що призводить до зміни співвідношення БКП : МКП - становить 1 : 4 - 1 : 3 (у здорових 1 : 6). Дебіт соляної кислоти у базальну фазу секреції (БКП) у хворих на дуоденальні виразки перевищує 5-7 ммоль/год, досягаючи інколи 12-15 ммоль/год, що не зустрічається при інших захворюваннях шлунку (за винятком синдрому Золлiнгера-Еллiсона).
Підвищення кислотної продукції поєднується із збільшенням дебіту пепсину в 3-4 рази, до 100-200 мг/год внаслідок підвищення кількості і функціональної активності головних (пепсиноутворюючих) клітин слизової оболонки шлунку. .
Виразки пiлороантральної області характеризуються достатньо високими показниками кислотоутворення і секреторної функції шлунку. Виразки пiлоричного каналу по інтенсивності кислотоутворення наближаються до дуоденальних. Показники кислотоутворюючої функції шлунку у хворих з антральними виразками звичайно більш низькі, ніж у пациєнтів з виразками дванадцятипалої кишки, але більш високі, ніж у хворих з виразками тіла шлунку та кардiї.
Медiогастральні виразки супроводжуються нормальними функціональними характеристиками чи змінами по гiпореактивному типу.
Виразки субкардiального і кардiального відділів відрізняються зниженими показниками секреції соляної кислоти і пепсину. Проте виражена ахлоргiдрiя, відсутність секреторної відповіді на максимальну стимуляцію не характерні, вимагають виключення первинно-виразкової форми раку шлунку.
2. ІНТРАГАСТРАЛЬНА РН-МЕТРІЯ
Дослідження дозволяє здійснювати роздільне визначення рН у різних відділах гастродуоденальної зони й тривалий монiторинг показників.
Для пiлородуоденальних виразок характерний синдром безупинного кислотоутворення у шлунку, що триває і в нічний час при відсутності харчової стимуляції. Якщо у здорових в базальних умовах вранці реакція в тілі шлунку слабокисла, рН 3,0-6,9, в середньому 4,5 ОД, то у хворих з виразкою дванадцятипалої кишки вранці базальна кислотність різко підвищена, не більше 2,0, досягає 0,9-1,0 ОД.
Другою функціональною особливістю даних виразок є синдром "кислого декомпенсованого шлунку" - відсутній нормальний градієнт кислотностi між пiлороантральним та фундальним відділами шлунку. У здорових різниця рН між цими відділами становить 4,0 ОД і більше, при пiлородуоденальних виразках відсутня зовсім ("кислий декомпенсований шлунок") або складає 1-1,5 ОД ("кислий субкомпенсований шлунок"). При пiлоро-фундальній різниці рН 1,5-2,0 ОД діагностується "кислий компенсований шлунок".
Втрата кислотонейтралiзуючої функції пiлоричних залоз у поєднанні з підвищеною активністю кислотоутворюючих фундальних залоз шлунку приводить до "закислення" дванадцятипалої кишки. У здорових в початковому відділі duodenum виявляється слаболужне середовище (рН 7,2-8,0 ) з періодичними "піками закислення" (1 за 20 секунд) при евакуації шлункового вмісту. У хворих із дуоденальними виразками спостерігається стійка ацидифікація дуоденального середовища до рН 3,4-2,8. Недостатність облужнюючої функції гастродуоденальної зони підтверджується й значним скороченням лужного часу (ЛЧ). В нормі при базальних умовах секреції лудний характер середовища шлунку після прийому 1 г соди в 30 мл води зберігається 20-25 хвил., в умовах пентагастринової стимуляцiї - 8-10 хвилин. У хворих з дуоденальними виразками лужний час у базальному періоді скорочується до 7-10 хвилин.
Фармако-секреторні проби, що проводяться під час монiторингу рН, дозволяють з'ясувати особливості механізму гiперсекрецiї у даногопацієнта. При рефлекторній вагусзалежній гiперсекрецiї спостерігається позитивний хлорозиловий (атропiновий) тест - після введення підшкірно стандартної дози М-холiнолiтика (1 мл) кислотоутворення частково блокується, iнтрагастральні значення рН підвищуються на 1,5-2,5 ОД. В лікуванні цих хворих доцільно використовувати М-холiнолiтики.
У хворих із пiлородуоденальними виразками більш iнформативне дослідження базальної секреції - показники рН, величина лужного часу при проведенні стимулюючих проб (гiстамiнової, пентагастринової) змінюються незначно, бо секреторний апарат постійно функціонує на межі своїх можливостей, значне збільшення кислотоутворення вже неможливе.
При медiогастральних і кардiальних виразках, навпаки, більш точно стан секреторних процесів відображує дослідження в умовах гiстамiнової або пентагастринової стимуляцiї. Базальна секреція у цих хворих може бути нормальною чи незначно підвищеною (рН 2,0-4,0), або помірно зниженою до рН 4,5-6,0Для виразок будь-якої локалiзацiї не характерна iстинна анацидність з рН більше 6,0. Результати iнтрагастральної рН-метрiї відображуються у розгорнутому клінічному діагнозі. Критерії основних варіантів стану секреції шлунку після стандартної стимуляцiї: рН 0,9-1,2 - виражена гiперацидність; рН 1,3-1,5 - гiперацидність; рН 1,6-2,2 - нормоацидність; рН 2,5-3,5 - помірна гiпоацидність; рН 3,6-6,0 - виражена гiпоацидність; рН більше 6,0 - анацидність.
ЕЛЕКТРОГАСТРОГРАФІЯ
Дуоденальні виразки характеризуються гiпердискінетичним станом гастродуоденальної зони. При електрогастрографiї виявляється почастішання хвиль шлункових скорочень (понад 3 iмп/хвил), збільшення середньої амплітуди перистальтичних хвиль (понад 300 мкВ) та сумарної потужності бiопотенціалів шлунку (понад 900 мкВ/хвил), криві гастрограми асиметричні.
При медiогастральних виразках навпаки, спостерігається гiпокiнез та гiподискiнез шлунку.
РАДІОІЗОТОПНЕ СКАНУВАННЯ ШЛУНКУ
Найбільш iнформативним і доступним методом оцінки евакуаторної функції шлунку є радiонуклiдне дослідження - сканування шлунку після дачi "пробного сніданку" з каші, яка містить триолеатгліцерин, мічений I-131.
У хворих із дуоденальними виразками евакуація із шлунку нерівномірна - прискорена протягом першої години, через 75 хвилин сповільнюється, можливо, внаслідок реактивного пiлороспазму. При медiогастральних виразках спостерігається тенденція до уповільнення евакуаторної функції шлунку.
Дослідження доповнюють фармакологічними пробами, що дозволяють виявити провідний механізм моторно-евакуаторних порушень і прогнозувати ефективність терапії цих порушень.
Позитивний хлорозиловий (атропiновий) тест - уповільнення евакуації з нормалізацією ритму - типовий для хворих на дуоденальнi виразки з провідним вагусним механізмом патогенезу. У цих випадках М-холiнолiтики виявляють стійкий лікувальний ефект. При негативному тесті спостерігається резистентність до лікування цими препаратами. При медiогастральних виразках, як правило, позитивні проби з метоклопамiдом (церукалом), блокатором рецепторів дофамiну. Препарат стимулює й нормалiзує моторику гастродуоденальної зони.
КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ ВХ
Шлункові й дуоденальні виразки різноманітної локалiзацiї мають істотні відмінності у клінічній симптоматиці, різну виявляємість основними дiагостичними методами, характеризуються різними секреторними і моторними відхиленнями. Врахування цих особливостей обов'язкове для правильної діагностики та лікування ВХ.
ВИРАЗКИ КАРДІАЛЬНОГО ТА СУБКАРДІАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ШЛУНКУ
Виразки кардiального відділу шлунку розташовані на 2-3 см нижче межі між епiтелiєм стравоходу та шлунку, виразки субкардiального відділу - на 0,5-5 см нижче. Виразки даної локалiзацiї об'єднують в єдину групу, їх частота становить 3-5% серед всіх форм ВХ. Дана область шлунку має потужний м`язовий шар, при спазмі якого з'являється інтенсивний біль, який має стискаючий, давлячий, пекучий, розпираючий характер, нерідко iмiтує стенокардiю. Сприяти появі болю може горизонтальне положення хворого - при цьому збільшується час контакту харчового хiмусу із виразковим дефетом. Болі локалiзовані на рівні мечовидного відростку, за грудиною чи дещо лівіше, нерідко віддають у прекардiальну область, з'являються через 15-30 хвилин після прийому їжі. Прийом антацидів сприяє зменшенню болю.
При язвах кардiального та субкардiального відділу шлунку порушується запираюча функція кардiального жому ("недостатність кардiї"), що визначає характер диспепсичних явищ - типовими є ознаки гастродуоденального рефлюксу: печія, відрижки, нудота. Характерним для виразок даної локалiзацiї є зниження секреторної функції шлунку.
Рентгенологічна і ендоскопічна діагностика виразок кардiального та субкардiального відділу шлунку ускладнена. Екранування реберною дугою і мечовидним відростком, швидке стікання барiєвої суспензії обумовлює значну кількість невірнонегативних результатів при рентгеноскопiї шлунку. Необхідне дослідження у вертикальному і горизонтальному положеннях хворого, у косих і бокових проекціях, з наданням додаткових порцій контрасту і виконанням серії знімків для наступного вивчення.
Виразки субкардiального відділу відрізняються швидким рубцюванням і тривалими періодами ремiсiї, проте високий ризик малiгнiзацiї (8% випадків) і шлунково-кишечних кровотеч (18%), які бувають значної інтенсивності.
ВИРАЗКИ МАЛОЇ КРИВИЗНИ ШЛУНКУ (МЕДІОГАСТРАЛЬНІ)
Найбільш поширені шлункові виразки - 40-68% випадків, локалiзуються здебільшого у середній третині чи в куті шлунку.
Для медiогастрiальних виразок характерний нечіткий взаємозв'язок із прийомом їжі - можливі епізоди як раннього, так і пізнього, голодного і нічного болю, хоч домінуючою формою больового синдрому є біль через 1-1,5 години після їжі. Біль має ниючий характер, помірну інтенсивність, локалiзується в епiгастральній області зліва від серединної лінії, нерідко віддає у ліву половину грудної клітини, праве й ліве підребер'я, поперекову область (у 1/3 хворих). Загострення ВХ і, отже, виразкові болі мають виражену сезонну залежність. При виникненні ускладнень виразкової хвороби характер болю змінюється, звичний взаємозв'язок із харчовими ритмами зникає.
Часто спостерігаються диспепсичні явища рефлюксного генезу - печія, відрижка, рідше блювота, нудота. Кислотоутворення нормальне або знижене, тому можливе зниження апетиту й маси тіла. Типовим є поєднання з атрофічним антральним гастритом. Найбільш часте ускладненя - кровотеча (14%), нерідко спостерігається пенетрація виразки у малий сальник.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВХ
У більшості випадків перебіг ВХ відрізняється вираженою циклічністью, що дозволяє виділити активну й неактивну стадії захворювання. Фазність більш чітко виражена при дуоденальних виразках. Активна стадія умовно поділяється на 3 фази: гостру та підгостру фази рецидиву і фазу неповної ремiсiї.
ГОСТРА ФАЗА активної стадії характеризується вираженою клінічною симптоматикою загострення, локальною болючістю при пальпацiї та перкусiї, резистентністю черевної стінки. При ендоскопiї - виразковий дефект, оточений запальним валом, супутній гастрит, дуоденiт. Середня тривалість фази - 10-14 днів.
ПІДГОСТРА ФАЗА рецидиву виразкової хвороби відрізняється редукцією проявів больового і диспепсичного синдромів, відсутністю змін при функціональному обстеженні. Ендоскопічно - зменшення розмірів і глибини виразки, зникнення запального валу, розростання грануляційної тканини. Тривалість фази також в середньому 10-14 днів.
ФАЗА НЕПОВНОЇ РЕМІСІЇ характеризується повною відсутністю клінічних симптомів ВХ при наявності ендоскопічних змін, відповідних фазі червоного рубця.
НЕАКТИВНА СТАДІЯ супроводжується повною клiніко-анатомічною ремiсiєю.
СТУПІНЬ важкості захворювання - легкий, середньотяжкий і тяжкий.
ЛЕГКИЙ ПЕРЕБІГ характеризується рідкими загостреннями (раз на 2-3 роки) із невираженою клінічною симптоматикою, невеликою й неглибокою виразкою (до 0,5-1,5 см у діаметрі), яка рубцюється протягом 4-6 тижнів. У стадії ремiсiї працездатність не порушена.
СЕРЕДНЬОТЯЖКИЙ ПЕРЕБІГ відзначається більш частими рецидивами (щороку, 1-2 рази на рік), які перебігають із вираженою клінічною симптоматикою, діаметр виразки понад 1,5 см. Рубцювання виразки відбувається через 6-8 тижнів стаціонарного лікування, тривала фаза неповної ремiсiї з обмеженням працездатності.
ТЯЖКИЙ ПЕРЕБІГ супроводжується частими рецидивами з практичною відсутністю стійких повних ремiсій. Клінічні прояви й функціональні порушення виражені та стійкі. Характерні резистентність до консервативного лікування і наявність ускладнень, значне зниження працездатності.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ
Диференціальний діагноз виразкової хвороби проводиться із рядом захворювань шлунково-кишечного тракту й інших органів.
1. Рак шлунку.
2. Синдром Меллорi-Вейса.
3. Варикозне розширення вен стравоходу та шлунку.
4. Хронічний гастрит.
5. Хронічний гастродуоденiт.
6. Грижi стравохідного отвору діафрагми.
7. Хронічний холецистит.
8. Хронічний панкреатит.
9. Хронічний ентероколiт.
10. Iнфаркт міокарду.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВХ
РОБОЧА КЛАСИФІКАЦІЯ ВХ
1. ЕТІОЛОГІЯ
А. ВХ шлунку і дванадцятипалої кишки.
Б. Симптоматичні гастродуоденальні виразки:
1) стресові (при поширених опіках; при черепно-мозкових травмах, крововиливах у мозок; при гострому iнфаркті міокарду);
2) ендокринні (при синдромі Золлiнгера-Еллiсона; при гiперпаратiреозі);
3) дисциркуляторно-гiпоксичні (при гострих і хронічних захворюваннях серця й легень, які перебігають з недостатністю кровообігу й дихальною недостатністю; при цирозі печінки з портальною гіпертензією);
4) токсичні (при хронічній нирковій недостатності);
5) медикаментозні (при прийомі ацетилсаліцилової кислоти, бутадiону, iндометацину, резерпiну та інш.);
6) інші (панкреатогенні, гепатогенні, при еритремiї, ревматоїдному артриті).
2.КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
1. Пiлородуоденальні виразки (пiлоричного каналу, антрального відділу шлунку і дванадцятипалої кишки).
2. Медiогастральні виразки (тіла, субкардiального й кардiального відділів шлунку).
3. МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1. Хронічні рецидивуючі виразки шлунку і дванадцятипалої кишки (здебільшого при ВХ).
2. Гострі гастродуоденальні виразки (здебільшого симптоматичні).
3. Рубцеві зміни шлунку і дванадцятипалої кишки (післявиразкові деформації).
4. Поєднання з виразкою шлунку і дванадцятипалої кишки хронічного гастродуоденiту, дуоденiту, гастриту з наявністю кампiлобактерного iнфікування або без нього.
4. ЛОКАЛІЗАЦІЯ
1. Шлунок: кардiальний і субкардiальний відділи; тіло шлунку; антральний та пiлоричний відділи; мала й велика кривизна; передня й задня стінки.
2. Дванадцятипала кишка: луковиця (передня стінка, задня стінка; мала і велика кривизни); позалуковичні (вище або нижче великого дуоденального соска).
3. Поєднані виразки (шлунок і дванадцятипала кишка); множинні виразки.
5. КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
1. Больовий синдром (типовий, атиповий, вираженість).
2. Диспепсичний синдром (виражений, відсутній).
3. Функціональні порушення (характер і вираженість секреторних і рухових розладів шлунку й дванадцятипалої кишки).
6. УСКЛАДНЕННЯ
1. Гостра гастродуоденальна кровотеча.
2. Пенетрація виразки в сусідні органи
3. Перфорація виразки.
4. Пiлородуоденальний рубцевий стеноз (компенсований, субкомпенсований, декомпенсований).
5. Перивiсцерити (перигастрит, перидуоденiт).
6. Малiгнiзація (мал. 4.2.9).

Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду
К25 Виразка шлунку
Включені: ерозія (гостра) шлунку
виразка (пептична):
пілоричної частини шлунку
Виключені: гострий геморагічний ерозивний гастрит (К29.0)
пептична виразка БДВ (К27.-)
К26 Виразка дванадцятипалої кишки
Включені: ерозія (гостра) дванадцятипалої кишки виразка (пептична):
дванадцятипалої кишки
післяпілоричної частини
Виключено: пептична виразка БДВ (К27.-)
К27 Пептична виразка неуточненої локалізації
Включені: гастродуоденальна виразка БДВ
пептична виразка БДВ
Виключено: пептичну виразку новонародженого (Р78.8)
К28 Гастроєюнальна виразка
Включено: виразка (пептична) чи ерозія:
анастомозу
гастро-ободовокишкова
гастро-тонкокишкова
гастро-порожньокишкова
єюнальна (порожня)
крайова
співустя
Виключено: первинна виразка тонкої кишки (К63.3)
УСКЛАДНЕННЯ
Кровотеча
Перфорація
Пенетрація
Стеноз
Малігнізація
Перігастрит та перідуоденіт


ЛІКУВАННЯ ВХ
ДІЄТА
У фазі різкого загострення ВХ на 2-3 дні призначається дієта №1А, після цього - дієта №1Б. При зниженні вираженостi загострення, звичайно через 5-6 днів після початку лікування, пацієнта переводять на дієту №1.
МЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ
1. ЛІКВІДАЦІЯ ХЕЛІКОБАКТЕРНОЇ ІНФЕКЦІЇ
Основний сучасний принцип лікування ВХ і супутнього їй хронічного гастродуоденiту - ерадикація НР у слизовій оболонці шлунку і дванадцятипалої кишки.
В якості першої лінії лікування Нр-асоційованої пептичної виразки рекомендуються 2 схеми 7-денної «тройної» терапії:
інгібітор протонної помпи в подвійній дозі (омепразол абао езомепразол 20 мг, ланзопразол 30 мг або пантопразол 40 мг 2 рази на день) + кларитроміцин 500 мг 2 рази на день + амоксіцилін 1000 мг 2 рази на день;
інгібітор протонної помпи в подвійній дозі (омепразол абао езомепразол 20 мг, ланзопразол 30 мг або пантопразол 40 мг 2 рази на день) + кларитроміцин 250 мг 2 рази на день + метронідазол 500 мг 3 рази на день.
У випадках відсутності ерадикації після першопочаткового антихелікобактерного лікування рекомендується друга «резервна» лінія лікуванні – «чотирьохкомпонентна» терапія (квадротерапія):
інгібітор протонної помпи в подвійній дозі (омепразол або езомепразол 20 мг, ланзопразол 30 мг або пантопразол 40 мг) 2 рази на день в дозі з 1-го по 10-й день, коллоїдний субцитрат вісмуту по 1 табл 4 рази на день + тетрациклін по 500 мг 4 рази на день, метронідазол 500 мг 3 рази на день з 4-го по 10-й день.
Контроль за ерадікацією НР бажано проводити шляхом неінвазивного 13С-дихального тесту.
ДЕ-НОЛ - колоїд вісмуту субцитрату, таблетки по 120 мг. Крім антихелікобактерноїї дії, знижує активність пепсину, збільшує продукцію шлункового муцину. Приймають по 1 таблетці за півгодини до сніданку, обіду, вечері та перед сном на протязі 4-6 тижнів. Інша методика лікування - по 2 таблетки за півгодини до сніданку та через 2 години після вечері, запиваючи водою.

2. АНТИСЕКРЕТОРНІ ПРЕПАРАТИ
Антисекреторні засоби стримують секрецію соляної кислоти та пепсину. Синтез соляної кислоти контролюється трьома видами рецепторів, які розміщені на базальній мембрані парiєтальних клітин - Н-2-гiстамiновими, гастриновими та М-холiнергічними рецепторами.
Блокатори Н-2-гiстамiнових рецепторів.
Препарати даної групи в терапевтичних дозах знижують на 80% базальную секрецію соляної кислоти, гальмують синтез пепсину, на 70% знижують нічну продукцію соляної кислоти, вважаються найбільш ефективними противиразковими засобами. Мають найбільш потужну антисекреторну дію, стимулюють продукцію захисного слизу, нормалiзують моторику гастродуоденальної зони. Використовуються для лікування дуоденальних і шлункових виразок з підвищеною секрецією і для профілактики рецидивів.
РАНІТІДІН (РАНІСАК, ЗАНТАК, РАНІГАСТ, АЦИЛОК Е) - блокатор Н-2-рецепторів 2-го покоління, має у 5 разів більшу антисекреторну активність, діє більш тривало - до 12 годин. Практично не викликає побічних явищ - рідко головний біль, нудота, запори. Таблетки по 150 мг приймають 1 раз вранці після їжі та 1-2 таблетки ввечері перед сном. Можливі інші схеми прийому - по 1 таблетці 2 рази на день чи по 2 таблетки одномоментно на ніч. Лікування треба продовжувати протягом кількох місяців або років, підтримуюча доза - 1 таблетка на ніч.
ФАМОТІДІН (ПЕПСІД, УЛЬФАМІД, КВАМАТЕЛ) - блокатор Н-2-рецепторів 3-го покоління, по антисекреторному ефекту переважає ранiтiдiн у 30 разів. Таблетки по 20 мг і 40 мг, ампули по 20 мг. При загострені ВХ призначають по 20 мг вранці і по 20-40 мг ввечері перед сном. Можливий прийом тільки по 40 мг перед сном протягом 4-6 тижнів, підтримуюча терапія - 20 мг одноразово на ніч протягом 6 тижнів. Препарат добре переноситься, практично не викликає побічних явищ.
НІЗАТІДІН (АКСІД) - блокатор 4-го покоління. Призначають таблетки по 150 мг 2 рази на день чи 2 таблетки на ніч тривало. Гастродуоденальні виразки рубцюються за 4-6 тижнів у 90% хворих. Побічні явища відсутні.
РОКСАТІДІН - Н-2-блокатор 5-го покоління. Таблетки по 150 мг призначають по 1 двічі на день чи по 2 таблетки одномоментно на ніч. Побічні явища не описані.
Блокатори Н+К+АТФ-ази (протонової помпи).
Інгібітори протонної помпи (ІПП) діють не на рецепторний апарат парієтальної клітини, а на внутрішньоклітинний фермент Н+, К+-АТФ-азу, блокуючи роботу протонної помпи, а значить, продукцію соляної кислоти. Всі ІПП є неактивними проліками вибіркової дії. Після перорального прийому вони всмоктуються в тонкій кишці, попадають в кровоток і транспортуються до місця дії – парієталдьної клітини слизової осолонки шлунка. Шляхом дифузії ІПП накопичуються в просвіті секреторних канальців, де переходять в активну форму – сульфенамід, який пов’язується з SH-групами Н+, К+-АТФ-ази. Молекули даного форменту інгібуються нехворотньо, і тому секреція Н+ можлива лише внаслідок синтезу нових молекул Н+, К+-АТФ-ази.
ОМЕПРАЗОЛ (ЛОСЕК, ОМЕЗ, ТІМОПРАЗОЛ) - таблетки по 20 мг. Подавляє як базальну, так і стимульовану секрецію соляної кислоти, практично не викликає побічних явищ. Найбільш потужний антисекреторний препарат, викликає рубцювання виразок після місячного курсу терапії у 100% хворих, в тому числі й при ранiтiдiнрезистентних виразках. Після відміни не розвивається "синдром рикошету". Призначають всередину по 1-2 таблетці вранці перед сніданоком чи по 2 таблетки всередину після вечері.
ПАРІЄТ (рабепразол) - доза 20 мг на день.
ЕЗОМЕПРАЗОЛ (НЕКСІУМ) – 40 мг на день.
Антагоністи гастринових рецепторів.
Препарати не знайшли широкого застосування, т.я. при клінічних дослідженнях були мало ефективними
ПРОГЛУМІД (МІЛІД) - таблетки по 200 мг і 400 мг. Приймають всередину по 1-2 таблетки 4-5 разів на день. Тривалість курсу - 4 тижні. По ефективності не відрізняється від блокаторів Н-2-рецепторів гiстамiну.

3. АНТАЦИДИ
Антациди нейтралiзують або абсорбують соляную кислоту та пепсин, прискорюють відкриття пілорусу і вихід харчової грудки у дванадцятипалу кишку, усувають патологічні рефлюкси, знижують внутрiшньошлунковий і внутрiшньодуоденальний тиск, що сприяє ліквідації болю. Антациди виявляють легку гастроцитопротекторну дію. Застосовують препарати в період загострення ВХ, не більше 4-6 тижнів. При більш тривалому застосуванні спостерігається "кислотний рикошет" - кислотоутворення в шлунку зростає. Антациди не ефективні у якості протирецидивних засобів.

Антациди, що всмоктуються.
Препарати розчиняються у шлунковому соці, діють швидко, але короткочасно - 5-30 хвилин. Використовуються для усунення болю та печії. Нейтралiзують соляну кислоту шлункового соку.
НАТРІЮ ГІДРОКАРБОНАТ - по 0,5-1 г через 1 і 3 години після їжі та на ніч.
Антациди, які не всмоктуються.
Мають повільну нейтралiзуючу дію, адсорбують соляну кислоту, утворюють з нею буферні з'єднання. Не всмоктуються, не змінюють кислотно-лужний баланс.
АЛЬМАГЕЛЬ - флакони по 170 мл. Містить гель алюмінію гiдроксиду, магнiю оксиду, D-сорбiт. Має антацидну, обволікаючу, адсорбуючу дію, а також послабляючий та жовчогінний ефект. Приймають всередину по 1-2 дозувальні ложки (1 дозувальна ложка - 5 мл) 4 рази на день за 30 хвилин до їжі чи через 1-1,5 години після їжі та перед сном. Після прийому препарату рекомендується лягти і через кожні 2 хвилини декілька разів повернутися з боку на бік для кращого розподілу препарату по слизовій оболонці.
АЛЬМАГЕЛЬ А - флакони по 170 мл. По складу аналогічний альмагелю, але містить ще й анастезин, використовується при більш виражених болях, блювоті.
ФОСФАЛЮГЕЛЬ - акетики по 16 г, містить колоїдний гель алюмінію фосфату, пектин та агар-агар. Приймають всередину в нерозведеному вигляді по 1-2 пакетика, запиваючи невеликою кількістю води за 30 хв до їжі або через 1,5-2 год після їжі та на ніч.
ГАСТАЛ - таблетки, що містять по 450 мг гiдрооксиду алюмінію і по 300 мг магнiю карбонату та магнiю оксиду. Приймають по 1-2 табл через 1 год після їжі 4-6 разів на день.
МААЛОКС (МААЛОКСАН) - суспензiя в пакетиках по 10 мл і 15 мл, флакони по 100 мл, таблетки. Складається з алюмінію гiдрооксиду, магнiю гiдроксиду, сорбiту та маннiту. Стимулює слизоутвоорення, синтез простагландинів Е-2, нейтралiзує соляну кислоту. Приймають по 1-2 пакетика (1-2 таблетки) через 1 годину після їжі та безпосередньо перед сном.
МААЛОКС-70 - пакетики по 15 мл, флакони по 100 мл суспензiї, таблетки. Складається з гiдрооксиду алюмінію та гiдрооксиду магнiю. Застосовують через 1 годину після їжі та безпосередньо перед сном по 1-2 пакетика або 1-2 таблетки.
ГЕЛЮСІЛ-ЛАК - антацид тривалої дії. Складається із силікату алюмінію та магнiю та сухого знежиреного молока. Призначають по 1 табл через 1,5-2 год після їжі та на ніч.
. Адсорбуючі антациди.
ВІСМУТУ НІТРАТ ОСНОВНИЙ - має в'яжучу, адсорбуючу, легку антисептичну дію, підсилює виділення слизу, утворює захисний шар на слизовій оболонці шлунку. Таблетки по 250 мг і 500 мг приймають 2 рази на день після їжі. Застосовується при виразці шлунку чи дванадцятипалої кишки незалежно від стану кислотностi.
ВІКАЛІН - містить вісмуту субнiтрат, магнiю карбонат, натрiю гiдрокарбонат, порошок кореневища аїру і кори крушини, рутин та спазмолiтик келлiн. Приймають по 1-2 таблетки 3 рази на день після їжі у половині склянки води. Кал під час лікування стає темнозеленим.
ВІКАЇР - містить вісмуту субнiтрат, карбонат магнiю, натрiю гiдрокарбонат, порошок кореневища аїру і кори крушини. Приймають по 1-2 таблетки 3 рази на день через 1 годину після їжі, запиваючи водою.
ДЕ-НОЛ - колоїд вісмуту субцитрату, виявляє антацидну, обволікаючу, цитопротекторну дію, антихелікобактерний ефект. Приймають по 1-2 таблетки (кожна по 120 мг) за 1 годину до їжі 3 рази на день і перед сном. Курс лікування - 4-8 тижнів. Кал забарвлюється у чорний колір.

4. ГАСТРОЦИТОПРОТЕКТОРИ
Препарати підвищують резистентність слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки до агресивних факторів шлункового соку.
МІЗОПРОСТОЛ (ЦИТОТЕК, САЙТОТЕК) - синтетичний аналог простагландину Е-1. Препарат підвищує синтез слизовою оболонкою шлунку слизу, бікарбонатів, сурфактантоподібних фосфолiпiдів, покращує мікроциркуляцію й стимулює трофічні процеси у слизовій оболонці гастродуоденальної зони, знижує зворотну дифузію iонів водню.. Препарати ефективні для профілактики утворення виразок. Мiзопростол призначають о 0,2 мг 4 рази на день відразу після їжі, курс 4-8 тижнів. Побічні явища - минуща дiарея, легка нудота, головний біль, болі у животі. Протипоказаний при вагітності.
ЕНПРОСТІЛ (РОПРОСТІЛ, ТІМОПРОТІЛ, АРБАПРОСТІЛ) - синтетичний аналог простагландинів Е-2. Механізм дії аналогічний мiзопростолу. Застосовують у капсулах або таблетках по 35 мг 3 рази на день після їжі, курс - 4-8 тижнів. Побічні явища - легка дiарея.
БІОГАСТРОН (НАТРІЮ КАРБЕНОКСОЛОН) - одержаний з екстракту кореня солодки. Стимулює секрецію слизу, збільшує вміст у ній сиалових кислот, підвищує тривалість життя клітин покривного епiтелiю та їх регенераторний потенціал, запобігає зворотній дифузії iонів водню. Найбільш ефективний при виразках шлунку. Таблетки по 50 і 100 мг. та капсули по 150 мг, який використовують для лікування дуоденальних виразок, називається дуогастроном. У перший тиждень лікування приймають по 300 мг на добу, далі по 150 мг на добу протягом 5 тижнів. Кратність прийому - 3 рази на день до їжі. Побічні явища - гiпокалiемiя, затримка натрiю та води, набряки, підвищення АТ. Препарат протипоказаний при артеріальній гіпертонії, серцевій та нирковій недостатності, вагітності. Не поєднується з холiнолiтиками і антацидами.
СУКРАЛЬФАТ (ВЕНТЕР) - алюмінієва сіль сахарозосульфату. Препарат утворює комплексні з'єднання з білкамi загиблих тканин і на поверхні виразкового дефекту з'являється захисна плівка. Сукральфат локально нейтралiзує соляну кислоту, не впливаючи на рН всього шлунку, абсорбує жовчні кислот, нейтралiзує пепсин, збільшує секрецію слизу. Пакетики або таблетки по 1 г. Приймають по 1 г за 40 хвилин до їжі 3 рази на день та перед сном протягом 4-8 тижнів. Побічні явища - закреп, нудота, шлунковий дискомфорт. Препарат можна використовувати для монотерапiї, а також поєднувати з холiнолiтиками та блокаторами Н-2-рецепторів гiстамiну. Не поєднуєтсья з антацидами.
СМЕКТА - стабiлiзує слизову оболонку гастродуоденальної зони, утворює захисний бар'єр. Приймають по 1 пакетику 3 рази на день протягом 3-4 тижнів.

5. ПРЕПАРАТИ, ЩО НОРМАЛІЗУЮТЬ МОТОРИКУ
ЦЕРУКАЛ (МЕТОКЛОПАМІД, РЕГЛАН) - блокує дофамiнові рецептори, подавляє вивільнення ацетилхолiну, пригнічує блювотний рефлекс, нудоту, гикавку, підвищує тонус сфiнктерів у нижній третині стравоходу, в кардiальному відділі шлунку, стимулює випорожнення шлунку та перистальтику тонкого кишечника. На секреторні процеси практично не впливає. Застосовується для пригнічення дуоденогастрального і гастроезофагального рефлюксу. Приймають всередину по 5-10 мг 4 рази на день до їжі (таблетки по 5 мг) або внутрішньом'язово по 10 мг 3 рази на день (ампули по 2 мл 2,5% розчину). Побічні явища - галакторея, головний біль, висипання на шкірі, слабкість.
ДОМПЕРІДОН (МОТІЛІУМ) - антагоніст дофамiну, прискорює випорожнення шлунку, усуває гастроезофагальний і дуоденогастральний рефлюкси. Застосовують по 1 таблетці (10 мг) 3 рази на день на протязі 3-4 тижнів.
СУЛЬПІРИД (ЕГЛОНІЛ, ДОГМАТІЛ) - нейролептик, центральний холiнолiтик, селективний антагоніст дофамiнових рецепторів. Нормалiзує тонус парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, гальмує секрецію соляної кислоти й пепсiну, нормалiзує моторику шлунково-кишечного тракту - усуває спазми пілорусу, прискорює евакуацію харчового хiмусу. Капсули по 50 мг і 100 мг, таблетки по 200 мг, ампули по 2 мл 5% розчину. Побічні явища - підвищення АТ, галакторея, гiнекомастiя, аменорея, порушення сну, запаморочення, сухість у роті. При виразковій хворобі призначають спочатку внутрішньом'язово по 100 мг 2-3 рази на добу, через 1-2 тижні переходять на пероральний прийом по 100 мг 3 рази на день.

6. РЕПАРАНТИ
Група лікарських препаратів, що покращують регенераторні процеси у слизовій оболонці гастродуоденальної зони та прискорюють рубцювання виразок.
СОЛКОСЕРИЛ - екстракт крові телят, звільнений від білку. Препарат покращує мікроциркуляцію, стимулює окислювальні процеси в тканинах, прискорює епiтелiзацію та грануляцію дефектів слизової оболонки. Препарат вводять внутрішньом'язово по 2 мл 2-3 рази на день до загоювання виразки, а після цього по 2-4 мл 1 раз на день (2-3 тижні). Ампули містять 2 мл речовини.
МАСЛО ОБЛІПИХИ - містить велику кількість природних антиоксидантів токоферолів, які блокують процеси перекисного окислення лiпiдів. Приймають всередину по 1/2 столової ложки 3 рази на день (3-4 тижні). Випускають у флаконах по 100 мл.
ЕТАДЕН - стимулює репаративні процеси в епiтелiальних тканинах, прискорює загоювання виразкового дефекту. Препарат вводять внутрішньом'язово по 10 мл 1 раз на день протягом 4-10 днів. Випускають в ампулах по 5 мл 1% розчину.
КАЛЕФЛОН - очищений екстракт квітів нагідок, має протизапальну і репаративну дію. Приймають по 100-200 мг 3 рази на день після їжі протягом 3-4 тижнів. Випускають у таблетках по 100 мг.
НАТРІЮ ОКСИФЕРІСКОРБОН - комплексна залізовміщуюча сіль гулонової та аллоксонової кислот. Стимулює процеси репарацiї та загоювання виразок, особливо шлунку. Вводять внутрішньом'язово по 30-60 мг щодня протягом місяця при виразці шлунку, при дуоденальній виразці - до 2 місяців. В ампулі міститься 30 мг сухої речовини. Побічні явища - свербіння шкіри, гіперглікемія.
ГАСТРОФАРМ - висушені бактеріальні тіла молочнокислої болгарської палички. Стимулює репаративні процеси у гастродуоденальній зоні. Приймають по 1-2 таблетки 3 рази на день за 30 хвилин до їжі протягом місяця. Випускають в таблетках по 2,5 г.
РЕТАБОЛІЛ - стероїдний анаболік, рекомендується виснаженим хворим. Призначають по 1 мл 5% розчину внутрішньом'язово 1 раз на тиждень (1-2 iн'єкцiї).
7. ПРЕПАРАТИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ДІЇ
ДАЛАРГІН - синтетичний аналог енкефалiну. Має знеболюючу дію, покращує психоемоційний стан, збільшує продукцію соматостатину, пригнічує кислотоутворення, сприяє загоюванню виразки. Застосовують внутрішньовенно або внутрішньом'язово, по 1 мг в 10 мл фiзрозчину 2 рази на день. Випускають в ампулах по 1 мг сухої речовини.

В тих випадках, коли НР-інфекція відсутня лікування НР-негативних пептичних ВШ та ДПК рекомендується проводити шляхом монотерапії сувасними кислотознижуючими препаратами. Для ефективного загоєння виразок необхідно, щоб внутрішньошлункова рН була вище 3,0 на протязі 16-18 годин на добу. Найбільш ефективними противиразковими препаратами є ІПП. При їх використанні в стандартних дозах дуоденальна виразка загоюється на протязі 3-4, а шлунка – 4-8 тижнів. При відсутності ефекту рекомендується терапія локально діючими препаратами – сукральфатом або колоїдним субцитратом вісмуту 2-4 тижня.

ПОКАЗАННЯ ДО ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ
Абсолютні:
Перфорація виразки
Профузна шлунково-кишкова кровотеча
Стеноз, який супроводжується вираженими евакуаторними порушеннями

Відносні:
Неефективність неодноразово проведеної адекватної медикаментозної терапії
Багаторазові шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі
Рецидив захворювання після ушивання перфоративної виразки
Великі кальозні пенетруючі виразки, які резистентні до медикаментозної терапії

ПРОФІЛАКТИКА
Покращання психо-соціальної адаптації хворого, усунення негативних емоцій, психотерапія, яка направлена на зміну стереотипу емоційного реагування, соціальної поведінки і цінноосних орієнтацій.
Міроприємства, що направлені на зміну способу життя та покращання умов праці.
Організація раціонального харчування.
Медикаментозно-профілактичне лікування (осінньо-весняний період та терапія за вимогою).
Санаторно-курортне лікування





































Контроль початкового рівня знань
«Виразкова хвороба»
Який з перерахованих факторів відіграє роль в етіології виразкової хвороби?
А. аліментарний;
В. спадковість;
С. усі перераховані;
Д. НР;
Е. хронічний стрес.
Які фактори, крім одного, визначають патогенез виразкової хвороби?
А. порушення корково-підкіркових взаємин;
В. порушення процесів регенерації слизової;
С. дисбаланс факторів агресії і захисти;
Д. підвищене вироблення соляної кислоти;
Е. алергійна реакція уповільненого типу.
3. Як змінюється больовий синдром при виразковій хворобі, ускладненою кровотечею?
А. підсилюється;
В. зменшується;
С. залишається без змін;
Д. стає схваткоподібним;
Е. утрачає зв'язок із прийомом їжі і часом доби
.
4. Які гемодинамічні зміни спостерігаються при шлунково-кишковій кровотечі?
А. брадикардія, зниження АД;
В. брадикардія, підвищення АД;
С. тахікардія, зниження АД;
Д. тахікардія, підвищення АД;
Е. аритмія, АД не змінюється.

5. Куди найбільше часто пенетрує виразка дванадцятипалої кишки?
А. печінка;
В. селезінка;
С. підшлункова залоза;
Д. кишечник;
Е. діафрагма.

6. Які клінічні симптоми характерні для розвитку виразкового стенозу?
А. зниження апетиту;
В. однократна блювота з кров'ю;
С. блювота їжею, з'їденої напередодні;
Д. нудота, гіркота в роті;
Е. печія, відрижка кислим.
7. Як змінюється больовий синдром при малігнізації виразки?
А. підсилюється;
В. зменшується;
С. зникає;
Д. утрачає циклічність, ритмічність, сезонність;
Е. не змінюється.

8. Які групи препаратів відносяться до антисекреторних?
А. блокатори Н2-гістамінових рецепторів, інгібітори “протонової помпи”;
В. метаболіки, цитопротектори;
С. репаранти, М-холінолітики;
Д. спазмолітики, ферменти;
Е. препарати вісмуту, анаболіки.

9. Який з перерахованих препаратів є блокатором Н2-гістамінових рецепторів?
А. омепразол;
В. метацин;
С. де-нол;
Д. квамател;
Е. вікалін.

10. Який з інструментальних методів дослідження найбільш інформативний при виразковій хворобі?
А. оглядова рентгенограма органів черевної порожнини;
В. ірригоскопія;
С. ФГДС з біопсією;
Д. холецистографія;
Е. дослідження шлункового соку.



































Контроль кінцевого рівня знань

«Виразкова хвороба»

Який зі стимуляторів найбільш фізіологічний при заборі шлункового соку?
А. гістамін;
В. інсулін;
С. еуфілін;
Д. пентагастрин;
Е. кофеїн

Які з перерахованих захворювань є протипоказанням до проведення зондового забору шлункового соку?
А. стриктури стравоходу;
Б. перенесений інфаркт міокарда;
В. психічні захворювання;
Г. гіпертонічна хвороба II-III ст.;
Д. усі перераховані варіанти.

Чим зумовлено колір блювотиння при виразковій хворобі, ускладненій кровотечею?
А. утворенням соляно-кислого гемотину;
В. домішками жовчі;
С. присутністю домішків їжі;
Д. домішками панкреатичного соку;
Е. усі перераховані варіанти.
Про який стан кислотності шлунка свідчать показники рН 2,1-5,9 в базальній та 2,1-3,0 в стимульованій фазі секреції?
А. гіперацидності;
В. гіпоацидності;
С. нормацидності;
Д. ахілії;

До особливостей виразки пілоричного каналу відносяться нижчеперераховані ознаки, крім однієї:
А. стійкий рецидивуючий перебіг;
В. короткі та нестійкі ремісії;
С. часті ускладнення кровотечею та стенозом;
Д. деформація цибулини ДПК та превратника;
Е. Виражений больвий та диспепсичний синдроми

Бактерії гелікобактерпілорі являються:
А. кислотонестійкими;
В. кислотонейтралізуючими;
С. соляна кислота нейтральна для метаболізму бактерій;
Д. кислотостійкими;
Е. лужнозалежними.

Показаннями для невідкладної госпіталізації в хірургічне відділення є хворі на виразкову хворобу з наступними ускладненнями, крім одного:
А. перфорація виразки;
В. пенетрація виразки;
С. субкомпенсований стеноз превратника;
Д. кровотеча із виразки;
Е. перидуоденіт.

До прямих рентгенологічних ознак пептичної виразки відносяться:
А. симптом “ніші”;
В. запальний вал;
С. конвергенція складок;
Д. дефект наповнення;
Е. всі вищеперераховані.

Поява “шуму плескоту” пов’язана з:
А. наявністю функціонального стенозу пілоруса;
В. наявністю органічного стенозу пілоруса;
С. поєднанням функціонального та органічного стенозів пілоруса;
Д. гіперсекрецією соляної кислоти;
Е. гіпосекрецію соляної кислоти.

Блювота “кавовою гущею” спостерігається при:
А. шлунково-кишковій кровотечі;
В. жовчній коліці;
С. нирковій коліці;
Д. легеневій кровотечі;
Е. варикозно-розширених венах стравоходу.

























Ситуаційні завдання

Хворий поступив в гастроентерологічне відділення із скаргами на відчуття важкості в епігастрії, що виникає після прийому їжі, нудоту, блювоту їжею, що з’їдено напередодні, загальну слабкість. Хворіє на виразкову хворобу 18 років, неодноразово лікувався. Теперешнє погіршення настало поступово на протязі року, схуд на 5 кг. При пальпації живота помірна болість в епігастрії, велика кривизна шлунка визначається на 2 см нижче пупа, перкуторно в епігастрії – «шум плескоту». Яке ускладнення виразкової хвороби у хворого?
А. перфорація виразки;
В. пенетрація виразки;
С. пілородуоденальний стеноз;
Д. перівісцерит;
Е. малігнізація.

Чоловік, 36 років, протягом 2 днів скаржиться на запаморочення, загальну слабкість, . Хворіє на виразкову хворобу цибулини дванадцятипалої кишки 8 років. Об'єктивно: ЧД – 22 за 1 хв, пульс – 100 за 1 хв, АТ – 95/60 мм рт ст. Шкіра та слизові оболонки бліді. Яке дослідження найімовірніше підтвердить кровотечу у даного хворого?
А. Колоносопія
В. ЕФГДС
С. Ректороманоскопія
Д. Ірігоскопія
Е. Рентгеноскопія

Чоловік, 27 років, звернувся до лікаря з приводу загострення виразкової хвороби. Під час гастроскопії була взята проба на наявність патологічної флори. Який збудник найбільш імовірно буде виявлений?
А. Лямблії
В. Гелікобактер.
С. Кандиди
Д. Стафілокок
Е. Хламідії

4. Жінка, 35 років поступила в клініку зі скаргами на біль в надчеревній ділянці, який виникає через 1 – 1,5 години після вживання їжі, печію, блювання, яке приносить полегшення. Об'єктивно: язик обкладений білим нальотом, живіт м'який, болючий в надчревній ділянці. Спостерігається позитивний симптом Менделя. Який діагноз найбільш імовірний?
А. виразкова хвороба шлунку
В. виразкова хвороба 12-ти палої кишки
С. ГЕРХ
Д. функціональна диспепсія
Е. хроонічний панкреатит

У юнака 18 років вперше діагностовано виразку цибулини дванадцятипалої кишки. Тест на Helicobacter pylori – позитивний, рН шлункового соку – 1,0. Яка схема лікування є найбільш доцільною в даному випадку?
А. Омепразол + амоксицилін+кларитроміцин
В. Де-нол + трихопол+альмагель
С. Гастростат + омепразол+метацин
Д. Омепразол + оксацилін+атропін
Е. Де-нол + цимедитид+папаверин

Чоловік 35 років скаржиться на інтенсивний голодний біль у надчерев’ї, печію, регургітацію кислого вмісту, схильність до запорів. Дані ФГДС: виразка цибулини дванадцятипалої кишки. Який симптом найбільш імовірно свідчить про ефективність призначеної етіопатогенетичної терапії на ранньому етапі лікування?
А. Зменшення болю
В. Зникнення болю.
С. Зникнення печії
Д. Нормалізація випорожнення
Е. Зникнення симптомів регургітації

Хворий, 32 років протягом 5 років хворіє на хронічний гастродуоденіт. Палить, харчується нерегулярно. Обіймає керівну посаду. Протягом останнього місяця з’явився голодний нічний біль. Об’єктивно: визначається локальна болючість в епігастральній ділянці. Резистентність та позитивний симптом Менделя в піліродуоденальній зоні. Дані ФГДС: виразка на передній стінці дванадцятипалої кишки. Який із факторів є провідним у виникненні даної патології?
А. Паління
В. Хронічний гастродуоденіт в анамнезі
С. Інфікованість Helicobacter pylori
Д. Порушення харчування та стреси
Е. Все вищеперераховане

У хворого, 25 років, восени з’явились печія, закрепи, біль в надчеревній ділянці, що виникають через 1,5 – 2 години після їжі, інколи вночі. Біль посилюється в разі вживання гострої, солоної, кислої їжі, зменшується після застосування соди. Хворіє протягом року. Хворий зниженого харчування, язик необкладений, вологий. Під час перкусії і пальпації живота визначається болючість в мезогастрії. У цій самій ділянці резистентність м’язів передньої черевної стінки. Який діагноз найбільш імовірний?
А. Аутоімунний гастрит
В. Діафрагмальна грижа
С. Виразкова хвороба 12-палої кишки
Д. Жовчнокам’яна хвороба
Е. Хронічний панкреатит

Хворий поступив у гастроентерологічне відділення із скаргами на неодноразову блювоту кольору “кавової гущї”, загальну слабкість, запаморочення голови. В анамнезі- виразкова хвороба. На протязі останнього тижня турбував біль в епігастрії після їжі, не лікувався. Відзначає зникнення болю після блювоти. Який найбільш імовірний діагноз?
А. шлунково-кишкова кровотеча
В. хронічний панкреатит
С. легенева кровотеча
Д. жовчнокам’яна хвороба
Е. тромбоз мезентеріальних судин

10. Чоловіка, 37 років, доставлено до лікарні зі скаргами на біль у надчревній ділянці через 2 год після їжі. Об’єктивно: АТ – 110/70 мм рт ст. Язик вологий, біля кореня покрититй білуватим нальотом. У надчеревній ділянці визначається болючість та напруження м’язів. Ендоскопічно: хронічна виразка з локалізацією на цибулині дванадцятипалої кишки. Лікар призначив хворому фамотидин по 40 мг на добу. З якою метою призначено фамотидин?
А. Антисекреторна дія
В. Стимуляція репаративних процесів
С. Зменшення запальних та дистрофічних змін
D. Бактерицидний ефект
Е. Посилення синтезу простагландинів.
















































ВІДПОВІДІ ДО ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ ПО ТЕМІ:

Контроль початкового рівня знань
1. С
3. В
5. С
7. Д
9. Д

2. Е
4. С
6. С
8. А
10. С



Контроль кінцевого рівня знань
1. А
3. А
5. Е
7. Е
9. С

2. Д
4. В
6. Д
8. Е
10. А




Ситуаційні задачі
1. С
3. В
5. А
7. Е
9. А

2. В
4. В
6. В
8. С
10. А





































Контрольні питання.

Дати визначення ВХ.
Етіопатогенетичні механізми при ВХ
Основні клінічні синдроми при ВХ
Характеристика фізикальних даних при ВХ.
Особливості перебігу виразок шлунка.
Особливості перебігу виразок ДПК
Назвати методи діагностики ВХ.
Назвати ускладнення ВХ.
Схеми антигелікобактерної терапії
Антисекреторна терапія при ВХ
Медикаментозна терапія НР-негативних виразок
Профілактика ВХ

Практичні завдання.

1. Провести курацію хворих з ВХ
2. Дати інтерпритацію отриманим лабораторним методам дослідження.
3. Дати інтерпритацію отриманим інструментальним методам дослідження
4. Провести диференційний діагноз ВХ
5. Назвати ускладнення ВХ
6. Виписати рецепти щодо терапії ВХ.


























Протокол клінічного розбору хворого (єдина форма)

П.І.П пацієнта______________________________________________________________
Вік________________ професія________________________________________________


Скарги хворого_____________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________

Anamnesis morbi
Вважає себе хворим з ________________, коли вперше з'явились ____________________
____________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Останнє загострення з__________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
Anamnesis morbi
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________

Результати фізікального обстеження хворого:
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Попередній діагноз:
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

План обстеження:
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________



Результати додаткових методів дослідження:
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


Обгрунтування клінічного діагнозу:
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Клінічний діагноз:
Основне захворювання_____________________________________________________________________________________________________________________________________________
Супутнє захворюівання _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ускладнення _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лікування:
1. Режим__________
2. Дієта___________
3.________________
4.________________
5.
















Матеріали, які необхідні для самопідготовки

В.Г.Передерій, С.М.Ткач. Клінічні лекції з внутрішніх хвороб в 2-х томах. Київ, Манускрипт, 1998.
Ш.М.Ганджа, В.М.Коваленко, Н.М.Шуба та ін. Внутрішні хвороби. К.: Здоров”я, 2002. – 992 с.
Н.І.Швець, А.В.Підаєв, Т.М.Бенца та ін. Еталони практичних навиків з терапії. Київ, Главмеддрук, 2005, 540 с.
Н.И.Швец, А.В.Пидаев, Т.М.Бенца и др. Неотложные состояния в клинике внутренней медицины. Киев, 2006. – 752 стр.
Остапенко В.Г., Жмудиков Ф.М. Острые заболевания живота. – М: Беларусь, 1993. – 432 с.
Конден Р., Найхус Р. Клиническая хирургия, пер. с англ. – М., Практика, 1998. – 716 c.
Малая Л.Т., Хворостинка В.Н. Терапия: Рук-во для студентов и врачей-интернов.- Х.: Факт, 2001.- 1032 с.
Хворостінка В.М., Моїсеєнко Т.А., Журавльова Л.В. Факультетська терапія: Підручник-Х.:Факт, 2000,-888 с.
Захворювання органів травлення : Навчальний посібник у схемах і таблицях /За ред. В.М. Хворостінки.- Х.: Факт, 2001.-239 с.
Малая Л.Т., Хворостинка В.Н. Терапия. Заболевания органов дыхания. Заболевания органов пищеварения. Заболевания почек. Иммунология. Аллергические заболевания. Системные заболевания соединительной ткани. Заболевания системы крови: Руководство для врачей-интернов и студентов. – 2-е изд., испр. и доп. –Харьков: Фолио, 2005.-879 с.













13PAGE 15


13PAGE 14315





Приложенные файлы

  • doc 19146675
    Размер файла: 337 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий